Заняття № 29

Заняття № 29. Аналіз якості гормональних лікарських препаратів (Андрогенні гормони, естрогени. Простагландини).

 

АНДРОГЕННІ ГОРМОНИ І НАПІВСИНТЕТИЧНІ

АНАБОЛІЧНІ РЕЧОВИНИ

Андрогенні гормони виробляються чоловічими статевими залозами (тестикулами) в період статевої зрілості. Тестостерон, який є ендогенним чоловічим статевим гормоном, окрім специфічної андрогенної дії, як і всі андрогени, впливає на азотистий обмін і може розглядатись як ендогенний анаболічний гормон.

У ході проведених досліджень установлено, що дія тестостерону стає тривалішою після етерифікації жирними кислотами. Ефіри створюють своєрідне депо в місці введення, з якого вони поступово всмоктуються, в той час як тестостерон досить швидко виводиться з організму нирками. Одним із найбільш активних і стійких при зберіганні ефірів тестостерону є тестостерону пропіонат.

Метилтестостерон (17α-метилтестостерон), хоча за силою дії й поступається тестостерону пропіонату, але не руйнується ферментами шлунково-кишкового тракту і зберігає активність при пероральному прийомі.

Оскільки андрогенна дія є начебто побічна для лікарських речовин, що використовуються як анаболіки, проводилися роботи зі створення сполук з підсиленим анаболічним і зниженим андрогенним ефектом. Так було отримано метандростенолон, який відрізняється від метилтестостерону наявністю додаткового подвійного зв’язку в положенні 1. Його андрогенна дія в 100 разів менша від аналогічної дії тестостерону пропіонату.

Метиландростендіол відрізняється від метилтестостерону наявністю оксигрупи в положенні 3 (-діол) і переміщенням подвійного зв’язку з положення 4 в положення 5. Подальшого підсилення анаболічної й ослаблення андрогенної дії вдалося досягти шляхом вилучення метальної групи в положенні 10. Так було синтезовано феноболін (19-нортестостерону фенілпропіонат) – активний, тривалої дії анаболічний стероїд, що проявляє слабкий андрогенний ефект. Після одноразової ін’єкції олійного розчину дія зберігається 7-15 днів.

 

Властивості. Білий кристалічний порошок. Практично нерозчинний у воді, дуже малорозчинний у хлороформі, легкорозчинний в етанолі та ефірі.

Ідентифікація: Встановлюють: температуру плавлення оксиму (кетогрупа в положенні 3) і тестостерону, отриманого в результаті лужного гідролізу. Як складний ефір тестостерону пропіонат дає червоно-коричневе забарвлення в реакції гідроксамової проби (17β-пpoпіонaт).

Кількісне визначення. Спектрофотометрія.

Зберігання. У добре закупореній тарі, вберігаючи від вологи і дії світла.

Застосування. Андрогенний лікарський засіб для лікування клімактеричних, судинних і нервових розладів, а також онкологічних захворювань молочної залози і яєчників у жінок.

 

Властивості. Білий кристалічний порошок без запаху. Практично не розчинний у воді, важко розчинний в ефірі, малорозчинний в оліях, розчинний в ацетоні, легко розчинний в етанолі.

Ідентифікація: При розчиненні метилтестостерону в кислоті сірчаній концентрованій з’являється оранжево-жовте забарвлення; після додавання води – оранжево-жовте забарвлення з зеленою флуоресценцією (стероїдний цикл). Для ідентифікації визначають також температуру плавлення оксиму (кетогрупа в положенні 3) й ацетату (оксигрупа в положенні 17).

Зберігання. У добре закупореній тарі, вберігаючи від вологи і дії світла.         

Застосування. Андрогенний лікарський засіб. У 2-3 рази менш активний, ніж тестостерону пропіонат, але зберігає активність при вживанні всередину і під язик.

 

Властивості. Білий кристалічний порошок, допускається наявність слабкого жовтуватого відтінку. Дуже мало розчинний у воді, малорозчинний у ефірі, легко розчинний в етанолі, хлороформі.

Ідентифікація: При розчиненні в кислоті сірчаній концентрованій з’являється червоне забарвлення (стероїдний цикл). При взаємодії з 2,4-динітрофенілгідразином утворюється оранжево-червоний осад (кето-група в положенні 3).

Випробування на чистоту. Наявність домішки сторонніх стероїдів (метилтестостерон) установлюють методом паперової хроматографії або ТШХ. Домішку селену (не більш як 0,01 %) – методом спалення в кисні з подальшою спектрофотометрією.

Кількісне визначення. Спектрофотометрія. У таблетках визначають фотоколориметричним методом за реакцією взаємодії з кислотою сульфатною концентрованою.

Зберігання. У добре закупореній тарі, вберігаючи від вологи і дії світла.

Застосування. При порушеннях білкового обміну внаслідок важких

травм, при коронарній недостатності, виразковій хворобі, інфаркті міокарда.

 

Властивості. Білий кристалічний порошок без запаху. Практично не розчинний у воді, розчинний в етанолі, важкорозчинний у хлороформі. Ідентифікація: При розчиненні в кислоті сірчаній концентрованій з’являється жовто-оранжеве забарвлення з зеленою флуоресценцією; після додавання води розчин забарвлюється в жовто-оранжевий колір (стероїдний цикл). Визначають також температуру плавлення моноацетату.

Кількісний вміст. Гравіметрія.

Зберігання і застосування. Аналогічно метандростенолону.

 

 

Властивості. Білий, інколи з кремовим відтінком кристалічний порошок. Практично нерозчинний у воді, важкорозчинний в етанолі, легкорозчинний в хлороформі та ацетоні.

Ідентифікація: Підтверджують за температурою плавлення (95-99 °С), інфрачервоним спектром і методом тонкошарової хроматографії.

Кількісне визначення. Спектрофотометрія.

Зберігання. У захищеному від світла місці.

Застосування. Анаболічний стероїд.

 

 

 

ЕСТРОГЕННІ ГОРМОНИ ТА ЇХ АНАЛОГИ

В основі структури естрогенних гормонів лежить вуглеводень естран:

 

Характерною особливістю естрогенів, яка відрізняє їх від решти стероїдних гормонів, є ароматичне кільце А. В положенні 3 обов’зково присутній фенольний гідроксил. Так само, як і феноболін, естрогени не мають метальної групи в положенні 10.

У положенні 17 обов’язково має бути киснева функція – кетогрупа (естрон) або гідроксильна група (естрадіол, етинілестрадіол).

Природними гормонами цього ряду є:

Естрадіол має приблизно вдвічі вищу активність, але швидко інактивується і виводиться з організму.

Ефіри єстрадіолу (бензоат і дипропіонат) повільно всмоктуються, повільно виділяються і проявляють тривалий вплив на організм. Етинілестрадіол, як і прегнін, має в положенні 17 етинільний радикал. Його введення приводить до значного посилення активності.

Окрім того, етинілестрадіол не руйнується в шлунково-кишковому тракті і ефективний при пероральному прийомі.

Властивості. Білий кристалічний порошок. Практично не розчинний у воді, важкорозчинний у спирті і оліях.

Ідентифікація: Підтверджують за 14- і УФ-спектрами. Після лужного гідролізу виділяють естрадіол, для якого визначають температуру плавлення.

Естрадіолу дипропіонат під дією кислоти сульфатної концентрованої гідролізується з утворенням кислоти пропіонової. Подальше нагрівання в присутності етанолу веде до утворення етилового ефіру кислоти пропіонової, який має характерний запах.

Кількісне визначення. Алкаліметрія, зворотне титрування. Субстанцію гідролізують спиртовим розчином калію гідроксиду, надлишок якого відтитровують розчином кислоти хлористоводневої за фенолфталеїном, s = 1/2.

 

Властивості. Білий або кремувато-білий дрібнокристалічний порошок без запаху. Практично нерозчинний у воді, малорозчинний у розчинах лугів, розчинний в спирті, хлороформі, легкорозчинний в ацетоні, діоксані та ефірі.

Ідентифікація: Якщо речовину розчинити в кислоті сірчаній концентрованій – з’являється оранжево-червоне забарвлення з жовто-зеленою флуоресценцією у відбитому світлі (стероїдний цикл). При додаванні розчину феруму (III) амонію сульфату і води розчин темніє і випадає червонувато-коричневий осад. Для ідентифікації використовують ІЧ- і УФ-спектрофотометрію, а також ТШХ.

Визначають температуру плавлення бензоату (фенольний гідроксил).

Кількісне визначення. Алкаліметрія за замісником (див. прегнін), або спектрофотометрія чи фотоколориметрія за утворенням у лужному середовищі біс-діазосполуки при взаємодії з діазореактивом:

 

Зберігання. У захищеному від світла місці.

Застосування. Естрогенний лікарський засіб. Уживають перорально. Входить до складу протизаплідних таблеток.

СИНТЕТИЧНІ СПОЛУКИ ЕСТРОГЕННОЇ ДІЇ

Речовини, які мають естрогенну активність, були виявлені не лише серед стероїдних, але і в ряді ароматичних сполук. Припускають, що естрогенна дія залежить від наявності ароматичних ядер у молекулі.

Важлива роль належить гідроксильним і кетонним групам, які здатні утворювати водневі зв’язки і взаємодіяти в організмі з білками. Для проявлення естрогенної дії має значення відстань між функціональними групами. Встановлено, що відстань між гідроксильними групами (в положенні 3 і 17) у естрадіолу дорівнює 1,1 нм, у мезо-форми синестролу-

1,2 нм, у транс-ізомера діетилстильбестролу – 1,22 нм. Разом із тим цис-ізомер діетилстильбестролу, відстань між гідроксилами в якого складає 0,75 нм, фізіологічно неактивний.

 

Властивості. Синтетичні естрогени (синестрол і діетилстильбестрол) – це білі кристалічні порошки (синестрол може мати жовтуватий відтінок) без запаху. Практично нерозчинні або дуже мало розчинні у воді. Синестрол легко розчинний в етанолі, діетилстильбестрол мало розчинний у хлороформі.

Ідентифікація:

1. При взаємодії хлороформного розчину синестролу з кислотою сульфатною концентрованою (в присутності формаліну) шар хлороформу забарвлюється у вишнево-червоний колір (фенільні радикали). Розчин діетилстильбеетролу в кислоті сірчаній концентрованій має оранжеве забарвлення, яке поступово зникає після розбавлення водою.

2. При додаванні бромної води до розчину синестролу в кислоті оцтовій льодяній виділяється осад жовтого кольору (див. кількісне визначення). Діетилстильбестрол з бромною водою в присутності рідкого фенолу при нагріванні утворює смарагдово-зелене забарвлення; після додавання декількох крупинок цукру і нагрівання забарвлення переходить у темно-блакитне, а потім коричнювато-вишневе.

3. Наявність фенольних гідроксилів у молекулах лікарських речовин можна виявити за допомогою феруму (III) хлориду. АНД рекомендує цю реакцію для ідентифікації діетилстильбестролу, спиртові розчини якого забарвлюються в зелений колір, що поступово переходить у жовтий.

4. Для ідентифікації і кількісного визначення використовують УФ- спектрофотометрію.

