ПІДТИП ТРАХЕЙНОДИХАЮЧІ. КЛАС КОМАХИ (

8 Червня, 2024
0
0
Зміст

ПІДТИП ТРАХЕЙНОДИХАЮЧІ. КЛАС КОМАХИ (INSECTA)

 

Комахи – вищі безхребетні, їхнє тіло чітко розділене на голову, груди та черевце. Грудний відділ складається з трьох сегментів, кожний має пару ніг.  Отже, у комах три пари ніг.  Другий і третій сегменти можуть мати по парі крил. Черевце складається з 6-12 члеників. Крила є у більшості комах. У деяких комах обидві пари крил розвинені добре. У ряду двокрилих для літання ви­користовується тільки перша пара, а друга дуже редукована (збереглися не­великі рудименти—дзижчальця, які є  органами рівноваги). Крила мають поздовжні та поперечні  жилки, всередині каналу   яких проходять нерви і трахеї. Жилкування крил має велике систематичне значення.Відомі безкрилі комахи. Одні з них первиннобезкрилі. Відсутність у них крил вказує на примітивність організації. Вториннобезкрилі (воші, блохи, клопи) втратили крила у ре­зультаті паразитичного способу життя.

Покриви тіла і м’язова система. Ко­махи мають хітинізований покрив, під яким залягає одношаровий гіподер­мальний епітелій. Шкіра багата на різноманітні залози: пахучі, воскові, ли­няння тощо. М’язи смугасті.

Травна система характеризується різноманітністю будови щелепного апа­рату і складністю диференціювання кишок. Починається травна система ротом, який веде у ротову порожнину. Сюди відкриваються протоки слинних залоз.У гусениць більшості метеликів слинні залози трансформовані у  прядильні. Передній відділ кишок має розширення — воло. У робочих бджіл у волі під впливом ферментів квітко­вий нектар перетворюється у мед. Пе­ретравлення і всмоктування їжі у ко­мах здійснюється у середній кишці, яка переходить у задню, що відкрива­ється назовні анальним отвором.

Органи дихання — трахеї, тобто си­стема розгалужених трубок, яка розпо­діляє повітря по тілу і постачає його до всіх органів.

Органи виділення — мальпігієві су­дини — численні трубочки, які впада­ють у кишки на межі середньої і зад­ньої. Просвіт їх заповнений зернами сечової кислоти — головним продуктом дисиміляції у комах.

Органи кровообігу. Серце і аорта розташовані на спинному боці черевця. У зв’язку з тим що є розгалужена сіт­ка трахей, кровоносна система розви­нена слабо і позбавлена функції пере­носника кисню. Рідину, яка циркулює по кровоносній системі, називають ге­молімфою. У ній знаходяться білі кров’яні тільця. У деяких комах (напри­клад, жуків-наривників) гемолімфа от­руйна.

Нервова система. У черевному нерво­вому ланцюзі дуже виражена тенденція до концентрації гангліїв у голов­ному відділі, а у деяких комах (на­приклад, мух) концентрація поширює­ться і на грудний відділ, в якому усі ганглії зливаються у суцільну масу. Ці зміни у будові нервової системи ве­дуть до вдосконалення її діяльності.

Органи чуттів комах добре розвине­ні. Очі дорослих комах найчастіше фа­сеткові, але можуть бути і простими. Є також органи рівноваги, смаку і нюху, у деяких — слуху.

Система відтворення. Усі комахи роздільностатеві. Розвиток відбуваєть­ся з метаморфозом. При повному ме­таморфозі комахи проходять стадії яй­ця, личинки, лялечки і дорослої фор­ми (імаго). При неповному метамор­фозі випадає стадія лялечки.

Практичне значення комах дуже ве­лике. Вони є головними запилювачами квіткових рослин. Близько 30 % євро­пейських квіткових рослин (у тому числі важливі сільськогосподарські культури) запилюються комахами. Ри­ючі комахи відіграють значну роль у ґрунтоутворенні. Деякі корисні кома­хи одомашнені (бджола, тутовий і ду­бовий шовкопряди). Величезну ко­ристь людині приносять хижі комахи, поїдаючи  інших комах — шкідників культурних рослин і лісу.

