ІНФЕКЦІЙНІ ЗАХВОРЮВАННЯ З СИНДРОМОМ ЕКЗАНТЕМИ

ІНФЕКЦІЙНІ ЗАХВОРЮВАННЯ З СИНДРОМОМ ЕКЗАНТЕМИ

 

СКАРЛАТИНА

 

Скарлатина – гостре інфекційне захворювання, що викликається b-гемолітичним стрептококом групи А, передається повітряно-краплинним шляхом, характеризується симптомами інтоксикації, висипкою на шкірі, регіонарним лімфаденітом, ангіною та змінами з боку язика.

Етіологія: в-гемолітичний стрептокок групи А.

Епідеміологія:

– джерело – хворий на скарлатину чи інші форми стрептококової інфекції;

– механізм передачі – повітряно-краплинний, рідше – харчовий, контактний;

– сприйнятливість – частіше хворіють діти дошкільного та молодшого шкільного віку, індекс контагіозності – 40 %.

Патогенез: вхідні ворота – слизова оболонка ротогорла, рідко пошкоджена шкіра, пологові шляхи (у породілей).

Ланки патогенезу:

1. Токсична (дія токсинів) – ураження ЦНС, серцево-судинної, ендокринної систем.

2. Септична (у відповідь на дію мікробного фактора) – первинне запалення у місці проникнення збудника, вторинні мікробні ускладнення.

3. Алергічна (сенсибілізація білковими субстанціями гемолітичного стрептокока) – зниження імунологічного захисту, передумови до ускладнень: гломерулонефриту, артриту, міокардиту, ревматизму.

Клінічні діагностичні критерії

1. Інкубаційний період (від декількох годин до 7 днів).

2. Початковий – від перших ознак хвороби до появи висипань (до 1-2 днів):

·                                 гострий, раптовий початок;

·                                 інтоксикаційний синдром, гіпертермія;

·                                 ураження ротогорла: біль, яскрава гіперемія, дрібноточкова енантема, катаральний лімфаденіт регіонарних лімфовузлів.

3. Період висипань:

а) фаза розпалу (1-2 дні):

·                   максимальна інтоксикація, гарячка до 39-40 °С;

·                   ангіна: чітко відмежована гіперемія ротогорла від твердого піднебіння, точкова енантема, гіпертрофовані мигдалики, катаральна, лакунарна, фолікулярна чи некротична ангіна;

·                   регіонарний лімфаденіт;

·                   висипка дрібноточкова, за кілька годин поширюється на все тіло, згущена на передній і боковій поверхні шиї, бокових поверхнях тулуба, животі, попереку, в природних складках, на гіперемійованому фоні шкіри, характерне згущення в складках із геморагічними елементами (симптом Пастіа), шкіра шерехата, блідий носогубний трикутник, завершується висівкоподіб­ним лущенням;

·                   білий дермографізм;

·                   язик з 2-3 дня очищується, на 4-5 добу стає “малиновим”;

·                   симпатична фаза “скарлатинозного” серця.

б) згасання:

·                   нормалізація температури тіла до 3-4 дня, інтоксикаційний синд­ром;

·                   блідне гіперемійований фон та висипка з 2-3 до 6 дня;

·                   ротогорло: енантема зникає з 2-3 дня, до 6-7 дня блідне гіперемія;

·                   розміри лімфовузлів нормалізуються до 4-5 дня;

·                   вагус-фаза “скарлатинозного” серця;

·                   язик блідне до 10-12 дня, зберігає виражені сосочки.

4. Період реконвалесценції – з 2 тижня (10-14 дні):

·                   зміни з боку шкіри: лущення висівкоподібне, на долонях, підошвах – пластинчасте;

·                   язик сосочковий;

·                   вагус-фаза “скарлатинозного” серця утримується 2-4 тижні;

·                   підвищення чутливості до стрептококової інфекції, можливість ускладнень.

Ускладнення

За характером:

– інфекційні (некротична ангіна, вторинна ангіна, отит, гнійний лімфаденіт);

– алергічні (ревматизм, міокардит, артрит, нефрит).

За часом розвитку:

– ранні (перший тиждень);

– пізні (2-3 тиждень).

За етіологією:

– специфічні (стрептококові);

– вторинні (інші види бактерій).

Допоміжні методи діагностики:

·                   феномен згасання висипки;

·                   реакція Діка (історичне значення);

·                   мікробіологічний – посів, виділення стрептококів;

·                   серологічний;

·                   реакція уринопреципітації;

·                   зміни в гемограмі: лейкоцитоз, зсув лейкоцитарної формули вліво, збільшення ШОЕ, еозинофілія.

 

Стафілококова інфекція і скарлатина

а) спільне:

·        висипка, як наслідок стафілококової інтоксикації;

·        гострий тонзиліт;

·        малиновий язик;

б) відмінне:

·        первинне гнійне вогнище;

·        виділення збудника.

