09 Серцеві глікозиди та сечогінні засоби

Засоби, що впливають на серцево-судинну систему

 

До серцево-судинних відносять велику групу лікарських засобів, що впливають на функції серця й судин:

1.Кардіотонічні засоби.

2.Антигіпертензивні засоби.

3.Гіпертензивні засоби.

4.Протиатеросклеротичні (гіполіпідемічні) засоби.

5.Засоби для лікування хворих на іше­мічну хворобу серця.

6.Протиаритмічні засоби.

7.Засоби, що регулюють мозковий кро­oвообіг.

КАРДІОТОНІЧНІ ЗАСОБИ

Кардіотонічними називають лікарські засоби, що підвищують скоротливу здат­ність міокарда і сприяють нормалізації функцій серця. Кардіотонічні засоби поді­ляють на непрямі (судинорозширюваль­ні) та прямі.

Непрямі кардіотонічні лікарські засо­би розширюють артеріальні, венозні суди­ни, зменшуючи приплив крові до серця, а отже, перед- або післянавантаження на міокард. До цієї групи належать судино­розширювальні засоби.

Серед прямих кардіотонічних лікарсь­ких засобів виділяють глікозидні (стероїд­ні) — серцеві глікозиди і неглікозидні (нестероїдні).

СЕРЦЕВІ ГЛІКОЗИДИ

Серцеві глікозиди (глікозидні, стероїд­ні кардіотонічні засоби) — це складні безазотні речовини рослинного походження, які мають вибіркову пряму кардіотоніч­ну дію. Стероїдні кардіотонічні речовини виділено також із шкіри амфібій. У клініч­ній практиці застосовують також напівсин­тетичні серцеві глікозиди (метилазид, ацетилдигоксин та ін.).

У народній медицині рослини, які вміщують серцеві глікозиди, відомі з давніх часів. Напер­стянку як лікарську рослину в Росії почали ви­рощувати з 1790 р. В Україні її культивують у Полтавській області, Карпатах.

Наперстянка пурпурова Digitalis purpurea

Лікувальні вла­стивості наперстянки були описані англійським лікарем і ботаніком В.Уайтерингом у 1785 p., пізніше російським лікарем С. А. Рейхом.

У 1865 р. В. І.Пелікан уперше встановив специфіч­ну дію на серце строфанту.

Строфант Strophanthus gratus

Ця рослина була відома в Африці з давніх часів, її використову­вали як отруту для стріл.

Конвалія і горицвіт були відомі ще скіфським племенам, широко ви­користовувались для лікування за часів Київсь­кої Русі.

Російський лікар Н. А. Бубнов 1880 р. ви­вчив властивості трави горицвіту в експеримен­тальній лабораторії клініки С. П. Боткіна.

Горицвіт весняний Adonis vernalis

У тій самій клініці у 1881 р. Н. П. Богоявленський досліджував фармакологічні властивості кон­валії. Ще раніше Ф. І. Іноземцев почав викори­стовувати конвалію як серцевий і заспокійливий засіб. Механізм дії та особливості її клінічного застосування вивчали С. В. Анічков, В. В. Закусов, Б. Є. Вотчал.

У 1910 p. M. Д. Стражеско на підставі експе­риментальних досліджень та клінічних спостере­жень обґрунтував можливість внутрішньовенних ін’єкцій строфантину. Дослідження фармакодинаміки серцевих глікозидів займались також О. І. Черкес, В. І. Сила, Н. М. Дмитрієва та інші вчені.

Серцеві глікозиди містяться в багатьох рослинах. Головними з них вважають на­перстянку пурпурну, шерстисту (Digitalis purpureajanata), строфант (Strophanthus kombe, Strophanthus gratus), конвалію (Convallaria majalis), горицвіт весняний (Adonis vernalis).

