ОСОБОВІ ЗАЙМЕННИКИ, ЇХ ВІДМІНЮВАННЯ. ПРИСВІЙНІ ЗАЙМЕННИКИ. ВІДМІНЮВАННЯ ПРИСВІЙНИХ ЗАЙМЕННИКІВ ТА ЇХ НАПИСАННЯ. ПИТАЛЬНІ ЗАЙМЕННИКИ. ВЖИВАННЯ ЗАЙМЕННИКІВ, ЇХ НАПИСАННЯ

ОСОБОВІ ЗАЙМЕННИКИ, ЇХ ВІДМІНЮВАННЯ. ПРИСВІЙНІ ЗАЙМЕННИКИ. ВІДМІНЮВАННЯ ПРИСВІЙНИХ ЗАЙМЕННИКІВ ТА ЇХ НАПИСАННЯ. ПИТАЛЬНІ ЗАЙМЕННИКИ. ВЖИВАННЯ ЗАЙМЕННИКІВ, ЇХ НАПИСАННЯ

 

 

Займенник – це самостійна частина мови, яка означає особу, предмет, ознаку, але не називає їх.

В українській мові є кілька типів займенників. Вони відрізняються за значенням та за граматичними категоріями.

Займенник ВИ може вживатися замість займенника ТИ при шанобливому звертанні до незнайомих людей, до людей, старших за віком, до всіх посадових осіб.

 

 

Зверніть увагу!

 

 

Завдання 1. Доповніть таблицю

 

Завдання 2. Доповніть ряди іменників відповідно до роду

Чоловічий рід: батько, __________________________________________

Жіночий рід: мама, _____________________________________________­

Середній рід: село, _____________________________________________

 

Завдання 3. Утворіть множину від поданих іменників

Сестра –

кімната –

книжка –

брат –

дід –

сім’я –

університет –

гуртожиток –

море –

село –

стіл –

клас –

ручка –

аудиторія –

життя –

сонце –

сумка –

 

Завдання 4. Доповніть таблицю

 

 

Завдання 5. Дайте відповідь на питання Зразок: – Де олівець? – Він на парті.

– Де мама? – Вона на роботі.

– Де студенти? – Вони на занятті.

 

1. Де ручка? – … у сумці.

2. Де комп’ютер? – … в аудиторії.

3. Де студентка? – … тут.

4. Де студент? – … у бібліотеці.

5. Де дівчата? – … вдома.

6. Де викладач? – … у класі.

7. Де зошит? – … на столі.

8. Де олівець? – … у пеналі.

9. Де вазон? – … біля вікна.

10. Де двері? – … там.

11. Де дошка? – … на стіні.

12. Де книга? – … у сумці.

 

Зверніть увагу!

 

Займенники змінюються за відмінками.

 

Особові займенники

 

Особові займенники вказують на осіб, інших істот, предмети, явища і поняття (я, ти, він, вона, воно, ми, ви, вони). Особові займенники змінюються за числами і відмінками; займенник він змінюється також за родами.

Особовий займенник я вказує на розповідача (я це повинен сказати).

Займенник ти вказує на особу, до якої звертається розповідач (а ти не брав моїх зошитів?)

Займенник ми вказує на те, що розповідач об’єднує себе ще з кимось, напр., розповідає про себе і своїх друзів чи знайомих (ми вчора були у лісі).

Займенник ви вказує на осіб, до яких звертається розповідач (ви хіба про це не чули?).

Займенники він, вона, воно вказує на особу, яка не приймає участі у розмові або на предмет, про який іде мова (вона добре підготувалася до уроку; воно було дуже смачне).

Займенник вони вказує на деяку кількість осіб, що також не беруть участі у розмові або на предмети, про які розповідає оповідач (вони довго ще будуть над цим думати; вони зовсім не коштовні).

Займенник він співвідноситься з іменниками чоловічого роду, вона– з іменниками жіночого роду, воно – з іменниками середнього роду, займенник вони співвідноситься з іменниками всіх чотирьох родів у множині (він піднявся; вона підійшла; воно стрибнуло; всі вони – гарні люди).

 

Вживання особових займенників

1. Форми займенників третьої особи (він, вона, воно, вони) після прийменників починаються з н: до нього, біля неї, у них. В орудному відмінку займенники мають н і без прийменника: захоплююся нею, задоволений ними, керувати ним. Після прийменників, що вимагають давального відмінка (завдяки, всупереч, наперекір, назустріч, вслід, на противагу, навперейми), вживаються форми без н: завдяки їй, назустріч йому, навперейми їм.

У майстрів слова минулого як відображення говіркової особливості зустрічаються форми займенників без к, як-от: Хай держава сама піклується про їх і дає їм притулок (В. Підмогильний); Ганна дивилась на його і, сама не помічаючи того, не могла одірвати від його очей (Б. Грінченко); Не звертай на його уваги (Н. Романович-Ткаченко).

2. Займенники він, воно у місцевому відмінку мають стилістично рівноправні (нейтральні) варіанти – (на) ньому і (на) нім. Більш уживаною є перша форма.

3. При вживанні займенників третьої особи (він, вона, вони) може виникнути змістова неясність, якщо займенник співвідноситься за родом і числом з кількома іменниками, наприклад у таких реченнях: 1) Коли Омельченко познайомився із Забродським, він (?) уже був начальником відділу; 2) Ми дуже вдячні за можливість ознайомитися з рекламою продукції вашої фірми. Вона (?) справила на нас приємне враження.

3) Підприємство виконало замовлення нашого села, незважаючи на те що воно (?) працює зараз у дуже складних умовах. Уживаючи займенники, необхідно завжди перевіряти їх зв’язок з іменниками.

Покажемо способи редагування наведених вище конструкцій із неправильно вжитими займенниками. У першому реченні двозначність спричинена тим, що займенник він співвідноситься з іменниками Омельченко і Забродський. Якщо займенник стосується другого іменника (Забродський), то у підрядному реченні замість слова він можна вжити вказівний займенник той, який завжди стосується іменника, що є об’єктом у попередньому реченні: Коли Омельченко познайомився із Забродським, той уже був начальником відділу. Якщо слово він заміщає іменник Омельченко, потрібно перебудувати речення, відмовившись від займенника: Познайомившись із Забродським, Омельченко вже був начальником відділу. Або: Омельченко вже був начальником відділу, коли познайомився із Забродським.

У другому прикладі займенник вона стоїть після трьох іменників жіночого роду – реклама, продукція, фірма, через що зміст речення сприймається неоднозначно. Щоб уникнути збігу граматичних форм, замінюємо іменник продукція іменником у множині (вироби або товари), тоді співвідносний з множинною формою займенник вони усуне значеннєву неясність: Ми дуже вдячні за можливість ознайомитися з рекламою виробів (товарів) вашої фірми. Вони справили на нас приємне враження.

У третьому прикладі займенник воно заміщає іменник підприємство, але між цими словами стоїть іменник середнього роду (село) і така побудова речення спотворює його зміст. Потрібно перебудувати речення так, щоб займенник слідував за тим словом, яке він заміняє: Незважаючи на те, що підприємство працює в дуже складних умовах, воно виконало замовлення нашого села.

4. Спричинює неясність змісту вживання в реченні однакових займенників щодо різних іменників, як-от: Інженер Григоренко закінчив роботу над проектом, він наполягає на якнайшвидшому його обговоренні. У цьому прикладі займенник він (у формах називного і знахідного відмінка) заміщає різні іменники – Григоренко і проект. Редагуючи речення, перебудовуємо його на просте, при цьому займенник він відкидаємо: Інженер Григоренко закінчив роботу над проектом і наполягає на якнайшвидшому його обговоренні.

5. Типовою помилкою є введення займенника у формі, невідповідній іменникові, який замінюється, наприклад: Тепер ти, Петре, знаєш, що відчуває людина, коли його зневажають. Тут займенник його “узгоджений” або з російським словом человек, або з українським чоловік – синонімом слова людина. Не відповідає літературній нормі вживання займенника вони як співвідносного із збірним іменником; У мене на дні народження зібралось дуже цікаве товариство. Майже всіх їх (?) я знаю ще з інституту.

6. Уживаючи особові займенники, слід уникати їх нагромадження, одноманітного повторення, як у висловленні: Мій брат цього року закінчив школу. В атестаті у нього тільки дві “четвірки”. Він збирається вступати до університету. Він давно вже вирішив стати юристом. Я думаю, що в нього є непогані шанси для цього, адже, як на мене, він дуже наполеглива і цілеспрямована людина.

7. Особові займенники можуть вживатися переносно. Так, у науковому і публіцистичному стилях у значенні “я” використовується займенник ми (так зване “етикетне ми”): Нам би хотілося детальніше зупинитися на цій проблемі; У нашому дослідженні ми поділяємо цю точку зору; Нами було проаналізовано такі архівні матеріали, як…

У художньому мовленні займенник ми вживається замість я для відтворення особливостей селянського мовлення: Де ж таки я сяду перед панією? Ми до цього не призвичаєні! (М. Кропивницький).

Займенник ми може вживатись у значенні другої особи однини і множини, створюючи відтінок співчуття, поблажливості (найчастіше у мові лікарів): Як ми себе почуваємо? Добре? Я так і думала, – Поліна Іванівна підвела на Настю очі. – Ну, чого мовчите? Погано спали? (Л. Романюк).

Займенник ви використовується при ввічливому звертанні до однієї особи (це так звана пошанна множина): Ви самі ж росіянин? (М. Куліш); Чого ви, тітко, смієтесь? (І. Карпенко-Карий).

Пошанна множина у третій особі властива народно-розмовній мові: Вони [батько] інколи бувають-таки дуже добрі (М. Кропивницький); Писали вони [брат] нам, що живуть у столиці, працюють по різних університетах, читають лекції, в газетах пишуть (О. Вишня).

 

 

Завдання 6. Доповніть речення

Зразок: У мене є … (зошит).

 

1. У мене є …

2. У нас є …

3. У нього є …

4. У неї є …

5. У тебе є …

6. У вас є …

7. У них є …

 

Завдання 7. Прочитайте текст і випишіть займенники

Знайомство

 

 

Це моя родина. Це моя мама. Її звати Оксана Іванівна. Це мій батько. Його звати Іван Миколайович. Це мої дідусь і бабуся. Бабусю звати Світлана Степанівна. Дідуся звати Ігор Богданович. Це мій брат. Його звати Роман. Це моя сестра. Її звати Ірина. Це мій дядько. Його звати Володимир. Це моя тітка. Її звати Роксолана. А це я. Мене звати Наталя. Я студентка. Я навчаюся в медичному університеті.

 

Завдання 8. Напишіть 6-10 речень про Вашу родину. Використайте займенники

 

*Завдання 9. Перепишіть. Займенники, що в дужках, поставте в потрібному відмінку / Rewrite. Change the pronouns in brackets, using the correct case.

Зразок: Іти до (він) – іти до нього.

 

Запитав у (він), переказав через (вони), подивився на (вона), після (він), поважаю (вони), вчитися з (вони), цікавився (вони), розбудив (вона), розповів про (він), надіявся на (вони), скажу (вона), розмова з (вони), усміхнувся до (він), викликали (він), передав через (вона).

 

Присвійні займенники

 

 

Вживання зворотного і присвійних займенників

1. Стилістично розрізняються конструкції з присвійними займенниками їхній, їхня, їхнє, їхні і конструкції, в яких у присвійній функції виступає форма родового відмінка займенника вони – їх: їхні проблеми – їх проблеми, їхня машина – їх машина. Стилістично нейтральна форма їх уживається в офіційно-діловому, науковому стилях. В інших стилях перевага віддається присвійним займенникам.

У російській мові форми ихний, ихняя, ихнее, ихние належать до просторічних, тобто характеризуються більшою, ніж в українській мові, стилістичною обмеженістю.

