ПСИХОЛОГІЯ ПАМ’ЯТІ
Пам’ять (грецьк. mnema) – одна з найважливіших функцій головного мозку. Якщо сприймання – це початковий етап пізнавального процесу, відображення об’єктивної реальності, що діє на наші органи чуття в даний час, то пам’ять – це відображення об’єктивної реальності, але тієї, що діяла в минулому. Будь-коли сприйняте, пережите в подальшому не зникає безслідно, і за певних умов матеріал минулого може бути більш або менш точно відтворений знову.
Пам’яттю називається здатність індивідуума фіксувати, зберігати і відтворювати дані колишнього досвіду.
Пізнання дійсності неможливе без сприйняття інформації, що надходить ззовні. Цю інформацію нам надають вище розглянуті психічні процеси: відчуття і сприймання. Проте образи зовнішнього світу, які виникають в корі головного мозку, не зникають безслідно. Вони залишають слід, який може зберігатися протягом тривалого часу. Запам’ятовування, збереження і наступне відтворення особистістю її досвіду і складає сутність процесу пам’яті.
Пам’ять є одним із п’яти пізнавальних процесів і потужним знаряддям інтелекту людини.
Давні греки вважали Богиню пам’яті Мнемозину матір’ю дев’яти муз, які були покровительками всі відомим на той час наукам і мистецтвам. Ім’я цієї богині дало назву пам’яті.
В психологічній літературі, коли мова йде про пам’ять, використовуються вирази: “мнемічна спрямованість”, “мнемічні дії”, “мнемічна діяльність”
Пам’ять – це психічний процес відображення досвіду людини шляхом засвоєння, збереження та подальшого відтворення обставин її життя та діяльності
Завдяки пам’яті розширюються пізнавальні можливості людини. Пам’ять як пізнавальний процес забезпечує цілісність і розвиток особистості.
Одиницями роботи пам’яті є уявлення – образи раніше сприйнятих предметів, явищ, думок чи фантазій людини. Саме через уявлення пам’ять має тісний зв’язок з іншими пізнавальними процесами (відчуттями, сприйманням, мисленням та уявою), які дають основу для запам’ятовування і подальшого відтворення інформації.
Даний пізнавальний процес характерний для всіх живих істот, однак потрібно розрізняти:
– так звану генетичну пам’ять, що тримає та розгортає інформацію через гени, спадковість і виявляється через інстинкти,
– індивідуальну пам’ять, яка розвивається в ході життя істоти і виявляється через навички та інші інтелектуальні форми поведінки. Саме вона потрапляє в поле зору психології.
Психологічні теорії пам’яті
Поширення набули асоціаністська, гештальтпсихологічна, біхевіористична і діяльнісна теорії пам’яті.
Однією з перших психологічних теорій пам’яті, що досі не втратила наукового значення, була асоціаністська теорія. Вихідним принципом для неї стало поняття асоціації, що означає зв’язок, з’єднання. Механізм асоціації полягає у встановленні зв’язку між враженнями, що одночасно виникають у свідомості, та його відтворенні індивідом. Основними принципами утворення асоціацій між об’єктами є: збіг їхнього впливу в просторі і часі, схожість, контраст, а також їхнє повторення суб’єктом. В. Вундт уважав, що пам’ять людини складається з трьох видів асоціацій: вербальних (зв’язки між словами), зовнішніх (зв’язки між предметами), внутрішніх (логічні зв’язки значень). Словесні асоціації розглядали як найважливіший засіб інтеріоризації чуттєвих вражень, завдяки чому вони ставали об’єктами запам’ятовування і відтворення.
Окремі елементи інформації, згідно з асоціаністською теорією, запам’ятовуються, зберігаються і відтворюються не ізольовано, а в певних логічних, структурно-функціональних і смислових зв’язках з іншими. Зокрема, встановили, як змінюється кількість елементів, що запам’ятовуються, залежно від повторень ряду елементів і розподілу їх у часі та як зберігаються у пам’яті елементи ряду, що запам’ятовуються, залежно від часу, який минув між заучуванням і відтворенням.
Біхевіористична теорія пам’яті виникла на ґрунті прагнення впровадити в психологію об’єктивні наукові методи. Дослідники-біхевіористи зробили великий внесок у розвиток експериментальної психології пам’яті, зокрема, створили багато методик, які дають змогу отримати її кількісні характеристики. Використовуючи схему умовного рефлексу І.П. Павлова (“стимул-реакція”), її представники прагнули встановити закони пам’яті як самостійної функції, абстрагуючись від конкретних видів діяльності людини і максимально регламентуючи активність досліджуваних.
