Пришляк О

Пришляк О.Я., Дикий Б.М., Нікіфорова Т.О., 2000

УДК 616.9.002.1+614.25(07.07)

О.Я. Пришляк, Б.М. Дикий, Т.О. Нікіфорова

ОСОБЛИВОСТІ ВИКЛАДАННЯ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ У ПІДГОТОВЦІ ЛІКАРЯ ЗАГАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ

Івано-Франківська державна медична академія

Щоденна робота дільничного лікаря-терапевта передбачає наявність глибоких знань з інфектології. За допомогою лікарів поліклінічної служби, особливо в холодний період року, звертається більше 80 % хворих на інфекційні хвороби.

Постійно розширюється контингент хворих, яких обслуговує дільничний лікар-терапевт. Це стосується патологічних станів з наявними респіраторним, діарейним, тонзилярним синдромами, а також з полілімфаденопатіями, екзантемами. У цій ситуації лікар повинен проявляти спеціальні знання й уміння для диференціації і діагностики інфекційних станів. Адже часто дільничний терапевт поліклініки першим стикається з гострими заразними хворобами, і, отже, від нього залежить не тільки своєчасне виявлення захворювання і надання лікарської допомоги, але й своєчасне вживання протиепідемічних заходів. Особливого значення набувають профілактика ускладнень грипу, наслідки перенесених вірусних гепатитів.

Клінічна медицина як наука складається з двох розділів: діагностики і терапії. Діагностика – методична основа клінічної медицини. Важко переоцінити роль правильно поставленого діагнозу для хворого. Ще Платон у трактаті “Хармид” писав: “Як не можна приступити до лікування ока, не думаючи про голову, або лікувати голову, не думаючи про весь організм, так і неможливо лікувати тіло, не лікуючи душу… Потрібно всю свою увагу приділяти єдиному цілому організму, тому що там, де ціле відчуває себе погано, частини його, поза всяким сумнівом, не можуть бути здоровими”. Поганий той лікар, який за лісом симптомів не бачить хвору людину з тими змінами, які викликають захворювання одного органу в усьому організмі.

Робота дільничного терапевта в поліклініці з інфекційними хворими, у яких перебіг захворювання вимагає диференціальної діагностики з нозологічними одиницями широкого терапевтичного профілю або патологією травної, дихальної, нервової систем, кісток і хребта далекі від досконалості. У той же час, вони залишаються актуальними і для діяльності лікаря загальної практики, що вимагає свого відображення в програмі його підготовки.

Упродовж багатьох років на кафедрі інфекційних хвороб з курсом епідеміології Івано-Франківської державної медичної академії опрацьовуються оптимальні підходи до навчання студентів-субординаторів на циклі інфектології. Навчання реалізується за програмою з інфекційних хвороб для студентів

Навчанням передбачені клінічні обходи асистентів, доцентів, самостійна позааудиторна робота студентів, розробка і захист ними навчальної медичної карти стаціонарного хворого, підготовка науково-дослідницької роботи й участь у студентській науковій конференції, олімпіада з інфекційних хвороб. Метою вивчення інфектології студентами VI курсу, які проходять підготовку зі спеціальності “Лікар загальної практики”, є формування знань, умінь і практичних навичок для ранньої діагностики інфекційної патології в поліклінічних умовах, проведення профілактичних заходів на догоспітальному етапі (елементи епідеміології) та надання невідкладної лікарської допомоги. Базою підготовки з інфекційних хвороб лікарів є міська клінічна інфекційна лікарня на

Підготовка субординаторів передбачає семінарські заняття, на яких розглядаються значущість інфекційної патології у структурі захворюваності населення України й Івано-Франківської області зокрема, виділяються нозологічні форми, діагностика і лікування яких за клінічними й епідеміологічними показаннями можливі в умовах поліклініки і вдома, а також захворювання, при яких обов’язкова госпіталізація. Субординатори знайомляться з правилами оформлення документації

