Лікування нафтопродуктами.

 

Теплолікування (термотерапія) – вживання з лікувальною метою нагрітих тіл, так званих теплоносіїв. Нагрівання тканини відбувається при безпосередньому контакті з теплоносієм. Теплолікування є одним з найстаріших і самих розповсюджених методів фізіотерапії. Застосовувалося раніше і приміняться в даний час велика кількість всіляких теплоносіїв, запропонованих як народною, так і офіційною медициною.

Теплові впливи викликають зміну обміну речовин. При підвищенні температури тканини на 1 °С інтенсивність обмінних процесів в ній зростає приблизно на 10 %. Для досягнення лікувального впливу досить підвищити температуру тканини на 4-5 °С, але нагрівання має бути достатньо тривалим, а тепловий потік рівномірним і стабільним. У зв’язку з цим теплоносій повинен володіти певними фізичними властивостями, завдяки яким забезпечується таке нагрівання.

Перевагу варто віддати теплоносіям, що мають більшу теплоємність. Теплоємність – це кількість тепла, виражене в калоріях, яка потрібна для підвищення температури 1 граму речовини на 1 °С. Чим більша теплоємність теплоносія, тим більше тепла буде передано тканинам. Іншою важливою характеристикою теплоносія є теплопровідність, від якої залежить здатність речовини передавати тепло. При дотику з теплоносієм в тканини прямує тепловий потік, інтенсивність якого вимірюється кількістю тепла, що проходить за одиницю часу через одиницю поверхні. Чим більше теплопровідність теплоносія, тим інтенсивніший тепловий потік. Оскільки, для лікувального ефекту тканини не потребують значного нагрівання, застосовуються переважно теплоносії з малою теплопровідністю, яка забезпечує тепловий потік невеликої інтенсивності. З теплопровідністю тісно пов’язана утримуюча здатність нагрітого тіла. Чим менша теплопровідність, тим більш тривалий час теплоносій залишається нагрітим, тим довшим за часом є тепловий потік. Важливе значення в процесах тепловіддачі має конвекція – перемішування холодних і теплих шарів нагрітої речовини або середовища. Тепловіддача води, наприклад, забезпечується головним чином конвекцією. У теплоносіях, використовуваних у фізіотерапії, конвекційні потоки незначні або практично відсутні. При контакті такого теплоносія з тканинами тонкий його шар, безпосередньо прилеглий до шкіри, швидко охолоджується. Основна маса теплоносія віддає своє тепло через цей охолоджений шар за допомогою теплопроведення. Оскільки теплоносій має малу теплопровідність, хворий легко переносить досить високу температуру теплоносія.

Отже, як теплоносії перш за все використовуються речовини, які характеризуються значною теплоємністю і малою теплопровідністю, в яких мінімальна або повністю відсутня конвекція.

Основні ефекти тепла – спазмолітичний, болезаспокійливий, ті, що інтенсифікують крово-, лімфообіг і обмін речовин в тканинах. З останнім ефектом пов’язана розсмоктуюча та регенераторна дія тепла, зокрема при запальних процесах.

Теплоносії застосовують головним чином у вигляді місцевого впливу – аплікацій. Дозують процедури згідно з температурою теплоносія та тривалості впливу (30-60 хв.). Процедури проводять щодня або через день, в кількості від 12 до 20 на курс лікування.

Основні покази до теплолікування.

1.     Запальні процеси (без нагноєння) у стадії розгорнутих клінічних проявів.

2.     Дегенеративно-дистрофічні і запальні захворювання опорно-рухового апарату.

3.     Захворювання і травми периферичної нервової системи.

4.     Наслідки травм з метою знеболення (удари, розтягнення зв’язок).

5.     Гіпермоторні дискінезії внутрішніх органів.

6.     Контрактури м’язів спастичного типe (перед лікувальною гімнастикою).

Основні проти покази до теплолікування.

1.     Гострі і підгострі стадії запального процесу, гнійне запалення, загострення хронічних захворювання.

2.     Порушення термічної чутливості шкіри.

 

Лікування нафтою і нафтопродуктами практикували лікарі з давніх часів.

Нафта – це продукт розпаду органічних речовин, тобто всього того, що колись росло і жило на Землі.

До лікувальних нафтопродуктів відносяться:

1.     парафін;

2.     стеарин;

3.     озокерит;

4.     нафталан.

 

Лікувальне застосування парафіну і озокериту.

