Матеріали для підготовки до заняття

ТЕМА.  Родини Губоцвіті, Пасльонові та Ранникові.

Загальна характеристика родин, морфологічний опис та визначення видів

 

Представники підкласу Ляміїди походять від Розид і характеризуються наявністю зрослопелюсткового віночка і постійною кількістю частин квітки.

Основні представники підкласу Ляміїди – Lamiidae, які знайшли використання у медичній практиці:

Родина Маренові – Rubiaceae

Кофейне дерево – Cóffea arábica

Марена красильна – Rúbia tinctórum

Родина Кутрові (Барвінкові) – Apocynaceae

Барвінок малий   – Vínca mínor

Раувольфія зміїна   – Rauwólfia serpentína

Строфант щетинистий   – Strophánthus  híspidus

Родина Шорстколисті – Boraginaceae

Живокіст лікарський – Sýmphytum officinále

Родина Подорожникові – Plantaginaceae

Подорожник блошиний – Plantágo psýllium

Подорожник великий – Plantágo májor

Родина Тирличеві – Gentianaceae

Тирлич жовтий – Gentiána lútea

Золототисячник зонтичний – Centaúrium erythraéa

Родина Губоцвіті – Lamiaceae

Глуха кропива біла – Lámium álbum

Лаванда вузьколиста – Lavándula angustifólia

Материнка звичайна – Oríganum vulgáre

Меліса лікарська – Melíssa officinális

М’ята перцева – Méntha piperíta

Ортосифон тичинковий – Ortosíphon stamíneus

Собача кропива звичайна  (пустирник) – Leonúrus cardiaca

Собача кропива п’ятилопатева  –  Leonúrus quinquelobátus

Чебрець звичайний – Thýmus vulgáris

Чебрець повзучий – Thýmus serpýllum

Шоломниця байкальська – Scutellária baicalénsis

Шавлія лікарська – Sálvia  officinális

Родина Пасльонові – Solanaceae

Беладонна звичайна – Átropa belladónna

Блекота чорна – Hyoscýamus níger

Дурман звичайний – Datúra stramónium

Дурман індійський – Datura innoxia

Картопля (паслін бульбистий) – Solánum tuberósum

Паслін дольчастий – Solánum laciniátum

Перець стручковий однорічний – Cápsicum ánnuum

Скополія карніолійська – Scopolia carniolica

Тютюн справжній – Nicotiána tabácum

Родина Ранникові – Scrophulariaceae

Наперстянка пурпурова – Digitális purpúrea

Наперстянка великоквіткова – Digitális drandiflóra

Наперстянка шерстиста – Digitális lanáta

Дивина лікарська – Verbascum phlomoides

 

Родина Маренові – Rubiaceae

Кавове дерево  (Cóffea arábica) – вічнозелене дерево до 10 м заввишки. Листки довгасто-овальні, супротивні. Квітки білі, запашні, зібрані по 3-7 у пазухах листків. Плід – двонасінна темно-червона кістянка. Використовують обсмажене насіння для отримання кофеїну

Хінне дерево – тропічна рослина, яку нерідко культивують для отримання кори . Його кора містить до 30 алкалоїдів, найважливіший з яких хінін (використовували для лікування малярії – пропасниці).

Марена красильна (Rúbia tinctórum) – багаторічна трав’яниста рослина з довгим повзучим червоним кореневищем. Зрідка трапляється в Криму. Листки розташовані на стеблі  кільчасто. Квітки з 5-членним зеленувато-жовтим віночком. У медицині використовують кореневища з коренями для отримання літолітичних, спазмолітичних, антибактеріальних  лікарських засобів: “Цистенал”, “Мареін” та ін.

 

 

Родина Кутрові (Барвінкові) – Apocynaceae

Барвінок малий (Vínca mínor) – вічнозелений півкущик з тонким горизонтальним кореневищем до 70 см завдовжки. Росте по всій Україні. Листки еліптичні шкірясті, розташовані супротивно. Квітки правильні, із 5-членним зрослопелюстковим віночком. У медичній практиці використовують траву при гіпертонії і головному болю (розширюють судини головного мозку.

На основі народного досвіду барвінок застосовують як зміцнювальний, в’яжучий, кровоспинний (злегка) та послабливий (також частково) засіб. Рослину вважають отруйною (серцева отрута), а тому треба суворо дозувати препарати з неї.

  Листки барвінку як в’яжучий і загоювальний засіб у науковій медицині застосовують зовнішньо (хоч і рідко), а в народі їх застосовують не тільки зовнішньо — при неприємному запаху з рота, цинзі, але й вживають всередину при бронхітах, ентеритах (запаленні тонких кишок), колітах (запаленні товстих кишок) і зубному болю, при кровотечах.

Барвінок ще недостатньо вивчено, і тому його й застосовують ще мало.Способи застосування. Відвар: 10,0—200,0; вживати по 1 столовій ложці три рази на день.Настойка: 20,0; вживати по 5 крапель 3 рази на день.Зовнішньо: застосовувати відвар, а якщо настойку, то розведену у відношенні 1 : 10.

         Катарантус рожевий (Catharanthus roseus) – джерело отримання протипухлинних препаратів: “Вінбластин”, “Вінкристин”.

Раувольфія зміїна (Rauvolfia serpentina) – джерело понад 20 алкалоїдів, на основі яких виготовляють гіпотензивні, протиаритмічні препарати “”Раунатин”, “Резерпін” та ін.

Родина Ясноткові або Губоцвіті (Lamiaceae)

         Родина включає близько 3500 видів рослин, більшість з яких походить з районів Середземного моря. Життєві форми: трав’янисті рослини, напівчагарники або чагарники. Стебла: чотиригранні; прямостоячі або висхідні. Листки: прості, без прилистків. Листкорозміщення навхрест-супротивне. Характерна особливість: в епідермі надземних органів є ефіроолійні залозки і залозисті волоски. продихи діацитного типу. 

Суцвіття: колосоподібні або щиткоподібні, утворені півкільцями квіткок в пазухах листків. Квітки: двостатеві, зигоморфні. Чашечка двогуба, залишається при плодах після їх дозрівання. Віночок двогубий, лійкоподібний. Андроцей складається з 4 тичинок. Зав’язь верхня, маточка утворена внаслідок зростання двох плодолистків. Плід: сухий ценобій (чотиригорішок).

Різноманітність представників родини:

 

Лаванда вузьколиста (Lavandula angustifolia) – вічнозелений півкущик, який культивують в тропіках і субтропіках; походить з Середземномор’я. Листя дуже вузьке (лінійно-ланцетові), білувато-опушене, із загорненими вниз краями. Квітки з голубим віночком, зібрані в переривчасте колосовидне суцвіття. Використовують квітки і траву лаванди для отримання антисептичних, протизапальних, седативних лікарських засобів, а також в косметології.

На фото – автоматизований збір квіток лаванди

Материнка звичайна (Origanum vulgare) – дикоросла багаторічна рослина з рожево-пурпуровими квітками, зібраними в суцвіття щитковидну волоть. Листки яйцевидної форми, загострені на верхівці. Траву використовують як антисептичний, відхаркувальний засіб.У народній медицині материнку звичайну широко використовують при хворобах ВДШ і ШКТ. Входить до “Бронхосану”, “Уролесану”.

Меліса лікарська (Melissa officinalis) – багаторічна трав’яниста рослина з лимонним запахом. Листки яйцеподібної форми. Квітки білі, зібрані в колосовидне суцвіття. У фармації використовують траву меліси як седативний, протизапальний засіб.

М’ята перцева (Mentha piperita) – багаторічна трав’яниста рослина з висхідним стеблом і яйцевидними листками на коротких черешках (знизу листки мають фіолетові прожилки). Відома тільки в культурі, оскільки має гібридне проходження. Квітки рожево-фіолетові, зібрані в колосоподібне суцвіття. У медичній практиці використовують листки рослини і отриману з них ефірну олію як спазмолітичний, жовчогінний, знеболюючий, антисептичний засіб, а також як пряність.

  

 

Нирковий чай або ортосифон (Ortosiphon stamineus) – вічнозелений напівкущ із прямостоячими стеблами і ромбічними листками. Часто культивують як однорічну рослину. Характерна особливість – тичинки і маточка сильно виступають за межі віночка квітки. Листки ортосифона застосовують для лікування запальних процесів нирок.

Собача кропива звичайна (Leonurus cardiaca) – багаторічна трав’яниста рослина до 2 м заввишки з пальчасто-роздільними листками і рожевими квітками в довгих переривистих суцвіттях. Використовують верхівки квітучих пагонів рослини  – як заспокійливий, гіпотензивний засіб.

 

Чебрець повзучий (Thymus serpillum) – маленький півкущик із повзучими стеблами 5-15 см заввишки, поширений в Україні. Листки дрібні, овальні. Квітки рожево-фіолетові. Траву використовують як відхаркувальний, протизапальний засіб – входить до “Пертусину”. Аналогічно використовують траву іншого  напівкущика – чебрецю звичайного (Thymus vulgaris), який культивують на півдні України. Містить значну кількість тимолу – сильного антисептика.