5. Ідентифікувати і кількісно визначити синтетичні естрогени можна реакцієюетерифікації. При взаємодії синестролу і діетилстильбестролу з оцтовим ангідридом чи бензоїлхлоридом утворюються діацетати (дибензоати), які мають характерну температуру плавлення.

Кількісне визначення:

1. Метод ацетилування. Ґрунтується на отриманні складних ефірів (діацетильних похідних) при нагріванні з оцтовим ангідридом у присутності піридину. Надлишок оцтового ангідриду перетворюють в кислоту оцтову і відтитровують суму кислоти розчином натрію гідроксиду, індикатор – фенолфталеїн, s = 1/2. Паралельно проводять контрольний дослід.

Хімізм цього процесу при визначенні синестролу:

 

Аналогічний процес відбувається при визначенні діетилстильбестролу.

2. Кількісне визначення синестролу в олійному розчині проводять після екстракції водним розчином натрію гідроксиду методом зворотної броматометрії з контрольним дослідом, s = 4/3:

З. Синестрол і діетилстильбестрол можна визначити фотометрично за реакцією азосполучення з діазотованою сульфаніловою кислотою:

Зберігання. У добре закупореній тарі, що вберігає від дії світла.

Застосування. За фармакологічною дією вони близькі до природних гормонів. При пероральному прийомі не руйнуються в шлунково-кишковому тракті, швидко всмоктуються. Призначають у вигляді таблеток по 2 мг і внутрішньом’язово у вигляді олійних розчинів 0,1 і 2-3 %-них концентрації (для лікування злоякісних новоутворень).

ПРОСТАГЛАНДИНИ

Простагландини – біологічно активні речовини, що містяться в різних органах і тканинах організму (крові, легенях, нирках, кишечнику, матці та ін.). Вони є своєрідними внутрішньоклітинними гормонами, які впливають на багато функцій організму. Простагландини – це безазотисті сполуки, в основі будови яких лежить простаноєва кислота:

 

Подібно до вітамінів, простагландини поділяють на групи зі схожою хімічною структурою. Кожна з них має латинський індекс Е, F, А, В (скорочене написання ПГЕ, ШТ, ПГА, ПГВ).

Добування. Методи отримання можна поділити на три групи.

1. Екстракція з тваринних джерел (сім’яної рідини, тваринних тканин та ін.).

2. Біосинтез із попередників – поліненасичених жирних кислот у присутності відповідних ферментів.

3. Синтетичні методи добування простагландинів.

Властивості. Виділені у вигляді індивідуальних сполук простагландини — це білі кристалічні речовини, які добре розчиняються в органічних розчинниках. Для дослідження хімічної будови простагландинів використовують УФ-, ІЧ-, ЯМР-спектроскопію, масс-спектрометрію, рентгеноструктурний аналіз.

Ідентифікація: Для аналізу простагландинів широко використовують різноманітні види хроматографії: колонкову, паперову, тонкошарову, газорідинну (ГРХ) та ін. Особливо ефективне для кількісного аналізу поєднання ГРХ і масс-спектрометрії.

Для оцінки фізіологічної активності та вмісту простагландинів у тканинах застосовують біологічні методи, що основуються на їх здатності впливати на гладку мускулатуру (шлунка, кишечника, матки), кров’яний тиск та інші функції.

Застосування. Простагландини впливають на скорочувальну активність гладкої мускулатури, функції нервової і серцево-судинної систем, кровообігу, підтримують тонус сечових шляхів і сечового міхура, проявляють бронхолітичну і бронхозвужуючу дію, беруть участь у процесах запалення. Простагландини Е1 і Е2 впливають на функцію бронхів;  ПГЕ гальмує секрецію шлункового соку, групи ПГЕ і ПГF викликають скорочення мускулатури матки; ПГА1 і ПГА2, діючи на судини, знижують артеріальний тиск.

СТАТЕВІ ГОРМОНИ ТА ЇХ СИНТЕТИЧНІ ЗАМІННИКИ

Статеві гормони поділяють на 3 групи:

– чоловічі статеві гормони, або андрогени;

– жіночі статеві гормони, або естрогени;

– гормони жовтого тіла, або гестагени.

Похідні андрогенів та їх синтетичні замінники

Чоловічі статеві гормони називають андрогенами (від гр. “андрос”, що означає чо­ловік і “геннао” – народжувати). Вони утворюються в чоловічих статевих залозах -тестикулах. Андрогени необхідні для формування статевої сфери і розвитку вторинних статевих ознак у чоловіків. Вони впливають також на різні біохімічні процеси, не зв’я­зані з характеристикою статі – викликають анаболічний ефект, змінюють обмін вугле­водів, ліпідів, холестерину, склад електролітів та ін.

Хімічні ознаки андрогенів:

1) похідні вуглеводню андростану (Me – група СН₃);

Тестостерон формує чоловічу стать і його нестача в старшому віці руйнує організм чоловіків, створюючи умови для інфарктів та інсультів.

Тестостерон – нестійка речовина і його не застосовують як лікарський засіб. У медицині застосовують похідні тестостерону, головним чином його естери (складні ефі­ри), які повільніше всмоктуються і є стійкішими, а також синтетичні замінники, напри­клад, метилтестостерон. Всі вони мають біологічні та лікувальні властивості природ­ного гормону тестостерону.

Андрогени застосовують, головним чином, для чоловіків при статевому недорозви­ненні, функціональних розладах статевої сфери (євнухоїдизмі) і в старшому віці при судинних і нервових розладах, при акромегалії.

Застосовують їх і жінки старшого віку (понад 60 років) при пухлинах статевих органів, молочних залоз, при маткових кровотечах, а також при променевій терапії раку яйників і молочної залози.

Засоби, які застосовують при статевих дисфункціях

І. Testosteroni propionas (Тестостеронпропіонат, син. Agovirin, Andronate, Homosteron, Sterandryl та ін.).

 

  Добувають тестостеронпропіонат синтетично, виходячи з холестерину, який одер­жують при переробці ланоліну і шпику тварин. Синтез проводять за схемою:

Для захисту стеринової системи від розкладу при оксидації холестерин спочатку ацетилюють та бромують. Після оксидації хромовою сумішшю продукт дебромують за допомогою цинку і ацетатної кислоти і одержують ацетилдегідроепіандростерон, який омилюють до дегідроепіандростерону – природного андрогенного гормону сла­бенької дії. Дегідроепіандростерон мікробіологічним способом за допомогою аерованих дріжджів перетворюють в андростендіон, який далі ферментуючі дріжджі перево­дять у тестостерон. Тепер замість використання аерованих дріжджів проводять реак­цію Оппенауера – взаємодію з ацетоном або циклогексаноном при наявності третбутилату алюмінію як каталізатора. Взаємодією тестостерону з хлорангідридом пропіонатної кислоти одержують тестостеронпропіонат.

Тестостеронпропіонат – білий кристалічний порошок з температурою плавлення 118-123 °С, нерозчинний у воді, розчинний у 30 ч. етанолу, 20 ч. оливкової олії, 30 ч. пропіленгліколю.

Реакції ідентифікації:

1) на стероїдну систему проводять реакцію Боскотта. Тестостеронпропіонат розчиняють у суміші 88 % Н₃РО₄ і конц. СН₃СООН, розчин нагрівають 2 хв. при температурі 100 °С і залишають при кімнатній температурі на 1 год., а потім розводять СН СООН. Під впливом УФ-променів (лампа Баха) виникає інтенсивна жовта флюоресценція;

2) тестостеронпропіонат розчиняють у концентрованій СН₃СООН і додають крап­лями бромну воду – наступає її знебарвлення (реакція на подвійний зв’язок);

3) на естрове угруповання проводять гідроксаматну реакцію:

4) тестостеронпропіонат кип’ятять зі спиртовим розчином КОН протягом 30 хв. – відбувається гідроліз естрового угруповання; реакційну суміш розбавляють водою іпідкислюють хлоридною кислотою – випадає осад тестостерону, який відфільтрову­ють, промивають водою, висушують та ідентифікують за температурою плавлення (150-156 °С) або перетворюють його в оксим – білу кристалічну речовину з темпера­турою плавлення 166-171 °С. Оксим тестостерону, взаємодіючи з FеС1₃ у кислому середовищі, забарвлюється в червоно-коричневий колір;

5) на оксогрупу (=О) проводять реакцію утворення оксиму: тестостеронпропіонат нагрівають з гідроксиламіну гідрохлоридом і CH₃COONa в етанолі. Після охолоджен­ня реакційну суміш розводять водою – випадає осад оксиму:

6) визначують питомий показник вбирання 0.001 % розчину в етанолі в УФ-світлі при 240-245 нм.

Кількісне визначення виконують спектрофотометричне (визначують питомий по­казник вбирання при довжині хвилі 241нм; він повинен бути меншим від 465). Для кількісного визначення тестостеронпропіонату в олійних розчинах використовують метод, основою якого є реакція взаємодії з ізоніазидом і утворення ізонікотиноїлгідразону, забарвленого в жовтий колір:

Застосовують тестостеронпропіонат при статевому недорозвиненні чоловіків, єв­нухоїдизмі і акромегалії (25 мг), застосовують і жінки у віці після 45 років при статевих дисфункціях, маткових кровотечах (10-25 мг через день), ракові яйників і молочної залози (50 мг). При лікуванні жінок можуть виникати явища вірилізації.

Випускають в ампулах по 1 мл 1 % і 5 % розчинів в олії, вводять внутрішньом’язово.

Зберігають за сп. Б в затемненому місці.

Замінником тестостеронпропіонату є тестостероненантат.

2. Testosteroni oenanthas (Тестостероненантат, син. Androtardyl, Delatestryl, Primoniat-Depot, Testo-Enant, Testoron-Retard та ін.).

Естер тестостерону і енантатної кислоти, або 17-енантоксіандростен-4-он-3 (17-гептаноїлоксіандростен-4-он-З).

Тестостероненантат – біла або зеленувато-жовта маса з дрібнокристаліч­ною структурою і температурою плавлення 36-37.5 °С, розчинна в етанолі і ефірі, нерозчинна у воді.

Застосовують у тих випадках, що й тестостеронпропіонат. Діє повільніше, але довше як тестостеронпропіонат. Вводять внутрішньом ‘язово у вигляді 20 % розчину в олії 1 раз на 2-4 тиснені.

Можна застосовувати і як анаболічний засіб для чоловіків. Випускають в ампулах по 1 мл 20 % розчину в олії.

Зберігають за сп. Б, в недоступному для світла місці.

Входить до складу сумішки Testoenatum pro injectionibus (тестенат для ін ‘єкцій, син. Testosteron-Depot та ін.), яку випускають в ампулах по 1 мл 10 % розчину в персиковій олії (містить 24 мг тестостеронпропіонату і 111 мг тестостероненантату). Вводять внутрішньом’язово 1 раз на 2 тижні у тих випадках, що й тестостеронпропіонат.

Зберігають за сп. Б в затемненому місці.

