ЦІНОУТВОРЕННЯ І ЦІНИ В УМОВАХ РИНКУ. ЦІНОУТВОРЕННЯ В СИСТЕМІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я.

 

Основні визначення

Ціна – це грошовий вираз вартості товарів і послуг.

Еластичність попиту – це процентна зміна попиту на товари в результаті зміни ціни на цей товар на 1 %.

Вільні ціни – це ціни, які встановлюються самим виробником на основі обліку попиту та пропозиції.

Регульовані ціни – це ціни, встановлені органами виконавчої влади, чи ціни, у відношенні яких установлюються певні обмеження.

Тариф – від італ. tariffa – система ставок, за якими оплачують виробничі й невиробничі послуги

Ціноутворення – це процес формування цін, визначення їх рівня і пошук їхнього оптимального сполучення.

Змінні витрати змінюються при змінах обсягу випуску продукції чи надання послуг

Середні витрати – це загальні витрати, розділені на обсяг наданої допомоги, або кількість наданих послуг.

Граничні витрати – це витрати на надання однієї додаткової одиниці допомоги.

Альтернативні витрати або їх ще називають витратами втрачених можливостей – це додаткові витрати, які компенсують проблемні місця організації.

Попит – це потреба, підтверджена купівельною спроможністю покупця.

Ціна попиту – це максимальна ціна, за яку пацієнти згодні отримувати послуги.

Пропозиція – це кількість медичних послуг, які лікарі можуть надати пацієнтам за визначений час.

Ціна пропозиції – це мінімальна ціна, за якою медичні працівники ще надають медичні послуги. Ринкова ціна не може бути меншою, ніж ціна пропозиції, бо праця медичних працівників стає неефективною.

Ринкова ціна – це ціна, яка склалася на ринку в результаті взаємодії попиту і пропозиції під впливом конкуренції.

Регулюваня цін – це система заходів, направлена на впорядкування взаємодії всіх елементів господарювання.

 

 

Ціноутворення і ціни в умовах ринку

Щоб говорити про ціноутворення взагалі і в умовах ринку зокрема, необхідно спочатку визначитися, що ж таке ціна.

Ця економічна категорія характеризує економічні відносини між продавцями і покупцями з приводу купівлі-продажу будь-яких товарів, в тому числі товарів медичного призначення і медичних послуг. Ціна в основному прямо пропорційна вартості даного товару і обернено пропорційна ціні золота.

На ринках різні фірми можуть встановлювати різні ціни на однаковий товар. Така позиція має багато причин, починаючи від попиту на певну марку товару і закінчуючи сервісом і перевагою  покупців тому чи іншому продавцеві.

На ринках ціни значною мірою залежать від попиту. При підвищенні попиту ціни будуть зростати і навпаки. Залежність однієї величини від іншої в економіці називається еластичністю.

Еластичність попиту – це процентна зміна попиту на товари в результаті зміни ціни на цей товар на 1 %. Позначивши кількість товару літерою К, а ціну літерою Ц, можемо побудувати таку математичну модель еластичності попиту за ціною (Ец):

 

Ец = (% ΔК) / (% ΔЦ), де

% ΔК – процентна зміна в кількості товару

% ΔЦ – процентна зміна в ціні

Еластичність попиту за ціною в більшості випадків є від’ємним числом. Якщо коефіцієнт еластичності менший від одиниці, то є привід говорити, що попит нееластичний за ціною. Коли коефіцієнт еластичності більший від одиниці, то попит еластичний, тому що процентний спад попиту більший від процентного зростання ціни.

Для визначення ціни продавцю необхідно орієнтуватися, наскільки чутливій попит до зміни ціни, тобто в елестичності попиту від ціни. Коли збільшення ціни на незначну величину веде до незначного падіння попиту, як на рис.9.1, то попит нееластичний. Це трапляється при дефіциті даного виду товару чи при відсутності конкурентів, коли покупці не зразу помічають зміну цін, коли споживачі вважають, що ціни підвищені за рахунок підвищення якості товару і коли, нарешті, споживачі важко міняють свої звички та прив’язаності в силу ряду причин і через те не міняють дані товари на дешевші.

 

Криві еластичності попиту

 

Якщо попит еластичний, зрозуміло, що продавцям це не на руку, і їм слід шукати шляхи зниження ціни. Загальний дохід збільшуватиметься за рахунок обсягу продаж до тих пір, поки витрати по збуту не перевищуватимуть витрат на виробництво.

 

Функції ринкової ціни

 

Для ціни характерні певні функції, які вона виконує стосовно до товарів чи послуг, та з допомогою яких впливає на процес обміну. Ціна виконує вимірювальну, співрозмірну, облікову, регулюючу, стимулюючу та перерозподільчу функції, кожна з яких має певні особливості.

Вимірювальна функція ціни полягає в тому, що ціна виступає як сума грошей, яку платить покупець і отримує виробник за конкретну послугу чи товар.

Співрозмірна функція ціни відбиває мінову вартість або корисність товару чи послуги і суспільні затрати на її виготовлення;

Облікова функція перетворює у грошову форму матеріальні товари і послуги.

 

Функції ціни

Регулююча функція встановлює баланс між попитом та пропозицією за допомогою ціни.

Стимулююча функція полягає в тому, що рівень ціни служить стимулом до застосування найбільш економічних методів виробництва послуг.

Перерозподільна функція ціни забезпечує співвідношення цін на різні види товарів і веде до перерозподілу доходів між галузями економіки, окремими ланками всередині галузі, групами споживачів тощо.

Види цін, їх роль в  економічному механізмі ринку

Залежно від державного регулювання ціни бувають:

–                          регульовані

–                          вільні

До вільних цін відносяться: ціна виробника, ціна попиту, ціна пропозиції.

Ціна виробника формується на основі витрат виробництва, включаючи прибуток на всі використовувані ресурси. Тут слід враховувати, які ресурси й у якій кількості використовуватимуться для виробництва даного товару чи послуги. Ціна виробника включає його прибуток, витрати, в т.ч. на рекламу, кон’юнктуру ринку тощо.

Ціна попиту формується на основі платоспроможного попиту та пропозицій споживача. Це гранично максимальна ціна, за якої споживачі чи пацієнти ще можуть придбати товар чи отримати послугу. На ціну попиту впливає також кон’юнктура ринку, значною мірою якість даної продукції, також реклама, але не як витрати, а як вербальна дія, компетенція самого споживача тощо.

Ціна пропозиції або вона ще називається роздрібною ціною, оголошена в офіційній пропозиції продавця. Найнижча ціна пропозиції – це гранично мінімальна ціна, за якою виробники ще можуть виробляти даний товар чи послугу. За цінами пропозиції чи роздрібними цінами споживачі купують товари. Ці ціни тісно пов’язані з іншими видами цін і на їх рівень впливає споживчий попит, мода, інфляція чи дефляція, традиції, сезонність тощо. Вони можуть відрізнятися територіально, бути постійними, тимчасовими, сезонними тощо.

 

За способом фіксації регульовані ціни поділяються на:

–                        тверді ціни – встановлені на момент підписання угоди і не міняються протягом усього терміну його дії;

–                        рухливі ціни – ціни, у відношенні яких договором передбачаються правила зміни спочатку фіксованої ціни (наприклад, при значному відхиленні ринкових цін від контрактних);

–                        змінні ціни – ціни, що визначаються після виконання договору на основі перегляду базисної ціни з урахуванням змін у витратах.

За розмахом регульовані ціни поділяються на:

–                        граничні ціни, вище яких виробники не можуть установлювати ціну своїх послуг;

–                        фіксовані ціни, установлювані на визначеному рівні. Фіксовані ціни встановлюються або в результаті проведення переговорів усіх зацікавлених сторін (виробника, споживача, покупця), або адміністративним рішенням органа виконавчої влади (наприклад, тарифи на медичні послуги).

За ступенем уніфікації ціни поділяються на:

–                        єдині, встановлені для всіх структур, які беруть участь у реалізації даного товару чи послуги;

–                        групові, встановлюються для однотипних виробників, які виробляють однакового призначення товар, мають подібні виробничі характеристики і види діяльності;

–                        індивідуальні для конкретної організації, яка виробляє товари чи надає послуги, які не мають аналогів.

За способом отримання інформації про ціни:

–                        опубліковані, інформація про які публікується у спеціальних джерелах (прайс-листах, довідниках, каталогах тощо);

–                        розрахунків, які визначаються для окремих видів замовлень згідно угод, контрактів тощо.

У системі охорони здоров’я використовуються здебільшого регульовані ціни, що обумовлені основним принципом медичної допомоги – доступністю. Найбільш характерними для систем охорони здоров’я є такі види регульованих цін, як “бюджетні оцінки”, державні ціни у вигляді прейскурантів та тарифи.

“Бюджетні оцінки“ використовуються для здійснення взаємних розрахунків між лікувально-профілактичними закладами (ЛПЗ) однієї чи кількох територій або між окремими відділеннями однієї установи. Величина бюджетних оцінок не залежить від величини реальних витрат ЛПЗ. Розраховуються вони за принципом “від загального до конкретного”, тобто загальний обсяг обмежених фінансових засобів розподіляється між ЛПЗ за принципом, скільки можна їм дати, а не скільки їм потрібно для господарської діяльності. Бюджетні ціни не розпадаються на собівартість і прибуток. Вони визначаються із принципу можливого.