У біхевіористичній теорії пам’яті підкреслено роль вправ, необхідних для закріплення матеріалу. В процесі закріплення відбувається перенесення навичок – позитивний або негативний вплив результатів попереднього навчання на подальше. На успішність закріплення впливає також інтервал між вправами, міра подібності та обсяг матеріалу, ступінь научіння, вік та індивідуальні відмінності між людьми. Наприклад, зв’язок між дією та її результатом то краще запам’ятовується, що більше задоволення викликає цей результат. І навпаки, запам’ятовування слабшатиме, якщо результат виявиться небажаним чи байдужим (закон ефекту за Е. Торндайком).
Досягнення цієї теорії пам’яті сприяли становленню програмованого навчання, інженерної психології. її представники вважають біхевіоризм практично єдиним об’єктивним підходом до досліджуваних явищ.
Діяльнісна теорія пам’яті спирається на теорію актів, представники якої (Ж. Піаже, А. Валлон, Т. Рібо та ін.) розглядають пам’ять як історичну форму діяльності, вищий прояв якої – довільна пам’ять. Мимовільну пам’ять вони вважали біологічною функцією, у зв’язку з чим заперечували наявність пам’яті у тварин, а також у дітей до 3-4 років.
Принцип єдності психіки і діяльності, що сформулювали Л.С. Ви-готський, О.М. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн, став основоположним у проведених на основі цієї теорії дослідженнях пам’яті. Л.С. Виготський дослідив пам’ять у плані “культурно-історичної концепції”. Специфіку вищих форм пам’яті він бачив у використанні знаків-засобів, предметних і вербальних, за допомогою яких людина регулює процеси запам’ятовування і відтворення. Тільки при таких умовах пам’ять із натуральної (мимовільної) перетворюється на опосередковану (довільну), яка виявляється як особлива самостійна форма “мнемічної діяльності”. Розвиваючи услід за П. Жане ідею інтеріоризації, Л.С. Виготський розрізняв зовнішні форми мнемічної діяльності як “соціальні” і внутрішні – як “інтрапсихологічні“, які генетично розвиваються на основі зовнішніх.
Науковці розробляли генетичний метод вивчення пам’яті, визначали шляхи її експериментального вивчення у зв’язку з роллю провідної діяльності у певному віці, взаємозв’язки з іншими психічними процесами – перцептивними, розумовими, емоційно-вольовими.
Доведено, що людина поступово оволодіває своєю пам’яттю, вчиться керувати нею. Це засвідчують результати експерименту: дошкільникам, школярам і студентам пропонували для запам’ятовування і наступного відтворення 15 слів. Потім при запам’ятовуванні вже інших 15 слів цим групам досліджуваних надавали допоміжні засоби – картинки із зображеннями різних предметів, прямо не пов’язаних зі змістом слів. Як з’ясувалося, введення допоміжних засобів практично не поліпшує запам’ятовування дошкільників, проте істотно допомагає школярам. У групі студентів результат запам’ятовування з картинками гірший, ніж у школярів. Ці дані пояснюють тим, що запам’ятовування дошкільників є безпосереднім, природним. Школярі вже починають оволодівати власною поведінкою і пам’яттю, тому здатні користуватися при запам’ятовуванні допоміжними засобами. Запам’ятовування у них перебуває на етапі переходу від зовнішнього, безпосереднього до внутрішнього, опосередкованого процесу. Студентам вже не потрібні зовнішні засоби – вони володіють внутрішніми засобами запам’ятовування. Опитування студентів показало, що такими засобами (асоціації, групування слів, створення образів, повторення) вони користувались від самого початку експерименту. У цьому разі їхня перевага була цілком очевидною.
Отже, розвиток пам’яті відбувається через розвиток запам’ятовування за допомогою зовнішніх знаків – стимулів. Потім ці стимули інтеріоризуться і стають внутрішніми засобами, користуючись якими, індивід починає керувати своєю пам’яттю. Вона перетворюється на складно організовану активність, необхідну в процесі пізнання. Не підкріплена тренуванням, добра природна пам’ять істотно не впливає на успіхи індивіда.
Пам’ять складається з трьох процесів:
1) запам’ятовування, або закріплення інформації (фіксація);
2) збереження, або утримання інформації (ретенція);
3) відтворення інформації (репродукція).
