1 nАнатомія серця: розташування і будова серця, анатомія nкамер серця. Велике і мале кола кровообігу.
2 Будова стінки серця, nкровопостачання серця. Перикард. Проекція серця на передню стінку грудної nпорожнини.
3. Грудний відділ аорти: топографія, пристінкові та nнутряні гілки. Система верхньої порожнистої вени.
Тема 1 Анатомія серця: розташування nі будова серця, анатомія камер серця. Велике і мале кола кровообігу.
До nсерцево–судинної системи (systema cardiovasculare) належать серце та складна nсітка кровоносних і лімфатичних судин.
Кровоносну систему (systema sanguineum), nяка є замкненою, складають:
– артерії (arteriae);
– вени (venae);
– капіляри (vasa capillaria), останні nутворюють мікроциркуляторне русло.
Центральним органом кровоносної системи nє серце (cor), з яким сполучаються кровоносні судини (vasa sanguinea).
По артеріях кров тече від серця, по nвенах кров тече до серця.
Виділяють три кола кровообігу:
Велике nколо кровообігу (circulus sanguineus major) починається з лівого шлуночка, з nякого виходить аорта і закінчується в правому передсерді, куди впадають верхня nпорожниста вена (vena cava superior) та нижня порожниста вена (vena cava ninferior). Це тілесне коло кровообігу забезпечує артеріальною кров’ю всі органи nта тканини організму.
Мале nколо кровообігу (circulus sanguineus minor) починається з правого шлуночка n(ventriculus dexter), де виходить легеневий стовбур (truncus pulmonalis), і nзакінчується в лівому передсерді (atrium sinistrum), куди вливаються 4 легеневі nвени (venae pulmonales). Це є легеневе коло кровообігу, в артеріях якого тече nвенозна кров, а у венах – артеріальна. Воно виконує функцію газообміну.
Серцеве nколо кровообігу (circulus sanguineus cordis) починається від висхідної nчастини аорти (pars ascendens aortae; aorta ascendens) з вінцевих артерій n(arteriae coronariae) і закінчується венами серця, що впадають у праве nпередсердя (atrium dextrum).
Кровоносні судини (vasa sanguinea) nвідсутні у:
– волоссі (pili);
– нігтях (ungues);
– епітеліальному шарі шкіри (stratum nepitheliale cutis;
– рогівці ока (cornea oculi);
– суглобових хрящах (cartilagines narticulares).
СЕРЦЕ n(cor)
Серце (cor) є порожнистим nм’язовим органом, що розміщений в порожнині грудної клітки (cavitas thoracis) у nсередньому середостінні (mediastinum medium).
Серце має:
– nверхівку серця (apex cordis), яка nнаправлена вперед, униз і вліво;
– nоснову серця (basis cordis), яка nнаправлена в протилежну сторону.
Серце має такі поверхні:
– груднинно–реброву поверхню; передню поверхню (facies nsternocostalis; facies anterior);
– діафрагмову поверхню; нижню nповерхню (facies diaphragmatica; facies inferior);
– праву/ліву легеневі поверхні (facies pulmonalis dextra/sinistra).
По діафрагмовій поверхні n(facies diaphragmatica) і частково по груднинно–ребровій поверхні (facies nsternocostalis) проходить вінцева борозна n(sulcus coronarius), яка є проекцією межі між шлуночками (ventriculi) і nпередсердями (atria) серця (cor).
Від вінцевої борозни (sulcus ncoronarius) по передній та нижній поверхнях проходять передня міжшлуночкова борозна (sulcus interventricularis anterior) nта задня міжшлуночкова борозна (sulcus ninterventricularis posterior), які є проекцією межі між правим шлуночком n(ventriculus dexter) та лівим шлуночком (ventriculus sinister).
На основі серця (basis ncordis) випинають вперед і присередньо передсердні nвушка (auriculae atriorum):
– праве вушко (auricula ndextra) охоплює справа легеневий стовбур (truncus pulmonalis);
– ліве вушко (auricula nsinistra) охоплює зліва висхідну частину аорти (pars ascendens aortae; aorta nascendens).
На основі серця (basis ncordis) спереду з правого шлуночка (ventriculus dexter) виходить легеневий стовбур (truncus pulmonalis), nякий роздвоюється на праву і ліву легеневі nартерії (arteriae pulmonales dextra et sinistra).
Позаду легеневого стовбура n(truncus pulmonalis) проходить аорта (aorta), nщо виходить з лівого шлуночка (ventriculus sinister).
Позаду від аорти праворуч nрозташовані кінцеві відділи:
– верхньої порожнистої вени (vena cava superior);
– нижньої порожнистої вени (vena cava inferior);
– з лівої сторони чотири легеневих вени (venae npulmonales).
Порожнина nсерця (cavitas cordis) поділяється на;
– праве і ліве передсердя n(atrium cordis dextrum et sinistrum);
– правий і лівий шлуночок серця n(ventriculus cordis dexter et sinister).
Через ліву половину серця nпротікає артеріальна кров, а через праву половину – венозна кров.
Праве nпередсердя
(atrium dextrum)
Складовою частиною правого nпередсердя є його:
– власне передсердя;
– праве вушко (auricula dextra).
Внутрішня стінка правого nпередсердя (atrium dextrum) гладка, але в ділянці вушка є ”складкоподібні” nструктури – гребенясті м’язи (mm. npectinati).
У праве передсердя (atrium ndextrum) впадають:
– верхня порожниста вена n(vena cava superior);
– нижня порожниста вена n(vena cava inferior).
Ці вени відкриваються:
– отвором нижньої порожнистої вени (ostium venae cavae inferioris);
– отвором nверхньої порожнистої вени (ostium venae cavae superioris).
Між отворами порожнистих вен n(ostia venarum cavarum) виступає міжвенний nгорбок (tuberculum intervenosum).
Верхня порожниста вена має заслінку нижньої порожнистої вени (valvula nvenae cavae inferioris).
Розширена задня ділянка nпорожнини передсердя, куди впадають дві порожнисті вени (venae cavae), nназивається пазухою порожнистих вен (sinus nvenarum cavarum).
Праве передсердя (atrium ndextrum) відокремлене від лівого передсердя (atrium sinistrum) міжпередсердною перегородкою (septum ninteratriale), на якій є добре помітна овальна nямка (fossa ovalis). Вона обмежована кантом nовальної ямки (limbus fossae ovalis).
Праве передсердя (atrium ndextrum) сполучається з правим шлуночком (ventriculus dexter) через правий передсердно–шлуночковий отвір (ostium natrioventriculare dextrum).
Між правим nпередсердно–шлуночковим отвором (ostium atrioventriculare dextrum) і отвором nнижньої порожнистої вени (ostium venae cavae inferioris) розташований отвір вінцевої пазухи (ostium sinus ncoronarii), в яку впадають серцеві вени (venae cardiacae), отвір прикритий заслінкою вінцевої пазухи (valvula sinus ncoronarii).
