НЕРВОВА СИСТЕМА

НЕРВОВА СИСТЕМА. СПИННОМОЗКОВИЙ ВУЗОЛ. НЕРВ. СПИННИЙ МОЗОК. ОРГАНИ ЧУТТЯ. ОРГАН ЗОРУ. ОРГАН СЛУХУ ТА РІВНОВАГИ.

Нервова система – це система органів та структур, які здійснюють регуляцію всіх життєвих процесів організму, здійснюють інтеграцію і координацію діяльності всіх інших його систем та органів, забезпечують взаємодію, зв’язок із зовнішнім середовищем. Завдяки нервовій системі організму людини функціонує як одне ціле. Нервова система побудована з нервової тканини, основним структурним елементом якої є нервова клітина. Вона забезпечує сприйняття подразнень,  генерацію нервового імпульса і його передачу.

СПИННИЙ МОЗОК

Спинний мозок – орган центральної нервової системи складається із сірої речовини, розташованої центрально, і білої речовини, яка має периферійну локалізацію. Сіру речовину складають мультиполярні нейрони, гліальні клітини, безмієлінові і тонкі мієлінові волокна.

 Біла речовина це пучки мієлінових волокон. На поперечному перерізі спинного мозку розрізняють передню серединну щілину, задню серединну перегородку, що ділять орган на симетричні половини. Сіра речовина за формою має вигляд розкритого метелика, її виступи мають назву рогів. Виділяють два передніх, два задніх та два бічних роги. Передні роги широкі, об’ємні, задні – видовжені, вузькі. У задні роги входять корінці, а з передніх рогів виходять передні корінці спинного мозку. У цетрі органа розташований спинномозковий канал, у якому циркулює цереброспінальна рідина. Біла речовина поділена на три пари канатиків, передні (між передніми корінцями та серединною щілиною), задні (між задніми корінцями та серединною перегородкою), бічні (між передніми та задніми корінцями).

Передні роги утворені великими мультиполярними нейроцитами з розміром перикаріона близько 100-140 мкм. Це переважно корінцеві моторні клітини. Вони формують вентро-медіальні, вентролатеральні, дорсомедіальні та центральні пари ядер. Медіальна група ядер однаково добре розвинута на всій довжині спинного мозку і утворена нейроцитами, що інервують м’язи тулуба. Латеральна група ядер має переважний роз­виток у ділянці шийного і попе­рекового відділів спинного мозку і утворена нейронами, що інер-вують м’язи кінцівок. 

Мультиполярні нейрони сірої речовини спинного мозку розташовуються групами, ядрами або поодиноко. Корінцеві нейрони – це крупні еферентні клітини, які утворюють ядра у передніх рогах. Їх аксони в складі передніх корінців виходять за межі спинного мозку.

Пучкові асоціативні нейрони у задніх рогах розташовані ядрами, а їх аксони йдуть у білу речовину і утворюють пучки. Вставні асоціативні нейронимають відростки, які закінчуються симпатичними зв’язками у межах сірої речовини спинного мозку.

Задні роги утворені влас­ним та грудним ядрами, а також губчастою та желатинозною ре­човиною. У задніх рогах перева­жають внутрішні (вставні) клі­тини: асоціативні, відростки яких закінчуються у межах своєї половини спинного мозку, і комісуральні, які зв’язують обидві половини сірої речовини. Встав­ні клітини губчастої та желатинозної речовин, а також розсіяні вставні клітини забезпечують зв’язок між чутливими клітина­ми спинномозкових вузлів і ру­ховими клітинами передніх рогів спинного мозку. Аксони клітин власного ядра підіймаються до мозочка і таламічної ділянки, аксони клітин грудного ядра пі­діймаються до мозочка. 

У бокових рогах роз­ташоване латеральне проміжне ядро, яке утворене асоціативни­ми клітинами симпатичної реф­лекторної дуги. Аксони клітин медіального проміжного ядра розташовані у так званій про­міжній зоні сірої речовини і вент­ральним спинномозковим шля­хом підіймаються до мозочка. Між задніми і боковими рогами біла речовина у вигляді сітки вростає у сіру речовину і утворює ретикулярну формацію. Спинно­мозковий канал, як і шлуночки мозку, вистелені клітинами епендимної глії, що беруть участь у виробленні цереброспінальної рі­дини. 

ПЕРИФЕРІЙНА НЕРВОВА СИСТЕМА

До периферійної нервової системи належать нервові вузли, нервові стовбури та нервові закінчення.

