ВІТАМІННІ ПРЕПАРАТИ

 (тіаміну бромід, рибофлавін, кальцію пангамат, кислота фолієва, кислота нікотинова, піридоксин, ціанокобаламін, кальцію пантотенат, кислота аскорбінова, рутин,  ретинолу ацетат, ергокальциферол, токоферолу ацетат, вікасол).

КИСЛОТИ І ЛУГИ

(кислота саліцилова, кислота бензойна, кислота хлороводнева розбавлена, натрію гідрокарбонат, магнію оксид, розчин аміаку, алюмінію гідроксид).

СОЛІ ЛУЖНИХ І ЛУЖНОЗЕМЕЛЬНИХ МЕТАЛІВ

(ізотонічний, гіпертонічний, гіпотонічний розчини натрію хлориду, калію хлорид, аспаркам (панангін), магнію сульфат, кальцію хлорид, кальцію глюконат).

ПЛАЗМОЗАМІННІ РОЗЧИНИ І ЗАСОБИ ДЛЯ ПАРЕНТЕРАЛЬНОГО ХАРЧУВАННЯ

(ізотонічний розчин натрію хлориду, розчин рінгера-локка, трисоль, ліпофундин, глюкоза, альбумін людський, натрію гідрокарбонат, трисамін, реополіглюкін, желатиноль, неогемодез).

ПРОТИЗАПАЛЬНІ ЗАСОБИ

(кислота ацетилсаліцилова, кислота мефенамова, бутадіон, індометацин, диклофенак-натрій, ібупрофен, напроксен, піроксикам, мелоксикам, целекоксиб, німесулід)

 ПРОТИАЛЕРГІЧНІ ЗАСОБИ

(димедрол, тавегіл,  фенкарол, супрастин, діазолін, лоратадин, дипразин, фексофенадин)

 ІІМУНОМОДУЛЯТОРИ

(левамізол, тималін, Т-активін, продигіозан, натрію нуклеїнат, метилурацил, пентоксил).

 

Вітаміни – біологічно активні, низькомолекулярні органічні сполуки, які потрапляють в організм з їжею і мають велике значення для забезпечення нормального обміну речовин і життєдіяльності.

 Вітамінні препарати застосовують як засоби замісної терапії при гіпо- та авітамінозах, а також як неспецифічні засоби лікуванні багатьох захворювань.

Під час багатьох захворювань порушується всмоктування та обмін вітамінів, що може спричинити вітамінну недостатність при повноцінному харчуванні.

 При використанні вітамінів слід враховувати ряд умов, що впливають на їх дію: 1) особливості порушення обміну вітамінів при різних захворюваннях; 2) взаємозв’язок між вітамінами та іншими лікарськими препаратами; 3) взаємозв’язок між вітамінами; 4)взаємозв’язок між вітамінами та гормонами.

 

Класифікація вітамінів.

 

1. Жиророзчинні вітаміни (ретинол – вітамін А, кальцифероли – вітамін D, токоферол – вітамін E, філохінони – вітамін К).

 

2. Водорозчинні вітаміни (кислота аскорбінова – вітамін С, рутин – вітамін Р, тіамін – вітамін B 1, рибофлавін – вітамін В 2, піридоксин – вітамін В 6, кислота нікотинова – вітамін РР, кислота пантотенова – вітамін В 3, кислота пангамова – вітамін В 15, ціанокобаламін – вітамін В 12, кислота фолієва – вітамін Вс).

 

Жиророзчинні вітаміни

 

Вітамін А (ретинол). Біологічна роль: 1) сприяє забезпеченню росту та нормального функціонування клітин; 2) входить до складу зорових пігментів; 3) стимулює окислювальні процеси; 4) стимулює імунну та фагоцитарну активність лейкоцитів, підвищує опірність організму до інфекцій.

 

 

 

Застосовують при тиреотоксикозах паралельно з антитиреоїдними препаратами, при пневмонії, кератитах, гемералопії.

         Застосування ретинолу у великих дозах і тривалий час може спричинити тератогенну дію, що проявляється порушенням утворення та диференціювання органів.

 

Кальцифероли – ергокальциферол (вітамін D 2) і холекальциферол (вітамін D 3).

 

Біологічна роль кальциферолів: регулюють обмін кальцію та фосфору. Основним біологічним ефектом є стимуляція всмоктування кальцію у кишечнику.

 

Встановлено, що кальциферол стимулює синтез білків, які беруть участь у транспорті кальцію через стінку кишечника. Стимуляція утворення кальційзв’язуючого білка зумовлена активацією синтезу ДНК та РНК (тобто індукцією гена, відповідального за синтез кальційзв’язуючого білка).

 

Під впливом кальциферолу кальцій відкладається в епіфізах. При недостатній кількості надходження кальцію з їжею він мобілізується з діафізів.

 

Існує тісний взаємозв’язок між кальциферолом та гормоном прищитовидних залоз. Встановлено, що активність паратгормону реалізується лише при наявності кальциферолу, тоді як ефект кальциферолу проявляється і при відсутності паратгормону.

 

Застосування : для профілактики і лікування рахіту з одночасним призначенням ретинолу, кислоти аскорбінової та тіаміну, при тетанії, переломах для (прискорення утворення кісткового мозолю).

 

 

Токоферол (вітамін Е), найбільш активним є альфа-токоферол.

 

Біологічна роль токоферолу: утворює окислювально-відновну систему. Сприяє більш економному використанню кисню тканинами і нагромадженню в них макроергічних сполук. Токоферол проявляє антиоксидантну активність, гальмує окислення ненасичених жирних кислот, запобігає утворенню їх перекисів.

 

Токоферол є синергістом гестагенів.

Застосування : загроза переривання вагітності, в тому числі звичні аборти (в комбінації з прогестероном), при порушенні сперматогенезу (в комбінації з тестостероном), м’язові дистрофії, дерматоміозит, ревматизм, колагенози, міокардит.

Вітаміни групи К, мають антигеморагічні властивості.

 

Біологічна роль: вітамін К необхідний для синтезу протромбіну та проконвертину. Підвищує міцність стінок капілярів, що зумовлює його антигеморагічну активність.

Застосування : геморагії, пов’язані із зниженням вмісту протромбіну у крові, паренхіматозні та капілярні кровотечі, променева хвороба, при підготовці хворого до операції, гепатит, цироз печінки, маткові кровотечі.

 

Водорозчинні вітаміни

 

Кислота аскорбінова в організмі людини не синтезується, надходить з продуктами харчування. Багато кислоти аскорбінової міститься у шпинаті, салаті, лимонах, шипшині, горобині, порічках та інших продуктах.

Біологічна роль аскорбінової кислоти: разом із продуктом окислення дегідроаскорбіновою кислотою утворюють окислювально-відновну систему, яка бере участь у відновленні різних біосубстратів. Активує ферменти, які гідроксилюють ряд речовин (котрикостероїди, фенілаланін, триптофан), бере участь у перетворенні фолієвої кислоти в її активну форму – тетрагідрофолієву кислоту і таким шляхом впливає на синтез нуклеїнових кислот, обмін амінокислот, кровотворення, зменшує проникливість стінок судин.

 

Застосування : захворювання травного тракту (гастрит, виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, ентероколіти), захворювання печінки, серцево-судинної системи, атеросклероз, захворювання нирок, ревматизм, міокардити, для стимулювання кори наднирників, при інтоксикаціях різного походження, геморагічні діатези, в комбінації з естрогенами і окситоцином для підсилення скоротливої активності міометрію.

 

Тривале введення великих доз кислоти аскорбінової може викликати глюкозурію. Великі дози стимулюють продукцію естрогенів та гальмують їх інактивацію у печінці. Це може призвести до порушення імплантації та до аборту.

 

Рутин (вітамін Р) . Основний ефект рутину полягає у зменшенні проникливості та ламкості капілярів. Бере участь у окисно-відновних процесах, а також в утворенні гістаміну. Стимулює функцію печінки, сприяє утворенню жовчі.

Застосування : Геморагічні діатези, ревматизм, виразкова хвороба, захворювання печінки.

Вітамін В 1 (тіамін) міститься у висівках злакових культур, горосі, дріжджах, печінці, м’ясі та інших продуктах.

 

 

Біологічна роль. В організмі вітамін В 1 фосфорилюється з участю АТФ в тіамінпірофосфат. Останній є коферментом карбоксилази, яка каталізує декарбоксилювання альфа-кетокислот (піровиноградної). У цих ферментних системах тіамін бере участь у вигляді сполуки з ліпоєвою кислотою. Тіамінпірофосфат входить до складу транскетолаз, впливає на обмін білків та нуклеїнових кислот (стимулює).

 

Тіамін проявляє антихолінестеразну активність, у зв’язку з чим він сприяє проведенню імпульсів у холінергічних синапсах. Периферичні судини звужує, а судини серця, мозку і печінки – розширює. Прискорює частоту серцевих скорочень. Секрецію шлунка нормалізує.

 

Застосування: поліневрити, гастрити, виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, захворювання печінки, серцева декомпенсація, парези, паралічі.

 

Кокарбоксилаза – при порушенні фосфорилювання тіаміну його лікувальна дія проявляється недостатньо.

Використовується при ацидозах різного походження, цукровому діабеті, порушення серцевого ритму (екстрасистолія, миготлива аритмія), недостатність коронарного кровообігу.

 

Рибофлавін (вітамін В 2) міститься у печінці, яйцях, молочних продуктах, злаках, дріжджах.

 

Біологічна роль. Входить до складу простетичної групи ряду ферментів (оксидаз, дегідрогеназ, цитохромоксидаз). До складу більшості ферментів рибофлавін входить у вигляді флавінаденіндинуклеотиду (ФАД) і тільки в деяких ферментах зустрічається флавінмононуклеотид (рибофлавінмононуклеотид). Бере участь у обміні амінокислот, вуглеводів та жирів.

 

Застосування: Захворювання печінки (гепатити, цирози), міокардит, захворювання шкіри, тиреотоксикоз, розлади зору, кератити, кон’юнктивіти.

 

Піридоксин (вітамін В 6) існує у вигляді трьох сполук: піридоксину, піридоксалю і піридоксаміну. Міститься у дріжджах, бобах, бананах, м’ясі, рибі, печінці.

 

Біологічна роль . В організмі піридоксин окисляється у піридоксаль, який потім фосфорилюється. Піридоксаль бере участь в обміні амінокислот.

 

Застосування : Токсикози вагітних, а також інші токсикози, захворювання шкіри (себорея, екзема, нейродерміт), паркінсонізм після енцефаліту, захворювання печінки, шлунково-кишкового тракту, атеросклероз, анемія, гіпотрофія.

 

Пантотенова кислота (В 5) знаходиться у дріжджах, печінці, яйцях, ікрі риб та інших продуктах.

Біологічна роль : Пантотенова кислота входить до складу коензиму А і таким чином бере участь в обміні вуглеводів, жирів, амінокислот, у синтезі ацетилхоліну, стероїдів.

 

Застосування: захворювання шкіри (дерматози, екзема, світлова еритема, червоний вовчак, трофічні виразки, опіки), бронхіальна астма, катар верхніх дихальних шляхів, неврити, парези, виразкова хвороба шлунка, алкогольний токсикоз, отруєння солями важких металів, для зменшення токсичної дії аміноглікозидних антибіотиків.

