Особливості клініки і лікування органів травлення у хворих похилого і старечого віку

 

Заняття № 68.

Особливості клініки та лікування захворювань органів травлення у хворих похилого та старечого віку

( 2 год.)

 

Геронтологія – (з грецької мови геронтос – старіння і логос – наука) – це наука про старість і старіння, що вивчає процеси старіння із загальнобіологічних позицій, а також досліджує суть старості та вплив її приходу на людину і суспільство.
Необхідно чітко розрізняти поняття старіння і старість.
          Старість – закономірно наступаючий заключний період вікового індивідуального розвитку. Старіння – це руйнівний процес, що призводить до зниження фізіологічних функцій організму. Старіння представляє собою постійно розвиваючі і незворотні зміни структур і функцій живої системи. Старіння – це перш за все функція часу, його не можна зупинити. Старість і смерть – неминучі.

 

 

 

 

 

 

ВІКОВИЙ РОЗВИТОК ЛЮДИНИ 
        Протягом життя в організмі людини безперервно відбуваються процеси росту і розвитку та оновлення клітин. У різні періоди життя інтенсивність цих процесів неоднакова, що зумовлює специфічні анатомічні, фізіологічні та психічні особливості, які називають віковими. Відповідно до вікових особливостей розвитку організму весь життєвий цикл людини поділяють на періоди (див. таблицю). Між ними немає чітких меж. До певної міри вони умовні. Але виділення таких періодів необхідне для визначення хронологічного (паспортного) і біологічного віку людини.
Хронологічний вік – це період (у роках, місяцях, днях), прожитий від дня народження до певного відлічуваного моменту. Біологічний вік – це сукупність анатомічних і фізіологічних особливостей організму, що відповідають віковим нормам для даної популяції. Він залежить від індивідуального темпу росту, розвитку і старіння організму. Різниця між хронологічним і біологічним віком на етапі дозрівання може сягати п’яти років, а на етапі старіння – до 20 років.

 

Назва вікового періоду	Тривалість (роки)
	Хлопчики/чоловіки	Дівчатка/жінки
Новонародженості	Перші 10 днів
Грудний	10 днів – 1 рік
Раннє дитинство	1-3
Перше дитинство	4-7
Друге дитинство	8-12		8-11
Підлітковий	13-16		12-15
Юнацький	17-21		16-20
Зрілий вік, 1-й період	22-35		21-35
Зрілий вік, 2-й період	36-60		36-55
Похилий вік	61-74		56-74
Старечий	75-90
Довгожителі	90 і більше

 

         Верхньою видовою межею для людини вважають 115-125 років. Якщо біологічний вік значно випереджає хронологічний, це свідчить про передчасне старіння. На вік людини впливають також соціально-економічні умови.
Похилий вік починається з 61 року в чоловіків і з 56 років у жінок. Багато людей зберігають у цей період достатньо високу професійну працездатність. Старечий вік у чоловіків та жінок починається у 75 років. У цьому віці багато людей ще мають ясний розум і здатні до творчої праці. Старість – заключний етап онтогенезу, віковий період, що характеризується суттєвими структурними, функціональними і біохімічними змінами в організмі, які обмежують :іого пристосувальні можливості. Люди віком 100 і більше років – довгожителі. їх на Землі відносно небагато.
Статистично встановлено, що середня тривалість життя жінок, зазвичай, вища, ніж чоловіків. Певною мірою це пояснюється соціальними факторами: особливостями праці чоловіків, пов’язаної з ризиком травматизму, шкідливими звичками (вживання алкоголю, паління).

 

 

 

 

 

 

Особливості захворювань системи травлення у хворих похилого і старечого віку.

Хвороби ШКТ в геріатрії е своєрідним прогресуючим запальним процесом оболонок шлунка або кишечника, Виразкові пошкодження шлунка   у людей похилого віку виникають в 3 рази частіше, ніж в 12-палій кишці. Рак шлунка з’являється здебільшого у віці 40-70 р. Отже, патологія шлунка в геріатрії є однією з найбільш актуальних тем.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вікові зміни зміни в ротовій порожнині: 

–    зменшення об’єму ротової порожнини;

– атрофія м’язів обличчя і кісток, при чому в/щелепа більше зменшується, ніж нижня, а це змінює прикус та ускладнює відкушування їжі і жування;

– зуби стираються, емаль зубів набуває жовтого кольору;

– згладжуються сосочки язика;

– атрофуються слинні залози, зменшується продукція слини, виникає сухість в роті, тріщини язика і губ. 

Вікові зміни стравоходу 

•           Стравохід – помірно подовжується внаслідок викривлення грудного відділу хребта, розширення дуги аорти:

•       – атрофія слизової стравоходу;

•       – зменшення секреторних клітин стравоходу;

•       – м’язові волокна гинуть, заміщуються сполученою тканиною. Цей процес найбільше виражений в середній частині стравоходу і може проявлятись деяким дискомфортом під час їди.

•       – внаслідок зниження тонусу структура стравоходу спостерігається почастішання шлункового рефлюксу.

Вікові зміни шлунку 

– зменшення товщини слизової шлунку із зменшення кількості секреторних клітин;

– зменшується кількість функціонуючих капілярів, в наслідок чого порушується кровопостачання стінки шлунку;

– атрофія м’язового шару шлунку. Все це веде до зниження секреторної і моторної функції шлунку.

Вікові зміни кишок 

–    збільшення загальної довжини, особливо товстої;

– атрофія слизової, що зменшує перетравлення їжі, всмоктування вуглеводів, білків, жирів;

мікрофлора кишок змінюється: зменшується кількість молочнокислих бактерій, а бактерій гнилісної групи значно збільшується. Це сприяє росту продукції ендотоксинів і приєднанню патологічних процесів в кишечнику. 

Вікові зміни печінки і жовчного міхура 

 Печінка:

–    зменшення її маси;

–    зниження функції гепатоцитів, які приймають участь в обміні білків, жирів, вуглеводнів, пігментів і виконують антитоксичну функцію.

 Жовчний міхур:

–    подовжується, тонус його м’язів знижується;

–    моторна функція знижується, виникає застій жовчі;

–    виділяється багато холестерину.

Все це сприяє розвитку жовчнокам’яної хвороби. 

               Вікові зміни підшлункової залози  

Підшлункова залоза — її атрофія починається з 40-річного віку.

кількість клітин, що секретують гормони зменшується, але концентрація інсуліну навпаки, збільшується. В той же час рівень глюкози в крові також підвищується;

знижується продукція панкреатичного соку з всіма його ферментами (трипсин, амілаза, ліпаза).Але при переїданні відбувається виснаження клітин, що виробляють панкреатичний сік. 

Вісцероптоз  

– захворювання, типове для старечого віку. Його появі сприяє фізіологічне ослаблення скелетних м’язів, м’язів живота, зв’язок.

Клінічно вісцероптоз проявляється болями в спині, відчуттям важкості в черевній порожнині, частими закрепами, нудотою зранку. Болі в животі виникають при фізичному навантаженні, а зникають в спокої в горизонтальному положенні.

При вісцероптозі порушення моторної функції шлунка та кишечнику може призвести до виникнення непрохідності кишечнику. Але така ситуація може виникнути і при інших захворювання черевної порожнини. Тому діагноз вісцероптоз не виключає необхідності детального дослідження органів черевної порожнини для виключення іншої патології, особливо злоякісної. 

Опущення нирки може бути причиною ниркової кольки, а тривалий перегин сечоводу з порушенням відтоку сечі може призвести до розвитку гідронефрозу. Лікування: –    ЛФК для укріплення м’язів живота;

раціональне харчування для нормалізації маси тіла у худих людей; регулювання стільця (боротьба з закрепами); виключити фізичне навантаження, підйом важкого; носити бандаж, який вдягається в лежачому положенні на спині. 

Хронічний гастрит (ХГ).  

Це прогресуючий запальний процес, який вражає слизову та підслизову оболонку, завдяки чому зменшується кількість секреторних клітин. ХГ — поліетіологічне захворювання. Причини:

– Гелікабактерна та вірусна інфекція;

– порушення режиму харчування;   

–    переїдання;

– прийом гарячої або холодної їжі (систематично);

–    зловживання алкоголем;

–    куріння;

– порушення в системі нейрогуморальної регуляції;

–    дуоденогастральний рефлюкс;

–    хронічні  запальні вогнища в інших органах. 

             

Клінічні прояви ХГ в похилому і старечому віці

–    шлунковий дискомфорт (нудота, блювота, розпирання і важкість в животі, болі);

–    страждає загальний стан, але помірно;

–    маса тіла зменшується незначно:

–    хвилеподібний перебіг;

– диспепсичний синдром виражений більше, ніж больовий;

– секреторна недостатність виражена: атрофічний гастрит з ахлоргідрією    і ахілією складає 40-60%.

 

Діагностиці допомагає рентгендослідження, гастроскопія з біопсією і гістологічним дослідженням, визначення функціонального стану секреторного апарату шлунка.

Лікування: 

1.   Правильний режим харчування (4-5 р/день, тепле);

2.   Замісна терапія (фестал, панкреатин, шлунковий сік);

3.   При болях — спазмолітична терапія (но-шпа, папаверин);

4.   Полівітамінні комплекси.

5. Антигелікобактерна та противірусна терапія 

Виразкова хвороба. 

Це: хронічне рецидивне захворювання, при якому виникає дефект слизової оболонки внаслідок дії патологічної флори (гелікобактер) та порушення трофіки слизової оболонки. Розрізняють виразкову хворобу, яка виникла:

1.   в молодому віці і зберігається з роками (“рання”);

2.   в похилому і старечому віці (“пізня”);

3.   “старечі виразки” – це симптоматичні виразки при хронічних захворюваннях системи, дихальної с-ми, крові, прийомі медикаментів (преднізолон, серцеві глікозиди). 

Особливості клінічних проявів

1.   Зменшення сезонності, переважає прогресуючий тип перебігу захворювання з довготривалими загостреннями;

2.  Приєднання патології жовчного міхура, підшлункової залози;

3.   Супроводжується зниженням підшлункової секреції;

4.   Термін рубцювання довготривалий;

5.   Біль має ряд особливостей: –    помірний або відсутній; – постійний, не залежить від прийому їжі; –    атиповість локалізації: під грудиною або за, ірадіює в спину, ліву руку, ділянку серця, в підребер’я.

6.   Виражений диспепсичний синдром;

7.   Прихована кровотеча, часом з перфорацією ;

8.   Злоякісне переродження;

9.   Рубцеві стенози бувають рідко але якщо вони виникають, то декомпенсація стенду наступає дуже швидко.

              

 

Дообстеження:  

•         Спочатку кардіограма, потім ендоскопія, яка виявляє одну або декілька виразок,

•         розмір яких від 1 до декількох см в в/частині шлунка.

•         ”Старечі” виразки (результат ураження судин атеросклерозом, стінки судини стають ригідними, не скорочуються, рефракція затруднена –кровотеча) великі але не глибокі, контури чіткі, некротична плівка на дні, повільний інфільтративний вал. 