Спинномозковий вузол (gang­lion sensorium, ganglion spinaie) – скупчення нерво­вих клітин біля місця злиття заднього корінця спинного моз­ку з переднім. У спинномозко­вому вузлі розміщені перикаріони перших (чутливих, афе­рентних) нейроцитів спинномоз­кових рефлекторних дуг.

Спин­номозковий вузол вкритий спо­лучнотканинною капсулою, від якої всередину паренхіми орга­на відходять перегородки. Ха­рактерною морфологічного озна­кою спинномозкового вузла є впорядковане розміщення перикаріонів і відростків нейро­цитів; перші локалізовані на периферії під капсулою, остан­ні — переважно у серединній частині вузла.

Основним функ­ціональним елементом спин­номозкового вузла є псевдоуніполярний нейроцит. Для цієї клітини харак­терне велике грушоподібне або округле тіло, пухирчасте ядро з центральною локалізацією. Назва псевдоуніполярних ней­роцитів пояснюється тим, що обидва їхні відростки (аксон і дендрит) відходять від перикаріона нейроцита з однієї ді­лянки, деякий час ідуть поряд, імітуючи наявність лише одно­го відростка, І лише потім розі ходяться у різні боки. Дендрити псевдоуніполярних нейроци­тів, вплітаючись у задній корі­нець спинного мозку, йдуть на периферію до органів, які вони інервують. Аксони нейроцитів спинномозкового вузла” фор­мують ту частину заднього ко­рінця, яка розміщена між ті­лом вузла і заднім рогом спин­ного мозку. Крім псевдоуні­полярних нейроцитів, у спин­номозковому вузлі трапляють­ся також дрібні мультиполярні нейроцити, що забезпе­чують внутрішньогангліонарні зв’ язки.

НЕРВ

Нерв (nervus) побудований з мієлінових або безмієлінових нервових воло­кон, а також сполучнотка­нинних елементів. До скла­ду окремих нервових стов­бурів можуть належати тіла поодиноких нейроцитів і на­віть дрібні нервові вузлики.

Зовні стовбур периферійно­го нерва вкритий сполучно­тканинною капсулою, що має назву епіневрію. Епіневрій багатий фібробластами, макро­фагами, адипоцитами, волок­нистими структурами. Тут роз­міщені кровоносні судини і нер­вові закінчення. Від капсули всередину нерва відходять спо­лучнотканинні перегородки (периневрій), що ділять стов­бур периферійного нерва на окремі пучки нервових волокон, Периневрій складається з поздовжньо орієнтованих тон­ких колагенових І еластичних волокон, клітинних елементів. Вростання сполучної тканини від периневрію всередину окре­мих пучків нервових волокон має назву ендоневрію. 

Головний мозок складають права і ліва півкулі великого мозку та мозковий стовбур, в якому виділяють проміжний, середній та задній мозок (містить міст і мозочок), а також довгастий мозок. В головному мозку локалізовані центри вищої нервової діяльності. Морфологічною особливістю головного мозку є складний розподіл сірої і білої речовин. Більша частина сірої речовини розташовується  на поверхні великих півкуль головного мозку і мозочка, утворюючи його кору. Менша частина формує чисельні ядра стовбура мозку. Білу речовину мозку утворюють відростки нейронів, нервові волокна.

Кора півкуль великого мозку (кін­цевого мозку) являє собою вищий і найбільш складно побудований нервовий центр екранного типу, який координує умовно-рефлекторну діяльність всього організму, забезпечує регуляцію різноманітних функцій організму та складні форми поведінки – центр вищої нервової діяльності. Саме ця частина центральної нервової системи у першу чергу зумовлює специ­фічні для людини ознаки.

Кора великих півкуль має шість шарів: молекулярний, зовнішній зернистий, пірамідний, внутрішній зернистий, гангліонарний і поліморфний.

Молекулярний шар розташований під м’якою мозковою оболонкою, світлий, має небагато нейронів, переважно веретеноподібної форми. Зовнішній зернистий шар складають зірчасті та пірамідальні малі клітини.

Пірамідальний шар утворюють пірамідальні нейрони, розміри яких збільшуються вглиб шару від дрібних до крупних. Верхівки піра­мідних нейроцитів завжди спря­мовані до поверхні кори, осно­ва — до білої речовини. Від вер­хівки пірамідної клітини відхо­дить верхівковий дендрит, від бічної поверхні — бічні денд­рити, від основи — аксон. Аксо­ни великих пірамідних нейро­цитів формують мієлінові нерво­ві волокна, що йдуть у білу ре­човину.

Внутрішній зернистий шар утворюють дрібні зірчасті нейрони. Внутрішній зернистий шар у різних ділянках кори має неоднаковий розвиток. Наприклад, у зоровій корі він набуває значного розвитку, але зовсім відсутній у прецентральній закрутці.

