ПСИХОТРОПНІ ЗАСОБИ ПРИГНІЧУЮЧОЇ ДІЇ: НЕЙРОЛЕПТИКИ
(аміназин, трифтазин, дроперидол, галоперидол, клозапін, хлорпротиксен, сульпірид, фторфеназин);
ТРАНКВІЛІЗАТОРИ
(хлозепід, феназепам, сибазон (діазепам), медазепам, гідазепам);
ЛІТІЮ КАРБОНАТ; СЕДАТИВНІ ЗАСОБИ
(натрію бромід, настойка валеріани, настойка кропиви собачої, корвалдин).
ПСИХОМОТОРНІ СТИМУЛЯТОРИ
(кофеїн-бензоат натрію, сиднокарб);
АНАЛЕПТИКИ
(кофеїн-бензоат натрію, кордіамін, камфора, сульфокамфокаїн,
бемегрид, етимізол);
АНТИДЕПРЕСАНТИ
(імізин, амітриптилін, піразидол, флуоксетин);
НООТРОПНІ ЗАСОБИ
(пірацетам, кавінтон, серміон, пентоксифілін, натрію оксибутират),
АДАПТОГЕНИ
(настойка женьшеню, лимонника, екстракт елеутерокока, пантокрин, бемітил).
ЗАСОБИ, ЩО ПОКРАЩУЮТЬ МІКРОЦИРКУЛЯЦІЮ МОЗКУ
(циннаризин, ніцерголін, вінпоцетин, аміналон, пентоксифілін).
Н Е Й Р О Л Е П Т И К И
(антипсихотичні засоби) – лікарські засоби, які використовуються для лікування психозів, головним чином шизофренії, а також інших ендогенних (органічних) та екзогенних (психогенних) психічних розладів, що проявляються важкими психоемоційними порушеннями з явищами маячення, галюцинацій, збудження.
У зв’язку з соціальною значимістю шизофренії – захворювання, що вражає, за даними сучасних дослідників, до 1% населення, вивченню нейротрансмітерних порушень при цій групі психічних розладів присвячена значна наукова література. Вважають, що найбільше значення в патогенезі шизофренії має генетично детермінована гіперактивність дофамінових систем мезокортикального і мезолімбічного трактів, тіла нейронів яких локалізовані в чорній речовині (substancia nigra) та у вентральній зоні покришки (ventral tegmental area).
Згідно з викладеним, в основі нейрохімічних механізмів терапевтичних ефектів нейролептиків є їх антагоністична дія відносно дофамінових рецепторів субтипу D 2 (за новішими даними, також D 3 і D 4 ), що локалізовані переважно в лімбічній системі головного мозку.
Психічна діяльність людини, що визначається за поведінкою і мовлення, залежить в основному від двох процесів – емоцій і мислення. Для формування підкоркових емоцій важливе значення має активність лімбічної системи (особливо миндалевидного комплексу), заднього гіпоталамуса і таламуса. Вищі емоції (моральні, естетичні відчуття) є діяльністю кори головного мозку.
Мислення, або асоціативна діяльність, визначається функцією кори головного мозку і деякими підкорковими структурами (таламус, гіпокамп). Рівень активності кори головного мозку залежить від впливу ретикулярної формації стовбура головного мозку.
Нейролептичні засоби представляють собою один із основних класів психотропних препаратів, які застосовуються для лікування психічних розладів.
Нейролептиками (антипсихотичними) речовинами називають такі засоби, які викликають стан психомоторної байдужості.
Головна дія нейролептиків – їх антипсихотична властивість, яка проявляється через 7 – 12 днів після початку застосування препаратів, зняттям явищ марення та галюцинації. Зменшується психічне та рухове збудження хворих, послаблюється відчуття емоційної напруги та агресивності.
Класифікація нейролептиків за хімічною будовою :
А. Типові антипсихотичні засоби:
1.Фенотіазини:
а) аліфатичні похідні (аміназин, пропазин, левомепромазин);
б) піперидинові похідні (тіоридазин – сонапакс);
в) піперазинові похідні (метеразин, трифтазин, етаперазин, фторфеназин).
2.Бутирофенони (галоперидол, дроперидол, трифлуперидол, меторин).
3. Тіоксантени (хлорпротиксен).
Б. Атипові антипсихотичні засоби:
1.Трициклічні нейролептики – похідні дибензодіазепіну (клозапін-азалептин).
2.Похідні сульфонілбензаміду (сульпірид).
3.Похідні індолу (резерпін).
4.Дифенілбутилпіперидину (пімозид, флуспірілен).
За активністю нейролептичної дії щодо аміназину, виділяють:
1. Засоби зі слабшою дією (пропазин, тіоридазин, хлорпротиксен, левомепромазин).
2. Засоби середньої сили дії, приблизно рівні з аміназином (метеразин).
3. Засоби, наділені підвищеною нейролептичною активністю (трифтазин, етаперазин).
4. Сильні нейролептики (галоперидол, трифлуперидол, фторфеназин).
За широтою терапевтичної дії:
1. Нейролептики з широким спектром дії, які застосовують при гострих станах (аміназин, левомепромазин, пропазин, хлорпротиксен).
2. Нейролептики, придатні для тривалої та підтримуючої терапії (аміназин, левомепромазин, фторфеназин, тіоридазин).
3. Нейролептики для проведення спеціальних лікувальних курсів (етаперазин, галоперидол, трифлуперидол).
Локалізація дії дофамінових рецепторів і їх ефекти, зв’язані з блокуючим впливом.
1. Мезолімбічна система – антипсихотичний ефект. Емоційна індиферентність. Депресія.
2. Гіпоталамус – зниження температури тіла. Галакторея (підвищення виділення пролактину).
3. Екстрапірамідна система – симптоми паркінсонізму.
4. Хеморецептори тригерної зони блювотного центру – протиблювотна дія.
Нейролептикам властива каталептична дія (стан при якому організм здатний знаходиться тривалий час у тій позі яку придали йому – незручне положення) та зняття стану агресивності (мал. 1).
|
|
|
|
|
а |
б |
в |
Малюнок 1. Вплив аміназину на поведінку тварин.
а) каталепсія у щурів після введення аміназину; б) поза боксера “бій щурів” після подразнення електричним струмом; в) поведінка щурів після введення аміназину і подразнення електричним струмом.
Нейролептики пригнічують дофамінову передачу за рахунок блокування постсинаптичних рецепторів. Схожість структур дофаміну і фенотіазинів пояснюють одним і тим же рецепторним утворенням. Молекулярним посередником, через який забезпечується втручання нейролептиків у метаболізм синаптичної клітини, служить аденілатциклаза.
Механізм антипсихотичної дії нейролептиків пов’язаний з пригніченням функції ретикулярної формації і усунення її активуючої дії на кору головного мозку. Гальмуванням постсинаптичного рецептора частково обумовлене вторинне підсилення функції дофамінових нейронів.
Механізм седативної дії нейролептиків – блокування центральних альфа-адренорецепторів ретикулярної формації та пригнічення Н 1 – гістамінових рецепторів. Заспокійлива дія нейролептиків – пригнічення реакцій на зовнішні стимули, послаблення психомоторного збудження, приглушення відчуття страху, зниження агресивності.
Механізм гіпотермічної дії – збільшення тепловіддачі у зв’язку з посиленням теплопродукції за рахунок зменшення м’язового тонусу і центральної регуляції обміну речовин.
Механізм гіпотензивної дії – блокування центральних альфа-адрено – та дофамінорецепторів, що призводить до судинорозширювальної дії.
Резерпін діє на пресинаптичні структури дофамінових синапсів, спустошує запаси моноамінів в аксональних терміналіях. Блокатор синтезу катехоламінів альфа-метилтирозин потенціює пригнічувальний ефект нейролептиків відносно поведінкових розладів, викликаних фенаміном, підвищує результативність лікарської терапії у хворих хронічною шизофренією. Окремі нейролептики із числа блокаторів постсинаптичних рецепторів (фенотіазини, бутирофенони) пригнічують пресинаптичне вивільнення дофаміну.
Завдяки своїм дофаміноблокуючим властивостям, нейролептики в цілому повинні послаблювати надмірну активність дофамінових систем. Це приводить до нормалізації функції дофамін-залежних структур головного мозку, сприяючи гармонізації його діяльності.
При всій значимості дофаміноблокуючих властивостей нейролептиків для формування антипсихотичного ефекту важливе й інші нейромедіаторні процеси. Особливо велике значення для функції мозку та ефекту речовин мають зрушення в роботі синапсів, де передатчиком служать норадреналін, ацетилхолін, ГАМК, серотонін.
У постсинаптичній мембрані нейролептики взаємодіють з аденілатциклазою і знижують її чутливість до норадреналіну.
Клінічні особливості психотропної дії нейролептиків.
Психотропна активність нейролептиків значною мірою визначається вираженістю антипсихотичного і седативного ефекту. Антипсихотична дія нейролептиків є ведучою і обумовлює їх застосування в терапії психозів. Водночас седативні властивості доповнюють основний ефект. Седативна дія пов’язана з впливом на норадренергічні механізми і проявляється загальним заспокоєнням, пригніченням агресивності, страху, зниженням рухової активності.
За особливостю седативної і антипсихотичної дії, нейролептики ділять на дві групи.
1. Засоби переважно седативної дії (аміназин, левомепромазин, тіоридазин).
2. Засоби переважно антипсихотичної активності (фторфеназин, галоперидол).
