ПРОТИЗАПАЛЬНІ ЗАСОБИ, ПРОТИАЛЕРГІЧНІ І ІМУНОМОДУЛЯТОРИ (гідрокортизону ацетат, преднізолон, метилпреднізолон, тріамцинолон, дексаметазон, кромолін-натрий, димедрол, діазолін, супрастин, фенкарол, тавегіл, амізон, лоратадин, левамізол, тималін, екстракт ехінацеї, мієлосан, меркаптопурин, тактивін, кислота ацетилсаліцилова, індометацин (метиндол), ортофен (вольтарен), ібупрофен, натрію мефеменамат, мелоксикам.
Протизапальні засоби
Протизапальні агенти поділяються на дві основні групи: нестероїдні протизапальні засоби і глюкокортикостероїди (ГКС). Протизапальна дія глюкокортикостероїдів у значній мірі зв’язана з їх здатністю пригнічувати утворення арахідонової кислоти з мембранних фосфоліпідв за рахунок гальмівного впливу на фосфоліпазу А2. Це призводить до зменшення утворення таких агентів з протизапальною активнстю, як простагландини та лейкотрієни. ГКС також пригнічують утворення цитокінів прозапальної дії: інтерлейкінів-1,-2,-6,-8, фактору некрозу пухлин. Проявляючи універсальну мембраностабілізуючу дію, ГКС зменшують пошкодження тканин гідролітичними ферментами лізосом, сприяють зниженню проникності судинної стінки. Крім того, вони гальмують систему комплементу, фагоцитарну активність нейрофілів та їх міграцію у вогнище запалення, пригнічують активність фібробластів і розвиток сполучної тканини.
Як підкреслювалось вище, не дивлячись на інтенсивну протизапальну дію, що супроводжується імунодепресантною та протиалергічною активністю, глюкокортикостероїди призначають лише при тяжкому перебігу неспецифічних запальних процесів, особливо у випадку наявності алергічного та автоімунного компонентів, за умови, що всі інші можливості терапії вичерпані. Це пов’язано насамперед з великою кількістю побічних ефектів, які викликають глюкокортикостероїди, а також з тим, що після гормонотерапії інші засоби стають неефективними. Виникають, так звані, гормонально залежні форми захворювання.
Частіше при запальних процесах з боку м’язів, суглобів, кісткової тканини, або ревматоїдних захворюваннях, використовують нестероїдні протизапальні засоби – НПЗ.
У механізмі їх протизапальної дії головну роль відіграє здатність інгібувати активність циклооксигенази (ЦОГ) – ферменту, що бере участь у перетворенні арахідонової кислоти на ендопероксиди, з яких синтезуються простаноїди (простагландини та тромбоксан) Доведено існування двох ізоформ ЦОГ: ЦОГ-1 і ЦОГ-2. Перша бере участь у важливих фізіологічних процесах, зокрема у синтезі простацикліну й інших простагландинів, які мають захисний вплив на слизову оболонку шлунка. Рівень ЦОГ-2 в нормі в організмі низький і зростає під впливом цитокінів та інших прозапальних агентів. ЦОГ-2 стимулює синтез простаноїдів, необхідних для підтримання і розвитку процесу запалення. Крім гальмівного впливу на ЦОГ, НПЗ знижують активність вільнорадикальних процесів у вогнищі запалення, пригнічують гіалуронідазу, що веде до зменшення проникності судинної стінки, стабілізації клітинних та субклітинних мембран. Деякі НПЗ пригнічують функцію Т-лімфоцитів і вивільнення лімфокінів. Гальмування синтезу АТФ супроводжується зменшенням енергозабезпечення запальної реакції. Таким чином, активна протизапальна дія НПЗ, як зазначено, завдячує гальмуванню активності ЦОГ-2, одночасне ж пригнічення функції ЦОГ-1 призводить до розвитку негативної побічної дії цих препаратів. Першим засобом цієї групи, впровадженим у клініку, був синтезований у 1899 р. аспірин.
Розвиток запалення
Після виділення у 90-х роках 20 століття двох ізоформ ЦОГ проводиться синтез НПЗ селективної дії, які вибірково пригнічують активність ЦОГ-2 і практично не діють на ЦОГ-1. Істотною перевагою цих засобів є менша кількість побічних ефектів. На сьогоднішній день нестероїдні протизапальні засоби за механізмом дії поділяють на такі групи:
І. Селективні інгібітори ЦОГ-1 (кислота ацетилсаліцилова у малих дозах).
ІІ. Неселективні інгібітори ЦОГ-1 І ЦОГ-2 (більшість НПЗ).
ІІІ. Препарати з переважаючим впливом на ЦОГ-2 (мелоксикам, німесулід).
ІУ. Високоселективні інгібітори ЦОГ-2 (целекоксиб, рофекоксиб).
За хімічною будовою НПЗ поділяють на такі групи:
1. Похідні саліцилової кислоти (кислота ацетилсаліцилова).
2. Похідні фенамової кислоти – фенамати (флуфенамова та мефенамова кислоти).
3. Похідні пропіонової кислоти (ібупрофен, напроксен, кетопрофен, сургам).
4. Похідні піразолону (бутадіон).
5. Похідні оцтової кислоти (диклофенак, індометацин, суліндак, набуметон).
6. Похідні оксикаму (піроксикам).
За вираженістю протизапального ефекту в середніх дозах найуживаніші нестероїдні протизапальні засоби можна розмістити у такій послідовності: індометацин > флурбіпрофен > диклофенак > мелоксикам > німесулід > піроксикам > кетопрофен > напроксен > бутадіон > ібупрофен > кислота ацетилсаліцилова.
Крім протизапальної дії, всі НПЗ мають анальгезуючу та жарознижувальну активність, яка залежить від ступеню інгібування ЦОГ на периферії та у різних структурах центральної нервової системи. Висловлюється точка зору, що ненаркотичний анальгетик парацетамол, у якого висока анальгезивна та антипіретична активність, але відсутній протизапальний ефект, вже у невеликих дозах гальмує ізоформу ЦОГ-3 у структурах центральної нервової системи і не впливає на цей фермент у периферичних тканинах.
Дози, в яких НПЗ використовують як протизапальні агенти
|
Препарат |
Добова доза (г) |
Кількість прийомів на добу |
|
Кислота ацетилсаліцилова |
3,0-5,0 |
3-4 |
|
Ібупрофен |
1,2-3,2 |
3-4 |
|
Індометацин |
0,075-0,15 |
3-4 |
|
Диклофенак |
0,075-0,15 |
2-3 |
|
Напроксен |
0,5-1,0 |
2 |
|
Піроксикам |
0,02 |
1 |
У наш час нестероїдні протизапальні засоби, у тому числі інгібітори ЦОГ неселективної дії, є одним з найчастіше застосовуваних у світі класів медикаментів. Щорічний продаж цих препаратів, як за ренцептами лікарів, так і (у декілька разів більше) з метою прийому для самолікування, перевищує суму 6 млрд. доларів.
Не втратили свого значення найстаріші з цих препаратів, зокрема кислота ацетилсаліцилова.
Кислота ацетилсаліцилова, або аспірин – нестероїдний протизапальний засіб, який використовується в клініці більше 100 років. В наш час у всьому світі щорічно виробляється близько 50 тисяч тонн аспірину. Кислота ацетилсаліцилова (АСК) всмоктується в шлунку і верхніх відділах тонкого кишечника. Латентний період становить 30 хв. максимальний вміст у плазмі крові спостерігається через 2 год., тривалість дії – 4-6 год. Як протизапальний агент кислота ацетилсаліцилова призначається у добовій дозі 3-
При ревматизмі АСК вже протягом 24-48 год зменшує ознаки запалення: біль, почервоніння, набряк, обмеження рухів, локальне підвищення температури в ділянці уражених суглобів. Але АСК не попереджує формування вад серця, не скорочує тривалість захворювання. При системному червоному вовчаку АСК може усунути прояви артриту та серозиту, але практично не впливає на васкуліт, який викликається відкладанням імунних комплексів.
Після зникнення симптомів запалення препарат продовжують використовувати щонайменше протягом 2 тижнів, а потім поступово, протягом 7-10 днів, відміняють. Раптова відміна АСК може призвести до загострення захворювання. Як антиагрегант АСК достатньо використовувати у добовій дозі 80-100 мг. У добовій дозі більше
АСК та інші НПЗ, при призначенні в кінці вагітності можуть сприяти передчасному зарощенню Боталової протоки, що призведе до народження дитини із відповідною серцевою патологією. Тому в кінці вагітності НПЗ краще не призначати. З іншого боку, якщо в новонародженого встановлено діагноз незарощення цієї протоки, то вчасне призначення АСК може сприяти ліквідуванню даної серцевої вади.
Необхідно також зазначити, що тривале використання аспірину у великих дозах може призвести до розвитку хронічної інтоксикації – саліцилізму. Вона проявляється головним болем, запамороченням, порушенням рівноваги, зниженням гостроти слуху, загальмованістю, сонливістю, сплутаністю свідомості, нудотою, блюванням, діареєю, задишкою, респіраторним алкалозом. Ці негативні прояви зникають після відміни АСК.
Гостре отруєння аспірином може розвиватися, якщо разова доза перевищує
Бутадіон тепер як протизапальний агент при анкілозуючому спондиліті, ревматоїдному артриті, подагрі використовується рідко внаслідок наявності в нього великої кількості небезпечних побічних ефектів.
Запалення. В- клітини за допомогою цитокінів передають інформацію до Т – клітин, макрофагів і підримують запальний процес.
Індометацин, або метиндол, – нестероїдний протизапальний засіб, який є похідним індолоцтової кислоти.
Препарат застосовують всередину по 25-50 мг 2-3 рази на день. Швидко і майже повністю абсорбується з кишечника. Максимальна дія розвивається через 2 год. Період напіввиведення становить 7 год. Індометацин є одним із найсильніших протизапальних засобів. Ефективний при ревматоїдному артриті, периартритах, анкілозуючому спондиліті (хворобі Бехтерева), остеоартрозах, подагрі, запальних захворюваннях сполучної тканини, кістково-м’язової системи, тромбофлебіті. Призначають звичайно довго. При раптовій відміні препарату патологічний процес може знову загостритися. Індометацин проявляє також значну анальгезуючу та інтепіретичну дію.
Побічна дія спостерігається у 25-50 % хворих, яким призначають препарат. Характерні диспепсичні розлади. Проявляє ульцерогенну дію, що може закінчитися кровотечами, перфорацією. Для профілактики негативного впливу на шлунково-кишковий тракт препарат необхідно приймати після їди, запивати молоком, розчином натрію гідрокарбонату, застосовувати антацидні засоби.
Індометацин може викликати мігренеподібний головний біль, запаморочення, сплутаність свідомості, розпливчастість зорового сприйняття, депресію. Ці явища можуть бути небезпечними в осіб, професія яких потребує швидкої психічної і фізичної реакції. Іноді препарат викликає алергічні реакції, гранулоцитопенію, ураження печінки та нирок. Може маскувати симптоми й ознаки інфекції.
Індометацин протипоказаний при виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки, при бронхіальній астмі. Його не слід призначати вагітним жінкам і в період лактації.
Ібупрофен, або бруфен, – похідне пропіонової кислоти. За силою протизапальної дії він поступається перед індометацином. Проявляє анальгезуючу та жарознижувальну дію Як протизапальний агент застосовують у добовій дозі 0,6-
Кропивниця на ортофен
Гостра токсико – алергічна реакція на анальгін
Ібупрофен протипоказаний при виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, виразковому коліті, при захворюваннях зорового нерва.