 

ПСЕВДОТУБЕРКУЛЬОЗ

 

Псевдотуберкульоз – гостре інфекційне захворювання, що характеризується вираженим поліморфізмом клінічних симптомів із переважанням токсико-алергічного синдрому, скарлатиноподібною висипкою, ураженням шлунково-кишкового тракту, печінки, нерідко має рецидивний перебіг тяжкого ступеня.

Етіологія: грамнегативна паличка (Yersinia pseudotuberсulosis).

Епідеміологія:

– джерело інфекції – дикі (переважно мишоподібні гризуни) та домашні тварини, птахи;

– механізм передачі – фекально-оральний із харчовими продуктами, що зберігаються в овочесховищах, підвалах, не піддаються термічній обробці;

– сприйнятливість – загальна, частіше хворіють діти 7-15 років.

Патогенез:

1. Фаза зараження (проникнення збудника в шлунково-кишковий тракт).

2. Ентеральна фаза (вторгнення в ентероцити).

3. Фаза регіонарної інфекції (регіонарний лімфаденіт).

4. Фаза генералізації (бактеріємія, токсемія).

5. Фаза паренхіматозної дифузії (фіксація збудника клітинами ретикулоендотеліальної системи).

6. Алергічний компонент (гепато-, спленомегалія, висипка, артралгії, міокардити, пневмонії).

7. Повторна бактеріємія (рецидиви, загострення).

8. Видужання.

Клінічні діагностичні критерії:

·                    інкубаційний період – 3-18 діб;

·                    гострий початок з інтоксикаційного синдрому, високої температури тіла;

·                    поліморфізм скарг: слабість, головний біль, безсоння, поганий апетит, озноб,

·                    м’язові, суглобові болі, біль у горлі при ковтанні, біль у животі, нудота,

·                    розлади випорожнень;

·                    висипка: дрібноплямиста, крупноплямиста на гіперемійованому фоні, згущена у природних складках, навколо суглобів, симптоми “окулярів”, “шкарпеток”, “рукавичок”, “капюшона”, завершується лущенням, без пігментації;

·                    катаральний синдром: гіперемія кон’юнктив, задньої стінки глотки, покашлювання, закладеність носа;

·                    абдомінальний синдром: біль в животі при пальпації, бурчання за ходом тонкої кишки;

·                    диспептичний синдром: нудота, блювання, ентеритні випорожнення;

·                    гепато-, рідше спленомегалія, збільшення лімфовузлів;

·                    паренхіматозний гепатит;

·                    артралгії, артрити;

·                    ураження серцево-судинної системи: інфекційно-токсичне серце, міокардит;

·                    рідко бронхіти, пневмонії;

·                    токсичне ураження нирок, пієлонефрит;

·                    “малиновий” язик.

Лабораторна діагностика:

·                    загальний аналіз крові – лейкоцитоз, нейтрофільоз зі зсувом вліво, еозинофілія, збільшення ШОЕ;

·  бактеріологічна – виділення збудника з випорожнень, сечі, крові, харкотиння, змивів із ротогорла;

·                    серологічна – РА, РНГА.

Особливості псевдотуберкульозу у дітей раннього віку:

·                   висока і тривала гарячка;

·                   виражений гепатолієнальний синдром;

·                   системне збільшення лімфовузлів;

·                   диспептичний синдром;

·                   ураження дихальних шляхів, розвиток пневмонії (дуже часто);

·                   рідко: скарлатиноподібна висипка, ураження суглобів;

·                   тривалий, хвилеподібний перебіг із загостреннями і рецидивами;

·                   часті ускладнення.

Псевдотуберкульоз і скарлатина

а) спільне: інтоксикація, екзантема, лущення, зміни з боку язика, ротогорла;

б) відмінне:

·        епіданамнез: групові спалахи з різними клінічними проявами (скарлатина, апендицит, гепатит), при скарлатині – поодинокі захворювання;

·        тривалий період лихоманки;

·        багато різних скарг (біль голови, в м’язах, животі, жовтяниця);

·        висипка на 3-4 день, крупніша (навколо суглобів, симптом капюшона, рукавичок, шкарпеток);

·        скарги на болі в горлі не виходять на перший план;

·        інтенсивніше лущення з І тижня;

·        в ротогорлі тільки гіперемія;

·        інтоксикація превалює (зміни, з боку шкіри менш інтенсивні);

·        біль в животі, диспепсичні прояви, гепатомегалія, жовтяниця;

·        відсутність ефекту від пеніцилінотерапії;

·        позитивна РПГА з псевдотуберкульозним еритроцитарним діагностикумом.

 

КРАСНУХА

 

Краснуха – вірусна інфекція, що перебігає у формі набутої (із повітряно-краплинним механізмом передачі, маловираженими клінічними проявами і доброякісним завершенням) та уродженої (із трансплацентарним механізмом передачі і розвитком тяжких вад плода).

