Home » Організація процесу медико-соціальної реабілітації

Організація процесу медико-соціальної реабілітації

11 Червня, 2024

Організація процесу медико-соціальної реабілітації. Індивідуальна програма реабілітації хворих, її зміст. Фізична реабілітація хворих на етапах медико-соціальної реабілітації. Використання фізіотерапії та лікувальної фізкультури. Обов’язки медичної сестри.

Загальні вимоги до використання засобів медичної реабілітації:

1. Відповідність засобів та їх дозування виду захворювання, його періоду, тяжкості перебігу.

2. Врахування індивідуальних особливостей хворого: віку, статі, професії; психо-емоційного стану, адекватності оцінки хворим тяжкості свого стану, функціональних можливостей організму; здатності до побутової та виробничої діяльності; стану навколишнього середовища (побут, родичі тощо).

Засоби, що використовуються в медичній реабілітації різноманітні і нерівноцінні на різних етапах реабілітації (рис. 1). Реабілітація найчастіше починається з активного лікування, де переважає патогенетична медикаментозна терапія чи хірургічне лікування, спрямовані на ліквідацію чи зменшення активності патологічного процесу. Воно поступово замінюється підтримуючою фармакотерапією та різними засобами немедикаментозної терапії. Роль немедикаментозних засобів реабілітації поступово зростає на наступних етапах реабілітації і призначається з метою

працездатності, попередження інвалідності, повернення хворого в суспільство, прискорення видужання, досягнення тривалої ремісії, відновлення

Особливо ретельно реабілітація повинна проводитись серед осіб з обмеженими фізичними можливостями. В першу чергу – це інваліди 1 групи, у яких збереглась можливість працювати при створенні відповідних умов (хворі з порушенням зору, з порушенням цілості спинного мозку та ін).

Прикладом може бути житель Тернопільського району Олександр Башта, який знайшов у собі сили після травми, яка призвела до порушення цілості спинного мозку, стати майстром спорту з плавання, готуватися до Параолімпійських ігор, у дворі створив оазу, подібної немає у селі. Займається великим тенісом, біля будинку добудовує прекрасний корт для великого тенісу. Створив майстерню по виготовленню меблів

Найбільш поширеними немедикаментозними засобами медичної реабілітації є: охоронний режим; лікувальне харчування; фізична реабілітація: фізіотерапія, природні фізичні чинники, загартування; лікувальна фізична культура, масаж, механотерапія, тракційна терапія, мануальна терапія, працетерапія; рефлексотерапія, фітотерапія, гомеопатична терапія, ароматерапія; психотерапія: загальна та спеціальна психотерапія, психотерапевтичні заходи, біоетика, музикотерапія, вокалотерапія, танцетерапія, християнська етика; профілактика захворювань, медико-гігієнічне навчання, здоровий спосіб життя тощо.

Режими рухової активності хворого.

Режими рухової активності розроблені для умов стаціонарного, санаторного та амбулаторно-поліклінічного етапів реабілітації.

Призначаючи режим рухової активності, необхідно враховувати:

– основне захворювання, його клінічні прояви, періоди, тяжкість перебігу;

– тяжкість загального стану;

– наявність супутніх захворювань;

– фізичні та адаптаційні можливості хворого;

– індивідуальні особливості хворого, його психоемоційний стан.

У стаціонарах призначають ліжковий (суворий та розширений ліжковий), напівліжковий (палатний) і вільний (загальнолікарняний) режими. У санаторіях і під час амбулаторно-поліклінічного лікування хворим призначають щадний, щадно-тренуючий, тренуючи , а останнім часом – інтенсивно тренуючий режими.

Ліжковий режим призначається після оперативних втручань, при тяжкому загальному стані хворого, при захворюваннях, які можуть ускладнюватись при вставанні (перші дні після перенесеного інфаркту міокарда, порушеннях мозкового кровообігу тощо).

При суворому ліжковому режимі хворий постійно перебуває у лежачому положенні. Туалет і харчування здійснюються в ліжку за допомогою персоналу, хворому забезпечують фізичний та психічний спокій.

При розширеному ліжковому режимі хворому дозволяється послідовно переходити в положення лежачи на боці, потім – пасивно (за допомогою) і активно (самостійно) сідати в ліжку з опущеними ногами, вставати з ліжка, пересідати на стільчик біля ліжка, виконувати комплекс вправ в положенні лежачи, ходити навколо ліжка за допомогою персоналу. Туалет і харчування здійснюються самостійно, в межах ліжка хворого. Зазначений режим призначається як наступний етап після суворого ліжкового режиму.

Палатний (напівліжковий) режим призначається при загальному стані хворого середньої втяжкості та як наступний етап після ліжкового режиму при стабілізації та позитивній динаміці захворювання. Хворому дозволяється вставати з ліжка, ходити по палаті, виходити в туалет, виконувати комплекс вправ в положенні сидячи, разом з тим, рухова активність обмежується. Туалет, харчування – самостійно в межах палати.

Вільний режим (загальнолікарняний) призначається при задовільному загальному стані хворого, неповній ремісії захворювання, при задовільних (згідно з режимом) функціональних можливостях. Рухова активність хворого в межах лікарні не обмежена. Може ходити в палаті, в загальний туалет, в їдальню, на обстеження, підніматися по сходах, відвідувати процедурні кабінети, кабінет лікувальної фізкультури.