Парафін (parumaffinis – малодіяльний, лат.) – суміш твердих високомолекулярних вуглеводнів метанового ряду, має мікрокристалічну будову. Парафін отримують шляхом спеціальної обробки деяких сортів нафти. Залежно від ступеня очистки парафіну, вмісту в ньому нафтових мастил, розрізняють високоочищені, очищені і неочищені сорти . У фізіотерапії використовують високоочищені і очищені парафіни, що є масою білого кольору.

Температура плавлення різних сортів парафіну коливається в широких межах. У медицині використовують високоплавкі парафіни, температура плавлення яких сягає 52-55^оС.

Парафін має високу теплоємність, дуже малу теплопровідність і практично позбавлений конвекції. У лікувальному ефекті його особливе значення має прихована теплота плавлення – кількість тепла, витрачене на переведення парафіну з твердого стану в рідкий. При зворотному переході з рідкого стану в твердий виділяється прихована теплота твердіння, яка дорівнює прихованій теплоті плавлення. В процесі цього переходу температура маси парафіну, використаної для аплікації, залишається постійною, що забезпечує стабільний тепловий потік протягом тривалого часу.

При нагріванні парафіну перед лікувальною процедурою його температуру доводять до 95^оС. Для цього використовують спеціальні парафінонагрівач з електропідігрівом, який працює за принципом водяної бані.

Застосовуються наступні методики парафінолікування.

1. Кюветно-аплікаційний метод: використовується емальована кювета, розмір якої відповідає площі накладення парафіну. У викладену медичною цератою кювету наливають розплавлений парафін шаром товщиною 1-2 см. Застиглий, але ще м’який парафін виймають з кювети разом з цератою, накладають на ділянку тіла, що підлягає впливу і покривають ватою або ковдрою. Цей метод найбільш простий за технікою виконання, може бути використаний в домашніх умовах. Кювету можна перенести в палату і проводити процедуру поза кабінетом теплолікування.

2. Салфетно-аплікаційний метод: розплавлений парафін наносять на поверхню шкіри кистю до товщини шару 0,5 см. На цей шар накладають серветку, виготовлену з 8-10 шарів марлі і змочену в розплавленому парафіні. Серветку покривають цератою, потім ватою або ковдрою.

3. Метод нашарування: розплавлений парафін наносять на поверхню шкіри кисті до товщини шару 1-2 см, накривають цератою, потім ватою або ковдрою.

4. Метод парафінової ванни: використовуються для впливу на кисть або стопу, які покривають парафіном методом нашарування. Потім  кисть або стопу занурюють в розплавлений парафін, нагрітий до 60-65°С, яким заповнена спеціальна ванна або мішечок церати.

При парафінолікуванні необхідно стежити за тим, щоб шкіра, на яку наносять парафін, була абсолютно сухою для уникнення опіку. Волосся слід поголити або відповідну ділянку шкіри змастити вазеліном, для уникнення прилипання до парафіну, що застиг.

При плавленні маса парафіну збільшується в об’ємі на 10-15 %. При затвердінні об’єм парафіну відповідно зменшується. У разі використання кругової аплікації парафіну відбувається значна компресія тканин. При компресії передається більша кількість тепла,  водночас це тепло меншою мірою переноситься кров’ю до інших органів і тканин. Перед повторним використанням парафін стерилізують, нагріваючи  його до 110°С. Потім нагрівання припиняють.

Зниження температури парафіну до 100 °С у звичайних кімнатних умовах займає час, достатній для його стерилізації. Для зберігання еластичних властивостей повторно використовуваного парафіну до нього слід додати       15-20 % свіжого. Таку процедуру можна повторити 3-4 рази. Після цього парафін втрачає свою еластичність, кришиться при застиганні і подальшому використанню не підлягає.

Про корисні властивості парафіну можна говорити довго. Одним з найбільших плюсів парафіну, застосовуваного в косметичних і оздоровчих цілях, є його велика теплоємність. Плавиться парафін при температурі 52-54 °С, набуваючи в’язкої тягучої консистенції білого кольору.

У процедурах парафінотерапії, використовується тільки рідкий, розплавлений парафін, який накладають на ділянки шкіри у вигляді аплікацій. Не варто побоюватися високої температури парафіну; володіючи властивістю низької теплопровідності, парафін віддає тепло дуже повільно і маленькими порціями, тому він абсолютно безпечний. Під час процедури, у що знаходиться по шарах шкіри теплового парафіну, відбувається підвищення температури на 1,5-2 °С Рівномірне, повільне зігрівання, призводить до позитивних і взаємозалежних реакцій. Розширюються міжклітинні проміжки, верхній шар шкіри розм’якшується, відкриваються пори шкіри, підвищується потовиділення. Парафін дуже добре ізолює ділянку шкіри, на який впливає, відтак – волога, що утворюється, не випаровується, а повторно вбирається в шкіру, відновлюючи водний баланс. З косметичною метою, парафін використовують саме через його властивості ефективного зволоження шкіри. За рахунок збільшення температури шкіри, прилив крові підвищується. Це сприяє швидкій регенерації тканин і загоєнню ран, поліпшенню роботи суглобів. Завдяки цим властивостям парафінотерапія отримала широке застосування в медицині, зокрема при лікуванні простудних захворювань, захворювань суглобів, різних травм.