Комахи-паразити, личинки яких розвиваються у яйцях і личинках інших комах (оси), скорочують чи­сельність шкідливих комах. Оскільки більшість інсектицидів не байдужі для людини, свійських тварин і корисних комах, використання хижих і парази­тичних комах для боротьби з шкідни­ками (біологічні способи боротьби) не­обхідно застосовувати набагато ширше.

Медичне і ветеринарне значення ко­мах полягає переважно у тому, що се­ред них немало паразитів, які завда­ють прямої шкоди здоров’ю або з ни­ми пов’язане поширення збудників трансмісивних хвороб.

Клас  комах ділиться на велику кіль­кість рядів. В основу класифікації по­кладено характер метаморфозу, будо­ва ротових органів і крил. До комах з неповним перетворенням відносяться ряди прямокрилих (коники, сарана), тарганових, напівтвердокрилих (або клопів), бабок, вошей тощо.

До комах з повним перетворенням належать ряди твердокрилих (або жу­ків), лускокрилих (або метеликів), пе­ретинчастокрилих,  бліх,  двокрилих тощо.

Ряд Тарганові (Віаttоdіеа). Ба­гато видів живуть у відкритій приро­ді. Медичний інтерес становлять чорний тарган і рижий, або прусак. Розміри  першого 20—26 мм, другого 8—11 мм. Самці чорного таргана мають розви­нені передні крила, у самок вони реду­ковані. У прусака обидві статі мають розвинені крила. Самки тарганів від­кладають яйця у коконах. Розвиток за­родка триває кілька місяців. Так, у прусака при температурі 4- 22 °С цей період триває 172 дні. Висока темпера­тура прискорює метаморфоз, низька — уповільнює. Обидва види звичайно по­селяються у теплих приміщеннях, але у Середній Азії і в Криму зустрічаю­ться і у природі. Живучи у помешкан­нях, таргани живляться хлібом, ово­чами, м’ясом, іншими продуктами. Во­ни нерідко живляться нечистотами і виділеннями людини (мокротиння, фе­калії), тому можуть стати механічни­ми переносниками хвороботворних ор­ганізмів, цист найпростіших, яєць гель­мінтів. Для боротьби з тарганами ви­користовують інсектициди, приманки з бурою тощо.

Ряд Клопи (Неteroptera). Біль­шість представників цього ряду жив­ляться соками рослин. Деякі клопи, у тому числі блощиця (Сіmex lecturalis), перейшли до паразитичного спо­собу життя. Слина блощиці містить отруйний секрет, тому укуси її болючі. Перенесення  блощицею   будь-яких збудників хвороб не встановлено. До­рослі блощиці та їхні личинки можуть довго (по кілька місяців) голодувати. Для боротьби з клопами  використову­ють інсектициди, знищують гризунів — хазяїнів клопів і бліх.

Ряд Воші (Аnoplura) – парази­тичні комахи, які втратили крила і бу­дова яких спростилась у зв’язку з па­разитизмом. Відомо близько 500 ви­дів, які є специфічними паразитами ссавців. На людині паразитують два види вошей, які належать до родів Реdiculus i  Phtirus. Воші викликають патологічний стан, який називають педикульозом (або воши­вістю), і є специфічними переносника­ми збудників ряду хвороб (висипного і поворотного тифу).

Географічне поширення — по усій земній кулі. Епідеміологічне значення дуже велике. Епідемії та пандемії висипного і поворотного тифів були супутником історії людства і викликали загибель сотень тисяч людей. Особливо посилювались епідемії у періоди воєн, голоду та інших бід, які пов’язані з масовою міграцією населення. Збудники висипного і поворотного тифів передаються кровосисними комахами .

Профілактика. Необхідно дотриму­ватись правил особистої гігієни (під­тримання чистоти тіла, часта зміна бі­лизни тощо). Для знищення вошей ви­користовуються інсектициди. Заходи громадської профілактики: дотримання чистоти гуртожитків, перукарень, обо­в’язкова госпіталізація хворих парази­тарними тифами.