Серед процесів пам’яті особливе місце належить запам’ятовуванню. Процес фіксації інформації (його іноді називають консолідацією) триває від кількох секунд до кількох годин. Запам’ятовування пов’язане, як уже зазначалося, з кодуванням інформації, що надходить до мозку, в молекулах РНК. У мозку людини кількість РНК постійно зростає від моменту народження до 40 років, у період між 40 і 60 роками вона не змінюється, залишаючись на індивідуально постійно високому рівні, а потім поступово зменшується, головним чином за рахунок зниження швидкості запам’ятовування і можливості зосереджувати увагу і концентрувати її на певному об’єкті.
Пам’ять до деякої міри вибіркова. Не все, що сприймається, однаково запам’ятовується. Найкраще запам’ятовується те, що було пов’язане з досягненням поставленої мети.
Запам’ятання предметів, явищ, дій, вчинків, думок і почуттів за ступенем активності може бути мимовільним і довільним.
Мимовільне запам’ятовування ґрунтується на створенні тимчасових зв’язків переважно на рівні першої сигнальної системи, і тому воно здебільшого не таке міцне, а довільне – на рівні другої сигнальної системи, воно стійкіше.
При мимовільному запам’ятовуванні ми не ставимо собі певної мети щодо того, що потрібно запам’ятати, але запам’ятовування відбувається неначе само собою. Мимовільному запам’ятовуванню сприяють емоції, що забарвлюють певну подію (як позитивні, так і негативні).
Міцність запам’ятовування залежить від багаторазового повторення матеріалу, ритмічності заучування. Мають значення і загальний стан людини, гострота зору, стан її нервової системи. Якщо людина бадьора, активна, то запам’ятовування ефективне, а якщо мають місце ознаки стомлення нервової системи, знижується можливість зосередитися, сконцентрувати увагу, то запам’ятовування менш продуктивне. Тому так часто можна чути скарги на погане запам’ятовування від осіб, які перенесли які-небудь захворювання, особливо інфекційні, коли розвиваються загальна слабість, млявість, стомлюваність. Виснаження ослаблює пам’ять (спостереження за людьми під час голодувань, блокади).
Запам’ятовування залежить від сили подразника і тривалості дії його, але все до певних меж, бо існує поріг фізіологічної витривалості аналізаторів. Якщо подразнення надто сильне, то розвивається охоронне гальмування і запам’ятовування буде в занепаді.
Запам’ятовування за зв’язками, в яких воно здійснюється, ділиться на асоціативне, смислове (логічне), механічне.
Смислове запам’ятовування у 24-26 разів швидше за механічне і більш продуктивне, бо має зв’язок з минулим досвідом і будується за принципом причинно-наслідкових відношень.
Смислове запам’ятовування особливо важливе при запам’ятовуванні словесного матеріалу, коли треба розуміти і міркувати.
Асоціативне запам’ятовування – це встановлення зв’язків між враженнями, що виникають у свідомості. Наприклад, при одноразовому пред’явленні 10 слів і більше людина запам’ятовує в середньому не менше 5 і не більше 9. Те саме спостерігається при запам’ятовуванні складів, цифр. Число запам’ятовуваних при одноразовому пред’явленні частин матеріалу, як показують результати експериментально-психологічних досліджень, досить стійке і не залежить від способу пред’явлення матеріалу для запам’ятовування – на слух, зором. Американський психолог Дж. Міллер назвав його “магічним числом сім”.
Асоціативне запам’ятовування здійснюється:
а) за суміжністю, тобто предмети або явища запам’ятовуються в тому порядку, в якому вони були сприйняті;
б) за схожістю – якщо те, що сприймається, має деякі однакові ознаки з іншими предметами або явищами;
в) за контрастом або протилежністю між іншими предметами і явищами.
Механічне запам’ятовування здійснюється без розуміння суті. Його ще називають зазубренням, воно потребує багато сил, бо відбувається без внутрішньої переробки інформації, воно малопродуктивне і не дуже міцне; те, що запам’ятовувалось механічно, згадувати важче.
Обсяг запам’ятовуваного матеріалу значно зростає, якщо між окремими його частинами встановлюються певні зв’язки, асоціації.
За характером запам’ятовування розрізняють емоційний, образний і словесно-логічний види пам’яті.
Фізіологічною основою відмінності між образною і словесно-логічною пам’яттю є особливості співвідношень сигнальних систем. Якщо при запам’ятовуванні переважає перша сигнальна система, формується образний вид пам’яті; якщо переважає друга сигнальна система, – словесно-логічний. Найбільш поширений середній (мішаний) вид пам’яті.
Образний вид пам’яті базується на здатності людини до запам’ятовування інформації, що надходить через органи чуття, тобто конкретних образів. Людина, згадуючи, уявляє образи дійових осіб, предмети, явища. Образний вид пам’яті тісно пов’язаний з емоційною пам’яттю. Цей вид пам’яті більше властивий дітям.