Лікування – аналогічно лікуванню молодих хворих.
Особливості: 

1)  Призначають спазмолітики (папаверин, но-шпу) замість холінолітиків;

2)  Показано призначення препаратів, що регулюють моторику ШКТ (церукал, мотиліум, реглан), підвищують репаративні процеси (метилурацил, вітаміни), подавляють продукцію соляної кислоти (гастроцепін, фамотидін 20 мг на ніч, квамател, омепрозол);

3)  Використовують фізпроцедури, ЛФК, лікують супутні хвороби.

При ранній виразковій хворобі, коли доведена гелікобактерна природа, призначають амоксацилін (флемоксин 0,5х2р. + метронідазол 0,25хЗр. протягом 7 днів на фоні спазмолітиків та лікування супутніх захворювань). Ендоскопічний контроль через 4-5 тижнів. 

Хронічний гепатит (ХГ)  

ХГ у людей старших вікових груп як правило є продовженням хронічного вірусного процесу, який виник ще в молодому віці. Є декілька типів перебігу ХГ : ін апаратний або безсимптомний, малосимптомний (персистуючій), активний.

Ускладнення: цироз і рак печінки з усіма їхніми наслідками 

             Допоміжні методи діагностики  

– Аналіз крові на маркери вірусних гепатитів (ПЛР та ІФА)

– УЗД ОЧП

– Біохімічний аналіз крові

– Аналіз сечі, в т.ч. на жовчні пігменти

– Копрограма 

                Лікування ХВГ  

1)  Дієта з обмеженням жирів до 1г на 1кг маси тіла;

2)  Противірусні препарати;

3)  Вітамінотерапія;

4)  Ліпотропні препарати та гепатопротектори;

5)  Печінкові екстракти.

6. Імуномодулятори

7. Дезінтоксикаційні середники 

Хронічний холецистит (XX) 

•         XX може бути калькульозним або некалькульозним. Частіше він спостерігається у жінок, особливо повних. У старих людей XX — це, як правило, продовження багаторічного процесу, який почався ще в молодому віці. Некалькульозний XX в геріатричному віці буває рідко. Клінічне характеризується помірною інтенсивністю больових приступів. При латентному перебігу – диспепсичний синдром. Після порушення дієти – жовчна колька. 

             Хронічний калькульозний холецистит (XКX) 

•         ХКХ характеризується часто атиповим перебігом: диспепсичний синдром, аналогічний хр. гастриту: скарги на поганий апетит або його відсутність, гіркоту в роті, нудоту, блювоту, дискомфорт в в/половині живота. Типові приступи жовчної кальки рідкі. Хворі відмічають лише легкі болі або відчуття тиску в правому підребер’ї, частіше після порушення дієти. Такий атиповий перебіг приступу обумовлений: зниженням тонусу мускулатури ж/міхура і сфінктерів; віковою атрофією;

•         –    поєднанням XX з хронічним запальним процесом в шлунку, 12-п. кишці, підшлунковій залозі або в кишечнику.

•         Рефлекси жовчного міхура можуть провокувати приступи стенокардії. Ускладненнями жовчнокам’яної хвороби можуть бути:

•         –    закупорка ж/протоку з водянкою ж/міхура;

•         –    емпієма;

•         обтураційна жовтяниця з розвитком вторинного біліарного цирозу;

•         –    гангрена ж/міхура з перитонітом;

•         –    перфорація ж/міхура. 

               Лікування:  

Хірургічне при емпіємі і водянці міхура, обтураційній жовтяниці, гангрені і перитоніті, при частих приступах кольки.

В інших випадках – консервативне лікування: антибіотики, спазмолітики, протизапальні пр-ти, знеболюючі. 

              

Хронічний коліт (ХК)

В більшості випадків ХК починається в середньому віці. Він часто поєднується з хронічним гастритом, захворюванням печінки, ж/міхура, підшлункової залози. ХК має зв’язок з порушенням моторної функції кишечнику, атонією товстої кишки, аномаліями кишечнику. Тривалі закрепи з часом призводять до запального процесу слизової товстої кишки, переважно в дистальних відділах, тобто сигмоідиту, проктиту, які проявляються закрепами з болями в лівій половині живота, здуттям.             

 

       ХК сприяє виникненню дивертикулітів товстого кишечнику. Д-з дивертикуліту підтверджується рентгенологічним дослідженням ректоромапоскопією. Для гострого дивертикуліту х-но: болі в лівій здухвинній ділянці; підвищення температури тіла; с-ми подразнення черевики; кровотечі з прямої кишки; закрепи і розвільнення. Ускладнення:

перфорація стінки кишки з перитонітом; масивна кровотеча;

порушення прохідності кишечнику (набряк стінки, стеноз); виникнення нориць.

Всі ці ускладнення вимагають негайного хірургічного втручання. 

               Лікування ХК і дивертикуліту.  

  1)  Дієта з обмеженням вуглеводів і жирів;

 2)  Антиспастичні пр-ти (папаверин, но-шпа, теплі компреси на ніч, систематично грілки після їди)

3)  При запальному процесі – ентеросептол, фталазол короткими курсами по 7-10дн., полівітаміни з наступним місячним курсом колібактерина. 

Неспецифічний виразковий коліт (НВК)  

В 10-11% пацієнтів починається після 50р. і має свої особливості:

– гостра форма спостерігається не часто;

– перебіг НВК хронічний з загостреннями, тривалість яких значно довша

– ніж у молодих;

– початок малохарактерний для НВК: короткочасні розвільнення,

– помірні болі в животі, кров в оформленому калі, закрепи.

– ускладнення виникають частіше, ніж у молодих: перфорація стінки

кишки з абсцесом або перитонітом, кишкова кровотеча, стеноз кишки. Ці ускладнення закінчуються летально.

Лікування: 

– сульфосалазин,

– ентеросептол,

– фталазол,

– антибіотики,

 – кортикостероїди. 

              

Синдром ішемії органів черевної порожнини   Обумовлений тяжким атеросклерозом черевного відділу аорти та її гілок, кровопостачання порушується переважно в лівих відділах товстого кишечнику – ішемічний коліт.

Скарги: диспепсичний синдром (відчуття повноти в лівій половині живота, болі в ділянці пупка. Здуття, закрепи, які змінюються на розвільнення). Метеоризм поперекового та низхідного відділів кишечнику.

Після фіз. Навантаження, їди болі в животі підсилюються. На слизовій утворюються виразки, при легкому перебігу наступає швидка епітелізація, при тяжкому – виразка поглиблюється, захоплює глибокі шари кишки. Після її рубцювання наступає звуження просвіту кишки. Якщо гілка аорти повністю закривається тромбом або емболом, клінічні прояви важчі: болі стають нестерпними, виникає гострий живіт, розвивається перитоніт.

Консервативна терапія неефективна. Хворим проводять тромбартеріоектомію.

 

 

Аневризма черевної аорти.

– Характеризується непостійними болями в животі. Вони можуть бути короткочасними або тривалими до декількох годин. Спостерігаються також диспепсичні симптоми: нудота, повнота та розпирання в животі, здуття.

– При розшаруванні аневризми в кінцевій ділянці аорти – парестезії в ногах, невпевненість при ходьбі.

– Наявність аневризми закінчується її розривом, що веде до смерті хворого. 

 Закрепи та принципи їх лікування

Закреп — це хронічна затримка випорожнення кишківника більше ніж на 48 годин, яка супроводжується хоча б однією з наступних ознак, що спостерігається не менше, ніж протягом 3 місяців: відчуття неповного випорожнення, невелика кількість (менше 100 г) і густа консистенція калу, натужування не менше четвертини часу дефекації.
Частота стільця у здорових людей коливається в значних межах (від 3-х разів на день до 3-х разів на тиждень) і залежить від характеру харчування, способу життя, звичок тощо.

Затримка стільця в осіб похилого віку надала підстави для визначення “старечого закрепу”, причинами якого є мала фізична активність, прогресування вже існуючих захворювань, захворювання, типові для похилого віку (атеросклероз, тропічна абдомінальна ішемія, паркінсонізм, депресія, спінальні розлади), вікові особливості (гіпоксія, зниження швидкості репаративних процесів, дегенерація нервових вузлів, відповідальних за моторику ШКТ, зниження синтезу регуляторних гастроінтестинальних пептидів, дисбіоз), часте вживання медикаментів, що сприяють виникненню закрепів.
Закрепи можуть бути самостійними (первинні) і симптоматичними (вторинні).
Самостійні закрепи переважно обумовлюються дисбалансом гормонів, зміною чутливості рецепторного апарату, порушенням вегетативної інервації кишківника та психогенними впливами. Симптоматичні закрепи є ознакою органічних захворювань, аномалій розвитку, а також ураження не тільки кишківника, а й інших органів або систем. У їх патогенезі провідну роль відіграють рефлекторні, умовно-рефлекторні, ендокринні та інші фактори.
Залежно від стану моторної функції кишківника закрепи поділяють на гіпокінетичні, гіперкінетичні та змішані.
         Аліментарні закрепи розвиваються внаслідок нераціонального і неповноцінного харчування, обмеження рослинної клітковини, використання хімічно очищених, повністю розчинних у воді продуктів, що призводить до порушення шлунково-кишкового рефлексу, який стимулює високоамплітудні перистальтичні хвилі. У літній період, коли вживається багато свіжих овочів і фруктів, частота аліментарних закрепів, як правило, зменшується.
        Неврогенні закрепи виникають при порушенні нервової регуляції кишкової моторики. Причиною їх появи може бути психічна перенапруга, тривала психічна депресія тощо. У таких випадках може спостерігатись як зниження перистальтичних хвиль товстої кишки, так і їх посилення; поєднання цих процесів призводить до дискінезії кишківника, яка супроводжується дискінетичним закрепом.