Класифікація. За походженням серцеві глікозиди поділяють на препарати груп: наперстянки (дигітоксин, дигоксин, целанід, метилазид та ін.); строфанту (строфантин); горицвіту (адонізид, настій трави горицвіту). У свіжих рослинах міс­тяться первинні (генуїнні) глікозиди. Вони нестійкі, швидко гідролізуються з утворенням вторинних глікозидів, які мають фармакологічну активність.

Серцеві глікозиди містяться в різних частинах рослин: у наперстянці — пере­важно в листі, у строфанту — в насінні, у конвалії — в траві. У медичній практиці застосовують чисті серцеві глікозиди, га­ленові (порошки, настої, екстракти) та неогаленові (корглікон) препарати.

Стандартизацію серцевих глікозидів (визначення активності) можна проводи­ти хімічним шляхом за кількістю того чи іншого глікозиду в частинах рослин. Про­те цей метод є складним і застосовується рідко. Стандартизацію проводять пере­важно біологічним шляхом на жабах, кіш­ках, голубах. В основу біологічної стандар­тизації серцевих глікозидів покладено їхню властивість у токсичних дозах у холоднокрошшх тварин викликати систоліч­ну, а у теплокровних — діастолічну зупин­ку серця. Активність препарату порівню­ють із стандартним кристалічним глікози­дом і виражають в одиницях дії (ОД) — одна тисячна одиниця дії відповідає дозі стандартного препарату, що викликає зу­пинку серця в систолі у більшості стан­дартних жаб. За котячу (КОД) або го­луб’ячу (ГОД) одиницю дії приймають дозу стандартного препарату в розрахунку на 1 кг маси тварини, що викликає зупинку ЇЇ серця протягом 30 — 55 хв від початку введення в діастолі.

Вторинні глікозиди складаються з двох частин: цукристої (глікон) і нецукристої (аглікон або генін).

Глікон є неспецифічним (Д-глюкоза, Д-фруктоза, L-рамноза та ін.) або специ­фічним (Д-дигітоксоза, Д-цимароза та ін.) цукром. У напівсинтетичному препараті ацетилдигітоксину до цукристої частини приєднана оцтова кислота. Глікон визна­чає переважно фармакокінетичпі влас­тивості серцевих глікозидів: розчинність, проникність крізь мембрану клітини, швид­кість транспорту з травного каналу, міц­ність комплексоутворення з білками плаз­ми крові й тканин, орієнтацію до рецептора, кумулятивні властивості, стійкість до дії кислот і лугів, конформаційні перетворен­ня глікозиду до активної форми. Вва­жають, що глікон визначає також кар­діотонічну активність глікозидів.

Аглікон — це складне ядро циклопен-танпергідрофенантрену, до якого в положен­ні І приєднане п’ятичленне лактонне кіль­це (карденолід), або шестичленне ненасичене лактонне кільце (буфадієнолід).

Аглікон, зокрема лактонне кільце, визна­чає механізм дії і головні фармакодинамічні властивості. Залежно від кількості полярних (кетонових і спиртових) груп молекули аглікону можуть бути полярни­ми (4— 5 груп) — строфантин, корглікон; відносно полярними (2 — 3 групи) — ди-гоксин, целанід, настій трави горицвіту; неполярними — ліпофільними (1 гру­па) — дигітоксин.

Фармакокінетика. Полярні сер­цеві глікозиди (строфантин, корглікон) погано абсорбуються у травному каналі (їх вводять внутрішньовенно), не метаболізуються, виводяться переважно нирками. При порушенні функції нирок дозу цих глікозидів слід знижувати. Препарати  кумулюють.

У деяких країнах полярні серцеві гліко­зиди випускають у таблетках, які мають оболонку, розчинну в кишках, іх прий­мають перорально.

Відносно полярні глікозиди (дигоксин, целанід, настій трави горицвіту) абсор­буються добре, але не повністю, частково біотрансформуються в печінці, екскре-тують з сечею та фекаліями, певною мі­рою кумулюють.