 

Кислота нікотинова (вітамін РР, В 3). В організмі нікотинова кислота перетворюється в амід кислоти нікотинової. Останній бере участь в утворенні важливих ферментів: нікотинамідаденіндинуклеотид (НАД) та його фосфату (НАДФ).

         Фармакологічні властивості . Нікотинова кислота підсилює процеси гальмування в корі головного мозку, тобто діє подібно до бромідів. Після прийому нікотинової кислоти спостерігається своєрідна реакція – відчуття жару в ділянці обличчя, язика, глотки, шиї, кінцівок. Одночасно з’являється гіперемія шкіри обличчя, яка поширюється на шию та груди. Іноді появляється “повзання мурашок”, поколювання, свербіння. Гіперемія зумовлена розширенням дрібних судин шкіри та слизових оболонок. Розширюються також судини павутинної оболонки мозку та сітківки ока. Часто спостерігаються короткочасне зниження артеріального тиску та збільшення частоти серцевих скорочень.

         Судинорозширювальний ефект нікотинової кислоти зумовлений стимуляцією судинорозширювальних клітин стовбура головного мозку гематогенним шляхом, а також рефлекторно з слизової оболонки шлунка. Крім того, має значення антагонізм нікотинової кислоти з адреналіном. Реакція коронарних судин залежить від дози. Малі дози (5 – 10 мг) істотно не впливають на тонус коронарних судин, середні дози (25 – 50 мг) в деяких випадках викликають розширення. Великі дози (100 – 200 мг) можуть викликати спазм артерій серця, особливо при склеротичних змінах в них. Амід нікотинової кислоти не впливає на тонус судин.

         Нікотинова кислота стимулює секрецію шлункового соку, підвищує загальну та вільну кислотність. Посилює моторику шлунка і кишечника. Збільшує секрецію панкреатичного соку та вміст у ньому ферментів.

         Застосування: при недостатності кровообігу, коронарній недостатності, облітеруючому ендартеріїті, атеросклерозі, захворюваннях травного тракту (гастрит із секреторною недостатністю), ентерит, коліт, гепатит, бронхіальна астма, цукровий діабет, мігрень, порушення мозкового кровообігу, неврити, екзема, фотодерматоз.

Побічні ефекти : при застосуванні великих доз може розвиватись пошкодження печінки.

 

Ціанокобаламін (вітамін В 12) у природі синтезується мікроорганізмами. У великих кількостях міститься у печінці і нирках.

         Для засвоєння ціанокобаламіну потрібний гастромукопротеїд (внутрішній фактор Кастла), який виробляється залозами слизової оболонки шлунка. Ціанокобаламін утворює комплекс з гастромукопротеїдом. В епітеліальних клітинах кишечника ціанокобаламін вивільняється з комплексу із внутрішнім фактором і надходить у кров. Депонується у печінці.

         Біологічна роль . Ціанокобаламін необхідний для кровотворення. Вплив на еритропоез обумовлений тим, що ціанокобаламін бере участь у синтезі нуклеїнових кислот. Бере також участь в обміні ряду амінокислот, підсилює синтез фосфоліпідів.

 

Застосування: призначають при гіперхромній (перніциозній) анемії (по 50 – 100 мкг) через день, травмах нервової системи (400 – 500 мкг). Про ефективність лікування гіперхромних анемій ціанокобаламіном судять по появі ретикулоцитарного кризу на 5-й день лікування, нормалізації кольорового покажчика, зникнення з периферичної крові клітин мегалобластичного ряду.

 

При залізодефіцитних анеміях призначають по 30 – 50 мкг 2 рази на тиждень. При захворюваннях ЦНС та пошкодженнях периферичних нервів назначають великі дози – 200 – 500 мкг через день. Гепатитах, цирозах печінки 30 –50 мкг.

 

Фолієва кислота (В с) міститься у свіжих овочах, печінці, нирках, яйцях, сирові.

Біологічна роль . Фолієва кислота необхідна для обміну речовин. В цих реакціях бере участь продукт відновлення її – тетрагідрофолієва кислота, для утворення якої потрібна аскорбінова кислота. Тетрагідрофолієва кислота необхідна для синтезу пуринових та піримідинових основ. Фолієва кислота стимулює синтез білків, кровотворення.

 

Застосування: макроцитарна анемія, перніциозна анемія, анемія і лейкопенія викликані радіацією, хронічні захворювання кишечника.

 

Вітамін В 15 (пангамова кислота) є донатором метильних груп і бере участь у синтезі холіну, метіоніну, креатину, нуклеїнових кислот. Сприяє кращому використанню кисню тканинами і збільшенню вмісту креатинфосфату у м’язах та глікогену в печінці, підвищує стійкість організму до гіпоксії. Зменшує токсичну дію алкоголю, барбітуратів, саліцилатів, антибіотиків, глюкокортикоїдів, органічних розчинників (дихлоретан, чотирьох хлористий вуглець, бензин).

 

Застосовування : атеросклероз, гепатити, міокардити, стенокардія, гіпертонічна хвороба, інтоксикація алкоголем, для зменшення токсичної дії лікарських речовин.

 

Полівітамінні препарати

 

Випускається багато різних комбінацій вітамінних препаратів у комбінаціях з макро- та мікроелементами. Перевагу слід віддавати тим полівітамінним препаратам, які містять більш повний комплекс. Серед таких полівітамінних препаратів слід назвати тетравіт, пентовіт, гексавіт, пангексавіт, ундевіт, декамевіт, гендевіт, мультитабс, аевіт.

Взаємозв’язок між вітамінами та іншими ліками

 При комбінованому застосуванні вітамінів можуть мати місце синергізм, антагонізм та індиферентна (незалежна) взаємодія.

         Кислота аскорбінова в сукупності з речовинами Р-вітамінною активністю поліпшують засвоєння та підсилюють біологічну дію кислоти аскорбінової. Введення тіаміну послаблює синергізм між аскорбіновою кислотою та вітаміном Р. Кислота аскорбінова посилює дію окситоцину і естрону на скоротливу активність міометрію.

 

При введенні великих доз кислоти аскорбінової збільшується виділення з сечею рибофлавіну, піридоксину, ціанокобаламіну і навпаки – введення цих вітамінів підсилює екскрецію кислоти аскорбінової.

 Вітаміни групи В. При недостатності рибофлавіну зменшується вміст кислоти аскорбінової в тканинах. Введення в цих випадках рибофлавіну сприяє нормалізації вмісту в тканинах аскорбінової кислоти, а також нагромадження тіаміну, піридоксину і пантотенової кислоти. Тісний зв’язок існує між тіаміном і рибофлавіном. Нестача одного з них приводить до дефіциту іншого. При надмірному введенні тіаміну підсилюється виділення з сечею рибофлавіну і навпаки.

При введенні великих доз кислоти нікотинової збільшується виділення тіаміну та рибофлавіну, але одночасне застосування в оптимальних дозах є доцільним, особливо при порушенні обміну вуглеводів.

         Недостатність піридоксину збільшує потребу в нікотиновій кислоті. Це зумовлено тим, що нікотинова кислота утворюється в організмі з триптофану і таким чином частково покривається потреба у вітаміні РР, а в синтезі нікотинової кислоти з триптофану беруть участь піридоксалеві ферменти.

 У великих дозах тіамін є антагоністом піридоксину.

         Жиророзчинні вітаміни. Ретинол сприяє нагромадженню в організмі кислоти аскорбінової, а великі дози його викликають протилежний ефект. Синергістом ретинолу є кальциферол, що особливо чітко проявляється при лікуванні рахіту. Ефективність комбінації вітаміну А і D підсилюється аскорбіновою кислотою. Токсичність великих доз кальциферолу зменшується ретинолом і навпаки, проте великі дози ретинолу можуть посилити симптоми рахіту.

 Між ретинолом і токоферолом існує синергізм, це зумовлено антиоксидантною дією токоферолу. Синергізм цих речовин сильніше проявляється при комбінації їх з кислотою аскорбіновою.

 

Вітаміни і гормони

 

Щитовидна залоза. Тироксин сприяє утворенню ретинолу з каротину. Недостатнє або надмірне надходження ретинолу приводить до зниження функції щитовидної залози. Оптимальні дози ретинолу нормалізують функцію щитовидної залози.

 

Тіамін сприяє нормалізації функції щитовидної залози при гіпертиреозі. При гіперфункції щитовидної залози зростає потреба в тіаміні та кислоті аскорбіновій, що зумовлено підсиленням окислювальних процесів при цій патології.

 Гіпофіз і наднирники. Токоферол підсилює продукцію тиреотропного гормону, тому тривале застосування великих доз може сприяти розвитку гіперплазії і підвищенню функції щитовидної залози. Тіамін гальмує функцію передньої долі гіпофіза.

 Аскорбінова кислота підсилює синтез глюкокортикоїдів. Крім того аскорбінова кислота підсилює протизапальну дію глюкокортикоїдів і послаблює їх негативну дію на слизову оболонку шлунка і кишечника. Подібно впливає на активність глюкокортикоїдів піридоксин. Стимулюють синтез глюкокортикоїдів також тіамін і пантотенова кислота. При тривалому застосуванні кортикотропіну збільшується потреба у тіаміні, нікотиновій та аскорбіновій кислотах. Гормонопрепарати кори наднирників підвищують виділення з організму тіаміну та аскорбінової кислоти.

 Прищитовидні залози. Встановлено, що тіамін стимулює функцію прищитовидних залоз. При недостатності кальциферолу підсилюється секреція паратгормону, а при тетанії кальциферол зменшує порушення обміну кальцію та фосфору. При відсутності кальциферолу біологічна дія паратгормону не проявляється.

Підшлункова залоза. Піридоксин і рибофлавін стимулюють функцію бета-клітин інсулярного апарату, і при їх недостатності зменшується продукція інсуліну. При цукровому діабеті зростає потреба у тіаміні та зменшується вміст ретинолу в печінці. Дія інсуліну підсилюється тіаміном, рибофлавіном та нікотиновою кислотою. Великі дози аскорбінової кислоти при тривалому введенні можуть викликати глюкозурію. Зниження виділення інсуліну може настати при тривалому застосуванні великих доз ціанокобаламіну. Пригнічення функції бета-клітин підшлункової залози в цих випадках зумовлено кобальтом, що міститься у вітаміні В 12.

 

Статеві залози. Для нормального функціонування статевих залоз необхідний токоферол, вплив якого в цьому випадку підсилюється ретинолом. Авітаміноз аскорбінової кислоти приводить до стійкого зниження гормональної функції статевих залоз. Недостатність тіаміну, а також надлишок аскорбінової кислоти викликають зниження інактивації естрогенів, внаслідок чого підсилюється їх дія.

 

Вітаміни і медикаменти

 Великий інтерес у підсиленні лікарських речовин мають вітаміни. Одним із добре відомих прикладів є підсилення дії серцевих глікозидів тіаміном, особливо його коферментним препаратом кокарбоксилазою. Більший ефект відмічається при одночасному введенні нікотинової кислоти та піридоксину. Піридоксин зменшує токсичну дію серцевих глікозидів.