Етіологія: збудник – РНК-вмісний вірус.

Епідеміологія:

– джерело інфекції – хворий чи вірусоносій;

– механізм передачі – повітряно-краплинний, трансплацентарний;

– сприйнятливість – загальна, особливо висока у дітей 2-9 років.

Патогенез:

Набутої краснухи:

1. Вхідні ворота – слизові оболонки носоглотки, де відбувається реплікація вірусу.

2. Гематогенне поширення (вірусемія).

3. Ураження органів і систем.                

4. Імунологічна відповідь, видужання.

 

Уродженої краснухи:

1. Трансплацентарне інфікування плода.

2. Цитодеструктивна дія вірусу, порушення правильного розвитку органів.

3. Формування вад розвитку.

Діагностичні критерії набутої краснухи:

·                   інкубаційний період – 18-23 дні;

·        продромальний період – 1-2 дні:

– слабовиражений інтоксикаційний синдром;

– слабовиражений катаральний синдром (риніт, фарингіт, катаральна ангіна);

– збільшення задньошийних, потиличних лімфовузлів;

 

·                   період висипань – 3-4 дні:

– екзантема (дрібноплямиста, блідо-рожева, на обличчі, тулубі, розгинальних поверхнях кінцівок, на незміненому фоні, виникає одномоментно);

– інтоксикаційний синдром (слабовиражений);

– збільшення задньошийних, потиличних лімфовузлів (рідше – поліаденія).

Діагностичні критерії вродженої краснухи:

Тріада:

1. Катаракта.

2. Вади серця.

3. Глухота.

Специфічні ускладнення: менінгіт, енцефаліт, синовіїт.

Підтвердження діагнозу:

1. Гемограма: лейкопенія, лімфоцитоз, поява плазматичних клітин, нормальна ШОЕ.

2. Вірусологічне – виділення вірусу із носоглоткових змивів, калу, сечі, крові.

3. Серологічне – РН, РГГА, РЗК, РІФ.

4. Експрес-методи – люмінесцентно-серологічний, фазово-контрастна мікроскопія, реакція мікроаглютинації, метод Полєва-Єрмольєвої.

ЛІКУВАННЯ

Лікування хворих з неускладненим перебігом набутої краснухи проводять у домашніх умовах:

1.                     Ліжковий режим протягом гострого періоду;

2.                     Загально-гігієнічні заходи;

3.                     Часте провітрювання приміщень;

4.                     Симптоматична терапія: жарознижуючі засоби при підвищенні температури тіла (парацетамол, ібупрофен) тощо.

При виникненні ускладнень діти госпіталізуються в інфекційні стаціонари.

Лікування дітей з природженою краснухою залежить від характеру основних клінічних синдромів. Діти  з підозрою на природжену краснуху, клінічним випадком природженої краснухи повинні госпіталізуватися у спеціально організовані медичні установи, в яких організовані окремі палати (бокси), для подальшого обстеження та лікуваня. Ці установи (окремі палати, бокси) повинні створюватися на базі профільних стаціонарів, в яких надається медична допомога дітям з вродженими вадами (серцево-судинна хірургія, офтальмологія, неврологія, інтенсивна терапія новонароджених тощо).

Діти, що народилися від  матерів, які в періоді вагітності хворіли на краснуху чи були в контакті з хворим на краснуху, діти з природженою краснушною інфекцією повинні підлягати диспансерному спостереженню не менше 7 років з обов’язковим регулярним оглядом педіатра, окуліста, оториноларинголога, невролога.

УСКЛАДНЕННЯ (лікування згідно відповідних протоколів):

–                        артрити;

–                        синовііти;

–                        серозні менінгіти;

–                        енцефаліти.

Краснуха і скарлатина

а) спільне:

·        висипка;

·        зміни з боку лімфовузлів;

в) відмінне:

·        висипка дрібно плямиста, є в ділянці носо-губного трикутника, розгинальних поверхнях кінцівок, немає в складках;

·        лімфовузли задньошийні і потиличні залишаються збільшеними після зникнення висипки;

·        немає лущення;

·        лейкопенія, лімфоцитоз.

ПРОФІЛАКТИКА

Вакцини.

Вакцини проти краснухи містять живий атенуиовании штам вірусу Wistar RA 2713, що культивується на диплоїдних клітинах людини, містять слідову кількість аміноглікозидних антибіотиків (неоміцин). Ліофілізовані вакцини випускаються у вигляді моновакцин та у складі трикомпонентних вакцин проти кору, паротиту та краснухи.

Розчинений препарат вводять підшкірно або внутрішньом’я-зово.

