ДИСПАНСЕРИЗАЦІЯ НАСЕЛЕННЯ. ГРУПИ ЗДОРОВ’Я. РОЛЬ МЕДИЧНОЇ СЕСТРИ У ДИСПАНСЕРИЗАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ.
План.
1. Диспансеризація. Мета, завдання.
2. Етапи диспансерного обслуговування:
3. Оцінка ефективності диспансерного методу обслуговування населення.
4. Роль медичної сестри у диспансеризації населення.
Методика обліку і аналізу стану здоров’я населення дільниці. Збирання, накопичення інформації про захворюваність населення дільниці проводиться щоденно, а обробка і аналіз — періодично. Однак показники захворюваності населення дають змогу оцінювати стан громадського здоров’я лише опосередковано, бо вони прямо не вказують на його стан, а тільки свідчать про порушення або відсутність здоров’я у певної категорії населення. Коефіцієнти поширеності захворювань належать до великої групи показників,які разом із інформацією про демографічні процеси та показники фізичного розвитку характеризують здоров’я громади. Захворюваність визначають за різними показниками. Так, для характеристики загальної захворюваності вираховують такі показники:
1. Захворюваність — це кількість уперше виявлених хворих за поточний календарний рік. Цей показник визначають за формулою:
|
Захворюваність =
|
Середньорічна кількість дорослого населення дільниці |
2. Поширеність — загальна кількість захворювань за календарний рік (тих, що виявлені, і тих, що зареєстровані раніше). Розраховують за формулою:
|
Поширеність захворювань =
|
Середньорічна кількість дорослого населення дільниці |
3. Структура захворюваності ( % ):
|
Структура захворювань =
|
Кількість випадків захворювань на окремі недуги х 100
Кількість усіх випадків захворювань на дільниці |
На етапі обробки статистичної інформації використовують «Міжнародну статистичну класифікацію хвороб та споріднених проблем» 10-го перегляду для шифрування і аналізу хвороб, травм і причин смерті. Використання класифікації є обов’язковою умовою науково обгрунтованості вчення захворюваності населення, оскільки допомагає на єдиній основі проводити групування матеріалів, забезпечуючи при цьому можливість порівнювати дані на різних дільницях, у районах, містах, областях тощо.
Аналіз захворюваності з тимчасовою втратою працездатності проводять на підставі показників, що розраховані за загальноприйнятою методикою. Крім інтенсивних показників частоти випадків і днів тимчасової втрати працездатності на 100 працюючих, екстенсивних показників структури випадків і календарних днів тимчасової непрацездатності розраховують коефіцієнти росту або зниження їх порівняно з показниками ідентичного періоду минулого року (за місяць, квартал, півріччя тощо). Порівняння цих показників за місяцями року загалом або за окремими нозологічними формами захворювань свідчить про сезонність певних захворювань з тимчасовою втратою працездатності.
Для аналізу захворюваності зі стійкою втратою працездатності треба розраховувати показники, що характеризують частоту первинного виходу на інвалідність населення району обслуговування лікувально-профілактичного закладу або окремо на певній дільниці. Цей показник розраховують за формулою:
|
Частота стійкої втрати працездатності (інвалідності) =
|
Середньорічна кількість населення |
Аналогічно розраховують показники по окремому підприємству (цеху) на 10 000 працюючих.
Показники про госпіталізацію хворих розраховують за картами вибулих зі стаціонару (облікова форма № 266). Шляхом порівняння кількості зареєстрованих захворювань за статистичними талонами та карт вибулих зі стаціонарів можна вивести коефіцієнт госпіталізації населення з приводу того чи того захворювання.
Аналіз захворюваності заданими реєстрації причин смерті займає особливе місце серед різних методів вивчення захворюваності. Він дозволяє виявити найтяжчі хвороби, що закінчуються смертю. Відомості про причини смерті є важливою складовою у комплексній оцінці громадського здоров’я. У практиці охорони здоров’я аналіз смертності населення за його причинами доцільно проводити систематично, в динаміці протягом багатьох років і у різних аспектах: за віком, статтю, місцем проживання, професіями та іншими ознаками. Показник причин смерті від захворювань за цілий рік розраховують на 100 000 населення.
