Home » МЕТОДИКА ВИЗНАЧЕННЯ БІОРИТМІВ ЛЮДИНИ ТА ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА. МЕДИЧНІ АСПЕКТИ БІОРИТМІВ.

МЕТОДИКА ВИЗНАЧЕННЯ БІОРИТМІВ ЛЮДИНИ ТА ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА. МЕДИЧНІ АСПЕКТИ БІОРИТМІВ.

7 Червня, 2024

МЕТОДИКА ВИЗНАЧЕННЯ БІОРИТМІВ ЛЮДИНИ ТА ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА. МЕДИЧНІ АСПЕКТИ БІОРИТМІВ.

ОЦІНКА ОСОБИСТІСНО-ОРІЄНТОВАНИХ ПІДХОДІВ У ПРОФІЛАКТИЦІ ШКІДЛИВИХІ ЗВИЧОК. БІОЛОГІЧНИЙ ТА СОЦІАЛЬНИЙ АСПЕКТ.

Добре самопочуття і працездатність людини залежить від синхронізації, тобто здатності нервової системи до дії і взаємодії різних періодичних функцій організму і від співпадання у часі ритміки організму з ритмікою навколишнього середовища.

Так, встановлено, що ритм серцевих скорочень у здорової людини і ритм дихання мають співвідношення 4 : 1. зміна цього співвідношення свідчить про порушення певних зв’язків в організмі, що дозволяє зробити висновок про можливі порушення його функцій і навіть здоров’я.

Біоритм (від грецьк. „bios” і „rytmos” – життя і злагодженість) – періодичні зміни інтенсивності перебігу фізіологічних і психічних процесів залежно від часу. Біоритми властиві усьому живому на Землі і є передумовою їхньої нормальної життєдіяльності згідно і в унісон основним ритмам природи, обумовленим обертанням Землі навколо Сонця і Зірок і пов’язаної з ним зміни пір року, дня і ночі, впливу фаз Місяця, морських припливів і відпливів тощо.

Порушення та зміни біоритмів, які істотно впливають на психо-фізіологічні функції та психоемоційну сферу людини, обумовлені соціальними умовами сучасного життя, урбанізації (робота у різні зміни на виробництві, переїзди, перельоти на великі відстані, пов’язані зі зміною часових поясів та ін.). Ці порушення можуть викликати істотні психоемоційні напруження, неврози і навіть порушення психічного здоров’я

Розрізняють адаптивні, функціональні, ендогенні та екзогенні біоритми. До адаптивних біоритмів відносяться добові, місячні, сезонні, річні. Завдяки їм максимальна активність і посилений обмін речовин в організмі збігаються з найсприятливішими для цього зовнішніми умовами і часом доби, місяця, року. Наприклад, у ранкові години підвищується інтенсивність більшості фізіологічних процесів і чутливість органів чуття. Сезонні ритми виявляються в організмі людини у підвищенні обміну речовин навесні і зниженні його восени та взимку. Найбільш небезпечними для хворих на хронічні серцево-судинні захворювання, за статистикою, є передранкові години (5-6 година ранку).

$Описание: H:\Тема 4\image001.jpg$

Класифікації найбільш поширених біологічних ритмів

Періодичні процеси спостерігаються на всіх рівнях організації живих систем і охоплюють широкий діапазон частот.

Найбільш повний частотний класифікатор біоритмів запропонували Н.І.Мойсеєва і В.М.Сисуєв (1981), які виділяють 5 класів біоритмів:

1-й клас – високих частот – від долей секунд до 30 хвилин (осцілляції на молекулярному рівні, ритми електроенцефалограми, скорочення серця, дихання, перистальтики кишечника);

2-й клас – середніх частот – від 30 хв. до 28 годин, включаючи ультрадіанні (до 20 годин) циркадні * (біля добові) – 20-28 годин (сон – бадьорість, екскреція продуктів обміну тощо);

3-й клас – мезоритми, інфрадіанні (білятижневі) – 28 годин – 6 днів; циркасептальні (тижневі) – 7 днів;

4-й клас – макроритми (циркануальні) – від 20 днів – до 1 року (білярічні);

5-й клас – мегаритми, з періодами в десятки років (наприклад, цвітіння деяких видів кактусів).

Біоритми класифікуються також за рівнями організації біосистеми: клітинні, органні, організменні, популяційні.

$Описание: H:\Тема 4\image003.png$

Частотні спектри різних рівнів у значній мірі перекриваються, але існує загальна тенденція збільшення довжини періодів в міру ускладнення біологічних систем.

З точки зору взаємодії організму і навколишнього середовища виділяються два типи коливальних процесів: адаптивні ритми або біоритми, тобто коливання з періодами, близькими з основними геофізичними циклами, роль яких заключається в адаптації організму до періодичних змін зовнішнього середовища і фізіологічні або робочі ритми, тобто коливання, які відображають діяльність фізіологічних систем організму. Наприклад, овуляція і mensis у жінок, „тічка” у тварин тощо.

Десинхронози і хроногігієна

Науковими дослідженнями і практичною медициною доведено, що цілий ряд хворобливих станів виникають як наслідок порушення біологічних ритмів. Такі стани отримали назву десихронозів. Вони можуть проявлятися в процесі навчання, трудового процесу, іншої діяльності людини, а також в процесі розвитку значної кількості захворювань.

Наприклад, при серцево-судинних захворювання, стенокардії часто виникає аритмія серцевих скорочень – аритмічне випадіння пульсу, при пневмоніях, астмі, інфекційних захворюваннях змінюється ритм дихання, при хворобах шлунку, печінки змінюється ритм перистальтики кишечника та ін.

Опір периферійних судин при гіпертонічній хворобі більш виражений у нічні години чим вдень. Активність внутрішньоклітинних ферментів у хворих ішемічною хворобою серця (ІХС) в нічні години значно нижча чим вдень. Виявлено також порушення добових ритмів ендокринних і біохімічних показників при ІХС і гіпертонічній хворобі: коливається ритм екскреції катехоламінів, концентрація амінокислот в крові. При інфаркті міокарду порушуються добові ритми електролітного обміну: збільшується концентрація натрію і знижується концентрація калію в еритроцитах у нічні години; порушуються ритми ліпідного обміну, ввечері пригнічується скорочуюча функція міокарду.

У хворих цирозом печінки амплітуда добового ритму екскреції стероїдних гормонів нижча чим у здорових, порушені ритми біоенергетичних процесів.

Істотні десинхронози спостерігаються при ендокринних захворюваннях: добові зміни концентрації глюкози в крові при діабеті, екскреція 17-оксикортикостероїдів, катехоламінів і електролітів при панкреатитах, істотні порушення ритмів обміну речовин при захворюванняхгіпоталамогіпофізарної системи, діенцефальної системи.

У психічних хворих початок маніакальної фази супроводжується десинхронізацією біоритмів і циклу „спокій-активність”. При стресі, викликаному екстремальними впливами оточуючого середовища порушуються ритми гіпоталамо-гіпофізарно-надниркової системи.

На підставі вивчення десинхронозів та їх причин сформувалась окрема галузь – хрономедицина (хронотерапія, хронофармакологія, хроногігієна), в основу якої покладені розробки оптимальних схем розподілу у часі лікувальних, фармакодинамічних, профілактичних заходів і засобів. Встановлено, що ефективність ліків, лікувальних та оздоровчих маніпуляцій відноситься і до профілактичних заходів. Наприклад, для осіб, які працюють у різні зміни, розроблені найбільш ефективні години і тривалість відпочинку, сну, прийомів їжі. Для льотчиків, які пересікли кілька часових поясів – тривалість і режимпісляперельотного відпочинку. Розроблені програми підбору осіб, найбільш придатних для льотної, різнозмінної роботи і відсіювання осіб, для такої роботи непридатних.

Профілактика десинхронозів – заходи, направлені на зниження їх проявів

Не всім людям властиві однакові добові періоди працездатності. Одня, так звані „жайворонки”, енергійно працюють в першій половині дня; інші,„сови”, – увечері. Рано вранці працювали Л.М.Толстой, А.П.Чехов, Е.Хемінгуей. „Сови” ж, навпаки, засинають пізно, вранці насилу прокидаються, їм властива найбільша працездатність в другій половині дня, а деяким – пізно увечері або, навіть, вночі. Вночі працювали О.Бальзак, Д.І.Менделєєв, В.Моцарт.

Індивідуальний ритм працездатності корисно знати кожній людині. встановивши періоди максимального підйому працездатності, можна відводити їх для виконання найскладніших і відповідальних завдань, а періоди спадів використовувати для менш важливої роботи, роблячи в цей час більш часті перерви.

При організації професійної праці і відпочинку слід враховувати індивідуальні властивості біологічних ритмів кожної людини. Організація трудового режиму на виробництвах в другу і третю робочої зміни, особливо в професіях, які вимагають підвищеної уважності і характеризуються монотонністю, слід погоджувати з індивідуальними особливостями біологічних ритмів так, що інтенсивні навантаження припадали на природні підйоми працездатності.

При всіх видах позмінної діяльності кожній людині важливо виробити в себе індивідуальний, самий відповідний ритм внутрішньо змінної праці, збільшуючи темп роботи в періоди високої працездатності і влаштовуючи мікропаузи при відчутті втомленості.

Для профілактики десинхронозів і підвищення працездатності необхідно організовувати денний сон. Рекомендується організувати свій денний відпочинок так, щоб він за своїми умовами наближався до нічного сну. Тиша, відсутність сторонніх подразників, затемнення дозволяють людини в цих умовах швидше відновити сили і пристосуватися до тимчасової зміни життєвого ритму. Таким чином, сон вдень в умовах, що імітують ніч, дозволяє організму відносно швидко адаптуватися до незвичних режимів. Однією з умов високої працездатності в нічній зміні є обов’язкове гаряче харчування. Воно не тільки компенсує енергетичні витрати організму але і случить ефективним датчиком часу. Настроюючи біологічні ритми організму на робочий лад. Відзначено, що тривалий період роботи в нічну зміну легше переноситься, ніж часто змінюваний, при якому людина не встигає адаптуватися до зміни режиму праці і відпочинку.

Явища десинхронозу спостерігаються і у космонавтів у польоті. Незвичні умови роботи в космосі вимагають від них максимуму енергії, уваги і сил у будь-який час доби. А цього важко добитися, якщо врахувати, що знаходячись на навколоземній орбіті, вони зустрічають схід сонця за 24 години до 20 разів. Для профілактики десинхронозів передбачається ціла система заходів, направлених на збереження звичних „земних” 24-годинних діб. Для цього використовують спеціальні кінофільми, радіо, телесеанси зв’язку із Землею та ін., що дозволяє космонавтам зберегти високу працездатність протягом всього польоту, „Земля” ж прагне не порушувати добовий хід біологічного годинника космонавтів. Але не тільки космонавтам доводиться„сперечатися” з своїм біологічним годинником.

Значна перебудова біологічних ритмів необхідна вже при перельотах через 4-5 „часових” поясів. За даними французьких авторів у 78 % авіа персоналу, що літає на великі відстані, спостерігаються порушення типу десинхрозу. У зв’язку з цим Британська авіакомпанія виробила для своїх льотчиків своєрідну норму – за 28 діб пілоту дозволяється перетнути в будь-якому напрямі не більше 40 „часових” поясів.

Існує декілька правил виконання яких полегшує адаптацію людини до зміни часового поясу. Якщо зміна „часового” поясу відбувається на обмежений час, доцільно зберегти близький до звичайного режим праці і відпочинку. Якщо ж на новому місці буде виконуватися робота, що вимагає максимального напруження сил, необхідно заздалегідь поступово змінювати режим праці і відпочинку, пристосовуючи його до нового часового поясу. При цьому треба врахувати, що адаптація до умов нового часового поясу відбувається зі швидкістю 1-2 години за добу, а у людей молодше 30 років протікає швидше і легше.

Таким чином, володіючи знаннями про позитивні та негативні періоди біологічних ритмів, лікар, а за його рекомендаціями і сам пацієнт може планувати ті чи інші лікувальні і профілактичні заходи, у тому числі і в області первинної, вторинної, третинної психопрофілактики.

Методика визначення різних типів денних кривих біологічних ритмів

Як відмічено вище, біологічні ритми являють собою самопідтримуючі автономні процеси періодичного чергування станів організму і коливань інтенсивності фізіологічних реакцій індивідуума.

Людина має складну ієрархію та сувору часову упорядкованість в установленні біоритмологічної структури особистості внаслідок дії внутрішніх та зовнішніх синхронізаторів. Більше того, цілісний організм може існувати лише при певних фазових співвідношеннях різних коливальних процесів у клітинах, тканинах, органах і функціональних системах, з одного боку, та їх чіткій синхронізації з умовами довкілля – з іншого. Таким чином, стан здоров’я – це стан оптимальної гармонійності між часовою структурою внутрішнього середовища організму та впливом чинників навколишнього середовища, а біологічні ритми, за своєю суттю, відображають зміни різноманітних показників фізіологічних і психологічних процесів хвилеподібної форми .

Різноманітні ритмічні коливання певних станів живих систем реєструються з частотою від 1 разу в мілісекунду до 1 разу в декілька років. Найбільше значення для людини мають ультрадіанні (довжина періоду від 0,5 до 20 годин), циркадні (від 20 до 28 годин), інфрадіанні (від 28 до 60 годин) тациркасептідальні (від 60 до 148 годин) біологічні ритми.

Найважливішими характеристиками біологічних ритмів прийнято вважати такі показники, як рівень, період, амплітуда, акрофаза та форма денної кривої ритму.

Рівень ритму або мезор являє собою середню величину фізіологічної функції, яка розглядається, протягом одного біологічного циклу, графічне зображення якого наближається до синусоїди. Періодом ритму прийнято вважати відрізок часу після закінчення якого стан організму повторюється, і, натомість, частота ритму являє собою величину, що обернена тривалості періоду. Амплітуду розраховують як різницю між максимальними та мінімальними значеннями певного фізіологічного процесу, впродовж одного біологічного циклу. Під акрофазою розуміють час, на який припадає максимальний рівень функції. Причому, якщо акрофаза ритму функції змінюється у межах певної зони, це явище має назву “зона блукання акрофази”.

Зрештою, кожний біологічний ритм характеризується формою денної кривої, тобто графічним зображенням динамічних змін функції, що досліджується, протягом світлового дня. До нормальних фізіологічних кривих відносять параболоподібні криві з максимальною акрофазою в ранковий та денний час і наступним зниженням рiвня ритму у вечірній та нічний. До змінених фізіологічних кривих – платоподібні (мале вираження ступеня коливання функції протягом дня), інертні (максимальне підвищення рівня ритму у вечірній час), двохвершинні або бігемінальні (наявність двох підйомів активності функції, як правило, в ранковий і у вечірній час) та інвертовані (зниження вихідного рівня функції протягом денного періоду) криві .

Як критерiальні показники біоритмологічного стану організму дітей і підлітків, як правило, використовують характеристики циркадних(білядобових) ритмів температури тiла та частоти серцевих скорочень. Реєстрацiя температури тiла проводиться у пахвовій ямці медичним або електричним термометром, частота серцевих скорочень визначається традиційним методом на передпліччі руки пальпаторно протягом 1 хвилини. Слід підкреслити, що дослiдження показникiв стану циркадiанних систем органiзму необхідно проводити у середині тижня впродовж 2–3 днів з чотирьохгодинним iнтервалом відповідно о 8, 12, 16 та 20 годині.

Hа основi аналізу фізіологічних показників визначають амплітуду, рівень та акрофазу біологічних ритмів функцій, які вивчаються. Для визначення характеру впливу чинників навколишнього середовища на біоритмологічні особливості учнів досліджується форма денного відрізку хронограми і, на підставі отриманих даних, здійснюється бальна оцінка (квантифікація) результатів, метою якої є визначення типу фізіологічних кривих: параболоподiбнихз акрофазою о 12 – 16 годині, платоподiбних, iнертних, двохвершинних та iнвертованих .

Слід лише відзначити, що вiдмiнною рисою платоподiбних кривих є зрушення амплітуди функцій, які вивчаються, на величину, меншукритеріальної, котра для температури тiла складає 0,5 °С, для частоти серцевих скорочень – 8 ударiв за хвилину. Iнертнi кривi характеризуютьсянайбiльшою амплiтудою коливань у вечiрнi години, двохвершинні або бiгемiнальнi – наявнiстю двох пiдйомiв активностi о 12 годині та у вечiрнiй час,iнвертованi – зменшенням вихiдного рiвня у деннi години.

В ході квантифікації, найвищу оцінку (5 балів) отримують параболоподібні криві з максимальною акрофазою о 12 або 16 годині, 4 бали –двохвершинні криві, 3 бали – параболоподібні криві з максимальною акрофазою о 20 годині, 2 бали – платоподібні криві, 1 бал – інвертовані криві. Саме три останні випадки і свідчать відповідно про десинхронізуючий вплив факторів, що діють, про ранні ознаки пошкодження циркадіанного ритму в процесі адаптаційного процесу та про явний десинхроноз.

Десинхроноз являє собою вид хронопатології, котрий є передвісником та супутником найрізноманітніших проявів неблагополуччя організму, в тому числі і багатьох захворювань. Проте найбільш поширеними причинами десинхронозу вважають зміни часових поясів в результаті тривалих перельотів та переїздів; неузгодженість за фазою із місцевими датчиками часу ритму “сон-бадьорість”; виключення географічних синхронізаторів часу; вплив шкідливих агентів та стресових факторів (патогенні мікроорганізми, больові та фізичні подразники, психічне та м’язове навантаження, суттєві порушення режиму добової діяльності тощо).

До основних біоритмологічних принципів раціональної організації повсякденної діяльності людини слід віднести: забезпечення поєднання часу трудової діяльності (навчальних занять) з часом оптимуму фізіологічних функцій організму, використання рухової активності як синхронізатора біологічних ритмів, запровадження методів та засобів раціональної організації вільного часу як важливого фактору реалізації амплітудно–фазової програми біологічних ритмів.

$Описание: H:\Тема 4\image007.jpg$

$Описание: H:\Тема 4\image009.jpg$

Методика визначення різних типів денних кривих біологічних ритмів

Різноманітні ритмічні коливання певних станів живих систем реєструються з частотою від 1 разу в мілісекунду до 1 разу в декілька років. Найбільше значення для людини мають ультрадіанні (довжина періоду від 0,5 до 20 годин), циркадні (від 20 до 28 годин), інфрадіанні (від 28 до 60 годин) та циркасептідальні (від 60 до 148 годин) біологічні ритми.