Щеплення проводиться відповідно до діючого календаря в 12 міс. та 6 років моновакцинами (одночасно зі щепленням проти кору та паротиту) або тривакцинами (кір, паротит, краснуха). Дітям, які не були вакциновані проти краснухи, щеплення можна починати в будь-якому віці. Але при наявності моновак-цини проти краснухи в першу чергу треба щепити дівчат 15-річного віку. Жінки дітородного віку, які не хворіли на краснуху і не були проти неї щеплені, можуть бути щеплені за власним бажанням згідно з інструкцією до вакцини. Діти, які не отрима­ли своєчасно другу дозу, повинні бути ревакциновані у 11 років.

Імунітет.

Специфічний імунітет розвивається через 15-20 днів у 95-98 % щеплених та зберігається до 20 років.

Профілактика контактних.

При контакті вагітної жінки з хворим на краснуху необхідно серологічно визначити її чутливість до інфекції. При наявності у неї високих титрів специфічних IgG вона є імунною і плоду не загрожує інфікування. Якщо антитіла відсутні, пробу на антитіла до вірусу краснухи слід повторити через 4-5 тижнів. При наявності сероконверсії жінці рекомендують переривання вагітності. Якщо друга проба не містить антитіл, беруть ще одну пробу через 1 міс.

Застосування імуноглобуліну людини з метою профілактики контактних загалом не рекомендується. Його введення здебільшого може змінити перебіг захворювання, а не попередити інфікування. Його вводять лише в тих випадках, коли вагітна жінка, яка мала контакт з хворим на краснуху, не погоджується на переривання вагітності.

Введення вакцини контактним хоча і не попереджає розвиток захворювання, але є безпечним і не впливає на перебіг природної інфекції. Це захистить дитину в майбутньому, якщо да­ний контакт з хворим на краснуху не призвів до захворювання.

Щеплення тих, хто перехворів.

Хоча теоретично слід щепити лише тих, хто не хворів на краснуху, на практиці слід щепити всіх, тому що клінічний діагноз краснухи малонадійний (за даними літератури, в 50 % клінічний діагноз краснухи не підтверджується серологічно), а проведення масового серологічного обстеження є занадто дорогим та складним. Щеплення тих, хто раніше переніс краснуху, не складає небезпеки.

Згідно з наказом МОЗ України № 276 від 31.10.2000 р. перенесене захворювання на краснуху (епідемічний паротит чи кір) не є протипоказанням до щеплення тривакциною. Якщо в анамнезі перенесені дві з названих хвороб, щеплення треба проводити лише моновакциною проти тієї інфекції, на яку дитина не хворіла.

 

МЕНІНГОКОКОВА ІНФЕКЦІЯ

Менінгококемія типова:

·                    гострий початок (інтоксикаційний синдром, лихоманка – температура до 39-40 °С);

·                    висипка в перший день, може бути короподібна, зникає (rush-висипка);

·                    раптова (на 1-2 добу) поява геморагічної висипки, зірчаста, виступає над поверхнею шкіри, некроз в центрі, на незміненій шкірі, локалізується на сідницях, стегнах, гомілках, тулубі, руках, рідко на обличчі, обширні висипання завершуються некрозом, рубцюванням;

·                    геморагічний синдром.

Блискавична:

·                    раптовий початок, інтоксикаційний синдром;

·                    значні ураження в перші години (геморагічний синдром; крововиливи в слизові, шкіру, надниркові залози, інфаркт надниркових залоз, кровотечі –наднирковозалозна недостатність, ІТШ);

·                    висока летальність (при неадекватному лікуванні).

Хронічна:

·        поступовий початок з явного назофарингіту;

·        інтермітуюча чи постійна лихоманка;

·        екзантема поліморфна (блідне поза загостреннями чи зникає);

·        нерідко артрит, міалгії;

·        через декілька місяців може приєднатися менінгіт.

ПРОФІЛАКТИКА

Вакцини.

Менінгококові вакцини містять очищені капсульні полісахариди. Здебільшого виробляють моно- та комбіновані вакцини проти менінгококів груп А та С Вакцина проти менінгокока групи В існує лише кубинського виробництва, але вона не зареєстрована в Україні. Як і всі некон’юговані полісахаридні вакцини, менінго кокові вакцини недостатньо імуногенні у дітей раннього віку, молодших 2 років, в зв’язку з чим вони застосовуються звичайно у дітей, старших 1-2 років. Зараз випробовуються вакцини, кон’юговані з білком-носієм, застосовувати які можна буде з перших місяців життя, що відкриє можливість захисту найбільш чутливих вікових груп.

Показання до проведення щеплення.

Масове щеплення не проводиться. При наявності тісних, сімейних контактів, для профілактики спорадичних випадків захворювання на менінгококову інфекцію рекомендується прийом антибіотиків та нагляд за контактними (див.нижче).

