ФАРМАКОГНОСТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ЛІКАРСЬКОЇ nРОСЛИННОЇ СИРОВИНИ
(ТОВАРОЗНАВЧИЙ АНАЛІЗ)
Лікарськими рослинами nприйнято називати такі рослини, біологічно активні сполуки яких діють на nорганізм людини та тварин і nвикористовуються як джерело лікарської nрослинної сировини.
На земній кулі для лікування nвикористовується близько 21 тис. видів рослин. Найбільш nчисленна група застосовується у народній медицині. Широка nноменклатура лікарських рослин використовується у традиційній медицині.
270 видів найцінніших рослин, досліджених nекспериментально в nхімічному і фармакологічному відношенні, увійшли до наукової медицини. Рослини, nщо дозволені до застосування як ліки уповноваженими на те органами, отримали назву офіцінальних (від лат. officina — аптека). nГоловні з офіцінальних рослин у їх міжнародній номенклатурі, як правило, nвключаються до Державної фармакопеї і називаються фармакопейними.
В усіх країнах користуються бінарною nноменклатурою живих об’єктів, що базується на латинській nтермінології. Назва виду (рослин, тварин) складається із nдвох слів: перше — іменник — означає рід, а друге (здебільшого прикметник) nразом з першим — вид (Althaea officinalis L.). Зустрічаються назви nвидів, що мають три слова. В цих випадках третє слово пишеться nчерез дефіс (Arctostaphylos uva-ursi Spreng.). Рід рослини пишеться з nвеликої літери, а вид — завжди з маленької, навіть якщо його назва nпоходить від власного імені (Strophanthus kombe Oliv. — строфант Комбе). Для деяких видів наводяться синоніми, наприклад, Frangula alnus Mill. — крушина вільховидна, Rhamnus frangula L. n— крушина ламка.
Після наукової назви виду ставиться nпочаткова літера прізвища або повністю прізвище ботаніка, котрий вперше nописав вид рослини і дав йому назву. Латинська літера L., що найчастіше nзустрічається у назвах рослин, означає прізвище шведського вченого К. Ліннея n(1707 – 1778), творця подвійної номенклатури рослин і тварин, який дав nназви усім відомим на той час видам рослин і тварин.
Назви лікарських рослин та їх родин nнаводяться латинською та українською мовами.
Для деяких родин існує по дві назви:
Poaceae (Gramineae) — м’ятликові, або nзлакові;
Asteraceae (Compositae) — айстрові, або nскладноцвіті;
Brassicaceae (Cruciferae) — капустяні, nабо хрестоцвіті;
Fabaceae (Leguminosae) — бобові, або nметеликові;
Lamiaceae (Labiatae) — ясноткові, або nгубоцвіті;
Apiaceae (Umbelliferae) — селерові, або nзонтичні.
Цінність лікарських рослин визначається nскладом сполук, здатних впливати на біологічні процеси, що відбуваються nв організмі. Такі сполуки називають біологічно nактивними сполуками (БАС).
Будь-яка лікарська рослина являє собою nдосить складну лабораторію, в якій синтезуються одночасно сотні, а можливо, й nтисячі БАС.
Комплекси сполук, що містяться у рослинах, діють nрізнобічно, стимулюючи різні системи організму або nкомпенсуючи їх недостатню функцію. Це звичайно запобігає виникненню алергійних nзахворювань та ускладнень. Крім того, лікарські рослини мають nантиоксидантну дію і здатність виводити токсичні речовини nй продукти метаболізму, а деякі сполуки впливають на ферментну діяльність nорганізму.
Речовини, що синтезуються у лікарських nрослинах, умовно можна поділити на діючі та супутні.
Біологічно nактивні речовини (БАР), що обумовлюють терапевтичну цінність кожного виду nлікарської рослинної сировини, називають діючими або фармакологічно активними nречовинами.
Супутні речовини мають менш виражений nфармакологічний ефект, але їх присутність часто сприяє пролонгуванню дії БАР, nнаприклад, рослинні полісахариди, які набухають. Сапоніни, які містяться у nлисті наперстянки, сприяють кращій розчинності і всмоктуванню серцевих nглікозидів, прискорюючи їх дію. Супутні речовини можуть проявляти і негативні nвластивості, тому нерідко доводиться вилучати їх під час технологічного процесу nвиготовлення фітопрепарату. Так, небажаними є токсальбумін у насінні рицини, nантраноли у свіжій корі крушини тощо.
В процесі життєдіяльності лікарські nрослини синтезують органічні та мінеральні речовини, які можна поділити на nречовини первинного (білки, вуглеводи, ліпіди, ферменти, вітаміни) і вторинного nбіосинтезу.
З лікувальною метою nзастосовують найчастіше сполуки вторинного біосинтезу, зокрема речовини, nбіосинтез яких відбувається:
Ø n шикіматним шляхом n(фенольні сполуки: кумарини, хромони, ксантони, антраценпохідні, флавоноїди, nлігнани, дубильні речовини);
Ø nчерез мевалонову кислоту (терпеноїди: складові ефірних олій, nіридоїди, кардіостероїди, сапогеніни, стероїдні й дитерпенові алкалоїди);
Ø n із амінокислот n(азотомісткі сполуки — алкалоїди).
Діючі речовини накопичуються в різних nорганах лікарських рослин неоднаково, а тому заготовляють ті частини і органи, nкотрі містять максимальну кількість основних біологічно активних сполук. Цілком nрослини збирають дуже рідко, наприклад, водорості,
споринню, омелу тощо.
Отже, зібрані й висушені (рідше — свіжі) nлікарські рослини або їх частини, органи і виділення, дозволені уповноваженим nна те органом в установленому порядку для медичного застосування, називаються nлікарською рослинною сировиною (ЛРС).
Кожен вид лікарської рослинної сировини nмає свою сировинну фармацевтичну латинську і українську (російську) назву, за nякою вона значиться у фармацевтичній чи іншій нормативноаналітичній nдокументації. Ця назва складається звичайно із двох слів: перше вказує на nвикористаний орган, частину чи виділення рослини (Alabastrae — пуп’янки, Bulbi n— цибулини, Bulbotuberae —бульбоцибулини, Cortices — кори, Gemmae — бруньки, nGummi — камеді, Herbae — трави, Radices — корені, Rhizomata — кореневища, nTubera — бульби, Folia — листя, Flores — квітки, Fructus — плоди, Semina — nнасіння). Друге слово означає присвоєне даному об’єктові найменування. Воно nчасто співпадає з ботанічною назвою роду відповідної рослини, наприклад, Folia nSalviae — листя рослини Salvia officinalis L. Зустрічаються й відхилення від nцього правила, іноді беруть назву виду рослини, наприклад, Rhizomata Calami — nкореневища рослини Acorus calamus L. Рідше поєднуються
обидві назви, родова і видова, приміром, Fructus Anisi vulgaris. nФармакогностичні назви сировини прийнято писати з великої літери, скажімо, nFolia Belladonnae, хоча за ботанічними правилами видова назва рослини пишеться nз маленької — Atropa belladonna L.
Сировинну базу в nУкраїні складають дикорослі та культивовані лікарські рослини і частково — nімпортована лікарська рослинна сировина.
Деякі види дикорослих лікарських рослин nявляють собою єдине джерело сировини, бо культуру їх поки що не налагоджено. Це nгорицвіт весняний, конвалія звичайна, мучниця, брусниця, бобівник, аїр, глечики nжовті, а також дерева та кущі, культивування яких з економічної точки зору nнедоцільне.
Іншим джерелом сировини є вирощувані nлікарські рослини, серед яких виділяють такі категорії:
v рослини, що відомі лише в nкультурі і в дикому стані не зустрічаються:
м’ята перцева,
мак снотворний — сорт олійний;
v nінтродуковані іноземні рослини: шавлія лікарська
чебрець звичайний
наперстянка пурпурова
v рослини, що зустрічаються в природі, але не nзадовольняють потребу в них:
валеріана лікарська,
оман високий,
беладона звичайна,
спориння,
вовчуг польовий,
шипшина травнева,
женьшень,
обліпиха крушиновидна,
алтея лікарська
v сировина, що постачається nсільським господарством: насіння льону,
насіння гарбуза,
насіння мигдалю,
насіння гірчиці;
v nсировина рослин переважно nтропічного клімату, яку закуповують за кордоном
насіння строфанта,
блювотного горіха,
какао,
кола,
корінь раувольфії,
ревеню,
листя касії,
а nтакож пряності: кориця, n
гвоздика,
імбир
Поряд nіз імпортом Україна експортує в інші держави деякі види лікарської рослинної nсировини (квітки підбілу звичайного, нас іння гарбуза nтощо).
Останнім часом певного розвитку набула nбіотехнологія, й зокрема, культура клітин і тканин вищих рослин, — як додаткове nджерело принципово нового виду лікарської сировини.
У нормативно-аналітичному документі на nфармакогностичні об’єкти вказується подальше його призначення: як лікарський nзасіб або як сировина для отримання біологічно активної сполуки чи препарату.
Лікарський nзасіб n— це фармакологічний засіб, дозволений в установленому порядку до застосування nз метою лікування, попередження або діагностики захворювань людей чи тварин. nБезпосередньо як лікарський засіб застосовується незначна частина офіцінальних nвидів рослин. Значно більше йде на переробку з метою виділення індивідуальних речовин nі виготовлення фітопрепаратів.
Ліки nрослинного походження тепер називають фітопрепаратами.
