Тема

Тема. Лікарські засоби з групи похідних імідазолу, імідазоліну, триазолу та їх конденсованих систем: властивості, аналіз, зберігання та застосування

 

План

1. Лікарські засоби із групи похідних імідазолу (тіамазол, метронідазол) та конденсоване похідне бензімідазолу (бендазолу гідрохлорид (дибазол)).

 

2. Лікарський засіб із групи похідних імідазоліну (клонідину гідрохлорид (клофелін)).

 

3. Лікарський засіб із групи похідних триазолу (тіотриазолін).

 

 

 

 

Лікарські засоби – похідні імідазолу

 

Імідазол (1,3-діазол) – п’ятичленний гетероцикл з двома атомами Нітрогену в положеннях 1,3:

 

 

 

 

 

 

За властивостях гетероатоми N нерівноцінні і роблять різний внесок до утв. делокалізованої електронної хмари. Атом Нітрогену в положенні 1 називають ”пірольним”. Атом Гідрогену в положенні 1 набуває деякої рухливості, зумовлюючи слабкі кислотні властивості.

Гетероатом Нітрогену в положенні 3 – ”піридиновий”, є центом основності, оскільки пара електронів локалізована на атомі Нітрогену.

Наявність в молекулі імідазолу кислотної іміногрупи* –NH– (*іміни – насичені гетероцикли з групою –NH– в кільці) і основного атома Нітрогену –N= є причиною утворення міжмолекулярних асоціатів за рахунок водневих зв’язків. 

Наслідком такої асоціації є швидкий міжмолекулярний обмін атомами Гідрогену (“швидка таутомерія”, ”прототропна таутомерія”), що робить положення 4 і 5  рівноцінними.

 

До похідних імідазолу належать такі лікарські препарати: тіамазол (мерказоліл), метронідазол (трихопол).

Цикл імідазолу, конденсований з бензеном – бензімідазол  лежить в основі структури молекули спазмолітичного засобу  бендазолу гідрохлориду (дибазолу).

 

 

 

 

Тіамазол                   ДФ Х

Thiamazolum

Thiamazole

Мерказоліл

   Mercazolilum

Methimazole

 

 

 

 

Хімічна назва: 1-метил-2-меркаптоімідазол.

 

Властивості

Опис. Білий або жовтуватий крист. порошок із слабким специфічним запахом меркаптану і гірким смаком. Темп. плавлення 144–147 °С.

 

Розчинність. Легко розчинний у воді, спирті, хлороформі, мало розчинний в ефірі.

 

Ідентифікація

1. ДФ Х. Дія розчину аргентум нітрату 

на меркаптогрупу –SH

Нерозчинні меркаптиди утворюються й з іншими солями важких металів: Hg(NO3)2 – білий осад;

CuSO4 – сіро-синій; (CH3COO)2Pb – жовтий осад.

 

2. ДФ Х. Взаємодія з лужним розчином натрій нітропрусиду (Na2[Fe(CN)5NO]); з’являється жовте забарвлення, яке переходить в зелене, а від додавання 1 мл CH3COOH – в світло-синє.

 

Інші реакції

1. Реакція з амоній ванадатом (NH4VO3) утворюється синьо-зелене забарвлення

Окиснення Сульфуру(ІІ) меркаптогрупи –SH ванадат-іонами VO3– до вільної сірки S (осад жовтого кольору) і відновлення ванадат-іонів до ванадилу VO2+, забарвленого в синій колір.

 

2VO3–  +  S2–  +  8Н+  ®  S¯  +  2VO2+   +  4Н2О

 

2. Реакція хлороформного розчину препарату з хлороводнем

При пропусканні газоподібного HCl крізь р-н препарату в хлороформі випадає білий осад мерказолілу гідрохлориду.

 

3. Реакція хлороформного розчину препарату з метилйодидом 

 

4. Реакція водного розчину препарату з розчином йоду; спершу відбувається знебарвлення, а потім випадає бурий осад.