 Активність діуретиків посилюється тіаміном і токоферолом. Токоферол потенціює також дію наркотичних та анальгетичних засобів. Снодійний ефект барбітуратів посилюється піридоксином.

 Вітамінні препарати зменшують токсичність багатьох речовин. Для зменшення побічної дії стрептоміцину використовують пантотенову кислоту та тіамін. Токсичність ізоніазиду та його похідних зменшується при одночасному введенні піридоксину, тіаміну та аскорбінової кислоти. Для зменшення побічної дії левоміцетину використовують аскорбінову і нікотинову кислоти.

 Лікарські речовини можуть негативно впливати на обмін вітамінів. Сульфаніламіди підсилюють виділення вітамінів групи В з організму. Тетрацикліни можуть призвести до гіповітамінозу В 2, особливо при недостатньому вмісті білків у їжі.

Великі дози піперазину знижують вміст аскорбінової кислоти в тканинах. Наведені дані свідчать про різноманітність взаємозв’язку вітамінів з гормональними препаратами та іншими лікарськими речовинами. Знання взаємозв’язку між вітамінами, гормонами та іншими лікарськими речовинами дає змогу раціонально комбінувати ці засоби і досягати максимального ефекту.

 

КИСЛОТИ, ЛУГИ. СОЛІ ЛУЖНИХ ТА ЛУЖНОЗЕМЕЛЬНИХ МЕТАЛІВ

 

Для життєдіяльності організму необхідні не тільки органічні речовини, але й неорганічні. Із них найбільше значення мають кислоти, основи, солі лужних та лужноземельних металів. Ці сполуки є електролітами, тобто у розчинах дисоціюють на іони. Таким чином, їх дію на організм можна трактувати у термінах електролітної дисоціації.

 

Неорганічні кислоти (хлористоводнева, сірчана, азотна) при місцевій (пререзорбтивній) дії, головним чином взаємодіють іони водню з білками та іншими компонентами клітинних структур і міжклітинної речовини. Тому вираженість дії пропорційна ступеню дисоціації кислоти і концентрації розчину. Неорганічні кислоти як правило мають більш виражену ступінь дисоціації, ніж органічні і при однаковій концентрації їх розчинів проявляють більш виражену дію на тканини.

При потраплянні концентрованих кислот на шкіру і слизові оболонки розвивається коагуляція білків, що призводить до появи опіків (коагуляційний некроз). При опіках сірчаною кислотою спостерігається обвуглення тканин (пошкоджена тканина набуває чорного кольору). Опіки, викликані азотною кислотою, мають жовтувате забарвлення. Дія кислот на шкіру і слизові оболонки залежно від концентрації може бути в’яжучою, подразнювальною або припікаючою.

При опіках неорганічними кислотами переважають симптоми місцевого характеру (некрози). Характерні опіки губ, обличчя, слизових оболонок ротової порожнини і шлунково-кишкового тракту. Спостерігаються різкі болі у роті, за грудиною, у животі, блювота з домішкою крові, набряк гортані, що призводить до затруднення дихання. При значних опіках розвивається больовий шок і колапс. Розвивається нефропатія, яка проявляється гематурією, альбумінурією. Зменшується ємність буферних систем крові, розвивається ацидоз. Симптоми ацидозу: задишка, збудження ЦНС з наступним пригніченням її, судоми, зниження артеріального тиску, коматозний стан.

Лікування опіків кислотами полягає у видаленні кислот із організму та зняття найбільш важких симптомів отруєння. Необхідно чимшвидше за допомогою зонда промити шлунок великою кількістю води (до 10 л.). До води можна додати молоко або яєчний білок. Для нейтралізації кислот може бути використаний магнію окис, альмагел. Після промивання всередину дають молоко, яєчний білок, відвари слизі, рослинні олії.

Пошкоджені слизові оболонки змазують 1% олійним розчином ментолу, всередину призначають анестезин або 0,5% розчин новокаїну. Для зняття больового синдрому вводять внутрішньом’язово анальгетики (промедол, омнопон), можна вводити анальгетики разом із нейролептиками (аміназин), антигістамінні засоби (дипразин, димедрол).

При шоковому стані вводять внутрішньовенно реополіглюкін, 10% розчин глюкози з інсуліном.

Особлива увага приділяється усуненню ацидозу. Для цього підлужують плазму 4% розчином натрію гідрокарбонату.

Фізіологічне значення має кислота хлористоводнева, яка виробляється парієтальними екзокриноцитами слизової оболонки шлунка. Кислота хлористоводнева необхідна для активації пепсиногену, створює оптимальну реакцію для протеолітичної активності пепсину. Під впливом кислоти хлористоводневої підвищується тонус приватника що сповільнює евакуацію вмісту шлунка, підсилює виділення секретину, стимулює секрецію підшлункового соку, підсилює утворення і надходження у кишечник жовчі, стимулює діяльність кишкових залоз, запобігає розвитку мікрофлори у порожнині шлунка, знімає диспептичні явища.

Кислота хлористоводнева застосовується при недостатньому її утворенні залозами шлунка, тобто засіб замісної терапії, для покращення апетиту. Призначають разом із препаратами заліза (для покращення всмоктування його при залізодефіцитних анеміях).

У клініці застосовують кислоту хлористоводневу розведену, яка містить 8% хлористого водню. Вживають по 10 – 15 крапель на ? склянки води, під час їди. Використовують також 1 – 3% розчин кислоти хлористоводневої, приймати всередину під час їди по 1 столовій ложці на ? стакана води.

Кислоту хлористоводневу застосовують у комбінації з пепсином (штучний шлунковий сік), входить також до складу натурального шлункового соку, який отримують від собак та коней.

Органічні кислоти(оцтова, лимонна, мурашина, молочна), будучи відносно слабкими, застосовуються головним чином для надання напоям, харчовим продуктам смаку і для приготування шипучих прохолодних напоїв.

Основи діляться на сильні і слабкі. Сильні основи – це їдкий натрій і калій, карбонат кальцію; слабкі основи – магнію окис, алюмінію гідроокис, натрію гідрокарбонат.

При місцевій дії сильних основ розвивається розм’якшення тканин, опіки (колікваційний некроз). Опіки, викликані основами, більш небезпечні і важче протікають, тому що відбувається розм’якшення тканин і основа проходить у глибину тканини (некрози глибокі і пористі).

 

При опіках основами спостерігаються різкі болі по ходу шлунково-кишкового тракту, блювота з домішкою крові (при потраплянні всередину), зниження артеріального тиску.

Допомога при опіках основами: перш за все необхідно промити обпечене місце водою з додаванням молока, яєчного білка. Можна використати слабкі (2%) розчини оцтової або лимонної кислоти. Дають всередину слизі, для зняття больової реакції вводять наркотичні анальгетики (омнопон, промедол), проводять протишокові заходи, а також симптоматичне лікування.

У медичній практиці застосовуються слабкі основи (магнію окис, магнію трисилікат, алюмінію гідроокис, натрію гідрокарбонат).

При місцевій дії слабких основ спостерігається розм’якшення епідермісу, подразнення тканин. Вони сприяють розчиненню муцину, а також застосовують слабкі основи для полоскання горла, для звільнення від густого і в’язкого слизу.

 Слабкі основи нейтралізують кислоту, яка міститься у шлунку. Внаслідок підвищення рН у порожнині шлунка знижується тонус пілоруса і прискорюється евакуація вмісту шлунка, пригнічується виділення панкреатичного соку. При тривалому застосуванні спостерігається зниження шлункової секреції.

Основи широко застосовують як антацидні засоби, тобто речовини, що нейтралізують хлористоводневу кислоту шлункового соку. Антацидна активність їх оцінюється по наявності 0,1N розчину хлористоводневої кислоти, яка нейтралізує 1 г препарату. За активністю нейтралізуючої дії розміщаються у такому порядку: магнію окис > алюмінію гідроокис > кальцію карбонат > натрію гідрокарбонат.

Суттєве значення має швидкість розвитку і тривалість дії антацидів, а також ступінь підвищення рН. При застосуванні натрію гідрокарбонату ефект розвивається швидко і триває до 30 хв. Прийом великих доз препарату викликає підвищення рН до 7,0 і більше. При взаємодії натрію гідрокарбонату з кислотою утворюється вуглекислий газ, який, заповнюючи шлунок, викликає відчуття дискомфорту, а при виразковій хворобі шлунка може призвести до перфорації слизової оболонки. Вуглекислий газ викликає подразнення слизової оболонки шлунка, що веде до підвищення шлункової секреції. При прийомі великих доз натрію гідрокарбонату частина його, яка не прореагувала з кислотою, надходить у кишечник і всмоктується в кров, що приводить до підвищення лужних (основних) резервів крові. Розвивається алкалоз (втрата апетиту, нудота, блювання, болі у череві, головні болі, сповільнення дихання, підвищення рефлексів, гіперестезія).

 При взаємодії інших антацидів (окис магнію, алюмінію гідроокис, трисилікат магнію) з кислотою хлористоводневою вуглекислий газ не утворюється (не спостерігається посилення виділення СО 2, як це буває при застосуванні натрію гідрокарбонату). Тому ці препарати частіше всього застосовують при гіперацидних гастритах. Ефект розвивається повільно, але дія тривала.

Антацидні засоби у шлунково-кишковому тракті застосовують при гастритах, виразковій хворобі шлунка, для профілактики шлунково-кишкових кровотеч при тривалому застосуванні глюкокортикоїдів та саліцилатів.

 

Солі лужних металів.

 

Натрій є одним із основних катіонів, необхідних для забезпечення життєво важливих функцій. Він підтримує кислотно-лужну рівновагу й осмотичний тиск всередині клітини і внутрішньоклітинної рідини.

Іони натрію підвищують чутливість гладкої мускулатури до катехоламінів, відіграють роль у механізмі короткочасної пам’яті.

Кількість натрію в організмі складає 0,1% від загальної маси тіла. Міститься в усіх тканинах, є основним катіоном позаклітинної рідини. У плазмі крові вміст натрію складає 120 – 140 мекв/л.

Фізіологічна потреба натрію 4 – 5 г, така ж кількість виводиться з організму, хоч в організм надходить до 20 г натрію хлориду.

Всмоктування натрію починається у шлунку і закінчується в кишечнику. Розподіляється по всьому організму. Обмін натрію регулюється натрій-калієвим насосом. Із організму натрій виводиться нирками (до 95%).

Деякі лікарські речовини здатні впливати на обмін натрію, перш за все на його виділення нирками, що за відповідних умов може зменшувати або збільшувати його кількість в організмі.

Глюкокортикоїди здатні затримувати натрій в організмі, що приводить до підвищення концентрації його у плазмі (гіпернатріемія), крім того гіпернатріемію можуть викликати амідопірин, бутадіон, естрогени, симпатолітики, гангліоблокатори.

Затримка натрію в організмі супроводжується підсиленням реабсорбції води, внаслідок чого збільшується об’єм циркулюючої крові. Найбільш ранньою ознакою затримки натрію і води в організмі є збільшення маси тіла, підвищення артеріального тиску. Затримка натрію може викликати також накопичення рідини в ЦНС, що проявляється набряком мозку.