Гіперкінезія кишківника характеризується виникненням спазмів, переважно в місцях, які і в нормальних умовах перебувають у стані посиленого скорочення (перехід сліпої кишки в ободову, сфінктер Пайра, Баллі тощо), а виникаючі при цьому гіперкінетичні закрепи є наслідком підвищеної подразливості кишківника при дії стимулюючих неврогенних впливів у легко збудливих осіб (синдром подразненого кишківника).
        Рефлекторні закрепи виникають при захворюваннях різних відділів системи травлення (шлунка, дванадцятипалої кишки, жовчних шляхів, підшлункової залози), при патології сечостатевої системи. Рефлекторні впливи з уражених органів (вісцеро-вісцеральні рефлекси) можуть призводити до порушень моторики товстої кишки, викликати парези або спазми кишкових м’язів, розлад координації окремих видів руху кишківника (зниження тонусу товстої кишки і підвищення тонусу дистальних відділів сигмовидної і прямої кишки при послабленні пропульсивної активності).
         Психогенні закрепи можуть бути наслідком подавлення позивів на дефекацію (звичні закрепи), несприятливих умов для випорожнення кишківника, негативних емоцій при необхідності здійснити акт дефекації в незвичній обстановці тощо. У разі частого пригнічення дефекації позиви поступово зникають і розвивається закреп. Порушення моторної функції кишківника може бути симптомом важких психічних захворювань (депресивні стани, шизофренія, наркоманія, маніакально-депресивний психоз).
        Гіподинамічні закрепи часто є такими, що проходять. Вони розвиваються у хворих, які тривалий час дотримуються ліжкового режиму, у осіб, які страждають на різні хронічні захворювання, що супроводжуються виснаженням, особливо в похилому і старечому віці. У подібних випадках недостатня фізична активність у поєднанні зі слабкістю соматичних м’язів призводить до зниження моторики кишківника, порушення акту дефекації.
        Запальні закрепи спостерігаються при запальних захворюваннях товстої і тонкої кишок, дивертикулітах товстої кишок. Запальні закрепи виникають внаслідок порушень кишкової моторики, викликаних впливом місцевих кишкових рефлексів з патологічно зміненої слизової оболонки кишки.
         Механічні закрепи виникають у хворих з пухлинами кишківника, при запальних і рубцевих звуженнях товстої кишки, дивертикуліті, виразковому коліті, хворобі Крона, ілеоцекальному туберкульозі, лімфогранулематозі, закритті просвіту кишківника сторонніми тілами, каловими камінцями тощо. У хворих на склеродермію закрепи можуть бути обумовлені звуженням або дилатацією кишки через атрофію її м’язевої оболонки.
         Медикаментозні закрепи є результатом впливу фармакологічних засобів. Так, наркотичні анальгетики підвищують тонус кругових м’язів кишківника і зменшують силу перистальтичних скорочень; холінолітики знижують рухальну активність кишки, блокуючи мускариноподібну дію ацетилхоліну на гладкі м’язи, сприяють порушенню моторної активності товстої кишки; препарати для лікування паркінсонізму і трициклічні антидепресанти (наприклад, амітриптилін) гальмують моторну діяльність кишківника; вживання сечогінних препаратів супроводжується зменшенням води в калових масах, що призводить до зменшення їх об’єму і ствердіння; зловживання проносними засобами, особливо у осіб похилого віку, безпосередньо порушує моторику товстої кишки або викликає розлади кишкової абсорбції.
           Клінічна картина закрепів досить різноманітна і значною мірою, особливо в разі симптоматичних закрепів, залежить від етіологічного фактору і особливостей патогенезу основного захворювання, що слід враховувати при диференційній діагностиці.
       Тому при появі закрепів потрібно провести діагностичний пошук за представленою нижче схемою:

І етап:	а) оцінка клінічних даних; б) рентгенологічне дослідження кишківника (дозволяє оцінити анатомічний стан товстої кишки: подразнення або нормальна її будова при функціональних розладах, пухлині, аномалії або мегаколон, характерні для обструкції; гіпогангліоза, ідіопатичного розширення);
ІІ етап:	колоноскопія, гістологічне і гістохімічне дослідження біоптатів слизової оболонки кишки;
ІІІ етап:	спеціальні методи обстеження, які дозволяють оцінити моторно-евакуаторну функцію товстої кишки, мікробний спектр, вміст летучих жирних кислот (інтегральний показник мікробного ценоза), стан запирального апарата прямої кишки, функцію інших органів і відділів шлунково-кишкового тракту, ендокринного апарату, вегетативної нервової системи (для жінок обов’язковим є огляд гінекологом з метою визначення положення матки).

       Виконання програми обстеження дозволяє відповісти на основне питання: закреп викликаний органічним захворюванням чи є функціональним розладом.

      Лікування закрепу залежить від його типу та факторів, якими він спричинений. Так, нормалізація стільця при органічних закрепах насамперед залежить від ефективності лікувальних заходів щодо основного захворювання.
      Терапевтична тактика при функціональних закрепах включає наступні напрями.

Важливе значення надається режиму фізичної активності та психотерапії. Пацієнту слід пояснити, що треба добиватися випорожнення кишківника вранці після достатньо об’ємного сніданку (щоб використати шлунково-кишковий рефлекс) і не подавляти позив до дефекації через поспіх, соромливість, огиду до громадського туалету тощо. За 30 хвилин до сніданку слід випити склянку холодної води (краще газованої). Якщо дозволяє стан серцево-судинної системи, то хворому слід дотримуватись активного рухового режиму, займатися плаванням, гімнастикою, ходінням на лижах, спортивними іграми тощо.
       Призначаючи дієтотерапію, треба враховувати дані анамнезу про несприйняття пацієнтом деяких харчових продуктів. При цьому слід уникати значних обмежень харчового раціону. В разі гіпокінетичного закрепу до раціону має входити щонайменше 1,5-2 л рідини та продукти, що сприяють випорожненню кишок: кисле молоко, чорний хліб або хліб, випечений із пшеничного борошна грубого помолу, кислі фрукти та овочеві соки (капустяний, буряковий, моркв’яний, сливовий), овочі, фрукти, крупи, олія. Обмежується вживання овочів, які зумовлюють метеоризм (бобові, капуста, шпинат, щавель тощо), продуктів, багатих на ефірні олії (редька, цибуля, часник), і тих, що гальмують випорожнення (міцний гарячий чай, какао, червоне вино, чорниця, манна та рисова каші, слизисті супи, киселі). За відсутності протипоказань перед їжею доцільно рекомендувати “дієту із зеленню”, яка складається зі 100 г салату з сирих овочів 3 рази на день.
При закрепах гіперкінетичного типу застовують малошлакову дієту (одноденний кефір, протерта клітковина тощо) з домішком жирів, поступово додаючи до їжі спочатку відварені овочі, а потім і сухі. Для покращення кишкового транзиту використовуються висівки, які значно збільшують добову кількість калу (1 г клітковини дає приріст 20 г до фекалій). Рекомендується починати з трьох чайних ложок пшеничних висівок на день, а далі, за показами, дозу можна збільшити до 3-6 столових ложок на добу.
Фізіотерапевтичні методи лікування призначаються при закрепах з урахуванням типу порушень моторної функції товстої кишки.
      

Фізіотерапевтичне лікування закрепів

При закрепах із гіпомоторною дискінезією рекомендуються фізіотерапевтичні процедури, які сприяють підвищенню тонусу черевної стінки і нормалізації моторики кишок: сидячі ванни (температура 28-30о С) з одночасним самомасажем живота по 3-5 хвилин через день, висхідний душ, підводний душ-масаж, електрофорез з кальцієм, прозерином, ультразвук за лабільною методикою по ходу низсхідної і сигмоподібної кишок тривалістю 3-5 хвилин через день, діадинамотерапія, ультрафіолетове опромінення передньої стінки живота.

При переважно спастичному характері закрепу показані грязьові, парафінові, озокеритові аплікації на нижню частину живота.

 

Крім того, призначають настойку валеріани, собачої кропиви, шишок та залозок хмелю, броміди, вегетативні гармонізатори. Іноді на короткий час доводиться призначати транквілізатори. Вибір психотропного препарату залежить від невротичних розладів; при цьому перевага надається транквілізаторам з ноотропною дією (адаптол по 0,3-0,6 г 2-3 рази на день, ноофен по 0,25-0,5 г 2-3 рази на день).
         У випадках, коли зазначені лікувальні заходи, застосовувані систематично протягом 3-4 місяців, не усунули закрепу, призначають препарати проносної дії, які за механізмом впливу на випорожнення кишківника поділяють на 4 групи:

1) засоби, що викликають хімічне подразнення рецепторного апарату кишки:	· похідні антрахінонів (препарати сени, крушини, ревеню), · похідні дифенілметану (бісакодил, лаксанедин, дульколакс, гутталакс), · агоністи 5-НТ4-рецепторів кишківника, · касторова олія;
2) засоби з осмотичними властивостями	2) натрію сульфат, магнію сульфат, сіль карловарська, лактулоза, форлакс, фортранс, норгалакс;
3) засоби, що збільшують об’єм вмісту кишківника	висівки, метилцелюлоза, морська капуста;
4) засоби, які сприяють пом’якшенню калових мас і їх ковзанню	4) вазелінова та мигдалева олія, свічки з гліцерином.