Поряд з отвором вінцевої nпазухи містяться отвори найменших вен (foramina nvenarum minimarum).
Правий nшлуночок
(ventriculus dexter)
Правий шлуночок складається nіз:
– власне шлуночка;
– артеріального конуса (conus arteriosus) – верхньої частини nшлуночка, яка переходить через отвір nлегеневого стовбура (ostium trunci pulmonalis) у легеневий стовбур (truncus pulmonalis).
Правий шлуночок (ventriculus ndexter) і лівий шлуночок (ventriculus sinister) відокремлені міжшлуночковою перегородкою (septum ninterventriculare), яка має:
– м’язову частину (pars muscularis), що є більшою за розмірами;
– перетинчасту частину (pars membranacea), що менша.
На внутрішній поверхні nправого шлуночка (ventriculus dexter) розташовані м’ясисті перекладки (trabeculae carnеae), які формують такі м’язи nконусоподібної форми:
– передній сосочкоподібний м’яз (m. papillaris anterior);
– задній сосочкоподібний м’яз (m. papillaris posterior);
– перегородковий сосочкоподібний м’яз (m. papillaris septalis).
Від верхівки цих м’язів nпочинаються сухожилкові струни (chordae ntendineae), які закінчуються в стулках (cuspides) правого nпередсердно–шлуночкового клапана; тристулкового клапана (valva natrioventricularis dextra; valva tricuspidalis).
Правий передсердно–шлуночковий отвір
(ostium atrioventriculare ndextrum)
Він закривається правим передсердно–шлуночковим клапаном; тристулковим клапаном (valva natrioventricularis dextra; valva tricuspidalis), який має такі три стулки:
– передню стулку (cuspis anterior);
– задню стулку (cuspis posterior);
– перегородкову стулку (cuspis septalis).
При скороченні передсердь (atria) стулки клапана nпритискаються потоком крові до стінок шлуночка і пропускають кров в порожнину nостаннього.
При скороченні шлуночків n(ventriculi) вільні краї стулок (margines liberi cuspidum) піднімаються і nзмикаються, але в передсердя (atria) не вивертаються, бо з боку шлуночка (ventriculus) nїх утримують сухожилкові струни (chordae tendineae).
Із правого шлуночка n(ventriculus dexter) починається легеневий стовбур (trucus pulmonalis), отвір nякого закритий клапаном легеневого nстовбура (valva trunci pulmonalis).
Клапан легеневого стовбура n(valva trunci pulmonalis) складається з:
– правої півмісяцевої заслінки (valvula semilunaris dextra);
– лівої півмісяцевої заслінки (valvula semilunaris sinistra);
– передньої півмісяцевої заслінки (valvula semilunaris anterior).
Заслінки клапана легеневого nстовбура (valva trunci pulmonalis) називаються відповідно до їхнього nрозташування в плода.
У дорослих людей їх позиції nстають:
– передньоправою;
– задньою;
– передньолівою.
Середня частина вільного nкраю кожної заслінки потовщена і утворює вузлики nпівмісяцевих заслінок (noduli valvularum semilunarium), які сприяють nщільному змиканню клапана (valva).
Між стінкою легеневого nстовбура (paries trunci pulmonalis) і кожною півмісяцевою заслінкою (valvula nsemilunaris) міститься відповідна пазуха nлегеневого стовбура (sinus trunci pulmonalis).
Ліве nпередсердя
(atrium sinistrum)
Ліве передсердя має nнеправильну кубоподібну форму, а передня його стінка (paries anterior) утворює ліве вушко (auricula sinistra).
Внутрішня поверхня стінки nлівого передсердя гладка і лише в ділянці вушка (auricula) знаходяться гребенясті м’язи (mm. pectinati).
У ліве передсердя (atrium nsinistrum) відкриваються отвори чотирьох nлегеневих вен (ostia venarum pulmonalium), які не мають власних клапанів.
За допомогою лівого передсердно–шлуночкового отвору (ostium natrioventriculare sinistrum) ліве передсердя (atrium sinistrum) сполучається з nлівим шлуночком (ventriculus sinister).
На міжпередсердній nперегородці (septum interatriale) нечітко вимальовується овальна ямка (fossa ovalis), дном якої є заслінка овального отвору (valvula foraminis ovalis).
Лівий nшлуночок
(ventriculus sinister)
Лівий шлуночок є найбільшою nкамерою серця і утворює більшу частину його діафрагмової поверхні (facies ndiaphragmatica).
На внутрішній поверхні nшлуночка містяться м’ясисті перекладки (trabeculae ncarneae), які формують:
– передній соскоподібний м’яз (m. papillaris anterior);
– задній соскоподібний м’яз (m. papillaris posterior).
Верхівки цих м’язів за nдопомогою сухожилкових струн (chordae tendineae) прикріплюються до стулок nлівого передсердно–шлуночкового клапана (cuspides valvae atrioventricularis nsinistrae).
Лівий nпередсердно–шлуночковий отвір
(ostium natrioventriculare sinistrum)
Цей отвір закривається лівим передсердно–шлуночковим клапаном; мітральним nклапаном (valva atrioventricularis sinistra; valva mitralis), який складається nз:
– передньої стулки (cuspis anterior);
– задньої стулки (cuspis posterior).
Між попередніми стулками можуть nбути – спайкові стулки (cuspides ncommissurales), до яких прикріплюються сухожилкові nструни (chordae tendineae).
Із лівого шлуночка n(ventriculus sinister) виходить аорта (aorta).
Отвір аорти
(ostium aortae)
Отвір аорти закривається клапаном аорти (valva aortae), який nскладається з:
– правої півмісяцевої заслінки; правої вінцевої заслінки (valvula nsemilunaris dextra; valvula coronaria dextra);
– лівої півмісяцевої заслінки; лівої вінцевої заслінки (valvula nsemilunaris sinistra; valvula coronaria sinistra);
– задньої півмісяцевої заслінки; nзадньої вінцевої заслінки (valvula semilunaris posterior; valvula coronaria nposterior).
Заслінки клапана аорти nназиваються відповідно до їхнього розташування в плода.
У дорослих їх позиції стають nпередньою, задньолівою і задньоправою, відповідно. Вони мають на верхньому краї nвузлики півмісяцевих заслінок (noduli nvalvularum semilunarium).
Між кожною півмісяцевою nзаслінкою і стінкою аорти (paries aortae) знаходяться відповідні пазухи аорти (sinus aortae).
Тема 2 Будова стінки серця, nкровопостачання серця. Перикард. Проекція серця на передню стінку грудної nпорожнини.
Стінка серця
(paries cordis)
Вона складається із;
– внутрішнього шару – ендокарда (endocardium);
– м’язового шару – міокарда (myocardium);
– зовнішнього шару – епікарда (epicardium).