Для попередження затримки натрію рекомендується зменшити прийом його до 0,5 г на добу (1 – 2 г натрію хлориду). Якщо ж набряки все-таки з’являються, то призначають сечогінні засоби (гідрохлортіазид, фуросемід, спіронолактон).

 Гостра втрата натрію може спостерігатися при застосуванні діуретиків (фуросемід, гідрохлортіазид, кислота етакринова). У таких випадках необхідно відновити об’єм циркулюючої крові.

При тривалому застосуванні деяких сечогінних засобів може розвиватись гіпонатріемія і гіпокаліемія, яка супроводжується підвищенням вмісту білка і сечовини у крові, зниженням артеріального тиску, сонливістю, блювання. Для лікування цього стану використовують компенсаторне введення натрію і калію хлориду. При лікуванні набряків діуретиками тіазидового ряду часто розвивається гіпокаліемія, підвищується рН крові (метаболічний алкалоз).

Натрію хлорид застосовується у вигляді розчину різних концентрацій (ізо-, гіпо-, гіпертонічні розчини).

 

Ізотонічний (0,9%) розчин натрію хлориду використовують для промивання очей, слизових оболонок, для приготування розчинів лікарських речовин, при гіповолемії.

Гіпертонічний (5 – 10%) розчин використовують для підсилення секреції залоз шлунка. Місцево застосовують при лікуванні гнійних ран (підсилює відтік гною із рани і сприяє розвитку грануляції). Проявляє протимікробну дію. Внутрішньовенне введення гіпертонічного розчину застосовують при легеневих і шлункових кровотечах. Всередину – для промивання шлунка при отруєнні нітратом срібла (утворюється нерозчинний срібла хлорид).

 Гіпотонічний (0,6%) розчин використовують для приготування розчинів місцевих анестетиків (новокаїн, ксикаїн).

 

Калій є одним із основних катіонів, необхідних для забезпечення життєвих процесів в організмі.

В організмі людини міститься біля 250 г калію, із них 98% знаходиться всередині клітин. У плазмі крові міститься до 4,5 ммоль/л, в основному в іонізованій формі. Добова потреба калію складає 2 – 5 г.

У шлунково-кишковому тракті всмоктується добре, поступає у печінку, а потім у кров. Надлишок його виводиться нирками.

Іони калію відіграють важливу роль у підтримці мембранного потенціалу спокою. Це забезпечується тим, що клітини здатні активно (з затратою енергії) захоплювати іони калію із навколишнього середовища в обмін на іони натрію (K-Na-насос), а проникливість цитоплазматичної мембрани для іонів К + набагато вища, ніж для іонів Na + (75:1). Тому навіть невеликі зміни вмісту іонів К + у клітинах і міжклітинній рідині приводить до значних змін мембранного потенціалу і збудження нервової та м’язової тканини.

Іони калію беруть участь у генерації потенціалу дії, в проведенні імпульсів по нервових волокнах, у синаптичній передачі нервового збудження, стимулюють холінергічну іннервацію, підсилюють виділення адреналіну із мозкового шару наднирників. При цьому переважають симптоми стимуляції холінергічної іннервації.

Під впливом іонів калію підвищується тонус і сила скорочень скелетних і гладких м’язів.

Іони калію мають важливе значення у регуляції функції серця. Дія іонів калію на серце залежить від дози, а саме – терапевтичні дози солей калію викликають зниження збудливості серця і внутрiшньом’язової провідності. При збільшенні концентрації калію у крові розвивається пригнічення всіх функцій серця. За дією на збудливість міокарда іони калію є антагоністами серцевих глікозидів.

Посилюють виділення калію з організму глюкокортикоїди, мінералокортикоїди, сечогінні засоби (особливо тіазиди), серцеві глікозиди, інсулін, андрогени та інші препарати.

Посилене виведення калію з організму забезпечує зменшення його вмісту в клітинах, значне зниження його у крові призводить до гіпокаліемії.

Симптоми гіпокаліемії : загальна слабість, блювання, параліч кінцівок, послаблення скоротливої активності міокарда, тахікардія.

 

Для попередження гіпокаліемії призначають дієту багату калієм – картопля печена, родзинки, горіхи, банани; крім того призначають калію хлорид по 2 – 4 г на добу, у важких випадках вводять внутрішньовенно крапельно 0,4% розчин хлориду калію на 5% розчині глюкози.

В окремих випадках (призначення спіронолактону, тріамтерену, при передозуванні фосфорорганічними сполуками) розвивається гіперкаліемія.

Симптоми гіперкаліємії: запаморочення, загальна слабість, апатія, порушення чутливості, парези, паралічі, брадикардія, аритмії.

Для профілактики гіперкаліємії необхідно обмежити дієту багату калієм. Призначають солі кальцію. При алкалозі вводять натрію хлорид, а при ацидозі – натрію гідрокарбонат.

У клініці використовують неорганічні сполуки калію – калію хлорид і органічні – калію ацетат, калію оротат і інші.

Калію хлорид призначають для попередження і зняття гіпокаліемії, при аритміях (особливо при інтоксикації серцевими глікозидами).

Калію оротат застосовують в основному як анаболічний засіб.

Солі калію можуть викликати диспептичні розлади (нудота, блювання, проноси).

 

Солі лужноземельних металів. Кальцій належить до елементів з високою біологічною активність. Є основним компонентом кісток і зубів, бере участь – у багатьох життєво важливих процесах. В організмі людини кальцію міститься до 200 г. У кістках, зубах, хрящах кальцію міститься до 99% від усієї кількості його в організмі, у клітинах інших тканин і міжклітинної рідини міститься біля 1%. У плазмі крові кальцій міститься в іонізованому стані, а інша кількість – зв’язана з білками, ліпідами, фосфатами та органічними кислотами. У клітинах кальцій зв’язаний з білками і фосфоліпідами клітинних мембран. Добова потреба кальцію становить до 1 г, надходячи з їжею, кальцій всмоктується у кишечнику. Для засвоєння кальцію необхідні жири (на 10 г кальцію 1 г жиру) і фосфати (на 1 г кальцію 2 г фосфатів). Всмоктування кальцію зменшується при підвищеній кількості магнію, калію і органічних кислот. Для кращого всмоктування іонів кальцію необхідний вітамін D. Виводиться кальцій в основному кишечником, а частково – нирками.

 

Кальцій бере участь у біохімічних і фізіологічних процесах.

 

Вміст кальцію у рідині, яка оточує нервову клітину, суттєво впливає на проникливість клітинних мембран для іонів натрію і калію. Зниження рівня кальцію викликає підвищення проникливості мембран для натрію і підвищення збудливості нейрона. Кальцій бере участь у регуляції тонусу вегетативної нервової системи – підвищує тонус симпатичної нервової системи. Іони кальцію підвищується рефлекторну збудливість спинного мозку.

Кальцій необхідний для синтезу ацетилхоліну, виділення медіатору із нервового закінчення і для взаємодії ацетилхоліну з холінорецепторами, для здійснення секреторної функції екзо- і ендокринних залоз.

Іони кальцію беруть участь у м’язовому скороченні, вони зв’язуються з білками – тропоніном, який блокує активні центри актину, в результаті цього активні центри звільняються і настає можливість утворення актин-міозинового комплексу. Під впливом солей кальцію посилюється серцева діяльність, підвищується збудливість міокарда.

Іони кальцію є одним із основних факторів зсідання крові (IV фактор), регулюють активність деяких ферментів.

Якщо вміст кальцію у крові знижується, то нормалізація концентрації його відбувається за участі паратгормону. При недостатній функції прищитовидних залоз розвивається гіпокальціемія (підвищується збудливість ЦНС і м’язів, у важких випадках розвивається кома). Гіпокальціемія спостерігається також при спазмофілії, порушеннях всмоктування кальцію у кишечнику, дефіциті вітаміну D, цукровому діабеті, прийомі великих доз глюкокортикоїдів, потраплянні в організм речовин, які зв’язують іони кальцію при переливанні великої кількості цитратної крові – містить цитрат натрію, який зв’язує іони кальцію, отруєння фторидами, оксалатами, етиленгліколем.

Кортикотропін і глюкокортикоїди підсилюють вихід кальцію із кісток, що може призвести до остеопорозу та їх ламкості.

Для лікування гіпокальціемії застосовують кальцію хлорид. При зниженій функції прищитовидної залози вводять паратиреоідин. При рахіті – солі кальцію з вітаміном D.

Гіперкальціемія спостерігається при застосуванні великих доз вітаміну D, підвищеній функції прищитовидних залоз, при деяких злоякісних пухлинах (мієлома, саркоїдоз кісток).

Симптоми гіперкальціемії: затримка росту, анорексія, нудота, блювання, запори, поліурія, зниження тонусу м’язів, гіперрефлексія, зниження пам’яті, гіпертензія, кальциноз судин.

Солі кальцію застосовують при алергічних запальних процесах, гіпофункції прищитовидних залоз, отруєнні солями магнію, щавлевою кислотою, фторидами.

У клініці застосовують кальцію хлорид, глюконат і лактат.

Кальцію хлорид володіє найбільш високою ступінню дисоціації, тому його розчини при підшкірному, внутрішньом’язовому введенні проявляють подразнювальну дію, можуть викликати некроз тканин. Кальцію хлорид вводять внутрішньовенно або всередину.

Кальцію глюконат має низьку ступінь дисоціації, тому його розчини можна вводити як внутрішньовенно, так і внутрішньом’язово. У кишечнику всмоктується повільно, тому призначають великі дози.

 

Магній . В організмі людини міститься біля 20 г магнію. Половина його міститься у кістках, решта у м’язах й біологічних рідинах. Магній є внутрішньоклітинним елементом, його концентрація у клітинах в 3 – 10 разів вища, ніж у позаклітинному середовищі. У плазмі крові 60% магнію перебуває в іонізованому стані, 30% – у зв’язаній формі з білками, 10% – у складі комплексних сполук з білками, ліпідами і нуклеотидами (АТФ, АДФ).

Магній є активатором багатьох ферментних систем, бере участь у гліколізі, синтезі білків, ліпідів, нуклеїнових кислот.

Іони магнію необхідні для нормального функціонування нервової і м’язової системи. На ЦНС іони магнію мають пригнічувальну дію. На серцево-судинну систему проявляють гіпотензивну дію (зниження артеріального тиску обумовлено пригніченням судинорухового центру, гальмуванням передачі збудження у вегетативних гангліях і прямою пригнічувальною дією на гладкі м’язи судин). Солі магнію знижують тонус скелетної мускулатури (блокують збудження в нервово-м’язових синапсах, а також за рахунок пригнічувальної дії на ЦНС).

У шлунково-кишковому тракті іони магнію всмоктуються погано. Прийнятий всередину магнію сульфат у кишечнику підвищує осмотичний тиск, внаслідок чого затримується всмоктування води із кишечника, розріджується вміст кишечника і збільшується об’єм кишечника. Це приводить до подразнення інтерорецепторів стінки кишечника, і розвивається послаблюючий ефект.

