ЗАСОБИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ЕФЕРЕНТНУ ІННЕРВАЦІЮ
Усі еферентні (відцентрові) нервові волокна поділяються на такі, що іннервують скелетні м’язи, і такі, що регулюють функції внутрішніх органів. Перші мають назву соматичних, другі – вегетативних нервів.
Місце контакту закінчення довгого відростка (аксона) одного нейрона з тілом іншого або з клітиною виконавчого органа (ефекторною клітиною) називається синапсом. Соматичні нерви утворюються аксонами мотонейронів, тіла яких знаходяться у центральній нервовій системі. Вегетативні нерви відрізняються від соматичних наявністю двох нейронів. Тіла перших нейронів розташовані у центральній нерововій системі, других – у складі гангліїв. Аксони постгангліонарних нейронів закінчуються на клітинах виконавчих органів (гладеньких м’язів, залоз).
Передача імпульсів через синапс як у центральній, так і периферичній нервовій системі здійснюється в результаті вивільнення нейрогуморальної речовини – нейромедіатора. Передача нервових імпульсів у периферичній нервовій системі забезпечується двома основними медіаторами – ацетилхоліном та норадреналіном. Залежно від того, який медіатор бере участь у передачі нервових імпульсів, ефекторні нерви (вегетативні та соматичні) поділяються на холінергічні (медіатором служить ацетилхолін) і адренергічні (медіатором служить норадреналін).
До холінергічних нервових волокон належать:
1) прегангліонарні (симпатичні й парасимпатичні);
2) усі постгангліонарні парасимпатичні;
3) постгангліонарні симпатичні, що іннервують потові залози та судини скелетних м’язів;
4) соматичні нерви;
5) нерви, що іннервують мозковий шар надниркових залоз, каротидні синуси;
6) нейрони ЦНС.
До адренергічних нервових волокон належать:
1) постгангліонарні симпатичні, за винятком тих, що іннервують потові залози та судини скелетних м’язів;
2) нейрони ЦНС.
ЗАСОБИ, ЯКІ ВПЛИВАЮТЬ НА ХОЛІНЕРГІЧНІ СИНАПСИ
Холінорецептори відрізняються за своєю чутливістю до певних сполук. Ті рецептори, які збуджуються мускарином (алкалоїдом грибів мухоморів), мають назву М-холінорецепторів. Рецептори, які збуджуються невеликими дозами нікотину (алкалоїду тютюну), а блокуються його великими дозами, називаються Н-холінорецепторами. М-холінорецептори розміщені у гладенькій мускулатурі та секреторному епітелії внутрішніх органів, у центральній нервовій системі. Н-холінорецептори знаходяться у всіх гангліях, на закінченнях соматичних нервів, у мозковому шарі надниркових залоз, у каротидних синусах, у центральній нервовій системі.
М- і Н-холінорецептори розміщені також на пресинаптичних закінченнях як парасимпатичних, так і симпатичних пре- і постгангліонарних нервових волокон. Причому збудження пресинаптичних М-холінорецепторів гальмує, а збудження Н-холінорецепторів стимулює вивільнення медіаторів у відповідних синапсах. М- і Н-холінорецептори знайдено й у тканинах і клітинах, що не іннервуються, зокрема у лімфоцитах.
Речовини, що збуджують холінорецептори, називаються холіноміметичними, а ті, які блокують холінорецептори, – холіноблокуючими (холінолітичними).
Залежно від впливу на певні рецептори і спрямованості ефектів, що виникають, розрізняють такі холінергічні лікарські речовини:
1) М, Н-холіноміметики (ацетилхолін, карбахолін);
2) Антихолінестеразні засоби (прозерин, галантаміну гідробромід, піридостигміну бромід, фосфакол);
3) М-,Н- холіноблокатори (амізил, циклодол);
4) М-холіноміметики (пілокарпін, ацеклідин);
5) М-холіноблокатори (атропіну сульфат, платифіліну гідротартрат, скополаміну гідробромід, метацин);
6) Н-холіноміметики (цититон, лобелін);
7) Н-холіноблокатори: а) гангліоблокатори (бензогексоній, пентамін, гігроній, арфонад); б) міорелаксанти (тубокурарину хлорид, дитилін, меліктин).
