Антидепресанти
Антидепресанти – це лікарські засоби, які здатні усувати прояви депресії, тобто такого психічного розладу, який характеризується пригніченим настроєм, відчуттям туги, страху, байдужості, безнадійності тощо. Ці прояви депресії часто поєднуються з розладами мислення, соматовегетативними порушеннями. Зустрічаються майже при всіх психічних захворюваннях. Представляють суіцидну загрозу, нерідко є основою розвитку наркоманій. Депресії відносяться до дуже поширених афективних синдромів.
Існуючі антидепресантні засоби, в залежності від хімічної будови і механізму дії, складають не менш 8 окремих фармакологічних груп. Це зокрема:
1) інгібітори МАО,
2) трициклічні антидепресанти (інгібітори зворотнього захвату норадреналіну і серотоніну),
3) селективні інгібітори зворотнього захвату тільки серотоніну,
4) селективні інгібітори зворотнього захвату норадреналіну,
5) інгібітори зворотнього захвату катехоламінів,
6) 2a-антагоніст серотоніну – інгібітор зворотнього захвату серотоніну,
7) 2a-антагоніст серотоніну та інгібітор зворотнього захвату серотоніну- норадреналіну і
8) a2-адренергічні антагоністи.
Запропоновано також ряд інших класифікацій цих засобів. Зокрема, препарати, які мають найбільше практичне значення, можуть бути представлені двома групами антидепресантів. По-перше, це засоби, які пригнічують нейрональний захват моноамінів у головному мозку. Серед них самостійне значення має підгрупа засобів невибіркової дії, тобто тих, які блокують нейрональний захват і серотоніну і норадреналіну (трициклічні антидепресанти), зокрема імізин, амітриптилін, азафен тощо. Самостійне значення мають також антидепресанти вибіркової дії, тобто такі, які блокують нейрональний захват лише або серотоніну (флуоксетин), або лише норадреналіну (мапротилін). По-друге, це інгібітори МАО невибіркової дії, зокрема такі, які інгібують МАО-А і МАО-В (ніаланід, трансамін) і вибіркової дії, бо пригнічують лише МАО-А (піразидол).
Трициклічні антидепресанти по хімічній будові нагадують препарати фенотіазинового ряду і спочатку, як і вони, використовувались в якості антигістамінних, потім антипсихотичних засобів. Більшість трициклічних препаратів всмоктується в ШКТ не повністю. Через значне зв’язування з білками крові і високу ліпоїдотропність створюється досить великий об’єм їх розподілу. Метаболізуються трициклічні антидепресанти в печінці шляхом гідроксилювання і кон’югації до глюкуронідів, що призводить до трансформації трициклічного ядра і деметилювання аліфатичного бокового ланцюга. Деякі з отриманих метаболітів зберігають антидепресивну активність, тому можуть використовуватись як самостійні препарати.
The serotonin pathways in panic disorder
Імізин (Іміпрамін) – один із перших препаратів, антидепресантної дії. Крім того, він викликає помірний седативний ефект, а при відповідних умовах, навпаки, психостимулюючу дію, яка проявляється деяким збудженням, ейфорією, безсонням тощо.
Крім пригнічуючого впливу на нейрональне захоплення серотоніну і норадреналіну імізин проявляє центральну М-холінолітичну дію і пригнічує гістамінові Н2-рецептори. Мабуть ці властивості препарату, особливо його здатність проявляти нейрональне захоплення серотоніну і таким чином активізувати серотонінергічні процеси, відіграють провідну роль в антидепресивній дії. Через це зростає гальмівний вплив серотоніну на лімбічну систему. Крім того, для імізину характерні також властивості проявляти деякий периферичний М-холінолітичний, a1-адреноблокуючий, протигістамінний і папавериноподібний вплив. Вважають, що ці сторони дії проявляються у вигляді переважно негативних ефектів.
Імізин в ШКТ всмоктується добре. Метаболізується шляхом гідроксилювання і деметилювання. Деякі з метаболітів, зокрема дезіпрамін і нортриптилін, зберігають антидепресивні властивості в досить високій мірі, тому вони використовуються як самостійні антидепресивні препарати.