Ендокард
(endocardium)
Ендокард (endocardium) є nвнутрішнім шаром, що вкриває зсередини порожнину серця (cavitas cordis), а саме nпокриває м’ясисті перекладки (trabeculae carneae), соскоподібні м’язи (mm. papillares) nта сухожилкові струни (chorde tendineae) і продовжується у внутрішню оболонку nсудин, що відходять від серця.
Дуплікатура ендокарда nутворює:
– клапани аорти (valvae aortae);
– клапани легеневого nстовбура (valvae trunci pulmonalis);
– стулки правого nпередсердно–шлуночкового клапана (cuspides valvae atrioventricularis dextrae);
– стулки лівого nпередсердно–шлуночкового клапана (cuspides valvae atrioventricularis sinistrae).
Міокард
(myocardium)
Це середній шар, що nутворений серцевою м’язовою тканиною (textus muscularis cardiacus), яка nскладається з кардіоміоцитів (cardiocyti), що з’єднані між собою значною nкількістю вставних дисків.
М’язові волокна передсердь n(atria) і шлуночків (ventriculi) починаються від волокнистої тканини, яка nвходить до складу м’якого скелета серця.
До м’якого скелета серця nналежать:
– праве та ліве волокнисті nкільця (anuli fibrosi dexter et sinister), що знаходяться навколо правого nпередсердно–шлуночкового отвору (ostium atrioventriculare dextrum) та лівого nпередсердно–шлуночкового отвору (ostium atrioventriculare sinistrum);
– правий волокнистий трикутник (trigonum fibrosum dextrum) та лівий волокнистий трикутник (trigonum nfibrosum sinistrum), що розташовані між клапаном аорти (valva aortae) та правим nі лівим волокнистими кільцями (anuli fibrosi dexter et sinister);
– перетинчаста частина міжшлуночкової nперегородки (pars membranacea septi interventricularis).
Міокард передсердь (myocardium atriorum) nскладається з двох шарів:
– поверхневого шару з коловими волокнами, який є загальним для обох nпередсердь;
– глибокого шару з поздовжніми пучками, який є окремим для кожного з nпередсердь.
Міокард шлуночків (myocardium ventriculorum) nскладається з таких шарів:
– зовнішній шар (поверхневий шар), який починається від волокнистих nкілець (anuli fibrosi), має поздовжній напрямок волокон і продовжується вниз до nверхівки серця (apex cordis), де утворює завиток nсерця (vortex cordis) і переходить у глибокий шар протилежного боку;
– середній шар (коловий шар), який nє окремим для кожного шлуночка;
– глибокий шар (внутрішній шар), як і зовнішній шар, має поздовжній nнапрямок волокон.
Таким чином зовнішній і внутрішній шари міокарда є nспільними для обох шлуночків, а середній є окремим для кожного шлуночка.
Кардіоміоцити передсердь, особливо nїх вушка, містять секреторні гранули, що продукують атріальний натрійуретичний фактор (гормон), який виділяється при nперенаповненні передсердь та їх вушок кров’ю. Це призводить до зниження тиску у nсудинній системі.
Зовнішня nоболонка серця – нутрощева пластинка; епікард
(lamina visceralis; nepicardium)
Вона є нутрощевою пластинкою nсерозного осердя (pericardium serosum).
Епікард вкриває:
– серце (cor);
– початкові відділи аорти n(aorta);
– легеневого стовбура n(truncus pulmonalis);
– кінцеві відділи nпорожнистих вен (venae cavae) та легеневих вен (venae pulmonales).
По цих судинах нутрощева nпластинка (lamina visceralis) переходить у пристінкову пластинку серозного nосердя (lamina parietalis pericardii serosi).
Стимульний nкомплекс серця; провідна система серця
(complexus stimulans cordis; nsystema conducens cordis)
Він складається з атипових nм’язових волокон, які мають здатність проводити імпульси від нервів серця до nміокарда передсердь та шлуночків.
Центром провідної системи nсерця є такі два вузли:
1. Пазухо–передсердний вузол (nodus sinuatrialis) – вузол Кіс–Фляка, nвін розташований в стінці правого передсердя (atrium dextrum) між отвором nверхньої порожнистої вени (ostium venae cavae superioris) і правим вушком n(auricula dextra).
Від цього вузла відходять nгілки до міокарда передсердь, які визначають ритм скорочення серця.
2. Передсердно–шлуночковий вузол (nodus atrioventricularis) – вузол nАшофф-Тавара, він лежить у товщі нижнього відділу міжпередсердної перегородки n(septum interatriale).
Донизу nпередсердно–шлуночковий вузол (nodus atrioventricularis) переходить в передсердно–шлуночковий пучок (fasciculus natrioventricularis) – пучок Гіса, який зв’язує міокард передсердь з міокардом nшлуночків.
У м’язовій частині (pars nmuscularis) міжшлуночкової перегородки (septum interventriculare) пучок Гіса nподіляється на праву ніжку (crus ndextrum) та ліву ніжку (crus nsinistrum).
Кінцевими гілками ніжок є субендокардіальні гілки (rr.subendocardiales) n– волокна Пуркіньє, які закінчуються в міокарді шлуночків.
Судини серця
Кровопостачання nсерця
Виділяють nтакі типи кровопостачання серця:
– nлівовінцевий тип, при якому більша nчастина серця кровопостачається гілками лівої вінцевої артерії (arteria ncoronaria sinistra);
– nправовінцевий тип, при якому більша nчастина серця кровопостачається гілками правої вінцевї артерії (arteria ncoronaria dextra);
– nсередній тип, при якому вінцеві nартерії рівномірно кровопостачають серце;
– nпроміжний тип, він може бути:
– nсередньоправим;
– nсередньолівим.
Кровопостачання серця забезпечується nправою вінцевою артерією (a. coronaria dextra) та лівою вінцевою артерією (a. ncoronaria sinistra), які починаються від цибулини аорти (bulbus aortae) у nвідповідних пазухах аорти (sinus aortae).
Права вінцева артерія (a. ncoronaria dextra) проходить вправо під праве вушко (auricula dextra), лягає в nправу частину вінцевої борозни (sulcus coronarius) і прямує по задній nміжшлуночковій борозні (sulcus interventricularis posterior), де анастомозує з nгілкою лівої вінцевої артерії (a. coronaria sinistra).
Гілки правої вінцевої nартерії (rami arteriae coronariae dextrae) кровопостачають:
– стінку правого шлуночка n(paries ventriculi dextri);
– стінку правого передсердя n(paries atrii dextri);
– задню частину nміжшлуночкової перегородки (pars posterior septi interventricularis);
– соскоподібні м’язи правого nшлуночка (musculi papillares ventriculi dextri);
– вузли стимульного nкомплексу серця; вузли провідної системи серця (nodi complexus stimulantis ncordis; nodi systematis conducentis cordis).