Якість, або міцність запам’ятовування в цілому зумовлена: видами; інтересом (для чого?); вольовим зусиллям (старанністю); установкою на час; орієнтацією на міцність; використанням спеціальних прийомів для запам’ятовування.
Як показали дослідження, одне слово, почуте людиною, здатне знову відтворити пережитий раніше сильний емоційний стан за умови, якщо це слово означає деяку, можливо випадкову, деталь первісної ситуації або якимось іншим чином нагадує про це.
Для полегшення запам’ятовування і збільшення обсягу пам’яті використовують мнемотехніку (техніку запам’ятовування) – систему різних способів. Для цього слід: включати в роботу велику кількість органів чуття, що беруть участь у сприйманні; концентрувати увагу; обрати оптимальний темп сприйняття і зрозумілість засвоєного; не читати наступне, поки не стало зрозумілим попереднє; повторювати; обрати спосіб розподілу матеріалу – запам’ятовувати цілком чи частинами; комбінувати заучування – спочатку загальне ознайомлення, осмислення матеріалу, а потім уже заучування частинами за планом; користуватися логічним осмисленням матеріалу; застосовувати таблиці, схеми, записи.
Збереження (другий процес пам’яті) – це здатність утримати, зберегти сприйняту інформацію. Коли говорять про хорошу або погану пам’ять, то, як правило, мають на увазі здатність надійно тримати якісно великий обсяг відомостей, понять, уявлень, визначень, досвіду і тощо. Ще французький психіатр Рібо помітив, що індивідуальні назви (номери, імена, прізвища) утримуються в пам’яті значно гірше, ніж імена загальні і поняття. Це пояснюється тим, що при запам’ятовуванні індивідуальних імен мають місце майже виключно механічні, менш стійкі, а при запам’ятовуванні загальних назв, а особливо понять, – більш міцні смислові зв’язки.
Розрізняють дві форми збереження інформації в пам’яті: короткочасну і тривалу. Для короткочасної характерне утримання інформації в пам’яті від кількох секунд до 1-2 діб. Утримання інформації в пам’яті аж до кількох місяців і років вважається тривалою пам’яттю. Якщо інформацію сприймають протягом 40-60 хвилин і більше, вона переходить у блоки тривалої пам’яті. У тривалу пам’ять переходить лише 25-28 % заучуваної інформації.
Отже, чим більший обсяг матеріалу завчається, тим більший обсяг його міцно утримується в пам’яті, тобто разом з конспектом треба користуватися й підручником, в якому матеріал викладений детальніше.
Існує також оперативна пам’ять, особливості якої полягають в її ніби посередницькій участі, у взаємозв’язку між короткочасною і тривалою пам’яттю, коли здійснюється добір інформації з короткочасної пам’яті і вона “засилається” в тривалу.
Оперативна пам’ять забезпечує запам’ятовування та відтворення оперативної інформації, необхідної для використання у поточній діяльності.
Оперативне запам’ятовування, як один із способів досягнення мети, дає змогу лікареві порівняти виявлені у хворого симптоми і швидко зробити відповідні терапевтичні призначення.
Збереження інформації – це не механічне перебування зафіксованого в пам’яті у незмінному вигляді. Під впливом діяльності людини, її інтересів, переживань, всезростаючого обсягу інформації і знань запам’ятоване обов’язково реконструюється, тобто переробляється. Отже, пам’ять – це не лише просте запам’ятовування, а процес творчий, щонайтісніше пов’язаний з мисленням, яке систематизує матеріал, відокремлює другорядне і незначне від головного.
Третій процес пам’яті – відтворення інформації (оживлення у свідомості почуттів, думок, прагнень, тобто того, що колись сприймалося).
При відтворенні зафіксованого в пам’яті нерідко воно зіставляється з тим, що сприймається в конкретний момент, і у випадку виявлення схожості відбувається впізнавання – найпростіша форма відтворення, яка виникає при повторному сприйманні матеріалу. Найбільш ранні вияви пам’яті у формі впізнавання проявляються у дитини, коли вона впізнає свою матір у перші місяці життя, посміхається при появі, тягнеться до неї.
Відтворення може бути довільним і мимовільним.
Мимовільне відтворення здійснюється без спеціальної мети що-небудь згадати, воно виникає неначе саме по собі, ненавмисно, часом у результаті якихось асоціацій.
Довільне відтворення має спрямований характер, відбувається усвідомлено, залежить від поставленого завдання, зусиль волі, від необхідності і потреби людини щось пригадати. Важливою рисою відтворення, особливо довільного, є його вибірковий характер.
