Матеріали підготовки до лекції №2

Матеріали підготовки до лекції №2

 

Тема№2. Закон України “Про охорону праці”. Забезпечення здорових і безпечних умов праці

 

План лекції

 

·               Закон України «Про охорону праці».

·               Основні принципи державної політики в галузі охорони праці. Основні законодавчі акти з охорони праці.

·               Права громадян на охорону праці при укладанні трудового договору. Права працівників на охорону праці під час роботи на підприємстві.

·               Страхування працівників від нещасних випадків і професійних захворювань.

·               Права працівників на пільги та компенсації за роботу в     шкідливих умовах.

·               Обов’язки власника щодо створення безпечних і нешкідливих   умов праці.

·               Відшкодування власником шкоди працівникам у разі ушкодження їхнього здоров’я.

·                Обов’язки працівника щодо виконання нормативних актів з охорони праці.

·               Інструктажі з охорони праці.

             Ведення відповідної документації.

·               Навчання і перевірка знань з охорони праці. Інструкції з охорони праці. Нагляд і      контроль за дотриманням законодавства про працю, техніку безпеки, виробничу санітарію в   закладах охорони здоров’я.

·               Розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві.

 

 

 

Закон України «Про охорону праці».

Вводиться в дію Постановою ВР від 14.10.92р.  Із змінами, внесеними згідно із Законами  від 21.11.2002р.

Цей   Закон   визначає   основні  положення  щодо  реалізаці ї конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров’я у процесі трудової діяльності,  на належні, безпечні і здорові умови праці,  регулює за  участю  відповідних  органів  державної  влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці  та  виробничого  середовища  і  встановлює  єдиний  порядок організації охорони праці в Україні.

Аналіз організації охорони праці в народному господарстві України кінця 80-х – початку 90-х років показував, що система управління цією важливою сферою трудових відносин, форми й методи роботи не відповідали тим процесам, котрі почали набирати сили у напрямі реформування економіки та всієї системи державного та господарського управління. Методи адміністративно-командного впливу на посадових осіб та працівників за порушення вимог охорони праці вже не діяли, а інших важелів впливу не було. Трудова, виконавська, технологічна дисципліна істотно знижувалися. Невизначеність обов’язків та

повноважень з охорони праці новоутворюваних структур в процесі роздержавлення, приватизації та поступової відмови від галузевого принципу управління народним господарством ще більше ускладнювала стан справ. Негативний вплив справляла і відсутність законодавче закріплених обов’язків з охорони праці для органів державної виконавчої влади різного рівня – від уряду до державних адміністрацій областей, районів, міст та інших територіальних формувань. Тому прийняття Закону України „Про охорону праці” в 1992 році було об’єктивно зумовлене ситуацією, що склалася на той час в суспільстві.

Специфічною особливістю українського Закону, що регламентує правову основу охорони праці, є високий рівень прав і гарантій робітникам. Вперше в історії держави робітникам було надано право відмовитися від роботи у випадку існування на виробництві загрози для їхнього здоров’я і життя. Розширено права робітників у соціальних гарантіях відшкодування збитків у випадку пошкодження їх здоров’я на виробництві. Передбачається нова система фінансування охорони праці, формування системи страхування від нещасних випадків і профзахворювань, посилюється централізація планування. Договірне регулювання з питань охорони праці поставлено на високий рівень, передбачається значна участь громадських інституцій у цьому процесі.

З позицій законодавчої регламентації прав і гарантій робітникам у сфері охорони праці та їх забезпечення Закон України „Про охорону праці” та нормативно-правові документи щодо його реалізації одержали високу оцінку експертів Міжнародної організації праці.

До позитивних моментів Закону України „Про охорону праці” безперечно належить закріплення за державою функції управління охороною праці. У колишньому СРСР ця функція була покладена на громадську організацію в особі профспілок.

В умовах роздержавлення, приватизації, утворення великої кількості суб’єктів підприємницької діяльності з різними формами недержавної власності роль держави у вирішенні завдань охорони праці суттєво зростає. Держава виступає гарантом створення безпечних та нешкідливих умов праці для працівників підприємств, установ, організацій усіх форм власності.

 

 

 

 

 

 

(Витяги)

 

Розділ I

 

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

 

     Стаття 1. Визначення понять і термінів

 

     Охорона праці  – це система правових,  соціально-економічних, організаційно-технічних,          санітарно-гігієнічних  і лікувально-профілактичних заходів   та   засобів,  спрямованих  на збереження життя,  здоров’я  і  працездатності  людини  у  процесі трудової діяльності.

     Роботодавець –  власник підприємства,  установи,  організації або уповноважений ним орган,  незалежно від форм  власності,  виду діяльності,  господарювання,  і  фізична  особа,  яка використовує найману працю.

     Працівник – особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі  та  виконує  обов’язки  або  функції  згідно  з трудовим договором (контрактом).

 

     Стаття 2. Сфера дії Закону

 

     Дія цього Закону поширюється на всіх  юридичних  та  фізичних осіб,  які  відповідно  до  законодавства  використовують  найману працю, та на всіх працюючих.

 

 Основні принципи державної політики в галузі охорони праці. Основні законодавчі акти з охорони праці.

 

(Витяги)

 

Стаття 4. Державна політика в галузі охорони праці

 

     Державна політика  в  галузі   охорони   праці   визначається відповідно до Конституції України Верховною  Радою України  і спрямована на створення належних,  безпечних і здорових умов  праці,  запобігання   нещасним   випадкам   та   професійним захворюванням.

 

     Державна політика   в   галузі  охорони  праці  базується  на принципах:

 

·         пріоритету життя    і    здоров’я     працівників,     повної відповідальності  роботодавця  за створення належних,  безпечних і здорових умов праці;

 

·         підвищення рівня  промислової  безпеки  шляхом   забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;

 

·         комплексного розв’язання  завдань  охорони  праці  на  основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;

 

·         соціального захисту працівників,  повного відшкодування шкоди особам,  які  потерпіли  від  нещасних  випадків на виробництві та професійних захворювань;

 

·         встановлення єдиних  вимог   з   охорони   праці   для   всіх підприємств  та суб’єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;

 

·         адаптації трудових  процесів  до  можливостей  працівника   з урахуванням його здоров’я та психологічного стану;

 

·         використання економічних  методів  управління охороною праці, участі  держави  у  фінансуванні  заходів  щодо   охорони   праці, залучення  добровільних  внесків  та  інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству;

 

·         інформування населення,  проведення   навчання,   професійної підготовки  і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

 

·         забезпечення координації діяльності органів державної  влади, установ,  організацій, об’єднань громадян, що розв’язують проблеми охорони   здоров’я,   гігієни   та   безпеки   праці,   а    також співробітництва  і  проведення  консультацій  між роботодавцями та працівниками (їх представниками),  між усіма  соціальними  групами під   час  прийняття  рішень  з  охорони  праці  на  місцевому  та державному рівнях;

 

·         використання світового  досвіду   організації   роботи   щодо поліпшення  умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.

 

Для реалізації цих принципів було створено Національну раду з питань безпечної життєдіяльності при Кабінеті Міністрів України, Держнаглядохоронпраці, Національний науково-дослідний інститут охорони праці, навчально-методичний центр Держнаглядохоронпраці. Розроблені та реалізуються національна, галузеві, регіональні та виробничі програми покращення стану безпеки, гігієни праці виробничого середовища до 2000 р. В обласних, районних, міських органах виконавчої влади функціонують служби охорони праці.

Виходить щомісячний журнал „Охорона праці”. Видавництво „Основа” започаткувало тиражування нормативних актів, наочних посібників, навчальної та іншої літератури з охорони праці. Створюються комп’ютерні мережі, опрацьовуються та впроваджуються автоматизовані інформаційні системи з ряду найважливіших питань охорони праці з перспективою їх подальшого об’єднання в єдину автоматизовану інформаційну систему Держнаглядохоронпраці.

 

 

     Стаття 3. Законодавство про охорону праці

 

     Законодавство про охорону праці складається з  цього  Закону, Кодексу законів про працю України,  Закону України “Про загальнообов’язкове  державне  соціальне страхування від нещасного

випадку  на  виробництві   та   професійного   захворювання,   які спричинили втрату   працездатності”   та  прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

 

     Якщо міжнародним  договором,  згода  на  обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені    законодавством    України    про   охорону   праці, застосовуються норми міжнародного договору.

 

Права громадян на охорону праці при укладанні трудового договору. Права працівників на охорону праці під час роботи на підприємстві

 

(Витяги)

 

Розділ II

 

ГАРАНТІЇ ПРАВ НА ОХОРОНУ ПРАЦІ

 

     Стаття 5. Права на охорону праці під час укладання трудового договору

 

     Умови трудового  договору  не  можуть  містити  положень,  що суперечать законам та іншим нормативно-правовим  актам  з  охорони праці.

 

     Під час  укладання  трудового  договору  роботодавець повинен проінформувати працівника під розписку  про  умови  праці  та  про наявність   на   його   робочому  місці  небезпечних  і  шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на  здоров’я  та  про  права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства  і  колективного договору.

 

     Працівнику не  може  пропонуватися  робота,  яка  за медичним висновком протипоказана йому  за  станом  здоров’я.  До  виконання робіт  підвищеної  небезпеки  та  тих,  що потребують професійного добору,    допускаються    особи     за     наявності     висновку психофізіологічної експертизи.

     Усі працівники       згідно      із     законом     підлягають загальнообов’язковому   державному   соціальному  страхуванню  від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

 

     Стаття 6. Права працівників на охорону праці під час роботи

 

     Умови праці  на   робочому   місці,   безпека   технологічних процесів,   машин,   механізмів,  устаткування  та  інших  засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником,  а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.

 

     Працівник має право відмовитися від  дорученої  роботи,  якщо створилася  виробнича  ситуація,  небезпечна  для  його  життя  чи здоров’я або для людей,  які його оточують,  або  для  виробничого середовища чи довкілля. Він зобов’язаний негайно повідомити про це безпосереднього керівника або роботодавця.  Факт  наявності  такої ситуації  за  необхідності підтверджується спеціалістами з охорони праці підприємства за участю представника профспілки,  членом якої він є, або уповноваженої працівниками особи з питань охорони праці (якщо професійна спілка на підприємстві не створювалася),  а також страхового експерта з охорони праці.

 

     За період простою з причин, передбачених частиною другою цієї статті,  які виникли не з вини  працівника,  за  ним  зберігається середній заробіток.

 

     Працівник має  право  розірвати  трудовий  договір за власним бажанням,  якщо роботодавець не виконує законодавства про  охорону праці, не  додержується  умов  колективного договору з цих питань. У цьому разі працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому  колективним  договором,  але  не менше тримісячного заробітку.

 

     Працівника, який за станом здоров’я відповідно  до  медичного висновку  потребує  надання  легшої  роботи,  роботодавець повинен перевести  за  згодою  працівника  на  таку  роботу   на   термін, зазначений  у  медичному  висновку,  і  у  разі потреби встановити скорочений  робочий  день  та  організувати  проведення   навчання працівника з набуття іншої професії відповідно до законодавства.

 

     На час зупинення експлуатації підприємства,  цеху,  дільниці, окремого виробництва або устаткування органом  державного  нагляду за   охороною  праці  чи  службою  охорони  праці  за  працівником зберігаються місце роботи, а також середній заробіток.

 

 

 Страхування працівників від нещасних випадків і професійних захворювань.

 

Відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я,або у разі смерті працівника здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»

 

     Цей Закон відповідно до Конституції України та Основ   законодавства  України  про  загальнообов’язкове  державне соціальне страхування    визначає  правову   основу, економічний      механізм      та      організаційну     структуру загальнообов’язкового державного соціального страхування  громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або  загибелі  застрахованих на виробництві (далі – страхування від нещасного випадку).

 

     Страхування від   нещасного   випадку   є  самостійним  видом загальнообов’язкового  державного  соціального   страхування,   за допомогою  якого здійснюється соціальний захист,  охорона життя та

здоров’я громадян у процесі їх трудової діяльності.

 

     Завданнями страхування від нещасного випадку є:

 

·         проведення профілактичних  заходів,  спрямованих  на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів,  запобігання нещасним випадкам   на  виробництві,  професійним  захворюванням  та  іншим випадкам загрози здоров’ю застрахованих, викликаним умовами праці;

 

·         відновлення здоров’я   та   працездатності   потерпілих    на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань;

 

·         відшкодування шкоди,  пов’язаної  з  втратою  застрахованими особами заробітної  плати  або  відповідної  її  частини  під  час виконання  трудових  обов’язків,  надання  їм  соціальних послуг у зв’язку  з  ушкодженням  здоров’я,  а  також  у  разі  їх   смерті здійснення страхових виплат непрацездатним членам їх сімей.

 

Сфера дії Закону

 

     Дія цього Закону поширюється на осіб,  які працюють на умовах трудового  договору  (контракту)  на  підприємствах,  в установах, організаціях,  незалежно від їх форм власності  та  господарювання

(далі – підприємства),  у фізичних осіб, на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно,  та громадян – суб’єктів  підприємницької діяльності.

