Тернопільський державний медичний університет
ім І.Я.Горбачевського
Кафедра терапевтичної стоматології
ЛЕКЦІЯ №3
Лектор: к.м.н., Пацкань Л.О.
Пломбувальні матеріали для постійних та тимчасових пломб і пов’язок. Загальні вимоги до них. Класифікація. Сучасні пломбувальніматеріали (цементи, амальгами, композиційні матеріали). Склад, властивості. Показання до використання.
Заключним етапом у лікуванні карієсу та його ускладнень є пломбування зуба, тобто заповнення порожнини зуба пломбувальний матеріалом з метою відновлення анатомічної форми та фізіологічної функції зуба.
Пломбувальні матеріали класифікуються:
за призначенням: постійні,тимчасові, лікувальні, пломбувальні матеріали для заповнення кореневих каналів зубів, герметики
за природою: цементи, пластмаси, амальгами, композити
Наведена класифікація у певній мірі умовна, тобто відбиває лише клінічне призначення пломбувальних матеріалів, однак полегшує практичне використання їх; пломбувальні матеріали однієї й тієї ж групи часто мають різні показання до застосування.
З позицій матеріалознавства пломбувальні матеріали поділяють на чотири групи: цементи, пластмаси, амальгами, композити.
Цементи, види, властивості. Техніка пломбування.
Цементи залежно від складу й призначення поділяють на такі типи:
– цинк-фосфатні (фосфат, вісфат), Аапеєог (ЧСФР); бактерицидні; силікатні (силіцин-2), силікофосфатні (силідонт-2); цинкоксидевгенольні; полімерні; полікарбоксильні; іономерні; цинксульфатні дентин, дентин-паста
Цинк-фосфатний цемент уперше створив у 1832 р. Остерман; цемент складався з порошку й рідини. Порошок містив оксид кальцію, а рідина — фосфорну кислоту, Перший вдалий склад цинк-фосфатного цементу розробив у 1890 р. Вард; порошок цього цементу містив оксид цинку (81%) та алюмосилікат (19%), а рідина — водний розчин фосфорної кислоти і фосфат натрію.
Сучасні цементи створено в кінці минулого сторіччя, проте їхня рецептура істотно не змінилась. Склад цинк-фосфатного цементу такий:
Порошок: оксид цинку — 75-90 %, оксид магнію — 5-13%, двоокис кремнію — 0,05-5%, триокис вісмуту —0,001%
Рідина: розчин ортофосфорної кислоти 70%, що містить домішок алюмінію й окису цинку.
Цинк-фосфатні цементи поділяються на два типи: дрібнодисперсні та середньої дисперсності. Кожний тип цементу, в свою чергу, поділяється на два класи: швидкого і нормального тверднення.
Основні вимоги до цинк-фосфатних цементів: порошок не повинен містити сторонніх домішок, пігмент має бути рівномірно розподілений у порошку, рідина повинна бути прозорою, без каламуті й осаду, при змішуванні цементу не повинно бути газовиділення і грудкоутворення, затверділий цемент повинен відповідати еталону щодо кольору, тобто при п’ятиденному триманні у воді при температурі 37°С не змінювати його.
Вітчизняна медична промисловість виробляє цинк-фосфатні цементи чотирьох найменувань: фосфат-цемент, фосфат, що містить срібло; вісфат; фосфат для фіксації штифтових зубів, вкладок, коронок тощо.
Силікатні цементи, які з’явились у стоматологічній практиці у 1940 р., мають високі косметичні й естетичні властивості, зумовлені оптичними властивостями — їхній коефіцієнт заломлення світла близький до таких коефіцієнтів дентину й емалі. Пломби, виготовлені з них, мають блиск, притаманний емалі природного зуба. За кольором і прозорістю цементи подібні до тканини зуба, тому застосовують їх переважно для пломбування порожнин фронтальних зубів III і IV класів і порожнин II класу. За кольоровим показником силікатні цементи мають сім відтінків — від світло-жовтого до жовто-сірого, позначених номерами. Для підвищення стійкості цементу й інтенсифікації силікатоутворення до нього додають невеликі кількості ZnО, В203 МgO. Порошок силікатного цементу за своїм складом відрізняється від порошку фосфатного цементу: це є тонко здрібнене кислоторозчинне скло, яке містить алюміній-силікати, фтористі сполуки і пігменти. У порошках цементів високої якості є велика кількість (до 15%) фтористих сполук.