Є ще й інші естери тестостерону (фенілпропіонатний, капронатний, ізокапронатний) їх застосовують у вигляді сумішок при сильних розладах. Якщо потрібне тривале лікування високими дозами андрогенів, застосовують комбінований засіб Solutio “Tetrasteronum ” oleosa pro injectionibus (син. Сустанон-250, Омнадрен-250). В 1 мл його розчину міститься ЗО мг тестостеронпропіонату, по 60 мг тестостеронфенілпропіонату і тестостеронізокапронату, 100 мг тестостеронкапронату. Вводять внутрішньом ‘язово 1 раз на місяць.

Випускають в ампулах по 1 мл.

Зберігають за сп. Б в затемненому місці.

Естери тестостерону вводять тільки парентерально, а це не завжди вигідно. Деяким хворим зручніше приймати лікарський засіб всередину. З цією метою застосовують • синтетичний замінник тестостерону – метилтестостерон.

3. Methyltestosteronum (Метилтестостерон, син. Androral, Hormale, Methyltes-tosterone, Oraviron, Testoral та ін.).

Метилтестостерон синтезують з дегідроепіандростерону, який отримують з холес­терину (див. тестостеронпропіонат), за схемою:

Дегідроепіандростерон перетворюють кип’ятінням в ефірному розчині з великим над­лишком метилмагніюйодиду, за реакцією Гріньяра, в метиландростендіол (вихід 74 %), який оксидують у розчині бензолу ацетоном або хіноном (акцептори водню) при наявності третбутилату алюмінію як каталізатора (реакція Оппенауера). Оксигрупа в положенні З оксидується до оксогрупи, а подвійний зв’язок з положення 5 переходить в положення 4.

Метилтестостерон – білий дрібнокристалічний порошок з температурою плавлення 161-168 °С, нерозчинний у воді, розчинний в етанолі, метанолі, ефірі, ацетоні. [a]_D в 1 % спиртовому розчині – від +82 до +85°. Питомий показник вбирання при 240 нм – 520-540 (в 0.001 % розчині в етанолі).

Реакції ідентифікації:

1)   реакція Боскотта (див. тестостеронпропіонат);

2)   на спиртову групу ОН проводять реакцію ацетилювання, діючи (СН₃СО)₂О у піридині; при розбавленні водою виділяють метилтестостеронацетат з температурою плавлення 173-176 °С (з розкладом);

3)   для виявлення оксогрупи кип’ятять метилтестостерон у метанолі з H₂NOH*HC1 – випадає осад оксиму (температура плавлення 210-216 °С);

4)   з концентрованою H₂SO₄ метилтестостерон утворює жовто-оранжеве забарв­лення з флюоресценцією.

Кількісне визначення метилтестостерону у таблетках проводять спектрофотомет-рично при довжині хвилі 240 нм.

Метилтестостерон діє у 2-3 рази слабше від тестостеронпропіонату, але має іншу перевагу – його приймають всередину (сублінгвально). Застосовують при статевому недорозвиненні чоловіків та функціональних розладах статевої сфери по 30-100 мг на день, при імпотенції по 10-20 мг, при євнухоїдизмі по 20-30 мг на добу, при затримці статевого розвитку у дітей і підлітків – по 5-10 мг на день, для лікування стенокардії -по 10-20 мг 1 раз на тиждень; для жінок старшого віку при дисфункціональних матко­вих кровотечах – по 5 мг 1-3 рази на день, при дисменореї – по 10-20 мг на день, при ракові молочної залози і яйників – по 50-100 мг на день.

Випускають у таблетках по 5 і 10 мг.

Зберігають за сп. Б в затемненому місці.

 

Засоби, які застосовують переважно для лікування пухлин

4. Medrotestroni propionas (Медротестронпропіонат, син. Dromostanolon propionate, Drostanoloni propionas, Masterid, Masteron та ін.).

Білий кристалічний порошок, нерозчинний у воді, розчинний в оліях, легкороз­чинний в етанолі.

За структурою подібний до тестостеронпропіонату, але має слабшу андро-генну дію і сильнішу анаболічну активність.

Виявляє протипухлинну дію при ракові молочної залози. Застосовують при важких формах раку молочної залози з метастазами.

Вводять внутрішньом ‘язово щодня, спочатку по 100 мг, потім по 50 мг упро­довж довгого часу.

Випускають в ампулах по 1 мл 5 % розчину в олії. Зберігають за сп. Б.

Антиандрогени

Антиандрогени – це речовини, які пригнічують фізіологічну активність ендогенних андрогенів. Вони мають стероїдну або значно простішу нестероїдну структуру. Анти-андрогенну активність мають деякі ендогенні стероїдні сполуки, наприклад, прогестини, естрогени та їх синтетичні аналоги, а також деякі аналоги або похідні андрогенів. До антиандрогенів нестероїдної структури належать похідні або аналоги карбаніліду.

Застосовують антиандрогени для лікування раку передміхурової залози, а також гіперандрогенних станів у жінок і дітей.

1. Cyproterone acetate (Ципротеронацетат, син. Андрокур, Androcur. Cyprostat, Су pro teronacetat).

Ципротеронацетат — біла кристалічна речовина, нерозчинна у воді, розчин­на в оліях.

Застосовують при неоперабельному ракові передміхурової залози; у жінок – при важких станах гірсутизму, андрогензалежної алопеції, себореї, акне; у дітей – при передчасному статевому розвитку.

Приймають всередину по 1 таблетці 2 рази на день. Для лікування карциноми передміхурової залози вводять внутрішньом’язово по 3 ліл 10 % розчину в олії 1 раз на 10-14 днів (Андрокур-депо).

Випускають у таблетках по 50 мг і ампулах по 3 мл 10 % розчину в олії.

Входить до складу естроген-антиандрогенного препарату “Diane-35” (Діане-35) – драже, яке містить 0.035 мг етинілестрадіолу і 2 мг ципротеронацетату, який, крім антиандрогенної дії, виявляє помірну гестагенну активність.

Застосовують при гіперандрогенних станах у жінок (акне, себореї, андрогензалежній алопеції, гірсутизмі) і як контрацептивний засіб у жінок з наведе­ними захворюваннями.

Приймають всередину по 1 драже на день, починаючи з 1-го дня менструації протягом 21 дня з перервою 7 днів.

Випускають в упакуванні по 21 драже.

Зберігають за сп. Б.

2. Finasteride (Фінастерид, син. Проскар, Proscar, Proskar).

Біла кристалічна речовина, нерозчинна у воді.

Застосовують для гальмування росту передміхурової залози і зменшення сим­птомів, пов’язаних з аденомою.

Приймають всередину по 1 таблетці на день. Випускають у таблетках по 5 мг.

3. Flutamide (Флютамід, син. Ніфтолід, Флюцином, Cebatrol, Drogenil, Flucinom, Fugerel, Norex та ін).

3-Трифлюорметил-4-нітроізобутаноїланілід.

Застосовують для диференціальної діагностики гіпогонадизму в чоловіків по 10 мг/кг; для лікування раку передміхурової залози по 1 таблетці 3 рази на день. Випускають у таблетках ясно-жовтого кольору по 0,25 г. Зберігають при кі’мнатній температурі.

4. Nilutamide (Нілютамід, син. Anandron).

3-(4′-Нітро-3′-трифлюорметилфеніл)-5,5-диметил-2,4-імідазолідиндіон.

Застосовують при ракові передміхурової залози, приймаючи по 0,3 г на день. Випускають у таблетках по 50 і 100 мг. Зберігають за сп. Б.

Анаболічні засоби стероїдної структури

Анаболічними засобами називають речовини, які в організмі стимулюють синтез білків. Під їх впливом збільшується вага тіла, покращується загальний стан хворих. За структурою анаболічні засоби подібні до чоловічих статевих гормонів, для яких анаболічна активність є побічною.

Застосовувати андрогени з метою анаболічної дії не можна для лікування жінок і дітей. Тому виникла необхідність синтезувати речовини, які мали б слабеньку андрогенну дію, але сильнішу або однакову з андрогенами анаболічну активність. Виявилося, що цього можна досягти при деякій зміні структури молекул чоловічих статевих гормонів.

Існують три найважливіші способи пониження андрогенної активності:

1) перенесення подвійного зв’язку з положення 4 в положення 5:

 

2) введення додаткового подвійного зв’язку в положенні 1:

 

3) усунення метальної групи в положенні 19:

 

Похідні 19-нортестостерону є найкращими анаболічними засобами.

1. Methylandrostendiolum (Метиландростендіол, син. Anadiol, Anormon, Diandrin, Masdiol, Metandiol, Metkandriol, Metasteron, Neosteron, Testodiol та ін.).

Біла кристалічна речовина з температурою плавлення 199-206 °С, без запаху, роз­чинна в етанолі (1:50), хлороформі (1:75), бензолі (1:500), нерозчинна у воді.

Реакції ідентифікації:

1) з концентрованою Н₂SO₄ утворюється жовто-оранжеве забарвлення з флюоресценцією;

2) при взаємодії метиландростендіолу з ацетангідридом при наявності піридину ут­ворюється його 17-моноацетат з температурою плавлення 174-180 °С;

3) до розчину метиландростендіолу у 80 % ацетатній кислоті додають обережно
концентровану сульфатну кислоту – на межі фаз виникає оранжеве забарвлення; верх­ня фаза характеризується жовто-зеленою флюоресценцією;

4) питомий показник вбирання 0.001 % розчину в етанолі в УФ-світлі становить
240-245 нм;

5)   [α]D дорівнює від – 70 до – 77° (1% розчин в етанолі).
Кількісне визначення проводять гравіметричним методом.

За хімічною структурою нагадує метилтестостерон, але має слабшу андрогенну дію і сильнішу анаболічну активність.

Застосовують при розладах білкового обміну після важких травм, операцій, при ви­снаженні, після інфекційних захворювань, при відставанні росту у підлітків. Лікування жінок цим анаболічним засобом повинно проводитись під наглядом гінеколога, щоб не виникли явища вірилізації.

Приймають у вигляді сублінгвальних таблеток по 25-50 мг на добу. Не застосову­ють при ракові передміхурової залози, захворюваннях печінки.

Випускають у таблетках по 10 і 25 мг.

Зберігають за сп. Б в затемненому місці.

2. Methandrostenolonum (Метандростенолон, син. Діанабол, Неробол, Anabolin,    Dehydromethyltestosteron, Methandienone, Nerobol, Stenolon та ін.).

Білий або жовтуватий кристалічний порошок з температурою плавлення 162-170°С, розчинний в етанолі, хлороформі, малорозчинний в ефірі, нерозчинний у воді.

 Реакції ідентифікації:

1) з концентрованою H₂SO₄ метандростенолон утворює темно-червоне забарвлення;

2) при взаємодії з 2,4-динітрофенілгідразином утворюється 2,4-динітрофенілгідразон метандростенолону оранжево-червоного кольору:

3) питомий показник вбирання 0.001 % розчину в етанолі в УФ-світлі при 245 нм дорівнює 500-532.

Кількісне визначення проводять фотоколориметричним методом, використовуючи кольорову реакцію з концентрованою H₂SO₄.

Андрогенна дія метандростенолону в 100 разів слабша від дії тестостеронпропіона-ту, анаболічна дія – однакова.

