Геерофункціональні карбонові кислоти.
Карбонові кислоти – органічні сполуки молекула, яких містить карбоксильну групу зв’язану з вуглеводневим радикалом:
![]() |
НОМЕНКЛАТУРА
Атом вуглецю карбонільній групи знаходиться у стані sp2-гібридизаціі i зв’язаний з оточуючими його атомами трьома σ-зв’язками, розташованими в одній площині під кутом 1200 негібридизована р.орбіталь атома вуглецю перекривається з р-ор6італлю атома кисню, утворюючи π-зв’язок. Атом кисню як 6ільш електронегативного елементу притягує до себе σ- та π-електрони (останні 6ільш рухливі, тому що значно слабше утримуються ядрами). В результаті цього подвійний зв’язок карбонільної групи сильно поляризований, на атомі кисню виникає частковий негативний заряд, а на атомі вуглецю — частковий позитивний. Завдяки такій поляризації альдегіди та кетони здатні вступати в реакцію з нуклеофільними реагентами, які атакують атом вуглецю карбонільноі групи. Реакційна здатність карбонільних сполук визначається величиною позитивного заряду на атомі вуглецю СО-групи.
Альдегіди, як правило, більш реакційноздатні, ніж кетони. Алкільні радикали за рахунок +І -ефекту зменшують позитивний заряд на атомі вуглецю карбонільної групи. Наявність у молекулі кетону двох алкільних груп при карбонільному угрупованні призводить до 6ільшого зниження позитивного заряду, ніж у молекулі альдегіду. Крім того, алкільні радикали в молекулі кетону білішою мірою утруднюють підхід нуклеофілу до карбонільної групи. Поряд з реакціями, що проходять за участю карбонільном групи, для альдегідів та кетонів характерні також перетворення по α- атому вуглецю.
Реакції i нуклеофільного приеднання (AN): До реакцій АN альдегідів та кетонів відносяться: приєднання синильної кислоти, гідросульфіту натрію, води, спиртів, взаємодія з магнійорганічними сполуками. Нуклеофільне приєднання починається з атаки нуклеофілом електронодефіцитного атома вуглецю карбонільної групи. Як нуклеофіли можуть виступати іони або нейтральні частинки.
Карбонові кислоти
![]() |
Класифікація
n за кількістю карбоксильних груп
а)монокарбонові;
б) дикарбонові;
в) трикарбонові.
n За будовою вуглеводневого радикала:
а)аліфатичні :насичені, ненасичені;
б) ароматичні;
в) аліциклічні.
Реакційна здатність карбонових кислот