Аналіз роботи на дільниці. Постійне вивчення захворюваності, аналіз обсягу, якості та ефективності надання медичної допомоги населенню дільниці є прямим обов’язком дільничних медичних працівників. Аналіз лікувально-оздоровчих заходів, що проводяться на дільниці, дає змогу планувати та виконувати роботу, що спрямована на зміцнення громадського здоров’я, збереження працездатності та збільшення тривалості життя людей.
Ефективність діяльності дільничної медичної служби визначають за низкою кількісних і якісних показників, які розраховують за такою методикою. Передовсім це показники, котрі характеризують обсяг терапевтичної допомоги населенню дільниці, яка надається дільничними медичними працівниками.
|
Кількість відвідувань на одного мешканця =
|
Кількість відвідувань дільничного лікаря в поліклініці та вдома за рік
Середньорічна кількість населення на дільниці |
Ідентично визначають кількість відвідувань на одного мешканця в поліклініці, вдома і з профілактичною метою. Інформацію як для розрахунку цих показників, так і для більшості інших беруть з «Щоденника роботи лікаря поліклініки (амбулаторії), диспансеру, консультації» (облікова форма № 039) за рік.
Показники дільничності визначають окремо для поліклініки (амбулаторії) та обслуговування вдома.
|
Дільничність на амбулаторному прийомі =
|
Загальна клькість відвідувань дільничного лікаря в поліклініці
|
|
Дільничність у разі обслуговування вдома =
|
Кількість відвідувань мешканцями «своєї» дільниці вдома х 100
Загальна кількість відвідувань дільничним лікарем хворих удома |
Характеристику відвідувань поліклініки і дільничних лікарів з профілактичною метою або з приводу захворювань оцінюють і за екстенсивними показниками.
|
Питома вага відвідувань поліклініки з профілактичною метою =
|
Кількість фактичних відвідувань населення поліклініки чи дільничного лікаря з профілактичною метою (за місяць, квартал, рік)х 100
Загальна кількість відвідувань у поліклініці чи дільничного лікаря |
Цей показник і показник частки відвідувань дільничного лікаря населенням з приводу захворювань доцільно розрахувати щомісяця протягом року.
Показник активності відвідувань хворих удома можна визначати за двома методиками.
|
Кількість активних відвідувань, що припадають на одне пасивне =
|
Кількість активних відвідувань хворих удома дільничим лікарем
Кількість пасивних відвідувань дільничим лікарем |
У дільничного терапевта за умови доброї роботи на одне пасивне відвідування повинно припадати два активних.
|
Активність обслуговування населення вдома =
|
Кількість активних відвідувань мешканців своєї дільниці дільничим лікарем удома х 100
Загальна кількість відвідувань (активних і пасивних) мешканців своєї дільниці
|
Показники навантаження дільничних медичних працівників під час амбулаторного прийому та обслуговування викликів удома оцінюють за кількістю прийнятих хворих (здорових) або обслужених удома за одну годину, а також за загальною кількістю відвідувань і прийомів у поліклініці протягом року.
|
Навантаження протягом 1 год прийому в поліклініці =
|
Кількість відвідувань дільничного лікаря в поліклініці (за місяць, квартал, рік)
Кількість фактично відпрацьованих годин під час амбулаторного прийому в поліклініці (за місяць,квартал, рік) |
|
Навантаження протягом 1 год у разі обслуговування викликів удома =
|
Кількість викликів додому, які обслужив дільничий лікар (за місяць, квартал, рік)
Кількість фактично відпрацьованих годин у разі обслуговування викликів удома(за місяць,квартал, рік) |
Показником функціонального навантаження на лікарську посаду для окремого дільничного лікаря, що працює на повну ставку, є фактична кількість відвідувань за рік у поліклініці та вдома, виражена в тисячах. Показники цільових профілактичних оглядів з метою діагностики туберкульозу, онкозахворювань, гіпертонічної хвороби, цукрового діабету тощо розраховують на 1000 людей.