 Застосовують при розладах білкового обміну, хронічній недостатності надниркових залоз, токсичному зобі, діабетичних ангіопатіях, стероїд­ному діабеті, хронічній коронарній недостатності та інфаркті міокарду, ревматичних ураженнях серця, атеросклеротичному кардіосклерозі, виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, остеопорозі, переломах кісток, екземі, псоріазі та ін.

Випускають у таблетках по 1 і 5 мг.

Зберігають за сп. Б в затемненому місці.

3. Phenobolinum (Феноболін, син. Нандролонфенілпропіонат, Нероболіл, Турина-бол, Anaboline, Durabol, Nandrolin, Norbolin, Superanabolon та ін.).

Для синтезу феноболіну використовують естрон, який спочатку метилюють, а потім відновлюють і одержують 3-метиловий еcтер естрадіолу. При взаємодії отриманої речови­ни з літієм у рідкому аміаку при наявності етанолу відбувається відновлення ароматичного циклу, а наступний кислотний гідроліз приводить до утворення 19-нортестостерону, естрифікацію якого проводять за допомогою хлорангідриду фенілпропіонатної кислоти:

Феноболін – білий кристалічний порошок з температурою плавлення 95-99 °С, не­розчинний у воді, важкорозчинний в етанолі, розчинний в ацетоні і хлороформі. Питоме обертання в 2 % розчині у хлороформі – від +52 до +58°. Для ідентифікації визначують ІЧ-спектр 5 % розчину феноболіну в хлороформі. Кількісне визначення проводять спектрофотометрично при 240 нм.

Феноболіл – активний анаболічний засіб, діє довго (7-15 днів після одноразового введення). Виявляє дуже слабкий андрогенний ефект, явищ вірилізації у жінок майже не спостерігається.

Застосовують у тих випадках, що й метандростенолон, не засто­совують при ракові передміхурової залози.

Вводять внутрішньом’язово в олійному розчині по 25-50 мг 1 раз на 7-10 днів.

Випускають в ампулах по 1 мл 1 % і 2.5 % розчинів в олії.

Зберігають за сп. Б в затемнеЕюму місці.

4. Retabolilum (Ретаболіл, сип. Туринабол-депо, Abolon, Anabosan-Depot, Nandrolone decanoate, Nortestosterondecanoat, Superbolan та ін.).

Білий кристалічний порошок, нерозчинний у воді, розчинний в етанолі, оліях.

Характеризується сильною і тривалою (3 тижні) анаболічною дією. Малотоксич­ний, андрогенна дія ще менша як феноболіну. Застосовують як попередні анаболічні засоби; тому, що діє довго, вигідний для лікування дітей. Не застосовують при ракові молочної і передміхурової залоз, вагітності.

Вводять внутрішньом’язово по 25-50 мг у вигляді олійного розчину 1 раз на 2-3 тижні.

Випускають 5 % розчин в олії в ампулах по 1 мл.

Зберігають за сп. Б в затемненому місці.

5. Silabolinum (Силаболін).

Біла речовина, нерозчинна у воді, важкорозчинна в етанолі, розчинна в олія: Має пролонговану дію. Застосовують при тих захворюваннях, що й поперед} анаболічні засоби. Може спричиняти явища вірилізації у жінок.

Вводять внутрішньом’язово по 1,0-1,5 мг/кг маси тіла протягом місяця (за або 2 введення).

Випускають в ампулах 2.5 % і 5.0 % розчини в олії по Імл.

Зберігають за сп. Б в затемненому місці.

Жіночі статеві гормони та їх синтетичні замінники

Жіночі статеві гормони називають естрогенами (від грецького “еструс” – тічка “геннао” – народжувати). Ці гормони виробляються в яйниках в дозріваючих фолік; лах і беруть участь у здійсненні менструації. Вони необхідні для формування жіночі статі і вторинних статевих ознак, а також для здійснення функції народження дітей.

Природними естрогенами є естрон та естрадіол. З них естрон є лікарським зас бом, а естрадіол застосовують у вигляді естрів та інших похідних, тому що сам естр діол дуже швидко інактивується в організмі.

Основні хімічні ознаки естрогенів:

– похідні естрану;

– наявність трьох подвійних зв’язків у положеннях 1,3,5 (10);

– група-ОН (оксигрупа) в положенні 3;

– група -ОН (може бути естрифікована) або оксогрупа (=О) в положенні 17.
Раніше естрон (фолікулін) і естрадіол отримували з сечі вагітних жінок, потім – з сечі вагітних тварин. Тепер одержують їх синтетично, на основі з холестерину, за схемою:

Як лікарські засоби естрогени застосовують при недостатній функції яйників (пер­винній і вторинній аменореї), недорозвиненні матки, безплідді, післякастраційних розла­дах, хірургічному усуненні яйників.

Крім нього, естрогени застосовують для лікування парагормонального раку у чо­ловіків і для посилення родової діяльності (викликають скорочення матки).

Не можна застосовувати жінкам у віці до 60 років при злоякісних і доброякісних пухлинах статевих органів і молочних залоз.

Засоби, які застосовують при статевих дисфункціях

1. Oestronum (Естрон, син. Folliculinum, Estrone, Estronum).

Білий кристалічний порошок з температурою плавлення 254-259 °С, нерозчинний у воді, розчинний у 400 ч. етанолу, 200 ч. ацетону, в оліях, хлороформі, бензолі та ефірі; [a]_D – від +156° до +161° (1 % розчин у діоксані).

Реакції ідентифікації:

1) на стероїдну систему проводять реакцію Боскотта (див. тестостеронпропіонат) – через 1 хв. виникає зелена флюоресценція;

2) при взаємодії з діазореактивом спостерігають утворення азобарвника (реакція на фенольну групу):

3) при взаємодії з гідроксиламіну гідрохлоридом утворюється осад оксиму (з тем­пературою плавлення 228-233 °С);

4) при дії С₆Н₅СОСІ естрифікується фенольна група і утворений естер має темпе­ратуру плавлення 220 °С;

5) розчин естрону в концентрованій H₂SO₄ має золотисто-жовте забарвлення з інтен­сивною зеленою флюоресценцією.

Активність естрону визначують біологічно (викликання тічки) на кастрованих сам­ках мишей і щурів. В 1 мг знаходиться 10000 ОД.

Кількісне визначення можна проводити поляриметричним методом у діоксані або колориметричне з використанням n-діазобензосульфокислоти.

Вводять естрон внутрішньом’язово у вигляді олійних розчинів при недостатній функції яйників (первинна і вторинна аменореї), безплідді, недорозвиненні матки і вторинних статевих ознак, переношуванні вагітності, при хірургічному усуненні яйників.

Випускають в ампулах по 1 мл 0.05 % або 0.1 % розчинів в олії.

Зберігають за сп. Б.

 

2. Oestradioli dipropionas (Естрадіолдипропіонат, син. Естрадіолпропіонат, Diovocyclin, Estradiol dipropionate, Estradioli dipropionas, Ovocyclin dipropionate, Synformon та ін.).

Одержаний з дегідроепіандростерону естрадіол естрифікують хлорангідридом пропіонатної кислоти – утворюється естрадіолдипропіонат.

Білий кристалічний порошок з температурою плавлення 104—105 °С, нерозчинний у воді, розчинний в ацетоні, етанолі, рослинних оліях; [a]D – від +36° до +40° (1 % розчин у діоксані).

Реакції ідентифікації:

1) в результаті реакції Боскотта (нагрівання проводять при 100 °С протягом 5 хв.) виникає зелена флюоресценція;

2) на естерові групи проводять гідроксаматну реакцію (див. тестостеронпропіонат);

3) при гідролізі розчином КОН в етанолі утворюється естрадіол, який випадає у
вигляді осаду при розбавленні водою і підкисленні НСІ. Температура плавлення естрадіолу 177 °С;

4) при нагріванні естрадіолдипропіонату з концентрованою H₂SO₄ виникає буре за­барвлення, яке при розбавленні водою та нагріванні змінюється до рожевого.

Кількісне визначення проводять омиленням естрадіолдипропіонату надлишком 0.1М етанольного розчину КОН, який відтитровують 0.1М розчином НСІ, індикатор -фенолфталеїн.

Естрадіолдипропіонат удвічі активніший від естрону, має сильну і пролонговану дію, застосовують його у тих випадках, що й естрон.

Вводять внутрішньом’язово 0.1 % розчин в олії по 1 мл через 1-2 дні.

Зберігають за сп. Б в затемненому місці.

3. Aethinyloestradiolum (Етинілестрадіол, син. Athinylostradiol, Estrolan-E, Ethinoral, Ethinylestradiol, Microfollin, Oestralyn, Ostral, Perovex та ін.).

Синтезують взаємодією естрону з калію ацетиленідом у рідкому аміаку:

 

Білий кристалічний порошок з температурою плавлення 146 °С або 182-186 °С (полі­морфізм), нерозчинний у воді, добре розчинний в оліях та етанолі; [α]D – від 0° до +3° (1 % розчин у діоксані).

Реакції ідентифікації:

1) для виявлення етинільної групи етинілестрадіол розчиняють у H₂SO₄ і додають розчину FeNH₄(SO₄)₂ – випадає осад червонувато-бурого кольору; після розбавлення водою випадає рожево-червоний осад:

2) при реакції Боскотта виникає оранжева флюоресценція, в 50-100 разів сильніша від флюоресценції естрону;

3) при взаємодії з бензоїлхлоридом утворюється етинілестрадіол-3-бензоат з температурою плавлення 199-202 °С;

4) визначують питомий показник вбирання 0.005 % розчину етинілестрадіолу в ета­нолі при довжині хвилі 281 нм;

5) при дії концентрованої сульфатної кислоти утворюється оранжево-червоне забар­влення з жовтувато-зеленою флюоресценцією.

Кількісне визначення проводять спектрофотометричне при довжині хвилі 281нм (індивідуальна речовина) або фотоколориметрично (в таблетках), використовуючи ре­акцію утворення з діазотованою сульфанілатною кислотою азобарвника:

Етинілестрадіол – один з найактивніших естрогенних засобів. Введення в молекулу естрадіолу етинільного залишку посилює стійкість і активність, тому етинілестрадіол приймають всередину.

Застосовують при гіпогеніталізмі (первинна аменорея, недорозвинення матки), гіпо­функції яйників і вторинній аменореї по 0.05-0.1 мг; для усунення нервово-судинних розладів при естрогенній недостатності приймають 0.01-0.02 мг на день; для лікуван­ня раку передміхурової залози і молочної залози у жінок, старших за 60 років – до 3 мг на день упродовж довгого часу. При лікуванні раку передміхурової залози у чоловіків може виникнути фемінізація.

Випускають у таблетках по 0.01 і 0.05 мг.

Зберігають за сп. Б у затемненому місці.

 

Синтетичні естрогени нестероїдної структури

Природні естрогени належать до складних похідних фенолу. Дослідження фенолів простої структури показали, що вони також мають естрогенну активність. Прикладом таких сполук є синестрол.

 

1. Synoestrolum (Синестрол, син. Cycloestrol, Dihydrostilboestrol, Estrene, Hexestrolum, Hexoestrolum, Hormonestrol та ін.).