Близьким до імізину, по хімічній будові і фармакологічних властивостях, є трициклічний антидепресант амітриптилін (триптизол, дамилена малеінат). Як і імізин проявляє антидепресивну і психодепресивну дію, навіть в дещо більшій мірі. Він позбавлений психостимулюючих властивостей, тому не викликає ні збудження, ні безсоння. Застосовується головним чином при ендогенних депресіях. Особливо ефективний при тривожно-депресивних станах. Він зменшує тривогу, ажитацію і власне депресивні прояви.
Призначається амітриптилін перорально, внутрішньом’язево і внутрішньовенно. Лікування хворих починається з перорального прийому по 0,05-0,075 г (2-3 таблетки) на день з наступним збільшенням дози до 0,15-0,25 г і більше в 3-4 прийоми на добу. Після досягнення стійкого терапевтичного ефекту її поступово зменшують до підтримуючої. У випадку дуже важкої депресії лікування починають з парентерального введення амітриптиліну по 1-2 мл 1 % розчину 3-4 рази на день. З покращанням стану хворих переходять на пероральне лікування. Терапевтичний ефект починає проявлятися не раніше ніж через 10-14 діб від початку лікування.
Амітриптилін має також М-холінолітичні і протигістамінні властивості, тому може викликати характерні для атропіну негативні реакції (сухість в роті, розширення зіниць, параліч акомодації, затримку сечовиділення). Цей препарат може бути причиною запаморочення, сонливості, тремору рук, парестезії, аритмії серця, а також алергічних реакцій.
Амітритилін протипоказаний при глаукомі, гіпертрофії простати, атонії сечового міхура. Як і імізин, не використовується в комбінації з інгібіторами МАО.
На відміну від імізину і амітриптиліну азафен не має холінолітичних і кардіотоксичних властивостей. Він не порушує сну, тому добре переноситься хворими і може використовуватися в амбулаторних умовах.
Лише в окремих хворих в процесі лікування азафеном можуть з’явитись запаморочення, нудота, блювання. Ці негативні прояви швидко зникають після зменшення дози препарату.
Подібно до інших трициклічних антидепресантів азафен не слід комбінувати з інгібіторами МАО.
В медичній практиці застосовуються також антидепресанти з вибірковою дією на зворотнє захоплення серотоніну чи норадреналіну. Зокрема, пригнічує нейрональне захоплення серотоніну, в незначній мірі норадреналіну і дофаміну флуоксетин (портал, продел) – препарат з високою антидепресивною активністю. Цей ефект відповідає ефективності трициклічних антидепресантів. Подібно до них дія флуоксетину настає поступово, упродовж 1-4 тижнів. Він не має седативних властивостей, може проявляти психостимулюючу дію, не блокує ні холіно-, ні адренорецепторів. Не впливає на серцево-судинну систему, не сприяє збільшенню маси тіла хворих.
Флуоксетин абсорбується в ШКТ добре. Максимального рівня концентрація в плазмі крові створюється через 4-8 год після перорального прийому. Метаболізується в печінці. Один із його метаболітів, зокрема норфлуоксетин, зберігає антидепресивні властивості. Виводиться із організму нирками протягом одного тижня. Інші фармакокінетичні параметри флуоксетину представленні в таблиці.
Застосовується флуоксетин для лікування хворих на різні види депресій, особливо тих, які супроводжуються страхом. Ефективний і при депресіях, резистентних до інших антидепресантів
Через низьку токсичність препарат переноситься хворими добре. У деяких з них може втрачатися апетит, появитися нудота, блювання, дтатівливість, головний біль, безсоння, висипання на шкірі. Його не слід поєднувати з невибірковими інгібіторами МАО, як і з фуразолідоном, прокарбазином через небезпеку розвитку так званого серотонінового синдрому. Він виникає у зв’язку з накопиченням в серотонінергічних структурах головного мозку значної кількості серотоніну. Проявляється цей синдром спутаністю свідомості, гіпоманіакальним станом, діареєю, а також такими небезпечними для життя ускладненнями як м’язева ригідність, гіпертермія і серцево-судинний колапс. Тому інтервал між прийомами флуоксетину і інгібіторами МАО не повинен бути менше 2 тижнів.
