1. Вплив різних факторів на ріст та розвиток ембріону, плода, дітей, дорослих різних вікових груп. Значення гігієнічних факторів для здоров’я людини. Роль особистої гігієни в профілактиці і лікуванні.
Окремі тканини і органи формуються в різні періоди зростання ембріона і плоду. При цьому тканини організму у момент максимальної інтенсивності процесів диференціювання стають високо чутливими до пошкоджуючих впливів зовнішнього середовища (іонізуюча радіація, інфекції, хімічні агенти).
Такі періоди, для яких характерна підвищена чутливість до впливу пошкоджуючих факторів , називають «критичними періодами ембріогенезу». Імовірність формування відхилень у розвитку в критичні періоди найбільш висока.
Період бластогенеза
За даними ВООЗ перший критичний період розвитку припадає на перші 2 тижні розвитку – період бластогенеза. Відповідна реакція в цей період реалізується за принципом «все або нічого», тобто зародок або гине, або, в силу своєї підвищеної стійкості і здатності до відновлення, продовжує нормально розвиватися. Морфологічні порушення, які виникають на цьому терміні, називають «бластопатіями». До них відносять анембріонія, яка формується внаслідок ранньої загибелі і резорбції ембріобласта, аплазію жовткового мішка та ін. Деякі дослідники до бластопатіям відносять ектопічну вагітність і порушення глибини імплантації зародка. Велика частина зародків, пошкоджених в період бластогенеза, а також ті, які утворилися з дефектних статевих клітин, які несуть мутації, в цей період елімінується шляхом спонтанних абортів. За даними наукової літератури частота переривання вагітності на цьому терміні становить близько 40% від усіх відбулися вагітностей. Частіше за все, жінка навіть не встигає дізнатися про її настання і розцінює епізод як затримку менструального циклу.
Фаза ембріонального розвитку
І. Доімплантаційна стадія – перші 3 дні після запліднення і стадія пронуклеусів.
Відбувається злиття ядер яйцеклітин і сперматозоїда (сінгамія), далі врезультаті дроблення (перший поділ через 30 год. після запліднення) утворюється щільний шар (морула);
А)
Б)
Рис. А, Б Стадія доімплантації та ранньої імплантації (1. Овоцит безпосередньо після овуляції. 2. Запліднення в інтервалі 12-ти годин. 3. Стадія чоловічого і жіночого пронуклеуса. 4. Дроблення. Перший мітотичний поділ зиготи на клітини (бластомери). 5. Стадія двох клітин.6. Стадія морули. 7. Входження в порожнину матки.8. Бластоцист. 9. Стадія ранньої імплантації.)
На 3 –й день після запліднення морула потрапляє в порожнину матки.
Утворюється бластоцеле (в межах скупчення клітин).
До 3 –го дня розвитку будь – яка клітина зародка поліпотентна (може дати початок будь – якій органній системі).
Стадія бластоцисти – початок диференціації клітин;
Імплантація бластоцисти проходить на 6 – 9 –й день після запліднення. Утворюється ембріональний диск або бластодерма, з якого проходить розвиток ембріона. Ембріональний диск складається з двох шарів клітин (ектодерми та ентодерми).
Рис. Бластоциста
Ø Мозок, нерви і шкіра розвиваються з ектодерми;
Ø Слизова оболонка травного каналу – з ентодерми;
Ø Поверхневі клітини бластоцисти носять назву трофобласта – з нього виникають плідні оболонки.
Стадія імплантації.
З моменту імплантації бластоцисти в ендометрій починається ембріональний період, який триває до 7 тижнів.
Ембріональний період
Другий критичний період внутрішньоутробного розвитку триває від 20-го до 70-го для після запліднення – це час максимальної вразливості зародка. Весь ембріональний період – з моменту імплантації до 12 тижня, – є дуже відповідальним періодом у розвитку людини. Це час, коли відбувається закладка й формування всіх життєво важливих органів, формується плацентарний коло кровообігу, зародок набуває «людський вигляд».
Встановлюється тісний контакт між материнським організмом і зародком. Імплантація проходить в лютеїнову фазу циклу, коли слизова оболонка матки гіперемована, гіпертрофована, містить значну кількість глікогену.
Відбувається формування плаценти: матково – плацентарний кровообіг починається в 14 – 15 днів.
Довжина ембріона складає біля
З клітин мезодерми утворюються: центральна частина ворсинок хоріону, сполучна тканина, кровоносні судини.