Диклофенак-натрій, або вольтарен, або ортофен, – похідне фенілоцтової кислоти. Середня добова доза вольтарену як протизапального агенту становить 150 мг. При застосуванні всередину максимальний ефект розвивається через 2 год, продовжується 6-7 год. Має значну анальгезуючу і жарознижувальну активність. За силою протизапальної і анальгезуючої дії переважає ацетилсаліцилову кислоту, бутадіон та ібупрофен. За ефективністю при ревматизмі і хворобі Бехтерева не поступається перед індометацином і преднізолоном. Застосовують препарат при ревматизмі, анкілозуючому спондилоартриті, артрозах, спондилоартрозах. Препарат добре переноситься. Іноді спостерігаються диспепсичні розлади, алергічні реакції. При тривалому застосуванні можлива ульцерогенна дія. Вольтарен не можна призначати при виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, у першому триместрі вагітності. При тривалому застосуванні необхідно контролювати картину крові.
Амізон – препарат, синтезований науковцями України, проявляє анальгезуючу, жарознижувальну і протизапальну активність. Індукує синтез ендогенного інтерферону. Антипіретична та протизапальна дія препарату перевищує активність саліцилатів, бутадіону та ібупрофену. Використовується всередину при больових синдромах при остеохондрозі, артритах, невралгіях, менінгоенцефаліті, при хронічному бронхіті, при вірусному гепатиті. Засіб малотоксичний, добре переноситься хворими.
Піроксикам – похідне оксикаму. Проявляє високу протизапальну активність. Добре всмоктується при призначенні всередину. Максимальна концентрація в крові спостерігається через 3-5 год, період напіввиведення – 48-50 год. Добова доза – 20-40 мг (при збільшенні її до 60 мг дія зростає, але збільшується кількість побічних ефектів). Препарат призначають 1-2 рази на добу. Недоліком засобу є досить високий ризик шлунково-кишкових кровотеч, що зв’язують з його великим периодом напіввиведення. Відповідно, тривала затримка піроксикаму в організмі істотно збільшує його гальмівний вплив на агрегацію тромбоцитів.
Набуметон (релафен) – похідне нафтилоцтової кислоти. Має високу протизапальну активність при порівняно незначній побічній дії. Цей препарат є попередником активного метаболіту 6-метокси-2-нафтилоцтової кислоти. Донедавна вважалося, що набуметон є селективним інгібітором ЦОГ-2. Останні дослідження свідчать, що його безпечність зумовлена іншими факторами. Препарат не має прямого пошкоджуючого впливу на слизову шлунково-кишкового каналу. У кислому середовищі шлунка він залишається в іонізованій формі, що попереджує його дифузію і накопичення в епітеліальних клітинах слизової оболонки та їх пошкодження.
Основні побічні ефекти, які спостерігаються при застосуванні НПЗ-неселективних інгібіторів ЦОГ представлено у табл.
ПРОТИАЛЕРГІЧНІ ЛІКАРСЬКІ ЗАСОБИ
алергія
Сенсибілізація і вторинна імунна відповідь — продукція імуноглобулінів (Ig) і (або) ефекторних Т-клітин, які здатні вступати у специфічну реакцію з антигеном, часто призводить до патології. Сама сенсибілізація не викликає алергії — лише повторний контакт з таким самим антигеном може зумовити реакцію антиген — антитіло або антиген — ефекторні Т-клітини. Алергія — це реакція організму у відповідь на дію алергена, яка має певний клінічний перебіг: дерматит, анафілактичний шок, бронхіальна астма, алергічний риніт тощо. Відповідно до цього застосовують комплекс методів лікування, до складу якого входять протиалергічні лікарські засоби (ЛЗ).
Протиалерічні або десенсибілізуючі,
лікарські засоби запобігають виникненню або зменшують ступінь алергічної реакції організму, зумовлюють його гіпосенсибілізацію.
Класифікація проти алергічних ЛЗ.
І. ЛЗ, що пригнічують алергічні реакції негайного типу.
1. Препарати глюкокортикоїдів (гідрокортизон, преднізолон, метилпреднізолон, тріамцинолон, бетаметазон).
2. Протигістамінні ЛЗ.
а) ЛЗ, що гальмують вивільнення і активізацію гістаміну та інших медіаторів алергії (кромолін-натрій, задитен, кетотифен);
б) блокатори Н -рецепторів (димедрол, діазолін, супрастин, дипразин).
3. Інгібітори фібринолізу (кислота амінокапронова).
4. ЛЗ, що усувають прояви алергічноїреакції.
а) адреноміметичні засоби (адреналіну гідрохлорид, ефедрин, мезатон).
б) м-холіноблокатори (атропіну сульфат).
в) спазмолітичні засоби (еуфілін, теофілін).
II. ЛЗ, що пригнічують алергічні реакції уповільненого типу.
1. Імунодепресивні засоби (глюкорти-коїди, цитостатичні засоби).
III. ЛЗ, що зменшують ушкодження тканин: препарати глюкокортикоїдів, нестероїдні протизапальні.
Розглядаючи сучасні проблеми алергічних захворювань і застосування ЛЗ, слід окремо виділити характер алергічних реакцій, які виникають внаслідок застосування лікарських засобів.
Всього у світі нараховується близько 200 протиалергічних лікарських засобів. Більшість із них — це відносно прості порівняно з білками хімічні сполуки. Такі небілкові речовини імунологічно є неповноцінними антигенами — гаптенами. Перетворюючись на повні антигени, як правило, шляхом утворення необоротних хімічних зв’язків із білковою речовиною, вони призводять до сенсибілізації.
Розвиток лікарської алергії відбувається в три етапи: 1 — перетворення лікарської речовини на таку форму, яка може реагувати з білками (такі властивості мають небагато речовин); 2 — кон’югація гаптену з білком даного організму або з іншою білковою молекулою-носієм, внаслідок чого утворюється повний антиген; 3 — імунна реакція організму на цей комплекс, який перетворився на чужорідний.
Лікарська алергія у структурі ускладнень фармакотерапії (або побічної дії ЛЗ), за даними ВООЗ, становить майже 71 %. Алергічні реакції на ЛЗ мають кілька важливих особливостей, що відрізняє їх від інших видів побічної дії.
По-перше, це невідповідність фармакологічних властивостей ЛЗ клінічним проявам після його введення: один і той же препарат може викликати різні прояви, і, навпаки, різні ЛЗ можуть викликати однакову симптоматику. По-друге, на фоні сенсибілізації часто навіть мінімальна, кількість лікарської речовини може викликати алергічну реакцію.
Механізм розвитку гіперчутливості негайного типу
У більшості випадків імунологічні механізми алергічної реакції вивчені недостатньо. Тому найчастіше у клінічній практиці доводиться застосовувати симптоматичну фармакотерапію, у складі якої використовують практично всі групи ЛЗ за наведеною класифікацією, оскільки за своїми фармакодинамічними властивостями вони впливають на різні ланцюги патологічного процесу.
Розвиток гіперчутливості сповільненого типу
Так, препарати глюкокортикоїдів мають насамперед імунодепресивну і протизапальну дію, протигістамінні ЛЗ гальмують вивільнення медіаторів алергічних реакцій, адреноміметики впливають на взаємозв’язок імунних реакцій і неврогуморальних ефектів автономної нервової системи тощо.
Наприклад, у випадках анафілактичного шоку застосовують такі основні Л3:
Адреналіну гідрохлорид (0,1 % р-н)
Норадреналіну гідротартрат (0,2 % р-н)
Дипразин (2,5 % р-н)
Димедрол (1 % р-н)
Супрастин (2 % р-н)
Преднізолон (ЗО мг)
Дексаметазон (4 мг)
Гідрокортизон (0,05 мг )
Ефедрину гідрохлорид (5 мг)
Еуфілін (2,4 % р-н)
Мезатон (1 % р-н)
|
|
Строфантин (0,05 % р-н)
Корглікон (0,06 % р-н)
Кофеїнбензоат натрію (10 мл)
Кордіамін (1—2 мл)
Глюкоза (40 % р-н)
Пеніциліназа (1 000 000 ОД)
АДРЕНАЛІН-ДАРНИЦЯ
(AdrenalinЕ-Darnitsa)
Склад:
Діюча речовина: 1 мл розчину містить адреналіну тартрату (епінефрину тартрату) в перерахуванні на 100 % суху речовину 1,8 мг;допоміжні речовини: натрію метабісульфіт, натрію хлорид, вода для ін’єкцій.
Лікарська форма. Розчин для ін’єкцій.
Фармакотерапевтична група. Неглікозидні кардіотонічні засоби. Адренергічні та допамінергічні препарати.
Код АТС С01С A24.
Клінічні характеристики.
Показання.
Алергічні реакції негайного типу: анафілактичний шок, що розвився при застосуванні лікарських засобів, чи сироваток або при контакті з алергенами. Бронхіальна астма – купірування приступу. Гіпоглікемія внаслідок передозування інсуліну. Гіпокаліємія. Асистолія, зупинка серця. Подовження дії місцевих анестетиків. AV-блокада III ст., що гостро розвинулась.
Протипоказання. Гіперчутливість до компонентів препарату. Гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГОКМП), феохромоцитома. Артеріальна гіпертензія. Тахиаритмія. Ішемічна хвороба серця. Фібриляція шлуночків. Фібриляція передсердь, шлуночкова аритмія. Метаболічний ацидоз. Гіперкапнія, гіпоксія. Легенева гіпертензія. Гіповолемія. Інфаркт міокарда. Шок неалергічного генезу: кардіогенний, травматичний, геморагічний. Тиреотоксикоз. Оклюзійні захворювання судин: артеріальна емболія, атеросклероз, хвороба Бюргера, холодова травма, діабетичний ендартериїт, хвороба Рейно. Церебральний атеросклероз. Закритокутова глаукома. Хвороба Паркінсона. Судомний синдром. Гіпертрофія передміхурової залози. Загальна анестезія із застосуванням інгаляційних засобів: фторотана, циклопропану, хлороформу. Вагітність, період лактації.
Спосіб застосування та дози. Препарат призначають підшкірно, внутрішньом’язово, іноді внутрішньовенно.
Анафілактичний шок: внутрішньовенно повільно 0,5 мл, розведених у 20 мл 40 % розчину глюкози. Надалі, при необхідності, продовжують внутрішньовенне краплинне введення зі швидкістю 1 мкг/хв, для чого 1 мл розчину адреналіну розчиняють у 400 мл ізотонічного натрію хлориду або 5 % глюкози. Коли стан пацієнта допускає, краще внутрішньом’язове або підшкірне введення 0,3–0,5 мл у розведеному чи нерозведеному вигляді.
Бронхіальна астма: підшкірно 0,3–0,5 мл у розведеному чи нерозведеному вигляді. При необхідності повторного введення цю дозу можна вводити через кожні 20 хв (до 3 разів). Можливо внутрішньовенне введення 0,3–0,5 мл у розведеному виді.
Як судинозвужувальний засіб вводять внутрішньовенно краплинно зі швидкістю 1 мкг/хв (з можливим збільшенням до 2–10 мкг/хв).
При асистолії: вводять внутрішньосерцево 0,5 мл, розведених у 10 мл 0,9 % розчину натрію хлориду. Під час реанімаційних заходів – по 1 мл (у розведеному вигляді) внутрішньовенно повільно кожні 3–5 хв.
При асистолії в немовлят: внутрішньовенно 10–30 мкг/кг кожні 3–5 хв, повільно.
Дітям при анафілактичному шоку: підшкірно або внутрішньом’язово – по 10 мкг/кг (максимально – до 0,3 мг). При необхідності введення повторюють через кожні 15 хв (до 3 разів).
Дітям при бронхоспазмі: підшкірно 10 мкг/кг (максимально – до 0,3 мг). При необхідності введення повторюють кожні 15 хв (до 3–4 разів) чи кожні 4 год.
Побічні реакції. При застосуванні препарату можливі наступні побічні реакції:
з боку серцево-судинної системи: стенокардія, брадикардія або тахікардія, відчуття серцебиття, підвищення або зниження артеріального тиску; при високих дозах – шлуночкові аритмії; рідко – аритмія, біль у грудній клітці;
з боку нервової системи: головний біль, тривожний стан, тремор, запаморочення, нервозність, втома, психоневротичні розлади, психомоторне збудження, дезорієнтація, порушення пам’яті, агресивне чи панічне поводження, шизофреноподібні розлади, параноя, порушення сну, м’язові посмикування;
з боку системи травлення: нудота, блювання;
з боку сечовивідної системи: рідко – утруднене і хворобливе сечовипускання (при гіперплазії передміхурової залози);
місцеві реакції: біль або печіння в місці внутрішньом’язової ін’єкції;
алергічні реакції: ангіоневротичний набряк, бронхоспазм, шкірний висип, мультиформна еритема;
інші: гіпокаліємія, підвищене потовиділення.