Крім антипсихотичного і седативного ефектів, нейролептики підсилюють дію наркозних, снодійних і болетамувальних засобів (наприклад, фентаніл використовують для нейролептанальгезії).
Знаходить застосування і власне анальгетична активність нейролептиків, а саме – левомепромазин. З допомогою левомепромазину вдається зняти больовий синдром у онкологічних хворих, при опіках, невралгіях, опоясуючому лишаї.
Нейролептикам властива гіпотермічна дія (зниження температури тіла й активація процесу тепловіддачі). Крім того, нейролептикам властива протиблювотна дія, яка пов’язана з їх дофаміноблокуючими властивостями.
Ряд нейролептиків (похідні фенотіазину) здатні знижувати артеріальний тиск за рахунок блокади альфа-АР черевних і шкірних судин, викликаючи помірну вазоділатацію, зменшення периферичного опору.
При ентеральному застосуванні аміназину, добре всмоктується у шлунково-кишковому тракті, досягаючи максимального рівня у крові через 1,5 – 3 години. Тривалість дії 5 – 6 годин. Біотрансформація відбувається у печінці з утворенням метаболітів.
Більшість нейролептиків є сильними індукторами мікросомальних ферментів печінки. Активуючи ці ферменти при тривалому застосуванні нейролептики сприяють підсиленню власної біотрансформації.
Взаємодія нейролептиків з іншими лікарськими речовинами .
Деякі лікарські речовини можуть знижувати силу дії нейролептиків через погіршення резорбції із шлунково-кишкового тракту. Відмічено, що антацидні засоби, такі як гідроокис алюмінію, альмагел, сповільнюють всмоктування більшої кількості нейролептиків. Встановлено, що холіноблокатор (циклодол) може зменшити концентрацію фенотіазинів через порушення резорбції. Разом із тим холіноблокатори проявляють антагонізм відносно нейролептиків (антипсихотична дія), настає атонія сечового міхура і кишечника. Ефект нейролептиків знижується речовинами, які прискорюють обіг і підвищують рівень мозкового дофаміну (психостимулятори, протипаркінсонічні засоби).
Нейролептики знижують активність норадреналіну і мезатону (за рахунок альфа-адреноблокуючої дії), послаблюють сечогінну дію тіазидів і кардіотонічну дію серцевих глікозидів, підсилюють зсідання крові в комбінації з коагулянтами,
Аміназин . Для аміназину характерні всі описані вище фармакологічні ефекти. Володіє антипсихотичною активністю, пригнічує прояви галюцинацій та марення проявляє седативну дію, підвищує ефективність наркотичних і снодійних засобів. Аміназину властива протиблювальна, протисудомна, гіпотермічна, подразнювальна, адреноблокуюча (зниження артеріального тиску), холіноблокуюча (зниження секреції екзокринних залоз) та антигістамінна дія. Гіпотензивна дія аміназину зв’язана з пригніченням центрів гіпоталамусу, з блокадою альфа-адренорецепторів і спазмолітичною дією. Аміназин пригнічує (знижує) силу серцевих скорочень. Внаслідок гіпотензії рефлекторно прискорюється частота серцевих скорочень (тахікардія). Аміназину властива також протиаритмічна дія. При тривалому застосуванні до аміназину розвивається звикання. Тривалість лікування хворих 2 – 6 тижнів.
Застосовують аміназин і його аналоги для лікування шизофренії, при алкоголізмі (приступи білої гарячки), для посилення дії засобів для наркозу і аналгезії.
Побічні ефекти – тахікардія, зниження артеріального тиску, сухість шкіри, атаксія, екстрапірамідні розлади, гіперестезія до світла (фотосенсибілізуюча дія), токсикоалергічний гепатит, агранулоцитоз, гіпотермія.
Левомепромазин . За фармакологічними властивостями близький до аміназину, але у нього слабше виражена антипсихотична і сильніше седативна дія. Володіє анальгетичною активністю. Сильніше потенціює вплив наркотичних засобів, підвищує ефективність анальгетиків. Проявляє протиблювотну, адреноблокуючу, холіноблокуючу, антигістамінну дії. Ефект розвивається швидко.
Побічні ефекти – зниження артеріального тиску, сухість шкіри, агранулоцитоз.
Тіоридазин по силі антипсихотичного ефекту поступається аміназину. Седативний ефект має свої особливості – не приводить до вираженого гальмування, емоційного пригнічення. Проявляє заспокійливу дію з помірним стимулюючим ефектом. Препарат наділений антидепресивною активністю. Протиблювотна дія слабка. Незначно проявляє адрено- й холіноблокуючу та антигістамінну дію. Вибірковість антипсихотичної дії тіоридазину проявляється у вигляді швидкого пригнічення стану тривоги, страху, напруги.
Трифтазин наділений сильним антипсихотичним ефектом. За здатністю блокувати марення і галюцинації він значно переважає аміназин. Седативна дія виражена менше. Слабо посилює ефекти наркотичних засобів. За гіпотермічною і міорелаксантною активністю поступається аміназину. Володіє сильною протиблювотною дією. Проявляє антибредові, антигалюцинаторні ефекти, блокує психотичні автоматизми.
Застосовують для блокади галюцинаторного, маревного станів, для лікування хронічної шизофренії, білої гарячки.
Побічні ефекти – екстрапірамідні порушення.
Етаперазин – сильний нейролептичний засіб. За антипсихотичною дією перевершує аміназин, але седативний вплив слабший. Високоефективний при синдромах із загальмованістю і галюцинаціями. У хворих людей покращує настрій. Слабше ніж аміназин, потенціює дію снодійних і анальгетичних засобів. Протиблювотна дія етапериазину у 20 разів вища, ніж у аміназину.
Побічні ефекти – подібні до тих, що в аміназину. Проте менше виражені загальмованість, сонливість, в’ялість.
Фторфеназин має сильну нейролептичну активність. Перевершує аміназин за здатністю знімати галюцинаторну, маревну симптоматику, поступається в цьому трифтазину і галоперидолу. Седативний ефект слабший. Посилює дію наркотичних засобів. Йому властива сильна, більш виражена, ніж у аміназину, протиблювотна активність.
Побічні ефекти – епілептиформні судоми.
Хлорпротиксен – вираженістю антипсихотичної дії поступається аміназину, але перевершує його по седативній активності. Чітко потенціює дію наркотичних, сподійних, анальгетичних засобів. Проявляє протисудомну і протиблювотну дію. Застосовується для зняття стану психомоторного збудження.
Побічні ефекти – сонливість, тахікардія, зниження артеріального тиску, сухість слизових оболонок, дизартрія, зниження потенції.
Клозапін (азалептин, лепонекс). За спектром психотропної дії нагадує левомепромазин, аміназин. Посилює ефективність наркотичних, снодійних, анальгетичних засобів. Викликає значну міорелаксацію, має сильну холіноблокуючу дію. На відміну від інших нейролептиків, не проявляє помітної каталептичної активності. Здатний блокувати синдроми, які супроводжуються психомоторним збудженням.
Побічні ефекти – типові для нейролептиків і не потребують фармакологічної корекції.
Сульпірид (еглоніл, догматил) вибірково блокує дофамінові Д 2-рецептори. Має виражену антипсихотичну, антидепресивну, протиблювотну, анальгетичну активність, сприяє загоєнню виразкових ушкоджень шлунка та 12-ти палої кишки. Має незначний седативний ефект. Не наділений протисудомною активністю. У комбінації з наркотичними засобами не посилює їх дію. Рідко викликає екстрапірамідні розлади. Протиблювотна дія сульпіриду в 140 разів вища ніж, у аміназину.
Застосовується при станах депресії, марення, при виразковій хворобі шлунка, неспецифічному виразковому коліті, мігрені, запамороченнях.
Галоперидол . Йому властиві сильні антипсихотичні ефекти з високою вибірковістю відносно галюцинаторно-маревної симптоматики. За антипсихотичною активністю перевершує аміназин. Седативний ефект слабий. Посилює дію барбітуратів і наркотичних анальгетиків. За протиблювотною активністю перевершує аміназин у 50 разів. Під його впливом зменшуються або зникають прояви маніакального і кататонічного збудження. Тому одним із основних показань служать змішані психози з маніакальною і параноїдною картиною, використовують при лікуванні алкогольних психозів. У терапії та хірургії галоперидол застосовується в комбінації із сподійними, наркотичними анальгетиками (промедол) при підготовці хворого до операції. Сильна протиблювотна дія використовується в акушерстві і терапії.
Побічні ефекти – зниження артеріального тису, фотосенсибілізація, екстрапірамідні розлади.
Дроперидол . Особливістю дії препарату є швидка, але нетривала нейролептична дія. Пригнічує тонус вегетативного відділу нервової системи, розслаблює тонус скелетної мускулатури. У комбінації з фентанілом використовується для нейролептаналгезії, для зняття больового синдрому при шокові, інфаркті міокарда.
Побічні ефекти – зниження артеріального тиску, пригнічене дихання.
Трифлуперидол за спектром фармакологічної дії аналогічний галоперидолу, але у 2 рази активніший за нього. Сильна антипсихотична дія у комплексі із стимулюючим компонентом робить його активним засобом при галюцинаторно-маревній симптоматиці. Препарат застосовується як основний нейролептик при злоякісно протікаючій шизофренії.