  Держава гарантує усім застрахованим  громадянам  забезпечення прав  у  страхуванні  від  нещасного  випадку  на  виробництві  та професійного захворювання.

 

     Законодавство про   страхування   від    нещасного    випадку складається із Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування,  цього Закону, Кодексу законів про працю України  ,  Закону  України  “Про охорону праці” та інших нормативно-правових актів.

 

   Обов’язковому страхуванню від нещасного випадку підлягають:

 

     1) особи,   які   працюють   на   умовах  трудового  договору (контракту);

 

     2) учні та студенти навчальних закладів, клінічні ординатори, аспіранти,  докторанти, залучені до будь-яких робіт під час, перед або після занять;  під час занять, коли вони набувають професійних

навичок;  у  період  проходження виробничої практики (стажування), виконання робіт на підприємствах;

 

     3) особи,  які утримуються у виправних,  лікувально-трудових, виховно-трудових закладах та залучаються до трудової діяльності на виробництві цих установ або на інших підприємствах за спеціальними договорами.

 

     Для страхування  від  нещасного  випадку  на  виробництві  не потрібно згоди або заяви працівника.  Страхування  здійснюється  в безособовій формі.  Всі особи, перелічені у статті 8 цього Закону, вважаються застрахованими з моменту набрання чинності цим  Законом незалежно   від   фактичного   виконання   страхувальниками  своїх зобов’язань щодо сплати страхових внесків.

 

     Особам, які підлягають  страхуванню  від  нещасного  випадку, видається  свідоцтво  про  загальнообов’язкове  державне соціальне страхування,  яке  є  єдиним  для  всіх  видів  страхування  та  є документом суворої звітності.

 

Страховий ризик –  обставини,  внаслідок  яких  може  статися страховий випадок.

 

     Страховим випадком  є  нещасний  випадок  на  виробництві або професійне захворювання,  що спричинили застрахованому  професійно зумовлену  фізичну  чи  психічну травму за обставин,  зазначених у статті  14  цього  Закону,  з   настанням   яких   виникає   право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.

 

     Професійне захворювання є страховим  випадком  також  у  разі його  встановлення  чи  виявлення  в  період,  коли  потерпілий не перебував у трудових відносинах  з  підприємством,  на  якому  він захворів.

 

     Нещасний випадок  або  професійне  захворювання,  яке сталося внаслідок  порушення   нормативних   актів   про   охорону   праці застрахованим, також є страховим випадком.

 

     Порушення правил охорони праці застрахованим,  яке спричинило нещасний  випадок  або  професійне   захворювання,   не   звільняє страховика від виконання зобов’язань перед потерпілим.

 

     Факт нещасного   випадку   на  виробництві  або  професійного захворювання  розслідується  в  порядку,  затвердженому  Кабінетом Міністрів  України,  відповідно  до  Закону  України  “Про охорону

праці”.

 

     Підставою для оплати потерпілому витрат на медичну  допомогу, проведення  медичної,  професійної  та соціальної реабілітації,  а також страхових виплат є акт розслідування нещасного  випадку  або акт   розслідування   професійного   захворювання   (отруєння)  за встановленими формами.

 

     Нещасний випадок  –  це  обмежена  в  часі подія або раптовий вплив  на   працівника   небезпечного   виробничого   фактора   чи середовища,   що   сталися   у   процесі  виконання  ним  трудових обов’язків,  внаслідок яких заподіяно шкоду здоров’ю  або  настала смерть.

     Перелік обставин,   за   яких   настає   страховий   випадок, визначається Кабінетом Міністрів України  за  поданням  спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади.

     В окремих  випадках,  за наявності підстав,  Фонд соціального страхування від нещасних випадків може визнати страховим  нещасний випадок,   що  стався  за  обставин,  не  визначених  передбаченим частиною другою цієї статті переліком.

     До професійного  захворювання   належить   захворювання,   що виникло   внаслідок   професійної   діяльності  застрахованого  та зумовлюється виключно або переважно впливом  шкідливих  речовин  і певних видів робіт та інших факторів, пов’язаних з роботою.

     Перелік професійних   захворювань   за   поданням  спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади затверджується Кабінетом Міністрів України.

     В окремих  випадках Фонд соціального страхування від нещасних випадків може визнати страховим випадком захворювання,  не внесене до переліку професійних захворювань,   якщо на момент прийняття рішення медична  наука  має нові   відомості,  які  дають  підстави  вважати  це  захворювання професійним.

     Страхування від  нещасного  випадку здійснює Фонд соціального страхування  від  нещасних  випадків  –  некомерційна   самоврядна організація,  що  діє на підставі статуту,  який затверджується її правлінням.

     Страхування від  нещасного  випадку здійснює Фонд соціального страхування  від  нещасних  випадків  –  некомерційна   самоврядна організація,  що  діє на підставі статуту,  який затверджується її правлінням.

 

 

     У разі   настання   страхового   випадку   Фонд   соціального

страхування  від  нещасних  випадків  зобов’язаний у встановленому

законодавством порядку:

 

     1) своєчасно  та  в  повному  обсязі  відшкодовувати   шкоду, заподіяну  працівникові  внаслідок  ушкодження його здоров’я або в або особам,  які перебували  на його утриманні:

 

     а) допомогу   у  зв’язку  з  тимчасовою  непрацездатністю  до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;

 

     б) одноразову допомогу  в  разі  стійкої  втрати  професійної працездатності або смерті потерпілого;

 

     в) щомісяця  грошову  суму  в разі часткової чи повної втрати працездатності,  що  компенсує   відповідну   частину   втраченого заробітку потерпілого;

 

     г) пенсію  по  інвалідності  внаслідок  нещасного  випадку на виробництві або професійного захворювання;

 

     д) пенсію  у  зв’язку  з  втратою  годувальника,  який  помер внаслідок   нещасного  випадку  на  виробництві  або  професійного захворюванн я

 

     є) допомогу дитині відповідно до статті 9 цього Закону;

 

     2) організувати  поховання  померлого,  відшкодувати вартість пов’язаних з цим ритуальних послуг відповідно до місцевих умов;

 

     3) сприяти   створенню   умов   для    своєчасного    надання кваліфікованої  першої  невідкладної  допомоги  потерпілому в разі настання нещасного випадку,  швидкої допомоги в разі потреби  його

госпіталізації, ранньої діагностики професійного захворювання;

 

     4) організувати   цілеспрямоване   та   ефективне   лікування потерпілого у  власних  спеціалізованих  лікувально-профілактичних закладах      або     на     договірній     основі     в     інших лікувально-профілактичних   закладах   з    метою    якнайшвидшого відновлення здоров’я застрахованого;

 

     5) забезпечити  потерпілому  разом  із  відповідними службами охорони здоров’я за призначенням  лікарів  повний  обсяг  постійно доступної,   раціонально   організованої  медичної  допомоги,  яка

повинна включати:

 

     а) обслуговування  вузькопрофільними  лікарями  та   лікарями загальної практики;

 

     б) догляд  медичних  сестер  удома,  в  лікарні  або в іншому лікувально-профілактичному закладі;

 

     в) акушерський та інший догляд удома або в  лікарні  під  час вагітності та пологів;

 

     г) утримання в лікарні,  реабілітаційному закладі,  санаторії або в іншому лікувально-профілактичному закладі;

 

     д) забезпечення необхідними лікарськими засобами,  протезами, ортопедичними,    коригуючими   виробами,   окулярами,   слуховими апаратами, спеціальними засобами пересування, зубопротезування (за винятком протезування з дорогоцінних металів).

 

     З метою найповнішого виконання функцій, передбачених пунктами 4 і 5 частини першої цієї статті, Фонд соціального страхування від нещасних  випадків  створює  спеціалізовану  медичну та патронажну службу соціального страхування;

 

     6) вжити всіх необхідних заходів для підтримання,  підвищення та відновлення працездатності потерпілого;

 

     7) забезпечити згідно з медичним висновком домашній догляд за потерпілим,  допомогу  у  веденні  домашнього  господарства   (або компенсувати    йому    відповідні   витрати),   сприяти   наданню потерпілому, який проживає в гуртожитку, ізольованого житла;

 

     8) відповідно до висновку  лікарсько-консультаційної  комісії (далі  –  ЛКК)  або  медико-соціальної  експертної комісії (далі – МСЕК) проводити навчання та перекваліфікацію потерпілого у власних навчальних  закладах  або  на  договірній  основі в інших закладах перенавчання інвалідів,  якщо внаслідок  ушкодження  здоров’я  або заподіяння моральної шкоди потерпілий не може виконувати попередню роботу; працевлаштовувати осіб із зниженою працездатністю;

 

     9) організовувати робочі місця для інвалідів  самостійно  або разом   з   органами   виконавчої   влади  та  органами  місцевого самоврядування   чи   з   іншими    заінтересованими    суб’єктами

підприємницької   діяльності;   компенсувати   при  цьому  витрати виробництва,  які не покриваються  коштами  від  збуту  виробленої продукції, за рахунок Фонду;

 

     10) у  разі  невідкладної  потреби  подавати інвалідам разову грошову допомогу,  допомогу у вирішенні соціально-побутових питань за  їх  рахунок  або  за  рішенням виконавчої дирекції Фонду та її регіональних управлінь – за рахунок Фонду;

 

     11) сплачувати за потерпілого внески на медичне  та  пенсійне страхування;

 

     12) організовувати    залучення   інвалідів   до   участі   у громадському житті.

Визначення ступеня втрати працездатності потерпілим

 

     Ступінь втрати  працездатності потерпілим установлюється МСЕК за участю Фонду соціального страхування від  нещасних  випадків  і визначається  у  відсотках  професійної  працездатності,  яку  мав потерпілий до ушкодження здоров’я. МСЕК установлює обмеження рівня життєдіяльності потерпілого,  визначає професію,  з якою пов’язане ушкодження здоров’я, причину, час настання та групу інвалідності у зв’язку  з  ушкодженням здоров’я,  а також визначає необхідні види медичної та соціальної допомоги.

 

     Якщо комісією  з розслідування нещасного випадку встановлено, що ушкодження здоров’я настало не тільки з вини роботодавця,  а  й внаслідок  порушення  потерпілим  нормативних  актів  про  охорону праці,  розмір  одноразової  допомоги  зменшується   на   підставі висновку цієї комісії, але не більш як на 50 відсотків.

 

Фонд  соціального  страхування   від   нещасних   випадків фінансує витрати на медичну та соціальну допомогу, в тому числі на додаткове  харчування,  придбання  ліків,  спеціальний   медичний, постійний сторонній догляд, побутове обслуговування, протезування, санаторно-курортне  лікування,   придбання   спеціальних   засобів пересування тощо, якщо потребу в них визначено висновками МСЕК.

 

     Якщо внаслідок    нещасного    випадку    або    професійного захворювання потерпілий  тимчасово  втратив  працездатність,  Фонд соціального страхування від нещасних випадків фінансує всі витрати. 

  Фонд соціального  страхування  від  нещасних  випадків   може відмовити   у  страхових  виплатах  і  наданні  соціальних  послуг застрахованому, якщо мали місце:

 

     1) навмисні дії потерпілого, спрямовані на створення умов для настання страхового випадку;

     2) подання  роботодавцем  або  потерпілим  Фонду  соціального страхування від нещасних випадків свідомо  неправдивих  відомостей про страховий випадок;

     3) вчинення  застрахованим  умисного  злочину,  що призвів до настання страхового випадку. його лікування.

 

ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ ЗАСТРАХОВАНОГО ТА

РОБОТОДАВЦЯ ЯК СТРАХУВАЛЬНИКА

Права застрахованого

 

     Застрахований має право:

 

     1) брати участь на виборній основі в управлінні  страхуванням від нещасних випадків;

 

     2) бути повноважним представником застрахованих працівників і вимагати від Фонду соціального страхування від  нещасних  випадків иконання своїх обов’язків щодо соціального захисту потерпілих;

 

     3) брати  участь  у розслідуванні страхового випадку,  у тому числі  з  участю  представника  профспілкового  органу  або  своєї довіреної особи;

 

     4) у  разі  настання  страхового випадку одержувати від Фонду соціального страхування від нещасних випадків виплати та соціальні послуги, передбачені статтею 21 цього Закону;

 

     5) на послуги медичної реабілітації;

 

     6) на послуги професійної реабілітації,  включаючи збереження робочого  місця,  навчання  або  перекваліфікацію,  якщо  загальна тривалість професійної реабілітації не перевищує двох років;

 

     7) на   відшкодування   витрат  при  медичній  і  професійній реабілітації на проїзд до місця лікування  чи  навчання  і  назад, витрати на житло та харчування,  транспортування багажу, на проїзд особи, яка його супроводжує;

 

     8) на послуги соціальної  реабілітації,  включаючи  придбання автомобіля,  протезів, допомогу у веденні домашнього господарства, що надаються відповідно до законодавства;

 

     9) отримувати безоплатно від  Фонду  соціального  страхування від нещасних випадків роз’яснення з питань соціального страхування від нещасного випадку.

 

     У разі смерті потерпілого члени його  сім’ї  мають  право  на одержання  від Фонду соціального страхування від нещасних випадків страхових  виплат  (одноразової  допомоги,  пенсії  у  зв’язку  із

втратою   годувальника)   та   послуг,   пов’язаних  з  похованням померлого.