Передозування. Симптоми: страх, занепокоєння, тремор, порушення серцевого ритму, головний біль. Можливі мозкові крововиливи внаслідок різкого підвищення артеріального тиску. При введенні у великих дозах (мінімальна смертельна доза при підшкірному введенні 10,0 мл 0,18 % розчину) розвивається мідріаз, значне підвищення артеріального тиску, тахікардія з можливим переходом у фібриляцію шлуночків.
Лікування. Передозування адреналіну можна усунути застосуванням α- і β-адреноблокаторів, швидкодіючими нітратами. При важких ускладненнях необхідна комплексна терапія. При
аритмії призначають парентеральне введення β-адреноблокаторів.
Застосування у період вагітності або годування груддю. Суворо контрольованих досліджень по застосуванню адреналіну у вагітних не проводилося. Встановлений статистично доведений взаємозв’язок появ каліцтв і пахової грижі в дітей, матерям яких призначали адреналін протягом I триместру або протягом усієї вагітності. Повідомлялося також про виникнення аноксії в плода після внутрішньовенного введення адреналіну матері.
Досліди на лабораторних тваринах показали, що при введенні адреналіну в дозах, що в 25 разів перевищують рекомендовану для людини, розвивається тератогенний ефект.
Застосування адреналіну для корекції гіпотензії під час пологів може затримувати другу стадію пологів. При введенні породіллям адреналіну для ослаблення скорочення матки може розвитися тривала атонія матки з кровотечею.
Особливості застосування. Внутрішньосерцево вводиться при асистолії, якщо інші способи її усунення недоступні, при цьому існує підвищений ризик розвитку тампонади серця і пневмотораксу.
У разі потреби проведення інфузії варто використовувати прилад з вимірювальним пристосуванням з метою регулювання швидкості інфузії. Інфузію варто проводити у велику, краще в центральну, вену.
При проведенні інфузії рекомендується визначення концентрації K+ у сироватці крові, вимір артеріального тиску, діурезу, хвилинного об’єму крові, ЕКГ, центрального венозного тиску, тиску в легеневій артерії і тиску заклинювання в легеневих капілярах.
У випадку виникнення необхідності застосування препарату при інфаркті міокарда, варто пам’ятати, що адреналін може підсилювати ішемію за рахунок підвищення потреби міокарда в кисні.
Застосування препарату в хворих цукровим діабетом збільшує глікемію, у зв’язку з чим, вимагаються більш високі дози інсуліну або похідних сульфонілсечовини.
При ендотрахеальному введенні всмоктування й остаточна концентрація препарату в плазмі можуть бути непередбачені.
Введення адреналіну при шоку не алергійної природи не заміняє переливання крові, плазми, кровозамінних рідин і/або сольових розчинів.
Адреналін небажано застосовувати довгостроково, тому що можливе звуження периферичних судин, що призводить до розвитку некрозу або гангрени.
При припиненні лікування дозу адреналіну варто зменшувати поступово, тому що раптове скасування терапії може призводити до тяжкої гіпотензії.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
У період лікування препаратом забороняється керування автотранспортом і заняття іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші форми взаємодій. Адреналін послаблює ефекти наркотичних анальгетиків і снодійних лікарських засобів.
При застосуванні одночасно із серцевими глікозидами, хінидином, трициклічними антидепресантами, допаміном, засобами для інгаляційного наркозу (хлороформ, енфлуран, галотан, ізофлуран, метоксифлуран), кокаїном зростає ризик розвитку аритмій.
При сумісному застосуванні з іншими симпатоміметичними засобами – посилення вираженості побічних ефектів з боку серцево-судинної системи.
При сумісному застосуванні з антигіпертензивними засобами, у тому числі і діуретиками – зниження їхньої ефективності.
Одночасне призначення з інгібіторами МАО, включаючи фуразолідон, прокарбазин, селегилін, може викликати раптове і виражене підвищення артеріального тиску, гіперпіретичний криз, головний біль, аритмії серця, блювання.
При сумісному застосуванні з нітратами послаблює їх терапевтичну дію.
При сумісному застосуванні з феноксибензаміном розвивається посилення гіпотензивного ефекту і тахікардія.
При сумісному застосуванні з фенітоїном розвивається раптове зниження артеріального тиску і брадикардія, що залежать від дози і швидкості введення адреналіну.
При сумісному застосуванні з препаратами гормонів щитоподібної залози можливо взаємне посилення дії.
При сумісному застосуванні з астемізолом, цизапридом, терфенадином можливе подовження Q-T-інтервалу на ЕКГ.
При сумісному застосуванні з діатризоатами, йоталамовою чи йоксагловою кислотами – посилення неврологічних ефектів.
При спільному застосуванні з алкалоїдами ріжка можливе посилення вазоконстрикторного ефекту аж до вираженої ішемії і розвитку гангрени.
Адреналін знижує ефективність інсуліну й інших гіпоглікемічних лікарських засобів.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка. Відноситься до природних гормонів. Утворюється шляхом метилювання норадреналіну і депонуванням створеного адреналіну в хромафінній тканині мозкової речовини надниркових залоз. Адреноміметик, що діє на a- і b-адренорецептори. Більшу спорідненість адреналін виявляє у відношенні до a2-, b2- і b3- адренорецепторів, меншу – до a1- і b1- адренорецепторів.
Дія обумовлена активацією аденілатциклази на внутрішній поверхні клітинної мембрани, підвищенням внутрішньоклітинної концентрації цАМФ і Ca2+. У дуже низьких дозах при швидкості введення менше 0,01 мкг/кг/хв може знижувати артеріальний тиск внаслідок розширення судин скелетної мускулатури. При швидкості введення 0,04–0,1 мкг/кг/хв збільшує частоту серцевих скорочень і силу серцевих скорочень, ударний об’єм крові і хвилинний об’єм крові, знижує загальний периферичний судинний опір; вище 0,02 мкг/кг/хв – звужує судини, підвищує артеріальний тиск (головним чином систолічний) і загальний периферичний судинний опір. Пресорный ефект може викликати короткочасне рефлекторне уповільнення частоти серцевих скорочень. Розслаблює гладенькі м’язи бронхів. Дози вище 0,3 мкг/кг/хв знижують нирковий кровотік, кровопостачання внутрішніх органів, тонус і моторику шлунково-кишкового тракту. Розширює зіниці, сприяє зниженню продукції внутрішньоочної рідини і внутрішньоочного тиску. Викликає гіперглікемію (підсилює глікогеноліз і глюконеогенез) і підвищує вміст у плазмі вільних жирних кислот. Підвищує провідність, збудливість і автоматизм міокарда. Збільшує потребу міокарда в кисні. Інгібує індуковане антигенами вивільнення гістаміну і лейкотриєнів, усуває спазм бронхіол, запобігає розвитку набряку їх слизової оболонки. Діючи на альфа-адренорецептори, розташовані в шкірі, слизових оболонках і внутрішніх органах, викликає звуження судин, зниження швидкості всмоктування місцевоанестезуючих засобів, збільшує тривалість і знижує токсичний вплив місцевої анестезії. Стимуляція b2-адренорецепторів супроводжується посиленням виведення K+ із клітини і може призвести до гіпокаліємії. При інтракавернозному введенні зменшує кровонаповнення печеристих тіл. Терапевтичний ефект розвивається практично миттєво при внутрішньовенному введенні (тривалість дії – 1–2 хв), через 5–10 хв після підшкірного введення (максимальний ефект – через 20 хв), при внутрішньом’язовому введенні час початку ефекту варіабельний.
Фармакокінетика.
Всмоктування. При внутрішньом’язовому чи підшкірному введенні добре всмоктується. Час досягнення максимальної концентрації в крові (ТСmax) при підшкірному і внутрішньом’язовому введенні – 3–10 хв.
Розподіл. Проникає крізь плаценту, у грудне молоко, не проникає крізь гематоенцефалічний бар’єр.
Метаболізм. Метаболізується, головним чином, двома ферментами – катехол-0-метилтрансферазою, що перетворює адреналін у печінці й інших тканинах у метанефрин, і моноаміноксидазою, при участі якої він перетворюється у ванілілмигдальну кислоту.
Виведення. Метаболіти виводяться в основному у вигляді кон’югатів із сірчаною кислотою і, у меншому ступені, із сечею у вигляді глюкуронідів. Період напіввиведення (Т1\2) становить 1–2 хв.
Фармацевтичні характеристики.
Основні фізико-хімічні властивості: прозора безбарвна або злегка забарвлена рідина.
Несумісність. Не змішувати в одному шприці з розчинами кислот та лугів через можливість хімічної взаємодії з діючою речовиною.
Термін придатності. 2 роки.
Умови зберігання. Зберігати в недоступному для дітей місці, в оригінальній упаковці, при температурі не вище 15 °С.
Норадреналін є медіатором симпатичної нервової системи, його фармакодинаміка пов’язана із прямим збуджувальним впливом на альфа 1 +бета -адренорецептори. Основним ефектом є виражена, короткочасна гіпертензивна дія, яка зв’язана із збудженням альфа-адренорецепторів судин і підвищенням периферичного опору судин. На відміну від адреналіну наступного зниження артеріального тиску не спостерігається, оскільки норадреналін мало впливає на бета 2- адренорецептори. Ритм серцевих скорочень під впливом норадреналіну сповільнюється (розвивається брадикардія) – результат рефлекторних впливів з механорецепторів судин у відповідь на швидке підвищення артеріального тиску. По судинозвужувальному ефекту перевищує дію адреналіну у 5 – 10 разів. При внутрішньовенному введенні ефект настає через 10 – 20 секунд і триває до 5 хвилин.
Норадреналін застосовують при гострій гіпотензії (травми, хірургічні втручання та ін.) внутрішньовенно тому, що при внутрішньом ’язовому введенні можливий розвиток некрозу тканини.
При різко вираженій гіпотензії (геморагічний, кардіогенний шок) не рекомендується вводити норадреналін, оскільки викликаний ним спазм артеріол ще більше погіршить кровопостачання тканин.
Норадреналін Тартрат Агетан 2 мг/мл (без сульфiтiв)
(noradrenaline tartrate aguettant 2 mg/ml (SULPHITE-FREE)
Загальна характеристика:
міжнародна та хімічна назви: norepinephrine;
основні фізико-хімічні властивості: прозорий стерильний концентрований водний розчин, від безбарвного до блідо-жовтого кольору;
склад: 1 мл розчину містить 2 мг норадреналіну тартрату;
1 ампула (4 мл розчину) містить 8 мг норадреналіну тартрату, що вiдповiдає 4 мг норадреналіну основи;
1 ампула (8 мл розчину) містить 16 мг норадреналіну тартрату, що вiдповiдає 8 мг норадреналіну основи;
допоміжні речовини: натрію хлорид, натрію гідроксид або кислота хлористоводнева (рН 3.0 – 4.5), вода для ін’єкцій.
Форма випуску. Розчин для розведення для перфузiї
Фармакотерапевтична група. Неглікозидні кардіотонічні засоби. Код АТС С01С А03.
Фармакологічні властивості
Фармакодинаміка. Норадреналін має виражену дію на альфа-рецептори та помірну – на бета1-рецептори. Норадреналін Тартрат Агетан 2 мг/мл ( без сульфiтiв) індукує скорочення мускулатури системних кровоносних судин, що призводить до негайного підвищення артеріального тиску. Пресорна дія норадреналіну в 1,5 рази перевищує дію адреналіну. На коронарні судини норадреналін має непряму розширюючу дію, що сприяє підвищенню споживання кисню міокардом.