$Описание: H:\Тема 4\image012.png$

Графічне зображення типового біологічного ритму

та його провідних характеристик

(Амп – амплітуда ритму, Акр – акрофаза ритму, Т – період ритму).

Найважливішими характеристиками біологічних ритмів прийнято вважати такі показники, як рівень, період, амплітуда, акрофаза та форма денної кривої ритму (мал. 12).

Зрештою, кожний біологічний ритм характеризується формою денної кривої, тобто графічним зображенням динамічних змін функції, що досліджується, протягом світлового дня. До нормальних фізіологічних кривих відносять параболоподібні криві з максимальною акрофазою в ранковий та денний час і наступним зниженням рiвня ритму у вечірній та нічний. До змінених фізіологічних кривих – платоподібні (мале вираження ступеня коливання функції протягом дня), інертні (максимальне підвищення рівня ритму у вечірній час), двохвершинні або бігемінальні (наявність двох підйомів активності функції, як правило, в ранковий і у вечірній час) та інвертовані (зниження вихідного рівня функції протягом денного періоду) криві(мал. 2)

$Описание: H:\Тема 4\image014.jpg$

Типи денних кривих за даними бальної квантифікації

(1 – інвертовані криві; 2 – платоподібні криві; 3 – параболоподібні криві з акрофазою о 20 годині; 4– двохвершинні криві; 5 – параболоподібні криві з акрофазою о 12 або 16 годині).

В ході квантифікації, найвищу оцінку (5 балів) отримують параболоподібні криві з максимальною акрофазою о 12 або 16 годині, 4 бали – двохвершиннікриві, 3 бали – параболоподібні криві з максимальною акрофазою о 20 годині, 2 бали – платоподібні криві, 1 бал – інвертовані криві. Саме три останні випадки і свідчать відповідно про десинхронізуючий вплив факторів, що діють, про ранні ознаки пошкодження циркадіанного ритму в процесі адаптаційного процесу та про явний десинхроноз.

ШКІДЛИВІ ЗВИЧКИ СЕРЕД НАСЕЛЕННЯ

У процесі життєдіяльності людину оточують інші люди, взаємостосунки між якими утворюють людську спільноту, так зване соціальне середовище (соціум).

Соціум — це система підрозділів і сфер суспільного життя, гармонійна взаємодія яких забезпечує цілісність суспільства, і навпаки, дисгармонія яких спричинює конфлікти і деформації. Сфера суспільного життя включає: матеріальну, соціально-політичну, духовну і культурно-побутову.

Під соціальним середовищем розуміють частину середовища життєдіяльності, що характеризує досягнення людини у створенні соціально-політичних, духовно-матеріальних та інтелектуальних (інформаційних) цінностей, які формують світогляд людини, зумовлюють поведінку у сфері взаємовідносин із навколишнім середовищем.

Людина — істота соціальна. Вона може розвиватися лише у середовищі собі подібних, жити і діяти лише у суспільстві, спілкуючись і об’єднуючи свої зусилля з іншими. її життя і діяльність обумовлюються не тільки природними, але й соціальним фактором, який є регулятором функціонування людського суспільства, яке пройшло через катастрофи, уроки історії і на гіркому досвіді зрозуміло, що найцінніше — це не політичні ідеї, не технологічні досягнення, не утопічні ідеї вселенського щастя, а просте виживання і безпечне існування. Люди все чіткіше усвідомлюють, що без дотримання певних правил і норм у стосунках між собою, технікою і природою вони можуть зникнути назавжди. Суспільство повинно відповідати за своє існування на Землі. Тому життя людей має бути виваженим, глибоко осмисленим, а діяльність — зорієнтованою не лише на швидкоплинне сьогодення, але і спрямоване у майбутнє. Це значною мірою обумовлюється рівнем культури суспільства, що є умовою формування світоглядних засад людей щодо їхнього безпечного існування.

Особливостями соціуму третього тисячоліття можна вважати: глобалізацію економіки, великі потоки капіталу, переміщення мас людей, виникнення транснаціональної злочинності, інфекційні захворювання тощо.

Кожна людина у процесі життєдіяльності набуває певних звичок. Звички — це форма поведінки людей, що з’являється під час навчання і багаторазового повторення у різних життєвих ситуаціях, складові якої виконуються автоматично. Психофізіологічною основою звичок є динамічний стереотип, тобто добре засвоєна і закріплена тимчасовими зв’язками програма дії. Стосовно здоров’я людини та способу її життя звички можуть бути корисними і шкідливими.

Фактори зниження життєдіяльності. Шкідливі звички

Корисною, наприклад, є звичка дотримуватись режиму дня. Вона сприяє зміцненню здоров’я, підвищенню працездатності, і врешті — довголіттю. Що раніше ця звичка сформувалася, тим організованішою є людина, міцніше її здоров’я, і тим легше вона позбувається неприємностей.

Шкідливі ж звички, навпаки, дезорганізують людину, послаблюють її волю, знижують працездатність, погіршують здоров’я і скорочують тривалість життя. Що раніше вони утворюються, тим згубніше діють і тим складніше їх позбутися. Ці звички приносять безліч бід і страждань. Найпоширенішими факторами, що негативно впливають на стан здоров’я людини, є такі шкідливі звички, як алкоголь, куріння, наркотики.

Алкоголь — підступний і дуже небезпечний ворог, який руйнує здоров’я, знищує людину морально і фізично. Внаслідок частого вживання алкоголю виникає хвороба — алкоголізм.

Алкогольним сп’янінням називають грубе порушення нормальної фізіології головного мозку внаслідок отруєння.

Алкоголь за своїми психотропними властивостями належить до наркотичних речовин, однак не є наркотиком. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, від алкоголізму щорічно вмирає близько 6 млн. осіб — це більше, ніж вмирає від такої страшної хвороби, як рак.

$Описание: H:\Тема 4\image015.jpg$

Алкоголізм визначається як екзогенне психічне захворювання (токсикоманія), яке при постійному або рецидивуючому протіканні призводить до алкогольної залежності. Потреба в алкоголі стає домінуючою в мотиваційній сфері.

Більшість злочинів скоюються у стані алкогольного сп’яніння. Алкоголь негативно впливає і на центральну нервову систему, вражаючи всі органи, призводить до деградації особистості. Зловживання алкоголем спричиняє психічні розлади. Найчастіше трапляються такі психічні розлади, як “біла гарячка”, алкогольний галюциноз, епілепсія.

Згідно із статистичними даними, в Україні нараховується 1,6 млн. алкоголіків, з них понад 200 000 — жінки.

Вживання спиртних напоїв порушує розумову і фізичну працездатність, посилює втому. Алкоголь знижує працездатність на 16—17 %, при цьому втома настає швидше, ніж звичайно.

Особливо різко знижується працездатність в осіб, професійна діяльність яких вимагає посиленої уваги. Алкоголь змінює швидкість рухової реакції. Так, після випитої склянки пива швидкість рухової реакції знижується у середньому на 13—16 %, точність реакції на рухомий об’єкт на 17—21 %, точність м’язових зусиль на 14—19 %. Алкоголь порушує нормальну фізіологію головного мозку внаслідок його отруєння. Це порушення пояснюється тим, що спирт особливо інтенсивно накопичується у нервовій тканині. Тому в мозку його концентрація набагато більша, ніж у крові. Після приймання навіть невеликих доз алкоголю знижується стійкість та інтенсивність уваги, порушуються процеси мислення і пам’яті. Працівникові треба більше часу, щоб оцінити виробничу ситуацію і прийняти рішення, а це сповільнює його готовність до дії.

Куріння є причиною багатьох важких захворювань. Захоплення курінням набуває загрозливих розмірів. Це — шкідлива звичка не тільки чоловіків, а й жінок.

Україна випереджає більшість країн Європи за кількістю курців. За статистикою кількість курців становить 12 млн. громадян — це 40 % населення працездатного віку (з них 3,6 млн. — жінки, 8,4 млн. — чоловіки). Курить кожна 3—4 жінка репродуктивного віку (20— 39 років). За даними експертів Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), ця шкідлива звичка викликає в Україні понад 100 тисяч смертей щорічно.

$Описание: H:\Тема 4\image017.png$

Суспільна думка, на превеликий жаль, мало або майже зовсім не засуджує цієї згубної звички, яка, по суті, є однією з форм наркологічної хвороби. Виявлено, що у тютюновому димі міститься близько 8 % окису вуглецю, нікотинова, синильна, мурашина, масляна, сірчана кислоти, сірчаний свинець,бензапірен, триокис миш’яку, радіоактивний елемент полоній, тютюновий дьоготь та інші отруйні речовини. Одним з найшкідливіших для здоров’я людини є нікотин. Дим від 25 цигарок містить близько двох крапель чистого нікотину, тобто таку кількість отрути, якої достатньо для того, щоб убити пса. У світі від куріння щорічно гине 2,5 млн. осіб, і, за прогнозом спеціалістів, до 2050 році ця цифра сягне 12 млн. У середньому кожна цигарка зменшує життя регулярного курця на 5,5 хв.

Куріння сприяє виникненню різних захворювань. Найчутливішою до дії нікотину є центральна нервова система: спочатку вона збуджується, а потім пригнічується. Нікотин згубно впливає на пам’ять, унаслідок чого знижується швидкість запам’ятовування, обсяг пам’яті, сповільнюється швидкість та чіткість реакції, притуплюється увага, погіршується гострота зору і знижується м’язова сила.

Нікотин, звужуючи судини мозку, ускладнює надходження крові до мозку, у результаті чого виникає головний біль, запаморочення. Нікотин порушує діяльність

серцево-судинної системи, підвищує тонус судинної стінки, спричиняє звуження кровоносних судин, сповільнює швидкість руху крові.

Недостатньо насичена киснем кров повільно тече по звужених судинах, спричиняючи кисневий голод тканин організму і передусім м’язу серця (міокарда). Спочатку виникає біль у ділянці серця, настає розлад кровопостачання міокарда (змертвіння його ділянки, тобто інфаркт міокарда). Ймовірність виникнення інфаркту у курців у 12 разів вища, ніж у тих, хто не курить. Коли людина курить, її пульс прискорюється до 15—18 уд./хв., підвищується артеріальний тиск. У курців серце скорочується за добу у 12— 15 тисяч разів частіше, ніж у людини, що не курить, у 5—8 разів частіше курці раптово вмирають від серцево-судинних захворювань.

Виявлено також шкідливий вплив нікотину на органи дихання. Під час куріння утворюється дуже шкідлива речовина, так званий тютюновий дьоготь (смоляний темний наліт, який осідає у легенях курців). Людина, яка щоденно викурює пачку цигарок, за рік поглинає 700—800 г дьогтю. Смолянисті речовини дьогтю є канцерогенними, спричиняють рак легень.

Курці часто забувають про те, що під час куріння вони можуть завдати неприємностей тим людям, які є поряд, і, навіть того не бажаючи, стають пасивними курцями. Від диму цигарок забруднюється атмосфера, підвищуються концентрація канцерогенних речовин у повітрі. Тютюновий дим, який потрапляє у навколишнє середовище, містить більше шкідливих речовин і тютюнових смол, ніж дим, яким дихає сам курець. У розвинутих країнах Західної Європи, США, починаючи з 60-х років XX століття, провадиться наполеглива боротьба з курінням. У результаті — зменшилась смертність від раку легень. У той же час спеціалісти прогнозують збільшення кількості випадків захворювання на рак легень у країнах СНД, адже сюди великими партіями ввозяться тютюнові вироби, причому не завжди кращої якості.

Наркоманія — справжнє зло для всіх країн світу. Це хвороба, викликана систематичним вживанням наркотиків, більшість з яких — рослинного походження (морфій, кокаїн, героїн, пантопон, індійські коноплі та їх похідні у вигляді гашишу, маріхуани, анаші та ін.). Наркоманія виявляється синдромом змішаної реакції, психічної і фізичної залежності, а також деякими психічними і соціальними феноменами. До наркоманії належить і зловживання снодійними препаратами. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, наркотики стали основною причиною передчасної смерті людей, випередивши серцево-судинні захворювання і злоякісні пухлини. Учені стверджують, що небезпечний кожний наркотик, навіть одноразове його вживання залишає слід у нервових клітинах мозку, печінці, нирках і м’язах серця.

$Описание: H:\Тема 4\image021.jpg$

У разі повторного вживання непомітно, але неминуче з’являється звичка. Ще дією наркотиків збуджується нервова система, виникає екстаз, хворобливе захоплення і галюцинації. При відсутності наркотику людина перебуває в особливо болісному стані (абстиненція), її переслідує відчай, неспокій, дратівливість, нетерпіння, біль у кістках, м’язах, вона страждає від важкого безсоння або жахливих снів.

Учені стверджують, що за останні десять років різко збільшилась кількість наркоманів, особливо серед підлітків, які зловживають природними і синтетичними отруйними речовинами. Кількість смертей через передозування наркотиків збільшилася у 12 разів, а серед дітей — у 42 рази. І це не враховуючи дітей та підлітків, офіційно визнаних токсикоманами.

Торгівля наркотиками є однією з руйнівних загроз людської спільноти. За 20 розняти кіз індустрія наркотиків зросла від підприємств масштабу комори до високо організованого міжнародного бізнесу, в якому задіяні сотні тисяч осіб і прибутки яких вимірюються мільярдами доларів. Згідно зі статистикою, сьогодні наркотики споживають понад 200 млн. осіб, а обсяги торгівлі ними обчислюються приблизно в 400 млрд. доларів, що дорівнює 8 % світової торгівлі.

$Описание: H:\Тема 4\image023.jpg$

Соціальна небезпека наркоманії:

— наркомани погані працівники, їхня працездатність (фізична і розумова) знижена;

— наркоманія завдає великої матеріальної і моральної шкоди, є причиною нещасних випадків на виробництві;

— наркомани деградують фізично і морально, є тягарем для суспільства;

— наркомани входять до групи ризику розповсюдження СНІДу;

— наркологічна хвороба в усіх її проявах соціально небезпечна, психічні захворювання загрожують майбутньому нації, у зв’язку з цим проблема набуває глобального значення.

$Описание: H:\Тема 4\image025.png$

1. Шкідливість куріння. Що таке тютюн? Тютюн — це однорічна рослина з родини пасльонових, висушені листки якої після спеціальної обробки подрібнюють і використовують для куріння. До складу листків тютюну входять такі речовини як нікотин, білки, вуглеводи, органічні кислоти, смоли і ефірні олії. Основна особливість тютюну, завдяки якій він відрізняється від інших рослин родини пасльонових, — вміст нікотину.

Нікотин — одна з найсильніших рослинних отрут, основна складова частина тютюнового диму. У чистому вигляді це безбарвна оліїста рідина неприємного запаху, гірка на смак. Вона добре розчиняється у воді, спирті, ефірі й легко проникає крізь слизові оболонки порожнини рота, носа, бронхів, шлунку.

Смертельна доза нікотину для людини — 50-70 мг (1 мг на кілограм маси тіла). Відомо, що кількість нікотину, який надходить із тютюнового диму в організм, становить приблизно 1/25 вмісту його в тютюні. Важливе значення має те, як часто роблять затяжки під час куріння. Людина дістає смертельну дозу нікотину. Викурюючи 20-25 сигарет на день.

Отруйність нікотину відчув кожний, хто взяв у рот першу в житті сигарету. Ніхто не може докурити першої сигарети до кінця. Цьому заважають запаморочення й нудота, а часом і неприємні відчуття, такі як інтенсивне слиновиділення, шум у голові, головний біль, серцебиття, загальна слабкість, тремтіння рук, блювання, пронос. Поступово організм пристосовується до нікотину і куріння не викликає таких неприємних відчуттів. Хоча отруєння організму триває, але довго воно ніяк не виявляється.

А почати куріння набагато легше, ніж покинути. Отож, краще не починати.

2. Алкоголь і алкоголізм, їх шкідливий вплив. Якщо в людини знижений самоконтроль та недостатній рівень культури, вживання алкогольних напоїв може стати системним, а доза спожитого алкоголю надмірною. Це зумовлює уявні комплекси негативних наслідків. Найтиповіші серед них – формування алкогольної залежності, а далі патологічних змін в усіх органах тіла людини. Це сприяє розвиткові тяжкого і небезпечного захворювання – хронічного алкоголізму. Ця хвороба руйнує особистість, опускає людину на “дно” і призводить до загибелі. Вирватись з цього виру дуже важко. Значно легше в нього не потрапити. І це залежить від самої людини, від її переконань, світогляду. У травній системі алкоголь швидко всмоктується в кров і розноситься до клітин головного мозку. Це проявляється збудженням, радісним настроєм (ейфорією, балакучістю, тощо). Людина втрачає почуття самоконтролю, сорому, стає брутальною і може здійснити такі вчинки, які, перебуваючи у тверезому стані, ніколи не зробила б. Давно помічено, що люди, які мають згубну звичку до спиртного, частіше за інших хворіють на різні застудні хвороби органів дихання, тому, що алкоголь ослаблює опірність організму. Поширена думка про корисність алкоголю як засобу, який підвищує апетит. Дійсно після вживання спиртних напоїв збільшується виділення шлункового соку, і в більшості випадків покращується апетит.

Проте, це може спостерігатися тільки спочатку, поки організм не перевантажений алкогольною отрутою. Системне вживання алкоголю призводить до того, що шлунковий сік, стимульований алкоголем, він подразнює слизову оболонку шлунка і призводить до гастриту. Водночас з розвитком гастриту, порушується функція підшлункової залози, що призводить до панкреатиту. Зловживання алкоголем призводить до виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки, до цирозу печінки та інших захворювань.

Алкоголізм спричиняє розвиток тяжкого і небезпечного захворювання – хронічного алкоголізму. Це, як правило, супроводжується суттєвим фахового і професійного рівня, спотвореним життєвих пріоритетів і орієнтирів, руйнуванням особистості і, врешті – решт, соціальною, духовною і психічною деградацією, яка опускає людину на “дно” суспільства і неминуче призводить до загибелі особи. Близько 5% підлітків які почали вживати алкогольні напої в цьому віці, закінчують життя в наркотичному диспансері, психіатричній лікарні або “на вулиці”. Вирватись з цього виру дуже важко. Значно легше в нього не потрапити. І це залежить від вас, вашої волі, ваших переконань вашого світогляду.