 

Обов’язки застрахованого

 

     Застрахований зобов’язаний:

 

     1) знати  та  виконувати   вимоги   законодавчих   та   інших нормативно-правових   актів   про  охорону  праці,  що  стосуються застрахованого,  а також додержуватися  зобов’язань  щодо  охорони

праці,   передбачених   колективним  договором  (угодою,  трудовим договором,  контрактом)  та   правилами   внутрішнього   трудового розпорядку підприємства;

 

     2) у   разі   настання  нещасного  випадку  або  професійного захворювання:

 

     а) лікуватися  в  лікувально-профілактичних  закладах  або  у медичних  працівників,  з  якими  Фонд соціального страхування від нещасних випадків уклав угоди на медичне обслуговування;

 

     б) додержувати  правил   поведінки   та   режиму   лікування, визначених лікарями, які його лікують;

 

     в) не  ухилятися  від  професійної  реабілітації та виконання вказівок,  спрямованих на якнайшвидше повернення його до  трудової діяльності;

 

     г) своєчасно  повідомляти  робочий  орган виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків про обставини, що призводять до зміни розміру матеріального забезпечення,  складу соціальних   послуг   та   порядку   їх   надання   (зміни   стану непрацездатності,    складу    сім’ї,    звільнення    з   роботи, працевлаштування, виїзд за межі держави тощо).

 

     Фонд соціального   страхування  від  нещасних  випадків  несе відповідальність згідно  із  законодавством  за  шкоду,  заподіяну застрахованим  особам  внаслідок  невиконання,  несвоєчасного  або неналежного    виконання    умов     страхування,     встановлених законодавством.

 

     Заклади охорони здоров’я, заклади професійної реабілітації та громадяни,  які надають соціальні  послуги  застрахованим  особам, несуть   цивільно-правову  відповідальність  за  шкоду,  заподіяну

застрахованим  особам  або  Фонду  соціального   страхування   від нещасних  випадків  внаслідок  фальсифікації  даних  про обсяги та якість наданих послуг.

 

     Достовірність зазначених  у  документах  даних перевіряється виконавчою дирекцією Фонду соціального страхування від нещасних випадків.

 

     Страхувальник несе   відповідальність   за  шкоду,  заподіяну застрахованому або  Фонду  соціального  страхування  від  нещасних випадків внаслідок невиконання своїх обов’язків із страхування від нещасного випадку, відповідно до закону.

      Застрахована особа несе відповідальність за невиконання своїх обов’язків  щодо  страхування  від  нещасного  випадку  згідно  із законодавством.

ПЕРЕЛІК обставин, за яких настає страховий випадок державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання (додаток 2)

 

Права працівників на пільги та компенсації за роботу в шкідливих умовах.

 

Стаття 7. Право працівників на пільги і компенсації за важкі

               та шкідливі умови праці

 

     Працівники, зайняті   на  роботах  з  важкими  та  шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням,   молоком   або  рівноцінними  харчовими  продуктами, газованою  солоною  водою,  мають  право  на  оплачувані   перерви санітарно-оздоровчого призначення,  скорочення тривалості робочого часу,  додаткову оплачувану  відпустку,  пільгову  пенсію,  оплату праці  у  підвищеному  розмірі  та  інші пільги і компенсації,  що надаються в порядку, визначеному законодавством.

 

     У разі роз’їзного характеру роботи працівникові  виплачується грошова   компенсація   на   придбання  лікувально-профілактичного харчування,  молока або рівноцінних  йому  харчових  продуктів  на умовах, передбачених колективним договором.

 

     Роботодавець може  за  свої  кошти додатково встановлювати за колективним договором (угодою,  трудовим  договором)  працівникові пільги і компенсації, не передбачені законодавством.

 

     Протягом дії  укладеного  з  працівником  трудового  договору роботодавець  повинен,  не  пізніш  як  за  2   місяці,   письмово інформувати працівника про зміни виробничих умов та розмірів пільг і компенсацій, з урахуванням тих, що надаються йому додатково.

 

Обов’язки власника щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці.

Стаття 8. Забезпечення працівників спецодягом, іншими

засобами індивідуального захисту, мийними та

знешкоджувальними засобами

 

На роботах із шкідливими  і  небезпечними  умовами  праці,  а також  роботах,  пов’язаних  із  забрудненням  або  несприятливими метеорологічними  умовами,  працівникам  видаються  безоплатно  за встановленими нормами спеціальний одяг,  спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту,  а також мийні та  знешкоджувальні засоби. Працівники, які залучаються до разових робіт, пов’язаних з ліквідацією  наслідків  аварій,  стихійного  лиха  тощо,   що   не передбачені   трудовим   договором,   повинні   бути   забезпечені зазначеними засобами.

 

Роботодавець зобов’язаний   забезпечити   за   свій   рахунок придбання,   комплектування,  видачу   та   утримання   засобів індивідуального захисту відповідно до нормативно-правових актів  з

охорони праці та колективного договору.

 

У разі передчасного зношення цих засобів не з вини працівника роботодавець зобов’язаний замінити їх  за  свій  рахунок.  У  разі придбання  працівником  спецодягу,  інших  засобів індивідуального захисту,  мийних  та  знешкоджувальних  засобів  за   свої   кошти роботодавець  зобов’язаний  компенсувати  всі  витрати  на умовах,

передбачених колективним договором.

 

Згідно з колективним договором роботодавець  може  додатково, понад   встановлені  норми,  видавати  працівникові  певні  засоби індивідуального  захисту,  якщо   фактичні   умови   праці   цього працівника вимагають їх застосування.

 

     Стаття 153. Створення безпечних і нешкідливих умов праці\Кодекс законів пропрацю\

 

     На всіх підприємствах,  в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці.     Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці  покладається на  власника  або  уповноважений  ним  орган.

     Умови праці   на   робочому   місці,   безпека  технологічних процесів,  машин,  механізмів,  устаткування  та   інших   засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником,  а також санітарно-побутові умови повинні  відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

     Власник або  уповноважений  ним  орган  повинен впроваджувати сучасні  засоби  техніки  безпеки,  які  запобігають   виробничому травматизмові,  і  забезпечувати  санітарно-гігієнічні  умови,  що запобігають виникненню професійних  захворювань  працівників.

     Власник або уповноважений ним орган не  вправі  вимагати  від працівника  виконання  роботи,  поєднаної  з  явною небезпекою для життя,  а також в умовах,  що не  відповідають  законодавству  про охорону  праці.  Працівник  має  право  відмовитися  від дорученої роботи, якщо створилася виробнича  ситуація, небезпечна  для  його життя  чи здоров’я або людей,  які його оточують,  і навколишнього середовища.

     У разі неможливості повного усунення небезпечних і  шкідливих для  здоров’я  умов  праці  власник  або  уповноважений  ним орган зобов’язаний  повідомити  про  це  орган  державного  нагляду   за охороною  праці,  який може дати тимчасову згоду на роботу в таких умовах.

     На власника   або   уповноважений   ним   орган  покладається систематичне  проведення  інструктажу  (навчання)  працівників   з питань охорони праці, протипожежної охорони.     Трудові колективи  обговорюють  і  схвалюють комплексні плани поліпшення умов,  охорони праці та санітарно-оздоровчих заходів  і контролюють виконання цих планів.

 

Відшкодування власником шкоди працівникам у разі ушкодження їхнього здоров’я.  

 

Стаття 9. Відшкодування шкоди у разі ушкодження здоров’я

працівників або у разі їх смерті

 

Відшкодування шкоди,   заподіяної   працівникові    внаслідок ушкодження  його   здоров’я   або   у   разі  смерті  працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних  випадків відповідно  до  Закону  України  “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від  нещасного  випадку  на  виробництві  та професійного захворювання,  які  спричинили втрату працездатності”.

 

Роботодавець може   за  рахунок  власних  коштів  здійснювати потерпілим та членам їх  сімей  додаткові  виплати  відповідно  до колективного чи трудового договору.

 

За працівниками,  які  втратили  працездатність  у  зв’язку з нещасним випадком на виробництві  або  професійним  захворюванням, зберігаються  місце  роботи (посада) та середня заробітна плата на весь період до  відновлення  працездатності  або  до  встановлення стійкої  втрати  професійної  працездатності.  У разі неможливості виконання потерпілим попередньої роботи проводяться його  навчання і   перекваліфікація,   а  також  працевлаштування  відповідно  до медичних рекомендацій.

 

Час перебування на інвалідності у зв’язку з нещасним випадком на  виробництві  або  професійним  захворюванням  зараховується до стажу роботи для призначення пенсії за віком,  а  також  до  стажу роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на   пільгових   умовах   і   в   пільгових  розмірах  у  порядку, встановленому  законом.  (  Частина  четверта статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3108-IV від 17.11.2005 

 

Стаття 10. Охорона праці жінок

 

Забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах,  крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт, пов’язаних  з  санітарним  та побутовим обслуговуванням),  а також залучення жінок до  підіймання  і  переміщення  речей,  маса  яких перевищує  встановлені  для  них  граничні  норми,  відповідно  до переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці,  граничних  норм підіймання і переміщення важких речей,  що затверджуються  центральним  органом  виконавчої  влади  у  галузі охорони здоров’я.

 

Праця вагітних жінок і жінок,  які мають неповнолітню дитину, регулюється законодавством.

 

Конституція України (ст. 24) на вищому законодавчому рівні закріпила рівність прав жінки і чоловіка. Разом з тим, трудове законодавство, враховуючи фізіологічні особливості організму жінки, інтереси охорони материнства і дитинства, встановлює спеціальні норми, що стосуються охорони праці та здоров’я жінок. Відповідно до ст. 174 КЗпП забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт по санітарному та побутовому обслуговуванню). Кабінет Міністрів України своєю постановою від 27. 03.1996 р. № 381 затвердив програму вивільнення жінок із виробництв, пов’язаних з важкою працею та шкідливими умовами, а також обмеження використання їх праці у нічний час на 1996–1998 роки.

Забороняється також залучати жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для жінок норми. Міністерство охорони здоров’я України 10 грудня 1993 року видало наказ № 241, яким встановлені граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками:

·        підіймання і переміщення вантажів при чергуванні з іншою роботою (до 2 разів на годину) – 10 кг;

·        підіймання і переміщення вантажів постійно протягом робочої зміни – 7 кг.

Сумарна вага вантажу, який переміщується протягом кожної години робочої зміни, не повинна перевищувати: з робочої поверхні – 350 кг; з підлоги – 175 кг.

Залучення жінок до робіт у нічний час не допускається, за винятком тих галузей народного господарства, де це викликається необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід (ст. 175 КЗпП).

У законодавстві про охорону праці приділяється значна увага наданню пільг вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до трьох років. Таких жінок забороняється залучати до роботи у нічний час, до надурочних робіт і робіт у вихідні дні, а також направляти у відрядження (ст. 176 КЗпП). Крім цього, жінки, що мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, не можуть залучатися до надурочних робіт або направлятися у відрядження без їх згоди (ст. 177 КЗпП). Вагітним жінкам, відповідно до медичного висновку, знижують норми виробітку, норми обслуговування, або вони переводяться на іншу роботу, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, із збереженням середнього заробітку за

 

Стаття 11. Охорона праці неповнолітніх

 

Не допускається залучення неповнолітніх до  праці  на  важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах,  до нічних,  надурочних  робіт  та  робіт  у вихідні дні,  а також до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує  встановлені  для  них  граничні  норми,  відповідно  до переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці,  граничних норм підіймання і переміщення важких  речей,  що затверджуються  центральним  органом  виконавчої  влади  у  галузі охорони здоров’я.

 

Неповнолітні приймаються на роботу  лише  після  попереднього медичного огляду.

 

Порядок трудового   і   професійного  навчання  неповнолітніх професій,  пов’язаних з важкими роботами і роботами із  шкідливими або  небезпечними  умовами  праці,  визначається  положенням,  яке затверджується  центральним  органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

 

Вік, з  якого  допускається  прийняття на роботу,  тривалість робочого часу,  відпусток та деякі інші умови праці  неповнолітніх визначаються законом.

 

Міністерством охорони здоров’я України видано наказ від 31. 03. 1994 р. № 46, яким затверджено Перелік важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх.

Забороняється також залучати неповнолітніх до підіймання і переміщенняречей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Граничні норми підіймання і переміщення важких речей неповнолітніми затверджені наказом МОЗ України від 22. 03. 1996 р. № 59

Не допускається прийняття на роботу осіб, які не мають шістнадцять років. Однак, як виняток, можуть прийматися на роботу особи, які досягнули п’ятнадцяти років за згодою одного з батьків або особи, що його замінює. Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, яка не завдає шкоди здоров’ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює (ст. 188 КЗпП).

Забороняється залучати неповнолітніх до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні дні (ст. 192 КЗпП). Усі особи, які не досягнули вісімнадцять, років приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення 21 року, щороку підлягають обов’язковому медичному огляду (ст. 191 КЗпП).

Для неповнолітніх, у віці від 16 до 18 років, встановлено скорочений 36-годинний робочий тиждень, а для п’ятнадцятирічних – 24-годинний.