До силікатних цементів належать також «Фрітекс» «Вітакрил» (ЧСФР), які найчастіше застосовують у вітчизняній стоматологічній практиці.
Силікофосфатні цементи. За хімічними і фізичними якостями цей пломбувальний матеріал займає проміжне місце між цинк-фосфатними і силікатними цементами. Вимоги до силікофосфатних цементів такі ж, як і до силікатних цементів. До силікофосфатних цементів належить силідонт-2.
Композиційні пломбувальні матеріали (композити), види, властивості. Техніка пломбування. Полімерні пломбувальні матеріали
Полімерні пломбувальні матеріали на основі акрилових та епоксидних пластмас нині знайшли широке застосування у стоматологічній практиці завдяки своїм позитивним властивостям. У свій час їх поділяли на дві групи: ненаповнені матеріали та багатокомпонентні полімерні композиції (ком-позиційні матеріали).
Ненаповнені матеріали (пластмаси) — це високомолекулярні полімерні сполуки акрилових або епоксидних смол. Раніше вони мали досить широке застосування, але нині повністю витіснені композиційними пломбувальними матеріалами.
Композиційні пломбувальні матеріали.
Як неорганічний наповнювач використовують подрібнені часточки барієвого скла, кварцу, фарфорового борошна, кремнію діоксиду тощо. Вони визначають механічну міцність, консистенцію, рентгеноконтрастнІсть, усадку та термічне розширення композиту. Для кращого сполучення наповнювача з органічними мономерами застосовують силани. Розмір часточок наповнювала може коливатися від 8—12 мкм (макронаповнювачі) до 0,01—0,001 мкм (мікронаповнювачі). Неорганічний компонент матеріалу визначає також непрозорість та разом з барвниками його колір. Це дозволяє відтворити в матеріалі практично всі відтінки забаршіення зубів та оптичні властивості емалі і дентину, так звані емалеві та дентинні відтінки композиту.
Макронаповнені композиційні матеріали на 70—78 % складаються з часточок неорганічного наповнювача досить великих розмірів — до 12—20 мкм. Це надає композиту великої міцності, але водночас і великої абразивності та знижує здатність до полірування. Унаслідок цього їх успішно застосовують для відновлення тих ділянок зубів, які зазнають значного жувального тиску (порожнини І, II класу на жувальних зубах), а естетика має менше значення.
Мінінаповнені композити містять 50—55 % часточок розмірами 1—5 мкм. Це зменшує їх міцність, зате поліпшує полірування.
Мікронаповнені композити мають у своєму складі в середньому 37 % наповнювача з розмірами часточок 0,01—0,4 мкм.
Це призводить до зниження міцності матеріалу через те, що велика сумарна площа поверхні часточок наповнювача потребує для свого зв’язування великої кількості органічних мономерів матриксу. Водночас ці матеріали дають можливість добре відполірувати поверхню пломби — практично до дзеркального блиску.
Різновидом мікронаповнених композитів є негомогенні мікронаповнені композиційні матеріали, до складу яких входять тверді прополімеризати. Це дозволяє збільшити вміст наповнювача до 50—55 %, що значно підвищує міцність матеріалу. Мікронаповнені матеріали застосовують в основному для косметичного відновлення тих ділянок зубів, які не зазнають значного впливу жувального тиску.