М-, Н-холіноміметики
До речовин, які збуджують М- і Н-холінорецептори, належать ацетилхолін та карбахолін.
Ацетилхолін, як зазначалось вище, є біогенним аміном – медіатором холінергічних синапсів. Ендогенний ацетилхолін відіграє важливу роль у процесах життєдіяльності організму. Як лікарський засіб (у вигляді ацетилхоліну-хлориду) в наш час втратив своє значення.
Антихолінестеразні засоби
Існує група речовин, яку можна назвати непрямими М-, Н-холіноміметиками. Це, так звані, антихолінестеразні засоби – прозерин, галантаміну гідробромід, фосфакол, піридостигміну бромід. Механізм дії антихолінестеразних речовин полягає у зв’язуванні ацетилхолінестерази. При цьому в синапсах накопичується багато ацетилхоліну, який збуджує М- і Н-холінорецептори. Залежно від міцності зв’язку з ферментом анитихолінестеразні речовини поділяються на 2 групи. Перші – засоби оборотної дії, які зв’язуються з аніонним і ефірним центрами холінестерази. Їх ефект відносно нетривалий. Після припинення взаємодії із ферментом його активність відновлюється. Це такі препарати, як прозерин, галантаміну гідробромід, піридостигміну бромід. Інші – речовини необоротної дії (фосфакол), які зв’язуються лише з ефірним центром холінестерази, викликають її фосфорилювання, що призводить до необоротної втрати активності. Процес інактивації ацетилхоліну відновлюється тоді, коли у синапсі синтезується нова ацетилхолінестераза. Велика група фосфорорганічних отрут також є необоротними інгібіторами цього ферменту.
При дії антихолінестеразних препаратів на око виникають такі ефекти. Збуджуються М-холінорецептори кругового м’яза райдужки (m. sphincter pupillae), м’яз скорочується і звужується зіниця (міоз). При цьому покращується відтікання внутрішньоочної рідини у Шлемів канал і фонтанові простори і знижується внутрішньоочний тиск. Вплив на М-холінорецептори війчастого м’яза (m.ciliaris) призводить до його скорочення, розслаблення ціннової зв’язки, при цьому збільшується опуклість кришталика – око встановлюється на бачення близьких предметів (спазм акомодації) Здатність антихолінестеразних препаратів знижувати внутрішньоочний тиск використовується для лікування глаукоми – захворювання, яке супроводжується високим внутрішньоочним тиском. Із цією метою застосовуються очні краплі 0,5 % розчину прозерину, 0,02 % і 0,013 % розчинів фосфаколу. Галантаміну гідробромід для лікування глаукоми не використовується, тому що викликає набряк кон’юнктиви. При системній дії антихолінестеразних препаратів спостерігається підвищення тонусу гладенької мускулатури внутрішніх органів, зокрема кишечника, сечового міхура (стимуляція М-холінорецепторів). Під їх впливом зростає секреція залоз, сповільнюються серцеві скорочення і знижується артеріальний тиск. Це також відбувається за рахунок збудження М-холінорецепторів. Одночасно покращується проведення імпульсів через синапси, що мають Н-холінорецептори і розміщені на закінченнях соматичних нервів. Антихолінестеразні засоби, які є третинними амінами (галантаміну гідробромід), добре проникають через гематоенцефалічний бар’єр і впливають на М- і Н- холінорецептори центральної нервової системи. Оскільки антихолінестеразні препарати підвищують тонус і скоротливу активність гладеньких м’язів, їх використовують для профілактики і лікування післяопераційної атонії кишечника і сечового міхура. З цією метою хворим вводять підшкірно або внутрішньом’язово ампульовані розчини прозерину або галантаміну гідроброміду. Парентеральне введення 0,05 % розчину прозерину показане також при порушенні проведення імпульсів по соматичних нервах до скелетних м’язів. Таке лікування проводиться для ліквідації залишкових явищ після перенесених невритів, паралічів, при міастенії. Введення галантаміну гідроброміду застосовують при рухових порушеннях, що залишилися після травм голови, перенесених менінгіту, поліомієліту, енцефаліту.
