Суспільне виробництво та відтворення. Макроекономіка: обсяг національного виробництва

Суспільне виробництво та відтворення. Макроекономіка: обсяг національного виробництва

1.Суспільне виробництво і його основні фактори

Основою життя людського суспільства є виробництво матеріальних і духовних благ, тому суспільство завжди має виробляти ці блага.

Найважливішими сферами докладання суспільної праці є матеріальне, нематеріальне виробництво та сфера послуг.

Матеріальне виробництво – це частина суспільного виробництва, де створюються матеріальні блага і матеріальні послуги. Воно складається із основного виробництва (виробництво власне матеріальних благ) і виробничої інфраструктури (виробництво матеріальних послуг). Основне виробництво – це галузі економіки, де безпосередньо виробляються засоби виробництва і предмети споживання. Матеріальним фактором процесу виробництва якраз є засоби виробництва або ж вони ще називаються інвестиційними товарами. До засобів виробництва відносяться предмети праці та засоби праці .

Галузева структура основного виробництва така: галузі промисловості, сільське господарство, будівнвицтво, паливно-енергетичний комплекс і т. п.

Виробнича інфраструктура – комплекс галузей, які обслуговують основне виробництво і забезпечують ефективну економічну діяльність на кожному підприємстві і в народному господарстві в цілому . До них належать:

–  транспорт, зв’язок, торгівля, кредитно-фінансові установи;   

– спеціалізовані галузі ділових послуг (інформаційні, рекламні,

лізингові, консультативні та інші)

Виробництво духовних благ і нематеріальних послуг пов’язано з нематеріальною сферою виробництва,основною частиною якої є соціальна інфраструктура. Соціальна інфрастуктура – це нематеріальне виробництво, де створюються нематеріальні форми багатства, які відіграють вирішальну роль у всебічному розвитку особистості, примноженні розумових і фізичних здібностей, професійних знань, підвищенні загальноосвітнього і культурного рівнів.

Сфера соціальної інфраструктури включає такі галузі:

–  охорона здоров’я і фізична культура;

–  освіта, система підвищення кваліфікації;

–  житлово – комунальне господарство;

– пасажирський транспорт і зв’язок;

– культура і мистецтво;

– наука.

Важливою складовою частиною суспільного виробництва є також організація і управління.

 

2. Сукупний суспільний продукт, його структура.

Як вже зазначалося, за балансовим методом розрахунку макроекономічний ефект виробництва отримав назву сукупний (валовий) суспільний продукт (ССП або ВСП).

Визначається сукупний суспільний продукт як сума валової продукції галузей матеріального виробництва за один рік. У показнику сукупного суспільного продукту багато разів (на кожній стадії суспільного виробництва) враховується вартість живої праці.

За структурою ССП розглядають у натурально – речовій та вартісній формі. За своєю натурально – речовою формою ССП поділяється на: 1) засоби виробництва, 2) предмети споживання.

З огляду наявності грошових відносин виділяється вартісна структура ССП. В системі народногосподарського балансу сукупний суспільний продукт складається з двох частин: старої вартості (перенесена вартість або матеріальні затрати) і нової вартості (добавлена вартість або чистий продукт).

Стара вартість (с) – це вартість використаних протягом року засобів виробництва при виготовленні продукції. Вона створена минулою працею попереднього періоду. Вартість використаних засобів виробництва переноситься на вартість нової продукції.

Нова вартість (v+m) – це та вартість, яка створюється впродовж року і добавляється до старої, перенесеної вартості. Вона створюється живою працею і називається чистим продуктом. Чистий продукт складається з двох частин – необхідного і додаткового продукту.

Необхідний продукт – це частина чистого продукту, яка необхідна для нормального відтворення робочої сили в сфері виробництва. З необхідного продукту покривають витрати на харчування, житло, освіту, лікування, утримання сім’ї та інше. В процесі розвитку суспільства працюючий створює дохід такої величини, який значно перевищує потреби, необхідні для відтворення робочої сили. В такому випадку виникає надлишок, який набув форму додаткового продукту.

Додатковий продукт – це частина чистого продукту, що створюється понад необхідний продукт. Він використовується для розширення виробництва, створення економічних основ для розвитку сфери нематеріального виробництва, більш повного задоволення духовних потреб суспільства. Сукупний суспільний продукт можна подати у вигляді формул:

Така структура вартості ССП означає первинний розподіл сукупного суспільного продукту.