Гібридні композиційні матеріали містять у своєму складі часточки наповнювача розмірами 1—2 мкм та мікрочасточки — 0,01—0,4 мкм, так звані мікрогібридні композити. Концентрація наповнювача в них досягає 70—80 %, що надає їм великої міцності. Водночас наявність великої кількості мікро-часточок дозволяє відполірувати їх до дзеркального блиску. Такі властивості мїкрогібридів дозволяють застосовувати їх для відновлення всіх класів дефектів фронтальних та бічних зубів. За рахунок високого вмісту неорганічного наповнювача мікрогібриди характеризуються високою рентгеноконтрастністю, що має велике значення у разі пломбування порожнини на контактних поверхнях зубів і для виявлення вторинного карієсу.
Композиційні матеріали, що полімеризуються хімічним шляхом, звичайно складаються з двох паст, пасти та рідини або з рідини та порошку. Такий їх поділ зумовлений тими обставинами, що в одній з них містяться речовини, які спричинюють (ініціюють) полімеризацію, так звані каталізуючі речовини. До складу цих композитів входить ініціююча система, що складається з пероксиду бензоїлу, який активізується третинними ароматичними амінами з утворенням вільних радикалів. У разі змішування основної пасти, що містить аміновий компонент, з каталізаторною, до складу якої входить пероксид бензоїлу, починається процес полімеризації матеріалу. Швидкість полімеризації залежить від кількості ініціатора та температури матеріалу (зуба). Переваги хімічного виду полімеризації — це рівномірна полімеризація матеріалу незалежно від глибини порожнини та товщини пломби. Вадою цього виду композитів є то, що процес розпаду третинних амінів продовжується тривалий час і після тверднення матеріалу, а це призводить до зміни кольору пломби — найчастіше вона жовтіє або навіть темніє.
Композиційні матеріали, які полімеризуються під впливом світла, стійкіші щодо цього, допускають регулювання моменту полімеризації, можливість пошарового внесення матеріалу різних відтінків. Ініціатором полімеризації є камфарохінон та змінний активатор, які утворюють нестійку сполуку. Під впливом світла вона розпадається з утворенням вільних радикалів. Інтенсивне розцеплення камфарохінону відбувається під впливом світла з довжиною хвилі 400—500 нм (оптимальна — 470 нм). Швидкість полімеризації залежить від тривалості освітлення та інтенсивності світла. Ступінь та глибина полімеризації певною мірою залежать від кольору та прозорості композиту. Проте в будь-якому разі глибина тверднення матеріалу не перевищує 4—5 мм (оптимальна глибина шару для повноцінної полімеризації — 1—2 мм). Під час світлової полімеризації в шарі композиту повністю розпадається ініціатор та амінний активатор, тому фотополімери здебільшого не змінюють свого кольору після тверднення матеріалу.
Для забезпечення світлової полімеризації композиційного матеріалу необхідна певна кількість світлової енергії, її надають спеціальні джерела світла — фотополімеризаційні лампи. Вони забезпечують досить потужний пучок світла — 300—400 мВт/см2 з діапазоном довжини хвилі 450—500 нм (максимум випромінювання приблизно на довжині хвилі 470 нм). Для підведення світлового потоку безпосередньо до зуба застосовують спеціальні світловоди різного (1-
Адгезивні системи композиційних матеріалів забезпечують досить надійну ізоляцію пульпи від токсичної дії мономерів композиту, проте в деяких випадках необхідна додаткова її ізоляція за допомогою інертніших матеріалів. Для цього застосовують спеціальні матеріали, що містять деякі медикаментозні добавки (наприклад, кальцію гідроксид), склоіономерні цементи та компомери. Крім надійної ізоляції пульпи вони повинні міцно з’єднуватися з основним композиційним матеріалом та твердими тканинами зубів. Згідно із сучасними вимогами ці матеріали повинні утворювати з композитом одне монолітне ціле, міцно з’єднане з тканинами зубів.
Етапи пломбування композиційними пломбувальними матеріалами. Підготовлений до пломбування зуб з відпрепарованою порожниною ретельно Ізолюють від ротової порожнини (бажано за допомогою кофердаму). Незалежно від виду композиту пломбування складається з таких загальних етапів :
1. Кислотного протравлювання.
