ТЕМА ЛЕКЦІЇ: «ФІЗІОЛОГІЯ НИРОК»
МЕХАНІЗМ СЕЧОУТВОРЕННЯ
РОЛЬ СИСТЕМИ ВИДІЛЕННЯ В ПІДТРИМАННІ ГОМЕОСТАЗУ ОРГАНІЗМУ
Система виділення має надзвичайно важливе значення для підтримування гомеостазу. У процесі метаболізму утворюються речовини, які не можуть бути використані і підлягають виведенню з організму. Видаляються також деякі чужорідні і токсичні речовини, що надійшли з їжею, або введенні під час проведення лікувальних процедур. У виведенні їх в першу чергу беруть участь нирки, а також шкіра, органи травлення, легені.
Морфо-функціональна характеристика нирок і сечовидільної системи.
Нирки є парним органом, розміщеним за брюшиною, по одній з кожного боку від хребта. Медіальний бік їх має заглиблення, яке називають воротами. Через ворота проходять судини і нерви, там розміщена ниркова миска – лійкоподібне продовження верхньої частини сечовода.
Ниркова миска розділяється на чашечки. Малі чашечки покривають вершини тканини конусоподібної форми, що називаються нирковими пірамідами.
У тканині нирок розрізняють дві великі зони: внутрішню, мозкову речовину нирок, і зовнішню, кіркову речовину нирки. Мозкова речовина складається з ниркових пірамід, які проникають у малі чашечки. Верхівка піраміди називається сосочком. Кожна піраміда мозкової зони, разом з ділянкою кіркової зони нирки, утворюють часточку.
Структурно-функціональною одиницею нирки є нефрон. У кожній нирці їх нараховується понад 1 млн. Залежно від місця розташування в нирці виділяють поверхневі (суперфіціальні), інтракортикальні і коломозкові (юкстамедулярні) нефрони. Незважаючи на деяку різницю, схема будови та функції нефронів однакові.
Нефрон складається з судинного клубочка (мальпігієве тільце), капсули ниркового клубочка (капсули Шумлянського-Боумена) та ниркових канальців. Судинний клубочок включає в себе від 50 до 160 капілярів, на які розпадаються приносна артеріола – vas afferens. Між капілярами знаходяться клітини – так звані мезангіоцити. Капіляри клубочок збираються у виносну артеріолу – vas еfferens. До капілярів прилягає внутрішня стінка двошарової капсули ниркового клубочка, яка утворюється епітеліальними клітинами – подоцитами. Просвіт між двома шарами капсули сполучається з просвітом канальця.
Розрізняють зовнішньо- та внутрішньоклітинні механізми самозахисту клубочків. Зовнішньоклітинний (екстрацелюлярний) захист забезпечується речовинами, що секретуються в основному епітеліоцитами капілярів мезангіоцитами клубочків. Це інгібітори тробомцитів, тромбогенезу, цитокінів, факторів росту, протеаз, регуляторних білків комплементу, вільнорадикального окиснення; інактиватори лейкоцитів.
Функції нирок
Нирки приймають важливу участь у забезпеченні життєдіяльності організму не тільки шляхом утворення сечі певного складу, але й виділення в кров різних речовин. Здатність нирок продукувати сечу певного складу забезпечує такі функції (сечоутворюючі):
1. Регуляція балансу води і неорганічних іонів.
2. Видалення кінцевих продуктів обміну з крові і їх екскреція з сечею.
3. Екскреція чужорідних хімічних речовин і з’єднань, що надійшли в організм ззовні.
Крім цих функцій нирки, виділяючи в кров певні речовини, виконують такі функції (сечонеутворюючі):
1. Ендокринну (інкреторну).
2. Метаболічну.
Сечоутворення
Процес сечотворення відбувається при взаємодії усіх структур нефрона і капілярів. Можна виділити 3 основні фізіологічні процеси, які відбуваються в комплексі і забезпечують утворення кінцевої сечі: клубочкова фільтрація, канальцева реабсорбція та секреція.
Особливості клубочкової фільтрації
Кров, яка тече по капілярах клубочка, від фільтрату, який міститься в порожнині між двома листками капсули ниркового клубочка, відокремлює ниркова мембрана, що складається з 3 шарів: ендотелію, базальної мембрани і епітеліальних клітин – подоцитів. За допомогою електронної мікроскопії виявлено, що всі ці утворення мають “вікна”, через які можуть легко проходити вода і більшість розчинених у плазмі речовин.