Якість діагностики в поліклініці оцінюють за показниками збігу діагнозів, які виставлені в поліклініці, з клінічними діагнозами, засвідченими в стаціонарах (облікова форма №266), у журналах госпіталізації (облікова форма № 001) і виписках з історії хвороб. Всі випадки розходження діагнозів фіксують у спеціально заведених на кожного лікаря картах. Розраховують показники для окремих лікарів, спеціалізованих служб чи загалом для лікарів поліклініки.
|
Якість діагностики в умовах поліклініки = |
Кількість поліклінічних і клінічних діагнозів, що збіглися х 100
Кількість випадків госпіталізації, що аналізується |
Отже, аналіз діяльності дільничного лікаря є не лише підсумковим етапом роботи дільничної медичної служби за певний проміжок часу, а й служить підґрунтям подальшого вдосконалення лікувально-профілактичної роботи медичних працівників дільниці з метою поліпшення здоров’я громади. Матеріали виконаного аналізу використовують медичні працівники під час складання оперативних, біжучих і перспективних планів роботи.
РОЛЬ МЕДИЧНОЇ СЕСТРИ У ДИСПАНСЕРИЗАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ
Профілактичний напрямок вітчизняної охорони здоров’я найбільше повно виражено в диспансерному методі роботи багатьох амбулаторно-поліклінічних установ. Під диспансерним методом розуміється активне динамічне спостереження за станом здоров’я визначених контингентів населення (здорових і хворих), узяття цих груп населення на облік з метою раннього виявлення захворювань, динамічного спостереження, комплексного лікування захворілих, проведення заходів щодо оздоровлення їхніх умов праці і побуту, попередженню розвитку і поширення хвороб, відновленню працездатності і продовженню періоду активної життєдіяльності (А. Ф. Серенко). По цьому методу в країні працюють Спеціальні диспансерні медичні установи: диспансери — протитуберкульозні, шкірно-венерологічні, психоневрологічні, онкологічні, кардіологічні, протизобні, лікарсько-фізкультурні; він широко використовується в роботі жіночих консультацій, МСЧ, дитячих поліклінік і поліклінік для дорослих. У країні неодноразово ставилася задача про загальну диспансеризацію населення, але реалізована вона не була через відсутність необхідної матеріальної бази. Варто відмітити, що загальна диспансеризація населення — це вищий рівень турботи держави про здоров’я народу. Реалізація її можлива тільки в тому випадку, якщо на це будуть передбачені спеціальні кадрові сили і засоби. Це повинно враховуватися і при організації диспансерного спостереження в окремих медичних установах, зокрема в поліклініках лікарю для виконання диспансеризації повинен виділятися спеціальний час, у рахунок його основного робочого навантаження і ні в якому разі не повинне бути додатковим навантаженням. Г
Головним обличчям в організації диспансерного обслуговування в поліклініці є дільничний лікар-терапевт. Цим питанням деякою мірою займаються лікарі всіх спеціальностей. Дільничний терапевт відповідає за організацію диспансерного обслуговування населення своєї ділянки. В організаційному процесі диспансеризації виділяються наступні етапи: добір контингентів шляхом активного виявлення, реєстрація їх, проведення комплексу лікувальних і соціально-профілактичних заходів, тобто здійснення власне диспансерного спостереження, і оцінка результатів ефективності диспансеризації. На одного дільничного терапевта повинне приходитися не більш 120 – 150 диспансеризованих хворих Виявлення облич, що підлягають диспансеризації, виробляється; як правило, при прийомі хворих лікарем у поліклініці чи при відвідуванні їх удома. Відоме значення мають і різні профілактичні огляди, де виявляються найбільш ранні стадії захворювань. Усі хворі, відібрані для диспансерного спостереження, реєструються на «Контрольних картах диспансерного хворого».
За допомогою цього документа лікар може установити контроль за термінами явки на повторні обстеження. Основним медичним документом є амбулаторна карта з відповідною оцінкою про те, що хворий знаходиться на диспансерному спостереженні. Дуже вдалим виявився досвід поліклініки, коли на руки диспансерних хворим видаються книжки, де лікар відзначає медикаментозне лікування й інші призначення, указує дату наступної явки на прийом. Як показали спостереження, такі книжки якоюсь мірою дисциплінують хворих, сприяють тому, що вони без додаткового виклику є в призначений час на прийом до лікаря. Перший етап диспансеризації закінчується виявленням і реєстрацією хворого. Потім починається другий, більш відповідальний етап – власне диспансерне спостереження. Тут проводиться ретельне комплексне медичне обстеження, активне лікування і. систематичне спостереження зі здійсненням санітарно-оздоровчих заходів. Важливе значення має й облік ефективності всієї диспансерної роботи, проведеної в поліклініці.