Починають з вазелінової олії по 1-2 столові ложки на добу протягом 1-12 днів, оскільки більш тривале його застосування може порушувати всмоктування жиророзчинних вітамінів (ретинолу, кальциферолу, нафтохінонів). У людей старечого віку масло може просмоктуватися через слабкий зовнішній відхідниковий стискач і викликати у цій зоні сверблячку. В осіб похилого віку, а також у лежачих, дуже ослаблених хворих і тих, що страждають на шлунково-стравохідний рефлюкс, може виникнути аспіраційна масляна пневмонія.
З метою змазування слизової оболонки кишківника і розм’якшення калових мас використовують також мигдалеве масло по 1 чайній ложці 2 рази на день.
Серед проносних засобів, які стимулюють функцію кишківника шляхом пригнічення процесів всмоктування іонів натрію і води в кишківнику і підвищення кишкової секреції, найчастіше використовують препарати, що містять антраглікозиди; їх проносний ефект виявляється за 8-12 годин після вживання. Природні антраглікозиди входять до складу наступних препаратів: корінь ревеню в порошках і таблетках по 0,5 г (призначають по 0,5-1 г на ніч або 2 рази на день), кора крушини у вигляді узвару (20 г на 200 мл — по 1-2 столові ложки вранці і ввечері), екстракт крушини (по 20-40 крапель вранці і ввечері) і таблетки крушини по 0,2 г (1-2 таблетки на ніч), рамніл (стандартизований препарат кори крушини) в таблетках по 0,05 г (по 1-2 таблетки на ніч), плоди жостера у вигляді узвару (20 г на 200 мл — на 1/2 склянки на ніч), препарати з сени (сенодектин, сенаде, глаксена, тисасен — по 1-3 таблетки на ніч), стеркулії платанолистної у вигляді настоянки (по 20-40 крапель 3 рази на день) і гранул препарату нормакол (по 10 г, попередньо розчинити гранули в 100 мл теплої води, 3 рази на день). Випускаються також комбіновані препарати (агіолакс, регулакс, кафіол), проносні збори.
Проносний ефект бісакодилу (дериват діфенілметану) близький до дії антраглікозидів (призначається перед сном по 1-3 драже або у вигляді свічки вводиться в задній прохід). До препаратів цієї групи належить ізафенін (в таблетках по 0,01 г) та ізаман (в таблетках по 0,005 г ізафеніна і 0,15 г манніта), які застосовують по 1 таблетці 2-3 рази на день.
Серед агоністів 5-НТ4-рецепторів кишківника найбільш вивченим препаратом, який первинно стимулює пропульсивну активність товстої кишки, є цисаприд, механізм дії якого заключається у збільшенні виділення ацетилхоліна з постгангліонарних закінчень кишкового сплетіння. Враховуючи те, що антиабсорбтивна дія цисаприда мінімальна, в разі частого його застосування не розвиваються електролітні порушення, у хворих не буває рідкого стільця, характерного після вживання осмотичних сольових або стимулюючих кишківник проносних засобів. Терапевтична доза цисаприду — 30 мг на добу.
Касторова олія після прийому всередину розщеплюється ліпазою в тонкій кишці, внаслідок чого утворюються гліцерил і рицинова кислота, яка подразнює рецептори товстої кишки і зменшує реабсорбцію в кишківнику. Випускається в капсулах по 1 г або у вигляді емульсії і призначається по 15-30 г протягом півгодини.
       Сольові проносні засоби (натрія сульфат, магнія сульфат, карловарська сіль) застосовуються, як правило, одноразово, коли необхідне швидке випорожнення кишківника (наприклад, отруєння), і в разі гострих закрепів. При хронічних закрепах сольові проносні не застосовують, оскільки на фоні їх вживання розвиваються загальні і атрофічні зміни слизової оболонки, пов’язані з їх локальною подразнюючою дією.
        Механізм дії препарату гутталакс (натрія пікосульфат) заключається в безпосередньому подразненні гладких м’язів кишківника і нейрофізіологічній активації рецепторів, що посилює виділення слизовою оболонкою секрету і збільшує перистальтику. Застосовується по 10-20 крапель увечері, проносна дія наступає за 6-12 годин.
        До засобів, що мають осмотичний ефект, належать також препарати синтетичного дисахариду лактулози (дуфулак, нормазе) і гідрофільного колоїду (макроголь-4000, форлакс, фортранс). Лактулоза не гідролізується в тонкій кишці і створює сприятливі умови для розвитку молочнокислих бактерій, в результаті життєдіяльності яких утворюється молочна кислота і жирні кислоти, розвивається ацидоз, стимулюється перистальтика товстої кишки, підвищується внутрішньо-кишковий осмотичний тиск, що спричиняє збільшення об’єму кишкового вмісту і пом’якшення калових мас, а також зменшення утворення токсичних продуктів в товстій кишці. Препарат призначають по 15-30 мл 2 рази на добу.
        Форлакс (макроголь-4000) — високомолекулярна осмотична речовина, яка, зв’язуючи воду, збільшує об’єм і нормалізує консистенцію фекалій, що сприяє покращенню кишкової перистальтики шляхом стимуляції механорецепторів, відновленню рефлексу евакуації та забезпеченню фізіологічного випорожнення кишківника. Форлакс на початку лікування призначають по 1-2 пакетики (10-20 г) з 200 мл води вранці і ввечері, що дозволяє у більшості пацієнтів на 3-4 день встановити стілець нормальної частоти (3-5 разів на тиждень) і консистенції.
У разі тривалого закрепу або необхідності промивання кишківника перед проведенням ендоскопічних або рентгеноскопічних досліджень, порожнинних операцій доцільним є застосування препарату фортранс у пакетах по 14 г, який містить макроголь-4000 у поєднанні з електролітами (солі натрія і калія) в такій кількості, що відновлений розчин не призводить до електролітного обміну між кишківником і плазмою, а макроголь-4000 не всмоктується. Вміст пакету слід розчинити в 1 л води і вжити напередодні ввечорі, якщо процедури призначені наранок.
       Збільшення об’єму калових мас та їх розм’якшення, що полегшує просування по кишківнику, викликає також норгалакс (гель для ректального застосування), активною діючою речовиною якого є докузат натрію — аніонна поверхнево-активна речовина, що зменшує поверхневий натяг рідини в товстій кишці і сприяє затримці води у фекальних масах, що, в свою чергу, збільшує їх об’єм. Препарат випускається у вигляді геля в тубах-канюлях для застосування у формі мікроклізм, особливо у важких хворих, у яких закрепи обумовлені тривалим дотриманням ліжкового режиму, у післяопераційних хворих з розладом випорожнення кишківника, при закрепах “мандрівників”, пов’язаних зі зміною обстановки і характеру харчування, в разі закрепів, спричинених зниженням чутливості прямої кишки, а також при підготовці до ендоскопічного дослідження шлунково-кишкового тракту, органів сечовидільної системи, поперекового відділу хребта. При тривалому застосуванні норгалаксу може з’явитися відчуття жалення в області ануса, в окремих випадках розвиваються застійні явища у прямій кишці. Особливої обережності слід дотримуватися при анальних норицях, кровотечах, ректоколіті.
До засобів, які збільшують об’єм вмісту кишківника як наповнювачі, належать рослинні волокна (пшеничні висівки, морська капуста, препарати метилцелюлози, агар-агар, лляне насіння, насіння кульбаби).
Морська капуста містить йодисті і бромисті солі, альгінати, манніт, ламінарин, вітаміни В1, В2, В12, С, D, каротиноїди, мікросегменти. Як і інші препарати цієї групи, морська капуста збільшує об’єм кишкового вмісту і сприяє прискоренню його транзиту. Призначається всередину по 1/2-1 чайній ложці на ніч, за відсутності ефекту — 2-3 рази на день з тим самим дозуванням. Суму діючих речовин морської капусти містить препарат ламінарид, який випускається в гранулах і застосовується по 1-2 чайній ложки гранул 1-2 рази на день після їжі.
         Ефективність мукофалька, який містить гідрофільні волокна скорлупи насіння індійської кульбаби, полягає в тому, що він відновлює порушену моторику кишківника завдяки натуральним баласним речовинам, викликає м’який стілець, що особливо важливо при анальних тріщинах, геморої, після анально-ректальних оперативних втручань і при вагітності. Препарат випускається в гранулах (5 г у пакеті) і призначається по 1-3 пакети в 200 мл води або фруктового соку за 30 хвилин до їжі, може ефективно застосовуватися протягом тривалого часу. При нормалізації моторної функції кишківника і акту дефекації вживання мукофальку можна припинити і відновляти лише за необхідності.
        Для лікування хронічних закрепів застосовуються газоутворюючі (“шипучі”) і гліцеринові свічки.
Газоутворюючі свічки (феролак, кальціолак, свічки з ревенем) застосовуються переважно при закрепах, обумовлених гальмуванням позивів до дефекації, а також при проктогенних закрепах. Газоутворюючі супозиторії не викликають побічних ефектів, вони допомагають відновити втрачений рефлекс до дефекації, тому їх доцільно поєднувати з умовним подразником (вживання холодної води, соку).
       Свічки з гліцерином (містять гліцерин, стеаринову кислоту, натрія карбонат) при введенні в пряму кишку (по 1 свічці 1 раз на добу через 15-20 хвилин після сніданку) викликають легку подразнюючу дію на слизову оболонку і рефлекторним шляхом стимулюють дефекацію, сприяють розм’якшенню калових мас. Гліцеринові свічки протипоказані при загостреннях геморою, тріщинах заднього проходу, запальних і пухлинних захворюваннях прямої кишки.

Більшість проносних засобів рекомендують застосовувати, по можливості, короткий термін часу, тому що в разі тривалого лікування можуть розвиватися побічні ефекти: алергічні реакції (висипка, синдром Стівенса-Джонса, медикаментозний шок, вовчакоподібний синдром), медикаментозна діарея, порушення функції тонкої кишки (синдром мальабсорбції, синдром ексудативної ентеропатії), ентероколіт, меланоз товстої кишки (головним чином, при тривалому вживанні антрахінових препаратів), кишкова непрохідність (при вживанні дериватів клітковини), обструкція стравоходу (при вживанні дериватів клітковини за рахунок їх розбухання), рак різних відділів шлунково-кишкового тракту (при вживанні всередину великої кількості вазелінової олії), хронічний гепатит, цироз печінки, анальна сверблячка (при виділенні вазелінової олії тощо через анальний отвір), ліпідні пневмонії (у людей похилого і старечого віку при вживанні вазелінової олії в лежачому стані, при дисфагії), подразнення анальних тріщин і пухлин прямої кишки, загострення її запальних захворювань і геморою при застосуванні гліцеринових свічок.

             При спазмах кишок, болю в животі, нападі кишкової кольки, які часто спостерігаються при синдромі подразненої товстої кишки, доцільним є застосування блокатора кальцієвих каналів прямої міотропної спазмолітичної дії з переважним впливом на травний тракт — діцетелу, який призначається при гіперкінетичних закрепах по 0,05 г під час їжі 3-4 рази на день. Клінічний ефект застосування препарату проявляється уже на 2-3 день з початку лікування. При метеоризмі рекомендують настій ромашки аптечної, трави кропу городнього, стебля золототисячника.
Коли тривале (протягом 1,5-2 років) наполегливе комплексне консервативне лікування не дає ефекту і, до того ж, наявні явища інтоксикації (щоправда, це спостерігається дуже рідко, головним чином при агангліозі), може постати питання про застосування оперативного лікування (деко- чи ілеоректальний анастомоз, який іноді поєднують з лівобічною геміколектомією). Проте майже у половині всіх випадків результати операції бувають незадовільними, бо порівняно швидко закреп може поновитися.
       

Хворим із функціональним закрепом може бути корисним санаторно-курортне лікування на бальнеологічних курортах з теплим морським чи гірським кліматом або в санаторіях, які розташовані неподалік від місця їх проживання і в яких добре налагоджена психотерапія. Вибираючи курорт, слід враховувати не лише функціональний стан травного каналу, а й нервової та серцево-судинної систем, психічні особливості хворого (характер неврозу, склад особистості тощо). Слід зважати на те, що активно застосовувані на курортах кишкові зрошування не рекомендуються пацієнтам із вираженим дисбактеріозом кишківника.
      Профілактика закрепів

Профілактика закрепів передбачає:

1. активний спосіб життя (ранкова фіззарядка, водні процедури, прогулянки тощо),

2. раціональний режим харчування з обов’язковим включенням до раціону продуктів, що містять харчові волокна,

3. неухильне дотримання правила щоденного відвідування туалету в певний час після їжі (краще після сніданку),

4. своєчасне лікування захворювань, що викликають закрепи.

Фармакотерапія захворювань органів травлення в геріатрії

 

 

 

 

Фармакотерапія в осіб літнього та старечого віку відрізняється специфікою, зумовленою морфологічними, метаболічними та функціональними змінами, які виникають в організмі при старінні. Вікові зміни шлунково-кишкового тракту можуть бути причиною значних коливань абсорбції медикаментів.

 

До таких змін належать: • гіпокінезія шлунка та кишечника; • гіпо- та ахлоргідрія; • атрофія ворсинок кишечника; • зниження секреторної активності залоз шлунка, кишечника та підшлункової залози; • зменшення мезентеріального кровотоку; • наявність запальних захворювань слизової оболонки шлунково-кишкового тракту; • супутні захворювання.

 

 

Особливості патології у людей похилого віку.

1.     Більшість хворих страждає на хронічні захворювання (від 4 до 10), що ускладнює їх протікання і затрудняє проведення раціональної і безпечної ФТ.

2.     Домінують хронічні захворювання та їх моносимптоматика.

3.     Характерна атиповість перебігу захворювання.

4.     Характерна хронізація гострих захворювань (з початку захворювання мають затяжний перебіг).

5.     Характерна ареактивність організму з імунною недостатністю (знижений імунітет).

6.     На першому місці спостерігається серцево-судинна патологія і захворювання інших органів і систем.

Особливості психіки людей  похилого і старечого віку

Одинокість, соціальна ізоляція; Депресивний стан; Егоцентризм; Найбідніша частина людства; Своя система поглядів на лікування; Погана пам’ять.

 

Особливості ФК у людей  похилого і старечого віку.

1.     у хворих антацидний стан шлунка.

2.     порушується процес  всмоктування з ШКТ.

3.     зменшується кількість рідини в організмі і збільшується кількість жирових клітин.

4.     порушується процес виділення (зменшена кількість функціонуючих  нефронів).