3. Проблема наркоманії. За даними опитувань п’ята частка молодих людей знайомі з дією наркотиків. В місті молоді люди вживають наркотики вдвічі частіше, ніж на селі , при цьому в обох типах поселень зафіксовано збільшення числа молодих людей, що вживають наркотики. Найістотнішими причинами вживання наркотиків є цікавість, бравада, прагнення до незвичайних відчуттів, вплив оточення. При цьому стає очевидним, що цікавість підігрівається більш “досвідченими” товаришами і доповнюється власною самовпевненістю та наївністю початківця. Бажання випробувати незвичайні відчуття, спробувати щось, про що знають інші, підсилюється прагненням бути як усі, не виглядати білою вороною. Сприятливою умовою при цьому є відсутність батьківського контролю за життям і дозвіллям дитини.

Факторний аналіз масивів інформації розкриває структуру причин:
• важлива роль у цьому процесі такої особистісної риси, як конформізм. Він робить молоду людину, з одного боку більш відкритим впливові оточення, з іншого боку – обумовлює некритичне мислення, зайву самовпевненість, браваду, що штовхають його на “героїчні” учинки;
• “неблагополучна обстановка в родині”. Він відбиває негативний вплив на соціальний розвиток і здоров’я дитини таких моментів, як порушені сімейні зв’язки, напружені взаємини дітей з батьками, відсутність батьківського контролю. При цьому найбільш важливим стає відсутність батьківської уваги;
• відбиває потреби молодої людини справитися зі стресом, змінити фізичний стан. При цьому очевидно, що використання наркотиків, як спосіб справитися з навантаженням – є деяка данина молодіжній моді. Так часто молоді люди відповідають, що наркотики допомагають їм підбадьоритися, набути робочого стану, що вживати наркотики – це круто, що наркотики дають змогу мати кайф, зазнати незвичайних відчуттів;
• вплив інформації на ставлення молодих людей до наркотиків. Відсутність знань про наслідки вживання наркотиків, а також перекручені цінності і пріоритети стають благодатним ґрунтом для впливу інформації, що створює позитивне ставлення молоді до наркотиків.

МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

Патохарактерологічний діагностичний питальник включає 25 таблиць – наборів фраз (питальних листів). Кожен набір відображає ставлення людини до якоїсь проблеми (самопочуття, настрій, сон та ін.) і містить від 10 до 19 тверджень.

Проводиться два обстеження. В першому – пропонується вибрати і записати в колонку “1 обстеження” реєстраційного листа (с.20) номери тих тверджень, які найбільше притаманні піддослідному. Цих тверджень не може бути більше трьох і записуватися вони повинні навпроти відповідного номера таблиці (номер таблиці – крайня ліва колонка). В другому обстеженні людина працює з тими ж таблицями-наборами але обирає ті фрази, які їй найбільше не підходять (не більше трьох). Записуються обрані номери тверджень, які людині не підходять, в колонку “2 обстеження”.

Користуючись таблицями кодів шкали об’єктивної оцінки (с. 21-22) результати першого і другого обстеження виражені в цифрах переводимо в буквенні позначення. Ці буквенні позначення заносяться в 1-у чи 2-у колонку ОО (в залежності від 1-го чи 2-го обстеження).

В обох обстеженнях дозволяється відмовлятися від вибору відповіді, проставляючи 0 в реєстраційному листі. Якщо число таких відмов в обох обстеженнях складає в сумі 7 і більше, то це свідчить про негативне ставлення до обстеження. Після закінчення цієї роботи будується графік шкали об’єктивної оцінки (с.25)

В шкалі ОО передбачені наступні додаткові показники: Д – показник дисимуляції дійсного ставлення до проблем питальника і прагнення не розкривати особливостей свого характеру; Т -показник щирості; В – показник рис характеру, притаманних органічним психопатіям; е – ступінь відображення реакції емансипації в самооцінці; d – показник психологічної схильності до делінквентності, М – риси мужності, Ф – риси жіночності.

Для підрахунку балів, одержаних на користь кожного типу, будують графік. Бали на користь кожного типу і кожного показника одержані в 1-му і 2-му обстеженнях сумуються арифметично (з двох колонок разом), тобто всі вони відкладаються на графіку вгору по вертикалі. До них додаються додаткові бали, які нараховуються за умов, що вказані в пункті 9 “Оцінки результатів”(с.23). Хрестиком “х” позначаються бали звичайні , “+” – додаткові бали.

За сумою балів набраних в темі “Відношення до спиртних напоїв” може бути дана оцінка психологічної схильності до алкоголізації (див. детальніше в “Оцінці результатів на с. 23”).

Правила діагностики типу акцентуації характеру в даної конкретної людини за шкалою об’єктивної оцінки сформульовані на с.24.

ПИТАЛЬНІ ЛИСТИ

ПАТОХАРАКТЕРОЛОГІЧНОГО ДІАГНОСТИЧНОГО

ПИТАЛЬНИКА

1. У мене майже завжди погане самопочуття.

2. Я завжди почуваю себе бадьорим і повним сил.

3. Тижні хорошого самопочуття чергуються в мене з тижнями, коли я почуваю себе погано.

4. Моє самопочуття часто змінюється, іноді декілька разів на тиждень.

5. У мене майже завжди щось болить.

6. Погане самопочуття виникає у мене після прикростей і занепокоєння.

7. Погане самопочуття виникає у мене від хвилювань і очікування неприємностей.

8. Я легко переношу біль і фізичне страждання.

9. Моє самопочуття цілком задовільне.

10. У мене бувають напади поганого самопочуття з роздратованістю і почуттям туги.

11. Моє самопочуття сильно залежить від того, як ставляться до мене оточуючі.

12. Я дуже погано переношу біль і фізичні страждання і дуже їх боюсь.

13. Ні одне з визначень до мене не підходить.

1. Зазвичай настрій у мене дуже гарний.

2. Мій настрій легко змінюється від незначних причин.

3. У мене псується настрій від очікування можливих неприємностей, непокоєння за близьких, невпевненості в собі.

4. Мій настрій сильно залежить від товариства, в якому я знаходжусь.

5. У мене майже завжди поганий настрій.

6. Мій поганий настрій залежить від поганого самопочуття.

7. Мій настрій покращується, коли мене залишають одного.

8. У мене бувають напади похмурої роздратованості, під час яких дістається оточуючим.

9. У мене не буває нудьги і смутку, але може бути жорстокість і гнів.

10.Найменші неприємності сильно засмучують мене.

11.Періоди дуже гарного настрою змінюються у мене періодами поганого настрою.

12.Мій настрій зазвичай такий же, як і в оточуючих мене людей.

0. Ні одне з визначень до мене не підходить.

1. Я добре сплю, а сновидінням не надаю значення.

2. Мій сон багатий на яскраві сновидіння.

3. Перед тим як заснути, я люблю помріяти.

4. Я погано сплю вночі і відчуваю сонливість вдень.

5. Я сплю мало, але встаю бадьорим.

6. Сон у мене дуже міцний, але іноді бувають моторошні, кошмарні сновидіння.

7. У мене поганий і неспокійний сон, часто бувають нестерпно тужливі сновидіння.

8. Безсоння у мене наступає періодично, без особливих причин.

9. Я не можу спокійно спати, якщо ранком треба вставати у визначений час.

10.Якщо мене щось засмутить, я довго не зможу заснути.

11.Я часто бачу різноманітні сни, то гарні, то неприємні.

12.Вночі у мене бувають напади страху.

13.Мені часто сниться що мене ображають,

14.Я можу вільно регулювати свій сон.

0. Ні одне з визначень до мене не підходить.

1. Мені важко прокинутися в призначений час.

2. Я прокидаюсь з неприємною думкою, що треба йти на роботу, навчання.

3. В одні дні я встаю веселим і життєрадісним, в інші — без будь-якої причини зранку пригнічений і похмурий.

4. Я легко прокидаюсь коли мені потрібно.

5. Ранок для мене — найважчий період доби.

6. Часто мені не хочеться прокидатися.

7. Прокинувшись, я нерідко ще довго переживаю те, що бачив у ві сні

8. Періодами я ранком почуваю себе бадьорим, періодами — розбитим.

9. Ранком я встаю бадьорим і енергійним.

10.Зранку я більш активний і мені легше працювати, ніж увечері.

11.Нерідко бувало, що прокинувшись, я не зразу міг второпати, де я і що зі мною.

12.Я прокидаюсь з думкою про те, що сьогодні треба зробити.

13.Прокинувшись, я люблю полежати в ліжку і помріяти.

0. Ні одне з визначень до мене не підходить.

1. Невідповідна обстановка, бруд, розмови про неапетитні речі ніколи не заважають мені їсти.

2. Періодами у мене буває «вовчий апетит», періодами нічого їсти не хочеться.

3. Я їм дуже мало, іноді довго нічого не їм.

4. Мін апетит залежить від настрою: то їм з задоволенням, то нехотячи, через силу.

5. Я люблю ласощі і делікатеси.

6. Нерідко я соромлюсь їсти при сторонніх.

7. В мене хороший апетит, але я не обжера.

8. Є страви, які викликають у мене нудоту і блювоту.

9. Я вважаю за краще їсти небагато, але дуже смачне.

10.В мене поганий апетит.

11.Я люблю поїсти досхочу.

12.Я їм з задоволенням і не люблю обмежувати себе в їжі.

13.Я боюсь зіпсованої їжі і завжди ретельно перевіряю її свіжість і доброякісність. 14. Мені легко можна зіпсувати апетит.

14.Їжа мене цікавить перш за все як засіб підтримати здоров’я.

15.Я намагаюсь дотримуватися дієти, яку сам розробив.

16.Я погано переношу голод — швидко слабну.

17.Я знаю, що таке почуття голоду, але не знаю, що таке апетит.

18.Їжа не приносить мені великого задоволення.

0. Ні одне з визначень до мене не підходить.

1. Моє бажання випити залежить від настрою.

2. Я уникаю пити спиртне, щоб чогось не вибовкати.

3. Періодами я випиваю охоче, періодами мене до спиртного не тягне.

4. Я люблю випити у веселій, хорошій компанії.

5. Я боюся пити спиртне, тому що сп’янівши, можу викликати насмішки і презирство.

6. Спиртне не викликає у мене веселого настрою.

7. До спиртного я відчуваю відразу.

8. Спиртним я намагаюсь загасити напади поганого настрою, нудьги чи тривоги.

9. Я уникаю спиртного з-за поганого самопочуття і сильного головного болю.

10.Я не п’ю спиртного, оскільки це суперечить моїм принципам.

11.Спиртні напої мене лякають.

12.Трохи випивши, я особливо яскраво сприймаю оточуючий світ.

13.Випиваю з усіма, щоб не порушити компанії.

0. Ні одне з визначень до мене не підходить.

1. Статевий потяг мене мало непокоїть.

2. Найменша неприємність пригнічує у мене статевий потяг,

3. Я вважаю за краще жити мріями про справжнє щастя, ніж розчаровуватися в житті.

4. Періоди сильного статевого потягу чергуються в мене з періодами холодності і байдужості.

5. В статевому відношенні я швидко збуджуюсь, але швидко заспокоююсь, байдужію.

6. При нормальному сімейному житті не існує жодних статевих проблем.

7. У мене сильний статевий потяг, який мені важко стримувати.

8. Моя сором’язливість мені сильно заважає.

9. Зради я ніколи б не простив.

10.Я вважаю, що статевий потяг не можна стримувати, інакше він заважає плідній роботі.

11.Найбільше задоволення мені приносить флірт і залицяння.

12.Я люблю аналізувати своє ставлення до статевих проблем, свій власний потяг.

13.Я знаходжу ненормальності в своєму статевому потязі і намагаюсь боротися з ними.

14.Вважаю, що статевим проблемам не слід надавати великого значення.

0. Ні одне з визначень до мене не підходить.

1. Люблю костюми яскраві і вражаючі.

2. Вважаю, що завжди треба бути пристойно одягнутим, тому що «зустрічають по одежці».

3. Для мене головне, щоб одяг був зручний, акуратний і чистий.

4. Люблю модний чи незвичайний одяг, який мимоволі привертає погляди.

5. Ніколи не дотримуюсь загальної моди, а ношу те, що мені самому сподобалось.

6. Люблю одягнутися так, щоб було до лиця.

7. Не люблю надто модничати, вважаю — треба одягатись як всі.

8. Часто турбуюсь ,що мій костюм не в порядку.

9. Про одяг я думаю мало.

10.Мені часто здається, що оточуючі засуджують мене за мій костюм.

11.Надаю перевагу темним і сірим тонам.

12.Часом одягаюсь модно і яскраво, часом своїм одягом не цікавлюсь.

0. Ні одне з визначень до мене не підходить.

1. Нестача грошей мене дратує.

2. Гроші мене зовсім не цікавлять.

3. Дуже засмучуюсь, коли грошей не вистачає,

4. Не люблю наперед розраховувати всі витрати.

5. Я дуже акуратний в грошових справах, і, знаючи неакуратність багатьох, не люблю давати в борг.

6. Якщо у мене взяли в борг, я соромлюсь про це нагадати.

7. Я завжди намагаюсь лишити гроші про запас на непередбачені витрати.

8. Гроші мені потрібні для того, щоб якось прожити.

9. Стараюсь бути ощадливим, але не скупим, люблю витрачати гроші з толком.

10.Завжди боюсь, що не вистачить грошей, і дуже не люблю брати в борг.

11.Періодами я до грошей відношусь легко, і витрачаю не задумуючись, періодами боюсь лишитись без грошей.

12.Я ніколи і нікому не дозволю утискувати мене в грошах.

0. Ні одне з визначень до мене не підходить.

1. Я дуже боюся лишитися без батьків.

2. Я важаю, що батьків треба поважати, навіть якщо маєш в серці на них образу.

3. Люблю і прихильний до батьків, але буває, сильно ображаюсь і навіть сварюся.

4. В одні періоди мені здається, що мною надто опікувались, в інші — докоряю собі за непослух і заподіяний батькам смуток.

5. Мої батьки не дали мені того, що необхідно в житті.

6. Докоряю їм за те, що в дитинстві вони недостатньо приділяли уваги моєму здоров’ю.

7. Дуже люблю (любив) одного з батьків.

8. Я люблю їх, але не виношу, коли багато розпоряджаються і командують.

9. Дуже люблю матір і боюся, що з нею щось станеться.

10.Докоряю собі за те, що недостатньо сильно люблю (любив) батьків

11.Вони мене надто утискують (утискали) і в усьому нав’язують (нав’язували) свою волю.

12.Мої рідні мене не розуміють і здаються мені чужими.

13.Я вважаю себе винним перед ними.

0. Ні одне з визначень до мене не підходить.

1. Мені не раз доводилося переконуватись, що дружать з користі.

2. Добре себе почуваю з тими, хто мені співчуває.

3. Для мене важливий не один друг, а дружній хороший колектив.

4. Я ціную такого друга, який вміє мене вислухати, підбадьорити, вселити впевненість, заспокоїти.

5. За друзями, з якими довелося розпрощатися, я довго не сумую і знаходжу інших.

6. Я почуваю себе таким хворим, що мені не до друзів.

7. Моя сором’язливість заважає мені подружитися з тим, з ким би мені хотілось.

8. Я легко зав’язую дружбу, але часто розчаровуюсь і байдужію.

9. Я надаю перевагу тим друзям, які уважні до мене.

10.Я сам обираю собі друга і рішуче кидаю його, якщо розчаровуюсь у ньому.

11.Я не можу знайти собі друга до душі.

12.У мене не має ніякого бажання мати друга.

13.Періодами я люблю великі дружні компанії, періодами уникаю їх і шукаю самотності.

0. Ні одне з визначень до мене не підходить.

1. Я оточений дурнями, невігласами, заздрісниками.

2. Оточуючі мені заздрять і тому ненавидять мене.

3. В одні періоди мені добре з людьми, в інші періоди вони мене обтяжують.

4. Я вважаю, що самому не слід виділятися серед оточуючих.

5. Стараюсь жити так, щоб оточуючі не могли сказати про мене нічого поганого.

6. Мені здається, що оточуючі мене зневажають і дивляться на мене зверхньо.

7. Легко сходжуся з людьми в будь-якій обстановці.

8. Більш за все з боку оточуючих я ціную увагу до себе.

9. Я швидко відчуваю хороше чи недоброзичливе ставлення до себе і так само ставлюсь сам.

10.Я швидко сварюся, але швидко і мирюся.

11.Я часто подовгу розмірковую, правильно чи неправильно я що-небудь сказав чи зробив по відношенню до оточуючих.

12.Людське товариство мене швидко втомлює і дратує.

13.Від оточуючих я намагаюся триматися подалі.

14.Я не знаю своїх сусідів і не цікавлюсь ними.

15.Мені часто здається, що оточуючі підозрюють мене в чомусь лихому.

16.Мені доводилося від оточуючих терпіти багато образ і обману і це завжди насторожує мене.

17.Мені часто здасться, що оточуючі дивляться на мене як на нікчемну і непотрібну людину.

0. Ні одне з визначень до мене не підходить.

1. Я насторожено ставлюсь до незнайомих людей, мимоволі побоююсь зла.

2. Буває, що зовсім незнайома людина викликає у мене довір’я і симпатію.

3. Я уникаю нових знайомств.

4. Незнайомі люди викликають у мене занепокоєння і тривогу.

5. Перш, ніж познайомитись, я завжди хочу дізнатися, що це за людина, що говорять про неї люди.

6. Я ніколи не довіряюсь незнайомим людям і не раз переконувався, що в цьому я правий.

7. Якщо незнайомі викликають інтерес до мене, то я з інтересом ставлюся до них.

8. Незнайомі люди мене дратують, а до знайомих я якось вже звик.

9. Я охоче і легко заводжу нові знайомства.

10.Часом я охоче знайомлюсь з новими людьми, часом ні з ким знайомитись не хочеться.

11.В хорошому настрої я легко знайомлюсь, в поганому — уникаю знайомств.

12.Я соромлюсь незнайомих людей, і боюсь заговорити першим.

0. Ні одне з визначень до мене не підходить.

1. Я вважаю, що всяка людина не повинна відриватися від колективу.

2. На самоті я почуваю себе спокійніше.

3. Я не виношу самотності і завжди прагну бути серед людей.

4. Періодами мені краще серед людей, періодами надаю перевагу самотності.