 

Кількісне визначення

ДФ Х. Алкаліметрія за замісником

Т – 0,1 М р-н NаOH

Ind – бромтимоловий синій

(титрують до появи незникаючого зеленого забарвлення)

Еm(С4Н6N2S) = М. м.

Така сама методика кількісного визначення мерказолілу в таблетках 0,005, якого має бути 0,0045–0,0055 г, у перерахунку на середню масу таблетки.

 

Зберігання. Список сильнодіючих речовин. У щільно закупор. контейнері, в захищ. від світла місці.

В. р. д. всередину 0,01 г.

В. д. д. всередину 0,04 г.

     

Застосування

Антитиреоїдний засіб

   Мерказоліл є синтетичною тиреостатичною речовиною. Він гальмує функцію щитовидної залози (синтез гормону тироксину), знижує основний обмін, прискорює виведення із щитовидної залози йодидів. Застос. при тиреотоксикозі, дифузному токсичному зобі (легкої, середньої і важкої форм).

Форма випуску: таблетки по 0,005 г.

Приймають перорально після їжі по 1-2 табл. 3–4 рази на день.

Зазвичай добре переноситься хворими в терапевт. дозах, проте його треба приймати під спостереженням лікаря і щотижня робити аналіз крові (може розвинутися лейкопенія (зниження кількості лейкоцитів в одиниці об’єму крові )). Не рекомендується приймати вагітним, при вузлових формах зобу, поєднувати з препаратами, які можуть викликати лейкопенію (сульфаніламіди, піразолони та ін.).

 

 

 

Метронідазол        ДФУ, доп. 2

Metronidazolum

Metronidazolе

Трихопол                                                     

  Flagyl

  Флагіл                                                                                                       

 

Хімічна назва: 2-(2-метил-5-нітро-1Н-імідазол-1-іл)етанол.

 

Властивості  

    Опис. Кристалічний порошок білого або жовтуватого кольору.

   Розчинність. Мало розчинний у воді Р, ацетоні Р , 96% спирті Р, метиленхлориді Р.

 

Ідентифікація

 

А. Темп. плавлення 159–163 °С.

 

В. УФ-спектроскопія

 

С. Абсорбційна спектрофотометрія в ІЧ-області

ІЧ-спектр випробовуваної субстанції має відповідати ІЧ-спектру ФСЗ метронідазолу.

 

 D. Утворення азобарвника після відновлення нітрогрупи до аміногрупи  цинком

 

Кількісне визначення

ДФУ, доп. 2. Ацидиметрія, неводне титрування

(за Нітрогеном в 3 положенні)

Розчинник – безводна СН3СООН

Т – р-н HClO4

 т.екв. визначають потенціометрично.

 

Зберігання. Список сильнодіючих препаратів.

У щільно закупор. контейнері, в захищ. від світла місці.

 

Застосування. Антипротозойний (протитрихомонадний) засіб

    Володіє широким спектром дії відносно найпростіших, лямблій, анаеробних бактерій, пригнічує розвиток Trichomonas vaginalis.

Неактивний щодо грибів і бактерій аеробів.

Застос. для лікування гострого і хронічного трихомонадозу жінок і чоловіків, лямбліозу, амебіазу, шкірного лейшманіозу, а також для лікування виразки шлунку і для сенсибілізації до спиртних напоїв при алкоголізмі.     

Приймають всередину по 0,25 г

2–3 рази на день. Таблетки ковтають, не розжовуючи.

Форми випуску: табл. 0,25 г; 0,5 г; супозиторії вагінальні, р-н для в/в інфузій, крем для зовн. заст., гель вагінальний.

Комбіновані ЛП: “Гіалудент” (метронідазол і хлоргексидин) – гель для лік. парадонтозу,

“Кломегель” (клотримазол 2% + метронідазол 1%) – гель вагінальний, тощо.

За кордоном випуск.  0,5 % р-н для ін’єкцій.