При отруєнні речовинами з групи М-холіноблокаторів, передозуванні деяких міорелаксантів (тубокурарину хлориду) хворим вводять прозерин, галантаміну гідробромід.
Гостре отруєння речовинами антихолінестеразної дії може розвиватись при передозуванні препаратів цієї групи, а також при недотриманні правил безпеки під час роботи з фосфорорганічними сполуками (інсектицидами). Останні (дихлофос, метафос та ін.) широко використовуються у побуті та сільському господарстві для боротьби із сільськогосподарськими шкідниками та комахами. У потерпілих з’являються нудота, блювання, пронос, біль у животі. Спостерігається різке звуження зіниці, погіршується зір (спазм акомодації). Підсилюється слино-, потовиділення, розвивається бронхоспазм. Може бути як тахі-, так і брадикардія. У хворого виникають судоми, збудження, втрата свідомості, коматозний стан. Смерть настає внаслідок недостатності дихання, бронхоспазму і набряку легенів. Лікування необхідно розпочинати негайно. Проводяться заходи, що прискорюють виведення отрути з організму. Хворому промивають шлунок розчином натрію гідрокарбонату, призначають сольові проносні, ентеросорбенти, роблять сифонні клізми. Якщо отрута потрапила на шкіру, її ретельно змивають. Показаний форсований діурез, у тяжких випадках – гемосорбція, гемодіаліз. Обов’язковим є призначення антагоніста – атропіну сульфату. Його вводять внутрішньовенно повторно, по 2-4 мл 0,1 % розчину, з інтервалом 5-10 хв. Критеріями достатності дози атропіну сульфату є поява тахікардії, розширення зіниць, сухості в роті. Призначають також реактиватори холінестерази, які відновлюють активність цього ферменту. До них належать дипіроксим, алоксим, ізонітрозин. Найбільшу активність препарати проявляють, коли їх застосовують у перші години після виникнення отруєння.
До засобів, які блокують М- і Н-холінорецептори, належать амізил та циклодол. . У зв’язку з наявністю транквілізуючої дії препарат використовують у психіатрії при невротичних розладах. Як центральний холіноблокатор амізил показаний при хворобі Паркінсона й інших екстрапірамідних розладах, у тому числі при синдромі паркінсонізму, спричиненому нейролептиками. Циклодол – антихолінергічний препарат, який переважно блокує центральні Н-холінорецептори та периферичні М-холінорецептори. Широко використовується при хворобі Паркінсона та медикаментозному паркінсонізмі.
М-холіноміметики – це засоби, які збуджують М-холінорецептори, що призводить до змін функції тих органів і систем, які іннервуються холінергічними нервами. До них належать препарати пілокарпіну гідрохлорид і ацеклідин.
Пілокарпін використовують для лікування глаукоми. В офтальмології його також призначають для покращання трофіки ока при тромбозі центральної вени сітківки, гострій непрохідності артерій сітківки, атрофії зорового нерва. Лікувальна дія препарату у цих випадках зв’язана з його здатністю розширювати судини, зменшуючи площу ураження. Системна дія препарату не використовується внаслідок його високої токсичності. Найбільш небезпечним проявом отруєння пілокарпіном є набряк легенів. Ацеклідин (Aceclidinum) використовується для профілактики і лікування післяопераційної атонії шлунка, кишечника, сечового міхура. Іноді ацеклідин застосовують для зупинки післяпологових маткових кровотеч. Препарат протипоказаний при бронхіальній астмі, вагітності, стенокардії тощо.