Довільне відтворення мас в житті і діяльності людини основне значення. Легкість, швидкість, точність відтворення тісно пов’язані з двома попередніми етапами процесу пам’яті – запам’ятовуванням і збереженням, їх якістю
Різновидами довільного відтворення є пригадування та спогади.
Відтворення не слід ототожнювати з уявленнями. Основою уявлень є пам’ять. Уявлення – це психічний процес відображення у свідомості людини образів, раніше сприйнятих предметів і подій об’єктивної дійсності, що в даний момент не діють на органи чуття.
Залежно від того, як людина відтворює зафіксовані події, предмети чи явища, можна визначити рівень, або силу, вияву пам’яті.
Розрізняють три рівні вияву пам’яті. Найвищим рівнем вважають відтворення (наприклад, дослівно, без зупинки відтворити весь текст, повну формулу). Другий рівень – упізнавання. Якщо вона добре виражена, то людина може безпомилково упізнати текст, формулу, бачену лише один раз. Нарешті, третій, нижчий рівень пам’яті – полегшуючий. У цьому випадку людина не в змозі самостійно згадати або упізнати текст, формулу, картину. Вона все, здається, забула, але якщо запропонувати заново вивчити забуте, то для цього знадобиться менше часу, ніж якби вона вивчала це вперше.
Пам’ять характеризується головним чином відстроченим відтворенням – у цьому й полягає значення пам’яті, тобто людина може нагромаджувати досвід і зберігати його, користуватися ним на практиці.
Усе, що людина запам’ятовує, з часом забувається. Забування – процес протилежний збереженню. Перш ніж піти з пам’яті, подія втрачає зв’язок з теперішнім. Найчастіше забувається другорядне, краще зберігається істотне, основне, воно зберігається.
Забування стали все більше розуміти як відвертання уваги сторонніми подразниками. “Забування, – зазначав Рібо, – не є хвороба пам’яті, але умова для її здоров’я і живучості”.
Забування, крім того, може бути спричинене втомою, перевантаженням і відбувається нерівномірно. Німецький психолог Герман Еббінгауз встановив експериментально, що найбільша частина забутого матеріалу припадає на період, який іде безпосередньо після заучування.
Запам’ятовування та його різновиди
Запам’ятовування – один із головних процесів пам’яті. Засадовими стосовно нього є утворення й закріплення тим часових нервових зв’язків. Чим складніший матеріал, тим складніші й ті тимчасові зв’язки, які утворюють підґрунтя запам’ятовування.
Запам’ятовування, як і інші психічні процеси, буває мимовільним і довільним.
Мимовільне запам’ятовування здійснюється без спеціально поставленої мети запам’ятати. На мимовільне запам’ятовування впливають яскравість, емоційна забарвленість предметів. Усе, що емоційно сильно впливає на нас, запам’ятовується незалежно від нашого наміру запам’ятати.
Мимовільному запам’ятовуванню сприяє також наявність інтересу. Усе, що цікавить, запам’ятовується значно легше й утримується в нашій свідомості протягом тривалішого часу, ніж нецікаве. Мимовільні форми запам’ятовування мають місце в тих випадках, коли будь-яке явище постає контрастно на загальному тлі.
Предмети, схожі на вже відомі нам раніше, мимовільно запам’ятовуються легше. Мимовільне запам’ятовування має велике значення в житті людини. Воно сприяє збагаченню її життєвого досвіду. Велику роль мимовільне запам’ятовування відіграє і у навчальній діяльності.
Довільне запам’ятовування відрізняється від мимовільного рівнем вольового зусилля, наявністю завдання та мотиву. Воно має цілеспрямований характер, у ньому використовуються спеціальні засоби та прийоми запам’ятовування.
Умовами успішного запам’ятовування є:
— багаторазове, розумно організоване й систематичне повторення, а не механічне, що визначається лише кількістю повторень;
— розбивка матеріалу на частини, виокремлення в ньому смислових одиниць;
— розуміння тощо.
Залежно від міри розуміння запам’ятовуваного матеріалу довільне запам’ятовування буває механічним і смисловим (логічним).
Механічним є таке запам’ятовування, яке здійснюється без розуміння суті. Воно призводить до формального засвоєння знань.
Смислове (логічне) запам’ятовування спирається на розуміння матеріалу в процесі дії з ним, оскільки лише діючи з матеріалом, ми запам’ятовуємо його.
Умовами успіху довільного запам’ятовування є дієвий характер засвоєння знань, інтерес до матеріалу, його важливість, установка на запам’ятовування тощо.