 

 

Похідне бензімідазолу

 

Бендазолу гідрохлорид          ДФ Х

Bendazoli hydrochloridum

Bendazol hydrochloridе

Bendazol

Дибазол

Dibazolum

 

Хімічна назва: 2-бензилбензімідазолу гідрохлорид або 2-(фенілметил)-1н-бензімідазолу гідрохлорид.

містить не менше 99,0 %.

Одержання

Конденсація о-фенілендіамину з фенілацетатною кислотою (або її похідними – амідом, естером) з утворенням основи бендазолу, яку обработкою розрахованою кількістю хлоридної кислоти перетворюють у сіль:

 

 

                Властивості

                Опис. Білий або білий із злегка сіруватим або жовтуватим відтінком кристалічний порошок, з гірко-солоним смаком. Гігроскопічний. tпл 182–186 °С.

 

     Розчинність. Важко розчинний у воді (на відміну від інших гідрохлоридів органічних основ!) і хлороформі, легко розчинний в спирті, мало розчинний в ацетоні, практично нерозчинний в ефірі.

   Розчини мають кислу реакцію (рН = 2,8–3,5) і мають застосовуватися в підігрітому вигляді, оскільки при охолодженні вони мутніють внаслідок випадання в осад дибазол-основи.

                Розчини дибазолу можна стерилізувати при 100 °С протягом 30 хвилин.

 

                Ідентифікація

                1. Реакція з розчином йоду в середовищі НСІ (наявність гетероциклічних атомів Нітрогену; утвор-ся червонувато-сріблястий осад (перйодиду дибазолу).

                Реакцію треба проводити при темп. не вище 25 °С!

 

 

2. Реакція на хлорид-іони після осадження дибазол-основи розчином амоніаку

 

Бендазол×HCl + NH4OH ® Бендазол¯ +NH4Cl+ H2O

 

NH4Cl + AgNO3 = AgCl↓ + NH4NO3

білий сирнистий осад

AgCl + 2NH4OH = [Ag(NH3)2]Cl + 2H2O

[Ag(NH3)2]Cl  +  2HNO3  → AgCl↓  +  2NH4NO3

 

3. Реакція з розчином лугу

Бендазол×HCl + NаOH ® Бендазол¯ + NаCl + H2O

               

Випробування на чистоту

   1. Специфічна домішка о-фенілендіаміну. Відсутність цієї домішки (однієї з вихідних речовин при синтезі) визначають за реакцією з FeCl3 в середовищі  НCl; не має виникати рожеве забарвлення.

 

   2. Загальні домішки важких металів – в межах еталону.

               

Кількісне визначення

                1. ДФ Х.  Ацидиметрія, неводне титрування (пряме титрування)

                Методика. Близько 0,15 г (точна наважка) препарату, попередньо висушеного при 70–80 °С до постійної маси, розчиняють в 10 мл безводної ацетатної кислоти СН₃СООН, додають 5 мл розчину меркурій ацетату Hg(CH₃COO)₂  і титрують 0,1 М розчином перхлоратної кислоти HClO₄ в присутності кристалічного фіолетового до блакитно-зеленого забарвлення.

                Паралельно проводять контрольний дослід (сліпу пробу).

E_m (C₁₄H₁₂N₂×HCl) = М. м.

 

                2. Алкаліметрія в присутності органічного розчинника (за зв’язаною HCl) (пряме титрування)

                Методика. Пряме титровання розчину субстанції стандартним розчином натрій гідроксиду NaOH в присутності органічного розчинника (для екстрагування нерозчинної в воде основи бендазола) та індикатора фенолфталеїну ( до рожевого забарвлення).

Бендазол×HCl + NаOH ® Бендазол¯ + NаCl + H₂O

E_m (C₁₄H₁₂N₂×HCl) = М. м.