У випадку необхідності продовження реабілітації, хворих після виписки із стаціонару направляють на лікування в санаторій.

Лікувальні фактори:

Штучні

1. ЕЛЕКТРОЛІКУВАЛЬНІ

1.1 Неперервний електричний струм постійного напрямку малої сили (до 50

мА) – гальванізація, електрофорез

1.2. Ритмічний напівсинусоїдальний струм з частотою 50 або 100 Гц –діадинамотерапія

1.3. Синусоїдальний струм з частотою 2000 – 5000 Гц промодульований струмом 10 – 150 Гц – ампліпульстерапія

1.4. Короткоімпульсні струми (моно, біполярні імпульси з частотою 1-150 Гц) – ЧЕНС-терапія, електросон, електроміостимуляція

1.5. Перехрестні синусоїдальні струми 4000-5500 Гц – інтерференцтерапія

1.6. Змінний струм високої частоти (1,52 мГц) – діатермія

1.7. Змінне електромагнітне поле ультрависокої частоти (27-40 Мгц) – УВЧ терапія

1.8. Електромагнітні хвилі дециметрового діапазону (частота 430-460 мГц) –дециметрова мікрохвильова (ДМХ) терапія.

1.9. Електромагнітні хвилі сантиметрового діапазону (частота

2375-2450 мГц) – сантиметрова мікрохвильова (СМХ) терапія

1.10. Електромагнітні хвилі міліметрового діапазону (частота 30-300 гГц) –

міліметрова (мікрохвильова) біорезонансна терапія (МРТ).

2. МАГНІТОЛІКУВАЛЬНІ

2.1. Постійне або змінне магнітне поле – магнітотерапія

3. СВІТЛОЛІКУВАЛЬНІ

3.1. Інфрачервоні промені – термофототерапія

3.2. Видимі промені – хромотерапія

3.3. Ультрафіолетові промені – ультрафіолетове опромінення (УФО)

3.4. Лазерні промені

4. МЕХАНОЛІКУВАЛЬНІ

4.1. Механічний вплив на тканини – масаж ручний та апаратний

4.2. Вібрація – вібротерапія, вібромасаж

4.3. Відчутний звук – фонотерапія

4.4. Ультразвук – ультразвукова терапія

4.5. Коливання атмосферного тиску – баротерапія, вакуумбаротерапія.

4.6. Тренувальні та спеціальні механічні апарати – механотерапія.

5. ТЕРМОЛІКУВАЛЬНІ

5.1. Парафін – парафінотерапія

5.2. Озокерит – озокеритотерапія

5.3. Штучні теплоносії різної конструкції – пакетна теплотерапія

5.4. Холодові агенти – кріотерапія

6. ГІДРОЛІКУВАЛЬНІ

6.1. Вологе укутування, душі, ванни (прісні, солоні,

ароматичні, газові), кишечне промивання, лазні –

гідротерапія

7. АЕРОІОНИ І АЕРОЗОЛІ

7.1. Сухі аероіони повітря – аероіонотерапія

7.2. Вологі аероіони повітря – гідроаероіонотерапія

7.3. Аерозолі – аерозольтерапія, інгаляції

7.4. Аерозолі кухонної солі – галотерапія

ПРИРОДНІ

1. КЛІМАТОЛІКУВАЛЬНІ

1.1. Свіже повітря – аеротерапія

1.2. Сонячне поміння – геліотерапія

1.3. Фактори моря – таласотерапія

1.4. Клімат великих географічних зон (континентальний, морський, тощо) – кліматотерапія 1.5 Мікроклімат печер – спелеотерапія

2. ЛІКУВАЛЬНІ ГРЯЗІ, ПІСОК, ГЛИНА

2.1. Мулові сульфідні грязі, торфяні грязі, мулові грязі прісних озер (сапропелі), сопочні і гідротермальні – пелоїдотерапія

2.2. Пісок (теплий і гарячий) – псаммотерапія

2.3. Глина – глинотерапія

3. БАЛЬНЕОЛІКУВАЛЬНІ

3.1. Мінеральні води (вуглекислі, сірководневі, азотні, радонові, залізисті, арсенові, йодні, бромні, кремнісві, борні, з підвищеним вмістом органічних речовин, без спеціальних компонентів, лікувальна дія яких визначається сумою солей макроскладу) – бальнеотерапія (ванни, пиття, інгаляції, кишені зрошення)

ОСНОВНІ МЕТОДИ ЗАГАЛЬНОЇ ДІЇ

Природні	Апаратні
Кліматотерапія: аеротерапія, геліотерапія, таласотерапія	Гальванізація і електрофорез (по Вермелю, Щербаку, Бургіньйону, 4-х камерні ванни)
Спелеотерапія	Статичний душ
Гідротерапія (бані, ванни, душі)	Електросон, інфітатерапія, транс-Краніальна електроаналгезія
Бальнеотерапія	Електро-, акупунктура
Загальне грязелікування	Фототерапія (ВЛОК, УФО)
Кінезотерапія	Магнітотерапія (загальний соленоїд)
Масаж, мануальна терапія	Респіраторна фізіотерапія (аероіоно-, аерозоль-, галотерапія)
Внутрішній прийом мінеральних вод	Баротерапія (гіпо-, гіпер-, гіпокси-, оксгенотерапія)

