АНАЛІЗ ЛІКАРСЬКОЇ РОСЛИННОЇ СИРОВИНИ, ЯКА МІСТИТЬ ПРОТОАЛКАЛОЇДИ ТА АЛКАЛОЇДИ ТРОПАНОВОГО РЯДУ

АНАЛІЗ ЛІКАРСЬКОЇ РОСЛИННОЇ СИРОВИНИ, ЩО МІСТИТЬ ПРОТО- І ТРОПАНОВІ АЛКАЛОЇДИ

 

 

ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ ТА СИРОВИНА, ЯКІ МІСТЯТЬ ПРОТОАЛКАЛОЇДИ

 

ТРАВА ЕФЕДРИ – Herba Ephedrae

ЕФЕДРА ХВОЩОВА (ЕФЕДРА ГІРСЬКА)–

 Ephedra equisetina Bunge.

РОДИНА ЕФЕДРОВІ – Ephedraceae

Зовнішні ознаки. Згідно ФС, сировина є членистими нездерев’янілими  з міжвузлями гілочками довжиною до 25-30 см, товщиною до 3 мм. Листочки недорозвинені у вигляді супротивних маленьких лусок. Квітки роздільностатеві, дрібні, зібрані невеликими колосками, оточені приквітками. Сировина світло-зеленого кольору із запахом хвої. Сировина отруйна, тому смак не визначається. Дефектом сировини є домішки частин, що здерев’яніли, інші органи рослини.

Фармакологічні властивості. Ефедрин, що є основною діючою речовиною ефедри, відноситься до групи симпатоміметиків, він стимулює а- і b-адренорецептори через збудження симпатичної нервової системи. В основі механізму дії ефедрину лежить здатність його викликати виділення норадреналіну з резервів в адренергічних системах і гальмувати зворотнє захоплення норадреналіну, у зв’язку з чим посилюються ефекти подразнення адренергічних нервів. Також потенціюється дія катехоламінів, які вводяться ззовні. Крім того, ефедрин знижує активність ферменту моноаміноксидази і тим самим оберігає норадреналін і адреналін від руйнування, посилюючи їх дію.

Ефедрин збуджує кору головного мозку і підкірку; на відміну від адреналіну ефедрин проникає через гематоенцефалічний бар’єр. Ефедрин в експериментах на кроликах і білих щурах викликає гіпертермію. Припускають, що він здатний індукувати неспецифічне збудження центрів теплорегуляції і встановлювати режим їх роботи на більш високих рівнях. Ефедрин стимулює дихальний центр, поглиблює дихання, проявляє антигіпнотичні властивості, підвищує артеріальний тиск, ударний об’єм серця, створюючи синдром гіпердинамії, а також підвищує тонус периферичних судин; розслабляє гладку мускулатуру бронхів. Поліпшує кровообіг у печінці, стимулює функцію поперечної мускулатури.

Розширює зіницю, причому мідріаз не супроводжується підвищенням внутріочного тиску.

Лікарські засоби. Ефедрину гідрохлорид в ампулах по 1 мл 2, 3 і 5 % розчину і таблетках, “Теофедрин” та інші комплексні препарати („Антастман”, аерозоль „Ефатин”; „Солутан”, „Бронхолітин”). Препарати відпускаються строго за рецептом лікаря (прекурсор).

Застосування. Збудлива дія ефедрину, підвищення фізичної і розумової активності під впливом ефедрину використовується при різних захворюваннях. Широке застосування ефедрин знайшов при захворюваннях, що супроводжуються спазмом гладкої мускулатури бронхів (бронхіальна астма, кашель, бронхіти з астматичними нападами, кашлем), також при алергічних захворюваннях (сінна лихоманка, кропив’янка, вазомоторний риніт, сироваткова хвороба).

Ефедрин широко застосовують при захворюваннях, що супроводжуються пониженням артеріального тиску: при колаптоїдних і шокових станах в результаті інфекцій, інтоксикації, гострих травм; при ускладненнях під час операційних втручань; для профілактики зниження артеріального тиску при спинномозковій анестезії. На відміну від адреналіну пресорний ефект розвивається повільніше і відсутня вагусна фаза дії вазопресорних засобів. Ефедрин є антагоністом наркотиків, тому знайшов застосування при отруєннях цими речовинами. В клініці нервових хвороб він у ряді випадків виявився ефективним при міастенії.

При бронхіальній астмі ефедрин застосовують у поєднанні з іншими бронхоросширюючими спазмолітичними засобами.

Ефедрин входить в ряд аерозольних препаратів, які вживають при алергічних захворюваннях. При вазомоторному риніті ефедрин (1 і 2 % розчини) застосовують у вигляді крапель в ніс як судиннозвужуючий і протизапальний засіб. Ефедрин іноді застосовують перед сном при енурезі, використовуючи його стимулюючий вплив на нервову систему, внаслідок чого сон стає менш глибоким і переривається при появі позиву на сечовипускання.

Застосування ефедрину, як правило, не супроводжується побічними ефектами. В деяких хворих після його введення виникають швидкоскороминуче легке тремтіння і серцебиття. При передозуванні спостерігаються збудження, агресивність, небезпечна для оточуючих, безсоння, тремтіння всього тіла або кінцівок, блювота, посилення потовиділення, затримка сечі. У великих дозах, а також в умовах гіпоксії (наприклад, при бронхіальній астмі, набряку легенів, при пневмонії) ефедрин нерідко викликає різке психічне збудження, аж до розвитку гострого психозу. Ефедрин (так само як і адреналін) підвищує рівень цукру в крові, стимулюючи використання запасів глікогену, що слід враховувати при застосуванні його у хворих цукровим діабетом. Ефедрин може провокувати і усугубляти всі види тахікардії і порушень ритму: пароксизмальну, суправентрикулярну і шлуночкову тахікардію, миготливу тахіаритмію, екстрасистолію. При місцевому застосуванні у вигляді крапель в ніс ефедрин іноді викликає рожеподібний дерматит.

Протипоказами до застосування препаратів ефедрину є гіпертонічна хвороба, підвищена збудливість, безсоння, судорожні стани, а також важкі органічні пошкодження м’яза серця. Щоб уникнути порушення сну ефедрин, як правило, не призначають проти ночі. При повторних введеннях ефедрину з невеликими інтервалами спостерігається тахіфілаксія, дія його слабшає. При частому застосуванні ефедрину і у великих дозах (наприклад, при астматичному статусі) він може проявляти протилежну дію, посилюючи спазм бронхів (синдром рикошету).

Розчин ефедрину гідрохлориду 5 % в ампулах

по 1 мл.

Ефедрину гідрохлорид (Ephedrini hydrochloridum) випускають в таблетках по 0,025 г.

Випускають також таблетки ефедрину гидрохлорида і димедролу по 0,01 г для дітей. Застосовують при бронхіальній астмі в дітей.

Ефатін (Ephatinum) – аерозоль, змісті атропіну сульфату 0,02 г, ефедрину гідрохлориду 0,05 г, новокаїну 0,04 г, спирту 96 % до 10 мл, фреону 12-25 мл.

входить до складу таблеток «Теофедрин», «Антастман», аерозолі  «Ефатин», препаратів «Солутан», «Бронхолітин», що використовуються як бронхолітичні засоби.

 

 

         

ПЛОДИ ПЕРЦЮ СТРУЧКОВОГО – FRUCTUS CAPSICI

Перець стручковий (однорічний) – Capsicum annuum L.

           РОДИНА ПАСЛЬОНОВІ – SOLANACEAE

Зовнішні ознаки. Плоди завдовжки від 5 до 12 см, завширшки – 2 -4 см, конусоподібні, трохи сплюснуті, часто зігнуті. Чашечка плоска з п’ятьма-сімома короткими зубцями, часто при плодах залишаються зігнуті плодоніжки. Стінка плоду тонка, ламка, зовні гладка, блискуча. Плід всередині порожнистий, у верхній частині одногніздний, внизу розділений на дві порожнини плацентою, до якої прикріплені численні плоскі ниркоподібні насінини діаметром від 3 до 5 мм. Колір плодів темно-червоний, червоний або оранжево-червоний, насіння – жовтуватий, чашечки – буро-зелений. Запах слабкий, своєрідний, смак сильно пекучий.

Лікарські засоби. Настоянка плодів 1:10 або 1:5 на 90 % спирті, густий екстракт, лінімент перцево-аміачний, лінімент перцево-камфорний, перцевий пластир. Мазь “Капсикам”, мазь “Никофлекс”, мазь “Ефкамон”, „Еспол”, лінімент “Капсин”, рідина “Капситрин”.

Застосування. Настоянка (Tinctura Capsici) 1:10 на 90 % спирті, що містить від 0,1 до 1% капсаїцину, у флаконах по 50 і 100 мл. Прозора рідина, червонувато-жовтого кольору, пекуча на смак. Застосовується зовнішньо у вигляді розтирань при невралгії, радикулітах, міозитах, люмбоішіалгії. Використовується також для приготування мазей і лініментів. Спиртову настоянку приймають по 10-20 крапель до їди як гіркоту для збудження апетиту. Вона має і бактерицидні властивості, тому буває корисною при гострих шлунково-кишкових розладах.

На основі настоянки роблять мазь, яку втирають в шкіру як подразнюючий і відволікаючий засіб при ревматичних болях у суглобах, невралгії, радикуліті, запаленні м’язів (міозиті). Фармацевтична промисловість випускає перцевий пластир, діючим компонентом якого є екстракт з плодів червоного перцю. Як зовнішні засоби для лікування перерахованих захворювань використовуються і інші комплексні лікарські засоби, одним з компонентів яких є настоянка плодів цієї рослини або екстракт: “Капсин”, “Капситрин”, “Ефкамон”, „Еспол”, “Нікофлекс”, лініменти. Настоянка червоного перцю входить до складу мазі, призначеної для лікування обморожень. Плоди перцю однорічного використовуються і в гомеопатії.

 

 

 

 

 

 

 

 

БУЛЬБОЦИБУЛИНИ ПІЗНЬОЦВІТУ СВІЖІ – Bulbotubera Colchici recentia

ПІЗНЬОЦВІТ ПРЕПАРНИЙ – Colchicum speciosum Stev.