Фармакокінетика. Після внутрішньовенного введення препарату концентрація норадреналіну в плазмі крові через 2 – 3 хв досягає максимального рівня. В організмі норадреналін тартрат піддається окисному дезамінуванню та О-метилюванню. Виводиться препарат нирками у вигляді метаболітів.
Показання для застосування.
Норадреналiн Тартрат Агетан застосовується у виглядi внутрiшньовенноï iнфузiï:
· у невідкладнiй терапії гiпотензiї рiзного генезу для пiдвищення i пiдтримання артеріального тиску.
Норадреналін Тартрат Агетан застосовують мiсцево для зрошення поверхнi шлунка:
· при кровотечах у верхніх відділах шлунково-кишковому тракту на фоні специфiчної терапії (iнгібiторами H2 рецепторів та iнгібiторiв протонної помпи та склерозуючої терапії під час ендоскопiчних процедур).
Спосіб застосування та дози.
Інфузійний розчин Норадреналіну Тартрату Агетан слід вводити безпосередньо у вену, аби уникнути екстравазації, яка може спричинити інтенсивний локальний вазоспазм та некроз тканини. Рекомендується проводити iнфузію препарату у вену antecubital fossa.
Розчин Норадреналіну Тартрату Агетан перед внутрішньовенною перфузiєю необхідно розводити.
Для розведення препарату, як правило, використовують ізотонічні розчини глюкози (5 %) або натрію хлориду (0,9 %).
Дози препарату визначають індивідуально залежно від клінічного стану пацієнта.
Рекомандована початкова доза Норадреналіну Тартрату Агетан вiд 0.1 до 0.3 µг/кг/хв .
Для лiкування септичного та геморагiчного шоку застосовували максимальну дозу Норадреналіну Тартрату Агетан вiд 3 до 5 µг/кг/хв.
Для мiсцевого застосування (лаваж) при шлунковій кровотечі Норадреналін Тартрат Агетан 8 або 16 мг розводиться у холодному фізіологічному розчині.
Інструкція для відкривання ампул
На ампулі є забарвлена крапка, яка визначає рівень заповнення. Стисніть ампулу, повернувши крапку до себе. Ампула легко відкриється, якщо розмістити великий палець на забарвленій крапці та натиснути, як вказано на малюнку.
Побічна дія
– Некроз шкіри (якщо інфузію не здійснювали безпосередньо у вену);
– Часто: тривога, порушення дихання, головний біль, тремор;
– Біль у грудях, біль у ділянці глотки, підвищене потовиділення, блювання, підвищена чутливість до світла, блідість шкірних покривів, прискорена або уповільнена частота серцевих скорочень.
Протипоказання. При застосовуваннi за прямими показаннями протипоказань не iснує.
Передозування. При перевищенні рекомендованих доз препарату можливий розвиток симптомів передозування: спазми периферійних судин шкіри, пролежні, артеріальна гіпертензія.
Лікування передозування полягає у негайному зменшеннi дози препарату.
Особливості застосування. Призначати препарат може лише лікар.
Норадреналін Тартрат Агетан протипоказаний у гiпотензивних пацiєнтів, у яких циркуляторний колапс пов’язаний з гiповолемiєю, за виключенням невiдкладних заходів, пiдтримуючих коронарний i церебральний кровообiг доти, поки може бути проведена терапiя, спрямована на вiдновлення об’єму циркулюючої кровi.
Норадреналін Тартрат Агетан застосовують особливо обережно у випадках:
– вираженiй лiвошлуночковiй серцевiй недостатностi;
– аритмії, спричиненої судинною недостатністю;
– гострій коронарній недостатності;
– після перенесеного нещодавно інфаркту міокарда;
– у разі виникнення поліморфної екстрасистоли або серій екстрасистол, дозу препарату слід зменшити або ж припинити його застосування.
Під час проведення перфузії кожні 2 хв необхідно контролювати артерiальний тиск. По можливості, рекомендується постiйний моніторинг артеріального тиску та ЕКГ.
У разі одночасної необхідності введення Норадреналіну Тартрату Агетан та препаратiв кровi, інфузію препарату слід проводити окремо.
Застосування препарату під час вагітності та годування груддю.
Вагітність.
Враховуючи вказані вище показання, допускається застосування норадреналіну протягом всього періоду вагітності, якщо в цьому є потреба.
При цьому потрібно враховувати фармакологічні властивості препарату.
Годування груддю.
Не розглядається.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами.
Небажано застосовувати Норадреналін Тартрат Агетан одночасно з галогеновими анестетиками, антидепресантами на основі іміпраміну та серотонінергічними-норадренергічними антидепресантами.
Взаємодія норадреналіну із зазначеними лікарськими засобами може спричинити перелічені нижче ускладнення.
Летючі галогенові анестетики: серйозні шлункові аритмії (підвищена збудливість серця).
Антидепресанти групи іміпраміну: пароксизмальна артеріальна гіпертензія з ризиком серцевих аритмій (пригнічення входу адреналіну та норадреналіну до симпатичних волокон). Серотонінергічні-норадренергічні антидепресанти: пароксизмальна артеріальна гіпертензія з ризиком серцевих аритмій (пригнічення входу адреналіну та норадреналіну до симпатичних волокон).
Норадреналін Тартрат Агетан з обережністю застосовують одночасно з такими групами препаратів:
Неселективні інгібітори моноаміноксидази. Збільшення пресорної дії симпатоміметичних засобів, частіше помірно виражене. Одночасне застосування Норадреналіну Тартрату Агетан повинно виконуватись під суворим медичним контролем.
Селективні інгібітори моноамінооксидази А. Взаємодія подібна до неселективних інгібіторів моноаміноксидази: існує ризик зростання пресорної дії. Одночасне застосування Норадреналіну Тартрату Агетан повинно виконуватись під суворим медичним контролем.
Лінезолід. Взаємодія подібна до неселективних інгібіторів моноаміноксидази: існує ризик зростання пресорної дії. Одночасне застосування Норадреналіну Тартрату Агетан повинно виконуватись під суворим медичним контролем.
Фармацевтична несумісність
Норадреналін Тартрат Агетан несумісний з будь якими лiкарськими препаратами, крiм 5% розчину глюкози та 0,9% розчину хлориду натрiю.
Умови та термін зберігання. Зберігати у недоступному для дітей місці, в оригінальній упаковці, при кімнатній температурі. Термін придатності – 2 роки.
Не можна застосовувати препарат після закінчення дати, зазначеної на упаковці.
Препарат слід використовувати одразу після розведення.
Після розведення у 5 % розчині глюкози або 0,9 % розчині натрію хлориду препарат зберігає хімічну та фізичну стабільність протягом 48 год при температурi +250С. Проте, враховуючи вимоги до мікробіологічної чистоти, розведений препарат слід використати негайно.
Якщо інфузійний розчин препарату не буде використаний негайно, тривалість та умови його застосування визначаються користувачем, але термін зберігання препарату не повинен перевищувати 12 год при температурі +250С (за умов зберігання розчину в пластиковому шприці, призначеному для електричного приводу).
Умови відпуску. За рецептом.
Упаковка.
Готовий лiкарський препарат мicтиться в прозорiй склянiй ампулi (тип 1) – об’ємом 10 мл, наповненiй до об’єму 8 мл, або об’ємом 5 мл наповненiй до об’єму 4 мл – вкладенiй у пластиковий контурний (для ампул) блiстер. 5 ампул в одному блiстерi, по два блiстери (10 ампул) вкладенi в картонну коробку разом з iнструкцiєю.
Одним із шляхів метаболізму кислоти арахідонової є ліпооксигеназний, внаслідок чого утворюються лейкотрієни. Лейкотрієни С4, Д4, Е4 є основними біологічними компонентами повільно реагуючої субстанції анафілаксії (ПРСА). Таку назву вони отримали тому, що викликали спазм ізольованих гладких м’язів повільніше, ніж гістамін, і цьому спазму не запобігають антигістамінні препарати. Лейкотрієни викликають:
1. Підвищення тонусу гладких м’язів стінки бронхів, травного каналу.
2.Ексудацію плазми крові.
3.Скорочення паренхіми легенів.
Фактор хемотаксичний еозинофільний анафілаксії (ФХЕА) викликає хемотаксис головним чином еозинофільних, а також нейтрофільних гранулоцитів, а також підвищує експресію на еозинофільних рецепторах для комплементу (мал. 52)
Сенсибілізація — це імунологічно опосередковане підвищення чутливості організму до антигенів (алергенів) екзогенного чи ендогенного походження. Алергія — це не тільки підвищення чутливості до антигену, а й реалізація підвищеної чутливості у вигляді алергічної реакції. Перший етап — підготовка, підвищення чутливості організму до антигену — сенсибілізація, другий — реалізація цього стану у вигляді алергічної реакції. Дуже часто сенсибілізована людина є практично здоровою до того часу, поки в організм повторно не потрапить алерген.
Головний напрям дії лікарських речовин, що застосовують при алергічних реакціях
Гістамін — 4-(2-аміноетил)-імідазол — це тканинний амін з виразною біологічною активністю. Йому належить провідна роль у генезі алергічних та анафілактичних реакцій.
Гістамін поширений у тканинах рослин і тварин, міститься в отруті бджіл, ос. Синтезується у ссавців у процесі декарбоксилювання амінокислоти гістидину, а також мікроорганізмами травного каналу з гістидину продуктів травлення.
В організмі людини гістамін синтезується і накопичується насамперед у тканинних базофільних гранулоцитах (заст. — тучні клітини) і базофільних гранулоцитах крові, а також у тромбоцитах, еозинофільних гранулоцитах, лімфоцитах і різних біологічних рідинах. У цих клітинах міститься також гістидиндекарбоксилаза. За звичайних умов гістамін депонується в цих клітинах у метаболічно неактивній зв’язаній формі. Особливо велика кількість його концентрується в зоні IV шлуночка головного мозку, а також у тканинних базофільних гранулоцитах гіпофіза, гіпоталамуса, слизовій оболонці дихальних шляхів і шлунка, в легеневій тканині. Тканини, в яких немає тканинних базофільних гранулоцитів (епідерміс людини, слизова оболонка травного каналу), також містять значну кількість гістаміну. Найменший рівень його визначається у товстій кишці.
При патологічних процесах, а також після надходження в організм деяких хімічних речовин (морфін, поліглюкін та ін.) вивільнений гістамін циркулює в крові, проникає у тканини і збуджує Н,, Н2 і Н3-рецептори (Н-гістаміночутливі), що призводить до розвитку відповідних реакцій. Подібні ефекти виникають також при екзогенному надходженні гістаміну.
Фрмакокінетика. Гістамін в організмі людини дуже добре транспортується, проникає крізь гістогематичні бар’єри, незалежно від шляхів введення (найгірше при ентеральному введенні: більша частина його ацетилюється мікроорганізмами кишок). У печінці гістамін метабо-лізується, утворюючи метилгістамін, а потім — метилімідазолоцтову кислоту.
Фармакодинаміка. Гістамін діє на три типи гістаміночутливих рецепторів — Н], Н2 і Н3. Основні ефекти впливу на них зазначено .
В організмі людини, на відміну від експериментальних тварин, звуження під впливом гістаміну магістральних артерій та артеріол є незначним, а зниження артеріального тиску в легеневих судинах — суттєвим. У більших дозах або великих викликає тривалу артеріальну гіпотензію, що може призводити до анафілактичного шоку і смерті.
Протигістамінні ЛЗ запобігають ефектам гістаміну та їх наслідкам. Дія гістаміну може супроводжуватись пульсуючим болем голови (подразнення чутливих нервових закінчень, які оточують судини головного мозку). Він розширює капіляри та вени, що зумовлено безпосереднім мієлорелаксуючим впливом гістаміну на їхню стінку. При його введенні спостерігається почервоніння шкіри лиця, відчуття жару в ділянці шиї та лиця.