Лікарські рослини, а відтак і рослинна nсировина — незамінне, багатюще, розмаїте, невичерпне джерело одержання nлікарських препаратів різної спрямованості: серцево-судинної, nкапілярозміцнюючої, жовчогінної, противиразкової тощо. При цьому слід nнаголосити, що промислове отримання серцевих глікозидів, а також ряду nфлавоноїдів, антрахінонів, кумаринів, алкалоїдів, як і ефірних олій, можливе nлише шляхом виділення їх із рослинної сировини. Так, із дозволених для nзастосування в медичній практиці і промислового виробництва лікарських засобів, nвключених до Державного реєстру, близько 40 % — ліки рослинного походження.
Препарати із рослинної сировини є nосновними засобами для лікування багатьох захворювань. Від усієї сукупності nліків на препарати рослинного походження для лікування серцевосудинної системи nприпадає 90 %, для лікування гінекологічних захворювань — 80 %, захворювань nдихальних шляхів — 79 %, а захворювань печінки і шлунково-кишкового тракту — nблизько 70 %.
Деякі сполуки, одержані із рослин, з nлікувальною метою безпосередньо не застосовуються, а стають початковим nматеріалом для синтезу ефективних речовин (глюкоалкалоїди часточкового пасльону nі стероїдні сапоніни агави і юкки — для синтезу кортизону, алкалоїд жовтозілля nплосколистого сенецифілін — для синтезу диплацину).
Рослинна сировина, а також ефірні та nжирні олії, використовуються не лише фармацевтичними підприємствами, але й nіншими галузями народного господарства: харчовою, кондитерською, консервною, nлікеро-горілчаною, парфумерно-косметичною, лакофарбовою; рицинова олія — nнезамінна складова мастильних матеріалів для авіаційних моторів; екстракт із nкоренів солодки як піноутворювач має технічне призначення.
Як готовий лікарський засіб у nрозфасованому в пачки і поліетиленові пакети в цілісному, різаному, nподрібненому, порошкованому, різано-пресованому вигляді, а також у формі гранул nі брикет ів випускається лише незначна частина офіцінальних видів рослин.
Значно більша частина (близько 180 видів nіз 270 дикорослих і культивованих рослин) переробляється у відповідних цехах nхіміко-фармацевтичних заводів, на фабриках та інших фармацевтичних nпідприємствах з метою виділення із сировини індивідуальних речовин (а на їх основі n— фітохімічних препаратів), а також виробництва настойок, екстрактів, nстандартизованих концентратів, комбінованих препаратів, консервованих соків, nлікарських зборів та інших лікарських засобів у відповідній лікарській формі.
На хіміко-фармацевтичних підприємствах nдля екстрагування, очищення та аналізу БАР із лікарської рослинної сировини nвикористовують неорганічні та органічні розчинники.
Розчинники — це хімічні сполуки nабо їх суміші, здатні розчинювати різні речовини і утворювати з ними однорідні nсистеми — розчини.
До неорганічних розчинників відносять nводу очищену і розчини у воді мінеральних кислот різної концентрації (HCl, nH2SO4, H3PO4), органічних кислот різної концентрації (винної, лимонної, nфумарової, оцтової та ін.), солей (натрію хлориду, амонію оксалату, натрію nфосфату тощо); скраплені гази (СО2, фреон).
До органічних розчинників належать:
v вуглеводні: пропан, nпентан, гексан, циклогексан, петролейний ефір, бензин, гас, бензол, толуол;
v хлорпохідні nвуглеводнів: хлористий метилен, хлороформ, чотирихлористий вуглець, дихлоретан;
v спирти: метиловий, nетиловий, пропіловий, ізопропіловий та їх розчини у воді, бутиловий, nізобутиловий, аміловий, циклогексанол;
v ефіри прості: nдіетиловий, діоксан;
v ефіри складні: nметилацетат, етилацетат, бутилацетат, ізобутилацетат, амілацетат, ізоамілацетат nта ін.;
v гліколі та їх ефіри: nетиленгліколь, діетиленгліколь, пропіленгліколь тощо;
v кетони: ацетон, nметилетилкетон;
v нітропохідні nвуглеводнів: нітрометан, нітроетан, нітропропан, нітробензол;
v кислоти: мурашина, nоцтова, пропіонова, масляна та ін.;
v аміди: формамід, nдиметилформамід (ДМФА).
Як розчинники у медичній практиці для nприготування розчинів найчастіше застосовують воду очищену, етиловий спирт, nсуміш етилового спирту з водою у різних співвідношеннях, хлороформ, хлористий nметилен, діетиловий ефір, петролейний ефір, жирні олії, вазелінову олію, рідше n— бензол, ДМФА, нітробензол
та ін.
Дедалі частіше використовують синтетично nстворені розчинники: диметилсульфоксид (ДМСО), етилен- і nпропіленгліколі,кремнійорганічні сполуки.
Багато розчинників застосовується для nрідинно-рідинного екстрагування, для очищення суми БАР, елюювання при nхроматографії, для визначення вмісту (титрування у неводних середовищах, nпотенціометричне титрування, полярографія, поляриметрія, спектрофотометричний, фотоелектрокалориметричний nметоди тощо), перекристалізації природних сполук і ряді інших випадків.
Основна мета, що постає при виборі nрозчинника для екстракції БАР із ЛРС, — це максимально вибіркове і повне nвиділення із об’єкта цільового продукту з мінімальним екстрагуванням інших n(супутніх) речовин.
Вихід екстрактивних і діючих речовин nзначною мірою залежить від природи розчинника. За ступенем гідрофільності nречовин у ЛРС їх слід поділяти на такі, що розчиняються у полярних розчинниках, n— гідрофільні; розчинні у малополярних розчинниках — змішані; розчинні у nнеполярних розчинниках — гідрофобні (табл. 1).
Т а б л и nц я 1
Гідрофільність природних сполук
При виборі розчинника для екстрагування БАР із ЛРС дотримуються nвідомого правила: подібне розчиняється в подібному. Речовини полярні, з високим nзначенням діелектричної сталої, добре розчиняються в полярних розчинниках і nнавпаки (див. табл. 2).
Т а б л и nц я 2
Фізичні nвластивості розчинників,
що nвикористовуються для екстракції БАР із ЛРС
Найпоширеніші у фармації для виділення nБАР спирто-водні суміші. При змішуванні спирту з водою діелектрична стала nсуміші може змінюватись у великих межах, і це дозволяє такими сумішами nекстрагувати різні природні сполуки.
Критерієм вибору nрозчинника є показник вмісту діючих і екстрактивних речовин в ЛРС. Дуже важливе nзначення для екстрагування БАР має також ступінь подрібнення ЛРС. Із сировини, nклітинна структура якої зруйнована більше (роздавлювання, розтирання, удар), nприродні сполуки будуть екстрагуватися швидше. Отже, на вихід цільового nпродукту із сировини і його якість впливають різні фактори (див. схему).
С х е м а
Фактори, nякі впливають на вихід і якість рослинних екстрактів
Заготівля лікарської рослинної nсировини
різних морфологічних груп
Збирають лікарську рослинну сировину nрізних морфологічних груп тоді, коли в ній накопичується найбільша nкількість діючих речовин, що відповідає певній фазі розвитку nрослини, і за відповідних погодних умов. Дослідженнями рослин в онтогенезі nвстановлено оптимальні терміни збирання сировини.
Всі надземні частини слід збирати тільки nв суху погоду, коли рослини обсохнуть від роси. Підземні органи nможна викопувати й у вологу погоду, бо їх все одно доводиться мити nперед сушінням.
Збирання сировини треба проводити дуже nстаранно, уникаючи потрапляння в зібраний матеріал різних сторонніх домішок та інших частин тієї самої nрослини, і з урахуванням раціонального її використання. Не слід nзбирати запилені або забруднені рослини, пошкоджені комахами чи nгрибковими захворюваннями.
Збираючи nотруйні лікарські рослини (беладона звичайна, дурман звичайний, nчемериця (різні види) та ін.), необхідно дотримуватись запобіжних заходів: не nторкатися немитими руками обличчя, очей; закінчивши збирання отруйних рослин, nстаранно вимити руки з милом.
На якість лікарської сировини впливають nантропогенні чинники. У лікарські рослини можуть потрапити nтоксиканти — газоподібні викиди, пил промислових підприємств і токсиканти із nзабрудненого грунту. Найбільшою небезпекою для nорганізму людини є декілька груп ксенобіотиків (чужі nорганізмові речовини): важкі метали, пестициди, нітрити, нітрати, нітрозаміни, група канцерогенних сполук (головним чином поліциклічні ароматичні вуглеводні), радіонукліди, миш’як. Тому при виборі районів nі місць для заготівлі рослинної сировини необхідно враховувати nекологічний стан довкілля.
Бруньки збирають рано навесні, nколи вони набухли, але ще не почали розвиватися, тобто коли покриваючі їх nлусочки ще не почали розходитися. Соснові бруньки зрізають у вигляді “коронок”, які складаються з 5 – 6 nбруньок; бруньки берези збирають при заготівлі віників — nгілки зв’язують у пучки й сушать, після чого бруньки обривають або nобмолочують і очищають від гілок, залишків кори та сміття.
Кора. Кору збирають також nнавесні, в період сокоруху — тоді вона добре nвідокремлюється від деревини. На корі молодих стовбур ів та гілок дерев і nкущів, призначених для розчистки лісу або вирубки, роблять два nкільцевих надрізи на відстані 20 – 30 см, які з’єднують одним nпоздовжнім надрізом. Після цього кору відшаровують.