ПІЗНЬОЦВІТ ОСІННІЙ – Colchicum autumnale L.

РОДИНА МЕЛАНТІЄВІ – Melanthiaceae

Зовнішні ознаки. Бульбоцибулини цілі, довгасті, майже брунькоподібні, завдовжки до 7 і завширшки до 6 см, вкриті коричнево-бурою плівчастою шкіркою. На зрізі – білі, з блідо-жовтими крапками.

Лікарські засоби. „Колхамін”, 0,5 % колхамінова мазь.

Застосування. Застосовують при злоякісних пухлинах у випадках, що не підлягають хірургічному втручанню. Мазь використовують для лікування раку шкіри.

 

 

 

 

 

 

ЛІКАРСЬКА РОСЛИННА СИРОВИНА, ЯКА МІСТЯТЬ ТРОПАНОВІ АЛКАЛОЇДИ

 

Листя беладонни – Folia Belladonnae

Трава беладонни -Herba Belladonnae

Корені беладонни – Radices Belladonnae

Беладонна звичайна – Atropa belladonna L.

Беладонна  кавказька – Atropa caucasica Kreyer.

Родина пасльонові – Solanaceae

 

Зовнішні ознаки. Листки тонкі, ламкі, яйцеподібно видовжені або еліптичні, цілокраї, на верхівці загострені, до основи звужуються в короткий черешок. Листки – чергові, але попарно зближені; один з них завжди значно більший за інший. Довжина – 5-20 см, ширина – 3-10 см. Зверху зелені або бурувато-зелені, зісподу – світліші. Смак не визначається.

Сировина отруйна!

         Трава – суміш стебел, листя, квіток і плодів. Стебла циліндричні, довжиною до 4 см, товщиною до 1,5 см, світло-зелені з пухкою серцевиною. Квітки поодинокі, чашечка зубчаста, залишається при плодах, віночок трубчасто-дзвоникуватий, буро-фіолетовий. Плід – куляста, багатонасінна, блискуча чорна ягода.

         Корені – шматки 10-20см довжиною, циліндричні або поздовжньо-розщеплені, зморшкуваті, зовні сірувато-білі, всередині – жовтуваті, у зламі зернисті, при розламуванні дуже пилять. Запаху немає. Смак не визначається.

          Беладонна кавказька відрізняється від беладонни звичайної стеблом: воно із сизим нальотом і голе.

Мікроскопічна характеристика.

А — клітини епідерми верхнього боку із звивистими боковими

оболонками;

Б — клітини епідерми нижнього боку з численними продихами;

В — епідерма над жилкою.

1 — волоски з багатоклітинною головкою (із 4 – 6 клітин) на одноклітинній ніжці;

 2 — волоски з одноклітинною головкою на багатоклітинній ніжці;

3 — продихи великі, овальні з виразною продиховою щілиною, з трьома побічними клітинами, одна з яких значно дрібніша за інші (анізоцитний тип); 4 — хвиляста складчаста кутикула;

5 — прості багатоклітинні волоски (із 3 – 7 клітин) з тонкими оболонками;

6 — клітини-мішки з кристалічним піском кальцію оксалату.

 

Фармакологічні властивості. Фармакологічні ефекти сумарних препаратів беладони обумовлені переважно дією алкалоїдів атропіну і скополаміну. Алкалоїди красавки проявляють центральну і периферичну дію. Атропін – основний представник холінолітичних речовин, що блокують переважно м-холінорецептори.

Препарати красавки і атропін впливають на центральну нервову систему, активізують розумову і фізичну діяльність, покращують працездатність і витривалість.  Атропін стимулює дихання, діє на дихальний центр, проявляє бронхоросширюючу дію, знижує секрецію слизової всієї дихальної системи. Атропін пригнічує моторну активність шлунково-кишкового тракту і секрецію майже всіх залоз: слинних, шлунково-кишкових, підшлункової залози; діє як спазмолітик. Знижує потовиділення, пригнічуючи секрецію пітних залоз; у великих дозах підвищує температуру тіла. Атропін розширює зіницю ока, викликає мідріаз і параліч акомодації; має тенденцію підвищувати внутріочний тиск. Алкалоїди красавки швидко всмоктуються в шлунково-кишковому тракті, метаболізуются печінкою і виводяться нирками.

Лікарські засоби. Атропіну сульфат, настоянка, сухий і густий екстракти, свічки “Анузол” і “Бетіол”, комплексні препарати “Бесалол” і “Бекарбон”. З коріння красавки звичайної готують таблетки “Беллоїд” і ін. Атропіну сульфат зберігають за списком А.

Застосування. Атропін і інші препарати беладони застосовують при виразці шлунка і дванадцятипалої кишки, пілороспазмах, хронічних гіперацидних гастритах, при хронічному коліті з больовим синдромом, при спастичних запорах, холециститах, холангітах і дискінезіях жовчних шляхів, жовчнокам’яній хворобі, ниркових коліках. Препарати красавки використовують в кардіології при брадикардії, екстрасистолії на тлі брадикардії, слабкості синусового вузла, синусовій аритмії, синоаурикулярних і атриовентрикулярних блокадах (у випадках з рідкісним ритмом шлуночків); при інтоксикації серцевими глікозидами.

Центральна холінолітична дія атропіну використовується в психіатрії, де застосовують дуже великі дози атропіну. Їх застосовують при резистентних випадках шизофренії, маніакально-депресивному психозі, гострих алкогольних психозах.

Атропін застосовують в анестезіології для попередження побічних ефектів м’язових релаксантів і наркотичних засобів (нудота, блювота, порушення дихання), для зниження секреції слинних залоз і бронхореї, при проведенні різних лікувальних і діагностичних маніпуляцій в зонах підвищеної рефлекторної діяльності.

В очній практиці атропін застосовують при іритах, іридоциклітах, кератитах та інших захворюваннях з лікувальною і діагностичною ціллю.

При передозуванні атропіну можуть розвинутися токсичні явища, обумовлені збудженням центральної нервової системи.

При отруєнні атропіном або беладоною до прибуття лікаря хворому промивають шлунок, ставлять очисну клізму.

Лікування важких отруєнь красавкою і іншими атропіновими препаратами починають з зняття психомоторного збудження, введення пілокарпіну або прозеріну, повторного промивання шлунка і введення сольового проносного через шлунковий зонд.

У медичній практиці застосовують велике кількість препаратів красавки.

Атропіну сульфат (Atropini sulfas) застосовують всередину, парентерально і місцево (очні краплі).

Екстракт беладони сухий (Extractum Belladonnae siccum). Спиртово-водна витяжка з листя містить 0,7-0,8 % алкалоїдів.

Екстракт беладони густий (Extractum Belladonnae spissum) містить 1,4-1,6 % алкалоїдів.

Настоянка беладони (Tinctura Belladonnae). Застосовується як протиспастичний засіб, частіше при захворюваннях шлунково-кишкового тракту.

Готові препарати з листя красавки у вигляді шлункових таблеток з екстрактом красавки, таблеток під назвою “Бекарбон”, “Бесалол”, “Бепасал” і ін.

Свічки “Анузол” (Suppositoria “Anusolum”). Склад: екстрату красавки 0,02 г, ксероформу 0,1 г, цинку сульфату 0,05 г, гліцерину 0,12 г, основи для свічок 2 г. Застосовують при геморої і тріщинах заднього проходу.

Свічки “Бетіол” (Suppositoria “Bethiolum”). Склад: екстракту красавки 0,015 г, іхтіолу 0,2 г, основи для свічок 1,185 г. Застосовують при геморої і тріщинах заднього проходу.

Збір протиастматичний (Species antiasthmaticae). Порошок буро-зеленого кольору з своєрідним запахом. Склад: листя красавки 2 частин, листя блекоти 1 частина, листя дурману 6 частин, натрію нітрату 1 частина. Вміст алкалоїдів в препараті не більше 0,2-0,25 %.застосовують для зняття приступу бронхіальної астми. Спалюють половину чайної ложки порошку і вдихають дим або палять у вигляді цигарок (“Астматол“).

Беллоїд (Belloid) випускається в Угорщині у вигляді драже. Застосовують при функціональних розладах вегетативної нервової системи, безсонні, підвищеній збудливості, синдромі Меньєра, при неврогенному порушенні менструального циклу. В комплексі з іншими ліками застосовують при органічних захворюваннях серця, ендокринних захворюваннях, гіпертиреозі, виснажливій пітливості в хворих туберкульозом.

Беллатамінал (Bellataminalum)  – таблетки. Препарат проявляє заспокійливу дію на центральну нервову систему, адренолітичну і холінолітичну дія на різні відділи вегетативної нервової системи, знижує основний обмін. Застосовують при підвищеній дратівливості, безсонні, неврогенних розладах менструального циклу, гіпертиреозі, нейродермітах, екземі, вегетативній дистонії.

 

 

Листя блекоти – Folia Hyoscyami

Трава блекоти – Herba Hyoscyami

Блекота чорна – Hyoscyamus nigra L.

Пасльонові – Solanaceae

 

 

Зовнішні ознаки. Стеблові і прикореневі листки завдовжки 5-20 см, завширшки – 3-10 см, видовжено-яйцеподібні або довгасті, еліптичні, з нерівномірно виїмчасто-зубчастим краєм, покриті клейкими волосками. Прикореневі листки довгочерешкові, стеблові – сидячі, напівстеблообгортні. Головна жилка – білувата, плоска, розширюється до основи. Бокові жилки відходять від середньої майже під прямим кутом. Колір сірувато-зелений. Запах слабий, неприємний, наркотичний, посилюється при змочуванні. Смак не визначається.

Сировина отруйна!

 

Мікроскопічний аналіз листка блекоти

 

 А — епідерма верхнього боку;

Б — епідерма нижнього боку.

Клітини епідерми з обох боків листка звивисті, з нижнього —звивистість більш виражена.

 1 — продихи численні на обох поверхнях листка, оточені 3 – 4 побічними клітинами, одна з яких значно дрібніша за інші (анізоцитний тип продихового апарату);

2 — волоски прості з дуже тонкими оболонками, тому вони перекручені; одні з них невеликі 2 – 3- клітинні, інші багатоклітинні, дуже великі;

3 — головчасті волоски з багатоклітинною ніжкою і 4 – 8- клітинною (рідко 1 – 2- клітинною) залозистою головкою;

4 — кристали кальцію оксалату призматичної форми або у вигляді хрестовидних зростків чи тупокінцевих друз.