Щеплення рекомендується окремим групам підвищеного ризику розвитку інфекції у важких фульмінантних формах або для контролю спалахів інфекції, що викликані серогрупами мікроорганізмів, які містяться у вакцині:

1.    Дорослі та діти, старші 2 років, з функціональною та анатомічною аспленією, в зв’язку з потенційним ризиком фульмінантного перебігу менінгококемії. При можливості, вакцина повинна бути введена за 10-14 діб до спленектомії. Вакцина меже бути введена одночасно (у різні ділянки тіла) з вакцинами проти пневмококової та Hib-інфекцій, які також рекомендовані для цих пацієнтів.

2.    При епідемічному підйомі захворюваності на генералізовані форми інфекції (показник більше ніж 2,0 на 100 000 населення), в джерелах інфекції, що викликані відповідними серогрупами збудників.

3.    В США та Канаді проводиться щеплення солдатів-новобранців.

Імунітет.

За даними окремих досліджень, серед дорослих та дітей, старших 2 років, вакцина проти менінгококів А+С має 90 % ефективності в попередженні захворювання. Формування імунітету спо­стерігається протягом 7-14 діб після введення. Тривалість імунітету після однієї дози вакцини не менше 2-х років. Оптимальні терміни ревакцинації на сучасному етапі не визначені. Між серо­групами перехресного протективного імунітету не утворюється.

Профілактика контактних.

Особам, які близько контактували з хворим на генералізовану форму менінгококової інфекції (в родині, дитячому садку, яслах, школі), проводять хіміопрофілактику: рифампіцин per os протягом 2-х діб (у дозі 10 мг/кг двічі на добу); цефтріаксон в/м одноразово в дозі дорослим – 250 мг, дітям <15 років – 125 мг; або ципрофлоксацин per os 1 раз, дорослим 500 мг. Розпочинати профілактику бажано якнайшвидше, протягом 24 годин після виявлення першого випадку. Результати бактеріологічного дослідження змивів з дихальних шляхів контактних не визначають тактики проведення профілактичних заходів.

Є фактом, що найбільш небезпечним є момент інфікування, внаслідок якого у частини розвивається носійство менінгококів, а у деяких – генералізовані форми інфекції. Немає чітких даних, що у носіїв менінгокока розвивались генералізовані форми. Отже, якщо у людини сформувалось носійство менінгокока у верхніх дихальних шляхах, то вона, практично, є поза загрозою розвитку генералізованих форм інфекції. Враховуючи вищевикладене, на сучасному етапі рекомендується проводити хіміопрофілактику контактних, хіміотерапія носіїв вважається неефективною.

Хіміопрофілактику можна доповнити щепленням вакциною, що містить ту ж серогрупу мікроорганізмів.

 

ВІТРЯНА ВІСПА

 

Вітряна віспа – гостре вірусне захворювання, викликане вірусом із родини герпесвірусів, характеризується помірною гарячкою, появою на шкірі, слизових оболонках дрібних пухирців із прозорим вмістом.

Етіологія: ДНК-вмісний вірус Varicella-Zoster.

Епідеміологія:

– джерело – хворий на вітряну віспу, рідше оперізувальний герпес;

– механізм поширення – повітряно-краплинний;

– сприйнятливість – висока (70-80 %), частіше хворіють діти, імунітет стійкий, можливі повторні захворювання – 3 %.

Патогенез:

1. Вхідні ворота – слизова оболонка дихальних шляхів, первинне розмноження вірусу.

2. З током лімфи потрапляє в кров, вірусемія.

3. Заноситься в епітеліоцити шкіри, слизових оболонок з розвитком типової картини захворювання.

4. Нейротропність: ураження міжхребцевих гангліїв, кори головного мозку, підкоркової ділянки, кори мозочка.

5. Дуже рідко – генералізація інфекції з ураженням печінки, легень, шкіри.

Додаткові дослідження:

– імунофлюоресцентний метод;

– серологічні: РЗК, ІФА.

Дослідження ліквору – при наявності ознак менінгоенцефаліту.

Особливості вітряної віспи у немовлят:

·                    початок із загальноінфекційних проявів (млявість, неспокій, відсутність апетиту), диспептичні явища;

·                    температура тіла нормальна чи субфебрильна, зростає на висоті висипки;

·                    висипка з’являється на 2-5 добу, масивна, іноді застигає у 1 фазі розвитку (поступовий розвиток хвороби);

·                    нейротоксикоз (судоми, менінгеальні симптоми);

·                    можливі вісцеральні прояви;

·                    часте нашарування бактерійної інфекції.

 

ГЕРПЕТИЧНА ІНФЕКЦІЯ

 

Герпетична інфекція спричиняється вірусами родини герпесвірусів, які об’єднані властивістю часто протягом усього життя персистувати в організмі людини і здатністю спричиняти різноманітні маніфестні форми захворювання в умовах виникнення імунодефіциту.