5. На самоті я розмірковую, чи розмовляю з уявним співрозмовником.

6. На самоті я нудьгую за людьми, а серед людей швидко втомлююсь і шукаю самотності.

7. Переважно я хочу бути на людях, але іноді хочеться побути одному.

8. Я не боюсь самотності.

9. Я боюсь самотності, і тим не менше стається так, що нерідко опиняюсь на самоті.

10.Я люблю самотність.

11.Самотність я переношу легко, якщо тільки вона не пов’язана з неприємностями.

0. Ні одне з визначень до мене не підходить.

1. Я мрію про світле майбутнє, але боюсь неприємностей і невдач.

2. Майбутнє здається мені похмурим і безрадісним.

3. Я намагаюсь жити так, щоб майбутнє було хорошим.

4. В майбутньому мене найбільше турбує моє здоров’я.

5. Я впевнений, що в майбутньому збудуться мої бажання і плани.

6. Не люблю багато розмірковувати про своє майбутнє.

7. Моє ставлення до майбутнього часто і швидко міняється: то будую райдужні плани, то майбутнє здається мені похмурим.

8. Я заспокоюю себе тим, що В майбутньому збудуться всі мої бажання.

9. Я завжди мимоволі думаю про можливі неприємності і біди, які можуть статися в майбутньому.

10.Мої плани на майбутнє я люблю розробляти до найменших подробиць і у всіх деталях намагаюсь їх здійснити.

11.Я впевнений, що в майбутньому доведу всім свою правоту.

12.Я живу своїми думками, і мене мало хвилює, яким в дійсності буде моє майбутнє.

13.Періодами моє майбутнє мені здається світлим, періодами — похмурим.

0. Ні одне з визначень до мене не підходить.

1. Періодами я легко переношу зміни в своєму житті і навіть люблю їх, але періодами починаю їх боятися і уникати.

2. Нове мене привертає, але разом з тим непокоїть і тривожить.

3. Я люблю зміни в житті: нові враження, нових людей, нову обстановку.

4. У мене бувають моменти, коли я жадібно шукаю нові враження і нові знайомства, але буває, коли я уникаю їх.

5. Я люблю сам надавати нового, все переінакшувати і робити по своєму, не так, як всі.

6. Нове мене приваблює, але швидко втомлює і набридає.

7. Не люблю всілякі нововведення, надаю перевагу раз і назавжди встановленому порядку.

8. Я боюсь змін в житті: нова обстановка мене лякає.

9. Нове приємне, якщо тільки обіцяє для мене щось хороше.

10.Мене приваблює лише те нове, яке відповідає моїм принципам та інтересам.

0. Ні одне з визначень до мене не підходить.

1. Свої невдачі я переживаю сам і ні в кого не шукаю співчуття і допомоги.

2. Періоди, коли я активно борюся з невдачами, чергуються у мене з періодами, коли у мене від найменших невдач опускаються руки.

3. Невдачі приводять мене у відчай.

4. Невдачі викликають у мене сильне роздратування, яке я виливаю на невинних.

5. Якщо стається невдача, то завжди шукаю, що ж я зробив неправильно.

6. Невдачі викликають у мене протест і обурення і бажання їх долати.

7. Якщо у моїх невдачах хтось винен, я не залишаю його безкарним.

8. При невдачах мені хочеться втекти кудись подалі і не вертатися.

9. Буває, що найменші невдачі приводять мене до зажури, але буває, що серйозні неприємності я переношу стійко.

10.Невдачі мене пригнічують, і перш за все звинувачую самого себе.

11.Невдачі мене не торкаються і я не звертаю на них уваги.

12.При невдачах я ще більше мрію про здійснення своїх бажань.

13.Я вважаю, що при невдачах не можна впадати у відчай.

0. Ні одне з визначень до мене не підходить.

1. Люблю всілякі пригоди, навіть небезпечні, охоче йду на ризик.

2. Я багато разів зважую всі «за» і «проти» і все ніяк не наважусь ризикнути.

3. Мені не до пригод, а ризикую я тільки, якщо до цього змушують обставини.

4. Я не люблю пригод і уникаю ризику.

5. Я люблю мріяти про пригоди, але не шукаю їх в житті.

6. Часом я люблю пригоди і часто ризикую, але часом пригоди і ризик стають мені не до душі.

7. Пригоди я люблю тільки веселі і ті, які добре закінчуються.

8. Я спеціально не шукаю пригод і ризику, але йду на них, коли цього вимагає моя справа.

9. Пригоди і ризик мене приваблюють, якщо в них мені дістається перша роль.

10.10.Бувае, що ризик і азарт мене повністю п’янять.

0. Ні одне з визначень до мене не підходить.

1. Я можу йти попереду інших у міркуваннях, але не в діях.

2. Я люблю бути першим в компанії, керувати і направляти інших.

3. Я люблю опікувати когось одного, хто мені подобається.

4. Я завжди прагну вчити людей правилам і порядку.

5. Одним людям я неохоче підкоряюсь, іншими командую сам.

6. Періодами я люблю задавати тон, бути першим, але періодами це мені приїдається.

7. Я люблю бути першим там, де мене люблять, боротися за першість я не вмію і не люблю.

8. Я не люблю командувати іншими.

9. Я не люблю командувати людьми — відповідальність мене лякає.

10.Завжди знаходяться люди, які слухаються мене і визнають мій авторитет.

11.Я люблю бути першим, щоб мене наслідували і прямували за мною.

12.Я охоче прямую за авторитетними людьми.

0. Ні одне з визначень до мене не підходить.

1. Я не слухаю заперечень і критики і завжди чиню по-своєму.

2. Слухаючи заперечення і критику я шукаю аргументи на своє виправдання, але не завжди наважуюсь їх висловити.

3. Заперечення і критика мене особливо дратують, коли я втомлений і погано себе почуваю.

4. Критика і осуд на мою адресу краще байдужості і зневаження.

5. Не люблю, коли мене критикують і мені заперечують. Гніваюсь і не завжди можу стримати свій гнів.

6. Коли мене критикують чи заперечують, це мене сильно засмучує.

7. Від критиків мені хочеться втекти подалі.

8. В одні періоди критику і заперечення переношу легко, в інші — дуже болісно.

9. Заперечення і критика мене засмучують, якщо вони різкі і грубі за формою, навіть якщо вони торкаються дрібниць.

10.Я ще не чув справедливої критики на свою адресу чи справедливих заперечень моїм аргументам.

11.Я намагаюсь правильно реагувати на критику.

12.Я впевнився, що критикують зазвичай лише для того, щоб напаскудити тобі чи самому висунутися.

13.Якщо мене критикують чи заперечують, мені завжди починає здаватися, що інші праві, а я — ні.

0. Ні одне з визначень до мене не підходить.

1. Я слухаю настанови лише тих, хто має на це право.

2. Я охоче слухаю ті настанови, які стосуються мого здоров’я.

3. Не виношу коли мене опікують і за мене все вирішують.

4. Я не потребую настанов.

5. Я охоче слухаю того, хто, знаю, мене любить.

6. Я намагаюсь слухати корисні настанови, але це не завжди у мене виходить.

7. Часом всі настанови пролітають повз мої вуха, часом вони мене дратують, а часом я сварю себе за те, що не слухав їх раніше.

8. Цілковито не виношу настанов, якщо вони даються начальницьким тоном.

9. Я уважно слухаю настанови і не пручаюсь, коли мене опікують.

10.Я уважно слухаю ті настанови, які мені приємні, і не виношу тих, які мені не до душі.

11.Я люблю, коли про мене піклуються, але не люблю, щоб мною командували.

12.Я не наважуюсь перервати навіть зовсім нікчемні настанови чи позбавитися від не потрібного мені опікування.

13.Настанови викликають у мене бажання робити все навпаки.

14.Я допускаю опіку над собою у повсякденному житті, але не над моїм душевним світом.

0. Ні одне з визначень до мене не підходить.

1. Коли правила і закони мені заважають, це викликає у мене роздратованість,

2. Завжди вважаю, що для цікавої і захоплюючої справи всілякі правила і закони можна обійти.

3. Логічно обґрунтовані правила я намагаюсь дотримуватись.

4. Я часто боюсь, що помилково мене вважатимуть порушником закону.

5. Жахливо не люблю всілякі правила, які мене утискують.

6. Періоди, коли я не дуже слідкую за тим, щоб дотримуватись всіх правил і законів, чергуються з періодами, коли я картаю себе за недисциплінованість.

7. Всілякі правила і розпорядження викликають у мене бажання навмисне їх порушити.

8. Правил і законів я завжди дотримуюсь.

9. Завжди слідкую за тим, щоб всі дотримувались правил.

10.Часто дорікаю собі за те, що порушив правила і не суворо дотримувався законів.

11.Я прагну дотримуватись правил і законів, але це не завжди мені вдається.

12.Строго виконую ті правила і закони, які вважаю справедливими, борюся з тими, які вважаю несправедливими.

0. Ні одне з визначень до мене не підходить.

1. В дитинстві я був боязким і плаксивим.

2. Дуже любив сам складати всілякі казки і фантастичні історії.

3. В дитинстві уникав шумних рухливих ігор.

4. Я був як всі діти і нічим не відрізнявся від ровесників.

5. Періодами мені здається, що в дитинстві я був живим і веселим, періодами починаю думати, що був дуже неслухняним і неспокійним

6. Я з дитинства був самостійним і рішучим.

7. Я в дитинстві був веселим і відчайдушним.

8. В дитинстві був образливим і чутливим.

9. В дитинстві я був дуже непосидючим, балакучим.

10.В дитинстві я був таким же, як і зараз: мене легко було засмутити, але легко заспокоїти і розвеселити.

11.З дитинства я прагнув до акуратності і порядку.

12.В дитинстві я любив гратися сам чи дивитися здалеку, як граються інші діти.

13.В дитинстві я більше любив спілкуватися з дорослими, ніж гратися з ровесниками.

14.В дитинстві я був капризним і дратівливим.

15.В дитинстві я погано спав і погано їв.

0. Ні одне з визначень до мене не підходить.

1. Я любив замість занять в школі піти з друзями погуляти чи сходити в кіно.

2. Сильно переживав зауваження і оцінки, які мене не задовольняли.

3. В молодших класах любив школу, періодами вона починала мені набридати.

4. Не любив школу тому, що всі вчителі ставились до мене несправедливо.

5. Шкільні заняття мене сильно втомлювали.

6. Більше за все любив шкільну самодіяльність.

7. Любив школу, тому що там була весела компанія.

8. Соромився ходити до школи, боявся насмішок і грубощів.

9. Дуже не любив фізкультуру.

10.Відвідував школу регулярно і завжди активно брав участь у громадській роботі.

11.Шкільна обстановка мене дуже обтяжувала.

12.Старався акуратно виконувати всі завдання.

0. Ні одне з визначень до мене не підходить.

1. Мені не вистачає холодної розсудливості.

2. Часом я задоволений собою, часом картаю себе за нерішучість і в’ялість.

3. Я дуже надумливий, без кінця тривожусь і непокоюсь про все.

4. Я не винен у тому, що збуджую заздрість у інших.

5. Мені не вистачає ретельності і терпіння.

6. Вважаю, що я нічим не відрізняюсь від більшості людей.

7. Мені не вистачає рішучості.

8. Я не бачу в собі великих недоліків.

9. В хороші хвилини я цілком задоволений собою, в хвилини поганого настрою мені здасться, що мені не вистачає то одних, то інших рис.

10.Я надто дратівливий.

11.Інші знаходять у мене серйозні недоліки, я вважаю, що вони перебільшують.

12.Я страждаю від того, що мене не розуміють.

13.Я надмірно чутливий і образливий.

0. Ні одне з визначень до мене не підходить.








15
14
13
12
11
10
9
8
7
6
5
4
3
2
1
	Г	Ц	Л	А	С	П	Ш	Е	І	Н	К	О	Д	Т	В	e	d	М	Ф

Реєстраційний лист

№ таб- лиці	№№ вибраних тверджень		Розшифрування
	1 обстеження	2 обстеження	Об’єктивна Оцінка
	1 обстеження	2 обстеження	1	2
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25

КОД ШКАЛИ ОБ’ЄКТИВНОЇ ОЦІНКИ

(перше обстеження)

№	Назви	Номери виборів
п/п	тем	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14	15	16	17	18	19	0
1	Самопочуття	А	Г ММ	Ц	П	А А			Ц	Н Н Д											0
2	Настрій	Г Н	П				Ц А	Ш			С Л	Т									0
3	Сон і сновидіння	ГНММ		К	А d		Ц	А			Л А										0
4	Пробудження від сну	Е		Т	Ц		Ф		А	Н Н		d	Ц								0
5	Апетит і ставлення до їжі	Ш	Т	А		Л Л П	С Т	М				Н				М		Ц			0
		1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14	15	16	17	18	19	0
6	Ставлення до спиртного	+2		+1 М	+2 Г Г	-1	-1	-3 С	+1	П	-З С П Ш		Ц d	А							0
7	Сексуальні проблеми	Н Н Д									М			Т ТТ	Л І						0
8	Ставлення до одягу				І І	А С	К Ф														0
9	Ставлення до грошей		Ц		І М		Л А														0
10	Ставлення до батьків	П		Л Л В		е			ФФ е	П П	М	е	Ш е	Е d							0 е
		1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14	15	16	17	18	19	0
11	Ставлення до друзів	Д		Г Ц	К			С С							Л	А					0
12	Ставлення до оточуючих					ММ		Г			В						d				0
13	Ставлення до незнайомих	Е Е							Ц	Г Ц			С С								0
14	Ставлення до самотності	Н	С ШШ	ГЕ Н	Л А		d		Ш			Л									0
		1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14	15	16	17	18	19	0
15	Ставлення до майбутнього			М		Г Г		П	Е		П	d									0
16	Ставлення до нового					Ш			d	ЛЕ	П Е ШШ										0
17	Ставлення до невдач	Ш В		Е		І		ЕЕ d			П			К							0
18	Ставлення до пригод і ризику	Г	С	С М			В	Ф		Г											0
19	Ставлення до лідерства	Ц						ПП	Л С												0
		1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14	15	16	17	18	19	0
20	Ставлення до критики і заперечень	ШШ е				е		Н d е	Т	А	е	Ц	е								0 е
21	Ставлення до настанов і опіки	Ц П М	Е Е	Д е	е		Ц Л		е			І І е ФФ		е ФФФ	е ФФ						0 е
22	Ставлення до правил і законів	е	Г Г е		d	е		е			d	Л Ф									0 е
23	Оцінка себе в дитинстві		Г		Д			Г	СС		Л			І	ЕЕ						0
24	Ставлення до школи	Г ЕІ НН	Е	Ц	Ф		d							Ц							0
25	Оцінка себе в даний момент	М	Т Т	А					Е І			d	Ш I	С							0

КОД ШКАЛИ ОБ’ЄКТИВНОЇ ОЦІНКИ

(друге обстеження)

№	Назви	Номери виборів
п/п	тем	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14	15	16	17	18	19	0
1	Самопочуття		d								С										0
2	Настрій		Г								Д		d								0
3	Сон і сновидіння		Е		В	Ц									А						0
4	Пробудження від сну	Л	К					ЛМ													0
5	Апетит і ставлення до їжі			ЦЕМ												І					0
		1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14	15	16	17	18	19	0
6	Ставлення до спиртного	Ц			-1 С	+2	+1	+2 ЦЛ	Ф		+1	І		Л							0 Е
7	Сексуальні проблеми	М	Ц			Н Н		КВ	І І			Л С		ГЛ							0
8	Ставлення до одягу	А В			К																0
9	Ставлення до грошей	М	Е І Д				І														0
10	Ставлення до батьків					К						Г Л П Е									0
		1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14	15	16	17	18	19	0
11	Ставлення до друзів			d			І						Д								0
12	Ставлення до оточуючих		Е Ф					С			С			П							0
13	Ставлення до незнайомих	Г	Е Е						Г	С											0
14	Ставлення до самотності	ШШ		С П Ш ШШ		Е І В															0
15	Ставлення до майбутнього																				0
		1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14	15	16	17	18	19	0
16	Ставлення до нового						Е	ІД													0
17	Ставлення до невдач	П П Е	Е Е	В					Л		Ц										0
18	Ставлення до пригод і ризику	С С				Е Е					Л Н										0
19	Ставлення до лідерства				І					І											0
20	Ставлення до критики і заперечень	К				Л					ПП	d	І								0 А
		1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14	15	16	17	18	19	0
21	Ставлення до настанов і опіки									І			І								0
22	Ставлення до правил і законів	К	С		Г	Л		Ц	ddd	І											0
23	Оцінка себе в дитинстві				Ц			С				ІІ	Л		Л						0
24	Ставлення до школи		Е Н Н							І		ШШ dd		d							0
25	Оцінка себе в даний момент	Г				П П		А			М			М							0

ОЦІНКА РЕЗУЛЬТАТІВ

1. Визначення ступеня конформності. К=1, чи К=0 – низька конформність, К=2-3 – помірна, К=4-5 – середня, К=6 і більше – висока.

2. Визначення негативного ставлення до обстеження. Величина показника 0 = 6 і більше балам свідчить про приховане негативне ставлення до обстеження. Надійність правильності діагностики при цьому знижується.

3. Визначення можливої схильності до дисимуляції.

Якщо Д більше Т на 4 і більше балів, то це свідчить на користь можливої дисимуляції. Констатація можливої дисимуляції знижує надійність діагностики типу і виключає правильну діагностику типів Ц і К.

4. Визначення ступеня щирості. Якщо Т більше Д, це свідчить про значну щирість в самооцінці.

5. Оцінка психологічної схильності до делінквентності. Схильність до делінквентності визначається за показником d. Якщо він рівний при типах Г і Л 2 балам і вище, при типах Е та І 4 балам і вище констатується делінквентність.

6. Оцінка психологічної схильності до алкоголізації. Цифрові вибори, зроблені по темі №6 сумуються алгебраїчно. При сумі +2 і вище можна говорити про психологічну схильність до алкоголізації. Високі показники (+6 і більше) свідчать про прагнення демонструвати схильність до випивки. Частіше зустрічаються у істероїдних типів. Від’ємна величина свідчить про відсутність психологічної схильності до алкоголізації. Величина 0 чи +1 є невизначеним результатом.

7. Діагностика органічної природи акцентуації характеру.

