Епідеміологічна характеристика інфекцій з аерозольним механізмом передачі (дифтерія, кір, грип та ГРВІ).
Профілактичні та протиепідемічні заходи. Епідеміологічний нагляд.
http://mediclab.com.ua/index.php?newsid=13512
До цієї групи інфекцій увійшли різноманітні за етіологією хвороби, об’єднані крапельним механізмом передачі. Завдяки цьому механізму передачі інфекції дихальних шляхів уражають людей ще в дитячому віці. При багатьох таких хворобах формується дуже тривалий імунітет і дорослі залишаються несприйнятливими у випадку повторного зараження. Тому такі хвороби називають дитячими (кір, краснуха, вітрянка, епідемічний паротит).
У холодну пору року люди зосереджуються тісніше (у приміщеннях і транспорті), а через ряд причин імунна реактивність організму знижується, і для інфекцій дихальних шляхів створюються особливо сприйнятливі умови. Тому більшості таких хвороб властива осінньо-зимова сезонність.
Часто інфекційні хвороби дихальних шляхів перебігають легко, і хворі їх переносять «на ногах», продовжуючи розсіювати збудників. Розірвати механізм передачі також дуже важко. Однак дієвим захистом від інфекцій цієї групи є імунітет. Завдяки цьому найбільш ефективним може бути профілактичний захід, спрямований на 3-ю ланку епідпроцесу, – імунізація (вакцинація) сприйнятливих організмів.
http://old.sumdu.edu.ua/ua/general/structure/faculty/med/faculties/infection/docs/43.pdf
Стадії передачі збудника.
І стадія передачі збудника (виділення збудника з організму відбувається при видосі, розмові вдосі). ІІ реалізується через краплинну, краплинно-ядерцеву та пилеву фазу аерозолю. ІІІ стадія (проникнення збудника в організм людини) відбувається на фізіологічному вдосі. Краплинна фаза аерозолю передає збудника на відстані 1-2 метри, краплі підсихають в найближчі 20 хвилин після виділення і зберігаються при певній температурі, вологості до 2 годин (кір, грип, менінгококова інфекція). При підсиханні краплинна фаза аерозолю переходить в краплинно-ядерцеву. При цьому зберігаються більш стійкі збудники (вітряна віспа, легіонельоз, вірусні контагіозні геморагічні гарячки) вони можуть в цій фазі пересуватися з конвенційними потоками повітря, по вентиляційних ходах. Краплини осідають повільно і створюється вторинна пилева фаза аерозолю. Повітряно – пиловим шляхом частіше передається туберкульоз, дифтерія. Загальноприйнято, що розвиток епідемічного процесу при аерозольних інфекціях визначається інфекційно-імунологічними взаємовідносинами популяцій в паразитарній системі. В даний час відмічається нелінійний характер інфекційно-імунологічних взаємовідносин. Під впливом циркуляції збудника імунологічна структура колективу діє на якість цього збудника. Вірулентність зростає при пасажі через сприйнятливі організми і знижується при пасажі через імунні, що дозволяє збуднику зберігатися в міжепідемічний період. Соціальними факторами, які впливають на розвиток епідемічного процесу аерозольних антропонозів, є щільність населення, скупченість розміщення, народжуваність, формування колективів, організація щеплень. Більшість інфекцій цієї групи є керованими інфекціями, які керуються засобами імунопрофілактики.
Інфекції дихальних шляхів – велика група, до неї відносять як вірусні, так і бактеріальні інфекції.
І. Вірусні: грип, ГРВІ, кір, краснуха, епідемічний паротит, вітряна віспа, віспа мавп, вірусні контагіозні геморагічні гарячки, мононуклеоз, ентеровірусна інфекція, герпетична інфекція. ГРВІ в свою чергу поділяється на: аденовірусну інфекцію, парагрип, рино вірусну інфекцію, респіраторно-синцитіальну.
ІІ. Бактеріальні: менінгококова інфекція, дифтерія, кашлюк, паракашлюк, скарлатина, ангіна, орнітоз, легіонельоз, а також, повітряно-капельним шляхом передаються орнітоз (збудник хламідія) і респіраторний мікоплазмоз.
Найбільш розповсюджені – ГРВІ. Останнім часом є спалахи ентеровірусної інфекції, яка передається як повітряно-крапельним шляхом, так і фекально-оральним. Так, в 1998 році в Одеській обл. зареєстровано 383 випадки (переважно серед дітей) захворювань на аденовірусну інфекцію та Коксакі В.