Солі магнію проявляють також жовчогінну дію, що зв’язане з вивільненням холецистокініну при дії іонів магнію на слизову оболонку дванадцятипалої кишки.

Внутрішньовенне введення препарату може призвести до наркозу.

Побічні ефекти магнію сульфату: при парентеральному введенні спостерігається сонливість, наркоз, гіпотензія, поверхневе дихання.

При передозуванні застосовують антагоністи іонів магнію – солі кальцію (вводять внутрішньовенно кальцію хлорид або глюконат).

У клініці застосовують магнію сульфат парентерально як заспокійливий, гіпотензивний, протисудомний, спазмолітичний засіб.

Всередину застосовують при запорах, холециститах.

Барій . Іони барію відзначаються високою токсичністю. Тому при резорбтивній дії розчинних солей барію хлорид спостерігається отруєння.

Барію хлорид наділений вираженою міотропністю. Він викликає сильні, спастичного характеру скорочення гладкої мускулатури і підсилення скорочення міокарду, тремор скелетної мускулатури. Одночасно іони барію мають паралізуючу дію на ЦНС.

У зв’язку з сильними скороченнями гладкої мускулатури судин під впливом іонів барію спостерігається підвищення артеріального тиску, спазми коронарних і брижових судин, підсилення скорочення гладкої мускулатури шлунково-кишкового тракту, що призводить до різких спастичних болів у черевній порожнині.

 

За дією на серце іони барію подібні з серцевими глікозидами – викликають посилення скорочень міокарда з наступною систолічною зупинкою серця, але на відміну від серцевих глікозидів не викликають брадикардії.

Приотруєнніпризначають : вдихати амілнітрит, нітрогліцерин під язик для зняття спазму коронарних і брижових судин. Зняти спазми гладкої мускулатури шлунково-кишкового тракту можна шляхом введення атропіноподібних речовин (атропіну сульфат, платифіліну гідротартрат, метацину), наркотичних анальгетиків (омнопону або промедолу), спазмолітиків міотропної дії (папаверину гідрохлориду, дибазолу). Для промивання шлунка дають всередину велику кількість рідини, а також сульфат натрію при цьому утворюється нерозчинний барію сульфат і натрію хлорид які виводяться із організму.

Нерозчинна сіль – барію сульфат як рентгеноконтрастна речовина (не всмоктується у шлунково-кишковому тракті), тому її використовують для приготування контрастної маси, необхідної при рентгеноскопії і рентгенографії шлунково-кишкового тракту.

 

ПРОТИЗАПАЛЬНІ ЗАСОБИ

Запалення є основним патогенетичним компонентом багатьох захворювань різної етиології і однією із найважливіших проблем загальної патології і клініки. Ця реакція організму на пошкодження приймає участь у формуванні багатьох захворювань, які зустрічаються в практичній діяльності лікаря.

У формуванні відчуття болю значну роль відіграє запальний процес, який, незалежно від етіології має декілька фаз, які йдуть одна за одною:

– короткочасне звуження і тривале розширення мікросудин в ділянці запалення, що приводить до гіпертермії і стимулює збільшення проникливості судин;

– значне підвищення проникливості стінки посткапілярних венул, послідуюче сповільнення кровообігу і прилипання лейкоцитів до внутрішньої стінки мікросудин;

– проникнення лейкоцитів і еритроцитів через пошкоджену стінку судин із-за збільшення її проникливості;

– розгортання поза судинних процесів – хемотаксису і фагоцитозу пошкоджених тканин;

– проліферація тканин.

При лікуванні запалення різної етіології широко використовуються нестероїдні протизапальні засоби, які, як правило, володіють не тільки протизапальним але і болетамувальним, жарознижувальним ефектом. Всі препарати мають гальмівну дію на агрегацію тромбоцитів.

На сьогоднішній день у медичній практиці використовують багато різних стероїдних та нестероїдних протизапальних засобів.

Протизапальні засоби поділяють на:

І. Стероїдні протизапальні засоби (глюкокортикоїди – кортизон, гідрокортизон, преднізолон, триамцинолон, дексаметазон)

ІІ. Нестероїдні протизапальні засоби.

Нестероїдні протизапальні засоби за хімічною будовою є такі:

1.Блокатори циклооксигенази 1 і 2:

А.Похідні кислот:

а) Саліцилової кислоти (кислота ацетилсаліцилова, натрію саліцилат);

б) Антранілової кислоти (мефенамова, флуфенамова кислоти).

Б . Арилалканові кислоти:

а) Арилоцтової кислоти (диклофенак, фенфлофенак);

б) Гетероалоцтової кислоти (клоперак, толметин);

в) Індолоцтової кислоти (індометацин, суліндак, ацеметацин);

г) Ізонікотинової кислоти (амізон);

д) Арилпропіонові кислоти (ібупрофен, напроксен, супрофен).

В. Енолікові кислоти:

а) Піразолідиндіони (фенілбутазон – бутадіон; оксифенілбутазон);

б) Оксиками (піроксикам, геноксикам, лорноксикам, мелоксикам, целебрекс).

Г. Некислотні похідні:

а) похідні піразолону (амідопірин, анальгін);

б) похідні інших груп(проквазон, триамід, флуфізон, тиноридин, колхіцин – колхамін).

Д. Комбіновані препарати: (“Артротек“ – диклофенак + мізопростол; “Амбене” – фенілбутазон+дексаметазон;“Аспіфат” – кислота ацетилсаліцилова+сукралфат).

Е. Протиревматичні препарати з повільною дією (пеніциламін; хлорохін – делагіл).

Є. Імунодепресанти – цитостатики (хлорбутин, циклофосфан, метотрексат).

Селективні блокатори ЦОГ 2 (мелоксикам – моваліс; целебрекс).

Стероїдні протизапальні засоби

– механізм протизапальної дії глюкокортикоїдів полягає в гальмуванні утворення класичних медіаторів запалення: простагландинів і лейкотрієнів внаслідок пригнічення активності ферменту фосфоліпази А-2, гістаміну, кінінів, серотоніну.

Глюкокортикоїди знижують чутливість рецепторів до медіаторів запалення, блокують адгезію і міграцію лейкоцитів, зменшують розширення капілярів. Гальмують альтеративну фазу запалення, внаслідок сповільнення вивільнення лізосомальних ферментів з протеолітичною дією за рахунок стабілізації мембрани лізосом.

Нестероїдні протизапальні засоби.

У розвитку запалення важлива роль відводиться простагландинам, і так склалося, що протизапальна дія нестероїдних протизапальних засобів як правило пов’язують із блокуванням їх синтезу.

Попередником простагландинів є арахідонова кислота, яка під дією фосфоліпази вивільняється із мембранних фосфоліпідів. Перетворення арахідонової кислоти може відбуватися двома шляхами: ліпоксигеназний шлях приводить до утворення лейкотрієнів, а циклооксигеназний – до утворення простагландинів, тромбоксанів і простациклів.

За силою протизапальної дії розміщуються в такому порядку: моваліс=целебрекс > індометацин > флурбіпрофен > диклофенак натрію > піроксикам > кетопрофен > напроксен > ібупрофен > кислота ацетилсаліцилова.

За аналгезуючим ефектом нестероїдні протизапальні засоби розміщуються у такій послідовності: моваліс=целебрекс > диклофенак натрію > індометацин > флурбіпрофен > ібупрофен > кислота ацетилсаліцилова > кетопрофен.

Нестероїдні протизапальні засоби мають різний період напіввиведення із організму, що видно з поданої нижче таблиці.

Період напіввиведення різних нестероїдних протизапальних засобів

Група	Препарати	Час напіввиведення (год)
Короткочасної дії	Кислота ацетилсаліцилова	0,25
	Диклофенак натрію	1,0
	Ібупрофен	2,0
	Індометацин	4,0
Довготривалої дії	Напроксен, Суліндак	14,0
	Мелоксикам, целебрекс	24,0
	Піроксикам	57,0
	Фенілбутазон (бутадіон)	68,0

Препарати тривалої дії призначають 2 рази на день.

Нестероїдні протизапальні засоби подразнюють слизову оболонку шлунково-кишкового тракту, тому їх потрібно приймати після їди.

У механізмі протизапальної дії як стероїдних, так і нестероїдних засобів основне значення має їх прямий вплив на процеси, які відбуваються в осередку запалення.

Стероїдні протизапальні засоби, перш за все, зменшують проникливість судин, підвищують їх тонус, послаблюють набряк, обмежують міграцію лейкоцитів. Крім того вони зменшують утворення ряду медіаторів запалення. Механізм протизапальної дії глюкокортикоїдів вивчений не остаточно, є відомості про те, що глюкокортикоїди пригнічують фосфоліпазу А 2, необхідну для синтезу арахідонової кислоти, з якої в подальшому утворюються простагландини. Є дані і про те, що самі глюкокортикоїди не мають прямої дії на фосфоліпазу, а сприяють вивільненню поліпептиду, який інгібує вказаний фермент. Враховуючи, що глюкокортикоїди впливають на рівні синтезу арахідонової кислоти, в їх протизапальній дії може мати значення не тільки пригнічення синтезу простагландинів, але й оксикислот і лейкотрієнів, які контролюють міграцію лейкоцитів в осередок запалення. При окремих захворюваннях (ревматизм, колагенози), коли запалення обумовлене і підтримується алергічними процесами, в механізмі дії стероїдів має значення також їх імунодепресивна та протиалергічна дія. Протизапальний ефект стероїдних засобів проявляється на всіх фазах запального процесу, незалежно від його причини і пояснюється прямим впливом на осередок запалення. Протиалергічні властивості глюкокортикоїдів зв’язані з їх протизапальним ефектом.

Глюкокортикоїди застосовують при колагенозах, ревматизмі, запальних захворюваннях шкіри, кератиті, іриті, при алергічних захворювання.

Для всіх груп нестероїдних протизапальних засобів характерні протизапальна, жарознижуюча й аналгезуюча дія.

Особливої уваги заслуговує амізон у якого протизапальний ефект є результатом стабілізації плазматичних і лізосомальних мембран, антиоксидантної дії, нормалізації енергетичного обміну у вогнищі запалення, ослаблення судинної реакції.

Механізм протизапальної дії нестероїдних засобів : пригнічення синтезу простагландинів, пов’язане з пригніченням ферменту циклооксигенази (ЦОГ) – ключового ферменту метаболізму арахідонової кислоти. Відомо, що продукти арахідонової кислоти простагландини і лейкотрієни – медіатори запалення. Молекули арахідонової кислоти утворюються при звільненні із клітинної мембрани фосфоліпідів і метаболізуються по циклооксигеназному або ліпооксигеназному шляху.

Механізм протизапальної дії пов’язаний з інгібуючим впливом на циклооксигеназу, яка необхідна для синтезу циклічних ендопероксидів. При цьому зменшується продукція простагландинів, що приводить до зниження проявів запалення, гіперемії, набряку і болю.

Встановлено, що існує щонайменше два ізоферменти ЦОГ, які блокуються нестероїдними протизапальними засобами. Перший ізофермент – ЦОГ 1 (існує в нормі) бере участь у регуляції життєво необхідних функцій, в тому числі роботи шлунка та системи згортання крові, контролює продукцію простагландинів, які регулюють цілість слизової оболонки шлунково-кишкового тракту, функцію тромбоцитів і нирковий кровотік. Другий ізофермент – ЦОГ 2 (індукований) бере участь у виникненні болю і запалення, синтезі простагландинів при запаленні.