Неполярні (ліпофільні) серцеві глі­козиди добре абсорбуються в кишках, швидко зв’язуються з білками плазми крові, головним чином з альбумінами, біо­трансформуються в печінці. Виділяються з жовчю, виводяться через кишки, меншою мірою — через нирки, значно кумулюють.

Абсорбція серцевих глікозидів у трав­ному каналі є переважно пасивною, зале­жить від лікарської форми, знижується при підвищенні кислотності шлункового соку, посиленні перистальтики кишок, наб­ряку стінки, порушенні в ній мікроциркуля-ції. Абсорбцію зменшують адсорбенти, антациди, в’яжучі речовини, холіномімети-ки, проносні засоби, антибіотики-аміноглі-козиди, тетрацикліни, рифампіцини, підви­щують — хінідин, фуросемід, спазмолітич­ні, цитостатичні засоби.

У плазмі крові серцеві глікозиди утво­рюють комплекси з альбумінами. Із змен­шенням полярності серцевих глікозидів їх зв’язок з білками стає міцнішим. Кіль- кість не зв’язаних з білками серцевих глі­козидів зростає при гіпопротеїнемії, засто­суванні нестероїдних протизапальних за­собів, антикоагулянтів, подовжених суль­фаніламідів.

Неполярні серцеві глікозиди утворюють комплекси з білком на 97 %, відносно по­лярні — на 10 —ЗО %, полярні практично не утворюють комплексів з білками. При гіпоальбумінурії (гіпотрофії), підвищенні залишкового азоту крові зв’язок серцевих глікозидів з білками плазми крові змен­шується.

В організмі серцеві глікозиди розподі­ляються відносно рівномірно, незначно переважає концентрація у тканинах над­ниркових залоз, підшлункової залози, стін­ки кишок, печінки, нирок. У серці виявлено 1 % серцевих глікозидів. Захоплення і зв’язування їх здійснюється мікросомною мембранною фракцією кардіоміоцитів. Біотрансформація серцевих глікозидів (за винятком строфантину і корглікону) здійснюється головним чином у печінці гідроксилюванням (дигітоксин), гідролі­зом, утворенням кон’югатів із глюкуроновою та сірчаною кислотами (дигоксин).

Серцеві глікозиди виводяться з сечею (шляхом фільтрації та секреції) у вигляді неактивних або малоактивних метаболі­тів (дигітоксин), або в незміненому вигляді (строфантин).

При внутрішньовенному введенні стро­фантин і корглікон починають діяти через 5—10 і 3 — 5 хв відповідно. Максималь­ний ефект розвивається через 30 — 90 хв. За 24 год виводиться 85 — 90 % препара­ту, знижується концентрація у плазмі крові на 50 % через 8 год, повністю виводиться препарат через 1—3 доби. При перораль-ному прийманні серцеві глікозиди (стро­фантин, корглікон) абсорбуються на 2 — 5 %, майже повністю руйнуються у трав­ному каналі. Існують таблетки строфанти­ну і корглікону із спеціальним покриттям, що зменшує їх руйнування, підвищує абсорбцію. Ефект дигоксину і целаніду при внутрішньовенному введенні розви­вається через 5 —ЗО хв, а при перорально-му — через ЗО хв —2 год. Абсорбція при введенні per os дигоксину становить 50 —80 %, целаніду — 20 — 40 %, ефект цих препаратів досягає максимуму через 1 — 5 год. Ці глікозиди оборотно зв’язуються з альбумінами плазми крові на ЗО — 35 %. За 24 год виводиться 20 — 30 % препарату, повністю — протягом 2 — 7 днів.

Дигітоксин абсорбується в кишках (90—100 %), починає діяти через 2 год, його ефект досягає максимуму через 12 год. Через 24 год виводиться на 7—10 %, рі­вень у плазмі крові знижується на 50 % протягом 6 —8 днів. Повністю виводиться протягом 2 — 3 тижнів.