ТОПІЧНІ ВАРІАНТИ ПРИЗНАЧЕННЯ МЕТОДІВ ФІЗІОТЕРАПІЇ

КЛАСИФІКАЦІЯ ПОЛІВ ЛІКУВАЛЬНОЇ ДІЇ

Загальні впливи

природні та апаратні

●

Місцеві впливи

ділянка патологічного вогнища, полості, проекції

суглобів, органів, залоз внутрішньої секреції

●

Метамерно-рецепторні поля

сегментарно-рефлекторні поля, зони гіперальгезії

по Захар¢їну-Head

●

Невральні поля

проекції периферичних нервів, моторні точки

по Erb, нейро-трункулярні поля

●

Тригерні пункти

зв¢язно-надкісткові та міогенні

●

Вазорецепторні поля

гемофізіотерапія

●

Точки традиційної акупунктури

пунктурна фізіотерапія

●

Альтернативні топічні системи

“нетрадиційна медицина”

КЛАСИФІКАЦІЯ ДУШІВ

*Показники*	*Назви душів та їх характеристика*
За площею впливу на тіло	Загальні – все тіло, крім голови. Місцеві – ділянка живота, попереку, промежини, нижніх кінцівок.
За направленням водяного струму	Нисхідні, горизонтальні, висхідні, змішані.
За тиском водяного струму	Низького тиску (до 1 атм), середнього тиску (до 2 атм), високого тиску (до 3 атм).
За режимом водяного струму	Нерухомі (стабільні), рухомі (лабільні).
За температурою води	Холодні від 15 до 10⁰, прохолодні – від 24 до 16⁰, теплі – від 31 до 40⁰, гарячі – від 40 до 42-45⁰, холодний струм – від 20 до 15-10⁰.
За формою водяного струму	Пиловий, дощовий, голковий, циркулярний, віялоподібний, струминний.
За сумісністю з іншими фізіотерапевтичними процедурами	Душ-масаж.

КЛАСИФІКАЦІЯ ВАНН

*Показники*	*Назви ванн*	*Характеристика*
Об¢єм води	Загальні	В ванні, що містить 200-250 л води, знаходиться все тіло до рівня сосків
	Поясничні	В ванні, що містить 120-150 л води, знаходиться нижня половина тіла до пояса
	Тазові	В ванні, що містить 30 л води, знаходиться область таза від пупка до середньої третини бедер
	Ручні	В невеликій ванні, що містить 10-12 л води, знаходиться: а) кисть до середньої або верхньої третини передпліччя; б) ліктьовий суглоб від середньої третини плеча до середини передпліччя; в) рука до середньої або верхньої третини передпліччя.
	Ножні	В невеликій ванні, що містить 15-20 л води, знаходиться стопа до середньої або верхньої третини гомілки.
Температура води	Дуже холодні	Нижче 20⁰С.
А. Постійна на протязі процедури	Холодні	26-27⁰С
	Прохолодні	32-27⁰С
	Індферентної температури	35-33⁰С
	Теплі	36-38⁰С
	Гарячі	39-40⁰С
	Дуже гарячі	41-42⁰С
Б. Змінююча на протязі процедури	Ванни висхідної температури (за Гауффе)	Ручна чи ніжна ванна з поступовим підвищенням температури води від 36-37⁰С до 43⁰С
	Ванни контрастної температури	Багаторазове чергування гарячої (42-45⁰С) та холодної (12-10⁰С), ніжної або ручної ванни
Хімічний склад води
А. Простий	Прісні	Зі звичайної води
Б. Складний	а) Мінеральні: соляні	Вміст морської або повареної солі 1-6 кг на 200 л води
	Рапні	Вміст морської або повареної солі 20-30 кг на 200 л води
	лужні	Вміст соди 0,5-0,75 кг на 200 л
	Соляно-лужні	Поєднання соляної та лужної ванни
	б) Ароматичні: хвойні	Вміст хвойного екстракта: рідкого – 100 мл, в порошці 50-100 г, в таблетках – 1-2 табл. на 200 л води.
	Хвойно-соляні	Поєднання хвойної та соляної ванн
	в) Обволікуючі: крохмальні	Вміст крохмалю 0,5-1,5 кг на 200 л води
	миндальні	Вміст миндальних висівок 0,5-1,5 кг на 200 л води
	г)Лікарькі: марганцові	З марганцевокислим калієм до забарвлення води в світло-фіолетовий колір
	гірчичні	З гірчичним порошком з розрахунком 100 г на відро води (12 л)
	д) газові: вуглекислі	Вміст вуглекислого газу не меньше 0,75 г на 1 л води
	Сірководневі	Вміст сірководню не меньше 10 мг в 1 л води
	Радонові	Вміст радону не меньше 50 одиниць Махе в 1 л води
	Кисневі	Насищені киснем при тиску не нижче 1,5 атм
	Повітряно-азотні	Насищені здавленим повітрям при тиску не меньше 1,5 атм
	Перлинні	Насищені повітрям при тиску 1-2 атм
Поєднання ванн з ін. водними процедурами	Напівванни	Сидяча ванна з обливанням та розтиранням
Поєднання ванн з ін. водними процедурами	Субаквальні	Сидяча ванна з кишковим промиванням