                  

Синестрол можна одержати гідруванням діетилстильбестролу або виходячи з ане­толу, який міститься в анісовій ефірній олії:

Синестрол – білий кристалічний порошок з температурою плавлення 184-187°С, не­розчинний у воді, легкорозчинний в етанолі, хлороформі, рослинних оліях,

розчинах лугів

Реакції ідентифікації:

1) синестрол розчиняють у концентрованій H₂SO₄ і нагрівають – виникає буре за­барвлення з зеленою флюоресценцією;

2) речовину розчиняють у хлороформі, додають розчину FeCI3 і піридину – виникає синє забарвлення, яке від надлишку піридину стає зеленим (фенольна група);

3) при додаванні концентрованої H₂SO₄ до розчину синестролу в хлороформі при наявності формальдегіду утворюється вишнево-червоне забарвлення;

4) при додаванні бромної води до розчину синестролу в концентрованій СН₃СООН випадає жовтий осад тетрабромпохідного з температурою плавлення 224-227 °С:

Кількісне визначення проводять перетворенням синестролу в його діацетат (тем­пература плавлення 184-187 °С) кип’ятінням з ацетангідридом у піридині; надлишок ацетангідриду розкладають водою і відтитровують утворену СН₃СООН 0.5М розчи­ном NaOH.

Естрогенна активність синестролу дорівнює активності естрону.

 Застосовують при тих захворюваннях, що й естрон, приймають всередину в таблетках по 1-2 мг; вводять внутрішньом’язово – по 1-2 мг у вигляді 0.1 % розчину в олії; 2 % розчин в олії викорис­товують для лікування раку молочної залози, аденоми і раку передміхурової залози.

Випускають у таблетках по 1 мг, ампулах по 1 мл 0.1 % і 2 % розчинів в олії.

Зберігають за сп. Б в затемненому місці.

 

2. Diaethylstilboestrolum (Діетилстильбестрол, син. Agostilben, Diethylstilbestrol, Oestramon, Stilbestrol, Stilbofolin та ін.).

Транс-3,4-ди-(n-оксифеніл)-гексен-3.

Білий кристалічний порошок з температурою плавлення 168-174 °С, нероз­чинний у воді, розчинний в етанолі, ефірі, рослинних оліях, розчинах лугів.

Діетилстильбестрол удвічі активніший від естрону, але у зв’язку з побічною дією його застосовують тільки для лікування раку молочної залози у жінок, старших за 60 років.

Вводять внутрішньом ‘язово по 60 мг на добу.

Випускають в ампулах 3 % розчин в олії по 1 мл.

Зберігають за сп. Б в затемненому місці.

 

3. Dimoestrolum (Диместрол, син. Depot-Cyren.Depot-Ostromenin,  Ostrastilben D

Транс-3,4-ди-(n-метоксифеніл)-гексен-3.

Білий кристалічний порошок з температурою плавлення 122-124 °С, прак­тично нерозчинний у воді і розчинах лугів, розчинний в органічних розчинниках. При нагріванні з КОН до температури 205-210 °С перетворюється в діетилстильбестрол.

Естрогенна активність диместролу в 1000 разів слабша від активності діетилстильбестролу; в організмі він поступово перетворюється в діетилстильбестрол і тому його дія є тривалою. Використовують у тих випадках, що й си­нестрол і діетилстильбестрол.

Вводять внутрішньом ‘язово 1 раз на тиждень.

Випускають в ампулах по 2 мл 0,6 % розчину в олії.

Зберігають за сп. Б в затемненому місці.

 

Естрогени як протипухлинні засоби.

1. Estracyt (Естрацит, син. Emcyt, Estramustine phosphate та ін.).

Естрацит – естроген і цитостатичний засіб.

Застосовують при ракові передміхурової залози в запущеній стадії.

Приймають всередину по 2-3 рази на день за 1 год. до їжі або вводять інтра-венозно 0.3 г на день (вводять повільно або у вигляді інфузій). При прийманні капсул не дозволено одночасно споживати молоко, молочні продукти, сполуки кальцію.

Випускають у капсулах по 280 мг і в ампулах по 10 мл 1,5 % і 3 % розчинів.

Зберігають при температурі до 25 °С.

 

2. Chlortrianisenum (Хлортріанізен, син. Chlorotrianisen, Chlortrianisoestrolum, Hormonisene, Metace, TACE, Trianisoestrol та ін.).

 

 

 

 

Синтезують хлортріанізен з ω-хлор-n-метоксіацетофенону за схемою:

ω -Хлор-n-метоксіацетофенон при взаємодії з n-анізилмагнію бромідом утворює 1,1,2-тріанізилетанол, при нагріванні якого з Н₃РО₄ відбувається дегідратація з утворенням три-n-анізилетилену, який при хлоруванні в СС1₄ утворює хлортріанізен.

Хлортріанізен – біла кристалічна речовина з температурою плавлення 113-117 °С, мало розчинна у воді та етанолі, без запаху і смаку.

Реакції ідентифікації:

1) при нагріванні хлортріанізену в розбавленій сульфатній кислоті (2:1) утворюється вишнево-червоне забарвлення;

2) після кип’ятіння хлортріанізену з цинковим пилом у лужному розчині утворюють­ся хлорид-іони, про що свідчить позитивна реакція з нітратом срібла при наявності нітратної кислоти.

Кількісне визначення проводять після стоплення хлортріанізену з сумішкою на­трію карбонату та кальцію оксиду титруванням хлорид-іонів за методом Фольгарда.

Хлортріанізен – синтетична сполука з естрогенною активністю, малотоксична, діє тривало.

Застосовують для лікування раку передміхурової залози. Приймають всередину по 12 мг 2-3 рази на день. Випускають у таблетках по 12 мг.

Зберігають за сп. Б в затемненому місці.

 

3. Phosphoestrolum (Фосфестрол, син. Гонван, Cytonal, Difostilben, Fosfestrol, Honvan, Stilphostrol та in.).

Тетранатрійна сіль дифосфатного естру діетилстильбестролу.

Синтезують фосфестрол взаємодією діетилстильбестролу з РОС1₃, при наявності органічних основ, з наступним гідролізом проміжного тетрахлорангідриду і нейтраліза­цією дифосфатного естру діетилстильбестролу з утворенням тетранатрійної солі:

Фосфестрол – білий дрібнокристалічний порошок, розчинний у воді, нерозчинний в етанолі.

Реакції ідентифікації:

1) з концентрованою H₂SO₄ фосфестрол утворює оранжеве забарвлення, яке зни­
кає при нагріванні;

2) при кип’ятінні з сумішкою HNO₃ і H₂SO₄ фосфестрол руйнується з утворенням іонів Р0₄^3-,  які можна виявити з молібдатом амонію (жовтий осад (NH₄)₃PO₄* 12МоО₃*2Н₂О).

Кількісне визначення проводять колориметричне, використовуючи реакцію з моліб­датом амонію.

Застосовують для лікування раку передміхурової залози. Належить до синтетичних естрогенів з вибірною протипухлинною дією. Фосфестрол неактивний у крові, а вияв­ляє дію тільки в пухлинній тканині передміхурової залози, де він розкладається під впливом фосфатазів із звільненням діетилстильбестролу, який і є діючою речовиною. Отже, фосфестрол є проліком, він виконує “транспортну” функцію, доставляючи актив­ну сполуку в пухлинну тканину.

Вводять інтравенозно 1.2 г на день у вигляді 6 % розчину; всередину приймають по 1-2 таблетки 3 рази на день.

Випускають в ампулах по 5 мл 6 % розчину і в таблетках по 0.1 г.

Зберігають за сп. Б в затемненому місці.

 

Антиестрогени

Останнім часом створені нові лікарські засоби – антиестрогени. Якщо в організмі жінки низький рівень естрогенів, то вони викликають помірний естрогенний ефект, а при високому рівні естрогенів виявляють антиестрогенну дію – знижують рівень ес­трогенів.

У малих дозах антиестрогени застосовують для стимулювання овуляції і лікування у такий спосіб безпліддя, а у великих дозах – для лікування злоякісних захворювань статевої сфери.

До основних сучасних антиестрогенів належать кломіфенцитрат, тамоксифен та ін.

1. Clomiphencitras (Кломіфенцитрат, син. Clomid, Clomivid, Clostilbergyt та ін.).

Білий порошок, нерозчинний у воді, важкорозчинний у спиртах.

Застосовують при безплідді, пов’язаному з дисфункцією яйників (50 мг 1 раз на день, починаючи з п ‘ятого дня менструального циклу протягом 5 днів). При ракові молочної залози приймають по 100 мг 2 рази на день упродовж тривалого часу.

Випускають у таблетках по 50 мг.

Зберігають за сп. Б в затемненому місці.

За структурою антиестрогени є похідними етилену, нагадують хлортріані-зен. Деякі з них (тамоксифен, тореміфен) застосовують переважно як проти­пухлинні засоби.

2. Tamoxifenum (Тамоксифен, син. Зітазоніум, Таміфен, Citofen, Nolvadex, Tamoxifen citrate, Zitazonium та ін.).

 

Тамоксифен застосовують при ракові молочної залози (20-40 мг на день), ен-дометрію (20-30 мг 1-2 рази на день), а також при ановуляторному безплідді (по 10 мг 2 рази на день протягом 4 днів).

Випускають у таблетках по 10 мг з назвою “Нольвадекс” (Nolvadex), no 20 мг -“Нольвадекс-Д” (Nolvadex-D) і по 40 мг – “Нольвадекс-форте”.

 

Зберігають при кімнатній температурі в затемненому місці.

3. Toremifene (Тореміфен, син. Фарестон, Farestori).

Антиестрогенний засіб, подібний за структурою до тамоксифену. Застосовують, як і тамоксифен, при ракові молочної залози (після менопаузы). Дози -60 мг щоденно (якщо необхідно, 240 мг на день).

Випускають у таблетках по 20 і 60 мг.

Зберігають при кімнатній температурі.

АНДРОГЕННЫЕ ГОРМОНЫ

И ПОЛУСИНТЕТИЧЕСКИЕ АНАБОЛИЧЕСКИЕ

ПРЕПАРАТЫ

Андрогенные гормоны вырабатываются мужскими половыми железами (тес­ти кулами) в период половой зрелости. В химическом отношении эти вещества яв­ляются производными андростаназ

В 1933 г. из мужской мочи выделен гормон андростерон, позже

д е гидроандросі ерон. Из ткани тестикул скота получен тестосте­рон, который в физиологическом отношении оказался в 10 раз активнее андростерона:

В 1936 г. было показано, что действие тестостерона становится более дли­тельным после этерифнкации жирными кислотами. Эфиры создают своеобразное депо в месте введения, из которого они постепенно всасываются, в то время как тестостерон довольно быстро выводится из организма почками. На основании этих исследований был создан препарат тестостерона пропионат, наи­более активный из

Тестостерона пропионат получают этерификацией тестостерона пропионовым ангидридом при 110—114° С:

Тестостерон и его полусинтетические аналоги обладают способностью ока­зывать стимулирующее действие на синтез белков в организме (анаболический эффект). Анаболическое действие проявляют тестостерон, его эфиры, метилтесто­стерон. Однако у них этот эффект намного менее выражен, чем андрогенная активность. Метиландростендиол, являющийся промежуточным про­дуктом синтеза метилтестостерон а, проявляет слабую андрогенную и относитель­но более высокую анаболическую активность. Еще более избирательным анаболи­ческим действием обладает метандростенолон. Он в 100 раз менее активен по андрогенному действию, чем тестостерона пропионат, при одинаковой анаболической активности.