Відтворення – один із головних процесів пам’яті. Воно є показником міцності запам’ятовування і водночас наслідком цього процесу.
Найпростіша форма відтворення — впізнавання. Впізнавання — це відтворення, що виникає при повторному сприйманні предметів. Впізнавання буває повним і неповним.
При повному впізнаванні повторно сприйнятий предмет відразу ототожнюється з раніше відомим, повністю відновлюються час, місце та інші деталі попереднього ознайомлення з ним. Повне впізнання має місце, наприклад, при зустрічі з добре знайомою людиною або коли йдемо добре відомими вулицями тощо.
Неповне впізнання характеризується невизначеністю, труднощами співвіднесення об’єкта, що сприймається, з тим, що вже мав місце в попередньому досвіді. Так, почувши мелодію, людина може переживати почуття знайомого, проте буде неспроможною ототожнити її з конкретним музичним твором.
Складнішою формою відтворення є згадування. Особливість згадування полягає в тому, що воно відбувається без повторного сприймання того, що відтворюється.
Згадування може бути довільним, коли воно зумовлюється актуальною потребою відтворити потрібну інформацію (наприклад, пригадати правило при написанні слова або речення, відповісти на запитання), або мимовільним, коли образи або відомості спливають у свідомості без будь-яких усвідомлених мотивів.
Таке явище називається персеверацією. Під персеверацією розуміють уявлення, які мають нав’язливий характер. З’являються образні персеверації після багаторазового сприймання певних предметів або явищ, або коли має місце сильний емоційний вплив на особистість.
До мимовільного відтворення належить явище ремінісценції, або “виринання” у свідомості того, що неможливо було згадати відразу після його запам’ятовування.
Ремінісценція – наслідок зняття втоми нервових клітин, яке настає після виконання складного мнемонічного завдання. З часом ця втома зникає і продуктивність відтворення зростає.
Особливою формою довільного відтворення запам’ятованого матеріалу є пригадування. Потреба в пригадуванні виникає тоді, коли в потрібний момент не вдається згадати те, що необхідно. У цій ситуації людина докладає певних зусиль, щоб подолати об’єктивні та суб’єктивні труднощі, пов’язані з неможливістю згадати, напружує волю, вдається до пошуку шляхів активізації попередніх вражень, до різних мнемонічних дій.
Пригадування може бути складною розумовою діяльністю, яка включає в себе поетапне відтворення всіх обставин та умов, за яких відбувається процес запам’ятовування предмета або явища. Відумінняпригадуватизалежитьефективністьвикористаннянабутихзнань, розвиток пам’яті як психічного процесу взагалі. К. Д. Ушинський одну з головних причин “поганої пам’яті” вбачав саме в лінощах пригадувати.
Одним із різновидів довільного відтворення є спогади. Спогади – це локалізовані в часі та просторі відтворення образів нашого минулого. У спогадах етапи життя людини співвідносяться нею із суспільними подіями, з важливими в особистому житті датами. Специфічним змістом цього відтворення є факти життєвого шляху людини в контексті історичних умов певного періоду, до яких вона так або інакше була причетна безпосередньо. Це зумовлює насиченість спогадів різноманітними емоціями, які збагачують і поглиблюють зміст відтворення.
Основні види пам’яті за тривалістю.
За тривалістю утримання інформації і можливості її відтворення розрізняють два основних види пам’яті – короткотривалу і довготривалу пам’ять. Вважаються, що при короткотривалій пам’яті сліди сприйнятого зберігаються у вигляді кільцевого потоку хвиль збудження, котрий зв’язує відповідні нейрони.
Різновидом короткотривалої пам’яті є так звана “оперативна пам’ять”. Всяка розумова діяльність складається з ряду етапів. Наприклад, потрібно помножити 17 на 13. Спочатку помножуємо в умі 17 на 10, отримуємо 170 і цей результат запам’ятовуємо. Потім множимо 17 на з, отримуємо 51 і цей результат також запам’ятовуємо. Потім додаємо 170 і 51. Зрозуміло, що проміжні цифри нам потрібно було запам’ятати лише до тих пір, доки не був отриманий кінцевий результат.
Види пам’яті за її змістом.
Залежно від того, що запам’ятовується і відтворюється розрізняють чотири види пам’яті за її змістом: рухову, емоційну, образну і асоціативну (словесно-логічну).
Найстарішою у філогенетичному аспекті є рухова (або дійова) пам’ять. Ось чому саме дійова пам’ять є найбільш довготривалою. Людина, яка навчилась ходити ще немовлям буде ходити до глибокої старості. Це саме стосується уміння користуватись ложкою, вилкою, писати, їздити на велосипеді, плавати, і т.п. Усе життя людини базується на використанні практичних навичок, більшість яких доведена до автоматизму.