Гостре отруєння речовинами М-холіноміметичної дії може виникати внаслідок їх передозування або ж при вживанні грибів з родини Inocibe, які містять велику кількість алкалоїдів цієї групи. У мухоморах (Amanita muscaria) кількість мускарину є значно меншою. Клінічна картина проявляється симптомами різкого збудження М-холінорецепторів. У хворого розвивається діарея, спостерігається біль у животі, звуження зіниць, підвищення слиновиділення, утруднення дихання внаслідок спазму бронхів, сплутаність свідомості, судоми, коматозний стан. При цьому здійснюють заходи з очищення організму від отрути. Внутрішньовенно вводять 0,1 % розчин атропіну сульфату – по 2 мл кожні 10 хв, до появи сухості в роті і розширення зіниць. Проводять симптоматичне лікування.
М-холіноблокатори – це лікарські засоби, які, зв’язуючись з М-холінорецепторами, перешкоджають їх взаємодії з ацетилхоліном. У результаті відбувається блокада проведення імпульсів по холінергічних нервах до внутрішніх органів. При цьому вплив адренергічної іннервації зберігається. Тому фармакодинаміка М-холіноблокаторів є ідентичною дії адренергічної іннервації на ці органи.
Показання до застосування М-холіноблокаторів: в клініці очних хвороб вони використовуються для розширення зіниці при дослідженні очного дна: 0,5 %, 1 % розчин атропіну, 0,25 % розчин скополаміну, 0,25 % -0,5 %-1 % розчин гоматропіну, 1 %, 2 % розчин платифіліну. Ці ж препарати застосовують для дослідження аномалій рефракції. Вони показані при гострих запальних процесах райдужки, рогівки й інших тканин ока (при іриті, іридоцикліті, кератиті та ін.), травмах ока. При цьому атропін, який розслаблює м’язи ока, забезпечує функціональний спокій ока (“іммобілізуюча пов’язка” на око) і патологічний процес швидше зникає. Ці препарати також використовуються для профілактики утворення зрощень між райдужкою та рогівкою, райдужкою та передньою поверхнею кришталика, що може бути при запальних процесах або травмах цих тканин. Якщо зрощення вже утворилися, рекомендується по черзі закапувати в око антихолінестеразний засіб та М-холіноблокатор; при цьому райдужка буде весь час рухатися, що може сприяти зникненню зрощень. В усіх цих випадках з лікувальною метою найбільш доцільно застосовувати атропін, як мідріатик, що довго діє. Для діагностики краще застосувати засоби, які діють недовго (платифілін, гоматропін, скополамін).
М-холіноблокатори використовуються для зняття спазмів гладенької мускулатури внутрішніх органів та зменшення болю, який виникає внаслідок спазму: при виразковій хворобі шлунка та 12-палої кишки; п спастичних скороченнях кишечника, які виникають при дискінезіях шлунково-кишкового тракту, при ентерітах, колітах, для купірування печінкової та ниркової коліки, хронічній інтоксикації свинцем (при свинцевій коліці), при спастичних запорах. Разом з місцевоанестезуючими засобами їх призначають в свічках при спастичних скороченнях прямої кишки при геморої та тріщинах заднього проходу. У перелічених випадках можна застосувати всі препарати, але найбільш доцільно платифілін. Для лікування цистіту (запалення сечового міхура) вони використовуються для зменшення болю, для зниження частоти сечопуску. Показані також для лікування нічного нетримання сечі у дітей.
Для зняття спазму бронхів М-холінолітики доцільно застосовувати тоді, коли цей спазм зв’язаний з підвищеною чутливістю бронхіальної мускулатури до холінергічних впливів, наприклад після перенесеного грипу при хронічних бронхітах. При атопічній бронхіальній астмі ефект атропіну незначний (у цій ситуації спазм бронхів є наслідком вивільнення біологічно активних речовин). Крім того, атропін зменшує секрецію бронхіального слизу, підвищує його в’язкість. А при цій хворобі секрет і без того в’язкий, його відхаркування утруднене. Для включення в комплексну терапію бронхіальної астми можна рекомендувати платифілін, який менше впливає на секрецію.