За фармакокінетичними властивостя­ми виділяють 3 групи серцевих глікозидів:

1) швидкої, відносно нетривалої дії й низької здатності до кумуляції (строфан­тин, корглікон);

2) середньої швидкості настання і три­валості ефекту, помірної здатності до ку­муляції (дигоксин, целанід, адонізид, метилазид);

3) з повільним розвитком ефекту, три­валою дією та виразною здатністю до ку­муляції (дигітоксин, ацетилдигітоксин).

Фармакодинаміка. Серцеві глі­козиди впливають переважно на серцево-судинну, сечову і нервову системи. Дія на серцево-судинну систему проявляється центральними і системними гемодинамічними, а також метаболічними ефектами. Серцеві глікозиди мають унікальну влас­тивість: завдяки первинному кардіотоніч­ному ефекту підвищувати коефіцієнт ко­рисної дії серцевого м’яза, зменшувати або ліквідувати явища недостатності міо­карда. Недостатність міокарда — це зни­ження його скоротливої здатності, зміна кровообігу та обміну речовин, зменшення систолічного (ударного) і хвилинного (сер­цевого викиду) об’єму крові, сповільнення кровообігу, набряки, порушення процесів фосфорування, дихання в мітохондріях, ме­таболізму вуглеводів, ліпідів, білків, елек­тролітів тощо.

Основні фармакодинамічні властиво­сті серцевих глікозидів відбиваються на ЕКГ:

1)                позитивний інотропний ефект (по­силення систоли) — підвищення зубця R, звуження комплексу QRS;

2)                2) позитивний батмотропний ефект — підвищення збудливості волокон міокарда;

3)                3)негативний хронотропний ефект(уповільнення скорочень серця, подовжен­ня діастоли), що створює найбільш економ­ний режим роботи серця; на ЕКГ спосте­рігається подовження інтервалу Р — Р;

4)      негативний дромотропний ефект —пряме пригнічення стимульної (провідної) системи серця, зниження швидкості про­ведення збудження, збільшення рефрактерного періоду передсердно-шлуночкового вузла і збільшення інтервалу P — Q.

Збільшення хвилинного й систолічного (ударного) об’єму крові позитивно відби­вається на гемодинаміці в умовах недо­статності серця, насамперед спостеріга­ється зменшення венозного застою, гід­рофільності тканин.

Серцеві глікозиди зменшують або нор­малізують венозний тиск, не змінюють або підвищують артеріальний. Поліпшують кровопостачання серця, зменшують об’єм циркулюючої крові, оскільки зникають явища гіпоксії .

У строфантину та корглікону більш виразний систолічний, у препаратів наперс­тянки — діастолічний ефект. При введенні препаратів наперстянки у великих дозах може виявитися незначний прямий ефект звуження вінцевих судин. Механізм пози­тивної інотропної дії пов’язаний з підви­щенням вмісту функціонально активного йонізованого кальцію в цитоплазмі кардіоміоцитів і прямим впливом на скоротливі білки: активнішим утворенням тропонін-тропоміозин-кальцієвого комплексу, який полегшує взаємодію актину та міозину, утворення актоміозину, а також підвищен­ня активності АТФ-ази міозину, що забез­печує процес енергією .

Підвищення вмісту йонізованого каль­цію під впливом дії серцевих глікозидів відбувається внаслідок таких процесів:

1.                                    Комплексоутворення серцевих глікозидів з фосфоліпідними (фосфатидилхолін, холестерин), білковими (триптофан, тирозин, фенілаланін) та вуглеводними (глюкозамін) компонентами зовнішньої мембрани кардіоміоцитів та ендоплазма­тичної сітки, що викликає конформаційні зміни біомембран, підвищення їх проник­ності для кальцію. Утворення хелатних комплексів серцевих глікозидів (аглікону) і глікону з кальцієм полегшує трансмем­бранне перенесення катіону та вивільнення кальцію з ендоплазматичної сітки мітохондрій. У процесі комплексоутворення з кальцієм серцеві глікозиди стабілізують­ся в цис-положенні, відбувається орієнтація лактонового кільця навколо зв’язку С(17) — С(20) та утворення біологічно активного конформеру.