ВСТАНОВЛЕННЯ УМОВНОЇ ДОЗИ

ЕМП ВЧ, УВЧ, НВЧ

Регулювання вихідної потужності

Низька

Середня

Висока

До 20

20-40

40-60

Вт

Мінеральні води

Степінь загальної мінералізації

Слабка

Мала

Середня

Висока

Розсіл

Міцн. розсоли

1-5

5-10

10-35

35-150

>150

г/л

Магнітотерапія

Регулювання магнітної індукції

Слабка

Середня

Виражена

1,5-9

10-35

36-150

мТл

Лазеротерапія

λ = 0,63 нм

Встановлення експозиційної дози

І-стимуляція проліферації,

ІІ-трофіки органів,

ІІІ-дисфункція

0,3-0,1

1,0-4,0

>4,0

Дж/см

λ = 0,8 нм

Встановлення експозційної дози

І-стимуляція БАТ, іммун-та,

ІІ-метаболізма,

ІІІ-мікроцирк. Трофіки

ІV-анальгезія,

V-дисфункція

<0,01

0,01-0,1

0,1-1,0

1,0-5,0

>5,0

Дж/см

Ультразвук

Регулювання потужності

Низька

Середня

Виражена

0,1-0,3

0,4-0,6

0,7-1,0

Вт/см²

Баротерапія

Регулювання тиском

Мінімальне

Максимальне

21,3

113,3

мм.рт.ст

БІОДОЗИМЕТРІЯ

УФО

Еритемо-утворювання

Суберитемна

Мала

Середня

Велика

Гіпереритема

¼-3/4

1-2

3-4

5-7

8-15

Біодоза

Регулярні заняття фізичними вправами – яскравий приклад надзвичайних адаптаційних можливостей людини. Довготривала адаптація проявляється при цьому в перебудові організму на центральному, міжсистемному, системному, органному, тканинному, клітинному та молекулярному рівнях як прояву біологічної норми. Характер та ступінь цих змін обумовлений направленістю тренувань, їх частотою, інтенсивністю, тривалістю, рівнем підготовленості, індивідуальними особливостями та інше.

Регулярні фізичні тренування підвищують неспецифічну опірність організму, що зумовлено утворенням при цьому в організмі широкого спектра компенсаторно-пристосувальних реакцій, зв’язаних з регулятивними (нервовими, гуморальними, ендокринними) системними і органними змінами, тобто утворенням неспецифічної компоненти загальноадаптаційного синдрому.

Численні епідеміологічні, клінічні та експериментальні дослідження свідчать про те, що регулярні заняття фізичними вправами сприяють зміцненню здоров’я, попередженню захворювань. Вивчено, що люди, які займаються фізичними вправами в 2 – 3 рази рідше хворіють на серцево-судинні та інші захворювання, легше переносять різкі зміни умов зовнішнього середовища ( переохолодження, перегрівання, фізичні та нервові перевантаження, дія радіації, різних токсичних речовин, професійних шкідливих факторів), швидше одужують після перенесених захворювань.

Лікувальна фізична культура – метод лікування, що використовує засоби фізичної культури з лікувальною, оздоровчою та профілактичною метою та для більш швидкого відновлення здоров’я і працездатності хворого.

Лікувальна фізкультура (ЛФК) – природно-біологічний метод лікування, основою якого є рух. Лікувальна фізкультура має ряд особливостей, які дають право використовувати її в комплексному лікуванні, часом, як основний метод, а нерідко – як єдиний метод лікування. До них відносяться: природність, загальнодоступність, безкоштовність, універсальність впливу (загальнозміцнюючий та місцевий). ЛФК підвищує реактивність організму, потенціює дію лікарських засобів; не має побічної дії, травматичного впливу (при правильно підібраних засобах лікувальної фізкультури та режимі рухової активності), непереносимості, не викликає алергічних реакцій; легко дозується та вивчається реакція організму на навантаження; має мало протипоказань, її можна (і потрібно) застосовувати тривалий час з позитивним ефектом, попереджує рецидиви захворювання та негативний вплив факторів навколишнього середовища; залучає хворого до активної участі в процесі видужання, створює позитивний емоційний вплив.

Завдання лікувальної фізкультури

1. Зберегти та підтримати хворий організм у якнайкращому функціональному стані.

2. Попередити ускладнення, які можуть бути викликані як основним захворюванням, так і вимушеною тривалою гіподинамією.

3. Сприяти покращенню дії медикаментозних засобів, скоротити терміни лікування.

4. Залучити хворого до активної участі у процесі одужання.

5.Стимулювати потенційні можливості хворого у боротьбі із захворюванням.

6. Прискорити ліквідацію місцевих проявів хвороби.

7. Попередити негативний вплив факторів навколишнього середовища.

8. Якнайшвидше відновити функціональну повноцінність людини,

скоротити різницю між клінічним і функціональним видужанням.