Державні ціни на платні послуги у виді прейскурантів включають фактичні витрати на медичні роботи з обліком трудових і матеріальних норм і нормативів, а також включають прибуток у розмірі від 15 до 30% від собівартості. Слід звернути увагу на те, що рентабельність медичних установ обмежується законодавством, тому прибуток у них не може перевищувати 30%. Розробка і затвердження державних цін на платні медичні послуги здійснюються за єдиними правилами. Це уніфіковані (єдині) ціни для різних виконавців на різних територіях.

У системі охорони здоров’я сьогодні спостерігаються два основні методичні підходи до визначення вартості і ціни медичної допомоги – це визначення ціни окремої медичної послуги чи маніпуляції і другий шлях визначення вартості і ціни кожного окремого випадку медичної допомоги, тобто пролікованого окремого пацієнта.

У системі охорони здоров’я тарифи використовують в основному у системі обов’язкового медичного страхування (ОМС), там під тарифами розуміють грошові суми, що визначають склад і рівень компенсації витрат медичних установ на виконання програм ОМС.

Особливості тарифів у системі охорони здоров’я є те, що вони установлюються тільки на ті види медичної допомоги, які включаються до програми ОМС. Розраховується на кожний з використовуваних об’ємних показників: річна програма амбулаторного ведення пацієнта, пролікований хворий у стаціонарі, консультація спеціаліста, операція, діагностична маніпуляція тощо. До складу тарифу входять поточні витрати та засоби на розвиток медичної установи.

Договірні ціни на медичні послуги за замовленнями організацій і підприємств. Ці ціни затверджуються прямими договорами між медичними закладами та організаціями-замовниками робіт. Ці ціни включають повні витрати на медичні послуги, а також прибуток у розмірі, що відповідає інтересам сторін договору. До складу витрат входять не обмежений, як у прейскурантних цінах, а розгорнутий набір витрат, у т.ч. сервісні послуги, послуги посередників, рекламні, представницькі витрати тощо. Договірна розцінка враховує при оплаті праці складність робіт, ризик, запровадження дозволених нових ефективних методик, терміновість обслуговування, психоемоційне навантаження виконавців і інше.

Механізм ціноутворення є досить складним і динамічним процесом, який залежить від багатьох чинників інтравиробничого і екстравиробничого плану.

 

Політика визначення ціни залежить в першу чергу від типу ринку, на якому реалізовуватиметься даний товар. Сьогодні виділяють чотири основні типи ринку, кожен із яких диктує свої умови до визначення ціни і реалізації товару.

 

Формування цін залежно від типу ринку

Враховуючи вищевикладене, продавці повинні мати універсальну методику визначення початкової ціни на свої товари. Ф. Котлер пропонує шестиетапну методику визначення початкової ціни. На першому етапі слід визначитися із метою реалізації товару і завданнями ціноутворення, на другому – необхідно вивчити попит на даний товар, далі необхідно провести оцінку затрат виробництва, тоді слід проаналізувати ціни і товари конкурентів. Наступним етапом є вибір методу ціноутворення і аж тоді встановлюється кінцева ціна.

За допомогою ціноутворення вирішуються такі завдання:

·              розширення ринку збуту послуг ЗО;

·              збільшення маси прибутку ЛПУ;

·              забезпечення балансу попиту та пропозиції на медичні послуги;

·              створення умов оптимальної пропорційності споживання і нагромадження.

Механізм формування цін полягає у процесі аналізу суб’єктами, що господарюють, економічної ситуації і розробки на цій основі цінової політики.

 

Ціноутворення в системі охорони здоров’я

Ціноутворення в системі охорони здоров’я має ряд особливостей. По-перше, з точки зору оцінки затрат. Затрати на діагностику та лікування різні, так само як і різні затрати в поліклініці та стаціонарі, також різні затрати в стаціонарах різних лікувально-профілактичних закладів тощо. Обладнання, яке виконує одні і ті ж функції має вартість, що різниться у кілька порядків, наприклад, вартість апарата УЗД становить від 10 до 200 тис.доларів, отже, амортизаційні відрахування за проведення УЗД на різних апаратах теж буде відрізнятися у кілька порядків..

 Друге, є певні проблеми з оцінкою інтелектуальної праці лікарів. Сьогодні практикується платити лікарю визначену ставку і його робочий час обліковувати певною кількістю годин. При такій системі винагороди лікар мало зацікавлений у результатах своєї роботи. Проводити оплату за складність випадків чи кількість пролікованих або вилікуваних хворих теж не вихід, оскільки результати роботи лікаря не завжди залежать від його вмінь та кваліфікації. В системі охорони здоров’я складним є сама кількісна оцінка роботи лікаря, як зрештою і всього іншого медичного персоналу.

 Третє, складність полягає в оцінюванні ризику роботи медичного персоналу. Не дивлячись на засоби індивідуального захисту, професійний ризик для медичного персоналу є у всіх країнах, незважаючи на ступінь їхнього розвитку. Інше питання, що ступінь цього ризику різний. В умовах ринкової економіки лікарі мають певні страховки. У нас обов’язковому страхуванню від нещасних випадків застраховані лікарі швидкої допомоги і від ВІЛ-інфекції – деяка категорія лікарів. Чи потрібно враховувати такий ризик при оплаті праці медичного персоналу? Безперечно, що так, а чи відіб’ється це на вартості надання медичної допомоги – також так. Отже ціни на медичні послуги зростатимуть залежно від ступеня небезпечності захворювання.

 І четверте, індивідуальність пацієнта і змінність його стану як предмета праці. Динамічність поведінки організму кожного пацієнта практично не дає можливості точно визначити затрати, які необхідні будуть для його лікування. Калькуляцію (термін калькуляція – означає підраховування) можна буде провести лише після завершення його лікування. Такий підхід також містить значну долю ризику для повноти оплати послуги. Зрозуміло, що санкції до неплатників вживати в системі охорони здоров’я є нереальним.

Таким чином, процес ціноутворення в системі охорони здоров’я відбувається в стані суцільної невизначеності, що зумовлює певні труднощі і вимагає єдиного методологічного підходу.

В різних країнах по-різному підходять до ціноутворення на медичні послуги.

У Німеччині добре налагоджена система ціноутворення на медичні послуги, де за одиницю ціноутворення прийняли так званий  «пункт». Число «пунктів» пропорційне складності послуги, ціни в «пунктах» подаються в довідниках, вони стабільні і відомі всім учасникам медичного обслуговування і страхування. Ціна «пункту» переглядається відповідно до змін рівня цін і конкретних умов медичного обслуговування в країні щорічно, а за необхідності – і частіше. Ця система ціноутворення дозволяє оперативно, без великого обсягу роботи змінювати ціни відповідно до економічних умов.

Кожній окремій послузі (групі послуг) присвоюється своя кількість «пунктів». На регіональному (земельному) рівні кожний «пункт» має вартісну оцінку. Сукупність послуг, наданих хворому, яка виражається конкретною кількістю «пунктів» і помножена на їх вартість, визначає ціну роботи лікаря. «Пунктова» і вартісна оцінка послуг фіксуються в карті хворого, з якою він приходить на прийом. Для запобігання зниження якості лікування лікарняна каса регулює прибуток лікаря шляхом обмеження його практики. Якщо прибуток лікаря перевищує встановлену верхню межу, то лікарняна каса зменшує йому кількість пацієнтів.

Вартість лікарського обслуговування, за винятком послуг дантистів, визначається безпосередньо після надання медичної допомоги. Для одержання оплати праці кожний лікар 4 рази за рік здає карти своїх хворих до професійного об’єднання лікарів, а воно в свою чергу — до лікарняної каси, яка перераховує гроші за медичні послуги на розрахунковий рахунок об’єднання лікарів, а вже воно видає заробітну плату лікарю. 

При наданні послуг з протезування зубів встановлено інший порядок їх оплати. Лікар попередньо визначає обсяг і вартість робіт, що фіксується в спеціальній карті. Рахунок перевіряється лікарняною касою, а потім оплачується застрахованим. При цьому для малозабезпечених верств населення лікарняною касою оплачуються 100%, а для більш забезпечених — 60% вартості робіт по протезуванню зубів.

 

У Франції інший порядок ціноутворення. Багато приватних клінік не приймуть хворого, не переконавшись в його платоспроможності, інші вимагають гарантійний лист. Виклик пожежних і швидкої допомоги безкоштовні, але за візит лікаря належно від його кваліфікації та часу виклику треба платити від 150 до 350 франків.

Ще в системі охорони здоров’я використовуються показники середніх, граничних та альтернативних витрат.

Середні витрати – це загальні витрати, розділені на обсяг наданої допомоги, або кількість наданих послуг. Вони показують, скільки затрачає лікувально-профілактичний заклад на виробництво однієї медичної послуги.

Граничні витрати – це витрати на надання однієї додаткової одиниці допомоги. Їх застосовують для оцінки зміни витрат, пов’язаних із збільшенням чи зменшенням числа послуг, що надаються.

Собівартість і прибуток формують фінансові засоби організації.

Собівартість визначає ті виробничі витрати, без яких неможливий сам процес виробництва і його відтворення.

Прибуток використовується на покриття тих видів витрат, які необхідні для розширеного відтворення виробництва і обкладається 30% податком.