Шар ендотелію має круглі або овальні отвори, які займають до 30% площі мембрани. Подоцити переплітаються відростками, між якими також утворюються щілини. Найменш проникною є базальна мембрана. Вона утворюється колагеновими волокнами і являє собою сітчасту структуру.
Важливе значення у функціонуванні фільтраційної мембрани належить мезангіальним клітинам. Володіючи фагоцитарною активністю, вони поглинають макромолекули, що фільтруються, в тому числі і імунні комплекси. Крім цього, мезангіоцити приймають участь у відновленні базальної мембрани.
Сумарне сито мембрани капсули добре проникне для речовин, які мають молекулярну масу менше за 5500. Проходження молекул утруднене не тільки через їх розміри, але й через негативний заряд стінки пор і однойменний заряд молекули. У нормі молекулярна маса становить 80 000. Це абсолютна межа для проходження частин через пори. В цьому проміжку молекули фільтруються тим меншою мірою, чим більший їх розмір. У цьому проміжку молекули фільтруються тим меншою мірою, чим більший їх розмір. Так фільтраційна здатність гемоглобіну (молекулярна маса 64500) складає близько 3%, а альбуміну (молекулярна маса 69000) – менше за 1%. Проходження молекул утруднене не тільки їх розмірами, але й негативним зарядом стінки пор. Тому негативно заряджені молекули фільтруються в меншій мірі, а позитивно заряджені – в більшій мірі, ніж електронейтральні молекули.
Оскільки переважна більшість білків плазми несе тільки негативний електричний заряд, тому це є суттєвою перешкодою для їх проникнення через ниркову мембрану.
Слід вказати, що негативний заряд фільтраційної мембрани є перешкодою тільки по відношенню до макромолекул, але не по відношенню до неорганічних іонів не зв’язаних з макромолекулами або низькомолекулярних органічних розчинних речовин.
Таким чином, в умовах фізіологічної норми розміри пор визначають склад клубочкового фільтру. В нормі у фільтраті можна виявити майже всі речовини, які містяться в плазмі крові, за винятком білків великих розмірів. Кількість фільтрату, швидкість його утворення залежать від ефективного фільтраційного тиску та коефіцієнту фільтрації. Фільтрація відбувається без витрати енергії. Це пасивний вид транспорту речовини.
Ефективний фільтраційний тиск (ЕФТ) є сумою сил, які впливають на фільтрацію. Збільшує фільтрацію гідростатичний тиск (Рк) крові клубочка, протидіють цьому – онкотичний тиск крові (Ро) та гідростатичний тиск рідини, яка міститься в проміжку капсули (Рк):
ЕФТ = Рк – (Ро + Рк)
У звичайних умовах ЕФТ дорівнює: 65 – (25+15) =
Коефіцієнт фільтрації (КФ) залежить від проникності мембрани. При патології, коли збільшуються пори ниркового “сита”, значно змінюється швидкість фільтрації:
ШФ = ЕФТ • КФ (мл/хв)
У чоловіків ШФ становить близько 125 мл/хв, а у жінок – 110 мл/хв з розрахунку на
На відміну від плазми фільтрат (первинна сеча) майже не містить білків. Крім того, в ньому трохи менше катіонів, які затримуються в плазмі у зв’язаному з білками стані. Виділення одновалентних іонів незначне, а двовалентних – істотне. Так, у плазмі зв’язані з білками до 40 % Са2+ та 25 % Мg2+. Через це в плазмі кальцію міститься 2,5 ммоль/л, а у фільтраті – 1,5 ммоль/л вільних іонів та 0,2 ммоль/л низькомолекулярних комплексів.
Об’єм фільтрату (первинної сечі), що утворюється в нирках за одиницю часу, називається швидкістю клубочкової фільтрації. У чоловіків швидкість клубочкової фільтрації приблизно складає 125 мл/хв, а у жінок – 110 мл/хв з розрахунку на
У фільтраті, така ж як і в плазмі крові, концентрація неіонізованих кристалоїдів, глюкози, амінокислот, сечовини, креатиніну. На відміну від плазми первинна сеча не містить форменних елементів , майже позбавлена білків. Крім того, у ній трохи менше катіонів, які затримуються в плазмі у зв’язаному з білками стані. Це стосується як одновалентних, так і двовалентних іонів. Так, у плазмі зв’язані з білками до 40% іонів Са2+ та 25% Mg2+. Не зв’язані катіони потрапляють у капсулу клубочка у вигляді або вільних іонів, або зв’язаних з низькомолекулярними аніонами. До останніх відноситься, наприклад, цитрат кальцію. Через це в плазмі кальцію міститься в середньому 2,5 ммоль/л, а у фільтраті – 1,5 ммоль/л вільних іонів та 0,2 ммоль/л низькомолекулярних комплексів.
