Основні етапи розвитку тимчасових і постійних зубів

Основні nетапи розвитку тимчасових і постійних зубів. Строки закладки, мінералізації, nпрорізування і формування тимчасових і постійних зубів у дітей.

Зуби розвиваються в тісному зв’язку nіз загальним розвитком і ростом дитини. У період формування і росту вони nперебувають під впливом різноманітних чинників навколишнього і внутрішнього се­редовища, nякі відбиваються на швидкості росту, ступені мінералізації і термінах nпрорізування зубів.

Розвиток тимчасових зубів

У nрозвитку тимчасових (випадних, молочних) зубів розрізня­ють п’ять періодів: 1-й n— закладення і внутрішньощелепного форму­вання; 2-й — прорізування; 3-й — nформування кореня і періодонта;

4-й — стабілізації; 5-й — nрозсмоктування коренів.

 

 

У період закладення зачатків і внутрішньощелепного фор­мування зубів відбувається утворення nзачатків зубів, їх диференці­ювання, гістогенез та звапнування твердих тканин nзуба.

Перші ознаки розвитку зубів з’являються на 6-7- му тижнях ем­бріогенезу. nБагатошаровий плоский епітелій ротової ямки в ділян­ках майбутніх зубних дуг nверхньої та нижньої щелеп стовщується і занурюється в мезенхіму. Унаслідок nцього процесу утворюються при-сінкова (вестибулярна) та язикова зубні nпластинки. Епітеліальні клітини присінкової зубної пластинки швидко nзбільшуються, а потім дегенерують, формуючи щілину, яка відокремлює щоки і губи nвід ділянки, на якій згодом з’являються зуби. Таким чином виникає при-сінок nротової порожнини.

На вільному краї язикової зубної пластинки проліферація nклітин сприяє виникненню епітеліальних виростів — зубних сосочків у місцях, які nвідповідають майбутнім тимчасовим зубам. Для тимчасо­вих зубів зверху і знизу nз’являється по 10 таких утворень, з яких зго­дом формуються емалеві органи. На n10-му тижні ембріогенезу в кожний емалевий орган починає вростати мезенхіма, що nформує зубний сосочок. Навколо епітеліального зубного органа і зубного сосочка nвідбувається ущільнення мезенхіми, яка охоплює зачаток зуба і на­зивається nзубним мішечком. Таким чином, емалевий орган, зубний сосочок і зубний мішечок nразом формують зубний зачаток (мал.1 -див.кольорову вклейку), з якого nутворюються всі тканинні елементи зуба (схема 1).

Схема 1. Джерела розвитку тканин зуба в ембріогенезі (за В. Л. nВиковим, 1996)

 

Досягнувши певного ступеня розвитку, nзачаток зуба починає відділятися від зубної пластинки, зберігаючи з нею зв’язок nу вигляді тонких епітеліальних тяжів – шийки епітеліального зубного органа, яка nпотім розсмоктується, а зубні зачатки стають відокремленими. На цьому перший nетап розвитку зуба закінчується. За ним іде етап диференціювання зубних nзачатків. Протягом цього періоду розвит­ку зубів відбуваються важливі зміни як nв зубних зачатках, так і в тка­нинах , що їх оточують. Спочатку емалевий орган nмає однорідну бу­дову — всі клітини однакові і розташовані шарами. Згодом між nкліти­нами центральної частини емалевого органа починає накопичуватись білкова nрідина, яка розшаровує і відсуває їх одна від одної. Між ними залишається nзв’язок за допомогою відростків. Завдяки цьому кліти­ни центральної частини nемалевого органа набувають зірчастої фор­ми і нагадують клітини ретикулярної nтканини. Ця ділянка називаєть­ся пульпою емалевого органа, або зірчастим nретикулумом. Клітини, що прилягають до поверхні зубного сосочка, утворюють шар внутрішніх емалевих клітин. Це високі nклітини циліндричної фор­ми, з яких згодом утворюються амелобласти n(енамелобласти, адаман­тобласти), тобто клітини, які утворюють емаль.

По краю емалевого органа внутрішні емалеві клітини перехо­дять nу зовнішні емалеві клітини, які лежать на поверхні емалевого органа і мають nплоску форму. Клітини емалевого органа зовні вкриті базальною мембраною, яка nназивається емалевою базальною плас­тинкою і відмежовує емалевий епітелій від nоточуючої мезенхіми.

Майже одночасно починається процес диференціації зубного nсосочка. Він збільшується і ще глибше вростає в емалевий органу, нього nпроникають кровоносні судини. На поверхні зубного сосочка з клітин мезенхіми nутворюється декілька рядів тісно розташованих клітин з темною базофільною nцитоплазмою, що отримали назву ден-тинобластів (одонтобластів). Шар nдентинобластів безпосередньо при­лягає до внутрішніх емалевих клітин і nвідокремлюється від них лише за допомогою тонкої базальної мембрани. Навколо nзубних зачатків у мезенхімі продовжують формуватися балки кісткової тканини для nстінки альвеол.

Важливим моментом на етапі диференціювання зубних зачатків є nвигинання внутрішнього емалевого епітелію, що визначає форму майбутньої коронки nзуба. Саме на цій стадії вплив різноманітних не­сприятливих чинників призводить nдо вад розвитку коронки.

Диференціювання клітин емалевого nоргана регулюється факто­рами росту, зокрема, інсуліноподібним фактором росту n-1, трансформуючим фактором росту – р (ТФР-р) і епідермальним фактором рос­ту n(ЕФР).

Наприкінці 4-го місяця nвнутрішньоутробного розвитку плоду розпочинається період гістогенезу зубних nтканин, протягом якого виникають тканини зуба — дентин, емаль і пульпа. Цемент nутворюєть­ся пізніше, на 4-5-му місяці постембріонального періоду, коли відбу­вається nрозвиток коренів, а за ним — прорізування зубів (мал. 2 — див.кольорову nвклейку).

Утворення дентину. Гістогенез зубних nтканин починається з ут­ворення дентину. Активну участь у цьому процесі беруть nдентино-бласти. Ці клітини утворюють тонкі преколагенові волокна, які пізніше nперетворюються на колагенові і утворюють органічну осно­ву предентину.

Дентинобласти синтезують nі виділяють колаген І типу (основ­ний органічний компонент дентину), nглікопротеїни, фосфопротеїни, протеоглікани, глікозаміноглікани. Специфічними nпродуктами одон-тобластів є так звані фосфорини — фосфорильовані білки, що є nтільки в дентині. Вважають, що вони відіграють важливу роль, контролюю­чи nділянки і швидкість мінералізації дентину. Одонтобласти вироб­ляють також nкальційзв’язуючі білки — остеокальцин і остеонектин, які зустрічаються і в nдентині, і в кістці. Одонтобласти володіють не тільки секреторною, а й літичною nактивністю. Близько 15% синтезо­ваного ними колагену руйнується самими nодонтобластами за допо­могою лізосомального апарату.

Відкладення перших колагенових nволокон відбувається беспосередньо в аморфну міжклітинну речовину зубного nсосочка. Коли шар предентину досягає товщини 40-80 мкм, він відтісняється на nпери­ферію новоутвореними шарами предентину, в якому волокна мають інший nнапрямок — вони розташо­вані паралельно поверхні зубного сосочка. У подальшому nці внутрішні шари дентину, багаті на тангенціальні волокна, утворюють nприпульпарний дентин у сформо­ваному зубі, а радіальні волокна, що лежать у nзовнішніх шарах дентину, що утворився першим, — плащо­вий дентин (мал. 1).

У міру стовщення шару nденти­ну Одонтобласти поступово відтісняються всередину сосочка, залишаючи в nдентині тонкі відрос­тки – дентинні відростки одонто-бластів, що оточені тонкою nцито­плазматичною мембраною. Самі дентинобласти в склад утвореної ними речовини nне входять, а залишаються у ЗОВНІШНІХ відділах зубного сосочка, а у сформованому зубі — у зовнішніх шарах пульпи.

Мал. 1. Розташування колагенових волокон у дентині:

а—радіальне; б—тангенціальне

         Це характерна особливість розвитку і будови дентину, який nупродовж свого існування є безклітинною тка­ниною. Дентинобласти відіграють nважливу роль і в процесі звапну-вання дентину. За допомогою своїх відростків nвони сприяють дос­тавці мінеральних солей із крові в основну речовину дентину, nщо розвивається.

Електронно-мікроскопічні дослідження показали, що навколо nодонтобластів у міжклітинній речовині містяться невеликі пухирці, які nвідокремлюються від плазматичної мембрани цих клітин. Пухирці містять nкальцієзв’язуючі ліпіди та лужну фосфатазу. Вважають, що вони створюють nмікрооточення, в якому можливе виникнення пер­ших голкоподібних кристалів nгідроксіапатиту. Так починається міне­ралізація міжклітинної речовини. Перші nкристали гідроксіапатиту, що з’явилися в пухирцях, розривають їх мембрану, nростуть і відкла­даються на колагенових волокнах у ділянці емалево-дентинного nспо­лучення.

Звапнування дентину тимчасових зубів починається наприкінці n5-го місяця ембріогенезу. Цей процес відстає від утворення основної речовини nдентину і тому між одонтобластами і шаром дентину завж­ди є шар незвапнованого nдентину (предентину), який зберігається і у сформованому зубі.

Насамперед відкладення солей вапна спостерігається в дентині, nякий покриває верхівку зубного сосочка, тобто в ділянці майбутньо­го різального nкраю зуба або його жувальних горбків. У подальшому острівці звапнування nзбільшуються і зливаються між собою. Почав-шися на верхівці зубного сосочка, nпроцес звапнування поширюється на бічні поверхні коронки, шийку та корінь зуба.

Мінералізація дентину відбувається таким чином, що в ньому nутворюються дискретні ділянки звапнування сферичної форми (ден­тинні кульки), nякі повністю не зливаються. Між цими кульками мо­жуть залишатися ділянки мало nабо зовсім незвапнованого дентину, які отримали назву інтерглобулярного nдентину. Навколо відростків одонтобластів, навпаки, утворюється комірець nвисокомінералізова-ного дентину, який називається перитубулярним.

Тривалисть періоду активності дентинобластів, що здійснюють nвідкладення та мінералізацію дентину, становить у тимчасових зу­бах приблизно n350 діб, а в постійних — близько 700 діб.

Утворення емалі. Невдовзі після початку діяльності nдентиноб-ластів і відкладення дентину на верхівці зубного сосочка починають nфункціонувати енамелобласти, які диференціюють із внутрішніх клітин nепітеліального зубного органа. Розпочинається утворення емалі — амелогенез.

Утворення дентину передує початку nамелогенезу, але ці проце­си тісно пов’язані між собою і неможливі один без nодного. Вони є проявом так званого взаємного (реципрокного) індукуючого впли­ву. nПроліферація та відокремлення внутрішніх емалевих клітин да­ють поштовх до nдиференціації шару одонтобластів на верхівці сосоч­ка, а відкладення тонкого nшару дентину у свою чергу є необхідною умовою для початку утворення емалі. У nпроцесі розвитку емалі ви­діляють дві фази: утворення органічної основи nемалевих призм (так званої матриці емалі), їх первинне звапнування, а також nдозрівання емалі, яке полягає в остаточному звапнуванні емалевих призм.

Процесу формування емалі передує nзміна морфологічної та фізіологічної полярності амелобластів. Вона полягає у nпереміщенні ядра зовні, а клітинних органел, навпаки, досередини, в бік nдентину. Зміна фізіологічної полярності амелобластів, коли ядро та органели nміняються місцями, пояснюється тим, що на цей час у зубний міше­чок вростає nдостатня кількість судин (кровоносних капілярів), і по­живні речовини надходять nв амелобласт не з боку зубного сосочка, а ззовні — з боку зубного мішечка. Крім nтого, погіршуються умови жив­лення (трофіки) амелобластів з боку зубного nсосочка внаслідок відкладень на його верхівці дентину.

У першій фазі розвитку емалі nамелобласт унаслідок складних перетворень формує емалеву призму, що є основним nструктурним елементом емалі. Цей процес розпочинається з утворення в апікаль­ному nвідділі амелобласта, що звернений до дентину, короткого ци­топлазматичного nвідростка.

Синтез білків емалі — амелогенінів та nенамелінів відбувається на елементах гранулярної ендоплазматичної сітки. У nкомплексі Гольджі білки емалі дозрівають і формують секреторні гранули, що nнадходять у цитоплазматичний відросток. Коли довжина цих відростків досягає 20 nмкм, починається звапнування і утворення ема­левих призм. Поверхня прилеглого nдентину при цьому стає нерівною, що забезпечує щільне сполучення емалі з nдентином.

Вважають, nщо кристали дентину ініціюють утворення в емалі перших центрів кристалізації. nІз подовшанням емалевих призм аме­лобласти зменшуються і перед початком nпрорізування зуба редуку­ються, майже повністю перетворившись у призми. У міру nутворення емалі і формування коронки зуба епітеліальний зубний орган змен­шується, nйого клітини редукуються і зникають.

Ріст і розвиток емалі nвідбуваються від емалево-дентинного спо­лучення до периферії коронки зуба. nПоверхня емалі зуба, який щой­но прорізався, вкрита тонкою безструктурною nоболонкою (кутикула емалі), яка тісно пов’язана з мембраною емалевих призм і є nзалиш­ком зовнішнього емалевого епітелію. Після прорізування зуба вона швидко nстирається, залишаючись лише на контактних поверхнях зубів.