Показання та протипоказання до призначення лікувальної фізкультури. Показання до призначення лікувальної фізкультури надзвичайно широкі. Постійних протипоказань для лікувальної фізкультури мало, найчастіше протипоказання носять тимчасовий характер.

До постійних протипоказань відносяться стани та стадії захворювання, при яких недопустима активація як загальних, так і місцевих фізіологічних процесів. У першу чергу це тяжкі незворотні прогресуючі захворювання (наростання серцево-судинної, дихальної, печінкової та іншої . недостатності), злоякісні захворювання, захворювання крові, тяжкі психічні захворювання та ін.

До тимчасових загальних протипоказань відносять тяжкий стан хворого, гострі запальні процеси, що супроводжуються підвищенням температури тіла вище субфебрильних цифр, прогресуючим підвищенням ШОЕ, лейкоцитозу та інших показників додаткових методів обстеження; гострий період захворювань, що не супроводжується запальними процесами (інсульт, інфаркт міокарда, гіпертонічна хвороба та ін.); виражений больовий синдром незалежно від локалізації; кровотеча, загроза кровотечі, кровохаркання; наявність сторонніх тіл біля кровоносних судин та нервових сплетень; психічні стани, які затрудняють контакт з хворим.

Призначення лікувальної фізкультури

Алгоритм діяльності студента (лікаря) для призначення лікувальної фізкультури включає наступні етапи (табл. 4):

Табл. 4

Засоби лікувальної фізкультури

До основних засобів лікувальної фізкультури відносять, в першу чергу, фізичні вправи, режими рухової активності, прийоми масажу, вихідні положення, природні чинники (сонце, повітря, вода) (табл.5).

Таблиця 5

Засоби лікувальної фізкультури

Фізичні вправи

Вихідні положення

Режим рухової активності

Загартовуючі процедури

Прийоми масажу

Гімнастичні

Спортивно- прикладні

Ігрові

Трудові

Лежачи

Стоячи

Сидячи

На четверень-

ках

1. Стаціонарний:

Ліжковий

– суворий

– розширений

Напівліжковий

Вільний

2.Післястаціо- нарний:

Щадний

Щадно- тренуючий

Тренуючий

Фізичні чинники:

1.Природні (повітря, вода, сонце)

2. Преформовані

Погладжу-вання

Розтирання

Розминання

Вібрація

Класифікація фізичних вправ

Основним засобом лікувальної фізкультури є фізичні вправи. Фізичні вправи – це організована форма руху. Розрізняють гімнастичні, спортивно-прикладні, ігрові, трудові фізичні вправи (табл.6). Найчастіше в лікувальній фізкультурі використовуються гімнастичні вправи.

Таблиця 6

Класифікація фізичних вправ

Гімнастичні

Спортивно-прикладні

Ігрові

Трудові

За анатомічним принципом:

для м‘язів шиї, кінцівок

– для верхніх, нижніх кінцівок

– для шийного відділу хребта

і т. д.

Стосовно навантаження:

– додатковим навантаженням

– розслабленному стані

– ізотонічні

– ізометричні

– уявні

За використанням предметів

та снарядів:

– без предметів

– з предметами

– на снарядах

– біля снарядів

За впливом:

– загальнозміцнюючі

– спеціальні

За активністю:

– активні

– пасивні

За характером:

– дихальні

– на координацію, на увагу

– на рівновагу

– на розслаблення

– ритмопластичні,

– коригуючі та ін.

Ходьба:

– звичайна

– дозована

– теренкур

Біг:

– швидкий

– повільний

– підтюпцем

Плавання:

– в басейні

– у відкритих водоймах

Гребля:

– у водоймах

– на тренажерах

Їзда на велосипеді:

– на відкритій місцевості

– на велотренажерах

Катання:

– на лижах

– на ковзанах

Прогулянки

Екскурсії

Туризм

Метання

Ігри:

На місці

– настільні

– забавні

Малорухомі

Рухомі

– спортивні

– забавні

Танці (як організована

форма їгор)

Побутові

Загально-зміцнюючі

Забавні

Відновні

Професійні

Форми проведення процедури лікувальної фізкультури

Основними формами проведення процедури лікувальної фізкультури є: ранкова гігієнічна гімнастика, лікувальна гімнастика, дозоване сходження (теренкур), прогулянки, екскурсії, ближній туризм, заняття різними видами спортивно-прикладних вправ, іграми, на тренажерах тощо (табл.. 7)

Таблиця 7.