 

3. Аргентометрія, пряме титровання в присутності ацетона та розчину натрий ацетату (метод Мора)

                Титрант – стандартный розчин аргентум нитрата AgNO₃;

             індикатор – розчин калій хромату K₂CrO₄ (титруємо до появи червоно-оранжевого забарвлення Ag₂CrO₄¯).

Розчин натрій ацетату CH₃COONa додають для зв’язування нітратної кислоти HNO₃

 

 

 

 

 

CH₃COONa + HNO₃ ® NaNO₃ + CH₃COOH

2AgNO₃ + K₂CrO₄ = Ag₂CrO₄¯  + 2KNO₃

                                                червоно-оранжевий осад

E_m = М. м. /2

 

4. Тіоціанатометрія за замісником

Методика. До спиртового розчину субстанції додають розчин аргентум нітрату концентрованого AgNO₃  в присутності амоній гідроксиду NH₄OH. Утворюється білий осад Ag-солі бендазолу. Осад на фільтрі розчиняють в нітратній кислоті HNO₃. Еквівалентну кількість аргентум нітрату AgNO₃, що утворився, титруют розчином амоній тіоціанату NH₄SCN в присутності індикатора ферум(ІІІ) амоній сульфату FeNH₄(SO₄)₂  до рожевого забарвлення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1AgNO₃ + 1NH₄SCN = AgSCN↓ + NH₄NO₃

3NH₄SCN + FeNH₄(SO₄)₂  = Fe(SCN)₃ + 2(NH₄)₂SO₄

                                     рожевий розчин

E_m = М. м.

 

Зберігання. Список сильнодіючих речовин.

У щільно закупореному контейнеру, в

захищеному від світла і вологи місці.

Застосування. Спазмолітичний і гіпотензивний засіб

Це синтетичний аналог папаверину.

Виявляє стимулюючу дію на функцію спинного мозку і помірну імуностимулюючу активність.

В. р .д. всередину 0,05 г

В. д .д. всередину 0,15 г

Застос. при спазмах кровоносних судин і гладкої мускулатури (виразкова хвороба шлунка, спазми кишечника), а також при лікуванні нервових хвороб, залишкових явищ поліміомієліту, периферичного паралічу лицьового нерва і ін.     

Форми випуску:

таблетки по 0,02; 0,002; 0,003, 0,004 г

0,5 % і 1 % розчини в ампулах по 1, 2 і 5 мл

Не рекомендують приймати препарат людям літнього віку, оскільки гіпотензивний ефект пов’язаний із зменшенням серцевого викиду і можливе погіршення показників електрокардіограми.

 

Випускається ряд комбінованих препаратів:

“Папазол” (бендазол і папаверин)

”Андипал” (бендазол, анальгін, папаверин і фенобарбітал)

”Теодибаверин” (бендазол, теобромін, папаверин)

 

 

Похідне триазолу

 

Тіотріазолін

Thiotriazolinum

(Запоріжжя, проф. Мазур І. А.)

Хімічна назва: морфоліній 3-метил-1,2,4-тріазоліл-5-тіоацетат

Отримання

Морфолін змішують з метиленхлоридом СН₂Cl₂, потім додають 3-метил-1,2,4-тріазоліл-5-тіоацетатної кислоти (нерозчинна в  СН₂Cl₂) і суміш ретельно перемішують. Отриманий продукт також нерозчинний в  СН₂Cl₂. Тому осад відфільтровують, промивають на фільтрі метиленхлоридом СН₂Cl₂ (екстрагують можливу домішку морфоліна).

 

 

 

 

 

 

3-Метил-1,2,4-триазолил-            Морфолін                           Тіотріазолін

5-тиоацетатная кислоти

Властивості

   Опис. Білий кристалічний порошок.

   Розчинність. Дуже легко розчинний у воді, розчинний в спирті.

Ідентифікація

1.      Реакція на залишок морфоліну

Препарат змішують з натрій гідроксидом NаOH і нагрівають на полум’ї пальника. При внесенні до отвору пробірки червоного лакмусового паперу спостерігається його посиніння (лужне середовище).