Ліва nвінцева артерія (a. coronaria sinistra) проходить вліво і під лівим вушком n(auricula sinistra) розгалужується на дві гілки:
– передню міжшлуночкову гілку (r. interventricularis anterior), яка nйде по однойменній борозні серця (sulcus interventricularis anterior) до nверхівки серця (apex cordis), де анастомозує з кінцевим відділом правої nвінцевої артерії (a. coronaria dextra), утворюючи поздовжній артеріальний nанастомоз серця.;
– огинальну гілку (ramus cirxumflexus), яка огинає серце (cor) зліва, nпроходить у вінцевій борозні (sulcus coronarius) і на діафрагмовій поверхні n(facies diaphragmatica) анастомозує з правою вінцевою артерією (a. coronaria ndextra), утворюючи коловий анастомоз артеріальних судин серця.
Ліва вінцева артерія (a. ncoronaria sinistra) кровопостачає:
– стінку лівого шлуночка n(paries ventriculi sinistri);
– передню стінку правого шлуночка n(paries anterior ventriculi dextri);
– стінку лівого передсердя n(paries atrii sinistri);
– більшу частину nміжшлуночкової перегородки (pars septi interventricularis).
Крововідтік nвід серця
Він здійснюється переважно у nсистему вінцевої пазухи (sinus ncoronarius), у яку впадають наступні вени:
– велика серцева вена (v. cordis magna), яка складається з:
– передньої міжшлуночкової вени (v. interventricularis anterior);
– лівої крайової вени (v. marginalis sinistra);
– мала серцева вена (v. cordis parva), в яку впадають:
– права крайова вена (v. marginalis dextra);
– передня(і) правошлуночкова(і) вена(и) – v.(vv.) ventriculi dextri nanterior (es) (або вони ще називаються передніми серцевими венами – vv. ncardiacae anteriores; vv. cordis anteriores);
– середня серцева вена; задня міжшлуночкова вена (v. cordis nmedia; v. interventricularis posterior);
– задня(і) лівошлуночкова(і) nвена(и) – v. (vv.) ventriculi sinistri posterior(es) або вона ще nназивалась як задня вена лівого шлуночка – v. posterior ventriculi sinistri;
– коса лівопередсердна вена nабо коса вена лівого передсердя (v. obliqua atrii sinistri);
Існують найменьші серцеві вени (Тебезія) – vv. cardiacae minimae n(Thebesii), які починаються у міокарді та впадають, переважно, у праве nпередсердя (atrium dextrum).
Іннервація nсерця
Серце (cor) отримує:
– чутливу іннервацію;
– симпатичну іннервацію;
– парасимпатичну іннервацію.
Іннервують серце симпатичні nта парасимпатичні нерви.
Симпатичні завузлові волокна, що йдуть від nшийних та верхніх грудних вузлів симпатичного стовбура (ganglia cervicalia et nganglia thoracica superiora trunci sympathici) утворюють:
– верхній шийний серцевий nнерв (n. cardiacus cervicalis superior);
– середній шийний серцевий nнерв (n. cardiacus cervicalis medius);
– нижній шийний серцевий nнерв (n. cardiacus cervicalis inferior);
– грудні серцеві гілки (rr. ncardiaci thoracici).
Ці nнерви прискорюють ритм серцевих скорочень і збільшують їх амплітуду, розширюють nвінцеві судини (vasa coronaria).
Парасимпатичні передвузлові волокна ідуть в складі nблукаючого нерва (nervus vagus), утворюючи:
– верхні шийні серцеві гілки n(rr. cardiaci cervicales superiores);
– нижні шийні серцеві гілки n(rr. cardiaci cervicales inferiores);
– груднi серцевi гілки (rr. ncardiaci thoracici).
Вони nсповільнюють ритм серцевих скорочень, зменшують їх амплітуду і звужують просвіт nвінцевих артерій (lumen arteriarum coronariarum).
Чутливі волокна від рецепторів стінки серця nідуть у складі серцевих нервів (nn. cardiaci) і серцевих гілок (rr. cardiaci) nдо головного та спинного мозку.
Нерви серця утворюють;
– поверхневе позаорганне серцеве сплетення (plexus cardiacus superficialis);
– глибоке позаорганне серцеве сплетення (plexus cardiacus profundus).
Гілки позаорганних серцевих nсплетень переходять в єдине внутрішньоорганне nсерцеве сплетення (plexus cardiacus intramuralis), яке умовно поділяється nна:
– підепікардіальне сплетення (plexus cardiacus subepicardialis);
– внутрішньом’язове nсплетення (plexus ncardiacus intramuscularis);
– підендокардіальне nсплетення (plexus cardiacus subendocardialis).
Особливо розвинуте nпідепікардіальне сплетення, яке В.П. Воробйов поділив на 6 частин.
Осердя; nперикард; навколосерцева сумка
(pericardium)
Серце вкрите осердям і nскладається із:
– зовнішнього волокнистого осердя (pericardium fibrosum), яке біля основи великих судин серця nпереходить на їх зовнішню оболонку;
– внутрішнього серозного осердя (pericardium serosum).
Серозне осердя (pericardium serosum) має:
– пристінкову пластинку n(lamina parietalis), яка вистеляє зсередини волокнисте осердя (pericardium nfibrosum);
– нутрощеву nпластинку (lamina visceralis).
Ці пластинки сформовані nсерозною оболонкою (tunica serosa).
Пристінкова пластинка n(lamina parietalis) та нутрощева пластинка; епікард (lamina visceralis; nepicardium) вкривають серце (cor) ззовні і переходять одна в одну в ділянці nоснови серця (basis cordis).
Між пластинками серозного nосердя (pericardium serosum) міститься щілиноподібний простір – осердна порожнина (cavitas npericardialis), в якій є невелика кількість серозної рідини.
В осердній порожнині n(cavitas pericardialis) виділяють такі осердні пазухи:
– осердна поперечна пазуха (sinus transversus pericardii);
– осердна коса пазуха (sinus obliquus pericardii).
Осердну nпоперечну пазуху (sinus transversus pericardii) обмежовують:
– спереду початкові відділи nаорти і легеневого стовбура;
– ззаду стінка правого nпередсердя та верхня порожниста вена.
Осердна nкоса пазуха (sinus obliquus pericardii) розміщена на діафрагмовій nповерхні між:
– основою легеневих вен nзліва;
– нижньою порожнистою веною nсправа.
Топографія серця
Серце (cor) розташоване в nгрудній порожнині (cavitas thoracis; cavitas thoracica) в середньому nсередостінні (mediastinum medium), яке є відділом нижнього середостіння n(mediastini inferioris). Дві третини серця розташовані зліва від серединної nлінії і одна третина – справа.
З боків до серця прилягають nплевральні мішки легень, а менша передня його поверхня прилягає до груднини n(sternum) і ребрових хрящів (cartilagines costales).
Верхня nмежа серця проходить по лінії, яка з’єднує верхні краї правого і лівого третіх nребрових хрящів.
Права nмежа серця проходить вертикально вниз від рівня верхнього краю ІІІ правого ребрового nхряща (на 1-2 см nвправо від краю груднини) до V правого ребрового хряща.