 

Герпес звичайний – вірусне захворювання, спричинене вірусами простого герпесу (ВПГ 1 та ВПГ 2), що характеризується тривалим латентним перебігом із періодичними рецидивами, які супроводжуються появою везикульозного висипу на шкірі та слизових оболонках, ураженням ЦНС та внутрішніх органів.

Герпес оперізувальний – вірусне захворювання, що спричинене вірусом Varicella-Zoster, характеризується запаленням вузлів міжхребцевих або черепних нервів та проявляється везикульозним висипом на шкірі за ходом нервів і симптомами інтоксикації.

Етіологія: ДНК-вмісний вірус простого герпесу І та ІІ типів, вірус Varicella-Zoster.

Епідеміологія:

– джерело – хворі та вірусоносії;

– механізм поширення – повітряно-краплинний, контактний (ВПГ1), статевий (контактний) – ВПГ2, трансплацентарний, інтранатальний (ВПГ1), повітряно-краплинний (Varicella-Zoster);

– сприйнятливість – висока на фоні імунодефіцитів, ГРВІ. Характерна зимова сезонність (для ВПГ2).

Патогенез:

1. Вхідні ворота – травмовані слизові оболонки та шкіра.

2. Розмноження вірусу.

3. Місцеві зміни.

4. З током лімфи потрапляє в регіонарні лімфовузли (рідко).

5. Вірусемія.

6. Ураження органів та систем (печінки, селезінки, легень, локалізація у міжхребцевих гангліях, гангліях головного мозку).

7. Хронічне вірусоносійство (при імунодефіциті).

8. Рецидиви (на фоні ГРВІ, ультрафіолетового опромінення, переохолодження).

Діагностичні критерії простого герпесу:

·                    інкубаційний період – 2-14 діб;

·                    гострий початок, інтоксикація;

·                    ураження слизових оболонок (гінгівіт, стоматит, тонзиліт) у формі пухирців, що тріскають, утворюючи ерозії, супроводжуються болем;

·                    ураження ока (кон’юнктивіт, блефарокон’юнктивіт, кератит, кератоіридоцикліт, хореоретиніт, увеїт, периваскуліт сітківки, неврит зорового нерва);

·                    ураження шкіри (герпес губ, носа, повік, обличчя, рук, інших ділянок) – згруповані пухирці із прозорим вмістом, що мутніє, на фоні гіперемійованої, інфільтрованої кірочок; супроводжується® утворення ерозії ®поверхні болем;

·                    генітальний герпес (ураження статевого члена, вульви, піхви, цервікального каналу, промежини, уретри, ендометрія);

·                    ураження ЦНС (енцефаліт, менінгоенцефаліт, менінгіт), периферичної нервової системи (неврит);

·                    вісцеральні форми (гепатит, пневмонія, ураження нирок та ін.);

·                    рецидивний перебіг.

Діагностичні критерії оперізувального герпесу:

·                   інкубаційний період – 7-21 день, інколи кілька років (після вітряної віспи);

·                   гострий початок із гарячки, інтоксикації;

·                   печіння, свербіж, біль за ходом ураженого чутливого нерва;

·                   поява гіперемії, інфільтрації шкіри відповідно до іннервації гілками нервів;

·                   поява щільно згрупованих папул (в кінці І, на ІІ добу) на фоні гіперемії, що підсихання,®еволюціонізують у пухирці із прозорим вмістом, схильні до злиття незначна® епітелізація ®утворення кірочок, гіперемійований фон блідне пігментація (протягом 1 тижня).

Додаткові дослідження:

– вірусологічне дослідження вмісту пухирців, носоглоткових змивів;

– імунофлюоресцентний метод, ПЛР;

– серологічні: РЗК, ІФА, РПГА, РН із парними сироватками (наростання титру антитіл у динаміці);

– дослідження ліквору (при наявності ознак менінгоенцефаліту).

Диференційна діагностика проводиться із герпангіною, енцефалітом при ентеровірусній інфекції, аденовірусним кератокон’юнктивітом, вітряною віспою, стрептококовим імпетиго, бешихою, екземою, паротитним та ентеровірусним енцефалітом.

Прогноз. Вірус простого герпесу залишається в організмі на все життя, тяжкість рецидивів пов’язана зі станом імунної системи. При герпетичному енцефаліті летальність складає 80-85 %, у випадку одужання формуються тяжкі залишкові явища із випаданням функції коркових центрів. Ураження вірусом герпесу вагітних призводить до формування уроджених вад розвитку.