Заробітна плата працівникам, яким не виповнилось вісімнадцять років, при скороченій тривалості щоденної роботи виплачується в такому ж розмірі, як працівникам відповідних категорій при повній тривалості щоденної роботи (ст. 194 КЗпП).

Щорічні відпустки неповнолітнім надаються в літній час або, на їх бажання, в будь-яку іншу пору року (ст. 195 КЗпП). Тривалість такої відпустки один календарний місяць.

Звільнення неповнолітніх з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається, крім додержання загального порядку звільнення, тількиза згодою районної (міської) комісії в справах неповнолітніх (ст. 198 КЗпП).

 

Стаття 12. Охорона праці інвалідів

 

Підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов’язані створювати  для  них  умови  праці  з   урахуванням   рекомендацій медико-соціальної експертної  комісії  та  індивідуальних  програм реабілітації,  вживати  додаткових  заходів  безпеки  праці,   які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.

 

У випадках,    передбачених    законодавством,   роботодавець зобов’язаний    організувати    навчання,    перекваліфікацію    і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій.

 

Залучення інвалідів  до надурочних робіт і робіт у нічний час можливе  лише  за  їх  згодою  та  за  умови,  що це не суперечить рекомендаціям   медико-соціальної  експертної  комісії.  ( Частина третя  статті 12 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1331-IV від 25.11.2003 )

 

Обов’язки працівника щодо виконання нормативних актів з охорони праці.

Розділ III

 

                    ОРГАНІЗАЦІЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ

Стаття 14. Обов’язки працівника щодо додержання вимог

нормативно-правових актів з охорони праці

 

     Працівник зобов’язаний:

 

·         дбати про особисту безпеку і здоров’я,  а також про безпеку і здоров’я  оточуючих  людей  в процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства;

 

·         знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці,  правила поводження з машинами,  механізмами, устаткуванням та   іншими   засобами   виробництва,    користуватися    засобами колективного та індивідуального захисту;

 

·         проходити у встановленому законодавством порядку попередні та періодичні медичні огляди.

 

Працівник несе  безпосередню  відповідальність  за  порушення зазначених вимог.

 

Інструктажі з охорони праці. Ведення відповідної документації.

 

 

Види інструктажів

`           За характером і часом проведення інструктажі з питань охорони праці поділяються на вступний, первинний, повторний, позаплановий та цільовий.

Вступний інструктаж

Проводиться:

— з усіма працівниками, які приймаються на постійну або тимчасову роботу, незалежно від їх освіти, стажу роботи та посади;

— з працівниками інших організацій, які прибули на підприємство і беруть безпосередню участь у виробничому процесі або виконують інші роботи для підприємства;

— з учнями та студентами, які прибули на підприємство для проходження виробничої практики;

— у разі екскурсії на підприємство;

з усіма вихованцями, учнями, студентами та іншими особами, які навчаються

Первинний інструктаж

— Проводиться до початку роботи безпосередньо на робочому місці з працівником:

— новоприйнятим (постійно чи тимчасово) на підприємство;

— який переводиться з одного цеху виробництва до іншого;

— який буде виконувати нову для нього роботу;

— відрядженим працівником, який бере безпосередню участь у виробничому процесі на підприємстві.

— Проводиться з вихованцями, учнями та студентами:

на початку занять у кожному кабінеті, лабораторії, де навчальний процес пов’язаний із застосуванням небезпечних або шкідливих хімічних, фізичних, біологічних факторів, у гуртках, перед уроками трудового навчання, фізкультури, перед спортивними змаганнями, вправами на спортивних знаряддях, при проведенні заходів за межами території освітнього закладу;

— перед виконанням кожного навчального завдання, пов’язаного з використанням різних механізмів, інструментів, матеріалів тощо; на початку вивчення кожного нового предмета (розділу, теми) навчального плану (програми) – із загальних вимог безпеки, пов’язаних з тематикою і особливостями проведення цих занять.

Повторний інструктаж

— Проводиться з працівниками на робочому місці в терміни, визначені відповідними чинними галузевими нормативними актами або керівником підприємства з урахуванням конкретних умов праці, але не рідше:

— на роботах з підвищеною небезпекою – 1 раз на 3 місяці;

— для решти робіт – 1 раз на 6 місяців.

 Позаплановий інструктаж

Проводиться:

— З працівниками на робочому місці або в кабінеті охорони праці:

— при введенні в дію нових або переглянутих нормативних актів про охорону праці, а також при внесенні змін та доповнень до них;

— при зміні технологічного процесу, заміні або модернізації устаткування, приладів та інструментів, вихідної сировини, матеріалів та інших факторів, що впливають на стан охорони праці;

— при порушеннях працівниками вимог нормативних актів про охорону праці, що можуть призвести або призвели до травм, аварій, пожеж тощо;

— при виявленні особами, які здійснюють державний нагляд і контроль за охороною праці, незнання вимог безпеки стосовно робіт, що виконуються працівником;

— при перерві в роботі виконавця робіт більш ніж на 30 календарних днів – для робіт з підвищеною небезпекою, а для решти робіт – понад 60 днів.

— З вихованцями, учнями, студентами – в кабінетах, лабораторіях, майстернях тощо при порушеннях ними вимог нормативних актів про охорону праці, що можуть призвести або призвели до травм, аварій, пожеж тощо.

 Цільовий інструктаж

Проводиться з працівниками:

— при виконанні разових робіт, не передбачених трудовою угодою;

— при ліквідації аварії, стихійного лиха;

— при проведенні робіт, на які оформлюються наряд-допуск,розпорядження або інші документи.

— Проводиться з вихованцями, учнями, студентами освітнього закладу в разі організації масових заходів (екскурсії, походи, спортивні заходи тощо).

Порядок проведення інструктажів для працівників

— -Усі працівники, які приймаються на постійну чи тимчасову роботу і при подальшій роботі, повинні проходити на підприємстві навчання в формі інструктажів з питань охорони праці, подання першої допомоги потерпілим від нещасних випадків, а також з правил поведінки та дій при виникненні аварійних ситуацій, пожеж і стихійних лих.

—  Вступний інструктаж проводиться спеціалістом служби охорони праці, а в разі відсутності на підприємстві такої служби – іншим фахівцем, на якого наказом (розпорядженням) по підприємству покладено ці обов’язки і який в установленому цим Типовим положенням порядку пройшов навчання і перевірку знань з питань охорони праці.

Вступний інструктаж проводиться в кабінеті охорони праці або в приміщенні, що спеціально для цього обладнано, з використанням сучасних технічних засобів навчання, навчальних та наочних посібників за програмою, розробленою службою охорони праці з урахуванням особливостей виробництва. Програма та тривалість інструктажу затверджується керівником підприємства.

Запис про проведення вступного інструктажу робиться в журналі реєстрації вступного інструктажу (додаток 7), який зберігається в службі охорони праці або в працівника, що відповідає за проведення вступного інструктажу, а також у документі про прийняття працівника на роботу.

— Первинний інструктаж проводиться індивідуально або з групою осіб одного фаху за діючими на підприємстві інструкціями з охорони праці відповідно до виконуваних робіт.

— Повторний інструктаж проводиться індивідуально з окремим працівником або з групою працівників, які виконують однотипні роботи, за обсягом і змістом переліку питань первинного інструктажу.

— Позаплановий інструктаж проводиться індивідуально з окремим працівником або з групою працівників одного фаху. Обсяг і зміст позапланового інструктажу визначаються в кожному окремому випадку залежно від причин і обставин, що спричинили потребу його проведення.

— Цільовий інструктаж проводиться індивідуально з окремим працівником або з групою працівників. Обсяг і зміст цільового інструктажу визначаються в залежності від виду робіт, що ними виконуватимуться.

— Первинний, повторний, позаплановий і цільовий інструктажі проводить безпосередній керівник робіт (начальник виробництва, цеху, дільниці, майстер).

— Первинний, повторний, позаплановий і цільовий інструктажі завершуються перевіркою знань у вигляді усного опитування або за допомогою технічних засобів, а також перевіркою набутих навичок безпечних методів праці. Знання перевіряє особа, яка проводила інструктаж.

При незадовільних результатах перевірки знань, умінь і навичок щодо безпечного виконання робіт після первинного, повторного чи позапланового інструктажів для працівника на протязі 10 днів додатково проводиться інструктаж і повторна перевірка знань. При незадовільних результатах і повторної перевірки знань питання щодо працевлаштування працівника вирішується згідно з чинним законодавством.

При незадовільних результатах перевірки знань після цільового інструктажу допуск до виконання робіт не надається. Повторна перевірка знань при цьому не дозволяється.

— Працівники, які суміщають професії (в тому числі працівники комплексних бригад), проходять інструктажі як з їх основних професій, так і з професій за сумісництвом.

— Про проведення первинного, повторного, позапланового та цільового інструктажу та про допуск до роботи особою, якою проводився інструктаж, вноситься запис до журналу реєстрації інструктажів з питань охорони праці (додаток 8). При цьому обов’язкові підписи як того, кого інструктували, так і того, хто інструктував. Сторінки журналу реєстрації інструктажів повинні бути пронумеровані, журнали прошнуровані і скріплені печаткою.

У разі виконання робіт, що потребують оформлення наряду-допуску, цільовий інструктаж реєструється в цьому наряді-допуску, а в журналі реєстрації інструктажів – не обов’язково.

— Перелік професій та посад працівників, які звільняються від первинного, повторного та позапланового інструктажів, затверджується керівником підприємства за узгодженням з державним інспектором по нагляду за охороною праці.

До цього переліку можуть бути зараховані працівники, участь у виробничому процесі яких не пов’язана з безпосереднім обслуговуванням обладнання, застосуванням приладів та інструментів, збереженням або переробкою сировини, матеріалів тощо.

Порядок проведення інструктажів для вихованців,

учнів, студентів

— Вступний інструктаж проводиться на початку занять.

Інструктаж проводить працівник служби охорони праці, а за відсутності такого – особа, на яку наказом керівника освітнього закладу покладені ці обов’язки.

Програма вступного інструктажу розробляється службою охорони

праці освітнього закладу або призначеною керівником особою. Програма та тривалість вступного інструктажу затверджуються керівником закладу освіти.

Запис про проведення вступного інструктажу робиться в журналі реєстрації вступного інструктажу, який зберігається в службі охорони праці або в працівника, що відповідає за проведення вступного інструктажу.

— Первинний інструктаж проводиться з групою вихованців професійно освітнього закладу, учнів середнього освітнього закладу, професійно технічного освітнього закладу чи студентів вищого освітнього закладу. Тематика інструктажу та порядок його проведення визначаються відповідними положеннями Міністерства освіти України.

— Позаплановий інструктаж проводиться при виявленні порушень вимог безпеки вихованцями, учнями, студентами під час навчально-виховного процесу, при зміні умов виконання навчальних завдань з професії, лабораторних робіт, інших видів занять, передбачених навчальними планами.

— Цільовий інструктаж з питань охорони праці проводять з групою вихованців, учнів, студентів. Обсяг і зміст інструктажу визначається в залежності від виду масових заходів.

Облік проведення цільових інструктажів здійснюється у відповідності з чинними положеннями Міністерства освіти в журналах обліку теоретичного і виробничого навчання.

— Первинний, позаплановий, цільовий інструктажі проводять відповідні вчителі, вихователі, керівники гуртків, інструктори, тренери, майстри виробничого навчання або завідувачі кабінетів (лабораторій) тощо за відповідними інструкціями чи програмами.

— Відмітка про проведення первинного та позапланового інструктажів робиться в журналах реєстрації інструктажів з питань охорони праці (додаток 10).

Стажування (дублювання) та допуск працівників до роботи

— Новоприйняті на підприємство працівники після первинного інструктажу на робочому місці до початку самостійної роботи повинні під керівництвом досвідчених, кваліфікованих фахівців пройти стажування протягом 2-15 змін або дублювання протягом не менше шести змін.

— Працівники, функціональні обов’язки яких пов’язані із забезпеченням безаварійної роботи важливих і складних господарчих потенційно небезпечних об’єктів або з виконанням окремих потенційно небезпечних робіт (теплові та атомні електричні станції, гірничодобувні підприємства, інші подібні об’єкти, порушення технологічних режимів яких являє загрозу для працівників та навколишнього середовища), до початку самостійної роботи повинні проходити дублювання з обов’язковим суміщенням з проти аварійними і протипожежними тренуваннями відповідно до плану ліквідації аварій.

— Допуск до стажування (дублювання) оформлюється наказом (розпорядженням) по підприємству (структурному підрозділу), в якому визначаються тривалість стажування (дублювання) та прізвище відповідального працівника.

— Перелік посад і професій працівників, які повинні проходити стажування (дублювання), а також тривалість стажування (дублювання) визначаються керівником підприємства. Тривалість стажування (дублювання) залежить від стажу і характеру роботи, а також від кваліфікації працівника.

— Керівнику підприємства надається право своїм наказом (розпорядженням) звільняти від проходження стажування (дублювання) працівника, який має стаж роботи за відповідною професією не менше 3 років або переводиться з одного цеху до іншого, де характер його роботи та тип обладнання, на якому він працюватиме, не змінюються.