Із бактерійних захворювань з повітряно-крапельним механізмом передачі найбільш небезпечні – дифтерія та менінгококова інфекція. На початку 90-х років на Україні розпочалася епідемія дифтерії. В 91-му році вибухово збільшилась захворюваність в 10 разів, яка впродовж 5 років трималась на високому рівні, кількість хворих значно зменшилась після проведення масових щеплень. У 1997-1998 роках основною причиною поширення інфекції в Україні можна вважати зниження числа щеплених нижче 60%, знизився колективний імунітет серед дітей і дорослих. Багато відводів від щеплень були пов’язані з необгрунтованим розширенням протипоказань, некомпетентною пропагандою в пресі про шкідливість щеплень, що зумовили перебільшення загрози ускладнень від щеплень. Спостерігалися численні відмови від щеплень батьків, фальсифікація щеплень, особливо в сільських районах.
Джерелом інфекції є людина, яка хворіє на дифтерію або носій. Механізм передачі – повітряно-крапельний, але у зв’язку із стійкістю збудника у зовнішньому середовищі можливий і контактно-побутовий шлях передачі (поцілунок, посуд, іграшки). У виняткових випадках може передаватися через харчові продукти.
Грип та інші гострі респіраторні хвороби
http://www.moz.gov.ua/ua/portal/pre_20130121_0.html
Грип – гострий вірусний антропоноз, що уражає верхні дихальні шляхи, супроводжуються інтенсивною інтоксикацією й катаральними явищами та схильний до епідемічного поширення. Крім грипу, до гострих респіраторних хвороб (ГРХ) належать парагрип; риновірусна, респіраторно-синцитійна, аденовірусна інфекція та багато інших. У повсякденній практиці їх не диференціюють і звуть ГРХ.
Актуальність. На ГРХ щороку хворіє кожний третій житель планети. На їх частку припадає 75 % усіх інфекційних захворювань, а в роки епідемій – до 90 %. Вони є причиною до 20 % втрат у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю. Грип та інші ГРХ посідають перше місце серед причин тимчасової непрацездатності. Простежується прямий зв’язок ГРХ з наступним розвитком хронічної патології серця, легень, нирок та інших органів.
Етіологія. Вірус грипу має РНК і за антигенною будовою ділиться на три типи – А, В і С. Особливістю вірусу А є його велика антигенна мінливість. Вірус грипу В менш мінливий, ніж А. Вірус С стабільний.
Збудники аденовірусної інфекції містять ДНК, а парагрипозної, риновірусної і респіраторно-синцитійної інфекцій – РНК.
Згадані збудники мало стійкі до дії світлових і ультрафіолетових променів, дезінфікуючих речовин, підвищеної температури, однак добре зберігаються при низьких температурах.
Джерело збудника. Основне джерело при грипі – хвора людина, яка є заразною протягом усього періоду хвороби (до 5-7 днів), рідше – в реконвалесценції. Важливе значення мають також особи із стертим і безсимптомним (здорове носійство) перебігом грипу. Не виключається й роль тварин і птахів як допоміжного джерела.
При інших ГРХ джерелом збудника є хвора людина та носії, носійство аденовірусів після перенесеного захворювання може тривати до двох місяців. Особливо важливе значення мають хворі з легким перебігом грипу та інших ГРХ, котрі продовжують вести активний спосіб життя.
Механізм і шляхи передачі. Усі ГРХ характеризуються краплинним механізмом передачі. Уражуючи слизову оболонку верхніх дихальних шляхів, віруси спричиняють катаральні явища, кашель і чхання, що призводить до масивного попадання вірусів у повітря. Проте, невисока їх стійкість зумовлює поширення збудників лише у межах помешкання, де перебуває хвора людина чи носій, та обмежує роль пилового шляху передачі.
Попри домінуючий краплинний механізм при аденовірусній інфекції можливий фекально-оральний механізм через посередництво харчових продуктів і предметів побуту. Захворювання може спричинити й занесення збудників на кон’юнктиву забрудненими руками.