        Ці фактори зменшують надходження лікарських препаратів у кров і, відповідно, знижують терапевтичний ефект. Окрім того, більш тривале перебування медикаментів у шлунку збільшує їх подразнювальну дію на слизову оболонку, що супроводжується розвитком диспепсичних явищ, болем в епігастрії та може навіть призводити до утворення виразок шлунка й кишечника, викликати шлунково-кишкові кровотечі.
Сповільнення моторики шлунково-кишкового тракту у пацієнтів літнього віку сприяє виникненню закрепів, що призводить до посиленого всмоктування лікарських речовин. Цей факт необхідно враховувати, призначаючи холінолітики, трициклічні антидепресанти, протипаркінсонічні засоби, фенотіазинові нейролептики, які також уповільнюють моторику шлунка та кишечника.
Таким чином, люди літнього віку через біологічні, медичні та соціальні проблеми є одними з основних споживачів лікарських засобів. Тому найважливішим з-поміж інших завданням сучасної геріатричної фармакології є безпечне використання медикаментозних засобів із метою зменшення їх побічних ефектів і продовження активного та здорового способу життя.

ФТ у хворих похилого і старечого віку необхідно проводити в комплексі з фізіотерапевтичними методами. Нераціонально одночасно призначати багато лікарських препаратів. Особливо обережно необхідно призначати наступні лікарські препарати: серцеві глікозиди, снодійні, анальгетики, антидепресанти.

Призначаючи ФТ необхідно враховувати особливості психіки людей  похилого і старечого віку.

Особливості геріатричної фармакотерапії

– ФТ провідного захворювання, синдрому.

– Простий режим прийому ліків з письмовим поясненням часу вживання і дози. 

– Враховувати поліпатію, хронічні дегенеративні невиліковні хвороби

– Враховувати психічний і соціальний стан хворого: самотність, депресія, деменція, зубожіння, енцефалопатія тощо.

– Індивідуальність. Індивідуальний підбір дози і препарату шляхом титрування з переходом на підтримувальну дозу.

– Дозування препарату з врахуванням  вікових змін, чутливості та реактивності органів, систем і цілісного організму, особливостей всмоктування, руйнування та виведення препарату у даного хворого;

– Терапевтична доза не вище 50 % дози хворих молодого і се­реднього віку.

– До комплексної терапії включати геропротектори, адаптогени анаболічні гормони.

– Хворі схильні до самолікування і поліпрагмазії.

– Сповільнення всмоктування, метаболізму і елімінації ліків з організму.

– Високий ризик кумуляції ліків і їх метаболітів. При розпаді ліки дуже довго циркулюють, отже більше побічних дій;

– Порушений електролітний обмін і гіповітаміноз.

        Отже, у похилому і старечому віці порушується абсорбція лікарських засобів в  ШКТ, змінюється розподіл в тканинах, знижується зв’язок з білками, активність ферментів, які приймають участь в біотрансформації лікарських засобів і зменшення їх виведення із організму.

Основні принципи раціональної ФТ в геріатрії.

1.      Медикаментозна терапія  повинна бути  строго обґрунтованою і спрямованою на  лікування захворювання, яке визначає тяжкість  стану хворого. Це дасть змогу   виключити неприпустиму, в цих вікових групах, поліпрагмазію.

2.     Необхідно використовувати мінімум ліків, які використовуються при лікуванні основного захворювання. Слід враховувати їхню взаємодію. 

3.     Спосіб прийому ліків повинен бути простим.

4.     У похилому і старечому віці лікарські засоби можуть мати неблагоприємну (побічну) дію на органи в значно більшій мірі ніж у людей зрілого віку.

5.     Опірність інтоксикації в похилому і старечому віці значно знижена, інтоксикація небезпечна навіть при невеликій дії токсичних метаболітів і лікарських засобів.

6.     Необхідно враховувати психічний стан людини (забезпечити хворого письмовими рекомендаціями), соціальні умови.

7.     На початку лікування рекомендують зменшенні дози лікарських засобів. В подальшому поступово підвищують до досягнення лікувального ефекту (серцеві глікозиди, седативні, гіпотензивні, нейролептики; початкові дози цих препаратів необхідно зменшити в два рази в порівнянні з дозами для людей середнього віку). При досягненні лікувального ефекту дози необхідно зменшити і дати підтримуючу, яка нижча ніж у людей зрілого віку.

8.     Лікування антибіотиками і антибактеріальними хіміопрепаратами необхідно проводити в звичайних або дещо знижених дозах згідно загальних правил. Одночасно рекомендується застосування вітамінів, особливо групи В.

9.     Необхідно враховувати водний і сольовий раціон хворих, кількість виділеної сечі. Недостатнє вживання рідини людьми похилого і старечого віку сприяє розвитку медикаментозної інтоксикації.

10. Довготривале вживання заспокійливих, анальгетиків, снодійних викликає привикання, і для отримання терапевтичного ефекту хворі збільшують дозу, що сприяє розвитку медикаментозної інтоксикації. В зв’язку з цим препарати цих фармакологічних груп необхідно призначати на короткий термін і проводити часту заміну одних препаратів іншими з аналогічною дією і по можливості робити перерви в прийомі ліків.

11. Для зниження токсичності і підсилення ефективності рекомендується призначати в малих дозах ряд фармакологічних препаратів, які дають подібний фармакотерапевтичний ефект,  доповнюючи один іншим, але діючим на різні ланки саморегуляції організму.

12. Вроджена або набута підвищена чутливість до деяких ліків може спостерігатись у всіх вікових періодах. Частим ускладненням фармакотерапії у людей старших вікових груп є медикаментозна алергія.

13. Для профілактики і лікування передчасного старіння необхідно проводити комплексну вітамінотерапію, направлену на стимуляцію і підтримання метаболічних процесів і функцій організму хворих. Вітамінотерапію необхідно розцінювати як фактор, якій зменшує ризик розвитку медикаментозної інтоксикації і інших побічних реакцій у похилому і старечому віці.

 ФТ у хворих похилого і старечого віку необхідно проводити в комплексі з фізіотерапевтичнимі методами. Нераціонально одночасно призначати багато лікарських препаратів. Особливо обережно необхідно призначати наступні лікарські препарати: серцеві глікозиди, снодійні, анальгетики, антидепресанти.
Нижче подано класифікацію препаратів, які використовуються в гастроентерології, та характеристику деяких з них.

 

1. Засоби, які знижують концентрацію соляної кислоти та пепсину
1.1. Блокатори Н₂-рецепторів гістаміну (ранітидин – Ранітидин, Ранісан, Зантак, Зоран, Гістак; фамотидин – Фамотидин, Квамател; сульфамід)

1.2. Інгібітори протонової помпи (ІПП) (омепразол – Омепразол, Омез, Гастрозол; езомепразол – Нексіум, рабепразол – Парієт, ланзопразол – Ланзап, Ланза)
ІПП сьогодні є найефективнішими противиразковими препаратами.
Переваги інгібіторів протонової помпи:
• Чітко встановлений механізм дії;
• Оптимальна для лікування кислотозалежних захворювань антисекреторна активність (гальмування як базальної, так і стимульованої секреції кислоти);
• Найсильніший кислотознижувальний ефект;
• Проста схема дозування (1 раз на добу);
• Відсутність протипоказань, добра переносимість та низька частота побічних ефектів;
• Не потребують збільшення дози в процесі лікування;
• Є препаратами вибору в лікуванні рефлюкс-езофагітів та синдрому Золінгера–Елісона;
• Мають антихелікобактерну активність і розглядаються як обов’язковий компонент антихелікобактерної терапії.

Нексіум (езомепразол) — S-ізомер омепразолу, що зменшує секрецію шлункового соку за рахунок чітко спрямованого механізму дії. Це специфічний інгібітор протонової помпи. Препарат застосовують для лікування виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, лікування та профілактики ерозивного рефлюкс-езофагіту, симптоматичного лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби, разом із антибактеріальними препаратами – для ерадикації Helicobacter pylori, при пептичній виразці, синдромі Золінгера–Елісона.
Препарат може призначатись у таблетованій формі, існує також форма для внутрішньовенного застосування. Метаболізм Нексіуму практично не змінюється з віком, тому можливе його використання в пацієнтів літнього віку.
При використанні інгібіторів протонової помпи є певні фактори ризику (Wormsly,1995):
• Омепразол при тривалому застосуванні у дозах, що відповідають призначуваним, у 40% випадків індукує карциноїдні пухлини шлунка в щурів;
• У 18% пацієнтів в результаті лікування омепразолом розвивається атрофічний гастрит;
• У межах 5-річного лікування омепразолом у 50% пацієнтів розвивається гіперплазія ECL-клітин¹, у 1/3 з яких виникає мікронодулярна гіперплазія, що свідчить про наявність мутацій у клітині.
1.3. Селективні М-холіноблокатори (пірензепін – Гастроцепін)
На жаль, терапевтичне застосування препаратів цієї групи обмежене через велику кількість побічних ефектів: сухість у роті, спрагу, порушення акомодації, тахікардію, утруднене сечовипускання, атонію кишечника, запаморочення, головний біль, світлобоязнь, гостру затримку сечі у хворих із аденомою простати. До того ж, для препаратів цієї групи характерною є широка взаємодія з іншими медикаментами, у результаті чого їх ефект спотворюється. Гастроцепін недостатньо знижує кислотність та має вузький терапевтичний дозозалежний діапазон (табл. 2).
1.4. Антациди (Альмагель, Гастал, Алюмаг, Маалокс, Фосфалюгель)
Ця група препаратів має свої переваги та недоліки (табл. 3), серед останніх найбільш клінічно значимими є порушення стулу — закрепи чи проноси (залежно від співвідношення в препараті алюмінію та магнію), зміна забарвлення калу, синдром дефіциту фосфатів за рахунок зниження їх абсорбції в кишечнику, підвищення чутливості до патогенних мікроорганізмів, зміна ефектів препаратів при їх одночасному прийомі. Використання антацидів суттєво обмежене при порушенні функції нирок. Крім того, при тривалому прийомі великих доз антацидів існує певний ризик виникнення хвороби Альцгеймера.
1.5. Аналоги простагландинів (мізопростол – Cайтотек/Цитотек)
Терапевтична доза мізопростолу 300 мг 4 рази на добу підвищує індекс заживлення дуоденальних виразок у порівнянні з плацебо на 35%, проте одночасно призводить до розвитку побічних ефектів у вигляді діареї майже у 25-30% хворих.

2. Цитопротектори слизової оболонки стравоходу, шлунка, дванадцятипалої кишки (Смекта; сукральфат – Сукральфат, Вентер)
Смекта – завдяки потужним адсорбційним властивостям препарат виводить з організму віруси, бактерії, токсини, а також солі жовчних кислот та гази. В’яжуча та мукоцитопротекторна дія Смекти забезпечує покриття слизової оболонки кишечника захисним шаром, що перешкоджає руйнівній дії збудника діареї. Унікальна кристалічна структура дозволяє препарату включатися до слизу кишечника, що сприяє відновленню бокаловидних клітин усього за 3 дні. Також при його застосуванні покращується склад мікрофлори.