Структура ціни медичної послуги

 

 

Загалом ціноутворення в системі охорони здоров’я, як, зрештою і в інших галузях, складається із п’яти послідовних етапів, які пов’язані між собою логікою маркетингових процесів. Забезпечення виживання, коли знижені ціни покривають лише собівартість, а комерційна діяльність продовжується – виробництво працює за схемою простого відтворення. За таким принципом визначалась ціна в системі державного фінансування охорони здоров’я в Україні.

 

Отримання максимального прибутку, коли встановлюється така ціна, яка забезпечує значне перевищення собівартості, чим досягається значний прибуток. Виробництво працює за схемою розширеного відтворення.

Завоювання ринку, коли максимально знижується ціна для того, щоб завоювати ринок і вижити конкурентів. Виробництво працює за схемою звуженого відтворення і якщо така політика триватиме довго, підприємство може збанкрутувати.

З позицій ринкового попиту слід оцінювати:

–             корисність медичної послуги;

–             можливість її заміни;

–             платоспроможність споживача;

–             психологія споживача.

З позицій ринкової пропозиції оцінюємо:

–           вивчення видів ринку;

–           поведінка конкурентів;

–            прогноз можливої зміни цін.

 

 

Витрати визначають собівартість послуги і, відповідно, ціну. Попит диктуватиме можливість визначення розміру прибутку, залежно від ринкових середніх цін.

 

Аналіз діяльності конкурентів на ринку дає можливість визначити можливість розміщення продукції за прийнятними цінами або знайти можливість відкоректувати характеристики продукції з метою знаходження для неї ринкової ніші.

Зупинимось детальніше на окремих видах ціноутворення.

Розрахунок ціни на основі беззбитковості – метод, заснований на врахуванні витрат підприємства, маркетингових заходів, витрат з реалізації даного товару чи послуги і плюс отримання бажаного прибутку. Так сьогодні визначають ціну більшість стоматологічних приватних фірм.

Розрахунок ціни за методом прямих витрат плюс прибуток – цей метод визначення ціни базується на величині собівартості плюс стандартна націнка. Такий метод використовували в системі охорони здоров’я України при госпрозрахунковій діяльності. Виробника більше цікавлять його витрати, ніж попит. Така позиція на ринку є небезпечна для виробника, якщо тільки він не монополіст.

Визначення ціни на основі закритих торгів. Ця ціна визначається не на основі витрат чи попиту, а виходячи із очікуваних цінових пропозицій конкурентів. Застосовується у випадках боротьби за підряд у процесі торгів. У системі охорони здоров’я такий метод має місце під час проведення тендерних торгів.

Визначення ціни на основі відчутної цінності товару чи послуги, коли ціна залежить не від затрат виробника, а від відчуття потрібності даного товару чи послуги самим покупцем. Чим більше вартує в уяві споживача даний товар, тим вища його ціна. Дані відчуття виробник успішно формує з допомогою реклами, створюючи ауру необхідності даного виду послуг чи товару, формуючи своєрідну моду на нього. Такі заходи ми можемо спостерігати в Україні щоденно в засобах масової інформації або рекламних листках, які приносять нам додому чи роздають на вулиці. Такий підхід забезпечує найбільший прибуток, хоч сама послуга може стати доступною лише для високоплатоспроможного прошарку населення.

Визначення ціни на основі рівня існуючих цін. В основі цього методу лежать не власні витрати, а ціни конкурентів, які можемо спостерігати в окремих стоматологічних кабінетах України.

Визначення ціни на основі цільового прибутку, коли медичний заклад призначає таку ціну на медичну послугу, яка забезпечить йому бажаний обсяг прибутку. Для ринку така позиція є безпечною лише в умовах чистої монополії.

 

Політика цін при переході до ринку. Вільні ціни

 

Ціни в умовах ринку залежать від багатьох чинників, найважливіші з яких: попит, пропозиція і конкуренція.

Попит – це потреба, підтверджена купівельною спроможністю покупця.

Попит залежить не лише від ціни, а також від нецінових факторів, зокрема, рівня доходів населення (прямо пропорційна залежність), кількості населення в країні (прямо пропорційна залежність), структури населення (діти та люди похилого віку потребують значно більше медичних послуг), зміни смаку пацієнтів та реклами, збільшення попиту на медичні послуги за рахунок діагнозів лікарів.

 

Ринкова ціна не може перевищувати ціну попиту, тому що пацієнти будуть нездатні заплатити за ці послуги.

 

Пропозиція – це кількість медичних послуг, які лікарі можуть надати пацієнтам за визначений час.

Пропозиція прямо пропорційна до ціни, тобто чим вища ціна на медичну послугу, тим більше послуг надають медичні працівники.

 

Ринкова ціна не може бути меншою, ніж ціна пропозиції, бо праця медичних працівників стає неефективною.

Ціна пропозиції на медичні послуги включає витрати на їх здійснення та прибуток.

При взаємодії попиту та пропозиції встановлюється ринкова ціна.

 

Ціна прагне до такого рівня, коли попит дорівнює пропозиції. Якщо під дією нецінових факторів збільшується попит при незмінній пропозиції чи зменшується пропозиція при незмінному попиті, то ціна на медичні послуги зростатиме. Якщо при незмінній пропозиції попит знижується чи при незмінному попиті збільшується пропозиція, то ціна на медичні послуги зменшуватиметься.

Про вільні ціни уже говорилось, вони орієнтовані на зацікавленість виробника у розширенні асортименту продукції чи послуг, запобіганні ажіотажного попиту чи спекуляцій. З розвитком ринкових механізмів зростає частка вільних цін на ринку. Вільні ціни дають можливість виробникам самостійно регулювати свої витрати і прибутки, вирішувати питання розширення чи згортання виробництва.

З метою захисту малозабезпечених членів суспільства, задля виконання окремих державних програм, для стримування інфляції використовують державне регулювання цін.

 

Види регулювання цін:

–                саморегулювання – це механізм вільної дії ринкових структур (попиту та пропозиції);

–                регулювання на рівні фірми – включає угоди про розподіл ринків і рівень цін.

–                державне регулювання здійснюється:

ü   прямим впливом, коли держава сама формує рівень, склад і структуру цін:

1.                                      фіксовані ціни,

2.                                      зниження цін,

3.                           антимонопольне законодавство;

a.                                                      непрямим впливом держави посередництвом:

1.                           пільгового оподатковування,

2.                           пільгового кредитування,

3.                           субсидування

4.                           введення в дію спеціальних державних програм.

 

 

Методи регулювання ринку послуг охорони здоров’я:

·                за рахунок формування та використання бюджетних коштів;

·                організаційно-економічні: створення державних відомчих служб (військова медицина, медицина річкового та морського транспортів тощо);

·                правові: розробка та реалізація законів; нормативних документів, які регламентують економічну діяльність у охороні здоров’я.

Насьогодні для України є актуальною тема правової основи платних медичних послуг.

Стаття 49 Конституції України гарантує усім безоплатну медичну допомогу в закладах державної і комунальної форм власності. Однак поряд з такою соціальною гарантією існує добровільне медичне страхування, де можливе вільне встановлення ціни за узгодженням зі страховою компанією. Існують також договірні ціни, які за своїм характером найбільш вільні на сьогоднішній день.

Завжди існувала платна медична допомога у формі так званих госпрозрахункових медичних закладів, де ціни були регульовані з боку держави.

Документа, який би офіційно проголосив, що ціни на платні медичні послуги повинні бути регульовані, немає.

Щодо питання про платні медичні послуги в Україні, то воно останні 10 років визначається по-різному. У 1996 році Кабінет Міністрів України виніс Постанову №1138 від 17 вересня “Про затвердження переліку платних послуг, які надаються в державних закладах охорони здоров’я та вищих медичних закладах освіти”, а у 1997 році Постанову №449 про внесення змін і доповнень до неї. На основі цих постанов в Україні набуло широкої практики запровадження найрізноманітніших платних послуг у системі охорони здоров’я. Фактична ідентифікація понять “медична допомога” і “медична послуга” призвели до того, що майже весь обсяг лікувальної та профілактичної допомоги населенню потрапив під критерій медичної послуги. Таким чином, в Україні згідно Конституції, ст49. медична допомога була безоплатною, а згідно постанов Кабміну – належала до платних послуг. Тому у 1998 році Конституційний Суд України виніс рішення  № 15 – рн/98 від 25 листопада  про скасування дії вищеназваних Положень і підтвердив чинність дії 49 статті Конституції України щодо безоплатного надання медичної допомоги у державних та комунальних закладах охорони здоров’я.

Неоднозначною ситуація все-таки продовжувала залишатись через те, що на той час існувало ще  16 законодавчих актів, крім Постанов КМ України, які дозволяли і передбачали надання державним і комунальним закладам охорони здоров’я платних послуг.

Однак Конституційним Судом України було дозволено приймати від хворих плату за надані їм медичні послуги як внесення добровільної компенсації. “Порядок отримання благодійних (добровільних) внесків і пожертв від юридичних та фізичних осіб бюджетними установами і закладами освіти, охорони здоров’я, культури, науки, спорту та фізичного виховання для потреб їх фінансування” затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 4 серпня 2000 року № 1222.  Загальні засади благодійництва та правове регулювання цих відносин у суспільстві визначає Закон України “Про благодійництво та благодійні організації”  від 16 вересня 1997 року №531/97-ВР.