Для зняття спазмів судин (при гіпертонічній хворобі, стенокардії, спазмах судин головного мозку) М-холіноблокатори не використовують. Іноді атропін призначають для діагностики та лікування атріо-вентрикулярної блокади функціонального походження (пов’язана з підвищеним тонусом блукаючого нерва) – так звана атропінова проба. Якщо після введення атропіну атріо-вентрикулярна блокада зникає, це означає, що вона носила функціональний характер, тобто була зв’язана з підвищенням тонусу блукаючого нерва.
В анестезіології М-холіноблокатори (атропін, скополамін, метацин) використовують перед наркозом для попередження бронхо- та ларингоспазму, зупинки серця; обмеження секреції слинних та бронхіальних залоз (для профілактики аспірації слини, слизу та післяопераційних та ателектатичних пневмоній); для зменшення інших рефлекторних реакцій та побічних явищ, що виникають внаслідок збудження блукаючого нерва. Якщо для премедикації використовують скополамін, то він, крім вище зазначеної дії, за рахунок пригнічуючого впливу на ЦНС потенціює дію наркозних засобів. Застосування метацину для премедикації теж вигідніше, ніж атропіну, тому що він не проникає через гематоофтальмічний бар’єр і майже не розширює зіниці (під час наркозу анестезіолог може за змінами діаметру зіниці слідкувати за глибиною наркозу. Метацин, порівняно з атропіном, менше впливає на діяльність серця, а за бронхолітичною дією він значно сильніший, ніж атропін.
При отруєнні холіноміметиками та фосфорорганічними речовинами використовують атропін. Його вводять внутрішньовенно у вигляді 0,1 % розчину по 2 і більше мілілітрів (2 мг) з інтервалом в 5-10 хвилин. В літературі описані випадки коли в перші 24 години гострого отруєння вводили декілька сот міліграмів атропіну. Під час введення атропіну треба слідкувати за слиновиділенням (профілактика передозування препарату), за пульсом (частота його не повинна бути більшою, ніж 120 за 1 хв.). Короткочасно може зникати міоз.
При морській, повітряній хворобі, при хворобі Мен’єра, для профілактики загойдування використовують скополамін (0,5-1 мг всередину) або аерон (гіосциамін камфорнокислий + скополамін камфорнокислий).
Побічні явища при застосуванні М-холіноблокаторів пов’язані з їх М-холіноблокуючим ефектом. Виникає сухість слизових (роту, глотки, гортані), що призводить до розладів ковтання, появи охриплості голосу. Характерний розвиток тахікардії. Може виникати підвищення внутрішньоочного тиску, в людей після 40 років атропін може спровокувати гострий приступ глаукоми. М-холіноблокатори спричиняють атонію кишечника, запор; зниження тонусу сечового міхура та затримку сечі.Останнє особливо небезпечно при інфекції сечовивідних шляхів. При їх призначенні відбувається зниження тепловіддачі за рахунок порушення потовиділення, що може призвести до підвищення температури тіла, особливо у дітей, при збезводненні, в жарку пору року. У хворих на бронхіальну астму, як вже зазначалося, вони можуть спровокувати утворення бронхіальних пробок (зменшення секреції бронхіальних залоз), які погано відхаркуються.
М-холіноблокатори абсолютно протипоказані при глаукомі.