Нижня nмежа серця проходить по лінії, яка іде від V правого ребрового хряща до верхівки nсерця.
Верхівка nсерця проектується в лівому V міжребер’ї на 1–1,5 см присередніше від лівої nсередньоключичної лінії.
Ліва nмежа серця проходить вниз від верхнього краю ІІІ лівого ребрового хряща на рівні nпригруднинної лінії до верхівки серця.
Лівий передсердно–шлуночковий nклапан; мітральний клапан (valva atrioventricularis sinistra; valva mitralis) вислуховується в ділянці верхівки nсерця.
Клапан nаорти (valva aortae) вислуховується в nдругому міжребер’ї справа від груднини.
Клапан nлегеневого стовбура (valva trunci pulmonalis) вислуховується в ІІ міжребер’ї зліва від груднини.
Правий nпередсердно–шлуночковий клапан; тристулковий клапан (valva atrioventricularis dextra; nvalva tricuspidalis) вислуховується nбіля основи мечоподібного відростка груднини справа (з’єднання VІ правого nребрового хряща з грудниною) – точка Боткіна.
Розвиток серця в ембріогенезі.
Аномалії і варіанти розвитку nсерця.
У кишковопорожнинних організмів постачання поживних nречовин забезпечується травною системою, яка має багато чисельні відгалуження, nщо досягає усіх частин їхнього тіла.
Вперше спеціальна транспортна система організму у nвигляді кровоносних судин з’явилась у кільчастих хробаків.
В ході еволюції, у хребтових від кровоносної ситеми nвідокремилась лімфатична система, а в їхній кровоносній системі з’являється nпульсуючий м’язовий орган – серце.
Серце риб двокамерне, складається з передсердя та nшлуночка.
У амфібій, з появою легенів та легеневого кола nкровообігу, серце поділяється перегородкою на праве та ліве і стає трикамерним. nПри цьому у правому передсерді тече венозна кров, у лівому – артеріальна, а у nшлуночках – мішана кров.
У плазунів шлуночки починають ділитись на два nвідділи.
У птахів та ссавців, в тому числі людини, передсердя nта шлуночки повністю розділені перегородкою, тому венозна кров правої половини nсерця не змішується з артеріальною кров’ю лівої половини серця.
Серце людини, як і всіх амніот, розвивається під nглоткою з двох парних епітеліальних зачатків, незалежних від судин ще в той nперіод, коли ектодермальний шар зародка представляє частину стінки жовточного nпухирця (наприкінці 3-го тижня ембріонального розвитку).
Перетворення зародкового тришарового щитка в nциліндричне тіло зародка й утворення кишкової трубки сприяли злиттю парних nзакладок серця в пряму трубку, заповнену кров’ю.
Спочатку трубка складається з ендокарду і міокарду, nтому з раннього ембріонального періоду вона починає пульсувати і по будові nподібна пульсуючим судинам аннелід чи немертін.
Яйцеклітина людини має мало жовтка й ембріон nпозбавлений запасу живильних речовин, що визначає ранній розвиток nсерцево-судинної системи ембріона, і встановлює зв’язок зі слизовою оболонкою nматки.
З вентральної сторони від серця мезодермальні листки nстінок тіла також зближаються і навколо серцевої трубки замикаються в nперикардіальну порожнину.
Серцева трубка зв’язана з кишковою трубкою nдорзальним мезокардієм, що потім зникне і передній кінець серцевої трубки буде nпідтримуватися гілками аорти, а задній — венами.
Середня частина серцевої трубки вільно nрозташовується в перикардіальній порожнині, відповідаючи її довжині.
Серцева трубка росте швидко і не уміщається в nперикардіальній порожнині, що приводить до її S-подібного скривлення.
Вигнута серцева трубка розширена так, що венозний nвідділ (куди вливаються венозні судини) знаходиться ліворуч і знизу, а nартеріальний відділ— праворуч і зверху.
При подальшому подовженні серцевої трубки венозний nвідділ піднімається вище і розташовується за артеріальним. Стінка венозного nвідділу трубки більш тонка, чим стінка артеріального відділу, що спускається nнижче і лягає уперед венозного відділу.
У цей період розвитку серця відзначається первинна nдиференційовка його частин на венозну пазуху, передсердя з двома вушками, nшлуночок і артеріальний стовбур. Подібне серце нагадує двокамерне серце риб.
Утворення чотирокамерного серця завершується на 5-й nтижнь ембріонального розвитку після формування серцевих перегородок.
Перша перегородка виникає на внутрішній поверхні nзагального передсердя у вигляді серпоподібного виступу, що ніколи цілком не nізолює передсердя одне від другого.
Овальний отвір, що залишився, важливе для кровотоку nу внутрішньоутробному періоді, і закривається тільки після народження.
Порожнина правого і лівого передсердь з’єднується із nзагальним шлуночком атріовентрикулярним каналом.
Серце з двома передсердями й одним шлуночком по nбудові нагадує трикамерне серце амфібій nчи рептилій
Перегородка в загальному шлуночку серця утворюється nпротягом 5-го тижня внутрішньоутробного розвитку. Вона у вигляді складки росте nвід верхівки серця вгору і зустрічається з перегородкою передсердь в ділянці nатріовентрикулярного каналу, що у цьому випадку розділяється на правий (венозний) nі лівий (артеріальний) канали. Разом з ростом перегородок з виростів ендокарду nутворяться стулки серцевих клапанів
В артеріальному конусі між коренями IV і VI дуг nаорти виникає перегородка, що з’єднується з перегородкою шлуночків і nпередсердь.
З цього стику формується перетинчаста частина nмежшлуночкової перегородки. В міру росту перегородки артеріального конуса nвідокремлюється канал аорти, з’єднаний з IV зябровою дугою, а канал легеневого nстовбура продовжується в VI дугу аорти, що є похідним судин малого кола nкровообігу.
n
Зміни nкровообігу після народження
При народженні плоду зв’язок його з тілом матері nпорушується – пупковий канатик перв’язують і перерізають.
Внаслідок подразнення дихального центра nвуглекислотою легені починають функціонувати, легеневі судини розширяються, nтиск крові в лівій половині серця підвищується, пупкові артерії і вени nзапустівають, овальний отвір прикривається заслінкою, сполучення між nпередсердями припиняється.
Далі овальний отвір (foramen ovale) зовсім заростає, nартеріальний протік (ductus arteriosus, Боталів протік) та венозний протік n(ductus venosus, Аранціїв протік) перетворюються у фіброзні зв’язки без nпросвіту – артеріальну зв’язку (ligamentum arteriosum) і у венозну зв’язку n(ligamentum venosum).
Пупкова вена (v. umbilicalis) відома у дорослого під nназвою кругла зв’язка печінки (ligamentum teres hepatis), пупкові артеріїї (aa. numbilicales) як бічний фіброзний тяж – бічна міхурово-пупкова зв’язка n(ligamenta vesicoumbilicalia lateralia).
В результаті всіх цих пертворень встановлюється nкровообіг постнатального типу.