Прояви епідемічного процесу. Епідемічний процес при грипі різко інтенсифікується завдяки швидкому і масовому переміщенню людей, а також великим їх скупченням. Вважається, що швидкість поширення інфекції дорівнює швидкості транспорту, на якому пересувається заражена людина, тому за нинішніх умов збудники грипу (а також інших ГРХ) здатні розповсюдитися у більшості країн протягом декількох місяців. Ізоляція хворих суттєвої протиепідемічної ролі відіграти не може, позаяк здійснити це на початку захворювання неможливо через масове захворювання людей, до того ж у багатьох інфекційний процес перебігає безсимптомно. Цими особливостями грипу, а також короткотривалим імунітетом після перенесеної хвороби пояснюється схильність його до епідемічного (пандемічного) поширення і 2-3-річна періодичність епідемій, які виникають частіше у холодну пору року. На початку епідемії найчастіше уражаються діти та літні люди. Епідемічне і пандемічне поширення грипу зумовлюють лише віруси типу А. Захворюваність, спричинена вірусом В, підвищується на спаді епідемії грипу А. Вірус грипу С спричиняє спорадичні захворювання. Епідемії грипу тривають 2-3 тижні і на зміну їм приходять кількарічна спорадична захворюваність.
При парагрипі, риновірусній і респіраторно-синцитійній інфекції можливі невеликі спалахи, частіше у дитячих закладах у холодну пору року.
Аденовірусна інфекція реєструється у вигляді спорадичних захворювань і обмежених спалахів, як правило, у тісних колективах (казарми, дитячі дошкільні заклади, будинки перестарілих). Для таких спалахів характерний повільний початок і тривалий перебіг, причому хворіє від 30 до 100 % членів колективу.
Основні напрямки епідеміологічного обстеження. Діагностувати грип у період спалаху неважко, однак у міжепідемічний період підтвердити діагноз можна лише на підставі вірусологічних і серологічних досліджень. Крім цього, з’ясовують контакт хворого з іншими особами., що могло слугувати причиною зараження.
У ряді міст України функціонують опорні лабораторії, які визначають рівень захворюваності та встановлюють циркуляцію нових варіантів вірусу грипу. Такі дані дозволяють оцінити сприйнятливість населення і розробити комплексний план боротьби з недугою.
Розшифрувати етіологію інших ГРХ можна лише на підставі відповідних лабораторних досліджень.
Протиепідемічні заходи. У період епідемії грипу чи інших ГРХ протиепідемічні заходи спрямовані на усі три ланки епідемічного процесу.
1. Джерело збудника:
2. Шляхи передачі інфекції:
· працівники лікувальних закладів, пологових будинків, яслів, а також торгових закладів і транспорту застосовують марлеві маски;
· у цих же установах і на підприємствах здійснюють примусову вентиляцію, ультрафіолетове опромінення приміщень;
· у квартирних осередках вдаються до дезінфекції кип’ятінням або хлорвмісними середниками білизни, носових хустинок і посуду хворого.
3. Сприйнятливе населення: застосовують специфічну профілактику (лише при грипі).
Специфічна профілактика. Для активної специфічної імунізації проти грипу запропоновано живу інтраназальну вакцину, а останнім часом – й інактивовані інтраназальну та парентеральну. Застосування інактивованих вакцин зменшує захворюваність у 1,5-2 рази.
В Україні зареєстровано протигрипозні вакцини «Флюарикс», «Ваксигрип», «Інфлувак», які виготовляються іноземними фірмами. Всі містять антигени 3 типів вірусу, що суттєво збільшує їх ефективність.
Щеплення планують на вересень-листопад, їх можна проводити й у перший тиждень спалаху, що почався. Для досягнення найкращого ефекту вакцинацією повинно бути охоплено 75-80 % колективу. У першу чергу імунопрофілактика грипу рекомендується особам з високим ризиком ускладнень від грипу (літні люди, хворі на хронічні захворювання легеневої та серцево-судинної системи, цукровий діабет та різні імунодефіцитні стани, вагітні) та персоналу, що обслуговує ці категорії пацієнтів (лікарі, медичні сестри, працівники будинків для перестарілих тощо).
У дитячих дошкільних закладах при появі спалахів грипу та інших ГРХ профілактично використовують інтерферон (пасивна імунопрофілактика).
З метою хіміопрофілактики у період підвищеної захворюваності на грип рекомендують змащування носових ходів оксоліновою маззю, застосування ремантадину або хімічних імуностимуляторів (мефенамінова кислота, дібазол, продигіозан).