Гангліонарний шар містить середні, великі і гігантські пірамідні нейрони (клітини Беца) висота перикаріона яких досягає 120мкм, а ширина 80 мкм. Ці клітини вперше були описані київським морфологом В.О.Бецом у 1874р., тому носять його ім’я. Структура клітин Беца подібна пірамідальним нейроцитам. Аксони клітин Беца йдуть до моторних ядер головного і спинного моз­ку, утворюючи значну кількість колатералей, що мають галь­мівну дію на кору мозку. Пірамідні нейроцити, а також клітини Беца — найхарактерніші ознаки гістологічних препаратів кори великих півкуль мозку.

Шар поліморфних клітин утворений нейронами різноманітної форми – веретеноподібними, зірчастими, павукоподібними.

Серед нервових волокон кори виділяють асоціативні (з’єднують окремі ділянки кори в межах однієї півкулі), комісуральні (зв’язують ділянки кори різних півкуль), проекційні (з’єднують кору з нижчерозташованими відділами ЦНС. Упорядковане пошарове розміщення тангенціальних пучків нервових волокон (смужок) у межах кори великих півкуль має назву мієлоархітектоніка.

В білій речовині під корою великих півкуль розташовані чисельні скупчення нервових клітин, що мають назву підкоркових ядер. З мультиполярними нейроцитами підкоркових ядер взаємодіють відростки нервових клітин кори, а відростки нейронів ядер виходять за межі великих півкуль мозку. Характеристика топографії і функції окремих ядер мозку вивчається в курсах анатомії людини та неврології.

Мозочок є центром рівноваги і координації рухів тіла, забезпечує підтримання тонусу м’язів та контроль складних і автоматично виконуваних рухових актів. Маса мозочка людини становить 120 – 150г, об’єм близько 160 см². Площа поверх­ні кори досягає 850 см², що відповідає 50% площі кори великих півкуль мозку. Орган складається з двох півкуль, на його поверхні розташована сіра речовина (кора). Велика кількість закруток значно збільшує площу поверхні мозочка. Це на сагітальному розрізі органа створює своєрідний малюнок численних розгалужених щілин, так зване “дерево життя”. Біла речовина розташована під корою, її складають нервові волокна.

В корі мозочка розрізняють три шари: молекулярний, гангліонарний та зернистий. 

В молекулярному, поверхневому шарі розрізняють зірчасті і кошикові нейрони. Нейроцити молекулярного шару кори мозочка забезпечують асоціа­тивну функцію, здійснюючи гальмування клітин гангліонарного шару.

Гангліонарий шар складають великі грушоподібної форми нейрони – клітини Пуркіньє. Розміри грушоподібних клітин 35X60 мкм. Загальна кількість клітин Пуркіньє у мозочку людини становить 15 мільйонів. Вони розміщені в один ряд, від їх звуженої верхівки в молекулярний шар відходять два-три товстих дендрити, які сильно розгалужуються. Дендрити мають радіальний напрям і утворюють численні розгалуження. На зрізі кори мозочка, зробленому за ходом закрутки, дендрити клітин Пуркіньє дають характерний малюнок кипариса. На зрізі, що проходить перпендикулярно до ходу закрутки, дендрити грушоподібних нейроцитів формують в одній площині численні кущоподібні розгалуження. Від розширеної основи грушоподібних нейроцитів відходять аксони, які закінчуються на клітинах підкоркових ядер мозочка. Аксони грушоподібних клітин йдуть в білу речовину і формують еферентні шляхи мозочка. Численні колатералі аксонів грушоподібних нейроцитів утворюють синапси з сусідніми грушоподібними нейроцитами. 

Найглибший зернистий шар містить багато клітин – зерен, а також зірчасті, веретеноподібні нейрони. Зернистий шар кори мозочка безпосередньо прилягає до білої речовини. У зернистому шарі містяться кілька різновидів нейроцитів: клітини – зерна, зірчасті нейроцити, горизонтальні і веретено­подібні клітини. Зірчасті клітини мають два різновиди — нейроцити з довгими і з ко­роткими аксонами.

Дрібні зірчасті нервові клітини мають чисельні дендрити, які синапсами з’єднуються аферентними мохоподібними волокнами, що поступають у зернистий шар. Аксони клітин-зерен ідуть у молекулярний шар і закінчуються синапсами на дендритах грушоподібних еферентних нейронів. 

До кори мозочка збуджуючі аферентні впливи надходять по мохоподібних і ліаноподібних волокнах. Ліаноподібні волокна ідуть в молекулярний шар кори мозочка, де закінчується збуджуючими синапсами на дендритах клітин Пуркіньє або на зірчастих та кошикових нейронах.