Сходство в строении молекул обусловливает общность физических и химиче­ских свойств рассмотренных препаратов. По физическим свойствам они пред­ставляют собой белые кристаллические вещества, практически нерастворимые или мало (мегандростенолон) растворимые в воде, легко растворимые или раст­воримые (метиландростендиол) в спирте. Тестостерона пропионат в отличие от других препаратов легко растворим в эфире. Характерные константы тестосте­рона пропионата, метил тестостерон а, метиландростендиол а и метандростеноло-на — температура плавления и удельное вращение (табл. 80.1).

Для испытания подлинности препаратов используют реакции образования сложных эфиров и других производных, которые имеют определенную темпера­туру плавления. Так, при действии уксусным ангидридом получают моноацетаты метилтестостерона (т. пл. 173—176° С) и метиландростендиола (т. пл. 174—180° С)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Препарат	Химическая структура	Описание
Testosteroni     propionas — тестостерона пропионат Methyltestosteronm — метилтестостерон Methylandrostendio–lum — меіиландростендиол Methandrostenolo–num —  метандростенолон		Белый кристаллический порошок. Т.   пл.   118— 123°С.   Удельное-вращение  от+87до +90° (1%-ный раствор в спирте) Белый кристаллический порошок без запаха. Слегка   гигроскопи­чен. Т. пл. 162— 168°С. Удель­ное вращение от +82 до +85* (1%-ный раствор в спирте) Белый кристаллический порошок без запаха. Т. пл.   199— 206°С. Удельное вращение от — 70 до до —77°   (1%-ный  раствор   в спирте) Белый или белый с желтоватым оттенком кристаллический поро­шок. Т. пл. 162— 170°С. Удель­ное вращение от 0 до ±5° (1%-ный раствор в хлороформе)

плавления соответственно І66— 17Г С и 210—216° С. Оксим метилтестостерона образуется по схеме

Тестостерона пропионат можно идентифицировать по сложноэфирной груп­пировке, используя реакцию омыления с последующей проверкой температуры плавления выделяющегося тестостерона (150—156° С):

С помощью этой реакции можно отличить тестостерона пропионат от препаратов, не являющихся эфирами.

Для идентификации препаратов применяют цветную реакцию на стероидные соединения с концентрированной серной кислотой. Метилтестостерон и метиландростендиол образуют при этом желто-оранжевое окрашивание с характерной флуоресценцией, а метандростенолон — красное окрашивание.

Подлинность андрогенных и анаболических препаратов можно установить по удельному показателю поглощения 0,001 %-ных спиртовых растворов в ультра­фиолетовой области (240—245 нм). Ультрафиолетовую спектрофотометрию ГФ X рекомендует для количественного определения тестостерона пропионата.

В 1 %-ных и 5%-ных масляных растворах тестостерона пропионат коли­чественно определяют фотоколориметрическим методом, основанным на исполь­зовании цветной реакции с изониазидом (гидразидом изоникотиновой кислоты). Образуется изоникотиноилгидразон, имеющий желтое окрашивание:

Метилтестостерон в таблетках определяют спектрофотометрическим мето­дом при длине волны 241 нм, метиландростендиол — гравиметрическим, а метандростенолон — фотоколориметрическим методом, основанным на цветной реакции с концентрированной серной кислотой.

Андрогенные и анаболические стероидные препараты хранят по списку Б, в хорошо укупоренной таре, предохраняя от действия света и влаги, под влиянием которых они могут постепенно разлагаться.

Тестостерона пропионат применяют как андрогенный препарат при кли­мактерических, сосудистых и нервных расстройствах у мужчин и у женщин, а также для лечения рака молочной железы и яичников у женщин. Назначают его в виде 1%-ных или 5%-ных масляных растворов подкожно и внутримышечно.

Метилтестостерон обладает аналогичным тестостерона пропионату, но в 2—3 раза менее активным андрогенным действием. Он эффективен при приеме внутрь и подъязычном применении. Выпускают метилтестостерон в таблетках по 0,005 и 0,01 г.

Метандростенолон и метил андростендиол назначают при нарушениях бел­кового обмена вследствие тяжелых травм, при коронарной недостаточности, язвенной болезни, инфаркте миокарда и т. д. Выпускают таблетки метандросте-нолона по 0,005 г и метиландростендиола по 0,025 г.

Анаболическим препаратом стероидной структуры является фенобол ин (Phenobolinum).

По химической структуре феноболин представляет собой 19-нортестостерона фенилпропионат:

Феноболин — белый с кремоватым оттенком кристаллический порошок с характерным запахом. Т. пл. 95—99° С. Он практически нерастворим в воде, трудно — в спирте, легко растворим в хлороформе и ацетоне. Удельное вращение от +52 до +58° (2%-ный раствор в хлороформе). Подлинность препарата уста­навливают по ИК-спектру поглощения 5%-ного хлороформного раствора. Коли­чественное содержание определяют методом УФ-спектрофотометрии при длине волны 240 нм. В качестве растворителя используют этанол. Расчет концентра­ции выполняют по удельному показателю поглощения. Феноболин хранят по

списку Б, в защищенном от света месте. Применяют как анаболическое средство, дей­ствие которого после однократного введения сохраняется 7—15 дней. Вводят в виде масляного раствора до 0,025—0,05 г. Курс лечения 1,5—2 месяца.

ЭСТРОГЕННЫЕ ГОРМОНЫ И ИХ СИНТЕТИЧЕСКИЕ АНАЛОГИ НЕСТЕРОИДНОГО СТРОЕНИЯ

Препараты эстрогенных гормонов

Эстрогенные гормоны вырабатываются в фолликулах. Они являются зпроиз­водными эстрана:

 

 

 

 

 

Эстрогенные гормоны содержатся (в виде эфиров) в моче беременных жен­щин, в моче жеребцов и беременных кобыл. Содержание эстрона в моче жереб­цов и беременных кобыл 10—25 мг в 1 л. Это позволяет использовать мочу в качестве источника получения эстрогенных гормонов. Эфиры эстрогенов, содер­жащиеся в моче, гидролизуют соляной кислотой, а затем свободные эстрогены извлекают органическими растворителями. При дальнейшей очистке используют способность эстрогенов растворяться в щелочах с образованием фенолятов.

В течение длительного времени в медицине использовался естественный гор­мон эстрон (фолликулин) в виде масляных растворов. Эстрадиол обладает вдвое большей активностью, но из-за быстрой инактивации он не применялся. Впо­следствии было показано, что эфиры эстрадиола — более устойчивые препараты, чем эстрон. Кроме того, они обладают пролонгированным действием.

Из производных эстрадиола в качестве лекарственных веществ применяют этинилэстрадиол и эстрадиола дипропионат. Этинил-эстрадиол отличается наличием этинильного радикала (как у прегнина) в поло­жении 17 (табл. 81.1).

Физические свойства обоих препаратов подобны другим стероидным гормо­нам. Они практически нерастворимы в воде, растворимы или легко растворимы в хлороформе, эфире, ацетоне. Друг от друга этинилэстрадиол и эстрадиола ди­пропионат можно отличить по температуре плавления и удельному вращению

растворов (см. табл. 81.1).

Подлинность препаратов устанавливают, действуя концентрированной сер­ной кислотой. В присутствии этинилэстрадиол а появляется оранжевсыфасное окрашивание с желтовато-зеленой флуоресценцией. Эстрадиола дипропионат под

Препарат	Химическая структура	Описание
Aethinyloestradio–lum — этинилэстрадиол Oestradioli     dipropionas — эстрадиола дипропионат		Белый или кремовато-б е-лый мелкокристаллический порошок без запаха. Т. пл. 181— 186°С. Удель­ное вращение от 0 до +3° (1%-ный раствор в диоксане) Белый кристаллический порошок без запаха. Т. пл. 104— Ю8°С. Удельное вра­щение от –J-37 до +4 Г (1%-ный раствор в диок­сане)

 

действием концентрированной серной кислоты гидролизуется с

 

 

образованием пропионовой кислоты. Последующее нагревание в присутствии этанола ведет к образованию этилового эфира пропионовой кислоты, имеющего характерный запах:

Эстрадиола дипропионат идентифицируют по образованию эстрадиола (т. пл. 173—179 С) после щелочного гидролиза с последующей очисткой его от при­месей.     От других стероидных препаратов этинилэстрадиол можно отличить по удельному показателю поглощения 0,005%-ного спиртового раствора при длине волны 281 нм.

Количественное содержание этннилэстрадиола в препарате по ГФ X не уста­навливают. В таблетках препарат определяют фотоколориметрическим методом с помощью диазореактива (смесь сульфаниловой кислоты, соляной кислоты и нитрита натрия). В щелочной среде происходит образование окрашенного бисазосоединения:

Для количественного определения эстрадиола дипропионата используют реакцию омыления точно отмеренным количеством 0,1 н. спиртового раствора гидроксида калия, избыток которого титруют 6,1 н. раствором соляной кислоты (индикатор фенолфталеин):

Препараты хранят по списку Б. Этинилэстрадиол сохраняют в хорошо уку­поренных банках оранжевого стекла, а эстрадиола дипропионат  – в сухом, за­щищенном от света месте.

Применяют их как эстрогенные препараты. Эстрадиола дипропионат оказы­вает замедленное и продолжительное эстрогенное действие. Его вводят внутри­мышечно по 1 мл 0,1%-ного раствора в масле 2—3 раза в неделю. Наличие этинильного радикала у этинилэстрадиола способствует повышению эстрогенной ак­тивности и сохранению эффекта ири приеме внутрь. Его назначают внутрь 1—2 раза в день в различных дозах (по 0,00005—0,0001 г).

Синтетические препараты эстрогенного действия

Вещества, обладающие эстрогенной активностью, были обнаружены не только среди стероидных, но и в ряду ароматических соединений, в частности, среди производных фенантрена, дифенильных производных и других. Предпола­гают, что эстрогенное действие зависит от наличия ароматических ядер в моле­куле. Важная роль принадлежит гидроксильным и кетонным группам, способ­ным образовывать водородные связи и взаимодействовать в организме с белками. Для проявления эстрогенного действия имеет значение межатомное расстояние между функциональными группами. Установлено, что межатомное расстояние между гидроксильными группами (в положении 3 и 17) у эстрадиола равно 1,1 нм, у жезо-формы синєтрола 1,2 нм, у транс- изомер а диэтилстильбэстрола 1,22 нм. В то же время цис-изомер диэтилстильбэстрола, у которого расстояние между гидроксилами 0,75 нм, физиологически неактивен. Образование простых и

сложных эфиров не снижает активности эстро­генов, но увеличивает продолжительность дей­ствия.