![]() |
Утворення галогенангідридів.
Утворення ангідридів:
![]()
Декарбоксилування дикарбонових кислот
![]()
щавлева кислота Малонова кислота
Ліпіди та їх похідні.
Реакції кислот
Гідрування:
![]()
Окислення: ![]()
Ліпіди — це жироподібні сполуки біологічного походження різноманітної структури, нерозчинні у воді, але розчинні в неполярних органічних розчинниках. Ліпіди є структурними компонентами клітинних мембран, служать резервним енергетичним матеріалом. Крім цих основних функцій, ліпіди виконують роль бар’єрів, які захищають організм від термічного i механічного впливу, можуть бути попередниками інших біологічно активних речовин.
Класифікація, хімічна структура і фізико-хімічні властивості
Ліпіди поділяються на омилювальні (ті, що гідролізують) і неомиляючі (ті, що не гідролізують). Омилювальні поділяють на прості, складні i похідні ліпідів. Прості ліпіди — це ефіри спиртів i жирних кислот. Сюди відносять жири, виски, стериди та склади ефіри вітамінів А i D. Складні ліпіди містять крім спирту і жирних кислот, ще додаткові компоненти.
В організмі зустрічаються у вільному вигляді i компоненти ліпідів, зокрема жирні кислоти i холестерин. До похідних ліпідів можна віднести стероідні гормони, жовчні кислоти i вітамін Dз (похідні холестерну) простагландини тромбоксани i лейкотрієни (похідні поліненасиченої арахідонової кислоти).
Різні групи ліпідів розділяються за фізико-хімічними властивостями що має значення для їх функцій в організмі Зокрема, нейтральні жири є неполярними гідрофобними речовинами, оскільки не містять заряджених чи сильно полярних функціональних груп. У клітинах жили знаходяться в цитоплазмі у вигляді дрібнодисперсних емульгованих мacлянистих крапельок, а у клітинах жирівої тканини, адипоцитах, відкладаються у вигляді крапель, що заповнюють майже весь об’єм клітини. До складу мембран жири не входять. Таким чином, жири (триацилгліцерини) є резервними ліпідами. Ефіри холестерину, інакше холестериди, також неполярн4 гідрофобні i виконують роль резервної чи транспортної форми холестерину. Інші групи ліпідів — фосфоліпіди, сфінгомієліни, гліколіпіди є полярними сполуками, для яких характерні амфіфільні (біфільні, амфіпатичні) властивості. Таки речовини містять полярні чи іонні гідрофільні групи i гідрофобні неполярні групи, якими є довгий нерозгалужений вуглецевий ланцюг жирної кислоти i спирту сфінгозину. Завдяки амфіфільним властивостям фосфоліпіди i гліколіліди є компонентами мембран. Холестерин має невеличку гідрофільну групу (гідроксил), тому амфіфілні властивості у нього менш виражені, н1ж у фосфолш1д1в, але він теж входить до складу мембран, де локалізований у їх гідрофобній диянці.
Насичені жирні кислоти
Жирні кислоти є характерними структурними компонентами більшостіліпідів. Це аліфатичні монокарбонові кислоти, що містять від 4 до 24 атомов вуглецю, частіше – 12-24. За властивостями вищі жирні кислоти – це амфіфільні сполуки, які містять одну гідрофільну карбоксильну групу, що дисоціює, i довгий гідрофобний вуглеводневий ланцюг.
Оскільки кути між валентними зв’язками у вутлеводневому ланцюгу складають 1090, структурну формулу ці кислоти зображують у вигляді зигзагоподібної ламаної лінії.
Як правило, природні жирні кислоти містять парне число атомів вуглецю. Виділяють насичен4 моно- i поліненасичені жирні кислоти.

Масляна та інші коротколанцюгові жирні кислоти зустрічаються в основному в жирах молока, вершковому маслі; пальмітинова i стеаринова – у триацилгліцеринах жирівої тканини; лігноцеринова– у складних ліпідах нервової тканини.

Подвійні зв’язки у ненасичених жирних кислотах знаходяться майже
завжди в цис-конфігурації, що призводить до сильного вигину молекули. Поліненасичені жирні кислоти мають декілька вигинів, i їx молекули характеризуються значною жорсткістю, тоді як насичені жирні кислоти, завдяки вільному обертанню вуглеців навколо одинарних зв’язків, характеризуються більшими гнучкістю i довжиною. Такі особливості насичених i ненасичених жирних кислот віддзеркалюються на будові i властивостях мембранних структур.
Жирні кислоти нерозчинні у воді, їх натрієві і калієві солі (мила) – розчинні, утворюють міцели. Насичені жирні кислоти з довжиною ланцюга більше 10 атомів вуглецю є твердими речовинами, а ненасичені – рідинами (при кімнатній температурі).
Нейтральні жири (ацилгліцерини, триглщериди)
Гліцерол
Нейтральні жири — це складні ефіри трьохатомного спирту гліцерину i жирних кислот. Реакція утворення нейтральних жирів.


Залежно від кількості приєднаних жирних кислот, розрізняють моно-, ді- i триацилгліцерини.
Триацилгліцерол
Триацилгліцерини, що містять залишки однакових жирних кислот, зв’язаних з гліцерином, називають простими, i назву їм дають за назвою жирної кислоти (наприклад, тристеарин, триолеін або тристеарилглірин, триолеїлгліцерин за рацюнальною номенклатурою).