Друга фаза розвитку емалі n— дозрівання — триває приблизно З міс. Вона полягає у зменшенні вмісту води і nорганічних речовин, на­копиченні та кристалізації мінеральних солей.

Незріла емаль, яка nутворена секреторними енамелобластами і піддалася первинній мінералізації, на n65% складається з води, ор­ганічних речовин — 20%, мінеральних — лише 15%. nКристали гідро-ксіапатиту мають розміри 29^XЗ нм, а щільність їх nрозташування —1240 на 1 мкм². Така емаль має консистенцію хряща і не nздатна виконува­ти свою функцію. Дозрівання емалі супроводжується збьільшенням nвмісту мінеральних речовин (до 96%), розміру кристалів гідроксіа-патиту до UO^O нм, відповідно щільність їх nрозташування змен­шується до 560 на 1 мкм², процес дозрівання емалі nпродовжується і після прорізування зуба.

Зріла емаль на 95-96% nскладається з мінеральних солей і на 1-2% — з органічних речовин. Майже вся nвона складається з щільно розташованих кристалів гідроксіапатиту. Унаслідок nпроцесу дозрі­вання найвищий рівень мінералізації емалі спостерігається в її по­верхневому nшарі, а в напрямку емалево-дентиного сполучення він знижується.

Особливістю емалі, що nсуттєво відрізняє її від дентину, цемен­ту й кістки, є та, що її мінералізація nвідбувається надзвичайно швид­ко після секреції — період часу, що розділяє ці nпроцеси, складає лише хвилини. Тому при відкладенні емалі у неї практично nвідсутній не-мінералізований попередник (передемаль).

Важливу роль у мінералізіції емалі nвідіграють білки, що їх ви­робляють енамелобласти. Вони виконують низку nфункцій, а саме:

1) nберуть участь у зв’язуванні іонів кальцію і регулюють їх транс­порт nсекреторними енамелобластами;

2) nстворюють первинні ділянки нуклеації (ініціації) при форму­ванні кристалів nгідроксіапатиту;

3) nсприяють орієнтації кристалів гідроксіапатиту, які ростуть;

4) nформують середовище, яке забезпечує утворення великих кри­сталів nгідроксіапатиту та їх щільне укладення в емалі. Білки емалі не є колагеновими, nщо також відрізняє емаль від інших звапнованих тканин організму людини. nОсновними білками емалі в період її секреції є амелогеніни, які складають 90% nбілків, що їх виділяють енамелобласти. Друга група білків емалі — це nенамелі-ни, які зв’язуються з кристалами гідроксіапатиту.

У міру дозрівання емалі nнайбільша концентрація білків у ній зберігається в периферійному шарі емалевих nпризм, що традиційно називають їх оболонкою.

Звапнування nемалі тимчасових зубів починається на 4 — 5-му місяці ембріонального розвитку. На 18 — 19-му nтижні (4,5 міс) вагіт­ності звапновується різальний край та 1/3 коронки різців, nрізальний край іклів і медіально-щічний горбок перших тимчасових великих кутніх nзубів.

У n20-25 тиж (6 міс) вагітності триває мінералізація різців, май­же повністю nзавершується звапнування різального краю іклів, при­скорюється мінералізація nщічних горбків перших тимчасових вели­ких кутніх зубів, виникають ділянки nзвапнування язиково-медіадь-них горбків, починається мінералізація nщічно-медіальних горбків других тимчасових великих кутніх зубів.

У 26 nтиж (7 міс) вагітності триває мінералізація тимчасових різців та іклів, щічні nгорбки перших тимчасових великих кутніх зубів майже зливаються, виникають перші nознаки мінералізації дисталь­но-щічних горбків других тимчасових великих кутніх nзубів.

У 32 nтиж (8 міс) вагітності продовжується мінералізація тимча­сових різців та іклів. nЗливаються щічні горбки перших тимчасових великих кутніх зубів. Формується nверхівка медіально-язикових горбків других тимчасових молярів.

У 36 nтиж (9 міс) вагітності звапнування охоплює всі поверхні тимчасових різців (крім nпришийкової ділянки), повністю зливають­ся щічні горбки перших тимчасових nвеликих кутніх зубів, чіткіше ви­являються їхні язикові горбки, процес nмінералізації поширюється на апроксимальні поверхні перших тимчасових молярів. nІнтенсивніше відбувається мінералізація дистально-язикових горбків других тим­часових nвеликих кутніх зубів.

На nмомент народження у дитини майже повністю сформовані коронки центральних nтимчасових різців, меншою мірою – бічних різців, половина коронки тимчасових nіклів, жувальні поверхні тим­часових молярів і медіально-щічні горбки перших nпостійних моля­рів. Пришийкова ділянка різців, присінкова, пришийкова та nапрок-симальна поверхні іклів, язикова поверхня перших тимчасових мо­лярів, а nтакож борозни всіх тимчасових зубів мінералізовані не по­вністю.

Остаточне nдозрівання емалі відбувається вже після прорізуван­ня зуба, особливо інтенсивно nупродовж 1-го року після прорізуван­ня. Основним джерелом надходження nнеорганічних речовин до емалі є слина, проте деяка кількість може надходити і з nбоку дентину. З огляду на це особливе значення для повноцінної мінералізації в nцей період мас мінеральний склад слини і, зокрема, наявність у ній необ­хідної nкількості іонів кальцію, фосфору, фтору. Упродовж усього жит­тя емаль бере nучасть в обміні іонів, піддаючись процесам демінералі-зації (видалення nмінеральних речовин) і ремінералізації (повторне надходження мінеральних nречовин), збалансованим у фізіологічних умовах.

Під час свого розвитку nзуби реагують на всі зміни, які відбува­ються в організмі дитини. Усе, що nпорушує і затримує ріст дитини, затримує також ріст, розвиток і прорізування nзубів.

На процеси повноцінного nформування і первинної мінералізації твердих тканин зуба у період nвнутрішньощелепного розвитку впли­вають гострі та хронічні хвороби матері n(ревматизм, гіпертонічна хво­роба, нефропатія, ендокринна патологія, вади nсерця, психічні трав­ми, вірусні хвороби, токсикоз вагітності тощо). Чинниками nвисокого ризику розвитку вад твердих тканин і карієсу тимчасових зубів є па­ління nі зловживання матір’ю алкогольними напоями.

Насичення емалі nмінеральними компонентами порушується у недоношених дітей за умов патологічних nпологів, у дітей, котрі перенесли різні хвороби у період новонародженості та nгрудному віці (рахіт, гіповітаміноз, хвороби шлунка і кишок, туберкульозна nінтоксикація, хронічне голодування тощо).

Розвиток пульпи зуба. Пульпа розвивається із мезенхіми зуб­ного nсосочка Цей процес розпочинається з його верхівки, де вже ут­ворився дентин. nОдночасно відбувається диференціація мезенхімних клітин у центральній частині nзубного сосочка. Більша частина клітин мезенхіми перетворюється на фібробласти, nяю починають виділяти компоненти міжклітинної речовини. У ній накопичується nколаген спочатку у вигляді ізольованих фібрил, які згодом утворюють волок­на. У nміру дозрівання пульпи в ній зменшується кількість глікозаміногліканів.

         З розвитком зубного зачатка процес nдиференціації мезенхіми зубного сосочка і перетворення її на пухку сполучну nтканину поши рюється від його верхівки до основи, оодночас ця сполучна тканина nпроростає кровоносними судинами та нервами.

 

Мал. 2. Розвиток і nпрорізування тимчасових і постійних зубів та формування їх альвеол:

а — формування кореня nтимчасового нижнього різця та його альвеоли у ди­тини віком 7 міс;

б — закінчення формування nкореня та його альвеоли тимчасового зуба 2,5 років; зачаток постійного зуба nзнаходиться в окремій альвеолі;

в — прорізування постійного nзуба, руйнування кісткової перегородки між аль­веолами і початок резорбції nкореня тимчасового зуба у дитини 7 років. 1 — тимчасовий зуб; 2 — nзачаток постійного зуба; 3 — ясна

 

Прорізування зубів

Прорізування — це процес nвертикального переміщення зуба з місця його закладення й розвитку в середині nщелепи до появи корон­ки в ротовій порожнині (мал. 2). Прорізування тимчасових nзубів по­чинається на 5-б-му місяці життя і закінчується до 2,5-3 років n(табл.1,2).

Ознаками фізіологічного nпрорізування зубів є: своєчасність, по­слідовність щодо певних груп зубів і nпарність.

Першими прорізуються nнижні центральні різці, потім — їхні ан­тагоністи, наступними — нижні бічні nрізці, за якими — верхні бічні різці.

 

Таблиця 1. Терміни розвитку тимчасових зубів nСза W. Kunzel, 1988)

 

Таблиця 2. Середній вік прорізування тимчасових nзубів (за Р. Іллінгворт, 1997)

 

 

 

Середні терміни nпрорізування і випадіння тимчасових зубів

(по Боровському nЄ.В. і nспівавт, 1989 і Carlson B.M., 1994).

 

 

Терміни прорізування тимчасових зубів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

         До 10-12 міс життя прорізуються всі 8 nрізців. Після невеликої пе­рерви (2-3 міс) з’являються перші тимчасові моляри, nза ними — ікла (нижні й верхні), останніми прорізуються другі великі кутні nзуби. Наве­дені терміни прорізування зубів можуть варіювати від 4 міс до 2 nроків (раннє прорізування) або від 8-10 міс до 3-3,5 року (пізнє прорізуван­ня).

Під nчас прорізувати коронка зуба вкрита залишками амеяо-бластів та інших клітин nемалевого органа, які утворюють кілька шарів кубічно­го епітелію. Кісткова nтканина над коронкою резорбується. Залишки еп­ітелію емалевого органа nзливаються з епітелієм ротової порожнини, ут­ворюючи щільний епітеліальний nвузол. Його центральні клітини деге­нерують, унаслідок чого формується канал nпроростання, через який про­ходить коронка. Таким чином, під час прорізування nзуб практично не контактує зі сполучною тканиною власної пластинки слизової nоболон­ки, не руйнує її структурних елементів, зокрема кровоносних судин. Саме nтому цей процес не супроводжується кровотечею.

У процесі прорізування за nрахунок залишків епітелію емалевого органа та епітелію ротової порожнини nутворюється кутикула, яка вкри­ває емаль, а також забезпечує сполучення між nемаллю та яснами. Від щільності зубо-ясенного сполучення залежить нормальний nстан і ясен, і періодонту. У разі проникнення через цей бар’єр хвороботворних nбак­терій може виникати гінгівіт або пародонтит.

Запропонована nзначна кількість теорій щодо механізму прорізуван­ня зубів. Найпоширенішими з nних є такі:

теорія nросту кореня (Хантер, 1870);

теорія nпідвищення гідростатичного тиску в періапікальній зоні і пульпі зуба (Ясвоїн, n1929,1936);

теорія nперебудови кісткової тканини (Кац, 1940);

теорія nтяги періодонту.

Теорія росту коренязуба пояснює прорізування зуба тим, що корінь, який росте, nвпирається в нерухоме дно кісткової альвеоли і ніби виш­товхує зуб із неї. nПроте ця теорія має низку недоліків. Вона не може по­яснити складні переміщення nзачатків деяких зубів у щелепі до початку їх прорізування, а також прорізування nзубів із несформованим коренем.

Теорія гідростатичного тиску. Згідно з цією теорією не ріст кореня сприяє nпрорізуванню зубів, а навпаки, корінь розвивається у зв’язку з прорізуванням nзуба. Причина прорізування закладена в самій тканині зубного сосочка, яка nдиференціюється. При цьому фібро-бласти вироб­ляють велику кількість основної nречовини, об’єм тканини на верхівці сосочка збільшується, створюється тиск nвсередині зубного зачатка, що примушує зуб рухатись до вільного краю ясен.

Теорія перебудови кістковоїтканини. Згідно з цією теорією прорізу­вання nзубів зумовлене поєднанням процесів відкладення і резорбції кісткової тканини в nстінці альвеоли. Вважають, що новоутворена кісткова тканина на дні зубної nальвеоли здатна виштовхувати зуб у бік ротової порожнини. Проте більшість nдослідників вважають, що утворення та резорбція кістки навколо кореня зуба є nнаслідком, а не причиною його

прорізування.

Теорія тяги періодонту останнім часом набула значного nпоширен­ня. Згідно з цією теорією основним механізмом, що забезпечує прорізу­вання nзубів, є формування періодонту. Фібробласти, що входять до скла­ду періодонту, nрозташовуються ланцюжками, сполучаючись між собою за допомогою десмосом. Щ nклітини характеризуються розвиненим ци-тоскелетом із вираженою сіткою активних nфіламентів. Останні зв’язу­ються з певними ділянками цитолеми, до яких також nприєднуються фібронекгин (адгезивний глікопротевд позаклітинного матриксу) і ко­лагенові nволокна. Така будова свідчить про те, що фібробласти можуть скорочуватися, а nсила, що при цьому розвивається, передається на ділян­ки прикріплення nколагенових волокон. Унаслідок цього зуб рухається відносно стінок зубної nкомірки (альвеоли). Підтвердженням цього ме­ханізму прорізування є nексперименти, в яких навмисно порушували синтез колагенових волокон. Наприклад, nу тварин з гіповітамінозом С прорізування зубів уповільнювалося, а іноді nприпинялося. Проте навряд чи описаний механізм єдиний. Слід погодитися з думкою nтих авторів, які вважають, що прорізування зубів — це складний процес, який по­єднує nдію кількох механізмів.