Ряд Воші. До цього ряду відносяться дрібні (0,4-0,6 мм), безкрилі, зовнішні, специфічні паразити ссавців. Ротовий апарат сисного типу, пристосований для проколювання міцних покривів хазяїна. На людині паразитують воші з родини Педикуліди (Pediculidae), які поширені по всій земній кулі. За новими даними (з урахуванням не тільки локалізації, а й генетичних особливостей вошей), зараз виділяють два види роду Pediculus, що паразитують у людини: воша головна (Pediculus capitis) і воша одежна (P. vestimenti. або P. corporis), вони викликають патологічний стан – педикульоз. Коли слина паразитів потрапляє в шкіру, вона починає дуже пекти, а в деяких людей підвищується температура. Згодом шкіра пігментується, стає товстою та грубою (хвороба бездомних – morbus errorum). Постійний свербіж і розчухування призводять до вторинної інфекції патогенними організмами. Важним наслідком дії гноєтворних бактерій та вошей є ковтун – ураження шкіри волосистої частини голови гноячковою інфекцією, у результаті чого волосся мокріє і склеюється в один суцільний жмут. У гнійні ранки мухи можуть відкладати яйця, з яких виходять личинки і живляться живими тканинами. Є факти смерті деяких історичних осіб – іспанського короля Філіпа ІІ, римського диктатора Сулли і деяких інших “з’їдених живцем” вошами.

Але основне і більш важливе значення вошей – передача ними збудників висипного і поворотного тифів. Епідемії і пандемії висипного і поворотного тифів супроводжували історію людства і знищували сотні тисяч людей. Велику роль у з’ясуванні знаходження збудника хвороби в організмі людини зіграли героїчні експерименти (в 1874 та 1876 рр.) професора Київського університету Г.М. Мінха та одеського лікаря Й.Й. Мочутковського по самозараженню. Вони встановили, що збудники висипного і поворотного тифів локалізуються в крові хворих і в 1877 р. Г.М. Мінх висловив ідею передачі цих збудників від людини до людини за допомогою кровосисних комах.

Головна воша (P. humanus capitis)  переносить спірохет збудників однієї з форм поворотного тифу — так званого вошивого поворотного тифу. Зараження відбувається при роздав­люванні вошей на тілі людини і вти­рання спірохет при розчухуванні шкі­ри, яка свербить.

Локалізація. Воша поселяється на волосистих ділянках тіла, переважно на голові; яйця (гниди) вона прикріп­лює до волосся.

Морфофізіологічні особливості. Ко­махи сірого кольору. По боках тіла глибокі вирізки, вусики на голові ко­роткі й товсті. Довжина самця 2— З мм, самки 3—4 мм. Задній кінець тіла самця закруглений, а самки — роздвоєний. Живиться тільки кров’ю людини 2—3 рази на добу. Тривалого голодування не витримує. Органи зору розвинені слабо, органами нюху є ву­сики.

Життєвий цикл. Дозріле яйце (гни­да) через яйцеводи потрапляє у непарний вивідний канал. Спочатку на во­лосину видавлюється клейка речовина, внаслідок чого яйце прикріплюється. За життя самка воші відкладає до 300 яєць. Розвиток відбувається на  тілі людини на протязі 2—3 тижнів, але при несприятливій температурі розвиток може затягнутися. Тривалість життя воші 27—38 днів.

Одежна воша  Р.humanus humanus – переносник збудників поворотного (спірохет) і висипного, (ри­кетсій) тифів. Зараження людини від­бувається при втиранні через пошко­джені ділянки шкіри, зокрема при розчухуванні, випорожнень і гемолімфи роздавленої воші. Такий спосіб зара­ження називається контомінацією.   

Локалізація. Одежна воша живе у складках одягу і білизни, яйця при­кріплює до їхньої поверхні.

Морфофізіологічні особливості. Ко­махи білястого кольору. Вусики тонкі й довгі, бічні вирізки на черевці мен­ші, ніж у головної воші. Довжина сам­ця від 2,1 до 3,75 мм, самки — від 2,2 до 4,75 мм. Статевий диморфізм: розміри, задній кінець тіла самця закруг­лений, у самки—роздвоєний.      