2. Реакція на похідне тіоацетатної кислоти

При додаванні до препарату п-диметиламінобензальдегіду у присутності суміші ацетангідриду (СН₃СО)₂О і льодяної ацетатної кислоти СН₃СООН (1:4) і нагріванні утворюється оранжево-коричневе забарвлення:.

3. Піроліз сухої субстанції з наступним виявленням сульфід-йонів за допомогою плюмбумової бумаги (Pb(CH₃COO)₂):

S^2– + Pb²⁺ ®  PbS¯

4. Піроліз субстанції вологий (кип`ятіння субстанції з конц. HNO₃) з наступним виявленням сульфат-йонів за допомогою соли Барія  (BaCl₂):

SO₄^2– + Ba²⁺ ®  BaSO₄¯

Кількісне визначення

1. УФ-спектрофотометрія

Метод грунтується на вимірюванні оптичної густини досліджуваного розчину субстанції и розчину порівняння, в максимумі при довжині хвилі 233 нм.

2. Метод К`єльдаля (визначення загального вмісту Нітрогену в субстанції).

З цією метою субстанцію мінералізують кип`ятінням в спеціальному приладі в присутності калій сульфату K₂SO₄, купрум сульфату CuSO₄ і конц. сульфатної кислоти H₂SO₄. При цьому Нітроген переходить в амоній гідрогенсульфат NH₄HSO₄, який при взаємодії з NaOH утворює амоніак  NH₃:

NH₄HSO₄ + 2NaOH ® NH₃­ + Na₂SO₄ + 2H₂O

Одержаний NH₃ відганають в колбу-приймач з орто-боратною (борною) кислотою H₃BO₃:

NH₃ + H₃BO₃ ® NH₄BO₂ + H₂O

2NH₃ + 4H₃BO₃ ® (NH₄)₂B₄O₇ + 5H₂O

Утворені солі (метаборат NH₄BO₂ и тетраборат амонію (NH₄)₂B₄O₇) відтитровують стандартним розчином  хлоридної кислоти HCl  в присутності змішаного індикатора (суміш метилового червоного і метиленового синього (2:1):

NH₄BO₂ + HCl + H₂O ® NH₄Cl + H₃BO₃

(NH₄)₂B₄O₇ + 2HCl + 5H₂O ® 2NH₄Cl + 4H₃BO₃

 Еквівалентна масса препарату залежить від числа атомів Нітрогена в молекулі субстанції.

3.  Гравіметрія після мінералізації препарату

При мінерализації субстанції за допомогою концентрованої нітратної кислоти HNO₃ або сплавляння з 10-кратною кількістю калій нітрату KNO₃ Cульфур переходить в сульфат-йон SO₄^2–.

 

 

 

 

 

 

 

 

Сульфат-йони кількісно осаджують за допомогою розчинної солі Барія (ВаCl₂):

SO₄^2– + Ba²⁺ → BaSO₄↓

Одержаний осад BaSO₄ фільтруют, висушують, прожарюють до постійної маси і зважують. По масі BaSO₄ обчислюють вміст субстанції в препараті.

Зберігання. В щільно закупореному контейнері, в сухому місці.        

Застосування. Мембраностабілізуючий засіб

Широкий спектр фармакологічної активності: антиоксидант, противірусна дія, анаболік, гепатопротекторна дія. Рекомендується для лікування захворювань печінки, вірусних інфекцій, очних захворювань.

Форми випуску: розчин 1 %, 2,5 %, мазь 2 %, супозиторії 0,2 г, очні краплі 1 %.

Запропонований комбінований препарат “Тіоцетам”, що містить тіотриазолін та пірацетам.