Пімозид . Антипсихотична дія вдало комбінується з помірно активуючим ефектом. Не викликає помітної міорелаксації, не впливає на альфа-адренорецептори. Практично відсутня холіноблокуюча і антигістамінна дія. Ефект розвивається швидко і триває 24 години. Препарат можна призначати в амбулаторних умовах для підтримуючої терапії.
Побічні ефекти – екстрапірамідні розлади.
Флуспірілен за психотропною активністю близький до галоперидолу і пімозиду. Седативна дія у нього більш виражена, ніж у пімозиду. Володіє протиблювотним ефектом. Має виражену антипсихотичну дію з переважним впливом на психотичні розлади – марення, галюцинація. У зв’язку з великою тривалістю дії (до 1 тижня) флуспірілен застосовується для підтримуючої терапії.
Побічні ефекти – екстрапірамідні розлади, можлива тератогенна дія.
Резерпін . За нейролептичною активністю значно поступається аміназину та іншим фенотіазиновим препаратам. Особливістю седативної дії резерпіну є тривалий латентний період. Ефект сонливості, апатії до навколишнього розвивається через 4 – 5 годин після прийому препарату. Однією із характерних властивостей резерпіну є його симпатолітична дія.
Механізм седативної дії полягає у зниженні концентрації біогенних амінів у головному мозку – норадреналіну, серотоніну (порушує депонування і зворотне захоплення). Застосовується як нейролептик у хворих нервово-психічними розладами з гіпертонічною хворобою.
Побічні ефекти – брадикардія, підсилення функції і моторики шлунково-кишкового тракту, ульцерогенна дія, гіперсалівація, діарея, екстрапірамідні розлади.
ТРАНКВІЛІЗАТОРИ (АНКСІОЛІТИКИ)
Транквілізатори – лікарські речовини, що мають заспокійливу дію, послаблюючи стан психічної та емоційної напруги, тривоги і страху. Нервовий неспокій є найзагальнішим показником для застосування транквілізаторів. Неспокій – це невловимий синдром, який відображає психофізіологічну відповідь, на зразок страху, але не відповідає реальності усвідомленій погрозі.
Створюючи стан заспокоєння і байдужості до конфліктних ситуацій, знімає страх, тривогу. Внаслідок тривалого застосування транквілізатори можуть викликати звикання, а надалі – й залежність до них, тому їх застосовують короткочасно.
Класифікація транквілізаторів :
Залежно від точки прикладання транквілізатори поділяють на:
1.Агоністи бензодіазепінових рецепторів (діазепам, лоразепам, нозепам, мезапам, феназепам, транксен).
2. Агоністи серотонінових рецепторів(буспірон).
3. Агоністи бензодіазепінів (флумазепіл).
4. Похідні пропандіолу (мепротан – мепробамат, андаксин).
5. Транквілізатори різного типу дії (центральні МХБ – амізил, метамізил).
За тривалістю дії транквілізатори поділяються на:
1. Транквілізатори короткочасного впливу – до 6 годин (мідазолам).
2. Середньої тривалості впливу – до 24 годин (нозепам, лоразепам).
3. Тривалого впливу – до 48 годин (сибазон, мезапам, транксен, феназепам, хлозепід).
Бензодіазепінові рецептори локалізовані головним чином у синапсах ЦНС, а саме: у лімбічній системі. Бензодіазепіни знижують спонтанну активність нейронів гіпокампу, пригнічують імпульсну післядію у лімбічній системі, а також у гіпоталамусі, крім того проявляють пригнічувальний вплив на активуючу ретикулярну формацію стовбура мозку. В організмі бензодіазепіни взаємодіють з бензодіазепіновими рецепторами. Виявлено два типи бензодіазепінових рецепторів. У корі головного мозку бензодіазепінові рецептори 1 – першого типу складають 60%, у мозочку – 90%, у гіпокампу – 40% від їх загальної кількості. Бензодіазепінові рецептори локалізовані на постсинаптичних мембранах ГАМК-ергічних систем ЦНС.
Для бензодіазепінових транквілізаторів характерні такі ефекти:
Анксіолітичний, амнестичний, м’язорозслаблюючий, седативний, снодійний, протисудомний.
Активація ГАМК-рецептора медіатором, що виділився приводить до відкриття хлорних каналів, збільшення мембранної провідності для іонів хлору, а, значить до гіперполяризації постсинаптичної мембрани, що веде до збільшення стійкості клітин до збуджуючих сигналів. Бензодіазепіни подовжують можливість існування “відкритих” іонних каналів і забезпечують рух іонів хлору. Таким чином бензодіазепінові рецептори специфічні, з великою спорідненістю зв’язують похідні бензодіазепіну і деякі хімічно подібні сполуки й опосередкують їх фармакологічну активність, яка проявляється у зниженні відчуття страху, покращенні сну, м’язовому розслабленні. Механізм функціонування бензодіазепінових рецепторів полягає у зв’язуванні з ГАМК-рецепторним комплексом і у підсиленні ГАМК-ергічної синаптичної передачі.
Механізм дії бензодіазепінів – вони є агоністами бензодіазепінових рецепторів, які тісно зв’язані з ГАМК А- рецепторами. При стимуляції ГАМК А бензодіазепінових рецепторів спостерігається алостерична активація ГАМК А- рецепторів. Тому взаємодія бензодіазепінів з однотипними рецепторами проявляється у вигляді ГАМК- міметичного ефекту. При цьому підвищується частота відкриття каналів для іонів СІ -, що збільшує вхід току СІ -. Виникає гіперполяризація мембрани і пригнічення нейрональної активності.
Сибазон (діазепам, реланіум, седуксен, валіум), хлозепід (хлордіазепоксид, еленіум, лібрій, напотон), нозепам (оксазепам, тазепам), мезапам (рудотель), феназепам володіють вираженою анксіолітичною і седативною активністю. Зменшують емоційне напруження, сприяють розвитку сну.
Бензодіазепіни потенціюють дію снодійних засобів, засобів для наркозу, алкоголю, наркотичних анальгетиків.
Найбільш ефективним і сильним анксіолітиком є феназепам, за активністю перевершує сибазон у 5 разів.
Транксен – бензодіазепін тривалої (пролонгованої) дії. Ефект розвивається через 40 – 60 хвилин і триває до 45 годин. Проявляє виражену анксіолітичну дію. Призначають один раз на добу (увечері).
Серед транквілізаторів бензодіазепінового ряду з явною анксіолітичною дією і відсутністю седативно-гіпнотичного ефекту можна назвати мезапам (рудотель) – ”денний транквілізатор”.
Більшість бензодіазепінових похідних викликають міорелаксацію, причиною якої є пригнічення спинальних полісинаптичних рефлексів і порушення їх супраспинальної регуляції.
Хлозепід у шлунково-кишковому тракті всмоктується добре, нозепам – повільно. Зв’язуються з білками крові.
За тривалістю дії розташовуються в такому порядку: феназепам>хлозепід>сибазон>нозепам. Із організму виводяться нирками і жовчю.
Побічні ефекти бензодіазепінів – сонливість, головний біль, нудота, порушення менструального циклу, зниження статевого потягу, висипи на шкірі. При тривалому застосуванні розвивається звикання, яке переходить у залежність.
Флумазеніл специфічний антагоніст бензодіазепінів, вибірково блокує тільки бензодіазепінові рецептори, знімає центральні ефекти бензодіазепінів.
Мепротан діє подібно бензодіазепінам, має седативну, протисудомну, м’язорозслаблювальну дію. Підсилює пригнічувальний ефект засобів для наркозу, снодійних речовин. У шлунково-кишковому тракті всмоктується добре. Ефект розвивається через 1–2 години і триває 10 годин. Мепротан викликає індукцію мікросомальних ферментів печінки. До мепротану як і до більшості бензодіазепінів розвивається звикання, яке переходить у залежність.
Побічні ефекти подібні до бензодіазепінів.
Амізил, метамізил наділені центральною М–холіноблокуючою активністю, пригнічують М-холінорецептори ретикулярної формації головного мозку. Підсилюють дію наркотичних анальгетиків, снодійних засобів і засобів для наркозу. Володіють протисудомною активністю, пригнічують кашлевий рефлекс.
Побічні ефекти – сухість шкіри, слизових оболонок, тахікардія, розширення зіниці ока, підвищення внутрішньо очного тиску, параліч акомодації.
Триоксазин зменшує емоційне навантаження та відчуття страху, але не має явно вираженої дії на активність хворого, не має м’язорозслаблюючої дії. Належить до “денних транквілізаторів”.
Оксилідин , крім заспокійливої дії, проявляє гіпотензивну, протиаритмічну дію, покращує кровообіг мозку.
Буспірон –вибірково діючий анксіолітик (похідне бензаміду – азаспіродекандіону) є частковим агоністом серотонінових рецепторів. Володіє високою специфічністю до серотонінових рецепторів головного мозку. Стимуляція їх супроводжується зниженням активності і вивільнення серотоніну. Ефект розвивається повільно – через 2 тижні.
Буспірону не властиві седативна, м’язорозслаблювальна і протисудомна дія. Тривале застосування буспірону рідко викликає привикання і залежність.
Буспірон знижує активність нейронів головного мозку, зменшує синтез і вивільнення серотоніну, зв’язується з дофаміновими рецепторами. З бензодіазепіновими рецепторами не взаємодіє.
У шлунково-кишковому тракті буспірон всмоктується добре, інактивується у печінці. Значна частина його зв’язується з білками плазми крові, із організму виводиться нирками.
Побічні ефекти –запаморочення, головний біль, парестезія, діарея, нудота.