2. Присвійні займенники чоловічого і середнього роду у місцевому відмінку однини мають варіанти: (на) моєму – (на) моїм, (на) твоєму – (на) твоїм, (на) нашому – (на) нашім, (на) вашому – (на) вашім, (на) своєму – (на) своїм, (на) їхньому – (на) їхнім. Частіше вживаються перші з наведених паралельних форм, а в науковому й офіційно-діловому стилях вони є єдино допустимими.

3. Форми родового і давального відмінків присвійних займенників мойого, твойого, свойого, мойому, твойому, свойому належать до просторічних. їх літературними відповідниками виступаютьформи: мого, твого, свого, моєму, твоєму, своєму.

4. Редагування потребують речення, в яких форми особових займенників їх, його, її у присвійній функції, а також займенники себе, свій співвідносяться з кількома іменниками, що є причиною виникнення двозначності, наприклад: Степанець після закінчення консерваторії 5 років грав у камерному ансамблі. Його (?) виступи завжди проходили з аншлагом; Вчителька запропонувала нам описати в домашньому творі свою (?) квартиру; Андрій пристав на пропозицію Івана потримати свою (?) машину у себе (?) в гаражі.

5. Часто у реченнях присвійний займенник свій є зайвим: У своєму атестаті я не маю жодної трійки. За все своє життя не чув нічого смішнішого.

 

 

Завдання 10. Замість крапок впишіть присвійні займенники

Зразок: Це він. Це … (його) ручка. Це … (його) підручник.

 

1. Це я. Це… друг. Це… подруга. Це… вікно. Це… ручки.

2. Це ти. Це… пенал? Це… книга? Це… село? Це… друзі?

3. Це ми. Це … університет. Це … аудиторія. Це … життя. Це … батьки.

4. Це ви. Це … син? Це … сестра? Це … прізвище? Це … діти?

5. Це вони. Це … малюнки. Це … книги. Це … фрукти. Це … гроші.

 

Завдання 11. Замість крапок впишіть присвійні займенники мій, твій, наш, ваш, його, її, їхній

 

1. … батько – лікар.

2. … мати – викладач.

3. Це … сім’я.

4. Це … пенал.

5. … сестра – студентка.

6. … брат – вчитель.

7. … друг – іноземець.

8. … дідусь – інженер.

9. Це … книга.

10. Це … зошит.

 

Завдання 12. Поставте запитання до слів. Дайте заперечну відповідь

Зразок: Книга.

Чия це книга? Це ваша книга?

Ні, це не моя (не наша) книга.

 

1. Зошит. 2. Ручка. 3. Подруга. 4. Університет. 5. Будинок. 6. Парта. 7. Брат. 8. Пальто. 9. Капелюх. 10. Батьки. 11. Туфлі. 12. Сорочка.

 

Завдання 13. Прочитайте текст. Випишіть займенники

                                            

Наша кімната

 

 

Я студентка. Мене звати Узона. Це моя подруга. Її звати Дженніфер. Ми – студентки-іноземки. Ми приїхали з Нігерії. Це наша кімната. Праворуч моє ліжко. Ліжко Дженніфер – ліворуч. Поруч стоїть її тумбочка. На тумбочці лежать книги, зошити, ручки. Посередині стоїть стіл. На столі лежать мої олівці та підручники. На стіні є годинник.

Сьогодні субота. Ми вчимося вдома.

 

Завдання 14. Поставте замість крапок слова мій, моя, моє, мої

Я студент (студентка). Це … гуртожиток. Це … кімната. Ось … парта, … ліжко. Тут … зошити та підручники. Це … тумбочка. Тут … речі.

 

Завдання 15. Поставте замість крапок слова твій, твоя, твоє, твої /

 

1. Це … молоко?                  2. Це … сестра?            3. Це … фрукти?

4. Це … сир?              5. Це … чай?                6. Де … книга?

 

Завдання 16. Поставте замість крапок слова мій, моя, моє, мої

 

1. Це … гуртожиток.   2. Це … будинок.                  3. Тут … шафи.

4. Де … кімната?                   5. Де … ручка?            6. Де … пальто?

 

Завдання 17. Прочитайте запитання. Дайте усну відповідь на них. Зверніть увагу на присвійні займенники

 

 

Завдання 18. Відповідайте на запитання.

Зразок: Це Іван. Чий це зошит?            Це його зошит.

 

Це Андрій. Чий це друг?                         _____________

Це Ірина. Чия це ручка?                           _____________

Це студент. Чия це машина?                             _____________

Це Олена. Чий це пенал?                         _____________

Це батьки. Чиї це діти?                            _____________

 

Завдання 19. Складіть речення, використовуючи присвійні займенники мій, моя, моє, мої

Зразок: Це ручка. – Це моя ручка.

 

1. Це подруга.               2. Це гуртожиток.         3. Це молоко.

4. Це аудиторія.            5. Це викладач.          6. Це м’ясо.

7. Це книга.                   8. Це зошит.                 9. Це студенти.

 

Завдання 20. Запишіть речення, використовуючи присвійні займенники твій, твоя, твоє, твої  

Зразок: Це ручка. – Це твоя ручка.

 

1. Це батьки.          2. Це книга.                      3. Це життя.

4. Це земляк.          5. Це сусід.                6. Це бабуся.

7. Це друзі.             8. Це студенти.          9. Це брати.

 

*Завдання 21. Поставте слова в дужках у правильних відмінках

Зразок: Я читаю (він книга) – я читаю його книгу.

 

1. Я взяв (твоя зошит).

2. Він отримав лист від (мій брат).

3. Ти побачив (її сестра).

4. У (вона) є іноземні подруги.

5. У (я) є молодша сестра.

6. У (мій брат) завтра буде екзамен.

7. Я зустріла (твоя матір).

8. Вона не бачила (твій брат).

9. Микола навчає (ваші діти).

10. На столі немає (мій олівець).

11. (Наші студенти) не було на занятті.

12. Він тримає (своя ручка).

13. Брат пише у (він зошит).

14. У (моя кімната) темно.

15. Галина зустріла (він) у бібліотеці.        

16. Це (вони) кімната.

17. У (наша сусідка) немає світла.

18. Лікар написав (ви) рецепт ліків.

19. Студенти купили (він) подарунок.

20. Тетяна зустрілася з (його друзі).

 

Зверніть увагу!

 

Відмінювання присвійних займенників

 

 

Зверніть увагу!

Присвійні займенники її, його, їх не змінюються.

.

 

*Завдання 22. Випишіть займенники

 

 

 

Осінній день березами почавсь,
Різьбить печаль свої дереворити.
Я думаю про тебе весь мій час,
Але про це не треба говорити.

Ти прийдеш знов. Ми будемо на «ви»;
Чи ж неповторне можна повторити?
В моїх очах свій сум перепливи.
Але про це не треба говорити.

Хай буде так, як я собі велю.
Хай будень серця будемо творити.
Я Вас люблю, о як я Вас люблю!
Але про це не треба говорити.

(Л. Костенко)

 

Завдання 23. Прочитайте та перекажіть текст. Дайте відповіді на запитання

 

Алі приїхав з Марокко.

Він – студент.

У нього є брат.

Його брат – інженер.

Його тато – лікар.

Кетсія приїхала з Нігерії.

Вона – студентка.

У неї є сестра.

Її сестра – вчитель.

Її мама – викладач.

 

·            Хто Алі?

·            Він приїхав із Іраку?

·            У нього є брат чи сестра?

·            Хто його брат?

·            Хто його тато?

·            Хто Кетсія?

·            Вона приїхала з Конго?

·            У неї є брат?

·            Хто її сестра?

·            Хто її мама?

 

У реченні займенник може бути тим же членом речення, що й іменник, прикметник, числівник:

підметом (вчора я ходив у школу; ми просто йшли; хтось зазирнув у вікно);

означенням (зараз розповім про свої плани; ці дівчатка не з нашого класу);

додатком (трохи заробив собі грошей; щось тебе не бачу);

обставиною (всі зібралися коло вчителя; розуміння шукайте в собі);

іменною частиною складного присудка (щось ти сьогодні ніякий).

Займенник – це самостійна частина мови, яка вказує на предмети, ознаки, кількість, але не називає їх.

Напр.: Він вдумливий педагог, який ділиться з нами своїми знаннями і досвідом.

Займенники він, з нами лише вказують на якісь особи, але їх не названо у цьому реченні.

Речення, у якому є займенник, незрозуміле поза контекстом. Саме в цьому полягає специфіка займенника як частини мови: вказувати, не називати.

Займенники вживаються для того щоб уникнути повторення тих самих слів. Так, наприклад, замість того, щоб у кожному реченні вживати іменник “Іван”, можна замінити його займенниками: Іван вступив до університету. Йому подобається вивчати фізику. Його цікавить ядерна фізика. Іван мріє стати хорошим спеціалістом у цій галузі.

При цьому необхідно стежити, щоб граматичні ознаки роду і числа іменника і займенників-субститутів були однаковими і співвідносними. Якщо займенник вжито так, що він співвідноситься не з одним, а одночасно з кількома іменниками, це призводить до нерозуміння змісту речення.

Напр.: І піснею сонце віта тракторист, що рідною лине землею. Хто-що лине? – пісня, сонце чи тракторист?

Займенник – кількісно обмежена частина мови, їх приблизно 60 в українській мові. Але вони є одними з найбільш часто вживаних слів. Відкривши сторінку будь-якого тексту, ви можете не зустріти якогось дієслова, іменника чи прикметника, але на кожній сторінці обов’язково є займенники, які постійно повторюються, замінюючи іменники, прикметники або числівники. Крім того, займенники допомагають пов’язувати структурні частини складних речень.

Займенник лише вказує на предмети, ознаки та кількість, але не називає їх. Наприклад, у реченні Він нічого не міг думати, а тільки глибоко, всім серцем і всіма нервами своїми почував: треба їх рятувати/ (І. Франко) є тільки вказівки на якісь особи чи предмети, але їх не названо. Значення займенників стає зрозумілим тільки тоді, коли ми сприймаємо їх у контексті. У наведеному реченні йдеться про героїв повісті І. Франка «Борислав сміється» — Бенедя Синицю (він) і робітників (їх).

Займенник не має свого постійного лексичного значення (сигніфіката). Він кожного разу залежно від мовної ситуації, певною мірою пристосовуючи свою граматичну форму до тих слів, замість яких його вжито, вказує на інші явища, наповнюється іншим змістом.

 

Займенники в мові вживаються передусім для того, щоб уникнути повторення тих самих слів. При цьому форму займенника треба узгоджувати з родом і числом іменника, замість якого цей займенник ужито:

Студентство виявляє дедалі більшу громадську активність. Воно об’єднується. Його цікавить політичне життя країни.

Студенти виявляють дедалі більшу громадську активність. Вони об’єднуються. Їх цікавить політичне життя країни.

Але не можна допускати, щоб займенник у реченні чи тексті співвідносився водночас із різними словами, як у реченні / піснею сонце віта тракторист, що рідною лине землею. Тут не зрозуміло, хто лине: пісня, сонце чи тракторист?

Правильно вжиті займенники, крім того, пов’язують речення між собою в один суцільний текст. Це видно хоч би з такого уривка:

Павло Григорович все своє життя був надзвичайно уважним до творчості молодих. Допомагав їм — для нього свята справа. Проте він же наголошував на самостійному, повсякденному дерзанні. «Старші письменники мусять вам допомагати — це правда, — писав він в той же, 1940 рік до учениці Марії Більчич. — Але не вся надія на них, ні, надія в самих вас, початкуючих, у вашій рішучості, самодисципліні…» (О. Ющенко).