Дифтерія.
http://mediclab.com.ua/index.php?newsid=13425
Збудником дифтерії є Corynebacterium diphtheriae, відомий також під назвою палички Клебса-Лефлера. Грам (+), добре зберігається при висушуванні та на холоді. Гетерогенність популяції проявляється у культурально-біологічних властивостях. Існує 3 варіанти коринебактерій дифтерії – gravis, mitis, intermedius. По здатності виділяти токсин – токсигенні і нетоксигенні штами. Дифтерійний екзотоксин за дією на організм поступається тільки правцевому і ботулінічному. Синтез токсину у дифтерійних коринебактерій детермінований локалізованим у ДНК лізогенним фагом геном tox+. Нетоксигенні штами дифтерійних коринебактерій під впливом бактеріофагів можуть стати токсигенними. Можна сказати, що “хворіють дифтерійні палички, а страждає людина”. Деякі автори вважають, що виникнення спалахів дифтерії на фоні тривалого попереднього благополуччя пов’язане з фаговою конверсією збудника у природі. Крім екзотоксину дифтерійні бактерії виділяють первинний некротизуючий фактор, гіалуронідазу, гемолітичний фактор і нейрамінідазу. Гіалуронідаза сприяє проникненню токсину в тканини, токсин блокує дихальні ферменти клітин (цитохроми) і пригнічує синтез білка. Нейрамінідаза бере участь у підготовці клітин до наступного зв’язування їх з токсинами. Патогенність дифтерійної коринебактерії поряд з токсигенністю визначається вірулентністю збудника, тобто здатністю розмножуватись на місці проникнення і викликати патологічний процес. Вірулентні штами навіть при незначній токсигенності можуть бути патогенними для організму: посилення розмноження збудника компенсує недостатню токсигенність. Крім дифтерійних існують псевдодифтерійні коринебактерії або дифтероїди. Особливу увагу заслуговує C. ulcerans, що виділяє токсин і може викликати запальні ураження слизової оболонки носа та ротоглотки. З’ясовано, що C. ulcerans виділяє 2 екзотоксини: один з них близький до дифтерійного, інший – до токсину бактерій псевдотуберкульозу.
Сприйнятливість до дифтерії висока серед неімунних людей. Спостерігалися сімейні спалахи, хворіли діти і дорослі на різні форми захворювання. Індекс контагіозності захворювання 0,15-0,2, серед родичів більше. Якщо в попередні епідемії дифтерії у 50-х роках серед хворих переважали діти, то зараз 70-90% випадків дифтерія реєструється серед дорослих та дітей старшого шкільного віку (припинилась природня імунізація в роки епідемічного благополуччя, в кінці 60 років було зменшено кількість ревакцинацій, відповідно збільшувалися проміжки між ними, застосували АДП-М-анатоксин зі зменшеним антигенним навантаженням. Із соціальних умов сприяли розповсюдженню погані екологічні умови (промислові міста), незадовільні матеріально-побутові умови у породіть (часто у багатодітних сім`ях), велику частку складали алкоголіки, наркомани. Несприятливо перебігала дифтерія на фоні імунодефіцитних станів, гіповітамінози, анемія. В останні роки для визначення сприйнятливості до дифтерії застосовується метод визначення протидифтерійного анатоксину в одиниці об’єму крові. При достатньому напруженні протидифтерійного антитоксичного імунітету в 1 мл крові міститься не менше ніж 0,03 МО антитоксину, який визначається за методом РПГА (1:40 захисний титр антитіл). РПГА придатна для оцінки стану колективного імунітету. Але клінічний досвід та повідомлення літератури показали, що хворіють і щеплені люди навіть з достатнім титром антитіл. Виникнення та розвиток хвороби значною мірою детерміновані функціональною здатністю локальних захисних механізмів (місцевий імунітет) та станом неспецифічної резистентності організму. Крім того, потенційно небезпечні для виникнення дифтерії так звані “провали” імунітету у вакцинованих та можливість захворювання після переохолодження, перенесення частих вірусних інфекцій, стресів). У деяких людей є рефрактерність щодо дифтерійного анатоксину, і навіть при дотриманні правил імунізації, антитіла після вакцинації не виробляються.