2.Блокада часткової активності К⁺ – Na⁺ -АТФ-ази відбувається завдяки наявностів молекулі серцевих глікозидів лактоново­го кільця, забезпечується комплексоутворенням з магнієм і зв’язуванням сульф­гідрильних груп ферменту, що порушуєфункцію калій-натрієвого насосу, пере­шкоджаючи поверненню калію всерединукардіоміоцитів, а також виходу з них натрію.Внаслідок цього, а можливо, й завдяки без­посередній участі серцевих гліпозидів стимулюється натрій-кальцієвий обмін.

3.Стимуляція цАМФ-залежних меха­нізмів і вивільнення з лабільних депо катехоламінів, які мають інотропні власти­вості.

4.У реалізації інотропного ефекту та­кож має значення вплив глікозидів на фізико-хімічні властивості скоротливих і саркоплазматичних білків. Реалізації позитивного інотропного ефекту сприяє трофічний вплив серцевих глікозидів при недостатності серця (нормалізація показ­ників енергетичного, білкового, ліпідного, електролітного обміну) не тільки в серце­вому м’язі, а й у посмугованих м’язах, тка­нинах печінки. Позитивний вплив серце­вих глікозидів пов’язаний також з віднов­ленням активності ферментів лізосом, ін­тенсифікацією вивільнення дигіталісопо-дібного  чинника.

Механізм виникнення ваготропного ефекту (брадикардії) серцевих глікози­дів пов’язують з таким:

1)      затримкою проведення імпульсівчерез стимульну (провідну) систему серця, в основі чого лежить гальмування проце­сів поляризації та деполяризації мембранклітин передсердно шлуночкового вузлавнаслідок пригнічення повернення К⁺ усе­редину міокардіоцитів;

2)      збудженням рецепторів сонної пазу­хи та закінчень чутливих нервів серця, що зумовлює рефлекторне підвищення тонусу блукаючого нерва;

3) підвищенням чутливості рецепторів міокарда до ацетилхоліну (ваготропний ефект) і можливим вивільненням ацетил­холіну з пресинаптичних закінчень.

Діуретична дія серцевих глікозидів по­в’язана з гідрокінетичним та термодина­мічним ефектами, зменшенням реабсорб­ції Na⁺, СГ і гідрофільності тканин, підви­щенням швидкості метаболізму альдосте­рону, стимулюючим впливом на натрій-уретичний чинник.

Вплив серцевих глікозидів на функцію ЦНС (особливо конвалії, горицвіту) має заспокійливий ефект. Препарати конва­лії й горицвіту часто застосовують разом з бромідами і препаратами валеріани лі­карської.

Препарати горицвіту мають подразню­вальний вплив на слизову оболонку трав­ного каналу і тому їх призначають після їди. Дигоксин має також протисудомний вплив.

Серцеві глікозиди мають стимулюючий вплив на гладкі м’язи, підвищують пери­стальтику кишок, тонус жовчного міхура, матки, бронхів, діафрагми.

Показанням до призначення сер­цевих глікозидів є недостатність серця (гостра, підгостра, хронічна), профілактика недостатності серця, тріпотіння передсердь, миготлива, пароксизмальна, передсердна, передсердно-шлуночкова тахікардія.

У хворих на хронічну недостатність серця серцеві глікозиди призначають при систолічній дисфункції. Найбільш вираз­ний клінічний ефект серцевих глікозидів спостерігається у хворих на хронічну не­достатність серця з тахісистолічною фор­мою фібриляції передсердь.