Прорізування тимчасових зубів є одним nіз фізіологічних показників загального стану здоров’я дитини, її розвитку і nросту. Якість харчуван­ня, санітарно-гігієнічні умови, патологічні стани у nдитини (рахіт, гіпові­таміноз, диспепсія, інтоксикація та ін.) істотно nвпливають на процес про­різування зубів. Так, безладне прорізування зубів з nпорушенням проміжків між появою певних груп зубів може бути ознакою рахіту у nдитини.

 

Формування кореня і періодонту

Формування кореня зуба починається nперед його прорізуван­ням, тобто в постембріональний період. Він починається до nпрорізу­вання зуба і триває деякий час після нього. На цей час коронки тим­часових nзубів в основному сформовані. У ділянці країв емалевого орга­на клітини nвнутрішнього та зовнішнього емалевого епітелію зберіга­ються, інтенсивно nрозмножуються і перетворюються на так звану еп­ітеліальну кореневу піхву nГертвіга, яка відіграє важливу роль в утво­ренні кореня зуба (мал. 3).

Клітини епітеліальної піхви глибоко nвростають у прилеглу ме­зенхіму, відокремлюючи ту ділянку, з якої згодом nутворюється корінь зуба. Таким чином, емалевий орган, який в основному nвідповідає за утворення емалі, відіграє важливу роль і у визначенні зовнішньої nформи коронки та коренів майбутнього зуба.

Мезенхімні клітини зубного сосочка, nякі зсередини прилягають до піхви Гертвіга, перетворюються на дентинобласти, що nберуть участь в утворенні дентину кореня. Після виникнення дентину шар nепітеліальних клітин піхви Гертвіга втрачає свою безперервність, роз­падається nна окремі епітеліальні острівці, зв’язані між собою пере­тинками. Більшість nострівців розсмоктується і зникає, деякі залиша­ються і з них утворюються так nзвані острівці Малассе (епітеліальні перлини) — епітеліальні залишки на nповерхні кореня в періодонті. Вони можуть бути джерелом розвитку кіст.

Складніший розвиток кореня nвідбувається в багатокореневих зубах. Спочатку утворюється єдиний широкий nкореневий канал, який у процесі розвитку розділяється на два або три рукави nзалежно від виду зуба.

Дентин кореня відрізняється за nхімічним складом від коронко­вого дентину, він менше мінералізований, nколагенові фібрили не ма­ють чіткої орієнтації, швидкість його утворення дещо nнижча.

Під час формування кореня край nепітеліальної кореневої піхви, що росте, може зустріти на своєму шляху nкровоносну судину або нерв У такому разі він обростає по краях ці структури і в nцій ділянці коре­ня згодом виникне дефект дентину — додатковий (латеральний) ка­нал nкореня зуба, що поєднує пульпу з перюдонтом. Такі канали мо­жуть стати шляхами nпоширення інфекції.

Мал. 3. Схематичне зображення апікальної частини кореня, що nформується:

1 — одонтобласти; 2 — дентин; 3 — nпредентин; 4 — цемент; 5 — цементобласти;

6 — епітеліальна діафрагма; 7 — одонтобласти, що nдиференціюються; 8 — епі­теліальні острівці Малассе; 9 — зубний nсосочок; 10— кровоносна судина; 11— зубний мішечок; 12— nзубна (кісткова) альвеола, що розвивається; 13— періо-донт, що nрозвивається; 14 — фібробласт

Розвиток nцементу. Після nрозпаду піхви Гертвіга мезенхімні клітини зубного мішечка стикаються з дентином nкореня. При цьому вони перетворюються на цементобласти (клітини, аналогічні nосте­областам), які починають відкладати цемент на поверхню кореня зуба. nУтворення цементу відбувається в постембріональний період беспо-середньо перед nпрорізуванням зуба за типом перюстального остеоге-незу. Цемент за своєю nструктурою подібний до грубоволокнистої кістки. Цементобласти за своєю будовою nне відрізняються від остеобластів. nВони утворюють колагенові волокна та основну речовину, що мінералізується з nутворенням кристалів гідроксіапатиту. З роз­витком міжклітинної речовини nцементобласти перетворюються на цементоцити.

Спочатку утворюється цемент, який не nмістить клітин (без-клітинний, або первинний); він повільно відкладається у nміру про­різування зуба, покриваючи 2/3 поверхні кореня, що розташована ближче nдо коронки.

Після прорізування зуба утворюється nцемент, який містить клітини (клітинний, або вторинний). Клітинний цемент nрозташова­ний в апікальній третині кореня. Він утворюється швидше, ніж без-клітинний, nале за ступенем мінералізації поступається йому. Утво­рення вторинного цементу nє безперервним процесом, унаслідок чого його шар з віком стовщується.

Розвиток періодонту і кісткової nальвеоли. Періодонт nутво­рюється з мезенхіми зубного мішечка паралельно з утворенням ко­реня. Після nутворення цементу з мезенхімних клітин внутрішнього шару зубного мішечка решта nклітин його зовнішнього шару диференціюється у фібробласти і дає початок nутворенню щільної сполуч­ної тканини періодонту. Пучки колагенових волокон nперіодонту од­ним кінцем замуровуються в основну речовину цементу, другим — nпереходять до основної речовини альвеолярної кістки. Завдяки цьо­му корінь nщільно прикріплюється до стінки кісткової альвеоли.

Товщина пучків волокон періодонту nзростає тільки після про­різування зуба і початку його функціонування. Упродовж nусього життя відбувається постійна перебудова періодонту відповідно до умов nнавантаження, що змінюються.

Формування кореня і періодонту в nтимчасових зубах триває від 1,5-2 років (різці) до 2-2,5 років (ікла, великі nкутні зуби) після про­різування.

Наступним етапом розвитку тимчасових nзубів є період стабіл­ізації.

Період стабілізації — це період nрозвитку функціонально повно­цінного тимчасового прикусу. Він характеризується nтим, що всі тка­нини зуба та його корінь повністю сформовані і перебувають у nста­більному стані. Цей період триває у середньому 2,5-3 роки. Водно­час на nпроцеси росту і формування жувального апарату дитини істотно впливають nфункціональні подразники, саме тому в цей період до­цільно давати жувальні nнавантаження для забезпечення повноцін­ного розвитку жувальних і мімічних nм’язів, щелеп, тканин пародонту.

Починаючи з 5-6 років відбувається nзаміна тимчасового прику­су на постійний. Цьому передує ріст зачатків постійних nзубів і фізіо­логічне розсмоктування коренів тимчасових зубів.

Унаслідок вертикального просування nпостійного зуба в щелепі він починає тиснути на кісткову пластинку,що nвідокремлює його від комірки тимчасового зуба. У сполучній тканині, nрозташованій у цьо­му місці, диференціюються остеокласти, які активно nрезорбують кісткову тканину.

У процесі подальшого росту постійний nзуб тисне на корінь тим­часового зуба. У сполучній тканині навколо кореня також nдиферен­ціюються остеокласти (точніше — одонтокласти), які починають nре-зорбувати корінь тимчасового зуба. Ці гігантські багатоядерні кліти­ни nвиникають швидше за все внаслідок злиття мононуклеарних клітин макрофагальної nлінії. Вони розташовуються на поверхні ко­реня зуба, в лакунах, мають значні nрозміри, їх цитоплазма містить численні мітохондрії та лізосоми. Початковий nетап руйнування тка­нин кореня зуба (цементу і дентину) одонтокластами полягає nв їх де-мінералізації; в подальшому відбувається позаклітинне руйнування і nвнутрішньоклітинне перетравлювання продуктів розпаду їхнього органічного nматриксу. Під час резорбції дентину процес його руйну­вання прискорюється nвнаслідок того, що відростки одонтобластів глибоко проникають у дентинні nканальці.

Розсмоктування коренів тимчасових nзубів починається з тієї ділянки кореня, до якої ближче розташований зачаток nпостійного зуба. Тому потрібно знати розташування зачатків постійних зубів щодо nкоренів відповідних тимчасових зубів. Зачатки постійних фрон­тальних зубів nрозташовуються біля язикової поверхні коренів тим­часових зубів, причому ікла nзначно далі від коміркового краю щеле­пи, ніж різці. Зачатки малих кутніх зубів nрозташовані між коренями тимчасових великих кутніх, на нижній шелепі — ближче nдо заднього кореня, на верхній — до дистально-щічного і далі від піднебінного nкореня.

В однокореневих тимчасових зубах nділянка розсмоктування спочатку виникає на язиковій поверхні кореня, а потім nохоплює корінь з усіх боків і поширюється в напрямку від верхівки кореня до nкоронки зуба. Язикова поверхня розсмоктується більше, ніж губна, тому на nрентгенограмі на цьому місці виявляється коса лінія.

У тимчасових великих кутніх зубах nпроцес розсмоктування по­чинається з внутрішньої поверхні коренів, тобто з nтієї, що повернута до міжкореневого проміжку, де розташований зачаток nпостійного зуба. Іноді розсмоктування повернутої до зачатка поверхні кореня nнастільки виражене, що резорбція досягає кореневого каналу. Корінь зуба nстоншується, проте має нормальну довжину. Дистальна поверх­ня кореня nрезорбується пізніше.

Якщо зачаток постійного зуба nвідсутній, то розсмоктування ко­реня відповідного тимчасового зуба відбувається nне завжди або не на всю довжину і з меншою інтенсивністю. Такі тимчасові зуби nможуть довго перебувати у щелепі.

Пульпа тимчасового зуба в період його nрезорбції бере активну участь у процесах руйнування зуба. У ній диференціюються nостеокластоподібні клітини, що здійснюють резорбцію предентину і ден­тину з nбоку пульпи зуба. Процес розпочинається в корені, а потім охоплює коронкову nпульпу. Тимчасові великі кутні зуби з ураженою пульпою змінюються раніше, ніж nтакі самі зуби зі здоровою пульпою.

Процеси резорбції кореня тимчасового nзуба призводять до втра­ти його зв’язку зі стінкою альвеоли і виштовхування nйого коронки в ротову порожнину. Видалення коронки найчастіше відбувається під nдією жувальних сил. При цьому може виникнути слабка кровотеча з пошкоджених nдрібних судин. Грануляційна тканина, що утворюєть­ся на місці розташування nкоронки, швидко епітелізується.

Випадіння тимчасових зубів nвідбувається, як правило, симетрич­но на правій і лівій половинах щелеп; у nдівчаток цей процес відбу­вається швидше, ніж у хлопчиків. На нижній щелепі всі nзуби, за ви­нятком других тимчасових молярів, випадають швидше. Процес ви­падіння nзубів — генетичне зумовлений.

Резорбція коренів тимчасових зубів nйде нерівномірно і визначається співвідношенням їх із зачатком постійних зубів. nЗа даними Виноградової Т.Ф., 1985, при відсутності зубо-щелепових аномалій у nдітей спостерігається три типи резорбції коренів тимчасових зубів (фізіологічна nрезорбція):

 

Резорбція однокореневих зубів частіше nздійснюється по першому типу, багатокореневих – по nдругому та третьому типах. На пізніх стадіях у nфізіологічній резорбції бере участь пульпа зуба, яка здійснює резорбцію дентину nзі сторони порожнини зуба. Джерелом остеокластів при nцьому є клітини пульпи. Поряд з фізіологічною під nвпливом ряду причин (хронічне запалення, ідіопатична резорбція, наявність nновоутворень) може розвиватись патологічна резорбція коренів.

 

Розвиток постійних nзубів

У процесі nрозвитку і формування постійних зубів виділяють чотири періоди: 1-й — nвнутрішньощелепного розвитку; 2-й — про­різування; 3-й — формування і росту nкоренів та періодонту; 4-й — ста­білізації.

 

Період nвнутрішньощелепного розвитку.Джерелом, утворення постійних зубів є та сама зубна пластинка, nз якої розвиваються зачат­ки тимчасових зубів. Починаючи з 5-го місяця nембріогенезу, вздовж нижнього краю зубної пластинки, позаду кожного зачатка nтимчасо­вого зуба утворюються емалеві органи постійних зубів. Ці зуби ще nназивають замінними, оскільки вони замінюють відповідні тимчасові зуби. nНеобхідно пам’ятати, що у дітей немає премолярів, тому мо­лочні моляри в nподальшому змінюються на постійні премоляри. Як і під час розвитку молочних nзубів, в емалеві органи постійних зубів вростає мезенхіма і утворюється зубний nсосочок. Навколо нього ви­никає зубний мішечок. Раніше за інші зуби nзакладаються різці та ікла. Усього є 20 зачатків замінних постійних зубів. nСпочатку зачатки цих зубів лежать у кісткових альвеолах, спільних із зачатками nмолочних зубів. Але згодом між ними виростає кісткова перегородка. Таким чином, nутворюються окремі комірки для молочного і постійного зуба.

Одночасно зубна пластинка продовжує nрости в обох щелепах дозаду. По її краю утворюються емалеві органи молярів. У nних немає попередників серед молочних зубів, тому їх ще називають додатко­вими nемалевими органами.

На n24-25-му тижні вагітності починає формуватися зачаток першого постійного nвеликого кутнього зуба. Дещо пізніше, на 8-му місяці внутрішньоутробного nрозвитку, відбувається закладення за­чатків постійних різців та іклів. Таким nчином, 16 постійних зубів зак­ладаються в ембріональний період.