Шавлія лікарська (Salvia officinalis) – напівкущ з густо-опушеними стеблом і овальними листками, частина з яких зібрані в прикореневу розетку. Квітки синьо-фіолетові, у верхівкових колосовидних суцвіттях. Рослину широко культивують; походить з Середземномор’я. Листя використовують як вяжучий, антисептичний засіб. Препарат “Сальвін” антибактеріальної дії – при гінгівітах, стоматитах.

Шоломниця байкальська (Scutellaria baicalensis) – багаторічна трав’яниста рослина до 30 см заввишки з ланцетними листками на численних стеблах. Квітки синьо-фіолетові. Використовують корені рослини для виготовлення гіпотензивних, седативних лікарських засобів.

Глуха кропива біла (Lamium album)

Багаторічна трав’яниста рослина 30—60 см заввишки, з довгими підземними пагонами і негіллястими чотиригранними, спрямованими догори стеблами. Вся рослина пухнаста від притиснутих до стебла волосків. Листки супротивні, серцевидно-овальні, черешкові, пилчасті, нагадують листки кропиви, але не жалять. Квітки розміщені кільцями в пазухах листків, великі, білі, двогубі, пахнуть медом. Цвіте з травня до осені.

Де росте? В західних і правобережних районах території України — розсіяно. Росте в садах, у затінку коло жител і тинів, на засмічених місцях, в також серед чагарників і в лісах.

Що й коли збирають? Віночки квіток, висмикуючи їх з чашечок, а також листки, під час цвітіння рослини.

Коли застосовують? При золотусі, кропив’янці, екземі, фурункульозі, висипаннях на тілі, для очищення крові і для лікування ран; при недокрів’ї у молодих людей; при хронічних катарах сечових шляхів (уретрити, цистити, пієліти, нефрити) та при пухлинах селезінки у хворих на малярію; при розладі нервової системи і геморої, хворобах легень (бронхітах), горла та матки, як кровоспинний засіб. Квітки діють протизапально, в’яжуче і тонізуюче.

У вигляді чаю готують так. На 1 склянку окропу беруть 1 столову ложку квіток (або листків) і настоюють 10 хвилин. П’ють по 1 склянці вранці і ввечері, ковтками. Для регуляції менструацій у жінок беруть 1 ложку суміші квіток глухої білої кропиви, трави приворотня звичайного, трави деревію і кореня валеріани в співвідношенні 5:2:1 : 2 на склянку окропу, настоюють півгодини і п’ють по півсклянки 3—4 рази на день. Застосовують напари з суміші квіток білої глухої кропиви, ромашки, квіток нагідок лікарських, трави рути запашної, листків м’яти холодної, листків меліси, кореня валеріани і кори крушини ламкої (порівну)—беруть 1 повну столову ложку на 1 склянку окропу, напарюють, остуджують і випивають ковтками протягом дня. При болісних менструаціях, дисменореї беруть 1 столову ложку квіток глухої білої кропиви, трави приворотня звичайного, квіток ромашки і трави гірчака перцевого в співвідношенні 2:2:2:4 на 300 мл води, варять 15 хвилин і п’ють 1—3 склянки на день.

Трава шандри звичайної (Marrubium vulgare L.) з родини ясноткових (Lamiaceae). Рослина пахне яблуками. Містить летку олію, гіркоту марубін, дубильні речовини. Діє відхаркувально при хронічних бронхітах, старечій ядусі, коклюші, при гастритах, проносах; мізерних місячних; при екстрасистоліях і аурикулярній тахікардії; нормалізує функцію печінки. Ванни з суміші трави шандри з дубовою корою допомагають при ексудативному діатезі у немовлят.

У медичну практику поступово вводяться нові, маловивчені лікарські рослини родини – гісоп лікарський, лофант анісовий, змієголовник молдавський і багато інших.

Рослини мають приємний запах внаслідок наявності залозистих волосків з ефірними оліями, які пригнічують або знешкоджують бактерії та віруси. Ростуть на відкритих сухих місцях. Стебло (1) найчастіше чотиригранне. Листки (2) навхрест-супро-тивні, черешкові або сидячі, прості, без прилистків. Листки, стебла і генеративні органи зазвичай вкриті волосками і характерними ефіроолійними залозками (3). Продихи діацитного типу (4). Суцвіття колосовидне, китицеподібне, головчасте, утворене пазушними кільцями або напівкільцями квіток (5). Чашечка (6) здебільшого двогуба, залишається і розростається при плодах. Віночок (7) двогубий, трубчасто-лійковидний, зрідка — одногубий (у разі редукції верхньої губи). Андроцей (8) із чотирьох двосильних тичинок, що часто приростають до трубки віночка, іноді тичинки однакові (м’ята), іноді 2 тичинки фертильні, а 2 — видозмінені в стамінодії (шавлія). Верхня зав’язь (9) із двома взаємно перпендикулярними перегород ками, що поділяють порожнину на 4 частини, в кожній 3 яких розвивається по одному насінному зачатку. Біля основи зав’язі — нектароносний диск. Плід роздрібний — ценобій (10), який складається з 4 однонасінних горішків, захищених чашечкою

Родина  Ранникові (Scrophullariaceae)

Родина Ранникові включає понад 3000 видів, що поширені майже по всій Землі,  особливо у помірних областях.

Життєві форми: трав’янисті рослини, рідше кущі або дерева. Багато видів є паразитами і напівпаразитами. Підземні органи: стрижнева коренева система або короткі кореневища. Стебла: прямостоячі, опушені. Листки: прості, цілісні, без прилистків.

Квітки: зигоморфні, двостатеві, з подвійною оцвітиною. Чашечка переважно 5-членна, зрослолиста. Віночок 4-5-пелюстковий, двогубий або одногубий, іноді зі шпоркою. Квітки зібрані в суцвіття китиця або колос, рідше поодинокі. Андроцей складається з 2-5 тичинок. Гінецей ценокарпний 2-плодолистковий, зав’язь верхня. Біля основи зав’язі знаходиться нектарниковий диск. Плід: коробочка (рідше ягода).

Основні представники родини – це  види роду Наперстянка (Digitalis), які накопичують серцеві глікозиди.

         1)  Наперстянка пурпурова (Digitalis  purpurea) – дворічна рослина до 120 см заввишки. Зацвітає на другий рік життя. Листки у рослини 2 типів: 1) нижні крупні на довгих черешках, зібрані в прикореневу розетку, 2) верхні – без черешків (сидячі), розташовані по черзі. Квітки з наперсткоподібним віночком, пурпурові (з темними плямами на нижній губі віночка). Суцвіття – однобока китиця. Плід коробочка.

Рослина накопичує серцеві глікозиди. Листки використовують при хронічній серцевій недостатності, порушенні кровообігу – препарати “Дигітоксин”, Кордигіт”.

Наперстянка великоквіткова (Digitalis grandiflora) – багаторічна трав’яниста рослина із жовтими квітками. 

Наперстянка шерстиста (Digitalis lanata) Багаторічна (в культурі — дворічна) трав’яниста рослина родини ранникових. Стебло пряме, мало розгалужене, здебільшого темно-лілове, 60—150 см заввишки. Прикореневі й нижні стеблові листки 5—12 (20) см завдовжки і 1,5— 3,5 см завширшки, видовженояйцевидні, вкриті, як і верхні стеблові листки, залозистими волосками, здебільшого цілокраї, рідше по краю трохи хвилясті або дрібнозубчасті; верхні стеблові листки ланцетні, 4—10 см завдовжки, сидячі, гострі, поступово зменшуються і переходять у при­квітки. Квітки двостатеві, неправильні, на коротких квітконіжках у пазухах видовженоланцетних приквітків, зібрані в пірамідальне, довге, густе, різнобічне гроно. Віночок трубчасто-дзвониковидний, 20—30 мм завдовжки, коротко-двогубий; трубочка віночка кулясто здута, буро-жовта, з ліловими жилками; верхня губа неглибоко розсічена на дві трикутні, відігнуті догори лопаті, нижня губа — з маленькими, трикутними, боковими, відігнутими назовні лопатями, з великою білою або рудуватою лопатовидною середньою лопаттю, майже дорівнює трубочці віночка. Плід — двогнізда коробочка. Цвіте у липні — серпні.

 Поширення. Наперстянку шерстисту вирощують у спеціалізованих радгоспах як лікарську рослину.

Заготівля і зберігання. Для виготовлення ліків використовують листя наперстянки (Folium Digitalis purpureae). Збирають сировину (обов’язково без черешків) двічі на рік: у рослин першого року вегетації — в кінці літа (коли листки досягнуть стандартної довжини 20 см) і восени (не пізніше вересня), а у рослин другого року вегетації — у фазі утворення пагонів і у фазі масового цвітіння. Зібране листя швидко сушать у сушарках спочатку при температурі 55—60 ° (30 хвилин), а потім досушують при температурі 40°. Су­хого листя виходить 20—22%. Готову сировину треба зберігати в сухому (!) приміщенні (при зволоженні біологічна активність сировини знижується) без доступу світла. Строк придатності — 2 роки (підлягає щорічному переконтролю!).

Хімічний склад. Листя наперстянки шерстистої містить 0,5—1% серцевих глікозидів, серед яких головними є ланатозиди А, В і С (в процесі сушіння і зберігання від дії ферментів ланатозиди А, В і С перетворюються на вторинні, стійкіші глікозиди — дигітоксин, гітоксин і дигоксин). В незначній кількості листя містить і інші глікозиди: ланатозиди D і Е, строспезид, одорозид, гіторин, глюкогіторин, веродоксин тощо. Крім того, у листі є стероїдні сапоніни дигітонін і тигонін.