Слід відмітити, що ЦОГ 2 за нормальних умов відсутня і утворюється під дією деяких тканинних факторів, що індукують запальну реакцію (цитокініни). Протизапальна дія нестероїдних засобів обумовлена блокуванням ЦОГ 2, а небажані реакції – блокуванням ЦОГ 1. Розроблені нові нестероїдні протизапальні засоби, які здатні селективно блокувати ЦОГ 2, мають високу протизапальну і мінімальну ульцерогенну дію (мелоксикам – моваліс; целебрекс, німесулід) – похідні енолікової кислоти.

Встановлено, що після прийому всередину вищезгадані засоби повністю всмоктуються у шлунково-кишковому тракті, біодоступність 90%. Період напіввиведення складає 22 години при прийомі всередину і 20 годин при внутрішньовенному введенні. Застосовують 1 раз на день при коксартрозі, ревматизмі, деформуючому остеоартрозі, тендовагініті, бурситі, а також при болях післяопераційних.

Більш вираженою протизапальною активністю ніж мелоксикам володіють набуметон і целекоксиб. Ці препарати впливають на ЦОГ 2 не самі, а їх метаболіти. Мають менш виражені побічні ефекти.

Механізм жарознижувальної дії нестероїдних протизапальних засобів полягає у порушенні синтезу простагландинів і зменшення їх пірогенного ефекту на центр теплорегуляції (гіпоталамус). Підвищується тепловіддача (розширюються судини шкіри).

За інтенсивністю жарознижувальної дії нестероїдні протизапальні засоби можна розмістити в такому порядку: ортофен > індометацин > анальгін > мефенамова кислота > парацетамол > ацетилсаліцилова кислота.

Жарознижувальні препарати показані тільки при температурі тіла вище 38,5 С.

При підвищенні температури тіла відбувається мобілізація лейкоцитів із місць депонування, посилюється їх фагоцитарна активність, підвищується лабільність мембран лізосом у фагоцитах, що сприяє вивільненню лізосомальних ферментів і завершенню фагоцитозу, зростає продукція інтерферону.

Анальгетичний ефект . Нестероїдні протизапальні засоби пригнічують біль, пов’язаний із запаленням, їх використовують при міозитах, невритах, пульпітах.

Особливо важливою ознакою нестероїдних протизапальних засобів є те, що вони не викликають явищ фізичної залежності, і після відміни препарату у хворого не виникає явищ абстиненції.

Нестероїдні протизапальні засоби пригнічують фазу ексудації і проліферації. Це є наслідком пригнічення ЦОГ. Блокування ферменту знижує утворення циклічних ендоперекисів.

Нестероїдні протизапальні засоби, блокуючи ЦОГ, пригнічують утворення простагландинів у ділянці запалення і цим самим пригнічують викликані ними ефекти, запобігають вивільненню вільних радикалів із циклічних ендоперекисів та утворення перекисів ліпідів у клітинних мембранах.

Зменшуючи ексудацію, нестероїдні протизапальні засоби запобігають потраплянню у тканини факторів плазми крові, що стимулюють гіалуронідазу і накопичення цГМФ, який активує синтез колагену фібробластами. Нестероїдні протизапальні засоби пригнічують і проліферативний процес.

На ексудативну фазу найбільший вплив мають саліцилати, бутадіон і анальгін. На проліферативну фазу – індометацин, мефенамова кислота.

У механізмі десенсибілізуючої дії нестероїдних протизапальних засобів має значення блокування ЦОГ. Наслідком блокування ЦОГ є зниження утворення ПГЕ 2. Відомо, що ПГЕ бере участь у підготовці лімфоцитів до поділу і блокування його синтезу, порушує процес поділу лімфоцитів і їх бласттрансформацію. Таким чином нестероїдні протизапальні засоби впливають на протікання захворювань, в патогенезі яких мають місце сповільнені алергічні реакції (ревматизм, колагенози)

Застосування : Біль різного генезу (при ревматизмі, колагенозах, ревматоїдному поліартриті, гострій подагрі, дистрофічні захворювання сітківки і зорового нерва, у хворих з хронічним алкоголізмом, аденофарингокон’юнктивальна лихоманка.

Побічні ефекти . Нестероїдні протизапальні засоби пригнічують утворення ПГЕ 2 у слизовій оболонці шлунка. В результаті цього знижується цитозахисна дія на слизову оболонку, підвищується секреція хлористоводневої кислоти, що сприяє утворенню виразок – ульцерогенна дія, кровотечі із шлунково-кишкового тракту (внаслідок ерозій). Такою дією володіють саліцилати, (фенілбутазон) бутадіон, індометацин.

Нестероїдні протизапальні засоби можуть викликати бронхоспазм, який є наслідком переваги синтезу повільно реагуючої субстанції анафілаксії та інших метаболітів арахідонової кислоти.

Хлорохін (делагіл, хінгамін) – основна дія його полягає у стабілізації клітинних і субклітинних мембран. У результаті знижується проникливість клітинних мембран лізосом і вихід їх ферментів у клітину і із неї. Гальмує вивільнення деяких лімфокінів. Обмежує патологічний осередок запалення. Із шлунково-кишкового тракту всмоктується добре, зв’язується з білками крові. Ефект розвивається через 10 днів і триває 2 місяці.

Застосування хлорохіну: при ревматоїдному артриті, діенцефальному синдромі, нефротичній формі гломерулонефриту.

Побічні ефекти : зниження секреції шлункового соку, ретинопатія, неврит слухового і зорового нервів.

Пеніциламін – продукт метаболізму пеніциліну. У зв’язку з його властивістю утворювати комплексні сполуки з важкими металами (ртуть, золото, мідь та інші) його використовують при лікуванні гепатолентикулярної дегенерації, зв’язаної з порушенням обміну міді і її надлишкове накопичення в різних тканинах. У таких хворих виявляється недостатня кількість церулоплазміну – мідьвмісного білка плазми. Зв’язуючи мідь і збільшуючи виділення її з організму, пеніциламін, який призначають тривалий час, запобігає подальшому розвитку захворювання і покращує стан хворого.

ЗАСОБИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ПРОЦЕСИ АЛЕРГІЇ. ІМУНОТРОПНІ ЗАСОБИ

Протиалергічні засоби

Лікарські речовини, які використовуються при алергічних процесах. Алергічні реакції розповсюджені дуже широко. Алергія, в основі своїй це патологічно підвищена імунна реакція, яка виникає при попаданні в сенсибілізований організм антигену (алергену). В окремих випадках алергічна реакція розвивається дуже швидко – через декілька хвилин і триває годинами (реакції швидкого типу), в інших – розвивається через декілька годин або днів і триває тижнями (реакції сповільненого типу).

Класифікація:

а) засоби, які застосовують при алергіях швидкого типу;

б) засоби, які застосовують при алергіях сповільненого типу.

Алергічні реакції розвиваються внаслідок продукції антитіл (гуморальний механізм). Клітинний механізм розвивається при участі імунокомпетентних клітин. Імунна відповідь формується взаємодією між фагоцитами, регуляторними лімфоцитами (Т-хелпери і Т- супресори), ефекторними лімфоцитами (цитотоксичними Т-клітинами; В-клітинами), які продукують антитіла. Лімфоцити, активовані антигеном, продукують біологічно активні пептидні сполуки, які регулюють і посилюють імунну відповідь (лімфокіни або цитокіни). Лімфокіни відіграють важливу роль у регуляції взаємодії імунокомпетентних клітин, а значить, у розвитку імунної реакції.

 

Виділяють такі реакції гіперчутливості:

1) реакції швидкого типу (через декілька хвилин або годин після повторного контакту з антигеном);

2) реакції сповільненого типу (через декілька днів).

Реакції швидкого типу обумовлені взаємодією антигену з антитілом (алергічний бронхоспазм, риніт, анафілактичний шок, кропивниця).

Реакції сповільненого типу пов’язані з клітинним імунітетом і залежать від присутності сенсибілізованих Т-лімфоцитів (туберкулінова проба, дерматит контактний, трансплантація органів, аутоімунні пошкодження).

При алергічних реакціях швидкого типу застосовують:

1.Лікарські речовини, які запобігають вивільненню із сенсибілізованих тучних клітин і базофілів гістаміну (глюкокортикоїди, кромолін-натрій, кетотіфен, бета-адреноміметики, еуфілін).

2. Лікарські речовини, які запобігають взаємодії вільного гістаміну з тканевими рецепторами – протигістамінні засоби – Н 1-блокатори (димедрол, дипразин, супрастин, тавегіл, фенкарол, астемізол, лоратадин – агістам; телфаст – фексофенадину гідрохлорид).

3. Лікарські речовини, які усувають загальні прояви алергічних реакцій при анафілактичному шоку (адреноміметики, бронхолітики міотропної дії ).

4. Лікарські засоби, які зменшують пошкодження тканин (глюкокортикоїди ).

При алергічних реакціях сповільненого типу використовують:

1. Лікарські речовини, які пригнічують імуногенез (клітинний) – імунодепресанти (глюкокортикоїди, цитостатики, циклоспорин А). Вони пригнічують проліферацію лімфоцитів (Т-лімфоцитів) .

2. Лікарські речовини, які зменшують пошкодження тканин. Пригнічують фазу алергічного процесу, який характеризується осередком асептичного запалення (стероїдні і нестероїдні протизапальні засоби).

Основними показаннями до застосування глюкокортикоїдів є астматичний статус, який потребує швидкого внутрішньовенного введення гідрокортизону або преднізолону, одночасно дають вдихати аерозоль беклометазону.

Призначаючи глюкортикоїди слід пам’ятати, що вони пригнічують імунну резистентність, можуть сприяти розвитку інфекції і таким чином підтримувати захворювання.

Механізм антиалергічної та десенсибілізуючої дії глюкокортикоїдів полягає у пригніченні вивільнення гістаміну в запальних тканинах та десенсибілізацією Н 1-рецепторів до медіаторів алергії.

Для прискорення утворення ендогенних глюкокортикоїдів можна використати етимізол, кальцію пантотенат, піридоксину гідрохлорид, кортикотропін.

У механізмі протиалергічної дії адреноміметиків має значення активація аденілатциклази і підвищення рівня цАМФ у тучних клітинах і базофілах, що запобігає розкриттю кальцієвих каналів і вивільненню кальцію із місць депонування у клітині. Під впливом бета-адреноміметиків знижується вивільнення сполук, які викликають спазм бронхіол.

Ксантини(еуфілін, теофілін) пригнічують вивільнення медіаторів із тучних клітин, і знижують тонус мускулатури бронхів (знімають бронхоспазм).

Кромолін-натрій (інтал) блокує входження в тучні клітини іонів кальцію і стабілізує мембрану тучних клітин та їх гранул. Він попереджує бронхоспазм. Кромолін-натрій запобігає також де грануляції тучних клітин і вивільненню із них спазмогенних речовин. У шлунково-кишкового тракті кромолін-натрій не всмоктується, тому його призначають інгаляційно 3 – 4 рази на день.