Атропін є алкалоїдом, який міститься у беладоні (Atropa bella–donna L.), блекоті (Hyoscyamus niger L.), скополіі (Scopolia carniolica L.), дурмані (Datura stramonium L.). Випускається у вигляді атропіну сульфату. При закапуванні препарату в око відбувається блокада М-холінорецепторів кругового м’яза райдужки. М’яз розслаблюється, внаслідок чого настає сильне розширення зіниці – мідріаз. При цьому погіршується відтікання внутрішньоочної рідини і підвищується внутрішньоочний тиск. У результаті блокади М-холінорецепторів війчастого м’яза відбувається його розслаблення – око встановлюється на бачення далеких предметів називається (циклоплегія). Атропін викликає зниження функції залоз зовнішньої секреції – слинних, потових, бронхіальних, залоз шлунка, кишечника. При введенні препарату знижується тонус і знімається спазм гладенької мускулатури шлунково-кишкового тракту, бронхів, жовчо- і сечовивідних шляхів, матки. Припинення передачі гальмівних імпульсів з блукаючого нерва на серце спричинює тахікардію.
Платифіліну гідротартрат у меншій мірі, ніж атропін, знижує секреторну активність залоз і впливає на діяльність серця. Він блокує переважно М-холінорецептори гладенької мускулатури, в зв’язку з чим усуває її спазми. У цьому ефекті відіграє також роль пряма міотропна спазмолітична дія препарату. Він має здатність проникати через гематоенцефалічний бар’єр і пригнічувати судиноруховий центр.
Скополаміну гідробромід впливає на око і секрецію залоз сильніше, ніж атропін, але тривалість його дії в 2-3 рази менша. Проникаючи через гематоенцефалічний бар’єр, препарат викликає седативний ефект та короткочасний сон. Має здатність пригнічувати ядра вестибулярного апарату, в зв’язку з чим ефективний при морській та повітряній хворобах.
Метацин за впливом на м’язи бронхів, секрецію слинних і бронхіальних залоз переважає атропін, менше викликає тахікардію. Препарат не проникає через гематоенцефалічний бар’єр, тому не впливає на центральну нервову систему, не викликає мідріаз і порушення акомодації.
Екстракт беладони сухий (густий) містить суму алкалоїдів беладони, що мають М-холіноблокуючу дію. “Bella donna” в перекладі означає “прекрасна жінка”. Назва походить із тих далеких часів, коли італійки закапували собі в очі витяжки з цієї рослини, щоб розширились зіниці і очі стали більш глибокими, привабливими. Препарати беладони входять до складу багатьох комбінованих форм: Solutan, таблетки “Bellataminalum”, “Bellaspon”, “Besalolum”, “Belloid”, “Bellalginum”, свічки “Bethiolum”, “Anusolum” тощо.
Гостре отруєння М-холіноблокаторами може розвиватись при передозуванні відповідних препаратів, при вживанні дітьми рослин, що містять алкалоїди цієї групи. У клінічній картині отруєння на перший план виступає симптоматика психічного збудження, так званий “атропіновий психоз”. Він проявляється маренням, галюцинаціями, дезорієнтацією, руховою активністю. Картина може бути настільки яскравою, що хворого помилково госпіталізують у психіатричну клініку. Спостерігаються також почервоніння і сухість шкіри, підвищення температури тіла (внаслідок блокади потовиділення). Сухість слизових спричинює розлади ковтання (дисфагія), мови (дизартрія, захриплість голосу). Спостерігаються сильна спрага, різке розширення зіниць із виникненням світлобоязні (фотофобія). Порушується зір (параліч акомодації). Характерні тахікардія, атонія кишечника, затримка сечі. Початкова стадія збудження швидко переходить у фазу пригнічення. Смерть настає від паралічу дихального центру. Для видалення отрути з організму використовують промивання шлунка 0,5 % розчином таніну, призначають проносні, сорбенти, проводять форсований діурез. Як антагоністи застосовують антихолінестеразні засоби: повторне введення прозерину, галантаміну гідроброміду до отримання симптомів зникнення блокади М-холінорецепторів. Для зняття психомоторного збудження вводять аміназин, сибазон, барбітурати. Тахікардію знімають анаприліном. Для полегшення фотофобії хворого поміщають у затемнену кімнату. Для зниження температури тіла його обкладають грілками з льодом. При сильному пригніченні дихання налагоджують штучне дихання з інгаляцією кисню.