Ціноутворення в умовах ринкової економіки

Ціна є економічною категорією будь-якої економіки, від якої залежить діяльність підприємства та її ефективність. Процес установлення та розробки ціни, залежно від різних чинників, називається ціноутворенням. Згідно з економічною системою держави виокремлюють ринкове і командно-адміністративне ціноутворення.

Ринкове ціноутворення

Базується на загальних об’єктивних та суб’єктивних законах у різних суспільствах, головними з яких є закон вартості, закон попиту, закон пропозиції, закон товарно-грошового обігу, закон корисності благ та ін. Ці закони визначають особливості ціноутворення й, у подальшому, політику на підприємстві.

Командно-адміністративне ціноутворення

Базується в основному на принципі витратного механізму формування ціни й здійснюється державними органами. В основі цього напряму ціноутворення лежать витрати підприємства на виробництво товару, надання послуг та встановлення нормативного прибутку, отримання та розподіл якого в основному перебувають під контролем держави.

Процес ціноутворення здійснюється на підставі методології, тобто сукупності загальних принципів, правил, методів розробки ціни, формування концепції ціноутворення, визначення системи цін у державі та керівництва процесом ціноутворення в цілому. Методологія утворення цін є єдиною для будь-якої системи, незалежно від того, хто їх встановлює, а також строку їх дії, сфери діяльності підприємства та ін. На підставі методології розробляються політика ціноутворення підприємства та стратегії, які можуть бути застосовані. Політика ціноутворення конкретизується різними методами встановлення та контролю за цінами, які відрізняються спрямованістю, метою, механізмом утворення та дії. Тобто методика як елемент методології дає змогу проводити ту політику, яка в першу чергу відповідає економічній стратегії діяльності підприємства в цілому.

Принципи ціноутворення

Найважливішим елементом методології ціноутворення є її принципи ціноутворення (рис. 3.1). У загальному вигляді вони утворюють постійні положення, які характерні для всієї системи цін та с основою при її утворенні. До головних принципів ціноутворення належать такі.

1. Науковість. Сутність принципу полягає в тому, що при визначенні ціни на виріб або послугу необхідно використовувати діючі в суспільстві загальноекономічні та особливі закони розвитку економіки й особливості їх дії залежно від часу та різних зовнішніх і внутрішніх чинників. Визначення ціни має базуватися на глибокому науковому аналізі кон’юнктури ринку та всіх ринкових елементів, чинного законодавства, технології виробництва товару та можливостей їх змін, прогнозів змін рівня цін на сировину, матеріали, напівфабрикати та комплектуючі, з яких виробляється продукція. Для застосування цього принципу необхідна достатня інформаційна база, й, у першу чергу, економічна, з різних питань зовнішнього та внутрішнього середовища. Крім того, ефекту можна досягнути за умови, що для розробки цінової політики буде залучено якомога більше наукових робітників, фахівців не тільки в галузі ціноутворення, а й у виробничій сфері.

2. Цільова спрямованість. Здійснення цього принципу полягає у визначенні економічних та соціальних проблем, для вирішення яких буде використовуватись ціна. Держава в цілому визначає ті напрями, які їй потрібно розвивати, й встановлює ціну, яка буде стимулювати розвиток виробництва підприємств або галузей, що виробляють певний товар. В основному це стосується виробництва абсолютно нової продукції і товарів, вироблених за новими технологіями, які вкрай потрібні державі на конкретному етапі та щодо яких спостерігається дефіцит або які завозяться з-за кордону. Але треба враховувати, що цільова спрямованість цін змінюється на кожному етапі розвитку економіки, а також різні стадії розвитку та тип ринку. В умовах вільного ринку це стосується не всіх товарів, а тільки тих, для яких держава встановлює особливі норми регулювання (фіксовані та регульовані ціни). Щодо інших товарів підприємство як суб’єкт ринкових відносин визначає пріоритети, мету та напрями діяльності і на підставі цього спрямованість цінової політики.

3. Безперервність. Сутність принципу полягає у визначенні ціни на виріб протягом усього періоду його виробництва. Це означає, що на кожному етапі товароруху встановлюється своя ціна. З переходом на наступний етап постійно вносяться зміни, доповнення згідно з особливостями виробництва товару, й у кінцевій ціні вже на готовий виріб усе це має бути враховано. Потрібно також зважати, що на етапі виробництва ціна може бути велика і фірма повинна пропонувати різні цінові стратегії виходу на ринок. У подальшому, з початком масового виробництва ціна буде поступово знижуватись і досягне ринкового значення. Але може виникнути ситуація, коли ціна може змінюватись (збільшуватися або знижуватися) у зв’язку з розвитком науково-технічного прогресу, впровадження новітніх технологій, нового обладнання та ін. Залежно від цих чинників визначається строк виробництва та продажу товарів, їх життєвий цикл. Крім того, цей принцип передбачає внесення постійних змін, залежно від виробництва нових виробів, зняття застарілих, удосконалення технологій тощо. В цілому цей принцип передбачає застосування гнучкої цінової політики на всіх етапах виробництва та просування і реалізації товару на ринку.

4. Контроль процесу ціноутворення (з боку державних органів). Слід мати на увазі що в умовах ринкової економіки підприємство є суб’єктом економічних відносин і державні органи не мають права чинити тиск на них щодо вибору сфери діяльності, виробничої стратегії та встановлення цін на товари, які це підприємство виробляє. Діяльність підприємства підпорядковується дії економічних законів ринкової економіки, і ціни повинні встановлюватись згідно з відповідними умовами. Тому цей контроль, в умовах ринкової економіки, здійснюється в першу чергу щодо товарів та послуг, які мають соціально-економічне значення для населення й контролюються та регулюються державою (наприклад, газ, нафта, деякі види сировини, електроенергія, комунальні послуги та ін;). При цьому можуть застосовуватись різні методи. Як показує іноземний досвід, найбільший ефект досягається при застосуванні економічних методів, але при цьому застосовуються й командно-адміністративні.

Для здійснення процесу ціноутворення в ринковій економіці безпосередньо на підприємстві потрібні визначені умови (рис. 3.2). До головних належать такі.

1. Економічна самостійність підприємства як суб’єкта ринкових відносин. Підприємство повинно мати свободу у виборі сфери діяльності, обсягів виробництва, встановленні ціни, визначенні ринків збуту готової продукції, знаходження джерел сировини і матеріалів та ін. Однією з умов також є можливість вступати у відносини з іншими підприємствами на ринку товарів та послуг незалежно від форм власності, організаційно-правових форм, національної належності та ін. за умови дотримання чинного законодавства країни.

2. Комерційна основа діяльності підприємства. Головною метою діяльності підприємства є отримання прибутку для підвищення добробуту власників підприємства. Підприємство повинно мати свободу у виборі стратегії своєї діяльності, партнерів для співпраці.

3. Захищеність підприємства. Держава повинна створити умови, за яких всі угоди або контракти, які укладає підприємство в процесі господарської діяльності, будуть захищені юридично й обов’язкові до виконання. Якщо угода не виконується, підприємству в межах чинного законодавства має бути гарантовано відшкодування збитків, яких воно зазнало, або відтворення втраченого можливого прибутку чи користі. Але ступінь захищеності залежить у першу чергу від самого підприємства, яке повинно ретельно перевіряти майбутніх партнерів і тільки після такої перевірки укладати угоди.

4. Конкуренція на ринку. Головною особливістю ринкової економіки є наявність конкуренції на ринку товарів і послуг, коли успіх діяльності залежить від вдало вибраної та ретельно спланованої економічної, виробничої, фінансової, цінової та інших стратегій. Підприємство повинно працювати в конкурентному середовищі, щоб мати можливість вільно вибирати як напрями діяльності, так й економічну стратегію. Воно повинно мати можливість вибору поведінки як суб’єкта господарювання й не відчувати тиску з боку монополістів. Здійснення цієї умови можливе тільки в державі, яка приймає відповідне антимонопольне законодавство та контролює його виконання. Тільки державні органи повинні здійснювати жорсткий контроль на виникнення монопольних суб’єктів і застосовувати до них відповідні економічні заходи та санкції.

5. Рівновага ринку. Ця умова досягається в точці рівноваги, коли підприємство виробляє таку кількість товарів, за якої попит споживачів на будь-який виріб дорівнює пропозиції на нього. Ця точка має миттєвий характер, проте на її досягнення і має бути спрямована діяльність фірми.