При місцевому введенні гістаміну людині спостерігаються такі явища:
1. Виникнення на місці введення через 1 хв червоної плями гіперемії, яка поступово набуває блакитного відтінку — місцеве розширення капілярів і венул.
2. На місці гіперемії поступово утворюється вогнище запалення з нечіткими межами, які на 1 —5 см ширші, ніж ділянка гіперемії. Запальна реакція спостерігається протягом 10-хв.
3. Після запалення виникає місцевий набряк (пухир), який набуває максимального розміру протягом 1 — 5 хв (внаслідок ексудації рідини з капілярів).
При патологічних станах (опіки, променеве ураження, обмороження, анафілактичний шок, місцева інфекція, імунні реакції негайного типу) відбувається вивільнення гістаміну у надмірній кількості з депо, і надходження його у кров викликає свербіння, виникнення кропив’янки, місцевого набряку, гіперемії, генералізованих системних реакцій. Деякі ЛЗ можуть стимулювати ефекти гістаміну (декстран, полівінілпіролідон, тубокурарину хлорид, морфін, фенамін, апресин, тетрациклін та ін.). У клінічній практиці гістамін використовують як діагностичний засіб: для дослідження секреторної функції шлунка у випадках ахлоргідрії, діагностики лепри — внутрішньошкірна проба, феохромоцитоми — провокування артеріальної гіпертензії. Для лікування гістамін не використовують.
ПРОТИГІСТАМІННІ ЛІКАРСЬКІ ЗАСОБИ
Протигістамінні лікарські засоби повністю або частково блокують біологічну дію гістаміну. їх застосовують переважно для лікування при алергічних захворюваннях, реакціях.
Протигістамінні лікарські засоби, які блокують Нгрецептори (конкурентні антагоністи гістаміну) усувають або зменшують такі ефекти гістаміну: спазм бронхів, кишок, підвищення тонусу міометрія, зниження артеріального тиску (частково); збільшення проникності стінки капілярів з розвитком набряку; гіперемію, свербіння після внутрішньошкірного введення гістаміну або вивільнення у шкірі ендогенного гістаміну. Ці засоби не впливають на стимуляцію гістаміном секреції залоз шлунка.
Більшість антагоністів Н-рецепторів мають спільну хімічну структуру, яка відрізняє одну групу від іншої характером і будовою фрагмента X: так, у димедролу це місце займає кисень, у супрастину — азот, у дипразину — азот як частина фенотиазинового ядра тощо.
Класифікація. Сучасні блокатори Н1-рецепторів поділяють за хімічною структурою або за клінічною ефективністю.
За хімічною структурою їх переважно розділяють на похідні:
1)етаноламіну — димедрол (дифенгідраміну гідрохлорид, бенадрил), тавегіл (клемастин);
2)етилендіаміну — супрастин (хлоропірамін);
3)фенотіазину — дипразин (прометазину гідрохлорид, піпольфен);
4)хінуклідину — фенкарол (квіфенадин);
5)тетрагідрокардоліну — діазолін (мебгідроліну нападисилат, омерил);
6)піперидину — терфенадин (селдан), лоратидин (кларитин).
У клінічній практиці використовують таку класифікацію блокаторів Н1– рецепторів:
1) з виразним седативним ефектом (димедрол, дипразин, супрастин);
2) з меншим седативним ефектом (діазолін, терфенадин);
3) з дуже слабким седативним ефектом (фенкарол, тавегіл, лоратидин).
Фармакокінетика. Блокатори Н-рецепторів активно абсорбуються, проникають крізь плацентарний бар’єр, викликаючи різні форми ембріо- і фетотоксичного впливу, у зв’язку з чим у І триместрі вагітності їх не призначають.
Щоб запобігти негативному впливу на новонароджених, блокатори Н-рецепторів не слід призначати вагітним за кілька діб до і під час пологів. Ці засоби екскретуються з материнським молоком у жінок-годувальниць в кількостях, які можуть бути небезпечними для немовлят. Метаболізм переважно відбувається у гепатоцитах шляхом гідроксилювання і кон’югації до кислоти глюку-ронової. Димедрол і супрастин є індукторами мікросомних ферментів, тому прискорюють біотрансформацію як свою, так і інших ЛЗ. Екскретуються головним чином з сечею у вигляді неактивних метаболітів.
Приймання блокаторів Н,-рецепторів усередину викликає ефект через 15-30 хв, досягаючи максимуму через 1-2 год (за винятком тавегілу — від 8 до 12 год).
Фармакодинаміка. Для більшості блокаторів Н1-рецепторів властиві як специфічні ефекти, так і загальний вплив на деякі органи і системи: пригнічують ЦНС (у великих дозах може виникати інсомнію, відчуття неспокою, тремор, активізацію латентного перебігу епілепсії), запобігають порушенням з боку присінкового апарату, мають протипаркінсонічну дію, місцевоанестезуючий атропіноподібний адреноблокуючий ефект, протиаритмічну хінідиноподібну дію.
Показання: алергічні стани (поліноз, кропив’янка, сезонна гарячка, лікарська алергія), атонічний і контактний дерматит, екзема, укуси бджіл та ос, сироваткова хвороба. Димедрол, дипразин також застосовують як снодійні або місцевоанестезуючі засоби. Вплив багатьох засобів цієї групи на ЦНС можна іноді використовувати для лікування хворих на паркінсонізм, у випадках вестибулярних розладів функції присінкового апарату, блювання, під час вагітності, для профілактики морської, повітряної хвороби, захитування.
Протипоказання: індивідуальна підвищена чутливість, професійна діяльність, яка потребує швидкої психічної або рухової реакції, обережно — органічні ураження печінки, серцево-судинної системи, виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки (особливо діазолін), гіпотензивні стани (дипразин).
Блокатори Н1-рецепторів недоцільно призначати як монотерапевтичні засоби хворим на бронхіальну астму або під час гострих респіраторних вірусних інфекцій, оскільки їх м-антихолінергічна (атропіноподібна) дія призводить до згущення секрету бронхіальних залоз, формування в’язкої пробки у дихальних шляхах. Найкращий ефект при цьому досягають поєднанням протигістамінних засобів з бронхорозширювальними.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Димедрол, дипразин, супрастин, тавегіл потенціюють дію снодійних, нейролептиків, наркотичних анальгетиків та інших ЛЗ, які пригнічують ЦНС. Димедрол, дипразин і тавегіл (останній значно менше) посилюють ефекти холіноблокаторів і зменшують моторику травного каналу, істотно знижують абсорбцію ЛЗ, які одночасно призначають хворому (наприклад, непрямих антикоагулянтів, парацетамолу). Взаємодіючи з алкоголем, підвищують його токсичність. При цьому пригнічується їх вплив на ЦНС. Ці препарати ефективні у 60-70 % осіб, які страждають на морську хворобу. їх призначають за 30 хв до початку мандрівки. Протигістамінні засоби групи піперазину діють триваліше, ніж інші препарати. Одноразовий прийом викликає полегшення стану протягом 6-12 год.
Побічна дія. Препарати, які мають подразні властивості (дипразин, фенкарол, діазолін) спричиняють нудоту, біль у надчеревній ділянці, диспепсію. Тому їх треба призначати після їди. Підшкірне або внутрішньом’язове введення діазоліну небезпечне у зв’язку з можливістю виникнення інфільтратів. Після перорального прийому деяких засобів (димедрол, супрастин, дипразин, іноді тавегіл) спостерігається сухість слизової оболонки ротової порожнини (атропіноподібна дія). Майже всі блокатори Н1-рецепторів, крім супрастину, тавегілу, фенкалору, пригнічують ЦНС у дорослих. Тому особливої обережності слід дотримуватись у випадках амбулаторного призначення їх особам, професійна діяльність яких потребує підвищеної уваги і швидкої реакції. У дітей молодшого віку, навпаки, може виникати збудження, інсомнія, тремор. У випадках тривалого застосування цих засобів (понад 7-10 діб) можуть розвиватися алергічні реакції. Запобігання або зменшення багатьох побічних ефектів можна досягти зниженням дози чи відміною препарату, інколи ці явища проходять самостійно.
ДИМЕДРОЛ-ДАРНИЦЯ
(DIMEDROL–DARNITSA)
Загальна характеристика:
міжнародна та хімічна назви: diphenhydramine;
2-дифенилметокси-N,N-диметилетиламіну гідрохлорид;
основні фізико-хімічні властивості: прозора безбарвна рідина;
склад: 1 мл розчину містить 10 мг дифенгідраміну гідрохлориду;
допоміжні речовини: вода для ін’єкцій.
Форма випуску. Розчин для ін’єкцій.
Фармакотерапевтична група. Антигістамінні засоби для системного застосування.
Код АТС R06A А02.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка. Блокатор H1-гістамінових рецепторів I покоління, усуває ефекти гістаміну, опосередковувані через цей тип рецепторів. Дія на ЦНС обумовлена блокадою H3-гістамінових рецепторів мозку і пригніченням центральних холінергічних структур. Має виражену антигістамінну активність, зменшує або попереджає спричинені гістаміном спазми гладенької мускулатури, підвищення проникності капілярів, набряк тканин, свербіж і гіперемію. Зумовлює місцеву анестезію (при прийомі усередину виникає короткочасне оніміння слизових оболонок порожнини рота), блокує холінорецептори гангліїв (знижує артеріальний тиск) і ЦНС, має седативний, снодійний, протипаркінсонічний і протиблювальний ефекти. Антагонізм із гістаміном виявляється більшою мірою щодо місцевих судинних реакцій при запаленні й алергії, ніж відносно системних, тобто зниження АТ. Однак при парентеральному введенні у пацієнтів з дефіцитом об’єму циркулюючої крові можливе зниження АТ і посилення наявної гіпотонії внаслідок гангліоблокуючої дії. У людей з локальними ушкодженнями мозку й епілепсією активує (навіть у низьких дозах) епілептичні розряди на ЕЕГ і може провокувати епілептичний напад. Більшою мірою ефективний при бронхоспазмі, спричиненому лібераторами гістаміну (тубокурарин, морфін), і меншою мірою – при бронхоспазмі алергічної природи. Седативний і снодійний ефекти більш виражені при повторних прийомах.
Фармакокінетика. Зв’язування з білками плазми – 98–99 %. Більша частина метаболізується в печінці, менша – виводиться в незміненому вигляді із сечею за 24 год. Період напіввиведення (T1/2) становить 1–4 год. Добре розподіляється в організмі, проникає крізь гематоенцефалічний бар’єр.
Метаболізується головним чином у печінці шляхом гідроксилювання і кон’югування в глюкуроніди; продукти біотрансформації елімінуються із сечею.
Екскретується з молоком матері і може спричинити седативний ефект у дітей грудного віку. Максимальна активність розвивається через 1 год, тривалість дії – від 4 до 6 год.
Показання для застосування. Алергічні реакції (сироваткова хвороба, кропив’янка, сінна гарячка, ангіоневротичний набряк, анафілактичний шок, капіляротоксикоз), гострий іридоцикліт, алергічний дерматит, сверблячий дерматоз. Виразкова хвороба шлунка і 12-палої кишки, гіперацидний гастрит (у складі комбінованої терапії). Безсоння. Блювання вагітних, синдром Мен’єра, морська і повітряна хвороба, променева хвороба. Великі травматичні ушкодження шкіри і м’яких тканин (опіки, розтрощення), геморагічний васкуліт, сироваткова хвороба. В анестезіології для премедикації.
Спосіб застосування та дози. Димедрол-Дарниця розчин 10 мг/мл (1 %) вводять внутрішньом’язово по 1–5 мл (0,01–0,05 г). Для цього шляху введення максимальна разова доза для дорослих становить
У вену препарат вводять краплинно з розрахунку 0,02–0,05 г у 75–100 мл ізотонічного розчину натрію хлориду. Швидкість введення 40–60 краплин/хв. Максимальна разова доза –
Дітям препарат вводять внутрішньом’язово і внутрішньовенно. Разові дози для дітей до 1 року – 0,002–0,005 г, 2–5 років – 0,005–0,015 г, 6–12 років – 0,015–0,03 г.