Життєвий цикл від початку розвит­ку до початку кладки яєць самкою яка вийшла з яйця (від яйця до яй­ця), мінімально триває 16 днів.

Лобкова  воша  (Рhtirus pubis) — ектопаразит. Збудників інфек­ційних хвороб не переносить.    

Локалізація. Поселяється на ділян­ках тіла, які вкриті волоссям: на лоб­ку, повіках, під пахвами, крім волосис­тої частини голови.

Морфофізіологічні особливості та життєвий цикл. Лобкова воша менша, ніж головна і одежна: самці довжиною близько 1 мм, самки— 1,5 мм. Ті­ло коротке, широке, груди і черевце майже не відмежовані. Тривалість життя імаго лобкової воші 17—26 днів. За цей час самка відкладає близько 50 яєць.

Ряд Блохи  (Aphaniptera). Блохи дуже докучливі комахи. При укусах від їх слини на шкірі людини виникають пігментовані плями, а також місцеве запалення та набряки. Але першорядне значення блохи мають як можливі переносники збудників ряду інфекцій. Епідеміологічне значення мають людська блоха (Pulex irritans) і щурячі блохи (Сeratophyllus fasciatus і Xenopsylla cheopis), які є переносниками бактерій, що живуть у їх кишечнику і з випорожненнями можуть потрапити на шкіру людини. При розчухуванні бактерії проникають під шкіру. Зараження збудником чуми Pasteurella pestis відбувається і при укусі блохи. Це виникає тому, що збудники чуми, потрапивши до шлунка блохи, розмножуються настільки інтенсивно, що повністю закривають його просвіт. Цей стан називають чумним блоком. При харчуванні на тілі тварини або людини такої блохи, вона, після проколу шкіри, відригує у ранку бактерій, завдяки чому у кров хазяїна потрапляє водночас дуже велика кількість збудників. Джерело зараження чумними бактеріями – гризуни. Блохи передають також рикетсії – збудників ендемічної висипнотифозної пропасниці (Ricketsia mooseri) від пацюків людині, а також збудника туляремії. Передача рикетсій відбувається шляхом контамінації. У сухих фекаліях бліх рикетсії залишаються вірулентними 4-5 років. Географічне поширення – повсюдно.

Епі­деміологічне значення мають блоха людська (Рulex irritans) і блоха щу­ряча,  які є  переносниками чумних бактерій, що живуть у кишках бліх і з  випорожненнями можуть по­трапити на шкіру людини. При розчу­хуванні бактерії проникають під шкіру людини і заражують її. Зараження чумою відбувається також при укусі блохи. Джерело зараження – миші, щурі, ховрахи, по­лівки, зайці тощо. Блохи здатні передавати рикетсій висипнотифозних пропасниць, а також збудника туляремії. Укуси бліх викликають свербіння, розчухування стають причиною вторинної інфекції.

Географічне поширення—по всій  земній кулі.

Морфофізіологічні особливості. Ще­лепний апарат колючо-сисний. Задня пара ніг довша від інших і використо­вується для стрибання. Крил немає. На поверхні тіла є волоски, щетинки, зубчики і зубці.

Життєвий цикл. Яйця відкладаються у сухому смітті. Роз­виток відбувається з повним перетво­ренням. Личинка червоподібної форми, без ніг. Живиться випорожненнями дорослих бліх і гниючими органічними речовинами. У блохи людської при оптимальній температурі мінімальний пе­ріод розвитку становить 19 днів.

У поширенні чуми та інших хвороб має значення те, що блохи — неспеци­фічні паразити. При загибелі хазяїна вони можуть переходити на тварин інших видів. Зокрема, на хижака нерід­ко переходять блохи, які живуть на його жертві.

Ряд Двокрилі (Diptera). Ряд Двокрилі (Diptera) нараховує біля 100 000 видів, із яких понад 10000 трапляються на території України і суміжних держав.