Здатність парафіну зменшуватись в об’ємі при охолодженні, ще одне відмінна властивість парафіну. Ефект «стиснення» парафіну досягається через 25-30 хвилин. Шар парафіну, охолоджуючись, охоплює всі навколишні тканини, що сприяє розгладженню шкіри. У косметології, така «розтягуюча» властивість парафіну застосовується для корекції набряку обличчя, але практично завжди процедуру парафінотерапії, проводять не як самостійну процедуру, а як «верхню покривну» маску. На основний шар крему або лосьону наноситься шар парафіну. За рахунок теплового дії, активні компоненти крему краще проникають в глибокі шари шкіри, за рахунок розширення міжклітинних проміжків.

Процедура проведення парафінотерапії в домашніх умовах дуже легка і зрозуміла. У першу чергу необхідний сам парафін, який можна придбати в аптеці або в салоні краси, що спеціалізується на даних процедурах. Врахуйте також й те, що на одну процедуру потрібно в середньому 2 кілограми парафіну. Шматок парафіну поміщають в емальований посуд і розплавляють на водяній бані. Уникають попадання води на речовину парафіну. Шкіру перед процедурою парафінотерапії необхідно підготувати. Очистити шкіру за допомогою скрабу, а після цього на місце проведення аплікації парафіном, наносять зволожуючий крем, який є «основою маски». Перед нанесенням, перевіряють температуру парафіну на тильній стороні руки, що б виключити можливість опіку. Незважаючи на те, що опіки парафіном явище рідкісне, краще перестрахуватися і перевірити рівень температури нагрітої речовини. Якщо ви проводите процедуру парафінотерапії для кистей рук, необхідно помістити руку в парафін до рівня зап’ястя, через 10 секунд витягнути і знову опустити в ванночку. Так повторюють 5-8 разів, до тих пір, поки кисть не покриється товстим шаром парафіну, після чого обернути руку шаром поліетилену і зверху одягти рукавицю. Приблизно через 25-30 хвилин, зняти рукавицю і поліетилен, а парафін видалити в напрямку від зап’ястя до пальців. Парафінотерапія для стоп проводиться за тією ж схемою.

При проведенні парафінотерапії на обличчі, потрібно враховути, що після першого шару парафіну, нанесеного на обличчя, зверху накладається тонка марлева серветка, далі наноситься ще 4-5 шарів, а по закінченню 20 хвилин необхідно зняти маску, прямуючи від шиї до чола. Застосовувати використаний парафін немає сенсу, оскільки він втрачає свої корисні властивості, тому для нової процедури, знадобиться нова порція парафіну. Парафін з успіхом використовується в лікуванні простудних захворюваннях.

 

Протипоказаннями до застосування парафінових масок є:

·        гнійничкові захворювання шкіри;

·        екзема;

·        злоякісні новоутвори;

·        гіпертонічна хвороба.

 

У випадку нежиті добре допомагає процедура прогрівання носа парафіном. Для цього необхідно нагріти парафін на водяній бані (не нагрівати парафін на відкритому вогні, він може вибухнути). Згорнуту в 3-4 шари марлеву серветку просочити парафіном, помістити в поліетилен і обгорнути шматком фланелевої тканини. Цей компрес необхідно прикласти до ділянки носа. При приготуванні бажано використовувати медичний парафін, який продається в аптеці. Коли компрес охолоне, додати ще гарячого парафіну на компрес і повторювати процедуру протягом 20 хвилин. Процедуру рекомендується проводити на ніч, носові пазухи добре прогріються і вже на наступний день настане поліпшення стану.

При лікуванні кашлю, ефективним вважаються прогрівання ніг за допомогою парафіну. Марлевий компрес з парафіном, накладається на стопи ніг і закутується ковдрою. При кашлі у дітей, рекомендується робити аплікації з гарячим парафіном на ділянку спини. Попередньо, на спину дитини слід покласти пелюшку. Розплавлений парафін поміщається в згорнуту в кілька шарів марлю, і накладається на спину дитини і вкриваеться ковдрою. Процедура триває до остигання парафіну.