СЕДАТИВНІ ЗАСОБИ
Седативні засоби – лікарські речовини, які зменшують підвищену дратливість і володіють помірною заспокійливою дією.
До седативних засобів належать:
1.Броміди (натрію і калію бромід, бромізовал).
2. Препарати рослинного походження , зокрема, з валеріани лікарської (Valeriana) – настій кореня і кореневища валеріани, настойка і сухий екстракт валеріани); препарати пустирника – собача кропива (Leonurus) – настій і настойка; меліса лікарська (Melissa oficinalis) – настій листя.
Механізм дії і локалізація бромідів . У лабораторії І.П.Павлова вивчено механізм дії бромідів. Було встановлено, що броміди підсилюють процеси гальмування у корі головного мозку. Препарати цієї групи мають регулюючий вплив на функцію ЦНС. Ефект бромідів залежить від типу нервової системи і від функціонального стану організму. Людям із слабким типом нервової системи необхідні менші дози препарату, ніж для сильного типу.
Дія бромідів найбільш чітко проявляється при неврозах. Із шлунково-кишкового тракту броміди всмоктуються добре. Виділяються із організму повільно.
Застосовують при неврозах, підвищеній дратівливості, безсонні, істерії, епілепсії. Броміди сприяють відновленню у ЦНС правильного співвідношення процесів збудження та гальмування.
При тривалому застосуванні можливі побічні ефекти – кашель, нежить, в’ялість, кон’юнктивіт, ослаблення пам’яті, висипання на шкірі. Для зняття цих явищ дають у великій кількості натрію хлориду (10 –
Препарати рослинного походження, а саме валеріани, меліси та собачої кропиви (пустинника) зменшують збудливість ЦНС, особливо виражену дію виявляють при підвищеному збудженні нервової системи, підсилюють вплив снодійних засобів, проявляють спазмолітичний ефект.
Механізм заспокійливої дії препаратів валеріани (основна діюча речовина – борнеоловий ефір ізовалеріанової кислоти), полягає у відновленні рівноваги між процесами збудження гальмування (послаблюють процеси збудження ЦНС). Усувають спазми кровоносних судин, кишечника, розширюють коронарні судини і знижують збудливість чутливих нервів.
|
|
|
|
|
Валеріана лікарська |
Кропива собача |
Меліса лікарська |
Седативними властивостями володіють також препарати собачої кропиви, або (пустирника) – настій трави, настоянка. Основними діючими речовинами собачої кропиви є ефірні олії, алкалоїди, сапоніни, дубильні речовини, мікро- та макроелементи. За своїми властивостями препарати собачої кропиви подібні до препаратів валеріани.
Подібно діють також препарати меліси лікарської.
Седативні засоби рослинного походження мають ніжну дію і їх раціонально застосовувати для лікування початкових неврозів. Препарати валеріани, собачої кропиви та меліси можна застосовувати тривало з метою регулюючого впливу на ЦНС.
Седативні засоби використовують при неврозах, неврастенії, болях у ділянці серця, спазмах шлунково-кишкового тракту, стенокардії.
Препарати літію
Із препаратів цього типу застосовують літію карбонат.
Механізм його дії повністю не вивчено. Встановлено, що іони літію впливають на транспорт іонів натрію у нервових, м’язових клітинах, внаслідок чого літій виступає як антагоніст іонів натрію. Під впливом іонів літію підвищується внутріклітинне дезамінування норадреналіну і зменшення кількості вільного норадреналіну, що діє на адренорецептори у тканинах мозку. Із шлунково-кишкового тракту літію карбонат всмоктується швидко, ефект розвивається через 2 – 4 години і триває 8 – 10 годин. Добре проникає крізь біологічні бар’єри, в тому числі плацентарний, виділяється з молоком.
Від нейролептиків солі літію відрізняються повільнішим розвитком ефекту (до 3-х тижнів) і більш вибірковою дією щодо маній, відсутністю седативної дії. Більше значення літію карбонат має для профілактики маній, а також депресій.
При застосуванні солей літію слід пам’ятати про малу широту терапевтичної дії.
Основними показаннями для застосування препаратів літію є маніакальні та гіпоманіакальні стани різного походження, профілактика і лікування афективних психозів при алкоголізмі.
Побічні ефекти – спрага, тремор, дизартрія, судоми, у важких випадках – коматозний стан, тимчасове збільшення маси тіла, формування зобу, диспептичні розлади, пригнічення лейкопоезу і сперматогенезу, тератогенна дія. Лікування гострих отруєнь спрямоване на прискорення виділення літію із організму. Для цього призначають осмотичні діуретики, натрію гідрокарбонат, при необхідності проводять гемодіаліз.
1. http://www.youtube.com/watch?v=B61oprhnOuI&feature=related
2. http://www.youtube.com/watch?v=E4lI9UU2MZo&feature=channel
ПСИХОСТИМУЛЯТОРИ
Психостимулятори – лікарські речовини, які відновлюють психічну діяльність, виводять її із стану пригнічення, підвищують розумову та фізичну працездатність, знімають втому. Психостимулятори збуджують всі відділи головного мозку.
Класифікація психостимуляторів:
1. Похідні фенілалкіламінів – фенамін.
2. Похідні піперидину – меридил, пірідрол.
3. Похідні сидноніміну – сиднокарб, сиднофен.
4. Похідні метилксантину – кофеїн.
Фенамін за хімічною будовою близький до групи адреналіну.
Механізм психостимулюючої дії фенаміну пояснюється його властивістю вивільняти із пресинаптичних закінчень норадреналін і дофамін. Виділені таким чином катехоламіни стимулюють відповідні рецептори, які є в ЦНС. Крім того, фенамін зменшує зворотний захват норадреналіну та дофаміну. Збуджуючий ефект фенаміну позв’язують в основному з його стимулюючим впливом на висхідну активуючу ретикулярну формацію стовбура головного мозку.
У головному мозку фенамін взаємодіє з адренорецепторами, збуджує їх (пряма адреноміметична дія). Збуджуючи периферичні альфа- та бета-адренорецептори, фенамін приводить до звуження судин, підвищення артеріального тиску, тахікардії, розширення бронхів. Повторні прийоми можуть сприяти розвитку ейфорії та лікарської залежності. Здатність викликати лікарську залежність обмежує широке застосування фенаміну у клініці. Характерним для фенаміну є вплив на травний центр, розміщений у гіпоталамусі. Збуджуючи травний центр гіпоталамуса, фенамін приводить до пригнічення відчуття голоду (стимулює центр насичення ).
Фенаміноподібні (амфетаміноподібні) речовини при прийомі всередину зменшують апетит, викликають відчуття свободи, підвищення життєвої енергії і чудового фізичного самопочуття.
Амфетамін, сильний синтетичний стимулятор. Бензедрин був першим амфетаміном, що застосовувався в роки Другої світової війни для подолання втоми в солдатів; В 1970-их лікарі назначали цей препарат для зниження апетиту і зниження маси тіла, а також як антидепресант. Має серйозні побічні ефекти у вигляді звикання і неспокійної поведінки, зараз застосовується дуже обмежено.
Ці засоби підвищують вивільнення дофаміну і норадреналіну нервовими закінченнями. Кокаїн пригнічує зворотний захват дофаміну, проявляє подібну дію з амфетаміном, тобто – психостимулюючу дію.
Психостимулятори даного типу викликають лікарську залежність і негативно впливом на психіку людини. Повторне введення може викликати стан, який нагадує гострий приступ шизофренії.
Метилендиоксиметамфетамін(“екстазі”) – похідне фенаміну (амфетаміну), володіє як психостимулюючим, так і галюциногенним ефектами (останнє, очевидно, є наслідком посиленого вивільнення серотоніну). Застосовують як засіб для “розваги”, але тривале застосування його може призвести до розвитку психічних порушень і гострого підвищення температури тіла.
Chronic amphetamine use
Сиднокарб, сиднофен, меридил мають фенаміноподібну дію. Вони збуджують адренорецептори мозку. Від фенаміну відрізняються тим, що діючи стимулюючи ЦНС, не впливають на периферичні адренорецептори, тобто у них відсутня периферична адреноміметична дія. Застосування – для стимуляції психічної діяльності (при втомі, зниженні працездатності, травмах головного мозку).
Призначається сіднокарб при астенічних станах, які супроводжуються загальмованістю, апатією, підвищеною сонливістю. Ефективний при лікуванні ступорозних і субступорозних станів, астенічних і неврастенічних розладів у хворих, які перенесли інтоксикації, інфекції чи травми головного мозку. Він усуває також астенічні прояви, які можуть виникати при застосуванні нейролептичних препаратів, а також побічні ефекти, які розвиваються в процесі лікування препаратами бензодіазепінового ряду. Сіднокарб використовується і при лікуванні хворих на алкоголізм (для усунення астеноневротичних реакцій, проявів абстиненції тощо).
Сіднокарб не призначається при наявності збудження. Обережність необхідна при вираженому атеросклерозі і тяжких формах гіпертонічної хвороби.
Кофеїн – алкалоїд, який міститься у листках чаю, насінні кофе, какао, колі.
кавове дерево
кавові зерна
Кола
Для кофеїну характерна психостимулююча та аналептична дія.
Механізм психостимулюючої дії кофеїну полягає у підсиленні процесів збудження в корі головного мозку (роботи лабораторії І.П.Павлова).