3. Вісмутвмісні препарати
3.1. Колоїдні з цитопротективним та антихелікобактерним ефектом (колоїдний вісмут – Де-нол, Вентрисол) (табл. 4)
3.2. Препарати із цитопротективним та антацидним ефектом (Вікалін, Вікаїр)

4. Комбіновані препарати для лікування виразкової хвороби
(антибіотик + інший антимікробний препарат + блокатор протонової помпи – Орністат; домперидон + блокатор протонової помпи – Омез Д; блокатор протонової помпи + кларитроміцин + амоксицилін – Пілобакт Нео)
Орністат – комплексний препарат для терапії хронічного гастриту, пептичноі виразки шлунка та дванадцятипалої кишки, асоційованих із Helicobacter pylori. До його складу входять: рабепразол – інгібітор протонової помпи; орнідазол – протимікробний препарат, механізм дії якого пов’язаний із порушенням структури ДНК чутливих до нього мікроорганізмів; кларитроміцин – антибіотик групи макролідів.

5. Протизапальні препарати
5.1. Із неспецифічним ефектом (сульфасалазин, месалазин – Салофальк, Пентаса)
5.2. Із імуномодулювальним ефектом (гідрокортизон, преднізолон, бетаметазон)

6. Спазмолітики та прокінетики
6.1. Із системним ефектом (Но-шпа, Но-шпа форте, Бускопан, Метацин)
6.2. Із селективним ефектом (хімекромон – Хімекромон, Одестон; Дуспаталін)
Дуспаталін (мебеверин) – спазмолітичний препарат, який сприяє швидкому усуненню спастичного абдомінального болю, має тривалий (до 12 год) вплив на кишечник та сфінктер Одді, сприяє відновленню моторики та відтоку жовчі, не має системних побічних ефектів.
6.3. Із прокінетичним ефектом (метоклопрамід – Церукал; домперидон – Домперидон, Мотиліум, сульпірид – Сульпірид, Еглоніл)

7. Послаблювальні засоби
7.1. Із осмотичним ефектом (препарати, що містять макрогол – Форлакс, Фортранс; лактулоза)
Форлакс (10 г) – за рахунок утворення водневих зв’язків із молекулами води утримує її в кишечнику. Приймають по 1-2 пакетики на добу, бажано вранці та під час їди.
Фортранс – ще один препарат із осмотичним ефектом, простий та безпечний у використанні. Застосовується для підготовки кишечника до проведення ендоскопічних та рентгенологічних досліджень, хірургічних утручань. Препарат забезпечує якісне очищення кишечника у 98% пацієнтів, не впливає на гуморальні показники крові, не пошкоджує слизову оболонку кишечника, не порушує мікрофлору. Не впливає на частоту пульсу, показники АТ, частоту дихання у пацієнта, при застосуванні не викликає больових відчуттів. Простота використання дозволяє пацієнту провести очищення кишечника самостійно, навіть у домашніх умовах.
7.2. Із ефектом стимуляції перистальтики переважно товстого кишечника (фенолфталеїн; бісакодил; пікосульфат натрію – Гутталакс, Піколакс; Нормакол клізма)
Нормакол клізма – розчин для ректального застосування. Дія поєднаних у ньому моно- та динатрієвих фосфатів і невеликої кількісті рослинного клею викликає приток води до просвіту кишечника, що сприяє його розтягненню та приводить до дефекації.
7.3. Із комбінованим ефектом (Кафіол, Регулакс)
Кафіол – комбінований препарат у вигляді брикетів темно-бурого кольору з жовтими вкрапленнями (насіння плодів інжиру), із своєрідним фруктовим запахом та смаком. Кожен брикет містить 0,7 г листя сени, 0,3 г плодів сени, 2,2 г м’якоті плодів сливи, 4,4 г плодів інжиру, 0,84 г вазелінової олії. Послаблювальна дія препарату зумовлена хімічним (антрахінони листя й плодів сени) та механічним (пектини плодів сливи й інжиру) подразненням кишечника, а також полегшенням просування кишкового вмісту (завдяки дії вазелінової олії).

8. Антимікробні засоби
8.1. Сульфаметоксазол
8.2. Макроліди (кларитроміцин – Кларитроміцин, Фромілід, азитроміцин – Сумамед, рокситроміцин)
8.3. Тетрацикліни (доксициклін, вібраміцин)
8.4. Пеніциліни (амоксицилін – Амоксицилін, Аугментин, Амоксиклав, Флемоксин Солютаб)
8.5. Цефалоспорини (цефтриаксон, цефотаксим – Клафоран; цефоперазон)
8.6. Карбапенеми (іміпенем, меропенем)
8.7. Аміноглікозиди (амікацин, сизоміцин)
8.9. Нітроімідазоли (метронідазол – Метронідазол, Трихопол; тинідазол)

9. Противірусні засоби
9.1. Противірусні засоби для лікування РНК-вірусних інфекцій
9.1.1. Інтерферони короткої дії (Інтрон А, Лаферон)
9.1.2. Інтерферони тривалої дії (Пегінтрон, Пегасис)
9.3. Противірусні засоби для лікування ДНК-вірусних інфекцій (ламівудин, зовіракс)

10. Протигрибкові препарати (флуконазол – Флуконазол, Дифлюзол; тербінафін – Ламізил, амфотерицин В)

11. Гепатопротектори
11.1. Препарати рослинного походження (Карсил, Дарсіл, Гепарсил, Легалон, Хофітол, Гепабене, Гепатофальк)
Перевагами гепатопротекторів рослинного походження є те, що вони:
• поєднують широту терапевтичної дії та відносну безпеку;
• виявляють природну «м’яку дію» завдяки наявності біогенних амінів, біофлавоноїдів, терпенів, вітамінів, мікроелементів, що забезпечують антиоксидантну та імуностимулювальну дію;
• можуть використовуватися в геріатрії та педіатрії;
• нетоксичні, добре переносяться хворими (окрім випадків підвищеної індивідуальної чутливості);
• відрізняються вигідними фармакоекономічними характеристиками.
Усі гепатопротектори можна класифікувати на моно- і полікомпонентні препарати:
а. Монокомпонентні препарати

Розторопша плямиста відома протягом 2000 років як рослина, що використовується в лікуванні захворювань печінки. У 1969 р. з плодів розторопші було виділено групу флавоноїдів, названу силімаринами. Механізм дії силімаринів ґрунтується на трьох основних ефектах:
– мембраностабілізуючому; – антиоксидантному; – метаболічному.
Препарати розторопші (Карсил, Дарсіл, Гепарсил, Легалон) ефективні навіть при цирозі печінки вірусної природи, у випадку неможливості проведення етіотропної терапії інтерфероном.
Препарат на основі листя артишоку (Хофітол) являє собою очищений сухий екстракт соку свіжого листя артишоку польового. Доведена його гіпохолестеринемічна дія, холеретичний, антиоксидантний, гепатопротекторний та діуретичний ефекти.
б. Полікомпонентні рослинні препарати
Комбінований препарат Гепабене містить комбінацію екстрактів плодів розторопші плямистої та рутки лікарської (до складу останньої входить алкалоїд фумарин), проявляє жовчогінну, холеспазмолітичну дію, знижує тонус сфінктера Одді (сфінктера загальної жовчної протоки). У зв’язку з цим препарат доцільно призначати при дискінезії жовчовивідних шляхів у поєднанні з ураженням печінки.
Комбінований препарат Гепатофальк планта  містить екстракт трьох рослин:
• плодів розторопші плямистої (використовується при хронічних гепатитах і цирозах печінки);
• екстракт трави та кореню чистотілу великого (застосовується для купірування болю при захворюваннях жовчовивідних шляхів: дискінезії, хронічному холециститі, дискінетичному варіанті невиразкової диспепсії);
• екстракт кореневища турмерика яванського (використовується при диспепсичних розладах, має протизапальну та бактерицидну дію відносно золотистого стафілококу, сальмонели та мікобактерій туберкульозу).
11.2. Препарати, які містять ессенціальні фосфоліпіди (Ессенціалє, Ессел Форте, Лівенціалє, Ліпін, Ліолів)
Ессенціалє та Ессел Форте – лікарські засоби, що містять ессенціальні фосфоліпіди. Являють собою високоочищені екстракти бобів сої та містять високі концентрації поліненасичених жирних кислот (лінолевої, ліноленової та олеїнової).
Екзогенні фосфоліпіди активують розташовані в мембрані фосфоліпідзалежні ферменти, що позитивно впливає на процеси обміну в печінці, покращує її детоксикаційну та екскреторну функції.
Ліпін – препарат природного походження для парентерального застосування, створений українськими вченими, являє собою ліофілізований яєчний фосфатидилхолін у ліпосомальній формі. Використовується у вигляді суспензії в ізотонічному розчині натрію хлориду з утворенням при цьому дрібних ліпосом, тому може розглядатись і як фосфоліпідний, і як ліпосомальний препарат. Ліпін виявляє антиоксидантну, детоксикаційну, кардіопротективну, протизапальну та гепатопротекторну дію. Висока ефективність і практично повна відсутність протипоказань до призначення дозволяють використовувати цей препарат у людей літнього віку для корекції функцій печінки, а також у практичній діяльності пульмонологів, фтизіатрів, реаніматологів.
Новий гепатопротектор Ліолів відносять до класу метало-ліпосомальних препаратів. Він являє собою поєднання мембранного фосфоліпіду (ліпіну) та комбінації алюмінію з мефенамовою кислотою (антраль). При гострому та хронічному ураженні печінки Ліолів зменшує її ушкодження, активує репаративні процеси в гепатоцитах. Завдяки наявності в препараті мефенамової кислоти має виражену пролонговану протизапальну дію.
Дія фосфоліпідних препаратів на мембрани:
• Відновлення цілісності мембран гепатоцитів;
• Заповнення щілин у мембранах;
• Нормалізація метаболічного потенціалу;
• Активація мембранних ферментів;
• Підвищення детоксикаційного екскреторного потенціалу;
• Підвищення активності та текучості мембран за рахунок ненасичених жирних кислот
11.3. Препарати, до складу яких входять амінокислоти (метіонін, адеметіонін, орнітин, Цитраргінін)
Адеметіонін (міститься у препараті Гептрал) – природна речовина, що включається в біохімічні процеси організму, стимулюючи вироблення ендогенного адеметіоніну. Це поліпшує функціонування транспортних систем жовчних кислот. Інший метаболіт адеметіоніну, таурин, також відіграє важливу роль у детоксикаційній функції печінки, сприяючи кон’югації жовчних кислот. Гептрал належить до гепатопротекторів із антидепресивною активністю. Його рекомендують призначати хворим похилого віку з депресивними станами при токсичних ураженнях печінки (в тому числі й алкогольних), при холестазах та цирозах.
Цитраргінін – препарат, що містить дві амінокислоти природного походження. Аргінін – бере участь у біосинтезі білка й у метаболізмі сечовини, сприяє виділенню кінцевих продуктів обміну речовин, має антиоксидантну дію, поліпшує мікроциркуляцію в печінці, зменшує гіпоксію та запалення. Амінокислота бетаїн задіяна в синтезі ліпідів. Бетаїн – це продукт окислення холіну, що бере участь у перетворенні гомоцистеїну на метіонін, сприяє мобілізації жирів із депо печінки. Це обґрунтовує його застосування при жировій інфільтрації цього органу. Іони цитрату в складі цитраргініну виявляють антацидну дію, особливо при порушеннях травлення, спричинених гіперхлоргідрією.
Орнітин (міститься у препараті Гепа-Мерц) – це амінокислота, що продукується при гідролізі аргініну, важливий проміжний продукт у циклі утворення сечовини. Орнітин ефективний при захворюваннях печінки, що супроводжуються гіперамоніємією (печінкова кома, цирози, печінкова енцефалопатія), оскільки знижує концентрацію аміаку в плазмі крові, сприяючи нормалізації кислотно-лужної рівноваги.
Метіонін є донором метильної групи, бере участь у процесах метилювання, нормалізує синтез фосфоліпідів і холіну. Призначають при токсичному гепатиті, дистрофії, білковій недостатності.
11.4. Синтетичні препарати (антраль, бетаїну цитрат, тіотриазолін)
Цитрат бетаїну (Цитрат Бетаїну Бофур) – містить іон цитрату та бетаїн. У людей літнього віку іон цитрату сприяє стимуляції моторики шлунка, є допоміжним засобом при лікуванні помірно виражених гіпертригліцеридемій.
Антраль є сполукою, яка поєднує алюміній з мефенамовою кислотою. Ефективний у лікуванні хворих із гострими та хронічними гепатитами, виявляє протизапальну, жарознижувальну, імунокоригуючу дію, має інгібуючий вплив на антигени вірусів гепатиту.
Тіотриазолін – синтетичний гепато- й кардіопротектор. Запобігає ушкодженню та загибелі гепатоцитів, активує процеси регенерації гепатоцитів, пришвидшує синтез та виділення жовчі, нормалізує її хімічний склад.
11.5. Препарати, які містять жовчні кислоти (урсодезоксихолева кислота)
Урсодезоксихолева кислота (Урсофальк) належить до гідрофільних жовчних кислот та є препаратом вибору в лікуванні хворих із первинним біліарним цирозом. Окрім цього урсофальк використовується для медикаментозного розчинення жовчних (холестеринових) каменів у дозі 10 мг/кг на добу протягом 6 міс. Якщо за цей час розчинення каменів не спостерігається, подальше лікування вважається недоцільним.
Для хенотерапії використовують і препарат хенодезоксихолевої кислоти – Хенофальк, що призначається в капсулах по 0,25 г 1 раз на добу, ввечері перед сном.
Останніми роками деякі автори використовують комбінацію Хенофальку з Урсофальком. Комбінований препарат під назвою Літофальк (урсо- + хенодезоксихолева кислота) викликає більш виражене зменшення біліарного холестерину.
11.6. Препарати тваринного походження (Cірепар, Вітогепат)

