Емоційно-вольова сфера особистості. Увага.
емоційно-вольова сфера особистості.
Емоції та почуття
ЕМОЦІЇ – особливий клас психічних станів, які відображають ставлення людини до навколишнього світу, до інших людей, до самої себе та до результатів своєї діяльності.
Види емоцій
Примітивні (нижчі) – переживання, пов’язані із задоволенням або незадоволенням фізіологічних потреб.
Вищі – переживання, які виникають на ґрунті задоволення духовних потреб.
Позитивні – емоції, що пов’язані із задоволенням потреб.
Негативні – емоції, які викликають почуття незадоволення і вимагають зміни ситуації.
Стенічні – емоції, які підвищують життєдіяльність людини, посилюють активність.
Астенічні – емоції, які пригнічують життєдіяльність організму, знижують енергію суб’єкта.
Властивості емоцій
Полярність – вказує на можливість зміни будь-якої емоції, на її протилежність (задоволення – незадоволення; радість – горе; любов – ненависть).
Інтегральність – домінування відносно інших станів та реакцій, охопленість всього організму. Зв’язок із життєдіяльністю організму: з органами кровообігу, дихання, травлення, залоз внутрішньої та зовнішньої секреції.
Амбівалентність – одночасне переживання протилежних емоцій (сльози радості, муки творчості).
Інтенсивність – властивість, яка свідчить про ступінь вираженості емоційного явища.
Тривалість емоційних явищ характеризується часом їх існування. Активність – здатність емоцій стенічним (підсилюючим) або астенічним (пригнічуючим) чином впливати на діяльність.
Глибина емоційних явищ залежить від того, якими подіями – пересічними чи життєво важливими – вона викликана, а також від того, в якому зв’язку між собою перебувають ці явища.
Емоції і почуття, так само як і психічні процеси, забезпечують відображення та пізнання навколишнього світу. Але, на відміну від сприймання, пам’яті, мислення, емоції і почуття відбивають реальну дійсність у формі переживань. Стенічні емоції підвищують життєдіяльність організму; астенічні пригнічують життєдіяльність, знижують енергію суб’єкта.
Розрізняють прості (нижчі) та складні (вищі) емоції. Прості (нижчі) – переживання, пов’язані із задоволенням або незадоволенням фізіологічних потреб.
Характерна ознака складних емоцій полягає у тому, що вони виникають у результаті усвідомлення об’єкта, що викликав їх, розуміння їх життєвого значення.
Позитивні емоції-реакція психіки на задоволену потребу: радість, насолода, задоволення тощо.
Негативні – наслідок незадоволеної чи недостатньо задоволеної потреби: сум, гнів, страх тощо.
В нейтральних емоціях немає безпосереднього зв’язку між ступенем задоволення потреби та реакцією психіки: інтерес, здивування.
Стенічні емоції – ті, що посилюють активність, пожвавлюють людину, спонукають її до діяльності: радість, гнів тощо.
Астенічні – ті, що пригнічують людину, послаблюють її активність, демобілізують: сум, горе.
Залежно від індивідуальних особливостей особистості, її стану ставлення до ситуації та об’єктів, що зумовлюють переживання, почуття виявляються більш або менш інтенсивно, бувають довготривалими або короткочасними і називаються захопленнями та пристрастями.
Почуття – одна з основних форм переживання людиною свого ставлення до явищ дійсності. Вони більш стійкі і постійні порівняно з емоціями, що виникають у відповідь на конкретну ситуацію, тобто ситуативними. Структура почуття складається не лише з емоцій, а й з більш узагальненого ставлення людини, пов’язаного з розумінням, знанням. Тісний зв’язок почуттів з емоціями виявляється передусім у тому, що кожне почуття переживається і розкривається через конкретні емоції.
Тварини не мають почуттів. Емоції, спільні для людей і тварин (страх, гнів, цікавість, сум тощо), мають якісну відмінність. У тварин виникнення емоцій пов’язане із задоволенням або незадоволенням конкретних біологічних потреб, з реалізацією інстинктивної сфери (інстинктів самозбереження, харчового, орієнтувального, продовження роду), тому вони обмежені і дуже бідні, тобто від людських емоцій вони відрізняються кількісно і якісно.
Світ емоцій людини багатогранний. Емоцій стільки, скільки ситуацій, в яких перебуває особистість. В цілому почуття й емоції змінюються контрастно в таких напрямках:
1) задоволення (приємне переживання);
2) незадоволення (неприємне переживання);
3) подвійне (амбівалентне);
4) невизначене ставлення до дійсності. При цьому людина перебуває в сильному напруженому стані.