Якщо В більше 5, це свідчить про можливу органічну природу. Показник В менше 5 не виключає органічного генезису, бо лише в 45% органічних психопатій показник В дорівнює 5 і більше балам. Зворотня помилка (В більше або дорівнює 5) при відсутності будь-яких ознак органічного резидіума, черепно-мозкових травм, мозкових інфекцій або важких нейроінтоксикацій не перевищує 8%. Високий індекс В часто зустрічається також у представників типу Е.

8. Оцінка реакції емансипації (її відображення в самооцінці, але не в поведінці).

Якщо показник е дорівнює 0 або 1 – реакція емансипації слабка; якщо дорівнює 2 або З – помірна, якщо 4 і більше балам – виражена. В останньому випадку типи С і П не діагностуються, незалежно від числа балів в їх користь, оскільки представникам цих типів виражена реакція емансипації не властива.

9. Додаткові бали, що нараховуються за шкалою 00.

Показники по графіку шкали ОО Нараховувані бали

Г=0 або Г=1 П, С

Ц більше, рівне 6 Л

А більше, рівне 4 Л

П=0 або П=1 Н

Н=0 або Н=1 П

К=0 ШШІ

К=1 Ш

Д більше, рівне 6 Н

Т більше Д ППЦ

В=5 Е

В більше, рівне 6 ЕЕ

е більше, рівне 6 ШІ

d більше, рівне 5 Ш

0 > 6 С

М < Ф (у юнаків) СШІ

V= -6 і нижче С

V = +6 і вище І

Наявність помилок у виборах (один і той же номер вибору

на одну тему в 1 і 2-му обстеженнях):

за 1 помилку Е

за 2 і більше помилок ЕЕ

ПРАВИЛА ДІАГНОСТИКИ ТИПІВ

ПО ШКАЛІ ОБ’ЄКТИВНОЇ ОЦІНКИ

Правило 0. Тип вважається не визначеним, якщо у відношенні жодного з типів не досягнуте мінімальне діагностичне число (МДЧ).

МДЧ неоднакове для різних типів і дорівнює:

МДЧ 7 6 6 5 6 6 6 6 6 6 6

Типи Г Ц Л А С П Ш Е І Н К

Правило 1. Якщо МДЧ досягнуте або перевищене лише у відношенні одного типу, то діагностується цей тип (крім випадків, передбачених правилами 2 і 3).

Правило 2. Якщо констатована можливість дисимуляції (Д мінус Т більше, дорівнює 4), то типи Ц І К не діагностуються, незалежно від числа набраних на їх користь балів.

Правило 3. Якщо сильно виражена реакція емансипації ( е більше, дорівнює 4), то типи С і П не діагностуються, не залежно від числа набраних на їх користь балів.

Правило 4. Якщо МДЧ досягнуто або перевищено стосовно типу К і ще інших типів, то тип К не діагностується, незалежно від числа набраних на його користь балів.

Правило 5. Якщо після винятків, зроблених згідно правил 2, 3, 4, виявляється, що МДЧ досягнуте або перевищене стосовно двох типів, то:

а) у випадку наведених нижче сумісних поєднань діагностується змішаний тип:

ГЦ ГІ ГН ЦЛ ЛА ЛС ЛІ ЛН АС АП АІ

СП СШ ПШ ШЕ ШІ ШН ЕІ ЕН ІН

(винятком є випадок, передбачений правилом 6);

б) у випадку інших поєднань, визнаних несумісними, діагностується той з двох типів, на користь якого одержано більше перевищення в балах над його МДЧ;

в) якщо стосовно двох несумісних типів є однакове в числі балів перевищення над їх МДЧ або обидва вони лише досягають МДЧ, то для виключення одного з них керуються наступним принципом домінування (зберігається тип, вказаний після знаку дорівнює):

Г+Л=Г Ц+А=А Л+П=П

Г+А=А Ц+С=С Л+Ш=Ш

Г+С=Г Ц+П=П Л+Е=Е

Г+П=П Ц+Ш=Ш

Г+Ш=Ш Ц+Е=Е

Г+Е=Г Ц+І=І Ц+Н=Н

А+Ш=Ш С+Е=Е П+Е=Е

А+Е=Е С+І=І П+І=І

А+Н=Н С+Н=Н П+Н=Н

Правило 6. Якщо на користь якогось типу набрана така велика кількість балів, що перевищення його МДЧ більше перевищення іншого (інших) типу над його (їх) МДЧ не менш, ніж на 4 бали, то ці відстаючі на 4 і більше балів типи не діагностуються, навіть якщо їх поєднання сумісне

Правило 7. Якщо МДЧ досягнуто або перевищено стосовно 3-х чи більше типів, і за правилами 2, 3, 4 і 6 їх число не вдається скоротити до двох, то серед цих типів відбираються два, на користь яких одержано найбільше перевищення в балах над їх МДЧ, і далі керуються правилом 5.

Правило 8. В усіх інших випадках при необхідності зробити вибір між декількома типами, стосовно яких МДЧ лише досягнуто чи набрана однакова кількість балів, що перевищує їх МДЧ, діагностуються 1-2 типи, які згідно правила 5-а поєднуються з найбільшою кількістю з інших порівнюваних.

УМОВНІ ПОЗНАЧЕННЯ

Г – гіпертимний; Ш – інтровертований; П – психастенічний;

Ц – циклоїдний; Е – інертно-імпульсивний;

Л – лабільний І – демонстративний;

А – астенічний; Н – нестійкий;

С – сенситивний; К – конформний.

Личко А. Е.
Типы акцентуаций характра и психопатий у подростков. – М.: ООО Апрель Пресс, ЗАО Изд-во ЭКСМО-Пресс, 1999. – 416 с.

Психопатії – це такі аномалії характеру, які, за словами П. Б. Ганнушкіна (1933), “визначають весь психічний образ індивідуума, накладаючи на весь його душевний склад свій владний відбиток”, “протягом життя… не піддаються скільки-небудь різким змінам”, “заважають… пристосовуватися до навколишнього середовища”. Ці три критерії були позначені О. В. Кербіковим (1962) як тотальність і відносна стабільність патологічних рис характеру і їхня вираженість до ступеня, що порушує соціальну адаптацію.

Зазначені критерії служать також основними орієнтирами в діагностиці психопатій у підлітків. Тотальність патологічних рис характеру виступає в цьому віці особливо яскраво. Підліток, наділений психопатією, виявляє свій тип характеру в родині й у школі, з однолітками і зі старшими, у навчанні і на відпочинку, у праці й у розвагах, в умовах повсякденних і звичних, і в надзвичайних ситуаціях. Усюди і завжди гіпертимний підліток кипить енергією, шизоїдний відгороджується від оточення незримою завісою, а істероїдний жадає привернути до себе увагу. Тиран вдома і зразковий учень у школі, тихоня під суворою владою і розгнузданий хуліган в обстановці потурання, утікач з дому, де панує гнітюча атмосфера або родину роздирають протиріччя, той хто відмінно вживається в гарному інтернаті – усі вони не повинні зараховуватися до психопатів, навіть якщо весь підлітковий період проходить у них під знаком порушеної адаптації.

Відносна стабільність рис характеру є менш доступним для оцінки в цьому віці орієнтиром. Занадто коротким буває ще життєвий шлях. Під скільки-небудь різкими змінами в підлітковому віці варто розуміти несподівані трансформації характеру, раптові і корінні зміни типу. Якщо дуже весела, товариська, галаслива, невгамовна дитина перетворюється раптом у похмурого, замкнутого, від усіх відгородженого підлітка або ніжний, ласкавий, дуже чуттєвий і емоційний у дитинстві стає витончено-жорстоким, холодно-розважливим, бездушним до близьких юнаком, то все це швидше за все не відповідає критерію відносної стабільності, і як би не були виражені психопатичні риси, випадки ці нерідко виявляються за рамками психопатії.

Говорячи про відносну стабільність, слід враховувати три обставини.

Перше – підлітковий вік представляє собою критичний період для психопатії, риси більшості типів загострюються.

Друге – кожен тип психопатії має свій вік формування. Шизоїда можна побачити з перших років життя – такі діти люблять гратися самі. Психастенічні риси нерідко розквітають в перших класах школи, коли безтурботне дитинство змінюється вимогами до почуття відповідальності, Нестійкий тип видає себе або вже при поступленні в школу з необхідністю змінити задоволення від ігор на регулярний навчальний труд, або з пубертатного періоду, коли спонтанно складаються групи ровесників, які дозволяють вирватися з-під батьківської опіки. Гіпертимний тип стає особливо яскраво вираженим у підлітковому віці. Циклоїдність, особливо у дівчаток, може проявитися з початком статевого дозрівання, але частіше вона формується пізніше, вже в молоді роки. Сенситивний тип формується лише в 16-19 років – в період вступу в самостійне життя з його навантаженнями на між персональні стосунки. Паранойяльна психопатія вкрай рідко зустрічається у підлітків, максимум її розвитку, як відомо, припадає на 30-40 років.

Третє – існують деякі закономірні трансформації типів характеру у підлітковому віці…

Порушення адаптації, чи, точніше, соціальна дезадаптація, у випадках психопатій звичайно проходить через весь підлітковий період. В силу лише особливостей свого характеру, ане із-за нестачі здібностей підліток не втримується ні в школі, ні в ПТУ, швидко кидає ту роботу на яку лише недавно влаштувався. Такими ж напруженими, сповненими конфліктів або патологічних залежностей виявляються сімейні стосунки. Порушується також адаптація в середовищі своїх ровесників – підліток з психопатією або взагалі не здатний в встановлювати з ними контакти, або стосунки бувають повними конфліктів, або здатність адаптуватися обмежується жорстко окресленими межами – невеликою групою підлітків, які ведуть аналогічний, більшою частиною асоціальний, спосіб життя

Такі три критерії – тотальність, відносна стабільність характеру і соціальна дезадаптація, – які дозволяють відрізняти психопатії. Але як оцінити ті відхилення характеру, які задовольняють лише один чи два із цих критеріїв?

Типи акцентуацій характеру дуже подібні і частково збігаються з типами психопатій.

Ще на зорі вчення про психопатії виникла проблема відмежування їх від крайніх варіантів норми. В. М. Бехтерєв (1886) згадував про “перехідні стани між психопатією і нормальним станом”…

П. Б. Ганнушкін (1933) подібні випадки позначав як “латентну психопатію”, М. Tramer (1949) і О. В. Кербіков (1961) – як “передпсихопатію”.

Найбільшу популярність одержав термін K. Leongard (1968) – “акцентуйована особистість”. Однак правильніше говорити про “акцентуації характеру”. Особистість – поняття набагато більш складне, ніж характер. Вона включає інтелект, здібності, схильності, світогляд і т.д. В описах K. Leongard мова йде саме про типи характеру…

При акцентуаціях характеру може не бути жодної з цих ознак: ні відносної стабільності характеру протягом життя, ні тотальності його проявів у всіх ситуаціях, ні соціальної дезадаптації як наслідку важкості аномалії характеру. У всякому разі, ніколи не буває відповідності всім цим трьом ознакам психопатії відразу.

При акцентуаціях характеру його особливості, на противагу психопатіям, можуть проявлятися не скрізь і не завжди. Вони можуть навіть виявлятися тільки за певних умов. І головне – особливості характеру або взагалі не перешкоджають задовільній соціальній адаптації, або її порушення бувають минущими. Ці порушення можуть виникнути або в силу біологічних пертурбацій під час пубертатного періоду (“пубертатні кризи”), або частіше під впливом особливого роду психічних травм або важких ситуацій у житті, а саме тих, які висувають підвищені вимоги до locus resіstentіae mіnorіs, до “місця найменшого опору” у характері.

Кожному типу акцентуації характеру властиві свої, відмінні від інших типів “слабкі місця”, у кожного типу своя ахіллесова п’ята. Наприклад, такого роду психічними травмами й важкими ситуаціями можуть послужити для характеру гіпертимного – ізоляція від однолітків, вимушена бездіяльність при строго розміреному режимі, для характеру шизоїдного – необхідність швидко встановити з оточенням глибокі неформальні емоційні контакти. Якщо ж психічна травма, навіть важка, не адресується до місця найменшого опору, не зачіпає цієї ахіллесової п’яти, якщо ситуація не пред’являє щодо цього підвищених вимог, то справа звичайно обмежується адекватною особистісною реакцією, не порушуючи надовго й істотно соціальної адаптації. Навпаки, при акцентуаціях характеру стосовно деяких несприятливих умов може виступити навіть підвищена стійкість. Шизоїдний підліток легко переносить самітність, гіпертимний – обстановку, що вимагає підвищеної активності, нагальної винахідливості, навіть спритності.

При психопатіях декомпенсації можуть бути наслідком будь-якого роду психічних травм і найрізноманітніших життєвих ситуацій і навіть виникати без видимих причин. При акцентуаціях адаптація порушується тільки при ударах по місцю найменшого опору. Подібна думка про “індивідуальну чутливість” до психічних травм була висловлена В. Н. Мясищевим (1960) відносно розвитку неврозів, Н. І. Фелінскою (1965), Н. Д. Лакосиною (1970) і Г. К. Ушаковим (1978) – відносно виникнення різного роду інших пограничних станів.

На підставі сказаного можна дати наступне визначення акцентуації характеру.

Акцентуації характеру – це крайні варіанти норми, при яких окремі риси характеру надмірно посилені, внаслідок чого виявляється вибіркова вразливість стосовно певного роду психогенних впливів при гарній і навіть підвищеній стійкості до інших.

Треба ще раз підкреслити, що акцентуації характеру представляють собою хоча й крайні, але варіанти норми. Тому “акцентуація характеру” не може бути психіатричним діагнозом. Констатація акцентуації і її типу – це визначення преморбідного тла, на якому можуть виникати різні розлади – гострі афективні реакції, неврози й інші реактивні стани, непсихотичні порушення поведінки, навіть реактивні психози – тільки вони можуть служити діагнозом. Однак у переважній більшості випадків акцентуацій характеру справа до розвитку подібних розладів не доходить. На думку К. Leonhard (1976, 1981), у розвинених країнах більше половини популяції відноситься до акцентуйованих особистостей…

В залежності від ступеня вираженості нами було виділено два ступені акцентуації характеру: явна і прихована. Перша відноситься до крайніх, а друга – до звичайних варіантів норми.

Явна акцентуація. Цей ступінь акцентуації відноситься до крайніх варіантів норми. Вона відрізняється наявністю досить виражених рис певного типу характеру. Однак вираженість рис будь-якого типу не заважає зазвичай задовільній соціальній адаптації.

Акцентуйовані риси характеру, як правило, добре компенсовані, хоча в підлітковому віці особливості характеру часто загострюються, а при дії психогенних факторів, які адресуються до “місця найменшого опору”, можуть наставати тимчасові порушення адаптації, відхилення в поведінці.

Прихована акцентуація. В повсякденних, звичних умовах, риси певного типу характеру виражені слабко або не виявляються зовсім. Навіть при тривалому спостереженні, різнобічних контактах і детальному знайомстві з біографією важко буває скласти чітке уявлення про певний тип характеру. Однак риси цього типу можуть яскраво, часом зненацька, виявитися під впливом тих ситуацій і психічних травм, які висувають підвищені вимоги до “місця найменшого опору”. Психічні травми іншого роду, навіть важкі, не тільки не викликають психічних розладів, але можуть навіть не виявити типу характеру. Якщо ж такі риси і виявляються, це, як правило, не приводить до помітної соціальної дезадаптації…

КОРОТКІ ВІДОМОСТІ ПРО КЛАСИФІКАЦІЇ ТИПІВ ПСИХОПАТІЙ І АКЦЕНТУАЦІЙ ХАРАКТЕРУ

…Систематика, якої ми дотримуємось при подальшому викладі, в основному виходить із класифікації П. Б. Ганнушкіна (1933), Г. Є. Сухарєвої (1959) і типів акцентуйованих особистостей у дорослих за K. Leongard (1964, 1968). Однак наша систематика відрізняється від попередніх двома особливостями, По-перше, вона призначена спеціально для підліткового віку. Усі типи описуються такими, якими вони в цьому віці постають. По-друге, вона охоплює психопатії, тобто патологічні відхилення характеру й акцентуації, тобто крайні варіанти норми…

Існують дві класифікації типів акцентуацій характеру.
Перша запропонована K. Leongard (1968) і друга – А. Є. Лічко (1977).
Приводимо співставлення цих класифікацій.

Тип акцентуйованої особистості за К. Леонгардом	Тип акцентуації характеру за А. Є. Лічко
Демонстративний	Істероїдний
Педантичний	Психастенічний
Застряваючий	–
Збудливий	Епілептоїдний
Гіпертимічний	Гіпертимний
Дистимічний	–
Афективно-лабільний	Циклоїдний
Афективно-екзальтований	Лабільний
Емотивний	Лабільний
Тривожний (боязкий)	Сенситивний
Екстравертований	Гіпертимно-конформний
Інтровертований	Шизоїдний
Інтровертований	Сенситивний
	Нестійкий
	Конформний
	Астено-невротичний

У класифікації К. Leonhard відсутні досить розповсюджені в підлітковому віці нестійкий і конформний типи, а також астено-невротичний тип. Дистимічний тип у його класифікації відповідає конституційно-депресивному типу за П. Б. Ганнушкіним (1933), а застрягаючий тип – паранойяльному, обидва вони в підлітковому віці практично не зустрічаються.

Далі будуть описані наступні типи психопатій й акцентуацій характеру в підлітковому віці: 1) гіпертимний, 2) циклоїдний, 3) лабільний, 4) астено-невротичний, 5) сенситивний, 6) психастенічний, 7) шизоїдний, 8) епілептоїдний, 9) істероїдний, 10) нестійкий, 11) конформний. Циклоїдний і конформний типи зустрічаються тільки у вигляді акцентуацій. Паранойяльний тип у підлітковому віці проявляється надзвичайно рідко, він розкривається в 30-40 років в період повної соціальної зрілості [Печерникова Т П., 1979].Астено-невротичний и психастенічний типи будуть представлені відносно коротко, як типи акцентуацій, на основі яких переважно можуть виникати відповідні неврози.