Сезонність – осінньо-зимова (в період епідемії може бути цілий рік). Летальність збільшилась у 18 разів за останнє десятиріччя. Серед дітей в 3 рази вище, ніж серед дорослих, багато залежить від своєчасності звертання (при важких формах пізно було вже на 3-4 день). Лабораторна діагностика – посів з носа і мигдаликів на кровяний телуритовий агар. Виявлення антитоксичних протидифтерійних антитіл в динаміці.
Протиепідемічні заходи: обов’язкова ізоляція хворих, виписка після 2-х від’ємних посівів мазків з носа і ротоглотки. Заключна дезінфекція в осередку виявлення і санація носіїв. Спостереження за контактними особами 7-10 днів, однократне обстеження контактних (посів з носа і ротоглотки на дифтерію). Активна імунізація АКДП-вакциною згідно календаря щеплень проводиться в 3 міс 3-кратно з інтервалом 1 міс., І ревакцинація – в 1,5 роки, ІІ – в 6 років, ІІІ – в 11 р., IV – в 14 р., V – в 18 р. проводиться АДП. Дорослим ревакцинація проводиться з інтервалом 10 років до 50 років, після 50 років – за епідемічними показаннями. Якщо немає відомостей, то вакцинація робиться двократно з інтервалом 1,5 міс, ревакцинація через 6-12 міс. У дітей, що перехворіли гострими інфекціями, вакцинація проводиться через 2 тижні після одужання. Дітей, що мають хронічну соматичну патологію, вакцинують в умовах стаціонару або денного стаціонару після огляду спеціалістами. Абсолютні протипокази до щеплень – новоутвір, лімфогрануломатоз, ураження ЦНС, колагенози, гемобластози, лейкемія, злоякісні лімфоми.
Менінгококова інфекція.
http://ses-sv.gov.ua/news/detail/130.htm
Актуальність менінгококової інфекції визначається значним поширенням її у всіх країнах світу, важкістю перебігу, високою летальністю. Найвищу захворюваність на менінгіт визначають у країнах Африки («менінгеальний пояс») – 200-500 випадків на 100 тис. населення, на інших контингентах захворюваність підтримується на невисокому рівні 0,5-4,0 на 100 тис. населення. Летальність при менінгіті і менінгоенцефаліті досягають 10%, при несвоєчасній діагностиці – 50%.
Збудник – Neisseria Meningitidis (10 серологічних груп А, В, С, D, X, Y, Z, 29E, 135 W i N). Грам (-) диплококи, аероби, морфологічно-гетерогенні: овальної, круглої форми; z-форми на фоні лікування а/б. Нестійкі у зовнішньому середовищі, чутливі до висушування, фенолу і хлораміну. Менінгококи мають спільні білкові антигени з непатогенними нейсеріями, які постійно перебувають в носоглотці, у тому числі N. laotamica. Антропоноз. Сприйнятливість до зараження менінгококами є загальною. Але генералізовані форми розвиваються не більше ніж у 0,1 % інфікованих. Після перенесеної інфекції залишаються специфічні антитіла. Імунітет формується не тільки у хворих, але й у носіїв збудника. Джерело інфекції хвора людина або бактеріоносій. Епідеміологічно найбільш небезпечний хворий на назофарингіт, він у 2,1 рази більше виділяє збудника ніж носій. Заразний хворий 2-4 тижні.
Механізм передачі – краплинний. Менінгококовій інфекції притаманна періодичність з великою міжепідемічною амплітудою 4-11 років – 15 років. Сезонність – лютий-березень (зимово-весняна) серед усіх вікових груп. Основну групу складають діти до 14 років. Носійство менінгококів частіше у дорослих. Жінки хворіють більше, ніж чоловіки.