Вплив на вищу нервову діяльність значною мірою залежить від дози кофеїну та типу нервової системи. У малих дозах переважає стимулююча дія, у великих – пригнічувальна. При цьому слід враховувати, що для слабого типу нервової діяльності ефект збудження досягається введенням малих доз кофеїну, тоді як для сильного типу необхідні великі його дози.
Основний шлях дії кофеїну: блокування аденозинових рецепторів у головному мозку. Для порівняння кофеїн та аденозин зображені поруч
взаємодія кофеїну з рецепторами
При тривалому приміненні кофеїну зростає утворення нових аденозинових рецепторів у нервових клітинах, тому дія кофеїна на ЦНС поступово зменшується. В таких умовах раптова відміна кофеїну сприяє дії аденозину, що проявляється підсиленням процесу гальмування, з явищами втоми, сонливості, депресії тощо.
біосинтез кофеїну
Здатність кофеїну та інших психостимуляторів активувати психічну і рухову діяльність використовується при так званих субдепресіях, що супроводжують неврози. Усунути патологічну депресію, яка спостерігається при психічних захворюваннях, вони не можуть.
Значне місце у фармакодинаміці кофеїну забезпечує його вплив на серцево-судинну систему, який складається з периферичних та центральних ефектів. Так, кофеїн має пряму стимулюючу дію на міокард, при цьому одночасно збуджує центри блукаючих нервів, і кінцевий ефект буде залежати від переваги того чи іншого впливу. У великих дозах кофеїн викликає тахікардію (тобто переважає його периферична дія).
Стимулюючи судиноруховий центр, кофеїн підвищує тонус судин, а при безпосередній дії на гладкі м’язи судин зменшує їх тонус.
Коронарні судини під впливом кофеїну частіше розширюються (особливо якщо серцевий виштовх збільшений). Разом із тим мозкові судини дещо тонізуються. Останнє, очевидно, пояснюється сприятливим впливом кофеїну при мігрені. На скелетні м’язи кофеїн проявляє стимулюючу дію.
Вплив на артеріальний тиск залежить як від кардіотропних, так і від судинних ефектів кофеїну. Якщо артеріальний тиск нормальний, то кофеїн не змінює його або незначно підвищує; якщо ж препарат був введений на фоні гіпотензії, то артеріальний тиск підвищується.
Основний обмін кофеїн підвищує. Збільшуючи глікогеноліз, викликає гіперглікемію. Підвищує ліполіз (вміст жирних кислот у плазмі крові збільшується). У великих дозах сприяє вивільненню адреналіну із мозкового шару наднирників.
Піл впливом кофеїну підвищується секреція залоз шлунку, що може мати практичне значення для використання з діагностичною метою (оцінка зміни функціональної активності залоз шлунка – при органічних змінах слизової оболонки шлунка секреція не підвищується під впливом кофеїну).
Кофеїн підвищує діурез, пригнічуючи процес реабсорбції в ниркових канальцях іонів натрію та води. Крім того, кофеїн розширює судини нирок і збільшує фільтрацію в ниркових клубочках.
При тривалому застосуванні виникає психічна залежність (теїзм).
Кофеїн застовується при отруєнні наркотиками.
Тоді як кофеїн є відносно безпечним для людей, ця речовина значно токсичніша для деяких тварин – собак, коней, папуг – внаслідок набагато слабшої здатності до метаболізму кофеїну
Застосовується кофеїн і препарати, до складу яких він входить, при інфекціях та інтоксикаціях, при яких спостерігається пригнічення ЦНС і серцево-судинної системи, при мігрені. Його використовують також як збуджувальний засіб при розумовій і фізичній втомі, для усунення сонливості, при лікуванні неврозів (у поєднанні з бромідами) тощо. Призначають кофеїн в порошках і таблетка по
Кофеїн належить до малотоксичних засобів, переноситься хворими добре. Лише у людей з підвищеною чутливістю під впливом цього препарату у великих дозах можлива поява ознак гострої інтоксикації. Зявляється неспокій, безсоння, відчуття страху, виникає головний біль, серцебиття, часте дихання, блювання, можливі судоми. У таких випадках необхідно промити шлунок, ввести в нього вугілля активоване, сольові проносні засоби. Застосовують препарати, що пригнічують ЦНС. Ознаки гострого отруєння кофеїном можуть виникнути також при зловживанні чаєм або кавою. Препарати кофеїну не слід призначати при гіпертонії, атеросклерозі, деяких захворюваннях серця, глаукомі.
Застосовують психостимулятори у таких випадках:
1. За екстремальних умов для тимчасового підвищення розумової діяльності (фенамін).
2. Для стимуляції фізичної та розумової працездатності (кофеїн, сиднокарб, меридил, сиднофен).
3. При нервово-психічних захворюваннях з елементами депресії (сиднокарб, меридил).
4. При порушеннях дихання та функції серцево-судинної системи (кофеїн).
5. При гострому отруєнні алкоголем, загальними анестетиками, снодійними засобами (кофеїн, сиднокарб, меридил).
Побічні ефекти – нудота, блювання, збудження, безсоння, тахікардія, аритмії.
Психозоміметики (галюциногени) – диетиламід лізергінової кислоти (ЛСД) і подібні речовини. Викликають гострі стани, які характеризуються яскравими і незвичайними сенсорними відчуттями екстазу і деперсоналізації. В деяких випадках при введенні ЛСД виникають страшні галюцинації та ілюзії, відчуття панічного страху. Як правило ці явища швидко минають але пізніше можуть з’являтися знову. В механізмі дії галюциногенів бере участь серотонінергічна система. ЛСД інгібує передачу збудження в серотонінергічних нейронах шовного ядра. При відміні галюциногенів не буває синдрому відміни.
Каннабіс (гашиш, марихуана).
Активним компонентом марихуани є тетрагідроканнабінол,
який володіє галюциногенним і центральним пригнічу вальним ефектом. Застосування марихуани викликає ейфорію, релаксацію і благодать. Це не шкідливий галюциноген, але при тривалому застосуванні до нього може розвиватися лікарська залежність. Використання марихуани може викликати гострий психоз, який нагадує дію ЛСД.
Аналептики
Аналептики – речовини, які стимулюють активність дихального і судинорухового центрів, відновлюють функцію ЦНС.
Аналептики діють майже на всіх рівнях ЦНС. Але кожний окремий препарат характеризується більш вираженою тропністю відносно окремих відділів ЦНС. Так, наприклад, одні препарати впливають переважно на центри довгастого мозку (бемегрид, кордіамін, коразол), інші – на спинний мозок (стрихнін).
Збільшення дози аналептиків приводить до генералізації процесів збудження, які супроводжуються підсиленням рефлекторної збудливості. У великих дозах аналептики викликають судоми. Судоми, які пов’язані із збудженням переважно стовбурової частини головного мозку, носять клонічний характер (бемегрид, коразол, кордіамін), а при дії на спинний мозок розвиваються судоми тетанічного характеру (стрихнін).
Класифікація аналептиків :
1. Аналептики, які діють переважно на центри довгастого мозку (бемегрид, камфора, кордіамін, сульфокамфокаїн )– аналептики прямої дії.
2. Аналептики, які діють через синокаротидні зони, збуджуючи їх – дихальні аналептики (цититон, лобеліну гідрохлорид)– аналетики рефлекторної дії.
3. Аналептики, які діють переважно на спинний мозок (стрихнін) .
4. Аналептики, які діють на стовбурову частину і кору головного мозку (етимізол).
Аналептики проявляють стимулюючий вплив на життєво важливі центри довгастого мозку – дихальний і судиноруховий. Аналептики підвищують збудливість центру дихання. Ряд препаратів (бемегрид, камфора, етимізол) проявляють пряму стимулюючу дію на центр дихання.
У деяких аналептиків центральна (пряма) дія доповнюється рефлекторною (кордіамін, вугільна кислота).
Аналептики рефлекторної дії – цититон, лобеліну гідрохлорид діють рефлекторно через синокаротидні зони, збуджуючи їх, далі імпульси надходять до центру дихання у продовгастому мозку і стимулюють його. Ця група препаратів ефективна в тому випадку коли збережена рефлекторна діяльність.
Аналептики є функціональними антагоністами снодійних засобів.
Застосовують аналептики при легких формах отруєння речовинами для наркозу, снодійними засобами, спиртом етиловим.
Побічні ефекти – нудота, блювання, судоми, тахікардія.
Етимізол різниться від інших аналептиків особливостями дії: він поєднує властивості седативного впливу на кору головного мозку та сильної вибіркової (стимулюючої) дії на дихальний центр. Стимуляція дихання довготривала і не супроводжується виснаженням клітин респіраторного центру. На відміну від інших аналептиків, етимізол при пригніченні дихання морфіном дає більш виражений ефект, ніж при пригніченні барбітуратами. Етимізол активує адренокортикотропну функцію передньої долі гіпофіза, що підвищує рівень глюкокортикоїдів у крові. Є дані про те, що етимізол покращує короткочасну пам’ять і сприяє підвищенню розумової працездатності.
У зв’язку із стимуляцією кортикотропної активності гіпофіза етимізол застосовують також як протизапальний і протиалергічний засіб (при артритах, поліартритах запального характеру, бронхіальній астмі).
Відповідну роль у механізмі впливу етимізолу відіграє блокуюча дія на фосфодіестеразу, сприяє накопиченню у тканинах цАМФ.