Медичному працівникові, особливо для його професійного успіху, дуже важливо за виразом обличчя навчитися визначати переживання пацієнта.
У житті людини виявляються різноманітні емоційні переживання (страх, настрій, пристрасть, афект тощо), які різняться за специфікою перебігу і впливу на її діяльність.
Страх – емоція, що виникає в ситуаціях загрози біологічному або соціальному існуванню людини і спрямована на джерело справжньої або уявної небезпеки. Індивід у психологічному стані страху, як правило, змінює свою поведінку. Страх у людини викликає депресивний стан, неспокій, прагнення уникнути неприємної ситуації, іноді паралізує її діяльність. Якщо джерело небезпеки є невизначеним або неусвідомленим, стан, що виникає, називається тривогою. Настрій – відносно тривалий, стійкий психічний стан помірної або слабкої інтенсивності, що виявляється як позитивний або негативний емоційний фон психічного життя індивіда. Настрій може бути радісним або сумним, бадьорим або пригніченим.
Пристрасть – це сильне, стійке всеохоплююче почуття, яке домінує над іншими спонуками людини і призводить до зосередження на предметі пристрасті всіх її сил і поривань. Причини формування пристрастей різні. Вони можуть визначитися усвідомленими ідейними переконаннями, виходити з тілесних потягів. Пристрасть нерідко є рушійною силою великих справ, подвигів, відкриттів.
Афект – сильний і відносно короткочасний емоційний стан, пов’язаний з різкою зміною важливих для суб’єкта життєвих обставин; характеризується яскраво вираженими руховими виявами та змінами у функціях внутрішній органів. В основі афекту лежить стан внутрішнього конфлікту, породженого суперечностями між вимогами, що висуваються до людини, і можливостями їх виконати. Афект розвивається у критичних умовах, коли людина нс здатна знайти адекватний вихід із небезпечних, часто несподіваних ситуацій.
Розрізняють фізіологічний і патологічний афекти. У стані фізіологічного афекту людина, незважаючи на потрясіння, що виникло раптово, здатна керувати своєю діяльністю або контролювати її. Цей афект виникає як реакція організму на сильний і несподіваний подразник. Патологічний афект здебільшого спричиняється відносно слабким подразником, наприклад, незначною образою. Як правило, патологічний афект супроводжується значним руховим і мовним збудженням людини.
Ставлення однієї людини до іншої може виражатися у прихильності, ворожості, неприязні, ненависті тощо. Зрада коханої людини може надовго вивести з нормального емоційного врівноваженого стану. При цьому мають значення особистісні якості суб’єкта. Заздрість і ворожість, які виникли спочатку ситуативно, можуть при постійному внутрішньому дискомфорті перерости у стійку рису особистості. На ґрунті ненормальних міжособистісних стосунків і особистісних якостей можуть виникати різні порушення нервової системи і психіки. З другого боку, різні психічні і соматичні хвороби зумовлюють зміни в емоційній сфері.
У афективній сфері людини особливе місце посідають вищі почуття. Вони являють собою відображення переживання людиною свого ставлення до явищ соціальної дійсності.
Рівень духовного розвитку людини оцінюють за тим, якою мірою їй властиві ці почуття. У вищих почуттях яскраво виявляються їх інтелектуальні, емоційні та вольові компоненти. Вищі почуття є не лише особистим переживанням, а й засобом виховного впливу на оточуючих.
Моральні почуття – це почуття, в яких виявляється стійке ставлення людини до суспільних подій, людей, самої себе; їх джерелом є спільне життя людей, їхні взаємини, боротьба за досягнення суспільно важливої мети
Моральні почуття людини сформувались у суспільно-історичному житті людей, в процесі їх спілкування і стали важливим засобом оцінки вчинків і поведінки, регулювання взаємин особистості.
Естетичні почуття – це почуття краси явищ природи, праці, гармонії барв, звуків, рухів і форм
Гармонійне поєднання предметів, цілого та частин, ритм, консонанс, симетрія викликають почуття приємного, насолоду, які глибоко переживаються та є натхненням для душі, що в свою чергу надихає людей на створення творів мистецтва.
Естетичні почуття тісно пов’язані з моральними почуттями. Вони утримують особистість від скоєння негативних вчинків, сповнюють її високими прагненнями. Отже, естетичні почуття є істотними чинниками формування моральності.
Вищі рівні розвитку естетичного почуття виявляються в почуттях прекрасного, потворного, трагічного, комічного. Ці різновиди естетичних почуттів органічно пов’язані з моральними почуттями і є важливим засобом їх формування.