ФОРМИ ПРОВЕДЕННЯ ПРОЦЕДУРИ ЛФК

Форми ЛФК	Доступність		Вибір-ковість дії	Легкість дозування	Емоцій-ність	Природ-ність
Форми ЛФК	По стану здоров’я	По облад-нанню	Вибір-ковість дії	Легкість дозування	Емоцій-ність	Природ-ність
РГГ	+ +	+ +	+ +	+ +	+ +	+ +
Лікувальна гімнастика	+ +	+ +	+ +	+ +	– –	– –
Самостійні заняття	+ +	+ +	+ +	+ –	– –	+ –
Піші прогу-лянки	– +	+ +	– –	– +	+ +	+ +
Теренкур	– –	+ –	– –	– –	+ +	+ +
Ігровий урок	+ –	+ –	– –	– –	+ +	+ +
Елементи спортив-них вправ	– –	+ –	– –	+ –	+ +	+ +
Біг	+ –	+ +	– –	+ –	+ +	+ +

Примітка – РГГ ранкова гігієнічна гімнастика (зарядка)

Процедура лікувальної фізкультури проводиться під керівництвом інструктора з лікувальної фізкультури. При необхідності багаторазових занять лікувальною фізкультурою протягом дня в стаціонарі їх можуть проводити лікуючий лікар чи медичні сестри, вдома – родичі (після спеціальної підготовки). Після відповідного навчання хворі можуть займатися і самостійно. В останньому випадку лікар повинен бути впевнений, що хворий правильно виконає і продозує необхідні вправи. Для цього необхідно періодично контролювати і корегувати самостійні заняття хворого в стаціонарі і вдома.

Режими рухової активності

З метою правильного дозування фізичного навантаження розроблені режими рухової активності для умов стаціонарного, санаторного, амбулаторно-поліклінічного лікування (табл. 8).

Таблиця 8

Режими рухової активності

Режим	Вихід- не положен-ня	Кіль- кість вправ	Кіль- кість повто-рень	Темп	Амплі- туда	Наванта-ження на м’язові групи	Зміни пуль-су
Ліжковий	лежачи	8	4-6	повіль-ний	Обмеже-на	дрібні	+8
Напівліж-ковий	лежачи, сидячи	16	6	середній	середня	дрібні, середні	+16
Вільний	лежачи, сидячи, стоячи	24	8	середній і швидкий	повна	всі	+24
Треную-чий	лежачи, сидячи, стоячи	>24	8	середній і швидкий	повна	всі	до 180 мінусвік

У стаціонарах призначають суворий ліжковий, розширений ліжковий, напівліжковий (палатний) і вільний (загальнолікарняний) режими рухової активності. У санаторіях і під час амбулаторно-поліклінічного лікування хворих використовують щадний, щадно-тренуючий режим, а останнім часом – також інтенсивно-тренуючий режим.

У разі призначення суворого ліжкового режиму забороняється самостійний перехід у положення сидячи. Туалет і харчування здійснюються за допомогою персоналу, ЛФК, як правило, не призначають. Після призначення розширеного ліжкового режиму хворому дозволяється переходити у положення сидячи, потім стоячи, ходити біля ліжка з допомогою персоналу. Із форм ЛФК застосовують лікувальну гімнастику, можна призначати масаж (за показаннями).

При напівліжковому режимі хворий може ходити в межах палати та відділення. Перебування в ліжку – 50% денного часу. Із форм ЛФК призначають ранкову гігієнічну гімнастику, лікувальну гімнастику.

При вільному режимі дозволяється помірна рухова активність, яка можлива в умовах стаціонару. Із форм ЛФК використовують лікувальну гімнастику, ранкову гігієнічну гімнастику, дозовану ходьбу, піднімання по сходах, заняття на тренажерах.

У разі призначення щадного режиму фізичне навантаження може досягати 30% аеробних можливостей, щадно-тренуючого – 40%, тренуючого – 60%, інтенсивно-тренуючого – 75% аеробних можливостей. Допустима частота серцевих скорочень залежить від статі, віку, клінічних проявів захворювання, режиму рухової активності і не повинна перевищувати відповідно 104-107, 111-112, 131-148, 145-167 за 1 хвилину.

Для прикладу розглянемо фізичну реабілітацію хворих, що перенесли гострий інфаркт міокарда, бо саме їм в процесі реабілітації призначають послідовно всі зазначені режими рухової активності.

Методи оцінки реакції на фізичне навантаження

При проведенні самостійних занять з лікувальної фізкультури з хворим інструктор з ЛФК, медична сестра чи лікар можуть користуватися наступними критеріями оцінки реакції на навантаження (табл.9)

Таблиця 9

Оцінки реакції на фізичне навантаження

Критерій	Після навантаження (зміна досліджуваних показників при адекватному навантаженні)
Самопочуття	задовільне
Частота серцевих скорочень (ЧСС)	збільшується не більше, ніж на : А) 8 уд/хв при ліжковому режимі Б) 16 уд/хв при палатному режимі В) 24 уд/хв при вільному режимі Г) 180 – (відняти) вік при тренуючому режимі
Частота дихальних рухів	збільшується не більше, ніж на 4-8 дихальних рухи (залежно від режиму), синхронно до зміни ЧСС: почастішання дихання на один дихальний рух супроводжується збільшенням ЧСС на 3-4 удари
Артеріальний тиск (АТ)	систолічний АТ підвищується не більше, ніж на 40 мм рт.ст., діастолічний – залишається незмінним чи підвищується або знижується не більше, ніж на 10 мм ст.
Час відновлення досліджуваних показників	3-5 хв
Електрокардіо-графічний контроль	Відсутність негативної динаміки на ЕКГ

Приклади оцінки реакції на фізичне навантаження

Дайте оцінку реакції на фізичне навантаження.