В результаті вторинного розподілу, коли оцінюється функціональна роль окремих складових елементів, фактичне використання суспільного продукту розпадається на три фонди:

1)  фонд заміщення;

2)  фонд споживання;

3) фонд нагромадження.

Фонд заміщення – це та частина суспільного продукту, яка використовується на відновлення зношених засобів виробництва.

Фонд споживання – це та частина, яка використовується на задоволення матеріальних і духовних потреб людей, зайнятих в сфері матеріального і нематеріального виробництва.

Фонд нагромадження – це та частина додаткового прибутку, яка використовується на розширення матеріальної і нематеріальної сфери виробництва.

 

3. Чистий продукт суспільства

Чистий суспільний продукт отримують шляхом віднімання від ВНП відрахувань на спожитий капітал (амортизаційні відрахування).

Кількісно національний дохід визначається як різниця між сукупним суспільним продуктом і матеріальними затратами на його створення протягом року. Розмір національного доходу залежить від кількості працездатного населення, рівня продуктивності та інтенсивності праці. За період 1991-1993 рр. в Україні національний дохід скоротився на 39%, це дуже великий спад, у США під час глибокої національної кризи періоду 1929-1933рр. цей спад становив лише 25%, а у СРСР під час Другої світової війни – 30%. З 1996 року національний дохід в Україні почав зростати. Соціальний характер кризи полягає в тому, що при розподілі національного доходу формуються такі форми доходу, як заробітна плата, прибуток, процент, орендна плата, дивіденди тощо. Подальший перерозподіл національного доходу формує кінцеві доходи в суспільстві.

Національний дохід у своєму русі проходить чотири стадії: виробництво, розподіл, перерозподіл (обмін) і споживання.

На стадії виробництва утворюється необхідний і додатковий продукт суспільства, сума яких складає національний дохід.

На стадії розподілу необхідний і додатковий продукт розпадається на первинні доходи – заробітну плату, прибуток, процент, ренту тощо.

На стадії перерозподілу (обміну) утворюються вторинні і похідні доходи суспільства: через оплату послуг, податки, державний бюджет тощо. Перерозподілені первинні і вторинні, а також похідні доходи створюють сукупні доходи суспільства.

На стадії споживання утворюються кінцеві доходи суспільства, які споживаються у вигляді товарних ресурсів.

Порядок розподілу та споживання вироблених суспільних благ регулюють економічні механізми, що становлять певні способи та форми раціонального спрямування спільних зусиль людей у процесі виробництва корисних (на жаль, не завжди) благ, або як їх ще називають – добробуту.

Щодо добробуту або корисних благ – то це досить розпливчата дефініція. Ряд авторів вважає, що це ступінь задоволення громадян країни життєвими благами, які необхідні для задоволення розумних потреб і безпечного існування. Тоді зразу ж виникає запитання щодо розумності потреб і їх меж, які є досить варіабельними у суспільстві і досить небезпечними для нормування. ООН пропонує визначати добробут за допомогою індексу розвитку людини, який включає три основні позиції – це тривалість життя, рівень освіченості та доходи на душу населення. На жаль, Україна за цим індексом знаходиться у сьомому десятку країн світу.

Щорічні безповоротні втрати населення в Україні (це на стільки більше людей помирає, ніж народжується) становлять більше 300 тисяч чоловік.

Отже, найважливішим фактором зростання добробуту населення і національного багатства є зростання національного доходу.

 

4. Два альтернативних підходи у визначенні обсягу національного виробництва: система національних рахунків і балансовий метод

В економічній літературі, а також в економічній практиці ХХ століття чітко визначились дві концепції розрахунку макроекономічних показників, які характеризують усі основні економічні процеси виробництва і результати  відтворення економіки. Відповідно до першої концепції використовується термін “система національних рахунків” (СНР). СНР становить систему впорядкованої інформації про макроекономічні процеси, іншими словами, СНР виступає як макроекономічна модель ринкової економіки. Вона виникла в результаті об’єднання двох напрямків у макроекономічних розрахунках: статистики національного доходу і досліджень макроекономічного циклу в тісному зв’язку з моделюванням механізму регулювання ринкової економіки. У країнах з ринковою економікою дані системи національних рахунків широко використовуються урядами для прийняття політичних і господарських, на рівні народного господарства, рішень.