ГІПЕРТИМНИЙ ТИП

Цей тип психопатій детально описаний Schneider (1923) і П. Б. Ганнушкіним (1933) у дорослих і Г. Е. Сухарєвою (1959) у дітей і підлітків. П. Б. Ганнушкін дав цьому типу назву “конституційно-збуджений” і включив в групу циклоїдів…

Відомості від рідних свідчать, що з дитинства гіпертимні підлітки відрізняються значною рухливістю, товариськістю, балакучістю, надмірною самостійністю, схильністю до бешкетництва, нестачею почуття дистанції стосовно дорослих. З перших років життя вони скрізь вносять багато шуму, люблять компанії однолітків і прагнуть командувати ними. Вихователі дитячих установ скаржаться на їхню невгамовність…

Перші труднощі можуть виявитися при поступленні в школу. При добрих здібностях, живому розумі, умінні все схоплювати на лету виявляється непосидючість, незосередженість, недисциплінованість. Тому вчаться вони дуже нерівно – то блиснуть п’ятірками, то “нахапають” двійок…

Головна риса гіпертимних підлітків – майже завжди дуже гарний, навіть піднесений настрій. Лише зрідка і ненадовго ця сонячність затьмарюється спалахами роздратування, гніву, агресії. Причиною обурення, як правило, буває протидія з боку оточуючих, прагнення з їхнього боку надто круто подавити бажання і наміри підлітка, підпорядкувати його чужій волі. Іноді приводом для роздратування стає усвідомлення надто явних власних промахів і невдач. Спалахи роздратування і гніву частішають і посилюються в ситуації суворо регламентованого дисциплінарного режиму, який гіпертимні підлітки дуже важко переносять, а також коли вони опиняються на самоті, позбавлені товариства, широких контактів з ровесниками, можливості кудись застосувати вируючу в них енергію.

…Гарний настрій гіпертимних підлітків гармонійно поєднується з гарним самопочуттям, високим життєвим тонусом, нерідко квітучим зовнішнім виглядом. У них завжди гарний апетит і здоровий сон…

Реакція емансипації буває особливо виразною. Внаслідок цього з батьками, педагогами, вихователями легко виникають конфлікти. До них ведуть дріб’язковий контроль, повсякденна опіка, наставляння і моралі, “пророблення” у родині і на публічних зборах. Усе це звичайно викликає тільки посилення “боротьби за самостійність”, непослух, навмисне порушення правил і порядків. Намагаючись вирватися з-під опіки родини, гіпертимні підлітки охоче їдуть у табори, ідуть у туристські походи і т.п., але і там незабаром приходять у зіткнення із встановленим режимом і дисципліною. Як правило, виявляється схильність до самовільних відлучень, іноді тривалих. Справжні втечі з дому в гіпертимів зустрічаються нечасто…

Реакція групування відбувається не тільки під знаком постійного тяжіння до компаній однолітків, але і прагнення до лідерства в цих компаніях…

Нестримний інтерес до всього навколо робить гіпертимних підлітків нерозбірливими у виборі знайомств. Контакт із випадковими зустрічними не представляє для них проблеми. Спрямовуючи себе туди, де “кипить життя”, вони часом можуть опинитися в несприятливому середовищі, потрапити в асоціальну групу. Всюди вони швидко освоюються, переймають манери, звичаї, поведінку, одяг, модні “хобі”…

Алкоголізація представляє для гіпертимів серйозну небезпеку з підліткового віку. Випивають вони в компаніях із приятелями. Віддають перевагу неглибокій ейфоризуючій стадії сп’яніння, але легко стають на шлях частих і регулярних випивок…

Реакція захоплень відрізняється в гіпертимних підлітків багатством і розмаїтістю проявів, але головне – крайньою мінливістю хобі. Колекціонування змінюється азартними іграми, одне спортивне захоплення іншим, один гурток на інший, хлопчики нерідко на короткий час віддають увагу технічним захопленням, дівчатка – художній самодіяльності…

Акуратність аж ніяк не є їхньою відмітною рисою ні в заняттях, ні у виконанні обіцянок, ні, що особливо впадає в око, у грошових справах. Розраховувати вони не вміють і не хочуть, охоче беруть у борг, відганяючи від себе неприємну думку про наступний розрахунок. Люблять “пошикувати”, легко піддаються на сумнівні авантюри.

Завжди гарний настрій і високий життєвий тонус створюють сприятливі умови для переоцінки своїх здібностей і можливостей. Надмірна впевненість в своїх силах спонукує “показати себе”, стати перед оточуючими у вигідному світлі, прихвальнути. Але їм притаманна щирість запалу, справжня впевненість у власних силах, а не натужне прагнення “показати себе більше, ніж є насправді”, як у натуральних істероїдів. Брехливість не є їхньою характерною рисою, вона може бути обумовлена необхідністю вивернутись у важкій ситуації….

Самооцінка гіпертимних підлітків відрізняється достатньою щирістю. Більшість рис свого характеру вони добре підмічають… Разом з тим іноді виступає бажання представити себе більш конформним до оточення, ніж це є насправді

Гіпертимно-нестійкий варіант психопатизації є найбільш частим. Тут прагнення розваг, веселощів, ризикованих пригод більше виступає на перший план і штовхає до зневажання занять і роботи, на алкоголізацію і вживання наркотиків, на сексуальні ексцеси і делінквентність – в остаточному підсумку може привести до асоціального способу життя…

Вирішальну роль у тому, що на гіпертимній акцентуації виростає гіпертимно-нестійка психопатія, зазвичай відіграє родина. Як надмірна опіка – гіперпротекція, дріб’язковий контроль і жорстокий диктат, який ще й поєднується з неблагополуччям внутрісімейних відносин, так і гіпоопіка, бездоглядність можуть служити стимулами до розвитку гіпертимно-нестійкої психопатії.

Гіпертимно-істероїдний варіант відрізняється переважанням таких рис характеру як бажання прихвальнути, справити враження, покрасуватися перед іншими. На тлі гіпертимності поступово вимальовуються істероїдні риси. При зіткненні з життєвими труднощами, при невдачах, в небезпечних ситуаціях і при загрозі серйозних покарань виникає і бажання розжалобити інших (аж до демонстративних суїцидних дій), і справити враження своєю незвичайністю, і похвастатися, “пустити пил в очі”. Можливо, в розвитку цього типу також найважливішу роль відіграє середовище. Виховання по типу “кумира родини” (Гиндикин, 1961), потакання примхам у дитинстві, надмір похвал з приводу мнимих і дійсних здібностей і талантів, звичка завжди бути на виду, сформована батьками, а іноді і неправильними діями вихователів, обумовлюють в підлітковому періоді труднощі, які можуть виявитися нездоланними…

Гіпертимно-експлозивний варіант психопатизації відрізняється посиленням рис афективної вибуховості. Спалахи роздратування і гніву, нерідко властиві гіпертимам, коли вони зустрічають протидію чи терплять невдачі, тут стають особливо бурхливими і виникають з найменшого приводу. На висоті афекту нерідко втрачається контроль над собою: лайка і погрози вириваються без будь-якого врахування обставин, в агресії власні сили не порівнюються із силами об’єкта нападу, а опір може досягати “буйної шаленості”. Все це звичайно дозволяє говорити про формування психопатії збудливого типу. Це поняття, як нам уявляється, має на увазі дуже збірну групу. Подібність гіпертимної експлозивності з експлозивністю епілептоїдів залишається чисто зовнішньою: тут в наявності значна відхідливість, схильність легко прощати образи і навіть дружити з тим, з ким тільки що був у сварці. Відсутні й інші епілептоїдні риси. Можливо, у формуванні цього варіанту психопатизації істотну роль можуть відігравати не настільки рідкі в хлопчиків гіпертимного типу черепно-мозкові травми, навіть легкі, але повторні…

ЦИКЛОЇДНИЙ ТИП

Як відомо, цей тип був описаний у 1921 р. Kretschmer і спершу став широко використовуватися в психіатричних дослідженнях. П. Б. Ганнушкін (1933) включив у “групу циклоїдів” чотири типи психопатів: “конституційно-депресивних”, “конституційно-збуджених” (гіпертимних), циклотимиків і емотивно-лабільних. Циклотимія ним розглядалася як тип психопатії…

…В підлітковому віці можна зустрічати два варіанти циклоїдної акцентуації: типові і лабільні циклоїди.

Типові циклоїди в дитинстві нічим не відрізняються від однолітків або частіше справляють враження гіпертимів. З настанням пубертатного періоду (у дівчаток це може збігтися з менархе) виникає перша субдепресивна фаза. Її характеризує схильність до апатії і дратівливості. З ранку відчувається млявість і занепад сил, все валиться з рук. Те, що раніше давалося легко і просто, тепер вимагає неймовірних зусиль. Важче стає вчитися. Товариство починає обтяжувати, компанії однолітків уникаються, пригоди і ризик втрачають будь-яку привабливість. Колись гучні і жваві підлітки в ці періоди стають млявими домосідами. Знижується апетит, але замість притаманного вираженим депресіям безсоння нерідко спостерігається сонливість (Озерецковский, 1972). Співзвучно настрою все набуває песимістичного забарвлення. Дрібні неприємності і невдачі, кількість яких починає збільшуватися через падіння працездатності, переживають вкрай важко. На зауваження і докори нерідко відповідають роздратуванням, часом брутальністю і гнівом, впадаючи, в глибині душі, у ще більшу зневіру. Серйозні невдачі і дорікання оточуючих можуть поглибити субдепресивний стан або викликати гостру афективну реакцію із суїцидними спробами. Звичайно лише в цьому випадку циклоїдні підлітки попадають під спостереження психіатра…

У типових циклоїдів фази зазвичай нетривалі – два-три тижні…

У циклоїдних підлітків є свої “місця найменшого опору”. Найважливішим з них, імовірно, є нестійкість до корінної ломки життєвого стереотипу. Цим, очевидно, пояснюються притаманні циклоїдам затяжні субдепресивні реакції на першому курсі вищих навчальних закладів (Строгонов, 1973). Різка зміна характеру навчального процесу, видима легкість перших студентських днів, відсутність щоденного контролю з боку викладачів, який змінюється необхідністю засвоїти в короткий строк заліково-екзаменаційної сесії набагато об’ємніший, ніж у школі, матеріал, – усе це ламає прищеплений попередніми десятиліттями навчальний стереотип. Здатність в період підйому на лету засвоювати матеріал шкільної програми тут виявляється недостатньою. Упущене приходиться надолужувати посиленими заняттями, а в субдепресивній фазі і це не приводить до бажаних результатів. Перевтома й астенія затягують субдепресивну фазу, з’являється відраза до навчання і до розумової роботи взагалі.

Лабільні циклоїди, на відміну від типових, багато в чому наближаються до лабільного (емоційно-лабільного чи реактивно-лабільного) типу. Фази тут набагато коротші – кілька “гарних” днів змінюють кілька “поганих”. “Погані” дні більш відмічені дурним настроєм, ніж млявістю, знесиленням чи незадовільним самопочуттям. В межах одного періоду можливі короткі переміни настрою, викликані відповідними звістками чи подіями. Але, на відміну від описуваного далі лабільного типу, немає надмірної емоційної реактивності, постійної готовності настрою легко і круто змінюватися від незначних причин.

Підліткові поведінкові реакції в циклоїдів, як типових, так і лабільних, зазвичай виражені помірно. Емансипаційні устремління і реакції групування з однолітками підсилюються в період підйому. Захоплення відрізняються нестійкістю – в субдепресивні періоди їх закидають, у період підйому знаходять нові або повертаються до колишніх закинутих. Помітного зниження сексуального потягу в субдепресивній фазі самі підлітки як правило не відзначають, хоча, за спостереженням близьких, сексуальні інтереси в “погані дні” гаснуть. Виражені порушення поведінки (делінквентність, втечі з дому, знайомство з наркотиками) мало властиві циклоїдам. До алкоголізації в компаніях вони виявляють схильність в періоди підйому. Суїцидальна поведінка у вигляді афективних (але не демонстративних) спроб або справжніх замахів можлива в субдепресивній фазі.

Самооцінка характеру в циклоїдів формується поступово, в міру того, як накопичується досвід “хороших” та “поганих” періодів. У підлітків цього досвіду ще немає, і тому самооцінка може бути ще дуже неточною…

Очевидно, в силу якихось ендогенних закономірностей гіпертимний тип може трансформуватися в циклоїдний – на фоні постійної до цього гіпертимності з’являються короткі субдепресивні фази.

ЛАБІЛЬНИЙ ТИП

Цей тип найбільше повно описаний під різними найменуваннями “емоційно-лабільний”, (Schneider, 1923),”реактивно-лабільний” (П. Б. Ганнушкин, 1933) чи “емотивний” (Leongard, 1968). В систематиці психопатій у дітей Г.Є.Сухарєвої (1959) цей тип відсутній, однак в описаній картині “загального” або “гармонійного” інфантилізму містяться майже всі притаманні лабільному типу ознаки.

У дитинстві лабільні підлітки, як правило, особливо не виділяються серед однолітків. Лише в деяких виявляється схильність до невротичних реакцій. Однак майже у всіх дитинство наповнене інфекційними захворюваннями, які провокуються умовно-патогенною флорою. Часті ангіни, безупинні “застуди”, хронічні пневмонії, ревматизм, пієлоцистити, холецистити й інші захворювання хоча й протікають у неважких формах, але схильні приймати затяжний і рецидивуючий перебіг. Можливо, фактор “соматичної інфантилізації” відіграє важливу роль у багатьох випадках формування лабільного типу.

Головна риса лабільного типу – крайня мінливість настрою. В цьому його суттєва відмінність від нестійкого типу, при якому основний дефект припадає на вольову сферу, де нестійкість стосується поведінки і вчинків.

Можна говорити про майбутнє формування лабільного типу у випадках, коли настрій змінюється занадто часто і надто круто, а приводи для цих корінних змін бувають незначними. Кимось неввічливо сказане слово, непривітний погляд випадкового співрозмовника, недоречний дощ, ґудзик, який відірвався від костюма здатні викликати в сум і похмурий настрій при відсутності яких-небудь серйозних неприємностей і невдач. У той же час якась приємна бесіда, цікава новина, скороминущий комплімент, вдало до випадку одягнений костюм, почуті від кого-небудь, хоча і малореальні, але привабливі перспективи можуть підняти настрій, навіть відвернути від справжніх неприємностей, поки вони знову чимось не нагадають про себе. При психіатричному огляді під час відвертих і хвилюючих бесід, коли приходиться торкатися найрізноманітніших сторін життя, протягом півгодини можна не раз бачити готові навернутися сльози, які змінюються на радісну посмішку.

Настрою притаманні не тільки часті і різкі зміни, але і значна їх глибина. Від настрою даного моменту залежать і самопочуття, і апетит, і сон, і працездатність, і бажання побути одному або тільки разом із близькою людиною або ж окунутися в шумне товариство, в компанію, на люди. Відповідно настрою і майбутнє то малюється райдужними фарбами, то уявляється сірим і сумним, і минуле виринає то як низка приємних спогадів, то здається повністю складається з невдач, помилок і несправедливостей. Ті самі люди, те саме оточення здаються то милим, цікавим і привабливим, то обридлим, нудним і потворними, наділеним різними недоліками.

Маловмотивована зміна настрою іноді створює враження поверховості і легковажності. Але це судження не відповідає істині. Представники лабільного типу здатні на глибокі почуття, на велику і щиру прихильність. Це насамперед проявляється в їхньому відношенні до рідних і близьких, але лише до тих, від кого вони самі отримують любов, турботу й увагу. До них прихильність зберігається незважаючи на легкість і частоту скороминущих сварок.

Не менш властива лабільним підліткам і віддана дружба. В другові вони мимоволі шукають психотерапевта. Вони воліють дружити з тими, хто в хвилини смутку і невдоволення здатний відволікти, втішити, розповісти щось цікаве, підбадьорити, переконати, що “все не так страшно”, але й у той же час у хвилини емоційного підйому легко відгукнутися на радість і веселощі, задовольнити потребу в співпереживанні.

Лабільні підлітки дуже чутливі до всілякого роду знаків уваги, подяки, похвал і заохочень – все це приносить їм щиру радість, але зовсім не спонукує до зарозумілості чи самовдоволення. Зауваження, осуд, догани, нотації глибоко переживаються і здатні зіштовхнути у безпросвітну зневіру. Справжні неприємності, втрати, нещастя лабільні підлітки переносять надзвичайно важко, виявляючи схильність до реактивних депресій, важких невротичних зривів.

Реакція емансипації в лабільних підлітків виражена дуже помірно. Їм добре в родині, якщо вони відчувають там любов, тепло і затишок. Емансипаційна активність виявляється у вигляді коротких спалахів, обумовлених капризами настрою і зазвичай трактується дорослими як проста впертість…

Їм чужий і оп’яняючий азарт ігор, і скрупульозна ретельність колекціонування, і наполегливе вдосконалювання сили, спритності умінь і висоти витончених інтелектуально-естетичних насолод…

Самооцінка відрізняється щирістю (Ефременкова, Іванов, 1971). Лабільні підлітки добре знають особливості свого характеру, знають, що вони – “люди настрою” і що від настрою в них залежить все. Віддаючи собі звіт про слабкі сторони своєї натури, вони не намагаються щось приховати чи затушувати, а ніби пропонують навколишнім приймати їх такими, які вони є. У тому, як відносяться до них оточуючі, вони виявляють на диво гарну інтуїцію – відразу, при першому контакті відчуваючи, хто до них прихильний, хто байдужний, а в кому таїться хоч крапля недоброзичливості чи ворожості. Відповідне ж відношення виникає і у них, причому негайно і без спроб його приховати…

“Слабким місцем” цього типу є відцурання з боку емоційно значимих осіб, втрата близьких, вимушена розлука з ними.

Даний тип акцентуації часто поєднується з вегетативною лабільністю і схильністю до алергічних реакцій.

АСТЕНО-НЕВРОТИЧНИЙ ТИП

Антено-невротичний тип правомірно розглядати як одну із різновидностей акцентуацій, яка сприяє невротичним реакціям, особливо неврастенічного кола.

У підлітків астено-невротичного типу з дитинства нерідко виявляються ознаки невропатії – неспокійний сон і поганий апетит, примхливість, лякливість, плаксивість, іноді нічні страхи, нічний енурез, заїкуватість і т.п.