 

Таким чином, ціна як економічна категорія характеризує економічні відносини між продавцями і покупцями з приводу купівлі-продажу будь-яких товарів, в тому числі товарів медичного призначення і медичних послуг. Коли збільшення ціни на незначну величину веде до незначного падіння попиту, то попит нееластичний і навпаки. Якщо попит еластичний, то продавцям слід шукати шляхи зниження ціни. Ціна виконує вимірювальну, співрозмірну, облікову, регулюючу, стимулюючу та перерозподільну функції, кожна з яких має певні особливості. Залежно від державного регулювання ціни бувають регульовані і вільні. Ціни поділяються за способом фіксації, за розмахом, за ступенем уніфікації, за способом отримання інформації тощо. У системі охорони здоров’я сьогодні спостерігається два основні методичні підходи до визначення вартості і ціни медичної допомоги – це визначення ціни окремої медичної послуги чи маніпуляції і другий шлях визначення вартості і ціни кожного окремого випадку медичної допомоги, тобто пролікованого окремого пацієнта.  Механізм ціноутворення є досить складним і динамічним процесом, який залежить від багатьох чинників інтравиробничого і екстравиробничого плану і є процесом формування цін, визначення їх рівня і пошук їхнього оптимального сполучення. Політика визначення ціни залежить в першу чергу від типу ринку, на якому реалізовуватиметься даний товар. Процес ціноутворення в системі охорони здоров’я відбувається в стані суцільної невизначеності, що зумовлює певні труднощі і вимагає єдиного методологічного підходу. При визначенні вартості медичної послуги як одиниці продукції враховують постійні і змінні, а також прямі і непрямі витрати. Ринкова ціна не може перевищувати ціну попиту, тому що пацієнти будуть нездатні заплатити за ці послуги. Ринкова ціна не може бути меншою, ніж ціна пропозиції, бо праця медичних працівників стає неефективною. З метою захисту малозабезпечених членів суспільства, задля виконання окремих державних програм, для стримування інфляції використовують державне регулювання цін. Стаття 49 Конституції України гарантує усім безоплатну медичну допомогу в закладах державної і комунальної форм власності. Однак поряд з такою соціальною гарантією існує добровільне медичне страхування, де можливе вільне встановлення ціни за узгодженням зі страховою компанією.

 

Розрахунок вартості при загальнообов`язковому державному соціальному медичному страхуванні

 

В основу економічного обґрунтування проекту Закону України “Про загальнообов`язкове державне соціальне медичне страхування” покладено методику розрахунків розмірів страхових внесків, яка базується на врахуванні вірогідності звернень громадян по медичну допомогу. При цьому використані  дані розрахунків обсягу гарантованого рівня медичної допомоги громадянам, яка надається державними закладами охорони здоров`я України, статистичні дані по віко – статевому складу населення України.

За даними Державного комітету статистики  чисельність постійного населення за станом на 1.01.2006 –  46 749,2 тис. осіб.

 На основі цих даних визначено вартість оптимального обсягу медичної допомоги, що планується надавати в системі загальнообов`язкового державного соціального медичного страхування, який має визначатись в  базовій програмі загальнообов`язкового державного соціального медичного страхування.

В розрахунках використано середню вартість медичної допомоги (в розрахунку на рік)  за  1998 рік та   індекси зростання цін  на 1999 рік – 1.256, на 2000 рік – 1.176, на 2001 рік – 1.12, на 2002 рік -1.008, на 2003 рік-1.082, 2004 рік -1.07, на 2005 рік – 1.135 та прогнозні індекси зростання цін на            2006 рік –1.119 та 2007 рік – 1.108. Індекси  застосовані до  результатів  таблиць 4.1 – 4.3.

Середня   вартість  медичної допомоги   за 1998 р. складає:

1.Запланована кількість відвідувань амбулаторно-поліклінічних  закладів на рік  –  9,24 ;

середня вартість одного відвідування – 3,60 грн.;

загальна вартість амбулаторно-поліклінічної допомоги на рік  –  33,26 грн.

                  ( 9,24 х 3,60 грн. = 33,26 грн.).

2. Прогнозна середня вартість одного ліжко – дня в стаціонарних умовах – 21,86грн.;

  середня тривалість перебування хворого на ліжку  – 14 діб;

загальна вартість  стаціонарної допомоги на рік – 306,04 грн. 

                  (21,86 х 14 = 306,04 грн.).

 На основі цих даних розраховується розмір тарифної ставки.

Тарифна ставка, що є основою страхового внеску, називається брутто -ставкою. Вона складається  із сукупної нетто – ставки і навантаження.

Сукупна нетто – ставка використовується для формування страхового фонду і його основної частини – ризикової  нетто – ставки.

В основу розрахунку ризикової нетто – ставки покладено вартість  лікування та вірогідність настання страхового випадку.

На основі п`ятирічної статистики та експертної оцінки розрахована вірогідність звернень до амбулаторно-поліклінічних та стаціонарних закладів охорони здоров¢я 

Вірогідність звернень по медичну допомогу

(на одного жителя)

 

Ризикова нетто – ставка відображає в грошовій формі частину страхового внеску, за рахунок якої покривається ризик (табл. 2, 3). Ризикова нетто – ставка розглядається як функція, похідна від вірогідності реалізації страхового ризику настання страхового випадку. Її величина дорівнює добутку вартості курсу лікування на вірогідність настання  страхового випадку.

Аналіз вірогідності звернень  по медичну допомогу  показує її варіабельність. Для компенсації можливих відхилень розраховується ризикова стабілізаційна надбавка. Ризикова надбавка передбачається для компенсації можливого  збільшення виплат медичним закладам за надану медичну допомогу в зв`язку із зростанням захворюваності.

Ризикова стабілізаційна надбавка розраховується на основі спеціального показника – середнього квадратичного відхилення (s) за формулою:

 

 

g- число виплат, що відповідають  страховим випадкам кожного року;

g^` – середнє число виплат, що відповідають середньому числу страхових випадків;

n – тарифний період, тобто число років, за які надані статистичні данні.

Вихідні данні для розрахунку ризикової надбавки для амбулаторно-поліклінічної та стаціонарної допомоги подані динамічними рядами. Оцінка стійкості кожного динамічного ряду  здійснюється з допомогою   коефіцієнта варіації і медіани згідно з формулою:

 

 V = s / M ,

де V – коефіцієнт варіації; s – середнє квадратичне відхилення; М – середня величина.

 

Коефіцієнти варіації, які розраховані згідно з даною формулою, становлять: при зверненні до амбулаторно-поліклінічних закладів – 0,015203; до стаціонарів – 0,03079:

Ризикова надбавка призначається для формування резервного фонду.  Ризикова надбавка при s = 1 з урахуванням індексів інфляції складає  6,734 (табл. 4.1 гр.5);  при s = 2 – 13,467, при s = 3  – 20,201.

 Обмеженість фінансових ресурсів на даний час робить неможливим створення резервних фондів в повному обсязі, тому в подальших розрахунках враховується ризикова надбавка 6,734 при  s = 1.

 Ризикова нетто – ставка і ризикова надбавка складають сукупну нетто- ставку.

 При s =1 сукупна нетто – ставка становить –  282,129 грн.;

Друга частина страхового тарифу включає витрати на ведення справ –          3% брутто–ставки. Прибуток в структуру тарифної ставки загальнообов`язкового соціального медичного страхування не закладається.

Витрати на ведення справ розподіляються на організаційні, управлінські та інші види.

Повна тарифна ставка або брутто – ставка розраховується за формулою:

               

            Сук. Н-ст.

Б-ст.  =                                         = х 100,

                  100 – Нагр. ( % )

 

де – Б-ст. – брутто – ставка;         Сук. Н-ст. – сукупна нетто – ставка.

  При проведенні розрахунків необхідно здійснити диференціювання тарифних ставок в залежності з віко – статевим складом населення та з урахуванням неоднаковості  потреб в медичній допомозі.

Для розрахунку використані дані Держкомстату України  про чисельність населення за віковими групами. В цій таблиці використані еквівалентні одиниці медичної допомоги (коефіцієнти диференціації), які відповідають даним світової статистики. Вони показують вірогідність настання страхового  випадку (звернення за різними видами медичної допомоги) і необхідний обсяг медичної допомоги, характерний для певної віко – статевої групи (джерело – методика формування Фонду обов`язкового медичного страхування по Московському регіону, Росія).

Дані свідчать, що еквівалент медичної допомоги для чоловічої і жіночої статей разом складає 5,196.  Аналіз структури тарифної ставки приводить до висновку, що даний обсяг медичної допомоги, який відбивається  в еквівалентних одиницях (5,196) і відображає в грошовому вираженні вірогідність звернення по медичну допомогу, відповідатиме  275,396 грн.

Ризикова  нетто – ставка  в  залежності  від  віку  та  статі  населення розраховується за формулою:

 Х = Е х Р: Ем,

де Е – еквівалент медичної допомоги для усіх (чоловічої, жіночої статі) вікових груп;

Р – ризикова нетто – ставка;

Ем – еквівалент медичної допомоги.

 Таким чином, еквівалент медичної допомоги 5,196 відповідає 275,396 грн., а еквівалент медичної допомоги для осіб чоловічої статі вікової групи  0 – 1 рік – 10 відповідає  530,0 грн. (х =10х 275,396 грн. : 5,196). Аналогічним чином розраховується ризикова нетто – ставка для всіх вікових груп.

Відмічається статистично достовірна різниця в розмірах ризикової нетто-ставки в залежності від статі. Так, для осіб чоловічої статі даний показник відповідає 6116,2 грн., для осіб жіночої статі – 6439,5 грн.  Відмінності відмічаються і в розмірах ризикової нетто – ставки в залежності від вікових груп, особливо різко це проявляється для осіб чоловічої статі вікових груп від 0 до 14 років і від 55 до 85 років і старше, тобто для дітей і пенсіонерів.

 У таблицях наведені  дані по загальному розміру страхових внесків загальнообов`язкового соціального медичного страхування з урахуванням віко – статевого складу населення України.

Таким чином, загальний обсяг страхових внесків по даному виду страхування складає для всього населення 13 597 468,9 тис.грн.   ( » 13,6 млрд. грн.).   