 

Фармакологічні властивості. За хімічною будовою скополамін близький до атропіну: є складним ефіром скопіну і тропової кислоти. Також він подібний до атропіну за впливом на периферичні холінореактивні системи. Подібно атропіну викликає розширення зіниць, параліч акомодації, збільшує частоту серцевих скорочень, розслабляє гладкі м’язи, зменшує секрецію травних і потових залоз. Проявляє також центральну холінолітичну дію. Викликає седативный ефект: зменшує рухову активність, може проявляти снодійну дію.

Лікарські засоби. Сигарети “Астматин”, олія блекоти (олійний екстракт блекоти). Комплексні препарати (“Капсин”, “Салінімент”, “Лінімент метилсаліцилату складний”). Скополаміну гідробромід (порошок, 0,05 % розчин в ампулах по 1 мл). Таблетки “Аерон”.

Застосування. Олію блекоти (Оleum Hyoscyami) застосовують зовнішньо для розтирань при невралгіях, міозитах, ревматоїдному артриті. Астматин в даний час не застосовується.

Капсин (Capsinum): лінімент, що містить метилсаліцилату 1 частину, олії блекоти і настоянки стручкового перцю по 2 частини.

Лінімент метилсаліцилату складний (Linimentum methylii salicylatis compositum): містить метилсалицилата і хлороформу по 33,3 г, олію блекоти (або дурману) 33,4 г (на 100 г).

Салінімент (Salinimentum): містить: метилсаліцилату і хлороформу по 20 г, олії блекоти (або дурману) 60 г (на 100 г).

Ці комплексні препарати застосовують зовнішньо як знеболюючий і протизапальний засіб для втирання при суглобовому і м’язовому ревматизмі, артритах, ексудативному плевриті.

Скополамін (Scopolaminum) застосовують у вигляді скополаміну гідроброміду (Sсороlаmini hydrobromidum). Скополамін застосовують іноді в психіатричній практиці як заспокійливий засіб, в неврологічній – для лікування паркінсонізму, в хірургічній практиці разом з анальгетиками (морфін,промедол) – для підготовки до наркозу, іноді як протиблювотний і заспокійливий засіб – при морській і повітряній хворобі (частіше з цією метою призначають таблетки “Аерон”), а також при іритах, іридоциклітах і з діагностичною метою для росширення зіниці замість атропіну.

Протипокази ті ж, що при призначенні атропіну. Необхідно враховувати  широку відмінність в індивідуальній чутливості до скополаміну: досить часто звичайні дози викликають не заспокоєння, а збудження, галюцинації і інші побічні ефекти.

Призначають скополамін всередину (звичайно в розчинах і під шкіру в разових дозах 0,00025-0,0005 г (0,25-0,5 мг) або 0,5 – 1 мл 0,05 % розчину. В очній практиці (для розширення зіниці і паралічу акомодації) застосовують 25 % водний розчин (по 1-2 краплі в очі 2 рази на день) або 0,25 % мазь.

Таблетки “Аерон” (Таbulettae “Аerоnum”) містять скополаміну камфорнокислого 0,0001 г і гіосціамину камфорнокислого 0,0004 р. Дія таблеток пов’язана з особливостями фармакодинаміки скополаміну і гіосциаміну. Таблетки “Аерон” застосовують для профілактики і лікування морської і повітряної хвороби, а також для запобігання і зняття приступів хвороби Меньєра. Іноді їх використовують для зменшення слизо- і слиновиділення при пластичних операціях на обличчі і при операціях на верхніх дихальних шляхах. При повітряній і морській хворобі таблетки призначають всередину: профілактично за 30-60 хвилин до від’їзду приймають 1-2 таблетки, а надалі, якщо необхідно, через 6 годин – ще одну таблетку. Якщо аерон профілактично не застосовували, то при перших ознаках хвороби (нудота, запаморочення, головний біль) приймають 1-2 таблетки, надалі дають по одній таблетці 2 рази на день. Вищі дози для дорослих: разова 2 таблетки, добова –  4 таблетки.

В окремих випадках при наполегливій блювоті замість аерону можуть призначатися свічки, що містять стільки камфорнокислого скополаміну і гіосціаміну, скільки їх міститься в одній таблетці аерону.

При хворобі Меньєра призначають по 1 таблетці 2-3 рази на день. При хірургічних втручаннях на обличчі за 20-30 хвилин до операції призначають відразу 2 таблетки і після операції по 1 таблетці 2 рази на день в перші 2 доби.

При застосуванні аерону можливі спрага, сухість у роті і горлі. Для полегшення цього стану призначають пиття і кофеїн. Таблетки не можна призначати хворими глаукомою.

Листя дурману – Folia Stramonii

Дурман звичайний  – Datura stramonium L.

Пасльонові – Solanaceae

 

Зовнішні ознаки. Листки яйцеподібно загострені, з клиноподібною основою, з довгим циліндричним черешком, крупновиїмчасто- зубчасті, довжиною до 25 см, шириною до 20 см. Жилкування перисте. Головна жилка і жилки першого порядку, які відходять від головної під гострим кутом, дуже виступають на нижній поверхні листка. Колір зверху темно-зелений, зісподу – світліший. Запах ледь відчутний, наркотичний. Смак не визначається. Сировина отруйна!

 

Мікроскопічний аналіз листка дурману

Діагностичні ознаки: клітини верхнього епідермісу з більш прямими стінками; нижнього – із звивистими стінками; продихи круглої форми, оточені трьома клітинами епідермісу, одна з яких менша за інші; два типи волосків: прості тонкостінні 2-3 (рідше 4-5)- клітинні з бородавчастою поверхнею і залозисті з одноклітинною зігнутою ніжкою й овальною багатоклітинною головкою; в губчастій паренхімі друзи оксалату кальцію.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

А — клітини епідерми верхнього боку;

Б — клітини епідерми нижнього боку;

В — епідерма над жилкою.

1 — продихи з обох поверхонь листка, на нижній їх більше, овальні або округлі, оточені 3 – 4 побічними клітинами, одна з яких значно дрібніша за

інші (анізоцитний тип продихового апарату); 2 — прості волоски великі із

2 (рідше 5) клітин, з тонкими стінками і грубобородавчастою поверхнею,

розташовані по жилках і краю листка;

 3 — головчасті волоски дрібні, на короткій одноклітинній зігнутій ніжці з овальною багатоклітинною залозистою головкою, нахиленою до поверхні листка;

4 — друзи оксалату кальцію з тупими кінцями, численні, розміщені у мезофілі.

Вміст алкалоїдів має становити не менше 0,25% (ДФ ХI, ст. 24).

Лікарські засоби. Сигарети “Астматин”. Олія дурману.

 

Застосування. Протиспазматичний засіб. Листя дурману – основна сировина для препарату “Астматин”, використовується для куріння при астмі.

Олія дурману (0leum Stramonii). Прозора масляниста рідина від жовтого до жовто-зеленого кольору, з своєрідним запахом. Застосовується зовнішньо для розтирань при невралгіях, ревматизмі (анестезуючий засіб). Входить до складу лініментів для розтирань.

 

 

 

 

 

 

 

Плоди дурману індійського – Fructus Daturae innoxiae

Насіння дурману індійського –  Semina Daturae innoxiae

Дурман індійський – Datura innoxia Mill.

Пасльонові – Solanaceae

 

 

 

Зовнішні ознаки. Плоди – кулясті багатонасіннєві коробочки діаметром до 5 см, вкриті колючками завдовжки до 1 см. Насіння кулясто-ниркоподібної форми, сплюснуте, завдовжки 4-5 см, завширшки 3-4 см, з дрібноямчастою поверхнею, від сіро-бурого до вохристо-жовтого кольору.

Лікарські засоби. Скополаміну гідробромід, скополамін камфорно-кислий, гіосціамін камфорно-кислий. Таблетки „Аерон”.

Застосування. Таблетки „Аерон” використовують при морській та повітряній хворобі.

 

 

Кореневища скополії  карніолійської – Rhizomata Scopoliae carniolicae

Скоп олія карніолійська – Scopolia carniolica Jacq.

Пасльонові – Solanaceae

 

Зовнішні ознаки. Кореневища зігнуті, сильно горбисті і зморшкуваті, зовні бурувато-сірі, на зламі – світло-сірі, завтовшки 1-2 см.

Запаху немає, смак не перевіряють (отруйна рослина). Вміст алкалоїдів не менш 0,55 %.

Фармакологічні властивості. Фармакологічні ефекти обумовлені переважно дією алкалоїдів атропіну і скополаміну. Атропін – основний представник холінолітичних речовин, що блокують переважно м-холінорецептори.

Блокуючи м-холінорецептори, атропін робить їх нечутливими до ацетилхоліну, що утворюється в області закінчень постгангліонарних парасимпатичних (холінергічних) нервів.

Під впливом атропіну відбувається сильне розширення зіниць. Мідріатичний ефект залежить від розслаблення волокон кругового м’яза райдужної оболонки, яка інервується парасимпатичними волокнами. Одночасно з розширенням зіниці у зв’язку з порушенням відтоку рідини з камер можливе підвищення внутріочного тиску.

Атропін проникає через гематоенцефалічний бар’єр і впливає на ЦНС.

Лікарські засоби. Скополаміну гідробромід і атропіну сульфат в різних лікарських формах (розчин, таблетки, мазь і др.). Таблетки “Аерон”.

Застосування. Скополаміну гідробромід і атропіну сульфат, які, одержують з кореневищ і коренів скополії, використовують для лікування виразкової хвороби, хвороб печінки, нирок, при нервових, серцевих і очних хворобах. Скополамін і гіосціамін входять до складу препарату “Аерон”, який застосовують для профілактики і лікування морської і повітряної хвороби.

При застосуванні атропіну слід дотримуватися обережності в дозуванні і враховувати можливість підвищеної індивідуальної чутливості хворих. Невелике передозування може викликати сухість у роті, розширення зіниць, порушення акомодації, тахікардію, утруднює сечовипускання, викликає атонію кишечника, запаморочення.

Атропін протипоказаний при глаукомі.