Большим    преимуществом   синтетических

эстрогенов является доступность их синтеза ввиду несложности химической структуры. В медицинской практике применяют производ­ные дифенилэтана и производные стильбена (табл. 81.2):

В молекулах всех синтетических эстроге­нов содержатся оксифенильные радикалы, кото­рые присоединены в п-положении к цепи из шести углеродных атомов. Поэтому эти препа­раты можно рассматривать как производные гексана (синэстрол, октэстрол) и гексена-3 (диэтилстильбэстрол, диэтилстильбэстрола пропионат).

Синтез синэстрола впервые был осуществлен в 1937 г. В СССР этот препарат синтезирован О. Ю. Магидсоном с сотр. (ВНИХФИ) из ане­тола, содержащегося в анисовом эфирном масле. Анетол гидробромируют:

Затем при взаимодействии анетол гидробро­мида и фенилмагнийбромида получают димети-ловый эфир синэстрола, который деметилируют:

 

Ввиду наличия двух асимметрических углеродных атомов синэстрол может существовать в виде двух оптически деятельных d– и l-изомеров и мезо-изомера. Характерно, что d-изомер обладает в 500 раз, а l-изомер в 5000 раз меньшей активностью, чем мезо-изомер. Последний применяют в медицинской практике.

Синтез диэтилстильбэстрола осуществляют из α-фенилмасляной (фенил-этилуксусной) кислоты по схеме

Физиологическая активность диэтилстильбэстрола находится в зависимости от цис-транс-изомерии. Транс-изомер более активен, чем цис-изомер. Поэтому в процессе синтеза на стадии получения димэстрола осуществляют его изомери­зацию, используя различие растворимости изомеров в дихлорэтане.

В ГФ X включено четыре синтетических эстрогенных препарата:

синэcтрол, октэстрол, диэтилстильбэстрол и диэтилстиль­бэстрола прописна т. По физическим свойствам они представляют со­бой белые кристаллические порошки (синэстрол может иметь желтоватый отте­нок), без запаха. Практически нерастворимы или очень мало растворимы в воде (табл, 81.3).

Различие растворимости препаратов в органических растворителях может быть использовано для их отличия друг от друга. Так, например, синэстрол легко растворим в этаноле, диэтилстильбэстрола пропионат — в хлороформе и эфире, а октэстрол и диэтилстильбэстрол мало растворимы в хлороформе.

Для испытания подлинности препаратов ГФ X рекомендует ряд цветных реакций. Характерные окрашенные продукты образуются при взаимодействии препаратов с концентрированной серной кислотой. Так, при действии концент­рированной серной кислотой на хлороформный раствор синэстрола –

(в присутствни формалина) слой хлороформа окрашивается в вишнево-красный цвет. Раствор октэстрола в концентрированной серной кислоте приобретает светло-желтое окрашивание, устойчивое после разбавления водой, а диэтилстильбэстрол и диэтилстильбэстрола пропионат — оранжевое окрашивание, постепен­но исчезающее после разбавления водой.

Синэстрол и октэстрол можно обнаружить по образованию бромпроизводных. При действии бромной водой на растворы этих препаратов в ледяной уксусной кислоте выделяются осадки желтого цвета:

Диэтилстильбэстрол при выполнении той же реакции в присутствии жидкого фе­нола образует появляющееся при нагревании изумрудно-зеленое окрашивание.

Наличие незамещенных фенольных гидроксилов в молекулах препаратов можно обнаружить с помощью хлорида железа (ПІ). ГФ X рекомендует эту ре­акцию для идентификации диэтилстильбэстрола, спиртовые растворы которого окрашиваются в зеленый цвет, постепенно переходящий в желтый.

Для идентификации синтетических эстрогенных препаратов ГФ X рекомен­дует реакции образования сложных эфиров, которые имеют характерную температуру плавления. При действии на синэстрол уксусным ангидридом полу­чают диацетат синэстрола. Октэстрол при нагревании с бензоилхлоридом обра­зует либензоат октэстоола:

 

Диэтилстильбэстрола пропионат идентифицируют с помощью щелочного гидролиза:

Температура плавления образующегося после подкисления соляной кисло­той диэтилстильбэстрола должна быть 166—172°:

 

Наличие сложноэфирной группы в молекуле диэтилстильбэстрола пропионата можно установить также с помощью реакции образования гидроксамовой кислоты. Последующее прибавление хлорида железа (III) приводит к образова­нию пропионогидроксамата железа, имеющего темно-вишневую окраску:

Количественное определение синзстрола, октэстрола и диэтилстильбэстрола по ГФ X основано на получении сложных эфиров (диацетильных производных) при нагревании с точно отмеренным количеством уксусного ангидрида (в присут­ствии пиридина). Избыток уксусного ангидрида, превратившийся в уксусную кислоту, оттитровывают 0,5 н. раствором гидроксида натрия. Параллельно выполняют контрольный опыт с тем же количеством уксусного ангидрида.

Химизм этого процесса при определении синэстрола:

Аналогичные реакции происходят при определении октэстрола и диэтил­стильбэстрола. Диэтилстильбэстрола пропионат по ГФ X количественно не опре­деляют. Однако содержание его можно установить с помощью реакции омыле­ния.

В 2%-ных масляных растворах синэстрол определяют броматометрическим методом, а в таблетках — спектрофотометрически при длине волны 280 нм после извлечения абсолютным спиртом.

При фотоколориметрическом определении октэстрола используют реакцию азосочетания с диазотированной сульфаниловой кислотой:

ГФ X рекомендует эту методику для определения октэстрола в таблетках. Изме­рение оптической плотности испытуемого раствора и стандартного образца про­водят через 30 мин после прибавления реактивов.

Аналогичная цветная реакция лежит в основе унифицированного способа качественного и фотоколориметрического определения синэстрола, диэтилстильбэстрола и октэстрола в таблетках (В. Г. Беликов). В отличие от фармакопейной методики продолжительность выполнения одного определения составляет 8—10 мин.

Синтетические эстрогенные препараты хранят по списку Б, в хорошо уку­поренной таре, предохраняющей от действия света.

Синтетические эстрогенные препараты по фармакологическому действию близки к природным гормонам. При пероральном применении они не разруша­ются в желудочно-кишечном тракте, быстро всасываются. По эстрогенной актив­ности синэстрол и октэстрол не отличаются от эстрона (1 мг соответствует 10 000 ЕД). Диэтилстильбэстрол и его пропионат имеют вдвое большую актив­ность (1 мг соответствует 20 000 ЕД). Синтетические эстрогенные препараты применяют для лечения некоторых форм злокачественных новообразований. Препараты назначают внутрь в виде таблеток по 1 мг и внутримышечно в виде масляных растворов 0,1%-ной и 2—3%-ной концентрации. Растворы высокой концентрации (2—3%-ные) назначают только при лечении злокачественных заболеваний.

Обобщая сведения о свойствах, способах испытаний подлинности и коли­чественного определения препаратов гормонов и их синтетических аналогов, можно сделать следующее заключение.

По физическим свойствам препараты гормонов и их синтетические аналоги представляют собой белые’ кристаллические вещества. Допускается наличие сла­бого оттенка (желтого, серого, кремового). Запаха препараты не имеют. Отлича­ются стабильной температурой плавления. Растворы большинства стероидных гормонов и их аналогов вращают плоскость поляризованного луча вправо; пре­параты гормонов мозгового слоя надпочечников являются левовращающими изо­мерами; синтетические эстрогены оптически неактивны; Препараты кортикосте-оидов, гестагенных, андрогенных и эстрогенных гормонов и их синтетические аналоги практически нерастворимы или очень мало растворимы в воде. Гидротартраты адреналина и норадреналина легко растворимы в воде.

Испытания подлинности препаратов гормонов и гормоноподобных веществ обусловлены особенностями химической структуры их молекул. Для идентифи­кации используют такие константы, как температура плавления, удельное вра­щение, растворимость, характер УФ-спектров.

Препараты гормонов щитовидной железы и их синтетических аналогов, являющихся иодированными производными аминокислот (дииодтирозин), иден­тифицируют по наличию в молекулах органически связанного иода. Наличие аминокислоты обнаруживают с помощью нингидриновой пробы или реакцией с солями свинца. Белок в тиреоидине открывают общей реакцией с раствором гидроксида натрия.

В основе испытаний на подлинность гормонов мозгового слоя надпочечных желез (адреналина гидротартрат, норадреналина гидротартрат) и их синтетиче­ских аналогов (мезатон) лежат реакции окисления иодом с образованием окрашен­ных продуктов. Присутствие в молекулах препаратов спиртового гидроксила и аминогруппы создает возможность получения окрашенных комплексов с ионами меди (II) и железа (III). Эту группу препаратов идентифицируют с помощью ре­активов, осаждающих органические основания. Анионы связанных кислот (вин­ной и соляной) обнаруживают, используя в качестве реактивов соответственно ионы калия и серебра.

Гормоны, имеющие стероидную структуру, испытывают на подлинность с помощью концентрированной серной кислоты. Продукты реакции имеют различ­ную окраску, что позволяет отличать препараты друг от друга. Цветные реакции с этим реактивом дают и синтетические эстрогены нестероидной структуры. Дру­гая группа реакций основана на обнаружении тех или иных функциональных групп, присоединенных к стероидному циклу. Восстановительные свойства ???–кетольной группы устанавливают с помощью реактива Фелинга (преднизон, преднизолон). Наличие кетонной группы в положении 3 подтверждают реакция­ми образования кетоксимов, имеющих постоянную температуру плавления, или окрашенных фенилгидразонов (кортикостероиды, гестагены, андрогены и их синтетические аналоги). Сложную эфирную группу в молекулах препаратов (дезо-ксикортикостерона ацетат, кортизона ацетат, тестостерона пропионат, диэтил-стильбэстрола пропионат, эстрадиола дипропионат) идентифицируют либо ре­акцией образования окрашенной Fe-соли гидроксамовой кислоты, либо гидро- слизом сложных эфиров с последующей проверкой температуры плавления вы­деляющихся гормонов.

Наличие спиртового или фенольного гидроксила (эстрогены стероидной и нестероидной структуры) устанавливают реакцией этерификации по образова­нию моноацетатов (метилтестостерон, метиландростендиол); диацетатов  (синэстрол); монобензоатов (этинилэстрадиол); дибензоатов (октэстрол). Затем про­веряют температуру плавления полученных сложных эфиров.

Незамещенные фенольные гидроксилы у синтетических эстрогенов (син-эстрол, октэстрол, диэтилстильбэстрол) идентифицируют по образованию окра­шенных продуктов с хлоридом железа (III) или осадков тетрабромпроизводных.

Для количественной оценки гормонов пользуются химическими, физико-химическими и биологическими методами.

Стероидные гормоны, содержащие в молекуле кетогруппу, образуют кетоксимы и гидразоны. Эти реакции могут быть использованы для гравиметрического определения. Однако ввиду трудоемкости такой метод имеет ограниченное при­менение (прогестерон).

Оксимным методом определяют препараты андрогенных гормонов и полу­синтетические анаболические препараты, содержащие кетогруппу (тестостерона пропионат, метилтестостерон). С помощью метода нейтрализации в среде невод­ных растворителей анализируют препараты гормонов мозгового слоя надпочеч­ников (адреналина и норадреналина гидротартраты). Реакцию омыления спирто­выми растворами едких щелочей используют для количественного определения производных сложных эфиров (эстрадиола дипропионата, диэтилстильбэстрол а пропионата).