 По відношенню до  прогнозного фонду оплати праці сума коштів, яку планується отримати від сплати страхових внесків за  працюючих, становить  4,96 відсотка » 5 %  до фонду оплати праці.

 

Розрахунок ризикової надбавки

(амбулаторно-поліклінічна допомога)

 

 

 

Розрахунок ризикової надбавки (стаціонарна допомога)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                       

 

 

 

 

 

 

 

Розрахунок загального розміру страхового фонду

 

(грн.)

 

Витратна методологія ціноутворення, що рекомендована МОЗ.

а). Міністерством охорони здоров’я України рекомендована базова методологія ціноутворення по витратам виробництва, зважаючи на те, що медичні послуги – товар особливої соціальної значущості і ціни на них мають бути державно регульованими, такими, що не припускають перевищення цін над вартістю.

Приклад В певній мірі «витратна» методологія формування цін прийнятна в умовах страхової охорони здоров’я. в умовах страхової медицини вартість мед послуг виражається опосередковано – в формі страхвнесків. Проте в цьому випадку механізм ринкових відносин переміщується з області вартості медичної послуги в область страхових внесків. При цьому враховують, по-перше, витрати страхових організацій і, по-друге, їх очікувані доходи.

б). Рівень ціни не залежить від якості послуги оскілки в результаті вона оцінюється споживачем-пацієнтом. Але покращення якості супроводжується, як правило, зростанням витрат на надання лікувально-профілактичних послуг і може позначитися на цінах лікувально-профілактичного закладу.

Вибір рівня ціни не залежить від низки чинників: рівня постійних витрат об’єкта охорони здоров’я; наявних потужностей лікувальної установи для надання послуг; ціни на даний вид послуг, які надають конкуренти; припускає мого обсягу прибутку цього об’єкту, якщо медична організація не є безприбутковою.

Отже, в основі ціноутворення присутня методологія маркетингу, тобто система вивчення попиту і пропозиції.

в). Система ціноутворення по витратам виробництва обґрунтовує калькуляцію цін на лікувально-профілактичні послуги. При цьому вихідною базою побудови нормативів витрат може бути їх рівень, що фактично склався.

2). Типові проблеми ціноутворення в сфері охорони здоров’я України:

а). Соціально-психологічні проблеми:

Негативне ставлення більшості населення до платності послуг;

Заперечення спеціалістами можливості стандартизації лікувального процесу;

Суб’єктивність оцінки собівартості, вартості і ціни медичної послуги;

б). Комунікаційні проблеми:

Відмінність показників в оцінці обсягу діяльності в лікувально-профілактичному закладі;

Відсутність достовірної інформації про витрати на медичні послуги;

Недостатній ступінь бухгалтерської деталізації накладних витрат;

Відсутність комунікативних зв’язків в статистичній звітності між службами лікувально-профілактичних закладів;

Відсутність реальних планів і мотивації розвитку платних послуг.

в). Методологічні проблеми:

Відсутність єдиного економічного поняття категорії медичних послуг і їх класифікації;

Складності вартісної оцінки праці медичних працівників;

Відсутність альтернативних методик формування вартості і розрахунку цін на медичні послуги;

Різноманітність схем повного технологічного циклу медичної допомоги;

Відсутність розвинутих ринкових відносин в галузі охорони здоров’я для проведення маркетингових досліджень.

г). Кадрові проблеми:

Відсутність спеціалістів менеджерів, маркетологів, економістів ринкової підготовки для галузі охорони здоров’я;

Відсутність спеціальної підготовки керівників лікувально-профілактичних установ за вимогами ринкової економіки;

Відсутність необхідних знань у медичних працівників з ціноутворення медичних послуг.

Оплата праці медичних працівників в умовах ринкової економіки.

 1). Поняття «здоров’я» важко виразити в вартісній формі, тим більш що такий результат не завжди є кінцевою метою: є невиліковні хвороби, запущені випадки. Розумові, фізичні, нервові витрати медичного працівника також не можна вимірити. Тобто специфіка професії об’єктивно розмиває критерії результативності, ефективності праці медичного працівника, але це не свідчить про безкорисність медичної діяльності і не належить шляхетній місії, здійснюваній медичним працівником.

2). Вартість праці медичних працівників визначається наступними критеріями: обсяг праці, час праці та її якість.

Обсягом праці, який можна визначити умовними одиницями трудомісткості (УОТ), коли за 1 УОТ приймається обсяг роботи лікаря при лікуванні захворювання даної нозологічної форми, прийнятої за одиницю (наприклад, обсяг роботи лікаря при накладанні пломби при середньому карієсі; при амбулаторному відвідуванні кардіолога з лікувально-профілактичною ціллю).

Час, визначений п’ятиденним або шестиденним робочим тижнем (робочий тиждень – 38,5 годин, при шестиденному робочому тижні робочий день лікаря складає 6,5 годин в стаціонарі; при п’ятиденному тижні – 7 годин 42 хвилини; для вузьких спеціалістів робочий тиждень складає 33 години, робочий день при шестиденному тижні сягає 5,5 годин).

Якість праці визначається поняттям кваліфікаційна категорія (вища, перша, друга, «лікар-спеціаліст»)

Із всіх норм праці основними є норми часу, всі інші норми і нормативи – похідні від цього показника.

3). Особливості оплати праці працівників бюджетної сфери охорони здоров’я:

а). Система оплати праці працівників охорони здоров’я і соціального захисту населення складається з схемного посадового окладу (ставки), а також підвищення, доплат, надбавок, передбачених чинним законодавством. Єдина тарифна сітка визначає мінімальний рівень оплати праці працівників бюджетних установ. Трудові доходи регулюються податками і максимальними розмірами не обмежуються.

б). Адміністрації областей, міст за рахунок відповідних бюджетів можуть направляти кошти на додаткове збільшення посадових окладів (ставок), розмірів і видів підвищення, доплат і надбавок понад передбачених Урядом України.

в). Заробітна плата керівників медичних закладів залежить від категорії даного медичного працівника і групи, до якої належить дана медична установа. Група присвоюється медичному закладу в залежності від числа кошторисних ліжок або кількості посад лікарів (останнє – для амбулаторно-поліклінічних закладів, стаціонарів, диспансерів тощо). Для молочних кухонь орієнтиром слугує кількість приготованих порцій молока на день (в тис.); для аптек групу визначає товарообіг на рік (в тис. грн..) або кількість ліків, що відпущені за рецептами (в тис. рецептів).

г). Розряд оплати праці головного бухгалтеру централізованої бухгалтерії встановлюється на порядок нижчим на відміну розряду оплати праці керівників, при цьому орієнтуються на оплату праці у вищій групі закладів, що обслуговуються цією бухгалтерією.

Єдина тарифна сітка пов’язана з простою почасовою формою оплати праці. Механізм розрахунку наступний: ставка 1-го розряду помножується на коефіцієнт, який відповідає розряду, присвоєному медичному працівнику.

4). Багатофакторні системи заробітної плати в ринкових умовах господарювання.

 Сучасна тенденція в розвитку форм і систем оплати праці свідчить про широке застосування індивідуальної зарплати і уході від почасової і відрядної форм оплати праці. Це стало можливим з переходом нашої країни на шлях формування ринкових умов господарювання. В роботі необхідно не тільки збільшення виробітку, а й краще використання устаткування, підвищення якості, економія, раціональне використання сировини і матеріалів (що пов’язано, наприклад, в стоматології із застосуванням нових технологій по обробці золота, інших металів). Тому з’явились нові багатофакторні системи заробітної плати, які покликані не тільки врахувати фізичну, а і розумову, і нервову енергію медичного працівника.

Приклад. Типовим прикладом багатофакторної системи оплати праці є аналітична оцінка робіт. Вона поєднує погодинну систему, метод нормування праці, метод його якісної оцінки і спосіб професійного відбору робітників. В цьому випадку весь трудовий процес розподіляється на ряд факторів, що згруповані в певному порядку, а саме, враховується ступінь відповідальності і умови праці, включаються об’єктивні і суб’єктивні особисті оцінки працівника керівником.

 Аналітичну оцінку робіт проводить керівник (головний лікар) або атестаційна комісія щорічно, і вони можуть прийняти рішення про перегляд оплати працівника. При аналітичній оцінці робіт чистий доход закладу охорони здоров’я, отриманий в результаті роботи на платних умовах, розподіляється пропорційно кількості отриманих балів кожним медичним працівником.

5). Оплата медичних працівників в лікувально-профілактичних закладах, які надають частково платні послуги.

а). Лікувально-профілактичний заклад, який надає часткові платні медичні послуги, використовує в основному традиційні форми оплати праці: погодинну і відрядну і різні їх системи. Отримання додаткового доходу медичним працівником в цих умовах пов’язано з платними медичними послугами.

б). В ціні кожної медичної послуги, відповідно до якої би методики вона не розраховувалась, є елемент витрат у вигляді основної заробітної плати. Як правило, основна заробітна плата у собівартості медичної послуги складає 32-35% в клініках загального профілю і 25% – в стоматології. Це відсоткове співвідношення відображує загальну схему витрат щодо надання медичної допомоги лікувальним закладам, тобто кошторис його витрат.