Процеси звапнування твердих тканин постійних зубів почина­ються переважно після nнародження дитини. Найпершим мінералі­зується 6-й зуб, або перший великий nкутній. На 9-му місяці внутріш­ньоутробного розвитку звапновується медіально-щічний nгорбок цьо­го зуба. На 2-му місяці життя дитини мінералізації піддаються всі nгорбки жувальної поверхні, на 9-му місяці — вся жувальна поверхня, в 3 роки — nкоронка зуба, в 4 роки відбувається звапнування біфур­кації коренів і nпочинається їх формування, яке закінчується в 10 років.

Мінералізація nпостійних центральних різців верхньої і нижньої щелеп починається на 3-4-му nмісяці життя дитини. До 9 міс звапно-вується 1/3 коронок, до 2 років — половина nкоронок. До 3 років ко­ронки різців сформовані на 3/4, а в 4 роки виникають nознаки утво­рення шийок зубів, а потім і коренів. Закінчується формування ко­ренів nу 9-10 років.

Звапнування nпостійних бічних різців нижньої шелепи почи­нається на 3-4-му місяці життя, а nверхньої шелепи — на 9-12-му місяці. У 2 роки розмір бічних різців на верхній і nнижній щелепах стає однаковим і становить 7 мм. У 4 роки закінчується мінералізація nкоронки зубів і виникають ознаки утворення шийок, наприкінці 5-го року життя nпочинається формування коренів зубів, яке завершуєть­ся в 10-11 років.

Звапнування nпостійних іклів починається на 4-5-му місяці жит­тя. У 9 міс у них nмінералізована верхівка коронки. З віком розвиток іклів уповільнюється. У 1,5 nроку висота коронки становить 4,5мм, у 2 роки — 7 мм, у 3 роки сформованими є 2/3 коронок, у 6 nроків утво­рюються шийки зубів, на 8-му році починається формування коренів, nяке завершується в 13—15 років.

У перших nмалих кутніх зубах вогнища мінералізації виникають у 1,5-2 роки, у 4 роки nмінералізовано 1/2 коронок, у 6 років сформо­вано 3/4 коронок, у 7 років nпочинається ріст коренів, а у 12-13 років цей процес закінчується.

Зачаток nдругого малого кутнього зуба виникає у 2 роки, у 2,5 року виявляються два nвогнища мінералізації, у 5 років сформована 1/4 коронки, у 6 років — 1/2, в 7 nроків — уся коронка, у 9 років почи­нається звапнування кореня зуба, а у 12-14 nроків завершується фор­мування кореня.

Зачаток nдругого постійного великого кутнього зуба виникає у 2,5 року, в 3 роки nпіддаються звапнуванню горбки, а в 4 роки — вся жувальна поверхня, в 6 років nполовина коронки, у 8 років — уся ко­ронка, у 9 років формується біфуркація і nпочинає рости корінь, фор­мування якого завершується в 15-16 років.

Зачаток nтретього постійного великого кутнього зуба формуєть­ся в 5 років, у 8 років nпочинається звапнування його жувальної поверхні, у 12 років закінчується nвнутрішньощелепне формування ко­ронки.

Терміни nмінералізації усіх постійних зубів можуть дещо варію­вати.

Таким nчином, розвиток постійних і тимчасових зубів відбуваєть­ся однотипне, проте в nрізний час. У період, коли в тимчасових зубах відбуваються останні стадії nрозвитку, в щелепах є зачатки постійних зубів, що перебувають на більш ранніх nстадіях.Тому в період від 3 до 6-7 років в обох щелепах можна виявити від 48 до n52 зубів.

Розвиток nпостійних зубів у цілому відбувається повільніше, ніж тимчасових. Так, nнаприклад, період формування тимчасових різців становить 2 роки, а постійних — nблизькою років.

Заміна nтимчасових зубів на постійні починається у віці 5-6 років, після прорізування nперших постійних великих кутніх зубів, які не мають тимчасових попередників. nЦей період триває до 12 років і дістав назву періоду змінного прикусу. Заміна nтимчасових зубів відбувається у тій самій послідовності, що їх прорізування.

Період nпрорізування постійних зубів у nразі правильного роз­витку дитини збігається з часом випадання тимчасових зубів n(табл.3).

Після nпрорізування постійних зубів настає період формування та росту коренів і nперіодонту. Він триває близько 3,5-5 років залеж­но від групової належності nзуба.

У процесі nформування кореня як постійного, так і тимчасового зуба на рентгенограмі nрозрізняють 5 стадій: 1-ша — незавершеного росту кореня в довжину; 2-га — nнесформованої верхівки кореня;

3-тя — незакритої верхівки кореня; 4-та — несформованого періодон­ту; n5-та — сформованого кореня і періодонту.

           На стадії незавершеного росту корінь зуба в різному віці має різну довжину. На nрентгенограмі ця стадія характеризується наявністю двох паралельно розташованих nсвітлих смужок, що починаються від коронки зуба, поступово звужуються і nзакінчуються двома вістрями. Така будова кореня зумовлює хід кореневого каналу, nякий у цей пе­ріод поступово розширюється в напрямку верхівки кореня, що фор­мується, nі на рентгенограмі має вигляд лійки. У нижньому відділі канал зливається з nділянкою округлої форми, що має чіткі контури. Ця ділянка має назву зони росту nі за зовнішнім виглядом нагадує гра­нульому. З формуванням кореня вона nзменшується і в стадії незак ритої верхівки зникає, а замість неї певний час nпомітно розширену періодонтальну щілину. Тільки-но корінь досягає нормальної nдов­жини, починається формування його верхівки.

 

Середні терміни прорізування постійних nзубів

(по Боровському Є.В. і співавт, 1989 і Carlson B.M., n1994).

 

ТаблицяЗ. Терміни розвитку постійних зубів (за W.Kunzel, 1988)

 

Рентгенологічна nкартина стадії несформовано їверхівки кореня і тканин, що її оточують, nмає такий вигляд: стінки кореня розташо­вані паралельно, товщина їх поступово зменшується, nзакінчуючись вістрями. Кореневий канал вужчий у ділянці, що прилягає до порож­нини nзуба, і ширший біля верхівкового отвору, який формується. Це надає йому nлійкоподібного вигляду. Періодонтальна щілина має од­накову товщину по всій nдовжині кореня. Біля верхівки кореня вона зливається із зоною росту. nВерхівковий отвір дуже широкий.

У стадії незакритої верхівки кореня стінки його мають nтаку саму будову, як і в стадії несформованої верхівки. Проте стінки його товщі nі в ділянці верхівки кореня не повністю зімкнуті. Тому на рентгено­грамі чітко nвиявляється проекція верхівкового отвору, якої у сфор­мованому корені немає. nКореневий канал широкий, але з меншим діаметром біля верхівки кореня, а не біля nшийки зуба. Періодонталь­на щілина стає видимою також у ділянці верхівки nкореня, де вона ширша, ніж в інших відділах кореня.

Ширшою періодонтальна щілина залишається ще певний час після nтого, як верхівка кореня зуба завершить увесь розвиток. Ця ста­дія формування nкореня дістала назву стадії реформованого перю-донту. Згідно з даними nлітератури, розширена періодонтальна щіли­на виявляється у ділянці 111 nзубів у віці від 7 до 11 років, 62 26 — від 8 до 1 Іроків, у 3 3 зубах – nвід 11 до 16 років, у 54 45 зубах – від 13 до

17 років.

У стадії nсформованого кореня і періодонту (стабілізації) періо­донтальна щілина має nрівномірну товщину на всьому протязі кореня — від шийки зуба до його верхівки. nВерхівковий отвір на рентгено­грамі не виявляється. Зміни ширини nперіодонтальної щілини в бік її зменшення або збільшення в стадії стабілізації nсвідчать про наявність патологічного процесу в періодонті.

Резорбція кореневих nканалів

 

 

 

 

АНАТОМІЧНІ ВІДМІННОСТІ

ТИМЧАСОВИХ ТА ПОСТІЙНИХ nЗУБІВ

1.     nЗубів в nтимчасовому прикусі 20, в постійному — 32.

2.     nВ постійному прикусі є різці, ікла, премоляри і моляри, в тимчасовому – nрізці, ікла, моляри, а премолярів немає.

3.     Молочні зуби мають голубувато-білий nвідтінок, а постійні жовтуватий.

4.     nПо величині nкоронка і коріння молочного зуба завжди менше, ніж однойменного постійного.

5.     nШирина коронок молочних зубів більш виражена в порівнянні з їхньою висотою.

6.     nФорма коронки тимчасових зубів більш опукла, чим постійного, через що nкоронка молочного зуба різкіше відмежовується від кореня.

7.     nВ ділянці шийки молочного зуба є потовщення емалі – емалевий валик.  nЗа рахунок цього найбільший діаметр коронка молочного зуба має в ділянці шийки, nа постійного — в ділянці екватора.

8.     nТовщина твердих тканин молочного зуба менше, ніж постійного.

9.     nТверді тканини молочних зубів менше мінералізовані в порівнянні з nпостійними, тому менш тверді.

10. Порожнина nмолочних зубів обширніша порожнини зуба постійних зубів.

11. Кореневі канали і апікальні отвори тимчасових  зубів більш широкі і вільно nпрохідні, чим постійних, особливо в період формування коренів.

12. Коренів nмолочних зубів менш округле в порівнянні з постійними, коротші і nпрямі.

13.  Широко nрозходяться в сторони, оскільки між ними розташовується зачаток постійного зуба.

Анатомічні nособливості будови постійних зубів.

Зуби – тверді органи, що nзабезпечують пережовування їжі. Вони неохідні також для процесу мовлення і nвиконують певну естетичну функцію. Зуби роташовуютья в порожнині рота і nзаймають близько 20% її поверхні. В зубі розрізняють коронку, корінь, частину nяка розміщена у лунці (альвеолі) щелепи і шийку зуба -місце nпереходу коронки в корінь. Усередині зуба є порожнина, яка ділиться на nкоронкову частину і кореневі канали, а в ділянці верхівки закінчуються nверхівковим (апікальним) отвором. Місце переходу коронкової частини в канали nназивається гирлом кореневого каналу. В порожнині зуба розміщена пульпа зуба.

Коронки зубів мають 5 nповерхонь:

1.                      nВестибулярну, яка повернута до передстінку nпорожнини рота. У фронтальних зубів вона ще називається губною, nв бічних зубів – щічною.

2.                      nОральну, яка звернута до власне порожнини nрота. В зубів нижньої щелепи вона ще називається язиковою, в зубів верхньої nщелепи – піднебінною.

3.                      nАпроксимальні або контактні – це бокові поверхні nзубів. При цьому передня поверхня, звернута до серединної лінії, називається медіальною, а задня — дистальною або латеральною.

4.                      nЖувальна.

У людини розвиваються дві генерації зубів – тимчасові і постійні. Це nявище очевидно пов’язане з адаптацією розміру і числа зубів nдо розміру щелеп. Завдяки тому, що в маленьких щелепах розвиваються спочатку дрібні зуби у зменшеному числі, і тільки у подальшому, в nміру росту щелеп, в них утворюються більш великі у більшій кількості зуби, розміри nі функція зубів перебувають у відповідності з розмірами щелеп. Молочних або nтимчасових зубів налічується 20, а постійних – 32.

 

За формою і функцією nрозрізняють 4 групи зубів:

                                 n1.         nРізці — передні зуби, по 4 на кожній щелепі. Функція їх nполягає у відкусуванні їжі.

                                 n2.         n Ікла — по 2 на кожній щелепі, служать для nвідриву їжі.

                                 n3.         n Премоляри n— по 4 на кожній щелепі в постійному прикусі, в молочному їх немає. Служать для роздавлювання, nгрубого перемолювання їжі.

                                 n4.         n Моляри — nпо 6 зубів на кожній щелепі в постійному прикусі і по 4— в  молочному. Призначені для nподрібнення і розтирання їжі.

Тканини nзуба є похідними слизової оболонки порожнини рота (СОПР), що розвивається у nембріона. Зуби розвиваються із зубних зачатків, кожен з яких включає три nкомпоненти: (рис-)

1)     nЕмалевий орган, який утворюється із багатошарового епітелію вистилки порожнини рота (ПР);

2)     nЗубний сосочок, утворений мезенхімою, що заповнює порожнину емалевого nоргану;

3)     nЗубний мішечок – похідне мезенхімне утворення, яке конденсується навколо nемалевого органу.

Емалевий nорган бере участь в утворенні емалі зуба, зубний сосочок дає початок дентину та nпульпі, а зубний мішечок – цементу та періодонту.

Розвиток nзуба є безперервним процесом, хоча умовно його можна розділити на 3 основні nперіоди:

1)     nПеріод закладки зубних зачатків. У цей період епітеліальна вистилка ПР nембріона утворює виріст в нижчележачу мезенхіму, що має вигляд зубної nпластинки, на якій з’являються вирости у вигляді зубних бруньок, які в nподальшому перетворюються в емалевий орган, а взаємодіюча з ними мезенхіма – в nзубний сосочок і зубний мішечок.

2)     nПеріод формування і диференціації зубних зачатків включає стадії n“шапочки” і “дзвіночка”, названі так по формі емалевого органу, характерних для цих nстадій. Даний період завершується для тимчасових зубів до кінця 4-го місяця nвнутрішньоутробного розвитку. В ході подальшого розвитку і росту зубних nзачатків відбувається nїх диференціювання і підготовка до утворення твердих тканин зуба – дентину та nемалі.