Існує більша кількість методик проведення диспансеризацій: 1) уведення єдиних диспансерних днів для всієї поліклініки; 2), уведення єдиних диспансерних днів для відділень; 3) щоденний виклик диспансерних хворих по 2—3 чоловіка на прийом. Згодом, стало очевидним, що більш, організовано диспансеризація проходить у спеціально виділені для цього дні. У цей день дільничний лікар не проводить звичайного прийому хворих у поліклініці. Невідкладні хворі направляються до чергових лікарів. Повторні хворі на ці дні не призначаються. У диспансерний день усі допоміжні служби поліклініки працюють тільки для диспансерного обслуговування. Хворі можуть бути обстежені в лабораторії, рентгенівському кабінеті, кабінеті функціональної діагностики, проконсультовані відповідними фахівцями.
Диспансеризація —- система лікувально-профілактичних заходів, яка включає активне спостереження за здоров’ям певних груп населення, вивчення умов праці та побуту, забезпечення їх правильного фізичного розвитку і збереження здоров’я, а також запобігання захворюванням шляхом проведення відповідних лікувально-профілактичних, санітарно-гігієнічних і соціальних заходів.
Основою диспансеризації є диспансерний метод обслуговування населення, за допомогою якого відбувається синтез лікувального і профілактичного напрямків у медицині.
Мета диспансеризації здорових — збереження і зміцнення здоров’я, забезпечення правильного фізичного і психічного розвитку, створення нормальних чи оптимальних умов праці і побуту, раннє виявлення захворювань, запобігання розвитку і прогресуванню хвороби, збереження працездатності.
Мета диспансеризації хворих — охоплення динамічним медичним спостереженням хворих на ранній стадії захворювання, запобігання загостренням і ускладненням патологічного процесу, зменшення захворюваності з тимчасовою втратою працездатності та виходом на інвалідність, збільшення тривалості й поліпшення якості життя хворих і періоду їх активної працездатності.
Етапи диспансерного обслуговування
Перший етап —- відбір контингентів для диспансеризації. Згідно з положенням про диспансеризацію, обов’язковому нагляду підлягають такі групи здорового населення:
— діти віком до 14 років;
— підлітки й допризовники;
— учні профтехучилищ, технікумів, студенти вищих навчальних закладів;
— працівники дитячих закладів, комунальних і харчових об’єктів;
— жінки віком понад 30 років;
— ті, хто працює у шкідливих умовах;
— учасники та інваліди війни, репресовані, інваліди праці;
— учасники ліквідації аварії на ЧАЕС;
— медичні працівники.
Крім того, диспансеризації підлягають хворі з такими захворюваннями, як гіпертонічна хвороба, гостра і хронічна ішемічна хвороба серця, ревматизм, дифузні захворювання сполучної тканини, хронічні неспецифічні захворювання органів дихання, бронхіальна астма, бронхоектатична хвороба, абсцес легенів, пневмоконіоз, емфізема легенів, хронічний антацидний гастрит, виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, хронічний гепатит, цироз печінки,жовчнокам’яна хвороба, хвороба Крона, хронічні гломерулонефрит і пієлонефрит, цукровий діабет,дифузний зоб з порушенням функції щитоподібної залози, захворювання крові, онкологічні та алергічні захворювання тощо.
Особливо важливе значення для проведення першого етапу диспансеризації має активне та своєчасне виявлення хворих на ранніх стадіях захворювання, коли ще немає скарг і хворобу можна призупинити або ліквідувати. Для цього медичні працівники проводять амбулаторні прийоми, відвідують хворих удома, влаштовують профілактичні огляди аналізують дані амбулаторних карт, виписок з історій хвороби листків непрацездатності тощо.
Своєчасним диспансерний облік вважається тоді, коли хворий взятий під нагляд не пізніше, як через 30 діб з часу встановлення діагнозу.
Подальшим завданням медичних працівників на першому етапі диспансеризації є групування так званого диспансерного контингенту.
