Лекція №4
Основи сімейного права України.
Особливістю законодавства про шлюб і сімю є те, що предметом його регулювання є відносини, які найбільшою мірою мають моральний зміст, оскільки пов’язані зі створенням і функціонуванням сім¢ї, стосунками між подружжям, батьками і дітьми, такими почуттями, як любов, повага, взаємодопомога
Порівняно з іншими відносинами, такі відносини стали предметом правового регулювання д посить пізно, оскільки вважалось, що їх регулювання – це прерогатива норм моралі. Значною мірою воно так і є, оскільки норми права, які регулюють сімейні відносини, побудовані на моральних засадах, а багато з них у процесі розвитку суспільства трансформувались з норм моралі чи релігійних норм у норми права.
Особливістю сучасного регулювання сімейних відносин в Україні є те, що вони можуть бути врегульовані двома способами: 1) законами та іншими нормативно-правовими актами; 2) за домовленістю між їх учасниками.
Сімейні відносини регулюються законом лише у тій частині, в якій це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та інтересів суспільства. При цьому враховується право на таємницю особистого життя учасників цих відносин, на особисту свободу та неприпустимість свавільного втручання у сімейне життя.
Регулювання сімейних відносин здійснюється з максимально важливим урахуванням інтересів дитини та непрацездатних членів сімї. Держава бере під охорону кожну дитину, яка позбавлена належного батьківського піклування.
Що стосується регулювання сімейних відносин за договором сторін, який укладається у письмовій формі, то закон встановлює певні вимоги до такого регулювання, головною з яких є те, що цей договір не повинен суперечити закону та моральним засадам суспільства.
Найважливішим актом законодавства у цій сфері є: Сімейний кодекс України, закони «Про державну допомогу сімям з дітьми», «Про попередження насильства в сімї».
Сімейний кодекс – це основний нормативно-правовий акт, який регулює шлюбні, сімейні та родинні відносини.
Одним із основних понять сімейного права є шлюб. Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім’єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов’язків подружжя.
Шлюб – це сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.
Право на шлюб мають особи, які досягли шлюбного віку. Шлюбний вік для жінки встановлюється у сімнадцять, а для чоловіка – у вісімнадцять років. Особи, які бажають зареєструвати шлюб, мають досягти шлюбного віку на день реєстрації шлюбу.
За заявою особи, яка досягла чотирнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам.
Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. При цьому жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі. Хоча в окремих ісламських країнах, де норми права ґрунтуються на законах шаріату, дозволяється порушення принципу одношлюбності. Наприклад, Сімейний кодекс 1984 р., що діє в Алжирі, дозволяє чоловікові мати одночасно чотирьох дружин.
У шлюбі між собою не можуть перебувати:
· особи, які є родичами прямої лінії споріднення;
· рідні (повнорідні, неповнорідні) брат і сестра. (Повнорідними є брати і сестри, які мають спільних батьків, а неповнорідними – які мають спільну матір або спільного батька);
· двоюрідні брат та сестра, рідні тітка, дядько та племінник, племінниця;
· усиновлювач та усиновлена ним дитина (шлюб між ними може бути зареєстровано лише в разі скасування усиновлення).
Заява про реєстрацію шлюбу подається жінкою та чоловіком до будь-якого державного органу реєстрації актів цивільного стану за їхнім вибором. Така заява подається особисто чи через представника.
Якщо реєстрація шлюбу у визначений день не відбулася, заява про реєстрацію шлюбу втрачає чинність після спливу трьох місяців від дня її подання.
Особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, повинні повідомити одна одну про стан свого здоров’я. Приховання тяжкої хвороби, а також хвороби, небезпечної для другого з подружжя, їхніх нащадків, може бути підставою для визнання шлюбу недійсним.
Шлюбу передують заручини. Зарученими вважаються особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу.
Самі заручини не створюють обов’язку вступу в шлюб, однак особа, яка відмовилася від шлюбу, зобов’язана відшкодувати другій стороні затрати, що були нею понесені у зв’язку з приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля. Проте такі затрати не підлягають відшкодуванню, якщо відмова від шлюбу була викликана протиправною, аморальною поведінкою нареченої, нареченого, прихованням нею, ним обставин, що мають для того, хто відмовився від шлюбу, істотне значення (тяжка хвороба, наявність дитини, судимість тощо).
Згода батьків (або інших законних представників) для укладення шлюбу, навіть в тому випадку, коли особи, які бажають його укласти, є неповнолітніми, в Україні непотрібна. Хоча в окремих країнах, наприклад, ФРН та Франції, така згода є обов’язковою.
У разі відмови від шлюбу особи, яка одержала подарунок у зв’язку з майбутнім шлюбом, договір дарування за вимогою дарувальника може бути розірваний судом.
Шлюб реєструється після спливу одного місяця від дня подання особами заяви про реєстрацію шлюбу. Проте за наявності поважних причин керівник державного органу реєстрації актів цивільного стану дозволяє реєстрацію шлюбу до спливу цього строку.
У разі вагітності нареченої, народження нею дитини, а також якщо є безпосередня загроза для життя нареченої або нареченого, шлюб реєструється у день подання відповідної заяви.
Присутність нареченої та нареченого в момент реєстрації їхнього шлюбу є обов’язковою. Реєстрація шлюбу через представника не допускається.
Наречені мають право обрати прізвище одного з них як спільне прізвище подружжя або надалі іменуватися дошлюбними прізвищами. Вони також мають право приєднати до свого прізвища прізвище нареченого, нареченої. Якщо вони обоє бажають мати подвійне прізвище, за їхньою згодою визначається, з якого прізвища воно буде починатися. Складення більше двох прізвищ не допускається, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої належить наречена або наречений.