Проходить закладка хребта.
На 18 – 28 –й дні – стадія нейрули (закладка нервової системи);
А) нейрула
Рис. Стадія нейрули
17 – 20 день – формування хорди (первинного скелету ембріона);
Протягом 4–го тижня формулюються первинні сегменти (соміти), з яких розвивається скелетна і м’язова системи.
Встановлюється система циркуляції між організмом матері та ембріоном.
Проходить закладання і розвиток усіх основних систем (нервова, м’язова, травна, кісткова, серцево – судинна).
Ембріон набуває форму вигнутої трубки, досягає довжини
Рис. Етапи розвитку ембріону
На 3-му і 4-му тижнях ембріогенезу формуються голова, розвиваються серце і судини, з’являються зародки печінки, легень, щитовидної залози, первинної нирки і надниркових залоз, підшлункової залози, закладаються кінцівки.
Рис. 4 тиждень вагітності
У кінці першого місяця вагітності зароджуються статеві органи, лімфатична система і селезінка, утворюється пупковий шнурочок, триває розвиток раніше закладених органів.
На другому місяці вагітності формуються обличчя, шия, стінки грудної клітки і черевної порожнини, розвиваються різні відділи нервової системи, диференціюються зоровий і слуховий апарати. Із зябрових щілин утворюються барабанна порожнина, мигдалики, загрудинна залоза (тимус), розвиваються постійна нирка і статеві залози.
Рис. 2 місяць вагітності
Протягом періоду внутрішньоутробного розвитку плода, враховуючи ризик виникнення порушень, залежно від терміну дії та характеру пошкоджуючого фактора, виділяють так звані критичні періоди внутрішньоутробного розвитку, коли ризик виникнення порушень та патології плода є надзвичайно високим (табл. 1).
Важливо, що переважну більшість факторів ризику можна своєчасно визначити та попередити їх несприятливу дію.
Перший критичний період внутрішньоутробного розвитку (стадія прогенезу) триває з 1-го по 15-й день вагітності (перші 2 тижні) і включає процеси запліднення та імплантації. Пошкодження заплідненої яйцеклітини (зиготи) в перші 2 тижні вагітності призводить до її самовільного переривання, позаматкової вагітності та формування вад розвитку плода.У перші 6-8 днів розвиток вагітності забезпечується гормонами яєчників та гіпофіза.
Другий критичний період триває з 16-го по 75-й день вагітності і включає стадії органогенезу (або ембріогенезу) та плацентації. На стадії ембріогенезу відбуваються інтенсивне диференціювання клітин організму плода, формування внутрішніх органів і систем. Вже на 3-4-му тижні вагітності утворюються передній (майбутня голова) і задній кінці, формуються всі органи і системи організму. Органогенез починається з розвитку і диференціювання нервової трубки (у подальшому – нервової системи) та серцево-судинної системи, відбувається диференціація дихальної системи, органів травлення, сечовидільної системи (майбутні нирки), закладаються кістки, хребет, м’язи, шкіра тощо. На 4-му тижні утворюється пуповинний канатик, завдяки якому плід може вільно рухатися в навколоплідних водах у порожнині матки, саме через його судини здійснюються живлення, кровопостачання, газообмін організму плода. Скорочення серця виникає вже на 22-23-й день вагітності. До кінця другого місяця вагітності у плода формуються стравохід, шлунок, кишечник, зародки печінки, підшлункової залози. На 8-9-му тижні вагітності практично всі органи та системи вже сформовані, починає функціонувати плацента, через яку здійснюються газообмін (дихання) плода, забезпечення його поживними речовинами, виведення продуктів обміну та життєдіяльності; на 11-му тижні з’являються дихальні рухи. На дію пошкоджуючих факторів ембріон відповідає формуванням вроджених вад розвитку та ембріопатій.
Можливі несприятливі наслідки при дії пошкоджуючих факторів:
– формування вроджених вад розвитку;
– загроза переривання вагітності;
– самовільне переривання вагітності;
– передчасні пологи;
– мертвонародження.