Емоційна пам’ять полягає з запам’ятовуванні і відтворенні людиною своїх емоцій і почуттів. Як і рухова, емоційна пам’ять також дуже стійка. Думка, предмет, подія, які емоційно потрясли людину можуть з першого ж разу надовго залишитись в пам’яті. Позитивні емоції полегшують любе запам’ятовування і дуже важливим є відношення до матеріалу, який потрібно вивчити.
Образна пам’ять виявляється в запам’ятовуванні образів, уявлень конкретних предметів, явищ, їх властивостей і наочних зв’язків та відношень між ними. Залежно від того, якими аналізаторами сприймаються об’єкти для запам’ятовування, образна пам’ять буває зоровою, дотиковою, нюховою тощо. Змістом словесно-логічної пам’яті є наші думки, поняття, судження, умовисновки, що відображають предмети і явища у їх загальних властивостях, істотних зв’язках і відношеннях. Думки не існують без мови, тому пам’ять на них і називають не просто логічною, а словесно-логічною пам’яттю.
Індивідуальні особливості пам’яті.
Індивідуальні особливості в процесах пам’яті виявляються у швидкості,точності, міцності запам’ятовування і готовності до відтворення.
Швидкість запам’ятовування визначається кількістю повторень, необхідних тій чи іншій людині для запам’ятовування певної інформації.
Точність запам’ятовування характеризується кількістю помилок, зроблених при відтворенні цієї інформації.
Міцність виявляється в часі збереження заученого матеріалу, або у швидкості його забування.
Нарешті готовність пам’яті проявляється в тому, наскільки людина може легко і швидко пригадати в потрібний момент те, що їй потрібно. Ці відмінності в певній мірі пов’язані з особливостями типів вищої нервової діяльності. Так холерик запам’ятовує легко, але швидше забуває, ніж флегматик, якому потрібно кілька разів повторити матеріал, але зате він запам’ятовує надовго.
Основні закономірності пов’язані з пам’яттю
Феномен Еббінгауза. Якщо матеріал, який потрібно заучувати, розділити на кілька частин і учити по частинах, то сумарна затрата часу буде меншою ніж вивчення усього інформаційного блоку.
Феномен Міллера. Матеріал, який вивчається бажано ділити не більше ніж на 7 частин. Надто велике подрібнення матеріалу погіршує процес запам’ятовування. Хвора людина запам’ятовує менший об’єм інформації ніж здорова. Якщо дійсно необхідно дати одночасно багато інформації потрібно записати її розбірливим для хворого почерком і дати йому вказівки у вигляді записки.
Фактор “краю”. Краще запам’ятовується перше, а найкраще – останнє повідомлення. Інформація, яка міститься у середині повідомлення запам’ятовується гірше. Отже найважливіші для хворого чи молодшого медперсоналу повідомлення потрібно давати на початку і в кінці розмови. Необхідно перевірити, чи правильно зрозумів вас співрозмовник.
Фактор сну. Перехід основної маси інформації з короткотривалої пам’яті у довгострокову здебільшого проходить під час сну. Ось чому найбільш важливий матеріал бажано вивчати або повторювати безпосередньо перед сном, а ранком після пробудження перевірити себе, що з вивченого можна згадати. Те, що забулось потрібно повторити. Перед екзаменом і заліком необхідно виспатись.
Феномен Фрейда. Неприємна інформація у істероїдних осіб психогенно запам’ятовується гірше і забувається швидше. Частина інформації, яку отримує хворий є для нього неприємною і він витісняє її у сферу підсвідомого.
Феномен “абсолютної новизни”. Абсолютна новизна збентежує людину і нерідко викликає стан тривоги. Людина погано сприймає невідому і незрозумілу їй інформацію і не може запам’ятати її. Деяка інформація є для хворого абсолютно новою. Медична сестра повинна у дохідливій формі пояснити хворому сутність незрозумілого йому питання, чим значною мірою зменшується тривожний настрій.
Фактор занотовування інформації. Встановлено, що інформацію, яка знаходиться у блоці короткотривалої пам’яті і носить оперативний характер можна за допомогою вольових зусиль утримувати в зоні усвідомленої уваги. Але відволікання уваги на утримання цієї інформації негативно впливає на іншу діяльність. Її потрібно записувати і при необхідності звертатись до записаного (розпорядження і доручення лікарів поточного характеру, номера телефонів, імена і по батькові нових хворих і т.д.). Цим звільняться короткотривала пам’ять і увага для іншої необхідної діяльності. Психологами встановлено, що те що записано швидше забувається. Отже матеріал лекцій потрібно повторювати.