12. Протихолестатичні засоби
(Гептрал; урсодезоксихолева кислота – Урсофальк, Урсосан; хенодезоксихолева кислота – Хенофальк, Хеносан)

13. Ферментні та поліферментні препарати, що поліпшують травлення (табл. 10)
13.1. Екстракти слизової оболонки шлунка, містять абомін, ацидин-пепсин
13.2. Панкреатичні ензими, представлені амілазою, ліпазою та трипсином. Креон – ферментний препарат у формі желатинових капсул, які у шлунку розчиняються за 1-2 хвилини, вивільняючи кислотостійкі мінімікросфери. Така форма дозволяє препарату одночасно з їжею потрапляти в дванадцятипалу кишку. При цьому досягається рівномірне змішування, максимальний контакт із їжею та швидке й повне вивільнення ферментів у місці дії – дванадцятипалій кишці. Одночасне потрапляння ферментів і хімусу в дванадцятипалу кишку дозволяє поліпшити травлення без пригнічення функції підшлункової залози.
13.3. Комбіновані ферменти, що містять панкреатин у поєднанні з компонентами жовчі, геміцелюлозою та іншими додатковими компонентами
13.4. Рослинні ензими: папаїн, грибкова амілаза, протеаза, ліпаза та ін.
13.5. Комбіновані ферменти, що містять панкреатин у поєднанні з рослинними ензимами, вітамінами
13.6. Дисахаридази
Провідним ферментом під час добору препарату для замісної терапії є ліпаза. Це пов’язано з тим, що при захворюваннях підшлункової залози продукція та секреція ліпази страждає раніше, ніж продукція амілолітичних та протеолітичних ферментів. Для поповнення мінімальних потреб організму одна одиниця ферментного препарату (таблетка, драже, капсула) повинна містити щонайменше 8000 МО ліпази та 800-1000 МО протеаз.

Пробіотики
Живі мікроорганізми й речовини мікробного або іншого походження, що сприяють покращанню мікроекологічного статусу.
14.1. Пробіотики на основі монокультур облігатної або факультативної нормофлори кишечника (Біфідумбактерин, Колібактерин, Лактобактерин)
14.2. 2-4-компонентні пробіотики облігатної або факультативної нормофлори кишечника (Біфіформ, Лінекс, Йогурт)
14.3. Препарати на основі нетипових для нормофлори мікроорганізмів (Бактисубтил, Біоспорин, Ентерол).
Ентерол містить лікувальні дріжджі, що мають антимікробну активність та антитоксичну дію, припиняють вплив ентеротоксинів.
14.4. Синбіотики (комбінація пробіотиків та пребіотиків – Біфілакт; комбінація пробіотика та вітамінів – Лактовіт)
Пребіотики – речовини, що сприяють поліпшенню здоров’я шляхом вибіркової стимуляції та метаболічної активації певної групи мікроорганізмів, які заселяють товстий кишечник і сприяють нормалізації мікробіоценозу. До пребіотиків належать продукти харчування: хліб з висівками, крупи з оболонками, фрукти та овочі. Мукофальк містить оболонку насіння індійського подорожника, яка є харчовим середовищем нормальної мікрофлори кишечника.
Лактулоза – пребіотик, синтетичний дисахарид, який не зустрічається в природі. Потрапляючи в кишечник, слугує живильним середовищем для біфідобактерій та сприяє зростанню їх кількості.
14.5. Препарати на основі рекомбінантних генно-інженерних штамів
14.6. Мультипробіотики (Симбітер, Апібакт). Препарати являють собою стабільний симбіоз 14-25 штамів найбільш характерних для фізіологічної мікрофлори людини бактерій.

Раціональне харчування у літньому віці

 

 

 

 

 

 

 

 

В основі  процесів старіння лежать порушення обміну речовин, і в першу чергу білків. Зниження активності ряду ферментів сприяє зниженню синтезу білків, що у свою чергу призводить до порушення процесів біологічного окислення і зменшення енергоутворення, зниження споживання кисню тканинами таосновного обміну, а також до підвищення рівня ліпідів  у сироватці крові. Відзначаються зміни й у водно-сольовому обміні, що обумовлено зміною клітинної проникності: зниженням утримання внутрішньоклітинного калію і підвищення – натрію і хлору.

Істотні зміни спостерігаються й у  системі травлення. Ослаблення м’язів живота сприяє опущенню внутрішніх органів. Зменшується виділення  травних соків у шлунку, тонкій кишці, підшлункової залозі, порушується їхня  спроможність до переварювання. У більшості людей похилого віку знижується, а потім і зовсім зникає кислотність шлункового соку, зменшується кишкова моторика і з’являється схильність до закрепів. Крім цього, порушується відтік жовчі, зменшується виділення ферментів підшлункової залози. Суттєво порушується кровопостачання  Все це утруднює перетравлення та всмоктування їжі, зокрема, зниження всмоктування заліза і сприяння розвитку гіпохромної анемії. На фоні зменшення виділення ферментів підшлункової залози знижується утворення інсуліну. Падає активність і інших залоз внутрішньої секреції – щитоподібної та статевих, що у свою чергу впливає на обмін речовин і функцію різноманітних органів і систем.

При побудові харчових раціонів для осіб літнього віку необхідна адаптація хімічного складу і фізико-хімічних властивостей харчових речовин до фізіологічних особливостей організму людей цієї вікової групи. По статистичним даним, біля 75% людей похилого віку мають ті або інші порушення в харчуванні: біля 20% – переїдають, а 60% – харчуються нераціонально (частіше чоловіки), що      виражається в переваженні в їхньому раціоні м’ясних і борошняних продуктів із високим вмістом тваринного жиру, солодощів, здоби і недостатньому споживанні молочних продуктів, риби, овочів, фруктів. Харчування людей похилого віку повинно бути не тільки повноцінним, але і збалансованим,з урахуванням насамперед  вікових особливостей організму.

Перераховані вікові особливості організму людей похилого віку обумовлюють основні принципи побудови їхнього раціонального харчування.

По-перше, максимально різноманітне харчування (достатнє надходження білків, жирів, вуглеводів, вітамінів і мінеральних речовин) осіб літнього віку повинно поєднуватися з енергетичною збалансованістю, тобто калорійність раціону повинна відповідати енерготратам організму. З віком зменшується фізична активність і з’являється схильність до надлишкової маси тіла, тому калорійність раціону необхідно дещо знизити. Іноді при цьому корисно проводити розвантажувальні дні (за рекомендацією  лікаря , здебільшого1 раз на тиждень). Якщо повністю не істи важко, то в такий день слід пити тільки сирі соки або їсти який небудь один вид фруктів. При повноцінному харчуванні калорійність суточного раціону не повинна перевищувати 2000-2500 кілокалорій, навіть при значному фізичному навантаженні, але при обов’язковому дотриманні необхідного для життєдіяльності набору продуктів.

Зменшуючи кількість їжі і калорійність раціону, не можна різко обмежувати споживання білків, особливо тваринних, що містять незамінні амінокислоти. При цьому людям літнього віку краще вживати молочні і рибні продукти, тому що вони легше переварюються, краще засвоюються і мають високу живильну цінність. Молоко містить майже всі необхідні людині речовини, це продукт, збалансований самою природою. . Крім цього, молоко і молочнокислі продукти мають діуретичну (сечогінну) дію. Незбиране молоко не завжди добре переноситься людьми похилого віку, тому його можна добавляти в чай, каву, слід також широко використовувати  кисломолочні продукти, що перешкоджають розвитку гнильних мікробів у товстій кишці, регулюють кишкову моторику, перешкоджають розвитку закрепівУ раціон літньоїлюдини корисно вводити таке джерело білків, як творог, що містить порівняно велику кількість корисного для обмінних процесів метіоніну. Сир, у котрому багато білків і кальцію, для людей похилого віку рекомендується тільки негострих і нежирних сортів. Яйця мають найкращий, близький до оптимального, амінокислотний склад білків, тому 2-3 рази на тиждень їх корисно включати в харчування  у вигляді омлету або некруто. У раціоні літньої людини повинно бути і достатня кількість рослинних білків (половина від загальної кількості). Таке співвідношення в їжі тваринних і рослинних білків сприяє їхньому кращому перетравленню, всмоктуванню і засвоєнню. Джерелами рослинних білків служать хліб, хлібобулочні вироби, крупи, бобові (соя, горох, квасоля).

У раціоні літньої людини доцільно дещо знизити кількість жиру (до 70-80 г у день), особливотваринних жирів, що входять до складу м’ясних продуктів. З загальної кількості жиру біля 25-30 г повинні складати рослинні олії (соняшникова, кукурудзяна, оливкова, соєва та ін.). Бажано їх вживати в нерафінованому вигляді, додаючи в салати, вінегрети, до відвареної картоплі та у інші блюда. Кращими джерелами тваринних жирів вважаються молочні (вершки, сметана) у кількості 20-25 г у день. Тугоплавкі жири (яловичий, баранячий, свинячий) не рекомендуються. М’ясні блюда повинні вживатися  не більшніж один раз  протягом  дня, а 1-2 дні на тиждень м’ясо можна цілком виключити з харчування, замінивши його рибними і молочними продуктами. М’ясо слід переважно вживати нежирних сортів і в відварномувигляді. Рибу доцільно також відварювати, використовувати переважно нежирні сорти – морську ( навага, хек) і річкову (судак, щука).