Дітям молодшого віку призначають швидкоелімінуючі серцеві глікозиди (стро­фантин, корглікон, дигоксин), а старшого — дигітоксин.

У випадках гострої недостатності сер­ця слід призначати серцеві глікозиди з коротким латентним періодом (строфан­тин, корглікон), хронічної і порушень рит­му серця — препарати наперстянки, гори­цвіту. Препарати наперстянки, горицвіту призначають усередину, строфантин, дигок­син, целанід — внутрішньовенно струмин­но повільно, дигітоксин — ректально. Внутрішньом’язове введення дигоксииу, целаніду, строфантину — болюче, небез­печне розвитком некрозів, не створює ста­більної концентрації у крові, проте в де­яких випадках за неможливості внутріш­ньовенного введення ці серцеві глікозиди вводять внутрішньом’язово. Для вну­трішньовенного введення глікозиди роз­водять в ізотонічному розчині натрію хло­риду.

Дигоксин у більшості випадків вводять в режимі повільної дигіталізації. Ліку­вання починають з низьких доз — 0,125 — 0,325 мг/добу (перші 2 доби 0,5 мг). У хворих з недостатністю нирок дозу ди-гоксину зменшують на ЗО — 50 %. У осіб похилого віку підтримувальна добова доза дигоксину 0,0625 — 0,125 мг.

Іноді спостерігається рефрактерність до серцевих глікозидів, що зумовлено гене­тичними чинниками. Зниження ефектив­ності серцевих глікозидів може бути також у випадках перикардиту, недостатності серцевих клапанів (порушення внутрішньосерцевої гемодинаміки), дифузного міо­кардиту, первинного порушення метаболіз­му міокарда при гіповітамінозах, дегенеративних змінах у міокарді (амілоїдоз, гемохроматоз), у випадках гострого міокардиту і перикардиту, при системному чер­воному вовчаку, гіпертиреозі, гіпертермії.

Абсолютним протипоказан­ням для застосування серцевих глікозидів вважають їх передозування, віднос­ним— брадикадію, передсердно-шлуночкову блокаду, гемодинамічно виражений аортальний стеноз, нестабільну стенокар­дію, гострий інфаркт міокарда без ознак застійної декомпенсації, синдроми Морганьї-Адамса — Стокса та Вольфа — Паркінсона — Уайта, гіпокаліємію, хронічну недостатність нирок, мікседему, гострий інфекційний міокардит, тиротоксикоз.

Пильності потребує введення серцевих глікозидів з препаратами кальцію та засо­бами, що підвищують рівень йонізованого кальцію, а також у випадках гіпокаліємії.

Тривале застосування, повільне виведен­ня серцевих глікозидів з організму, здат­ність до кумуляції (особливо препаратів наперстянки), підвищена чутливість до серцевих глікозидів можуть призводити до ускладнень та інтоксикації.

До головних чинників, які визначають підвищену чутливість організму до сер­цевих глікозидів, відносять: недостатнє зв’язування серцевих глікозидів з білками крові, підвищення проникності мембран­них структур міокарда до них, низький рівень інактивації, зниження інтенсивності елімінації, генетичні чинники.

У токсичних дозах серцеві глікозиди можуть порушувати процеси метаболізму, викликати затримку кальцію в цитоплазмі внаслідок порушення механізмів виведен­ня його з клітин та депонування ендоплаз­матичною сіткою. При цьому знижується вміст АТФ, креатинофосфату, глікогену, білків міокарда, калію, магнію, метаболізм зміщується в анаеробний бік. Порушуєть­ся розслаблення міокарда в діастолі, змен­шується систолічний об’єм крові, збільшу­ється перед- і післянавантаження на серце.

Інтоксикації глікозидами сприяє також загальний дефіцит калію як наслідок під­вищеного діурезу або призначення кор­тикотропіну, інших глюкокортикоїдів, глю­кози з інсуліном, резерпіну, еуфіліну, катехоламінів, а також недостатності нирок, печінки, емболії судин легень, гіперкальціємії. Регіональне зменшення рівня ка­лію в міокарді у хворих на ревмокардит, інфаркт міокарда; при легеневому серці також зменшується толерантність до глі­козидів.