3)     nГістогенез тканин зуба є найбільш тривалим: починаючись у nвнутрішньоутробному періоді, він закінчується після народження. Із твердих тканин nпершим утворюється дентин (дентиногенез). Після відкладання перших шарів дентину по nпериферії зубного сосочка в епітеліальному емалевому органі розпочинає продукуватись nемаль (амелогенез), поверх формуючогося дентину.

В кінці 5-го nмісяця внутрішньоутробного розвитку розпочинається процес первинної nмінералізації дентину. Він здійснюється одонтобластами за допомогою їх nвідростків. Утворення органічної матриці дентину випереджає його мінералізацію, nтому його внутрішній шар (предентин) завжди залишається немінералізованим.

Зуби nутворені досить твердими і міцними nтканинами, які дозволяють їм повноцінно nвиконувати свою функцію. Основ­ну масу зуба складає дентин, у nділянці коронки він зовні вкритий емаллю, на корені — nцементом (мал. 14). Ці тверді nтканини зуба значно відрізняються одна від одної за будо­вою і nхімічним складом. Кожний зуб має всередині порож­нину, що nзаповнена м‘якоттю nзуба — пульпою. Порожнина зуба поступово переходить у nканал кореня зуба, який за­кінчується верхівковим n(апікальним) отвором. Через нього у пульпу nпроникають кровоносні судини і нерви. nКорінь зуба за допомогою особливої зв’язки — періодонта — при­кріплюється до nкісткової стінки зубної альвеоли щелепної кістки. У nділянці шийки зуба його щільно охоплюють ясна, які поступово nпереходять на альвеолярний відросток щелепи.

Емаль — nтверда мінералізована тканина білого чи злегка жовтуватого кольору, що покриває зовні коронку зуба і захищає дентин і пульпу від дії зовнішніх подразників. емалі варіює за­лежно від nформи зуба та її nлокалізації на коронці. nТовщина шару емалі максимальна в ділянці горбиків жувальних зубів, де вона досягає n2,3-3,5 мм і мінімальна в ділянці шийки (0,01 мм). nНа апроксимальних поверхнях постійних зубів вона звичайно дорівнює 1-1,3 мм. Тимчасові зуби мають nшар емалі, що не перевищує 1 мм. nЗвичайно емаль напівпрозо­ра, nщо легко виявляється на ріжучих краях різців. Там, де nвона вкриває дентин, її колір варіює від жовто-білого до сіpoгo. Інтенсивність nкольору емалі збільшується у напрямку до шийки зуба, де вона найтонша.

Вона є nнайтвердішою тканиною організму людини. Вона містить 95% мінеральних речовин n(переважно гідроксиапатит, фторапатит, карбонатапатит і ін.), 1,2% органічних, n3,8% води, зв’язаної з кристалами й органічними компонентами та вільну. Емаль проникна в обох напрямках. Найменшою nпроникністю володіють її зовнішні, звернені в порожнину рота ділянки. Ступінь nпроникності неоднаковий у різні періоди розвитку зуба. В емалі постійно відбувається nобмін речовин (іонів), що поступають як із дентину та пульпи, так і зі слини. nОдночасно з надходженням іонів (ремінералізація) відбувається їхнє вимивання n(демінералізація). Ці nпроцеси знаходяться в стані динамічної рівноваги. Емаль не містить клітин і не nздатна до регенерації при ушкодженні.

Емаль nутворена емалевими призмами і міжпризматичною речовиною. Основні nструктурно-функціональні одиниці емалі — емалеві призми. Вони проходять через nтовщу емалі радіально, переважно перпендикулярно емалево-дентинній границі, nзігнуті у вигляді букви S. S-подібний хід пучків емалевих призм обумовлює появу nна подовжніх шліфах темних (діазони) і світлих (паразони) смуг, перпендикулярних поверхні емалі. nВони називаються смугами Гунтера — Шрегера.

Емалеві призми nрозташовуються пучками, по 10—20 призм. В ділянці шийки призми розташовуються nгоризонтально. Форма призм на поперечному перетині овальна, полігональна, частіше — арочна. nЕмалеві призми складаються з щільно укладених і впорядкованих кристалів гідроксиапатита. nКристали в зрілій емалі приблизно в 10 разів крупніші кристалів дентину, цементу і nкістки: їхня товщина складає 25—40 ним, ширина—40-90 нм і довжина— 100-1000 нм. nКожен кристал покритий гідратною оболонкою товщиною близько 1 нм. Між nкристалами є мікропростори, заповнені водою (емалевою рідиною), що служить перенощиком молекул nряду речовин і іонів. В центральній частині призми кристали розташовані nпаралельно осі призми, при віддаленні від центру — відхиляються від її nнапрямку.

На подовжніх nшліфах визначаються також лінії Ретціуса. Вони коричнево-жовтого кольору, мають nвид арок, що йдуть криво від поверхні емалі до емалево-дентинної межі. На поперечних nшліфах — це концентричні круги. Лінії Ретціуса —  лінії росту емалі, nз’являються у зв’язку з періодичністю процесу звапнення.

Якщо простежити nлінії Ретциуса до їхнього виходу на поверхню зуба, то вони nбудуть відповідати циркулярним борозенкам, тобто ділянкам емалі, де вона має nменшу товщину. По краях борозенок і на їхньому дні виявляються численні дрібні вдавлення nна поверхні емалі діаметром 4-6 мкм і глибиною 0,5-3 мкм — ямки. Вони nз’являються в ході розвитку і відповідають розташуванню відростків Томса nзнамелобластов у період nзавершення секреції матрикса емалі.

Між цими nборозенками розташовуються валики висотою 2-4,5 мкм і шириною 30—160 мкм, nназивані перикиматіоми. Перикиматії оперізує коронку у виді горизонтальних рівнобіжних nліній. Вони розташовані рівномірно в 70 % випадків і неоднаково  помітні в nзубах різних людей. Особливо чітко перикиматії помітні в пришийковій ділянці. У nнапрямку до ріжучого nкраю, вони згладжуються. Перикиматії зникають з віком внаслідок стирання nповерхні емалі.

Міжпризмова nречовина по будові ідентична емалевим призмам, але кристали гідроксиапатиту nорієнтовані під nпрямим кутом до кристалів призм.  Міжпризмова речовина оточує призми nокруглої і полігональної форми і розмежовує їх. При nарковій структурі призм їхні частини знаходяться в безпосередньому контакті nодна з одною, а міжпризмова речовина, як така практично відсутня. Міжпризмова nречовина в емалі людини на шліфах має дуже малу товщину (менш 1 мкм). Ступінь nмінералізації міжпризмової речовини нижча, ніж емалевих призм, але вища, ніж nоболонок емалевих призм. У зв’язку з цим при декальцинації в процесі nвиготовлення гістологічного чи препарату в природних умовах (під впливом nкарієсу) розчинення емалі відбувається в наступній послідовності: спочатку в nділянці оболонок призм, потім міжпризмової речовини і лише після цього самих призм. nМіжпризмова речовина має меншу міцність, ніж емалеві призми, тому при nвиникненні тріщин в nемалі вони звичайно проходять по ній, не торкаючись призми

Структурні nелементи — емалеві пучки, пластинки і веретена — ділянки емалі, що містять nнедостатньо звапнені емалеві призми і міжпризмову речовину, містять білки (типу nенамеліну) у високій концентрації. nЕмалеві пластинки тягнуться від поверхні емалі до ємалево-дентинного з’єднання. nВони можуть служити nшляхами розповсюдження мікроорганізмів з поверхні емалі в глибину. Емалеві nпучки — проникають в емаль на невелику відстань. Емалеві веретена — короткі nверетеноподібні структури, розташовані у внутрішній третині емалі nперпендикулярні емалево-дентинній межі. Припускають, що це замуровані відростки одонтобластів або nенамелобласти, замуровані в емалі.

Поверхню емалі покриває nтонка оболонка — кутикула, яка складається з двох шарів:

                           n1.         первинної nкутикули (оболонки Насміта) — внутрішнього тонкого (близько 0,5-1,5 мкм) nгомогенного шару гликопротеинов, що є кінцевим секреторним продуктом енамелобластів;

                           n2.          вторинної кутикули,  утвореної зовнішнім  більш товстим (близько   10 мкм) шаром nскороченого епітелію емалевого nоргана.

Після прорізування зубів кутикула nстирається на їхніх жувальних поверхнях, частково зберігаючи на бічних.

Функції емалі — nзахисна, трофічна.

Твердість емалі досягає 397,6 кг на 1 мм2 nзразка емалі. Найбільшу твердість мають поверхневі шари емалі, у напрямку до nемалево-дентинного з’єднання її твердість знижується. Одночасно емаль є до­сить nкрихкою структурою. Крихкість емалі компенсуєть­ся пружними властивостями nрозміщеного під нею дентину, що дозволяє зубові nвитримувати великий жувальний тиск. Твердість емалі nобумовлена високим (до 96-97 %) вмістом у ній мінеральних солей. Органічних nречовин в емалі дуже мало/аа^даними різних авторів, — nвід 1 до 3 %. Загалом хі­мічний склад емалі такий: вода -^3,8 % (близько 1 % nвіль­ної води); органічні речовини — 1,2 %; неорганічні речови­ни — 95 %, з них nкальцію — 37 %, фосфору — 17 %.

Мінеральні компоненти емалі. Серед мінеральних солей в емалі найбільша кількість фосфорнокислого (фосфат) кальцію (до 90 %), менше — nвуглекислого (карбонат) каль­цію (близько 4 %), фториду кальцію і фосфату nмагнію. У значно менших кількостях, часто у вигляді мікродомішок, в емалі nвиявлено до 20 різних мікроелементів. Найголовні­ші nсеред них фтор, олово, цинк, залізо тощо. Мінеральні солі нерівномірно nрозподіляються в товщі емалі: на повер­хні їх концентрація найбільша, у nнапрямку до емалево-ден-тинного з’єднання (межі) вона поступово зменшується. nВід­повідно у глибших шарах емалі збільшується концентрація органічних речовин. nМінеральні речовини в емалі наявні у вигляді кристалів апатитів, яких nутворюється декілька видів. Основним компонентом емалі є гідроксоапатит, що nскладає 75,4 % усіх її апатитів. Зустрічаються також кар-бонатапатит — 12,06 %, nхлорапатит — 4,4 %, фторапатит — 0,66 %, а також карбонат кальцію — 1,33 % і nкарбонат маг­нію — 1,62 %. Гідроксоапатит рівномірніше nрозподілений по товщі емалі, ніж інші апатити, у зовнішніх її шарах у відносно більшій кількості зустрічається фторапатит, а в nглибоких — карбонат апатит.

Склад апатитів емалі як у нормі, так і, особливо, в разі патології nможе змінюватися в досить широких (значних) межах. Склад “ідеального” n— найпоширенішого — гідро-ксоапатиту відповідає формулі Са₁₀(РО₄)₆(ОН)₂, nтобто він десятикальцієвий з молярним відношенням Са/Р, nщо дорів­нює 1,67. Однак можуть зустрічатися гідроксоапатити і з іншим співвідношенням елементів, наприклад, восьмикаль-цієвий — Са₈Н₂(Р0₄)₆ n-5Н₂0. Варіації формул апатитів можуть обумовлюватися різними причинами, одна з них — заміщення в молекулі nгідроксоапатиту Са на Сг, Ва, Mg, гідроксоній (Н₃0 ⁺ ) nабо інший елемент з близькими влас­тивостями (ізоморфне заміщення). Таким nчином, загальну формулу апатитоподібної речовини зуба можна представи­ти у nвигляді: А₁₀(ВО₄)_бХ₂, де: А — Са, Сг, Ва, СсІ; В — Р, Аб, Зі; X — Б, ОН^–, СІСО2ДУ практичній стоматології ва­жливе значення nмає реакція ізоморфного заміщення в гід-роксоапатитах з фтором, у результаті якої nутворюється гід-роксифторапатит:

Са₁₀(РО₄ )₆(ОН)₂ + Р -> Са_І0(РО₄ )₆Р(ОН) + n(ОН)”.

Ця сполука малорозчинна у кислотах і тому з нею пов’я­зують більшу nкарієсрезистентність зубів та профілактичну дію фторуй nСпеціальними дослідженнями було встановлено, що у разі заміщення фтором хоча б nоднієї з 50 гідроксиль­них груп розчинність емалі різко знижується. Однак треба nмати на увазі, що/під час дії високих концентрацій nфтору на гідроксоапатит реакція відбувається з утворенням фто­риду кальцію:

Са₁₀(РО₄)(ОН)₂ n+ 2Р->10СаР₂ + 6РО^ + 2(ОН)^_.

Він практично нерозчинний, але швидко зникає з поверх­ні зубів nунаслідок дії лугів слини, тому не має практичного nкарієспрофілактичного значення. Таким чином, ця реакція небажана, і тому для профілактики карієсу і ремінералізу­ючої терапії не nрекомендується застосовувати високі кон­центрації фторидів.