Тут назву особи-діяча (Павло Григорович) вжито тільки в першому реченні. Далі її тотожність позначається займенником він, нього, і ми сприймаємо цей займенник як еквівалент назви саме Павло Григорович, а не будь-якої іншої. Предмет, на який спрямована увага особи-діяча, конкретно названо теж лише в першому реченні — молодих, а далі на цей предмет вказують уже займенники їм, вам, вас, вашій. Займенники, таким чином, прив’язують увесь подальший текст до першого речення, без якого текст був би незрозумілим.

 

РОЗРЯДИ ЗАЙМЕННИКІВ ЗА ЗНАЧЕННЯМ

Займенники за своїм лексичним значенням і морфологічними ознаками поділяються на дев’ять розрядів:

1. Особовими називаються займенники, які вказують на осіб, інших істот, предмети, явища, поняття: я, ти, він, вона, воно, ми, ви, вони. Всі особові займенники змінюються за відмінками й числами; займенник він змінюється і за родами.

2. Зворотним називається займенник себе, який вказує на того, хто виконує дію. Він не має роду, числа і називного відмінка; за іншими відмінками він змінюється.

3. Присвійними називаються займенники, які вказують на приналежність предмета першій (мій, наш), другій (твій, ваш), третій (його, її, їхній) чи будь-якій (свій) особі.Присвійні займенники (крім його, її) змінюються за родами, числами і відмінками, як прикметники. Займенники його, її є незмінними.

4. Вказівними називаються займенники, які вказують на предмет (цей, сей, той), ознаку (такий), кількість (стільки). Займенники той (отой), цей (оцей), такий (отакий) змінюються за родами, числами і відмінками, як прикметники. Займенник стільки змінюється лише за відмінками.

5. Означальними називаються займенники, які вказують на узагальнену ознаку: всякий (усякий), весь (увесь, ввесь), кожний (кожен), інший, сам, самий. Вони змінюються за родами, числами і відмінками, як прикметники.

6. Питальними називаються займенники, які містять у собі запитання про особу (хто?), предмет (що?), ознаку (який? чий? котрий?), кількість (скільки?). Займенники хто, що, скільки змінюються за відмінками, який, чий, котрий – за родами, числами і відмінками, як прикметники.

 7. Відносними називаються займенники, які виконують роль сполучних слів для приєднання підрядних речень до головних. Це ті ж питальні займенники, але без питання.

8. Неозначеними називаються займенники, які вказують на неозначену (невідому) особу, предмет, ознаку, кількість: дехто, дещо, хто-небудь, що-небудь, якийсь, будь-чий і под. Вони утворюються від питальних додаванням часток казна-, хтозна-, будь-, -небудь, аби-, де-, -сь.

Неозначені займенники мають ті ж морфологічні ознаки, що й питальні займенники, від яких вони утворені.

З частками казна-, хтозна-, будь-, -небудь займенники пишуться через дефіс, а з частками аби-, де-, -сь – разом: казна-хто, хтозна-чий, будь-який, скільки-небудь; абиякий, дещо, хтось. Якщо між часткою і займенником є прийменник, то всі три слова пишуться окремо: аби з ким, будь для кого, хтозна в чому.

9. Заперечними називаються займенники, які вказують на відсутність особи, предмета, ознак, кількості: ніхто, ніщо, ніякий нічий, ніскільки. Заперечні займенники мають ті ж морфологічні ознаки, що й питальні займенники, від яких вони утворені за допомогою частки ні. З часткою ні займенники пишуться разом. Проте якщо між часткою і займенником є прийменник, то всі три слова пишуться окремо: ні до кого, ні для кого, ні в якому і ін.

 

 

Зверніть увагу!

 

Відмінювання питальних займенників

 

 

*Завдання 24. Виконайте завдання на швидкість / Do the tasks at speed.

 

·Напишіть три займенники з двома буквами е.

· Напишіть три займенники з ьо, йо.

· Напишіть іменник із чотирьох букв, який складається з числа сім та займенника 1 особи однини.

·Назвіть займенник 1 особи однини, який вказує на особу, яка сама про себе говорить.

·Назвіть займенник 3 особи однини чоловічого роду, який вказує на особу або предмет, про яких розповідають.

· Назвіть займенник 2 особи множини, який вказує на осіб, до яких ми звертаємося.

·Назвіть займенник, який вказує на особу, до якої ми звертаємося.

·Назвіть займенники, які вказують на осіб чи предмети, про яких розповідають.

 

 

Завдання 26. Прочитайте твір.

 

Іван Франко

ФАРБОВАНИЙ ЛИС

 

 

Жив собi в однiм лiсi Лис Микита, хитрий-прехитрий. Кiлька разiв гонили його стрiльцi, травили його псами, заставляли на нього залiза* (*Залiзо — пастка.) або пiдкидали йому затруєного м’яса, нiчим не могли йому доїхати кiнця. Лис Микита кпив* (*Кпити — глузувати.) собi з них, оминав усякiнебезпеки, ще й iнших своїх товаришiв остерiгав. А вже як вибрався на лови — чи то до курника, чи до комори, то не було смiлiшого, вигадливiшого та спритнiшого злодiя над нього. Дiйшло до того, що вiн не раз у бiлий день вибирався на полювання i нiколи не вертав з порожнiми руками.

Се незвичайне щастя i та його хитрiсть зробили його страшенно гордим. Йому здавалося, що нема нiчого неможливого для нього.

— Що ви собi думаєте!— величався вiн перед своїми товаришами. — Досi я ходив по селах, а завтра в бiлий день пiду до мiста i просто з торговицiКурку вкраду.

— Ет, iди, не говори дурниць!—уговкували його товаришi.

— Що, дурниць! Ану, побачите! — решетився Лис.

— Побачимо або й не побачимо. Там пси купами по вулицях ходять, то вже хiба б ти перекинувся в Блоху, щоб тебе не побачили i не роздерли.

— От же побачите, i в Блоху не перекинуся, i не роздеруть мене!— товк своє Лис i поклав собi мiцно зараз завтра, в сам торговий день, побiгти до мiста i з торговицi вхопити Курку.

Але сим разом бiдний Микита таки перечислився. Помiж коноплi та кукурудзи вiн залiз безпечно аж до передмiстя; огородами, перескакуючи плоти та ховаючися мiж яриною, дiстався аж до серед мiстя. Але тут бiда! Треба було хоч на коротку хвильку вискочити на вулицю, збiгати на торговицю iвернути назад. А на вулицi i на торговицi крик, шум, гармидер, вози скриплять, колеса туркочуть, конi гримлять копитами, свинi квичуть, селяни гойкають — одним словом, клекiт такий, якого наш Микита i в снi не бачив, i в гарячцi не чував.

Але що дiяти! Наважився, то треба кiнчити те, що зачав. Посидiвши пару годин у бур’янi коло плоту, що притикав до вулицi, вiн освоївся трохи з тим гамором. Позбувшися першого страху, а надто роздивившися потроху, куди i як найлiпше бiгти, щоб осягнути свою цiль. Лис Микита набрав вiдваги, розбiгся i одним духом скочив через плiт на вулицю. Вулицею йшло i їхало людей багато, стояла курява. Лиса мало хто й запримiтив, i нiкому до нього не було дiла. “От Пес так Пес”, — думали собi люди. А Микита тому й рад. Знiтився, скулився та ровом як не чкурне просто на торговицю, де довгим рядом сидiли жiнки, держачи на решетах, у кошах i кобелях* (* Кобеля — торба.) на продаж яйця, масло, свiжi гриби, полотно, сiм’я, курей, качок i iншi такi гарнi речi.

Але не встиг вiн добiгти до торговицi, коли йому настрiчу бiжить Пес, з iншого боку надбiгає другий, там видить третього. Псiв уже наш Микита не обдурить. Зараз занюхали, хто вiн, загарчали та й як не кинуться до нього! Господи, яке страхiття! Наш Микита скрутився, мов муха в окропi: що тут робити? куди дiтися? Недовго думаючи, вiн шмигнув у найближчi створенi сiни, а з сiней на подвiр’я. Скулився тут i роздивляється, куди б то сховатися, а сам надслухує, чи не бiжать пси. Ого! Чути їх! Уже близько! Бачить Лис, що на подвiр’ї в кутi стоїть якась дiжка. От вiн, недовго думаючи, скiк у дiжку та й сховався.

Щастя мав, бо ледве вiн щез у дiжi, коли надбiгли пси цiлою купою, дзявкаючи, гарчачи, нюхаючи.

— Тут вiн був! Тут вiн був! Шукайте його!— кричали переднi.

Цiла юрба кинулася по тiсненькiм подвiр’ї, по всiх закутках, порпають, нюхають, дряпають — Лиса анi слiду нема. Кiлька разiв пiдходили й до дiжi, але негарний запах, який iшов вiд неї, вiдгонював їх. Вкiнцi, не знайшовши нiчого, вони побiгли далi. Лис Микита був урятований.

Урятований, але як!

У дiжi, що так несподiвано стала йому в пригодi, було бiльше як до половини синьої, густо на олiї розведеної фарби. Бачите, в тiм домi жив маляр, що малював покої, паркани та садовi лавки.

Власне завтра мав малювати якийсь великий шмат паркану i вiдразу розробив собi цiлу дiжу фарби та й поставив її в кутi на подвiр’ї, щоб мав на завтра готову. Вскочивши в сей розчин. Лис Микита в першiй хвилi занурився в нього з головою i мало не задушився. Але потiм, дiставши заднiми ногами дна бочки, став собi так, що все його тiло було затоплене в фарбi, а тiльки морда, також синьо помальована, трошечки вистирчала з неї. Отак вiн вичекав, поки минула страшна небезпека. Серце у бiдолахи билося сильно, голод крутив кишки, запах олiї майже душив його, але що було дiяти! Слава богу, що живий! Та й то ще хто знає, що буде. Ану ж надiйде господар бочки i застане його тут?

Але й на се не було ради. Майже вмираючи зо страху, бiдний Лис Микита мусив сидiти в фарбi тихо аж до вечора, знаючи добре, що якби тепер, у такiм строї* (* Стрiй— убрання.), появився на вулицi, то вже не пси, але люди кинуться за ним i не пустять його живого. Аж коли смерклося. Лис Микита прожогом вискочив iз своєї незвичайної купелi, перебiг вулицю i, не спостережений нiким, ускочив до садка, а вiдси бур’янами, через плоти, через капусти та кукурудзи чкурнув до лiсу. Довго ще тяглися за ним синi слiди, поки фарба не обтерлася трохи або не висхла. Вже добре стемнiлося, коли Микита добiг до лiсу, i то не в тiм боцi, де була його хата, а геть у протилежнiм. Був голодний, змучений, ледве живий. Додому треба було ще бiгти зо двi милi, але на се у нього не ставало вже сили. Тож, пiдкрiпившися трохи кiлькома яйцями, що знайшов у гнiздi Перепелицi, вiн ускочив у першу-лiпшу порожню нору, розгорнув листя, зарився у ньому з головою i заснув справдi, як по купелi.

Чи пiзно, чи рано встав вiн на другий день, сього вже в книгах не записано, — досить, що, вставши з твердого* (* Стрiй— убрання.) сну, позiхнувши смачно i сплюнувши тричi в той бiк, де вчора була йому така немила пригода, вiн обережненько, лисячим звичаєм, вилiз iз нори. Глип-глип! Нюх-нюх! Усюди тихо, спокiйно, чисто. Заграло серце в лисячих грудях. “Саме добра пора на полювання!” — подумав. Але в тiй хвилi зирнув на себе — господи! Аж скрикнув неборачисько. А се що таке? З переляку вiн кинувся тiкати, але ба, сам вiд себе не втечеш! Зупинився i знов придивляється: та невже се я сам? Невже се моя шерсть, мiй хвiст, мої ноги? Нi, не пiзнає, не пiзнає, та й годi! Якийсь дивний i страшний звiр, синiй-синiй, з препоганим запахом, покритий не то лускою, не то якимись колючими гудзами, не то їжаковими колючками, а хвiст у нього — не хвiст, а щось таке величезне iважке, мов довбня або здоровий ступернак* (* Ступернак — товкач.), i також колюче.