Для медичних потреб кору збирають лише з nмолодих гілок, коли вона не перевищує певної товщини; кора старих гілок і nстовбур ів вкрита товстим кірковим шаром мертвої тканини, яка не містить діючих речовин.
Збирають кору в мішки, укладаючи не дуже nщільно, і стежать, щоб жолобоподібні шматки не потрапляли один в nодний, бо під час сушіння вони можуть потемніти й зіпсуватися.
Листя заготовляють перед nпочатком або під час цвітіння рослин. Виняток nстановлять рано квітучі рослини, наприклад, мати-й-мачуха, а також ті, листки nяких у період цвітіння дуже дрібні, недорозвинуті й не відповідають вимогам методів nконтролю якості (МКЯ). Листки обривають вручну nна пні, залишивши на рослині частину листя, щоб не порушувати її nрозвитку; або рослину скошують, а після сушіння відокремлюють листя (наприклад, кропива).
Квітки збирають під час nцвітіння. У деяких рослин збирають лише окремі частини квітки: у дивини — nтільки віночок, у волошки — крайові лійкоподібні квітки; в інших — цілі nсуцвіття, наприклад, в арніки, хамоміли, цмину тощо. Квітки збирають вручну, nобриваючи їх здебільшого без квітконіжок. Іноді для збирання квіткових кошиків nкористуються спеціальними гребенями. Збираючи квітки з деревинних порід (липа), nкористуються садовими ножицями або ножами і гачком для пригинання гілок.
Квітки — найніжніші частини nрослин, їх складають пухко, намагаючись не зім’яти, а доставляючи до місця nсушіння, захищають від сонця.
Трави заготовляють у період цвітіння рослин. nВиняток становить трава череди, яку збирають у фазі бутонізації. З деяких трав nзрізають самі квітучі верхівки завдовжки 15 – 20 см або обламують вручну nбокові квітучі стебла (полин, собача кропива, звіробій та ін.). У чебрецю nплазкого і звичайного скошують всю надземну частину, висушують, а потім nобмолочують і відокремлюють здерев’янілі стебла.
Плоди. Сухі плоди і насіння збирають nдостиглими. У рослин родини селерових такі плоди дуже швидко обсипаються і, щоб nуникнути втрат, їх збирають до повної стиглості. Рослини скошують машинами і nзалишають у валках для просушування і достигання плодів; потім обмолочують і nплоди відсіюють.
Ягоди збирають у суху ясну погоду.
Підземні органи (корені, кореневища, nбульби, цибулини) викопують восени, коли всі надземні частини вже почнуть відмирати, nабо напровесні, до того, як підземні частини почнуть розвиватися. На плантаціях nкорені й кореневища викопують плугом. Кореневища аїру, глечиків та інших nрослин, що ростуть у воді, заготовляють після спаду води.
Викопані nкорені та кореневища обережно обтрушують від землі і миють у холодній проточній nводі (виняток — корені алтеї, солодки тощо). Вимиту nсировину розкладають на підстилках або чистій траві, щоб вони підсохли від nзовнішньої вологи, після чого доставляють до місця сушіння.
Збираючи лікарську сировину, nнеобхідно дбати про збереження заростей дикорослих рослин і уникати хижацьких nспособів збирання, які можуть призвести до повного зникнення деяких видів у nданій місцевості. Наприклад, якщо збирати дикорослу валеріану до її nобсіменіння, то вона потім не відновлюватиметься. Не можна збирати колоски nлікоподію, вириваючи разом із гілками всю рослину, бо вона дуже повільно nвідновлюється.
Щоб зберегти природні зарості, треба в місцях nзбирання сировини
залишати частину заростей у вигляді насінників і дотримувати
правил збирання окремих видів лікарських рослин.
Первинна обробка сировини. Перед сушінням nсировина підлягає первинній обробці. При цьому відкидають сторонні рослини або nнепотрібні частини тієї ж самої рослини (скажімо, стебла в листковому товарі, nлистки у квітковому і довгі квітконіжки або черешки листків, дерев’янисті nстебла тощо), а також пошкоджену комахами та грибками сировину. Часто товсті nкорені й кореневища розщеплюють, іноді очищають від кори. Період між збиранням nсировини і розкладанням її для сушіння не повинен перевищувати 1 – 2 год.
Сушіння. Сушіння сировини — це nодна з найважливіших операцій, яка забезпечує якість сировини. Завдання nправильного сушіння полягає в тому, щоб якомога швидше припинити руйнівну дію nферментів або зменшити її до мінімуму. Сушіння рослин — це своєрідний метод їх nконсервування шляхом оптимального зневоднення. Дієвість ферментів перебуває в nтісному зв’язку з динамікою водного дефіциту. Чим нижча температура сушіння і nповільніше віддається клітинна волога, тим активніші ензиматичні процеси. І nнавпаки, при повільному відмиранні клітин з біологічно активними речовинами nможуть відбуватися двоякі явища. В одних випадках спостерігається руйнування nдіючих речовин; у цьому відношенні нестійкими є глікозиди (особливо серцевої nгрупи), алкалоїди, які в своїй молекул і мають складноефірні угруповання, та nдеякі інші сполуки. В інших випадках вони накопичуються, наприклад, у деяких nефіроолійних рослин і рослин, що схильні утворювати біогенні стимулятори.
Більшість видів nсировини сушать при температурі 50 – 600С. Сировина, багата на nаскорбінову кислоту, потребує швидкого сушіння при 80 – 900С, бо при повільному nсушінні вітамін руйнується. Ефіроолійну сировину сушать повільно при nтемпературі 25 – 300С.
Для кожного виду або групи сировини є свої nоптимальні умови сушіння, встановлені експериментально. Враховуючи nморфолого-анатомічну структуру сировини, її хімічний склад, ступінь nстабільності діючих речовин, вибирають той чи інший спосіб сушіння.
Застосовують натуральні (сонячний, nтіньовий) і штучні (тепловий) методи сушіння.
Сонячне сушіння. На сонці сушать кору, nкорені, насіння, деякі ягоди або пров’ялюють корені, плоди шипшини, ягоди nчорниці перед завантаженням у теплові сушарні, що значно прискорює сушіння і nзберігає ягоди від грудкуватості.
Трави, листя, квітки не можна сушити на сонці, бо nпряме сонячне проміння руйнує хлорофіл у зелених частинах рослин і сухе листя nта трави жовтіють. Красильні речовини квіток руйнуються, вони вигоряють і nблякнуть. Сировина стає непридатною до вживання.
Тіньове повітряне сушіння. Тіньовому сушінню nпіддають зелені частини рослин; при цьому добре зберігається природний колір nстебел, листків і квіток.
Сировину розкладають на сітках тонким nшаром і обережно ворушать.
Перша і обов’язкова умова якісного сушіння в nзакритих приміщеннях — це постійна і швидка заміна вологого повітря свіжим, nтобто потрібне добре вентилювання приміщення.
Сушіння штучним обігріванням (теплове nсушіння). nТеплове сушіння має ряд переваг перед повітряним. У спеціальних сушарнях nрегулюють температуру відповідно до особливостей кожного виду сировини; процес nвисушування відбувається значно швидше, ніж при повітряному сушінні.
Лікарську рослинну сировину висушують до n“повітряно-сухого стану”. Залежно від виду сировини залишкова вологість nколивається в межах 10 – 14 %. Для ягід, багатих на вуглеводи, вона може бути nбільшою (для чорниці — 17 %, для ялівцю — до 20 %).
Суху сировину перевіряють на злам: якщо корені, nкора, стебла трави не гнуться, а з тріском ламаються, сушіння закінчують.
Доведення сировини до nстандартного стану
Якщо перед сушінням сировину не дуже ретельно nвідсортували, то цю операцію виконують після сушіння. При цьому видаляють nсторонні, захоплені випадково, помилково зібрані нетоварні частини рослини, що nне передбачені стандартом (наприклад, оголені стебла в травах, довгі nквітконіжки у квітках, плодоніжки у плодах, залишки стебел у підземних органах nтощо); побурілу сировину і таку, що змінила свій колір внаслідок поганого nсушіння; органічні й мінеральні домішки, надмірну подрібненість. Таким чином nсировину доводять до стану повної відповідності МКЯ.
Сортування проводять за допомогою різних механічних nпристроїв — грохотів, трясунків, віялок, сортувалок тощо.
Сировина, що надходить до сховища, буває недосушеною, nа іноді навпаки — в дощову погоду вона “відходить”, тобто стає вологою. Це особливо nхарактерно для такої гігроскопічної сировини, як квітки дивини, листя беладони. nВ такому стані залишати її не можна.
У сировині із nзайвою зволоженістю відбуваються процеси самозігрівання і розкладу діючих nречовин. Створюються nсприятливі умови для розвитку nмікроорганізмів, плісняви. Пліснява з поверхні проникає всередину клітин і руйнує їх вміст, сировина nшвидше втрачає свої nвластивості (колір, смак, запах) і стає непридатною для фармацевтичних цілей. Крім того, nвідвологла лікарська сировина є сприятливим грунтом для розвитку різних шкідників.
Із доведеної до nстандартного стану сировини складають однорідну партію даного виду.
Пакування сировини. Залежно від виду nсировину пакують у мішки — тканинні або паперові, тюки, паки, дерев’яні й nфанерні ящики; гігроскопічну сировину — у жерстяні банки, герметично закриті nабо запаяні. Пакування або затарювання сировини буває насипом, тюкуванням і nпресуванням. Спресована і затарена в паки сировина менше піддається впливу nвологи і кисню повітря, а також мікроорганізмів та інших факторів зовнішнього nсередовища.