Для представників цього ряду характерно наявність тільки однієї пари (передньої) крил, звідси і назва ряду. Друга пара крил перетворена в дзижчальця – орган рівноваги. На голові розташована пара вусиків і нижньощелепних щупиків – органи дотику і нюху. Ротовий апарат може бути колючо-сисний, лижучо-сисний, гризучо-сисний. Харчування самців – соками рослин, нектаром квітів, у самок кровосисних двокрилих – солодкими соками рослин і кров’ю теплокровних тварин (білкова їжа потрібна для дозрівання яєць). Розвиток із повним метаморфозом, личинки червоподібної форми, несхожі на імаго. Середовище існування імаго і преімагінальних стадій (яйця, личинки, лялечки) різні. Яйця, личинки і лялечки розвиваються у воді, вологому ґрунті, залишках тварин і рослин, що гниють, живих рослинах і тваринах. Лялечки двокрилих можуть бути рухливими (комарі, мокреці) і нерухомими, укладеними у твердий кокон (мухи, мошки).

Медичне значення мають представники родин комарів (Culicidae), мошок (Simuliidae), мокреців (Ceratopogonidae), москітів (Phlebomidae), ґедзів (Tabanidae), мух (Muscidae), що заподіюють істотну шкоду здоров’ю людини.

Комарі, мокреці, мошки, москіти, ґедзі – утворюють комплекс кровосисних двокрилих комах під загальною назвою “гнус”.

У цих комах серед кровосисних видів кров’ю живляться тільки самки. В Україні місця масового виплоду гнусу зосереджені в поліських районах, Карпатах, заплавах великих річок, заболочених ставках, верхів’ях водосховищ, лиманах, районах рисосіяння та ін.

Велику роль у вивченні фауни та екології гнусу мають праці видатного українського ентомолога А.К. Шевченко та її учнів.

Родина Комарі справжні. У Євразії поширені три роди кровосисних комарів: Anopheles, Aedes i Culex. Anophelesпередають людині збудників малярії. Деякі види Aedes  передають збудників туляремії, японського енцефаліту, хоріоменінгіту, жовтої пропасниці. Деякі види Сulех передають вірус японського енцефаліту.

У Євразії налічується близько 10 видів комарів роду. Найпоширеніший з них комар звичайний малярійний.

Морфофізіологічні особливості. Яйця комарів Anopheles відріз­няються від яєць Aedes i Culex не тіль­ки за формою, але й за способом від­кладання

Anopheles  відкладають яйця розкидано, поодинці на поверхні води. Кожне з них з пояском і має плавальну камеру. Яйця  Culex  не мають пояска і камер, відкладаються на поверхню води купками у вигляді човника. Яйця Aedes відкладаються на сиру землю біля ючих водойм і рідше на поверхню во­ди як купками, так і розкидано.

Личинки Culex і Аеdes мають дихальний сифон у вигляді трубки на пе­редостанньому членику. Личинки кома­рів Culex  і Aedes у воді розташовують­ся під кутом, прикріплюючись сифоном до її поверхні.

У личинок Anopheles  на відміну від личинок Culex  і Aedes  не­має дихального сифона. Личинки Аnopheles мають тільки одну пару дихальних отворів на передостанньому членику і тому розташовуються на воді горизонтально.

Лялечка має форму коми. Лялечка Anopheles відрізняється від лялечок інших комарів будовою дихальних тру­бочок (сифональні ріжки). У Anopheles  дихальні трубки конічної форми, у Culex  — циліндричної.

На iмагінальній стадії є відмінності у будові придатків голови, кольорі крил і посадці. У самок Аnopheles нижньощелепні щупики за довжиною приблизно рівні з хоботком, у немалярійних комарів—у кілька разів ко­ротші від хоботка. У самців Аnopheles  нижньощелепні щупики за довжиною рівні з хоботком, з булавоподібними потовщеннями на кінці, у немалярійних комарів – звичайно довші від хо­ботка, без булавоподібного потовщен­ня. У kомарів жилки крил вкриті лус­ками, які можуть утворювати малюнок із плям. У комарів Culex  такі плями відсутні.