Дендрити клітин-зерен, утворюючи синапси з мохоподіб­ними волокнами, формують так звані клубочки мозочка. Аксони клітин-зерен проходять у молекулярний шар і там роз­галужуються на дві гілки, що йдуть паралельно поверхні за хо­дом закруток мозочка (так зва­ні паралельні волокна), утворю­ючи при цьому численні синапси з дендритами грушоподібних, зірчастих і кошикових нейроцитів. Таким чином, аксони клітин-зе­рен передають збуджуючі впливи від мохопо­дібних волокон до грушоподібних клітин.

Закінчення дендритів клітин-зерен утворюють характерні розгалуження, що за формою нагадують лапки птаха. У ділян­ках клубочків мозочка є також значна кількість синапсів між дендритами клітин-зерен і аксо­нами зірчастих клітин з коротки­ми аксонами. Ліаноподібні во­локна закінчуються на грушопо­дібних клітинах. Збуджуючі впливи, що надхо­дять до мозочка по мохоподіб­них волокнах, реалізуються за участю клітин-зерен і клубочків мозочка.

Гальмівну дію здійс­нюють кошикові клітини, зір­часті клітини молекулярного і зернистого шарів, причому збудження зірчастих нейроцитів може блокувати імпульси, що надходять до мозочка по мохо­подібних волокнах. Довгоаксонні зірчасті клітини, ймовірно, за­безпечують зв’язок між різними ділянками кори мозочка.

Таким чином, клітини Пуркіньє є основною функціональною ланкою кори мозоч­ка яка забезпечує нормальну діяльність, що активує всі інші клітини кори, аферентні мо­хоподібні і ліаноподібні во­локна. Тільки аксони грушоподіб­них нейроцитів виходять з кори мозочка і здійснюють регулю­ючий вплив мозочка на організм.

Органи чуття це спеціалізовані органи, через які до нервової системи надходять по­дразнення із зовнішнього і внут­рішнього середовищ і вона сприймає подразнення у вигляді від­чуттів. Показники органів чуття є джерелом наших уявлень про оточуючий світ. Органи чуття: дотику, смаку, нюху, слу­ху і рівноваги, а також зору.

Орга­ни чуття є периферійними части­нами аналізаторів (І.П. Павлов).

Класифікація органів чуття. За походженням і будовою орга­ни чуття поділяються на три основні типи. До першого типу належать органи зору і нюху, їхні рецепторні нервові клітини, які називають нейросенсорними, або первинно-чутливими, розвиваються з ембріональної нервової плас­тинки. До другого типу нале­жать органи смаку, слуху і рів­новаги, сприймаючими елемен­тами яких є спеціалізовані епі­теліальні клітини (сенсорно-епітеліальні). Від них трансформоване подразнення передається нервовим клітинам. Такі органи чуття названі вторинночутливими. До третього типу відносяться відносяться різноманітні нервові закінчення, які розсіяні по організму людини. 

Орган зору, за визначенням В. П. Філатова, є найдорогоціннішим із всіх органів чуття. Він дає нам 60…80 % інформації про оточуючий світ. Око (oculus) є периферійною частиною зоро­вого аналізатора.

Побудоване око з очного яблука та допоміж­них частин, до яких належать повіки, м’язи очного яблука та слізний апарат. 

Очне яблуко (bulbus oculi) має не зовсім пра­вильну кулясту форму з діамет­ром 24 мм. Воно розташоване у передній частині кісткової очниці, або орбіти

Стін­ка очного яблука утворена трьо­ма оболонками – зовнішньою, середньою та внутрішньою. Зов­нішня, фіброзна оболонка, скла­дається з двох частин – непро­зорої білкової оболонки, склери, яка оточує очне яблуко, станов­лячи 5/6 його поверхні, І прозо­рої рогівки, яка вкриває перед­ній полюс очного яблука (1/6 частина поверхні). У рогівку склера переходить поступово, спочатку внутрішні і середні шари, потім зовнішні. Місце переходу називається лімбом. Середня (судинна) обо­лонка, складається з трьох ча­стин — власне судинної оболон­ки, війкового (циліарного) тіла та райдужний.

Внутрішня (сен­сорна) оболонка має назву сіт­ківки. У ній розрізняють три ча­стини: зорову, райдужну і війко­ву. Найбільш складною за будо­вою і важливою за функцією є зорова частина сітківки. Рай­дужна і війкова частини фактич­но є внутрішнім шаром війкового тіла та райдужний, які разом називають ще сліпою сітківкою. Всередині очного яблука міс­тяться кришталик, скловидне ті­ло і порожнини – камери ока, заповнені так званою водя­нистою вологою. Розрізняють передню камеру, яка займає простір між рогівкою і райдужною оболонкою, і задню камеру – простір міжрайдужною оболонкою, війко­вим пояском і кришталиком.