Став мiй Лис, оглядає те чудовище, що зробилося з нього, обнюхує, пробує обтрiпатися — не йде. Пробує обкачатися в травi — не йде! Пробує дряпати з себе ту луску пазурами — болить, але не пускає! Пробує лизати — не йде! Надбiг до калюжi, скочив у воду, щоб обмитися з фарби, — де тобi! Фарба олiйна, через нiч у теплi засохла добре, не пускає. Роби що хочеш, небоже Микито!

В тiй хвилi де не взявся Вовчик-братик. Вiн ще вчора був добрий знайомий нашого Микити, але тепер, побачивши нечуваного синього звiра, всього в колючках та гудзах i з таким здоровенним, мов iз мiдi вилитим, хвостом, вiн аж завив з переляку, а отямившися, як не пiшов утiкати — ледве хлипає! Подибав у лiсi Вовчицю, далi Ведмедя, Кабана, Оленя — всi його питають, що з ним, чого так утiкає, а вiн тiльки хлипає, баньки витрiщив та, знай, тiльки лепоче:

— Он там! Он там! Ой, та й страшне ж! Ой! Та й люте ж!

— Та що, що таке? — допитують його свояки.

— Не знаю! Не знаю! Ой, та й страшенне ж!

Що за диво! Зiбралося довкола чимало звiра, заспокоюють його, дали води напитися. Мавпа Фрузя вистригла йому три жмiньки волосся з-мiж очейi пустила на вiтер, щоб так i його переполох розвiявся, але де тобi, все дарма. Бачачи, що з Вовком непорадна* (* Непорадна — лиха.) година, звiрiприсудили йти їм усiм у той бiк, де показував Вовк, i подивитися, що там таке страшне. Пiдiйшли до того мiсця, де все ще крутився Лис Микита, зиркнули собi ж та й кинулися врозтiч. Де ж пак! Такого звiра нi видано нi чувано, вiдколи свiт свiтом i лiс лiсом. А хто там знає, яка у нього сила, якi в нього зуби, якi кiгтi i яка його воля?

Хоч i як тяжко турбувався Лис Микита своєю новою подобою, а все-таки вiн добре бачив, яке враження зробила та його подоба зразу на Вовка, а отеє тепер i на iнших звiрiв.

“Гей, — подумав собi хитрий Лис, — та се не кепсько, що вони мене так бояться! Так можна добре виграти. Стiйте лишень, я вам покажу себе!”

I, пiднявши вгору хвiст, надувшися гордо, вiн пiшов у глиб лiсу, де знав, що е мiсце сходин для всеї лiсової людностi. Тим часом гомiн про нового нечуваного i страшного звiра розiйшовся геть по лiсi. Всi звiрi, що жили в тiм лiсi, хотiли хоч здалека придивитися новому гостевi, але нiхто не смiв приступити ближче. А Лис Микита мов i не бачить сього, йде собi поважно, мов у глибокiй задумi, а прийшовши насеред звiрячого майдану, сiв на тiм пеньку, де звичайно любив сiдати Ведмiдь.

Сiв i жде. Не минуло й пiвгодини, як довкола майдану нагромадилося звiрiв i птахiв видимо-невидимо. Всi цiкавi знати, що се за поява, i всi бояться її, нiхто не смiє приступити до неї. Стоять здалека, тремтять i тiльки чекають хвилi, щоб дати драпака.

Тодi Лис перший заговорив до них ласкаво:

— Любi мої! Не бiйтеся мене! Приступiть ближче, я маю вам щось дуже важне сказати.

Але звiрi не пiдходили, i тiльки Ведмiдь, ледве-ледве переводячи дух, запитав:

— А ти ж хто такий?

— Приступiть ближче, я вам усе розповiм— лагiдно i солодко говорив Лис. Звiрi трохи наблизилися до нього, але зовсiм близько не важилися.

— Слухайте, любi мої, — говорив Лис Микита, — i тiштеся! Сьогоднi рано святий Миколай вилiпив мене з небесної глини — придивiться, яка вона блакитна! I, ожививши мене своїм духом, мовив:

“Звiре Остромисле! В звiрячiм царствi запанував нелад, несправедливий суд i неспокiй. Нiхто там не певний свойого життя i свойого добра. Iди на землю i будь звiрячим царем, заводь лад, суди по правдi i не допускай нiкому кривдити моїх звiрiв!”

Почувши се, звiрi аж у долонi сплеснули.

— Ой господи! Так се ти маєш бути наш добродiй, наш цар?

— Так, дiтоньки, — поважно мовив Лис Микита.

Нечувана радiсть запанувала в звiрячiм царствi. Зараз кинулися робити порядки. Орли та яструби наловили курей, вовки та ведмедi нарiзали овець, телят i нанесли цiлу купу перед нового царя. Сей узяв часточку собi, а решту по справедливостi роздiлив мiж усiх голодних.

Знов радiсть, знов оклики зачудування i подяки. От цар! От добродiй! От премудрий Соломон! Та за таким царем ми проживемо вiки вiчнi, мов у бога за дверми!

Пiшли днi за днями. Лис Микита був добрим царем, справедливим i м’якосердним, тим бiльше, що тепер не потребував сам ходити на лови, засiдати, мордувати. Все готове, зарiзане, навiть обскубане i обпатране, приносили йому услужнi мiнiстри. Та й справедливiсть його була така, як звичайно у звiрiв: хто був дужчий, той лiпший, а хто слабший, той нiколи не виграв справи.

Жили собi звiрi пiд новим царем зовсiм так, як i без нього: хто що зловив або знайшов, той їв, а хто не зловив, той був голоден. Кого вбили стрiльцi, той мусив загинути, а хто втiк, той богу дякував, що жиє. А проте всi були дуже радi, що мають такого мудрого, могутнього i ласкавого царя, а надто так неподiбного до всiх iнших звiрiв.

I Лис Микита, зробившися царем, жив собi, як у бога за дверми. Тiльки одного боявся, щоб фарба не злiзла з його шерстi, щоби звiрi не пiзнали, хто вiн є по правдi. Для того вiн нiколи не виходив у дощ, не йшов у гущавину, не чухався i спав тiльки на м’якiй перинi. I взагалi вiн пильнував, щоб нiчим не зрадити перед своїми мiнiстрами, що вiн є Лис, а не жоден звiр Остромисл.

Так минув рiк. Надходили роковини того дня, коли вiн настав на царство. Звiрi надумали святкувати врочисто той день i справити при тiй нагодiвеликий концерт. Зiбрався хор з лисiв, вовкiв, ведмедiв, уложено чудову кантату, i вечором по великих процесiях, обiдах i промовах на честь царя хор виступив i почав спiвати. Чудо! Ведмедi ревли басом, аж дуби тряслися. Вовки витягали соло, аж око в’януло. Але як молодi лисички в народних строях задзявкотiли тоненькими тенорами, то цар не мiг витримати. Його серце було переповнене, його обережнiсть заснула, i вiн, пiднявши морду, як не задзявкає й собi по-лисячому!

Господи! Що стало? Всi спiваки вiдразу затихли. Всiм мiнiстрам i слугам царським вiдразу мов полуда з очей спала. Та се Лис! Простiсiнький фарбований Лис! Ще й паскудною олiйною фарбою фарбований! Тьфу! А ми собi думали, що вiн не знати хто такий! Ах ти, брехуне! Ах ти, ошуканче!

I, не тямлячи вже анi про його добродiйства, анi про його величну мудрiсть, а лютi тiльки за те, що так довго давали йому дурити себе, всi кинулися на нещасного Лиса Микиту i розiрвали його на шматочки. I вiд того часу пiшла приповiдка: коли чоловiк повiрить фальшивому приятелевi i дасть йому добре одуритися; коли який драбуга отуманить нас, обдере, оббреше i ми робимося хоть дрiбку мудрiшими по шкодi, то говоримо: “Е, я то давно знав! Я на нiм пiзнався, як на фарбованiм Лисi“.

 

Завдання до тексту

·        Знайдіть у тексті займенники, підберіть відповідні їм за змістом тексту іменники.

·        Опрацюйте нову лексику.

·        Перекажіть текст твору.

·        Підберіть прикметники для характеристики головного персонажа.

 

Завдання 27. Прочитайте вірш. Знайдіть у ньому займенники.

Вивчіть напам’ять вірш.

 

Ти знаєш, що ти – людина?

Автор: Василь Симоненко

 

Ти знаєш, що ти – людина?

Ти знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя – єдина,

Мука твоя – єдина,

Очі твої – одні.

 

Більше тебе не буде.

Завтра на цій землі

Інші ходитимуть люди,

Інші кохатимуть люди –

Добрі, ласкаві й злі.

 

Сьогодні усе для тебе –

Озера, гаї, степи,

І жити спішити треба, 

Кохати спішити треба –

Гляди ж не проспи!

 

Бо ти на землі – людина,

Іхочеш того чи ні –

Усмішка твоя – єдина,

Мука твоя – єдина,

Очі твої – одні.

 

Відгадайте загадки

1. Дуже повні ноги має,

Ледве їх переставляє,

Сам високий я на зріст,

Замість рота в мене хвіст.

 

2. Прийшла вона із довгим вінком

На бесіду із нашим півником.

Схопила півня на обід

Та й замела мітлою слід.

3. Високо стоїть, одне око має,

Всюди заглядає.

 

Завдання 29. Прочитайте тексти. Випишість займенники. Вкажіть їхній розряд за значенням.

 

Авіценна

 

Абу Алі Ібн-Сіна (980 – 1037), який відомий в Європі під іменем Авіценни, народився в Персії (територія нинішнього Узбекистану). Він є одним із найбільш видатних дослідників і практиків в історії медицини.

Медичною наукою зацікавився ще в дитинстві, читав книги, провідував хворих і дуже швидко здобув визнання у широких колах. Його пацієнтами були не лише відомі правителі, але й прості люди. Через незалежний характер і прогресивні погляди змушений був часто переїжджати, аж поки не знайшов могутнього покровителя – правителя Гамадана. У цьому місті Авіценна проживав до кінця життя.

Авіценна – автор великої кількості праць з філософії та медицини. Всі вони написані арабською мовою, тому не одразу стали відомими в Європі.

У ХІІ столітті було перекладено основну працю Авіценни «Канон лікарської науки», яка є однією із найзнаменитіших книг в історії медицини. Це, по суті, справжня медична енциклопедія, в котрій описано все, що стосується здоров’я і хвороб людини. Тому вона стала настільною книгою лікарів. Після винайдення друкарства «Канон» був надрукований в числі перших книг і став основним підручником, за яким вивчали медицину в університетах країн Європи та Азії. Авіценна був відомий і в Київській Русі.

«Канон лікарської науки» – праця, яка складається з п’яти книг. Перша з них присвячена питанням теоретичної медицини. Авіценна дає визначення медицини, розповідає про хвороби, шляхи збереження здоров’я та способи лікування.

Друга книга присвячена вченню про ліки, їх походження та застосування. Подано 811 засобів рослинного, тваринного та мінерального походження з вказівками щодо їх дії, застосування та зберігання.

Найбільшою за обсягом є третя книга, в якій описано хвороби та їх лікування. Кожен розділ супроводжується анатомо-топографічним вступом.

У четвертій книзі автор розповідає про особливості лікування вивихів та переломів, описує пухлини та гнійні запалення підшкірної клітковини.

П’ята книга присвячена «складним» лікам, а також отрутам і протиотрутам.