2. Ізоляції пульпи.
3. Оброблення твердих тканин зубів адгезивною системою.
4. Внесення композиційного матеріалу та його полімеризації.
5. Завершального (остаточного) оброблення та полірування пломби (реставрації).
Композиційні матеріали світлової полімеризації випускають у непрозорих шприцах (місткістю 3—4 г) або у спеціальних капсулах по
Кожний шар композиційного матеріалу, що його вносять у порожнину, підлягає певному циклу оброблення, який повинен бути проведений дуже ретельно. Цей цикл складається із внесення порції матеріалу, пластичного оброблення, фіксації форми направленою полімеризацією, завершальної по-лімеризації порції композиту. Перед унесенням порції композиту необхідно впевнитися у наявності на поверхні полімеризованого адгезиву інгібованого киснем шару. Він необхідний для з’єднання порції композиту з адгезивом і має вигляд блискучого вологого шару, який легко знімається інструментом або кулькою з вати. Внесена порція композиту повинна легко приклеїтися до поверхні заполімеризованого адгезиву.
Під час пластичного оброблення внесеної порції композиту її розподіляють штопфером по поверхні, починаючи з центру. За такої умови відбувається витіснення інгібованого киснем шару під оброблюваною порцією композиту і він міцно приєднується до розміщеного нижче шару адгезиву або композиту. Цю процедуру проводять з певним тиском на порцію композиту, оскільки за відсутності тиску неможливо витіснити інгібований киснем шар. Також це неможливо зробити у приміщенні, де температура перевищує 24 °С, оскільки композит за такої температури стає більш плинним і його не можна притиснути до поверхні попередньо полімеризованого шару. Після такого “приклеювання” даній порції композиту надають необхідної для пломбування форми.
Фіксацію форми внесеної порції композиту направленою полімеризацією проводять полімеризаційиою лампою. Початкове тверднення порції композиту проводять, спрямовуючи промінь лампи через склеювану поверхню. Оскільки полімеризація матеріалів світлового тверднення розпочинається у місці першого контакту променя світла та композиту, то за такою методикою полімеризації матеріал міцно приєднується до даної поверхні усунути шляхом внесення під час пломбування матеріалу з деяким надлишком.
Завершальне (остаточне) оброблення та полірування пломби (реставрація).
Воно необхідне для видалення недополімеризованого інгібованого киснем шару композиційного матеріалу, який утворюється на його поверхні. Під час його проведення видаляють надлишки матеріалу, проводять контурне оброблення поверхні з метою надання їй анатомічної форми та остаточне полірування.
Компомери
У компомерах були використані нові мономери, у складі яких були як здатні полімеризуватися групи композитних смол, так і кислотні групи склоіономерного полімеру. Початкова реакція тверднення відбувається так само, як і у композитів, — за рахунок світлової полімеризації мономеру. Одночасно за наявності воли відбувається й кислотно-лужна реакція тверднення склоіономеру. До складу компомерів входять акрилові смоли (наприклад, UDМА та деякі інші), стронційфторкремнієве скло, стронцію флюорид, ініціатори полімеризації та стабілізатори.
Компомер має значну твердість та міцність — від 260—280 до 340— 350 МПа у разі стискування та до 120—150 МПа — у разі згинання, що практично дорівнює аналогічним показникам композитів. Порівняно зі склоіономерами матеріал має дуже високі естетичні властивості та стабільність кольору протягом кількох років без виникнення характерних для склоіономерів матовості та розтріскування поверхні пломби. Застосування адгезивів у поєднанні зі склоіономерним механізмом прикріплення до твердих тканин зубів забезпечує компомеру високу міцність з’єднання та щільність крайового прилягання, а виділення фтору — проти каріозний ефект. Як і склоіономери, компомер не потребує пошаровою внесення у порожнину, що значно полегшує його клінічне використання. Подібне поєднання таких якостей та легкість застосування зумовили дуже швидке поширення цих матеріалів і їх популярність.