Курс лікування препаратом у даній лікарській формі нетривалий і становить декілька діб. При необхідності подальшого тривалого лікування використовують таблетовану форму препарату.
Побічна дія. У деяких хворих можливий прояв побічної дії препарату. А саме:
– з боку нервової системи й органів чуття: загальна слабкість, утома, седативна дія, зниження уваги, запаморочення, сонливість, головний біль, порушення координації рухів, занепокоєння, підвищена збудливість (особливо в дітей), дратівливість, нервозність, безсоння, ейфорія, сплутаність свідомості, тремор, неврит, судоми, парестезія; порушення зору, диплопія, гострий лабіринтит, шум у вухах;
– з боку серцево-судинної системи і крові: гіпотензія, відчуття серцебиття, тахікардія, екстрасистолія; агранулоцитоз, тромбоцитопенія, гемолітична анемія;
– з боку органів ШКТ: сухість у роті, оніміння слизової оболонки порожнини рота, анорексія, нудота, епігастральний дистрес, блювання, діарея, запор;
– з боку сечостатевої системи: часте і/чи утруднене сечовипускання, затримка сечовиділення, ранні менструації;
– з боку респіраторної системи: сухість носа і горла, закладеність носа, згущення секрету бронхів, стисненість у грудній клітці і важке дихання;
– алергічні реакції: висип, кропив’янка, анафілактичний шок;
– інші: пітливість, озноб, фотосенсибілізація.
Протипоказання. Закритокутова глаукома, гіпертрофія передміхурової залози, стенозуюча виразка шлунка і дванадцятипалої кишки, стеноз шийки сечового міхура, бронхіальна астма. Періоди вагітності і лактації. Підвищена чутливість до дифенгідраміну. Новонароджені діти.
Передозування. Пригнічення ЦНС, можливий розвиток збудження (особливо в дітей) або депресії. Розширення зіниць, сухість у роті, парез органів шлунково-кишкового тракту, судоми.
Лікування: специфічного антидоту немає. Лікування симптоматичне. Не можна використовувати епінефрин і аналептики.
Особливості застосування. Не рекомендується для підшкірного введення. Оскільки димедол має атропіноподібну дію, слід з обережністю його використовувати: у пацієнтів з недавніми респіраторними захворюваннями в анамнезі (включаючи астму), підвищеним внутрішньоочним тиском, при гіпертиреозі, захворюваннях серцево-судинної системи, гіпотензії. Може погіршувати перебіг обструктивних захворювань легенів, тяжких захворювань серцево-судинної системи, ілеуса, стан при обструкції жовчних шляхів. Димедрол може спричинити загальмованість як у дорослих, так і в дітей, а також зумовлювати збудження і галюцинації, судоми і смерть у немовлят і дітей, особливо при передозуванні. З обережністю застосовують у віці від 60 років і старше, через більшу ймовірність розвитку запаморочення, седації і гіпотензії. Оскільки Димедрол-Дарниця виявляє седативну і снодійну дію, препарат не призначають до і під час роботи водіям транспорту й іншим особам, професійна діяльність яких вимагає адекватних психічних і рухових реакцій.
Під час лікування препаратом слід уникати УФ-випромінення і вживання алкоголю. Необхідно поінформувати лікаря про застосування цього препарату: протиблювальна дія може утруднювати діагностику апендициту і розпізнавання симптомів передозування іншими лікарськими засобами.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Підсилює дію етанолу і лікарських засобів, що пригнічують ЦНС. Інгібітори моноаміноксидази підсилюють антихолінергічну активність димедролу. Антагоністична взаємодія відзначається при спільному призначенні з психостимуляторами. Знижує ефективність апоморфіну як блювального засобу при лікуванні отруєння. Підсилює антихолінергічні ефекти лікарських засобів з м-холіноблокуючою активністю.
Димедрол-Дарниця іноді призначають разом зі снодійними і седативними засобами для посилення дії останніх (синергізм).
Може входити до складу лікарських засобів при проведенні нейролептаналгезії й атаралгезії, що пов’язано зі здатністю димедролу потенціювати дію нейролептиків і транквілізаторів.
Умови та термін зберігання. Зберігати у недоступному для дітей місці, в оригінальній упаковці, при температурі не вище 25 °С. Термін придатності – 4 роки.
Умови відпуску. За рецептом.
Упаковка. По 1 мл розчину в ампулі; по 10 ампул в упаковці.
Н2-антагоністи є слабкими лугами у вигляді водорозчинних гідрохлоридів. Відрізняються від Н1-антагоністів меншою ліпофільністю. Лікарські засоби з групи Н2-антагоністів виявили себе найбільш ефективними і безпечними як препарати, що знижують шлункову секрецію. До їх першої генерації належить циметидин (майже не застосовується у зв’язку з високим ризиком розвитку побічної дії), другої і третьої генерації — ранітидин, фамотидин та ін.
Кромолін-натрій, кетотифен (задитен) недокроміл-натрій (тайлед) та інші належать до групи протигістамінних засобів, які пригнічують вивільнення гістаміну.
CУПРАСТИН®
(SUPRASTINÒ)
Склад:
діюча речовина: хлоропірамін;
1 таблетка містить 25 мг хлоропіраміну гідрохлориду;
допоміжні речовини: кислота стеаринова, желатин, натрію крохмаль гліколят (тип А), тальк, крохмаль картопляний, лактози моногідрат.
Лікарська форма. Таблетки.
Фармакотерапевтична група. Антигістамінні засоби для системного застосування.
Код АТС R06A C03.
Клінічні характеристики.
Показання.
· Алергічні захворювання – сезонний алергічний риніт, кон’юнктивіт, кропив’янка, дермографізм, контактний дерматит, аліментарна алергія, алергічні реакції, спричинені лікарськими засобами, алергія, спричинена укусом комах, свербіж.
· Як допоміжна терапія при системних анафілактичних реакціях та ангіоневротичному набряку.
Протипоказання.
– Підвищена чутливість до будь-якого інгредієнта, що входить до складу препарату;
– при гострих нападах астми;
– закритокутова глаукома;
– при затримці сечі, гіпертрофії передміхурової залози;
– період вагітності і годування груддю;
– дитячий вік до 6 років.
Спосіб застосування та дози.
Таблетки слід приймати внутрішньо під час їжі, не розжовуючи, запивати достатньою кількістю рідини.
Добова доза для дорослих зазвичай становить 75 – 100 мг (3-4 таблетки на добу).
Для дітей віком:
– від 1 до 6 років: 1/2 таблетки 2 рази на добу;
– від 6 до 14 років: 1/2 таблетки 2-3 рази на добу.
Дозу можна підвищувати залежно від реакції пацієнта і розвитку побічних ефектів.
Однак добова доза для дітей не повинна перевищувати 2 мг/кг маси тіла.
Максимальна добова доза становить 4 таблетки (100 мг).
Лікування вважається завершеним після зникнення симптомів хвороби. При виявленні симптомів побічних реакцій, зазначених у відповідному розділі, лікування необхідно припинити.
Побічні реакції.
З боку центральної нервової системи: седативний ефект, стомленість, запаморочення,
атаксія, нервозність, тремтіння, судоми, головний біль, ейфорія, енцефалопатія, нечіткість зору.
З боку серцево-судинної системи: артеріальна гіпотензія, тахікардія, аритмія.
З боку травної системи: біль та дискомфорт в епігастральній ділянці шлунка, сухість у роті, нудота, блювання, діарея, запор, анорексія, підвищення апетиту.
З боку органів кровотворення: рідко – лейкопенія, агранулоцитоз, гемолітична анемія, інші патологічні зміни крові.
Інші побічні реакції: дизурія, затримка сечі, міопатія, підвищення внутрішньоочного тиску, глаукома, фоточутливість, алергічні реакції.
Передозування.
Навмисне або випадкове передозування антигістамінних препаратів може бути фатальним, особливо у немовлят і дітей. При передозуванні препарату розвиваються симптоми, подібні до інтоксикації атропіном: галюцинації, неспокій, атаксія, порушення координації рухів, атетоз, судоми. У дітей домінує стан збудження. Можуть також спостерігатися сухість у роті, розширення зіниць, припливи крові до обличчя, синусова тахікардія, затримка сечі, пропасниця. У дорослих пропасниця і припливи спостерігаються не завжди; період збудження супроводжується судомами та постіктальною депресією. Крім того, можуть відзначатися кома і серцево-легеневий колапс, що може призвести до смерті в межах 2-18 годин.
Через антихолінергічну дію препарату випорожнення шлунка може уповільнюватися, тому в межах 12 годин після передозування необхідне промивання шлунка та застосування активованого вугілля.
Рекомендується моніторинг серцево-легеневої функції. Лікування симптоматичне. Специфічний антидот не відомий.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Не застосовують СупрастинÒ під час вагітності та в період годування груддю.
Адекватні і добре контрольовані дослідження у вагітних жінок не проводилися, хоча було описано, що у новонароджених, матері яких отримували антигістамінні препарати протягом останніх двох тижнів вагітності, розвивалася ретролентальна фіброплазія (РЛФ).
Діти. СупрастинÒ застосовується у дітей віком від 1 року.
Особливості застосування.
Через антихолінергічні та седативні ефекти СупрастинÒу слід дотримуватись особливої обережності при застосуванні препарату літнім пацієнтам, пацієнтам з порушенням функції печінки або із серцево-судинними порушеннями.
При порушенні функції нирок необхідне коригування дози препарату, оскільки діюча речовина виводиться переважно нирками.
Якщо СупрастинÒ застосовується пізно ввечері, можуть посилитися симптоми гастро-езофагеального рефлюксу.
При застосуванні СупрастинÒу в комбінації з ототоксичними засобами можуть маскуватися застережні симптоми ототоксичності.
Алкоголь посилює заспокійливий вплив хлоропіраміну на центральну нервову систему.
Тривале застосування антигістамінів рідко може спричинити порушення з боку системи кровотворення (лейкопенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія, гемолітична анемія). Якщо протягом довготривалого застосування препарату спостерігаються небажані ефекти (пропасниця, ларингіт, утворення виразок на слизовій оболонці ротової порожнини, блідість, жовтяниця, гематоми, кровотечі), необхідно припинити лікування і контролювати показники крові. Одна таблетка містить 116 мг лактози. Пацієнтам зі спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази Лаппа та мальабсорбцією глюкозо-галактози не слід застосовувати цей препарат.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.
Враховуючи можливі побічні реакції, під час застосування препарату рекомендовано утримуватися від керування автотранспортом та роботи з іншими механізмами.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Інгібітори МАО збільшують і подовжують антихолінергічний ефект СупрастинÒу. Слід дотримуватись особливої обережності при призначенні препарату одночасно з седативними засобами, транквілізаторами, седативними аналгетиками, трициклічними антидепресантами, атропіном, мускариновими парасимпатолітиками через можливісь взаємного потенціювання ефектів один одного.
Під час лікування препаратом слід уникати вживання алкогольних напоїв.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка. Хлоропірамін, хлорований аналог трипеленаміну (пірибензаміну) є антигістамінним засобом першого покоління, що належить до групи етилендіамінів. У доклінічних і клінічних дослідженнях – як і при застосуванні трипеленаміну – була виявлена ефективність хлоропіраміну при лікуванні сінної гарячки та інших алергічних захворювань. Механізм дії препарату полягає у блокуванні гістамінових Н1-рецепторів.
Дуже низькі дози хлоропіраміну, які призначалися морським свинкам, захищали тварин від дії гістаміну, доза якого в 120 разів перевищувала летальну дозу. Препарат також діє на гладкі м’язи, проникність капілярів і на центральну нервову систему.
Фармакокінетика.
Після перорального прийому хлоропірамін швидко абсорбується зі шлунково-кишкового тракту. Терапевтичний ефект розвивається в межах 15 – 30 хв після застосування, досягає максимуму в межах першої години після прийому і триває протягом 3-6 годин. Метаболізується у печінці. Виводиться, головним чином, з сечею у вигляді метаболітів. У дітей препарат може виводитися швидше, ніж у дорослих пацієнтів.