Пропоновані Авіценною лікарські засоби є досить різноманітними, багато з них увійшли в наукову фармакологію. Він першим описав чуму, холеру, жовтяницю, проаналізував причини, симптоми і способи лікування менінгіту, виразки шлунка і багатьох інших хвороб.

 

Вітаміни

 

Життєдіяльність людського організму неможлива без вітамінів. Вітаміни (від латинського vita  – життя) – це біологічно активні речовини, що регулюють обмін речовин в організмі. Вони беруть участь в утворенні ферментів, украй потрібних для нормальної роботи органів.

Вітаміни не синтезуються в організмі, а надходять з рослинною і тваринною їжею. Для зручності вони позначаються літерами латинського алфавіту: А, В, С, Р тощо.

Вітамін С міститься в шипшині, чорній смородині, журавлині, капусті, помідорах, лимонах, апельсинах, цибулі, часнику, картоплі. Цей вітамін протидіє інфекціям, бореться зі втомою, сприяє поглинанню заліза. Корисний для імунної системи, сполучної тканини, кісток, сприяє загоєнню ран. Якщо організм тривалий час не одержує вітаміну С, розвивається хвороба ясен цинга.

Вітамін А міститься переважно у їжі тваринного походження: у риб’ячому жирі та ікрі, морепродуктах, вершковому маслі, яєчних жовтках, молоці, печінці, нирках. Є він також і в рослинній їжі: моркві, шпинаті, абрикосах, червоному перці, помідорах. Вітамін А впливає на ріст організму, він потрібен для хорошого зору, здоров’я шкіри та слизових оболонок.

Вітаміни групи В регулюють процеси обміну вуглеводів, вони потрібні для нормальної діяльності нервової системи, серця, м’язів. Найчастіше цей вітамін міститься в неочищених зернах злаків, у насінні бобових рослин, у яєчному жовтку, шпинаті, капусті, цибулі, морві, яблуках, баклажанах, квасолі, сої.

Вітамін D є у риб’ячому жирі, печінці, жовтку курячого яйця. Якщо в їжі не вистачає вітаміну D, у дітей розвивається рахіт.  При рахіті вміст солей у кістках зменшується, тому ріст дитини сповільнюється. Вітамін D також покращує імунітет людини.

(За І.П. Січовиком)

 

Загартовування

 

Людина – істота, яка, на відміну від звірів чи птахів, немає на шкірі густого захисного шару з шерсті чи пір’я. Але під дією сонячного проміння в її шкірі утворюється вітамін D. Він захищає людину від мікроорганізмів, сприяє росту і розвитку дітей. Поліпшується загальний стан людини. Завдяки дії сонячних променів покращується настрій, самопочуття.

У людини виробилася така корисна здатність, як пристосування до змін температури повітря. Цю здатність слід розвивати. Саме цьому сприяє загартовування. Найкраще загартовуватися за допомогою коротких, але частих змін температури, нижчої за температуру тіла. Загартовуватися можна за допомогою повітря і води.

Повітря – один із природних чинників здоров’я, який потрібен людині щомиті. Без їжі можна прожити тиждень, без води 2-3 дні, без повітря – 2-3 хвилини. Корисне для здоров’я повітря має бути чистим і прохолодним.

Коли люди чхають і кашляють, у повітря потрапляє багато шкідливих мікроорганізмів. У ньому накопичується пил і вуглекислий газ, який утворюється під час дихання і горіння. Ось чому кімнату слід регулярно провітрювати. Свіже, прохолодне повітря допомагає зберігати здоров’я.

Повітря – чинник, за допомогою якого можна загартовуватися так само, як водою. Тим більше, що воно діє поступово.

Повітряні ванни можна приймати в кімнаті. Найкращою для цього є температура +18° С. У кімнаті не повинно бути протягів. У теплу погоду кватирка має бути постійно відчинена. Якщо на дворі холодно, її слід час від часу відчиняти. Спати бажано лише у добре провітреній кімнаті.

Надворі краще ходити легко одягненим, зважаючи на пору року.

Вода – унікальна речовина. Без неї не обійтися. Щоб вода була корисною для здоров’я , необхідно пити лише чисту воду.

Як дізнатися, чи вода безпечна для вживання? Як правило, з кранів у містах тече очищена вода, яку можна пити. Та часом радять пити кип’ячену воду. Можна очищувати воду за допомогою різних фільтрів.

Під час відпочинку на природі або туристичного походу воду з озера чи річки необхідно обов’язково кип’ятити.

(З підручника)

 

Перехресні стежки

(стислий виклад твору)

Автор – Іван Франко

І

 

Адвокат доктор Євгеній Рафалович щойно виграв свою першу справу у карному суді одного з великих провінційних міст. Завдяки його блискучій обороні клієнти Рафаловича — селяни були не тільки звільнені трибуналом від відповідальності за участь в аграрному бунті, але й мали тепер надію виграти спірне пасовисько шляхом цивільного процесу. Ледве вирвавшись від вдячних йому людей, він вийшов на вулицю, радіючи з того, що перший виступ у цьому місті, куди він недавно переїхав, удався дуже добре.

Раптом Євгенія хтось окликнув. До нього наблизився підстаркуватий панок з коротким ріденьким волоссям і сивими вусами, одягнений у чорний витертий сюртук. Адвокат не пізнав цю людину, і тоді панок назвав своє прізвище. Це був Валеріан Стальський, домашній інструктор Євгенія в другому класі гімназії, двадцять п’ять років тому. Стальський охоче розповів про свою подальшу кар’єру: після гімназії його було забрано до війська, де прослужив десять років, вийшов у відставку і «дістав місце канцеляриста при суді». Через п’ять років він — «офіціал при помічнім уряді», «має під собою регістратуру». Дізнавшись про те, що Рафалович шукає ресторацію, Стальський запропонував йому хороше місце. Старі знайомі вирішили пообідати разом.

 

II

 

Поки Стальський бігав до кельнера, Рафалович намагався відновитиу пам’яті майже забуті картини і враження. Він згадав, що цей Стальський не стільки вчив, скільки бив Євгенія — слабого хлопчика. Яка ж була радість малого Рафаловича, коли він дізнався, що його вчителя забирають до війська. Але за споминами тягнулось ще щось огидне, зв’язане зі Стальським. І раптом адвокат пригадав історію з ковбасою. Якось опікун привіз ковбаси і йому, і вчителю — Стальському. Коли ковбаси стало менше, Стальський дізнався, що її надгриз кіт. Він спіймав нещасного кота і по-звірячому п’ять днів мучив його, поки той не здох. «Що воно значить, що на вступі в нове життя мені перебігає дорогу оця скотина в людській подобі?..» — думав Рафалович.

 

ІІІ

 

У ресторації за обідом Стальський згадував, як виховував малого Євгенія, який він був «строгий», але любив хлопця. Стальський так і сипав компліментами Рафаловичу, і, щоб змінити тему, той попросив розказати про відносини у місцевім суді. Виявилося, що Стальський — страшенний пліткар, бо вилив майже на всіх стільки бруду, що Рафаловичу стало і неприємно, і тривожно.

 

IV

 

Наступного дня до Рафаловича, який ще був у ліжку, вранці прийшов Стальський і сповістив, що підібрав необхідне для адвоката помешкання. Обидва пішли оглядати будинок. Дорогою Рафаловичу зустрілась жінка під чорним вельоном, хода і постать якої здались йому добре знайомими. Раптом вона зникла, змішавшись з купою міщан. Рафаловича дуже схвилювала ця зустріч.

 

V

 

Рафалович відбув візити майже до всіх видатних осіб міста і був у президента суду, у старости, податкового інспектора, потім у руського пароха (священика), учителів гімназії, колег—адвокатів. Він переконався, що й справді місто «акустичне», як висловився Стальський, тобто всі знають усе один про одного. У Рафаловича було таке почуття, ніби він потрапив у велику клозетну трубу.

«І вони живуть якось у тій затроєній атмосфері і не дуріють, не топляться, — думав Рафалович після того, як побачив, що всі обмовляють, обдурюють один одного».

«Що ж буде далі, коли обживемося і десь—колись наступимо один одному на нагнітки?»

 

VI

 

Лише один візит відрізнявся від інших — візит до бурмістра. Бурмістр був лікарем, євреєм, але гарячим польським патріотом, учасником польського повстання 1863 року. Пан Рессельберг був послом, працював у сеймі, проте повернувся додому, одружився з багатою панною і став бурмістром. В окрузі його вважали чесним, патріотом.

До будинку бурмістра зайшов повітовий маршалок Брикальський. Виявилось, що Рафалович саме у нього виграв свій перший процес у цьому місті.

 

VII

 

Виходячи з суду, Рафалович зустрів напівп’яного Стальського. Не бажаючи, щоб їх побачили, Євген запросив Стальського до своєї квартири. Біля будинку обидва побачили Барана — відлюдькуватого сторожа, від якого Рафалович не чув ні слова. П’яний Стальський почав кепкувати з Барана, і той, розлючений, кинувся на пана офіціала і став його душити. Але за хвилю впав на землю у страшних корчах, бо був епілептиком. Стальський, уже вдома у Рафаловича, розказав, що цей Баран утопив свою невірну жінку і був присуджений до смерті через повішення, але звільнений через свою хворобу.

 

VIII

 

Стальський, проголосивши гнівну антижіночу тираду, порадив Рафаловичу стерегтися жінок, особливо блондинок.

Рафалович вислухав історію одруження Стальського. Коли його служба у війську скінчилась, він став працювати в суді. Заради подальшої кар’єри треба було одружитися. Безпосередній начальник запропонував Стальському піти до салону «цьоці Зюзі», яка займалася сватанням. І дійсно, скоро Стальський одружився з панночкою, яка здалась йому досить симпатичною.

 

IX

 

З перших днів подружнього життя Стальському не сподобалася його жінка: задумана, понура, «нема темпераменту». Він зав’язав інтимні стосунки зі своєю служницею Орисею. Побачивши це, дружина вигнала Ори-сю з дому, незважаючи на різку протидію чоловіка. Вибухнув великий скандал. На за грозу дружини покинути його Стальський відповів, що ославить її передусім світом як аморальну жінку, до того ж вона повністю залежить від нього, бо її тітка віддала в його руки весь посаг племінниці. Стальський пообіцяв дружині помститися за вигнання Орисі. Це була остання їхня розмова.

 

X

 

Потім вони жили так, нібито один для одного не існує, хоч і під одним дахом. Стальський розповів Євгенію ще про одну свою улюблену розвагу. Коли він злий повертається вночі додому, то, знявши черевики, тихо входить до її спальні, пильно дивиться, чи не ховає там когось дружина, а потім раптом стягує з неї ковдру. Вона зривається на ноги, не тямлячи, що сталося, бачить біля ліжка чоловіка зі свічкою в руках, а він, насолодившись її жахом, мовчки виходить з кімнати. І таке нелюдське сумісне життя продовжується в них уже десять років.

Був пізній час, і Стальський спитав Рафаловича, чи можна у нього заночувати. Той не міг йому відмовити, але, вийшовши до своєї спальні, замкнувся у ній, наче боявся, щоб цей нелюд не з’явився вночі ідо нього.

 

XI

 

Канцелярія Рафаловича стрімко розвивалась, а він здобув славу одного з найкращих адвокатів. Рафалович поклав правило нічого марно не обіцяти і не прагнути дешевої популярності. Всі документи від нього виходили тільки «руською» мовою, і поступово він домігся того, що всі урядові почали сприймати таке новаторство як звичайне явище. Євгеній взяв собі помічника та двох писарів, бо роботи було дуже багато. Його працьовитість і знання завоювали йому авторитет у місті, повіті, окрузі вищого суду. Водночас із веденням професіональних справ він знайомився з місцевими мешканцями, шукав людей, здатних до справжнього діла. Діючи без зайвого шуму і «політичної закраски», адвокат досяг того, що в глухому досі повіті прокинулось громадське життя.