Побічна  дія:

1.Кардіальні симптоми: значна брадикадія, аритмія (екстрасистолія) повна, не­повна передсердно-шлуночкова блокада, при гострому отруєнні — іноді підвищен­ня артеріального тиску.

2.Диспептичні явища: нудота, блюван­ня, діарея, відчуття переповненого шлун­ка, втрата апетиту

3.  Ураження органа зору (внаслідок  ретробульбарного невриту): погіршення гостроти зору, порушення колірного сприй­мання. Хворі бачать навколишні предме­ти в жовто-зеленому або блакитно-сірому кольорах, у зменшеному чи збільшеному вигляді. Неврит зникає без залишкових явищ після відміни препарату або при зменшенні його дози.

4.  Нервово-психічні симптоми (серед осіб похилого віку): слабкість, тривож­ність, головний біль, збудження (галюци­нації), запаморочення, інсомнія (безсоння), млявість, адинамія.

5.Порушення функції нирок: зменшен­ня діурезу, підвищення маси тіла хворих, зниження клубочкової фільтрації.

6.Алергічні реакції (рідко), гінекомастія (естрогеноподібна дія), міастенія.

7.При внутрішньом’язовому і підшкір­ному введенні  — значна подразнювальна дія.

Невідкладна допомога у ви­падках інтоксикації серцевими глікозидами: припинити введення, призначити засоби, що зменшують токсичність, терміново вивести з організму — (промити шлунок), призначити атропіну сульфат, ввести вугілля активоване, при інтоксикації дигоксином — інші сорбенти, дигітоксин, холестирамін. Виведенню серцевих глікози­дів сприяють сольові проносні засоби, гемодіаліз (при гіперкаліємії). Призна­чають препарати калію (калію хлорид, калію оротат, панангін, аспаркам, поляри­зуючі суміші).

Патогенетично виправданим є застосу­вання донаторів сульфгідрильних груп та сульфатвмісних похідних амінокислот, таких як упітіол, таурии, цистеїн, ме­тіонін, ацетилцистеїн. Найефективні­шим засобом є унітіол (по Імл 5 % р-ну на 10 кг маси тіла хворого 2 — 3 рази внутрішньом’язово в перші 2 дні лікування, а потім 1 раз на добу).

 Механізм антидотної дії унітіолу та інших тіолових сполук пов’язаний з їх властивістю знижувати токсичний вплив глікозидів на функ­ціональну активність сполук, що містять SH-групи, білків (ферментів), у тому чис­лі АТФ-ази, і нормалізувати показники енергетичного обміну міокарда. Позитив­ними сторонами фармакодинаміки унітіо­лу є незначна токсичність, його добре пере­носять хворі, він не впливає на кардіото­нічні властивості серцевих глікозидів.

Застосовують також препарати натрію (натрію цитрат, натрію етилендіамін тетрацетат); вітамінні препарати (нікотинамід, рибофлавін, рибофлавін-монону-клеотид, тіаміну хлорид, токоферолу аце­тат, піридоксину гідрохлорид); засоби, що підвищують обмін речовин (рибоксин, фосфаден, цитохром С, кислота глутамінова, бурштинова, метилурацил); протиаритмічні засоби (лідокаїн, дифенін, анаприлін, аміодарон, верапаміл, у разі бра­дикардії — атропіну сульфат). У випад­ках передсердно-шлункової блокади мож­на призначати камфору, оксигенотерапію, переливання крові, дефібриляцію, анти-дигоксинову сироватку, специфічні антитіла до дигоксину — fab-фрагменти (дигітод, дигібід), імуноглобуліни. Антитіла зв’язуються та інактивують дигоксин.