Існує п’ять диспансерних груп:
1-ша — здорові люди, які не скаржаться і не мають об’єктивних ознак хвороби на час обстеження та не хворіли в минулому;
2-га — практично здорові люди, у яких в анамнезі вказується на перенесені захворювання та чинники ризику щодо розвитку певної патології, але на даному етапі не висловлюють скарг;
3-тя — хворі з хронічними захворюваннями в стадії компенсації;
4-та — хворі з хронічними захворюваннями в стадії субкомпенсації;
5-та — хворі з хронічними захворюваннями в стадії декомпенсації.
На хворого, взятого на диспансерний облік, заповнюють амбулаторну карту, позначаючи буквою «Д» на лицевій сторінці, і контрольну карту диспансерного спостереження (форма № 030/0). У диспансерній карті хворого записують скарги, анамнез захворювання і життя, дані об’єктивного обстеження, включно з результатами лабораторних та інструментальних методів дослідження, а також висновки консультантів-фахівців. Діагноз формулюють з урахуванням змін в організмі, тяжкості перебігу захворювання і його стадій,користуючись Міжнародною класифікацією хвороб.
Після діагнозу записують лікувально-профілактичні рекомендації та вказують термін повторного планового обстеження хворого.У контрольній карті диспансерного обстеження вказують групу, до якої належить певний пацієнт, дату взяття на облік і термін його наступного профілактичного огляду. Крім цього, в контрольній карті роблять помітки про виконання лікувально-профілактичних рекомендацій. Карти зберігають у картотеці тих медичних працівників, які здійснюють диспансерний нагляд за хворим. Вони служать для контролю за своєчасним виконанням планових профілактичних оглядів.
Другий етап диспансеризації —здійснення диспансерного нагляду, а саме — виконання плану заходів, накреслених в процесі відбору здорових і хворих на диспансерний облік.
Під час диспансерного нагляду важливе значення мають три чинники — клінічний, санітарно-оздоровчий та психологічний. Клінічний чинник передбачає детальне обстеження пацієнтів, застосування комплексу лікувальних заходів,скерування в спеціалізовані клініки, діагностичні центри, а також систематичний контроль за виконанням хворими лікувальних призначень, визначення ступеня втрати працездатності та проведення санітарно-освітньої роботи.
Повторні диспансерні обстеження хворих і здорових треба проводити активно (здорових — раз на рік; хворих у стадії компенсації — двічі і частіше), систематично, згідно з планом,а також з урахуванням динаміки в стані здоров’я пацієнта.
Активне диспансерне спостереження включає також проведення комплексу лікувальних і санітарно-оздоровчих заходів, серед яких на першому місці є створення раціональних умов праці для кожного пацієнта. Особливе значення має проведення і таких профілактичних та лікувальних заходів, як санація осередків хронічної інфекції (карієс зубів,тонзиліт, аднексит), медикаментозне лікування, хірургічні втручання, спеціальні методи лікування, лікувальна фізкультура, фізіотерапія, мануальна терапія і рефлексотерапія,дієтичне харчування і санаторно-курортне лікування.
Ефективність комплексного профілактичного лікування(вторинної профілактики) особливо помітна за його циклічного проведення. Вона виражається у запобіганні загостренню хвороби, прогресуванню її та виникненню ускладнень.
Важливе значення для успішної диспансеризації має психологічний чинник. З одного боку, він залежить від ставлення медичних працівників до диспансеризації та контингенту диспансерних груп, яке визначається їх умінням переконувати людей в необхідності змінити стиль життя,позбутися шкідливих звичок, що впливають на медичну культуру населення та його свідомість. З іншого боку, має значення ставлення самих пацієнтів до диспансеризації, їх дисциплінованість і відповідальність за виконання накреслених лікувально-профілактичних заходів.
Третій етап диспансерного обстеження включає аналіз якісних показників ефективності диспансеризації —розрахунок і аналіз певних клініко-статистичних критеріїв щодо захворюваності диспансерної групи пацієнтів з втратою працездатності, а також виходу на інвалідність. Зниження цих показників у динаміці протягом 3—5 років переконливо демонструє соціально-гігієнічне й лікувально-профілактичне значення диспансерного нагляду за здоровими і хворими.