Мінеральну основу емалі складають кристали апатитів. Вважають, що під час мінералізації емалі з аморфного каль­цію фосфату nутворюються гідроксоапатити, які формують кристали./Елементарна чарунка nгідроксоапатиту має молеку­лярну масу близько 1000, а до складу кристалу nгідроксоапа­титу входить приблизно 2500 таких чарунок, nотже, молеку­лярна маса “типового” кристалу складає близько 2 500 n000. Унаслідок приєднання нових молекул кристали ростуть у товщину і ширину, nнагадуючи за формою довгі стрічки. Кристали можуть nмати довжину від ЗО до 1000 нм і ширину 40-120 нм. Крис­тали емалі найдовші nсеред мінеральних тканин і майже в 10 разів більші, nніж кристали дентину і кістки. (На поверхні кристалів гідроксоапатиту є досить nвеликий гідратний шар зв’язаних іонів ОН”, який має певну обмінну nактивність, що дозволяє відбуватися в кристалах nгетерогенному іонно­му обміну. Наявність такої гідратної оболонки дозволяє зро­зуміти nмеханізм ізоіонного і гетероіонного (ізоморфного) заміщення в кристалах. Цей nмеханізм відіграє важливу роль у забезпеченні стабільного стану емалі, зміні її nскладу і власти­востей, у процесах проникності емалі і її ремінералізації. nГідратна оболонка (зв’язана вода) і вільна вода в nмікропо­рах емалі заг

Емалево-дентинне та емалево-цементне з’єднання. На по­здовжніх nрозрізах зубів видно, що лінія nз’єднання емалі та дентину загалом повторює зовнішні контури коронки зуба. nОднак унаслідок різної товщини емалі контури nемалево-ден­тинного з’єднання дещо відрізняються від її зовнішніх кон­турів. За nумови значного збільшення емалево-дентинне з’єд­нання має зубчастий вигляд із nзубцями, спрямованими до емалі (мал. 27). Кожна впадина і зубець мають nприблизно 70 мкм у діаметрі. На ультраструктурному рівні nвидно, що емаль і дентин взаємопроникають, так що кристали апатитів кожної nтканини переміщуються і, можливо, бар’єру між дво­ма тканинами не існує.

Взаємовідношення цементу й емалі в ділянці шийки зуба nможе бути трьох типів: цемент перекриває емаль (60-65 % випадків), краї емалі і nцементу щільно прилягають один до одного (ЗО % випадків), емаль і цемент nвідділені певним проміжком (5-10 % випадків). В останньому випадку з тка­нинами nперіодонтальної щілини межує дентин. У клініці це може проявлятися підвищеною чутливістю цих ділянок. На­ведені nвзаємовідношення можуть зустрічатися не лише на окремих зубах, а й на різних боках навколо шийки одного і того самого зуба.

Зовнішня поверхня емалі і поверхневі утворення на ній. nЕлектронна мікроскопія зубів, які не прорізалися, показує: nна більшості ділянок поверхні емалі є призматична струк­тура, що особливо чітко nвиявляється у разі протравлюван­ня поверхні емалі кислотою. З nвіком під час дозрівання емалі її поверхня все більше набуває безпризматичної nструк­тури внаслідок підвищеної мінералізації її поверхневого шару. Таким nчином, ділянки з призматичною структурою поверхні емалі частіше nзустрічаються на зубах у молодих людей, ніж у людей похилого віку. У nбезпризматичних ді­лянках кристали апатитів розміщені перпендикулярно до nповерхні емалі, що надає їй однорідного дрібнозернистого nвигляду.

На поверхні емалі можуть бути тісно зв’язані з емал­лю nповерхневі утворення, наприклад кутикула і пелікула.

Кутикула (насмітова оболонка) являє собою редукова­ний nепітелій емалевого органа. Після утворення емалі nена-мелобласти утворюють на поверхні емалі тонку мембрану, тісно пов’язану з nміжпризматичною речовиною. Емалевий орган редукується, а залишки клітин його nвнутрішнього ша­ру перетворюються на емалевий епітелій. Він вкриває всю емаль nзуба перед прорізуванням, а після прорізування досить nшвидко (протягом кількох годин або діб) стирається, збері­гаючись лише на nбокових поверхнях коронки. У деяких міс­цях кутикула у вигляді тонких трубочок проникає в товщу емалі майже до емалево-дентинного nз’єднання.

Пелікула (набута кутикула) утворюється на поверхні nзуба після його прорізування. У вигляді тонкої (2-4 nмкм) досить прозорої плівки вона вкриває коронку зуба, nі тому виявити пелікулу можна лише за допомогою барвників, на­приклад еритрозину. nВважають, що вона є похідним білково-вуглеводних комплексів слини, які nадсорбуються на поверх­ні емалі: глікопротеїнів, муцину, сіалопротеїнів. nПелікула є відносно безструктурним утворенням, що прикріплюється до ламел, хоча nпід час електронно-мікроскопічного вивчення.

 

Склерозорований (прозорий) дентин. nУтворюється в результаті відкладення перитубулярного дентину в дентинних nтрубочках, що викликає їхнє звуження і облітерацію.

Функції nдентину: трофічна, сенсорна, захисна.

Між високомінералізованим дозрілим дентином і nдис­тальною поверхнею одонтобластів розміщується шар nменш мінералізованого дентинного матриксу, який називається предентином. Таким nчином, тканинні компоненти дентину складаються з дентинних трубочок з nвідростками одонто­бластів, кальцифікованого матриксу n(власне основна речо­вина дентину) і маломінералізованого або nнемінералізова-ного предентину.

Своєрідність тканини nдентину полягає в тому, що його основна речовина пронизана дуже великою nкількістю тон­ких дентинних трубочок (канальців). Вони nвідходять від порожнини зуба (пульпарної) і, радіально розходячись, ідуть до nемалево-дентинного з’єднання. Канальці мають ви­гляд трубочок різного діаметра — від 1 до 3-4 мкм, причо­му від трубочок nбільшого діаметра можуть відходити менші відгалуження — каналікули. Вони ширші у внутрішніх шарах дентину і поступово звужуються nу зовнішньому на­прямку. На поздовжніх зрізах (шліфах) зубів можна спосте­рігати, nщо шлях трубочок не прямий, а має сигмоїдальну (S-подібну) nвигнутість. Вигнутий шлях трубочок вираженіший у коронковій і пришийковій nділянках зуба. У кореневому дентині ці вигини значно менші або навіть від­сутні. nУ разі значного збільшення виявляється, що трубочки мають невелику хвилястість, nяка відома під назвою “вто­ринні вигини”. nВони спостерігаються по всій довжині тру­бочки і, як nвважають, репрезентують спіральний шлях, який проходять відростки nодонтобластів.

Від більших за розмірами дентинних трубочок n(каналь-ців) відходять їх відгалуження меншого діаметра (менше ніж 1 мкм). їх nінколи називають каналікулюмами . Незважаючи на значну nкількість відгалужень за ходом тру­бочки від пульпи до емалі, у зовнішньому nшарі дентину вони виявляються в меншій кількості, ніж у глибших його шарах. nКількість трубочок поблизу емалево-дентинного з’єднання дорівнює приблизно 1500 nна 1 мм², ближче до пульпи їх кількість nзбільшується, коливаючись від ЗО 000 до 75 000 на 1 мм². У коронці nзуба їх, як правило, більше, ніж у ко­реневому дентині, і в різцях nбільше, ніж у молярах.

Подібне розподілення трубочок пояснюється такими nчин­никами:

1)            nрізним їх діаметром біля пульпи і поблизу ема­лево-дентинного nз’єднання;

2)            nзбільшенням кількості тру­бочок nунаслідок утворення відгалужень від них;

3)            n різною площею nповерхні, на якій розміщені трубочки: унаслідок радіального напрямку трубочок nїх менше на одиницю по­верхні біля емалі, ніж поблизу пульпи. Ці чинники призво­дять до тенденції збільшення кількості nтрубочок і, відпо­відно, зменшення кількості основної речовини (матриксу) nдентину в напрямку від емалево-дентинного з’єднання до пульпи. Іншим чинником, nякий також впливає на цю тенден­цію, є збільшення кількості анастомозів між nвідростками одонтобластів і власне трубочками у навколопульпарному дентині.

У дентинних трубочках розміщуються відростки nодонто­бластів (дентинобластів), так звані волокна nТомса. Кожний одонтобласт, який розміщений у поверхневому шарі пуль­пи, nзвичайно утворює один великий відросток. Від нього може відходити різна кількість менших або філаментозних відростків. nДонедавна вважа­лося, що відростки одонтобластів простягаються від тіла клітини nчерез всю товщину дентину до емалево-дентинного з’єднання. Недавні дослідження свідчать, що відростки одон-тобластів nобмежуються третиною або половиною дентинних трубочок, які прилягають до nпульпи. Дистальні дві третини або навіть половина канальців зайняті органічною nречови­ною або тканинною рідиною.

в ній виділяють три шари. З них nдва розміщені на поверхні емалі, вони забарвлюються і не зв’язані з третім, nповерхне­вим, фібрилярним шаром.

Пелікула є мембраною, що надає емалі вибіркової про­никності. nТакож вважають, що вона може бути основою для утворення мікробної бляшки на nповерхні зуба. Однак мік­робів у пелікулі не виявлено n(Frank, Brendel).

Дентин зуба

Дентин зуба (dentinum, substantia eburnea — від лат. ebur — слонова кістка) складає найбільшу частину маси зуба. Він являє собою nсвоєрідну тверду сполучну тканину, розміщену між nпульпою і тканинами, що розташовані на зовнішній поверхні зуба. У ділянці коронки — це емаль, у ділянці кореня n— цемент, які відокремлюють дентин від зовнішнього середовища і тканин nорганізму. За своїми влас­тивостями, структурою дентин нагадує грубоволокнисту nкісткову тканину, проте відрізняється від неї більшою nтвер­дістю та відсутністю клітин і кровоносних судин. Клітини, що утворюють nдентин (одонтобласти або дентинобласти), у повністю сформованому зубі містяться nна периферії пульпи і посилають у нього лише свої цитоплазматичні дентинні nвідростки. Подібно до кістки, дентин також має nмезенхімне походження.

 Звапнена nтканина зуба, що становить його основну масу і форму. В ділянці коронки він nпокритий емаллю, а в ділянці кореня — цементом. Містить n70% неорганічних речовин (гідроксиапатит), 20% органічних (колаген типу І), 10% nводы. Дентин складається з звапненої міжклітинної речовини, пронизаної nдентинними трубочками. Міжклітинна речовина утворена колагеновими волокнами, nпов’язаними з кристалами гідроксиапатиту. Кристали відкладаються у вигляді nзерен і глибок, які потім зливаються в кулясті nутворення — глобули і калькосферити.

Дентин постійних зубів частково прозорий, блідо-жов­того nкольору (у молочних зубах — світліший) і має досить nзначну, хоча меншу, ніж емаль, твердість. Водночас він має більшу еластичність, nніж емаль, що забезпечує певну амор­тизацію і стабільність емалі та зуба nзагалом під час дії знач­ного жувального тиску.

Дентин складається приблизно з 70-72 % неорганічних і n28-30 % органічних речовин і води. Основними неорганіч­ними сполуками дентину, nяк і емалі, є гідроксоапатит і в невеликій кількості — фторид кальцію n(фторапатит), кар­бонат кальцію, магній і натрій. Кристали гідроксоапатиту nпобудовані з тисяч одиниць (молекул) гідроксоапатиту з формулою Са₁₀(РО₄)₆(ОН)₂. Ці кристали мають форму голок і значно менші, ніж такі самі nкристали в емалі. Вони звичайно мають товщину 3,5 нм, довжину — до 20 нм і на­віть nбільше. Крім апатитів, у дентині в різній кількості на­явні nтакі солі, як карбонати, сульфати і фосфати кальцію, кальцію гідроксид. Серед nзалишкових елементів зустрічаю­ться мідь, фтор, залізо і цинк. Як і в кістці, більше полови­ни мінеральних кристалів дентину nзв’язані з колагеновими елементами. Органічна частина дентину на 82 % nскладається з колагену І типу і 18 % неколагенів, включаючи глікопро-теїни і nглікозаміноглікани. Серед глікозаміногліканів пере­важає хондроітинсульфат, nосновним неколагеновим білком дентину є фосфопротеїн.

Тверду мінералізовану основну речовину дентину, що nскладається з пучків колагенових волокон і кристалів неор­ганічних речовин, в nрадіальному напрямку пронизує безліч тонких дентинних nтрубочок (tubuli ndentinales), або дентин-них nканальців (canaliculi ndentales). Незважаючи на вели­ку nїх кількість, все ж таки в масі дентину переважає його основна речовина, або nматрикс.

Зони nгіпомінералізованого дентину включають:

1)  інтерглобулярний дентин —- розміщується в зовнішній третині nкоронки паралель емалево-дентинній межі. Він nпредставлений незвапненними фібрилами, між якими nрозміщуються глобули  звапненого дентину.

зернистий nшар Томса — розміщується на периферії

кореневого nдентину. Складається з дрібних nслабозвапнених ділянок (зерен) вздовж дентино-цементної межі.

2)  Предентин — внутрішня (незвапненна) частина дентину, що nприлягає до шару одонтобластів. nПредентин — зона росту дентину.

Виявляють n2 шари дентину з різним nходом колагенових волокон:

                           n1.          Біляпульпарний nдентин — внутрішній шар. Переважають волокна, що йдуть nтангенціально до емалево-дентинної межі (тангенціальні волокна, або волокна nЕбнера).

                           n2.          Плащовий дентин — зовнішній, nякий  покриває біляпульпарний. Переважають волокна радіального напряму (радіальні волокна, або волокна nКорфа.

Дентинні nтрубочки — тонкі канальці, які пронизують дентин від пульпи до периферії. Вони забезпечують nтрофіку дентину. В дентинних трубочках знаходяться відростки одонтобластів. При карієсі nдентинні трубочки із загиблими відростками одонтобластів служать шляхами nрозповсюдження мікроорганізмів і називаються “мертвими шляхами”.