Фармакологічні властивості і використання. Діючими речовинами наперстянки є глікозиди серцевої дії. З індивідуальних глікозидів у медичній практиці застосовують дигоксин, ланатозид С (целанід) і ацетилдигітоксин, а новогаленовий препарат лантозид являє собою спиртовий розчин суми глікозидів, виділених із листя рослини. За фізіологічною дією глікозиди наперстянки шерстистої близькі до глікозидів наперстянки пурпурової; їхня головна відмінність полягає в дещо швидшому всмоктуванні, меншому кумулятивному ефекті, виразнішій діуретичній дії. Через отруйність наперстянки шерстистої лікування нею провадить лікар. Самолікування небезпечне!

Лікарські форми і застосування.

Дигоксин (Digoxinum) призначають перорально і парентерально (внутрішньовенно) для купірування приступів пароксизмальної тахікардії й при тяжких формах порушення кровообігу. Всередину дигоксин дають у 1-й день по 0,25 мг (1 таблетку) 4—5 раз через рівні проміжки часу (1—1,25 мг на добу), а в наступні дні — по 0,25 мг 3—1 раз на добу. Дозу уточнюють щодня, керуючись показниками електрокардіограм, дихання та діурезу. Залежно від ефекту дозу повторюють або поступово зменшують її. Після досягнення необхідного терапевтичного ефекту переходять на лікування підтримуючими дозами: 0,5— 0,25—0,125 мг на день. Дози для дітей треба добирати строго індивідуально. Орієнтовно для «насичення» препарат використовують з розрахунку 0,05—0,08 мг/кг і цю кількість вводять за 1—2 дні (метод швидкої дигіталізації) або за 3—5 днів, а при повільному «насиченні» — за 6—7 днів. Внутріш­ньовенно дигоксин дорослим призначають у дозі 0,25—0,5 мг (вводять повільно в 10—20 мл 20%-ного чи 40%-ного розчину глюкози або ізотонічного розчину натрій-хлориду). В перші дні впорскують 1—2 рази на день, у наступні 4—5 днів — по 1 разу на день, після чого переходять на приймання препарату всередину в підтримуючих дозах. Найвища добова доза дигоксину для дорослих— 1,5 мг. У хворих з нирковою недостатністю дозу дигоксину зменшують приблизно в два рази. Целанід (Celanidum) призначають перорально і внутрішньовенно при гострій і   хронічній   недостатності кровообігу 2-го і 3-го ступенів, тахісистолічній формі миготіння передсердь та при суправентрикулярній формі пароксизмальної тахікардії. Всередину дають, починаючи з 0,25—0,5 мг (1—2 таблетки) або 10—25 крапель 0,05%-ного розчину 3—4 рази на добу. Після досягнення терапевтичного ефекту (на 2—3-й день при внутрішньовенному введенні або на 3—5-й день при прийомі всередину) добову дозу зменшують до підтримуючої: 0,4—0,2 мг (2—1 мл 0,02%-ного розчину) внутрішньовенно або 0,5—0,25 мг (2—1 таблетку) чи 40—20—10 крапель 0,05%-ного розчину всередину. При тривалій підтримуючій терапії призначають усередину по півтаблетки двічі на день. Найвищі дози для дорослих усередину: разова — 0,0005 (0,5 мг), добова— 0,001 г (1 мг); у вену: разова — 0,0004  г  (0,4  мг), добова — 0,0008 г (0,8 мг).

Ацетилдигітоксин (Acetyldigitoxinum) призначають перорально і внутрішньовенно при тих самих захворюваннях, що й целанід. Усередину дають у перші 3—5 днів по 0,4—0,8 мг (2—4 таблетки по 0,2 мг) на добу, потім дозу зменшують (залежно від ефекту) до 0,3—0,2—0,1 мг на добу. Внутрішньовенно впорскують по 2—4 мл 0,01%-ного розчину (вводять повільно в 10 мл ізотонічного розчину хлориду натрію або крапельно в 5%-ному розчині глюкози). Після одержання терапевтичного ефекту переходять на приймання препарату всередину.

Лантозид (Lantosidum) застосовують головним чином в амбулаторній практиці для підтримуючої терапії при хронічній недостатності кровообігу 1, 2 і 3-го ступенів, що супроводиться тахікардією, тахіаритмією і миготінням передсердь. Усередину дають по 15—20 крапель 2—3 рази на день. У разі неможливості перорального прийому (при виникненні диспепсичних явищ) препарат призначають ректально в клізмах (20—30 крапель у 20 мл ізотонічного розчину хлориду натрію). Найвищі дози для дорослих усередину: разова — 25 крапель, добова — 75 крапель. Протипоказання для препаратів наперстянки шерстистої такі самі, як і для препаратів наперстянки пурпурової.

Льонок звичайний (Linaria vulgaris) – багаторічна трав’яниста рослина  30-90 см висотою, з ланцетово-лінійним не опушеним листям. Квітки жовті, з оранжевою плямою, мають шпору. Траву використовують як сечогінний і жовчогінний засіб.

Дивина лікарська (Verbascum flomoides) – дворічна рослина  до 150 см висотою з черговими овальними листками (густо опушеними). Квітки жовті, зібрані в колосовидні суцвіття. Віночок квіток використовують як відхаркувальний, пом’якшувальний засіб.

Вероніка лікарська (Veronica officinalis) – багаторічна трав’яниста рослина з повзучим опушеним стеблом до 30 см завдовжки. Листя еліптичне, розташовані супротивно. Квітки синьо-фіолетові. Плід – сплюснута коробочка. В медичній практиці використовують траву як відхаркувальний, протизапальний засіб.

Петрів хрест лускатий – Lathraea squamaria L. – багаторіч­на рослина-паразит рожево-бурого забарвлення з м’я­систим кореневищем, вкритим бурими лусочками. Квітки зигоморфні, в китицях. 

Дуже цікавий представник цієї рослини – коров’як. Рослина ця висока, майже вся вкрита густою шерстистою повстю. Листя у неї – довгасто-еліптичне, чергове. Цвіте ціле літо великими жовтими квітками, зібраними у густі китиці. Росте коров’як на схилах, пісчаних місцинках, галявинах, по кущах, одне слово, там, де сухо. Вологу добуває довгим коренем. Та й листя у нього розташоване так, що вся вода під час дощу збігає до стебла, а по ньому – до кореня. Не боїться коров’як і спеки – на те в нього волосяний покрив, який значно зменшує випаровування. І хоч рослина має назву тваринного походження, худоба до неї навіть не підходить: волосяний покрив коров’яку легко відділяється від листка й забиває тваринам рот. А от люди не обминають цю рослину – збирають під час цвітіння вінчики й сушать. Чай з них допомагає при простудах, кашлі, шлункових захворюваннях. До ранникових належить також усім відомий льонок. До цвітіння рослина нагадує справжній льон. Льонок – бур’ян. Він отруйний для коней. Дуже схожі на льонок ротики. Цю декоративну рослину залюбки вирощують в садах. А ось і сам ранник. Рослина, яка дала назву не лише родині, а й усьому порядку. Росте вона в тінистих місцинках лісу, по кущах, канавах, берегах річок. Стебло у ранника гострочотиригранне, ЗО-120 см заввишки. Листя супротивне, черешкове, видовжено-яйцевидне, пильчасте. Кореневище м’ясисте, бульбовидно потовщене. У квітки червоно-бурий двогубий вінчик. Верхня губа довша од нижньої, дволопатева. Нижня – трилопатева. Цвіте ціле літо, пахне неприємно. Над ранником часто в’ються оси. Це вони, ласуючи нектаром, здійснюють перехресне запилення. Ранник – отруйна рослина. У худоби, коли вона наїсться його вдосталь, може наступити параліч задніх ніг. Корови у такому випадку дають значно менше молока.

Чималий рід вероніки також належить до родини ранникових. Усі, мабуть, знають вероніку лікарську – невеличку повзучу рослинку з голубенькими квіточками. В народній медицині нею лікують простуду і кашель. Не менш популярні і наперстянка великоцвітна та очанка татарська. Серед отруйних ранникових – дзвінець великий та дзвінець малий. Ці рослини ще й напівпаразити: своїм корінням присмоктуються до коріння інших рослин і витягують з них частину поживних речовин. Назву дзвінець вони одержали завдяки плодам. Знаходячись у роздутій сухій чашечці, насіння на вітрі немовби дзвенить. Потрапивши у шлунок, це насіння може викликати запалення кишок і хвороби мозку. Навесні, здебільшого у заростях ліщини і граба, а часом і вільхи та бука, можна зустріти дивовижну рослину: безбарвне м’ясисте стебло з лусковидними листками та суцвіттям великих пониклих квітів. Це рослина-паразит з родини ранникових – Петрів хрест лускатий. Ранникові нараховують понад 2800 видів (200 родів). Ростуть вони у теплих і помірних

 

Родина Пасльонові (Solanaceae)

У складі родини Пасльонові  налічується близько 3000 видів, широко розповсюджених у субтропічних та помірних областях земної кулі, найбільше – у Центральній та Південній Америці.