При диспансеризації кожен лікар повинний максимально використовувати будь-як явку пацієнта для проходження ним мінімуму обстежень, необхідних для диспансеризації даної групи населення, і проведення лікувально-оздоровчих заходів. Облік і, контроль виконання плану лікувально-оздоровчих заходів проводиться централізовано і децентралізовано. У першому варіанті вся інформація про хід і результати диспансеризації зосереджується в кабінеті .диспансеризації відділення профілактики чи поліклінік у кабінеті статистики поліклінік. В другому варіанті облік усієї диспансерної роботи ведеться л кабінеті кожного лікаря-диспансеризатора. Формою оперативного обліку є контрольна карта диспансерного спостереження (форма № 030/у). Для полегшення роботи з амбулаторними картами прийняте їх маркірувати і шифрувати, використовуючи різного кольору корінці і цифрові позначення. Так можна виділити номера ділянок, адресат групи диспансерного спостереження і навіть окремі нозологічні форми захворювань.
Диспансерну групу хворих, що підлягають динамічному спостереженню лікарями-терапевтами, у тому числі дільничними, складають хворі з наступними захворюваннями: гіпертонічна хвороба 1 стадії, інфаркт міокарда, хронічна ішемічна хвороба серця з гіпертонічною хворобою і без неї; реконвалісценти після гострої пневмонії, хронічна пневмонія, хронічний бронхіт, бронхіальна астма, бронхоектатична хвороба і кістозна гіпоплазія легень, абсцес легені; виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, атрофичний хронічний гастрит, хронічний гепатит, хронічний панкреатит, хронічний холецистит, жовчно-кам’яна хвороба, хронічний коліт і энтероколіт, цироз печінки, пострезекційні синдроми (через 2 роки після операції на черевній порожнині); стан після перенесеного гострого гломерулонефрита, хронічний пієлонефрит, хронічний дифузний гломерулонефрит, хронічна ниркова недостатність у стадії компенсації.
Терапевти спеціалізованих кабінетів здійснюють консультативні функції. Разом з тим найбільш важкі хворі, що вимагають спеціалізованого спостереження і лікування, якийсь період можуть і повинні знаходитися під спостереженням відповідних фахівців і потім знову направлятися до дільничного лікаря. Так, наприклад, хворі працездатного віку, що страждають хронічною ішемічною хворобою серця з гіпертонічною хворобою в стадії ПА, диспансеризуються кардіологом. Він же бере під диспансерне спостереження хворих після гострого інфаркту міокарда. Хворі з обструктивним бронхітом, абсцесом легені, бронхоектатичною хворобою і кистозною гіпоплазією легень стають об’єктом диспансерного спостереження пульмонолога, а хворі виразковою хворобою шлунка, хронічним виразковим колітом, цирозом печінки спостерігаються гастроентерологом. Нефролог спостерігає хворих із хронічним дифузним гломерулонефритом, хронічною нирковою недостатністю і т.д. При відсутності у поліклініці, наприклад, лікаря-ревматолога контингент хворих цього профілю (активний ревматизм, хронічні ревматичні хвороби серця, ревматоидный артрит, хвороба Бехтерева, системний червоний вовчак, системна склеродермія, що деформує остеоартроз) спостерігаються лікарем-терапевтом. Групу диспансерних хворих, що підлягають динамічному спостереженню лікарем-хірургом, складають хворі з флебітом, тромбофлебітом, постфлебітичним синдромом, варикозним розширенням вен нижніх кінцівок, станом після резекції шлунка з приводу виразкової хвороби і холецистектомії (протягом 2 років після операції), хронічним остеомієлітом, атеросклерозом кінцівок, синдромом Рейно, эндартеріїтом, тромбангіїтом, трофічними виразками, гемороєм, тріщинами і свищами заднього проходу.
Диспансеризація проводиться закладами охорони здоров’я за участю вищих навчальних медичних закладів усіх рівнів акредитації, закладів післядипломної освіти, наукових установ, центральних та місцевих органів виконавчої влади, відомств, установ та організацій.
Територіальні органи охорони здоров’я або визначені ними заклади організовують бригади спеціалістів із закладів охорони здоров’я обласного (республіканського в Автономній Республіці Крим, міського — у містах Києві та Севастополі) підпорядкування, вищих навчальних медичних закладів усіх рівнів акредитації, закладів післядипломної освіти, наукових установ для диспансерного огляду дорослого та дитячого населення у районах та містах відповідної адміністративній території, насамперед у сільських населених пунктах, які мають проблеми кадрового та матеріально-технічного забезпечення диспансеризації. Зазначені бригади спеціалістів забезпечуються необхідними медичним обладнанням та транспортними засобами.