При порушенні функції нирок виведення діючої речовини може зменшуватися.
При печінковій недостатності уповільнюється метаболізм хлоропіраміну, що потребує коригування дози препарату.
Фармацевтичні характеристики.
Основні фізико-хімічні властивості:
таблетки у вигляді диску з фаскою, білого або сірувато-білого кольору, з маркуванням “SUPRASTIN” з одного боку і рискою – з іншого, без запаху або майже без запаху.
Термін придатності. 5 років.
Умови зберігання. Зберігати при температурі 15 – 25 оС у недоступному для дітей місці.
Упаковка. По 10 таблеток у блістері; по 2 блістери в картонній коробці з інструкцією для медичного застосування.
Категорія відпуску. За рецептом.
Оскільки переважне фармакотерапевтичне значення їх полягає в лікуванні хворих з дихальними алергозами, зокрема бронхіальною астмою, їх фармакологічні особливості розглядаються в розділі «Лікарські засоби, які впливають на органи дихання».
КЛАРИТИН â
(CLARITINEâ)
Склад лікарського засобу:
діюча речовина: loratadine; 1 таблетка містить лоратадину 10 мг;
допоміжні речовини: лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, магнію стеарат.
Лікарська форма. Таблетки.
Овальні таблетки білого або майже білого кольору з знаком «колби та чаші», лінією розлому та цифрою «10» на одній стороні та плоскою поверхнею на другій стороні, без сторонніх включень.
Фармакотерапевтична група.
Антигістамінні засоби для системного застосування. Код АТС R06A X13.
Кларитин® – трициклічний селективний блокатор периферичних Н1-гістамінових рецепторів. При застосуванні в рекомендованій дозі не має клінічно значущої седативної та антихолінергічної дії. Протягом тривалого лікування не було виявлено жодних клінічно значущих змін у показниках життєво-важливих функцій, лабораторних дослідженнях, даних фізікального обстеження хворого або в електрокардіограмі. Кларитин® не має значущого впливу на активність Н2-гістамінових рецепторів. Не блокує захват норепінефріну та фактично не має впливу на серцево-судинну систему або на активність водія ритму.
Після перорального прийому лоратадин добре всмоктується та метаболізується під впливом CYP3A4 та CYP2D6, головним чином у дезлоратадин. Час досягнення максимальної концентрації лоратадину та дезлоратадину в плазмі крові становить 1-1,5 годин та 1,5-3,7 годин відповідно. Лоратадин та його метаболіт добре зв’язуються з білками плазми.
Біодоступність лоратадину та дезлоратадину прямо пропорційна дозі.
Фармакокінетичний профіль лоратадину та його метаболітів у здорових дорослих порівнюваний з профілем добровольців літнього віку.
Прийом їжі незначно подовжує час всмоктування лоратадину, але не впливає на клінічний ефект.
У хворих з хронічною нирковою недостатністю значення фармакокінетичних параметрів не збільшувалися у порівнянні з пацієнтами з нормальною функцією нирок. Період напіввиведення значно не змінювався, а гемодіаліз не впливав на фармакокінетику лоратадину та його метаболітів.
У хворих з алкогольним ураженням печінки спостерігалося підвищення значень фармакокінетичних параметрів лоратадину вдвічі, в той час як фармакокінетичний профіль метаболіту не змінювався в порівнянні з пацієнтами з нормальною функцією печінки. Період напіввиведення лоратадину та його метаболіту становив 24 години та 37 годин відповідно, та збільшувався залежно від тяжкості захворювання печінки.
Показання для застосування.
Симптоматичне лікування алергічного риніту та хронічної ідіопатичної кропив’янки.
Протипоказання.
Кларитин® протипоказаний пацієнтам з підвищеною чутливістю до активної речовини або будь-якого іншого компонента препарату.
Особливі застереження.
Пацієнтам із тяжким порушенням функцій печінки необхідно призначати меншу початкову дозу через можливе зменшення кліренсу лоратадину (рекомендована початкова доза – 10 мг через день).
Таблетки Кларитин® містять лактозу, тому препарат не застосовують людям з рідкою спадковою непереносимістю галактози, Lapp-лактазної недостатності або глюкозо-галактозної мальабсорбції.
Прийом Кларитину необхідно припинити не пізніше, ніж за 48 годин до проведення шкірних діагностичних алергопроб для запобігання хибним результатам.
Застосування в період вагітності або годування груддю.
Через те, що безпека застосування таблеток Кларитин® у вагітних не встановлена, не рекомендується призначати даний препарат в період вагітності.
Лоратадин виділяється у грудне молоко, тому не рекомендується застосування препарату в період годування груддю.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.
В клінічних дослідженнях не відзначався вплив препарату на швидкість реакції пацієнта при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.
Проте пацієнт повинен бути проінформований про дуже рідкісні випадки сонливості, які можуть впливати на здатність керування автотранспортом або роботі з іншими механізмами.
Діти.
Ефективність та безпека застосування препарату дітям віком до 2 років не встановлена.
Препарат у вигляді таблеток призначають при масі тіла більше
Спосіб застосування та дози.
Дорослі та діти старше 12 років приймають по 1 таблетці (10 мг лоратадину) 1 раз на добу.
Діти до 12 років з масою тіла більше
Діти з масою тіла менше
Не вимагається корекції дозування людям літнього віку та хворим на ниркову недостатність.
Передозування.
При передозуванні відзначались сонливість, тахікардія та головний біль. У разі передозування рекомендовано симптоматичне та підтримуюче лікування. Рекомендуються стандартні заходи щодо видалення препарату, який не всмоктався із шлунка: промивання шлунка, подрібнене активоване вугілля з водою.
Лоратадин не виводиться шляхом гемодіалізу, також не відомо чи виводиться лоратадин шляхом перитонеального діалізу.
Після невідкладної допомоги пацієнт має залишатися під медичним наглядом.
Побічні ефекти.
У клінічних дослідженнях у дітей віком від 2 до 12 років відзначались такі небажані явища як головний біль, нервозність або втома.
Під час клінічних досліджень у дорослих та дітей старше 12 років відзначались сонливість, головний біль, підвищений апетит та безсоння.
У ході постмаркетингових досліджень спостерігались поодинокі випадки наступних побічних ефектів:
|
Клас системи органів |
Побічні ефекти |
|
Імунна система |
Анафілаксія |
|
Нервова система |
Запаморочення |
|
Серцево-судинна система |
Тахікардія, відчуття серцебиття |
|
Шлунково-кишковий тракт |
Нудота, сухість у роті, гастрит |
|
Печінка |
Порушення печінкових функцій |
|
Шкіра та підшкірна тканина |
Висипи, алопеція |
|
Загальні прояви та прояви у місцях введення |
Втома |
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Кларитин® не посилює пригнічуючу дію алкоголю на психомоторні реакції.
Одночасне застосування лоратадину з інгібіторами CYP3A4 або CYP2D6 може призводити до підвищення рівня лоратадину, що, в свою чергу, посилює побічні ефекти.
При одночасному застосуванні лоратадину з кетоконазолом, еритроміцином, циметидином відзначалося підвищення концентрації лоратадину у плазмі, але це підвищення ніяк не виявлялося клінічно, у тому числі за даними електрокардіограми.
Термін придатності.
3 роки.
Умови зберігання.
Зберігати в недоступному для дітей місці при температурі не вище 25 °С.
Упаковка.
По 7 або 10 таблеток у блістері, по 1 блістеру в картонній коробці.
ІМУНОМОДУЛЮЮЧІ ЛІКАРСЬКІ ЗАСОБИ
ІМУНОСТИМУЛЮЮЧІ ЗАСОБИ
Імуностимулюючі засоби підвищують (нормалізують) імунні реакції. їх застосовують у комплексній фармакотерапії при імунодефіцитних станах, хронічних інфекціях, злоякісних пухлинах.
Класифікація.
До імуностимуляторів належать препарати різних фармакологічних груп, біогенні речовини, неоднорідні за хімічною будовою. В загальному вигляді їх можна класифікувати таким чином:
1. Полісахариди:
а) ліпополісахариди грамнегативних бактерій (продигіозан, пірогенал);
б) дріжджові полісахариди (зимозан).
2. Препарати нуклеїнових кислот і синетичні полінуклеотиди (натрію нуклеїнат).
3. Похідні піримідину і пурину (метилурацил, пентоксил).
4. Похідні імідазолу (декарис — левамізол, дибазол).
5. Інтерферони.
6. Вакцини (BCG).
7. Гормональні препарати тимуса (тимузин, Т-активін, тималін).
8. Вітаміни.
Продигіозан — ліпополісахаридний комплекс бактеріального походження (виділяють з культури В. prodigiosanum). Підвищує резистентність організму до інфекцій, ефективність протимікробних засобів, зокрема антибіотиків, стимулює систему Т-лімфоцитів, фагоцитарну активність лейкоцитів, функцію кори надниркових залоз, регенеративні процеси (у вогнищі запалення).
Показання: дизентерія, сальмонельоз, гепатит В, герпетична інфекція, хронічний тонзиліт, неспецифічний виразковий коліт, повторна бешиха, септичні стани, поєднання з імунодепресантами, променева терапія.
Вводять внутрішньом’язово для дорослих 0,6 мкг/кг з інтервалом 3-4 доби, починаючи з пробної дози 10-15 мкг. Курс лікування (тільки в стаціонарі) 4-5 ін’єкцій. При захворюваннях органів дихання можна призначати у вигляді інгаляцій. Побічна дія: температурна реакція через 2-3
год після введення, яка триває 3-4 год.
Протипоказання: захворювання ЦНС, ішемічна хвороба серця.
Пірогенал — ліпополісахарид, який утворюється у процесі життєдіяльності мікроорганізмів Pseudomonas aeruginosa та ін. Викликає пірогенну реакцію.
Фармакодинаміка аналогічнапро-дигіозану. Крім підвищення температури після його введення визначається лейкопенія, яку змінює лейкоцитоз, підвищення проникності тканин, у тому числі гемато-енцефалічного бар’єра, пригнічення розвитку рубцевої тканини, поліпшення відновних процесів у нервовій тканині тощо. Сприяє проникненню хіміотерапевтичних ЛЗ у вогнище ураження.
Показання — близькі до продигіозану; крім того, бронхіальна астма, псоріаз, хронічна дифузна стрептодермія зі склеротичними процесами у бронхах, епідидиміт, простатит тощо.
Побічна дія. При передозуванні підвищується температура тіла до 38,5-39 °С і вище, виникає біль голови, біль у попереку, блювання. Це може продовжуватись 6-8 год. У таких випадках слід зменшувати дозу.
Протипоказання: захворювання, які супроводжуються гарячкою, при вагітності, обережно — у випадках гіпертензивної хвороби і цукрового діабету.
Натрію нуклеїнат серед засобів білкової структури для імуностимулюючого ефекту призначають найчастіше. Крім стимуляції лейкопоезу і підвищення кількості лейкоцитів у периферичній крові препарат активізує природні чинники імунного захисту організму (фагоцитарну
активність макрофагів, міграцію лімфоцитів тощо). З похідних піримідину і пурину широко застосовують як імуностимулятори метилурацил і пентоксил.
Метилурацилу властива значна анаболічна і антикатаболічна дія. Він прискорює процеси тканинної регенерації (загоювання ран), підвищує рівень гуморального і клітинного імунітету.
Засоби, що впливають на імунні процеси.
Близькі до метилурацилу властивості має пентоксил, який широко призначають у клінічній практиці для стимулювання лейкопоезу, репаративних процесів, фагоцитозу. Впливає протизапально, стимулює вегетацію клітин, фагоцитарну активність, продукцію антитіл.
Показання: поєднання з антибіотиками, які пригнічують лейкопоез (наприклад левоміцетин), тривалий перебіг інфекційного процесу, неспецифічний виразковй коліт. Приймають усередину після їди.