АНОМАЛІЇ РОЗВИТКУ СЕРЦЯ
Аномалії розвитку серця часто виражаються у важких функціональних nпорушеннях серцевої діяльності й іноді небезпечні для життя. Аномалії, що nзустрічаються, у якомусь ступені представляють повторення етапу розвитку nструктурних особливостей серця, що зустрічаються в філогенезі чи ембріогенезі.
Недорозвинення міжпередсердної перегородки nвиражається в тім, що складка перегородки не може прикрити після народження nзанадто великий овальний отвір. Крім овального отвору, може бути додатковий nотвір у нижній частині міжпередсердної перегородки.
Дефект міжшлуночкової перегородки nчастіше зустрічається в її перетинчастій частині, що представляє місце nз’єднання верхівки міжшлуночкової перегородки, перегородки артеріального конуса nі міжшлуночкової перегородки.
Рідка аномалія полягає в тім, що м’язова nчастина перегородки також може мати одне чи кілька отворів.
Зустрічається аномалія, коли аортальний nстовбур нерівномірно розділяється на аорту і легеневий стовбур, а іноді nзалишається загальний аортальний стовбур, що з’єднується з правим і лівим nшлуночками.
Отже, є такі вади серця та прилеглих nвідділів магістральних судин:
– неповне nзаростання (дефект) міжпередсердньої або рідше міжшлуночкової перегородок;
– неповний nподіл артеріального стовбура на аорту та легеневий стовбур;
– звуження nабо повне закриття (атрезія) nлегеневого совбура;
– незаростання nартеріальної (Боталової) протоки, nяка знаходиться між аортою та легеневим стовбуром;
– звуження n(стеноз) перешийка аорти;
– можливі також вади розвитку двостворчатого, nтристворчатох та пів місяцевих клапанів внаслідок ненормального розвитку nендокардіальних валиків.
В одного хворого може бути декілька вад розвитку nсерця:
– тріада nабо тетрада Фалло, що nхарактеризується:
– наявністю звуження легеневого стовбура (стеноз) nлегеневого стовбура;
– декстропозиція аорти – утворення правої дуги аорти nзамість лівої;
– неповне nзаростання міжшлуночкої перегородки;
– збільшення n(гіпертрофія) правого шлуночка.
Причинами вад розвитку серця (як і інших органів) nвважають шкідливі фактори, які діють на організи батьків і особливо на організ nматери в ранні строки вагітності (алкоголь, нікотин, наркотики, деякі nінфекційні захворювання).
ДЕЯКІ nОСОБЛИВОСТІ ВНУТРІШНЬООРГАННОГО КРОВООБІГУ
Розподіл внутрішньоорганних судин зв’язаний з nбудовою, функцією і розвитком органу, в якому розгалужуються судини (М. Г. nПривес).
Так, артерії довгих трубчастих кісток поділяються на:
– діафізарні: головна (a. nutritia, вірніше a. ndiaphyseos princeps) входить в середній частині діафіза і ділиться на r. nproximalis і r. distalis; додаткові (аа. diaphyseos accessoriae) проникають в nкістку по кінцях діафіза; з них кортикальні розгалужуються тільки в корковій nречовині;
– метафізарні; входять в кістку в ділянці метафізів;
– епіфізарні; входять в кістку в ділянці епіфізів;
– апофізарні; входять в кістку в ділянці апофізів n(кісткові виступи).
Епіфізарний nхрящ спочатку відокремлює судини епіфіза від судин діафіза; в міру nсиностозування всі судини з’єднуються між собою, утворюючи єдину систему для nданої кістки.
В кістках, які розвиваються енхондрально і побудовані переважно з губчастої речовини n(хребців, кістки зап’ястя і передплесна, груднина), судини входять з різних nбоків, ідучи до місць виникнення точок скостеніння.
В органи, побудовані з системи nволокон (м’язи, зв’язки, нерви), артерії входять в кількох місцях по довжині nоргану і містяться по ходу волокон.
В органи часточкової будови n(легені, печінка, нирка – рис. 1) судини входять в середину органу (ворота) і nрозходяться тримірно до периферії відповідно до часток і часточок органу.
В органах, які закладаються у nвигляді трубки, судини розміщуються так (рис. 2).
1. Судини утворюють на поверхні трубки nсітку, від якої по радіусах відходять артерії в товщу стінки трубки (наприклад, nспинний мозок).
2. Судини йдуть по одній стороні nтрубки паралельно довгій її осі і віддають під прямим кутом поперечні гілки, nякі охоплюють її кільцеподібно (наприклад кишечник, матка, труби).
3. Судини йдуть по одній стороні nтрубки паралельно довгій осі її і віддають гілки, які йдуть переважно nпоздовжньо (наприклад, сечовід).
n
Тема n3. Грудний відділ аорти: топографія, пристінкові та нутряні гілки. Система nверхньої порожнистої вени.
НИЗХІДНА ЧАСТИНА АОРТИ
НИЗХІДНА АОРТА
(pars descendens aortae; naorta descendens)
Низхідна частина аорти (pars ndescendens aortae) має такі відділи:
– грудну частину аорти; грудну аорту n(pars thoracica aortae; aorta thoracica);
– черевну частину аорти; черевну аорту n(pars abdominalis aortae; aorta abdominalis);
– роздвоєння аорти (bifurcatio naortae);
– спільну праву і ліву клубові артерії n(arteriae iliacae communis dextra et sinistra).
ГІЛКИ nГРУДНОЇ ЧАСТИНИ АОРТИ;
груДНої АОРТи
(rami partis thoracicae naortae; rami aortae)
У грудній частині аорти nрозрізняють:
– пристінкові гілки грудної частини аорти (rr. parietales partis nthoracicae aortae);
– нутрощеві гілки грудної частини аорти (rr. viscerales partis nthoracicae aortae).
До пристінкових гілок грудної частини аорти (rr. parietales partis nthoracicae aortae) належать:
– верхні діафрагмові артерії n(aa. phrenicae superiores) – парні, кровопостачають:
– поперекову частину nдіафрагми (pars lumbalis diaphragmatis);
– задні міжреброві артерії n(aa. intercostales posteriores) – 10 пар, які проходять в ІІІ–XІI міжребрових проміжках nі кровопостачають:
– міжреброві м’язи (mm. nintercostales);
– ребра (costae);
– шкіру грудей (cutis npectoris);
– м’язи і шкіру передньої nстінки черевної порожнини (musculi et cutis parietis anterioris cavitatis nabdominis).
XII задня міжреброва артерія (a. intercostalis nposterior duodecima [XII]) розташована під заднім краєм XІІ ребра n(costa) і називається підребровою nартерією (a. subcostalis), яка розгалужується на:
– спинні гілки (rami ndorsales), які кровопостачають м’язи і шкіру спини (musculi et cutis dorsi);
– спинномозковi nгілки (rami spinales), які кровопостачають спинний мозок і його nоболони.