— Стажування (дублювання) проводиться за програмами для конкретної професії, посади, робочого місця, які розробляються на підприємстві і затверджуються керівником підприємства (структурного підрозділу).

— Стажування (дублювання) проводиться на робочих місцях свого або іншого подібного за технологією підприємства. У процесі стажування працівники повинні виконувати роботи, які за складністю, характером, вимогами безпеки відповідають роботам, що передбачаються функціональними обов’язками цих працівників.

— У процесі стажування (дублювання) працівник повинен:

поповнити знання щодо правил безпечної експлуатації технологічного обладнання, технологічних і посадових інструкцій та інструкцій з охорони праці;

оволодіти навичками орієнтування у виробничих ситуаціях в нормальних і аварійних умовах;

засвоїти в конкретних умовах технологічні процеси і обладнання та методи безаварійного керування ними з метою забезпечення вимог охорони праці.

— Запис про проведення стажування (дублювання) та допуск до самостійної роботи здійснюється керівником відповідного структурного підрозділу (начальник виробництва, цеху тощо) в журналі реєстрації інструктажів (додаток 8).

— Якщо в процесі стажування (дублювання) працівник не оволодів необхідними виробничими навичками чи отримав незадовільну оцінку щодо протиаварійних та протипожежних тренувань, то стажування (дублювання) новим розпорядженням може бути продовжено на термін, що не перевищує двох змін.

— Після закінчення стажування (дублювання) наказом (розпорядженням) керівника підприємства (або його структурного підрозділу) працівник допускається до самостійної роботи.

 

Навчання і перевірка знань з охорони праці. Інструкції з охорони праці. Нагляд і контроль за дотриманням законодавства про працю, техніку безпеки, виробничу санітарію в закладах охорони здоров’я.

 

Навчання і перевірка знань з охорони праці.

 

(Витяги)

 

ТИПОВЕ ПОЛОЖЕННЯ

про навчання, інструктаж і перевірку знань

працівників з питань охорони праці

 

Типове положення  про навчання,  інструктаж і перевірку знань працівників з питань охорони праці розроблено відповідно до Закону “Про охорону  праці”  та постанови Кабінету Міністрів України від 27 січня 1993 р.  N 64 “Про  заходи  щодо виконання Закону України “Про охорону праці”.

Типове положення  встановлює   порядок   і   види   навчання, інструктажів, порядок  перевірки  знань  з  питань  охорони  праці робітників, посадових  осіб,  спеціалістів,   учнів,   вихованців, студентів і   поширюється   на   всі   підприємства,   установи  і організації (надалі  –  підприємства),  навчально-виховні  заклади незалежно від форм власності та видів їх діяльності.

 

1. Загальні положення

 

1.1. Навчання  та  інструктаж  працівників  з  питань охорони праці є складовою частиною системи  управління  охороною  праці  і проводяться:

з учнями,  вихованцями   та   студентами   навчально-виховних закладів;

з працівниками в процесі їх трудової діяльності.

1.2. Усі працівники,  які приймаються на роботу,  і в процесі роботи проходять на підприємстві  навчання,  інструктаж  з  питань охорони праці,  подання  першої  допомоги  потерпілим від нещасних випадків, про правила поведінки при виникненні аварій.

1.3. Працівники  відповідно  до  Переліку  робіт з підвищеною небезпекою, затвердженому  наказом  Держнаглядохоронпраці  від  30 листопада 1993  р.  N  123  або там,  де є потреба у професійному відборі,  проходять попереднє спеціальне  навчання  і перевірку знань  з  питань  охорони  праці в терміни,  установлені відповідними галузевими нормативними актами про охорону праці, але не рідше одного разу на рік.

1.4. Особи, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю або суміщають  професії,  навчаються  і  інструктуються  як  із їх основних професій, так і професій за сумісництвом.

1.5. Перед  перевіркою  знань з охорони праці на підприємстві організовуються заняття, лекції, семінари та консультації.

1.6. Перелік  питань  для  перевірки  знань з охорони праці з урахуванням специфіки  виробництва  складають  члени  комісії   по перевірці знань  з  питань охорони праці,  узгоджує служба охорони праці і затверджує керівник підприємства.

1.7. У  складі  комісії  по  перевірці знань з питань охорони праці повинно бути  не  менше  трьох  осіб,  які  у  встановленому порядку пройшли  навчання  та  перевірку  знань  з  питань охорони праці.

1.8. Результати  перевірки знань працівників з питань охорони праці оформляються протоколом.

1.9. Особам,  які  при перевірці знань з питань охорони праці показали задовільні результати,  видаються посвідчення.

1.10. Допуск до  роботи  осіб,  які  не  пройшли  навчання  і перевірки знань з питань охорони праці, забороняється.

1.11. На підприємствах на основі цього Типового  положення  з урахуванням специфіки  виробництва  розробляються і затверджуються їх керівниками відповідні Положення про  навчання,  інструктаж  та перевірку знань  працівників  з  питань охорони праці,  формуються плани-графіки проведення  цієї  роботи,  з  якими   повинні   бути ознайомлені усі працівники.

1.12. Відповідальність за організацію  навчання  і  перевірку знань з   охорони  праці  на  підприємстві  покладається  на  його керівника, а   в   структурних   підрозділах   (цеху,    дільниці, лабораторії, майстерні тощо) – на керівників цих підрозділів.

1.13. Контроль за навчанням і періодичністю перевірки знань з питань охорони праці здійснює служба охорони праці або працівники, на яких   покладені   ці   обов’язки    керівником    (правлінням) підприємства.

 

2.  Навчання та перевірка знань посадових осіб і

спеціалістів з питань охорони праці, техногенної

безпеки та надзвичайних ситуацій на виробництві

Посадові   особи   відповідно   до    Переліку    посад, затвердженого наказом  Держнаглядохоронпраці від 11 жовтня 1993 р. N 94  до  початку  виконання  своїх  обов’язків  і періодично, один  раз  на  три  роки,  згідно  з наказом керівника відповідного підприємства проходять навчання і перевірку  знань  з питань  охорони  праці,  техногенної   безпеки   та   надзвичайних ситуацій на виробництві.

У спеціалістів   виробництва   перевіряються    знання    тих нормативних актів про охорону праці,  виконання яких входить до їх службових обов’язків.

Навчання з питань охорони праці, техногенної безпеки  та надзвичайних ситуацій на виробництві посадових осіб,  передбачених у додатку N 3, проводиться  в  навчальних  закладах,  котрі  після перевірки    їх    матеріальної    бази,     програмно-методичного забезпечення  та  знань  викладачів  з   питань   охорони   праці, техногенної  безпеки  та  надзвичайних  ситуацій  на   виробництві наглядовими   органами   за   охороною   праці,    одержали    від Держнаглядохоронпраці  дозвіл  на  проведення  цієї  роботи.  Інші посадові  особи   та   спеціалісти   можуть   проходити   навчання безпосередньо на підприємстві.

Посадові особи, спеціалісти  невеликих  підприємств,  де нема  можливості  провести  навчання  та   утворити   комісію   по перевірці знань з питань охорони  праці,  техногенної  безпеки  та надзвичайних ситуацій на виробництві,  а  також  спеціалісти,  які займаються індивідуальною трудовою діяльністю, проходять  навчання у відповідних місцевих навчальних  закладах  або  на  близьких  за профілем виробництва підприємствах, а  перевірку  знань  з  питань охорони праці, техногенної безпеки  та  надзвичайних  ситуацій  на виробництві  –  в  комісіях   при   місцевих   органах   державної виконавчої влади або при місцевих органах Держнаглядохоронпраці.

Працівники,  які  показали незадовільні знання,  повинні протягом одного місяця пройти повторну перевірку  знань  з  питань охорони праці, техногенної безпеки та надзвичайних ситуацій на виробництві. Особи, які і при повторній перевірці знань показали незадовільні знання,   працевлаштовуються    згідно    з    чинним законодавством.

 

Інструкції з охорони праці

 

На виконання  Закону України “Про охорону праці”, згідно  з  пунктом   3.1   ДНАОП   0.00-4.14-94   “Положення   про опрацювання,   прийняття,   перегляд   та   скасування   державних міжгалузевих  і  галузевих  нормативних актів про  охорону  праці” і   з  метою   забезпечення  єдиного  системного  і комплексного підходу до розробки,  затвердження  і  розповсюдження інструкцій   з   охорони   праці  та  підвищення  ефективності  їх застосування на підприємствах,  в установах і організаціях:

 

Затверджено Положення про  розробку  інструкцій  з  охорони праці.

 

(Витяги)

 

 

Положення

про розробку інструкцій з охорони праці

 

1. Загальні положення

 

1.1. Положення  встановлює  вимоги  до  змісту,  побудови   і викладу  інструкцій з охорони праці (далі – інструкції),  визначає порядок  опрацювання  та  введення  в  дію  нових,  перегляду   та скасування чинних інструкцій.

Вимоги цього Положення є обов’язковими для всіх  міністерств, інших органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій (далі – підприємства) незалежно від форм  власності  та  видів  їх діяльності.

1.2. Інструкція є нормативним актом,  що містить  обов’язкові для  дотримання  працівниками вимоги з охорони праці при виконанні ними робіт певного виду або за певною професією на робочих місцях, у виробничих приміщеннях,  на території підприємства і будівельних майданчиках або в інших  місцях,  де  за  дорученням  власника  чи уповноваженого  ним  органу  (далі  – роботодавець) виконуються ці роботи, трудові чи службові обов’язки.

Інструкції поділяються на:

·         інструкції, що належать до державних міжгалузевих нормативних актів про охорону праці;

·         примірні інструкції;

·         інструкції, що діють на підприємстві.

1.5. Інструкції,   що  діють  на  підприємстві,  належать  до нормативних актів про охорону праці,  чинних у  межах  конкретного підприємства.  Такі  інструкції  розробляються  на  основі  чинних державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів  про  охорону праці,   примірних   інструкцій   та   технологічної  документації підприємства з урахуванням конкретних умов  виробництва  та  вимог безпеки,  викладених  в  експлуатаційній та ремонтній документації підприємств-виготовлювачів  обладнання,  що   використовується  на даному   підприємстві.   Вони   затверджуються  роботодавцем  і  є обов’язковими для дотримання працівниками відповідних професій або при виконанні відповідних робіт на цьому підприємстві.

1.6. Інструкції  повинні  відповідати  чинному  законодавству України,  вимогам  державних  міжгалузевих і галузевих нормативних актів  про  охорону  праці:  правил,   норм,   стандартів,   інших нормативних  і  організаційно-методичних  документів  про  охорону праці, на основі яких вони розробляються.

1.7. Інструкції повинні містити тільки ті вимоги щодо охорони праці,  дотримання яких обов’язкове самими працівниками. Порушення працівником  цих  вимог повинно розглядатися як порушення трудової дисципліни, за яке до нього може бути застосовано стягнення згідно з чинним законодавством.

1.8. Організація     вивчення     інструкцій     працівниками забезпечується  роботодавцем  згідно  з ДНАОП 0.00-4.12-94 “Типове положення про навчання, інструктаж і перевірку знань працівників з питань охорони праці”.

1.9. Постійний контроль  за  додержанням  працівниками  вимог інструкцій покладається на роботодавця.

1.10. Громадський контроль за додержанням всіма  працівниками вимог  інструкцій  здійснюють трудові колективи через обраних ними уповноважених і професійні спілки в особі своїх виборних органів і представників.

 

 

 

2. Зміст і побудова інструкцій

 

2.1. Кожній   інструкції   присвоюється   назва  і  скорочене позначення (код, порядковий номер).

Інструкціям, що    розробляються    і    затверджуються    на підприємствах,  присвоюються  порядкові  номери  службами  охорони праці цих підприємств.

У назві інструкції стисло вказується, для якої  професії  або виду робіт вона призначена, наприклад: “Інструкція з охорони праці для електрозварника”,  “Примірна інструкція з  охорони  праці  при роботі з ручним електроінструментом”.

2.4. Інструкції повинні містити такі розділи:

·         загальні положення;

·         вимоги безпеки перед початком роботи;

·         вимоги безпеки під час виконання роботи;

·         вимоги безпеки після закінчення роботи;

·         вимоги безпеки в аварійних ситуаціях.ї

 

2.5. Розділ “Загальні положення” повинен містити:

відомості про сферу застосування інструкції;

загальні відомості  про об’єкт розробки:  визначення робочого місця працівника даної професії  (виду  робіт)  в  залежності  від тривалості  його  перебування  на  ньому  протягом  робочої  зміни (постійне чи непостійне);  коротка  характеристика  технологічного процесу та обладнання,  що застосовується на цьому робочому місці, виробничій дільниці, в цеху;

умови і  порядок допуску працівників до самостійної роботи за професією або до виконання відповідного виду  робіт  (вимоги  щодо віку, стажу роботи, статі, стану здоров’я, проходження медоглядів, професійної освіти  та  спеціального  навчання  з  питань  охорони праці, інструктажів, перевірки знань тощо);

вимоги правил   внутрішнього   трудового    розпорядку,    що стосуються   питань  охорони  праці  для  даного  виду  робіт  або професії, а також відомості про специфічні особливості організації праці  і  технологічних  процесів  та про коло трудових обов’язків працівників даної професії (що виконують даний вид робіт);

характеристику основних  небезпечних  та шкідливих виробничих факторів для даної професії (виду робіт), особливості їх впливу на працівника;

перелік видів  спецодягу,   спецвзуття   та   інших   засобів індивідуального  захисту,  що належать до видачі працівникам даної професії (виду робіт) згідно з  чинними  нормами,  із  зазначенням стандартів або технічних умов на них;

вимоги санітарних  норм  і  правил  особистої  гігієни,  яких повинен дотримуватись працівник під час виконання роботи.