Очне яблуко має три основні функціональні апарати: 1) ді­оптричний, або світлозаломлювальний, до якого нале­жать усі прозорі (оптичні) се­редовища, через них проходить промінь перш ніж дійде до сіт­ківки; включає рогівку, вологу передньої камери ока, криш­талик, скловидне тіло; 2) акомодаційний, який забез­печує зміну форми і залом­лювальної сили кришталика, фокусування зображення пред­метів на сітківці, а також при­стосування ока до освітлення різної інтенсивності; до нього належать війкове тіло з війковим пояском і райдужка; 3) рецепепторний, або фотосенсорний, до якого на­лежить сітківка (її зорова час­тина) .

Склера (sсlera) – це щільна сполучнотканинна оболонка, яка виконує захисну і опорну функ­ції. Товщина задньої частини склери стано­вить 0,З -0,4 мм, поблизу рогівки 0,6 мм. Утворена з пластинок, побудованих з колагенових во­локон і розташованих паралель­но поверхні ока, між якимимістяться фібробласти

Передня по­верхня склери вкрита кон’юнк­тивою. З оточуючими тканинами очниці склера сполучається пух­кою, багатою на судини, епісклеральною тканиною.

 Рогівка (cornea) – це про­довження склери, але завдяки особливій будові та хімічному складу вона є прозорою. її товщина у центрі 0,8…0,9 мм, на периферії — 1,0 мм. Показник заломлення — 1,37. У рогівці розрізняють п’ять шарів.

Перший шар вкриває рогівку зовні – передній епітелій . Він побудований з бага­тошарового плоского незроговілого епітелію товщиною до 50 мкм, містить численні нервові закінчення, які зумовлюють реф­лекс рогівки. Поверхня його зво­ложена секретом слізних та коньюнктивальних залоз. Він має високу регенераційну здатність, є проникливим для рідин і газів. Передній епітелій рогівки кон­тактує з багатошаровим плоским епітелієм коньюнктиви. Базаль­на мембрана цього епітелію скла­дається з електронно-прозорого та електронно-щільного шарів. Передня погранична пластин­ка (боуменова оболонка) ле­жить під базальною мембраною. Під світловим мікроскопом вона гомогенна, під електронним має фібрилярну будову, діаметр ко­лагенових фібрил 20 – 30 нм. Товщина її 8 – 14 мкм.

Власна речовина рогівки скла­дається з тонких сполучнотка­нинних пластинок, які правильно чергуються і взаємно перехре­щуються під кутом, їх налічуєть­ся близько 200 – 250. Кожна пластинка утворена пучками ко­лагенових волокон. Між плас­тиками та у їхньому складі розташовуються плоскі клітини, що мають довгі розгалужені від­ростки. Це різновид фіброблас­тів. Клітини і пластинки зануре­ні в аморфну речовину, багату на кератансульфати, які забез­печують прозорість рогівки. Кро­воносних судин тут нема. Власна речовина рогівки в ділянці рай­дужно-рогівкового кута перехо­дить у непрозору склеру.

Задня погранична пластинка (десцеметова оболонка) має товщину 10 -14 мкм. Складаєть­ся з колагенових волокон, зану­рених в аморфну речовину.

Задній епітелій рогівки (десцеметовий ендотелій) – це од­ношаровий плоский епітелій з висотою клітин 5 мкм і шири­ною 18 – 20 мкм, обернений допередньої камери ока. 

Власне судинна оболонка (cnoroidea) середньої оболонки очного яблука розташована в його задній частині між склерою і зоровою частиною сітківки, живлення якої забезпечує. В ній, починаючи іззовні, налічується чотири пластинки: 1) надсудинна пластинка межує зі склерою, утворена пухкою сполучною тка­ниною, яка містить велику кіль­кість меланоцитів; 2) судинна пластинка складається з артерій і вен, між якими є пухка сполуч­на тканина з великою кількістю пігментних клітин, тут також розміщені пучки гладких міоцитів; 3) судинно-капілярна плас­тинка містить гемокапіляри, утому числі синусоїдного типу, між якими залягають фіброблас­ти; 4) базальний комплекс (мембрана Бруха) має товщи­ну 1 – 4 мкм, розташований між судинною оболонкою і піг­ментним шаром сітківки, в ньо­му розрізняють три шари — еластичний, волокнистий і ба­зальну мембрану. 