Мапротилін (людіоміл) – засіб, який також пригнічує зворотній захват моноамінів, особливо норадреналіну, тому проявляє антидепресивну дію, підсилює пресорний ефект норадреналіну і адреналіну, помірно гальмує М-холінорецептори, проявляє седативну дію. На активність МАО не впливає. Застосовується при різних формах депресії, зокрема реактивних, невротичних, інволюційних тощо, які супроводжуються страхом, дратівливістю. Лікування починають з перорального прийому мапротиліну по 0,05 г 3 рази на день з поступовим збільшенням добової дози до 0,3 г. При важкому перебігу захворювання показано внутрішньовенне уведення препарату по 2-4 мл 1,25 % розчину на день, згодом навіть 10-12 мл.
Побічні реакції препарату зумовлені його холінолітичними властивостями. Це сухість в роті, закрепи, затримка сечовиділення, параліч акомодації, тахікардія. Можливі алергічні прояви. Мапротилін протипоказаний при аденомі передміхурової залози, глаукомі, захворюваннях печінки і нирок.
Як уже вказувалось, антидепресивні властивості притаманні також метаболіту імізину дезипраміну. На відміну від нього, дезіп, рамін пригнічує нейрональний захват переважно норадреналіну, як і макротилін. Він в меншій мірі, ніж імізин, проявляє седативну і атропіноподібну дію.
Антидепресанти, які є не вибірковими інгібіторами МАО, через високу токсичність застосовуються в медичній практиці відносно рідко. Більш перспективні засоби вибіркової дії на МАО-А, бо вони менш токсичні.
Інгібіторам МАО, крім антидепресивної дії, притаманні психостимулюючі властивості. Вони викликають ейфорію, збудження, безсоння. Крім того, ці препарати усувають седативну і гіпотензивну дію резерпіну, але різко індукують пресорний ефект симпатоміметичних засобів, зокрема фенаміну, ефедрину, тираміну як лікувальних середників, так і тих речовин, які містяться в харчових продуктах, наприклад, тираміну в сирі. Такі речовини сприяють викиданню в синаптичну щілину значної кількості норадреналіну, особливо на фоні дії інгібіторів МАО. Це може проявитися гіпертензивним кризом.
В свій час в якості антидепресантів було запропоновано багато гідразинових похідних. Але через високу токсичність тепер вони не застосовуються, за виключенням ніаламіду (ніамід). Як інгібітор МАО першого покоління він відноситься до невибіркових і незворотніх препаратів. Виявився ефективним при тих депресіях, які супроводжуються в’ялістю, загальмованістю, безініціативністю, зокрема при інволюційних і невротичних депресіях. Для лікування таких форм депресій ніаламід призначається перорально по 0,05-0,075 г на добу з наступним збільшенням дози до 0,2-0,35 г. Терапевтичний ефект починає проявлятися через 7-14 днів. Курс лікування може продовжуватися до 1-6 міс, після чого дозу препарату зменшують.
Для попередження появи тирамінового синдрому під час лікування ніаламідом слід виключити із харчового раціону такі продукти, як сир, вершки, кофе, пиво, вино, копченості, бо вони містять значну кількість тираміну, фенілетиламіну і інших судиннозвужуючих амінів. Не можна комбінувати ніаламід з іншими антидепресантами. З обережністю поєднується він з барбітуратами, анальгетиками, місцевими анестетиками, гіпотензивними і іншими засобами, бо потенціює їх дію.
До негідразидових антидепресантів відноситься трипсамін. Це активний зворотній інгібітор МАО. Його фармакодинаміка подібна до інших інгібіторів МАО. На відміну від них, проявляє також симпатоміметичну дію, хоча слабо виражену.
В останні роки з’явились інгібітори МАО нового покоління, які зворотньо пригнічують переважно фермент МАО-А, зокрема піразидол (пірліндол). Він відноситься до чотирициклічних сполук. Проявляє виражену антидепресивну дію, яка поєднується з регулюючим впливом на ЦНС: у хворих з апатичними, анергічними депресіями препарат викликає стимулюючий ефект, а з ажиотажними станами – седативний. Поряд з цим у хворих покращується пам’ять і пізнавальні можливості (ноотропна дія).