 

2.6. Розділ “Вимоги безпеки перед  початком  роботи”  повинен містити:

порядок приймання зміни у випадку безперервної роботи, в тому числі  при  порушенні  режиму  роботи  виробничого  обладнання або технологічного процесу;

порядок підготовки  робочого  місця,  засобів індивідуального захисту;

порядок перевірки    справності    обладнання,   інструменту, захисних пристроїв небезпечних зон машин і  механізмів,  пускових, запобіжних,  гальмових  і очисних пристроїв,  систем блокування та сигналізації,  вентиляції та освітлення, знаків безпеки, первинних засобів  пожежогасіння,  виявлення  видимих  пошкоджень  захисного заземлення (занулення) тощо;

порядок перевірки  наявності  та  стану  вихідних  матеріалів (сировини, заготовок, напівфабрикатів);

порядок повідомлення  роботодавця  про  виявлені несправності обладнання,  пристроїв, пристосувань, інструменту, засобів захисту тощо.

 

2.7. Розділ “Вимоги безпеки під час роботи” повинен містити:

відомості щодо  безпечної  організації праці,  про прийоми та методи   безпечного виконання   робіт,   правила    використання технологічного  обладнання,  пристроїв  та  інструментів,  а також застереження про можливі небезпечні, неправильні методи та прийоми праці, які заборонено застосовувати;

правила безпечного   поводження   з   вихідними   матеріалами (сировиною,  заготовками, напівфабрикатами), з готовою продукцією, допоміжними  матеріалами  та  відходами  виробництва,  що  являють небезпеку для працівників;

правила безпечної експлуатації внутрішньоцехових транспортних і вантажопідіймальних засобів і механізмів,  тари;  вимоги безпеки при вантажно-розвантажувальних роботах та транспортуванні вантажу;

вказівки щодо  порядку  утримання робочого місця в безпечному стані;

можливі види  небезпечних  відхилень  від  нормального режиму роботи  обладнання  та  технологічного  регламенту  і  способи  їх усунення;

вимоги щодо   використання   засобів    індивідуального    та колективного   захисту  від  шкідливих  і  небезпечних  виробничих факторів;

умови, за  яких  робота  повинна  бути  припинена  (технічні, метеорологічні, санітарно-гігієнічні тощо);

вимоги щодо забезпечення пожежо- та вибухобезпеки;     порядок повідомлення  роботодавця  про  нещасні  випадки   чи раптові  захворювання,  факти  порушення  технологічного  процесу, виявлені   несправності   обладнання,   устаткування,   пристроїв, інструменту,  засобів  захисту  та про інші небезпечні та шкідливі виробничі фактори, що загрожують життю і здоров’ю працівників.

 

2.8. Розділ  “Вимоги безпеки після закінчення роботи” повинен містити:

порядок безпечного вимикання, зупинення, розбирання, очищення і змащення обладнання,  пристроїв, машин, механізмів та апаратури, а при безперервному процесі – порядок передачі їх черговій зміні;

порядок здавання робочого місця;

порядок прибирання відходів виробництва;

вимоги санітарних  норм  і  правил  особистої  гігієни,  яких повинен дотримуватись працівник після закінчення роботи;

порядок повідомлення  роботодавця  про   всі   недоліки,   що виявились у процесі роботи.

 

2.9. Розділ “Вимоги безпеки в  аварійних  ситуаціях”  повинен містити:

відомості про ознаки можливих аварійних ситуацій,  характерні причини аварій (вибухів, пожеж тощо);

відомості про  засоби  та  дії,  спрямовані  на   запобігання можливим аваріям;

порядок дій,  особисті   обов’язки   та   правила   поведінки працівника при виникненні аварії згідно з планом її ліквідації,  в тому числі у випадку  її  виникнення  під  час  передачі-приймання зміни при безперервній роботі;

порядок повідомлення роботодавця про аварії та  ситуації,  що можуть до них призвести;

відомості про порядок  застосування  засобів  протиаварійного захисту та сигналізації;

порядок дій щодо подання першої медичної допомоги  потерпілим  під час аварії.

 

Нагляд і контроль за дотриманням законодавства про працю, техніку безпеки, виробничу санітарію в закладах охорони здоров’я.

 

Органи державного нагляду за охороною праці, їх основнні повноваження та права.

 

Державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці здійснюють:

 

—  Державний комітет України з нагляду за охороною праці (Держнагляд-охоронпраці);

 

— органи Головної державної інспекції з нагляду за ядерною безпекою Міністерства екології та природних ресурсів України;

 

—  органи державного пожежного нагляду Державного департаменту пожежної безпеки Міністерства внутрішніх справ України;

 

— органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров’я України.

 

Кожний із вищеперерахованих органів виконує функції в межах своїх повноважень, визначених положеннями про ці органи.

 

 

Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів про охорону праці здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

 

Органи державного нагляду за охороною праці не залежать від будь-яких господарських органів, об’єднань громадян, політичних формувань, місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування та діють відповідно до положень, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

 

Посадові особи органів державного нагляду за охороною праці (державні

інспектори) мають право:

 

— безперешкодно в будь-який час відвідувати підконтрольні підприємства для перевірки дотримання законодавства про охорону праці, одержувати від власника необхідні пояснення, матеріали та інформацію з даних питань;

 

— надсилати керівникам підприємств, а також їх посадовим особам, керівникам структурних підрозділів Ради Міністрів Республіки Крим, місцевих Рад народних депутатів, міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади, обов’язкові для виконання розпорядження (приписи) про усунення порушень і недоліків у галузі охорони праці;

 

— зупиняти експлуатацію підприємств, окремих виробництв, цехів, дільниць, робочих місць і обладнання до усунення порушень вимог щодо охорони праці, які створюють загрозу життю або здоров’ю працюючих;

 

— притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці;

 

— надсилати власникам, керівникам підприємств подання про невідповідність окремих посадових осіб займаній посаді, передавати в необхідних випадках матеріали органам прокуратури для притягнення їх до кримінальної відповідальності.

 

Посадові особи органів державного нагляду за охороною праці несуть відповідальність за виконання покладених на них обов’язків згідно з законодавством.

 

Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці

 

Відповідно до Закону України «Про охорону праці» громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснюють: трудові колективи через обраних ними повноважених; професійні спілки — в особі своїх виборних органів і представників.

 

Уповноважені трудових колективів з питань охорони праці, їх основні обов’язки і права

 

Інститут уповноважених трудових колективів з питань охорони праці створюється на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності, видів їх діяльності та чисельності працюючих для здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про охорону праці. Діяльність уповноважених проводиться на підставі Положення про роботу уповноважених трудових колективів з питань охорони праці, яке розробляється відповідно до Типового положення і затверджується загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства.

 

Уповноважені з питань охорони праці обираються на загальних зборах (конференції) колективу підприємства або цеху, дільниці з числа досвідчених та ініціативних працівників на строк дії повноважень органу самоврядування трудового колективу. Працівник, який згідно з посадовими обов’язками відповідає за організацію безпечних та нешкідливих умов праці, не може бути уповноваженим з питань охорони праці. Чисельність останніх визначається рішенням загальних зборів (конференції) трудового колективу залежно від конкретних умов виробництва та необхідності забезпечення безперервного громадського контролю за станом безпеки та умов праці в кожному виробничому підрозділі.

 

Свої обов’язки уповноважені з питань охорони праці виконують, як правило, в процесі виробництва, безпосередньо на своїй дільниці, зміні, бригаді. Уповноважені з питань охорони праці не рідше одного разу на рік звітують про свою роботу на загальних зборах (конференції) трудового колективу, котрим вони обрані.

 

Відповідно до Типового положення, уповноважені з питань охорони праці, з метою створення безпечних і нешкідливих умов праці на виробництві, оперативного усунення виявлених порушень здійснюють контроль за:

 

— виконанням вимог законодавчих та нормативних актів про охорону праці;

 

— забезпеченням працівників інструкціями, положеннями з охорони праці, які діють у межах підприємства, та додержання їх вимог працівниками;

 

— своєчасним і правильним розслідуванням, документальним оформленням та обліком нещасних випадків та професійних захворювань;

 

— використанням фонду охорони праці підприємства за його призначенням, та інше.

 

Уповноважені з охорони праці можуть і повинні залучатися до розроблення розділу «Охорона праці» колективних договорів та угод, комплексних перспективних планів з охорони праці, до роботи в комісіях з питань атестації робочих місць. Вони беруть участь: у комісіях з розслідування професійних захворювань і нещасних випадків на виробництві, якщо потерпілий не є членом профспілки; у вирішенні питання про зниження розміру одноразової допомоги потерпілому від нещасного випадку в разі невиконання працівником вимог нормативних документів про охорону праці; розгляду факту наявності виробничої ситуації, небезпечної для здоров’я чи життя працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища, у випадку відмови працівника виконувати з цих

причин доручену йому роботу.

 

Уповноважені з охорони праці мають право:

 

— безперешкодно перевіряти стан безпеки і гігієни праці, додержання працівниками нормативних актів про охорону праці на об’єктах підприємства чи виробничого підрозділу, колектив якого його обрав;

 

—  вносити в спеціально заведену для цього книгу обов’язкові для розгляду власником (керівником структурного підрозділу) пропозиції щодо усунення виявлених порушень;

 

— вимагати від майстра, бригадира чи іншого керівника виробничого підрозділу припинення роботи на робочому місці у разі створення загрози життю або здоров’ю працюючих;

 

—  вносити пропозиції про притягнення до відповідальності працівників, які порушують нормативні акти про охорону праці.

 

Гарантії для уповноважених з питань охорони праці щодо звільнення їх з роботи з ініціативи власника або притягнення до дисциплінарної чи матеріальної відповідальності передбачається у колективному договорі.

Уповноважений може бути відкликаний до закінчення терміну своїх повноважень у разі незадовільного їх виконання тільки за рішенням загальних зборів (конференції) трудового колективу, який його обирав.

 

Повноваження і права профспілок у здійсненні контролю за додержанням законодавства про охорону праці

 

Законом України «Про охорону праці» на профспілки покладено чимало повноважень у галузі охорони праці, виконання яких вони здійснюють через свої виборні органи та представників. Головною метою і завданням представників профспілок є захист прав та законних інтересів працівників у сфері охорони праці, надання їм практичної допомоги у вирішенні цих питань.

 

Відповідно до Закону України «Про охорону праці» представники профспілок

беруть участь у вирішенні таких основних питань:

 

— в опрацюванні національної, галузевих і регіональних програм покращення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, а також відповідних угод з питань покращення умов і безпеки праці;

 

— в опрацюванні державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці;

 

—  в опрацюванні власником комплексних заходів для досягнення встановлених нормативів з охорони праці;

 

— у розслідуванні нещасних випадків і профзахворювань, у тому числі спеціальних розслідуваннях за участю фахівців з охорони праці вищих профорганів, у розробленні заходів щодо їх попередження;

 

—  у підготовці разом з власником подання про визначення і затвердження трудовим колективом порядку оплати та розмірів одноразової допомоги працівникам, які потерпіли на виробництві, а також про порядок зменшення цієї допомоги за наявності вини працівника у нещасному випадку;

 

— у розробленні пропозицій для включення їх в угоду з питань охорони праці колективного договору;

 

—  в організації соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань у порядку і на умовах, що визначаються законодавством і колективним договором (угодою, трудовим договором);

 

— у визначенні Кабінетом Міністрів України порядку перегляду і збільшення тарифів на соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань залежно від рівня виробничого рювань залежно від рівня виробничого травматизму і ступеня шкідливості умов праці;

 

— у роботі комісій з питань охорони праці підприємств, з атестації посадових осіб на знання ними нормативних актів про охорону праці, з приймання в експлуатацію нових і реконструйованих об’єктів виробничого призначення на відповідність їх до вимог нормативних актів про охорону праці, з атестації робочих місць за умовами праці.

 

Безпосередніми виконавцями функцій профспілок на підприємствах, згідно з Законом України «Про охорону праці», є профспілковий комітет, його комісія з питань охорони праці, цехові комітети, профгрупи і громадські інспектори з охорони праці. Функції і обов’язки цих громадських формувань і їх права викладені у відповідних положеннях, затверджених президією Федерації профспілок України від 20 вересня 1994р.

 

Оскільки зміст роботи громадських інспекторів профспілкових комітетів та уповноважених з питань охорони праці трудових колективів багато в чому збігаються, то розгляд даного питання опускається, так як воно щодо уповноважених досить детально висвітлене в попередній частині розділу.