Щодо вмісту аніонів у первинній сечі, то відомо, що їх концентрація на 10% більша, ніж у плазмі.
Оцінити клубочкову фільтрацію можна за коефіцієнтом очищення (кліренсом). Кліренс речовини – це об’єм плазми, який повністю очищається від певної речовини за одиницю часу. Кожна речовина плазми має свою власну величину кліренса.
Для визначення швидкості клубочкової фільтрації використовують інертні нетоксичні речовини, не зв’язані з білками плазми крові, що вільно проходять через пори мембрани шляхом фільтрації і не підлягають ні реабсорбції, ні секреції. Такими речовинами є інулін, ендогенний креатинін та ін.
Швидкість клубочкової фільтрації вимірюють у мілілітрах за 1 хв на
Сin = Uin – Pin ּV,
де Сin – кліренс інуліну, або швидкість клубочкової фільтрації; Uin – концентрація інуліну в сечі; Pin – концентрація інуліну в плазмі крові; V – кількість сечі (мл/хв).
З віком швидкість клубочкової фільтрації зменшується і її поправку на вік можна зробити за формулою:
Сin = 153,2 – 0,96 ּ вік (у роках)
У регуляції швидкості клубочкової фільтрації важливу роль відіграють два внутрішньониркових механізми ауторегуляції: міогенний механізм та канальцево-клубочковий зворотній зв’язок.
Міогенний механізм аналогічний для інших ділянок судинного русла кровоносної системи. Суть його зводиться до того, що гладкі м’язи приносних і виносних артеріол скорочуються при підвищенні в них артеріального тиску. Це веде до зменшення клубочкової фільтрації.
Канальцево-клубочковий зворотній зв’язок є більш складним механізмом регуляції.
Зростання швидкості клубочкової фільтрації, внаслідок підвищення артеріального тиску в нирці, веде до зростання швидкості току рідини через канальці нефрона. Юкстрагломерулярний апарат на це реагує виділенням аденозину, який, на відміну від його вазодилятуючого ефекту, в інших ділянках судинного русла викликає скорочення гладких м’язів аферентних артеріол і як наслідок наступає зменшення швидкості клубочкової фільтрації.
Ауторегуляція практично зникає при середньому артеріальному тиску нижче
Аферентні і еферентні артеріоли клубочків отримують симпатичну інервацію. Норадреналін, який виділяється в закінченнях цих нервів, діє на альфа-адренергічні рецептори і викликає звуження артеріол із наступним зниженням швидкості клубочкової фільтрації.
Симпатичні нерви через бета-адренорецептори стимулюють секрецію реніну юкстрагломерулярним апаратом з наступним зростанням концентрації ангіотензину ІІ. Ангіотензин ІІ, звужуючи приносні і виносні артеріоли, зменшує клубочкову фільтрацію. Крім цього, слід відзначити, що мезангіальні клітини мають ангіотензин ІІ рецептори. Тому ангіотензин ІІ викликає скорочення мезангіоцитів через фосфоліпазний С-інозітол-1,4,5-трифосфатний механізм. Завдяки скороченню мезангіальних клітин зменшується клубочковий кровотік, що сприяє зменшенню клубочкової фільтрації.
Скорочення мезангіоцитів, а відповідно і зменшення клубочкової фільтрації спостерігається під впливом вазопресину (АДГ).
Підвищена активність ниркових симпатичних нервів та збільшена продукція ангіотензину ІІ сприяють синтезу простагландинів – вазодилятаторів аферентних і еферентних артеріол. Розширення артеріол клубочків веде до зростання швидкості клубочкової фільтрації. Подібний ефект, внаслідок вазодилятації обох судин, виникає під впливом ацетилхоліну, дофаміну, оксиду азоту (NO). Зараз встановлено, що NO викликає розслаблення мезангіальних клітин, а відповідно збільшення клубочкового кровобігу і фільтрації.
Концентраціє залежні ефекти проявляють циркулюючі в крові катехоламіни. Великі їх концентрації обумовлюють звуження приносних артеріол, внаслідок чого зменшується клубочкова фільтрація. Невеликі концентрації катехоламінів викликають звуження виносних судин, що веде до збільшення швидкості клубочкової фільтрації.