В механізмі таких ефектів піразидолу провідну роль відіграє його вплив на обмін в головному мозку нейромедіаторних моноамінів. Це здійснюється за рахунок пригнічення активності МАО, особливо типу МАО-А. Причому пригнічення дезамінування моноамінів піразидолом здійснюється в неоднаковій мірі: досить різко – серотоніну, менше – норадреналіну, ще слабше – тираміну. Крім того, цей препарат частково інгібує зворотнє захоплення моноамінів, в результаті чого вміст їх в синаптичних структурах мозку зростає, що проявляється в значній активації процесів передачі збудження як в норадренергічних, так і серотонінергічних синаптичних структурах.
Завдяки таким властивостям піразидол застосовується при депресіях різноманітного походження. Це, перш за все, депресії у хворих на маніакально-депресивний психоз, шизофренію з афективними розладами і інволюційний психоз. Його використовують також при депресіях з психомоторною загальмованістю, тривожно-депресивними і тревожно-маячними проявами, зокрема у хворих на алкоголізм і ін. Терапевтичний ефект звичайно проявляється через 7-14 днів. Лікування починається з перорального прийому піразидолу по 0,05-0,075 г на день з наступним підвищенням дози до 0,15-0,3 г/день.
Психостимулюючі засоби
Психостимулятори – це лікарські препарати, під впливом яких вибірково стимулюється психічна діяльність і покращується розумова і фізична працездатність, поліпшується настрій і зменшується відчуття втоми, голоду і спраги, зникають сонливість і негативні емоційні переживання.
Упродовж декількох десятиліть класичним психостимулятором вважався фенамін. Це препарат, який по хімічній структурі близький до структури адреналіну і норадреналіну.
До психостимуляторів відносяться також похідні піперидину – піридрол і меридил. Вони досить активні, особливо піридрол, не впливають на периферичні адренорецептори, тому не порушують діяльність серцево-судиннуої системи.
Сіднокарб (мезокарб) – найпотужніший сучасний психостимулюючий засіб. В порівнянні з фенаміном він менш токсичний і позбавлений симпатоміметичних властивостей. Його стимулюючий вплив на ЦНС розвивається поступово, триває довше фенаміну, не супроводжується руховим збудженням і ейфорією, тому до нього не розвивається лікарська залежність. По закінченні психостимулюючого ефекту не появляється слабість і сонливість.
До психостимулюючих засобів відносяться також алколоїди групи кофеїна, зокрема кофеїн, теобромін, теофілін. Містяться вони в листях чаю, зернах кофе, плодах какао, горіхах коли і в деяких інших рослинах, про стимулюючі властивості яких відомо дуже давно. Так напій з чаю використовуються людьми біля 5 тис. років.
Основний шлях дії кофеїну: блокування аденозинових рецепторів у головному мозку. Для порівняння кофеїн та аденозин зображені поруч
При тривалому приміненні кофеїну зростає утворення нових аденозинових рецепторів у нервових клітинах, тому дія кофеїна на ЦНС поступово зменшується. В таких умовах раптова відміна кофеїну сприяє дії аденозину, що проявляється підсиленням процесу гальмування, з явищами втоми, сонливості, депресії тощо.
Здатність кофеїну та інших психостимуляторів активувати психічну і рухову діяльність використовується при так званих субдепресіях, що супроводжують неврози. Усунути патологічну депресію, яка спостерігається при психічних захворюваннях, вони не можуть.
Аналептична дія кофеїну проявляється в стимуляції дихання і кровообігу. Спостерігається збільшення частоти і об’єму дихальних рухів, що призводить до покращання газообміну в легенях. Цей ефект є наслідком підвищення чутливості дихального центру до вуглекислоти, як до ендогенного стимулятора цього центру. Кофеїн стимулює також судинно-руховий центр, що призводить до звуження периферичних кровоносних судин, підвищення артеріального тиску, покращання ниркового кровообігу.