Інтелектуальні почуття являють собою емоційний відгук, ставлення особистості до пізнавальної діяльності в широкому її розумінні
Ці почуття виявляються в допитливості, чутті нового, здивуванні, впевненості або сумніві. Інтелектуальні почуття яскраво виявляють пізнавальні інтереси, любов до знань, навчальні й наукові уподобання.
Рівні розвитку інтелектуальних почуттів: цікавість, допитливість, цілеспрямованість, стійкий інтерес до певної галузі знань, захоплення пізнавальною діяльністю
Залежно від умов життя, навчання та виховання особистості інтелектуальні почуття мають різні рівні розвитку.
Позитивним видом емоцій є радість – внутрішній глибокий стан (власне радість) і зовнішня форма, що виражається сміхом і жвавими діями (веселість).
Радість сприяє правильному перебігу фізіологічних функцій організму, при радості легко, вільно дихається, людина почуває себе впевнено і бадьоро.
Радісний стан спричиняють різні обставини, пов’язані з діяльністю, станом здоров’я, взаєминами в колективі, успіхами близьких і рідних людей. Радість та інтенсивність радості залежать від особливостей суб’єкта.
Протилежними за своїм змістом є такі емоційні переживання, як печаль, смуток, скорбота. Здебільшого вони виникають у зв’язку з неуспіхом особистості або втратою близьких людей, тобто подіями, оцінюваними особистістю як перешкода у здійсненні цілей, сподівань і планів.
Печаль характеризується пригніченим станом, почуттям морального дискомфорту і навіть стражданням. Спостерігається також млявість м’язів, людина бліда, із запал йми очима, рухи і мова сповільнені, тобто печаль має яскраво виражений характер.
Під стресом розуміють емоційний стан, зумовлений ситуаціями вкрай сильного напруження – загрозою для життя, фізичним і розумовим напруженням, страхом, потребою швидко приймати відповідальні рішення. Під дією стресу в людини змінюється поведінка, вона стає дезорганізованою, безладною.
Однією з форм стресу є фрустрація – емоційний стан людини, що виникає внаслідок непереборної перешкоди на шляху до задоволення потреби. Фрустрація веде до різних змін поведінки особистості. Це може бути або агресія, або депресія.
Вольова сфера особистості
Особливе значення для пізнання і перетворення людиною світу і самої себе мають вольові дії, тобто усвідомлені рухи, що входять до єдиної системи довільних рухів людини.
Гегель писав, що Сократ силою свого мистецтва і самоосмисленої волі розвинув самого себе і конкретний характер заради визначеної життєвої справи, набуваючи необхідні для цього якості.
Для правильного розуміння волі і довільної діяльності важливе значення має визначення таких філософських категорій, як необхідність і свобода волі.
В ідеалістичній філософії набула поширення теорія волюнтаризму (від лат. voluntairus – залежний від волі). Воля, згідно з цією теорією, є особливою надприродною силою і підґрунтям психіки і і буття в цілому. Для волюнтариста нс існує об’єктивних законів історичного процесу, бо останній є результатом довільних рішень людей, які здійснюють його. Під свободою волюнтаристи розуміють абсолютну незалежність волі людини від навколишнього світу, а необхідність розглядають як продукт свідомості людини.
Діалектико-матеріалістична філософія свободи волі нс заперечує, але під свободою волі розуміє усвідомлену здатність людини приймати рішення або виконувати дії. Звідси свобода є усвідомлена необхідність. Іншими словами, наші дії детерміновані, тобто причинно зумовлені. Для волюнтаризму характерний індетермінізм, який полягає в повній незалежності людини від об’єктивного світу.
Під необхідністю ми розуміємо закони природи, властивості предметів і явищ об’єктивної дійсності. Людина пізнає сутність біологічних та економічних законів, а також необхідність, що постає з них, відображаючи об’єктивну дійсність.
Воля – здатність людини, що виявляється в самодетермінації і саморегуляції своєї діяльності та різних психічних процесів. Розвинення волі, здатності до вольової діяльності – процес тривалий. У ранньому віці дітям властиві лише прості інстинктивні рухи. Вольовий акт неможливий, тому дитина не може керувати рухами, але поступово вона оволодіває вмінням робити довільні рухи, в основі яких завжди знаходиться зовнішнє подразнення. Виконання довільних рухів є найпростішим виявом волі.
У міру нагромадження досвіду, появи нових потреб, запитів та інтересів вольові дії ускладнюються. Людина не лише пізнає світ, відображаючи його у відчуттях, сприйманнях, пам’яті, уяві, а й змінює його, пристосовує до своїх потреб. Вольові дії – найважливіший показник поведінки людини.