Провідні фактори ризику у період ембріогенезу:
– несприятливий вплив факторів навколишнього середовища: фізичних, хімічних, екологічних;
– гострі та хронічні урогенітальні інфекції у матері;
– гострі та хронічні внутрішньоутробні інфекції: вірус краснухи викликає краснушну ембріофетопатію (вроджені вади серця, органів зору, слуху), недоношеність, затримку внутрішньоутробного розвитку, діафрагмальну килу, ранній цукровий діабет; цитомегаловірус є причиною вроджених вад розвитку; герпетичні віруси, стрептококи групи В, токсоплазма викликають тяжкі ураження центральної нервової системи, зокрема вроджену гідроцефалію, ураження органів зору (хоріоретиніт, катаракту), дихальні та гастроінтестинальні розлади;
– генна та хромосомна патологія;
– застосування медикаментозних препаратів на ранніх строках вагітності (період ембріогенезу) – гормонів, антибіотиків (особливо тетрацикліну), сульфаніламідів, антигістамінних засобів та ін.);
– цукровий діабет у матері, у тому числі гестаційний;
– імунологічна несумісність матері та плода;
– алкоголізм, тютюнокуріння, наркоманія майбутніх батьків.
Фетальний (плодовий) період
Фетальний період триває з 12 тижня до моменту народження. У цей час відбувається дозрівання організму – тонка диференціювання органів і тканин, що супроводжується швидким ростом плода. При впливі несприятливих факторів на організм, що розвивається під час ембріонального періоду формуються так звані «ембріопатії», які проявляються вадами розвитку. Ті ж шкідливості, що впливають на плід під час фетального періоду, провокують розвиток фетопатій, для яких морфологічні вади не характерні. Частота ембріопатій досить висока – спонтанними абортами в ембріональному періоді закінчується не менше 10% зареєстрованих вагітностей.
У перші 2-3 місяці внутрішньоутробного життя відбувається інтенсивний поділ клітин і формування тканин і органів. Завдяки поділу, зростанню і переселенню клітин кожна частина тіла набувають чіткіших обрисів – здійснюється процес морфогенезу. В основному процеси морфогенезу завершуються на 8-му тижні розвитку. Грунтуючись на знаннях про терміни формування органів, можна робити висновки про розвиток вроджених вад у зв’язку з впливом на ембріон конкретних шкідливостей. Наприклад, у літературі накопичено багато даних про тератогенну дію протисудомних препаратів, зокрема, вальпроату. Цей препарат може індукувати комплекс вроджених аномалій, в тому числі, поєднання спинномозкової кили з дефектом міжшлуночкової перегородки серця. Такі вади можуть спостерігатися при вальпроатному синдромі, проте для цього необхідно, щоб жінка приймала препарат до 8 тижня вагітності, так як до цього терміну завершується змикання міжшлуночкової перегородки і формування хребетного каналу.
Порушення розвитку в ; плодовому періоді називається фетопатії (від лат «fetus» – плід).
Вади розвитку в цей період можуть виникнути лише в органах, котрі не закінчили свого формування (тканина головного мозку, зуби, геніталії, легені). Для цього періоду характерно формування так званих «вторинних» вад розвитку – тобто спотворення розвитку нормально сформованих органів внаслідок запальних процесів (наприклад, токсоплазмоз, вірусні інфекції) або порушень дозрівання, призводять до формування дисплазій або гіпоплазія органів і тканин.
Здатність реагувати запальними процесами на інфекційне ушкодження у плода формується після 5-го місяця розвитку.
Також свій внесок в патологію плодового періоду вносять порушення обміну речовин і хронічні інтоксикації у матері, в якості прикладу можна навести діабетичну і алкогольної фетопатії. З порушень внутрішньоутробного розвитку найбільше клінічне і соціальне значення мають вроджені вади розвитку (ВВР).
Сучасна наука вважає, що не менше 50% всіх ВВР мають комплексну багатофакторну природу, тобто утворюються під впливом спадкових і середовищних факторів, тоді як 5% ВВР індуковано тератогенними впливами. До тератогенних впливів відносять будь-яку шкідливість, під впливом якої може сформуватися ВВР.
Відомо кілька сотень тератогенних факторів, проте практичне значення у людини мають всього лише кілька:
- Ендокринні захворювання матері (цукровий діабет);
- Фізичні впливу (температурні або іонізуючі);
- Хімічні речовини, до яких відносяться деякі медикаменти (ретиноїди, вальпроєва кислота, талідомід та ін) і алкоголь;
- Біологічні чинники (інфекції – токсоплазмоз, краснуха та ін..)