Закон Еббінгауза. З плином часу кількість зафіксованої у пам’яті інформації суттєво зменшується. Особливо багато забувається деталей у перші години (до доби). Необхідну інформацію (наприклад лекцію) необхідно записувати відразу по ходу сприймання. Еббінгауз встановив, що через рік після заучування у пам’яті залишається приблизно 15 відсотків інформації незалежно від об’єму вивченого матеріалу. Отже, чим більше інформації засвоюють студенти під час навчання, тим більше необхідних знань і умінь зберігатиметься у довготривалій пам’яті.
Феномен “ілюзії пам’яті”. Через певний час людина точно згадує головну сутність події, а деталі її забуває і“згадує” не такими, якими вони були в дійсності. Останні обидва феномени мають велике значення у роботі чергової медичної сестри. Якщо з хворим щось трапилось вночі, то під час ранкової передачі зміни чергова медсестра забуде деякі деталі, а деякі “згадує” не такими якими вони були в дійсності. А саме “деталі” нерідко є важливими для ефективного втручання лікаря. Інколи, особливо неприємні події медична сестра може забути згідно феномена Фрейда. Ось чому зміну стану хворого необхідно відразу детально описати у журналі спостережень.
Феномен “незакінченої дії”. Людина краще і довше пам’ятає незавершену нею справу, ніж роботу, яка виконана до кінця. Але незавершена дія не дає якісно зосередитись на виконанні послідуючої роботи, відволікає увагу від неї. Про це також повинна пам’ятати медична сестра, котрій необхідно обслужити багатьох хворих. Найкращим виходом з подібної ситуації є адекватне планування ходу виконання своєї роботи таким чином, щоб у першу чергу завершити термінові складні і відповідальні маніпуляції, а потім перейти до одночасного виконання більш простих і нетермінових.
Двоїста роль установки. Позитивна установка на вивчення якогось матеріалу допомагає сконцентрувати на ньому увагу і покращує якість запам’ятовування. Негативна установка затруднює хід основних психічних процесів у тому числі і запам’ятовування. Так буває, коли у довготривалій пам’яті залишаються неприємні спогади про образ і дії тієї або іншої людини, а тому засвоєння наступної інформації котра пов’язана з цією людиною утруднюється. Інколи характер хворих і деякі їх поступки викликають у оточуючих почуття антипатії. Проте медик повинен завжди пам’ятати, що перед ним, передусім, хвора людина і “витісняти” почуття антипатії або огиди з зони активної уваги.
Фактор мотивації. Людина завжди краще запам’ятовує те, що хоче виучити, ніж інформацію, яка їй не є цікавою. Зацікавлення впливає з потреб, які необхідно у себе розвивати. Якщо студент не має внутрішньої потреби стати медиком. навчання буде неефективним.
Принцип специфічності кодування. Інформація, котра зберігається у пам’яті, завжди тісно зв’язана з ситуацією у якій вона запам’яталась. Наприклад, студент розгублюється відповідаючи на практичному занятті або на заліку, хоч знає матеріал. Це значною мірою обумовлено тим, що підготовка до практичного заняття або заліку, проходить у спокійних умовах, а відповідь викладачу на тлі дії інших факторів різні рівні адреналіну, тонусу кори і підкірки, симпатичної і парасимпатичної нервової системи, стану психічної напруженості, втомленості, рівня тривожності і т.п.).
Принцип “заглиблення у предмет заучування”. Матеріал запам’ятовується тим краще, чим більше він зв’язаний з іншими фактами і вивчається у різних контекстах і під різними кутами зору. У цьому полягає смисл різних прикладів, які приводяться у лекціях так і у підручниках.
Роль контексту у запам’ятовуванні і осмисленні. Контекст, у якому засвоюється матеріал або проходить та чи інша подія інколи є більш важливим ніж сама подія або інформація. Вивчаючи матеріал, потрібно мати чітку уяву про його місце у загальному контексті, який визначається кінцевою метою і обставинами. Любу свою роботу медична сестра повинна розглядати у загальному контексті допомоги хворому. Тоді медична сестра нічого не забуде і буде виконувати свої обов’язки грамотно і своєчасно.
Принцип “природності і насилля”. Психологами встановлено, що ефективніше запам’ятовується те, що засвоюється природнім шляхом у міру внутрішньої потреби за умови коли немає насилля над собою. Дитина засвоює рідну мову без усякого насилля над собою.