Воля виявляється тоді, коли людина зустрічає труднощі на шляху до реалізації поставленої мети. Заключним етапом вияву волі є дії, пов’язані з подоланням внутрішніх чи зовнішніх перешкод. Внутрішні перешкоди – ставлення і установка людини, хворобливий стан, перевтома тощо. Зовнішні перешкоди – час, простір, фізичні і зовнішні перешкоди; відбиваючись у свідомості, вони спричинюють вольове зусилля, яке створює готовність до подолання труднощів. І. П. Павлов писав, що той, хто хоче виховати свою волю, повинен навчитися долати перешкоди.
Вольові дії історично формувалися у людини в процесі трудової діяльності. Так, уже полювання первісної людини являло собою певну систему дій, кожна ланка якої була необхідною умовою для досягнення кінцевої мети – здобуття їжі.
Розрізняють прості та складні вольові дії. Проста вольова дія не потребує напруження сил та спеціальної організації. Складна вольова дія потребує терплячості, наполегливості, вміння організувати себе на виконання дії.
Щоб зрозуміти сутність вольових дій, дуже важливо знати структуру вольового акту.
Він складається з таких елементів: імпульсу мети, мотиву, способів і засобів діяльності, прийняття рішення і виконання його.
Імпульс – це пусковий сигнал попереднього формування мети. Мета діяльності – це те, чого хоче досягти людина (сформувати навички, опанувати певну спеціальність, змінити поведінку в колективі, купити автомобіль тощо).
Психологічна структура вольового акту
Під мотивом діяльності розуміють спонуку чи бажання людини виконати ту чи іншу діяльність або дію. Разом з тим слід зазначити, що в окремих випадках мотивом може бути та чи інша мета. Але іноді її зміст і зміст мотиву не збігаються.
Сам по собі окремий мотив, як єдина спонука до дії, існує не так часто. Зазвичай людина стоїть перед вибором виконати дію, враховуючи кілька існуючих у її свідомості мотивів. При цьому їй нелегко віддати перевагу якомусь із них. Остаточному рішенню і виконанню дії в даному випадку передуватиме складна боротьба значущих для особистості мотивів. Боротьбу мотивів можуть супроводити глибокі душевні переживання особистості.
Крім того, одні й ті ж вольові дії людина може виконати кількома способами за допомогою різноманітних засобів. Зазвичай вона обирає основний шлях їх реалізації, при цьому обмірковує, як досягти мети і які засоби треба використати для виконання вольової дії. Якщо людина до кінця усвідомила мету і способи її досягнення, а також має сформований мотив, що спонукає до діяльності, то особистість може прийняти остаточне рішення, яке пройде безболісно для неї, особливо в тому випадку, коли свої дії людина усвідомлює як єдино можливі.
Проте прийняття рішення – це складний процес, що супроводжується внутрішньою боротьбою. Прийнявши рішення, людина починає його реалізовувати або виконувати (власне діяльність).
Кожна людина має свій індивідуальний набір вольових якостей, від яких залежать не тільки дії, а й вчинки особистості. Гама вольових якостей особистості містить: самовладання, витримку, терпіння, наполегливість, рішучість, сміливість, критичність
Витримка і самовладання виявляються в умінні людини стримувати свої почуття, якщо це потрібно, гальмувати імпульсивні дії, підпорядковувати себе поставленій меті.
Терпіння, наполегливість особистості дають їй змогу продовжувати діяльність у найскладніших умовах, незважаючи на тимчасові невдачі і перешкоди. Наполегливість – одна з найважливіших якостей особистості, що сприяють їй у досягненні мети. Але не слід наполегливість плутати з упертістю. Уперта людина практично завжди намагається наполягти на своєму, не оцінюючи критично свої судження, бажання чи рішення.
Рішучість як вольова якість особистості дає їй змогу виконати прийняте рішення без зайвих вагань. Люди, позбавлені цієї якості, часто не можуть довести розпочату справу до кінця і сумніваються у правильності вибору способу виконання. Важливою умовою рішучості є сміливість, тобто готовність людини йти на виправданий ризик. Самостійна людина здебільшого реалізує своє обмірковане рішення, вона не боїться відповідальності за виконану дію. Діяльність самостійної особистості спонукається здебільшого усвідомленими особисто і суспільно корисними мотивами. Несамостійна людина шукає можливість перекласти відповідальність за свої дії на інших, уникнути самостійного прийняття рішення. Такі люди не виявляють особливої ініціативи, тривожні, легко підпадають під чужий вплив. Діагноз, поставлений іншим лікарем, у тому числі й помилковий, для них остаточний. Тому така категорія медичних працівників становить особливу небезпеку для хворих і охорони здоров’я в цілому
Увага
Увага – це особлива форма психічної діяльності, яка виявляється в спрямованості та зосередженості свідомості на значимих для особистості предметах, явищах навколишньої дійсності або власних переживаннях
Увага – це аспект будь-якої психічної діяльності. Деякі дослідники відносять увагу до вибіркової активності особистості, яка є необхідною умовою успішного здобуття знань.