Передсердний натрійдіуретичний пептид обумовлює дилятацію аферентних артеріол, але звуження еферентних артеріол. Це викликає зростання клубочкової фільтрації в нирках. Цьому також сприяє вплив передсердного натрійуретичного пептиду на мезангіальні клітини, їх розслаблення, збільшення клубочкового кровотоку і відповідно клубочкової фільтрації.
Особливості процесів реабсорбції в канальцях нирок
Первинна сеча, проходячи по канальцях та збиральних трубочках, перед тим, як перетворитися на кінцеву сечу, зазнає значних змін. Різниця полягає не тільки в її кількості (із
Канальцева реабсорбція відбувається у всіх відділах, але її механізм в різних частинах не одинаковий.
Процеси реабсорбції можуть бути активними або пасивними. Для здійснення активного процесу потрібно, щоб були специфічні транспортні системи та енергія. Пасивні процеси відбуваються, як правило, без витрати енергії за законами фізики і хімії.
У проксимальних звивистих канальцях повністю реабсорбуються амінокислоти, глюкоза, вітаміни, мікроелементи. В цьому ж відділі реабсорбується близько 2/3 води та неорганічних солей Nа+, К+, Са2+, Мg2+, Сl–, НСО–, тобто ті речовини, які потрібні організму для його діяльності. Механізм реабсорбції головним чином прямо чи посередньо пов’язаний з реабсорбцією Nа+.
Особливості реабсорбції білків Механізм реабсорбції білків значно відрізняється від механізму реабсорбції описаних сполук. Потрапляючи в первинну сечу, невелика кількість білків у нормі майже повністю реабсорбується шляхом піноцитозу. В цитоплазмі клітин проксимальних канальців білки розпадаються за участю лізосомальних ферментів. Амінокислоти, які утворюються, за градієнтом концентрації з клітини надходять у міжклітинну рідину, а звідти – в кровоносні капіляри. Таким шляхом може реабсорбуватися до 30 мг білка за 1 хв. При ушкодженні клубочків у фільтрат потрапляє більше білків і частина їх може надходити в сечу (протеїнурія).
Реабсорбція води
Процеси реабсорбції води відбуваються в усіх відділах нефрона. У проксимальних звивистих канальцях реабсорбується в петлі нефрона і 15% – в дистальних звивистих канальцях та збиральних трубочках. У кінцевій сечі, як правило, залишається лише 1% води фільтрату. Причому в перших двох відділах кількість реабсорбованої води мало залежить від водного навантаження організму і майже не регулюється. У дистальних відділах реабсорбція регулюється залежно від потреби організму: вода, яка потрапила сюди, може затримуватися в організмі чи виводитися з сечею.
В епітелії канальців нефрона є шляхи полегшеного проходження для води – водні пори (канали). Їх молекулярну природу становлять білки – аквапорини. У даний час виділяють строго специфічні аквапорини, які забезпечують проникність тільки для води і аквагліцепорини, які крім води пропускають гліцерин, сечовину і інші крупні молекули. Для водних каналів проксимальних канальців і низхідного коліна петлі Генле характерні аквапорини АQР1. Вони знаходяться в апікальних та базолатеральних мембранах клітин, які утворюють ці канальці. У збиральних трубочок виявлено 3 типи аквапоринів: АQР2, АQР3, АQР4. Аквапорини АQР2 локалізуються в апікальних мембранах. Сюди вони переміщаються під впливом вазопресину (АДГ) з внутрішньоклітинних везикул. У базолатеральних мембранах розміщені аквагліцеропорини АQР3 і аквапорини АQР4.
В основі реабсорбції води лежать процеси осмосу. Вода реабсорбується вслід за іонами. Основним іоном, який забезпечує пасивне всмоктування води, є Na+. Реабсорбція інших речовин (глюкози, амінокислот та ін.), яка здійснюється в цих відділах нефрона, також сприяє всмоктування води.
Величину канальцевої реабсорбції води (RH2O) визначають за різницею між швидкістю клубочкової фільтрації (Сin) і кількістю кінцевої сечі і виражають у відсотках по відношенню до швидкості клубочкової фільтрації:
RH2O = Сin – V : Сin ּ 100%,
де Сin – кліренс інуліну, або швидкість клубочкової фільтрації; V – кількість сечі (мл/хв).
У звичайних умовах величина реабсорбції води становить 98-99%.