 

XII

 

До Рафаловича прийшов власник будинку, де квартирував адвокат, єврей Ватман, про якого всі казали — «лихвар, п’явка». Здивувавши адвоката незвичною поведінкою, він відверто зізнався в тому, що дійсно є лихварем.

Вагман виклав Рафаловичу суть справи. Він хотів вигнати всіх панків, купити їхні маєтки і землі. Молодий адвокат, сказав він, прагне допомогти селянам, вириваючи з рук тих панків шматки земель і пасовиська. Чи не скласти їм свої зусилля докупи? Вагман запропонував зробити це на прикладі маєтку повітового маршалка пана Брикальського. Маєток весь у боргах, і якщо Вагман передасть до рук Рафаловича векселі, що в нього є, той швидко упорається з Брикальським. Маєток коштуватиме зовсім дешево, і селяни, яких захищає Євгеній, зможуть придбати його. У тому випадку, що вони відмовляться, він радить купити маєток самому адвокатові. Гроші для цього Рафалович зможе отримати після продажу на будівництво кораблів дубового лісу Брикальського.

Рафалович сказав, що подумає над пропозицією Вагмана. Оскільки не все йому було зрозуміло в словах цього незвичайного лихваря, він вирішив при нагоді розпитати про нього в інших людей.

 

XIII

 

Рафалович побачив у вікно жінку в чорному, яку місяців зо два тому вже зустрічав на вулиці. «Невже се вона?» — майнула в нього думка, і Євгеній відчув, як щось штовхнуло його в груди. Він швидко пішов до міського парку, де бачив таємничу жіночу постать, але лавочка, на якій щойно сиділа дама, була порожньою. Повернувшися додому, він спробував знову читати книжку, та дарма. Подумки він знов повернувся до тієї драми, що пережив десятьма роками раніше.

 

XIV

 

Колись на одному з академічних балів Рафалович, тоді ще студент— юрист, побачив панночку, яка справила на нього надзвичайне враження. Він протанцював з нею кілька танців, але не надав зустрічі жодного значення. Втім одного разу, побачивши панночку на вулиці і втративши її в натовпі, відчув, що в його душі зароджується глибоке і сильне почуття. Ще навіть не знаючи її, Рафалович плекав надію одружитися з нею, бо відчував, що з цією дівчиною був би щасливим.

 

XV

 

Восени, повернувшися після літніх канікул до Львова, Рафалович найняв дешеву кімнату на другому поверсі; на першому була школа гри на фор-тепьяно. Одного разу він побачив, як зі школи вийшли чотири дівчини, і між ними була та сама, котру він постійно шукав на вулицях міста. Євгеній записався в цю школу, сподіваючись на зустріч з панничкою, що скоро і відбулося. Звали панночку Регіна Твардовська.

 

XVI

 

Навчання продовжувалось. Зі слів інших панночок Євгеній дізнався, що дівчина нещодавно втратила матір. Якось Рафалович і панночка поверталися після музичних занять додому. Залишившись удвох з Регіною, Євгеній зізнався, що задля неї почав брати уроки гри на фортепіано.

 

XVII

 

Регіна і Євгеній майже кожного дня зустрічалися у фортепьянній школі, а потім разом ішли додому. Юнак відчував себе щасливим. Якось, ідучи з Євгенієм, Регіна раптом зблідла, змінилась на лиці, а на стурбоване запитання свого супутника відповіла, що їх бачила її «цьоця» і що вона негайно іде додому.

Минув певний час. Євгеній блискуче склав докторський екзамен і тремтячою відхвилювання рукою написав повідомлення про це на своїй візитній картці, надіславши її Регіні. Того ж дня на іншій візитній картці прийшла відповідь: «Ви трошечка спізнилися. Моя сестрінниця Регіна Твардовська, власне, вчора вийшла заміж і сеї ночі виїхала зі своїм мужем на постійний побут на провінцію, то й не могла особисто відібрати вашого писання. При нагоді я перешлю їй його. З поважанням Анеля Армашевська».

Рафалович тяжко пережив цю звістку, і лише через кілька місяців більш—менш загоїв сердечну рану. З тих пір лише спомини зринали з пам’яті Євгенія і мучили його давнім болем.

 

 

 

XVIII

 

До Рафаловича прийшла делегація селян у справі процесу з паном маршалком. Адвокат запропонував їм купити не тільки те пасовисько, а й маєток і ліси пана Брикальського. Гадаючи, що адвокат їх дурить і намагається обкрутити, селяни забрали в нього документи щодо цієї справи.

 

XIX

 

Розмова з селянами надовго зіпсувала Євгенію настрій, хоч при людях він поводився спокійно і впевнено.

Рафалович зрозумів: селян так довго туманили, що вони недовіряють жодному «пану», навіть коли він щиро бажає їм добра.

Він пригадав, що галицькі інтелігенти сподівалися подолати темність і забобони селян за допомогою освіти.

Але що таке освіта? Неписьменний торговець може бути незрівнянно освіченішим від професора філософії. «Треба провести їх (селян) через школу життєвої освіти, збудити в них громадського духа…» Адвокат вирішив при першій нагоді поїхати до Буркотина, побалакати з людьми. Того ж дня йому впала у вічі чудна поведінка сторожа Барана, який ходив перед будинком, мов вартовий на варті, то в один бік, то в інший. Пізніше, в обідню пору, він знов побачив Барана на подвір’ї. Той впер у нього свої блискучі очі і довго дивився, не змигаючи. У погляді сторожа Євгеній відчув якийсь сум, змішаний з болючою цікавістю.

 

XX

 

Увечері до Рафаловича прийшов Стальський і сказав, нібито розкаявся в тому, що робив зі своєю жінкою, але для їхнього примирення потрібна третя людина, яка виступала б у ролі посередника. Попри пізній час, Євгеній згодився піти до нього, навіть переодягнувся у візитний костюм.

Побачивши дружину Стальського, він остовпів: це була Регіна.

 

XXI

 

Всю ніч Євгенія мучили тривожні сни. Йому снилося, ніби він, утомлений, знесилений, іде невідомо куди якоюсь величезною пустинею. Потім йому дорогу перетинає чорна стрічка — велика ріка, обрамована чорними скелями. Євгеній стоїть над рікою і вдивляється у її каламутну воду. Здалеку він чує звуки музики і незабаром бачить, як із—за чорної скелі виринає велика дараба (пліт) з керманичами, музикантами і веселою компанією паничів і пишно зодягнених панночок. Чути гомін, срібний сміх, цокання чарок. Усі вітають молоду пару, що сидить на високій лавочці посередині дараби. У молодому він пізнав самого себе, обличчя молодої так і не розгледів. Дараба щезає за закрутом ріки. Євгеній хоче бігти наздогін їй, але відчуває, що його ноги мов приковані до землі. Раптом він бачить серед каламутних хвиль щось біліє — пливе утоплениця. Йому здається, що він упізнав цю нещасну жінку. Євгеній кидається у воду — і прокидається, весь мокрий від поту. Прийшовши до повної свідомості, він зрозумів, що джерелом його сонного привиду було важке пригноблення душі після вчорашніх вражень.

 

XXII

 

Прийшовши до Стальського, Євгеній побачив Регіну. Вона не виглядала такою нещасною і пригніченою, як могла виглядати жінка, що зазнала страшних моральних тортур. Регіна навіть не дуже постаріла, на її обличчі не було «ані морщиночки, ані сліду борозди, проведеної внутрішнім горем». Але на ньому був вираз тупості і байдужості. Євгеній не впізнав тієї дівчини, що чарувала його колись магічною силою кохання: «Це була якась виблідла, невдатна копія його ідеалу».

 

XXIII

 

Регіна увійшла до кімнати, де сиділи чоловіки, з розпущеним волоссям, убрана у свою злежану і пом’яту шлюбну сукню, на тлі якої її обличчя здавалося пожовклим і змарнілим. Вона сказала, що одяглася так на честь десятирічного ювілею подружнього життя. Шлюбну сукню жінка назвала символом свого майбутнього нещастя. Десять років тому її вдягла на неї «цьоця», злий демон життя Регіни, і закляла в цю сукню всіх злих демонів, що мали мучити племінницю. Вони зробили свою справу. Регіна не криючись розповіла, що знала Євгенія ще до шлюбу і навіть любила його.

Євгеній стояв приголомшений такою несподіваною сценою. Але коли Стальський вдарився у блазнювання і, кажучи, що не хоче стояти на заваді двом закоханим, хотів підвести його до Регіни, він з усієї сили відштовхнув цього нелюда і вибіг на вулицю.

Того вечора Євгеній довго не міг заспокоїтися. А прокинувшись уранці, знов поринув у спогади. Він був у відчаї, втративши свій ідеал, що яснів у його серці, «округлений ореолом непорочної чистоти, святості і вічної юності!» Раптом настрій його змінився, він заплакав і став звинувачувати себе, що не допоміг Регіні, яка гине, божеволіє від свого страшного життя.

У двері постукали. До адвокатського салону увійшов пан маршалок Брикальський.

 

XXIV

 

Брикальський прийшов до Рафаловича і переказав йому свою розмову з селянами. За його словами, вони повідомили, нібито адвокат пропонував їм купити панський маєток і навіть підбивав їх на бунт. Рафалович відхилив ці звинувачення і, у свою чергу, порадив панові добровільно віддати селянам спірне пасовисько, бо вони мають усі підстави виграти процес. Пан маршалок побачив, що адвоката не так легко збити з пантелику, і пішов ні з чим.

 

XXV

 

Брикальський вийшов, а Рафалович, засмучений цією розмовою, почав розмірковувати, що штовхнуло селян на такий вчинок: «Дай, мовляв, підчорнимо адуката, оплюємо його і тим купимо собі панську ласку!»

Раптом Євгеній побачив у вікно на тій же лаві Регіну. Він ухопив капелюх і вибіг до неї.

 

XXVI

 

Зустрівшись з Регіною, Євгеній розповів їй про те, як він страждав, втративши її, навіть хотів вкоротити собі віку. Вона сказала, що знає про його роботу і рада успіхам Євгенія на громадській ниві. Піддавшися наказові «цьоці» і занапастивши себе, вона знайшла розраду у думці, що для Євгенія стала провідною зіркою, яка вела «до всього, що високе і чесне».

Євгеній запропонував їй розірвати страшні пута, разом з ним покинути це місто і пошукати собі щастя десь в «широкім світі». Але жінка відповіла, що то була б подвійна крадіж: її — від чоловіка, його — від його справи, «від тих нещасних, віками кривджених людей», які мають право на допомогу. Євгеній продовжував її умовляти, і, щоб припинити цю тяжку для обох розмову, вона офіційним тоном промовила, що їй, як шлюбній жінці, не випадає слухати такі речі. І, не подавши йому руки, пішла геть.

 

XXVII

 

Адвокат збирався їхати до отця Зварича. При цьому у нього відбулась незвичайна розмова зі сторожем Бараном, якого він попросив замовити фіакр. Як виявилося, єзуїти, до місії котрих вчащав Баран, переконали його в тому, що Рафалович — антихрист. У Євгенія похололо в серці від божевільної впевненості в Барановім обличчі.

 

XXVIII

 

Вагман розпитував Барана про те, що сталося за тиждень і що він бачив, бо Баран і інші сторожі були своєрідною Вагмановою поліцією. Баран розповів господареві, щодо адвоката приходили селяни, які кляли Рафаловича і відібрали в нього папери, про візит маршалка, про зустріч Євгенія з жінкою Стальського у міськім саду.

У шинку сторож зустрів Стальського і повідомив його про те, що бачив розмову Регіни з адвокатом. Стальський дав Баранові гроші і пообіцявдати ще, аби він допоміг йому захопити жінку разом із Рафаловичем.