Важливою закономірністю уваги є її вибірковість, яка виявляється в тому, що людина, зосереджуючись на одному, не помічає іншого.
Зовнішня (сенсорна) увага відіграє провідну роль у спостереженні за предметами і явищами навколишньої дійсності, виявляється в активній установці, у спрямуванні органів чуття на об’єкт сприйняття
Зовнішня увага яскраво виявляється у своєрідних рухах очей голови, виразах обличчя, у мімічних і пантомімічних виразах і рухах людини.
Зосередження на предметах і явищах дійсності сприяє підвищенню чутливості, тобто сенсибілізації органів чуття – зору, слуху, нюху, смаку, дотику, а також станів організму та його органів.
Внутрішня (інтелектуальна) увага спрямована на власні думки, переживання
Залежно від вольової регуляції увага поділяється на мимовільну, довільну та післядовільну.
Досить часто людині буває складно змусити себе бути уважною до чого-небудь. Буває й так, що існують предмети і явища, які ніби привертають до себе увагу, іноді навіть всупереч нашому бажанню. Отже, в одному випадку необхідно примусити себе бути уважним, а в іншому – предмет “сам” забезпечує увагу, змушує на себе дивитися, слухати тощо. Фактично тут мова йде про два різні види уваги – довільну і мимовільну.
Мимовільна увага в своєрідних формах властива і тваринам. Довільна увага – специфічно людська форма уваги, яка історично виникла в трудовій діяльності.
Мимовільна увага виникає несподівано, незалежно від свідомості, непередбачено, не потребує вольових зусиль
Довільна увага – це свідомо спрямоване зосередження особистості на предметах та явищах навколишньої дійсності, на внутрішній психічній діяльності
Основним компонентом довільної уваги є воля. Характерними особливостями довільної уваги є цілеспрямованість, організованість діяльності, усвідомлення послідовності дій, дисциплінованість розумової діяльності, здатність долати сторонні відволікання.
Післядовільна увага настає в результаті свідомого зосередження на предметах та явищах у процесі довільної уваги, не потребує вольових зусиль, але є інтенсивною
Долаючи труднощі під час довільного зосередження, людина звикає до них, сама довільність зумовлює появу певного інтересу, а часом і захоплює її виконавця, і увага набуває рис мимовільного зосередження.
Значний внесок у з’ясування фізіологічного підґрунтя уваги зробив О. О. Ухтомський своїм вченням про домінанту.
Серед багатьох збуджень, які виникають одночасно в корі головного мозку, одне є домінуючим. Воно і є фізіологічним підґрунтям свідомих процесів, уваги. Інші збудження при цьому гальмуються.
Домінанта – це панівна ділянка, яка приваблює до себе хвилі збудження з найрізноманітніших джерел.
Увага – це динамічна сторона протікання пізнавальних процесів. Вона не має власного змісту, а також продукту, але має специфічні властивості.
Обсяг уваги – це кількість об’єктів, які сприймаються одночасно з достатньою чіткістю. Обсяг уваги визначається низкою чинників, насамперед особливостями об’єктів сприймання. Не пов’язані між собою предмети сприймаються у кількості від 12 до 14.
Розподіл уваги виявляється як одночасна увага до двох або кількох об’єктів та одночасне виконання дій з ними чи спостереження за ними.
Стійкість уваги – це властивість, яка полягає у тривалому утриманні уваги на предметі чи якійсь діяльності. Вона визначається тривалістю зосередженої та інтенсивної уваги. Отже, стійка увага – це тривала, висококонцентрована увага.
Відволікання уваги треба відрізняти від її переключення, під яким прийнято розуміти довільну зміну людиною спрямованості своєї уваги з одного об’єкта на інший. Тут людина свідомо переходить від одного завдання до іншого, сама спрямовує свою увагу на нові об’єкти відповідно до змінених умов її роботи.
Зосередженість та інтенсивність уваги об’єднують, називаючи таку властивість уваги концентрацією. Концентрація уваги є умовою успішного виконання діяльності в тому випадку, коли вона поєднується з іншими властивостями, наприклад, з обсягом, розподілом уваги.