Компомери в основному застосовують для пломбування каріозних порожнин V та III класів постійних зубів, усіх класів тимчасових (молочних) зубів, невеликих порожнин І та II класів постійних зубів, некаріозних уражень у місцях без значного жувального навантаження (клиноподібні дефекти, ерозії тощо), як основа реставрацій тощо. Останнім часом з’явилися нові модифікації компомерів, наприклад “Dyract АР” (“Dentsply”), які мають ще кращі фізико-механічні властивості, що дозволяє застосовувати їх за такими самими показаннями, як і композити.
Як і композиційні матеріали, компомери випускають у шприцах і капсулах. Підготовка до заповнення порожнини та початкові етапи пломбування не відрізняються від таких у разі застосування композитів світлової полімеризації. Відмінності спостерігаються на етапі внесення матеріалу, оскільки компомери можна вносити товстим шаром, заповнюючи практично повністю каріозні порожнини середніх розмірів. Вони менше реагують на напрямок світла полімеризаційної лампи, оскільки мають додатково склоіономерний механізм тверднення. Завершальне оброблення та полірування не відрізняються від завершального оброблення композитів .
Амальгама, її види та властивості. Техніка пломбування.
Амальгама — це сплав ртуті з одним або кількома металами і є одним із кращих стоматологічних пломбувальних матеріалів; амальгама найбільш повно (крім естетичних) задовольняє вимоги до матеріалів для постійних пломб. Металеві пломбувальні матеріали. До металевих пломбувальних матеріалів належать амальгами (срібна і мідна) і галієвий пломбувальний матеріал (галодент), а також вкладки.
Срібна амальгама. Срібна амальгама містить близько 65% срібла й до 29% олова. Можливі добавки Сu,. Zn, Нg, та інші, але не більше 6 % міді, 2 % цинку й 3 % ртуті. Основними компонентами сплаву є срібло й олово. Ці два метали спричиняють найбільше розширення амальгами при її затвердненні, тому оптимальний вміст срібла й олова повинен бути, як зазначено, 65% і 29%. Більший вміст олова спричиняє збільшення усадки — пломба виходить м’якою; менший вміст олова (менше 24%) й надлишок срібла підвищують міцність амальгами, але зменшують текучість, розширення металу не збільшується. Низький вміст срібла зменшує твердість і текучість амальгами, усадка триває місяцями. Збільшення вмісту срібла до 70% підвищує початкову усадку, кінцеве розширення, матеріал швидко твердне і погано ущільнюється.
Присадка міді сприяє поліпшенню технологічних властивостей сплаву — утворенню більш однорідної маси. Цинк відіграє роль окислювача при змішуванні сплаву й і ртуті; амальгама в пластичному стані без цинку швидко темніє.
Амальгами, що містять цинк, при контакті з водою під час пломбування змінюють об’єм, піддаються корозії, в них утворюються газові шпари, чи пори, набагато частіше, ніж в амальгамах, сплави яких не містять цинку. Присадки золота, платини й паладію не поліпшують властивостей амальгами.
Якість пломб із амальгами залежить також від розміру часток ошурок порошку: чим вони дрібніші, тим швидше відбувається процес амальгамування, менше витрачається ртуті, збільшується поверхня контакту ртуті зі сплавом, збільшується міцність амальгами, зменшується пористість пломби, вона має гладеньку поверхню.
Приготування пломбувальної маси з амальгами. Успішне застосування амальгами залежить від додержання основних принципів їхнього приготування і техніки виготовлення пломби. Тому найважливішим у приготуванні амальгами є правильне співвідношення порошку й ртуті. Плоімбувальна маса буде пластичною, достатній «робочий час», якщо досягнуто оптимального співвідношення порошку й ртуті (4:1). Цього співвідношення досягають за допомогою дозуючих пристроїв; найбільш поширеним є об’ємне дозування компонентів. Пристрій у вигляді покришки нагвинчують на ємкість; в ємкостях розфасовано порошок сплаву й ртуті. Натисненням на штик «дозатора» одержують потрібну дозу компонента. Більшої стабільності у співвідношеннях порошку сплаву н ртуті досягають застосуванням «капсульованих» форм сплаву й ртуті й таблеткових ошурків. Дозування ртуті, яка за фізччними властивостями є рідиною, простіше.