 

XXIX

 

Рафалович виїхав до села Бабинці, де жив отець Зварич. Дорогою він поринув у думки і був тепер вдячний Регіні, що вона не дозволила йому

піддатися миттєвій слабкості і кинути справу служіння народові, якій він вирішив присвятити життя. «Адже се його перший, безпосередній, святий обов’язок».

 

XXX

 

Адвокат приїхав до села, зустрівся з отцем Зваричем. Той саме повертався з похорон. Виявилось, що в селі трапилось нещастя. Пан Пшепорський, «фізик», зробив селянським дітям щеплення від віспи зіпсованою вакциною, і семеро дітей померли від гангрени.

Рафалович дав слово селянам розібратися в цій справі.

 

XXXI

 

О. Зварич в гімназії вважатися «тупою головою», тяжко переходив із класу в клас, ніхто ніде не чув його голосу, але попри всі ці недоліки він був здатний до фізичної праці, любив токарство, стельмаство і т. ін. Ставши парохом у Бабинцях, священик усіляко допомагав селянам. Як дізнався Рафалович, Вагман дав отцю Зваричу великі гроші, аби допомогти селянам вилізти з боргів. І ревно займався цією справою.

 

XXXII

 

Прийшов час виїжджати від Зварича. По дорозі до Гумниськ, де мала розглядатися судова справа, Рафаловичу зустрілась купка селян, які розпитували в нього, чи справді буде війна. На запитання адвоката, звідки це вони взяли, один селянин розповів про великого пана адвоката Шнадельського, який збирав у них гроші ніби для звільнення від військової служби їхніх дітей. Рафалович порадив селянам звернутися зі скаргою на цього пана до криміналу, бо Шнадельський дурив людей.

 

XXXIII

 

Рафалович своєчасно прибув до Гумниськ — малого й дуже брудного містечка, а саме — гумниського суду. Засідання вів суддя Страхоцький, чоловік років під шістдесят, відомий тим, що був несповна розуму. Одного разу прокурор жартома сказав, що повісив би селянина, який скоїв лісову крадіжку, а Страхоцький, довго не думаючи, насправді засудив селянина на смерть і навіть викликав ката з іншого міста. Після цього випадку, що вчасно був розкритий, Страхоцькому ніколи не доручали самостійно вести справи.

 

XXXIV

 

У суді Рафалович взяв участь у розгляді справи єврея Лейби Хамайдеса проти селянина Ілька Марусяка. Хоч Лейба і взяв свідків, і, здавалось, перевага була на його боці, Рафалович легко довів невинність звинуваченого.

 

XXXV

 

Залагодивши всі справи, Рафалович виїхав додому через Буркотин. Він заглибився у свої думи: адвокат бачив реальний стан роботи суду, хабарництво і некомпетентність судових урядовців.

Дорогою зустрівся старий дід, який заблукав у лісі. Рафалович погодився підвезти його до Буркотина. Євгенію спало на думку порівняння: отой старий селянин — це український народ, що блукає і не знайде ніяк дороги. «Хто то вкаже тобі дорогу, хто підвезе тебе, мій бідний народе?» — зітхнув Рафалович.

 

XXXVI

 

Виявилося, що і старий знав Рафаловича, і Рафалович знав діда. Це був колишній адвокатів клієнт Демко Горішний. Від діда Євгеній дізнався, що селяни, які судилися за пасовисько, звернулися до пана Шнадельського. Рафалович боляче сприйняв цю звістку, бо йому було шкода одурених цим шахраєм людей. Він скрикнув: «Бійтеся Бога, люди! Але ж се ошуканець! Се не жаден адвокат! Він не має права ніяких справ провадити».

Бричка в’їхала на подвір’я сільської корчми,

 

XXXVII

 

Там зібрав «ціле віче» Шнадельський. Він виголошував чергову «промову» проти панів адвокатів, попів. Закликав вірити тільки собі і цісарю.

Рафалович викрив Шнадельського, той розлютився і, щосили кинувши кухолем у Рафаловича, вцілив у голову Демкові. Знялась колотнеча. За порадою старого Демка, Рафалович вибрався з корчми, де ще довго не вщухали галас і крики.

 

XXXVIII

 

Рафалович подав папери проти повітового лікаря за недбале щеплення і в справі Шнадельського, далі написав статті в газети, але особливого успіху всі ці дії не мали. Порадившись із селянами і священиками з повіту, до яких мав найбільшу довіру, адвокат вирішив утворити вічевий комітет і внести до староства подання про скликання віча в законному порядку.

 

XXXIX

 

Пан маршалок Брикальський, шукаючи спосіб позбутися боргів, придумав «реформу»: злити воєдино кредитове земське товариство, так звану «панську касу», і повітову касу задаткову, так звану «хлопську касу». Всі гроші він збирався повернути на латання дірок у власному господарстві. Несподівано пан маршалок зустрів опозицію в особі графа Кшивотульського, давнього конкурента Брикальського.

 

XL

 

Виручив пана Брикальського Шнадельський. Він усе ще їздив по селах зі своїми обіцянками, але одного разу в шинку його сильно побив один парубок, і Шнадельський зрозумів, що одурюванню селян треба покласти край. Він дуже хотів виїхати в Америку, але для цього потрібні були чималі гроші. Пан маршалок якось натякнув, щоу разі проведення його «реформ» Шнадельський може сподіватися місця касира. Тому шахрай вирішив допомагати Брикальському і шукав нагоди «кинути поліно під ноги» супернику маршалка графові Кшивотульському.

 

XLI

 

Граф Кшивотульський додержувався старого звичаю: він любив, щоб селяни приходили до нього, як до судді, розсудити їх справи. Так вони і чинили, причому єдиним покаранням Кшивотульського були канчуки. Скарги в справжній суд на графа завжди кінчалися нічим. Але якось граф побив селянина, і ця справа набула великого розголосу, бо в тому селі саме в цей час знаходився Шнадельський. Він передав усе пану Брикальському. Почалося слідство, і Кшивотульський опинився перед загрозою відсидіти кілька місяців у в’язниці. Скориставшися з ситуації, Брикальський несподівано зробив візит до графа і запросив його на іменини своєї дружини.

 

XLII

 

Пан маршалок Брикальський на гроші, що залишилися від витрат на іменини, збирався заплатити по векселях, але раптом дізнався, що майже всі векселі перепродані в треті руки, невідомо кому. Шварц, колишній канцелярист, повідомив Брикальського: всі папери знаходяться у Вагмана. Пан маршалок сподівався позичити у зреформованій ним повітовій касі велику суму і розплатитися по векселях. Брикальський навідався до Вагмана і умовив його почекати зі сплатою боргів до Великодня.

 

XLIII

 

Пройшли іменини пані маршалкової, на яких за участі ще одного гостя Брикальського, президента суду, було досягнуто угоди між графом і паном маршалком. Кшивотульському гарантували припинення справи проти нього, за що він, у свою чергу, повинен був не чинити опозиції реформі повітових кас. Отже, Брикальському було відкрито шлях до великих грошей.

 

XLIV

 

Сторожу Барану здалося, що ось—ось має прийти антихрист і захопити місто. Він узяв балію і праники і пішов вулицями, щосили б’ючи в балію, будячи й тривожачи передноворічне місто. Люди намагались впіймати його і зловили .тільки тоді, коли Баран упав перед костьолом в епілептичних корчах.

 

XLV

 

Шварц і Шнадельський, які майже останні відійшли від непритомного Барана, проводили цю ніч у Стальського. Стальський, як і завжди, знущався з Регіни, начебто ненавмисне вихлюпнув їй у лице чарку лікеру. Затуливши хусткою обличчя, облите лікером і сльозами, вона пішла геть.

Раптом почувся шум якоїсь погоні. Гості Стальського вискочили надвір, залишивши господаря на самоті.

 

XLXI

 

Після закінчення пригоди з Бараном Шварц і Шнадельський пішли і зупинилися дорогою проти Вагманового будинку. Шварц поступово почав никладати Шнадельському свій план пограбування Вагмана: тоді вони отримають великі гроші і зможуть з ними поїхати до Америки. Певне місце у цьому плані відводилося маршалку Брикальському, який мав позбавити їх під втручання правосуддя.

 

XLVII

 

Вагман прийшов до Рафаловича проконсультуватись, як не платити 50 ринських штрафу за скоєне Бараном порушення порядку. Між ними зайшла розмова про придбання адвокатом маєтку Брикальського. Шляхом до цього лихвар вважав продаж цінного дубового лісу. Тоді маєток обійшовся би Рафаловичу зовсім дешево. Крім того, Вагман запропонував йому допомогу в цій справі.

Рафалович відмовився від пропозиції, бо господарювання зашкодило б його роботі і відвернуло від нього селян.

Вагман повідомив адвокатові про можливу «реформу» повітової каси, і той вирішив негайно порушити цей «премудрий план».

 

XLVIII

 

Скоро мало відбутися віче, але о. Зварич і о. Семенович відмовились промовляти на нього, бо залежали від вищої церковної влади. Звістка про це засмутила Рафаловича, але настрій його знов покращав, коли до нього прийшли селяни на чолі з Демком подякувати за те, що остеріг їх щодо Шнадельського. Вони запевнили адвоката, що приведуть на віче багато людей з усіх сіл. Ухвалили скликати віче наступного тижня, а офіційними промовцями призначити, крім Рафаловича, Демка і ще одного селянина.

 

XLIX

 

Пан староста отримав офіційний документ від Рафаловича, в якому повідомлялось про скликання віча. Того самого дня до старости приїхав Брикальський, який зажадав заборонити віче. Староста викликав Рафаловича і став просити його відмовитися від віча, але йому не вдалося переконати адвоката. Роздратований рішучим опором Євгенія, староста сказав йому, що надішле офіційну резолюцію на його подання.

 

L

 

Другого дня до Рафаловича прибіг Мотьо Парнас — єврей, в якого Євгеній орендував приміщення для віча, і відмовив в оренді. Євгеній вирішив шукати іншого приміщення і випадково натрапив на Вагмана, котрий пообіцяв уладнати цю справу. Лихвар пішов до бурмістра, з яким був особисто знайомий, і попросив допомогти в проведенні «хлопського віча», яке, на його думку, мало послабити напруження в повіті, а до того ж зірвати нечесні плани пана маршалка щодо повітової каси.

 

LI

 

До пана старости прийшов бурмістр Рессельберг і запропонував не забороняти хлопського віча, дозволити селянам зібратися в заїзді Мотя Парнаса. Але треба зробити так, щоб в останній момент там з’явився староста з міським будівничим і сказали, що проведення віча неможливе через аварійний стан будівлі.

Друга просьба Рессельберга була така: він хотів скликати своє, єврейське зібрання у передмісті, чому староста дуже здивувався. Однак він прийняв обидві пропозиції. Бурмістр пішов від нього, сміючись у душі з Вагманового дотепу.

 

LII

 

Стальський повідомив Регіну, що скоро має відбутися віче, яким керувався Рафалович. Чоловік сам запропонував Регіні зустрічатися з Євгенієм, нібито бажаючи їй добра.

 

LIII

 

Регіна подумки зверталась до свого коханого, шукала розради у спогадах про минуле. Вона пригадала, як колись дитиною хотіла дістати срібну іскру, «мов шматок сонця, що відірвався від неба і впав на вершок гори». Дівчинка чула про гадюк, які носять діамантові корони, і вирішила, що, можливо, орел убив таку гадюку, а її корона блищить від сонця. Вона пішла лісом до тієї вершини, але заблукала, і лише надвечір її знайшли і привели додому вівчарі.

Цей випадок в уяві Регіни набрав символічного значення: діамант — це глибоке кохання Рафаловича до неї. Вона промовляла до нього: «Я чую в серці діамантовий промінь твоєї любови, Геню».