Надлишок вуглеводів у харчуванні веде до збільшення маси тіла, що несприятливо впливає на стан серцево-судинної системи та обмінних процесів в організмі. У зв’язку з цим із віком рекомендується обмежити вжиток солодощів, кондитерських, хлібобулочних та макаронних виробів. Водночас рекомендується якомога ширше використовувати в харчуванні продукти, що є джерелами складних вуглеводів і містять рослинні білки, вітаміни, мікроелементи, клітковину – хліб грубого помолу, висівковийхліб, каша з вівсяної і гречаної крупи, бобові, різноманітні сирі овочі, ягоди і фрукти, мед, горіхи, пророщені зерна, нешлифовані крупи. Вжиток бобових слід декілька обмежити через посилення під їхнім впливом бродильних процесів, що викликають здуття живота і  несприятливо відбивається на стані серцево-судинної системи.

У зв’язку з особливостями харчування людей пристаркуватого віку співвідношення в ньому білків, жирів і вуглеводів складає 1:0, 8:3 на відміну від звичайного співвідношення 1:1:4 для осіб більш молодих вікових груп.

Вікові особливості шлунково-кишкового тракту (наприклад, атрофічний гастрит) є причиною нерідкої у людей похилого віку вітамінної недостатності (вітамінів В₂, В₆, В₁₂, РР, аскорбінової кислоти), що призводить до зниження активності багатьох ферментних систем організму і розвитку обмінних порушень. Тому доцільно вживати в їжу джерела цих вітамінів – свіжі овочі, фрукти, ягоди, кисломолочні продукти, вівсяну і гречану крупи, горіхи. При цьому дуже важливо додержуватися їх правильної кулінарної обробки. Недоцільно систематично користуватися консервованими продуктами, концентратами, тому що в процесі технологічного опрацювання вітаміни в них руйнуються. Превагу потрібно віддавати сирим овочам і фруктам, бажано протягом цілого року.

Поряд із цим необхідно достатнє надходження з їжею і мінеральних речовин. В організмі людей похилого віку знижується вміст заліза, калію, марганцю, кальцію. Ці мінеральні речовини присутні в таких продуктах харчування, як овочі, фрукти, ягоди, морські продукти.

Раціональне харчування є однією з головних складових запобігання передчасного старіння і для літньої людини повинно бути різноманітним та збалансованим за всіма незамінними факторами і стимулювати активність ферментних систем. Такі якості найбільш властиві продуктам рослинного походження та молочним стравам. Слід відзначити, що в зимові місяці року літня людина мала дефіцит вітамінів та мікроелементів, які є головними складовими обміну речовин у організмі. Вони є біологічними каталізаторами реакцій, що відбуваються в організмі. З віком добова потреба у вітамінах збільшується. Це в першу чергу стосується водорозчинних вітамінів (С, РР, групи В). Вітаміни С та РР мають судиннозміцнюючу та антиатеросклеротичну дію. Також вітамін С нормалізує холестериновий обмін і підвищує опірність організму хворобам. Велика кількість вітаміну С міститься у шипшині,  чорній смородині, кропі, хроні, зелені петрушки, в інших ягодах, овочах та фруктах. Слід сказати, що взимку вітамін С дуже добре зберігається у квашеній капусті.

Вітамін РР необхідний для підтримки нормального стану капілярів. Він підвищує міцність та знижує проникність стінки судин. Багато вітаміну РР міститься також  у чорній смородині та шипшині.

До складу харчового раціону літніх людей обов’язково мають входити вітаміни групи В. Одні з них  є активними стимуляторами окислювальних процесів в організмі, інші – виконують виразну регуляторну дію на жировий обмін. Вітаміни цієї групи містяться в продуктах рослинного та тваринного походження: хлібі, крупах, м’ясі, овочах та фруктах.

Взагалі, треба наголосити, що чорний хліб, овочі та фрукти, кисломолочні продукти покращують діяльність системи травлення у літніх людей.

У зимові та весняні місяці року, коли у натуральних продуктах кількість вітамінів зменшується, рекомендується приймати вітамінні препарати. Такі комплекси полівітамінов та мікроелементів, як ундевіт, декамевіт, квадевіт та інші містять необхідні людині компоненти, які сприяють нормалізації обміну речовин та попереджують передчасне старіння. Ці препарати літні люди можуть придбати у ветеранських аптеках за мінімальними цінами товаровиробника.

При організації раціонального харчування слід звернути увагу на необхідність обмеження прийомуповареної солі, тієї, яка додається у страву до 3-4 г на добу.

Іншим основним принципом раціонального харчування людей літнього віку є його антиатерогенна спрямованість. Як відомо, основною причиною захворюваності і смертності літнього населення  в даний час є серцево-судинні захворювання, обумовлені aтepocклepoтичними уpaжeннями судин та артеріальною гіпертензією. У той же час харчування є важливим чинником як прогресування цих захворювань, так і їхпрофілактики. Антиатерогенна спрямованість раціону – це не тільки зниження калорійності їжа, але такожобмеження продуктів, що містять холестерин (печінка, нирки, мізки, жирні сорти м’яса, ікра риб, яєчні жовтки), і тваринних жирів, багатих насиченими жирними кислотами, заміна їх рослинними оліями, які є  джерелами моно- і поліненасичених жирних кислот,  що попереджують ураження серця і судин . Корисно вводити в раціон і тваринні джерела поліненасичених жирних кислот  – морськужирну рибу (скумбрію, сардину, оселедець івасі) по 300-400 г у тиждень у запеченому або консервованому виді у помірній кількості.

З перших страв варто віддавати перевагу вегетаріанським (круп’яним, молочним, овочевим і фруктовим), м’ясні і рибні бульйони припускаються не частіше 2-3 разів у тиждень. Переважно вживативідварне м’ясо або рибу, у яких утримується менше екстрактивних речовин, що збуджують серцево-судинну систему. Також необхідно достатній ужиток продуктів, багатих солями калію і магнію (сирі фрукти, овочі, соки, сухофрукти), що сприятливо впливають на стан серцевого м’язу. Доцільно обмеження повареної солі до 10г у день при обмеженні солоностей (оселедець, солоні огірки, гриби), зловживання якими сприяє підвищенню артеріального тиску, затримці рідини в організмі, утрудненню роботи серця.

Важливо використання продуктів і блюд, що легко переварюються і засвоюються.  Тому людям похилого віку не рекомендується часто й у великих кількостях вживати копченості, гриби, бобові, віддавати перевагу не м’ясним, а рибним, молочним і особливо кисломолочним продуктам (кефір, кисляк, йогурти). Ще І.І. Мечников відносив кисляк до речовин, спроможним затримувати старість. Молочнокисла паличка перешкоджає розвитку гнильних мікробів у товстій кишці, запобігає отруєнню організму продуктами гнильного розпаду, що є причиною старіння людини. З метою нормалізації мікрофлори товстої кишки людям похилого віку корисні спеціалізовані кисломолочні продукти – кефір і творог, збагачені корисними біфідо- та лактобактеріями (наприклад, біокефір).  Також важливе значення мають і харчові волокна, які є субстратом для нормального життєзабезпечення мікрофлори.

Дуже важливий привабливий зовнішній вигляд і запах харчових блюд, тому що люди похилого віку часто страждають зниженим апетитом. Тому при готуванні їжа можна ширше використовувати зелень, овочеві і фруктові соки, хрін, цибулю, часник, сельдерей, петрушку, морську капусту, перець, які не тільки покращують смак блюд, але також містять мінеральні солі, вітаміни, фітонциди тощо. Цибуля і часникпосилюють рухову і секреторну функцію кишечника, зменшують у ньому гнильні процеси.

Важливим аспектом правильного харчування є ретельне пережовування їжі. Процес насичення при цьому відбувається значно щвидше, а кількість спожитої їжі зменшується в 2 – 3 рази. Протягом  години після обіду чи вечері не можна приймати горизонтальне положення, оскільки у цей час їжа переходить зі шлунку у 12 – палу кишку, куди виділяється жовч. У горизонтальному положенні тіла жовч затікає у шлунок,

що може обумовити пошкодження його слизової оболонки.

До напоїв, які регулярно вживаються літніми людями можно віднести чорний і зелений чай. Чай є стимулюючим напоєм, який підвищує працездатність, зменшує втому. Основними компонентами чаю є кофеін (має тонізуючу дію), таніни (надають чаю терпкий привкус), ефірні масла, вітаміни С.В.P та мікроелементи. Перед заварюванням чорного

чаю фарфоровий чайник рекомендується ополоснути кип’ятком, засипати в нього стільки чайних ложок чаю, скільки потрібно чашок напою і залити на третину кип’ятком. Через 5-7 хвилин долити кип’яток.  Важливо пам’ятати, щоб вода для заварювання чаю мала температуру біля 80 градусів. Лікувальні властивості чаю і його аромат залежать від його свіжості, тому його бажано пити протягом 30 хвилин після заварювання, без приправ і солодощей, оскільки останні стимулюють виділення слюни, разом з якою виводяться з організму багато корисних речовин і ефект від чаю погіршується. Чай заварюють тільки 1 раз – гарячу воду у чайник не доливають. Поряд з цим, при зловживанні чорним чаєм можуть виникати безсоння, вранішня слабкість, підвищена подразливість, передчасна втома, посилюється варикозне розширення вен. Крім того,  з пуринів, які містяться у чаї, утворюється сечовина, тому при його надмірному споживанні можуть виникати порушення обмінних процесів, загострюватися подагра з посиленням болю у суглобах. Чай потрібно зберігати ізольовано від продуктів, які мають різкий запах. Не слід тримати чай у начатій пачці, його необхідно пересипати у спеціальний посуд з кришкою.

Зелений чай виробляється з тієї ж сировини, що і чорний. Заварюється він дуже гарячою водою, але не кип’ятком. Насипають 0,5 чайні ложки листя на 1 чашку води. Настоюють приблизно вдічі довше чорного чаю. Випивши  половину вмісту чайника, можна добавити у чайник кип’яток. Цукор і молоко з зеленим чаєм не сумісні. Краще пити його з медом або сухофруктами. Зелений чай рекомендується заварювати повторно, але не більше 3 разів. Зелений чай вважається хорошим профілактичним засобом від атеросклерозу і, навіть, від раку. Він знижує тиск, укріплює стінки судин, має сильну антибактеріальну дію і подовжує життя.

Важливим елементом раціонального харчування є дотримання режиму прийому їжі. Найбільш раціональним є чотириразове харчування. Перший сніданок повинний складати 25% загальної добової калорійності, другий – 15%, обід – 35% і вечеря – 25 %. Останній прийом їжі не пізніше, ніж за дві години перед сном. Деяким особам може бути рекомендований і дробовий режим харчування – п’яти – або шестиразовий прийом їжі (невеликими порціями). Включення в харчування розвантажувальних днів (сирних, кефірних, овочевих) повинне проводитися тільки за рекомендаціями і під контролем лікаря.