Кетотіфен (задітен) за механізмом дії подібний до кромоліну. Знижує реакцію організму на антиген. На відміну від кромоліну, він прямо блокує гістамінові рецептори (Н 1) гладких м’язів, тому може послабити або навіть зняти їх реакцію на гістамін. Добре розчиняється у ліпідах. Швидко всмоктується із шлунково-кишкового тракту. Використовується при бронхіальній астмі, ринітах, харчовій алергії.

Протигістамінні засоби

Протигістамінні засоби – речовини, які блокують рецептори тканин, чутливих до гістаміну. Протигістамінні і засоби не впливають на виділення і синтез гістаміну.

Розрізняють гістамінові рецептори – Н 1 і Н 2.

Н 1-рецептори розміщені у гладких м’язах бронхів, кишечника – при їх збудженні підвищується тонус. У серці (ефекти при збудженні) – пригнічення атріо-вентрикулярної провідності. Гладкі м’язи артеріальних судин – тонус підвищується; венозних – тонус підвищується; капілярів – підвищення проникливості. Антагоністами Н 1-міметиків є антигістамінні засоби (димедрол і його аналоги).

Н 2-рецептори розташовані у парієтальних клітинах слизової оболонки шлунка, збудження їх приводить до підвищення секреції. Серце – підвищення частоти серцевих скорочень, підвищення сили серцевих скорочень (позитивна інотропна дія). Гладкі м’язи судин – зниження тонусу. Міометрій – пригнічення скоротливої активності. Тучні клітини – пригнічення дегрануляції. Базофіли – пригнічення дегрануляції. Нейтрофіли – пригнічення вивільнення лізосомальних ферментів. Т-лімфоцити – зниження продукції фактора, який пригнічує міграцію макрофагів. Жирова тканина – підвищення звільнення жирних кислот.

Антигістамінні засоби поділяють на такі групи.

1.Антигістамінні засоби 1-го покоління (димедрол, дипразин) володіють вираженою седативною дією, тоді як діазолін, тавегіл мають мінімальну седативну дію. Названі препарати з короткочасним терапевтичним ефектом. При тривалому застосуванні можливе звикання до них.

2. Антигістамінні засоби 2-го покоління (лоратадин – агістам; терфенадин, цетиризин, астемізол, акривастин) мають мінімальну седативну дію, відзначаються тривалим впливом, відсутністю звикання до них.

3. Антигістамінні засоби 3-го покоління (телфаст – фексофенадин).

Для протиалергічного ефекту застосовують Н 1-блокатори. Вони знижують стимулюючий вплив гістаміну на Н 1-рецептори, розміщені у гладкій мускулатурі, запобігаючи, або послаблюючи їх скорочення. Тому названі препарати (димедрол, дипразин, діазолін, супрастин, фенкарол, лоратадин) знижують тонус гладкої мускулатури. Вони мають провідне значення у лікуванні гострого патологічного процесу (риніт, кропивниця).

При бронхіальній астмі, крім гістаміну, в розвитку патологічного процесу беруть участь і інші медіатори алергічної реакції, гістамін при цьому захворюванні не розглядається як первинний агент. У зв’язку з цим антигістамінні засоби можуть лише деякою мірою запобігти подальшому розвитку процесу, вони не впливають на вже розвинуту патологію. Їх використовують для профілактики і лікування алергічних реакцій (анафілактичних).

Н 1-блокатори викликають пригнічення функції ЦНС, що проявляється седативною та снодійною активністю. Найбільша пригнічувальна дія властива димедролу, дипразину, супрастину, фенкаролу.

Діазолін на ЦНС мало впливає.

Лоратадин – антигістамінний препарат 2-го покоління, блокує Н 1- рецептори, зменшує реакцію організму на гістамін, знімає спазми гладкої мускулатури, викликаної гістаміном, запобігає розвитку набряку тканин, викликаних гістаміном, зменшує гіпотензивну дію гістаміну.

Лоратадин являє собою структурно новий сильний антигістамінний засіб, швидко – і тривало діючий, застосовують 1 раз на день, не проявляє седативної і побічної дії з боку ЦНС.

Астемізол (гісманал, агістам) діє подібно лоратадину блокує Н 1- рецептори, через гематоенцефалічний бар’єр не проникає, не проявляє седативного ефекту, не потенціює дію снодійних, алкоголю, анальгетичних та седативних засобів. Виявляє високу антигістамінну дію, і ефект триває довго. При прийомі препарату ефект розвивається через 1 – 4 години. Виведення із організму триває до 14 днів. На відміну від інших протигістамінних засобів, крім протиалергічної дії, має також і анти ексудативну і протизудну активність, зменшує проникливість капілярів, знімає спазм гладких м’язів, попереджує розвиток набряку тканин. Прийом їжі не впливає на його фармакологічні властивості. Одночасний прийом препарату забезпечує клінічний ефект на протязі 24 годин. Через гематоенцефалічний бар’єр не проникає, не викликає сонливості, не впливає на координацію рухів і концентрацію уваги.

Застосовують для лікування сезонних ринітів (полінозів), алергічних кон’юнктивітів та інших алергічних реакцій. Призначають дорослим і дітям, старшим 12 років, по 10 мг 1 раз на добу ранком до їди. При необхідності дозу можна збільшити до 30 мг. Максимальний строк застосування – 7 днів. Дітям 6 – 12 років призначають по 5 мг (1/2 таблетки), при необхідності – 15 мг на день; дітям до 6 років – 2 мг (2 мл суспензії) на день. Як правило, при застосуванні астемізолу побічних ефектів не спостерігається.

Телфаст – швидкодіючий і сильний антигістамінний засіб 3-го покоління. У шлунково-кишковому тракті всмоктується швидко, ефект розвивається через 1 – 5 годин. На відміну від інших антигістамінних засобів не впливає на ЦНС.

Застосовують для симптоматичного лікування риніту та хронічної ідіопатичної кропивниці.

 

“Колдакт” – комбінований сучасний, швидкодіючий засіб для лікування ринітів і полегшення симптомів простуди. Випускається у формі капсул, які містять різного кольору гранули. Переваги “Колдакту” перед іншими засобами очевидні:

– тривала й ефективна дія; – зменшення дози (прийом 2 рази на день);

– мінімум побічних ефектів.

До складу “Колдакта” входять: – хлорфенірамін – блокатор гістамінових Н 1- рецепторів. Застосовують для симптоматичного лікування проявів алергічних реакцій, ринітів, простудних симптомів захворювання. Запобігає підвищеній проникливості капілярів, розширенню судин, набряку тканин. Зменшує свербіння, неприємності в носоглотці. Володіє помірним седативним і антимускариновим ефектом.

– фенілпропаноламін – симпатоміметик з переважно непрямим ефектом дії, застосовується з метою усунення застійних явищ у слизовій оболонці верхніх дихальних шляхів. За рахунок судинозвужувальної дії зменшує набряк, гіперемію слизової оболонки дихальних шляхів, полегшує дихання.

Застосування “Колдакту” – алергічні і вазомоторні риніти, простудні захворювання, які супроводжуються алергізацією організму і набряком слизової оболонки верхніх дихальних шляхів, шкрябання в горлі, нежить, сльозотеча. Форма випуску – капсули, які містять хлорфенірамін малеату 8 мг, фенілпропаноламіну 50 мг. Сироп – кожні 5 мл містять хлорфенірамін малеату 2 мг і фенілпропаноламіну 10 мг.

Антигістамінні засоби у шлунково-кишковому тракті всмоктуються добре. Тривалість дії димедролу, дипразину, супрастину – 4 – 6 годин; фенкаролу – 6 – 8 годин; тавегілу – 8 – 12 годин; діазоліну – 24 – 48 годин.

“Колдрекс” – комбінований препарат до складу якого входять: 1) парацетамол – обезболюючий і жарознижувальний засіб; 2) фенілефрину гідрохлорид (мезатон) – стимулюючий альфа 1-адренорецептори, викликає звуження артеріол в слизовій оболонці носа, знімає набряк слизової, зменшує ринорею, відчуття закладення носа і нормалізує носове дихання; 3) кофеїн – потенціює знеболювальну дію парацетамолу, покращує самопочуття; 4) терпингідрат – відхаркувальний засіб, сприяє розрідженню секрету в бронхах і його відходження; 5) кислота аскорбінова – при простудних і алергічних реакціях посилює захисні сили організму і активує імунну систему, нормалізує тканинне дихання (1 таблетка колдрексу містить – 500 мг парацетамолу, 5 мг фенілефрину гідрохлориду, 25 мг кофеїну, 20 мг терпингідрату, 30 мг кислоти аскорбінової.

Протигістамінні засоби, які пригнічують функціональну активність ЦНС, інколи застосовують для підсилення впливу снодійних засобів, при блюванні, вестибулярних розладах.

Препарати із седативною дією не рекомендується застосовувати під час роботи людям таких професій, які потребують особливо великої уваги і швидких реакцій (працівники транспортних засобів). У даному випадку доцільно призначати діазолін або лоратадин, які мало впливають на ЦНС.

Лікарські засоби , які пригнічують Н 2-рецептори (Н 2-блокатори) – ранітидин, циметидин. Вони є конкурентними антагоністами гістаміну відносно Н 2-рецепторів. Найбільш виражений ефект Н 2-блокаторів зв’язаний з їх впливом на секрецію залоз шлунка. Вони діють на Н 2-рецептори парієтальних клітин і значно зменшують секрецію хлористоводневої кислоти, яка підвищується під впливом гістаміну, пентагастрину.

Застосовують при виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки, гастриті.

Особливість дії циметидину . Крім антигістамінної, дії циметидин проявляє андрогенну активність (блокує рецептори андрогенних гормонів), у зв’язку з цим у чоловіків може викликати пригнічення статевої функції, гінекомастію, лейкопенію.

При алергічних реакціях, які супроводжуються бронхоспазмом можуть бути використані також МХБ (платифіліну гідротартрат, метацин та ін.).

Імунотропні засоби

Клітини і молекули імунної системи розпізнають велику кількість різноманітних сторонніх клітин і речовин, які відрізняють їх від клітин і речовин власного організму. Сторонні (або змінені “свої”) структури, проти яких розвивається захисна реакція імунної системи, називаються антигенами. Після ідентифікації антигенів функціональні елементи імунної системи нейтралізують і видаляють їх.

В основі імунологічного розпізнавання лежить взаємодія рецепторів поверхневої мембрани імунокомпетентних клітин чи антигеноспецифічних молекул, які секретуються цими клітинами, з відповідними їм ділянками антигенів. Імунна система організму за допомогою антитіл, системи комплементу, цитотоксичних Т-ефекторів, а також ряду інших лімфоїдних клітин та їх продуктів виявляє і знищує “чуже”.

Імунна система виконує гомеостатичну функцію імунного нагляду. Вона підтримує постійність внутрішнього середовища організму і охороняє його від виникнення захворювань, пов’язаних у першу чергу з аутоімунними та пухлинними процесами.

Імунітет – несприйнятливість організму до інфекційних захворювань, чужих білків, токсичних факторів.