Одержані потрібні дози порошку сплаву й ртуті ЗМІШУЮТЬ вручну за допомогою ступки й товкачика або за допомогою амальгамозмішувача. При ручному змішуванні порошок сплаву й ртуть розтирають у ступці товкачиком доти, поки амальгама зробиться пластичною і гомогенною. Вважають, що якість амальгами залежить від трьох факторів: тривалості та швидкості змішування, а також зусиль, яких докладають. При виготовленні амальгами в ступці з більшості сплавів зарубіжного виробництва тривалість змішування становить 25-40 с; при змішуванні одної дози порошку вітчизняного виробництва і ртуті (0,3) тривалість змішування становить 40-54 с, при змішу-ванні подвійної дози — 50-60 с.
Частота обертання товкачика в ступці істотно впливає на якість амальгами і її слід контролювати. Товкачик треба тримати як ручку — в такому маніпуляційному положенні руки й товкачика частота обертання приблизно 200 об/хв, а сила, що діє на товкачик, становить 0,9-
Великого поширення набув механічний спосіб виготовлення амальгами за допомогою амальгамозмішувачів різних типів: АСД-02, АС-01, ДМС-410 та інші.
Правильно виготовлена амальгама — це – пластична однорідна маса без надлишку ртуті (не потрібні віджимання і промивання), яку легко вводити в каріозну порожнину.
ТИМЧАСОВІ ПЛОМБУВАЛЬНІ МАТЕРІАЛИ
Ці матеріали призначені для тимчасового (від кількох днів до 2—3 таж) заповнення каріозних порожнин у зубах у процесі лікування неускладненого або ускладненого карієсу. їх широко застосовують для герметичного закриття порожнини для Ізоляції лікувальних речовин у порожнині зубата кореневих каналах. Тимчасові пломбувальні матеріали можна використовувати як Ізолюючі прокладки для постійних пломб.
Найчастіше для тимчасових пломб застосовують такі матеріали: 1) цинк–сульфатні цементи (штучний дентин); 2) цинк–евгенольні цементи; 3) цинк–фосфатні цементи; 4) полікарбоксилатні цементи. Усі вони відповідають вищеназваним вимогам.
Цинк-сульфатні цементи. Їх основою є цинку сульфат і цинку оксид, які в сполученні з водою утворюють кристали (ZnSO4 + 7H2O) й основну сіль (Zn2(OH)2SO4) , що сприяє твердненню маси. Промисловість випускає такі препарати: “Дентин для пов’язок“, “Дентин-паста”, віноксол та ін.
“Дентин для пов’язок” (штучний дентин) випускають у вигляді білого порошку, до складу якого входить 65—70 % цинку оксиду, 25 % безводного сульфату цинку і 5—10 % каоліну або декстрину. Для замішування цементу використовують воду.
Цинк-евгенольні цементи. Основою цих цементів є цинку оксид та евгенол. Нині цю групу складають три основних їх типи (О. 5ІШІП, 1996): 1) власне цинк-оксид-евгенольні цементи; 2) зміцнені цинк-оксид-евгенольні цементи з наповнювачем; 3) цементи на основі ортоетоксибензойної кислоти.
Цинк-оксид-евгенольні цементи містять у своєму складі порошок та рідину. Порошком є цинку оксид, у який для прискорення тверднення може вводитися в кількості 1—2 % цинку ацетат, оцтовий ангідрид, каніфоль та інші речовини (кремнезем). Рідина складається з очищеного евгенолу або гвоздичної олії (85 % евгенолу). Для прискорення тверднення до складу рідини можна уводити 1% розчин етилового спирту або оцтової кислоти, а також невелику кількість води.