Життєві форми: у помірній зоні трави, у тропіках – невеликі дерева, рідше кущі і напівкущі.

Підземні органи:  стрижнева коренева система, кореневища, столони і бульби. Стебла: прямостоячі, циліндричні, нерозгалужені або вилчасто-гіллясті. Листки: прості (цілісні або розчленовані), без прилистків. Листкорозміщення чергове. Стебло і листки часто вкриті численними залозистими волосками, через що мають специфічний неприємний запах.

Квітки: актиноморфні (або злегка зигоморфні), двостатеві. Чашечка 5-членна, зрослолиста, часто зберігається при плодах. Віночок 5-пелюсткоий зрослолистий. Тичинок 5,  прирослих до трубки віночка. Гінецей ценокарпний 2-плодолисктовий. Суцвіття:  цимоїдні  (подвійні завійки, розвилки) або поодинокі квітки. Плід: ягода (роди беладонна, картопля, перець) або коробочка (роди блекота, дурман).

Основні представники:

         Беладона звичайна (Atropa belladonna) – багаторічна трав’яниста

рослина з товстим м’ясистим коренем. Рослина рідкісна, занесена до “Червоної книги України”. Багаторічна трав’яниста рослина родини пасльонових. Має товсте, багатоголове кореневище. Стебло пряме, заввишки 60—200 см, товсте, соковите, вгорі вилоподібно розгалужене, залозисто-пухнате. Листки короткочерешкові, яйцевидні або яйцевидно-еліптичні, загострені, цілокраї, в нижній частині стебла чергові, на квітконосних пагонах — зближені попарно, один з них більший. Квітки одиничні, великі, пониклі, коричнево-фіолетові або червоно-бурі, розміщені в пазухах листків. Плід — куляста чорна ягода. Цвіте у червні — серпні.

 

Поширення. Трапляється в лісах Карпат, на Прикарпатті, Розточчі-Опіллі, в Криму. Вирощується.

     Заготівля і зберігання. Для медичних цілей заготовляють листя (Folium Belladonnae) і корені (Radix Belladonnae). Збирають листя під час цвітіння рослини. Після попереднього пров’ялювання його сушать на горищі, під наметом або в сушарках при температурі 30—40°С. Сухої сировини виходить 14—16%. Корені копають восени або навесні. їх миють у холодній воді, розрізають на куски завдовжки до 23 см (товсті розщеплюють) і сушать під наметом або в протоплених приміщеннях. Строк придатності сухої сировини Беладонни звичайної — 2 роки.

Хімічний склад. Усі частини рослини містять тропанові алкалоїди: атропін, гіосціамін, скополамін та інші. Максимальний вміст алкалоїдів виявлено в листках у фазі бутонізації і цвітіння рослини, в коренях — у кінці вегетаційного періоду. Окрім алкалоїдів, у листках знайдено глікозид метилескулін; і в листках і в коренях виявлено скополетин.

Фармакологічні властивості і використання. Фармакологічні властивості Беладонни звичайної зумовлені головним чином алкалоїдом атропіном. Рослина виявляє протиспазматичну та болетамувальну дію, знижує секрецію слинних, шлункових і потових залоз, розширює зіниці очей, паралізує акомодацію, при спазмах бронхів зумовлює розширення їх, ослаблює перистальтику кишок, прискорює ритм серця. Атропін призначається як спазмолітик при бронхіальній астмі, виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, пілороспазмі, хронічному гіперацидному гастриті, спазмах кишечника, при печінкових і ниркових коліках. Його застосовують при брадикардії вагусного походження, атріовентрикулярній блокаді, при стенокардії, інфаркті міокарда. Препарати Беладонни звичайної рекомендуються при функціональних розладах вегетативної нервової системи, алергічних захворюваннях, безсонні, підвищеній збудливості, неврогенному порушенні менструації, туберкульозі легень для зменшення виснажливого потіння, при геморої, для лікування хвороби Паркінсона і паркінсонізму різного походження. Атропін використовують і в очній практиці для лікування й діагностичних цілей (ірити, іридоцикліти, кератити, увеїти). Як протиотруту його використовують при отруєнні морфіном, карбохоліном, мускарином, пілокарпіном, прозерином, фізостигліном та іншими речовинами, а також при отруєнні грибами. В народній медицині відвар коріння застосовували при подагрі, ревматизмі, невралгії, як зовнішній болетамувальний засіб.

Лікарські форми і застосування.

Свіжий сік рослини по 5—10 крапель 2—3 рази на день; порошок із листя по 0,01—0,02 г 2—3 рази на день. З готових аптечних препаратів застосовують: сухий екстракт беладонни (Extractum Belladonnae siccum) по 0,01—0,02 г як спазмолітичний засіб;

настойку беладонни (Tinctura Belladonnae) по 5—10 крапель 2—3 рази на день;

бекарбон (Becarbonum) по 1 таблетці 2—3 рази на день при спазмах кишечника і підвищеній кислотності шлункового соку;

бесалол (Besaloі) по 1 таблетці 2—3 рази на день при захворюваннях шлунково-кишкового тракту як спазмолітичний і антисептичний засіб;

таблетки шлункові (Tabulettae Stomachicae) пo одній 2—3 рази на день при захворюваннях шлунка, що супроводяться болями;

Зеленіна краплі (Guttae Zelenini) по 20—25 крапель 2—3 рази на день при неврозах серця, що супроводяться брадикардією: белоїд (Веlіоid) по 1 драже 3—6 раз на добу кілька днів при функціональних розладах вегетативної нервової системи з погіршанням кровообігу, при алергічних захворюваннях, безсонні, підвищеній збудливості, неврогенному порушенні менструацій і потенції, в комплексній терапії при ендокринних захворюваннях (гіпертиреозі), виснажливому потінні у хворих на туберкульоз, при хворобах серця;

акліман (Acliman) по 1 драже 2—3 рази на день при вегетативних дистоніях, клімактеричних розладах;

атропіну сульфат (Atropini sutfas) приймають всередину у вигляді порошків, пілюль і розчинів — найбільша разова доза 0,001 г, добова — 0,003 г;

скополаміну гідробромід (Scopolamini hydrobromidum) по 0,00025—0,0005 г 2—3 рази на день до їди або підшкірно 0,5—1 мл 0,05%-ного розчину 1—2 рази на день як седативний, активний периферичний і центральний м-холінлітичний засіб у психіатрії, при паркінсонізмі, приготуванні до наркозу, морській хворобі, в офтальмології і для розширення зіниць;

беластезин (Bellasthesinum) по 1 таблетці 2—3 рази на день при гастритах, спазмах кишечника; солутан (Solutan) по 10—30 крапель 3 рази на день після їди при бронхіальній астмі і бронхітах;

бепасал (Bepasalum) по 1 таблетці 2—3 рази на день при захворюваннях шлунково-кишкового тракту;

беласпон (Bellasponum) по 1 таблетці 2—3 рази на день при підвищеній подразливості, безсонні, клімактеричних неврозах, вегетоневрозах і дистоніях;

белатамінал (Bellataminalum) по 1 таблетці 2—3 рази на день при підвищеній подразливості, безсонні, клімактеричних неврозах, нейродермітах і вегетативних дистоніях;

белалгін (Bellalginum) по 1 таблетці як спазмолітичний, анацидний і анальгезуючий засіб при захворюваннях шлунково-кишкового тракту, що супроводяться підвищенням кислотності і спазмами гладенької мускулатури;

белазон (Вellason) по 3—4 драже на день з поступовим збільшенням дози до 16 драже на добу при паркінсонізмі як засіб, що знімає м’язове напруження, зменшує тремтіння;

корбелу (Corbella) по 1 таблетці перед сном при паркінсонізмі; анузол (Anusolum) по 1 свічці в пряму кишку на ніч при геморої і тріщинах заднього проходу;

бетіол (Bethiolum) по 1 свічці в пряму кишку на ніч при геморої і тріщинах заднього проходу; суміш протиастматичну (Species antiastmaticae) у вигляді цигарок при бронхіальній астмі.

Протипоказано вживати препарати з Беладонна звичайна вагітним, матерям-годувальницям, при глаукомі та при різних органічних змінах з боку серцево-судинної системи.

Потрібно пам’ятати, що рослина дуже отруйна, тому будь-яке застосування препаратів з неї повинно бути узгоджене з лікарем – фітотерапевтом.

Беладонна звичайна — смертельно отруйна рослина.

Заготівля, переробка, зберігання і застосування потребують виконання застережних заходів. При перших ознаках отруєння (почервоніння обличчя, запаморочення, розширення зіниць, зниження потовідділення, прискорення пульсу) треба негайно викликати лікаря, а потерпілому надати першу допомогу.

 Використовують листя, траву і корені рослини, які містять алкалоїди (атропін та ін.) – вони  мають болезаспокійливі, спазмолітичні властивості.

         Блекота чорна (Hyoscyamus niger) – дворічна рослина з м’яким залозистим опушенням. Листки перистороздільні. Квітки зібрані у верхівкові суцвіття- завитки. Віночок квітки жовтий, з сіткою фіолетових жилок. Плід – двогнізда коробочка, яка відкривається кришечкою. Листки використовують для лікування астми, як знеболюючий засіб.