Протиепідемічні заходи. Обов’язковій реєстрації з надсиланням термінового повідомлення до санепідстанції підлягають випадки генералізованої форми менінгококової інфекції (менінгококовий менінгіт, менінгококовий сепсис) і бактеріально підтверджений назофарингіт. При виявленні 5 i > випадків генералізованої форми менінгококової інфекції в одному осередку подають позачергове донесення в МОЗ країни. Обов’язкова негайна госпіталізація хворих з генералізованими формами менінгококової інфекції. Хворих з назофарингітом, виявлених в осередках, можна лишити дома, якщо є умови для ізоляції (немає дітей дошкільного віку, осіб, що працюють в дитячих дошкільних закладах). Виписка із стаціонару при клінічному одужанні без бактеріологічного обстеження на носійство. Реконвалесценців допускають у дошкільні заклади, школи, інтернати, санаторії після одного (–) результату, проведеного через 5 днів після виписки із стаціонару. Профілактичні щеплення реконвалесцентам можна робити через 2-6 місяців після перенесеного назофарингіту, генералізованої форми менінгококової інфекції, носіям через 1 місяць. Всім контактним – огляд ЛОР – лікаря, медичний огляд. Карантин в закритих колективах 10 днів від моменту ізоляції останнього хворого, госпіталізації тих, у кого є патологічні зміни в носоглотці, температура, висип. Бактеріальне обстеження проводять: а) в дитячих закладах – дітям, які спілкувалися з хворим, обслуговуючому персоналу; б) у школах – учням та викладачам класу, в якому виявлено хворого; в) в інтернатах – учням та викладачам класу, вихователям, які спілкувалися з хворими, учням з одної спальної кімнати; г) у вищих навчальних закладах, ПТУ – І курс – викладачам, і студентам усього курсу, на старших курсах обстежують– тільки тих, хто спілкувався в навчальній групі та в кімнаті гуртожитку. У дитячих закладах бактеріологічне обстеження контактних осіб проводять не менше, як 2 рази з інтервалом 3-7 днів, в інших колективах – одноразово. Носіїв менінгококу, виявлених при бактеріологічне обстеженні в дитячих дошкільних закладах, в школах – інтернатах виводять із колективу і санують, носіїв дорослих не ізолюють. Носіїв менінгококу, дітей і дорослих, виявлених у сімейних осередках не допускають у дитячі дошкільні заклади, школи, інтернати, санаторії. При виявленні носія менінгококу серед хворих соматичної лікарні треба його ізолювати в бокс, провести курс санації. Персонал відділення підлягає 1 кратному бакобстеженню, виявлених осіб не допускають до роботи на час проведення санації. При тривалому носійстві (> 1 місяць) і відсутності вогнищевих змін в носоглотці носія допускають в колектив. Заключну дезінфекцію в осередках не проводять. Застосовують вологе прибирання, провітрювання, УФО.
http://intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/video/inf/index.php?name_film=115
Кір – гостре антропонозне інфекційне захворювання з краплинним механізмом передачі, яке проявляється різким підвищенням температури тіла, катаральними явищами, висипкою на шкірі, слизових оболонках щік у вигляді плям Філатова – Копліка. Збудник – вірус, який належить до родини Paramyxoviridae роду Morbillivirus. Імунологічні та антигенні властивості усіх штамів ідентичні – незалежно від того, у яких регіонах та колективах вони були виділені. Вірус термолабільний, повна інактивації за температури 560С – протягом кілька хвилин. Вірус краще виживає у живильних середовищах, до яких додано протеїн. За температури 460С він зберігається протягом 4-5 тижні. Без протеїну вірус виживає за цієї температури до 2 тижнів у ліофілізованому стані. Стійкий за температури – 200С і особливо –700С зберігає свої біологічні властивості протягом року і довше. У разі додавання до культуральної рідини 0,25% розчину желатину або 5% сироватки крові телят терморезистентність вірусу значно підвищується. Вірус швидко знешкоджується спиртом, ефіром та іншими дезинфекційними розчинами. Сприйнятливість до кору тих, хто не перехворів і не щеплений, майже тотальна. Свідченням можуть бути сполохи на острівних територіях, на які корову інфекцію не завозили десятиліттями. У разі завезення джерела збудника не імунізоване населення хворіло у 99,9% випадків. Імунітет після перенесеної інфекції напружений в осіб, які перехворіли на кір, потім знижується протягом 5-7 років. Занесення збудника у населені пункти до початку масових щеплень відбувалося кожних 3-5 років. Масовими обстеженнями доведено, що повторна зустріч з вірусом індивіду зі зниженим імунітетом супроводжується значною стимуляцією продукування специфічних антитіл без клінічних проявів інфекції. Джерелом збудника у природі є хвора людина. Епідемічний процес підтримується лише в людському суспільстві. Заражена людина починає виділяти вірус в останню добу інкубаційного періоду. Найбільше виділяється збудник у продромальний період, його кількість різко зменшується під час висипаннь. Період інкубації триває 6-18 діб, у середньому 10 діб. У разі введення гамаглобуліну, період інкубації може тривати до 21 діб. Механізм передачі збудника краплинний. Особливості епідемічного процесу. Якщо врахувати той факт, що діти після народження швидко втрачають материнський імунітет, а також у довакцинальний період збудник широко циркулював, висока ураженість дітей кором у перші роки життя стає зрозумілою. Щеплення живою коровою вакциною захистили дітей від захворювання і ураженість дітей дошкільного віку різко зменшилася. Однак післявакцинальний імунітет з роками знижується, тому захворюваність школярів і підлітків зростає. Через осіб, які захворіли протягом останнього десятиліття, щеплені діти становлять 70-80%. У перші дні гарячкового періоду діагноз кору поставити важко, а саме в цей період хворий найбільш активно виділяє збудника. Коли розпочинаються висипання і діагноз встановити не складно, виділення збудника різко зменшується і на 3-ю–4-у добу хворий вже не становить небезпеку для оточуючих. Іншими словами, коли хворий є небезпечним джерелом збудника, діагностика утруднена, а коли можна поставити діагноз, хворий перестає виділяти збудника і вже немає потреби ізолювати його.