Війкове (циліарне) тіло (cor­pus сіlіаге) — це продовження передньої частини судинної обо­лонки. На мери­діональному зрізі ока війкове тіло має вигляд трикутника, який своєю основою обернений до передньої камери ока. Циліар­не тіло поділяється на дві части­ни: внутрішню – циліарну корону і зовнішню – циліарне кільце. Від корони відходять циліарні відростки, а від’них – волокна війкового пояска, яким кришталик фіксується до війко­вого тіла. Основну масу війко­вого тіла, крім відростків, утво­рює війковий, або циліарний м’яз, який е активною частиною акомодаційного апарату ока. Циліарний м’яз складається з глад­ких міоцитів, розміщених у трьох напрямках – меридіонально, радіальне і циркулярко. Між м’язовими пучками розташова­на пухка сполучна тканина з піг­ментними клітинами. Скорочен­ня цилїарного м’яза розслаблює волокна війкового пояска, вна­слідок чого останній перестає натягати капсулу кришталика, який при цьому завдяки своїй еластичності стає опуклим, а його заломлювальна сила зрос­тає.

Циліарне тіло і відростки вкриті циліарною частиною сіт­ківки, яка у цій ділянці побудо­вана з двох шарів: одного шару кубічних пігментних епітеліаль­них клітин і одного шару цилінд­ричного безпігментного епіте­лію. Безпігментний епітелій зсе­редини вкритий скловидною ци­ліарною мембраною. Епітеліаль­ні клітини, що вкривають циліар­не тіло і його відростки, беруть участь в утворенні водянистої вологи, яка заповнює камери ока.

Райдужна оболонка, або райдужка (iris) відходить спереду від циліарного тіла і є його продов­женням. Рай­дужка – це забарвлений диск з отвором змінної величини у центрі — зіницею. Розта­шована між рогівкою і кришта­ликом на межі передньої і зад­ньої камер ока. У ній розріз­няють циліарний край, яким во­на приєднана до циліарного тіла, і зіничний край, межа між ними проходить на відстані 1,5 мм від краю зіниці (по так званій зубчастій лінії). У райдужині розрізняють п’ять шарів: І) пе­редній епітелій, утворений плос­кими полігональними клітинами, продовженням епітелію задньої поверхні рогівки; 2) зовнішній пограничний шар — сполучна тканина, яка містить основну речовину, велику кількість фіб­робластів і пігментних клітин; різна кількість і локалізація меланоцитів зумовлюють колір очей; 3) судинний шар містить численні судини, які оточені пух­кою сполучною тканиною з меланоцитами, у цьому шарі райдужини локалізовані два глад­ких м’язи – звужувач і розши­рювач зіниці; звужувач розмі­щений у зіничному краї, а роз­ширювач – у циліарному краї райдужної оболонки; 4) внут­рішній пограничний шар, за бу­довою він не відрізняється відзовнішнього; 5) задній пігмент­ний епітелій є продовженням двошарового епітелію сітківки, який вкриває також циліарне тіло з відростками.

Райдужина функціонує як діа­фрагма ока, регулюючи за допо­могою вищевказаних м’язів по­тік світла, що падає на сітківку.

 Сітківка (retina). Зорова частина сітківки завдя­ки наявності фоторецепторних клітин є світлосприймаючою обо­лонкою. Побудована сітківка з десяти шарів: пігментного, фотосенсорного, зовнішнього погранич­ного, зовнішнього ядерного, зовнішнього сітчастого, внут­рішнього ядерного, внутрішньо­го сітчастого, гангліозного, ша­ру нервових волокон, внутріш­нього пограничного. Усі названі шари сітківки, окрім пігментного, утворені нейрона­ми, три види яких є основними і розташовані у вигляді радіаль­них ланцюжків, а ще два різно­види нейронів включаються у ланцюг на двох рівнях і є допо­міжними. Перший нейрон є фотосенсорним (нейросенсорним) біполярним, видозмінені дендрити якого мають назву паличок (один тип клітин) і колбочок (другий тип). Паличками і кол­бочками нейросенсорні клітини сприймають світлові промені. Палички і колбочки утворюють фотосенсорний (другий) шар сітківки, де вони розміщені між відростками пігментних клітин. Ядерні частини фотосенсорних нейронів утворюють зовнішній ядерний шар, а аксони беруть участь в утворенні зовнішнього сітчастого шару сітківки.