Побічна дія: подразнення слизових оболонок травного каналу, яке супроводжується диспепсичними явищами. Хворі пентоксил переносять гірше, ніж метилурацил.
Левамізол (декарис) спочатку був відомий як протиглисний засіб. За своїм впливом на імунні процеси він наближається до гормону тимуса тимопоетину, імуностимулююча дія якого виявляється насамперед у регуляції процесу диференціації субкласів Т-лімфоцитів. Декарис не змінює продукції антитіл.
Показання: імунодефіцитні стани, деякі хронічні інфекційні захворювання, ревматоїдний артрит, пухлини. Вводять усередину в поєднанні зі специфічними засобами.
Побічна дія. При одноразовому прийманні побічних ефектів практично не має. При повторному введенні, особливо у великих дозах, виникають алергічні реакції.
висип, гарячка, стоматит, пригнічення кровотворення (нейтропенія, агранулоцитоз), неврологічні порушення —збудження, порушення сну, головний біль, запаморочення; диспепсичні явища (нудота, блювання, пронос). Через гематологічні ускладнення під час лікування препаратом обов’язково потрібно досліджувати периферичну кров.
Інтерферон відомий як переважно противірусний засіб. Крім того, він сприятливо впливає на перебіг імунних процесів. У поєднанні з іншими лікарськими засобами його призначають при деяких інфекційних захворюваннях (наприклад, гепатит), а також пухлинах (особливо мієлома, лімфома із В-лімфоцитів). Інтерферон майже не має побічної дії, не має протипоказань, його можна призначати дітям будь-якого віку.
Вакцина BCG (BCG — від бацила Кальметта — Ґерена) містить непатогенні мікобактерії туберкульозу великої рогатої худоби (продукує туберкулін). Використовується для вакцинації проти туберкульозу. Призначають у комплексній терапії при деяких злоякісних пухлинах. Вакцина BCG стимулює макрофаги і певною мірою Т-лімфоцити. Позитивний ефект відмічають у випадках гострої мієлоїдної лейкемії, при деяких варіантах лімфоми (за винятком лімфоми Ходжкіна), раку кишок, грудної залози.
Тималін, Т-активін та ін. — препаати тимуса великої рогатої худоби. За хімічною структурою належать до поліпептидів. Застосовують при імунодефіцитних станах (наприклад після променевої та хіміотерапії у онкологічних хворих, при хронічних гнійних та запальних процесах тощо). Тималін стимулює імунологічну реактивність організму, регулює кількість Т- і В-лімфоцитів, стимулюєреакцію клітинного імунітету, фагоцитоз, активізує процеси регенерації.
Показання: захворювання, які супроводжуються зниженням клітинного імунітету, у тому числі хронічні гнійні процеси і запальні захворювання, опікова хвороба, трофічні виразки, пригнічення імунітету і гемопоезу після променевої або хіміотерапії у онкологічних хворих.
ІМУНОСУПРЕСИВНІ ЗАСОБИ
Імуносупресивні лікарські засоби (імунодепресанти) — це препарати різних фармакологічних і хімічних груп, які пригнічують імунологічні реакції організму. Призначають для лікування при аутоімунних захворюваннях, пухлинах, для запобігання відторгненню трансплантатів. Серед сучасних методів пригнічення імунітету (призначення специфічних антигенів та антитіл, антилімфоцитарної та антитимоноцитарної сироваток, рентгенівське опромінювання, видалення лімфоїдної тканини) перевагу надають призначенню імунодепресантів як у вигляді мототерапії, так і в поєднанні з іншими ЛЗ.
Класифікація імуносупресивних лікарських засобів.
1. Антиметаболіти:
1) антагоністи пурину (меркаптопурин, азатіоприн);
2)антагоністи кислоти фолієвої (метотрексат).
2. Алкілюючі сполуки (циклофосфан, хлорбутин).
3. Протипухлинні антибіотики (актиноміцин D, циклоспорин).
4. Алкалоїди (вінкристин, вінбластин).
5. Глюкокортикоїди (преднізолон, трі-амцинолон, дексаметазон).
6.Антилімфоцитарна сироватка (глобулін).
7. Різні лікарські засоби, що мають імуносупресивний ефект: пеніциламін НПЗЛЗ — бутадіон, індометацин, похідні фенотіазину, препарати золота, гепарин, кислота амінокапронова, ферментні препарати (рибонуклеаза, дезоксирибонуклеаза, L-acnapaгіназа).
Точки впливу різних імуносупресивних ЛЗ у ланцюгу імунної відповіді є такими.
На імунну відповідь І фази (транспорт антигену і захоплення його макрофагами) впливають глюкокортикоїди і бутадіон, які знижують активність моноцитів і гранулоцитів, пригнічують фагоцитоз. Попереднє лікування цитостатичними засобами, крім того, призводить до зменшення кількості макрофагів. У II—III фазах антиген поглинається імунними клітинами, а лімфоцити, які перебувають у стані спокою, активуються і перетворюються на імунобласти.
Пригнічення імунної реакції досягається за допомогою глюкокортикоїдів, введенням антилімфоцитарного глобуліну (АЛГ) та іншими методами. У IV фазі імунної відповіді цитостатичні засоби та опромінювання блокують проліферацію ефекторних клітин (плазматичних і лімфоцитів), відповідальних за імунітет негайного та уповільненого типів. Цій фазі властива наявність циркулюючих антитіл і цитостатичних лімфоцитів. Пригнічення цитостатичних лімфоцитів можна досягати за допомогою АЛГ, глюкокортикоїдів і меншою мірою — цитостатиків. IgM деполімеризується під впливом пеніциліну.
У V фазі відбувається реакція антиген — антитіло. На неї можна впливати бутадіоном, можливо, глюкокортикоїдами, також АЛГ. Симптоматика власне імунних реакцій у VI фазі імунної відповіді, зменшується під впливом глюкокортикоїдів і бутадіону. У випадках тривалого лікування цитостатичними засобами можна досягти протизапального ефекту.
Лікарські засоби, позначені в цій рубриці, не мають самостійного клінічного значення, є препаратами вибору, і тому їх призначають у клінічній практиці в комплексній фармакотерапії як імуносупресанти в поєднанні із засобами, які належать до 1 —5-ї груп.
Цитостатичні лікарські засоби. Детальну фармакологічну характеристику їх подано у розділі «Протипухлинні засоби». Різниця у клініко-фармакологічних принципах призначення цитостатичних засобів для досягнення цитостатичного чи імуносупресивного ефектів така.
Цитостатичний Імуносупресивний
ефект ефект
Високі дози Низькі дози
Нетривале лікування Тривале лікування
Ефект настає через Ефект настає через
кілька діб тижні або місяці
Незначний протизапальний Значний протизапальний ефект
Пригнічення синтезу Пригнічення синтезу
ДНК РНК
Як імунодепресанти найширше застосовують у клінічній практиці антиметаболіти, алкілюючі сполуки, препарати деяких антибіотиків і ферментів.
Антиметаболіти. Механізм імуносупресивної дії антагоністів пурину (меркаптопурину й азатіоприну) полягає в імуносупресивному впливі на IV — проліферативну фазу імунної відповіді, імуносупресивній дії після надходження антигену, підвищенні толерантності при повторному введенні антигену, гальмуванні гуморальної імунної відповіді (пригнічення продукування переважно IgG), пригніченні клітинних імунних реакцій і неспецифічних реакцій запалення, можлива протизапальна дія.
Звичайна початкова добова доза меркаптопурину — 2 мг/кг, у разі тривалого лікування — 0,5 — 1мг/кг.Йогоефект підвищується призначенням дозою 4 мг/кг на добу. Імунодепресивний ефект обох засобів розвивається через 20 — 60 діб після початку лікування.
Метотрексат, антагоніст кислоти фолієвої, пригнічує активність дигідрофолатредуктази (РН2-редуктаза), утворення кислоти тетрагідрофолієвої, яка потрібна для ресинтезу тимінметилових груп і кислоти дезоксиуридилової в межах синтезу тимідилату. При цьому порушується подвоєння ДНК. Призначають перораль-но від 2,5 до 5 мг на добу; загальна доза на тиждень — від 10 до 20 мг. Імуносупресивний ефект розвивається після введення 10-20 мг на 10-4 0-й день після початку лікування.
Як імунодепресанти в групі алкілюю-их сполук клінічне значення мають циклофосфан і хлорбутин. Механізм їхньої імуносупресивної дії полягає в гальмуванні проліферативної й непроліферативної фаз імунної відповіді, пригніченні імунітету до і після взаємодії з антигеном, стимуляції деяких імунних реакцій (якщо препарати призначають до введення антигену), підвищенні толерантності, пригніченні гуморальної відповіді й неспецифічних запальних реакцій за незначного впливу на клітинну імунну відповідь.
Циклофосфан призначають початковою дозою 200-400 мг, у випадках тривалого призначення — 75-100 мг на добу. Імуносупресивний ефект розвивається на 10-ту добу від початку лікування. Хлорбутин призначають по 0,2 мг/кг на добу, у разі тривалого лікування дозу зменшують; імуносупресивний ефект настає на 10—14-ту добу після початку лікування.
Протипухлинні антибіотики. Найважливішим представником цієї групи імунодепресантів є актиноміцин D — гальмує поділ клітин,а також синтез РНК. Препарату властива значна побічна дія, і тому його не призначають для тривалого лікування. Проте препарат досить ефективний для запобігання відторгненню нирок або інших органів після трансплантації. Вводять парентерально, добова доза 0,01-0,02 мг/кг.
Циклоспорин не належить до групи антибіотиків, він є продуктом обміну грибів групи Trichoderma polysporum. Циклоспорин має значний імуносупресивний ефект, пригнічуючи переважно проліферацію Т-лімфоцитів, які беруть участь у відторгненні трансплантата. Призначають при трансплантації органів і тканин.
Алкалоїди. У клінічній практиці використовують препарати алкалоїдів барвінка рожевого (Vinca rosea), які блокують мітоз у метафазі, пригнічують реакції синтезу білків і залежних від ДНК РНК-полімераз. Найбільш відомими з цих заобів є вінкристин і вінбластин. Перший впливає переважно на лімфоцити і має менш виразну мієлодепресивну дію. Призначають 2 мг внутрішньовенно раз на тиждень.
Англ
1. http://www.youtube.com/watch?v=nudFAzJsTog&feature=related
2. http://www.youtube.com/watch?v=ywdk3BTjK2s&feature=related
3. http://www.youtube.com/watch?v=tbumdvae2SE&feature=related
4. http://www.youtube.com/watch?v=ywdk3BTjK2s&feature=related
5. http://www.youtube.com/watch?v=9OCQzHl960Q&feature=related
6. http://www.youtube.com/watch?v=EDrzDpsK7WY&feature=related
7. http://www.youtube.com/watch?v=NFTL51FvX4Q&feature=related
8. http://www.youtube.com/watch?v=76b7icmEoOA&feature=related
9. http://www.apchute.com/moa.htm
dust allergy:
1. http://www.youtube.com/watch?v=tASI4UrS2T0&feature=related
2. http://www.youtube.com/watch?v=3iKFaXIKUrM&feature=related
3. http://www.youtube.com/watch?v=r9rYXk5pHxc&feature=channel
pet allergy:
1. http://www.youtube.com/watch?v=R2MfczL8_mk&feature=list_related&playnext=1&list=PL7CC5BD5F10523844
2. http://www.youtube.com/watch?v=qVmu8aXDSMQ&feature=related
3. http://www.youtube.com/watch?v=1WHF0Gq5Wps&feature=related
4. http://www.youtube.com/watch?v=rpVwurEbv5c&feature=related
5. http://www.youtube.com/watch?v=KdeW9mHBTBw&feature=related
6. http://www.youtube.com/watch?v=olFD1R5Gu-A&feature=related
7. http://www.youtube.com/watch?v=z2N1LJ8A5_Q&feature=related
8. http://www.youtube.com/watch?v=G9D-Vfmbt4s&feature=related
9. http://www.youtube.com/watch?v=ejq99wLEMTw&feature=related