Стінку дентинної трубочки утворює nперитубулярний дентин. Між дентинними трубочками розміщується інтертубулярний nдентин.

Дентин поділяють nна:

·        nпервинний — утворюється до прорізування зуба;

·        nвторинний (регулярний, фізіологічний)— утворюється після nпрорізування. Характеризується меншою кількістю трубочок, менш впорядкованим nрозташуванням трубочок і волокон. Але ці відмінності незначні. В результаті nвідкладення вторинного дентину порожнина зуба зменшується в розмірах;

·        nтретинний (іррегулярний, замісний, репаративний) дентин утворюється у відповідь на nподразнення. Утворюється локально, в місці подразнення, він нерівномірний і nслабомінералізований. Трубочки мають неправильний хід або відсутні.

Навколопульпарний n(припульпарний) дентин nрозміщу­ється між плащовим дентином і предентином. nВолокнистий компонент основної речовини складається майже винятко­во з менших nволокон (бета-фібрили). Колагенові волокна (Ебнера), які подібні до волокон nКорфа плащового денти­ну, тут розміщуються паралельно до стінок nдентинних тру­бочок, тобто тангенціально, і зустрічаються досить рідко. Інші nволокна не виявляють певної орієнтації, і всі вони ра­зом утворюють щільну nміжтканинну масу, орієнтовану де­що перпендикулярно, а більше у косому nнапрямку, до ден­тинних трубочок.

Міжтубулярний nдентин являє собою найбільшу nчастину дентину і складає приблизно половину його обсягу. Мат-рикс nйого основної речовини складається здебільшого з тонких (бета) колагенових nволокон завтовшки від 0,05 до 0,2 мкм. Більші волокна nможуть мати періодичність, хара­ктерну для колагенових волокон, — 64 нм, але nтонші вияв­ляють меншу періодичність. Кристали апатитів цього виду дентину nменші, ніж в емалі, і мають довжину близько 40 нм. Ці голкоподібної форми nкристали розміщуються таким чи­ном, що їх довга вісь орієнтована паралельно до nосі волокон. Можливе також і безладне атипове розміщення кристалів, наприклад nрадіальне.

Перитубулярний nдентин найбільш мінералізований, з nне­значною кількістю органічних речовин і в разі виготовлення декальцинових nпрепаратів (зрізів) він майже повністю роз­чиняється в кислотах. Тонка мережа органічного матеріалу при цьому зморщується, і nтому дентинні трубочки на таких препаратах мають більший діаметр, ніж він є nнасправді.

На шліфах перитубулярний дентин під час оптичної мікро­скопії має вигляд прозорої тонкої nсмужки навколо дентин-них трубочок. Мікрорентгенографія цих ділянок свідчить, що перитубулярний дентин менш рентгенопроникний, nніж інтертубулярний, внаслідок вищої його мінералізації. Орга­нічний матрикс nперитубулярного дентину дуже незначний, у ньому фактично відсутні колагенові nкомпоненти (колагено­ві волокна). Коли ж вони виявляються, то це є, як правило, закінчення колагенових волокон nміжтубулярного дентину. Серед неорганічних компонентів перитубулярного дентину nпереважають мінерали аморфного кальцію фосфату, а не nгідроксоапатиту. Ці мінерали мають вигляд аморфних nкрап­линок розмірами від 25 до ЗО нм.

Предентин. Між одонтобластами пульпи і nмінерлізова­ним дентином розміщується тонкий шар сформованого орга­нічного nматриксу дентину. Через нього проходять дентинні трубочки і волокна Томса перед nвходженням у мінералізо­ваний дентин. Цей шар являє nсобою власне дентин, але він майже повністю позбавлений мінеральних компонентів і то­му називається предентином. На забарвлених препаратах nнормальних сформованих зубів він має вигляд рожевої nвузь­кої смужки. З віком або у разі яких-небудь nушкоджень твер­дих тканин зубів у предентині осідають мінеральні солі і він nперетворюється на мінералізований дентин. Шар власне предентину є найбільш nмобільною зоною, за рахунок якої відбувається постійне збільшення дентину nпротягом життя людини і у відповідь на різні травмівні nподразники.

За нормальних фізіологічних умов мінералізація так зва­ного первинного дентину (вважають, що nце дентин, який утворюється до прорізування зуба) і предентину відбуваєть­ся nпевним чином. Звичайно мінеральні солі відкладаються в аморфній речовині nматриксу дентину поміж колагенови­ми волокнами. Субмікроскопічні кристали nтрикальційфос­фату або гідроксоапатиту орієнтовані вздовж колагенових волокон, вони мовби нанизані на волокно, як зерна на стеб­лину в nколосках. Мінералізації власне колагенових волокон у нормі не відбувається. nВодночас з таким орієнтованим роз­міщенням кристалів мінеральних речовин у nдентині зустрі­чаються й інші варіанти його мінералізації. nСпостерігається форма відкладання кристалів мінеральних речовин у ви­гляді nкульок або калькосферитів. Вони являють собою ком­плекс кристалів, довгі осі nяких розміщені радіально щодо центру калькосфериту. Така форма мінералізації є nдосить характерною для дентину.

Інтерглобулярний дентин. Електронно-мікроскопічні до­слідження виявили, що мінералізація дентину відбувається nяк ультрамікроскопічне нагромадження кристалів мінера­лів на волокнах та інших nорганічних компонентах матриксу дентину. Ці ініціальні місця, або ядра nмінералізації, збіль­шуються за рахунок периферійного приєднання нових кри­сталів, nнабуваючи характерної кулястої форми. Такі групи кристалів nприєднуються до інших збільшених кристалічних тілець, утворюючи значніші nмінеральні накопичення на во­локнах і між ними. Цей прогресивний ріст ультрамікроско­пічних відкладень продовжується з nприєднанням інших кристалів до значніших (видимих у світловому мікроскопі) nутворень, які називаються калькосферитами. У подальшому вони nутворюють смужки, які поступово гомогенізуються, і ці ділянки втрачають nсмугастий вигляд. Інколи, однак, ви­никають вади в мінералізації, що затримують nвідкладання і взаємопроникнення калькосферитів. У результаті в дентині nутворюються ділянки мало або майже зовсім не кальцинова­ної (немінералізованої) nосновної речовини дентину, обмежені характерними кулястими поверхнями. Ці ділянки отримали назву інтерглобулярного дентину (мал. n33). Через них про­ходять дентинні трубочки, у цих ділянках добре виражений nорганічний матрикс, і, таким чином, вони відрізняються nвід звичайного дентину лише меншим ступенем мінералізації.

Зернистий шар кореневого дентину (гранулярний шар Томса). nЗони, подібні до інтерглобулярного дентину, утво­рюються і в кореневому nдентині. Наприклад, під час фор­мування дентину кореня nперший сформований радикуляр-ний дентин пришийкової ділянки містить nгрубу гранулярну тканину.

Волокна основної речовини в цій ділянці є особли­во nгрубими і погано кальцифікованими. Внаслідок меншої nмінералізації цей шар на шліфах зубів нагадує інтерглобу­лярний дентин і nназивається зернистим шаром кореневого дентину, або гранулярним шаром Томса. nВін є до­сить постійним проявом кореневого дентину, особливо за умови nнедостатньої мінералізації. Утворення гранулярного nшару Томса, як інколи вважають, є подібним до утворення інтерглобулярного nдентину. Але, як було сказано вище, він має дещо інше походження. Також nприпускають, що цей шар може бути утворений внаслідок різних nмісцевих пору­шень і зменшення мінералізації матриксу, утворення петель nзакінчень відростків одонтобластів. В останньому випадку за рахунок утворення nпетель значно збільшуються дентин-ні трубочки, що робить матрикс дентину в цих nділянках по розним. На шліфах зернистий шар кореневого дентину має вигляд тісно nрозміщених одне біля одного зерен чорного кольору. Вони широкою nсмугою тягнуться вздовж дентинно-цементного з’єднання.

Вторинний дентин. Протягом існування зубних тканин nдентиногенез у зубі продовжується, звичайно з різною nшвид­кістю відповідно до дії функціональних або патологічних подразників. nУнаслідок цього у дентині і в пульпі утворю­ються різні види дентину, що є nреакцією на ті чи інші по­дразники. Дентин, який продукується під час дентиногене-зу до прорізування зубів, відомий як nдентин розвитку, або первинний дентин.

Після прорізування зубів у порожнині зуба з nбоку пульпи починає відкладатися дентин з дещо відмінною будовою, ним дентином. nВін відрізняється повільнішими темпами утворення і не nтакою правильною структурою.

Після прорізування зуба на ньо­го починає діяти низка nнових подразників, що спричинює зміни в одонтобластах і відхилення у їх nдіяльності. Це відо­бражено певною відмінністю утворення вторинного дентину і nйого з’єднання з первинним, що на шліфах виявляється у вигляді демаркаційної nлінії. Новоутворений вторинний ден­тин має досить строкату структуру: поряд з nділянками, що містять дентинні трубочки, в ньому виявляють ділянки, повністю nпозбавлені трубочок і побудовані лише з основ­ної речовини дентину. Внаслідок nцих відмінностей виділя­ють два види вторинного дентину: регулярний та nіррегуляр­ний.

Цемент

Цемент — Зовнішня поверхня кореня зуба, починаючи від nшийки і до вершини кореня, вкрита кальцифікованою, подібною до кістки тканиною, nяка називається цементом (cementum, nsubstantia ossea).. nПокриває корені і шийку зуба. Найбільша його товщина в nапикальній ділянці. Містить 50—60 % неорганічних nречовин (гідроксиапатит), 30—40 % — органічних (колаген). За своєю органічною волокнистою nосно­вою, основною речовиною, типом кристалів, внутрішніми клітинами, nпроростами і хімічним складом вона нагадує кі­стку. Однак на відміну від кістки nцемент не містить гавер-сових каналів і кровоносних nсудин. На основі відсутності або наявності клітин у nкальцифікованому матриксі розріз­няють два типи цементу: безклітинний і nклітинний (мал. 40). З усіх твердих тканин зуба цемент є найменш nмінералізова­ною тканиною. Безклітин­ний цемент містить nменше органічних речовин, і оскільки саме він відкладається протягом усього nжиття зуба, це і є основною причиною того, що з віком мінералізація цементу nзбільшується. Основним неорганічним компонентом цементу є апатити (зокрема, nгідроксоапатит), а також кальцій і фосфор. Крім того, містяться слідові nкількості міді, фтору, заліза, свинцю тощо. Кола­ген є принциповим органічним nкомпонентом матриксу, його волокна фіксовані в аморфній цементуючій субстанції nі глікозаміногліканах, як і в кістці.

Поділяється на:

                           n1.         Безклітинний n(первинний) цемент — покриває середню третину кореня і nшийку. Не містить клітин, складається зі nзвапненої  міжклітинної речовини, що включає щільно розташовані колагенові nволокна і основну речовину. Частина волокон розташовується подовжньо, nпаралельно поверхні цементу. Інша частина більш тонких волокон (шарпієвих) проходить nрадіально. Вони nнаправляються в пучки колагенових волокон періодонту. З іншого боку шарпієві волокна спаяні з радіальними волокнами дентину.

                           n2.         Клітинний n(вторинний) цемент — покриває апікальну третину коренів і nділянці біфуркації коренів багатокореневих зубів. Складається з nклітин і міжклітинної речовини. Міжклітинна речовина включає волокна і основну nречовину. Відбувається  постійне, але циклічне відкладення цементу.

Гіперцементоз — nнадмірне відкладення цементу.

Функції цементу: nзахисна, утримуюча, репаративна, пасивне прорізування.

Цемент повністю вкриває корінь від емалі до верхівки. Проникаючи через апікальний отвір nу канал кореня, його внутрішня поверхня прилягає до дентину і з’єднується з ним nдентинно-цементним з’єднанням, а зовнішня — до періодонта. Цемент, який під час розвитку кореня зуба утво­рюється першим і вкриває nпришийкову третину або по­ловину кореня, не містить клітин у своєму матриксі, nтому його називають безклітинним. Цемент, розміщений біля верхівки кореня, а в nбагатокореневих зубах — і в ділян­ці біфуркації, містить nвелику кількість відросткових клі­тин — цементоцитів; це так званий клітинний nцемент. Це­мент, що безпосередньо прилягає до періодонта, менш мінералізований nі відомий під назвою цементоїду, або пре-цементу.

Товщина клітинного цементу дещо більша, ніж безклі-тинного, і клітини — цементобласти — розміщені в ньому nдосить нерівномірно. На деяких ділянках вони є у великій nкількості, досить тісно скупчені, на інших їх набагато менше. Відкладання nцементу відбувається шарами, ширина яких досить різна. nВони відділені один від одного лініями, які nназиваються ламелами. У клітинному цементі ламели шир­ші; nїх ширина і кількість цементоцитів у них залежать від сили і тривалості nподразника, у відповідь на який вони утворилися. У лакунах цього виду цементу nрозміщуються цементоцити — в основному круглі клітини nз численними відростками (мал. 42). Вони розміщені в nприлеглих до ла­куни канальцях, що часто з’єднані з канальцями сусідніх клітин. nВідростки ж цих клітин у з’єднаних канальцях зали­шаються відокремленими один nвід одного. Здебільшого від ростки орієнтовані у напрямку джерел живлення, яке nвід­бувається шляхом дифузії, оскільки цемент не містить nгаверсових каналів та кровоносних судин.