Головними рисами астено-невротичної акцентуації є підвищена втомлюваність, дратівливість і схильність до іпохондричності. Втомлюваність особливо виявляється при розумових заняттях. Помірні фізичні навантаження переносяться краще, однак фізичні перенапруження, наприклад в обстановці спортивних змагань, виявляються нестерпними. Дратівливість неврастеніків істотно відрізняється від гнівливості епілептоїдів і запальності гіпертимів і найбільше подібна на афективні спалахи в підлітків лабільного типу. Роздратування, нерідко з незначного приводу, легко виливається на оточуючих, які, часто випадково, потрапили під гарячу руку, і настільки ж легко змінюється каяттям і навіть слізьми. На відміну від епілептоїдів афект не відрізняється ні поступовим наростанням, ні силою, ні тривалістю. На відміну від запальності гіпертимів приводом для спалахів зовсім не обов’язково служить виникаюча протидія, бурхливого шаленства афект також не досягає. Схильність до іпохондризації є особливо типовою рисою. Такі підлітки уважно прислухаються до своїх тілесних відчуттів, украй піддаються ятрогенії, охоче лікуються, вкладаються в постіль, піддаються оглядам. Найбільш частим джерелом іпохондричних переживань, особливо в хлопчиків, стає серце (Кургановский, 1965).

Делінквентність, втечі з дому, алкоголізація й інші порушення поведінки підліткам астено-невротичного типу не властиві. Але це не означає, що специфічно підліткові поведінкові реакції в них відсутні. Прагнення до емансипації чи тяга до групування з однолітками, не одержуючи прямого вираження в силу астенічності, втомлюваності і т.п., можуть поволі підігрівати маловмотивовані спалахи роздратування стосовно батьків, вихователів, старших взагалі, спонукати до обвинувачення батьків у тому, що їхньому здоров’ю приділяється мало уваги, чи ж породжувати глуху ворожість до однолітків, у яких специфічно-підліткові поведінкові реакції виражаються прямо і відкрито. Сексуальна активність зазвичай обмежується короткими і швидко виснажуваними спалахами. До однолітків тягнуться, нудьгують без їхньої компанії, але швидко від них втомлюються і шукають відпочинку, самітності або товариства з близьким другом.

Самооцінка астено-невротичних підлітків зазвичай відображає їхні іпохондричні установки. Вони відмічають залежність поганого настрою від поганого самопочуття, поганий сон вночі і сонливість вдень, розбитість вранці. В думках про майбутнє центральне місце займають турботи про власне здоров’я. Вони усвідомлюють також, що втомлюваність і дратівливість глушать їхній інтерес до нового, роблять нестерпними критику і заперечення, обмежуючі їх правила. Однак далеко не всі особливості відносин підмічаються досить добре…

СЕНСИТИВНИЙ ТИП

Ще в 1917 році E.Kretschmer, описав одну із форм реактивного психозу, який розвивався у осіб особливого складу: надмірна вразливість і чутливість поєднуються у них з високими моральними вимогами до самих себе, з “етичною скрупульозністю”. Під ударами долі вони легко стають вкрай обережними, підозріливими і замкнутими. П.Б.Ганнушкін (1933) підмітив, що за всім цим, стоїть виражене почуття “власної недостатності”…

З дитинства виявляється лякливість і боязкість. Такі діти часто бояться темряви, цураються тварин, страшаться залишитися одні. Вони стороняться занадто жвавих і гучних однолітків, не люблять надмірно рухливих і бешкетних ігор, ризикованих витівок, уникають великих дитячих компаній, відчувають боязкість і сором’язливість серед сторонніх, у новій обстановці і взагалі не схильні до легкого спілкування з незнайомими людьми. Усе це іноді робить враження замкнутості, відгородженості від навколишнього і змушує підозрювати властиві шизоїдам аутистичні схильності. Однак з тими, до кого ці діти звикли, вони досить товариські. Вони нерідко віддають перевагу іграм з молодшими за себе, почуваючи себе серед них впевненіше і спокійніше. Не виявляється також властивий шизоїдам ранній інтерес до абстрактних знань, “дитяча енциклопедичність”. Багато хто з них охоче віддають перевагу не читанню, а тихим іграм, малюванню, ліпленню. До рідних вони іноді виявляють надзвичайну прихильність, навіть при холодному відношенні чи суворому поводженні з їх боку. Відрізняються слухняністю, часто вважаються “домашньою дитиною”.

Школа лякає їх скупченням однолітків, шумом, метушнею, суєтою і бійками на змінах, але, звикнувши до одного класу і навіть страждаючи від деяких однокласників, вони неохоче переходять в інший колектив. Вчаться зазвичай старанно. Лякаються всілякого роду контрольних, перевірок, іспитів. Нерідко соромляться відповідати перед класом, боячись збитися, викликати сміх, чи, навпаки, відповідають набагато менше того, що знають, щоб не прославитися вискочкою чи надмірно старанним учнем серед однокласників.

Початок пубертатного періоду звичайно проходить без особливих ускладнень. Труднощі адаптації частіше виникають в 16-19 років. Саме в цьому віці виступають обидві головні якості сенситивного типу, відзначені П. Б. Ганнушкіним, – “надзвичайна вразливість” і “різко виражене почуття власної неспроможності” (Ганнушкин, 1964).

Реакція емансипації в сенситивних підлітків буває виражена досить слабко. До рідних зберігається дитяча прихильність. До опіки старших відносяться не тільки терпимо, але навіть охоче їй підкоряються. Докори, нотації і покарання з боку близьких скоріше викликають сльози, каяття і навіть розпач, ніж звичайно притаманний підліткам протест…

Рано формується почуття обов’язку, відповідальності, високих моральних і етичних вимог і до оточуючих, і до самого себе. Однолітки жахають брутальністю, жорстокістю, цинічністю. У собі ж бачать безліч недоліків, особливо в області якостей морально-етичних і вольових. Джерелом каяттів у підлітків чоловічої статі найчастіше служить досить частий у цьому віці онанізм. Виникають самозвинувачення в “мерзенності” і “розпусті”, жорстокі докори себе у нездатності утриматися від пагубної звички. Онанізму приписуються також власне слабовілля у всіх областях, боязкість і сором’язливість, невдачі у навчанні внаслідок нібито слабнучої пам’яті або притаманна іноді періоду росту худорба, диспропорційність статури і т.п.

Почуття власної неповноцінності в сенситивних підлітків робить особливо вираженою реакцію гіперкомпенсації. Вони шукають самоствердження не осторонь від слабких місць своєї натури, не в областях, де можуть розкритися їхні здібності, а саме там, де особливо відчувають свою неповноцінність. Дівчатка прагнуть показати свою веселість. Боязкі і сором’язливі хлопчики натягають на себе личину розв’язності і навіть навмисної зарозумілості, намагаються показати свою енергію і волю. Але як тільки ситуація зненацька для них вимагає сміливої рішучості, вони негайно ж пасують. Якщо вдається встановити з ними довірчий контакт і вони відчувають від співрозмовника симпатію і підтримку, то за маскою, що спала, “все байдуже” виявляється життя, повне докорів і самобичування, тонка чутливість і непомірно високі вимоги до самого себе. Неждана турбота і співчуття можуть перемінити зарозумілість і браваду на бурхливий потік сліз.

У силу тієї ж реакції гіперкомпенсації сенситивні підлітки виявляються на громадських посадах (старости і т.п.). Їх висувають вихователі, прихилені слухняністю і старанністю. Однак їх вистачає лише на те, щоб з великою особистою відповідальністю виконувати формальну сторону дорученої їм функції, але неформальне лідерство в таких колективах дістається іншим. Намір позбутися від боязкості і слабовілля штовхає хлопчиків до занять силовими видами спорту: боротьбою, гантельною гімнастикою і т.п.

На відміну від шизоїдів сенситивні підлітки не відгороджуються від товаришів, не живуть в уявлюваних фантастичних групах і не здатні бути “білою вороною” у звичайному підлітковому середовищі. Вони розбірливі у виборі приятелів, віддають перевагу близькому другу перед великою компанією, дуже прив’язливі в дружбі. Деякі з них люблять мати більш старших за віком друзів. Звичайна підліткова група жахає їх пануючими там шумом, розв’язністю, брутальністю…

Ні до алкоголізації, ні до вживання наркотиків, ні до делінквентної поведінки сенситивні підлітки не схильні. Сенситивні юнаки, як правило, навіть не курять, алкогольні напої ж здатні вселяти їм відразу…

Самооцінка сенситивних підлітків відрізняється досить високим рівнем об’єктивності. Підмічається притаманна з дитинства образливість і чутливість, сором’язливість, яка особливо заважає подружитися з ким хочеться, невміння бути ватажком, заводилою, душею компанії, ворожість до авантюр і пригод, усілякого роду ризику і гострих відчуттів, відраза до алкоголю, нелюбов до флірту і залицянь. Вони підкреслюють, що не схильні ні легко сваритися, ні швидко миритися. У багатьох з них є проблеми, до яких вони не можуть визначити свого відношення або не хочуть зробити це. Найчастіше цими проблемами є відношення до друзів, до свого оточення, до критики на свою адресу, до грошей, до спиртних напоїв. Очевидно, все це буває пов’язане з забарвленими емоціями, затаєними переживаннями. Відчуваючи відразу до неправди і маскування, сенситивні підлітки віддають перевагу відмові перед неправдою.

Слабкою ланкою сенситивних особистостей є відношення до них оточуючих. Нестерпною для них виявляється ситуація, коли вони стають об’єктом глузувань чи підозри в непорядних вчинках, коли на їхню репутацію падає найменша тінь або коли вони піддаються несправедливим звинуваченням…

ПСИХАСТЕНІЧНИЙ ТИП

Цей тип, так само як і антено-невротичний, відноситься до тісного стико психопатій і неврозів.. Психастенічна особистість особливо схильна до розвитку того варіанту неврозу нав’язливих станів, який у підлітків позначається обсесивно-фобічний.

Психастенічні прояви в дитинстві незначні й обмежуються боязкістю, лякливістю, моторною неспритністю, схильністю до розумувань і ранніми “інтелектуальними інтересами”…

Іноді вже в дитячому віці виявляються нав’язливі явища, особливо фобії – острах незнайомих людей і нових предметів, темряви, острах виявитися за замкненими дверима і т. п. Рідше можна спостерігати появу нав’язливих дій, невротичних тиків і т.п.

Критичним періодом, коли психастенічний характер розгортається майже у всій своїй повноті, є перші класи школи. В ці роки безтурботне дитинство змінюється першими вимогами до почуття відповідальності. Подібні вимоги представляють один із самих чуттєвих ударів для психастенічного характеру. Виховання в умовах “підвищеної відповідальності”, коли батьки покладають недитячі турботи по нагляду і догляду за молодшими чи безпомічними старими, становище старшого серед дітей у важких матеріальних і побутових умовах сприяють становленню психастенії (Сухарева, 1959)…

Головними рисами психастенічного типу в підлітковому віці є нерішучість і схильність до розумувань, тривожна надумливість і любов до самоаналізу і, нарешті, легкість утворення обсесій – нав’язливих страхів, побоювань, дій, ритуалів, думок, уявлень.

Тривожна надумливість психастенічного підлітка відрізняється від подібних рис астено-невротичного і сенситивного типів. Якщо астено-невротичному типу притаманний страх за своє здоров’я (іпохондрична спрямованість надумливості і тривоги), а для сенситивного типу властиве занепокоєння з приводу відношення, можливих глузувань, пересудів, несприятливої думки про себе оточуючих (релативна спрямованість надумливості і тривоги), то побоювання психастеніка цілком адресуються до можливого, навіть до малоймовірного в майбутньому (футуристична спрямованість). Як би чого не трапилося жахливого і непоправного, як би не відбулося якого-небудь непередбаченого нещастя з ними самими, а ще страшніше з тими близькими, до яких вони виявляють патологічну прихильність. Небезпеки реальні і незгоди, які вже сталися, лякають набагато менше. У підлітків особливо характерною буває тривога за матір – як би вона не занедужала і не вмерла, хоча її здоров’я нікому не вселяє ніяких побоювань, як би не потрапила в катастрофу, не загинула б під транспортом. Якщо мати спізнюється з роботи, десь без попередження затрималася, психастенічний підліток не знаходить собі місця.

Захистом від постійної тривоги за майбутнє стають спеціально вигадані прикмети і ритуали. Якщо, наприклад, крокуючи в школу, обходити всі люки, не наступаючи на їхні кришки, то не провалишся на іспитах, якщо не доторкатися до ручок дверей, то не заразишся і не занедужаєш, якщо при всякому спалаху страху за матір вимовляти про себе самим придумане заклинання, то з нею нічого не трапиться і т.п. Іншим захистом стає спеціально вироблений педантизм і формалізм…

Нерішучість і розумування в психастенічного підлітка йдуть поряд. Такі підлітки бувають сильні на словах, але не в діях. Усілякий самостійний вибір, який би малозначимий він не був, – наприклад, який фільм піти подивитися в неділю, – може стати предметом довгих і болісних вагань. Однак уже прийняте рішення повинне бути негайно виконане. Чекати психастеніки не вміють, виявляючи дивне нетерпіння. У психастенічних підлітків нерідко приходиться бачити реакцію гіперкомпенсації стосовно своєї нерішучості і схильності до сумнівів. Ця реакція виявляється в них самовпевненими і безапеляційними судженнями, перебільшеною рішучістю і поспішністю дій у моменти, коли потрібна некваплива обачність і обережність. Виникаючі внаслідок цього невдачі ще більше підсилюють нерішучість і сумніви.

Схильність до самоаналізу найбільше поширюється на міркування з приводу мотивів своїх вчинків і дій, проявляється в компанії в своїх відчуттях і переживаннях.

Фізичний розвиток психастеніків зазвичай залишає бажати кращого. Спорт, як і всі ручні навички, дається їм погано. Звичайно в психастенічних підлітків особливо слабкі і неспритні руки при більш сильних ногах. Тому залучення до спорту краще починати з бігу, стрибків, лиж і т.п., що такому підлітку полегшує можливість утвердитися…

Всі форми прояву підліткових порушень поведінки невластиві психастенікам. Ні делінквентність, ні втечі з будинку, ні алкоголь, ні наркотики, ні навіть суїцидальна поведінка у важких ситуаціях не зустрічаються. Їхнє місце, очевидно, цілком витиснули нав’язливості, мудрування і самоаналіз.

Самооцінка, незважаючи на схильність до самоаналізу, далеко не завжди буває правильною. Часто виступає тенденція знаходити в себе найрізноманітніші риси характеру, включаючи зовсім невластиві (наприклад, істероїдні)…

ШИЗОЇДНИЙ ТИП

Назва “шизоїд” звичайно приписується Kretschmer (1921), хоча вперше була вжита в 1917 р. Ельмігером (цит. по Т. И. Юдину, 1926), але саме завдяки першому вона стала найбільш розповсюдженою для позначення цього типу характеру…

Найбільш істотною рисою даного типу вважається замкнутість (Kahn 1926), відгородженість від навколишнього, нездатність або небажання встановлювати контакти, зниження потреби в спілкуванні. Поєднання суперечливих рис в особистості й поведінці – холодності й витонченої чутливості, упертості й піддатливості, настороженості й легковір’я, апатичної бездіяльності й напористої цілеспрямованості, нетовариськості й несподіваній назойливості, сором’язливості й безтактності, надмірних прихильностей і невмотивованих антипатій, раціональних міркувань і нелогічних вчинків, багатства внутрішнього світу й безбарвності його зовнішніх проявів – все це змусило говорити про відсутність “внутрішньої єдності”. Н. Asperger (1944) звернув увагу на нестачу інтуїції як на головну рису цього типу характеру. Під інтуїцією тут варто розуміти насамперед користування неусвідомленим минулим досвідом.

… Шизоїдні риси виявляються раніше, ніж особливості характеру всіх інших типів. З перших дитячих років вражає дитина, яка любить гратися одна, не тягнеться до однолітків, уникає гучних забав, воліє триматися серед дорослих, іноді подовгу мовчки слухає їхні бесіди. До цього іноді додається якась холодність і недитяча стриманість…

Підлітковий період є найважчим для шизоїдної психопатії.

З настанням статевого дозрівання всі риси характеру виступають з особливою різкістю. Замкнутість, відгородженість від однолітків впадають в око. Іноді духовна самітність навіть не обтяжує шизоїдного підлітка, який живе у своєму світі, своїми незвичайними для інших інтересами і захопленнями, відносячись із поблажливою зневагою або явною ворожістю до всього, що наповнює життя інших підлітків. Але частіше шизоїди страждають самі ж від своєї замкнутості, самітності, нездатності до спілкування, неможливості знайти собі друга по душі. Невдалі спроби зав’язати приятельські відносини, мимозоподібна чутливість у моменти їхнього пошуку, швидка виснажуваність у контакті (“не знаю про що ще говорити”) нерідко спонукають до ще більшого замкнутості в собі.

Недолік інтуїції виявляється відсутністю “безпосереднього відчуття дійсності” (Ганнушкин, 1933), невмінням проникнути в чужі переживання, вгадати бажання інших, здогадатися про неприязне відношення до себе чи, навпаки, про симпатію і прихильність, вловити той момент, коли не слід нав’язувати свою присутність і коли, навпаки, треба вислухати, поспівчувати, не залишати співрозмовника із самим собою.

До дефіциту інтуїції варто додати тісно з ним пов’язану нестачу співпереживання – невміння розділяти радість і сум іншого, зрозуміти образу, відчути чуже хвилювання і занепокоєння. Іноді це позначають як слабість емоційного резонансу. Нестача інтуїції і співпереживання обумовлює, імовірно, те, що називають холодністю шизоїдів. Їхні вчинки можуть бути жорстокими, що скоріше зв’язано з нездатністю ввійти в страждання інших, ніж бажанням одержати садистичну насолоду. До гами шизоїдних особливостей можна додати невміння переконувати своїми словами інших (Каменева, 1974).

Внутрішній світ майже завжди закритий від сторонніх поглядів. Лише перед деякими обраними завіса може раптово піднятися, але завжди не до кінця, і настільки ж неждано знову упасти. Шизоїд нерідко розкривається перед людьми малознайомими, навіть випадковими, але чимось імпонуючими його примхливому вибору. Але він може назавжди залишитися схованою, незрозумілою річчю в собі для близьких чи тих, хто знає його багато років. Багатство внутрішнього світу властиве далеко не всім шизоїдним підліткам і, звичайно, пов’язане з певним інтелектом або талантом. Тому далеко не кожний з них може послужити ілюстрацією слів (Kretschmer, 1921) про подібність шизоїдів до “позбавлених прикрас римських вілл, ставні яких закриті від яскравого сонця, але в сутінках яких справляються розкішні бенкети”. Але у всіх випадках внутрішній світ шизоїдів буває заповнений захопленнями і фантазіями…

Неприступність внутрішнього світу і стриманість у прояві почуттів роблять незрозумілими і несподіваними для оточення багато вчинків шизоїдів, тому що усе, що їм передувало, – весь хід переживань і мотивів – залишилося схованим. Деякі витівки носять характер дивацтва, але, на відміну від істероїдів, вони не служать меті привернути до себе загальна увагу.