Hамагаючись повернути втрачене щастя, Регіна вложила у маленький саквояж свої коштовності та кілька банківських білетів і вийшла з дому. Біля Вагманова будинка їй зустрівся Баран, але вона не звернула на нього уваги.

 

LIV

 

Євгеній сидів у себе вдома і працював над резолюціями віча, яке мало завтра відбутися. Здивований таким пізнім візитом, він поводився з Регі-ною, як добрий знайомий, що щиро співчуває їй, але не більше. Відчувши це, вона, однак, відверто сказала йому, що прийшла до нього, щоб не вертатися до чоловіка, до ладна була стати для Євгенія, чим він хоче, — наймичкою, невільницею… Втім вона знає тепер, що це були лише ілюзії: «Від першої хвилі, коли я ввійшла сюди, коли почула ваш голос, я зрозуміла, що для мене все пропало, що у вашім серці згасло те полум’я, при якому я хотіла огріти своє серце».

Потім Регіна побажала Євгенію найкращих успіхів у його справі — захисті знедолених людей. Вона попросила прийняти від неї у фонд його організації все, що мала, — саквояжик з коштовностями та цінними паперами. Рафалович не згоджувався прийняти цейдар, аж тут сильно застукали вдвері. Він вказав Регіні очима на двері до його спальні, вона тихо вийшла й замкнула за собою двері.

Тим часом за дверима кімнати, де залишився Євгеній, п’яним голосом ревів Стальський, вимагаючи, щоб йому відчинили.

 

LV

 

Барон, із самого ранку страшенно неспокійний, пішов за місто, звідки чекав цього дня приходу антихриста. Він зійшов на міст і побачив те місце на річці, яке звалося Клекіт, бо тут завжди вирувала й клекотіла вода. Саме в цьому місці від утопив колись свою жінку. Йому здалося, що вона живе і завтра повернеться до нього. Баран побіг до Вагмана наймати помешкання для себе і своєї Зосі. Господар наказав сторожеві віднести на пошту якийся лист. Вискочивши на вулицю, Баран зіткнувся з Регіною, яка увійшла до Рафаловича. Сторож побіг у шинок, де звичайно перебував Стальський, і сповістив про те, що бачив його дружину. Стальський зі своїми приятелями — Шнадельським і ще двома панками втовпилися в покої Рафаловича, сподіваючись побачити там Регіну. Але її ніде не було, знайшли лише саквояжик, який вона залишила перед тим, як вийти через чорний хід. Рафалович вигнав «відвідувачів» лише за допомогою фізичної сили й наставленого на них револьвера.

 

LVI

 

При цих подіях не було Барана, котрий по дорозі на пошту випадково зустрів Шварца. Той пообіцяв йому сам відправити лист за свій рахунок, а на гроші, які дав Баранові Вагман, порадив сторожеві випити у шинку. Розпечатавши конверт, Шварц дізнався про те, що Вагман продав графові Кшивотульському за 50 тисяч гульденів векселі пана маршалка Брикальського. Шварц показав картку Шнадельському, і вони пішли грабувати Вагмана. Двері у лихваря були незамкнені, бо він очікував повернення Барана. Грабіжники задушили Вагмана і повісили на гак у стіні, імітуючи самогубство. Шварц забрав 50 тисяч гульденів готівкою, і грабіжники зникли. Щоб забезпечити собі алібі, Шварц на кілька хвилин зайшов до шинка, де побачив п’яного Барана, і перекинувся кількома словами із шинкарем.

 

LVII

 

Стальський з товаришами прийшов додому й став допитуватися у жінки, де вона була. Перед панами він розіграв роль добропорядного чоловіка, а Регіну виставив гулящою. Насамкінець Стальський тричі вдарив Регіну й плюнув їй у лице. Панки, зніяковівши від цієї огидної сцени, вискочили на вулицю.

 

LVIII

 

Стальський і після уходу панків продовжував знущатися над Регіною, потім схопив пляшку горілки і вихилив її всю. Він заснув тут же, сидячи в кріслі. Регіна стояла нерухомо. Потім її очі спинилися на поличці креден-су, де лежали сікач і молоток для колення цукру. Вона приставила вістря сікача до тім’я Стальського й чотири рази щосили вдарила по тупому краю сікача молотком. Стальський упав мертвий. Регіна, чуючи якийсь голос, одяглась і вийшла на вулицю. Там вона побачила Барана, який ішов крізь хуртовину, тарабанячи по балії. Регіна пішла за ним. Зійшовши на міст, вона наблизилась до Барана і разом з ним стала вдивлятися у Клекіт. Потім пролізла попід поруччя і, стоячи на краю моста, зазирнула в глибину. Щось страшне побачила вона у пітьмі, бо жахнулась й вхопилась за поруччя. Баран зареготався й зіпхнув її з моста. Регіна скрикнула, чути було, як її голова стукнулась о камінь, а тіло плюснуло у воду. Потім не чути було нічого, крім реву вітру і плескоту води в Клекоті. Баран знов дико зареготався й пішов за міст, у поле. Він ішов по коліно чи по пояс в снігу, боровся із шаленим вітром, йшов далі й далі, наче наперекір хуртовині, що відразу замітала його сліди…

Тим часом Шнадельський і Шварц зайшли до Стальського і, побачивши його вбитим, зникли, закривши двері. Шварц прихопив із собою цінні речі із саквояжа Регіни.

LIX

 

Другого дня до заїзду Мотя Парнаса стали з’їжджатися селяни на віче. Перед самим початком зібрання приїхали пан староста з міським будівничим і, посилаючись на безпечність будівлі, заборонили віче. Тут з’явився бурмістр і запросив усіх присутніх на єврейське віче за містом. Сотні селян із радістю зустріли цю звістку й вирушили до нового місця.

 

LX

 

За містом зібралися люди на віче. Воно було в розпалі, виступило багато промовців і дійшло до ухвалення резолюції. Але нормальний хід віча перервала поява старости у супроводі двох поліцейських. Поліцейський комісар заарештував Рафаловича за підозрою у вбивстві Стальського.

Тим часом Шнадельський поводився вкрай підозріло: він метушився серед натовпу, що зібрався коло Вагманового помешкання, і всім розповів, як першим побачив у вікно труп господаря будинку. Шварц повідомив, що нібито бачив, як пані Стальська сіла у львівський поїзд. Він отримав від слідчого дозвіл виїхати до Львова на розшуки Регіни. Замість цього Шварц купив для себе і Шнадельського квитки на Перемишль. Вони виїхали до Перемишля, далі на Краків, потім до Берліна. Там Шварц залишив хворого Шнадельського, а сам подався до Америки. Навесні станув сніг, і на полі було знайдено замерзлого Барана, а рибалки виловили з Клекоту труп Регіни. Тим часом із Берліна привезли Шнадельського, який докладно розповів про вбивство Вагмана і про їх зі Шварцем нічний візит у дом Стальського.

Самогубство Регіни давало всі підстави вважати, що саме вона вбила Стальського, а з показань Шнадельського випливало, що Шварц забрав коштовності з Регіниного саквояжа, які Стальський при свідках висипав на стіл.

Всі ці факти змінили на краще становище Євгенія. Його було звільнено, а слідство щодо вбивства Стальського припинено.

На другий день після звільнення Рафалович прийшов до старости й зажадав від нього офіційної реабілітації перед новим вічем, яке мало зібратися наступного торгового дня. І адвокат вручив старості повідомлення про віче, висловивши надію, що цим разом не буде жодних перешкод.

 

 

Цікаві медичні факти

 

Найменша кістка нашого тіла міститься у внутрішньому вусі. Вона називається стремінце, її довжина – 3 міліметри. А найдовша кістка – стегнова. Її довжина становить 27,5% від зросту людини.

Коли ми сміємося, працює 17 м’язів нашого тіла, а коли сердимося – 42.

За рік ми з’їдаємо близько 500 кілограмів їжі. Це майже в 20 разів більше маси нашого тіла.

Колір очей залежить від кольору райдужної оболонки, що оточує зіницю. Світлі очі чутливіші до сонця, ніж темні. У південних країнах, зокрема в Африці, майже в усіх людей темні очі.

Ми можемо розрізняти близько 500 смаків і 10000 запахів, а наш мозок здатен запам’ятати їх усі.

Лейкоцити в організмі людини живуть 2-4 дні, а еритроцити – 3-4 місяці.

Розмір серця людини приблизно рівний величині її кулака. Вага серця дорослої людини – 220-260 грамів.

Загальна вага бактерій, що живуть в організмі людини, становить 2 кілограми.

У тілі дорослої людини близько 75 кілометрів нервів.

За життя людина втрачає 19 кілограмів відмерлої шкіри.

Вранці людина на 1 см вища, ніж увечері. Протягом дня суглоби стискаються.

При народженні в скелеті дитини нараховується 300 кісток, деякі з них зростаються. Після припинення росту залишається 206 кісток: 85 парних і 36 непарних.

У середньому в людському тілі є 5 літрів крові. 7-8% ваги нашого тіла складається з крові.

За все своє життя людина виробляє стільки слини, що вистачить для наповнення 2 великих басейнів.

Найважчий орган людини – шкіра. У дорослої людини вона важить 2,7 кг. Найважчим внутрішнім органом є печінка, вага якої – 1,5 кг.

 

 

Тестові завдання

 

1. Оберіть правильний варіант.

А. ЧИЙ?: наш, ваш, їхня;

B. ЧИЯ?: її, його, наше;

С. ЧИЄ?: моє, наше, ваша;

D. ЧИЇ?: їхні, ваш, його;

E.  ЧИЯ?: її, його, наша.

2. Оберіть правильний варіант.

А. ЧИЙ?: твій, мій, його;

B. ЧИЯ?: її, наша, ваше;

С. ЧИЄ?: мої, твої, її;

D. ЧИЇ?: ваша, моя, її;

E.  ЧИЄ?: наше, ваше, їхній.

3. Оберіть правильний варіант.

А. ЧИЙ?: наш, ваша, її, його;

B. ЧИЯ?: її, його, ваша, їхній;

С. ЧИЄ?: її, їхнє, наше, його;

D. ЧИЇ?: їхня, ваші, наші, мої;

E.  ЧИЯ?: її, його, їхнє, ваша.

4. Оберіть правильний варіант.

А. ЧИЙ?: наша, ваш, її, його;

B. ЧИЯ?: її, його, ваша, їхній;

С. ЧИЄ?: її, їхнє, наш, його;

D. ЧИЄ?: наше, моє, твій, його;

E.  ЧИЇ?: їхні, ваші, наші, мої.

5. Підберіть займенник до слова «університет».

А. наш;

B. наша;

С. наше;

D. наші;

E. наша.

6. Підберіть займенник до слова «мова».

А. ваш;

B. ваша;

С. ваше;

D. ваші;

E. ваше.

7. Підберіть займенник до слова «країна».

А. мій;

B. моя;

С. моє;

D. мої;

E. моє.

8. Підберіть займенник до слова «сім’я».

А. твій;

B. твоя;

С. твоє;

D. твої;

E. твій.

9. Підберіть займенник до слова «земля».

А. ваша;

B. ваш;

С. ваше;

D. ваші;

E.  твій.

10. Виберіть рядок, у якому всі займенники чоловічого роду.

А. наш, ваш, мій;

B. моя, твоя, її;

С. її, його, їхнє;

D. мої, твої, їхні;

E.  її, твоє, наші.

11. Виберіть рядок, у якому всі займенники жіночого роду.

А. моя, твоя, ваша;

B. мій, твій, ваше;

С. моє, твоє ваше;

D. мої, твої, ваші;

E. твій, мій, ваш.

12. Виберіть рядок, у якому всі займенники середнього роду.

А. твоя, моя, наша;

B. твоє, моє, наше;

С. твій, мій, наш;

D. твої, мої, наші;

E. твоя, моя, наші.