Кордіамін – 25 % розчин діетиламіду нікотинової кислоти. За фармакологічними властивостями кордіамін близький до камфори, тому застосовується як аналептичний засіб при пригніченні дихання і кровообігу. Під шкіру, в мязи й у вену вводять дорослим по 1-2 мл 2-3 рази на добу, а всередину – по 20-40 крапель на прийом. Підшкірні і внутрішньомязові інєкції препарату болючі.
Бемегрид – активний антагоніст хімічних речовин, що пригнічують дихання і кровообіг, особливо барбітуратів і засобів для наркозу. Разом з тим численні клінічні спостереження свідчать, що застосування бемегриду при гострому отруєнні барбітуратами спричинює погіршення стану хворих і збільшує відсоток загиблих людей. Це зумовлено поглибленням гіпоксії головного мозку з розвитком судом. Тому при отруєнні барбітуратами та іншими засобами пригнічуючої дії лікувальні заходи в основному спрямовуються на підтримання життєво важливих функцій і на прискорення виведення отрути з організму.
Бемегрид іноді застосовується для попередження зупинки дихання та зниження артеріального тиску, прискорення пробудження при наркозі тощо. Використовується також для стимуляції життєво важливих функцій у випадку їх пригнічення при шоку будь-якої етіології, асфіксії, за винятком зумовленої механічними факторами (стороннім тілом у дихальних шляхах, паралічем дихальної мускулатури, пневмофіброзом, гострою бронхіальною обструкцією та ін.).
Камфора – білі кристалічні кусочки або безколірний кристалічний порошок. Має сильний характерний запах і своєрідний смак.
При нанесенні на шкіру препарати камфори проявляють подразнювальну дію. Вона супроводжується розширенням судин, відчуттям тепла і печії, а також зменшенням болю. У звязку з цим спиртовий та олійний розчини камфори використовуються зовнішньо для зменшення суглобового, мязового і невралгічного болю, для профілактики пролежнів.
Підшкірне введення олійного розчину камфори викликає типовий аналептичний ефект. Завдяки безпосередньому впливу на дихальний і судинноруховий центри спостерігається стимуляція дихання і кровообігу. Крім того, цей препарат стимулює серцеву діяльність, що супроводжується збільшенням поглинання кисню серцевим мязом. Проявляє також слабкий відхаркувальний ефект, тому що частково виділяється бронхіальними залозами, подразнюючи їх.
Застосовується камфора для попередження колапсу і пригнічення дихання при інфекційних захворюваннях, отруєннях хімічними агентами. Перед введенням під шкіру ампульний розчин препарату попередньо злегка підігрівають.
Переносять камфору хворі добре. Інколи на місці інєкції олійного розчину виникають болючі інфільтрати. В осіб, схильних до судом, можуть розвиватися судоми.
Близький за дією і застосуванням до камфори є препарат сульфокамфокаїн – комплексна сполука сульфокамфорної кислоти і новокаїну. Цей препарат добре розчиняється у воді, тому водні розчини його можна вводити не тільки підшкірно, але й у м’язи й у вену. Його аналептичний ефект розвивається швидше, ніж у камфори. Препарат протипоказаний особам, у яких спостерігається алергія до новокаїну.
Препарати групи стрихніну. Стрихнін збуджує ЦНС і в першу чергу підвищує рефлекторну збудливість. Рефлекторні реакції стають більш генералізовані. При введенні великих доз стрихніну та його аналогів можуть розвиватись тетанічні судоми. У терапевтичних дозах стрихнін проявляє стимулюючу дію на органи відчуття (загострення слуху, зору, смаку, тактильна чутливість), збуджує судиноруховий центр, стимулює процеси обміну речовин, тонізує скелетну мускулатуру. Дія стрихніну пов’язана із полегшеним проведенням збудження у міжнейронних синапсах спинного мозку.
Застосовують стрихнін як тонізуючий засіб при загальному зниженні процесів обміну речовин, гіпотонії, послабленні серцевої діяльності на фоні інтоксикації, парезах і паралічах.
Побічні ефекти при передозуванні стрихніном розвиваються тетанічні судоми.
Допомога при отруєнні – покласти хворого у затемненій тихій кімнаті, дати масочний наркоз. Потім вводять барбітурати.
АНТИДЕПРЕСАНТИ
Проблема депресивних розладів актуальна як для індустріально розвинутих країн, так і для країн слабо розвинутих в соціально-економічному плані. Депресіями частіше страждають люди працездатного віку.
Антидепресанти – психофармакологічні засоби, що застосовують для лікування депресій різного походження. Ця група речовин отримала також назву тимолептиків, тобто “засобів, що покращують настрій”.
Нейрохімічною основою впливу на центральну нервову систему антидепресантів різної хімічної будови є їх здатність стимулювати моноамінергічну передачу в головному мозку, що досягається за рахунок збільшення синаптичної концентрації норадреналіну та/або серотоніну.
Ділянки мозку, що вражаються при депресіях
Головним у дії антидепресантів є вплив на емоційний стан психічно хворих людей. Антидепресанти покращують настрій хворих депресивними психозами.
Класифікація антидепресантів.
1. Трициклічні антидепресанти (імізин, амітриптилін, меліпрамін).
2. Інгібітори моноаміноксидази (МАО) – ніаламід, піразидол, моклобемід.
3. Інгібітори нейронального захвату серотоніну (флуоксетин, сертрамізин, сертралін, венлафаксин).
4. Атипічні антидепресанти – міансерин, тразодон.
5. Рослинні антидепресанти – гіперицин.
Трициклічні антидепресанти . Основним представником цієї групи є імізин, наділений вираженою антидепресивною активністю, яка поєднується з седативним ефектом. Водночас в окремих випадках проявляє психостимулюючу дію.
Механізм дії трициклічних антидепресантів – зменшують зворотний нейрональний захват норадреналіну, це приводить до того, що в ділянці рецептора накопичується значна концентрація медіатору, й адренергічний вплив посилюється (адреносенсибілізуюча дія). На активність МАО імізин не впливає. Імізин підвищує вміст серотоніну (серотонінсенсибілізуюча дія); посилення гальмівного впливу серотоніну на лімбічну систему є одним із механізмів антидепресивної дії імізину.
Адреносенсибілізуючим впливом антидепресантів пояснюється їх стимулююча, психоаналептична дія та активація моторики. Тимолептичний (аналептичний) ефект антидепресантів, очевидно, обумовлений їх серотонінсенсибілізуючою активністю.
В процесі вивчення механізму антидепресивної дії інгібіторів МАО було встановлено існування цього ферменту в двох молекулярних формах: МАО типу А і МАО типу В. Розрізняються вони по тим субстратам, на які впливають. Зокрема МАО типу А забезпечує дезамінування норадреналіну, адреналіну, дофаміну, серотоніну і тираміну, а МАО типу
Б – дезамінування фенілетиламіну і деяких інших амінів. В залежності від цього серед антидепресантів – інгібіторів МАО виявлена група засобів невибіркової дії, тобто таких, які пригнічують МАО обох типів (МАО-А і МАО-В), а також засобів, які вибірково інгібують лише МАО-А. До першої із цих груп відносяться ніаламід і трансамін, до другої – піразидол. Крім того серед цих антидепресантів існують засоби зворотньої і незворотньої дії.
Трициклічні антидепресанти по хімічній будові нагадують препарати фенотіазинового ряду і спочатку, як і вони, використовувались в якості антигістамінних, потім антипсихотичних засобів. Більшість трициклічних препаратів всмоктується в ШКТ не повністю. Через значне зв’язування з білками крові і високу ліпоїдотропність створюється досить великий об’єм їх розподілу. Метаболізуються трициклічні антидепресанти в печінці шляхом гідроксилювання і кон’югації до глюкуронідів, що призводить до трансформації трициклічного ядра і деметилювання аліфатичного бокового ланцюга. Деякі з отриманих метаболітів зберігають антидепресивну активність, тому можуть використовуватись як самостійні препарати.
При використанні імізину антидепресивний ефект розвивається через 12 – 15 днів від початку прийому препарату. Слід зазначити, що тривале застосування імізину може призвести до розвитку побічних ефектів, а саме – тахікардії, порушенні акомодації, сухості шкіри і слизових оболонок, запорів. Може знижуватись артеріальний тиск.
Не можна одночасно призначати з інгібіторами МАО препарати для лікування щитовидної залози (може призвести до пароксизмальної тахікардії). Не застосовувати при захворюваннях печінки, нирок, крові (може призвести до агранулоцитозу), при атеросклерозі.
Трициклічні антидепресанти застосовують при депресіях.
Механізм дії інгібіторів МАО – блокують фермент МАО.
Із суттєвих недоліків інгібіторів МАО є відносно висока токсичність, вони інактивують не тільки МАО, а також і неспецифічні ферменти печінки, які беруть участь у інактивації токсичних продуктів життєдіяльності організму, сповільнення інактивації ряду лікарських речовин (барбітурати, анальгетики, алкоголь). Із побічних ефектів слід назвати також рухове збудження, тахікардію, безсоння, підвищення артеріального тиску.
Застосовують інгібітори МАО при депресивних психозах, які супроводжуються погіршенням настрою, появою відчуття апатії.
Інгібітори МАО не можна одночасно призначати з трициклічними антидепресантами. При лікуванні інгібіторами МАО із харчових продуктів слід виключити банани, сир, вершки, каву, пиво, вино, які містять попередники біогенних амінів. Недотримання цього може призвести до різкого звуження судин – розвивається гіпертензивний ефект.
Моклобемід – зворотний інгібітор МАО, добре всмоктується у шлунково-кишковому тракті. Взаємодіє з іншими інгібіторами МАО, ефект швидко минає після виведення його з організму.