 

КІР

 

Кір – вірусна інфекція, що передається повітряно-краплинним шляхом, характеризується циклічним перебігом, синдромами інтоксикації, катарального запалення дихальних шляхів, кон’юнктив та екзантемою. Кір – гостре вірусне захворювання з високим рівнем контагіозності. Кір може викликати такі ускладнення, як пневмонія та отит до 10 % випадків, особливо у дітей з порушеннями харчу­вання та хронічними захворюваннями, та у дітей до 1 року життя. Після корового енцефаліту, частота якого складає 0,05-0,4 % (приблизно 1 випадок енцефаліту на 1000 випадків захворювання), розвиваються стійкі залишкові явища. Рівень летальності приблизно становить 1:3000 випадків захворювання. Крім того, з перенесеною коровою інфекцією пов’язують розвиток підгост-рого склерозуючого паненцефаліту (ПСПЕ), рідкісного, але завжди фатального захворювання. Навіть саме по собі захворювання без ускладнень триває 10-14 діб, супроводжується високою температурою, кон’юнктивітом, кашлем.

Етіологія: крупний міксовірус.

Епідеміологія:

– джерело – хворий;

– механізм передачі – повітряно-краплинний;

Сприйнятливість – загальна, індекс сприйнятливості – 98 % з 6-8 місяців.

Патогенез:

1. Вхідні ворота – слизові оболонки верхніх дихальних шляхів (фіксація вірусу), потрапляє в регіонарні лімфовузли.

2. Вірусемія (перша хвиля).

3. Потрапляє в органи ретикулоендотеліальної системи, реплікується.

4. Друга хвиля вірусемії:

• втягнення ЦНС, слизових трахеї, бронхів, кишок;

• запалення, деструкція, звільнення вірусу;

• вторинний імунодефіцит, нашарування бактерійної флори;

• формування ускладнень.

Діагностичні критерії

Інкубаційний період: 9-17 днів; 21 день у тих, які отримали імуноглобулін, препарати крові, імунодепресанти у період після контакту.

Катаральний період:

1. Триває 3-4 дні.

2. Катар верхніх дихальних шляхів, що наростає.

3. Субфебрилітет, інтоксикаційний синдром.

4. Поява кон’юнктивіту, світлобоязні на 2-3 добу.

5. Поява енантеми, плям Філатова-Копліка за 1-2 дні до періоду висипань.

Період висипань:

1. Висипка з’являється на 4-5 добу від початку захворювання, триває 3-4 дні.

2. Посилюються катаральні явища (ларингіт, риніт, кон’юнктивіт).

3. Підвищення температури, інтоксикаційний синдром максимально виражений.

4. Висипка плямисто-папульозна, насичено-червоного кольору, на незміненому фоні шкіри, схильна до злиття, характерна етапність: перша доба – за вухами, на обличчі; друга доба – на шиї, плечовому поясі, верхній частині тулуба; третя доба – поширюється на весь тулуб, руки, проксимальну ділянку ніг; четверта доба – на всі нижні кінцівки.

Період пігментації:

1. Пігментація висипки (етапна) завершується висівкоподібним лущенням.

2. Нормалізація температури тіла, проходить інтоксикація.

3. Зменшуються і зникають катаральні явища (7-9 день від початку висипки).

Період реконвалесценції:

1. Лущення шкіри.

2. Корова анергія (3-4 тижні).

Особливості кору в дітей перших місяців життя

1. Атипові форми (мітигована).

2. скорочення періодів хвороби.

3. невиражені клінічні прояви (катаральні явища, гарячка, дрібна нерясна висипка з вкороченою етапністю і короткочасною пігментацією).

4. частіше бувають ускладнення.

Лабораторна діагностика:

– цитологічне дослідження виділень з носа, імунофлюоресценція;

– серологічні методи: РГГА, РПГА.

ПРОФІЛАКТИКА

Захворюваність на кір може сягати дуже високих цифр, з епідемічними підйомами кожні 3-4 роки. Діти першого року життя можуть бути захищені антитілами, набутими трансплацентарно від матері. Рівень захищеності залежить від поширення інфекції в популяції та кількості жінок дітородного віку, які мають високі титри протикорових антитіл.

У зв’язку з тим, що сучасні вакцини проти кору високоефективні, а також те, що в природі не існує іншого резервуару інфекції, крім людини, є можливим досягти повної ерадикації збудника кору. Але повна ерадикація вимагає суворого дотримання певних умов:

•  дворазового щеплення при рутинній імунізації;

•  охоплення 1-м та 2-м щепленням не менш ніж 95 % дітей відповідного віку;

•  дотримання суворих заходів по контролю спалахів інфекції з метою попередження її поширення;

•  швидкого виявлення та реєстрації усіх можливих випадків кору;

•  досягнення та підтримання достатнього імунітету в популяції ризику.

Саме тому Європейське бюро ВООЗ за мету боротьби з кором поставило зниження захворюваності до 2000 року до 1 випа­дку на 100 000 населення та готує програму по ерадикації кору до 2007 року в країнах Європейського регіону. Починаючи з 1990 року, в США реєструється менше 1 випадку щорічно.