Відповідно до другої концепції використовувався інший термін “баланс народного господарства” (БНГ). Ця система макроекономічних показників відображала механізм функціонування централізовано-планової економіки. Саме ця система стала першою у світовій статистиці системою макроекономічних розрахунків.

Ці два різні підходи обумовлені різним трактуванням суспільного виробництва, відтворення економіки, її структури, процесів формування вартості, перерозподілу доходів. Історично першою з’явилась система балансів народного господарства. Вона перш за все базувалась на теорії суспільного виробництва і відтворення, на теорії трудової вартості, обґрунтованої А.Смітом і К. Марксом. За цим підходом у макроекономічному ефекті виробництва враховуються лише матеріальні блага, тобто те, що створюється у сфері матеріального виробництва.

Незважаючи на суттєві розбіжності в цих концепціях, між системою національних рахунків (СНР) і балансовим методом (БНГ- баланс народного господарства) є багато спільного: ці обидва підходи становлять балансові системи, які використовуються для комплексної характеристики процесів відтворення.

 

5. Валовий національний продукт і його характеристика. Номінальний і реальний  ВНП

У більшості країн світу ведеться облік того, що виробляється у сфері матеріального і нематеріального виробництва. Основним таким показником є валовий національний продукт, то для оцінки економічного розвитку будь-якої країни економісти, як правило, розглядають чотири таких показники: обсяг національного виробництва, рівень зайнятості, стабільність цін і зовнішньоекономічні зв’язки. Якраз перший показник загальноприйнято вважати найкращим доступним індикатором здоров’я економіки: це обсяг сукупного виробництва товарів і послуг за рік. Цей показник у національній статистиці носить назву валового національного продукту. До речі, в системі розвинутих капіталістичних країн він з’явився вперше в США у зв’язку з Великою депресією. Для чого необхідно розраховувати цей показник та інші пов’язані за ним показники? Інформація, яку нам дають рахунки національного виробництва дозволяє формувати і проводити в життя державну політику, спрямовану на покращення функціонування економіки. Без тих розрахунків економічна політика базувалася б просто на інтуїції. Більші розміри економіки не дозволяють опиратися на таку орієнтацію.

ВНП – показник, який характеризує результати економічної діяльності у сфері матеріального і нематеріального виробництва. Визначається цей показник шляхом підсумовування сукупних витрат, необхідних для виробництва кінцевої продукції, або ж шляхом підсумовування доходів, отриманих від виробництва даного об’єму продукції.

ВНП і ВВП подібні між собою, вони взаємопов’язані. Різниця між ними полягає в іноземних коштах. ВВП=ВНП + факторні виплати іноземцям – факторні доходи з-за кордону. ВВП вимірює сукупний дохід, вироблений всередині країни.

ВНД – сукупний дохід, зароблений резидентами держави, він відбиває результати виробничої діяльності національного капіталу. Резидент – від лат. Residens – перебуваючий, сидячий – це громадянин будь-якої держави, який постійно проживає в іноземній державі.

ВВП у розрахунку на одну особу в поточних цінах в Україні у 2001році становив 715 євро, в Греції – 11920, Данії – 33870, Німеччині – 25050, Фінляндії – 26030, в середньому по країнах ЄС – 23170 євро.

Найзагальніший показник, який оцінює рівень добробуту людей є валовий внутрішній продукт. Валовий внутрішній продукт (ВВП) визначається як сума валових доданих вартостей галузей економіки і податків на продукти за винятком субсидій на продукти.

Якщо ВНП перевищує ВВП, то це означає, що вітчизняні підприємці за кордоном створюють продукції більше, ніж іноземні підприємці в даній країні і навпаки.

Щоб правильно розрахувати сукупний обсяг виробництва необхідно, щоб всі продукти і послуги, які були виготовлені в цьому році, були враховані тільки один раз. Тобто повинен бути включений подвійний рахунок. І це у визначенні зазначається як “ринкова вартість кінцевих товарів і послуг”. Справа в тому, що більшість продуктів проходить декілька виробничих стадій, перш ніж попадуть на ринок.

Під кінцевим продуктом розуміють товари і послуги, які купують для кінцевого використання, а не з метою перепродажу для подальшої переробки.