Хворий Н., 54 років знаходиться на лікуванні з приводу перенесеного дрібновогнищевого інфаркту міокарда. 5 день захворювання. За важкістю протікання і періодом лікування хворому призначений ліжковий режим рухової активності. Сьогодні його вперше посадили в ліжку з опущеними ногами. Вивчена реакція на фізичне навантаження. Ознайомтесь з визначеними даними і оцініть адекватність навантаження.

1 варіант

Період

обстеження

Частота серцевих скорочень

(уд./хв.)

Артеріальний тиск

(мм рт.ст.)

Частота дихання

(за і хв.)

Самопочуття

До навантаження

120/80

Скарг немає

Після навантаження

1 хвилина

5 хвилин

130/80

120/80

Скарг немає

Висновки: А) навантаження адекватне; Б) навантаження неадекватне

2 варіант

Період

обстеження

Частота серцевих скорочень

(уд./хв.)

Артеріальний тиск

(мм рт.ст.)

Частота дихання

(за і хв.)

Самопочуття

До навантаження

120/80

Скарг немає

Після навантаження

1 хвилина

5 хвилин

120/80

Скарг немає

Висновки: А) навантаження адекватне; Б) навантаження неадекватне

3 варіант

Період

обстеження

Частота серцевих скорочень

(уд./хв.)

Артеріальний тиск

(мм рт.ст.)

Частота дихання

(за і хв.)

Самопочуття

До навантаження

120/80

Скарг немає

Після навантаження

1 хвилина

5 хвилин

110/80

Біль за грудниною

Висновки: А) навантаження адекватне; Б) навантаження неадекватне

4 варіант

Період

обстеження

Частота серцевих скорочень

(уд./хв.)

Артеріальний тиск

(мм рт.ст.)

Частота дихання

(за і хв.)

Самопочуття

До навантаження

120/80

Скарг немає

Після навантаження

1 хвилина

5 хвилин

110/80

Висновки: А) навантаження адекватне; Б) навантаження неадекватне

Основні правила застосування лікувальної фізкультури

1. Фізичні навантаження повинні відповідати індивідуальним особливостям хворого:

– нозологічній формі захворювання, його періоду, тяжкості перебігу;

– наявності супутніх захворювань та ускладнень;

– віку, статі, рівню функціональних можливостей, психоемоційним особливостям хворого.

2. Заняття фізичними вправами повинні бути регулярними, довготривалими. В процесі занять фізичні навантаження повинні поступово наростати як в межах одного заняття так і під час усього курсу лікування і знижуватися до їх закінчення.

3. В комплекс вправ необхідно включати як загальнозміцнюючі, так і спеціальні вправи.

4. Необхідно постійно вести облік реакції організму на заняття лікувальною фізкультурою як на одну процедуру так і на курс лікування.

Поєднання засобів фізичної реабілітації між собою та з іншими засобами реабілітації

В процесі реабілітації важливе значення має правильне поєднання різних засобів фізичної реабілітаці. Вони повинні доповнювати, підсилювати, продовжувати дію один одного. Важливу роль в цьому процесі відіграє послідовність призначення масажу , фізіотерапевтичних процедур, лікувальної фізичної культури. Метод поєднанная фізичних факторів залежить від клінічного діагнозу, гостроти, періоду захворювання, індивідуальних особливостей хворого та фізіологічної дії, глибини, тривалості, інтенсивності впливу різних фактрів, іх сумісності.

Останнім часом все частіше при проведенні процедури масажу застосовують музикотерапію, ароматерапію та інші засоби позитивного впливу на психічний стан хворого.

Поєднання масажу з фізіотерапевтичними процедурами

Масаж і теплолікування. З метою передачі тепла організму шляхом контактного прикладання теплової енергії використовують лікувальну грязь, озокерит, парафін, глину, пісок. Для лікування функціональних порушень з боку опорно-рухового апарату (тугорухомості в суглобах, рубцевих контрактур, сповільнення утворення кісткової мозолі, м’язових атрофій, невритів, невралгій) спочатку призначають теплові процедури, після невеликої перерви – масаж прогрітих ділянок. При судинних розладах (набряк тканин, лімфостаз, після перелому кісток кінцівок) спочатку призначають масаж, потім – теплові процедури.

Масаж і світлолікування. Світлолікування – метод фізіотерапії, який використовує вплив на організм хворого видимого світла, інфрачервоного, лазерного опромінювання. При його застосуванні дотримуються тих же рекомендацій, що і при теплолікуванні масаж і електролікування. В електролікуванні використовують постійний, імпульсний, перемінний струми високої, ультрависокої, надвисокої частоти, магнітні поля. Високочастотну електростимуляцію (індуктотермію, мікрохвильову терапію, УВЧ-терапію) призначають в різні дні з масажем. Для кращого проникнення ліків масаж призначають перед фонофорезом та електрофорезом лікарських препаратів. Призначається масаж і перед використанням діадинамічних струмів, ультразвуку.

Масаж і водолікування. У водолікуванні використовують воду різної температури (холодну, прохолодну, індиферентну, теплу, гарячу,контрастну) та хімічного складу (прісну, ароматизовану, газовану). Вода може використовуватися для місцевих процедур (грілки, припарки, компреси) та загального впливу (ванни, обливання, обтирання, обкутування, душі). Залежно від показань вони можуть призначатися до, після і під час процедури масажу.