Упаковка має забезпечувати nзахист сировини від пошкоджень, втрат, схоронність і незмінність властивостей nпротягом встановлених термінів придатності, захист довкілля, а також nполегшувати процес транспортування.
Термін придатності — це період часу, nупродовж якого якість сировини повністю відповідає вимогам НАД. Цей nтермін визначається експериментально на основі дослідження стабільності nсировини при її зберіганні в оптимальних умовах визначений час.
Стабільність — це властивість nсировини зберігати показники якості в межах, що дозволяють застосовувати її nдля виробництва лікарських засобів.
Галузевий стандарт України (ГСТ 42У-01-91) nвизначає, що початковою датою відліку терміну придатності цілої сировини слід вважати дату (місяць, рік) її заготівлі, nвказану у номері партії чи серії; nподрібненої, пресованої, різано-пресованої — дату її подрібнення чи пресування, nвказану у номері серії.
Щодо терміну придатності nрослинних зборів, то він не повинен перевищувати nнайменшого терміну придатності сировини, яка входить до його складу.
Для первинної переробки n(різання, порошкування), а також для nприготування зборів використовують сировину, в якої від заготівлі минуло не nбільше:
4 місяців — для nсировини з терміном придатності до 2-х років;
6 місяців — для nсировини з терміном придатності до 3-х років;
8 місяців — для nсировини з терміном придатності більше 3-х років.
Маркірування. Упаковані матеріали nмаркірують. Маркіровкою називають написи, котрі наносять на упаковане місце. nЦе паспорт кожної одиниці продукції. У маркіровці лікарської рослинної nсировини, згідно з вимогами відповідного стандарту, вказують назву сировини, масу, назву nпідприємства-відправника, район заготівлі, дату (місяць, рік) заготівлі, номер партії, nНАД на сировину. У кожне упаковане місце кладуть пакувальний листок, де вказують назву nпідприємства-відправника, назву сировини, номер партії, прізвище і номер пакувальника.
Зберігання сировини
На складах сировина nзберігається у цілому вигляді. Ціла сировина краще зберігає свої якості, адже тканини її менше зазнають впливу зовнішнього середовища, крім того, nв такому стані легше контролюється її nчистота і якість.
Умови зберігання сировини мають забезпечувати nстабільність її зовнішнього вигляду і nкількості діючих речовин протягом встановленого для неї терміну придатності. При зберіганні треба брати до уваги несприятливі впливи на сировину nдовкілля: вологості повітря, прямого nсонячного проміння, коливань температури. Особливо nнебезпечною є вологість.
Приміщення для зберігання лікарської сировини має nбути цілком сухим, чистим, захищеним nвід прямих сонячних променів і добре nпровітрюваним. За високої температури сировина пересихає, звітрюється ефірна nолія. Оптимальна температура у приміщеннях складу nмає залишатися на рівні до 10 – 120С.
Рослинну сировину на складі nзберігають в упакованому згідно з nвимогами НАД вигляді, укладену на спеціальні стелажі штабелями (не вище 2,5 м для ягід, насіння, nбруньок і 4 м nдля інших видів сировини), nрозміщеними один від іншого на відстані не менше n50 см. nСтелажі встановлюють на відстані не менше 15 см від nпідлоги і не менше 25 см nвід стін. Сировину розміщують за певними nгрупами, з урахуванням її специфічних властивостей:
1. Отруйна і nсильнодіюча (сировина, що містить алкалоїди, кардіостероїди).
2. Ефіроолійна.
3. Плоди і насіння n(сировина, багата на вуглеводи).
4. Решта видів nсировини.
На штабель кріплять етикетку, де nвказують: назву сировини; назву підприємства-відправника; дату (рік, nмісяць) збирання або заготівлі; номер партії (серії); дату надходження. Кожну групу сировини nслід зберігати в ізольованому приміщенні.
Отруйна (список А) і nсильнодіюча (список Б) лікарська сировина зберігається nв окремому складському приміщенні. На вікнах тут необхідні металеві грати, nдвері оббивають металом, обладнують світловою nі звуковою сигналізацією. Після закінчення роботи приміщення опломбовують.
Матеріали, багаті на поживні речовини n(плоди чорниці, глоду, жостеру, корені кульбаби), часто зазнають nпсування шкідниками. Таку сировину найкраще зберігати в мішках на постійному nпротязі, частіше переглядати і просушувати.
Сировину щорічно перекладають, ретельно nперевіряють на наявність амбарних шкідників, підтоварники провітрюють і nпросушують, а при необхідності nдезинфікують.
Терміни зберігання різних видів сировини наведено nу відповідній МКЯ.
Нормативно-аналітична документація на лікарську рослинну nсировину і лікарські засоби
Нормативно-аналітичні nвимоги — це нормативи, що характеризують фізичні, хімічні, біологічні nпоказники, вміст діючих речовину лікарській рослинній сировині та лікарських nзасобах, виготовлених із неї.
Стандартизація nлікарської рослинної сировини і засобів — встановлення в державному порядку або nв окремій галузі суворо визначених норм якості сировини, продукції, методів nвипробувань тощо, обов’язкових для виробника і споживача. Документ, у nякому подано визначені норми й nвимоги, називається стандартом. Доведення nсировини та продукції з неї до стандартного стану також називається стандартизацією. Стандартний — такий, що відповідає nвимогам нормативно-аналітичних документів, задовольняє їх умови, тобто типовий.
Основна мета стандартизації — підвищення якості nпродукції та забезпечення її nоптимального рівня. А дотримання передбачених стандартом норм і вимог забезпечує якість продукції.
Головним завданням стандартизації є створення nєдиної системи МКЯ, nщо визначає прогресивні вимоги до продукції, її розробок, виробництва і застосування, а також nконтролю за правильністю користування цією документацією.
Стандарт розробляється як на матеріальні предмети n(продукцію, еталони, зразки речовин), так і на норми, правила, вимоги різного характеру.
Обов’язкові норми й вимоги на лікарську рослинну nсировину і лікарські засоби, наведені nу стандартах, часто узагальнено називають методами контролю якості (МКЯ).
Залежно від сфери чинності nстандарти поділяють на такі категорії: Міждержавний стандарт (ГОСТ), Галузевий nстандарт (ГСТ), Стандарт підприємства n(СТП), технічні умови (ТУ).
ГОСТ поширюється на конкретну nпродукцію, що її випускають і nзастосовують у багатьох галузях народного господарства, а не лише в медицині, наприклад, плоди перцю, корінь nсолодки тощо.
МКЯ на лікарську сировину і лікарські засоби згідно nіз ГСТ 42У-1-92 “Порядок розробки, узгодження і затвердження nаналітично-нормативної документації на лікарські засоби і лікарську рослинну сировину” ділять на такі категорії:
ДФ — державна фармакопея;
ГСТ — галузевий стандарт;
КД — керівний нормативний nдокумент (інструкції, методичні вказівки);
ФС — фармакопейна стаття;
ТФС — тимчасова nфармакопейна стаття.
Державна фармакопея, крім фармакопейних nстатей на лікарську рослинну сировину і лікарські засоби, котрі nмають високі якісні показники, найбільшу терапевтичну цінність і nшироко використовуються в медичній практиці, включає загальні методи nфізикохімічного та біологічного аналізу, відомості про реактиви, титровані nрозчини, індикатори, а також інші матеріали, і містить загальні норми, вимоги nстосовно лікарських засобів. Державна фармакопея має законодавчий nхарактер.
Тимчасові nфармакопейні статті (ТФС) nрозробляються на нові види лікарської рослинної сировини, рекомендовані nДержавним науково-експертним центром лікарських засобів (ДНЕЦЛЗ) МОЗ України n(до червня 1999 року — Фармакологічний комітет Міністерства охорони здоров’я nУкраїни) для застосування у медичній практиці, на новий лікарський засіб, а nтакож на стандартний зразок, якщо
він існує при контролі якості лікарського засобу.
ТФС затверджуються на обмежений термін, nякий встановлюється залежно від ступеня опрацювання лікарського nзасобу в умовах виробництва, але не більше ніж на 3 роки.
Фармакопейні статті n(ФС) розробляються замість ТФС на лікарську nсировину і лікарські засоби серійного виробництва.
Перегляд ФС має здійснюватися не рідше одного разу nпротягом 5 років. З уведенням у дію nФС втрачає силу раніше чинна ТФС на nцей вид сировини чи засіб.
НАД має всіляко сприяти підвищенню якості nлікарської рослинної сировини і лікарських засобів, тому її треба постійно nудосконалювати з урахуванням nдосягнень науки і техніки та своєчасно переглядати nз метою заміни застарілих показників у відповідності до потреб охорони здоров’я nнаселення та інших галузей, котрі nвикористовують лікарську рослинну сировину.
Структура фармакопейної статті. Усі категорії НАД на nлікарську рослинну сировину мають однакову структуру, зміст і виклад матеріалу.
В заголовку статті наводиться назва лікарської nрослинної сировини латинською і nукраїнською (чи російською) мовами.
У вступній частині вказується назва рослини, nродини (латинською і українською чи nросійською мовами), призначення і галузь застосування nсировини.
У розділі “Зовнішні ознаки” наводиться короткий nопис характерних морфологічних ознак nсировини: ціла, різана (подрібнена), колір, nзапах, смак. Для отруйних видів сировини смак не визначається.
У розділі “Мікроскопія” вказуються основні nдіагностичні ознаки анатомічної nбудови сировини.
У розділі “Якісні реакції” наводяться nхімічні, мікрохімічні, гістохімічні реакції або хроматографічні проби.