 Палички і колбочки побудо­вані із зовнішнього і внутрішньо­го сегментів, сполучених стеб­линкою, або війкою. Зовнішній сегмент палички має циліндрич­ну форму і містить велику кіль­кість (до 1000) плоских мемб­ранних замкнених дисків товщи­ною 140 нм і шириною 2 мкм. У мембранних дисках міститься зоровий пігмент родопсин, який складається з білка опсину і альдегіду вітаміну А — ретиналу. Зовнішній сегмент колбоч­ки має конічну фор­му, він ширший і коротший, ніж паличка і містить напівдиски, утворені в результаті інвагінації плазмолеми; один кінець напівдисків замкнений, а другий— відкритий. Мембрани напівдисків колбочок містять Інший зоро­вий пігмент – йодопсин. У сітківці людини існують колбочкові клітини трьох різних типів — чутливі до синього, зе­леного і червоного кольорів спектру.

Паличкових клітин у сітківці людини близько 130 млн., колбочкових — 6 – 7 млн. Паличкові клітини є апаратом чорно-білого зору в сутінках, а колбочкові — апаратом кольорового денного зору. Другий нейрон тринейронного ланцюга сітківки має назву біполярного. Його ядерна частина розташовується у внут­рішньому ядерному шарі, денд­рит утворює синапси з аксонами паличкових і колбочкових клі­тин у зовнішньому сітчастому. Внутрішній ядерний шар сіт­ківки, крім біполярних, містить ще два різновиди асоціативних (допоміжних) нейронів – го­ризонтальні та амакринові. Третій нейрон сітківки має назву гангліозного і є мультиполярним. Це найбільший нейрон сітківки, він має добре розвинену хроматофільну суб­станцію. Тіла гангліозних клі­тин утворюють гангліонарний шар сітківки; дендрити розта­шовуються у внутрішньому сіт­частому шарі, утворюючи синапси з аксонами біполярних нейронів, аксони формують шар нервових волокон.

Кришталик – це прозорий дво­опуклий утвір, сполучений з циліарним тілом за допомогою волокон війкового пояска. За­вдяки цьому кришталик змінює свою форму при скороченні циліарного м’яза І, таким чином, є пасивною частиною акомода­ційного апарату ока. Разом з ро­гівкою і скловидним тілом криш­талик є основним світлозаломлювальним середовищем, його показник заломлення становить 1,42, радіус кривизни – 6 – 10 мм.

Кришталик вкритий прозорою капсулою, товщина якої 11 – 18 мкм. Власна речовина кришталика становить його основну масу і складається з кришталикових волокон, які є видозміненими епітеліальними клітинами. Во­локна мають форму шестигран­них призм, у цитоплазмі їх міс­титься білок кристалін. Скловидне тіло (corpus vitreum) – це прозора маса желеподібної ре­човини, розташована в порож­нині між кришталиком і сітків­кою. На фіксованих препара­тах скловидне тіло має сітчасту будову. Через скловидне тіло (від диска зорового нерва до задньої поверхні кришталика) проходить канал — залишок ембріональної судинної системи ока.

Сприймаючі елементи органа слуху та рівноваги локалізовані у внутрішньому вусі, а зовнішнє та середнє вухо є передавальним апаратом органа слуху. 

Внутрішнє вухо (auris interna) розташоване у піраміді вискової кістки, має складну форму і тому називаєть­ся лабіринтом. Розрізняють кіст­ковий і розташований у ньому перетинчастий лабіринт. Побу­дований з фіброзної тканини перетинчастий лабіринт повто­рює форму кісткового лабіринта і лежить в останньому такі що між ними лишається просвіт, у якому міститься рідина – перилімфа. Лише у деяких місцях перетинчастий лабіринтприкріплений до окістя стінки кісткового лабіринта. Всередині перетинчастого лабіринта теж міститься рідина, але з іншим хімічним складом. Вона має назву ендолімфи.

 Завиткова протока – це спіральний канал з трикутним просвітом довжиною 3,5 см, який сліпо закінчується біля верхівки кісткової завитки і зрощений з нею в ділянці спіральної зв’яз­ки і лімба. Порожнина кістково­го каналу завитки завдяки на­явності завиткової протоки по­діляється на три поверхи — верхній, середній і нижній Верхній і нижній мають назву сходів – верх­ні переддверні, або вестибулярні та нижні барабанні, або тимпа­нальні. Сходи заповнені перилімфою і сполучаються між собою на верхівці завитки за до­помогою отвору, що має назву гелікотреми. Середній по­верх – це завиткова протока, заповнена ендолімфою.