При наявності больового синдрому масаж проводять перед водолікувальною процедурою. При травмах і захворюваннях периферійної нервової системи (попереково-крижовий радикуліт, нейроміозит та ін.), при наслідках пошкоджень і захворювань опорно-рухового апарату (міогенні контрактури, тугорухомість суглобів, рубцеві зрощення тканин, міофіброз) спочатку призначають водну процедуру, потім масаж. Масаж проводиться після загартовуючих процедур. В процесі водолікування може використовуватися, як ручний так і апаратний масаж під водою.

Масаж та інгаляційна терапія. Інгаляційна терапія у вигляді аерозольтерапії може використовуватися у будь-якій комбінації з масажем.

Поєднання масажу з лікувальною фізичною культурою

Лікувальні фізичні вправи найчастіше призначають після процедури масажу. Під час масажу виконуються активні та пасивні фізичні вправи, вправи на розслаблення, на розтягування м’язів, рубців, злук. В указаних випадках процедуру лікувальної фізкультури проводять і після процедури масажу. При зниженні тонусу м’язів амплітуда пасивних рухів у суглобах не повинна перевищувати фізіологічний об’єм рухів у них. Після занять фізичними вправами масаж проводиться з метою прискорення розслаблення та відновлення працездатності втомлених м’язів.

Масаж і музикотерапія

Все у світі підпорядковане законам гармонії, пропорції, рівноваги. Музика також підлягає всім цим законам. З усіх видів мистецтва вона найбільше впливає на настрій людини, на функціональну активність та працездатність, на весь її духовний світ.

Для тонізуючого впливу на організм краще використовувати радісні, пристрасні, уривчасті, голосні твори. Для заспокійливого – ніжні, тихі, більш довготривалі твори. Для тонізуючого впливу на людей старшого покоління ефективним є використання музичних творів, особливо пісень, які вони слухали чи співали в минулому. Це сприяє поверненню їх спогадів у молодість, яка завжди щаслива і красива.

Масаж і ароматерапія

Ароматерапія – терапевтичне використання ефірних і рослинних масел. Ефірні масла – група речовин, які містяться в рослинних тканинах. Ефірні масла являють собою складні багатокомпонентні суміші пахучих і різноманітних за структурою органічних речовин.

Фітоорганічні сполуки рослин є біологічно активними, і з їх допомогою можна досягнути різних лікувальних впливів на організм. Спектр біологічної активності ароматичних засобів: антибактеріальна дія; вплив на центральну нервову, серцево-судинну, травну, респіраторну системи; вплив на обмінні процеси, імунітет; радіопротекторна дія.

Джерела інформації

Основні:

1. Вакуленко Л.О. Прилуцька Г.В., Вакуленко Д.В. Атлас масажиста. – Тернопіль, Урмедкнига, 2005. – 304 с.

2. Вакуленко Л.О. Прилуцька Г.В., Вакуленко Д.В., Прилуцький П.П. Лікувальний масаж. – Тернопіль: ТДМУ, Урмедкнига, 2005. – 430 с.

Медицина, 1989 – 165 с.

6. Лікувальна фізкультура та спортивна медицина /За ред. В. В. Клапчука та Г. В. Дзяка. – Київ: Здоров’я, 1995 – 297 с.

7. Мартинюк В.І., Голяченко А.О., Киливник В.С., Ладуба Ю.М.,

Бакалюк Т.Г. Основи медичної реабілітації. – Тернопіль: Лілея.- 2001 – 120 с.

8. Медична та соціальна реабілітація: Навчальний посібник /За ред..

І.Р. Мисули, Л.О. Вакуленко. – Тернопіль: ТДМУ, 2005. – 402 с.

9. Мухін В.М. Фізична реабілітація. – Київ: Олімпійська література , 2000-

422 с.

10. Слободян Л.М., Лобода В.Ф., Процайло Н.Б. Діагностика захворювань та реабілітація дітей. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2004, – 614 с.

11. Соціальна медицина та організація охорони здоров”я / за заг. Ред. Ю.В.Вороненка, В.Ф. Москаленка. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2000. – 608 с.

Додаткові:

1. Апанасенко Г. Л. Здоров’я, яке ми вибираємо. – Київ: Здоров’я, 1989 – 48 с.

3. Дзяк Г. В., Шабельник В. І., Логвіненко І. О., Татарський О. П., Охрім Г. В. Лікарсько-трудова експертиза в практиці терапевта. – Київ: Здоров’я, 1994 – 144 с.

4. Киливник В. С., Голяченко А. М., Компанец В. С., Щербатый В. К. Организация и медико-технические аспекты реабилитации в центральной районной больнице: методические рекомендации. – Винница, 1984 – 35 с.

5. Козлюк В. М., Яремчук А. Д., Следзевская И. К. Организация восстановительного лечения. – Киев: Здоровье, 1977 – 36 с.

6. Кукушкина Т. Н., Докиш Ю. М., Чистякова Н. А. Руководство по реабилитации больных, частично утративших трудоспособность. – М:

7. Руководство по кинезетерапии /Под ред. Л. Бонева. – София; Медицина и физкультура, 1979 – 355 с.