Вакцини.

Вакцини проти кору містять живий атенуйований вірус. Штам вірусу залежить від компанії-виробника (Л-16, Едмонтон, Швартц). Випускаються у вигляді моновакцин (наприклад, ЖКВ) та асоційованих вакцин проти кору, паротиту, краснухи (наприклад, MMR).

Вакцини виробництва Росії готуються з штамів вірусів, що вирощені на культурі клітин ембріонів японських перепелів; закордонні вакцини – на культурі клітин курячих ембріонів. Вакцини можуть містити незначну кількість неоміцину або канаміцину (до 10 ОД/дозу) як стабілізатора.

Вакцини випускаються в сухому вигляді в ампулах або флаконах. Безпосередньо перед введенням вакцину розчиняють розчинником, який додається. Всі вакцини вводяться підшкірно в об’ємі 0,5 мл під лопатку або в область плеча.

Згідно з наказом МОЗ України № 276 від 31.10.2000 р. вакцинація проти кору (епідемічного паротиту та краснухи) проводиться моно- або тривакцинами у віці 12-15 міс. Дітям, які не були вакциновані проти кору (паротиту чи краснухи), щеплення можна починати в будь-якому віці. Ревакцинація проти кору (паротиту чи краснухи) проводиться у віці 6 років. Діти, які не отримали своєчасно другу дозу, повинні бути ревакциновані в 11 років.

Імунітет.

Рівень сероконверсії після однієї дози вакцини складає 95 %, після другої – до 99 %. Якщо врахувати, що 5-8 % вакцинованих не відповідають на первинне щеплення та додати нещеплених дітей цього ж віку, то рівень чутливих до інфекції дітей буде складати приблизно до 15 %. З часом число чутливих до інфекції накопичується, і це призводить до розвитку спалахів кору загалом серед підлітків та дорослих. Введення 2-ї дози вакцини знижує захворюваність серед осіб старших вікових груп за рахунок зниження частки чутливих. Крім того, навіть у випадку захворювання, підлітки, які були щеплені двічі, переносять захворювання в більш легкій формі, ніж невакциновані.

Титри антитіл після щеплення значно нижчі, ніж після перенесеного природного захворювання, але визначаються протягом 20 років.

Враховуючи, що корова вакцина містить живі ослаблені віруси, порушення правил зберігання може значно впливати на ефективність проведення щеплення.

Профілактика контактних.

Профілактика живою коровою вакциною проводиться контактним по кору не пізніше 3-го дня від моменту контакту. Профілактика проводиться нехворівшим та нещепленим проти кору дітям, старшим 12 міс, підліткам та дорослим (у віці до 30 років).

Переваги лікування в домашніх умовах

–   повністю виключається можливість додаткового інфікування госпітальними штамами збудника –   більш повна реалізація принципу індивідуального догляду за хворою дитиною –   уникання стресових реакцій, які обов’язково виникають в умовах інфекційного стаціонару

ікування в домашніх умовах можливе:

–   в умовах ізольованої квартири –   при задовільному матеріальному положенні батьків –   при бажанні батьків організувати індивідуальний догляд і лікування

Особливості лікування і нагляду за дітьми з основними дитячими інфекційними екзантемами

 

VIDEO

http://intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/video/ped/index.php?name_film=vitrvisp

http://intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/video/ped/index.php?name_film=meninhinf

http://intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/video/ped/index.php?name_film=skarl

http://intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/video/ped/index.php?name_film=alerhdit

http://intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/video/inf/index.php?name_film=vispa

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1.                 1.       Інфекційні хвороби у дітей / С.О. Крамарьов, О.Б.Надрага, Л.В.Пипа та ін.; за ред. С.О. Крамарьова,  О.Б.Надраги. – К.: ВСВ «Медицинв». – 2010. – 392 с. + 14 c. кольор. вкл.

2.                 Справочник по инфекционным болезням у детей /Под общей редакцией проф. И.В.Богадельникова, проф. А.В.Кубышкина и доц. КаудДия. Издание 8-е дополненное и переработанное. – Симферополь: ИТ «АРИАЛ», 2012. – 304 с.

3.                 Інфекційні хвороби у дітей / А.М.Михайлова, Л.О. Тріскова, С.О. Крамарєв, О.М. Кочеткова. – К.: Здоров’я, 1998, с.с. 35-37, 126-146, 171-178.

4.                 2.       .Руководство по инфекционным болезням у детей /В.Ф.Учайкин.–М.:ГЭОТАР МЕДИЦИНА, 1998 – 809с.

 

http://intranet.tdmu.edu.ua/data/books/Pract_micro.pdf

http://intranet.tdmu.edu.ua/data/books/Pos-Antib.pdf

http://intranet.tdmu.edu.ua/data/books/meds_andr.pdf

 

Автор: Волянська Л. А.