Дія кофеїну на серцево-судинну систему складається з центрального і периферичного компонентів. Так, під впливом препарату збуджуються ядра блукаючого нерва (центральна дія), що спричинює брадикардію. Прямий вплив кофеїну на серце (периферична дія) проявляється зростанням сили і частоти його скорочень. Сумарний ефект залежатиме від того, який компонент переважає. Збільшення тонусу судиннорухового центру довгастого мозку під впливом кофеїну (центральна дія) супроводжується звуженням периферичних судин і підвищенням артеріального тиску. Пряма дія на судини (периферичний компонент) призводить до їх розширення, особливо судин скелетних м’язів, серця, головного мозку і нирок. Сумарний ефект, знову ж таки, залежатиме від переважання того чи іншого компоненту. Разом з тим, в умовах патології, яка супроводжується різким зниженням артеріального тиску, зокрема при шокових, колаптоїдних станах центральний вплив кофеїну на судини переважає. Це призводить до зростання артеріального тиску. У здорової людини, не дивлячись на переважання прямого впливу препарату на судини, артеріальний тиск не знижується завдяки підсиленій роботі серця.
Ноотропні засоби
Ноотропні (грец. noos – мислення, tropos – спорідненість) засоби – це такі лікарські препарати, які активують вищу інтегративну діяльність мозку, покращують мислення, пам’ять, здатність до навчання. На відміну від інших психотропних речовин, вони не викликають психостимулюючі або седативні ефекти, не підвищують фізичну працездатність, не впливають на емоційний стан людини. Позитивний вплив ноотропних засобів на вищу нервову діяльність проявляється лише при тривалому їх застосуванні (2-5 міс).
Ці засоби впливають на обмінні процеси в головному мозку. Вони активують синтез білків і нуклеїнових кислот, покращують засвоєння глюкози нервовими клітинами. Це сприяє стійкості мозку до гіпоксії (антигіпоксична дія) і до дії токсичних речовин. Важливою особливістю ноотропних речовин є також здатність підвищувати мозковий кровотік і напругу кисню в тканинах мозку. Їм притаманні протисудомні властивості.
Пірацетам (ноотропіл) – один із основних ноотропних засобів. Він є циклічним похідним ГАМК. Добре всмоктується в кишечнику. Легко проникає через клітинні мембрани, гематоенцефалічний і плацентарний бар’єри. Не метаболізується в печінці, тому виділяється нирками в незміненому стані.
Застосовується пірацетам переважно при всіх тих формах розумової недостатності, які розвиваються на фоні хронічних і дистрофічних уражень головного мозку, зокрема при недоумстві, зумовленим атеросклерозом, алкоголізмом, черепномозковою травмою, у людей похилого віку і у розумово відсталих дітей. Призначається всередину по 0,4 г 3-6 разів на добу; при тяжкому стані хворого – у м’язи або у вену 2-6 г на добу у вигляді 20 % розчину.
Аміналон (гамалон, ганеврин) – g-аміномасляна кислота (ГАМК), нейромедіатор, який забезпечує процеси гальмування в ЦНС. Аміналон здатний підвищувати центральний кровообіг і напруження кисню в тканинах мозку, проявляти помірну антигіпоксичну і протисудомну дію. Дещо понижує артеріальний тиск, особливо при наявності гіпертензії. Впливає також на обмін глюкози: при гіперглікемії понижує рівень цукру в крові, а при гіпоглікемії, навпаки, підвищує його.
Показання до примінення відповідають пірацетаму. Інколи застосовується в поєднанні з протиепілептичними засобами для лікування епілепсії, як і з антигіпертензивними препаратами для лікування гіпертонії. Призначається по 2-5 таблеток (0,5-1,25 г) 3 рази на день до прийому їжі, протягом декількох місяців.
Церебролізин – гідролізат тканини мозку. Сприяє покращанню обміну речовин в нервових клітинах. Застосовується при захворюваннях, що супроводжуються порушенням функції ЦНС (енцефаліти, операції на головному мозку, психічні захворювання, які проявляються розсіяністю, ослабленням пам’яті), травмах головного мозку. Вводиться в м’язи по 1-2 мл 5 % розчину щоденно або через день; курс лікування 20-40 ін’єкцій.
Кавінтон (вінпоцетин) – етиловий ефір аповінкамінової кислоти. Напівсинтетичне похідне алколоїду девінкану, який міститься в барвінку (Vinca minoz L i Vinca erecta Rgl. Et Schmalth). Проявляючи прямий вплив на гладенькі м’язи, кавінтон тим самим розширює судини мозку, покращує кровообіг і постачання його киснем, а також сприяє засвоєння глюкози. Крім того, пригнічуючи активність фосфодіестерази, препарат сприяє накопичення в тканинах цАМФ, зменшує агреацію тромбоцитів. Він підвищує метаболіз норадренаміну і серотоніну в клітинах мозку, зменшує підвищену в’язкість крові тощо.