У розділі n“Числові показники” подаються норми вмісту біологічно nактивних (діючих) речовин або екстрактивних речовин, а також допустимі норми nвологості, золи, частин сировини, що втратили природне забарвлення, nподрібненості, частин лікарської рослини, які не підлягають збиранню, nорганічних і мінеральних домішок.
В розділі n“Кількісне визначення” вказується метод визначення nвмісту основної речовини або біологічна активність, виражена в одиницях дії ЖОД, КОД, ГОД.
Крім nвищенаведених розділів, до статті включають вимоги щодо пакування, nмаркірування, транспортування, зберігання і терміну придатності сировини.
ФС (ТФС) після затвердження Фармакопейним комітетом і присвоєння назви (наприклад, ФС n42У-7/37-75-96) реєструються Міністерством охорони здоров’я України. Назва статті складається з категорії НАД (ФС чи ТФС), коду МОЗ nУкраїни (42 У), індексу підприємства-власника n(власників) документації (7/37), порядкового номера документа, затвердженого у nпоточному році (75), і nостанніх двох цифр року затвердження статті (96), відокремлених знаком тире.
Розроблені вперше і затверджені Фармакопейним nкомітетом ТФС направляються у nДНЕЦЛЗ МОЗ України для внесення у Державний реєстр.
Затверджена НАД набуває чинності державного nстандарту, дотримання її вимог є nобов’язковим для всіх підприємств і організацій, які виробляють, зберігають, nконтролюють і застосовують лікарські nзасоби.
Фармакогностичний аналіз
Лікарська рослинна сировина і продукти, одержані з nнеї, являють собою повноцінний nматеріал лише тоді, коли вони за всіма параметрами nвідповідають чинним НАД. Ця відповідність визначається шляхом проведення nфармакогностичного аналізу.
Фармакогностичний nаналіз n— це комплекс методів аналізу лікарської сировини рослинного і nтваринного походження та їх продуктів, який полягає у визначенні nтотожності (ідентичності), чистоти і доброякісності.
Фармакогностичний аналіз складається із ряду nпослідовно виконуваних аналізів — nтоварознавчого, макроскопічного, мікроскопічного і фітохімічного. В деяких nвипадках він доповнюється визначенням nбіологічної активності сировини.
Лікарська рослинна сировина може бути цілою n(totum), різаною (concisum), nпорошкованою (pulveratum), у вигляді брикетів, гранул і лікарських зборів. Для її дослідження доводиться вдаватися до різних методів фармакогностичного nаналізу.
Товарознавчий аналіз включає правила nприймання сировини, регламентує відбирання проб для проведення nпослідовних випробувань сировини. В ході товарознавчого аналізу nвизначають вміст домішок, ступінь подрібненості і пошкодженості nсировини амбарними шкідниками, вміст вологи та золи.
Макроскопічний (від грецьк. macros — довгий, великий і scopeo — дивлюсь) аналіз застосовується nдля визначення тотожності і доброякісності сировини.
Мікроскопічний (від грецьк. micros — nмалий) аналіз застосовується для встановлення тотожності сировини, як правило, nу різаному, порошкованому вигляді та ін.
Фітохімічний вид nаналізу nзабезпечує виявлення діючих і супутніх речовин та визначення nвмісту біологічно активних сполук хімічними та фізико-хімічними nметодами.
Приймання лікарської рослинної сировини й
відбирання проб для аналізу
На складах, базах і промислових підприємствах nлікарську рослинну сировину приймають nпартіями. Партією вважається сировина масою не менше 50 кг одного найменування, nоднорідна за всіма показниками і nоформлена одним документом, який засвідчує її якість. У супроводжуючому nдокументі мають бути такі дані: номер nі дата видачі документа, найменування і адреса відправника, найменування сировини, номер партії, маса nпартії, рік і місяць збирання або nзаготівлі, район заготівлі (для дикорослих рослин), результат перевірки якості сировини, НАД на сировину, підпис особи, відповідальної за якість сировини, nіз зазначенням прізвища
і посади.
Вантажні місця, що складаються із тюків, паків, nмішків, ящиків та інших упаковок, nназивають одиницями продукції.
Приймання сировини починають з першого етапу nтоварознавчого аналізу — із nзагального зовнішнього огляду стану всіх одиниць продукції партії сировини: встановлюють правильність типу упаковки і маркіровки, цілість тари, nвідсутність промочення, підмочення та nінших дефектів, які можуть вплинути на якість, схоронність сировини і тари.
В разі відповідності сировини НАД проводиться nдругий етап товарознавчого аналізу, nякий розпочинається з розрахунку обсягу вибірки nпродукції сировини. Вибірка — одиниці продукції, вибрані із партії для nконтролю. Обсяг вибірки — кількість одиниць продукції, nщо складає вибірку
Для перевірки відповідності якості nсировини до вимог НАД із непошкоджених одиниць продукції, взятих з різних місць nпартії, беруть вибірку.
Якість сировини в пошкоджених nодиницях упаковки перевіряється окремо. Одиниці продукції, призначені у nвибірку, розпаковують, порівнюють між собою і визначають однорідність сировини за способом nпідготовки (ціла, різана, порошкована, пресована та ін.), кольором, запахом і забрудненістю; nнаявність плісняви, гнилі, стійкого затхлого запаху, що не зникає при провітрюванні; забрудненість nотруйними рослинами і сторонніми домішками (камінці, скло, сіно, солома, папір, nпослід гризунів і птахів тощо). Одночасно неозброєним оком і за допомогою лупи (5. nабо 10.) визначають наявність nамбарних шкідників.
Примітка. nЗаражену кліщем сировину легко впізнати. Для цього треба опустити руку в nмішок з сировиною і вийняти її: якщо сировина заражена, то на руці залишається nналіт порошку з неприємним запахом. При уважному розгляді можна помітити nв порошку кліщів у вигляді білуватих точок, які швидко пересуваються.
Якщо у відібраних одиницях продукції при nзовнішньому огляді виявлено неоднорідність сировини, часткове пошкодження пліснявою, гниллю, забруднення сторонніми nрослинами або частинами лікарської nрослини, не передбаченими МКЯ, що явно перевищують допустимі nнорми домішок, то вся партія підлягає сортуванню
і nповторному здаванню.
Сировина бракується і nподальшому аналізові не підлягає в таких випадках: стійкий затхлий запах, nщо не зникає при провітрюванні; сторонній запах, не властивий даному виду nсировини, або відсутність запаху, властивого даному виду сировини; наявність у сировині плісняви, nгнилі; домішки отруйних рослин; забрудненість сировини (солома, камінці, nскло, послід гризунів, птахів та ін.), засміченість сторонніми nрослинами, що явно перевищують допустимі норми домішок; зараженість амбарними nшкідниками II і III ступеня.
Відбирання проб для аналізу. З кожної розпакованої одиниці продукції, що попала у nвибірку, беруть по три виїмки, приблизно однакової маси, із nтрьох різних місць: зверху, знизу і зсередини, уникаючи подрібнення nсировини.
Виїмка — це кількість nсировини, взята від одиниці продукції рукою або щупом для nаналізу за один раз. Із мішків, тюків і паків виїмки беруть на nглибині 10 см nрукою зверху, а потім після розпорювання шва — зсередини і nзнизу; виїмки насіння і сухих плодів відбирають зерновим щупом.
Із сировини, упакованої в ящики, першу виїмку беруть з nверхнього шару, другу — після видалення сировини приблизно до половини ящика і третю — з дна ящика. nПісля відбирання зразків розпорені мішки, тюки і паки зашивають.
Відібрані зразки старанно перемішують і одержують nвихідний зразок партії сировини — об’єднану пробу, з якої методом квартування виділяють nсередню пробу, а також пробу масою 500 г (для дрібних видів) і 1000 г (для крупних видів). nОстанню пробу поміщають у банку, вкладають туди етикетку “Для визначення ступеня зараженості nшкідниками” і щільно її закривають.
Квартування проводять таким nчином: сировину поміщають на аналізну дошку, у вигляді квадрату, перемішують її і nрозрівнюють так, щоб шар по товщині був рівномірний, і по діагоналі nділять на чотири трикутники. Два протилежні трикутники сировини nвидаляють, а два, що залишилися, з’єднують. Операцію повторюють, доки у двох протилежних nтрикутниках не залишиться кількість сировини, що відповідає nмасі середньої проби, вказаній у ДФ ХI, с. n270; (табл. 3).
Рис. nВиявлення середньої та аналітичної проби методом квартування
Таблиця 3
Середню пробу упаковують у nполіетиленовий або багатошаровий паперовий мішок і nприкріпляють етикетку (таку ж етикетку поміщають і в мішок). nНа етикетках зазначають найменування сировини, найменування nпостачальника, номер партії, масу партії (серії), дату відбирання nпроби, прізвище і посаду особи, яка відібрала пробу. Проби направляються на nаналіз в лабораторію і реєструються у “Журналі вхідного nконтролю”.
Залишки об’єднаної проби після виділення середньої проби приєднують до партії nсировини.
Третій етап товарознавчого аналізу полягає у виділенні із середньої nпроби аналітичних проб.
Із середньої проби методом квартування виділяють три nаналітичні проби для визначення:
1) тотожності, подрібненості і складу домішок;
2) вологості (аналітичну пробу для визначення вологості nвиді-
ляють зразу ж після відбору середньої проби і nгерметично її упаковують);
3) вмісту золи і діючих речовин.