З метою оцінки ефективності диспансерного методу обслуговування населення в амбулаторно-поліклінічних умовах вираховують відповідні показники, а саме:
І. Ступінь охоплення населення диспансеризацією:
|
1.1.Питома вага здорового населення,охопленого диспансеризацією = |
|
|
Середньорічна кількість населення
|
|
|
1.2 Питома вага хворих, які стоять на диспансерному обліку = |
|
|
Середньорічна кількість населення
|
|
|
1.3.Питома вага всього населення,що стоїть на диспансерному обліку (за медичними і соціальними показаннями) = |
Кількість хворих і здорових, що стоять на диспансерному обліку протягом року х 100 |
|
|
|
|
2.Питома вага здорових (І-га група) у загальній кількості людей, що стоять на диспансерному обліку = |
|
|
Загальна кількість населення, що стоїть на диспансерному обліку |
Аналогічно вираховують питому вагу решти диспансерних груп (1, 3, 4, 5-ї):
|
3.Питома вага хворих, що стоять на диспансерному обліку в терапевтів( за медичними показаннями) =
|
Кількість хворих, що стоять на диспансерному обліку в терапевта (за медичними показаннями) х 100
|
Для розрахунку питомої ваги хворих з різними нозологіями, які стоять на диспансерному обліку, використовують такий показник:
|
4.Питома вага пацієнтів із захворюваннями системи кровообігу, які стоять на диспансерному обліку =
|
Загальна кількість хворих, які стоять на диспансерному обліку |
|
5.Питома вага хворих на ІХС серед диспансерних хворих у терапевта (сімейного лікаря) =
|
Кількість хворих на ІХС, що стоять на диспансерному обліку у терапевта х 100
Загальна кількість хворих, які стоять на диспансерному обліку в терапевта |
Для визначення ефективності диспансеризації хворих 3,4-ї та 5-ї груп користуються такими критеріями:— переведення хворого в 1-шу групу (здорових), якщо захворювання повністю вилікуване і протягом останніх 2років не було рецидивів, немає скарг і проявів недуги, засвідчених клініко-лабораторними та інструментальними методами дослідження;
— стійке поліпшення стану здоров’я хворого, тобто протягом останнього року не було загострень, результати клініко-лабораторних та інструментальних методів дослідження теж свідчать про поліпшення стану здоров’я;
—— тимчасове поліпшення стану здоров’я хворого — воно настає тільки під час лікування, а між курсами лікування перебіг хвороби загострюється, однак рецидиви проявляються в легшій формі;
— стан здоров’я хворого залишається без змін, після лікування поліпшується на короткий час;
— погіршення стану здоров’я хворого — патологічний процес поступово прогресує, незважаючи на лікування;
— тимчасова непрацездатність хворого зумовлена прогресуванням патологічного процесу і зворотними функціональними розладами, які через 3—4 міс зникають і працездатність відновлюється;
— стійка непрацездатність і первинний вихід на інвалідність через погіршення стану і необоротні функціональні розлади в організмі;
— зняття з диспансерного обліку внаслідок переїзду в інше місце проживання або у разі смерті хворого.
Громадська медична сестра-бакалавр як помічник дільничного терапевта чи сімейного лікаря бере активну участь у забезпеченні успішного диспансерного нагляду за хворими і здоровими. Насамперед вона веде документацію (паспорт дільниці, картотеку контрольних карт диспансерного спостереження), виписує направлення на лабораторні та інструментальні дослідження, готує хворих до планових профілактичних оглядів. Після профоглядів медсестра-бакалавр забезпечує виконання лікувально-профілактичних заходів щодо кожного хворого як в умовах поліклініки, так івдома. Медсестра-бакалавр бере участь у проведенні епідеміологічних обстежень на дільниці і профілактиці інфекційних захворювань. Під час патронажу хворих удома проводить індивідуальні бесіди на теми здорового способу життя, профілактичного і раціонального харчування, ролі шкідливих звичок у виникненні тяжких недуг.