Н-холіноміметики – це речовини, які збуджують Н-холінорецептори.
До Н-холіноміетичних засобів належать цититон і лобеліну гідрохлорид, які використовують як рефлекторні аналептики.
Н-холіноблокатори – це лікарські засоби, які, зв’язуючись з Н-холінорецепторами, перешкоджають їх взаємодії з ацетилхоліном. Вони поділяються на дві групи: гангліоблокатори (бензогексоній, пентамін, пірилен, гігроній) і міорелаксанти (тубокурарину хлорид, дитилін, меліктин).
Гангліоблокатори
Бензогексоній – четвертинна амонієва сполука, яка не проникає через гематоенцефалічний бар’єр і проявляє значну гангліоблокуючу дію. Всмоктування препарату з шлунково-кишкового тракту погане, тому його переважно призначають під шкіру, внутрішньом’язово або внутрішньовенно крапельно. Тривалість дії препарату коливається від 3 до 6 годин.
Пентамін – четвертинна амонійна сплолука, яка за своїми гангліоблокуючими властивостями дещо поступається бензогексонію. Вводять препарат внутрішньом’язово, внутрішньовенно крапельно або повільно струминно. Тривалість дії становить 2-4 години.
Гігроній є гангліоблокатором короткої дії. Ефект при внутрішньовенному краплинному веденні препарату розвивається через 2-3 хв, триває після припинення інфузії 10-15 хвилин. Використовується в анестезіології для керованої гіпотонії, в акушерстві – для лікування нефропатії та еклампсії, зрідка – у комплексній терапії гіпертензивного кризу.
Пірилен – гангліоблокатор, який за хімічною будовою є третинним аміном, у зв’язку з чим ліпідорозчинний і, порівняно з попередніми препаратами, краще всмоктується у травному каналі. Проникає через гематоенцефалічний бар’єр і блокує центральні Н-холінергічні системи. Ефект при прийомі всередину настає через 1-2 год. і триває 6-8 год.
Побічні ефекти і ускладнення, які розвиваються при застосуванні гангліоблокаторів, пов’язані з відсутністю в них вибірковості дії: вони одночасно блокують усі ганглії вегетативної нервової системи. Найбільш небезпечним ускладненням, яке спостерігається при введенні гангліоблокаторів, є ортостатичний колапс. Він проявляється різким падінням артеріального тиску і втратою свідомості хворого при зміні положення тіла з горизонтального на вертикальне. Це ускладнення виникає внаслідок блокування рефлекторних механізмів, які підтримують постійний рівень артеріального тиску. При цьому необхідно підняти ноги хворого догори, а голову опустити донизу. Якщо він не опритомніє, ввести мезатон, ефедрину гідрохлорид у невеликих дозах, кордіамін, кофеїн. Для профілактики ортостатичного колапсу протягом 2-2,5 годин після ін’єкції гангліоблокаторів хворий повинен лежати. Типовими побічними ефектами, які розвиваються при застосуванні препаратів цієї групи, є сухість слизових, порушення акомодації, загальна слабість, запаморочення, тахікардія. При тривалому введенні можуть виникати атонія сечового міхура, кишечника, навіть його паралітична непрохідність. В останньому випадку показане введення прозерину.
Може змінюватись сексуальна функція з порушенням ерекції та еякуляції. При аденомі простати гангліоблокатори можуть спричинити гостру затримку сечопуску.
Пірилен викликає, крім вищезазначеної негативної побічної дії, седативний ефект, тремор, психічні розлади.
Ганліоблокатори протипоказані у гострому періоді інфаркту міокарда, при значнгому зниженні артеріального тиску, при закритокутовій глаукомі, печінковій та нирковій недостатності, феохромоцитомі. З обережністю їх використовують у людей похилого і старого віку, при значних атеросклеротичних змінах, при схильності до тромбоутворення.