На осьовому (аксіальному) розрізі завитки завиткова про­тока має вигляд трикутника з верхньою, зовнішньою і ниж­ньою стінками. Верхня стінканатягнена між верхнім краєм спіральної зв’язки і основою верхньої губи лімба. Вона нази­вається вестибулярною мембраною, її товщина 3 мкм, побудована вона з тонкофібрилярної сполучнотканин­ної пластинки, вкритої одноша­ровим плоским епітелієм. Зі сто­рони ендолімфи і ендотелієм зі сторони пери лімфи. Зовнішня стінка завиткової протоки утво­рена судинною смуж­кою, яка лежить на спіральній зв’язці. Побудована судиннасмужка з багаторядного епіте­лію, який складається з плоских базальних світлих клітин і висо­ких призматичних темних клітин з відростками, багатими на мітохондрії; між клітинами про­ходять гемокапіляри. Слід па­м’ятати, що судинна смужка — єдине місце в організмі, де в епі­телії є судини. Припускають, що судинна смужка виконує секреторну функцію, а також за­безпечує трофіку клітин спіраль­ного органа. 

 Будова спірального органа. Спіральний орган — це багато­клітинна пластинка довжиною близько 3,5 см, шириною до 0,5 мм. Спі­ральний орган утво­рений двома типами клітин — сенсорними (волосковими) і підтримуючими. За своєю топографією усі клітини поділяються на зовніш­ні та внутрішні, межею між ни­ми служить так званий внут­рішній тунель. Підтримуючими клітина­ми є клітин стовпи (зовнішні та внутрішні), фалангові кліти­ни (зовнішні та внутрішні), зовнішні пограничні та зов­нішні підтримуючі клітини. Усі ці клітинні елементи своїми основами лежать безпосеред­ньо на базальній мембрані; у цитоплазмі вони містять тонофібрили, а їхні апікальні частини, розширені у вигляді пластинок, сполучаються між собою і утворюють загальну пе­ретинку, яка називається рети­кулярною пластинкою.

Сенсорні (волоско­ві)  клітини спірального органа включають зовнішні і внутрішні. Одні й другі лежать на відповідних їм фаланговихклітинах у спеціальних загли­бинах тіл останніх, утворюючи таку ж кількість рядів. Таким чином, сенсорні клітини не кон­тактують з базальною мембра­ною, але вершинами доходять до поверхні спірального органа. Внутрішні волосков епітеліоцити мають фор­му глечика з розширеною осно­вою і лежать в один ряд. На по­верхні їхніх злегка опуклих вер­шин є від 30 до 60 великих спеціалізованих мікроворсинок – стереоцилій.Це жорсткі циліндричні утвори дов­жиною 3 мкм і діаметром 0,3 мкм, звужені біля основи, у цьому місці вони здатні згинатися, а потім повертатися у вихіднеположення. На поверхні волоскової клітини стереоцилії різ­ної довжини розташовані у пев­ному порядку за ростом, подіб­но до труб органа. Апікальна частина клітини вкрита кутику­лою, через яку проходять стереоцилії. У людини є приблизно 3500 внутрішніх волоскових клітин.

Зовнішні волоскові епітеліоцити мають ци­ліндричну форму й округлу осно­ву і лежать в три-п’ять рядів. У людини є 12 – 20 тисяч цих клітин. Вони, як і внутрішні, несуть на своїй апікальній поверхні кутикулялну пластинку зі стереоциліями, які утворюють щіточку з кількох рядів у вигля­ді літери V. Очевидно, особливі механічні властивості стереоцилій (жорсткість і здатність згинатися тільки біля осно­ви) необхідні для тонкої вибір­кової чутливості волоскових клітин, завдяки якій вони мо­жуть реагувати на звуки певної висоти. Зовнішні сенсорні клі­тини значно чутливіші до звуківбільшої Інтенсивності, ніж внут­рішні. Високі звуки подразнюють тільки волоскові клітини нижніх відділів завитки, а низькі звуки — волоскові клітини вершини завитки і частину клітин ниж­ніх відділів. 

Будова завитки така, що звукові хвилі при про­ходженні через неї, змінюють свою амплітуду: високочастотні хвилі досягають максимальної амплітуди в нижній частині за­витки, низькочастотні — на вер­хівці. Таким чином, завдяки особливостям своєї будови, за­витка розподіляє звуки різноїчастоти на окремо розташовані слухові волоскові клітини.

Над спіральним органом віль­но нависає так звана покрив­на (текторїальна) мембрана. Це спіральна пластинка желеподібної кон­систенції, яка має зв’язок з епі­телієм вестибулярної губи лім­ба. Вона тягнеться вздовж спі­рального органа, розташовую­чись над верхівками йоговолоскових клітин і контактуючи зі стереоциліями, які верхівками частково занурюються в неї. Ця пластинка складається з тон­ких орієнтованих радіальне ко­лагенових волокон, між якими залягає прозора аморфна речо­вина з високим вмістом глікозаміногліканів.