в). Виділивши із собівартості платних медичних послуг фонд оплати праці, його можна розподілити відповідно до прийнятої в лікувальному закладі методиці (в залежності від коефіцієнта участі в праці або відповідно до кількості набраних балів) між медичними працівниками, що приймають участь в роботі на платній основі, в додаток до гарантованого мінімуму, визначеному єдиною тарифною сіткою. Проте більш доцільно направити ці кошти в єдиний фонд оплати праці і тим самим стимулювати колектив до праці не тільки на платній основі, а й по програмам безоплатної медичної допомоги.

В будь-якому випадку оплата праці співробітників буде вищою за гарантовану бюджетними асигнуваннями.

6). Оплата праці в медичних кооперативах.

 В медичних кооперативах оплата праці найманих працівників визначається трудовим договором з ними, а засновники кооперативу отримують долю прибутку пропорційно свого паю, якщо інше не передбачено в установочному договорі.

З обороту фірми (в грн.) віднімаються вартість матеріальних витрат, зарплата найманих працівників, формуються фонди (резервний, виробничого розвитку тощо), сплачуються податки, відсотки за кредитами а т.д., а залишок чистого прибутку ділиться між засновниками.

 Індивідуальний підприємець в особі приватного лікаря також отримує дохід по залишковому принципу, тобто з обігу (обсягу платних медичних послуг за рік) віднімаються матеріальні витрати лікаря, отриманий дохід оподатковується, залишок – лікарю.

 Якщо медичне підприємство стало акціонерним товариством, то рядовий акціонер може мати три джерела доходу: заробітну плату, дивіденд і виплати з фонду матеріального заохочення. Засновники (фізичні/юридичні особи) отримують ще і засновницький прибуток.

 

Фінансовий простір послуг системи охорони здоров’я.

 В умовах формування і розвитку ринку послуг охорони здоров’я особливого значення набувають фінансові відносини лікувально-профілактичних установ. Вони реалізуються в певному фінансовому просторі. Структура фінансового простору зображена на рис.2.:

Рис.2. Фінансування лікувально-профілактичних установ охорони здоров’я

2). Фінансові ресурси надання послуг в системі охорони здоров’я.

 Фінансове забезпечення діяльності лікувально-профілактичних установ є визначним чинником фінансової стабільності, платоспроможності, а головне – конкурентоспроможності медичних послуг. Основою для цього є фінансові ресурси. З економічної точки зору фінансові ресурси – це сукупність грошових коштів (власних і залучених), що знаходяться в господарському обігу і використовуються в процесі підприємницької діяльності.

а). В практичній діяльності фінансові ресурси виступають у двох основних видах:

довгострокові фінансові кошти в формі основного капіталу;

короткострокові (фінансові кошти для поточної діяльності).

б).  Фінансові ресурси розрізняють за джерелами формування (внутрішнє і зовнішнє) і ступеню належності – власні і залучені.

Власні кошти – це сукупні грошові ресурси, що знаходяться в господарському обігу і належать лікувально-профілактичній установі. Їх рух забезпечується за рахунок внутрішніх джерел розвитку. До них можна віднести нерозподілений прибуток і амортизаційні відрахування. Вони стабільні, але обмежуються строком експлуатації медичного устаткування, техніки, швидкістю обігу грошових коштів, розмірів поточних втрат і темпами медичних послуг, що надаються.

Залучені кошти – це грошові ресурси, які не належать лікувально-профілактичному закладу, але тимчасово знаходяться в його розпорядженні поряд із власними. До них можна віднести кредити, отримані в банках, випуск акцій, власних боргових зобов’язань та ін..

На сучасному етапі розвитку існують і інші способи залучення фінансових кошів, більш вигідних, ніж кредити. Це – лізинг і факторинг.

в). Конкретне рішення про необхідність і розмір залучених фінансових коштів приймається керівництвом лікувально-профілактичного закладу. При визначенні потреб враховуються наступні моменти: мета і період, на який потрібні кошти; сума необхідних грошових коштів; які будуть витрати при поверненні боргу. Після цього обирається найбільш прийнятний варіант.

II. Кредити та їх види.

 Щоб отримати позику необхідно звернутися до банку. Спеціальній відділ банку який відповідає за кредитування, розглядає і аналізує наданні лікувально-профілактичним закладом спеціальні дані про кредитоспроможність (показники ліквідності, оберненість ресурсів, коефіцієнти прибутковості). Якщо рішення питання позитивне, розробляються умови кредитної угоди, тобто основні умови кредиту, які витикають із строків, цілей надання і використання позики (рис.3).

 Рис.3. Схема фінансових ресурсів лікувально-профілактичного закладу

1). Види кредиту. Кредити, до яких звертаються установи традиційно поділяються на короткострокові, середньострокові і довгострокові.

а). Короткострокові позики видаються банка на строк менший за рік, на 30, 60, 90 днів. Умовою надання позики є достатня ліквідність позичальника, або можливість швидкого перетворення активів позичальника в готівку. Умова ліквідності стає більш жорстокою у випадку надання кредитів до вимоги, тобто не мають конкретного обумовленого строку сплати. Останнім часом установи, які потребують коротко строкових ресурсів відають перевагу не звертатися до банків, а звертатися до випуску комерційних паперів, особливих зобов’язань без спеціального забезпечення процента ставка за комерційними паперами не є фіксована, знаходяться в межах 6-8%.

б). Середньострокові позики беруться установами на строк від одного року до 7-8 років. Частіше за все ці позики потребують спеціальної застави. В якості застави можуть виступати нерухомість різного роду, товарні запаси. Крім того, при наданні середньострокового кредиту банки висувають ряд вимог, які впливають на збереження і використання застави. Установи можуть у якості застави надати заставні квитанції, але в цьому випадку обсяг позики не буде перевищувати 85% вартості забезпечення. У випадку, якщо застава зберігається поза установою-позичальника, установа разом з відсотком по позиці і вартість використання складських приміщень посередницьких складських фірм (близько 1,5-2% від суми позики). Установи сплачують роботу складських робітників у тому випадку, якщо надання застави за кредит супроводжується її пересування з одного складу на інший.

в). Довгострокові позики пов’язані з розширенням основної діяльності таки позики надаються на строк більш десяти років. Довгострокові позики завжди є забезпеченими, а типовим видом застави слугує нерухомість. Позики, які надаються банками під заставу комерційної нерухомості, називаються іпотечними кредитами.

2). Форми довгострокових позик: облігації, овердрафти, доходні інвестиційні активи.

а). Випуск довгострокових облігацій. Такі облігації випускаються на строк більш 20 років. Надання банками кредитів супроводжується страховими операціями. Розвиток форм страхування кредитів обумовлено бажанням кредитора забезпечити себе на випадок неплатоспроможності позичальника. Збоку клієнтів банку – установ, звернення до страхування переслідує мету захисту від можливих подорожчань кредиту, та інших змін в умовах кредитування.

б). Іноді позика видається в формі відкриття ліміту, тобто відкриття “кредитної лінії” – ліміт по овердрафту.

Овердрафт – надання кредиту банку клієнту поверх залишку відповідно до його поточного рахунку. Відкриття кредитного ліміту означає досягнення між позичальником і банком домовленості про максимальну суму заборгованості за кредитом. Ліміт встановлюється на визначений строк, наприклад на рік, на протязі якого позичальник може в будь-який момент отримати позику без додаткових переговорів з банком. Але банк може відмовити видати позику в рамках затвердженого ліміту, якщо стан справ позичальника погіршишся. Відкриття кредитної лінії супроводжується, як правило, вимогами банку, щоб позичальник зберігав на своєму поточному рахунку мінімальний компенсаційний залишок не менш 20% суми кредиту.

Важливої особливістю кредитних відносин лікувально-профілактичних установ і комерційних банків є те, що надання кредитів супроводжується введенням рахунків установ.

 в). Особливим видом послуг, за якими звертаються до банку, є консультації і управління портфельними інвестиціями установ. Мова йде про те, що якщо у лікувально-профілактичних установ звільняються грошові засоби, то їх доцільно розташовувати в доходні інвестиційні активи – цінні папери, заставні документи та інші види фінансових зобов’язань. Для управління сформованим портфелем цінних паперів потрібен консультант, якого виділяє комерційний банк. Управління портфелем цінних паперів зводиться до вміння розпоряджатися різним набором цінних паперів таким чином, щоб вони не тільки зберігали свою первинну вартість, а й приносили значний дохід, який не залежить від поточного прибутку їх власника.

 3). Механізм дослідження фінансових активів. Для визначення ефективного набору фінансових активів використовується моніторинг, який представляє собою детальний аналіз:

загального стану лікувально-профілактичного закладу – емітенту цінних паперів, як таких що маються в розпорядженні окремого інвестора, так обраних з метою придбання в майбутньому;

інвестиційних якостей цінних паперів. При цьому досліджується основні показники, які відображують внутрішню і зовнішню діяльність тої чи іншою установи.

 Таким чином ми проаналізували основні види кредитів, які можливо отримати. Вочевидь – умови кредитних угод не прості для підприємця, який потребує грошових засобів. Тому доцільно звернути увагу на більш доступні і вигідні джерела фінансування підприємницької діяльності.

 

Визначення лізингу та його функції:

 

а). Лізинг – один з способів фінансування підприємницької діяльності; довгострокова оренда машин і устаткування. Лізин покликаний підвищувати ефективність підприємницької діяльності в усіх галузях народного господарства, в тому числі і в охороні здоров’я. Лізингові операції розглядаються діловим світом як новий і перспективний вид фінансування. Не тільки тому, що вони надають фінансову допомогу установам, що її потребують, але й тому, що вони забезпечують економічні вигоди для установ: збереження ліквідності, збереження власного капіталу, міцна основа для розрахунків, балансові переваги, вигода страхування.