Примітка. nДля таких видів сировини, як ціла трава, корені, кореневища, бульби, після nвиділення першої аналітичної проби частину середньої проби, призначеної для nвизначення вологості, вмісту золи і діючих речовин, подрібнюють ножицями або nсікачем на крупні шматки, старанно перемішують, а потім виділяють відповідні nаналітичні проби.
Таблиця 4
Якщо nпри виділенні аналітичних проб у двох протилежних трикутниках маса сировини nвиявиться меншою або більшою за наведену в таблиці, необхідно з двох nтрикутників, що залишилися, відібрати по всій товщині шару і добавити частину, nякої бракувало, або таким же чином видалити від відібраних трикутників.
При зважуванні аналітичних проб допускаються nпохибки ± :
при масі проб
до 50г 0,01
від 100 до 500 г 0,1
від 500 до 1000 г 1,0
більше 1000 г 5,0
Перед проведенням фармакогностичного n(повного) аналізу сировини, що надійшла замовнику, обов’язково nперевіряють на наявність у ній радіонуклідів.
Визначення чистоти і доброякісності лікарської рослинної nсировини
Доброякісність сировини характеризується належним вмістом діючих речовин, відсутністю nамбарних шкідників, допустимими нормами подрібненості, домішок, вологості та nзоли.
Встановлення вмісту подрібнених часток сировини
Під час пакування і nтранспортування сировина частково подрібнюється, перетирається; чим крихкіша nвона, тим більше подрібнюється. Надто велика подрібненість псує зовнішній nвигляді знижує якість сировини. Допустимий вміст подрібнених часток нормується НАД для кожного nвиду сировини.
Для визначення подрібненості аналітичну пробу (1) nпоміщають на сито, вказане у НАД на конкретну лікарську рослинну сировину, і обережно nкруговими рухами просіюють. Відсів удруге просіюють крізь сито з розміром отворів 0,25 мм, відокремлюючи пил, який вважають nмінеральною домішкою. Подрібнені частки сировини, очищені від пилу, зважують і обчислюють їх nвміст у відсотках по відношенню до маси аналітичної проби (1).
Визначення домішок
Домішками називаються nчастки сировини, котрі мають дефекти, сторонні об’єкти, що nпотрапляють у сировину природньо у процесі заготівлі. До nдомішок відносять:
· nорганічні домішки: частини інших (неотруйних) рослин, а також сіно, солому;
· nмінеральні домішки: грудочки землі, пісок, камінці тощо;
· nінші частини тієї ж лікарської рослини, не наведені у відповідній НАД на nлікарську рослинну сировину;
· nсировину, яка втратила колір, притаманний даному видові; шматки кори, покриті nкущистим лишайником; недозрілі плоди; бруньки, що почали nрозвиватися, тощо.
Домішки бувають допустимі і недопустимі. Всі вищезгадані домішки nвідносять до допустимих. Отруйні рослини і деякі рослини та їх органи, що діють як nотруйні; металеві предмети, скло; послід пташиний та гризунів — це недопустимі домішки. Наявність домішок знижує nчистоту і якість сировини, а тому вони регламентуються відповідною МКЯ на лікарську рослинну сировину, кількість їх не повинна перевищувати nдопустимі норми.
Хід роботи. Для визначення домішок nаналітичну пробу (1), яка залишилася після відсіву подрібненої сировини, nвисипають на аналізну дошку або на великий аркуш глянцевого паперу, клейонку чи лінолеум і вручну або nза допомогою дерев’яних лопаточок і пінцета розбирають. Кожен вид nдомішки, вказаний у НАД, відокремлюють і зважують з точністю nдо 0,1 г nпри масі аналітичної проби більше 100 г; з точністю до 0,05 г — при масі проби 100 г і менше.
Вміст кожного виду у відсотках (Х) обчислюють за формулою:
де nm1 — маса домішки, г; m2 — маса аналітичної проби nсировини, г.
Визначення ступеня ураженості сировини амбарними шкідниками
Дослідження на наявність амбарних шкідників nобов’язково проводять при прийманні nрослинної сировини, а також щорічно при її nзберіганні.
У сировині перевіряють наявність живих і мертвих nшкідників неозброєним оком і за nдопомогою лупи (5. nабо 10.) nпри зовнішньому огляді, а також при nвизначенні подрібненості й кількісного вмісту nдомішок. Звертають увагу на наявність пошкоджених амбарними шкідниками частин сировини. Крім сировини, уважно перевіряють шви, складки пакувального nматеріалу, щілини в ящиках. У разі nвиявлення у сировині амбарних шкідників визначають ступінь її ураженості в спеціально виділеній для цього пробі.
Хід роботи. Пробу з етикеткою “Для nвизначення ступеня зараженості шкідниками” просіюють крізь сито з отворами 0,5 мм. У відсіві за допомогою nлупи підраховують кількість кліщів, а в сировині, що залишилася на ситі, — nмолі, її личинок та інших живих і мертвих шкідників. Кількість знайдених nшкідників та їх личинок перераховують на 1 кг сировини і визначають nступінь її ураження.
Для кліщів: I ступінь — в 1 кг сировини не більше 20 nкліщів; II — більше 20 кліщів; III — кліщів багато, вони утворюють nсуцільні повстяні маси і майже не рухаються.
Для амбарної молі і хлібних точильників: I ступінь — в 1 кг сировини не більше 5 шкідників; nII — не більше 6 — 10 шкідників; III — більше 10 nшкідників.
У разі виявлення в сировині амбарних шкідників її nпіддають дезинсекції, а потім nпросіюють крізь сито з розмірами отворів 0,5 мм (при ушкодженні nкліщами) або з діаметром отворів 3мм (при nушкожденні іншими шкідниками).
Після обробки сировину використовують у залежності nвід ступеня зараженості. При I nступені зараженості сировина може бути допущена nдо медичного застосування, при II ступені та у крайніх випадках при III ступені зараженості сировину можна використати лише на заводах для виготовлення nпрепаратів та виділення з неї nіндивідуальних сполук.
Визначення втрати маси при висушуванні
Вологістю сировини називається втрата маси за рахунок гігроскопічної nвологи і летких речовин, котрі видаляються із сировини при висушуванні її. Це так звана nтоварна вологість. Фармакопея наводить граничні цифри допустимої nвологості для кожного виду сировини. Залежно від органа і способу зберігання сировина містить від 8 nдо 15 % води — гігроскопічної вологи. Підвищена вологість викликає nпліснявіння сировини і стимулює ферментні процеси.
Хід роботи. Аналітичну пробу (2) сировини nподрібнюють до розмірів часток nблизько 10 мм, nперемішують і беруть дві наважки масою 3 –5 г, зважені з точністю ±0,01 г. Кожну наважку nвміщують у попередньо висушений nі зважений разом з кришкою бюкс. У нагріту до 100 – 105 0С сушильну шафу ставлять бюкси з наважками разом зі знятими кришками. Термін сушіння nвідлічують з того моменту, коли температура у сушильній шафі знову досягне 100 – 105 0С.
Перше зважування листя, трав і квіток проводять за 2 nгод.; коренів, кореневищ, кори, плодів, насіння та nінших видів сировини —3 год.
Бюкси з наважками виймають із шафи тигельними nщипцями і поміщають в ексикатор, на nдні якого знаходиться безводний кальцію хлорид (останній періодично прожарюють nабо замінюють новим). Охолоджені nбюкси закривають кришками і зважують.
Висушування проводять доти, доки різниця між двома nпослідовними зважуваннями після 30-хвилинного nвисушування і 30-хвилинного охолодження nв ексикаторі не буде перевищувати 0,01 г.
Для перерахунку вмісту діючих речовин і золи на nабсолютно суху сировину та nфітопрепарати вологість визначають вищевказаним методом у наважках 1 – 2г (точна наважка), взятих із відповідної аналітичної nпроби. Висушування вважається закінченим, коли nдосягнута стала маса, тобто, якщо різниця між двома зважуваннями
не перевищуватиме 0,0005 г.
Вологість сировини (Х) у відсотках nобчислюють за формулою:
де m — маса сировини до висушування, г; m1 — маса nсировини після висушування, г.
Кінцевим результатом визначення вологості nвважається середнє арифметичне nрезультатів двох паралельних визначень; розходження між ними не повинно перевищувати 0,5 %.
Визначення вмісту золи
Золою називається неспалимий nзалишок неорганічних сполук, одержаний після спалювання і прожарювання nсировини (препарату). Золу ділять на загальну і нерозчинну в nхлороводневій кислоті.
Загальна зола складається із суми мінеральних nсполук, притаманних рослині, і nсторонніх мінеральних домішок (земля, пісок, камінці), які потрапляють у сировину під час збирання.
Залишок, одержаний після обробки загальної золи 10 n%-м розчином хлороводневої кислоти, nназивається золою, нерозчинною в nхлороводневій кислоті. Цей нерозчинний залишок складається із кремнеземів або силікатів. Надмірний nвміст нерозчинної у хлороводнев ій nкислоті частки золи вказує на наявність у сировині значної кількості мінеральних домішок.
Хід роботи. Для визначення вмісту nзагальної золи аналітичну пробу (3) сировини подрібнюють і просіюють крізь сито nз отворами 2 мм. У попередньо прожарені nдо сталої маси фарфорові, кварцеві чи платинові тиглі беруть близько 3 – 5 г подрібненої сировини або 1 г препарату (точні наважки).
Сировину (препарат) в тиглях обережно спалюють над nслабким полум’ям пальника nабо на електронагрівникові, на який поміщають азбестову сітку. Після повного обвуглення тиглі nпереносять у муфельну піч для nспалювання вугілля і повного прожарювання залишку.