Дворічна трав’яниста рослина до 50-90 см висоти, з неприємним запахом. Корінь стрижневий, гіллястий. Стебло пряме, гіллясте, железістоопушенний, клейкий. Листки чергові яйцевидне, виемчатопері-стонадрезанние, черешкові, верхнесідячіе, стеблеоб’-емлюшіе. Квіти брудно-жовті з фіолетовими жилками в хвилястих кучерях. Плід – двухгнездная коробочка (криночка), що відкривається кришечкою. Насіння численні, темно-коричневі або чорні. Рослина в перший рік дає тільки розетку листя, стебла виростають на другий рік. Цвіте з червня по вересень.

 Блекота чорна зустрічається по всій території європейської частини Росії. Виростає повсюдно біля житла, ‘на закинутих місцях, уздовж доріг, за покладами і полях як бур’ян. Іноді утворює досить великі зарості за покладами.

 Лікарською сировиною є листя та насіння, іноді верхівки стебел з квітками.

 Необхідно дотримуватися правил зберігання отруйних рослин, тому що рослина дуже отруйна.

 Насіння збирають в кінці серпня – початку вересня, а листя – під час цвітіння, причому в суху погоду. Зберігати сировину слід в сухому, темному приміщенні. Термін зберігання-2 роки. У листі блекоти містяться алкалоїди гиосциамин, атропін і скополамін.

 Алкалоїди чорної блекоти володіють атропіноподоб-ним дією, тобто надають спазмолітичну дію на гладку мускулатуру, розширюють зіниці, підвищують внутрішньоочний тиск, викликають параліч акомодації, пригнічують секрецію залозистого апарату, учащают скорочення серця. Дії алкалоїдів блекоти на центральну нервову систему різні: гиосциамин підвищує збудливість нервової системи, а скополамін – знижує. У лікарській практиці білена та її препарати призначаються як всередину, так і зовнішньо. Всередину – як засоби спазмолітичні і болезаспокійливі; зовнішньо застосовується білені масло як анестезуючий засіб у складі натирань при невралгіях, міозитах, артритах і ревматичних болях.

 Порошок з листя блекоти входить до складу астма-толу, застосовуваного при бронхіальній астмі.

 Спиртові настоянки блекоти використовують в комбінації з соняшниковою олією для натирань при болях у суглобах і м’язах.

 Суміш сухого листя блекоти, дурману і шавлії застосовують для куріння при бронхіальній астмі.

Дурман звичайний (Datura stramonium) –  однорічна дикоросла рослина з неприємним запахом, заввишки до 1 м. Стебло розгалужене, не опушене (голий). Листя яйцевидної форми, з крупнозубчастим краєм. Квітки крупні, поодинокі, з білим трубчастим віночком. Плід: шипувата коробочка. У медичній практиці використовують листки дурману, які входять до складу курильних зборів для лікування астми. З тією ж метою використовують листя і плоди дурману індійського (Datura innoxia).

Поширення. Дурман звичайний росте на засмічених місцях, пустирях, понад дорогами, поблизу жител, на городах, у садах по всій території України.

Заготівля і зберігання. Для лікарських потреб використовується листя (Folia Daturae stramonii) і насіння дурману (Semina Daturae stramonii). Листя дурману збирають від початку цвітіння рослини й до осінніх заморозків, відриваючи їх так, щоб залишки черешків не перевищували 2 см. Відібране листя негайно сушать на горищі, під укриттям на вільному повітрі або в сушарках при температурі до 40°. Сушіння припиняють, коли середня жилка листа стає ламкою. Сухої сировини виходить 13—14%. Строк придатності — 2 роки. Зберігають сировину в сухому місці (при зволоженні губить лікувальні властивості). Аптеками сировина не відпускається. Насіння дурману збирають восени цілком спіле і добре висушують. Використовують насіння лише в народній медицині. Дурман — отруйна рослина. Після роботи з ним треба старанно мити руки. Хімічний склад. Усі частини рослини містять гіосціамін, атропін, скополамін, датурин та інші алкалоїди тропанового ряду. В насінні, крім того, є отруйна жирна олія (16—25%), а в листі — ефірна олія.

Фармакологічні властивості і використання. За фармакологічними властивостями дурман звичайний близький до беладони звичайної. Для нього характерні загальні фармакологічні властивості атропіноподібних сполук, основною особливістю яких є здатність блокувати м-холінореактивні системи організму. Головною діючою речовиною дурману звичайного є гіосціамін. Він має наркотичні, снотворні, протиспазматичні, заспокійливі та знеболюючі властивості, розширює на тривалий час зіниці очей, зменшує секрецію слинних, шлункових, потових і підшлункової залоз та знижує тонус гладеньких м’язів. На відміну від атропіну гіосціамін виявляє виражену бронхорозширюючу дію, тонізує і збуджує дихальний центр, особливо коли останній пригнічений алкоголем або снотворними препаратами, а за силою хо­лінолітичної дії гіосціамін значно перевершує атропін. У науковій медицині препарати дурману звичайного використовують при бронхіальній астмі, бронхітах, при судорожному кашлі. У народній медицині, крім того, препарати дурману звичайного використовують при невралгії, неврастенії, нервових і психічних хворобах, коклюші, при хворобливій сонливості, хореї, епілепсії, при постійній і тривалій гикавці, пріашзмі (хворобливому й тривалому напруженні статевого органа без статевого збудження), німфоманії (надмірному статевому потягу у жінок); місцево, у вигляді ванн, спринцювань, клізм — при хронічному ревматизмі, випадінні матки і прямої кишки.

Перорально — настойку (1 частина товченого насіння на 5 частин 70%-ного спирту, настоюють 7 днів, відфільтровують) по 2 краплі на 2 столові ложки води 4—5 раз на день.

Респіраторно — астматол (Asthmatolum) і астматин (Asthmatinum) застосовують у вигляді цигарок при бронхіальній астмі;

відвар листя (20 г сировини на 200 мл окропу) або настойку насіння (у співвідношенні 1:5) вдихають через ніс 15—20 хвилин.

Місцево — відвар листя (20 г сировини на відро води) при частковому випадінні матки і товстої кишки (сидячі ванни) та хронічному ревматизмі (повні ванни).

Препарати дурману звичайного протипоказані при глаукомі. Рослина дуже отруйна і користуватися нею та препаратами з неї треба тільки під наглядом лікаря.

 

Паслін бульбоносний (картопля) (Solanum tuberosum) – багаторічна трав’яниста рослина, яку культивують як однорічну.

Паслін дольчастий (Solanum laciniatum) – культивована трав’яниста рослина.  Листки перистороздільні. Квітки темно-фіолетові з жовтими прожилками. Плід – червона ягода. Використовують траву рослини для отримання попередників стероїдних гормонів (кортизону).

До складу родини і входять цінні овочеві культури: помідор, перець болгарський і перець стручковий однорічний, баклажан. Належить також тютюн.

Баклажан – Solanum melоngena L. – багаторічна овочева культура, яку куль­тивують як однорічну.  Рослини до 70 см заввишки із зеленим або фіолетовим стеблом, яке іноді буває колючим. Листки прості, овальні, зелені або фіолетові. Квітки зрослопелюсткові, фіолетові, зібрані у пазушних зонтиках. Плоди – фіолетові ягоди до 70 см завдовжки; м’якоть біла або зеленувата. Походить культура з Індії.

Помідор їстивний – Lycopersicon esculentum Mill. – багаторічна овочева культура, яку вирощують як однорічну. Прямостояча або витка рослина до 3 м завдовжки, залозисто-опушена, із сильним запахом. Листки переривчасто-перисторозсічені. Квітки зеленувато-жовті, зрослопелюсткові. Плоди – ягоди червоного або жовтого кольору. Походить помідор з Південної Америки. Після ввезення в Європу спочатку вирощували як декоративну,  потім – як лікарську і тільки згодом – як їстивну рослину. В Україні культивується повсюдно.

Родина Тирличеві – Gentianaceae

Тирлич жовтий (Gentiána lútea) – багаторічна травяниста рослина до 120 см заввишки, яка росте на полонинах Карпат. Занесена до “Червоної книги України”. Листки цілісні, супротивні. Підземні органи містять гіркоти, які використовують в медичній практиці для збудження апетиту, покращення травлення.

Золототисячник зонтичний (Centaúrium erythraéa) – 1-2-річна трав’яниста рослина до 30 см заввишки, яка розповсюджена по всій Україні. Препарати цієї рослини посилюють виділення травних соків, жовчі. У народі нею лікують хронічний алкоголізм.

Родина Шорстколисті – Boraginaceae

ЖИВОКІСТ ЛІКАРСЬКИЙ (ГАВ’ЯЗ) —Symphytum officinale L.

Багаторічна трав’яниста рослина 30—100 см заввишки. Корінь товстий, гіллястий, зовні майже чорний, всередині білий, крихкий, на зламі нерівний, на смак — терпко-липкий. Стебло порожнинне, крилате, особливо вгорі, від листків, що круто збігають униз; воно товсте, пряме. Листки нижні великі, звужені в крилатий черешок, довгасто-ланцетні, сидячі, шорсткі від волосків, які вкривають їх. Квітки зібрані в пониклі, вкриті листочками, завійки. Віночки їхні брудно-пурпурові або лілові, з відверненими назовні зубцями. Цвіте у травні — липні.