 

б). Аргументами, що обсновують доцільність даного методу фінансування виступають:

По-перше, бажання придбати складне і рідке медичне устаткування і апаратуру;

По-друге, можливість використати дану форму як засіб боротьби з моральним зносом устаткування.

По-третє, можливість використати її при наявності потреби в засобах, непов’язаних з основною діяльністю (наприклад, в транспортних засобах для перевезення хворих);

По-четверте, бажання уникнути гарантійної і авансової застави, оскільки така форма фінансування їх не має.

 

2). Факторинг як новий вид послуг фінансування підприємництва.

 

а).Новим видом послуг в галузі фінансування є факторинг. Основний принцип факторингу полягає в тому, що фактор-фірма купує у своїх клієнтів їх вимоги до інших клієнтів, тобто клієнтам клієнтів, на протязі 2-3 днів сплачує їм від 70 до 90% коштів у вигляді авансу. Останні 10-30% клієнт отримує після того, як він отримує рахунок партнера.

 

^ NB: Переваги такої форми послуг полягає в збільшенні ліквідності, а досить високий рівень ліквідності є передумовою для швидкого зростання.

 

б). Факторинг є новою ефективною системою покращення ліквідності і зменшення фінансового ризику для лікувально-профілактичних закладів зі швидко зростаючим обігом, які не бажають брати на себе виконання адміністративної роботи по перевірці платоспроможності своїх клієнтів, веденню бухгалтерського обігу і у відношенні своїх вимог, а також заінтересовані у швидкому отриманні грошей по своїм рахункам.

 

^  IV. Фінансові показники діяльності медичних установ.

1). Найважливішими фінансовими показниками, які віддзеркалюють діяльність лікувально-профілактичної установи, є : коефіцієнт автономії, коефіцієнт ліквідності, коефіцієнт маневреності, коефіцієнт покриття.

 

Взаємодоповнюючи один одного, ці показники надають можливість оцінити з всіх сторін фінансовий стан об’єкту охорони здоров’я.

 а). Коефіцієнт автономії характеризує питому вагу власних грошових коштів у підсумковій сумі всіх засобів, які авансовано даному лікувально-профілактичному закладу. Розраховується за формулою:

 де Ка – коефіцієнт автономії; Кс – сума власних грошових коштів ЛПУ; В – сума авансованих коштів, тобто сума балансу.

 

 Коефіцієнт автономії показує, яка питома вага власних грошових коштів у підсумковій сумі всіх засобів, авансованих даному лікувально-профілактичному закладу. Тобто визначає на скільки даний лікувально-профілактичний заклад незалежний від займаних коштів. Чим більшими

 

 Засобами володіє лікувально-профілактичний заклад, тим більше має можливості вільно реагувати на змінну кон’юнктуру ринку медичних послуг. Економічна практика показує, що даний коефіцієнт має перевищувати 0,5, або щоб сума власних засобів була більшою за всі засоби, якими володіє лікувально-профілактичні установи.

 б). Коефіцієнт ліквідності визначається співставленням найбільш ліквідної частини оборотних засобів, тобто готівкових грошей і вкладення в цінні папери, з довгостроковою заборгованістю лікувально-профілактичного закладу. Розраховується за формулою:

 де Кл – коефіцієнт ліквідності; Дс – сума готівкових грошей лікувальної установи, грн; Уб – сума вкладу в цінні папери, грн.; Qкз – розмір короткострокових кредитів, грн.

 

 Коефіцієнт ліквідності віддзеркалює, яку частину короткострокової заборгованості лікувальний заклад зможе погасити в найближчий час (на день складання балансу).

 в). Коефіцієнт маневреності показує, якою частиною власних засобів можна відносно спокійно маневрувати. Крім того, він дозволяє визначити правильність вкладення засобів в активи.

 

 де Км – коефіцієнт маневреності; Кс – загальна сума власних коштів, грн.; Коб – сума власних лікувально-профілактичної установи вкладених в оборотні засоби, грн.

 

 Коефіцієнт має буди досить високим (більше 0,5). В цьому випадку можна припустити, що керівництво лікувального закладу виявляє достатню гнучкість у використанні власних засобів.

 г). Коефіцієнт покриття характеризує відношення мобільних (оборотних) засобів лікувально-профілактичного закладу до його короткострокової заборгованості. Розраховується за формулою:

 

 де Кп – коефіцієнт покриття; Коб – мобільні засоби лікувально-профілактичної установи, грн.; Qкз – розмір короткострокових кредитів, грн.

 Коефіцієнт покриття показує платіжну можливість лікувально-профілактичної установи, яка оцінюється при умові не тільки своєчасних розрахунків з дебіторами і сприятливої ситуації в реалізації медичних послуг, але й продажу у випадку необхідності інших елементів матеріальних оборотних засобів.

2). Фінансовий аналіз в рамках лікувально-профілактичної установи є основою для досягнення головної мети підприємницької діяльності – отримання прибутку.

3). Економічне забезпечення діяльності лікувально-профілактичного закладу – це механізм задоволення потреб закладу в економічних ресурсах.

Ресурси охорони здоров’я.

 1). Розрізняють матеріальні, трудові і фінансові ресурси лікувально-профілактичного закладу:

а). Матеріальні ресурси – це сукупність природних і інвестиційних ресурсів. В структурному відношенні вони включають: медикаменти, медичне устаткування, апаратуру, медичні інструменти, перев’язочні засоби і засоби догляду за хворими тощо.

б). Трудові ресурси – медичні кадри: лікарі, медичні сестри. Економічне забезпечення діяльності лікувально-профілактичного закладу має базуватися на певних принципах. Важливе значення в ефективному вирішенні проблеми задоволення потреб фірми в економічних ресурсах займає оцінка стану виробничої бази лікувально-профілактичного закладу. Сюди включається аналіз розмірів виробничої площини, наявного устаткування і медичної техніки, чисельності робітників.

б). Капітал – це відношення між людьми з приводу створення і розподілу конкретно-економічних форм доходу підприємства, заснованого на найманні персоналу.

2). Відповідно фінансового визначення капіталом називаються вся активи фірми. За функціональним визначенням, це тільки реальний об’єкт, тобто засоби виробництва. Капітал як засоби виробництва розподіляється на засоби і предмети праці, тобто на основний і оборотний капітал (рис.4).

 Рис.4. Виробничі ресурси лікувально-профілактичної установи

VI. Цінні папери в охороні здоров’я

 Для залучення додаткових коштів лікувально-профілактичні установи можуть випускати цінні папери, зокрема облігації та векселі.

 1). Облігація – боргове зобов’язання держави або юридичної особи. Облігація виражає відносини займу, власник облігації виступає як кредитор медичного підприємства, відповідно до облігацій сплачуються процент або єдина сума (як по кредитам). В облігацію можна вкладати гроші і відволікати гроші, це засіб додаткового фінансування лікувально-профілактичного закладу. Реквізити облігацій включають:

 найменування цінного паперу: «облігація»;

 найменування підприємства, закладу і його розташування;

 номінальна вартість облігації;

 ім’я власника для іменних облігацій (також бувають купонні облігації);

 строк погашення;

 рівень і строки сплати відсотку (для відсоткових облігацій);

 підпис керівника підприємства медико-промислового комплексу.

 2). Ще одним видом цінних паперів є вексель. Вексель – особливий вид письмового договірного зобов’язання, який надає його власнику право вимагати сплати вказаної на ньому грошової суми по закінченню визначеного терміну з особи, яка видала зобов’язання. Особливістю векселя є його безспірність (платник не може відмовитись від сплати по векселю) і оберненість (в обмін на готівкові гроші). Вексель – форма комерційного кредиту. Вексельний обіг через механізм безготівкових розрахунків сприяє економії готівкових грошей.

 Вексель буває простий і переводний.

а). Простий вексель виписується позичальником і має наступні обов’язкові ознаки: місце і час видачі векселю, суми боргового зобов’язання, строку і місця платежу, прізвище особи, якій має бути сплачено борг. Вексель має бути підписаний векселедавцем.

б). Переводний вексель (тратта) виписується кредитором, а не позичальником, і представляє собою письмовий наказ кредитора (трасанту) позичальнику (трасату) про сплату у вказаний строк визначеної суми грошей поіменованій у векселі третій особі (ремітенту) або пред’явнику (якщо вексель на пред’явника). Переводний вексель має бути підтверджений боржником, що здійснюється шляхом акцепту векселя, тобто підпису трасата на векселі, який засвідчує його згоду на оплату.

в). В залежності від характеру виникнення векселі розподіляються на приватні і казначейські (які).

Приватні векселі у свою чергу розрізняються на комерційні і фінансові.

Комерційні векселі виникають на основі дійсних угод купівлі-продажу товарів в кредит.

Фінансові векселі не мають реальної основи, вони видаються підприємцями один одному з ціллю їх подальшого обліку в банках.

Казначейські векселі випускаються державою.

Підприємствами медико-промислового комплексу векселі можуть бути видані для покриття своїх витрат.

Вексельний обіг розширює можливості лікувально-профілактичних установ в рішенні своїх фінансових проблем.