Отже, ВНП – це сума ринкових вартостей всіх кінцевих товарів і послуг за один рік. Але ринкову вартість мають конкретні товари і послуги. І якщо уявити мільйони товарів і послуг, які створені упродовж року, то на перший погляд вони не класифікуються (це апельсини, літаки, фарби, сигарети, хліб, взуття, тканини, ЕВМ, медикаменти, послуги юриста, лікаря чи вчителя тощо). Але це тільки на перший погляд. Їх можна класифікувати і розділити на дві частини. Одні товари і послуги будуть придбані домашніми господарствами для особистого споживання. Такі вироби називаються споживачами товарами (автомобілі, хліб, ювелірні вироби, зачіски, м’ясо, послуги лікаря і т.п.). Але, крім таких товарів, існують ще такі товари і послуги, які не належать до особистого споживання (обладнання, верстати, офісні меблі, дороги і т. д.). Такі товари і послуги входять у потік ВНП і називаються вони засобами виробництва або інвестиційними товарами.

Як вже було сказано, частина предметів споживання використовується через суспільний сектор. Тому у витратній частині ВНП виділяється розділ – державні закупівлі товарів і послуг. Однак тут потрібно зробити одне суттєве зауваження: державні закупівлі товарів і послуг виключають всі трансфертні платежі. Трансферт – від лат – transferre – переносить, переводить. До трансфертних платежів відносяться – виплати по соцстраху, допомога безробітним, пенсії ветеранам, допомога, яку надає держава певним сім’ям та індивідам. Чому ж трансфертні платежі не входять до суми ВНП? Це пояснюється так. Коли, наприклад, виплачується зарплата за прибирання сміття, то віддають гроші людям, які виконали певну роботу. Те ж саме, коли ми платимо податки на утримання шкіл, пожежників і т. п., то ми платимо людям за те, що вони виконують певну роботу від нашого імені. Якщо ж частина податків йде людям, які не знайшли роботу або інвалідам, тобто тим, хто не може себе забезпечити, то такі гроші не є винагорода за якісь зусилля.

Ці гроші є чисті трансфертні платежі – форма узаконеної громадянської відповідальності, що є нормою для будь-якої розвиненої країни. Трансфертні платежі підтримують певну соціальну рівновагу у суспільстві і є істотним важелем регулювання державою сукупного попиту. І останнє, при розрахунках ВНП обов’язково враховуються зовнішньо – економічні угоди.

 

 

При визначенні ВНП за витратами додається різниця між сумою експорту та імпорту. Експорт – від лат. Exportare – вивозити – це вивіз продукції за межі держави, а імпорт – від лат. Importare – ввозити – відповідно ввіз продукції у державу. Ця різниця називається чистим експортом.

Валовий національний продукт за витратами і доходами

Таким чином, вимірювання ВНП за сумою всіх витрат враховує: 1) особисті споживчі витрати; 2) валові приватні інвестиції; 3) державні закупівлі товарів і послуг; 4) чистий експорт.

Ми вже знаємо, що ВНП вимірюється у вартісних показниках, а не в натуральних одиницях. Тому необхідна корекція на інфляцію- від лат. Inflatio- роздуваю і дефляцію – від лат. deflare – видуваю. При інфляції ціни підвищуються, бо збільшується кількість грошових знаків в обігу, а при дефляції – навпаки – падають, бо відбувається зменшення грошової маси.

Показник, який відображає поточні ціни, який не скоректований з врахування рівня цін, називається нескоректованим або номінальним ВНП. Якщо у нас є дані про номінальний ВНП за декілька років, то ми не можемо точно сказати, якою мірою, наприклад, збільшення номінального ВНП в якомусь році відбулося за рахунок зміни обсягу виробництва чи за рахунок росту цін. Наприклад, номінальний ВНП на кінець поточного року зріс у порівнянні з попереднім на 4%. Ми не можемо зразу ж ствердно сказати, що відбулося економічне зростання. Оскільки спочатку потрібно вияснити: 4% – це зростання відбулося за рахунок збільшення обсягу виробництва, чи 4% – це зростання, викликане інфляцією? Чи це відбулося за рахунок двохпроцентного росту обсягу виробництва і двохпроцентної інфляції? Вирішення цієї проблеми знаходиться в показнику реального ВНП.