Таблетки “Аерон” (Таbulettae “Аerоnum).

При застосуванні аерону можливі спрага, сухість у роті і горлі. Для полегшення цього стану призначають пиття і кофеїн. Таблетки не можна призначати хворими глаукомою.

 

 

            

ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ ПРО ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ, ЯКІ МІСТЯТЬ ПРОТО – ТА ТРОПАНОВІ АЛКАЛОЇДИ

 

ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ, ЯКІ МІСТЯТЬ ПРОТОАЛКАЛОЇДИ

 

ВИДИ ПІЗНЬОЦВІТУ

 

Пізньоцвіту бульбоцибулини свіжі – Colchici bulbotubera recentia

Пізньоцвіт осінній – Colchicum autumnale
Род. Мелантієві – Melanthiaceae

Обережно ОТРУТА !

Невелика (8—25 см заввишки) багаторічна бульбоцибулинна рослина родини лілійних. Бульбо­цибулина яйцевидна, 2,5—6 см завдовжки, оточена темно-бурими шкірястими оболонками, витягну­тими зверху в довгу шийку. Стеб­ло дуже вкорочене, підземне. Лис­тки (їх 3—4) видовженоланцетні, плоскі, паралельножилкові, тупі, 2—5 см завширшки, до часу цві­тіння рослини зникають. Квітки на коротких квітконіжках, правиль­ні, двостатеві, одиничні або по 2—3; оцвітина проста, віночковидна, рожево-бузкова, з довгою три­гранною трубочкою й лійкуватим, шестироздільним відгином; част­ки відгину видовженоеліптичні, з 13—21 жилками. Плід—коричнева шкіряста довгастоовальна гостра тригнізда коробочка. Цвіте з вересня до листопада. Плоди достигають у червні — липні на­ступного після цвітіння року.

Поширення. Пізньоцвіт осінній зустрічається спорадично, окре­мими групами в Карпатах на воло­гих і заплавних луках уздовж річок і потоків та шосейних шля­хів. Рідкісна зникаюча росли­на. Занесена до Червоної книги України. Заслуговує уваги позитивний до­свід ботанічних садів по виро­щуванню пізньоцвіту в культурі.

Заготівля і зберігання. Для ви­готовлення ліків використовують бульбоцибулини (Bulbotuber Colchici), насіння (Semina Colchici) і квітки (Flores Colchici) пізньо­цвіту. Бульбоцибулини збирають перед самим цвітінням рослини їх звільняють від надземної час­тини і коріння, очищають від зем­лі й використовують свіжими або висушеними (розрізують на час­тини і сушать на сонці або в печі). В цей же час заготовляють і квіт­ки пізньоцвіту. Насіння збирають у період його повної стиглості і сушать у темному теплому місці, розсипаючи тонким шаром на тка­нині. Строк придатності сушеної сировини 1 рік, свіжих бульбо­цибулин — 3 місяці. Зберігають пізньоцвіт окремо від іншої сиро­вини, дотримуючись правил збе­рігання отруйних рослин. Аптеки сировину не відпускають.

Хімічний склад. Усі частини рос­лини містять суму алкалоїдів, серед яких головними є колхіцин і колхамін. У бульбоцибулинах колхіцину міститься до 0,25%, у квітках — до 0,8%, У насінні — до 1,2%. Крім алкалоїдів, у бульбо­цибулинах є флавоноїд апігенін, органічні кислоти ароматичного ряду, фітостерини та вуглеводи; в насінні — жир, вуглеводи та дубильні   й   смолисті речовини.

Фармакологічні властивості і ви­користання. Основними діючими речовинами пізньоцвіту є алкало­їди колхіцин і колхамін. Терапев­тичні властивості у них однакові, але практично використовують колхамін, який порівняно з колхі­цином має значно меншу токсич­ність. Колхамін є сильним антибластичним засобом і використо­вується для лікування раку шкіри (екзофітних і ендофітних форм 1 -ї і 2-ї стадій) та неоперабель­них форм раку стравоходу (особ­ливо при локалізації раку в ниж­ній його третині) і високорозташованого раку шлунка. При ра­ку шкіри на пухлину і 0,5—1 см навколишньої здорової шкіри щодня наносять 1—1,5 г колхамінової мазі, прикладають мар­леву серветку і заклеюють лейкопластиром (кожного разу при за­міні пов’язки залишки мазі від по­переднього змащування і пухлин­ну тканину, що розклалася, ре­тельно видаляють, а навколо пух­лини проводять туалет). Курс лікування триває 18—25 днів (при ендофітних формах — до 30—35 днів). Після припинення нанесен­ня мазі накладають протягом 10—12 днів асептичну пов’язку і про­водять ретельний туалет рани. При раку шкіри 3-ї і 4-ї стадій з метастазами застосування колхамінової мазі протипоказане. Не рекомендується наносити колхамінову мазь поблизу слизових оболонок. Проникаючи через шкі­ру і слизові оболонки, колхамін у великих дозах може спричинити лейкопенію й інші побічні явища, які можуть спостерігатися при прийманні колхаміну всередину. Зважаючи на це, застосовувати мазь треба обережно: уникати передозування (на одне змащу­вання брати не більше 1,5 г мазі), систематично проводити аналіз крові й сечі. При перших ознаках токсичної дії лікування припиня­ють, призначають глюкозу, аскор­бінову кислоту, лейкоген або інші стимулятори лейкопоезу, про­водять (у разі необхідності) переливання крові. У випадку раку стравоходу колхамін при­значають усередину в таблетках через день по 0,006—0,01 г (6—10 мг) за 2—3 рази протягом дня. Загальна курсова доза стано­вить 0,05—0,11 г (50—110 мг).

Кращі результати спостерігають­ся при застосуванні колхаміну в поєднанні з сарколізином. При­значають обидва препарати од­ночасно 3 рази на тиждень; сарколізин — по 15 мг, рідше по 20—10 мг, колхамін — по 5 мг, рідше по 6 мг на прийом. Ос­лабленим хворим призначають по 10 мг сарколізину і 4 мг колхаміну. Таблетки колхаміну й сарколізину ретельно подріб­нюють, змішують і приймають, запиваючи невеликою кількістю (1—2 ложки) киселю, що дає змогу збільшити тривалість міс­цевої дії препаратів на пухли­ну. Курс комбінованого ліку­вання триває 4—5 тижнів (10—15 прийомів). Застосування колхаміну (perse або в поєднанні з іншими протипухлинними пре­паратами) при раку стравоходу протипоказане при загрозі перфо­рації в бронхи і при наявності такої перфорації, при різко вира­женому пригніченні кісткомозкового кровотворення (кількість лейкоцитів нижча за 4000 і тром­боцитів — нижча за 100 000 в 1 мкл) та при анемії. Лікування колхаміном проводять під нагля­дом лікаря, часто контролюючи склад крові; при падінні кількості лейкоцитів нижче за 3000 і тром­боцитів — нижче за 100 000 в 1 мкл крові приймання препара­тів припиняють до відновлення картини крові. При прийманні колхаміну можуть з’явитися ну­дота і блювання. При передозу­ванні можливе сильне пригні­чення кровотворення. Заходи за­побігання і лікування цих усклад­нень такі самі, як і при засто­суванні інших цитостатичних пре­паратів. При передозуванні може виникнути й пронос і тимчасове випадання волосся. При з’явленні домішок крові в блювотних масах і дьогтеподібного випорожнення лікування припиняють і проводять гемостатичну терапію. В процесі лікування, періодично треба про­водити дослідження калу на при­ховану кров. У народній меди­цині настойку насіння пізньоцві­ту дають усередину при дефор­муючому поліартриті, щоб втаму­вати біль. Місцево настойку на­сіння і мазь із суміші насіння, квіток і бульбоцибулин викорис­товують як болетамувальні за­соби при суглобному ревматизмі й подагрі.

Лікарські форми і застосування.

Внутрішньо — таблетки колхаміну (Tabulettae Colchamini) по 0,002 г (2 мг) 3—4 рази на день через день; настойку насіння (готують на 70%-ному спирті або міцній горілці у співвід­ношенні 1:10) по 15—20 крапель 3 рази на день.

Зовнішньо — мазь колхамінова (Unguentum Colchamini) по 1—1,5 г на ура­жену ділянку шкіри; настойку насіння (готують, як у попередньому прописі) для втирання при ревматизмі, подагрі й невралгії;

3 столові ложки суміші (порівну) насіння, бульб і квіток піз­ньоцвіту кип’ятять у достатній кіль­кості води доти, поки не утвориться тягуча сіра маса, яку зливають ще в гарячому стані і змішують з однако­вою кількістю якого-небудь тваринного жиру і одержану мазь втирають в уражені ділянки тіла в невеликій кількості (1—1,5 г) 1 раз на день. Слід пам’ятати, що всі частини пізньо­цвіту надзвичайно отруйні. Зважаючи на це, всяке лікування препаратами цієї рослини треба проводити під наглядом лікаря.

 

Пізньоцвіту бульбоцибулини свіжі – Colchici bulbotubera recentia

Пізньоцвіт чудовий – Colchicum speciosum
Род. Мелантієві – Melanthiaceae

Пізньоцвіт — незвичайна рослина. Навесні на поверхні землі з’являються великі листки, між якими міститься зелений плід. Він розростається, стає бурим, розкидає насіння, а листя відмирає. Влітку від пізньоцвіту не залишається жодних слідів. У вересні-жовтні зовсім несподівано на місці, де росло листя, з’являються прекрасні, ніжні квіти, але вже без листя. Усе давно відцвіло, тому розкішні рожево-фіолетові дзвоники милують око. Через два-три тижні вони відцвітуть і загинуть, та скільки принесуть задоволення, — не випадково їм дали назву пізньоцвіт, та те й чудовий.

У Середні віки цю рослину латиною називали filius ante partum, що означало «син раніше за батька», адже плоди з’являються раніше, ніж квіти.

Незадовго до цвітіння пізньоцвіту, на початку осені, у землі можна знайти бульбоцибулини з численними тонкими корінцями. До заморозків встигає відбутися запилення квітки, а після в’янення надземної частини повільно розвиваються сім’ябруньки, і формується плід. Саме тому навесні так швидко, разом із листям, з’являється й плід — коробочка.