При посадці комарі Аnopheles  три­мають черевце піднятим і знаходяться під кутом до поверхні. В інших-кома­рів тіло при посадці зігнуте, черевце нахилене до субстрату або паралельне до нього.

Життєвий цикл і біологічні особли­вості. Яйця, личинки і лялечки розви­ваються у воді. Молодий окрилений комар-анофелес спочатку знаходиться поблизу водойми у побережній рослин­ності. У цей нас комірі (самки і самці) живляться тільки соками рослин. Через кілька днів при настанні сутінків самці утворюють рої. Самка влітає у рій і залишає його з одним із самців для парування. Після запліднення сам­ка шукає здобич і ссе кров людини чи тварин. Кров необхідна для розвитку яєць.

Для живлення кров’ю у самок є ко­лючо-сисний ротовий апарат. У самця сисні ротові органи пристосовані для живлення рослинними соками. Самки Аnopheles  живляться переважно у при­міщеннях, тому від водойм летять до населених пунктів. Зона поширення ко­марів навколо анофелогенних водойм досягає приблизно 3 км. Нассавшись крові, самка відлітає у якийсь приту­лок і лишається у ньому у спокої про­тягом кількох днів, поки завершиться перетравлювання крові і, одночасно, дозрівання запліднених яєць. Потім самка летить до водойми і відкладає яйця. Описаний цикл життя самки від початку живлення кров’ю до відкла­дання яєць дістав назву гонотрофічного циклу (гр. gonos—сім’я, статева клітина, і trophe — живлення).

Після відкладення яєць самка знову шукає здобич, живиться кров’ю. Та­ких циклів протягом літа може бути 2-3 -6. Тривалість життя самки у літ­ній період близько 1 місяця. Самці не­забаром після спаровування гинуть;

Тривалість їх життя дорівнює кільком дням. Для відкладання яєць Аnopheles використовують водойми із стоячою або повільнопроточною водою. Кіль­кість яєць в одній кладці коливається від 60 до 350. Із яєць вилуплюються личинки, які живуть на поверхні во­ди. Вони дихають атмосферним повіт­рям.

Личинки Аnopheles  живуть виключ­но у чистих або майже чистих водой­мах. Водойми із значною кількістю ор­ганічних речовин і завислих частинок, як і затінені, для них непридатні. У боротьбі з комарами  Аnopheles.  Добрий ефект дає обсаджування бере­гів водойм деревами з великою і роз­логою кроною.

Тривалість розвитку личинки зале­жить від температури води. Розвиток починається при температурі не нижче +10 °С. Оптимальна температура +25 °С. Мінімальний період розвитку личинки 15 днів. Живляться личинки бактеріями і рослинними рештками, для чого фільтрують воду і заковтують всі частинки, які можуть пройти у ро­товий отвір. Ця біологічна особливість комарів використовується для знищен­ня їх шляхом розпилення на поверхні водойми порошкоподібних отруйних речовин. Личинки перетворюються на ляле­чок. Лялечки— в імаґо.

Кількість поколінь комарів Аnopheles  залежить від тривалості літа і мо­же бути від 2 (Карелія) до 5-7 (За­кавказзя, Середня Азія). В осінніх са­мок виробляється жирове тіло, за ра­хунок якого підтримується існування імаго під час зимівлі. Самці гинуть восени.

Найефективнішими є заходи щодо  оздоровлення території, але вони і найбільш дорогі. До них відносять гід­ротехнічні та меліоративні роботи по осушенню боліт, поглибленню водойм, спрямленню річок тощо. Проводять та­кож боніфікаційні роботи, які зводять­ся до періодичного очищення водойм від водної рослинності або ліквідації дрібних водойм, які не мають госпо­дарського значення.