 

6. Інші показники національних рахунків

Існує цілий ряд взаємопов’язаних з ВНП показників національних рахунків. Перший із них – чистий національний продукт ( ЧНП ). ВНП як вимірювач валового обсягу виробництва має один важливий недолік: у ньому закладена тенденція, яка трохи прикрашає картину поточного виробництва. Чому? Тому, що до річного виробництва ВНП входять і вартість зношених засобів виробництва (амортизація). Ми пам’ятаємо, що це вартість використаних машин і обладнання. Якщо із річного виробництва відрахувати вартість амортизації, то отримаємо по суті показник чистого обсягу виробництва – ЧНП.

ЧНП =ВНП – А – це частина річного обсягу виробництва, яку економіка в цілому може використати, не погіршуючи при цьому виробничих потужностей наступного року.

Другий показник – національний дохід (НД). Важливо визначити, яку величину доходу отримують постачальники ресурсів за вкладений ними капітал, землю, робочу силу, управлінські навички, з допомогою яких створений ЧНП. Сюди ж входить такий компонент як непрямі податки на бізнес.

Ці податки отримує держава. Але в даному випадку держава не може розглядатися як постачальники економічних ресурсів Держава нічого не вносить у виробництво в обмін на непрямі податки на бізнес.

Таким чином, щоб визначити показник загального обсягу заробітної плати, проценту, прибутку і ренти, отриманих в результаті виробництва ВНП в цьому році, необхідно, щоб із ЧНП були вирахувані непрямі податки на бізнес. І цей показник буде величиною національного доходу:

Ще один показник, який є в національній системі рахунків – особистий дохід. Він розраховується так: від суми національного доходу віднімаються внески в соцстрах, податок на доходи фірм, а також прибуток, який використовується на розширення виробництва і приплюсовуються трансфертні платежі.

Як уже говорилось, базою інвестицій є заощадження. Слід, однак, враховувати коректуючі дії держави у вигляді оподаткування і трансфертів, а також вплив зовнішньої торгівлі і тоді можна вивести ще такі взаємозв’язки:

Звідси видно, що державні витрати перевищують податкові надходження, а це призводить до бюджетного дефіциту.

Крім цих вище перелічених показників, є ще загальне поняття національного багатства.

До національного багатства входять активи – земля, ресурси, виробничі і невиробничі фонди, а також особисте майно населення. Матеріальну базу національного багатства становить ВНП.

Важливим показником, що характеризує розвиток держави, є вага іноземного капіталу в національній економіці. Якщо власні активи країни за кордоном більші, ніж іноземні активи всередині країни, то вона є світовим кредитором, а якщо менші – то боржником

Таким чином, можемо зробити висновок, що ВВП є вузловим макроекономічним показником економіки. Із ним тією чи іншою мірою взаємопов’язані всі інші економічні показники, які характеризують економічний простір держави та її місце серед інших держав.

 

7. Ефективність суспільного виробництва

Ефективність суспільного виробництва є основним макроекономічним показником, який якісно і кількісно характеризує національну економіку. Узагальнене визначення ефективності полягає у відношенні отриманого ефекту до затрат. Макроекономічна ефективність виробництва визначатиметься як відношення ВВП до витрат виробництва.

Показниками суспільного виробництва також є приріст ВВП, приріст НД, темпи зростання національного багатства.

Основними показниками мікроекономічної ефективності є рентабельність виробництва.

Термін “Рентабельність” походить від нім. Rentabel – той, що дає прибуток, доцільний з господарської точки зору.

Розрізняють рентабельність виробництва та рентабельність продукції. Рентабельність виробництва визначається як відношення балансового прибутку до середньорічної вартості основних виробничих фондів і нормованих обігових засобів.

Рентабельність продукції визначається як відношення прибутку від реалізації продукції до її повної собівартості.

Основними шляхами підвищення рентабельності є зниження собівартості продукції, підвищення її якості, зниження втрат трудових та матеріальних ресурсів, оптимальне використання обладнання, режим економії тощо.

Трудоємкість визначають технологічну, повну і народногосподарську, залежно від обліку працівників, які нас цікавлять. Технологічна трудоємкість – це затрати праці основних працівників, незалежно від того, в якій формі оплачується їхня праця, і без допоміжного персоналу, інженерно-технічних працівників та службовців. Повна відповідно включає всі категорії працюючих. Народногосподарська трудоємкість, крім затрат праці на виробництві, враховує затрати праці в процесі розподілу і транспортування виробів.