Основна речовина цементу nпронизана колагеновими во­локнами, які йдуть у різних nнапрямках. Вони зібрані у товщі і впорядкованіші пучки, ніж у nдентині. Одні із цих пучків розташовані паралельно поверхні цементу, інші, nтовщі, пере­тинають товщу цементу в радіальному напрямку. Вони про­довжуються в пучки колагенових волокон періодонта і nдалі — у шарпеєвські волокна альвеолярної кістки. З іншого боку колагенові nволокна, не перериваючись, переходять у волок­на основної речовини дентину. На nволокнах і між ними від­кладаються кристали апатитів, nїх осі орієнтовані паралельно до довжини волокон. Зустрічаються голкоподібні і nплитко-подібні кристали, вони менші, ніж кристали емалі, і більш подібні до таких кристалів кістки та дентину. Безклітинний цемент nподібний до клітинного, але відрізняється від нього nвідсутністю клітин, канальців і більшою мінералізацією.

Між кальцифікованим матриксом цементу і шаром це-ментобластів nрозміщується маломінералізований матрикс це­менту, який називається nпрецементом. Ширина цього шару коливається від 3 до 5 мкм, він вкриває nклітинний і безклі-тинний цемент. Вважають, що він nзабезпечує оточення для цементобластів і виконує запобіжну функцію, протидіючи nрезорбції цементу. У кістці зміни напруження стимулюють зміни її резорбції та nапозиції, аналогічні зміни спостерігають­ся і в цементі. В основному цемент nвідповідає на адаптаційні зміни апозицією, рідше — nрезорбцією. Постійне зростання кількості цементу протягом життя стимулюється nжуваль­ною і психологічною активністю. Внаслідок зміни функції зубів, хронічних nзапальних процесів інтенсивність утворен­ня цементу збільшується, що може nпризвести до гіперцемен-тозу і навіть зрощення цементу з кісткою альвеоли. nІнколи у періодонті можуть nутворюватися кальцифіковані тіла, які мають будову цементу, — цементикли.

Принциповою функцією цементу є співучасть у закріп­ленні зубів в альвеолі групами колагенових волокон, які проходять від nцементу до зубної поверхні альвеолярної плас­тинки. Іншою його функцією є nапікальний цементогенез для підтримання оклюзійних функціональних nвзаємовідношень зубів, що є намаганням компенсувати їх стирання тощо. nЦе-ментогенна активність забезпечує перекріплення і перемі­щення волокон nвнаслідок мезіального зміщення зубів, а та­кож допомагає у підтриманні nширини періодонта.

Пульпа

Пульпа — рихла nволоконна сполучна тканина, що заповнює порожнину зуба. Складається з клітин і міжклітинної nречовин. Клітини – одонтобласти, фібробласти, в меншій кількості — макрофаги, nдендритні клітини, лімфоцити, плазматичні і тучні клітини, еозинофільні nгранулоцити. Одонтобласти — клітини грушовидної форми в коронковій пульпі, nкубічні — в кореневій. Вони nпродукують дентин. Відростки — волокна Томса — прямують в дентин. Фібробласти — nнайбільш численні клітини. Міжклітинна речовина — власне колагенові і nретикулярні волокна, занурені в основну речовину. В тимчасових зубах пульпа має nприблизно однакову гістологічну будову на всьому протязі, тоді як у постійних вона nподіляється на коронкову та кореневу. Загальні обриси пульпи певною мірою повторюють форму і зовнішній рельєф nзуба. Пульпа, що міститься у порожнині коронки зуба, обмеженій дентином і nемаллю, називається коронковою, пульпа кореневих кана­лів — кореневою. nКоронкова й коренева пульпа має певні відмінності залежно від розміщення, nформи, структури та функції.

                               n1.         Коронкова пульпа n— рихла, багато васкуляризована і інервована сполучна тканина, з великою кількістю nклітин. Одонтобласти розташовуються в декілька рядів.

                                 n2.         Коренева — nмістить більше волокон, більш щільна, слабше васкуляризована і інервована, її nклітинний склад менш різноманітний.

В пульпі розрізняють 3 клітинних шари:

1)                       nпериферичний — компактний шар одонтобластів в 1— 8 рядів;

2)                       nпроміжний (субодонтобластичний) має 2 зони:

·        n зовнішню (зона Вейля) — бесклітинний nшар, бідний клітинами. nМістить nвідростки клітин внутрішньої зони, нервове сплетення Рашкова, кровоносні nкапіляри;

·        n внутрішня (клітинна, багата nклітинами), містить nфібробласти, малодиференційовані клітиники, преодонтобласти, капіляри, nмієлінові і безмієлінові волокна;

3)                       nцентральний шар утворений рихлою волокнистою тканиною, що містить фібробласти, nмакрофаги, більш крупні судини, пучки нервових волокон.

Кровоносні nсудини і нерви входять в пульпу через апікальний отвір. Артеріоли в каналі віддають бічні nрозгалуження до шару одонтобластів, калібр їх зменшується. В коронці артеріоли nутворюють аркади, з яких беруть початок більш дрібні судини. В коронковій пульпі nвиявлені всі елементи мікроциркуляторного русла та анастомози.

В пульпі nмістяться є лімфатичні судини (відтік лімфи на верхній щелепі через nнижньощелепний отвір до nпідщелепних вузлів, на нижній щелепі — в глибокі лімфатичні вузли внутрішньої nяремної вени).

Пучки нервових nволокон входять в судинно-нервовий пучок. Субодонтобластичнє нервове сплетення n(Рашкова) розташовується досередини від шару одонтобластів. Волокна пульпи nміелинові і безмієлінові.

В пульпі можуть формуватись дентиклі і nпетрифікати. Петрифікати — дифузні ділянки звапнення. Дентиклі — локальне nзвапнення, утворення круглої або неправильної форми, що складаються з дентину n(високоорганізовані) або дентиноподібної тканини (низькоорганізовані). Перші nутворюються одонтобластами, другі — малодиференційованими клітинами. Бувають nвільні (з усіх боків оточені пульпою), пристінкові (стикаються із стіною), інтерстиціальні n(замуровані в дентині).

Функції пульпи: nпластична, трофічна, сенсорна, захисна і репаративна.

Не дивлячись на nте, що  розвиток тимчасових і постійних зубів перебігає однотипно, вони nмають ряд особливостей, як на окремих етапах їх розвитку, так і по завершенні nостанніх. Відмінності між повністю сформованим тимчасовими і nпостійними зубами стосуються, як

За своєю морфологічною будовою пульпа nскладається з пухкої сполучної тканини, яка містить багато клітин, міжклітинної nречовини, кровоносних судин і нервових волокон. її своєрідність nполягає в тому, що поряд з клітинними елементами вона містить велику кіль­кість nдраглистої міжклітинної речовини. Волокна представ­лені nколагеновими і ретикулярними (аргірофільними), елас­тичні волокна в пульпі не nвиявлені. Основними клітинами пульпи є одонтобласти (дентинобласти), nфібробласти, ма-лодиференційовані клітини, макрофаги тощо. Ці nклітини розміщуються у пульпі нерівномірно, що дозволяє виділи­ти в ній три nшари:

1)                       nшар одонтобластів, або nпериферійний;

2)                       nсубодонтобластний (або nкамбіальний) шар;

3)                       nцентраль­ний шар

У периферійному відділі пульпи, який безпосередньо при­лягає до дентину, в один або кілька рядів розміщуються ви­тягнуті nклітини з темною, базофільною протоплазмою — одонтобласти (дентинобласти). nКожна з цих клітин має ден-тинний відросток (волокно Томса), який проникає у nден-тинну трубочку (дентинний каналець) і пронизує всю тов­щу дентину. На nвнутрішніх полюсах більшість одонтоблас­тів з’єднуються між собою та іншими nклітинами пульпи за допомогою коротких відростків. Величина і кількість одон­тобластів nу периферійному шарі кореневої пульпи зменшу­ється. Тіло nклітин багате на клітинні органели: добре розви­нутий апарат Гольджі, численні nмітохондрії, ядро містить багато хроматину і декілька nядерець. У міру віддалення від тіла клітини кількість nорганел у дентинних відростках (во­локна Томса) зменшується. Основною nфункцією одонтоб-ластів є утворення дентину і живлення твердих тканин зуба.

Під шаром одонтобластів розміщується відносно вільна від nклітин зона завтовшки близько 40 мкм, яку називають зоною Вейля. Вона nспостерігається не у всіх зубах, може бути відсутньою nу деяких ділянках коронкової пульпи од­ного і того самого зуба і мати різну nтовщину. Це пов‘язано зі ступенем активності nодонтобластів, наприклад, у тих ді­лянках, де вони активно продукують дентин, nзона Вейля практично відсутня. Зона складається переважно з міжклі­тинної nречовини, у якій розміщені nретикулярні (аргірофіль-ні) волокна і поодинокі фібробласти, макрофаги. У цьому nсамому шарі міститься нервове субодонтобластичне спле­тення, яке nскладається з безм’якушевих нервових волокон.

Субодонтобластний шар містить дрібні nмалодиференці-йовані зірчасті клітини, від тіла яких відходять численні nвідростки, що тісно переплітаються між собою. Клітини розміщені безпосередньо nбіля одонтобластів, з’єднуються своїм подовженим тілом і відростками з nодонтобластами та проникають у проміжки між ними. nКлітини цього шару ма­ють здатність у разі nнеобхідності трансформуватися в одон-тобласти.

Центральний шар пульпи також містить nклітини зі знач­ною кількістю відростків типу фібробластів. Вони розміще­ні не nтак щільно, як у проміжному шарі. Крім фібробластів у цьому шарі є велика nкількість осілих макрофагоцитів (гіс-тіоцитів). Наявність цих nретикулоендотеліальних клітин у пульпі свідчить про nте, що вона виконує важливу захисну, або бар’єрну, роль. До nмалодиференційованих елементів пух­кої сполучної тканини пульпи відносять nперіцити — кліти­ни, які здатні трансформуватися у макрофагоцити і фібро­бласти. nКрім клітинних елементів у цьому шарі є тонкі ретикулярні (аргірофільні) та nколагенові волокна, які роз­міщуються без певної орієнтації.

Пульпа має добре розвинуту систему nкровопостачання. Основна артеріальна судина у супроводі 1-2 вен і декількох nнервових стовбурців проникає у пульпу через апікальний отвір nі, доходячи до коронкової пульпи, розга­Особливо густе nсплетення дрібних кровоносних судин і ка­пілярів утворюється в nсубодонтобластному шарі, звідки ка­піляри проникають до одонтобластів, nобплітаючи їх тіла. Вени проходять по основному ходу артерій і виходять через nверхівковий отвір кореня. Між артеріальними судинами nяк кореневої, так і коронкової пульпи є численні анастомози, а в ділянці nверхівки — дельтоподібні розгалуження. Власне й діаметр верхівкового отвору nтакож більший, ніж діаметр кровоносних судин, тому за наявності набряку пульпи nздав­лений судин на верхівці зуба не відбувається, як nгадали ра­ніше. Лімфатичні судини пульпи за ходом і положенням цілком nвідповідають кровоносним судинам, вони також утво­рюють nсплетення навколо них як у поверхневих, так і в глибоких шарах пульпи. nЛімфатичні судини пульпи вихо­дять через верхівковий отвір, nвпадають у більші лімфатичні судини і далі у глибокі лімфатичні вузли.

Пульпа зуба багато nіннервована і являє собою високочут­ливу тканину. Пучки м’якушевих нервових nволокон входять через апікальний отвір кореня, nутворюючи разом з кровоносними судинами судинно-нервовий пучок. Воно має велику nкількість нервових волокон і найбільш виражене у ділянці рогів коронкової nпульпи. Значна частина нерво­вих волокон з центрального nшару пульпи спрямовується через шар одонтобластів до предентину і дентину. Над nша­ром одонтобластів, на межі пульпи і дентину, частина нер­вових волокон nутворює надодонтобластне нервове сплетення, волокна якого розміщуються в різних напрямках в основ­ній речовині предентину. По nдентинних відростках одонто­бластів нервові волокна можуть, але дуже рідко, проникати приблизно на третину товщини дентину. У nпульпі містяться різні рецептори: у вигляді nрозгалужених кущиків, китичок, ґудзиків тощо. Таким чином, пульпа має виражену nчутливу іннервацію, яка сприймає відчуття не тільки з пульпи, але й з твердих тканин зуба.

Пульпа є важливим органом зуба, який виконує ряд функцій, nнайважливішою серед яких є утворення дентину. Цю функцію забезпечують nвисокодиференційовані клітини пульпи — одонтобласти (дентинобласти), які nпостійно по­повнюються за рахунок малодиференційованих клітин про­міжного і nцентрального шарів. Пластична функція пульпи особливо проявляється під час формування зуба і не при­пиняється після,його nпрорізування. У разі nвиникнення па­тологічних змін твердих тканин зубів, наприклад карієсу, пульпа nвідповідає на них утворенням вторинного дентину.

Використана література:

1. Боровский Е.В. Терапевтическая стоматология / Е.В. nБоровский, В.С. Иванов, Ю.М. Максимовский, Л.Н. Максимовская. – 2001. – 736 с.

2.  Борисенко nА.В. Терапевтична стоматологія: У 4 т. — Т. 1: Пропедевтика терапевтичної nстоматології. – 2011. – 360 с.