Але не варто забувати, що як у будь-якої теплової процедури, в застосування парафінотерапії є свій ряд протипоказань. Не рекомендується застосовувати теплові процедури з парафіном людям, що страждають підвищеним артеріальним тиском, при інфекційних захворюваннях, при наявності цукрового діабету, варикозного розширення вен, стенокардії, відкритих ран. Процедура парафінотерапії легка і універсальна, її можна проводити на будь-якій ділянці тіла, а зробити її можна в будь-якому салоні краси чи в домашніх умовах.

Озокерит (ozo-пахну, heros-воск, грец.), що “пахне воском”, гірський віск. Це продукт нафтового походження, складається головним чином з суміші твердих високоплавких вуглеводнів парафінового ряду, з домішками рідких і газоподібних вуглеводнів того ж ряду. Озокерит є природною гірською породою. Різні його родовища відрізняються по хімічному складу, різні за кольором: ясно-зелений, жовтий, бурий, чорний. При тривалому зберіганні на повітрі озокерит темніє.

Отримують озокерит, шляхом випаровування породи в казанах або екстрагугуванням його органічними сполуками. В подальшому, справляють часткове виділення мінеральних масел, повністю звільняють його від води і механічних домішок. Після обробки озокерит нагадує бджолиний віск.

Температура плавлення озокериту від 52 до 68 °С. Теплоємність його вища, а теплопровідність нижча, ніж у парафіну. Зберігаюча тепло ємність значно більше такої парафіну, конвекція тепла практично відсутня.

Озокеритові процедури мають:

·       протизапальний ефект;

·       судиннорозширюючий;

·       розсмоктувальну дію;

·       знеболюючу дію.

 

Лікувальну дію озокериту пов’язують не лише з його особливостями як теплоносія, але й з наявністю в його складі біології руху активних речовин, що проникають через неушкоджену шкіру. Вони виявляють ацетилхолиноподібну дію, підвищують тонус парасимпатичного відділу вегетативної нервової системи. Наявні відомості про активнішу регенерацію периферичних нервів при їх захворюваннях і травмах при лікуванні озокеритом порівняно з парафіном. Згадується про наявність в озокериті фолікулиноподібних речовин, у зв’язку з чим рекомендується застосування його при лікуванні жіночого безпліддя, пов’язаного з недорозвитком ячників.

Озокеритові тампони застосовують при аднекситі (запаленні яйників) і безплідді.

·            Готують озокерито-парафінову суміш із 3-х частин озокериту і 1 частини парафіну, розплавленого на водяній бані. Суміш витримують   15 хв при температурі 100 °С, потім охолоджують до 55-60 °С. Суміш накладають на широкий марлевий бинт, скручують щільний тампон і вводять у вагіну.

·            Тривалість процедури – 40-60 хвилин, іноді тампон рекомендується тримати 12 годин. Після цього тампон обережно витягають, хвора відпочиває після цього 2-3 години.

·            Проводять процедуру через день або через 2 дні на третій.

·            Курс лікування 12-15 сеансів.

 

У цілому методики лікування озокеритом, покази і проти покази до його застосування такі ж, як і при парафінолікуванні.

 

Лікування стеарином.

За допомогою стеаринових аплікацій лікують:

n  ішіас;

n  ревматизм;

n  болі в суглобах;

n  люмбаго.

Напівпрозора маса білого або жовтуватого кольору жирної консистенції.

·        Стеарин розплавляють (як парафін), змазують хворі місця кремом, потім плоскою малярною щіточкою наносять не менше 4 шарів розплавленого стеарину.

·        При виконанні процедури може з’явитися відчуття жару. В цьому випадку потрібно потерпіти: опіку не буде.

·        Сеанс триває 30-40 хвилин.

·        Курс лікування – 3 сеанси.

·        Деякі хворі виліковуються після першого сеансу.

 

Лікування нафталаном.

Нафталан – природна речовина, що є різновидністю нафти. Єдине у світі родовище нафталану знаходиться у Азербайджані (курорт Нафталан). Добувають нафталанову нафту (стійку високодисперсну емульсію) зі свердловини з пластовою водою. Механізм біологічної дії нафталану пояснюється результатом перебудови імунобіологічних захисних реакцій організму

·        Нафталанолікування показане при хворобах опорно-рухового апарату, хворобах шкіри, гінекологічних захворюваннях, хворобах периферичної нервової системи.

·        Нафталан застосовують переважно у комбінації з електро- і світлолікуванням. Нафталан наносять на тіло пацієнта у вигляді змазок (нафталан із солюксом, електрофорез нафталану, фонофорез нафталану та ін).