Наличие фенольных гидроксилов у ряда гормонов и их синтетических ана­логов (мезатон, синэстрол, октэстрол, диэтилстильбэстрол) позволяет применить броматометрическое определение или осуществить ацетилирование с последую­щим титрованием избытка ацилирующего агента (уксусного ангидрида).

Органически связанный иод в молекулах гормонов щитовидной железы и их синтетических аналогов определяют либо минерализацией и окислением иода до иодат-иона (тиреоидин), либо восстановительным дегалогенированием (дииодтирозин) с последующим аргентометрическим титрованием.

Самый распространенный метод анализа гормонов — спектрофотометрия в УФ- и видимой областях спектра. Этот метод применяют для количественного определения препаратов гормонов мозгового слоя надпочечных желез (адрена­лина и норадреналина), гормонов коркового слоя надпочечных желез и их полу­синтетических аналогов (дезоксикортикостерона ацетата, кортизона ацетата, преднизона, преднизолона), полусинтетических аналогов гестагенных гормонов (прегнина) и андрогенных гормонов (тестостерона пропионата).

 Фото колориметрически на основе реакций окисления определяют препараты гормонов мозгового слоя надпочечных желез (адреналина и норадреналина гидротартраты). Для фотометрирования гормонов, содержащих в молекуле фенольный гидроксил (этинилэстрадиол, синэстрол, октэстрол, диэтилстильбэстрол), при­меняют реакцию азосочетания. Иногда для определения содержания адреналина используют биологический метод.

ПРОСТАГЛАНДИНЫ

Простагландины — биологически активные вещества, содержащиеся в различных органах и тканях организма (крови, легких, почках, кишечнике, матке, различных железах и др.). Простагландины представляют собой своеоб­разные внутриклеточные гормоны, оказывающие влияние на очень многие функ­ции организма.

Первые сведения о простагландинах можно отнести к 1913 г., когда из че­ловеческой простаты был выделен экстракт, снижающий артериальное давле­ние у собак. Однако природа действующего вещества была установлена позднее. Первооткрывателем простагландинов считают Эулера (Швеция), который исследовал эти вещества, начиная с 1934 г. Он впервые предложил термин простагландины, который происходит от латинского наименования предстательной железы (Glandula prostata]. Ранее предполагалось, что простагландины выраба­тываются этой железой. Впоследствии эти предположения не подтвердились, но термин сохранился.

Только в 1957 г. Бергстремом и Сьеваллом были выделены простагландины Е₁ и F_1α, а в 1962 г. установлена их структура.

В 1964 г. американские, шведские и голландские ученые разработали метод биосинтеза первичных простагландинов, а в 1968 г. в США осуществлен их пол­ный синтез.

В СССР получением и исследованием простагландинов занимаются ученые фармфакультета 1-го Московского медицинского института им. И. М. Сеченова (А. И. Тенцова, А. Н. Кудрин) и Московского института тонкой химической технологии (Р. П. Евстигнеева). В Институте экспериментальной эндокринологии и химии гормонов АМН СССР синтезировано несколько простагландинов, в част­ности 11-дезокси-Е₁; Е₁; F_1α. Исследования фармакологического действия проста­гландинов ведутся в Кардиологическом центре АМН СССР, НИИ акушерства и гинекологии МЗ СССР.

Простагландины вырабатываются в очень малых количествах во многих органах и тканях организма (в нескольких долях мкг на 1 г ткани). Наибольшее их количество накапливается в семенной жидкости. Всего же в сутки в организме человека синтезируется около 100 мкг простагландинов.

Исследованиями последних лет установлена химическая структура проста­гландинов, их предшественников в организме. Синтезировано несколько сот раз­личных аналогов простагландинов. Полученные данные позволяют считать, что Простагландины представляют интерес с точки зрения не только физиологии, па­тофизиологии, биохимии, фармакологии, но и практической медицины.

Простагландины представляют собой безазотистые соединения, отличающи­еся по химическому строению от других ранее известных природных биологи­чески активных веществ. С точки зрения химической структуры Простагландины относятся к ненасыщенным жирным кислотам, которые, как оказалось, являются их предшественниками в организме. Основу строения простагландинов состав­ляет простаноєвая кислота. Она включает цепь из 20 углеродных атомов, в том числе циклопентановое кольцо:

К настоящему времени выделено около 20 простагландинов (ПГ). Класси­фикация их весьма несовершенна. Подобно витаминам простагландини делят на группы, имеющие сходство в химической структуре. Каждая из групп проста­гландинов имеет латинский индекс Е, F, А, В (сокращенное написание — ПГЕ, ПГF, ПГА, ПГВ). Индивидуальные простагландины различаются по количеству и расположению радикалов (гидроксильных и карбоксильных групп) и двойных связей в молекуле. Группу простагландинов подразделяют на подгруппы с циф­ровыми обозначениями (Е₁ Е₂, F₁ F₂ и т. д.). Цифры означают число двойных связей в боковой цепи ПГ. В подгруппах греческой буквой обозначают поло­жение (α или β), в котором присоединена гидроксильная группа к 9-му углерод­ному атому циклопентанового кольца, ( E_{1α ,}E_1β, F_1α , F _1β и т. д).

Методы получения простагландинов можно разделить на три группы.

I.   Экстракция из животных источников (семенной жидкости, животных
тканей и др.). Метод отличается трудоемкостью, длительностью и высокой сто­имостью, так как содержание простагландинов в тканях очень невелико.

II.   Биосинтез из предшественников — поли ненасыщенных жирных кислот в присутствии соответствующих ферментов. Практически биосинтез осуществ­ляют инкубированием ненасыщенных жирных кислот с гомогенатами тканей ско­та (обычно семейных желез), т. е. общий принцип его не отличается от биосинтеза в организме. Выход простагландинов зависит от рН среды, скорости перемеши­вания и аэрации, но особенно от присутствия «переносчиков» электронов (глютатиона,   1-эпинефрина,   гидрохинона  и  др.).

III.  Синтетические методы получения  простагландинов — наиболее  пер­спективный путь их промышленного производства. Однако пока эти методы еще довольно сложны. Они включают до 29 стадий. Большую сложность представля­ет выделение необходимых изомеров, обладающих биологической активностью.

Выделенные в виде индивидуальных соединений простагландины представляют собой белые кристаллические вещества, хорошо растворимые в органиче­ских растворителях.

Для исследования химического строения простагландинов достаточную ин­формацию можно получить с помощью УФ-, ИК- и ЯМР-слектроскопии, масс-спектрофометрии и рентгеноструктурного анализа.

УФ-спектрофотометрию (при длине волны 278 нм) используют для коли­чественной оценки простагландинов групп Е₁₍ А и В, а также их предшествен­ников. Взаимодействие простагландинов групп Е и F с концентрированной сер­ной кислотой приводит к образованию продуктов с характерным поглощением в УФ- и видимой области (ПГF — при 308 и 465 нм, а ПГЕ — при 250, 328 и 477 нм). Это позволяет осуществлять их идентификацию. Для анализа биологи­ческих объектов (семенной жидкости) используют сочетание ТСХ со спектрофото­метри ей.

Из физико-химических методов для анализа простагландинов используют также различные виды хроматографии: колоночную, бумажную, тонкослойную, газожидкостную (ГЖХ) и др. Особенно эффективным для количественного ана­лиза является сочетание ГЖХ и масс-спектрометрии. Такой метод позволяет определять 10^{–9 г простагландинов.}

Для оценки физиологической активности и содержания простагландинов в тканях используют биологические методы, основанные на их способности воз­действовать на гладкую мускулатуру (желудка, кишечника, матки), кровяное давление и другие функции. Разработаны также биохимические методы анализа (ферментативный и др.). Высокочувствительным является радиоиммунологиче­ский метод, позволяющий обнаруживать 10^~10 г ПГ. Основной недостаток этих методов — малая специфичность к отдельным простагландинам.

В течение двух последних десятилетий были проведены значительные иссле­дования фармакологического действия простагландинов. Установлено, что они влияют на сократительную активность гладкой мускулатуры, функции нервной системы, сердечно-сосудистой системы, кровообращение, поддерживают тонус мочевых путей и мочевого пузыря, оказывают бронхолитическое и бронхосуживающее действие, влияют на воспалительные процессы. Наиболее активны простагландины групп Е, F и А. Простагландины Е₁ и Е₂ влияют на функции бронхов; ПГЕ тормозит секрецию желудочного сока, группы ПГЕ и ПГР вызывают сокра­щение мускулатуры матки; ПГА₂ и ПГА₂ влияют на сосуды и понижают артери­альное давление.

Несомненно, важна роль простагландинов и в функции сердца. Установле­но, что усиление нагрузки на сердце приводит к 10—20-кратному повышению тканевой концентрации ряда простагландинов и выбросу их в кровь, питающую мышцу сердца. Это своеобразный, важный метаболический резерв сердца, ис­пользование которого, несомненно, приведет к созданию новых лекарственных средств из числа простагландинов. Применение таких препаратов позволит уси­лить способность сердечной мышцы справляться с перегрузками.

Многообразие фармакологической активности простагландинов затрудняет их практическое применение в медицине. Поиск их синтетических аналогов, бо­лее доступных для получения и действующих избирательно на отдельные систе­мы и функции организма, — одна из важнейших задач химиков и фармакологов. Полученные к настоящему времени аналоги содержат в молекуле циклопентановое ядро и являются 7-оксианалогами, 15-кетоаналогами, содержат сложные эфирные группы в положениях 1 и 15. Некоторые аналоги включают вместо циклопентана другие циклы, а также укороченные или удлиненные алкильные цепи и т. д.

Установлена определенная зависимость между химической структурой и действием простагландинов, в частности, на функцию сосудов. Наиболее актив­ным сосудорасширяющим эффектом среди природных простагландинов отлича­ются E₁ и Е₂. Насыщение двойных связей в их молекулах снижает активность. В еще большей степени она снижается при изменении ориентации частей моле­кулы и удлинении алкильной или карбоксильной боковой цепи. Замена кетогруппы в положении 9 на гидроксильную (переход к ПГF₁ и ПГР₂) приводит к потере сосудорасширяющего и появлению слабого сосудосуживающего действия.

Многогранное воздействие природных простагландинов и их синтетических аналогов на различные функции организма обусловливает широкие перспективы их применения в качестве лекарственных средств. Однако участие в разнообраз­ных процессах жизнедеятельности организма требует внимательного и глубоко­го изучения возможности применения этих веществ для лечения тех или иных за­болеваний.

Наиболее подробно изучено действие простагландинов на процесс выделения женских «половых гормонов и на родовую деятельность. Ряд простагландинов групп Е и F уже нашли практическое применение в медицине. Простагландины F_2а, Е₂ и другие используют для прерывания беременности, в том числе в поздние ее сроки (13—25 недель). Они вызывают роды, не оказывая вредного влияния на мать и на плод. Вводят Простагландины внутривенно или интравагинально в до­зах от 5 до 40 мг только в условиях клиники.

Несомненно, что в ближайшем будущем найдут применение в клинике дру­гие простагландины и их синтетические аналоги.