Практикуються щоденні розширені звіти субординаторів про їх самостійні (вечірні) чергування у приймальному покої інфекційної лікарні з детальним розбором хворих, їх епідеміологічного анамнезу, клінічних даних, плану обстежень для підтвердження попереднього діагнозу, проведенням диференціального діагнозу, визначенням лікувальної тактики. Клінічна діагностика заснована, в першу чергу, на визначенні характерних симптомів захворювання. Тому тільки ретельне і систематичне обстеження хворого дозволяє своєчасно виставити правильний діагноз. Крім того, встановлені суб’єктивні й об’єктивні дані потрібно розглядати в динаміці з урахуванням термінів і послідовності їх появи, змін і зникнення. Тому обстеження інфекційного хворого необхідно проводити за схемою, яка прийнята у клініці інфекційних хвороб.

Виявлення інфекційної патології вимагає проведення диференціальної діагностики не тільки з іншими інфекційними хворобами, але й з внутрішніми захворюваннями. Тому викладання інфектології на VI курсі проводиться у формі клінічного розбору пацієнтів з подібною симптоматикою. З урахуванням того, що в інфекційному стаціонарі відсутні пацієнти з рядом нозологічних форм, оптимальним для підготовки лікаря загальної практики є синдромний принцип, коли рання діагностика і диференціація здійснюються на основі головного синдрому. На семінарських заняттях, що поєднуються з клінічними розборами, розглядаються теми: “Диференціальна діагностика захворювань з діарейним синдромом”, “Диференціальна діагностика захворювань з жовтяницею”, “Диференціальна діагностика захворювань з гарячковим синдромом” та ін.

Більша частина навчального часу відводиться на роботу субординаторів у гепатитному, діагностичному відділеннях, відділенні гострих кишкових інфекцій та реанімації інфекційних хворих.

Самостійно приймаючи хворих у поліклінічному кабінеті під контролем і при консультації викладача, субординатори ставлять синдромний і попередній нозологічний діагнози, оцінюють стан хворого. На консультативних прийомах завідуючого кафедрою проводиться обговорення та аналіз причин помилкового або несвоєчасного обстеження і лікування госпіталізованого хворого. Лікарі-інтерни повинні усвідомлювати те, що при деяких інфекційних хворобах лікування нерідко проводиться вдома. Терапевт зобов’язаний мати ті знання клініки й основ епідеміології, без яких його перебування біля ліжка хворого буде некорисним. Це положення є тим здоровим зерном, базисом і правилом, виходячи з яких викладач повинен планувати проведення практичних занять з інтернами. Для лікаря загальної практики ця робота має велике навчальне значення, бо максимально наближається до умов його майбутньої діяльності: швидкого встановлення попереднього діагнозу при відсутності результатів лабораторних та інструментальних методів дослідження, проведення диференціального діагнозу із захворюваннями, що мають подібні синдроми. Подальше спостереження за хворим проводиться у відділенні стаціонару, де, в результаті комплексного обстеження, діагноз уточнюється.

Іншим аспектом підготовки лікаря загальної практики є поглиблене вивчення лікувальної тактики щодо інфекційних хворих: схеми антибіотикотерапії, показання і вибір імунокоректорів, призначення противірусних препаратів тощо. Відомо, що ряд супутніх захворювань, таких як жовчнокам’яна хвороба, серцево-судинні захворювання, цукровий діабет, патологія щитовидної залози та ряд інших, провокують тяжкий та ускладнений перебіг гострих заразних хвороб

Важливим розділом підготовки лікаря загальної практики в інфекційному стаціонарі є вміння своєчасно виявити невідкладний стан, надати екстрену лікарську допомогу на догоспітальному етапі при менінгококовій інфекції, дифтерії, сальмонельозі та інших захворюваннях, перебіг яких може супроводжуватися розвитком критичних станів.

У підготовці до занять студенти користуються лекційним матеріалом, конспектують монографічну літературу, опрацьовують наукові статті. Субординаторам у нагоді стають методичні розробки, видані на кафедрі: “Практичні навички в клініці інфекційних хвороб”, “Тактика лікаря при виявленні інфекційного хворого” та ін. Закінчується цикл інфекційних хвороб підсумковим заняттям з проведенням тестового контролю.