Ці властивості кавінтону забезпечують його високу ефективність при психічних і неврологічних порушеннях, зумовлених розладами мозкового кровообігу через перенесений інсульт, травму голови, наявність атеросклерозу, а також при розладах пам’яті, наявності запаморочення, афазії, вазовегетативних і клімактеричних розладах тощо. Кавінтон переноситься хворими добре. Лише після внутрішньовенних інфузій можливе пониження кров’яного тиску і тахікардія. Протипоказання: важка ішемія міокарда, аритмія, вагітність.
Ніцерголін (серміон)- синтетичний аналог алколоїдів маткових ріжків. Проявляє a-адреноблокуючу дію, спазмолітичну активність щодо кровоносних судин, особливо мозку. Тому застосовується при гострих і хронічних розладів мозкового кровообігу через атеросклероз, тромбоз судин мозку, як і розладів периферичного кроообігу, ішемічного ураження зорового нерва, дистрофії рогівки очей призначається по 1 таблетці (0,01 г) 3 рази на день перед їдою 2-3 міс і більше.
Загальнотонізуючі засоби
Загальностимулюючі, або загальнотонізуючі, засоби – це препарати, які при тривалому застосуванні проявляють тонізуючу дію на ЦНС і функції організму в цілому, підвищують працездатність і поліпшують самопочуття хворих. Вони збільшують витривалість при фізичних і психічних навантаженнях, сприяють адаптації організму до постійних змін довкілля.
До загальнотонізуючих засобів належать препарати рослинного і тваринного походження, зокрема женьшеню, лимонника, елеутерокока, родіоли рожевої, аралії, левзеї, пантокрин тощо.
Настойка женьшеню – прозора рідина жовтуватого кольору. Містить комплекс біологічно активних речовин женьшеню, зокрема сапонінові глікозиди-панаксазиди (гінсенозиди), ефірні олії, атирол, пептиди, вітаміни і мінерали. Проявляє стимулюючий вплив на ЦНС (мабуть за рахунок гінсенозидів), підвищує розумову і фізичну працездатність. Регулює діяльність залоз внутрішньої секреції, дещо понижує артеріальний тиск, рівень холестерину і глюкози в сироватці крові. Застосовується всередину по 15-25 крапель за 30-40 хв до їди, 2-3 рази на день, курсами по 30-40 днів як тонізуючий і стимулюючий засіб при астенії, перевтомі, неврастенії, після перенесених інфекційних і виснажливих захворювань. Препарат ефективний при ослабленій статевій функції. Його не можна призначати при гіпертонічній хворобі, підвищеній збудливості, безсонні, гострих інфекційних захворюваннях. Як і інші тонізуючі засоби, не призначають у другій половині дня. Препарат проявляє максимальну дію восени і зимою. Може викликти тахікардію, нудоту, блювання і головний біль, а також безсоння.
Настойка лимоннику – також досить ефективний загальнотонізуючий засіб. Проявляє дію за рахунок скидандрину і схизандролу, гліцеридів лінолевої і олеінової кислот і інших біологічно активних речовин. Збуджує ЦНС, про що свідчить зокрема підсилення позитивних умовних рефлексів тонізує серцево-судинну систему, покращує функцію дихання. Підвищує працездатність при розумовій і фізичній втомі.
Завдячуючи цим властивостям препарати лимонника виявились ефективними при астенічних і астенодепресивних станах, психастенії, реактивній депресії, які супроводжуються швидкою стомленістю, зниженням працездатності, дразливістю, в’ялістю тощо. Настойка лимонника призначається по 20-25 крапель 2-3 рази на день.
Препарати лимонника протипоказані при нервовому збудженні, безсонні, гіпертонічній хворобі, порушеннях серцевої діяльності.