Стебло рослини дуже коротке, листків зазвичай 3-4, вони довгі, вузькі, з паралельним жилкуванням. Ось тут ми і стикаємося з деяким протиріччям. Багато садівників-любителів, які розводять цибулинні рослини, можуть заперечити, що листки пізньоцвіту не такі вже і вузькі. Усе правильно. Прискіпливі селекціонери вивели поліплоїдні сорти рослини (які містять збільшену кратну кількість хромосом), ввели їх в культуру, тому, природно, морфологічні особливості рослини дещо змінилися. Серед поліплоїдних пізньоцвітів трапляються і форми з округло-ланцетними листками. Але це вже ботанічна казуїстика.

Здавна пізньоцвіт намагалися використовувати для лікування різних тяжких хвороб, в тому числі й раку. Проте надзвичайно висока токсичність алкалоїдів, що містяться у ньому, особливо колхіцину, примусила медицину на деякий час відступити. Щоправда, інший алкалоїд рослини, колхамін, виявився у декілька разів менш токсичним, ніж колхіцин. Обидва алкалоїди мають чудові властивості: пригнічують чи взагалі зупиняють поділ ядра нормальної клітини. Але якщо це так, то чому б не спробувати, як вони діють на ракові клітини? Спробували. З’ясувалося, що колхіцин та колхамін з тим же успіхом гальмують поділ клітин злоякісних новоутворень. Тому препарати на їхній основі почали застосовувати для лікування раку шкіри. Колхамінову (омаїнову) мазь призначають тільки лікарі для терапії раку шкіри І та II ступенів. Самолікування різними домашніми препаратами пізньоцвіту неприпустиме та небезпечне! Таблетки та ін’єкції препаратів рослини при хронічних лейкозах призначають тільки лікуючі лікарі в умовах стаціонару.

Алкалоїди пізньоцвіту широко застосовують у цитології та генетиці.

Пізньоцвіт чудовий зростає на Північному Кавказі. Рослину занесено до Червоної книги Росії у 1988 р., збирання її з будь-якою метою суворо заборонене.

У Західній Європі для отримання алкалоїдів використовують близький вид — пізньоцвіт осінній (С. autumnale). У країнах цього регіону в природному стані він зростає лише у Карпатах. Спорадично, окремими групами трапляється на заплавних і вологих луках уздовж річок і потоків, а також автошляхів. За останні десятиліття кількість пізньоцвіту осіннього різко скоротилася — позначається знищення цієї чудової рослини на букети. Вирощується у ботанічних садах, на присадибних ділянках окремих садівників-любителів. Рідкісна зникаюча рослина, занесена до Червоної книги України.

 

ВИДИ ЕФЕДРИ

 

Ефедра двоколоса – Ephedra distachya
Род. Ефедрові – Ephedraceae

Дводомна рослина родини ефедрових. Низький (5—15 см зав­вишки), дуже гіллястий, ясно-зелений кущ з вузько борозенчастими й трохи шорсткими стеб­лом і гілками, що відходять від стебла по одній або пучками. Листки супротивні, дуже дрібні, перетинчасті, зрослі в двозубчасті піхви. Квітки одностатеві дрібні, зібрані колосками. Плід — двонасінна червона, куляста м’я­систа шишкоягода. Цвіте у черв­ні — липні.

Поширення. Рослина трапляється на кам’янистих місцях, пісках, особливо на приморських і сте­пових схилах на півдні Лісостепу, в Степу і Криму.

Заготівля і зберігання. Для ви­готовлення ліків використовують траву (Herba Ephedrae), яку збирають під час цвітіння і плодо­ношення рослини. Сушити можна на сонці. Сухої сировини вихо­дить 20—25%. Сировину треба зберігати в добре й щільно за­критих банках чи бляшанках у сухому темному місці.

Рослина неофіцинальна.

Хімічний склад. У траві ефедри двоколосої є 0,2—0,5% алка­лоїдів (псевдоефедрин, ефедрин, метилефедрин), дубильні речо­вини, пірокатехіни, смоли, ас­корбінова кислота (240—371 мг %) та інші речовини.

Фармакологічні властивості і ви­користання. Раніше з трави ефед­ри двоколосої виробляли пре­парат ефедрин. Останнім часом рослину використовують лише в народній медицині як засіб, що збуджує нервову систему, сти­мулює кровообіг, підвищує кро­в’яний тиск, розслаблює гладень­кі м’язи бронхів, підвищує по­товиділення, знижує температуру тіла при гарячкових захворюваннях, тамує болі. Внутрішньо відвар або чай з трави ефедри вживають при бронхіальній аст­мі, сінній гарячці, алергодерматозах, хронічному бронхіті, ем­фіземі й туберкульозі легень, проти кашлю при коклюші, при хворобах органів травлення (про­носи, виразкова хвороба шлунка), ревматизмі, подагрі, для підви­щення кров’яного тиску, як про­тиотруту при отруєнні опієм, скополаміном і наркотиками. Міс­цево відвар трави ефедри двоколосої використовують при сверблячих дерматозах.

Лікарські форми і застосування.

Внутрішньо — відвар  трави (15—22 г сировини на 2—3 склянки ок­ропу, уварюють до   половини) по 1 столовій ложці 2—3 рази на день;

одну чайну ложку трави заварюють 2 склянками окропу як чай і п’ють по півсклянки 2—3 рази на день.

Зовнішньо — відвар трави (1 сто­лову ложку сировини варять 5 хви­лин у 400 мл води) для змазування ділянок шкіри, уражених свербля­чими дерматозами.

Ефедра двоколоса — отруйна рослина. Передозування небезпечне.

 

Ефедра середня – Ephedra intermedia
Род. Ефедрові – Ephedraceae

Дуже розгалужена дводомна ку­щова рослина родини ефедрових, заввишки до 1 м. Однорічні гілочки сизо-зелені, прямі, гла­денькі або шорсткі, поздовжньо-борозенчасті, членисті, з межи­вузлями від 2 до 6 см; нижні гілочки розміщені кільцем, верх­ні — супротивні. Листки супро­тивні, редуковані у вигляді лусок, трикутні. Квітка дрібні, односта­теві, зібрані колосками; чоловічі колоски — в кулевидних суцвіт­тя. Плід — двонасінна червона м’ясиста куляста шишкоягода. Цвіте у травні — червні.

Поширення. Ефедра середня трапляється на рівнинах, у ниж­ньому поясі гір Середньої Азії й Сибіру.

Заготівля і зберігання. Для ви­готовлення ліків використовують зелені незадерев’янілі па­гони рослини (Herba Ephedrae). Заготовляти сировину почи­нають у квітні й закінчують пізно восени, припиняючи її лише на період росту нових гілочок (приблизно з середини травня і до кінця червня). Су­шать сировину прямо на полі, складаючи стіжками завширш­ки і м, заввишки 1 —1,5 м довільної довжини. Сухої си­ровини виходить 50—60%. Строк придатності — 1 рік. Трава ефед­ри є сировиною для промис­лового виробництва алкалоїду ефедрину, аптеками не відпу­скається.

Хімічний склад. Тонкі зелені пагони ефедри середньої містять алкалоїди (0,5—2,2%), дубиль­ні (до 8%) і барвні речовини та флавоноїди. Серед алкалої­дів є псевдоефедрин (70—75%), ефедрин та інші речовини.

Фармакологічні властивості і використання. Терапевтична актив­ність рослини зумовлена наяв­ністю в ній алкалоїду ефед­рину, який належить до симпатоміметичних засобів; він спри­чинює звуження судин, підвищен­ня артеріального тиску, сприяє розширенню бронхів, гальмує пе­ристальтику кишок, трохи збіль­шує вміст цукру в крові. Крім того, ефедрин стимулює цент­ральну нервову систему, збу­джує дихальний центр. Порів­няно з адреналіном ефедрин діє слабше, але довше. Застосуван­ня ефедрину показане при зни­женому артеріальному тиску, колапсі, бронхіальній астмі, кок­люші, сінній гарячці, кропив’ян­ці, морській хворобі, при от­руєнні наркотиками і снотвор­ними речовинами. Його вико­ристовують і коли необхідно розширювати зіниці та звужу­вати судини в офтальмологічній та оториноларингологічній прак­тиці. Ефедрин входить до складу комплексного протиастматичного засобу теофедрину. Ефедрин має здатність (особливо при пе­редозуванні) спричинювати ряд небажаних токсичних явищ, а саме: нудоту; блювання, запа­морочення, серцебиття, арте­ріальну гіпертензію, нервове збудження, безсоння, тремтіння кінцівок, анурію, гіпергідроз та висипи на шкірі.

Лікарські форми і застосування.

Внутрішньо — ефедрину гідрохлорид (Ephedrini hydrochloridum) при­значають по 1 таблетці 2—3 рази на день до їди, а для купірування приступу бронхіальної астми вводять підшкірно по 0,5—1 мл 0,5%-ного розчину.

Протипоказано застосо­вувати ефедрин при гіпертонічній хворобі, атеросклерозі, інфаркті міо­карда, кардіосклерозі, гіпертиреозі та цукровому діабеті.

 

Ефедра хвощова – Ephedra equisetina
Род. Ефедрові – Ephedraceae

Дводомна високогірна рослина родини ефедрових. Густогіллястий кущ або деревце до 1,5— 2,5 м заввишки. Однорічні зелені гілочки прямі, гладенькі, поздовжньо борозенчасті, члени­сті, з меживузлями до 4 см, розміщені кільцем або супро­тивно. Листки супротивні, ре­дуковані, плівчасті, червоно-ко­ричневі, 1—2,5 мм завдовжки. Квітки дрібні, одностатеві, зіб­рані колосками; жіночі колоски одноквіткові, чоловічі — 2—4-квіткові, одиничні або зібрані по 2—3. Плід — однонасінна чер­вона м’ясиста куляста шишко­ягода. Цвіте у травні — червні.

Поширення. Ефедра хвощова трапляється в гірських районах Середньої і Центральної Азії на відкритих скелястих схилах, щебеневих осипах на висоті 1000—1800 м над рівнем моря. На Україні є в колекціях деяких ботанічних садів.