Канальцева секреція
У сучасній фізіологічній науці термін секреція має два значення. Перше означає процес перенесення в незміненому вигляді речовини з перитубулярних капілярів через інтерстиціальну рідину в просвіт канальця. Таким чином секретуються органічні кислоти та основи, іони К+. Друге – виділення з клітин канальця утворених там речовин в його просвіт. Це скажімо стосується секреції аміаку, водню.
Секреція органічних кислот та основ. У проксимальних канальцях діють транспортні системи, які активно здійснюють секрецію. Одна з них забезпечує видалення з організму органічних кислот (парааміногіпурову, сечову кислоти, оксалати, пеніцилін, сульфаніламіди, фуросемід тощо).
Найбільш вивчено секрецію парааміногіпурової кислоти (ПАГ), речовини, яку використовують для вивчення канальцевої секреції ниркового плазмо- та кровотоку. Ця речовина активно переноситься в клітини проксимального канальця через базолатеральну мембрану. Виникаюча при цьому висока внутрішньоклітинна концентрація створює градієнт для полегшеної дифузії ПАГ через апікальну мембрану в просвіт канальця.
Величину канальцевої секреції визначають за різницею між кількістю ПАГ у первинній і кінцевій сечі:
ТПАГ = UПАГ ּ V – Сin ּ РПАГ ּ α,
де ТПАГ – показник канальцевої секреції ПАГ; UПАГ – концентрація ПАГ в сечі; V – діурез за 1 хв.; Сin – швидкість клубочкової фільтрації; РПАГ – концентрація ПАГ у плазмі крові; α – частина речовини, що міститься в плазмі, не зв’язаної з білками (і рівної 0,8 для ПАГ).
Середня величина максимальної канальцевої секреції ПАГ становить 80 мг/хв на
Клінічні методи визначення ниркового плазмотоку грунтуються на визначенні кліренсу ПАГ:
СПАГ = (UПАГ ּ V) : РПАГ
Швидкість ниркового плазмотоку у дорослих складає 550-600 мл/хв на
Так як еритроцити не містять ПАГ, то для оцінки величини ниркового кровотоку (RBF) необхідно враховувати співвідношення між еритроцитами та плазмою крові – гематокритний показник (НС):
RBF = СПАГ : (1 – НС)
Величина ниркового кровотоку у дорослих становить 1150-1250 мл/хв на
У проксимальних канальцях, подібно до ПАГ, секретується сечова кислота. Крім цього вона активно і реабсорбується в тому ж проксимальному канальці. Тому кількість сечової кислоти екскретованої – це частина її, яка секретувалась, а не реабсорбувалася.
У проксимальних канальцях існує і активна транспортна система для виділення органічних основ (ацетилхоліну, адреналіну, серотоніну, тіаміну тощо). Секреція цих речовин відбувається подібно до виділення органічних кислот.
Секреція неорганічних речовин. Клітини ниркових канальців здатні не тільки до секреції органічних кислот та основ, але деяких неорганічних речовин.
При надлишку калію в організмі (у нормі в плазмі дорослих міститься 3,8-5,2 ммоль/л) відбувається його секреція.
Процес секреції включає активне перенесення калію в клітину через базолатеральну мембрану і його пасивний вихід через апікальну мембрану. Принциповим етапом є активний транспорт калію з міжклітинної рідини через базолатеральну мембрану в клітину. Це етап активного перенесення катіона, де провідне значення має Na, К-АТФазна помпа, яка створює високу внутрішньоклітинну концентрацію калію. По концентраційному градієнту калій виходить через одноіменні канали з клітин у просвіт дистального відділу канальця і збиральної трубочки.
Секреція аміаку. У канальцевих клітинах дезамінування амінокислоти глутамін супроводжується появою аміаку. Будучи нейтральним, добре розчинним у жирах, він легко дифундує через апікальні клітинні мембрани в канальцеву рідину. Але, якщо його не зв‘язати в сечі, то він може повернутися клітину або міжклітинну рідину. У сечі завдяки присутності Н+ аміак перебуває у стані рівноваги з амонієм:
NН3 + Н+⇆NН4+
Іон амонію погано проникає через мембрану і, зв’язуючись з катіонами, виділяється з сечею. Таким чином, кисла сеча, яка містить велику кількість Н+, сприяє секреції аміаку.
Оцінка стану ниркової гемодинаміки. Непрямі методи вимірювання ниркового плазмо- та кровотоку грунтуються на здатності клітин ниркових канальців до секреції – практично повному видаленню з навколоканальцевої рідини (і відповідно з плазми крові) органічних речовин. З цією метою використовують такі сполуки, як парааміногіпурова кислота (ПАГ), діодраст.