Лабораторна діагностика.
Важливою є диференційна діагностика кору і краснухи. Розроблено серологічну діагностику кору, але для постановки високоспецифічної реакції гальмування гемаглютинації потрібні еритроцити мавп, що значно лімітує її використання в практиці. Доступною є РНГА, але за наявності значної кількості хворих дослідження парних сироваток крові також створює певні труднощі (ІФА). Оскільки вірус термолабільний і протягом кількох годин руйнується при кімнатній температурі, то потраплення його на предмети побуту, одяг практичного значення немає (дезинфекції не потрібно). Передача через сльози, сечу не відбувається.
Специфічна профілактика – щеплення живою коровою вакциною Смородинцева (високо імуногенний штам віруса), всю країну забезпечували успішною вакцинацією, після 70 років застосовували вакцинальний штам Ленінград – 16 (Л-16). Епідеміологічні спостереження засвідчили, що захисний титр щеплень значно знижується протягом 5-7 років, тому одноразового щеплення недостатньо, згідно нового календаря щеплення проти кору проводять у 11-15 місяців, ревакцинація в 6 років, 11 років (при відсутності в 6 років) разом з краснухою, та епідпаротитом. Дітям, що були в контакті можна дати в інкубаційному та на початку продромального періоду – γ-глобулін для полегшення перебігу кору та запобігання ускладнень.
Протиепідемічні заходи: госпіталізації підлягають хворі з важким перебігом, особливо з ускладненнями. Хворий заразний до 4 дня від початку висипань при наявності пневмонії – до 10 дня. У дитячих колективах, щеплених ЖКВ термін карантину становить 17 днів, а в колективах, у яких хоча б частина дітей отримала імуноглобулін, карантин продовжується до 21 дня. У колективі де виявлено хворого, забезпечують медичне спостереження за дітьми, які спілкувалися з хворим. В осередках інфекції дітей не щеплених ЖКВ, якщо не має протипоказань – терміново вакцинують, за наявності протипоказання уведіть γ–глобулін. Посилюють термінове повідомлення про всі випадки кору.
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/infKhvor/2011_1/03.pdf
Протиепідемічні заходи є обмежувальними хворих дітей ізолюють вдома і допускають в дитячі колективи не раніше 6 – го дня з моменту висипання. В дитячому колективі вводять карантин на 21 день після ізоляції останнього хворого. У зв’язку з тим, що у дітей, які спілкувалися з хворим, вірус виявляють у слизу верхніх дихальних шляхів з 11-го до 21-го дня, вони можуть відвідувати дитячі колективи до 10-го дня, а з 11-го по 21-ий день їх ізолюють у домашніх умовах. Оскільки вірус нестійкий в умовах кімнатної t0, то у приміщеннях дитячих колективів проводять звичайне вологе прибирання. Наявність вірогідних даних про зараження вагітної жінки краснухою в першому триместрі після зачаття у всіх країнах є абсолютним показанням для аборту. Можна проводити обстеження на наявність вірусу або антитіл до вірусу краснухи при наявності гарячкових захворювань у вагітних, які були в контакті з хворими на краснуху.
http://intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/video/inf/index.php?name_film=vispa