Для знищення личинок комарів у водоймах можуть використовуватися мінеральні олії, які розбризкуються по поверхні. Олії, зменшуючи поверхне­вий натяг, перешкоджають утримуван­ню личинок на поверхні води. Крім того, вони закупорюють трахеї личинок комарів, і вони, позбавившись можли­вості дихати, гинуть. Використовують­ся і порошкоподібні отрути. У субтро­піках застосовують біологічні методи, використовуючи для цього рибку гам­бузію, яка живиться виключно личин­ками комарів. Але гамбузія може жити тільки у водоймах, в яких температу­ра не падає нижче 4-5 °С. її успішно у боротьбі з малярією було застосова­но в Абхазії. Перспективними є біологічні методи боротьби, але вони ще майже не роз­роблені. До них відносять використан­ня природних ворогів (наприклад, при­ваблювання кажанів), збудників гриб­них, бактеріальних і вірусних хвороб комарів; генетичних методів, напри­клад, випускання у природу стериль­них самців тощо.

З метою індивідуального захисту від кровососів застосовують репеленти, які наносять на відкриті частини тіла.

Родина Метеликові. З цієї родини медичне зна­чення мають москіти Рhlebotomus. Укуси   москітів болючі, спричинюють свербіння; можуть роз­виватися гарячкові стани. Москіти — переносники збудників шкірного і віс­церального лейшманіозу

Географічне поширення обмежене переважно субтропіками. У Середній Азії, Закавказзі, Криму, Молдові за­реєстровано кілька видів москітів.

Морфофізіологічні  особливості. Москіти — дрібні комахи з довгими ніжками, яскраво-жовтого, сірого або брунатного кольору, довжина тіла.1,3-3,5мм. Самки живляться кров’ю людини і тварин. Нападають вночі та в сутінках у найбільш жарку пору року. Москіти зустрічаються як поблизу житла людини, так і  у дикій природі, де вони живуть у печерах, норах гри­зунів та інших тварин.

Життєвий цикл. Метаморфоз здійс­нюється при температурі, близькій до 20 °С. Личинки розвиваються у смітті, опалому листі тощо, які гниють. При оптимальних температурах від кладки яєць до розвитку імаго проходить 46 днів. Окрилені москіти тримаються поблизу місця виплоду.

Заходи боротьби з москітами: очи­щення територій від сміття. Для зни­щеннямоскітів у місцях днювання ви­користовуються контактні інсектициди. 

Родина Мухи (Muscidae). З цієї родини найбільше медичне значення мають мухи – механічні переносники збудників хвороб (муха кімнатна, муха-жигалка) і збудники міазів. Також муха цеце є облігатним переносником трипаносом – збудників африканського трипаносомозу.

Муха кімнатна (Musca domestica) трапляється в населених місцях усієї земної кулі і має велике епідеміологічне значення. Мухи є механічними переносниками збудників черевного тифу, холери, дизентерії, туберкульозу, цист найпростіших, яєць гельмінтів. Спалахи епідемій кишкових захворювань частіше всього приходяться на літній період, коли чисельність мух досягає максимуму. Зазвичай самки відкладають яйця в гниючі залишки рослинного і тваринного походження, у сміттєвих і помийних ямах, на смітниках, у місцях скупчення харчових відходів. Через тиждень виходять з яєць личинки, які живуть у верхніх шарах скупчень відходів. Перед перетворенням у лялечку личинки спускаються в більш глибокі шари або проникають у ґрунт. Тривалість розвитку залежить від температури субстрату.

Ротовий апарат мухи хатньої лижучо-сисний. завдяки чому вона може смоктати рідку їжу. Видiляючи бага­то слини, муха розмочує тверду їжу. Звичним місцем відкладання яєць є різні покидьки, випорожнення людини, сміття.

Розмножуються мухи досить інтен­сивно, за один раз самка відкладає до 160 яєць. При сприятливих темпера­турних умовах через добу з яєць ви­ходять личинки, які через 1—2 тижні заляльковуються. Уже через місяць з’являється нове покоління мух. Ли­чинки мухи хатньої теплолюбні. За­ляльковуються звичайно вони у землі або субстраті, на якому знаходяться органічні речовини, які були помеш­канням для личинок. Заляльковування відбувається при температурі не біль­ше 25 °С. Мухи, які виходять з ляле­чок, здатні досягти поверхні субстрату, долаючи шар сміття товщиною більше 30см.