Поділяються на:

а) засоби, які модулюють або стимулюють імунну систему;

б) засоби, які пригнічують імунну систему (імунодепресанти).

Імунодепресивні засоби

Засоби, які пригнічують імуногенез – глюкокортикоїди, циклоспорин-А, цитостатики, нестероїдні протизапальні засоби.

Імунодепресивну дію глюкокортикоїдів пов’язують з пригніченням фази проліферації лімфоцитів (особливо Т-лімфоцитів), що перешкоджає утворенню імуноглобулінів (антитіл).

Ефективним імунодепресантом є циклоспорин-А, який належить до пептидних антибіотиків.

Механізм дії циклоспорину-А . Пригнічує утворення і дію інтерлейкіну- 2, що приводить до пригнічення проліферації Т-лімфоцитів. Зменшує синтез і вивільнення лімфокінів. Одним із наслідків пригнічення Т-хелперів є гальмування продукції антитіл лімфоцитами. Запобігає первинній імунній відповіді, зупиняє імунну реакцію як наслідок пригнічення активованих Т-лімфоцитів. Із шлунково-кишкового тракту всмоктується повільно, метаболізується у печінці і виділяється жовчю. Застосовують всередину і внутрішньовенно.

На відміну від цитостатиків, циклоспорин мало впливає на кровотворення, але проявляє нефротоксичну дію і може порушувати функцію печінки.

Застосовують циклоспорин-А при пересадках органів і тканин (для запобігання відторгнення трансплантату), аутоімунних захворюваннях.

Побічні ефекти нефротоксична дія, пригнічення кровотворення, ураження шлунково-кишкового тракту.

Цитостатики – похідні алкілуючих сполук (циклофосфан, хлорбутин); антиметаболіти а) антагоністи пуринових сполук (азатіоприн, меркаптопурин); б) антагоністи фолієвої кислоти (метотрексат); антибіотики (актиноміцин С). Імунодепресивна дія цитостатиків пов’язана з їх пригнічувальним впливом на поділ імуноцитів, що приводить до пригнічення проліферативної фази імунної відповіді (гальмування проліферації клітин), пригнічення синтезу білків, в тому числі імуноглобулінів.

Застосування : автоімунні захворювання, для запобігання відторгнення трансплантату.

Імунодепресивна дія цитостатиків використовується при аутоімунних захворюваннях (неспецифічний ревматоїдний поліартрит).

Побічні ефекти цитостатиків : пригнічення функції кісткового мозку, лейкопенія, анемія, тромбоцитопенія, кровотечі, порушення функції печінки.

Лікарські речовини, які зменшують пошкодження тканин (стероїдні та нестероїдні протизапальні засоби), а саме вони впливають на фазу алергічного процесу, що супроводжується розвитком осередку запалення.

Імуностимулятори

Лікарські речовини, які модулюють (стимулюють) неспецифічну резистентність організму. Засоби, які стимулюють (нормалізують) імунні реакції організму, використовуються у комплексній терапії імунодефіцитних станів, хронічних інфекцій, злоякісних пухлин. Стимуляторами імунної системи служать біогенні речовини (препарати вилочкової залози – тимусу; інтерферон, БЦЖ) і деякі синтетичні сполуки (левамізол).

Потреба у названих лікарських речовинах значна, особливо для лікування дітей, оскільки у багатьох новонароджених і дітей перших років життя виявлена незрілість імунної системи. Все це сприяє нахилу дітей раннього віку до інфекційних захворювань.

Утворення інтерферону в організмі людини відбувається з допомогою його індукторів – речовин природного або синтетичного походження.

Серед природних індукторів інтерферону можна назвати ларифан, ридостин, рослинні поліфеноли (кагоцел, рогасин, саврац – похідні госсиполу) та протефлазид – активні речовини якого є флавоноїдні глікозиди диких злаків. Механізм дії протефлазиду пов’язаний з тим, що рослинні флавоноїдні глікозиди, які містяться в препараті, здатні пригнічувати активність ферменту ДНК-полімерази в клітинах, інфікованих вірусами герпесу 1- та 2-го типу та СНІД. Це призводить до зниження здатності або повного блокування реплікації вірусної ДНК та, як наслідок, перешкоджає продукції нових вірусних частинок, крім того збільшують продукцію ендогенних альфа- та гама-інтерферонів, підвищують неспецифічну резистентність організму до бактеріальних та вірусних агентів, стимулюють імунну систему, що сприяє ліквідації імунодефіцитів. Протефлазид володіє адаптогенною дією і тому позитивно впливає на функцію ЦНС, сприяє нормалізації процесів збудження та гальмування в нервовій тканині, при тривалому застосуванні підвищує розумову та фізичну працездатність.

Інтерферон використовують для стимуляції імунної системи. У комбінації з іншими препаратами застосовується для лікування деяких інфекцій (гепатит), злоякісних пухлин (мієлома, лімфома), а також як противірусний засіб.

БЦЖ (BCG) – бацила Кальметта – Герена (непатогенна бацила туберкульозу рогатої худоби, яка продукує туберкулін, використовується для вакцинації проти туберкульозу). Стимулює макрофаги, Т-лімфоцити.

Левамізол (декаріс) проявляє протиглисну, а також імуномодулюючу дію. Стимулює клітинно-опосередковані імунні реакції, посилює швидкість диференціювання Т-лімфоцитів, їх реакцію на антигени. Підвищує неспецифічну резистентність організму до інфекції. Таким чином, левамізол проявляє нормалізуючу дію на клітинний імунітет. Застосовують левамізол при рецидивах інфекцій верхніх дихальних шляхів, при дифузних хворобах сполучної тканини, ревматоїдному артриті.

Аміксин, циклоферон, полудан, полігуацил – індуктори інтерферону, стимулюють продукцію власного інтерферону, який може бути використаний як для лікування, так і для профілактики вірусних захворювань.

Механізм дії аміксину – викликає утворення в організмі інтерферонів типу альфа, бета і гама.

Механізм дії амізону (див. стр. 176).

Застосування при герпетичний кератит, аденовірусний кон’юнктивіт та кератокон’юнктивіт.

Тактивін, тималін – препарати тимусу свиней та вилочкової залози телят. Діють на Т-лімфоцити, підвищують їх біологічну активність. У великих дозах стимулюють функцію Т-лімфоцитів.

Застосовуються при різних аномаліях клітинного імунітету.

У кістковому мозку виробляються імунорегуляторні пептиди – міелопептиди. Вони проявляють виражену стимулюючу дію у випадку зниження продукції антитіл в організмі при імунодефіциті. Міелопептид з успіхом застосовується при реконструктивних операціях на серці, захворюваннях легень, травматичних остеомієлітах.

Диуцифон – сульфонопіримідин, який містить сульфонову групу і два фрагменти метилурацилу. Запобігає дефіциту клітинної і гуморальної ланки імунітету і неспецифічних факторів захисту хворих.

Кемантан – похідне адамантану – імуностимулюючий препарат, який володіє здатний стимулювати гуморальний і клітинний імунітет у хворих із зниженою імунологічною реактивністю. Нормалізує рівень Т-лімфоцитів, у тому числі Т-хелперів. Сприяє підвищенню рівня В-лімфоцитів. За дією подібний до левамізолу і диуцифону, малотоксичний.

Екстракт і настоянка ехінацеї – препарат, отриманий з ехінацеї пурпурової, проявляє стимулюючу дію на імунну систему і ЦНС, сприяє загоюванню ран, опіків та виразок. Стимулює активність імунної системи.

Застосовують при гострих і хронічних інфекційних процесах, СНІДі, алергічних проявах. Використовують по 25 крапель 3 рази на день.

СНІД – синдром надбаного імунодефіциту – хвороба імунної системи. Пошкоджений організм стає беззахисним перед інфекціями, викликаними бактеріями, вірусами – важке інфекційне захворювання, збудником якого є вірус імунодефіциту людини. У свою чергу інфекції спричинюють імунодепресивну дію. При СНІДі імунодепресія тривалий час зберігається, що супроводжується в кінцевому рахунку імунологічним “шоком”, за якого організм людини стає беззахисним перед збудником. У хворих при СНІДі порушується система імунорегуляції, розвиваються злоякісні новоутворення, з вісцеральними проявами, що закінчуються летально. У хворих розвивається лімфаденопатія, зменшується маса тіла, настають розлади травної системи та інше. Всі ліки проти СНІДу блокують цикл розмноження ВІЛ, діючи або на зворотню транскриптазу, або на вірусну протеазу.

Розробляються схеми лікування СНІДу фоскарнетом, різними аналогами нуклеотидів (азидотимідин). Експериментально вивчена речовина 3-азидо-3-дезокситимідин, який викликає збільшення кількості циркулюючих Т-хелперів і може затримувати розмноження вірусу СНІДу у хворих.

У комплексну терапію захворювання на імунодефіцит людини пропонується включати тимостимулін, який відновлює імунологічні показники за рахунок збільшення загального числа лейкоцитів, а також засоби, які підвищують загальні захисні сили організму.

Список рекомендованої літератури

1.         Скакун М.П., Посохова К.А. Фармакологія. Підручник. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2003. – 740 с.

2.         Чекман І.С., Горчакова Н.О.. Казак Л.І.Фармакологія. Підручник для студентів медичних факультетів. Видання 2-ге – Вінниця: Нова книга, 2011. – 784 с.

3.         Харкевич Д.А. Фармакология. Учебник для студентов высших медицинских учебных заведений. – Москва, 2006 – 670 с.

 

1.      http://www.youtube.com/watch?v=ywdk3BTjK2s&feature=related

2.     http://www.youtube.com/watch?v=tbumdvae2SE&feature=related

3.     http://www.youtube.com/watch?v=ywdk3BTjK2s&feature=related

4.     http://www.youtube.com/watch?v=9OCQzHl960Q&feature=related

5.     http://www.youtube.com/watch?v=EDrzDpsK7WY&feature=related

6.     http://www.youtube.com/watch?v=NFTL51FvX4Q&feature=related

7.     http://www.youtube.com/watch?v=76b7icmEoOA&feature=related

dust allergy:

8.     http://www.youtube.com/watch?v=tASI4UrS2T0&feature=related

9.     http://www.youtube.com/watch?v=3iKFaXIKUrM&feature=related

10. http://www.youtube.com/watch?v=r9rYXk5pHxc&feature=channel

pet allergy:

11. http://www.youtube.com/watch?v=R2MfczL8_mk&feature=list_related&playnext=1&list=PL7CC5BD5F10523844

12. http://www.youtube.com/watch?v=qVmu8aXDSMQ&feature=related

13. http://www.youtube.com/watch?v=1WHF0Gq5Wps&feature=related

14. http://www.youtube.com/watch?v=rpVwurEbv5c&feature=related

15. http://www.youtube.com/watch?v=KdeW9mHBTBw&feature=related

16. http://www.youtube.com/watch?v=olFD1R5Gu-A&feature=related

17. http://www.youtube.com/watch?v=z2N1LJ8A5_Q&feature=related

18. http://www.youtube.com/watch?v=G9D-Vfmbt4s&feature=related

19. http://www.youtube.com/watch?v=ejq99wLEMTw&feature=related