Від кожної задньої міжребрової nартерії (a.intercostalis posterior) відходять:
– присередня шкірна гілка n(r. cutaneus medialis) та бічна шкірна гілка (r. cutaneus nlateralis), які кровопостачають:
– шкіру грудей і живота n(cutis pectoris et abdominis);
– бічні гілки груді (rr. nmammarii laterales) кровопостачають:
– грудні залози (glandulae nmammariae).
До нутрощевих гілок грудної частини аорти (rr. viscerales partis nthoracicae aortae) належать:
– бронхові гілки (rr. nbronchiales), що кровопостачають:
–трахею (trachea);
– бронхи (bronchi);
– легені (pulmones);
– стравохідні гілки (rr. noesophageales), що кровопостачають: стравохід (oesophagus);
– осердні гілки (rr. npericardiaci), що кровопостачають задній відділ осердя (pericardium);
– середостінні гілки (rr. nmediastinales) кровопостачають:
– сполучну тканину заднього nсередостіння (tela connectiva mediastini posterioris);
– лімфатичні вузли заднього nсередостіння (nodi lymphoidei mediastini posterioris).
Загальна nанатомія венозних судин. Вени тулуба. Внутрішньосистемні і міжсистемні венозні nанастомози.
Розрізняють вени великого і малого кола n– вени тіла і вени легень.
Для вен характерний напрям течії крові з nкапілярів до серця, а також тонкість стінки і особлива структура останньої; nтому перерізана вена легко спадається, якщо тільки стінка її не спаяна з nнавкружними тканинами. Багато вен іде з артеріями – вени-супутниці (vv. comitantes) і мають однакові з nними назви (v. axillaris, v. radialis, v. peronaea і т. д.). Проте є вени, не nзв’язані топографічно з артеріями; їм властиві самостійні розміщення і хід. До nтаких вен належать усі поверхневі (або підшкірні), vv. subcutaneae (seu superficiales), особливо розвинуті на шиї і nкінцівках, а також деякі глибокі (vv. nprofundae).
Часто артерію супроводять дві nвени-супутниці, тому загальна кількість вен в тілі далеко більша від числа nартерій; а оскільки вени мають більший просвіт, ніж відповідні артерії, то nмісткість венозної системи в цілому в багато разів перевищує місткість усіх nартерій, разом узятих.
За nположенням (і разом з тим за особливостями органів, звідки збирається кров) nможна розрізняти:
– nвени порожнин, які приймають кров з нутрощів, – вени мозку, вени грудної і nчеревної порожнин;
– nвени апарату руху; з них найбільш численні м’язові вени (vv. musculares);
– nпідшкірні вени (vv. subcutaneae), які збирають кров з шкіри і під шкірної nклітковини, залягають в останній.
Коли в клітковині жирова тканина nрозвинута помірно, то пішкірні вени просвічують крізь шкіру і помітні при nзовнішньому дослідженні на живій людині у вигляді стовбурів і широкопетлистої nсітки. Підшкірні вени проходять більш або менш паралельно глибоким (м’язовим) nвенам, з’єднуючись з ними з допомогою анастомозів; тому підшкірні вени є nобхідними шляхами при закупорці глибоких вен. В той час, як артерії шкіри і nпідшкірної клітковини є незначними гілочками м’язових артерій, підшкірні вени, nособливо на кінцівках, становлять судини великого діаметра і великої -довжини n(наприклад, vv. saphenae, v. cephalica, v. basilica).
Глибокі вени часто супроводять nоднойменні артерії в подвійному числі. Сюди належать вени-супутниці на nдистальних відділах кінцівок: на нижній – до коліна, на верхній – до середини nплеча; так само вени стінок тулуба – vv. mammariae, epigastricae та ін. (крім nvv. intercostales і vv. lumbales); no дві вени мають артерії язика, верхня nартерія щитовидної залози та ін. Вени, розміщені в порожнинах тіла, – всі поодинокі, nкрім небагатьох (vv. meningeae, vv. vesicae felleae, vv. spermaticae internae).
Коли артерія розпадається на дві гілки, nвени-супутниці кожної з них біля місця поділу артерії з’єднуються між собою nтак, що артеріальний стовбур дістає також дві vv. comitantes, а не чотири (див. nмал. 1). Наприклад, в nліктьовому згині одна з двох vv.brachiales утворюється внаслідок злиття двох nvv. radiales, друга — з двох vv. ulnares.
Звичайно артерія та її вени-супутниці nвкриті спільною сполучнотканинною піхвою; всі три судини тісно прилягають одна nдо одної, причому вени розміщуються по обидві сторони артерії, багато разів nз’єднуючись між собою гілочками; останні оточують артеріальний стовбур, часто nутворюється венозне сплетення (plexus nvenosus) куди звичайно впадають венозні vasa vasorum; взагалі венозні nсітки (retia venosa) і венозні nсплетення (plexus venosi) зустрічаються дуже часто в глибоких ділянках тіла і nпід шкірою.
Рис. 1. Схема вен-супутниць.
а – артерія; б, в – вени-супутниці
Особливо сильно розвинуті венозні nсплетення навколо деяких внутрішніх органів (навколо прямої кишки, навколо nсечового міхура), потім – в ділянці хребта (ззовні хребців і всередині хребтового nканалу). З’єднуються іноді і вени віддалених одна від одної ділянок. Взагалі nвенозні анастомози поширені значно більше, ніж артеріальні, тому обхідний nвенозний кровообіг розвивається у випадках порушення цілості тієї або іншої nвеликої вени порівняно легко. З другого боку, співробітники Б. А. nДолго-Сабурова виявили у людини і тварин додаткове, так зване паравенозне nартеріальне русло. Воно утворено густими сітками або довгими тонкими стовбурами nпо ходу різних вен і має значення в обхідному артеріальному кровообігу.
Як правило, вени лежать більш nповерхнево, ніж відповідні артерії; але з цього правила є і винятки. Vv. nthyreoideae inferiores і vv. sublinguales проходять на певній віддалі від відповідних артерій; підключичні вена і артерія nвідокремлені одна від одної навіть м’язом (m. scalenus anterior). Ряд глибоких nвен шиї, які мають подібне розміщення з однойменними гілками a. subclavia, nвпадає не у v. subclavia, а безпосередньо у v. anonyma.
Характерною особливістю вен є клапани (valvulae venosae), мал. 2 – nпристосування, які перешкоджають зворотній течії крові (до капілярів). В nартеріальній системі клапани є тільки біля початку аорти і легеневої артерії.