Прожарення здійснюють при червоному розпеченні (350 – 500 0С) до сталої маси, уникаючи сплавлення золи і спікання nїї зі стінками тигля. nПісля закінчення прожарювання тиглі охолоджують упродовж 2 год., потім ставлять в ексикатор, на дні nякого знаходиться безводний nкальцію хлорид, охолоджують і зважують.
Маса вважається сталою, коли різниця між двома nпослідовними зважуваннями не nперевищуватиме 0,0005 г.
Якщо після охолодження залишок ще має nчастки вугілля, то донього додають декілька краплин 5 %-го розчину пероксиду nводню, концентрованої азотної кислоти або 10 %-го розчину амонію nнітрату; рідину випаровують під витяжною шафою на водяному нагрівнику і залишок прожарюють, nпоки він набуде рівномірного забарвлення. Таку операцію в разі nпотреби повторюють кілька разів.
Визначення золи, нерозчинної у хлороводневій кислоті
Хід роботи. У тигель із загальною nзолою доливають 15 мл 10%-го розчину хлороводневої кислоти (густина 1,050 г/ nсм3), накривають годинниковим склом і нагрівають на киплячому водяному nнагрівнику 10 хв., потім тигель знімають і після охолодження вмісту nфільтрують крізь беззольний фільтр, осад переносять на фільтр, змиваючи nйого гарячою водою. Тигель, скло і фільтр промивають очищеною водою до зникнення у nпромивній воді хлоридів (реакція на хлориди).
Фільтр з осадом переносять у той самий nтигель, висушують, обережно спалюють, а потім тигель прожарюють до nсталої маси залишку.
Проводять два паралельні визначення.
Вміст загальної золи (Х1) у nвідсотках в абсолютно сухій сировині (препараті) обчислюють nза формулою:
де m1 — маса золи, г; m — маса сировини (препарату), nг; W — вологість сировини (препарату), %.
Вміст золи, нерозчинної у хлороводневій nкислоті (Х2), у відсотках в абсолютно сухій nсировині (препараті) обчислюють за формулою:
де m2 — маса золи, г; m3 — маса золи nфільтру; m — маса сировини (препарату), г; W — nвологість сировини, %.
Кінцевим результатом дослідження nвважають середнє арифметичне результатів двох паралельних визначень, nобчислених досотих часток відсотка для сировини із вмістом золи (загальної або нерозчинної у хлороводневій nкислоті) не більше 5 % і до десятих часток — для сировини nіз вмістом золи більше 5 %, допустимі розходження між якими nне повинні перевищувати 0,1 % для сировини з вмістом золи 5 % і n0,5 % — для сировини з вмістом золи більше 5 %.
Визначення сульфатної золи
При спалюванні і прожарюванні органічних речовин мінеральні складові nчастини здатні зазнавати різних змін: солі багатьох кислот можуть переходити в nкарбонати та оксиди; оксиди деяких металів — відновлюватися вуглецем органічних nсполук до металу; галоїдні солі (наприклад, натрію хлорид) — частково nзвітрюватись тощо.
Всі подібні процеси позначаються на результатах і nв залежності від тих чи інших умов спалювання можуть давати різні величини зольного залишку. Щоб уникнути цього, nвизначення золи багатьох органічних nпрепаратів проводиться після їх попередньої обробки nконцентрованою сірчаною кислотою. Солі різних кислот (карбонати, хлориди тощо) перетворюються на сульфати — значно менше леткі, ніж хлориди: як сульфати nлужних і лужноземельних металів вони nвідрізняються значною термічною витривалістю.
Техніка визначення. Точну наважку nпрепарату (близько 1 г, nякщо у відповідній статті немає інших вказівок) або лікарської nрослинної сировини (близько 3г) вміщують у попередньо прожарений і точно зважений фарфоровий, nкварцовий або платиновий тигель, змочують 1 мл концентрованої nсірчаної кислоти і обережно нагрівають на сітці або піщаному nнагрівнику до видалення парів кислоти. Потім прожарюють при слабкому nрозпіканні (близько 5000С) до сталої маси, уникаючи сплавлення nзоли і спікання її зі стінками тиглю.
При важкому згорянні додавання концентрованої сірчаної nкислоти і прожарювання nповторюють (ДФ ХI, в. 2, с. 25).
Після закінчення nпрожарювання тигель охолоджують в ексикатор і, зважують і визначають вміст nсульфатної золи.
У зольному залишку визначають можливі домішки важких nметалів.
Визначення важких nметалів
У зольному залишку, одержаному після спалювання nорганічних речовин лікарської nсировини чи препарату у присутності сірчаної кислоти з наступним nпрожарюванням, важкі метали знаходяться, як правило, у вигляді оксидів (або сульфатів). Прожарені оксиди металів звичайно важко nрозчиняються в сірчаній і хлороводневій кислотах, тому часом необхідне тривале nнагрівання. У концентрованих розчинах амонію ацетату оксиди металів nрозчиняються порівняно легко, переходячи в комплексні ацетати, які в подальшому nруйнуються при взаємодії з натрію сульфідом; утворюються сульфіди металів, nнерозчинні в оцтовокислому середовищі.
Розчини солей свинцю в залежності від концентрації дають nз розчинами nнатрію сульфіду чи сірководню чорний осад або буре забарвлення розчину.
0,0005 мг свинець-іону в 1 мл розчину за nцією реакцією утворюють бурувате забарвлення, помітне при спостереженні nв шарі завтовшки 6 — 8см (межа чутливості).
1. У препаратах та лікарській nрослинній сировині. Зольний залишок, одержаний після nспалювання препарату чи лікарської рослинної сировини в присутності сірчаної nкислоти (див. Визначення сульфатної золи), обробляють при nнагріванні на сітці 2 мл насиченого розчину амонію ацетату, nнейтралізованого розчином натрію гідроксиду (див. nпримітки), додають 3 мл очищеної води і фільтрують у пробірку nкрізь беззольний фільтр невеликого діаметру, попередньо промитий 1 n%-м розчином оцтової кислоти, а потім гарячою водою. Тигель і фільтр промивають n5 мл води, пропускаючи її крізь той же фільтр у ту ж саму пробірку.
До 10 мл отриманого розчину додають 1 мл nрозведеної оцтової кислоти, 2 краплі nрозчину натрію сульфіду, переміщують і за 1 хв. порівнюють з еталоном, до якого додають таку ж кількість реактив ів, як і до розчину, що досліджується.
Одержаний розчин порівнюють з еталоном.
2. У настойках. 5 мл настойки вміщують у nтигель, випаровують досуха, додають 1 мл концентрованої сірчаної nкислоти, обережно спалюють і прожарюють. Одержаний залишок nобробляють при нагріванні 5 мл насиченого розчину амонію ацетату, фільтрують nкрізь беззольний фільтр, промивають 5 мл води і доводять фільтрат nводою до об’єму 100 мл.
До 10 мл одержаного розчину додають 1 мл розведеної nоцтової кислоти, 2 краплі розчину натрію сульфіду, перемішують і за 1 nхв. порівнюють, nяк вказано вище, з еталоном, до складу якого входять 1 мл еталонного розчину Б, 1 nмл оцтової кислоти, 2 краплини розчину натрію сульфіду і 9 мл води (ДФ ХI, в. 1, с. n171 — 172).
10 мл одержаного розчину повинні nвитримувати випробування на важкі метали (не більше 0,001 %) (ДФ ХI, в. n2, с. 149).
3. В екстрактах. 1 мл рідкого або 1 г густого чи сухого екстракту вміщують у тигель, nдодають 1 мл концентрованої сірчаної кислоти і далі роблять так само, nяк із настойками, але об’єм фільтрату доводять до 200 мл. 10 мл nодержаного розчину повинні витримувати випробування на важкі метали (не nбільше 0,01 %) (ДФ ХI, в. 2, с. 161).
Приготування еталона. У тигель вміщують nконцентровану сірчану кислоту в об’ємі, взятому для спалювання сировини або nпрепарату. Обережно нагрівають на сітці або піщаному nнагрівнику до видалення парів кислоти, потім його прожарюють. Далі роблять так, як і nз досліджуваним залишком, — обробляють 2 мл насиченого розчину амонію ацетату, nдодають 3 мл очищеної води, фільтрують у пробірку, але промивають тигель і nфільтр лише 3 мл води, після чого до фільтрату додають 2 мл еталонного nрозчину Б свинець-іону.
Спостереження забарвлення проводять nзверху по осі пробірок діаметром близько 1,5 см, розміщених на білій поверхні. Забарвлення, що nз’явилося у досліджуваному розчині, не повинно перевищувати еталон. У nрозчинах, що порівнюються, допустима лише слабка nопалесценція від сірки, що виділяється із натрію сульфіду.
Примітки. 1. Насичений розчин амонію ацетату nнейтралізують таким чином: спочатку додають 30%-й розчин натрію гідроксиду nдо рожевого забарвлення по фенолфталеїну, а потім надлишок натрію nгідроксиду нейтралізують насиченим розчином амонію ацетату nдо слабко-рожевого забарвлення.
2. Визначенню важких металів у зольному nзалишку наявність солей заліза не заважає (ДФ ХI, в.1, nс.171 – 172).
Еталонний розчин свинець-іону. 0,915 г nсвіжоперекристалізованого свинцю ацетату розчиняють у воді у мірній колбі nна 1 л, додають 1 мл розведеної nоцтової кислоти і доводять об’єм розчину водою до позначки n(розчин А). 1 мл розчину А вміщують у мірну колбу на 100 мл і nдоводять об’єм розчину водою до позначки (розчин Б). Цей розчин nмістить 0,005 мг свинець-іону в 1 мл.