Очищення крові від ПАГ дозволяє виміряти величину ефективного ниркового плазмотоку (ЕНП) за формулою:
ЕНП = (вміст ПАГ в сечі х діурез за 1 хв) : (вміст ПАГ в плазмі)
Так як еритроцити не містять ПАГ, то для оцінки величини ефективного ниркового кровотоку (ЕНК) необхідно враховувати співвідношення між еритроцитами та плазмою крові (гематокритного показник):
ЕНК = ЕНП : (1 – гематокритний показник)
Для оцінки отриманих результатів, їх треба порівняти із стандартом розрахованим на
|
Склад вторинної сечі |
|
|
Білок |
0,01-0,1 г/добу |
|
Продукти метаболізму білків : |
|
|
– аміак |
29-50 ммоль/добу |
|
– загальний азот |
5-12250 ммоль/добу |
|
– сечовина |
333-583 ммоль/добу |
|
Продукти метаболізму вуглеводів: |
|
|
– глюкоза |
0-0,725 ммоль/добу |
|
Мікроскопія осаду сечі дорослих: |
|
|
– епітеліальні клітини |
0-3 в полі зору |
|
– лейкоцити |
1-3 в полі зору |
|
– еритроцити |
поодинокі в полі зору |
|
– циліндри: – гіалінові |
поодинокі в полі зору |
|
– зернисті і восковидні |
відсутні |
|
– солі |
невелика кількість уратів та оксалатів |
|
– проба за Нечипоренком /л |
1-2 · 106 еритроцитів |
|
|
2-4 · 106 лейкоцитів/л |
|
– проба за Амбюрже |
1 · 103 еритроцитів/хв |
|
|
2 · 103 еритроцитів/л |
|
|
1-2 гіалінових циліндри/хв |
|
Показники функціонального стану нирок: |
|
|
Добовий діурез |
1-1,5л |
|
Ефективний фільтраційний тиск |
|
|
Клубочкова фільтрація |
90-130 мл/хв |
Нирковий поріг для глюкози |
8-10 ммоль/л |
|
Реабсорбція води |
98-99% |
|
Нирковий кровотік |
1150-1250 мл/хв |
|
Нирковий плазмотік |
550-600 мл/хв 1,73м2 |
|
Секреція парааміногіпурової кислоти (ПАГ) |
80 мг/хв 1,73м2 |
|
Проба за Зімницьким: |
|
|
– максимальна відносна густина |
не нижче 1,018 г/см3 |
|
– денний діурез |
2/1 |
Кінцева сеча, її кількість та склад
У нормі протягом доби (добовий діурез) за умов змішаного харчування чоловіки виділяють 1,0-
Добовий діурез може коливатися в широких межах залежно від кількості випитої рідини, погодних умов, характеру трудової діяльності і віку людини. Збільшення добової кількості сечі називається поліурією. У фізіологічних умовах поліурія може бути зумовлена посиленим питним режимом, психогенними чинниками, вживанням харчових речовин, які підвищують діурез (кавун, гарбуз та ін.).
Зменшення добової кількості сечі називається олігурією. Фізіологічна олігурія може виникати внаслідок порушення питного режиму, втрати рідини з потом у спекотну погоду, у гарячих цехах або під час фізичного навантаження.
Добовий діурез поділяється на денний та нічний. Відношення денного діурезу до нічного у здорової людини становить 2:1 або 3:1.
Свіжовипущена сеча зазвичай цілком прозора. Під час відстоювання вона може дещо мутніти внаслідок випадання в осад різноманітних солей, що складаються переважно з сечокислих сполук.
Колір сечі в нормі коливається від солом’яно-жовтого до бурштиново-жовтого. Нормальне забарвлення сечі зумовлене наявністю в ній барвників. Головним чином це урохроми, а також уробілін, уроеритрин, гематопорфірин та ін. Інтенсивність забарвлення сечі змінюється в залежності від відносної щільності і кількості виділеної сечі. Сеча концентрована має насичений жовтий колір і виділяється в меншій кількості.
Осад сечі поділяється на неорганічний та органічний. До неорганічного осаду належать всі солі, що осіли в сечі у вигляді кристалів чи аморфних солей, а також кристали органічних речовин, наприклад, сечовини, креатиніну, сечової кислоти, амінокислот, пігментів.
Основними елементами органічного осаду сечі можуть бути поодинокі лейкоцити, еритроцити, епітеліальні клітини, циліндри.