Клапани вен становлять тонкі, ніжні nскладки (дуплікатури) внутрішньої оболонки і формою наближаються до заслінок nаорти і легеневої артерії: це – маленькі півмісяці, опуклий край яких nприкріплений до стінки судини, вгнутий – вільний; виходить щось подібне до nкишеньки (sinus valvulae), яка nобмежована стінкою вени і клапаном; порожнина кишеньки відкрита в напрямі до nсерця. Звичайно, такі клапани розміщуються попарно, один проти одного і при nнормальній (доцентровій) течії крові притискаються до стінки вени, так що nсинуси сходять нанівець. При зворотному русі кров заходить в щілину між клапаном nі стінкою, відтісняє клапани від стінки і наповнює синуси: вільні краї клапанів nзближуються, змикаються. Просвіт вени на цьому рівні закривається, і, отже, nкров тече тільки до серця. Оскільки стінки вен в ділянці синусів тонші, ніж в nінших місцях, то в момент замикання клапанів на їх рівні (відповідно до nсинусів) на зовнішній поверхні вени утворюються невеликі парні опуклості, – nвена стає ”вузлуватою”. Крім парних клапанів, є і поодинокі; вони трохи іншої nформи: більш або менш значно витягнуті по довжині судини і містяться біля устя nвенозних гілок; це – клапани приток. Взагалі дрібніші вени мають поодинокі nклапани. У зародка число клапанів значно більше; навіть частина тих, які nдосягають повного розвитку у новонародженого, далі редукується.
Губчаста речовина кісток містить nвеличезне венозне депо, тісно зв’язане з венами компактної речовини, окістя, nсуглобових капсул, м’язів, сухожиль, нервів.
В практичній медицині шляхом уколу в nгубчасту речовину кісток (наприклад, в грудину, виростки стегна та ін.) вводять nв організм з великим успіхом лікарські, анестезуючі речовини, кров.
Розподіл клапанів. У дрібних венах n(діаметром менше 2 мм) клапанів взагалі немає. Найбільше nклапани поширені у венах середнього калібру; у великих венозних стовбурах вони nбувають рідше. Особливо розвинутий клапанний апарат у венах кінцівок, nнасамперед – нижньої, до того ж – головним чином у м’язових венах, в меншій nмірі – в шкірних; це має велике функціональне значення, тому що у венах nкінцівок течія крові повинна подолати ще і силу ваги; завдяки наявності nклапанів сила м’язового скорочення сприяє просуванню венозної крові в напрямі nдо серця. В ділянці голови і тулуба клапани розвинуті не скрізь. Їх немає в nбільшості вен голови; у венах шиї клапани є тільки на протязі v. jugularis nexterna; в інших венах шиї клапани мають лише устя вен (vv. vertebralis, njugularis interna, transversa colli та ін.). Нема клапанів або вони є в дуже nневеликій кількості у vv. azygos, hemiazygos, intercostales. Їх немає зовсім у nv. umbilicalis, у венах кісток, в легеневих венах, в системі ворітної вени, у nвенах хребтового каналу, у vv. ovaricae, у венах печінки, нирок, матки, у nстовбурах верхньої і нижньої порожнистих вен, у венах мозку.
Кров з капілярів іде у венозну систему nпід незначним тиском; але, крім клапанів, у тілі є ще інші фактори, які nсприяють течії венозної крові в доцентровому напрямі; сюди належать присисні nапарати. В ряді ділянок тіла стінки вен більш або менш міцно зрощені з фасціями n(fascia propria) і з рухомими органами (м’язи та їх сухожилки, кістки). Тому nпри скороченні певних груп м’язів зв’язані з ними вени поперемінно то nрозширюються, то звужуються. При розширенні вени кров в неї присисається з nпериферійних розгалужень, при спаданні – гониться до серця; зворотна течія nнеможлива, бо цьому перешкоджають клапани, розміщені вище і нижче даного nвідрізка вени; останній відіграє, таким чином, роль присисного насоса.
Рис. 2. V. femoralis, nрозрізана вздовж.
1 — v. femoralis: 2 — клапани.
Подібні відношення представляють: 1) v. subdavia між m. subclavius і І nребром; 2) v. femoralis під паховою зв’язкою; 3) v. popliteae в підколінній nямці; 4) vv. perforantes, які проходять через пучки сухожилка m. adductor nmagnus біля його прикріплення; 5) v. jugularis externa, яка проходить крізь nfascia colli; 6) plexus pterygoideus між м’язами жувальної групи.
Далі, на наповнення вен кров’ю впливає nте або інше положення кінцівок, голови і тулуба. Так, найбільша кількість крові nу венозній системі вміщується тоді, коли людина потягується (тулуб nрозгинається, голова відкидається назад, верхні кінцівки підняті і відведені nназад). Нарешті, не можна забувати про присисне діяння на головні вени з боку nгрудної клітки при акті вдихання.
У фізіології вен велике значення має nтонус їх стінки. Тонус є динамічне поняття, яке визначає пружну властивість nтканини. Тонус судин (за Вальдманом) включає в себе поняття активності, nфункції, напруження. Венозний тонус, сприяючи рухові крові, регулює правильне nнаповнення правого серця. При ослабленні тонусу вен тиск крові в них падає і nможе настати венозний застій.
Варіанти в ділянці венозної системи nбувають дуже часто, вони дуже різноманітні; це пояснюється надзвичайно великою nкількістю анастомозів між венами в зародковому стані: кров може йти різними nшляхами; далі, залежно від того, який з них переважає, виходить та чи інша nформа вен в даній ділянці. Відхилення в початку, в ході і товщині вен такі nвеликі що навіть ліва і права сторони тіла в одного і того-ж суб’єкта завжди nнеоднакові (наприклад, поверхневі, вени шиї).
Непарна вена
(vena azygos)
Непарна вена проходить в nгрудній порожнині (cavitas thoracis) вздовж правої поверхні хребтового стовпа n(columna vertebralis) і є продовженням правої висхідної поперекової вени (v. lumbalis ascendens dextra).
У непарну вену (v. azygos) на її шляху до верхньої nпорожнистої вени (vena cava superior) впадають:
– праві задні міжреброві вени (vv. intercostales posteriores);
– стравохідні вени (vv. oesophageales);
– бронхові вени (vv. bronchiales);
– осердні вени (vv. pericardiacae);
– середостінні вени (vv. mediastinales);
– півнепарна вена (v. hemiazygos).
Півнепарна вена
(vena hemiazygos)
Півнепарна вена є продовженням лівої висхідної поперекової вени (v. lumbalis ascendens sinistra). У nгрудній порожнині вона проходить вздовж лівої поверхні хребтового стовпа до рівня nVII –X грудних хребців, де повертає праворуч (позаду від аорти, стравоходу і nгрудної протоки) і впадає в непарну вену.
Півнепарна вена збирає кров nз:
– лівих задніх міжребрових вен (vv. nintercostales posteriores sinistrae) – від 4–5 нижніх задніх міжребрових вен n(vv. intercostales posteriores inferiores);
– додаткової півнепарної вени n(v. hemiazygos accessoria) – з 6–7 верхніх задніх міжребрових вен (vv. nintercostales posteriores superiores);
– вен стравоходу (vv. noesophageales);
– лімфатичних вузлів заднього nсередостіння (nodi lymphoidei mediastini posterioris).
Матеріали підготував доцент Голод Б.В.