1 мл розчину Б розводять водою до 10 мл n(розчин В). Цей розчин містить 0,0005 мг свинцю-іону в 1 мл.
Розчини Б і В придатні лише в день їх nприготування.
Визначення вмісту nдіючих речовин у лікарській рослинній сировині
Для виявлення nбіологічно активних сполук і визначення їх вмісту, що є одним із показників nдоброякісності сировини, вдаються до фітохімічного nаналізу.
Методи фітохімічного аналізу наводяться у відповідній МКЯ на nконкретний вид сировини. Речовини із сировини екстрагують розчинниками.
Екстрагування — nскладний процес, котрий включає діаліз, десорбцію, розчинність і дифузію, що nвідбуваються довільно і одночасно, як єдиний процес. Під час екстрагування екстрагент має проникнути всередину клітини nрослинної сировини. У nживої рослинної клітини оболонки напівпроникні, вони не пропускають назовні розчинні у nклітинному сокові речовини. А тому, щоб отримати витяжку зі свіжої рослинної nсировини, клітини умертвляють етиловим спиртом, котрий зневоджує клітину, nвикликає дуже сильний плазмоліз. Вихідною сировиною для більшості препаратів служить висушена nрослинна сировина, в якій діючі речовини знаходяться у вигляді сухих nконгломератів, адсорбованих на оболонках клітини і впорах.
Під час висушування сировини під дією теплової обробки nвідбувається загибель цитоплазми, клітинна оболонка втрачає властивості напівпроникної nмембрани і починає пропускати речовини в обидва боки, тобто вона отримує nвластивості пористої перетинки. Екстрагент проникає всередину клітини крізь nпористу перетинку. Цей процес називається ендоосмосом. Оболонки клітини мають nдифільні властивості з перевагою гідрофільності. Змочування речовин nекстрагентом залежить від хімічної спорідненості сполук і екстрагента.
Отриману суміш компонентів очищають від домішок, nділять їх на окремі фракції або індивідуальні речовини за допомогою ряду nоперацій: послідовної обробки суміші різними розчинниками, розподіленням nречовин між двома розчинниками, що не змішуються, і методів хроматографії.
Одним із важливих і поширених методів nфітохімічного аналізу є хроматографічний метод. Він ефективний і зручний для nрозподілу багатокомпонентної суміші, очистки та ідентифікації сполук. nЗастосовують різні сорбенти (алюмінію оксид, силікагель, поліамід, целюлоза nтощо) і види хроматографії: колонкову, паперову, тонкошарову з використанням nрізних розчинників та їх сумішей.
Найбільш надійними та ефективними методами nвважаються газорідинна (ГРХ) і високоефективна рідинна хроматографія (ВЕРХ). nОстанній вид хроматографії дуже зручний для розподілу, препаративного виділення nі проведення якісного та кількісного аналізу нелетких термолабільних сполук.
Для визначення вмісту діючих речовин застосовують nі традиційні методи кількісного аналізу — гравіметричний (масовий) і nтитриметричний (об’ємний). Найчастіше використовують оптичні методи аналізу: nфотокалориметричний, спектрофотометричний, флуорометричний (грунтується на nвимірюванні інтенсивності люмінесценції досліджуваних речовин, таких як nкумарини, флавоноїди, антраценпохідні), поляриметричний.
Електрохімічними методами (потенціометричний і nполярографічний) в основному користуються при аналізі фітопрепаратів або їх nсубстанцій.
Коли якість сировини неможливо визначити nвищезгаданими методами, звертаються до біологічного аналізу. Так, для сировини, nщо містить кардіостероїди, проводять біологічну стандартизацію.
Визначення екстрактивних речовин у лікарській рослинній nсировині
Екстрактивними речовинами лікарської рослинної сировини умовно називають комплекс органічних і неорганічних nсполук, що їх виділяють із рослинної сировини відповідними розчинниками, їх вміст nвизначається у вигляді сухого залишку.
Вміст екстрактивних речовин – важливий nчисловий показник, доброякісності сировини, особливо для тих видів, для яких nметод визначення вмісту діючих речовин в НАД не наводиться.
Розчинники, які необхідно брати для витяжки nекстрактивних речовин, наведено у відповідній НАД на даний вид сировини. Як nправило, це той самий розчинник, який застосовують при виготовленні настойки чи nекстракту із цієї сировини. Найчастіше це етиловий спирт (40 або 70%-й) чи nвода.
Хід роботи. Близько 1 г подрібненої сировини до 1 мм (точна наважка) поміщають nу конічну зі шліфом колбу на 200 – 250 мл і заливають 50 мл розчинника, nзазначеного у відповідній НАД на сировину. Колбу закривають скляною пробкою, nзважують (похибка ±0,01 г) nі залишають у спокої на 1 год. Потім колбу сполучають
зі зворотним холодильником, нагрівають до кипіння і підтримують nслабке кипіння рідини протягом 2 год.
Після охолодження колбу знову закривають nтією ж пробкою, зважують і втрату в масі поповнюють розчинником. Рідину nстаранно збовтують і фільтрують крізь сухий паперовий фільтр у суху колбу. 25 nмл фільтрату піпеткою переносять у попередньо доведену до сталої маси, точно nзважену фарфорову чашку діаметром 7 – 9 см і випаровують на водяній бані досуха. nЧашку із залишком сушать у сушильній шафі при 100 – 1050 С 3 год., потім nохолоджують 30 хв. в ексикаторі, на дні якого знаходиться кальцію хлорид, і nшвидко зважують. Вміст екстрактивних речовин у відсотках (Х) у перерахунку на nабсолютно суху сировину обчислюють за формулою:
де m1 — маса сухого залишку, г; m — маса сировини, г; nW — вологість сировини, %.
Після встановлення відповідності nякості сировини вимогам НАД відділ контролю якості видає сертифікат аналізу (аналітичний nлисток, див. зразок) у двох примірниках, один із яких служить підставою для видачі nлікарської рослинної сировини у цех, другий зберігається протягом 1 року на складі.
Сировина, що пройшла контроль, відпускається зі складу nпартіями (серіями) з обов’язковим урахуванням дати (місяць, рік) її заготівлі.
У разі невідповідності вимогам НАД сировина nбракується. Якщо є непорозуміння щодо якості сировини між постачальником і nзамовником, проводиться арбітражний аналіз.
Список рекомендованої nлітератури
1. nКовальов В.М., Павлій nО.І., Ісакова Т.І. Фармакогнозія з основами біохімії рослин. – Харків: “Прапор” Видавництво НФАУ, 2000.
2. nСолодовніченкоН.М., nЖуравльов М.С., Ковальов В.М. Лікарська рослинна сировина та фітопрепарати: Навч. посіб. з фармакогнозії з nосновами біохімії лікар. рослин для студ. вищих фарм. навч. закладів ІІІ-ІV nрівнів акрид. (2-е вид.). – Ч.: Вид-во НфаУ; МТК-книга, 2003. – 408.
3. nДержавна Фармакопея України / МОЗ nУкраїни. ― 1 вид., ― Х. : РІРЕГ, ― 2001. ― 556 с.
4. nДержавна Фармакопея України / Державне nпідприємство “Науково-експертний фармакопейний центр. ― 1 вид., ― Доповн. 2. ― Х. : Державне підприємство n“Науково-експертний фармакопейний центр, ― 2008. ― 620 с.
5. nДержавна Фармакопея України / Державне nпідприємство «Український науковий фармакопейний центр якості лікарських nзасобів». – 1-е вид. – Доповнення 3. – Харків: Державне підприємство «Український nнауковий фармакопейний центр якості лікарських засобів», 2009. – 280 с.
6. nБобкова І.А. nФармакогнозія: підручник / І.А. Бобкова, Л.В. Варлахова, М.М. Маньковська. – n2-е вид., перероб. та доп. – К.: Медицина, 2010. – n512 с.
7. nБобкова І.А. nФармакогнозія. Посібник для практичних занять: Навч. nпосібник. – К.: Медицина, 2006. – 271 с.
8. nМуравьева nД.А., Самылина И.А., nЯковлева Г.П. Фармакогнозия: Учебник. – 4-е изд., перераб. и доп. – М.: nМедицина, 2002. – 656 с.: ил.
9. nПрактикум по фармакогнозии : учеб. nпособие для студ. вузов / [Ковалев В. Н, nПопова Н. В., Кисличенко В. С. и др.] ; nпод общ. ред. В. Н. Ковалева. n― Харьков : nИзд-во НФаУ; Золотые страницы, 2003. ― n512 с.
10. nГосударственная nфармакопея СССР. – 11-е изд. – М.: Медицина, 1987. – Вып.1; 1990. – Вып.2.
11. nДолгова nА.А., Ладыгина Е.Я. Руководство к практическим занятиям по фармакогнозии. – М.: nМедицина, 1997.
12. nЛекарственное nрастительное сырье. – М.: Изд-во стандартов, 1980.
13. nФармакогнозия. nАтлас /под ред. Н.И. nГринкевич, Е.Я. Ладыгиной. – М.: Медицина, 1989.
14. nХимический nанализ лекарственных растений /под ред. Н.И. Гринкевич, Л.Н. Сафронич. – М.: nВысш. шк., 1983.
15. nРуководство nк практическим занятиямпо фармакогнозии: Учебное пособие / Под. ред. И.А. nСамылиной, А.А. Сорокиной. – М.: ООО «Медицинское информационное агенство», n2007. – 672.