Пантокрин – рідкий екстракт неокостенілих рогів (пантів) марала або плямистого оленя. Проявляє тонізуючий вплив на ЦНС, серцевосудинний апарат, травний тракт і скелетні м’язи. Призначається всередину по 25-40 крапель або 1-2 таблетки 2-3 рази за півгодини до їди протягом 3-4 тижнів; під шкіру або в м’язи по 1-2 мл на день, 15-20 днів, повторними курсами через 10 днів.
Препарат застосовується як тонізуючий засіб при перевтомі, неврастенії, неврозах, астенічних станах після гострих інфекційних захворювань, при слабкості серцевого м’яза, артеріальній гіпотензії, імпотенції тощо.
Аналептичні засоби
Аналептики (грец. аnalepticos – відновлення, оживлення) – це засоби, які в терапевтичних дозах відновлюють ослаблену функцію життєво важливих центрів довгастого мозку, тобто дихального і судиннорухового. Тонізуюча дія на дихальний центр проявляється поглибленням і прискоренням дихальних рухів, підвищенням чутливості його до вуглекислоти.
Збудження судиннорухового центру призводить до звуження кровоносних судин, особливо органів черевної порожнини, і до підвищення артеріального тиску. Під впливом аналептичних засобів зростає споживання кисню головним мозком та іншими органами, відновлюється обмін речовин, покращується діяльність мозку.
Крім того, аналептичні засоби можуть збуджувати й інші відділи ЦНС, а в токсичних дозах викликати судоми. Причому судоми, що виникають внаслідок збудження головного мозку, мають клонічний характер (викликані бемегридом, камфорою, кордіаміном), а спинного мозку – тетанічний характер (викликані стрихніном).
За характером впливу на ЦНС аналептики є антагоністами наркозних засобів. Але відновити тонус життєво важливих центрів мозку при передозуванні засобів пригнічуючої дії можна лише за умови використання аналептиків у дозах, які в декілька разів перевищують середньотерапевтичні. Однак при важкому пригніченні ЦНС наркозними чи снодійними засобами це може поглибити гіпоксію головного мозку і спровокувати судоми. Особливо небезпечним у цьому відношенні є бемегрид. Судоми виникають через полегшення міжнейронної передачі нервових імпульсів, вкорочення циклу відновлення потенціалів, ірадіації збудження тощо.
До аналептиків належать кофеїн, камфора, кордіамін, сульфокамфокаїн, бемегрид тощо.
Кордіамін – 25 % розчин діетиламіду нікотинової кислоти. За фармакологічними властивостями кордіамін близький до камфори, тому застосовується як аналептичний засіб при пригніченні дихання і кровообігу. Під шкіру, в м’язи й у вену вводять дорослим по 1-2 мл 2-3 рази на добу, а всередину – по 20-40 крапель на прийом. Підшкірні і внутрішньом’язові ін’єкції препарату болючі.
Бемегрид – активний антагоніст хімічних речовин, що пригнічують дихання і кровообіг, особливо барбітуратів і засобів для наркозу. Разом з тим численні клінічні спостереження свідчать, що застосування бемегриду при гострому отруєнні барбітуратами спричинює погіршення стану хворих і збільшує відсоток загиблих людей. Це зумовлено поглибленням гіпоксії головного мозку з розвитком судом. Тому при отруєнні барбітуратами та іншими засобами пригнічуючої дії лікувальні заходи в основному спрямовуються на підтримання життєво важливих функцій і на прискорення виведення отрути з організму.
Камфора – білі кристалічні кусочки або безколірний кристалічний порошок. Має сильний характерний запах і своєрідний смак.
При нанесенні на шкіру препарати камфори проявляють подразнювальну дію. Вона супроводжується розширенням судин, відчуттям тепла і печії, а також зменшенням болю. У зв’язку з цим спиртовий та олійний розчини камфори використовуються зовнішньо для зменшення суглобового, м’язового і невралгічного болю, для профілактики пролежнів.
Підшкірне введення олійного розчину камфори викликає типовий аналептичний ефект. Завдяки безпосередньому впливу на дихальний і судинноруховий центри спостерігається стимуляція дихання і кровообігу. Крім того, цей препарат стимулює серцеву діяльність, що супроводжується збільшенням поглинання кисню серцевим м’язом. Проявляє також слабкий відхаркувальний ефект, тому що частково виділяється бронхіальними залозами, подразнюючи їх.