 

 

 

 

Похідне імідазоліну

 

                               Клонідину гідрохлорид                                   ДФУ, доп. 4

 

Clonidini hydrochloridum

Клофелін (N)

Clophelinum

  CLONIDINE HYDROCHLORIDE

  Катапресан

  Гемітон

 

 

 

C₉H₁₀Cl₃N₃                                                                                      М. м. = 366,6 г/моль

Хімічна назва: 2-[(2,6-дихлорфеніл)аміно]-2-імідазоліна гідрохлорид.

Клонідину гідрохлорид містить не менш 98,5 % і не більш 101,0 % 2-[(2,6-дихлорфеніл)аміно]-2-імідазоліна гідрохлориду, у перерахуванні на суху речовину.

Властивості

   Опис. Кристалічний порошок білого або майже білого кольору.

   Розчинність. ДФУ й ін. л-ра. Розчинний у воді Р и 96 % спирті Р,  практично нерозчинний в хлороформі Р и ефірі Р. рН водного розчину 4,0–5,0.

Ідентифікація

А. Абсорбційна спектрофотометрія в УФ- та видимій областях

Питомий показник поглинання при довжині хвилі 272 нм і 279 нм в максимумах має бути близько 18 і 16 відповідно.

В. Абсорбційна спектрофотометрія в ІЧ-області

ІЧ-спектр поглинання субстанції має відповідати спектру ФСЗ клонідину гідрохлориду.

С. ТШХ

На хроматограмі випробовув. р-ну має проявитися основна пляма на рівні основної плями на хроматограмі р-ну порівняння, що відповідає їй за розміром і забарвленням.

D. Реакція (а) на хлориди

AgNO3 + Клонідин×HCl = AgCl↓ + Клонідин×HNO3

                                                                       білий сирнистий осад

*Для солей органічних основ іспит розчинності осаду, що утворився,  AgCl проводять після відфільтрування і промивання осаду водою.

AgCl + 2NH₄OH = [Ag(NH₃)₂]Cl + 2H₂O

При додаванні нітратної кислоти  HNO₃  знову випадає білий осад AgCl:

[Ag(NH₃)₂]Cl  +  2HNO₃  → AgCl↓  +  2NH₄NO₃

 

Випробування на чистоту

            1. Прозорість розчину. Розчин S (розчин субстанції у воді, вільній від карбон(IV) оксиду , Р) повинний бути прозорим.

2. Кольоровість розчину. Забарвлення розчину S не повинно бути більш інтенсивним, чим визначений еталон.

3. рН. Від 4,0 до 5,0. Вимірюють рН розчину S.  

4. Супутні домішки напівпродуктів синтезу визначають методом тонкошарової хроматографії, використовуючи тонкий шар силікагелю G Р.

Випробуваний розчин – розчин субстанції в метанолі СН₃ОН,  розчин порівняння – розчин ФСО клонідину гідрохлориду в метанолі, система розчинників – кислота ацетатна льодян Р – бутанол Р – вода Р (10:40:50). Пластинку сушать на повітрі й обробляють розчином калій йодбисмутату K[Bi₄], а потім відразу – розчином натрій нітриту NaNO₂.

На хроматограмі випробуваного розчину  будь-яка пляма, крім основної, не повинна бути більш інтенсивною, ніж пляма на хроматограмі розчину порівняння.  

5. Втрата маси при висушуванні. Не більш 0,5 %. 1,00 мг субстанції сушать при температурі від 100 °C до 105 °C.

6.  Сульфатна зола. Не більш 0,1 %. Визначення проводять з 1,0 мг субстанції.

7. N. Залишкові кількості органічних розчинників.

 

Кількісне визначення

1.      ДФУ, доп. 4. Алкаліметрія спиртового розчину (по зв`язаній HCl)

   0,200 мг субстанції розчиняють у 70 мол 96 % спирту Р и титрують 0,1 М розчином натрій гидроксида спиртовим NaOH потенціометрично

Клонідин×HCl + NaOH ® Клонідин¯  + NaCl + Н₂О

                                (екстрагують

                               спиртом)

E_m (C₉H₁₀Cl₃N₃) = M. м.