Муха-жигалка або осіння жигалка (Stomoxys calcitrans) – механічний переносник збудників сибірської виразки і сепсису. Поширюється повсюдно. Жигалка є кровосисною мухою. Живиться, в основному на тваринах, але часто нападає і на людину, наносить болючі укуси, тому що на хоботку має пластинки з хітиновими “зубами”, якими вона пошкоджує шкіру і зіскрібає епідерміс, харчується кров’ю та одночасно впускає отруйну слину і викликає сильне подразнення.

Синя м’ясна муха (Calliphora vicina). Велика муха 7-14 мм темно-синього кольору з металевим відливом і сірим нальотом на черевці; тіло покрите міцними чорними волосками. Голова і продихи жовтогарячі з чорними волосками. Трапляється повсюдно як у дикій природі, так і в населених пунктах. Розмножується в трупах тварин, м’ясних продуктах, рідше – у фекаліях людини. Дорослі мухи можуть залітати в будинки і відкладати яйця на харчові продукти, особливо м’ясні.

Весняна падальна муха (Protophorma tetras – novae). Велика або середніх розмірів муха (8-11 мм) металево-синього кольору із зеленим відливом; тіло чорне, щупики червоно-жовті, ноги чорні. Поширена переважно в північних і середніх широтах. Трапляється більше в містах і селищах міського типу, що пов’язано з визначеними місцями виплоду і характером харчування мухи. 

Вольфартовa  муxa (Wohlfartia magnifica). Личинки викликають хворобу міаз. Муха зустрічається у се­редній смузі і південній частині Євро­пи. Дорослі комахи—жителі полів— живляться нектаром квітів. Живородяща.  

Личинки відкладає у відкриті порожнини: очі, ніс, вуха, ранки на тілі овець, коней, верблюдів та інших тва­рин, а інколи — людей, особливо дітей, які сплять. Личинки заглиблюються у тканини, роз’їдаючи їх аж до кісток і руйнуючи кровоносні судини. Резуль­татом цього бувають нагнивання, кровотечі, гангренозні процеси. Хвороба супроводжується сильними болями; ураження очей може викликати сліпоту. Відомі смертельні випадки. Паразитичний спосіб життя личинки ведуть до заляльковування. Лялечки розвиваються у землі.

Мухи  цеце є облігатними пере­носниками    трипаносом – збудників африканського трипаносомозу. Епіде­міологічне значення мають два види:  Glossina palpalis i Glossina morsitans.

Мокрецеві (родина Geratopogonidae). Основна маса крово­сисних мокрець належить до роду Сulicoides. Це найдрібніші з літаючих кровосисних комах. Довжина їхнього тіла 1—2,5 мм. Самки нападають на людину і тварин у ранкові години і ввечері. Личинки і лялечки розвива­ються у вологому ґрунті, лісовій під­стилці, дуплах дерев, невеликих стоя­чих водоймах. Мокреці — механічні пе­реносники збудника туляремії, а у тро­піках — специфічні переносники не­матод.

Ґедзі (родина Tabanidae). Довжина тіла — 0,8-3 см (залежить від виду). Тіло — компактне, голова і переливчасті очі — великі. Ґедзі маютькоротке компактне тіло і масивну голову з великими опуклими очима, що переливаються зеленим, червоним і фіолетовимкольорами, які утворюють плями та смуги. Ротовий апарат — колючо-сисний.

Родина Оводів (Oestridae). До оводів відносяться мухи, що розвиваються в органах і тканинах тварин (облігатні паразити), де велика частина життя проходить у личинковій фазі. Доросла муха живе декілька днів і в імагінальній фазі не живиться. Личинки, що розвиваються в тілі хазяїна, покидають його, зариваються в землю, де заляльковуються і досягають дорослої фази.

Розрізняють 3 родини оводів: Gasterophilidae – шлункові оводи, Hypodermatidae – підшкірні оводи і Oestridae – порожнинні оводи. Всі види оводів пов’язані с певним хазяїном і мають, в основному, ветеринарне значення, але деякі з них можуть мати і медичне значення.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Приєднуйся до нас!
Підписатись на новини:
Наші соц мережі