Заготівля і зберігання. Для ви­готовлення ліків використовують зелені незадерев’янілі па­гони рослини (Herba Ephedrae). Заготовляти сировину почи­нають у квітні й закінчують пізно восени, припиняючи її лише на період росту нових гілочок (приблизно з середини травня і до кінця червня). Су­шать сировину прямо на полі, складаючи стіжками завширш­ки і м, заввишки 1 —1,5 м довільної довжини. Сухої си­ровини виходить 50—60%. Строк придатності — 1 рік. Трава ефед­ри є сировиною для промис­лового виробництва алкалоїду ефедрину, аптеками не відпу­скається.

Хімічний склад. Зелені пагони рослини  містять  алкалоїди (до 3,5%), дубильні (до 14%) і барвні речовини, аскорбінову кис­лоту (до 660 мг %). До складу алкалоїдів входять ефедрин (до 90%), псевдоефедрин та інші речовини.

Фармакологічні властивості і використання. Терапевтична актив­ність рослини зумовлена наяв­ністю в ній алкалоїду ефед­рину, який належить до симпатоміметичних засобів; він спри­чинює звуження судин, підвищен­ня артеріального тиску, сприяє розширенню бронхів, гальмує пе­ристальтику кишок, трохи збіль­шує вміст цукру в крові. Крім того, ефедрин стимулює цент­ральну нервову систему, збу­джує дихальний центр. Порів­няно з адреналіном ефедрин діє слабше, але довше. Застосуван­ня ефедрину показане при зни­женому артеріальному тиску, колапсі, бронхіальній астмі, кок­люші, сінній гарячці, кропив’ян­ці, морській хворобі, при от­руєнні наркотиками і снотвор­ними речовинами. Його вико­ристовують і коли необхідно розширювати зіниці та звужу­вати судини в офтальмологічній та оториноларингологічній прак­тиці. Ефедрин входить до складу комплексного протиастматичного засобу теофедрину. Ефедрин має здатність (особливо при пе­редозуванні) спричинювати ряд небажаних токсичних явищ, а саме: нудоту; блювання, запа­морочення, серцебиття, арте­ріальну гіпертензію, нервове збудження, безсоння, тремтіння кінцівок, анурію, гіпергідроз та висипи на шкірі.

Лікарські форми і застосування.

Внутрішньо — ефедрину гідрохлорид (Ephedrini hydrochloridum) при­значають по 1 таблетці 2—3 рази на день до їди, а для купірування приступу бронхіальної астми вводять підшкірно по 0,5—1 мл 0,5%-ного розчину.

Протипоказано застосо­вувати ефедрин при гіпертонічній хворобі, атеросклерозі, інфаркті міо­карда, кардіосклерозі, гіпертиреозі та цукровому діабеті.

Перець стручковий однорічний – Capsicum annuum
Род. Пасльонові – Solanaceae

Багаторічна (в культурі — одно­річна) трав’яниста рослина роди­ни пасльонових. Стебло прямосто­яче, розгалужене, 30—100 см зав­вишки. Листки чергові, черешкові, цілокраї, ланцетні, яйцевидно-ланцетні, яйцевидні або видовжено-яйцевидні, 2—14 см завдовж­ки, загострені, при основі кли­новидні. Квітки правильні, дво­статеві, одиничні або по 2—3 в розвилках стебла; віночок колесовидний, до середини п’ятироз­дільний, білий або жовтуватий, рідко — червонуватий або фіоле­товий. Плід — повисла суха ягода, яскраво-червоного, рідше — зеле­ного або жовтуватого кольору. Цвіте у червні—серпні, плодоно­сить у серпні—вересні.

Поширення. Походить з Централь­ної Америки. По всій території України культивують як овочеву рослину.

Заготівля і зберігання. Для медич­них потреб використовують стиг­лі висушені плоди гірких сортів перцю (Fructus Capsici). Збирають плоди перцю в міру їхнього до­стигання й сушать на сонці. Гото­ву сировину зберігають у сухих провітрюваних ізольованих при­міщеннях. Строк придатності — 3 роки. Аптеки сировину не від­пускають.

Хімічний склад. Плоди перцю мі­стять алкалоїд капсаїцин (0,03—0,2%), аскорбінову кислоту (до 400 мг %), каротиноїди (Р-каротин, нео-р-каротин, псевдо-а-каротин, р-каротин-епоксид, цитроксантин, криптоксантин, зеаксантин, антераксантин, віолаксантин, капсантин тощо), флавоноїди, глюкоалкалоїд соланін, кумарин скополе­тин, ефірну (понад 1%) і жирну (4—16%) олію, сірку, хлор і крем­незем, солі калію, натрію, каль­цію, заліза, алюмінію та фосфору.

Фармакологічні властивості і ви­користання. Настойку плодів пер­цю призначають усередину для збудження апетиту й покращення травлення. Зовнішньо, у вигляді розтирання, настойку використо­вують при ревматичному і м’язо­вому болі, радикуліті, невралгії та ознобишах. Настойка перцю входить до скла­ду мазі від обмороження, склад­но-перцевої мазі, перцево-аміач­ного і перцево-камфорного ліні­ментів тощо, а екстракт перцю густий — до складу перцевого пластиру. Вживання перцю протипоказане при виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, при гост­рих і хронічних гастритах, енте­ритах і колітах, гострих і хронічних гепатитах і холециститах (у стадії загострення) та при захво­рюваннях нирок.

Лікарські форми і застосування. Внутрішньо — настойку плодів (го­тують на 90%-ному спирті у співвідно­шенні 1:10) по 10—15 крапель у чарці води 3 рази на день за 30 хвилин до їди.

Зовнішньо — розтирання настойкою (готують, як у попередньому прописі);

мазь від обмороження (Unguentum contra congelationem) втирають у відкриті частини шкіри для профілактики обмо­рожень;

капситрин (Capsitrinum), ліні­мент перцево-аміачний і лінімент пер­цево-камфорний використовують для розтирання при невралгіях, міозитах тощо;

пластир перцевий (Emplastrum Capsici) використовують як відволікальний і болетамувальний засіб при радикулітах, невралгіях, міозитах, люм­баго тощо (перед накладанням пластиру шкіру знежирюють спиртом, ефіром або одеколоном і протирають насухо);

капсин (Capsinum) для розтирання при суглобовому і м’язовому ревматизмі, артритах та ексудативному плевриті; камфоцин (Camphocinum) для розти­рання при ревматизмі й артритах;

на­стойку перцю змішують з подвійною кількістю рослинної олії й використо­вують для розтирання при радикуліті, ревматичних болях у суглобах та при міозиті.

 

ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ, ЯКІ МІСТЯТЬ ТРОПАНОВІ АЛКАЛОЇДИ

 

Беладонна звичайна – Atropa belladonna
Род. Пасльонові – Solanaceae

Обережно ОТРУТА !

Багаторічна трав’яниста рослина родини пасльонових. Має товсте, багатоголове кореневище. Стебло пряме, заввишки 60—200 см, товсте, соковите, вгорі вилоподібно розгалужене, залозисто-пухнате. Листки короткочерешкові, яйцевидні або яйцевидно-еліптичні, загострені, цілокраї, в нижній частині стебла чергові, на квітконосних пагонах — зближені попарно, один з них більший. Квітки одиничні, великі, пониклі, коричнево-фіолетові або червоно-бурі, розміщені в пазухах листків. Плід — куляста чорна ягода. Цвіте у червні — серпні.

Поширення. Трапляється в лісах Карпат, на Прикарпатті, Розточчі-Опіллі, в Криму. Вирощується.

Заготівля і зберігання. Для медичних цілей заготовляють листя (Folium Belladonnae) і корені (Radix Belladonnae). Збирають листя під час цвітіння рослини. Після попереднього пров’ялювання його сушать на горищі, під наметом або в сушарках при температурі 30—40°С. Сухої сировини виходить 14—16%. Корені копають восени або навесні. їх миють у холодній воді, розрізають на куски завдовжки до 23 см (товсті розщеплюють) і сушать під наметом або в протоплених приміщеннях. Строк придатності сухої сировини Беладонни звичайної — 2 роки.

Хімічний склад. Усі частини рослини містять тропанові алкалоїди: атропін, гіосціамін, скополамін та інші. Максимальний вміст алкалоїдів виявлено в листках у фазі бутонізації і цвітіння рослини, в коренях — у кінці вегетаційного періоду. Окрім алкалоїдів, у листках знайдено глікозид метилескулін; і в листках і в коренях виявлено скополетин.

Фармакологічні властивості і використання. Фармакологічні властивості Беладонни звичайної зумовлені головним чином алкалоїдом атропіном. Рослина виявляє протиспазматичну та болетамувальну дію, знижує секрецію слинних, шлункових і потових залоз, розширює зіниці очей, паралізує акомодацію, при спазмах бронхів зумовлює розширення їх, ослаблює перистальтику кишок, прискорює ритм серця. Атропін призначається як спазмолітик при бронхіальній астмі, виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, пілороспазмі, хронічному гіперацидному гастриті, спазмах кишечника, при печінкових і ниркових коліках. Його застосовують при брадикардії вагусного походження, атріовентрикулярній блокаді, при стенокардії, інфаркті міокарда. Препарати Беладонни звичайної рекомендуються при функціональних розладах вегетативної нервової системи, алергічних захворюваннях, безсонні, підвищеній збудливості, неврогенному порушенні менструації, туберкульозі легень для зменшення виснажливого потіння, при геморої, для лікування хвороби Паркінсона і паркінсонізму різного походження. Атропін використовують і в очній практиці для лікування й діагностичних цілей (ірити, іридоцикліти, кератити, увеїти). Як протиотруту його використовують при отруєнні морфіном, карбохоліном, мускарином, пілокарпіном, прозерином, фізостигліном та іншими речовинами, а також при отруєнні грибами. В народній медицині відвар коріння застосовували при подагрі, ревматизмі, невралгії, як зовнішній болетамувальний засіб.

Лікарські форми і застосування.