 

Підтвердженням сказаного може слугувати і той факт, що відповідно до Типового положення про роботу уповноважених трудових колективів, останні можуть бути одночасно і представниками профспілок з питань охорони праці. В той же час, за рішенням трудового колективу обов’язки уповноважених можуть бути покладені на громадських інспекторів з охорони праці профспілок. Разом з тим, необхідно зазначити, що профспілковий комітет має дещо ширші права. Зокрема, він має право внести власнику, державним органам управління подання з будь-якого питання охорони праці та домагатися від них аргументованої відповіді. Більше того, відповідно до ст. 45 КЗпП на вимогу профспілкового комітету, який підписав за дорученням трудового колективу колективний договір, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір (контракт) з будь-яким керівником або усунути його із займаної посади, якщо він порушує законодавство про працю і не виконує заходи або вимоги колективного договору, в тому числі і з питань охорони праці.

 

Значна роль профспілкових комітетів щодо профілактики травматизму та професійних захворювань. На засіданнях своїх колективних органів вони розглядають причини нещасних випадків, особливо з важкими наслідками і дають принципову оцінку діяльності власника щодо підвищення рівня безпеки праці на виробництві. Важливою функцією профспілкового комітету є захист інтересів членів профспілки та інших працівників (на їх прохання) при розгляді конфліктних ситуацій з будь-яких питань охорони праці.

 

 

Виробнича санітарія — це система організаційних та технічних заходів, які спрямовані на усунення потенційно небезпечних факторів і запобігання професійних захворювань та отруєнь.

 

До організаційних заходів належать:

 

• дотримання вимог охорони праці жінок та осіб віком до 18 років;

• проведення попередніх та періодичних медичних оглядів осіб, які працюють у шкідливих умовах;

• забезпечення працюючих у шкідливих умовах лікувально-профілактичним обслуговуванням тощо.

 

Технічні заходи передбачають:

 

• систематичне підтримання чистоти у приміщеннях і на робочих місцях;

• розробку та конструювання обладнання, що вилучає виділення пилу, газів та пари, інших шкідливих речовин у виробничих приміщеннях;

• забезпечення санітарно-гігієнічних вимог до повітря виробничого середовища;

• улаштування систем вентиляції та кондиціювання робочих місць зі шкідливими умовами праці;

• забезпечення захисту працюючих від шуму, ультра- та інфразвуку, вібрації, різних видів випромінювання.

 

Таким чином, запобігання професійних захворювань і отруєнь здійснюється через здійснення комплексу організаційних і технічних заходів, які спрямовані на оздоровлення повітряного середовища, виконання вимог гігієни та особистої безпеки працюючих.

 

Розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві.

 

Стаття 22. Розслідування та облік нещасних випадків,  професійних захворювань і аварій  (Згідно Закону України «Про охорону праці»)

 

Роботодавець повинен  організовувати  розслідування  та вести облік  нещасних  випадків,  професійних   захворювань   і   аварій відповідно  до  положення,  що  затверджується Кабінетом Міністрів України за погодженням з всеукраїнськими об’єднаннями профспілок.

 

За підсумками розслідування нещасного  випадку,  професійного захворювання  або  аварії роботодавець складає акт за встановленою формою,  один примірник якого він зобов’язаний видати  потерпілому або  іншій  заінтересованій  особі не пізніше трьох днів з моменту закінчення розслідування.

 

            У разі відмови роботодавця скласти акт про  нещасний  випадок чи   незгоди   потерпілого  з  його  змістом  питання  вирішуються посадовою особою органу  державного  нагляду  за  охороною праці, рішення якої є обов’язковим для роботодавця.

 

            Рішення посадової особи органу державного нагляду за охороною праці може бути оскаржене у судовому порядку.

 

Основні принципи класифікації, порядок розслідування і оформлення нещасних випадків на виробництві,пов’язаних із працівниками та іншими особами, визначає «Порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві» від25 серпня 2004р. №1112.

            Дія цього Порядку поширюється на підприємства,  установи та організації незалежно від форм власності та на всіх працівників в Україні, а також на осіб, які перебували за кордоном у відрядженні. Положення поширюється також на працівників Міноборони, МВС, СБУ, МНС та ін.

 

Цей Порядок визначає процедуру проведення розслідування та ведення  обліку  нещасних  випадків,  професійних  захворювань   і аварій,  що сталися на підприємствах,  в установах та організаціях  незалежно від форми власності,  виду економічної діяльності або  в їх філіях,  представництвах,  інших відокремлених підрозділах чи у фізичних осіб  –  підприємців,  які  відповідно  до  законодавства використовують  найману працю (далі – підприємство),  а також тих, що сталися з особами, які забезпечують себе роботою самостійно, за умови  добровільної  сплати  ними  внесків  на  державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві  та  професійного захворювання   (далі   –  особи,  які  забезпечують  себе  роботою самостійно).

 

Розслідування  проводиться  у  разі  раптового  погіршення стану здоров’я працівника або особи,  яка забезпечує себе  роботою самостійно,   одержання  ними  поранення,  травми,  у  тому  числі внаслідок тілесних ушкоджень,  заподіяних іншою  особою,  гострого професійного  захворювання   і  гострого  професійного  та  інших отруєнь,  одержання теплового удару,  опіку,  обмороження,  у разі утоплення,  ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням,  одержання  інших  ушкоджень  внаслідок   аварії, пожежі, стихійного лиха (землетруси, зсуви, повені, урагани тощо), контакту  з  представниками  тваринного  і  рослинного  світу,  що призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше або до необхідності переведення  його  на  іншу  (легшу) роботу  не  менш  як  на  один  робочий  день,  у  разі  зникнення працівника під час виконання ним трудових обов’язків,  а  також  у разі смерті працівника на підприємстві (далі – нещасні випадки).

 

            До гострих  професійних  захворювань  і  гострих  професійних отруєнь належать  захворювання  та  отруєння,  спричинені  впливом небезпечних  факторів,  шкідливих  речовин  не більше ніж протягом однієї робочої зміни.

 

            Гострі професійні захворювання спричиняються впливом хімічних речовин,  іонізуючого  та  неіонізуючого  випромінювання,  значним фізичним навантаженням та перенапруженням окремих органів і систем людини.  До них належать також інфекційні,  паразитарні, алергійні захворювання.

 

            Гострі професійні   отруєння   спричиняються   в    основному шкідливими речовинами гостроспрямованої дії.

 

            Про кожний нещасний випадок потерпілий або працівник, який його виявив,  чи інша особа –  свідок  нещасного  випадку  повинні негайно   повідомити   безпосереднього  керівника  робіт  чи  іншу уповноважену  особу  підприємства  і  вжити  заходів  до   подання необхідної допомоги потерпілому.

 

            У разі  настання  нещасного  випадку  безпосередній  керівник робіт (уповноважена особа підприємства) зобов’язаний:

 

·         терміново організувати  подання  першої   медичної   допомоги потерпілому,  забезпечити  у  разі  необхідності  його доставку до лікувально-профілактичного закладу;

 

·         повідомити про  те,  що   сталося,   роботодавця,   керівника первинної  організації профспілки,  членом якої є потерпілий,  або уповноважену найманими працівниками особу з питань охорони  праці, якщо потерпілий не є членом профспілки;

 

·         зберегти до  прибуття  комісії  з  розслідування  (комісії із спеціального  розслідування)  нещасного  випадку   обстановку   на робочому  місці та устатковання у такому стані,  в якому вони були на момент нещасного випадку (якщо це не загрожує життю чи здоров’ю інших  працівників  і  не  призведе до більш тяжких наслідків),  а також вжити заходів до недопущення подібних випадків.

 

Лікувально-профілактичний   заклад   повинен   про   кожне звернення   потерпілого   з  посиланням  на  нещасний  випадок  на виробництві без направлення підприємства передати протягом доби  з використанням  засобів  зв’язку  екстрене  повідомлення  за формою згідно з додатком 1:

·         підприємству, де працює потерпілий;

·         робочому органу     виконавчої     дирекції     Фонду      за місцезнаходженням  підприємства,  де  працює  потерпілий,  або  за місцем настання нещасного випадку з особою,  яка  забезпечує  себе роботою самостійно;

·         установі (закладу)    державної    санітарно-епідеміологічної служби  (далі  –  установа  державної   санітарно-епідеміологічної служби),  які обслуговують підприємство, де працює потерпілий, або такій установі за місцем настання нещасного випадку з особою,  яка забезпечує  себе  роботою самостійно,  – у разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння).

 

            Роботодавець, одержавши повідомлення про нещасний випадок зобов’язаний негайно:

 

     1) повідомити з використанням засобів  зв’язку  про  нещасний випадок:

·         робочий орган  виконавчої дирекції Фонду за місцезнаходженням підприємства за встановленою Фондом формою;

·         підприємство, де  працює  потерпілий,  –  якщо  потерпілий  є працівником іншого підприємства;

·         органи державної   пожежної   охорони   за  місцезнаходженням підприємства – у  разі  нещасного  випадку,  що  стався  внаслідок пожежі;

·         установу державної   санітарно-епідеміологічної  служби,  яка обслуговує підприємство,  – у разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння);

 

     2) утворити наказом комісію з розслідування нещасного випадку (далі – комісія) у складі не менше ніж три особи  та  організувати розслідування.

 

      Комісія зобов’язана протягом трьох діб:

·         обстежити місце   нещасного   випадку,   одержати   пояснення потерпілого, якщо це можливо, опитати свідків нещасного випадку та причетних до нього осіб;

·         визначити відповідність  умов  праці  та  її  безпеки вимогам законодавства про охорону праці;

·         з’ясувати обставини і причини нещасного випадку;

·         визначити, чи пов’язаний цей випадок з виробництвом;

·         установити осіб,  які допустили порушення вимог законодавства про  охорону  праці,  розробити  заходи  щодо запобігання подібним нещасним випадкам;

·         скласти акт розслідування нещасного  випадку  за  формою  Н-5 згідно з додатком 2 у трьох примірниках (далі – акт форми Н-5),  а також акт про нещасний  випадок,  пов’язаний  з  виробництвом,  за формою  Н-1  згідно  з  додатком 3 у шести примірниках (далі – акт форми Н-1), якщо цей нещасний випадок визнано таким, що пов’язаний з  виробництвом,  або  акт  про нещасний випадок,  не пов’язаний з виробництвом, за формою НПВ згідно з додатком 4, якщо цей нещасний випадок визнано таким, що не пов’язаний з виробництвом (далі – акт форми НПВ), і передати їх на затвердження роботодавцю;

 

Спеціальному розслідуванню підлягають:

·         нещасні випадки із смертельними наслідками;

·         групові нещасні  випадки,  які  сталися  одночасно  з двома і більше працівниками,  незалежно від ступеня тяжкості ушкодження їх здоров’я;

·         випадки смерті працівників на підприємстві;

·         випадки зникнення  працівників  під  час  виконання  трудових (посадових) обов’язків;

·         нещасні випадки з тяжкими наслідками, у тому числі з можливою інвалідністю       потерпілого      (за      рішенням      органів Держнаглядохоронпраці).

·         Віднесення нещасних випадків до таких,  що  спричинили  тяжкі наслідки,   у   тому   числі   до  нещасних  випадків  з  можливою інвалідністю потерпілого, здійснюється відповідно до Класифікатора розподілу травм за ступенем тяжкості, що затверджується МОЗ.

Спеціальне    розслідування   нещасного   випадку   (крім випадків,  передбачених  пунктом  43  цього  Порядку)  проводиться комісією  із  спеціального розслідування нещасного випадку (далі –

спеціальна   комісія),   що   призначається   наказом    керівника

територіального  органу Держнаглядохоронпраці за місцезнаходженням підприємства або за місцем настання нещасного  випадку,  якщо  він стався  з  особою,  яка  забезпечує  себе  роботою самостійно,  чи внаслідок  дорожньо-транспортної   пригоди,   за   погодженням   з органами, представники яких входять до її складу.

 

До складу спеціальної комісії включаються:

·         посадова особа  територіального  органу Держнаглядохоронпраці (голова комісії);

·         представник робочого  органу  виконавчої  дирекції  Фонду  за місцезнаходженням  підприємства  або  за місцем настання нещасного випадку,  якщо він стався з особою,  яка забезпечує  себе  роботою самостійно, чи внаслідок дорожньо-транспортної пригоди;

·         представник органу,   до   сфери  управління  якого  належить підприємство,    а    у   разі   його   відсутності   –   місцевої держадміністрації   та   органу   місцевого  самоврядування,  якщо нещасний  випадок  стався  з  особою,  яка забезпечує себе роботою самостійно,  чи  внаслідок  дорожньо-транспортної пригоди;

·         керівник (спеціаліст)  служби  охорони праці підприємства або інший представник роботодавця;

·         представник первинної  організації  профспілки  підприємства, членом якої є потерпілий,  або уповноважена найманими працівниками особа  з  питань  охорони  праці,  якщо  потерпілий  не  є  членом профспілки;

·         представник профспілкового органу вищого рівня;

·         представник установи   державної   санітарно-епідеміологічної служби,  яка обслуговує підприємство, або такої установи за місцем настання   нещасного  випадку,  якщо  він  стався  з  особою,  яка забезпечує себе роботою самостійно, – у разі розслідування випадку гострого професійного захворювання (отруєння);

·         представник інспекції     державного    технічного    нагляду Мінагрополітики  –  якщо   нещасний   випадок   стався   під   час експлуатації   зареєстрованих  в  інспекції  сільськогосподарських машин (трактори,  самохідні шасі,  самохідні сільськогосподарські, дорожньо-будівельні  і  меліоративні  машини,  тракторні  причепи, обладнання тваринницьких ферм, посівні та збиральні машини).