Триацилгліцерини, що містять 2 чи 3 різні жирно кислоти, називають змішаними, наприклад олеопальмітостеарин чи олеипальмітилстеарилгліцерин.

Триацилгліцерини з трьома насиченими жирними кислотами за консистенцією тверді при кімнатній температурі а з трьома ненасиченими жирними кислотами – рідкі Більшість природних жирів містять суміш простих і змішаних триацилгліцеринів Залежно від співвідношення насичених i ненасичених жирних кислот, змінюється температура плавлення жирів. Чим більше жир мостить ненасичених, а також коротколанцюгових жирних кислот, тим нижча його температура плавлення.
Триацилгліцерини жирівой тканини людини містять 55 % олеїнової, 10% — ліноленової, 5 % — пальмітоолеїнової, тобто близько 70 % ненасичених жирних кислот, а решта – насичені із яких найбільше пальмітинової (близько 20 %). Температура його плавлення 10-15 С, тому в організмі при температура тіла жир знаходиться в рідкому стані Жири із різних тканин одного i того ж організму можуть істотно відрізнятися за складом, Так, підшкірний жир людини містить більше насичених жирних кислот, а жир печінки – більше ненасичених.
Жири гідролізуються при кип’ятінні з лугами чи кислотами або під дію ферментів.
Гідроіз при наявності лугів називають омиленням, оскільки утворюються мила – солі вищих жирних кислот.
Гідроліз жирів 
Омилення:
Мило
Гідрогенізація 
Жири нерозчинні у воді тому для транспорту и кров’ю i лімфою утворюються спеціальні транспортні форми – комплекси з биками i фосфоліпідами (ліпопротеїни). Основна функції жирів – депо енергетичного палива. Вони значно краще, ніж глікоген, пристосовані для запасання енергії: по-перше, жири можуть нагромаджуватися у значно більших кількостях, по-друге, у розрахунку на одиницю маси в них запасається у два рази більше енергії, ніж у вуглеводах. Вміст запасних жирів у організмі людини масою
Воски.
Бджолиний віск – естери моно атомних вищих спиртів, що містять 24 – 30 атомів карбону: мірециловий (С30H61ОН) і н-гексаказол (С26Н53ОН).
СН3(CН2)14COOC30H61 СН3 (CН2)14COOC26H53
Мірецилпальмітат н– гексаказолпальмітатitate
Фосфоліпіди
Фосфоліпіди поділяються на 2 групи: гліцерофосфоліпіди, що містять як i жири, спирт гліцерин, так i сфінгофосфоліпіди, що замість гліцерину містять аміноспирт сфінгозин.
Гліцерофосфоліпіди можна розглядати як похідні фосфатидної кислоти (ді ацилгліцеринфосфату)

Фосфатидна кислота
Заласні формула фосфоліпідів

|
Назва X -OH |
Формула X |
Назва фосфоліпіду |
|
Вода |
-H |
Фосфатидна кислота |
|
Холін |
|
Фосфатидилхолін (лецетин) |
|
Етиламін |
|
Фосфатидилетиленамін (кефалін) |
|
Серин |
|
Фосфатидилсерин |
|
Гліцерол |
|
Фосфатидилгліцерол |
|
Фосфатидилгліцерол |
|
Дифосфатидилгліцерол (кардіоліпін) |
|
Інозитом |
|
Фосфатидилінозитол
|
Гідроліз фосфоліпідів 
Найбільш поширені холінфосфатиди i етаноламінфосфатиди, які відповідно, містять залишки холіну й етаноламіну
Часто користуються їх старими назвами: холінфосфатид називають лецитином, етаноламінфосфатид – кефаліном.
Кожна підгрупа гліцерофосфоліпідів, наприклад, холінфосфатиди, – це не окрема речовина, а група сполук, які відрізняються залишками жирних кислот. При цьому в першому положенні гліцерину приєднується залишок насиченої жирної кислоти, а в другому — ненасиченої.
Від розглянутих вище підгруп гліцерофосфоліпідів відрізняються плазмалогени. До їх складу замість жирної кислоти у першому положенні входить залишок ненасиченого довголанцюгового спирту, який приєднаний простим ефірним зв’язком до гідроксилу гліцерину:
Плазмалоген 
Замість R плазмалогени містять холін, етаноламін або серин. Один Із плазмалогенів с фактором активації тромбоцитів.
Ще одну групу гліцерофосфоліпідів складають кардіоліпідни.
кардіоліпін
Як видно із формули, кардіоліпіни складаються із 3-х залишків гліцерину, 4-х жирних кислот i 2-х залишив фосфорної кислоти. Кардіоліпіни у значній кількості містяться у внутрішній мембрані мітохондрій
Усі гліцерофосфоліпіди є амфіфільними сполуками, в яких одна частина молекули гідрофільна (включає залишки азотової основи i фосфорної кислоти), а друга — гідрофобна (хвіст), представлена вуглеводневими радикалами жирних кислот. Схематично їх можна зобразити так:

Гідрофільна “головка” молекули несе заряди – позитивний, зумовлений залишками холіну i етаноламіну; негативний i позитивний серину, негативний –фосфорної кислоти.
Спирт сфінгозин має гідрофобний вуглецевий ланцюг, дві гідроксилні і одну аміно-групу.

сфінгозини містять тільки одну карбонову кислоту, зв’язану з аміно-групою сфінгозину амідним зв’язком. Це сполука називається керамітом.

Шлях приєднання до гідроксилу сфінгозину залишка фосфохолуну фосфоетаноламіну чи фосфосерину утворюються сфінгомієліни

Сфінгомієліни проявляють амфіфілані властивості i є структурними компонентами мембран. Особливо багато їх y нервовій тканині.
Сфінголіпіди
![]()
![]()


Гліколіпіди
Гліколіпіди, як і сфінгофосфоліпіди, містять сфінгозин, а відрізняються відсутністю фосфорної кислоти й азотової основи та наявністю залишків вуглеводів. Розрізняють підгрупи гліколпідів — цереброзиди i ганглюзиди.
церабразиди і гангліозиди

Гексозою частіше є галактоза. Вуглеводна частина може бути не тиілки моносахаридом, а й олігосахаридом, який включає залишки галактозу, глюкози, ацетильованих глюкозамінів i галактозамінів, ряд інших.
Таким чином, гліколіпіди є вуглеводними похідними церамідів.
Вуглеводна частина гліколіпідів мембран бере участь у розпізнаванні клітинами молекул й вінших клітин. Зокрема, глікоцераміди є антигенами А i В мембран еритроцитів. Велика кількість цереброзидів відкрита у мембранах нервових клітин. Вони характеризуються специфічним набором жирних кислот: лігноцеринова, нервонова, церебронова. Частина моносахаридів у цереброзидах мозку сульфатована, тобто до одного із гідроксилів приєднаний залишок сірчаної кислоти.
Література:
Основна:
1. Губський Ю. І. Біоорганічна хімія. – Вінниця: НОВА КНИГА, 2004. – 464 с.
2. Гонський Я.І., Максимчук Т.П., Калинський М.І. Біохімія людини. Підручник .-Тернопіль: Укрмедкнига, 2002.-744 с.
3. Тюкавкина Н. А., Бауков Ю. И. Биоорганическая химия. – М.: Медицина, 1985. – 480с.
4. Руководство к лабораторным занятиям по биоорганической химии. / Под ред. Н.А.Тюкавкиной. – М.: Медицина, 1985. – 256 с.
5. Черних В. П., Зіменковський Б. С., Грищенко І. С. Органічна хімія: у 3 кн. – Харків: Основа, 1997. – Кн. 1. – 145 с.; Кн. 2. – 480 с.; Кн. 3. – 256 с.
Додаткова:
6. Боєчко Л.Ф., Боєчко Л.О. Основні біохімічні поняття, визначення та терміни: Навч. посібник. – К.: Вища шк., 1993. – 528 с.
7. Болдырев А.А. Введение в биохимию мембран: Учеб.пособие. М.: Высш. шк., 1986. – 112 с.