Свіжий сік рослини по 5—10 крапель 2—3 рази на день; порошок із листя по 0,01—0,02 г 2—3 рази на день. З готових аптечних препаратів застосовують: сухий екстракт беладонни (Extractum Belladonnae siccum) по 0,01—0,02 г як спазмолітичний засіб;
настойку беладонни (Tinctura Belladonnae) по 5—10 крапель 2—3 рази на день;
бекарбон (Becarbonum) по 1 таблетці 2—3 рази на день при спазмах кишечника і підвищеній кислотності шлункового соку;
бесалол (Besaloі) по 1 таблетці 2—3 рази на день при захворюваннях шлунково-кишкового тракту як спазмолітичний і антисептичний засіб;
таблетки шлункові (Tabulettae Stomachicae) пo одній 2—3 рази на день при захворюваннях шлунка, що супроводяться болями;
Зеленіна краплі (Guttae Zelenini) по 20—25 крапель 2—3 рази на день при неврозах серця, що супроводяться брадикардією: белоїд (Веlіоid) по 1 драже 3—6 раз на добу кілька днів при функціональних розладах вегетативної нервової системи з погіршанням кровообігу, при алергічних захворюваннях, безсонні, підвищеній збудливості, неврогенному порушенні менструацій і потенції, в комплексній терапії при ендокринних захворюваннях (гіпертиреозі), виснажливому потінні у хворих на туберкульоз, при хворобах серця;
акліман (Acliman) по 1 драже 2—3 рази на день при вегетативних дистоніях, клімактеричних розладах;
атропіну сульфат (Atropini sutfas) приймають всередину у вигляді порошків, пілюль і розчинів — найбільша разова доза 0,001 г, добова — 0,003 г;
скополаміну гідробромід (Scopolamini hydrobromidum) по 0,00025—0,0005 г 2—3 рази на день до їди або підшкірно 0,5—1 мл 0,05%-ного розчину 1—2 рази на день як седативний, активний периферичний і центральний м-холінлітичний засіб у психіатрії, при паркінсонізмі, приготуванні до наркозу, морській хворобі, в офтальмології і для розширення зіниць;
беластезин (Bellasthesinum) по 1 таблетці 2—3 рази на день при гастритах, спазмах кишечника; солутан (Solutan) по 10—30 крапель 3 рази на день після їди при бронхіальній астмі і бронхітах;
бепасал (Bepasalum) по 1 таблетці 2—3 рази на день при захворюваннях шлунково-кишкового тракту;
беласпон (Bellasponum) по 1 таблетці 2—3 рази на день при підвищеній подразливості, безсонні, клімактеричних неврозах, вегетоневрозах і дистоніях;
белатамінал (Bellataminalum) по 1 таблетці 2—3 рази на день при підвищеній подразливості, безсонні, клімактеричних неврозах, нейродермітах і вегетативних дистоніях;
белалгін (Bellalginum) по 1 таблетці як спазмолітичний, анацидний і анальгезуючий засіб при захворюваннях шлунково-кишкового тракту, що супроводяться підвищенням кислотності і спазмами гладенької мускулатури;
белазон (Вellason) по 3—4 драже на день з поступовим збільшенням дози до 16 драже на добу при паркінсонізмі як засіб, що знімає м’язове напруження, зменшує тремтіння;
корбелу (Corbella) по 1 таблетці перед сном при паркінсонізмі; анузол (Anusolum) по 1 свічці в пряму кишку на ніч при геморої і тріщинах заднього проходу;
бетіол (Bethiolum) по 1 свічці в пряму кишку на ніч при геморої і тріщинах заднього проходу; суміш протиастматичну (Species antiastmaticae) у вигляді цигарок при бронхіальній астмі.
Протипоказано вживати препарати з Беладонна звичайна вагітним, матерям-годувальницям, при глаукомі та при різних органічних змінах з боку серцево-судинної системи.

Потрібно пам’ятати, що рослина дуже отруйна, тому будь-яке застосування препаратів з неї повинно бути узгоджене з лікарем – фітотерапевтом.

Беладонна звичайна — смертельно отруйна рослина.

Заготівля, переробка, зберігання і застосування потребують виконання застережних заходів. При перших ознаках отруєння (почервоніння обличчя, запаморочення, розширення зіниць, зниження потовідділення, прискорення пульсу) треба негайно викликати лікаря, а потерпілому надати першу допомогу.

 

ВИДИ ДУРМАНУ

Дурман звичайний – Datura stramonium

Род. Пасльонові – Solanaceae

Однорічна трав’яниста з неприєм­ним запахом рослина родини пасльонових. Стебло прямостоя­че, 30—100 см заввишки, порож­нисте, просте або вилчасто-розгалужене, внизу майже циліндрич­не, вгорі тупо-кутувате; гілки з внутрішнього боку коротко-опушені. Листки чергові, прості, яйцевидні, нерівномірно загост­рені, вищерблено-великозубчасті, з черешками, які у верхівкових листків зростаються з стеблом. Квітки двостатеві, правильні, ве­ликі, на коротких квітконіжках, одиничні, розміщені в розвилках стебла та гілок; віночок зрослопелюстковий, білий, лійкуватий, брижуватий, з 5-лопатевим відгином; лопаті його широко трикутні, різко звужені в тонке вістря. Плід — яйцеподібна пря­мостояча вкрита шипиками коро­бочка. Цвіте у червні — серпні.

Поширення. Дурман звичайний росте на засмічених місцях, пус­тирях, понад дорогами, поблизу жител, на городах, у садах по всій території України.

Заготівля і зберігання. Для лікар­ських потреб використовується листя (Folia Daturae stramonii) і насіння дурману (Semina Daturae stramonii). Листя дурману збирають від початку цвітіння рослини й до осінніх заморозків, відриваючи їх так, щоб залишки черешків не перевищували 2 см. Відібране листя негайно сушать на горищі, під укриттям на вільному повітрі або в сушарках при температурі до 40°. Сушіння припиняють, коли середня жилка листа стає ламкою. Сухої сиро­вини виходить 13—14%. Строк придатності — 2 роки. Зберігають сировину в сухому місці (при зволоженні губить лікувальні вла­стивості). Аптеками сировина не відпускається. Насіння дурману збирають восени цілком спіле і добре висушують. Використо­вують насіння лише в народній медицині. Дурман — отруйна рос­лина. Після роботи з ним треба старанно мити руки.

Хімічний склад. Усі частини рос­лини містять гіосціамін, атро­пін, скополамін, датурин та інші алкалоїди тропанового ряду. В на­сінні, крім того, є отруйна жирна олія (16—25%), а в листі — ефірна олія.

Фармакологічні властивості і ви­користання. За фармакологічни­ми властивостями дурман зви­чайний близький до беладони звичайної. Для нього характер­ні загальні фармакологічні вла­стивості атропіноподібних спо­лук, основною особливістю яких є здатність блокувати м-холінореактивні системи організму. Головною діючою речовиною дур­ману звичайного є гіосціамін. Він має наркотичні, снотворні, протиспазматичні, заспокійливі та знеболюючі властивості, розши­рює на тривалий час зіниці очей, зменшує секрецію слинних, шлун­кових, потових і підшлункової залоз та знижує тонус гладень­ких м’язів. На відміну від атро­піну гіосціамін виявляє вираже­ну бронхорозширюючу дію, то­нізує і збуджує дихальний центр, особливо коли останній пригні­чений алкоголем або снотвор­ними препаратами, а за силою хо­лінолітичної дії гіосціамін знач­но перевершує атропін. У науко­вій медицині препарати дурману звичайного використовують при бронхіальній астмі, бронхі­тах, при судорожному кашлі. У народній медицині, крім того, препарати дурману звичайного використовують при невралгії, не­врастенії, нервових і психічних хворобах, коклюші, при хвороб­ливій сонливості, хореї, епілепсії, при постійній і тривалій гикавці, пріашзмі (хворобливому й трива­лому напруженні статевого орга­на без статевого збудження), німфоманії (надмірному статево­му потягу у жінок); місцево, у вигляді ванн, спринцювань, клізм — при хронічному ревма­тизмі, випадінні матки і прямої кишки.

Лікарські форми і застосування.

Перорально — настойку (1 частина товченого насіння на 5 частин 70%-ного спирту, настоюють 7 днів, відфільтро­вують) по 2 краплі на 2 столові ложки води 4—5 раз на день.

Респіраторно — астматол (Asthmatolum) і астматин (Asthmatinum) за­стосовують у вигляді цигарок при бронхіальній астмі;

відвар листя (20 г сировини на 200 мл окропу) або на­стойку насіння (у співвідношенні 1:5) вдихають через ніс 15—20 хвилин.

Місцево — відвар листя (20 г сиро­вини на відро води) при частковому випадінні матки і товстої кишки (сидячі ванни) та хронічному ревма­тизмі (повні ванни).

Препарати дур­ману звичайного протипоказані при глаукомі. Рослина дуже отруйна і користуватися нею та препаратами з неї треба тільки під наглядом лі­каря.

 

Дурман індійський – Datura innoxia
Род. Пасльонові – Solanaceae

 

Багаторічна (в культурі — одно­річна) трав’яниста опущена рос­лина родини пасльонових. Стебло пряме, 70—150 см заввишки, по­рожнисте, вил часто-розгалужене, інколи при основі червонаво-фіолетове. Листки чергові, че­решкові, великі, цілокраї, широко-яйцевидної або видовжено-яйцевидної форми; верхні попарно зближені. Квітки двостатеві, правильні, великі, одиничні, розмі­щені в розвилках стебла; ві­ночок зрослопелюстковим, білий, лійкуватий, з відгином, 15—20 см завдовжки. Плід — куляста по­никла вкрита шипиками коро­бочка. Цвіте у липні—жовтні, плодоносить у серпні—жовтні.

Поширення. Батьківщина дурма­ну індійського — Центральна і Південна Америка. В Криму ви­рощують як лікарську рослину.

Заготівля і зберігання. Для лікар­ських потреб використовують не­дозрілі плоди (насіння і окремо оплодні) та листя. Механізоване комбайнове збирання плодів про­водять за один прийом на почат­ку побуріння коробочок пер­шого і другого розгалужень стеб­ла. При ручному збиранні коро­бочки зрізують серпами двічі: на початку дозрівання коробочок першого розгалуження і в кінці вегетаційного періоду. Зібрану сировину негайно подрібнюють на соломорізках, сушать на сонці або в сушарці при температурі 40—50°, а потім за допомогою сит розділяють на дві фракції: насіння і подрібнені коробочки (оплодні). Строк придатності на­сіння — 2 роки, оплоднів — 1 рік. З насіння і оплоднів одержують алкалоїд скополамін. Листя заготовляють так само, як і з дур­ману звичайного.