 

Залежно від  кількості   загиблих,   характеру   і   можливих наслідків   аварії  до  складу  спеціальної  комісії  можуть  бути включені спеціалісти органу з питань захисту населення і територій від  надзвичайних ситуацій,  представники органів охорони здоров’я та інших органів.

Спеціальне розслідування групового нещасного випадку, під час якого загинуло 5 і більше осіб  або  травмовано  10  і  більше осіб,  проводиться спеціальною комісією, яка призначається наказом Держнаглядохоронпраці.  До   складу   цієї   комісії   включаються керівники Держнаглядохоронпраці, органу, до сфери управління якого належить  підприємство,   місцевого   органу   виконавчої   влади, виконавчої   дирекції   Фонду,   галузевого   або  територіального об’єднання   профспілок,   роботодавця,   представники   первинних організацій профспілок, членами яких є потерпілі, або уповноважені найманими  працівниками  особи  з  питань  охорони   праці,   якщо потерпілі  не  є членами профспілок,  відповідного органу з питань захисту населення і територій від надзвичайних  ситуацій  (у  разі необхідності), органів охорони здоров’я та інших органів.

 

Спеціальна комісія зобов’язана:

·         обстежити місце,   де   стався   нещасний  випадок,  одержати письмові чи усні пояснення від роботодавця і  його  представників, посадових  осіб,  працівників підприємства,  потерпілого,  якщо це можливо,  опитати інших осіб – свідків нещасного випадку та  осіб, причетних до нього;

·         визначити відповідність  умов  праці  та  її  безпеки вимогам законодавства про охорону праці;

·         з’ясувати обставини і причини нещасного випадку;

·         визначити, чи пов’язаний цей випадок з виробництвом;

·         установити осіб,  які допустили порушення вимог законодавства про  охорону  праці,  а  також  розробити  заходи щодо запобігання подібним нещасним випадкам;

·         зустрітися з потерпілими або членами їх сімей чи особами, які представляють  їх  інтереси,  з   метою   розгляду   питань   щодо розв’язання  соціальних  проблем,  які виникли внаслідок нещасного випадку,  внесення  пропозицій  щодо  їх  розв’язання  відповідним органам,  а  також дати потерпілим (членам їх сімей,  особам,  які представляють інтереси потерпілих)  роз’яснення  щодо  їх  прав  у зв’язку з настанням нещасного випадку.

 

Медичні  заклади,  заклади  судово-медичної   експертизи, органи  прокуратури  і внутрішніх справ та інші органи зобов’язані безоплатно надавати на запит голови спеціальної комісії відповідні

матеріали   та   висновки,  що  стосуються  нещасного  випадку,  у визначені цим Порядком строки розслідування,  а у  випадках,  коли необхідні  висновки судово-гістологічної та судово-токсикологічної експертизи, – після проведення відповідних досліджень.

 

 

 

 

Звітність та інформація про нещасні випадки, аналіз їх причин

 

     Роботодавець  на  підставі  актів  форми Н-1 та форми НПВ подає відповідним організаціям державну статистичну звітність  про потерпілих   за   формою,   затвердженою  Держкомстатом,  та  несе відповідальність за її достовірність.

 

      Роботодавець   зобов’язаний   проводити   аналіз   причин нещасних  випадків  за  підсумками  кварталу,  півріччя  і року та розробляти і виконувати заходи щодо запобігання подібним випадкам.

 

      Органи,  до сфери управління яких належать  підприємства, місцеві  держадміністрації зобов’язані на підставі актів форми Н-1 проводити аналіз обставин і причин нещасних випадків за підсумками кожного  півріччя  і  року  в цілому,  доводити його результати до відома підприємств,  що належать до сфери їх управління,  а  також розробляти і виконувати заходи щодо запобігання подібним випадкам.

 

Органи  державного  управління  охороною  праці,   органи державного нагляду за охороною праці,  виконавча дирекція Фонду та її робочі органи, профспілки перевіряють в межах своєї компетенції ефективність роботи з профілактики нещасних випадків.

 

Підприємства та органи,  до сфери  управління  яких  вони належать,  а  також робочі органи виконавчої дирекції Фонду ведуть облік усіх нещасних випадків.

 

     Держнаглядохоронпраці, інші  центральні   органи   виконавчої влади, місцеві держадміністрації ведуть оперативний облік нещасних випадків, які підлягають спеціальному розслідуванню.

 

     Органи державної пожежної  охорони  ведуть  облік  осіб,  які постраждали     під    час    пожеж,    а    установи    державної санітарно-епідеміологічної  служби  та  робочі  органи  виконавчої дирекції   Фонду   –  облік  осіб,  які  постраждали  від  гострих професійних захворювань (отруєнь).

 

 

 

Розслідування та облік випадків хронічних професійних захворювань і отруєнь

 

Усі  виявлені випадки хронічних професійних захворювань і отруєнь (далі – професійні захворювання) підлягають розслідуванню.

 

     Професійний характер  захворювання  визначається   експертною комісією      у      складі      спеціалістів     спеціалізованого лікувально-профілактичного  закладу   згідно   з   переліком,   що

затверджується МОЗ.

 

     У разі  необхідності до роботи експертної комісії залучаються спеціалісти   (представники)   підприємства,    робочого    органу виконавчої   дирекції  Фонду  за  місцезнаходженням  підприємства, первинної організації профспілки,  членом якої є  потерпілий,  або уповноважена  найманими працівниками особа з питань охорони праці, якщо хворий не є членом профспілки.

 

Повідомлення про професійні захворювання та розслідування причин виникнення професійного захворювання

 

Спеціалізованими   лікувально-профілактичними   закладами стосовно  кожного  хворого  складається повідомлення за формою П-3

             Протягом  трьох  діб  після  встановлення діагнозу  це  повідомлення  надсилається  роботодавцю та керівнику підприємства,  шкідливі виробничі фактори  на  якому  призвели  до

виникнення    професійного    захворювання,   установі   державної санітарно-епідеміологічної служби, яка обслуговує це підприємство, робочому органу виконавчої  дирекції  Фонду  за  місцезнаходженням підприємства.

      Роботодавець організовує розслідування причин  виникнення професійного   захворювання   та   наказом   призначає  комісію  з розслідування причин виникнення професійного захворювання (далі комісія  з  розслідування),  до  складу  якої  входять

·         представник установи державної    санітарно-епідеміологічної    служби,    яка обслуговує    підприємство    (голова    комісії);

·         представники лікувально-профілактичного  закладу,  що  обслуговує підприємство;

·         представники  первинної організації профспілки, членом якої є потерпілий, або уповноважена

                   найманими  працівниками  особа  з  питань  охорони   праці,   якщо потерпілий  не  є           членом  профспілки;

·         робочого органу виконавчої дирекції Фонду за місцезнаходженням підприємства;.

До розслідування в разі потреби можуть залучатися представники інших органів.

     Розслідування випадку професійного  захворювання  проводиться протягом  десяти  робочих  днів  після надходження повідомлення за формою П-3.

 

   Комісія з розслідування зобов’язана:

 

·         розробити програму     розслідування     причин    виникнення професійного захворювання;

 

·         розподілити функції між членами комісії;

 

·         розглянути питання про необхідність залучення  до  її  роботи експертів;

 

·         провести розслідування    обставин   та   причин   виникнення професійного захворювання;

 

·         скласти акт     розслідування     хронічного     професійного захворювання  за  формою  П-4  у  якому  відобразити   заходи   щодо   запобігання розвиткові  професійного захворювання та забезпечення нормалізації умов праці,  а також установити осіб,  які не виконали  відповідні вимоги   законодавства   про  охорону  праці  і  про  забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення.

 

Акт форми П-4  складається  комісією  з  розслідування  у шести    примірниках   протягом   трьох   діб   після   закінчення розслідування   та    надсилається    роботодавцем    потерпілому, лікувально-профілактичному закладу, що обслуговує це підприємство, робочому органу виконавчої дирекції Фонду та первинній організації профспілки,  членом  якої є потерпілий або уповноваженій найманими працівниками особі з питань охорони праці,  якщо потерпілий  не  є членом профспілки.  Примірник акта надсилається установі державної санітарно-епідеміологічної служби,  яка  обслуговує  підприємство, для аналізу і контролю за виконанням заходів.

 

     Примірник акта  форми  П-4  залишається  на  підприємстві  та зберігається.

 

Роботодавець  зобов’язаний  у  п’ятиденний  строк   після закінчення    розслідування   причин   професійного   захворювання розглянути  його  матеріали  та  видати  наказ  про  заходи   щодо запобігання професійним захворюванням,  а також про притягнення до відповідальності осіб,  з вини яких допущено порушення  санітарних норм   і   правил,   що   призвели   до   виникнення  професійного захворювання.

 

  

  Про виконання запропонованих комісією з розслідування заходів щодо  запобігання  професійним захворюванням роботодавець письмово інформує установу державної санітарно-епідеміологічної служби, яка обслуговує  підприємство,  протягом  зазначеного  в акті форми П-4 строку.

 

Реєстрація та облік професійних захворювань

 

Реєстрація  та  облік  професійних захворювань ведеться в журналі:

 

·         на підприємстві,  у робочих органах виконавчої дирекції Фонду та  в  установах  державної санітарно-епідеміологічної служби,  на підставі повідомлень про професійні захворювання  та  актів  форми П-4;

 

·         у лікувально-профілактичних  закладах  на  підставі  медичної картки амбулаторного хворого, виписки з історії хвороби, діагнозу, встановленого   під   час   обстеження   в   стаціонарі,  а  також повідомлення про професійне захворювання.

 

     До цього журналу також  вносяться  дані  щодо  працездатності кожного працівника, в якого виявлено професійне захворювання.

 

     У разі  виявлення  кількох професійних захворювань потерпілий реєструється в журналі один раз із зазначенням усіх діагнозів.

 

Розслідування та облік аварій

Розслідування проводиться у тому разі, коли сталася:

     1) аварія першої категорії, внаслідок якої:

·         загинуло 5 чи травмовано 10 і більше осіб;

·         спричинено викид   отруйних,   радіоактивних  та  небезпечних речовин за межі санітарно-захисної зони підприємства;

·         збільшилася концентрація забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі більш як у 10 разів;

·         зруйновано будівлі,  споруди  чи основні конструкції об’єкта, що створило загрозу для життя і здоров’я працівників  підприємства чи населення;

     2) аварії другої категорії, внаслідок якої:

·         загинуло до 5 чи травмовано від 4 до 10 осіб;

·         зруйновано будівлі,  споруди  чи основні конструкції об’єкта, що  створило  загрозу  для  життя  і  здоров’я  працівників  цеху, дільниці  підприємства  з  чисельністю  працюючих  100  чоловік  і більше

     . Особа – свідок  аварії  повинна  негайно  повідомити  про аварію  безпосереднього  керівника  робіт  або іншу посадову особу підприємства, які зобов’язані поінформувати роботодавця.

 

      Роботодавець або особа,  яка керує виробництвом  під  час зміни,  зобов’язані діяти згідно з планом ліквідації аварії, вжити першочергових  заходів  для  рятування  потерпілих  і  подання  їм

медичної   допомоги,   запобігання   подальшому  розвитку  аварії, встановлення меж небезпечної зони  та  обмеження  доступу  до  неї людей.

 

      Роботодавець  зобов’язаний  негайно повідомити про аварію територіальний  орган  Держнаглядохоронпраці,  орган,   до   сфери управління   якого   належить   підприємство,  відповідну  місцеву держадміністрацію,  штаб  цивільної  оборони  та  з   надзвичайних ситуацій,  прокуратуру  за  місцем виникнення аварії і відповідний профспілковий орган, а в разі травмування або загибелі працівників також відповідний робочий орган виконавчої дирекції Фонду..

 

             Якщо з приводу розслідування аварії, що не спричинила нещасні випадки,   не   прийнято  спеціальне  рішення  Кабінету  Міністрів України, розслідування проводиться комісіями, що утворюються:

 

     у разі аварії першої категорії – наказом центрального  органу виконавчої  влади  чи розпорядженням місцевої держадміністрації за погодженням з відповідними органами державного нагляду за охороною праці і МНС;

 

     у разі аварії другої категорії – наказом керівника органу, до сфери управління якого належить  підприємство,  чи  розпорядженням місцевої  держадміністрації за погодженням з відповідними органами державного нагляду за охороною праці і МНС.

     Головою комісії призначається представник  органу,  до  сфери управління  якого  належить  підприємство,  або представник органу державного нагляду за охороною праці чи МНС.

Комісія  зобов’язана   протягом   десяти   робочих   днів розслідувати  обставини  і причини аварії та скласти акт за формою Н-5