Де росте? Майже по всій території України — на левадах, поблизу канав, струмків, на пухких торфомінеральних грунтах, на торфовиськах.

 

Що й коли збирають? Корені, восени або навесні. Корені важко відмиваються. Добре відмиті, ріжуть на куски і сушать.

Коли застосовують? При катарі дихальних шляхів, при кровотечах, кровохарканнях, проносах, туберкульозі, як обволікальний засіб при всіх видах запалення слизової оболонки і протимікробний (алкалоїди циноглосин і лазіокарпін та глікоалкалоїд консолідин — отруйні; лікувальні речовини — слиз, пектини, гума, смолисті речовини, дубильні, летка олія і алантоїн, що стимулює ріст клітин і відновлення тканин).

Застосовують живокіст також при переломах кісток, оскільки в його кореневищах є багато органічно зв’язаного кальцію.

Мазь із живокосту застосовують при переломах кісток, кістковому туберкульозі, ларингітах тощо. Для цього потовчений свіжий корінь живокосту змішують (порівну) з топленим необленим свинячим салом (болезаспокійлива мазь). На рани, запалені суглоби, пошкоджені кістки, забиті місця, синяки накладають кашку, зварену з подрібнених коренів живокосту (сприяє регенерації тканин). При кровотечі з носа втягують у ніс сік із свіжого стебла живокосту. При катарах горла для полоскання використовують водний настій із суміші кореня живокосту, квіток калачиків лісових (мальви), пелюсток троянди городньої, дубової кори, квіток дивини скіпетровидиої, листків шавлії і кореня валеріани в співвідношенні 1,5 : 1 : 1 : 0,5 : 1 : 0,5 : 0,5 — беруть 4 столові ложки з верхом, заливають на ніч 1 л окропу, напарюють, в при користуванні, не доводячи до кипіння, підігрівають. Теплим напаром полощуть горло 6—7 разів на день. Шию на ніч змазують згаданою маззю, закутують її і стараються пропотіти. Болезаспокійливу мазь вживають ще також при запаленні вен, ішіасі, болях у куксах після ампутації, запаленні окістя, вивихах. Компресами і примочками з настоянки подрібнених коренів на 20% спирті лікують рани, що погано гояться (дія алантоїну).

Родина Подорожникові – Plantaginaceae

                 Подорожник великий (Plantágo májor) – одно- або дворічна травяниста рослина з прикореневою розеткою листків, стебло до 20 см заввишки, не суцвіття простий колос. Листки яйцевидні, з дуговидним жилкуванням. Оцвітина плівчаста, 4-сленна. Плід – коробочка. У медичній практиці використовують сік подорожника як протизапальний, противиразковий лікарський засіб: при гастритах, кашлі, як протистресовий засіб. препарати: “Плантаглюцид”, “Сироп з подорожником від доктора Тайса”, “стоптусин-фіто” та ін.

 

 

Подорожник блошиний  (Plantágo psýllium ) – однорічна травяниста ролсина, яка походить з субтропіків (райони Середземномор’я, Індія). Його насіння при намоканні виділяє багато слизу, що використовують для лікування бронхітів та виразковї хвороби ШКТ.                                         

РОСЛИНИ, ЯКІ МАЮТЬ ПРОТИПОКАЗАННЯ ДЛЯ ВЖИТКУ

 

 (Рослини, назви яких відсутні у цьому списку, належать до неофіцінальних рослин (не входять у список лікувальних засобів офіційної медицини). Для їх вживання протипоказань немає.)

 

 Абрикос звичайний – лікування та профілактика гіпо- та авітамінозу провітаміну А, захворювання печінки, щитовидної залози. Вживати не більше 20 г ядерець протягом доби. При діабеті та ожирінні вживати сушені абрикоси в обмеженій кількості.

 

Аґрус звичайний – виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки в стадії загострення, ентерити, коліти, що супроводяться проносами.

 

Алое деревовидне – останні місяці вагітності, гемороїдальні і маткові кровотечі, запалення печінки, нирок, сечового міхура.

 

Амі велика – туберкульоз шкіри, захворювання крові, печінки, нирок, серцево-судинної системи та центральної нервової системи а, також, діти до 5 років.

 

Аніс гострий – катар шлунка, кишок; захворювання нирок, виразкова хвороба, внутрішні кровотечі. Викликає втрату свідомості, тремтіння.

 

Апельсин – виразкова хвороба шлунка, гастрит з підвищеною кислотністю шлункового соку.

 

Аралія висока – епілепсія, гіперкінези, підвищена нервова збудливість, безсоння, гіпертонія, перед сном. Небезпечним є і її передозування.

 

Аралія серцевидна – епілепсія, гіперкінези, підвищена нервова збудливість, безсоння, гіпертонія, перед сном. Небезпечним с і її передозування.

 

Баранець звичайний (плаун баранець) – передозування викликає слинотечу, пітливість, фібриляцію м’язів, пониження артеріального тиску, аритмію, ураження дихання.

 

Барбарис звичайний – вагітність, післяпологовий період, при затримці в матці оболонок дитячого тіла.

 

Барвінок рожевий – лейкопенія

Бедринець ломикаменевий – передозування викликає корчі матки, що може обернутися абортом.

 

Береза бородавчаста – функціональна недостатність нирок, вагітність.

 

Березовий гриб – при його вживанні забороняється вводити внутрішньовенно глюкозу й пеніцилін (антагоністи гриба).

 

Боби – подагра, гострий нефрит, загострення запальних процесів шлунка і кишечника, хронічна недостатність кровообігу.

 

Буквиця лікарська – вагітність.

 

Буркун лікарський (буркун жовтий) – вагітність, хвороби нирок, застійні стани у печінці; передозування викликає нудоту, блювання, кровотечу з ясен; паралізує гладку мускулатуру, діє наркотично.

 

Буряк звичайний – нирковокам’яна хвороба (оксалурія) та інші порушення обміну речовин.

 

Виноград культурний – цукровий діабет, ожиріння, виразкова хвороба, серцева недостатність з набряками й гіпертонією, уремічний стан, коліт, що супроводиться проносом, хронічні нагноювальні процеси в легенях.

 

Волошка синя – вагітність.

 

Гірчак зміїний – вагітність.

 

Гірчак перцевий – гломерулонефрит.

 

Гірчиця сарептська – запалення нирок, туберкульоз легень.

 

Глечики жовті – перебільшення дози прийому спричинює блювання, пронос, тривалий сон або навіть смерть внаслідок паралічу центральної нервової системи.

 

Глід – артеріальна гіпотензія, брадикардія.

 

Гнойовик чорнильний – вживання в їжу (варити, смажити, тушкувати) молодого плодового тіла гриба одночасно з прийманням алкоголю спричинює отруєння, яке проявляється в сильній нудоті, проносі, серцебитті, сильному почервонінні шкіри.

 

Горицвіт весняний – виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, гастрит, ентероколіт. При вживанні можуть виникнути диспепсичні явища.

 

Горіх волоський – хвороби кишечника. Препарати з листя і оплоднів підвищують згортання крові.

 

Горобина звичайна – плоди протипоказані при гіперкоагуляції крові.

 

Горобина чорноплода – схильність до гіперкоагуляції крові, виразкова хвороба шлунка, гіперацидний гастрит.

 

Горох посівний – подагра, гострий нефрит, загострення запальних процесів шлунка і кишечника, хронічна недостатність кровообігу.

 

Гранатник звичайний – передозування препаратів спричинює подразнення шлунково-кишкового тракту, загальну слабість, запаморочення, порушення зору (відомі випадки повної його втрати), нудоту, блювання й судоми.

 

Грейпфрут – протипоказано вживати при значному підвищенні кислотності шлункового соку.

 

Гринделія розчепірена – гострі запальні стани шлунково-кишкового тракту.

 

Грицики звичайні – вагітність, тромбофлебіт.

 

Дельфіній сітчатоплодий – міастенія й інші захворювання, що супроводжуються зниженням тонусу м’язів; тяжкі порушення функції печінки й нирок, декомпенсація серцевої діяльності.

 

Деревій звичайний – запаморочення та висипи на шкірі при надмірному і тривалому вживанні.

 

Держидерево звичайне – високі дози викликають подразнення травного каналу і нирок.

 

Дрік красильний – передозування небезпечне. Особливо при вживанні насіння.

 

Дріоптеріс чоловічий – серцева недостатність, хвороби печінки і нирок, виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, гострі шлунково-кишкові і гарячкові захворювання, вагітність, різке виснаження, анемія, туберкульоз та дітям до 2 років.

 

Евкаліпт кулястий – підвищена чутливість до сульфаніламідів й ефірних олій.

 

Елеутерокок колючий – інфаркт міокарда, гіпертонічний криз, гарячкові стани, гострі інфекційні захворювання.

 

Ефедра хвощова – гіпертонічна хвороба, атеросклероз, інфаркт міокарда, кардіосклероз, гіпертиреоз, цукровий діабет.

 

Жабрій звичайний – тривале і особливо надмірне вживання може спричиняти інтоксикацію організму, яка проявляється болями в м’язах.