Міорелаксанти, або курареподібні засоби, блокують Н-холінорецептори, які розміщені в ділянці закінчень соматичних нервів, на мембрані клітин скелетних м’язів.
Отрута кураре – це суміш згущених екстрактів з південноамериканських рослин видів Strychnos і Chondodendron, якою індійці здавна змазували кінчики стріл перед полюванням. Тварина, в яку влучала така стріла, ставала повністю нерухомою внаслідок розслаблення поперечно-смугастих м’язів, а іноді в неї зупинялося дихання. Механізм дії кураре був досліджений Клодом Бернаром у 1856 р., але лише у 1935 р. Кінг виділив з отрути алкалоїд, який отримав назву d-тубокурарин (префікс “тубо” утворився внаслідок того, що сік кураре індійці зберігали у бамбукових тубах).
За механізмом дії всі міорелаксанти поділяються на дві групи:
1. Антидеполяризуючого типу дії (пахікураре): тубокурарину хлорид, анатруксоні й, піпекуронію бромід, меліктин.
2. Деполяризуючого типу дії (лептокураре): дитилін.
Тубокурарину хлорид є міорелаксантом антидеполяризуючого типу дії. Вводиться внутрішньовенно. М’язова релаксація починається через 1-1,5 хв після введення, триває 25-40 хв. Тубокарину хлорид застосовують, головним чином, анестезіологи для тривалого розслаблення посмугованих м’язів під час оперативних втручань. Введення препарату у повній дозі, що викликає генералізовану міорелаксацію (0,4-0,5 мг/кг) допускається лише після переведення хворого на штучне дихання. Він може бути також використаний для розслаблення м’язів при співставленні кісткових уламків при переломах, при вправленні складних вивихів. Іноді препарат застосовують для попередження травматичних ускладнень при судомній терапії шизофренії, при епілептичному статусі. При цьому міорелаксант усуває периферичний компонент судом, не впливаючи на центральні механізми його виникнення.
Для попередження зупинки дихання, викликаної передозуванням тубокурарину хлориду, або ж у випадку, коли треба припинити дію препарату, хворим вводять прозерин.
Піпекуронію бромід (ардуан) – міорелаксант антидеполяризуючого типу дії. Ефект при внутрішньовенному введенні препарату розпочинається через 2-3 хв., триває близько 50 хв. Застосовують ардуан для розслаблення м’язів при оперативних втручаннях різного типу в комбінації із загальним знеболюванням (ефіром, фторотаном, азоту закисом, неінгаляційними наркозними засобами), на фоні ендотрахеальної інтубації хворого. Перевагою препарату є відсутність впливу на серцево-судинну систему. Припинити дію ардуану можна введенням прозерину.
Дитилін (суксаметоній, сукцинілхолін, лістенон) – міорелаксант деполяризуючого типу дії. Він викликає стійку деполяризацію постсинаптичної мембрани нервово-м’язового синапса. Вводиться внутрішньовенно. Міорелаксація, якій передує посмикування м’язових волокон, особливо у ділянці грудей і живота, розвивається через 40-60 с. Повне відновлення м’язового тонусу настає через 5-10 хв.
Дитилін використовується у випадках, коли необхідно викликати короткочасне розслаблення посмугованих м’язів, зокрема перед такими маніпуляціями як інтубація трахеї, бронхо- і езофагоскопія, цистоскопія, для репозиції кісткових уламків, вправлення вивихів тощо.
Оскільки дитилін руйнується бутирілхолінестеразою, його дія може подовжуватись при тяжких захворюваннях печінки, коли знижується рівень ферменту в плазмі крові. Застосування антихолінестеразних засобів (наприклад, при закапуванні в око для лікування глаукоми) може потенціювати нервово-м’язову блокаду, спричинену дитиліном.