Хімічний склад. Усі частини рос­лини містять скополамін, гіо­сціамін, атропін та інші алка­лоїди тропанового ряду. Основ­ним алкалоїдом рослини є ско­поламін, якого найбільше в пло­дах (0,38—0,41%) і насінні (до 0,77%).

Фармакологічні властивості і ви­користання. Основною діючою речовиною дурману індійського є скополамін, який належить до активних периферичних м-холінолітичних засобів; виявляє він і центральну холінолітичну й седативну дію. Скополамін дає виражений, але нетривалий мідріатичний ефект, розслаблює то­нус гладеньких м’язів, приско­рює темп серцевих скорочень, сприяє зниженню секреторної функції залозистого апарату. Впливаючи на холінореактивні структури вищих відділів цент­ральної нервової системи, скопо­ламін заважає проходженню нервових імпульсів до рухових нейронів спинного мозку. Наслід­ком цього є заспокійлива, сно­творна і така, що зменшує рухову активність, дія алкалоїду. Спосте­рігаються також його пригнічую­чий вплив на функцію дихання, здатність посилювати снотворну дію наркотичних засобів та протисудомний ефект. Скополамін ви­користовують у нервово-психіат­ричній практиці для лікування паркінсонізму, при захворюван­нях з м’язовими гіперкінезами та як седативний засіб при мані­акальних станах; в офтальмоло­гії — при іритах, іридоциклітах для розширення зіниць; у хі­рургічній практиці — для підго­товки до наркозу (у поєднанні з морфіном та іншими аналь­гетиками). Листя дурману індій­ського разом з листям блекоти чорної та беладони звичайної входить до складу протиастматичних цигарок. Скополамін входить до складу таблеток «аерон», які використовують для профі­лактики й лікування морської і повітряної хвороб та приступів хвороби Меньєра, для зменшення виділення слини при стомато­логічних операціях.

Лікарські форми і застосування.

Внутрішньо — таблетки «аерон» (Таbulettae «Aeronum») по 1—2 таблетці на прийом за 30—60 хвилин до по­їздки і надалі при необхідності ще 1 таблетку через 6—12 годин;

а при меньєрівському симптомокомплексі — по 1 таблетці 2—3 рази на день (вищі дози: для дорослих — разова 2 таб­летки, добова — 4 таблетки; для дітей 7—9 років — відповідно 1 і 2 таблетки, 10—14 років—1,5 і 3 таблетки, дітям до 7 років ці таблетки не призна­чають);

скополаміну гідробромід (Scopolamini hydrobromidum) призначають перорально або підшкірно по 0,00025—0,0005 г або 0,5—1 мл 0,05%-ного розчину (вищі дози для дорослих всередину і під шкіру: разова 0,0005 г, добова — 0,0015 г).

Передозування пре­паратів викликає сильне збудження, галюцинації, спрагу, сухість та інші побічні явища. Препарати дурману індійського протипоказані при глаукомі. Рослина дуже отруйна і кори­стуватися нею та препаратами з неї треба тільки під наглядом лікаря.

Блекота чорна – Hyoscyamus niger
Род. Пасльонові – Solanaceae

З лікувальною метою використовують листя й насіння цієї рослини.

Поширена майже по всій Європейській частині Радянського Союзу, в тому числі й всюди на Україні, в Сибіру, на Кавказі та в Середній Азії, а також майже по всій території зарубіжної Європи, в Північній Африці та в західній частині Азії. Росте на засмічених органічними рештками місцях, поблизу жител і коло доріг.

Дворічна трав’яниста рослина. На другий рік зростання блекота має прямостояче стебло заввишки до 1 м, з м’яковолосистими, залозистими, клейкими листками темно-зеленого кольору. Листки, як і вся рослина, мають неприємний запах. Квітки великі, неправильні, дзвониковидні, бруднувато-жовті, а біля основи темно-фіолетові.

Плід — двогнізда довгаста стояча коробочка у вигляді глечика з напівкулястою кришечкою. Коли дозріває насіння, кришечка відкривається, й насіння висівається з коробочки. Насіння дрібне, нирковидне, сплюснуте, бурувато-сіре, з сітчастою поверхнею. Цвіте блекота з другої половини серпня до осені.

Рослина дуже отруйна. Насіння з неї збирають у кінці серпня — на початку вересня, а листя — під час цвітіння, до того ж у суху погоду.

В науковій і народній медицині блекоту застосовують у малих дозах.

Народна медицина рекомендує цю рослину при дизентерії, віттовій хворобі (трясучці), судомистому блюванні та при судомі різного походження.

Зовнішньо застосовують листя й насіння блекоти для обкурювання при зубному болю й різних видах невралгії, а олію з неї — при подагрі й забитті (як болетамувальний засіб).

Оригінальний спосіб обкурювання при зубному болю відомий у народі: в металевий чайник насипають жару, а на нього — насіння блекоти, закривають кришкою, а носик чайника, з якого йде дим з насіння, підносять до хворого зуба. Біль затихає.

Способи застосування. Екстракт: 0,25 а сухого листя блекоти беруть на 100 мл окропу й довго випаровують, доки маса не загусне. Якщо нема вагів, то треба взяти ¹/₂₀ частину чайної ложечки на півсклянки води. Вживати всередину по 2 краплі на столову ложку води 3 рази на день.

Настойка: 15,0 подрібненого листя блекоти на 100,0 спирту або горілки; вживати по 2 краплі на столову ложку води 3 рази на день.

Порошок: по 0,03 а (на кінчику складаного ножика) 3 рази на день.

Олія: беруть 15 або 30 частин товченого насіння на 100 частин олії (соняшникової) і настоюють 8—10 днів.

Усе це пропонується на випадок, якщо в аптеці нема готових препаратів з блекоти — олії, екстракту густого чи екстракту сухого (в порошку).

 

Скополія карніолійська – Scopolia carniolica
Род. Пасльонові – Solanaceae

Багаторічна трав’яниста рослина родини пасльонових. Має повзу­че кореневище до 12 см зав­довжки і 3 см завтовшки. Стебло прямостояче, 20—50 см заввиш­ки, вгорі вилчасто розгалужене. Листки чергові; нижні — луску­ваті, безколірні, решта — еліп­тичні, звужені при основі в кри­латий черешок, цілокраї або злегка вищерблені, голі, темно-зелені, 12—18 см завдовжки і 4—9 см завширшки. Квітки пра­вильні, двостатеві, 1—2,5 см зав­довжки, одиничні, повислі на ніжках, що виходять з листкових пазух; віночок зрослопелюстковий, трубчасто-дзвониковидний, з 5 короткими круглястими ло­патями, зовні бурий, лакований, усередині оливково-зелений, тьмяний. Плід — куляста, дво­гнізда коробочка. Цвіте у травні — червні.

Поширення. Скополія карніолійська трапляється зрідка в Кар­патах, на Розточчі-Опіллі, в За­хідному Лісостепу та в західній частині Правобережного Лісо­степу в широколистяних лісах, серед чагарників, на галявинах, по краях просік. Рідкісна зни­каюча рослина, занесена до Чер­воної книги України.

Заготівля і зберігання. Для ви­готовлення ліків використовують кореневище (Rhizoma Scopoliae carniolicae) і траву скополії (Неrba Scopoliae carniolicae). Ко­реневища заготовляють після плодоношення рослини. Їх вико­пують, миють від землі й сушать на відкритому повітрі (можна на сонці) або пров’ялюють 2—3 дні на сонці й досушують у спеціальних сушарках при температурі, не вищій за 60°. Сухих кореневищ виходить 30%. Траву скополії збирають в пе­ріод цвітіння рослини і сушать. Готову сировину зберігають у доб­ре закритих банках або бляшан­ках, дотримуючись правил збе­рігання отруйних рослин. Усі частини рослини отруйні, при маніпуляціях з нею треба захи­щати очі, ніс, рот, після роботи мити руки. Збираючи корене­вища, слід пам’ятати, що при­родні запаси скополії невеликі й рослину можна за короткий час зовсім винищити, якщо не виконувати правил, які перед­бачають повне забезпечення від­новлення заростей, а саме: на місце кожної викопаної рослини закопувати відрізок (краще вер­хівку) кореневища довжиною 5—6 см, а повторне викопування кореневищ з однієї й тієї самої ділянки проводити не раніше, як через 10—15 років.

Хімічний склад. Усі частини рос­лини містять алкалоїди тропа­нової структури (в листі — 0,12—0,14%, у стеблах — 0,15—0,21%, у кореневищах з коренями — до 0,9%), найважливішими се­ред яких є L-гіосціамін, ско­поламін, тропін, кускгігрин та псевдоатропін. Крім того, в ко­рінні скополії знайдено бетаїн, холін та похідні кумарину (скополін, скополетин).

Фармакологічні властивості і ви­користання. Для скополії карніолійської характерні загальні фар­макологічні властивості атропіноподібних сполук, основною особливістю яких є здатність блокувати м-холінореактивні си­стеми  організму.  Атропіну сульфат (Atropini sulfas) використо­вують як спазмолітик і боле­тамувальний засіб, в очній прак­тиці (лікування й діагностичні цілі), для лікування серцево-судинних захворювань. Ско­поламіну гідробромід (Scopolamini hydrobromidum) признача­ють як заспокійливий засіб при гострому психічному збуджен­ні, використовують у хірургіч­ній практиці й офтальмології; камфорнокисла сіль скополамі­ну входить до складу таблеток аерон. У народній медицині відвар кореневищ скополії на білому вині дають пити при хворобі Паркінсона, а настій трави — при низькому кров’яно­му тиску. В гомеопатії скополію застосовують як засіб від геморою.

Лікарські форми і застосування.

Внутрішньо — відвар кореневищ на вині (25 г подрібненої сировини ва­рять 10 хвилин у 0,5 л білого сухого вина, охолоджують, проціджують) по 1 столовій ложці 3 рази на день;

настій трави (20 г сировини на 200 мл окропу) по 1 столовій ложці 3 рази на день.

Скополія карніолійська містить сильнодіючі речовини і при використанні її потребує бути обережними.