Реакція емансипації нерідко виявляється дуже своєрідно. Шизоїдний підліток може довго терпіти дріб’язкову опіку в побуті, підкорятися встановленому для нього розпорядку життя і режиму, але реагувати бурхливим протестом на найменшу спробу вторгнутися без дозволу у світ його інтересів, захоплень і фантазій. Разом з тим емансипаційні устремління легко можуть обертатися соціальною нонконформністю – обуренням з приводу існуючих правил і порядків, глузуваннями над розповсюдженими навколо ідеалами, духовними цінностями, інтересами, злостивістю з приводу “відсутності волі”. Подібного роду судження можуть довго і потай виношуватися і зненацька для навколишніх реалізуватися в публічних виступах чи рішучих діях. Найчастіше вражає прямолінійна критика інших осіб без врахування її наслідків для себе.

Як правило, шизоїдні підлітки стоять особняком від компаній однолітків. Їхня замкнутість утруднює вступ в групу, а їхня непіддатливість загальному впливу, загальній атмосфері, їх неконформність не дозволяють ні злитися з групою, ні підкоритися їй. Потрапивши ж у підліткову групу, нерідко випадково, вони залишаються у ній білими воронами. Іноді вони зазнають глузувань і навіть жорстоких переслідувань з боку однолітків, іноді ж, завдяки своїй незалежності, холодній стриманості, несподіваному умінню постояти за себе, вони вселяють повагу і змушують дотримуватись дистанції. Успіх в групі однолітків може виявитися в сфері таємних мрій шизоїдного підлітка. В своїх фантазіях він створює подібні групи, де займає становище вождя й улюбленця, де почуває себе вільно і легко й одержує ті емоційні контакти, яких не двистачає йому в реальному житті.

Реакція захоплення в шизоїдних підлітків виступає зазвичай яскравіше, ніж всі інші специфічні поведінкові реакції цього віку. Захоплення нерідко відрізняються незвичайністю, силою і стійкістю. Найчастіше приходиться зустрічати інтелектуально-естетичні хобі. Більшість шизоїдних підлітків любить книги, вони поглинають їх запоєм, читанню віддають перевагу перед всіма іншими розвагами. Вибір для читання може бути строго вибірковим – тільки певна епоха з історії, тільки певний жанр літератури, певний напрям у філософії і т.п. Взагалі в інтелектуально-естетичних хобі вражає примхливість вибору предмета. Приходилося зустрічати в сучасних підлітків захоплення санскритом, китайськими ієрогліфами, давньоєврейською мовою, змальовуванням порталів соборів і церков, генеалогією дому Романових, органною музикою, зіставленням конституцій різних держав і різних часів і т.д. і т.п. Усе це ніколи не робиться напоказ, а тільки для себе. Захопленнями діляться, якщо зустрічають щирий інтерес. Часто притаюють їх, боячись нерозуміння і глузувань. При менш високому рівні інтелекту і естетичних домагань справа може обмежитися менш вишуканими, але не менш дивними предметами захоплень…

На другому місці стоять хобі мануально-тілесного типу. Незграбність, незручність, негармонійність моторики, нерідко приписувана шизоїдам, зустрічається далеко не завжди, а завзяте прагнення до тілесного вдосконалення може згладити ці недоліки. Систематичні заняття гімнастикою, плавання, велосипед, вправи йогів поєднуються зазвичай з відсутністю інтересу до колективних спортивних ігор. Місце захоплень можуть займати самотні багатогодинні піші чи велосипедні прогулянки. Деяким шизоїдам добре даються тонкі ручні навички – гра на музичних інструментах, прикладне мистецтво – усе це також може скласти предмет захоплень…

Самооцінка шизоїдів відрізняється констатацією того, що пов’язане із замкнутістю, самітністю, труднощами контактів, нерозумінням з боку навколишніх. Відношення до інших проблем оцінюється набагато гірше. Суперечливості своєї поведінки вони зазвичай не помічають або не надають їм значення. Люблять підкреслювати свою незалежність і самостійність…

ЕПІЛЕПТОЇДНИЙ ТИП

Ще в 1910 році Ремер виділив групу психопатів, які відрізнілися збудливістю, гнівливістю, схильністю до запоїв і сексуальною розпущеністю. Однак опис цього типу характеру пов’язується з іменем F.Minkowska (1923), чия назва “епілептоїдний” була дана на основі схожості зі змінами особистості, які виникають у деяких хворих на епілепсію.

Головними рисами епілептоїдного типу є схильність до дисфорій, і тісно зв’язана з ними афективна вибуховість, напружений стан інстинктивної сфери, іноді сягаючий аномалії потягів, а також в’язкість, тугорухливість, важкість, інертність, які накладають свій відбиток на всій психіці, – від моторики й емоційності до мислення й особистісних цінностей. Дисфорії, які тривають години і дні, характеризуються злісно-тужливим забарвленням настрою, наростаючим роздратування, пошуком об’єкта, на якому можна зірвати злість. Афективні розряди епілептоїда лише на перший погляд здаються раптовими. Їх можна порівняти з розривом парового котла, який перед цим довго і поступово закипав. Привід для вибуху може бути випадковим, зіграти роль останньої краплі. Афекти не тільки дуже сильні, але й тривалі – епілептоїд довго не може охолонути…

Картина епілептоїдної психопатії в частині випадків виявляється ще в дитинстві…

З перших років такі діти можуть довго, багато годин підряд плакати і їх неможливо буває ні втішити, ні відвернути, ні приструнити. В дитинстві дисфорії виявляються капризами, прагненням нарочито мучити оточуючих, хмурою озлобленістю. Рано можуть виявитися садистичні схильності – такі діти люблять мучити тварин, нишком бити і дражнити молодших і слабких, знущатися з безпомічних і нездатних дати відсіч. В дитячій компанії вони претендують не просто на лідерство, а на роль владаря, який встановлює свої правила ігор і взаємин, який диктує всім і все, але завжди на свою користь. Можна помітити також недитячу бережливість одягу, іграшок, “усього свого”. Будь-які спроби спокуситися на їхню дитячу власність викликають украй злісну реакцію.

В перші шкільні роки проявляється дріб’язкова скрупульозність у веденні зошитів, всього учнівського господарства, але ця підвищена акуратність перетворюється в самоціль і може цілком заслонити суть справи, саме навчання.

В переважній більшості випадків картина епілептоїдної психопатії розгортається лише в період статевого дозрівання від 12 до 19 років…

Афективні розряди можуть бути наслідком дисфорії – підлітки в цих станах нерідко самі шукають приводу для скандалу. Але афекти можуть бути і плодом тих конфліктів, які легко виникають у епілептоїдних підлітків внаслідок їхньої владності, непоступливості, жорстокості і себелюбності. Привід для гніву може бути малий і незначний, але він завжди поєднується хоча б з незначним обмеженням інтересів. В афекті виступає невтримна лють – цинічна лайка, жорстокі побої, байдужність до слабості і безпорадності супротивника і нездатність врахувати свою переважаючу силу. Епілептоїдний підліток у люті здатний з розмаху вдарити по обличчю стару бабку, зіштовхнути зі сходів малюка, який показав йому язика, кинутися з кулаками на завідомо більш сильного кривдника. У бійці виявляється прагнення бити супротивника по геніталіях. Вегетативний акомпанемент афекту також яскраво виражений – у гніві обличчя наливається кров’ю, виступає піт і т.д.

Інстинктивне життя в підлітковому віці виявляється особливо напруженим. Сексуальний потяг пробуджується із силою. Однак властива епілептоїдам підвищена турбота про своє здоров’я, “страх зарази” до пори до часу стримують випадкові зв’язки, змушують віддати перевагу більш-менш постійним партнерам. Любов у представників цього типу майже завжди буває забарвлена похмурими тонами ревнощів. Зрад як дійсних, так і мнимих, вони ніколи не прощають. Безневинний флірт трактується як тяжке зрадництво…

Реакція емансипації в епілептоїдних підлітків нерідко протікає дуже важко. Справа може доходити до повного розриву з рідними, у відношенні до яких виступає крайня озлобленість і мстивість. Епілептоїдні підлітки не тільки вимагають волі, самостійності, рятування від влади, але і “прав”, своєї частки майна, житла, матеріальних благ. При конфліктах з матір’ю і батьком вони можуть триматися за бабусь і дідусів, які їх балують, про піклуються них, їм потурають. На відміну від представників інших типів, епілептоїдні підлітки не схильні генералізувати реакцію емансипації з батьків на все старше покоління, на існуючі звичаї і порядки. Навпаки, перед начальством вони бувають готові на догідництво, якщо очікують підтримки або яких-небудь вигод для себе.

Реакція групування з однолітками тісно поєднана з прагненням до володарювання, тому охоче вишукується компанія з молодших, слабких, безвладних, не здатних дати відсіч. У групі такі підлітки хочуть встановити свої порядки, вигідні для них самих. Симпатіями вони не користаються, і їхня влада тримається на страху перед ними. Вони почувають себе нерідко на висоті в умовах твердого дисциплінарного режиму, де вміють догодити начальству, домогтися певних переваг, заволодіти формальними посадами, які дають у їхні руки якусь владу, встановити диктат над іншими і використовувати своє становище до власної вигоди. Їх бояться, але поступово проти них зріє бунт, у якийсь момент їх “підводять” і вони виявляються скинутими зі свого начальницького п’єдесталу.

Реакція захоплення звичайно буває виражена досить яскраво. Майже всі епілептоїди віддають данину азартним іграм. У них пробуджується майже інстинктивна тяга до збагачення. Колекціонування їх зацікавлює також насамперед матеріальною цінністю зібраного. У спорті привабливим здається те, що дозволяє розвинути фізичну силу. Рухливі колективні ігри даються їм погано. Вдосконалювання ручних навичок, особливо якщо це обіцяє певні матеріальні блага (прикладне мистецтво, ювелірна робота і т.п.), також може виявитися в сфері захоплень. Багато хто з них люблять музику і спів. На відміну від істероїдів охоче займаються ними наодинці, одержуючи від своїх вправ якесь особливе почуттєве задоволення…

Самооцінка епілептоїдних підлітків носить однобокий характер. Як правило, вони відзначають схильність до похмурого настрою, свої соматичні особливості – міцний сон і труднощі пробуджень, любов ситно і смачно поїсти, силу і напруженість сексуального потягу, відсутність сором’язливості і навіть свою схильність до ревнощів. Вони помічають свою обережність до незнайомого, прихильність до правил, акуратності і порядку, нелюбов до порожніх мріянь і бажання жити реальним життям. В іншому, особливо у взаєминах з навколишніми, вони уявляють себе значно більш конформними, ніж це є насправді…

ІСТЕРОЇДНИЙ ТИП

Його головна риса – безмежний егоцентризм, ненаситна спрага постійної уваги до своєї особи, замилування собою, подиву, шанування, співчуття до себе. На худий кінець віддається перевага навіть обуренню чи ненависті, які спрямовані на їх адресу, але тільки не байдужність і байдужість – тільки не перспектива залишитися непоміченим (“прагнучі підвищеної оцінки”, за Schneider, 1923). Всі інші якості істероїда живляться цією рисою. Сугестивність, яку нерідко висувають на перший план, відрізняється вибірковістю: від неї нічого не залишається, якщо обстановка навіювання чи саме навіювання не ллють воду на млин егоцентризму. Облудність і фантазування цілком спрямовані на прикрашання своєї персони. Удавана емоційність в дійсності обертається відсутністю глибоких щирих почуттів при великій експресії емоцій, театральності, схильності до красування і позерства.

Істероїдні риси нерідко намічаються з ранніх років (Юсевич, 1934 Певзнер, 1941 Michaux, 1952 Сухарева, 1959). Такі діти не виносять, коли при них хвалять інших, коли іншим приділяють увагу. Іграшки їм швидко набридають. Бажання привертати до себе погляди, слухати захоплення і похвалу стає насущною потребою. Вони охоче перед глядачами читають вірші, танцюють, співають і багато хто з них дійсно виявляє непогані артистичні здібності. Успіхи в навчанні в перших класах багато в чому визначаються тим, чи ставлять їх у приклад іншим…

Серед поведінкових проявів істероїдності в підлітків на перше місце варто поставити суїцидальність. Мова йде про несерйозні спроби, демонстрації, “псевдосуїциди”, “суїцидальний шантаж”…

Способи при цьому обираються або безпечні (порізи вен на передпліччі, ліки з домашньої аптечки), або розраховані на те, що серйозна спроба буде попереджена оточуючими (готування до повішення, демонстрація спроби вистрибнути з вікна чи кинутися під транспорт на очах у присутніх і т.п.).

Рясна суїцидальна “сигналізація” нерідко передує демонстрації або супроводжує її: пишуться різні прощальні записки, робляться “таємні” визнання приятелям, записуються “останні слова” на магнітофоні і т.п.

Нерідко причиною, яка штовхнула істероїдного підлітка на “суїцид”, називається невдала любов. Однак часто вдається з’ясувати, що це лише романтична завіса або просто вигадка. Дійсною причиною звичайно служать уражене самолюбство, втрата цінної для даного підлітка уваги, страх впасти в очах оточуючих, особливо однолітків, позбавитися ореола “обранця”. Звичайно, знехтувана любов, розрив, перевага суперника чи суперниці завдають чуттєвого удару по егоцентризму істероїдного підлітка, особливо якщо всі події розгортаються на очах приятелів і подруг. Сама ж суїцидальна демонстрація з переживаннями оточуючих, суєтою, швидкою допомогою, цікавістю випадкових свідків дає чимале задоволення істероїдному егоцентризму…

Властива істероїдам “втеча в хворобу”, зображення незвичайних таємничих захворювань приймають іноді в середовищі деяких підліткових компаній, які зокрема наслідують західних “хіппі”, нову форму, виражаючи прагнення потрапити в психіатричну лікарню і тим самим здобути в подібному середовищі репутацію незвичайності. Для досягнення цієї мети використовується розігрування ролі наркомана, суїцидальні погрози і, нарешті, скарги, почерпнуті з підручників психіатрії, причому різного роду деперсоналізаційно-дереалізаційні симптоми і циклічні коливання настрою користуються особливою популярністю.

Алкоголізація або вживання наркотиків у істероїдних підлітків також іноді носить демонстративний характер…

У істероїдних підлітків зберігаються риси дитячих реакцій опозиції, імітації й ін. Найчастіше приходиться бачити реакцію опозиції на втрату або зменшення звичної уваги з боку рідних, на втрату ролі сімейного кумира. Прояви реакції опозиції можуть бути тими ж, що й у дитинстві, – відхід у хворобу, спроби позбутися від того, на кого переключилася увага (наприклад, змусити матір розійтися з вітчимом, який з’явився у її житті), але частіше ця дитяча реакція опозиції виявляється підлітковими порушеннями поведінки. Випивки, знайомство з наркотиками, прогули, злодійство, асоціальні компанії призначаються для того, щоб просигналізувати: “Поверніть мені колишню увагу, інакше я зіб’юся зі шляху!” Реакція імітації може багато чого визначати в поведінці істероїдного підлітка. Однак модель, обрана для наслідування, не повинна заслоняти саму персону, яку наслідують. Тому для імітації обирається образ абстрактний або особа, яка користується популярністю серед підлітків, але не має безпосереднього контакту з даною групою (“кумир моди”). Іноді ж наслідування ґрунтується на збірному образі: у погоні за оригінальністю відтворюються карколомні висловлення одних, незвичайний одяг інших, манера поводитися третіх і т.п.

Вигадки підлітків-істероїдів чітко відрізняються від фантазій шизоїдів. Істероїдні фантазії мінливі, завжди призначені для конкретних слухачів і глядачів, підлітки легко вживаються в роль, поводяться відповідно своїх вигадкок…

Реакція емансипації може мати бурхливі зовнішні прояви: втечі з дому, конфлікти з рідними і старшими, гучні вимоги волі і самостійності і т.п. Однак по суті справи дійсна потреба волі і самостійності зовсім не властива підліткам цього типу – від уваги і турбот близьких вони зовсім не жадають позбутися. Емансипаційні устремління часто сповзають на рейки дитячої реакції опозиції.

Реакція групування з однолітками завжди поєднується з претензіями на лідерство або на надзвичайне становище у групі. Не володіючи ні достатньою стенічністю, ні безтрепетною готовністю в будь-який момент силою затвердити свою командну роль, підкорити собі інших, істероїд рветься до лідерства доступними для нього шляхами. Володіючи гарним інтуїтивним чуттям настрою групи, ще тільки назріваючих у ній часто неусвідомлених бажань і прагнень, істероїди можуть бути їхніми першими виразниками, виступати в ролі призвідників і запалювачів. У пориві, в екстазі, натхнені зверненими на них поглядами, вони можуть повести за собою інших, навіть виявити безрозсудну сміливість. Але вони завжди виявляються ватажками на годину – перед несподіваними труднощами пасують, друзів легко віддають, позбавлені захоплених поглядів, відразу втрачають весь запал. Головне, група незабаром розпізнає за зовнішніми ефектами їхню внутрішню порожнечу. Це відбувається особливо швидко, коли істероїдні підлітки домагаються лідерської позиції, “пускаючи пил в очі” історіями про свої колишні удачі і пригоди. Усе це веде до того, що істероїдні підлітки не схильні занадто довго затримуватися в одній і тій же підлітковій групі й охоче спрямовуються в нову, щоб почати все спочатку. Якщо від істероїдного підлітка чуєш, що він розчарувався у своїх приятелях, можна сміливо думати, що ті “розкусили” його…

Захоплення майже цілком зосереджуються в області егоцентричного типу хобі…

Віддається перевага тим видам мистецтва, які найбільш модні серед підлітків свого кола (у даний час найчастіше джазові ансамблі, естрада) або вражають своєю незвичайністю (наприклад, театр мімів)…

Наслідування йогів і хіпі представляє в цьому відношенні особливо благодатний ґрунт…

Самооцінка істероїдних підлітків далека від об’єктивності. Підкреслюються ті риси характеру, які в даний момент можуть справити враження…