Протипоказання до застосування – захворювання печінки, анемія, лейкопенія. Не можна їх призначати одночасно з інгібіторами МАО.
Інгібітори зворотного захвату серотоніну, блокують зворотний захват серотоніну у синаптичній щілині.
В медичній практиці застосовуються також антидепресанти з вибірковою дією на зворотнє захоплення серотоніну чи норадреналіну. Зокрема, пригнічує нейрональне захоплення серотоніну, в незначній мірі норадреналіну і дофаміну флуоксетин (портал, продел) – препарат з високою антидепресивною активністю. Цей ефект відповідає ефективності трициклічних антидепресантів. Подібно до них дія флуоксетину настає поступово, упродовж 1-4 тижнів. Він не має седативних властивостей, може проявляти психостимулюючу дію, не блокує ні холіно-, ні адренорецепторів. Не впливає на серцево-судинну систему, не сприяє збільшенню маси тіла хворих.
The mechanism of action of specific 5-HT and noradrenaline re-uptake inhibitors
Флуоксетин абсорбується в ШКТ добре. Максимального рівня концентрація в плазмі крові створюється через 4-8 год після перорального прийому. Метаболізується в печінці. Один із його метаболітів, зокрема норфлуоксетин, зберігає антидепресивні властивості. Виводиться із організму нирками протягом одного тижня. Інші фармакокінетичні параметри флуоксетину представленні в таблиці.
Застосовується флуоксетин для лікування хворих на різні види депресій, особливо тих, які супроводжуються страхом. Ефективний і при депресіях, резистентних до інших антидепресантів
Через низьку токсичність препарат переноситься хворими добре. У деяких з них може втрачатися апетит, появитися нудота, блювання, дтатівливість, головний біль, безсоння, висипання на шкірі. Його не слід поєднувати з невибірковими інгібіторами МАО, як і з фуразолідоном, прокарбазином через небезпеку розвитку так званого серотонінового синдрому. Він виникає у зв’язку з накопиченням в серотонінергічних структурах головного мозку значної кількості серотоніну. Проявляється цей синдром спутаністю свідомості, гіпоманіакальним станом, діареєю, а також такими небезпечними для життя ускладненнями як м’язева ригідність, гіпертермія і серцево-судинний колапс. Тому інтервал між прийомами флуоксетину і інгібіторами МАО не повинен бути менше 2 тижнів.
Мапротилін (людіоміл) – засіб, який також пригнічує зворотній захват моноамінів, особливо норадреналіну, тому проявляє антидепресивну дію, підсилює пресорний ефект норадреналіну і адреналіну, помірно гальмує М-холінорецептори, проявляє седативну дію. На активність МАО не впливає. Застосовується при різних формах депресії, зокрема реактивних, невротичних, інволюційних тощо, які супроводжуються страхом, дратівливістю. Лікування починають з перорального прийому мапротиліну по
Mechanism of action of noradrenaline re-uptake transporters
Побічні реакції препарату зумовлені його холінолітичними властивостями. Це сухість в роті, закрепи, затримка сечовиділення, параліч акомодації, тахікардія. Можливі алергічні прояви. Мапротилін протипоказаний при аденомі передміхурової залози, глаукомі, захворюваннях печінки і нирок.
Золофт (сертралін) – селективно інгібує зворотне захоплення серотоніну у нейронах. Застосовують при депресії, панічних розладах.
Побічні ефекти – втомлюваність, головний біль, безсоння, зниження або підвищення артеріального тиску, сухість у роті, тахікардія, порушення перистальтики кишечника.
Атипічні антидепресанти не впливають на зворотний нейрональний захват моноамінів, проявляють незначну вегетотропну дію, малотоксичні. Проявляють седативну дію. Міансерин блокує пресинаптичні альфа 2-адренорецептори в ЦНС, підвищує рівень норадреналіну в синаптичній щілині. Тривале застосування атипічних антидепресантів може викликати агранулоцитоз і апластичну анемію.
Рослинні антидепресанти – (гіперицин) підвищують зворотний захват серотоніну нейронами кори головного мозку.
НООТРОПНІ ЗАСОБИ
Ноотропні засоби – речовини, які активують діяльність вищих інтегральних функцій головного мозку. Це лікарські речовини метаболічної дії, які здатні активізувати пластичні процеси в ЦНС, покращують енергетичний статус нервових клітин, підвищують їх стійкість до впливів небажаних факторів різного походження, проявляють позитивний вплив на вищі психічні функції головного мозку.
Покращення психічної, розумової діяльності є основним ефектом даної групи лікарських речовин. Це проявляється при розумовій недостатності, зв’язаній із органічними пошкодженнями головного мозку. На вищу нервову систему та психіку здорових людей ноотропні засоби не впливають. В основі фармакотерапевтичної дії ноотропів є вплив на обмінні (енергетичні) процеси мозку. Ноотропні засоби імітують метаболічні ефекти гама-аміномасляної кислоти (ГАМК). Ноотропні засоби проявляють ефект при лікуванні розумової недостатності за умови тривалого застосування.
Класифікація ноотропних засобів:
1. Похідні піролідону – пірацетам (ноотропіл).
2. Похідні ГАМК – гамалон (аміналон), пантогам, фенібут, натрію оксибутират.
3. Похідні піридоксину – піридітол.
4. Похідні парахлорфенілоцтової кислоти – ацефен.
5. Цереброваскулярні засоби – ніцерголін, вінпоцетин, вінкамін.
6. Нейропептиди та їх аналоги – кортикотропін, вазопресин.
7. Антиоксиданти – іонол, токоферол та інші.
8. Препарати різних груп – етимізол, оротова кислота, загальнотонізуючі засоби.
Пірацетам (ноотропіл) – циклічне похідне ГАМК. Має стимулюючий вплив на розумову діяльність (мислення, навчання, пам’ять). Важливою властивістю пірацетаму є антигіпоксичний ефект. Пірацетам володіє протисудомною дією. Легко проникає крізь тканинні бар’єри.
Застосовують при розумовій недостатності, зв’язаній із хронічними судинними пошкодженнями та при дегенеративних пошкодженнях головного мозку (травми черепа, атеросклероз, старечий вік, алкоголізм).
Натрію оксибутират добре всмоктується у шлунково-кишковому тракті, проникає у ЦНС і проявляє седативну та центральну міорелаксуючу дію, у великих дозах може викликати сон і навіть наркоз, підсилює вплив наркотичних, снодійних і аналгезуючих засобів. Натрію оксибутират проявляє антигіпоксичну дію і підвищує стійкість організму, в тому числі тканин мозку, серця до кисневої нестачі. Проявляє протишокову активність. Натрію оксибутират переноситься хворими добре, не впливає суттєво на серцево-судинну систему, дихання, печінку і нирки.
Побічні ефекти можуть розвиватись при тривалому застосуванні у великих дозах – сприяє розвитку гіпокаліемії.
Пірідитол (енцефабол) за структурою є здвоєною молекулою піридоксину, який містить дисульфідний мостик (дисульфід піридоксину). Активує метаболічні процеси у ЦНС, сприяє прискоренню проникнення глюкози крізь гематоенцефалічний бар’єр, зменшує надлишок утворення молочної кислоти, підвищує стійкість тканин мозку до гіпоксії.
Застосовують при травматичних судинних енцефалопатіях, залишкових явищах після перенесених нейроінфекцій, порушенні кровопостачання мозку, церебральному атеросклерозі, затримці психічного розвитку.
Ацефен проявляє помірну стимулюючу дію на ЦНС, активізує обмінні процеси в головному мозку, покращує синаптичну передачу у гіпоталамічній ділянці мозку.
Застосовують при астенічних станах, психозах у старечому віці, травматичних та судинних захворюваннях головного мозку.
Аміналон (гамалон, ганеврин) – g-аміномасляна кислота (ГАМК), нейромедіатор, який забезпечує процеси гальмування в ЦНС. Аміналон здатний підвищувати центральний кровообіг і напруження кисню в тканинах мозку, проявляти помірну антигіпоксичну і протисудомну дію. Дещо понижує артеріальний тиск, особливо при наявності гіпертензії. Впливає також на обмін глюкози: при гіперглікемії понижує рівень цукру в крові, а при гіпоглікемії, навпаки, підвищує його.
Показання до примінення відповідають пірацетаму. Інколи застосовується в поєднанні з протиепілептичними засобами для лікування епілепсії, як і з антигіпертензивними препаратами для лікування гіпертонії. Призначається по 2-5 таблеток (0,5-
В процесі лікування можуть з’явитися диспепсичні розлади, порушення сну.
Церебролізин – гідролізат тканини мозку. Сприяє покращанню обміну речовин в нервових клітинах. Застосовується при захворюваннях, що супроводжуються порушенням функції ЦНС (енцефаліти, операції на головному мозку, психічні захворювання, які проявляються розсіяністю, ослабленням пам’яті), травмах головного мозку. Вводиться в м’язи по
1-2 мл 5 % розчину щоденно або через день; курс лікування 20-40 ін’єкцій.
Кавінтон (вінпоцетин) – етиловий ефір аповінкамінової кислоти. Напівсинтетичне похідне алколоїду девінкану, який міститься в барвінку (Vinca minoz L i Vinca erecta Rgl. Et Schmalth). Проявляючи прямий вплив на гладенькі м’язи, кавінтон тим самим розширює судини мозку, покращує кровообіг і постачання його киснем, а також сприяє засвоєння глюкози. Крім того, пригнічуючи активність фосфодіестерази, препарат сприяє накопичення в тканинах цАМФ, зменшує агреацію тромбоцитів. Він підвищує метаболіз норадренаміну і серотоніну в клітинах мозку, зменшує підвищену в’язкість крові тощо.