Ще розрізняють трудоємкість нормативну, планову та фактичну. Нормативна – розраховується на основі норм затрат часу, планова – залежить від специфіки виробництва, а фактична відбиває реальну ситуацію.

Фондовіддача характеризує відношення показника результатів виробництва за певний період до середньої вартості основних виробничих фондів за цей же період.

У народному господарстві країни фондовіддача визначається через відношення національного доходу до середньорічної вартості основних виробничих фондів у порівняльних цінах.

В окремій галузі фондовіддача визначається через відношення вартості товарної, валової та чистої продукції до середньорічної вартості основних виробничих фондів. У сфері охорони здоров’я це буде відношення вартості наданої медичної допомоги до вартості основних виробничих фондів, які у 2001р становили 21804 млн. грн.

Підвищення фондовіддачі є однією з найважливіших умов зростання ефективності суспільного виробництва, підвищення життєвого рівня населення.

Фондоємкість або фондомісткість – це величина, обернена до показника фондовіддачі. Він виражає потребу в основних та оборотних фондах.

Фондоємкість показує, з яким обсягом основних фондів пов’язане виробництво одиниці національного доходу або іншого галузевого виробленого продукту.

Фондоозброєність – це економічний показник, який характеризує рівень технічної оснащеності праці, величину основних виробничих фондів, які використовує один працівник.

Фондоозброєність одного працівника США в середині 80-х років становила 16 тис. доларів. В Україні цей показник становив  838189/20,9 = 40104,7грн або 7,5 тис.доларів. В охороні здоров’я України ситуація гірша: фондоозброєність становить 21804 млн / 1,4 млн = 15574,3 грн – менше 3 тисяч доларів.

Суспільна продуктивність праці вимірюється розміром національного доходу на одну зайняту особу в матеріальному виробництві.

Підвищення ефективності виробництва виражається в рості продуктивності праці і фондовіддачі, зниження матеріалоємкості, покращення якості випущеної продукції, збільшення прибутку і зростання рентабельності виробництва.

Підвищити ефективність виробництва означає добитися більших господарських результатів при менших затратах суспільної праці.

Узагальнюючим показником ефективності суспільного виробництва є виробництво національного доходу із розрахунку на одного працюючого.

 

Висновок:

1.  Найважливішими сферами докладання суспільної праці є матеріальне, нематеріальне виробництво та сфера послуг.

2. Суспільна праця – діяльність людей, спрямована на задоволення суспільних потреб, а організована в масштабах всього суспільства, ця праця називається суспільним виробництвом.

3. Макроекономічним ефектом виробництва є сукупний чи валовий суспільний продукт, який є нічим іншим, як сукупністю створених матеріальних благ.

4. Сукупний продукт має стару і нову вартість, а його фактичне використання розпадається на три фонди: фонд заміщення; фонд споживання та фонд нагромадження.

5. Національний дохід є чистим суспільним продуктом, бо не включає фонд заміщення.

6. Система національних рахунків і балансовий метод – дві форми визначення національного виробництва.

7. Ринкова вартість всіх товарів та послуг є валовим національним продуктом.

8. Показники національних рахунків взаємопов’язані між собою системою економічних елементів.

9. Ефективність суспільного виробництва є узагальненим визначенням ефективності і є основним макроекономічним показником, який якісно і кількісно характеризує національну економіку і визначається відношенням отриманого ефекту до затрат.

10. Підвищення ефективності виробництва виражається в рості продуктивності праці і фондовіддачі, спад – зниженням матеріалоємкості, покращення якості випущеної продукції, збільшення прибутку і зростання рентабельності виробництва.

11. Узагальнюючим показником ефективності суспільного виробництва є виробництво національного доходу із розрахунку на одного працюючого.

12. Суспільна продуктивність праці вимірюється розміром національного доходу на одну зайняту особу в матеріальному виробництві.

 

Джерела інформації:

http://ukrstat.org/operativ/operativ2007/oz_rik/oz_r/zakladu_06_r.html

http://ukraine.usaid.gov/sites/default/files/ukraine_hsa_report_ukr_version_fin.pdf