Сімейний кодекс встановлює цілий ряд особистих немайнових прав подружжя, серед яких:
1. Право на материнство, за яким дружина має право на материнство. Небажання чоловіка мати дитину або нездатність його до зачаття дитини може бути причиною розірвання шлюбу. Позбавлення жінки можливості народити дитину (репродуктивної функції) у зв’язку з виконанням нею конституційних, службових, трудових обов’язків або в результаті протиправної поведінки щодо неї є підставою для відшкодування завданої їй моральної шкоди. Вагітній дружині мають бути створені у сім’ї умови для збереження її здоров’я та народження здорової дитини. Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України материнство охороняється державою.
2. Право на батьківство, за яким чоловік має право на батьківство. Відмова дружини від народження дитини або нездатність її до народження дитини може бути причиною розірвання шлюбу. Позбавлення чоловіка можливості здійснення репродуктивної функції у зв’язку з виконанням ним конституційних, службових, трудових обов’язків або в результаті протиправної поведінки щодо нього є підставою для відшкодування завданої йому моральної шкоди.
3. Право дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності, за яким дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань.
4. Право дружини та чоловіка на фізичний та духовний розвиток, за яким дружина та чоловік мають рівне право на фізичний та духовний розвиток, на здобуття освіти, прояв своїх здібностей, на створення умов для праці та відпочинку.
5. Право дружини та чоловіка на зміну прізвища. Так, якщо при реєстрації шлюбу дружина, чоловік зберегли дошлюбні прізвища, вони мають право подати до державного органу реєстрації актів цивільного стану, який зареєстрував їхній шлюб, або відповідного органу за місцем їхнього проживання заяву про обрання прізвища одного з них як їхнього спільного прізвища або про приєднання до свого прізвища прізвище другого з подружжя.
6. Право дружини та чоловіка на розподіл обов’язків та спільне вирішення питань життя сім’ї, за яким дружина, чоловік мають право розподілити між собою обов’язки в сім’ї. Усі найважливіші питання життя сім’ї мають вирішуватися подружжям спільно, на засадах рівності. Дружина, чоловік мають право противитися усуненню їх від вирішення питань життя сім’ї. Вважається, що дії одного з подружжя стосовно життя сім’ї вчинені за згодою другого з подружжя.
7. Право дружини та чоловіка на особисту свободу, за яким дружина та чоловік мають право на вибір місця свого проживання. Вони мають право вживати заходи, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства щодо підтримання шлюбних відносин. Зрештою, кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини.
На подружжі також лежить обов’язок турбуватися про сім’ю. Це означає, що дружина та чоловік зобов’язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім’ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Чоловік зобов’язаний утверджувати в сім’ї повагу до матері, а дружина зобов’язана утверджувати в сім’ї повагу до батька.
Безперечно, що вступ у шлюб призводить і до певних матеріальних наслідків, чи не найголовнішим серед яких є особливий режим власності подружжя – спільна сумісна власність. Однак не все майно, яке набувається подружжям у шлюбі, стає їх спільною сумісною власністю.
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:
1. майно, набуте нею, ним до шлюбу
2. майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування
3. майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто
4. речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя
5. премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги
6. кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди
7. страхові суми, одержані нею, ним за обов’язковим або добровільним особистим страхуванням
Суд може також визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв’язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
Той із подружжя, хто є власником майна, визначає режим володіння та користування ним з урахуванням інтересів сім’ї, насамперед дітей. При розпорядженні своїм майном дружина, чоловік зобов’язані враховувати інтереси дитини, інших членів сім’ї, які відповідно до закону мають право користування ним.
Що стосується іншого майна, то все майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Таким чином, вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об’єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Вони розпоряджаються майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Така згода має бути нотаріально засвідчена.
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Вони мають право розділити майно за взаємною згодою.
Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу всього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.
У разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім’ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім’ї.
За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям. На укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу, якщо його стороною є неповнолітня особа, потрібна письмова згода її батьків або піклувальника, засвідчена нотаріусом.
Шлюбний договір – це договір, що регулює майнові відносини між подружжям, визначає їхні майнові права та обов’язки.
Шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов’язки. Однак він не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми.
Шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. Якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу, а якщо його укладено подружжям, він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення.
У шлюбному договорі може бути встановлено загальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав та обов’язків. Тут же може бути встановлена чинність договору або окремих його умов і після припинення шлюбу.
У шлюбному договорі може бути визначене майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім’ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв’язку з реєстрацією шлюбу.
Шлюбний договір може бути змінено подружжям. Угода про зміну шлюбного договору також нотаріально посвідчується.
На вимогу одного з подружжя шлюбний договір за рішенням суду може бути змінений, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси дітей, а також непрацездатних повнолітніх дочки, сина, що мають істотне значення.
Подружжя має право відмовитися від шлюбного договору. Права та обов’язки, встановлені шлюбним договором, припиняються в день подання до нотаріуса заяви про відмову від нього.
Література:
1. Сімейне право України: Підручник / Л.М. Баранова, В. І. Борисова, І. В. Жилінкова та ін.; За аг. ред. В. І. Борисової та І. В. Жилінкової. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 264 с.
2. Науково-практичний коментар Сімейного кодексу України/ за ред. Ю.С. Червоного. – К. : Істина, 2003. – 464 с.