 

Женьшень – при тривалому вживанні: безсоння, головний біль, серцебиття та біль у ділянці серця, депресія і зниження статевої активності. Використання його восени і взимку дає найбільший ефект.

 

Живокіст лікарський – щодо отруйності рослини існують дві протилежні думки.

 

Жовтушник сіруватий – висока біологічна активність, приймати після консультації з лікарем.

 

Жостір проносний – плоди у великих дозах спричиняють блювоту і запалення шлунково-кишкового тракту.

 

Журавлина чотирипелюсткова – виразкова хвороба та гострі запальні процеси шлунково-кишкового тракту.

 

Зайцегуб п’янкий – тривале застосування підвищує зсідання крові, спричинює пронос, прискорює пульс і посилює серцебиття. В разі підвищеної здатності до зсідання крові (інфаркти, тромбози, тромбофлебіти) препарати зайцегуба п’янкого вживати не можна.

 

Злинка канадська – гіпотонія.

 

Золототисячник звичайний – передозування викликає нудоту та болі у шлунку та кишечнику.

 

Золототисячник зонтичний – передозування спричиняє розлади травлення.

 

Золототисячник малий – передозування спричинює розлади травлення.

 

Золотушник звичайний – вагітність, гострий гломерулонефрит.

 

Калюжниця болотна – свіжий сік спричиняє на шкірі пухирці. Внутрішнє використання рослини обмежується її токсичністю. Надмірне вживання спричиняє нудоту, блювання, болі в животі, проноси та висипи на тілі.

 

Касія гостролиста – побічні явища (метеоризм, біль у животі) спостерігаються дуже рідко і при припиненні приймання препарату відразу зникають.

 

Квасениця звичайна – надмірне і тривале вживання може спричинити подразнення нирок. Рекомендується обмежувати вживання трави квасениці хворим на щавлевокислий діатез та з підвищеним протитромбіновим індексом, при схильності до судом.

 

Кнік бенедиктинський – захворювання нирок.

 

Конвалія звичайна – катар шлунково-кишкового тракту, гострі захворювання печінки і нирок.

 

Копитняк європейський – вагітність, грудна жаба.

 

Кропива дводомна – гінекологічні кровотечі у хворих з поліпами і різними пухлинними захворюваннями яєчників і матки.

 

Крушина ламка – передозування може спричинити відчуття дискомфорту, тенезми, колікоподібні болі в животі. Вагітним жінкам і жінкам, які годують груддю, препарати крушини протипоказані.

 

Лавр благородний – запах листя може спричиняти головний біль.

 

Лаконос американський – препарати мають здатність (особливо при передозуванні) викликати небажані токсичні явища.

 

Ламінарія цукриста – нефрит, геморагічний діатез, туберкульоз легень, схильність до кровотечі, під час вагітності та інших випадках, коли не можна вживати йод.

 

Ласкавець золотистий – жовчнокам’яна хвороба, виразка шлунка і дванадцятипалої кишки.

 

Латук посівний – подагра, нирковокам’яна хвороба (при уратних і оксалатних каменях), загострення гострих і хронічних бронхітів та ентероколітів з вираженими порушеннями травлення (диспептичні явища).

 

Лещиця волотиста – має токсичні властивості, передозування небезпечне.

 

Лимон – хвороби шлунка, кишок, печінки, жовчного міхура, жовчовивідних шляхів та підшлункової залози (гострі і хронічні панкреатити). Надмірне і нераціональне вживання лимонів може завдати шкоди навіть здоровій людині.

 

Лимонник китайський – безсоння, гіпертонія, органічні захворювання серцево-судинної системи. При передозуванні можливе перезбудження нервової і серцево-судинної системи.

 

Лобода біла – тривале вживання препаратів лободи спричинює виведення з організму надмірної кількості азоту, захворювання нервової системи і органів травлення, менорагію та аборти.

 

Льонок звичайний – притаманні токсичні властивості змушують бути обережним при вживанні його всередину.

 

Любисток лікарський – гострий гломерулонефрит, пієлонефрит, вагітність.

 

М’ята перцева – передозування може спричинити шкідливі побічні явища місцевого і загальнорезорбтивного характеру. Протипоказано змащувати ментолом слизові оболонки носа й носоглотки у дітей, оскільки може бути рефлекторне пригнічення й зупинка дихання.

 

Майоран садовий – вагітність.

 

Мак снотворний – протипоказано людям похилого віку і дітям до 2 років, при сильному загальному виснаженні, недостатності дихального центру, брадикардії, хворобах печінки.

 

Маклея дрібноплода – епілепсія, гіперкінези, бронхіальна астма, стенокардія, хвороби печінки і нирок.

 

Марена красильна – гострий і хронічний гломерулонефрит, нирковокам’яна хвороба з порушенням функції нирок, виразкова хвороба шлунка.

 

Маренка запашна – у великих дозах викликає сильну нудоту, блювання й більш тяжкі наслідки.

 

Материнка звичайна – вагітність, підвищена секреція шлункового соку.

 

Мачок жовтий – гіпотонія.

 

Мильнянка лікарська – кровотечі травного каналу, гострі катари шлунка і кишечника, безпосередньо після операцій на кишечнику, жовчних і сечових шляхах. Передозування препаратів спричинює подразнення шлунка і кишечника, озноб, сухість у роті, частковий параліч язика, нудоту, блювання, сонливість, кривавий пронос, непритомність і судинний колапс.

 

Мучниця звичайна – при надмірному і тривалому вживанні препарати можуть спричиняти блювання, пронос, подразнення нирок, викидень у вагітних.

 

Нагідки лікарські – передозування викликає алергічні прояви, пониження кров’яного тиску.

 

Наперстянка пурпурова – препарати мають високу кумулятивну здатність і токсичність. Приймати тільки за призначенням лікаря.

 

Огірок посівний – гострі і хронічні нефрити (у стадії загострення), хронічна ниркова недостатність, нирковокам’яна хвороба, пієлоцистит з лужною реакцією сечі. Обмежувати вживання при гіпертонічній хворобі, атеросклерозі і інших захворюваннях серцево – судинної системи.

 

Олеандр звичайний – містить сильнодіючі речовини, тому ліки з нього треба суворо дозувати, а лікуватися – з дозволу і під контролем лікаря.

 

Оман високий – вагітність, захворювання нирок.

 

Омела біла – при тривалому вживанні.

 

Паслін солодко-гіркий – притаманні рослини токсичні властивості вимагають обережності при її використанні. Тривале і надмірне вживання небезпечні.

 

Пастернак посівний – передозування викликає головну біль, серцебиття, болі в ділянці серця та диспепсичні явища.

 

Первоцвіт лікарський – катар шлунка і кишок, кровотечі стравоходу та органів травлення, ранні післяопераційні стани.

 

Перець стручковий однорічний – виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, гострий і хронічний гастрит, ентерит, коліт, гострий і хронічний гепатит і холецистит (у стадії загострення), захворювання нирок.

 

Персик звичайний – діабет, ожиріння.

 

Петрушка городня – вагітність, гостре захворювання нирок.

 

Петрушка кучерява – нефрит, гострий цистит, подагра. Надмірне вживання може спричинити аборт.

 

Пижмо звичайне – вагітність, передозування призводить до отруєнь.

 

Півники болотні – передозування викликає (особливо у дітей) шкірні висипи (діатез), нудоту, блювання.

 

Півонія вузьколиста (Півонія незвичайна) – притаманні рослині токсичні властивості вимагають обережності при її застосуванні. Передозування небезпечне.

 

Підсніжник Воронова – епілепсія, гіперкінези, бронхіальна астма, стенокардія, брадикардія.

 

Пізньоцвіт осінній – при передозуванні може виникнути пронос, тимчасове випадання волосся; при з’явленні домішок крові в блювотних масах і дьогтеподібного випорожнення лікування припиняють і проводять гемостатичну терапію. В процесі лікування періодично потрібно проводити дослідження калу на приховану кров.

 

Плаун баранець (Плаун булавовидний) – тиреотоксикоз, діабет, виражений кардіосклероз, атеросклероз судин мозку, гіпертонія, бронхіальна астма, туберкульоз легень, хвороби печінки і нирок, виразкова хвороба шлунка, хворі у віці понад 60 років. Передозування і невміле користування препаратів рослини може призвести до тяжкого отруєння і навіть до смерті.

 

Плетуха звичайна – притаманні рослині токсичні властивості вимагають обережного використання.

 

Плющ звичайний – містить сильнодіючі речовини й потребує обережності у її використанні.

 

Повитиця європейська – містить сильнодіючі речовини й потребує обережності у її використанні.

 

Подофіл щитовидний – паління у сечовому міхурі. При змащуванні гортані – нудота, блювання, розлад кишково шлункового тракту.

 

Полин австрійський – вагітність, ожиріння у людей похилого віку.

 

Полин гіркий – вагітність, тривале надмірне вживання може спричинити отруєння.

 

Полин екстрагон – вагітність.

 

Полин звичайний (чорнобиль) – гострий катар шлунка, кишківника; гостре запалення сліпої кишки, період місячних, вагітність, при годуванні немовлят.

 

Псоралея кістякова – передозування викликає головну біль, серцебиття, біль у ділянці серця та диспепсичні явища.