              2. Аргентометрия (по  зв’язаній HCl). 

Метод Фольгарда, зворотне титрування.  Сутність методики полягає в тому, що до досліджуваного розчину додають двохкратний надлишок стандартного розчину аргентум нітрату AgNO₃. Надлишок аргентум нітрату відтитровують розчином амоній тіоціанату NH₄SCN у присутності індикатора ферум-амоніачного галуну (NH₄)Fe(SO₄)₂ до червоно-рожевого фарбування.

 Клонідин×HCl + AgNO₃  ®  Клониідин×HNO₃    + AgCl↓

                               AgNO₃ + NH₄SCN = AgSCN¯ + NH₄NO₃

3NH₄SCN  + (NH₄)Fe(SO₄)₂  =  Fe(SCN)₃ + 2(NH₄)₂SO₄

Ем (C₉H₁₀Cl₃N₃ )= М. м.

3. Ацидиметрія, неводне титрування

Наважку субстанції розчиняють у середовищі ацетангідриду (СН₃СО)₂О и форміатної кислоти НСООН (або льодяна ацетатна кислота СН₃СООН) і титрують стандартним розчином перхлоратної кислоти HClО₄ у присутності меркурій(ІІ) ацетату Hg(CH₃COO)₂ (для зв’язування хлорид-іонів у мало розчинну сіль) і індикатора – кристалічного фіолетового (зміна забарвлення від фіолетового до жовто-зеленого).

При титруванні клонідину гідрохлориду, що є сіллю органічної основи, відбуваються такі хімічні реакції.

Перхлоратна кислота  HClО₄ реагує з льодяною ацетатною кислотою СН₃СООН, що є кислотним розчинником, з утворенням йона ацетонія СН₃СООН₂⁺:

СН₃СООН + HCl₄ ® СН₃СООН₂⁺ ×ClО₄^–

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

У загальному процес титрування можна представити таким сумарним рівнянням:

 

 

 

 

 

 

 

 

Em (C₉H₁₀Cl₃N₃) = М. м.

 

Зберігання

Порошок клонідину гідрохлориду – список наркотичних і отруйних речовин, лікарські форми – список сильнодіючих речовин. У щільно закупореному контейнері, у захищеному від світла місці.

Застосування. Гіпотензивний засіб.

Клонідину гідрохлорид впливає на нейрогенну регуляцію судинного тонусу. Має виражений седативний і анальгезуючий ефект.

Застосовують при різних формах гіпертонічної хвороби по 0,075 мг 2–4 рази в день. При гіпертонічних кризах і високому тиску, коли таблетки не дають ефекту, вводять внутрішньом`язево, підшкірно або внутрівенно по 0,5–1 мл 0,01 % розчину (вводять повільно протягом 3–5 хвилин). Парентеральне введення препарату повинно проводитися тільки в стаціонарах.

Форми випуску: таблетки по 0,075 мг і 0,15 мг,  розчин для ін`єкций 0,01 % по 1 мл; 0,125 %, 0,25 % і 0,5 % розчини як очні краплі для лікування глаукоми за назвою “Ізоглаукон” (знижує внутрішньоочний тиск).

Важлива особливість клофеліна – здатність зменшувати прояв опійної й алкогольної абстиненції (зменшується почуття страху, поступово проходять серцево-судинні й ін. порушення, тому що блокуються a₂–адренорецептори.

Препарат ефективний у дуже малих дозах, що підбирають індивідуально.

Лікування препаратом необхідно припиняти, поступово зменшуючи дозу (інакше може наступити гіпертонічний криз – “симптом скасування”.

Під час лікування клофеліном забороняється вживання спиртних напоїв. Не рекомендується приймати разом з антидепресантами (зменшення гіпотензивної дії) і з великими дозами нейролептиків (посилення седативного ефекту).

Відпускати всі лікарські форми клофеліну тільки за рецептом лікаря і застосовувати строго по медичному призначенню.