Цинк-фосфатні цементи. Основні їх властивості і методика приготування описані в розділі “Постійні пломбувальні матеріали”. Як тимчасовий пломбувальний матеріал можна застосовувати практично всі види цих цементів. Особливо рекомендують їх використовувати тоді, коли є необхідність збереження тимчасової пломби на тривалий період (тобто понад 2—3 тиж).
Полікарбоксилатні цементи. Як матеріал для тимчасових пломб та прокладок у разі пломбування іншими пломбувальними матеріалами можна застосовувати і полікарбокеилатні цементи. їх властивості та методика застосування описані в розділі “Постійні пломбувальні матеріали”.
ЛІКУВАЛЬНІ ПЛОМБУВАЛЬНІ МАТЕРІАЛИ
Лікувальні пломбувальні матеріали містять у своєму складі різні медикаментозні добавки. їх застосовують як підкладки під інші пломбувальні матеріали під час лікування карієсу, біологічного методу лікування пульпіту. Лікувальні пломбувальні матеріали повинні справляти протизапальну, знеболювальну і пластикостимулювальну дію на пульпу зуба, добре захищати дентин і пульпу від різних подразників (токсичних, температурних тощо), забезпечувати добре крайове прилягання і фіксацію постійних пломб.
З цією метою застосовують низку препаратів, які умовно можна поділити на три групи:
1) матеріали, що містять гідрат кальцію оксиду;
2) цинк-евгенольні цементи;
3) комбіновані лікарські пасти.
Лікувальні пломбувальні матеріали, що містять гідрат кальцію оксиду, найповніше відповідають названим вище вимогам. Гідрат кальцію оксиду — це погано розчинна основа, яка розпадається на іони Са+ та ОН. Виділені іони гідроксилу нейтралізують іони Н+ кислот, які утворюються за умови каріозного процесу. Накладання гідрату кальцію оксиду на каріозний дентин зумовлює склероз дентинних канальців, стимулює утворення вторинного дентину. Промисловість випускає різноманітні препарати, що містять гідрат кальцію оксиду. Вони можуть складатися з порошку та рідини або з двох ласт. Ці два компоненти замішують на скляній або паперовій пластинці, вносять у каріозну порожнину і маленькою гладилкою-штопфером розподіляють по її дну. Останнім часом розроблені препарати з кальцію гідроксидом, які тверднуть під впливом світла, що дозволяє застосовувати їх як підкладки у разі пломбування фотокомпозитами.
Цинк-евгенольні цементи. Основні їх властивості та методика приготування описані вище. Завдяки своїм добрим антибактеріальним властивостям вони чинять знеболювальну і протизапальну дію на пульпу зуба, тому і можуть бути використані для лікування гострого глибокого карієсу.
Комбіновані лікарські пасти являють собою пасти, що не тверднуть, які готують з комбінацій різних лікарських засобів безпосередньо перед уведенням у каріозну порожнину. До їх складу можуть входити сульфаніламідні препарати, антибіотики, ферменти, кортикостероїдні гормони, нітрофурани, вітаміни тощо. Накладену лікувальну підкладку зверху закривають штучним дентином або іншим матеріалом для тимчасових пломб.
Використана література:
1. Боровский Е.В. Терапевтическая стоматология: Учебник для студентов медицинских вузов /Под ред. Е.В.Боровского. М. «Медицинское информационное агентство», 2003. – 840с. ил.
2. Николаев А.И., Цепов Л.М. Практическая терапевтическая стоматология: Учебное пособие – 6-е изд., перепаб. и доп. – М. МЕДпресс-информ, 2007. – 928с.
3. Пропедевтическая стоматология: Учебник для медицинских вузов/ Под ред. Э.А.Базикяна. – М.: ГЭОТАР-Медиа, 2008. – 768с.