 

Пшінка весняна – після цвітіння рослина стає отруйною і надмірне вживання її може призвести до отруєнь.

 

Ранник вузлуватий – токсичні властивості речовини потребують обережності при його використанні.

 

Ревінь тангутський – гострий апендицит, холецистит, гострий перитоніт, непрохідність кишок і кровотечі із шлунково-кишкового тракту, вагітність.

 

Редька посівна чорна – виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, гіперацидний гастрит, гострі запальні захворювання печінки, кишечника і нирок, органічні захворювання серця.

 

Ріпа – виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, гастрит гострий, ентероколіт.

 

Родіола рожева – різко виражена збудливість, гіпертонічний криз, гарячкові стани, гіпотонія у клімактеричному періоді.

 

Рододендрон жовтий – при передозуванні препарати спричинюють порушення провідності, шлуночкову тахікардію, мерехтіння та червоподібні рухи шлуночків серця.

 

Розмарин справжній – при передозуванні препарати спричиняють блювання, гастроентерит, ожиріння печінки, подразнення нирок з альбумінурією, лейкоцитоз, маткову кровотечу і навіть смерть внаслідок набряку легень.

 

Розхідник звичайний – передозування може спричинити збільшену слинотечу, пітливість, порушення серцевого ритму і набряк легень.

 

Ромашка лікарська – великі дози викликають головний біль, хрипоту, кашель, кон’юнктивіт, надмірні і болісні менструації, психічні розлади (дратівливість, страх, галюцинації, маячні ідеї).

 

Росичка англійська – великі дози можуть спричинити подразнення дихальних шляхів, кровотечу з носа, блювоту, пронос, подразнення або навіть вкривання виразками слизових оболонок ротової порожнини і шлунка. Протипоказано вживати при гіпотонії.

 

Росичка круглолиста – великі дози можуть спричинити подразнення дихальних шляхів, кровотечу з носа, блювоту, пронос, подразнення або навіть вкривання виразками слизових оболонок ротової порожнини і шлунка. Протипоказано вживати при гіпотонії.

 

Рута садова, рута пахуча – вагітність, особливо на останніх місяцях; передозування викликає поступову, раптову задишку, слабість пульсу, слинотечу, опухи язика.

 

Рутвиця смердюча – притаманні рослині токсичні властивості вимагають обережності при її використанні.

 

Рутка лікарська – діючі речовини рослини здатні до кумуляції.

 

Самшит вічнозелений – рослина містить сильнодіючі речовини, передозування небезпечне.

 

Саротамнус віниковий – рослина містить сильнодіючі рослини, застосовувати з дозволу і під наглядом лікаря.

 

Секуринега кущиста – гіпертонічна хвороба, стенокардія, кардіосклероз, бронхіальна астма, Базедова хвороба, гострий й хронічний нефрит, вагітність, гепатит, епілепсія, тетанія, гострий поліомієліт, больові і менструальні синдроми, схильність до утворення контрактур, дихальні розлади.

 

Скополія карніолійська – містить сильнодіючі речовини, при використанні її потрібно бути обережними.

 

Сон розкритий (Сон таврійський) – запальні захворювання шлунково-кишкового тракту, печінки і нирок. Свіжий сік подразнює шкіру і може спричинити опіки у вигляді водянистих і кривавих пухирців.

 

Сосна звичайна – нефрити і неврози. Передозування може спричинити подразнення слизової оболонки шлунка і кишківника, гіпотензію.

 

Спориш звичайний – гострі запалення нирок, сечового міхура.

 

Стефанія гладенька – епілепсія, гіперкінези, бронхіальна астма, стенокардія, брадикардія.

 

Талабан польовий – вагітність.

 

Тамус звичайний – при вживанні всередину препарати спричинюють запалення слизової оболонки шлунково-кишкового тракту, блювання, пронос.

 

Тирлич жовтий – великі дози можуть спричинювати блювання і погіршення діяльності травних органів.

 

Тирлич хрещатий – останні місяці вагітності, гострі запалення шлунка, глаукома, кровотечі в органах системи травлення.

 

Туя – західна вагітність.

 

Фіалка запашна – токсичні властивості рослини вимагають обережності при її використанні.

 

Фіалка триколірна – надмірне вживання може спричинити діарею і блювання.

 

Хвилівник звичайний – високі дози викликають геморагічний нефрит, менорагії, а при вагітності можуть спричинити аборт.

 

Хміль звичайний – передозування викликає нудоту, блювання, болі в ділянці живота, головний біль, відчуття загальної втоми і слабості.

 

Хрін – звичайний гастрит з підвищеною кислотністю шлункового соку, виразкова хвороба шлунка й дванадцятипалої кишки, ентероколіт, захворювання печінки, нирок і сечовивідних шляхів.

 

Цибуля городня – захворювання нирок, печінки, гострі запалення шлунково – кишкового тракту, серцево – судинні захворювання.

 

Цмин пісковий – при довгочасному й непомірному вживанні викликає схуднення.

 

Чабер садовий – вагітність.

 

Чай китайський – підвищена збудливість, безсоння, органічні захворювання серцево – судинної системи, атеросклероз, гіпертонічна хвороба, глаукома.

 

Часник городній – захворювання нирок.

 

Чебрець звичайний – декомпенсація серцевої діяльності, хвороби печінки і нирок, виразкові захворювання шлунка і кишечника, вагітність.

 

Чебрець плазкий – декомпенсація серцевої діяльності, хвороби печінки і нирок, виразкові захворювання шлунка і кишечника, вагітність.

 

Чорниці – передозування викликає в’ялу перистальтику кишківника, дискінезію жовчних шляхів по гіпокінетичному типу (ослаблення дії жовчоутворення) жовчних шляхів, при дуоденостазах (застоях у 12-палій кишці).

 

Шавлія лікарська – запалення нирок, сильний кашель; вживання спиртового екстракту у великій кількості протягом тривалого часу може викликати побічну дію у вигляді епілептиформних припадків.

 

Шипшина – тромбофлебіт, при каменях із відкладень щавлекислих солей, підвищена здатність зсідання крові та нахили до тромбоутворення.

 

Шпинат городній – нирковокам’яна хвороба (оксалурія), нефрити, подагра, захворювання печінки, жовчного міхура і підшлункової залози. Зберігати у холодильнику (при кімнатній температурі у стравах з салату утворюються отруйні речовини, небезпечні для здоров’я).

 

Щавель кислий – ентероколіт, гастрит, виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки.

 

Яловець звичайний – нефрити, нефрозонефрити, вагітність.

 

ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ:

1.        Ткаченко Н.М.,  Сербін А.Г.  Ботаніка. – Х.: Основа, 1997.– С.332-355.

2.        Нечитайло В.А., Кучерява Л.Ф. Ботаніка. Вищі рослини. – К.: Фітосоціоцентр, 2000.

3.        Григора І.М., Алейніков І.М., Лушпа В.І. та ін. Курс загальної ботаніки. – Київ: Фітосоціоцентр, 2003. – 500 с.

4.        Яковлев Г.П., Челомбитько В.А. Ботаника: Учеб. для фармац. институтов и фармац. фак. мед. вузов / Под ред. И.В. Грушвицкого. – М.: Высш. шк., 1990. – 367 с.

5.        Хржановский В. Г. Курс общей ботаники. – М.: Высшая школа, 1976. –

6.        Географія рослин з основами ботаніки: Навч. посібник / Гришко-Богменко Б.К., Морозюк С.С., Мороз І.В., Оляніцька Л.Г. – К.: Вища школа, 1991. – 255 с.

7.        Заверуха Б.В., Андриенко Т.Л., Протопопова В.В. Охраняемые растения Украины. –К.: Наук. думка, 1983. – 175 с.

8.        Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник / Відп. ред. А.М. Гродзинський. – К.: Українська енциклопедія ім. М.П.Бажана, 1992. – 544 с.

9.        Определитель  высших растений  Украины /  Доброчаева Д.Н., Котов М.И., Прокудин Ю.Н. и др. – К.: Наук. думка, 1987. – 548 с.

10.   Довженко В.Р., Довженко А.В. Растения служат человеку: Справочник. – Симферополь: Таврия, 1991. – 368 с.

11.   Рейвн П., Эверт Р., Айкхорн С. Современная ботаника: В 2-х т. – М.: Мир, 1990.

12.   Randy Moore, W.D. Clark, Kingsley R.Stern, Darell Vodopich.  Botany.– Toronto: WCB, 1995. – 824 р.

13.   Шанайда М.І., Фіра Л.С. Сучасні тенденції фармакогностичного дослідження лікарських рослин родини губоцвіті // Медична хімія. – 2005. – Т.7, № 1. – С. 108–112.

14.   Медична ботаніка. Систематика рослин: Методичні вказівки до практичних занять для студентів фармацевтичного факультету / С.М. Марчишин, Р.Є. Нечай, М.І. Шанайда, І.З. Кернична. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2004. – С. 78-99.

 

Серед рекомендованих джерел – посібник з ботаніки, підготовлений викладачами кафедри фармакогнозії з медичною ботанікою ТДМУ

15.  

Марчишин С.М., Нечай Р.Є., Шанайда М.І. Ботаніка. Навчально-польова практика.– Тернопіль: ТДМУ “Укрмедкнига”, 2006.– 200 с.