Ці властивості кавінтону забезпечують його високу ефективність при психічних і неврологічних порушеннях, зумовлених розладами мозкового кровообігу через перенесений інсульт, травму голови, наявність атеросклерозу, а також при розладах пам’яті, наявності запаморочення, афазії, вазовегетативних і клімактеричних розладах тощо. Кавінтон переноситься хворими добре. Лише після внутрішньовенних інфузій можливе пониження кров’яного тиску і тахікардія. Протипоказання: важка ішемія міокарда, аритмія, вагітність.
Ніцерголін (серміон)- синтетичний аналог алколоїдів маткових ріжків. Проявляє a-адреноблокуючу дію, спазмолітичну активність щодо кровоносних судин, особливо мозку. Тому застосовується при гострих і хронічних розладів мозкового кровообігу через атеросклероз, тромбоз судин мозку, як і розладів периферичного кроообігу, ішемічного ураження зорового нерва, дистрофії рогівки очей призначається по 1 таблетці (
Побічні реакції: гіпотензія запаморочення, шлунково-кишкові розлади, порушення сну, почервоніння шкіри лиця і верхньої половини тіла, шкірний свербіж тощо.
При гострих і хронічних порушеннях периферичного і мозкового кровообігу нерідко застосовується пентоксифілін.
Серед засобів які покращують пам’ять можна назвати деякі гормони, а саме: кортикотропін покращує короткотривалу пам’ять, а вазопресин покращує довготривалу пам’ять.
ЗАГАЛЬНОТОНІЗУЮЧІ ЗАCОБИ (АДАПТОГЕНИ)
Загальнотонізуючі засоби – речовини, які підвищують неспецифічну стійкість (опір) організму до різних несприятливих факторів (фізичного, хімічного, біологічного та психічного навантаження) при цьому організм краще адаптується до змін умов навколишнього середовища.
Механізм дії адаптогенів – підвищують загальний неспецифічний опір організму негативному (шкідливому) впливу факторів біологічної, фізичної та хімічної природи. Препарати вказаної групи створюють стан, завдяки якому організм краще адаптується до змін умов навколишнього середовища. Активізують синтез РНК і білків, внаслідок чого посилюються відновні процеси.
Загальнотонізуючі речовини (адаптогени), які діють за рахунок таких явищ:
а) селективної модуляції функціонування моно-амінергічних (дофамінергічних) структур, блокуючи КОМТ;
б) пригнічуючи перекисне окислення ліпідів шляхом реактивації не ферментної антиоксидантної системи;
в) захист від виснаження системи гіпофіз – кора наднирників;
До загальнотонізуючих речовин належать в основному препарати рослинного походження. Для отримання відповідного ефекту їх необхідно призначати тривало. Загальнотонізуючий ефект рослинних засобів характеризується низькою токсичністю, великою широтою терапевтичної дії. Загальнотонізуючі засоби не викликають пристрасті та лікарської залежності.
Суб’єктивна дія загальнотонізуючих засобів проявляється непомітно, поступово покращується самопочуття, підвищується працездатність. Сон, як правило не порушується. Покращується вуглеводний обмін (зменшується концентрація молочної кислоти у м’язах при інтенсивній праці, зберігаючи резерви глікогену, запобігається виснаження кори наднирників). Підвищується стійкість організму до несприятливих факторів (виснажувальна фізична та розумова праця, кисневе голодування, гострі інфекційні процеси).
До загальнотонізуючих засобів належать препарати женьшеню (Ginseng), елеутерококку (Eleutherococcus), лимоннику (Schizandra), левзеї (Leuzea), заманихи (Echinopanax), аралії (Aralia), родіоли рожевої – золотий корінь (Rodiola).
женьшень лимонник аралія
Препарати названих рослин містять алкалоїди, вітаміни, глікозиди, ефірні олії, сапоніни, макро- та мікроелементи, що очевидно і визначає їх неспецифічну стимулюючу дію на організм людини.
Пантокрин – рідкий екстракт неокостенілих рогів (пантів) марала або плямистого оленя. Проявляє тонізуючий вплив на ЦНС, серцевосудинний апарат, травний тракт і скелетні м’язи. Призначається всередину по 25-40 крапель або 1-2 таблетки 2-3 рази за півгодини до їди протягом 3-4 тижнів; під шкіру або в м’язи по 1-2 мл на день, 15-20 днів, повторними курсами через 10 днів.
Препарат застосовується як тонізуючий засіб при перевтомі, неврастенії, неврозах, астенічних станах після гострих інфекційних захворювань, при слабкості серцевого мяза, артеріальній гіпотензії, імпотенції тощо.
Пантокрин протипоказаний при значній гіпертензії, атеросклерозі, стенокардії, тяжкій формі нефриту.
Актопротектори – новий клас фармакологічних мало отруйних стимуляторів працездатності організму за умов гострого кисневого голодування, впливу високих температур. Нема нічого не звичного в тому, що під кінець робочого дня або тижня людина відчуває втому. В результаті тривалої праці, природно виснажуються енергетичні запаси організму, знижується працездатність як фізична, так і розумова. Ці спади особливо помітні, коли співпадають із стресовими ситуаціями або накладаються на такі небажані умови, як переохолодження, перегрівання. Основними поставниками енергії в організмі – глюкоза та глікоген. Особливо інтенсивно використовується глюкоза. Більш економно використовувати енергетичні запаси організму допомагає бемітил. Збільшують процеси окислення і фосфорилювання, змінюють поглинання кисню і виснаження катехоламінів при фізичних навантаженнях. Актопротектори не порушують функції серцево-судинної системи і зовнішнього дихання, прискорюють процес навчання і консолідацію звичок, що сприяє кращому формуванню слідів довготривалої пам’яті.
Актопротектори підвищують функції органів і систем. Подібний ефект може бути досягнутий як за допомогою стимуляторів, так і засобів тонізуючої дії. Останні здатні активізувати захисні сили організму, і тим самим вони підвищують резистентність організму до екстремальних агентів. Під впливом актопротекторів відбувається підсилення синтезу білків, активуються антиоксидантні системи.
Таким чином, внаслідок адаптаційних перетворень, які відбуваються на різних рівнях біологічної організації, формується стан неспецифічної підвищеної опірності організму до різних екстремальних факторів.
Завдяки наявності високої відновлювальної активності актопротектори знаходять широке використання для підсилення фізичної та розумової працездатності, прискорення різних реабілітаційних процесів після захворювань і травм.
Бемітил – належить до актопротекторів, які володіють психоенергетичною і антигіпоксичною активністю. Бемітил – актопротектор – “захисник діяльності”. Основна властивість актопротекторів – збереження працездатності, підвищення уваги, закріплення довготривалої пам’яті. Крім того, під впливом бемітилу організм переключається на “запасні шляхи” вироблення енергії – розщеплення жирів.
Значно знижує працездатність, як відомо, молочна кислота, яка накопичується в організмі в процесі життєдіяльності, і перш за все фізичної праці. А бемітил сприяє тому, щоб кислоти утворювалось менше, і направляє більшу її частину, навпаки, на продукцію енергії.
Бемітил володіє м’яким психостимулюючим ефектом, застосовується в психіатрії для лікування неврозів, неврастеній. У хворих шизофренією виникають астенічні стани, прийом бемітилу підвищує рівень побуджень, фізичну та психічну активність, увагу.
Основним фармакологічним ефектом є підвищення стійкості організму до гіпоксії, збереження і відновлення працездатності при виконанні фізичних навантажень. На відміну від психостимуляторів, актопротектори не викликають психомоторного збудження. Максимальний ефект розвивається при прийомі препарату через 1 – 2 години. У шлунково-кишковому тракті всмоктується добре. Препарат знижує температуру тіла і потребу організму в кисні.
Застосовують при астенічних розладах, неврозоподібних станах, при порушеннях кровопостачання мозку, черепно-мозкових травмах, зниженні працездатності у зв’язку з дією небажаних факторів.
Список рекомендованої літератури
1. Скакун М.П., Посохова К.А. Фармакологія. Підручник. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2003. – 740 с.
2. Чекман І.С., Горчакова Н.О., Казак Л.І. Фармакологія. Підручник для студентів медичних факультетів. Видання 2-ге – Вінниця: Нова книга, 2011. – 784 с.
3. Харкевич Д.А. Фармакология. Учебник для студентов высших медицинских учебных заведений. – Москва, 2006 – 670 с.
1. http://www.youtube.com/watch?v=d_-4QhO0hjY&feature=related
2. http://www.youtube.com/watch?v=xSUAsdBgh70&feature=related
3. http://www.youtube.com/watch?v=dBW9ZZGPQc8&feature=related
4. http://www.youtube.com/watch?v=u5dqemGc558&feature=related
5. http://www.youtube.com/watch?v=gk3mNOy__aM&feature=fvw
6. http://www.youtube.com/watch?v=ITkBMqwb-0Q&feature=related
7. http://www.youtube.com/watch?v=uaESK4ohM-I&feature=related
8. http://www.youtube.com/watch?v=KIjOZq_AUeE&feature=fvw
9. http://www.youtube.com/watch?v=AqJhWG1aSVQ&feature=channel