-
Частина цих факторів здатні індукувати певні тератологічні синдроми, добре відомі лікарям в усьому світі. Ці синдроми можуть реалізовуватися як ембріо-або фетопатії, в залежності від конкретного фактора і терміну вагітності, на якому він впливає.
Реалізація тератогенного ефекту залежить від багатьох складових, частина з яких визначається біологією зародка. Ось найбільш вагомі складові, що визначають ступінь ушкоджуючої дії тератогена:
- природа тератогена;
- доза тератогена;
- тривалість впливу;
- вік зародка або плоду;
- генетична схильність несформованого організму;
- генетичні особливості організму матері, а саме: функціонування системи детоксикації ксенобіотиків, нейтралізації вільних радикалів і ін.
У розвитку людського організму найбільш вразливими є перший і 2-ий критичний період онтогенезу – це кінець першого початок 2-го тижня після запліднення і 3-6 тижні вагітності. Вплив шкідливих факторів саме на протязі 2-го періоду призводить до формування найбільшої кількості ВВР.
Крім критичних факторів необхідно враховувати періоди дії тератогену – тобто граничний термін вагітності, протягом якого несприятливий фактор може індукувати аномалії розвитку. Цей період визначається термінами завершення формування органу і відрізняється для різних органів і тканин, наприклад, грубий порок розвитку мозку – аненцефалія, може сформуватися під впливом тератогенних впливів до 8 тижня вагітності, тоді як дефекти міжшлуночкової перегородки серця – до десятого тижня.
Значення генетичної складової формування організму можна продемонструвати на прикладі талідомідного синдрому та алкогольної фетопатії. Талідомідний синдром сформувався лише у 20% дітей, матері яких під час вагітності на одних і тих же її терміни отримували однакові дози талідоміду.
Вплив тератогенних факторів найчастіше реалізується у вигляді розвитку множинних вад і аномалій розвитку, формування яких залежить від дози шкідливого агента, тривалості його впливу і терміну вагітності, на якому відбувся несприятливий вплив.
Дотримання гігієнічних вимог у житті кожної людини завжди було дуже важливим чинником збереження здоров’я і підвищення працездатності. За данними ВООЗ, у загальній сукупності чинників, які зумовлюють стан здоров’я людини (генетичні фактори, рівень і доступність медичної допомоги, екологічний стан навколишнього середовища та спосіб життя) питома вага останнього становить 50%. Особливого значення набуває здоровий спосіб життя в сучасних екологічних умовах, в ситуації, коли проведення первинної профілактики різноманітних захворювань, необхідність підвищення природного імунітету та опірності до впливу численних несприятливих чинників навколишнього середовища є провідним завданням всієї медичної науки.
Основою здорового способу життя, ефективної первинної та вторинної профілактики різних захворювань є особиста гігієна – комплекс заходів спрямованих на збереження та зміцнення здоров’я шляхом дотримання гігієнічних вимог у повсякденному житті й діяльності людини.
У сферу особистої гігієни входять: гігієна тіла і порожнини рота, гігієна фізичного виховання та загартування, запобігання шкідливих звичкам, гігієна статевого життя, гігієна одягу, гігієна відпочинку, сну, гігієна індивідуального харчування, гігієна розумової праці, психогігієна та інші.
Гігієна тіла
Гігієна тіла, забезпечення його чистоти, догляд за шкірою і волоссям є найдавнішими елементами особистої гігієни. Систематичне вмивання забезпечує чистоту і нормальне функціонування шкіри, що дуже важливо у зв’язку з її фізіологічною роллю. Так, через шкіру за одну годину виділяється 10-20 мл поту. При виконанні важкої роботи і перегріванні ця кількість може збільшуватися до 300-500 мл і вище. Щодоби через шкіру дорослої людини виділяється до 15-
Через шкіру виділяється значна кількість летких речовин, зокрема таких як, пропанол, оцтова кислота, ацетон, метанол, органічні та неорганічні солі, ферменти, Сукупність цих та інших речовин сприяє розмноженню на шкірі бактерій і грибів, особливо в ділянці промежини та відхідника.
Понад 90% від загальної кількості мікроорганізмів знаходяться на шкірі рук. На ній також скупчується велика кількість пилових і мікробних аерозолів, забруднення з предметів, одягу і як наслідок шкіра швидко втрачає еластичність, стає джерелом неприємних запахів. Проникнення в шкіру мікроорганізмів може спричинити локальні та генералізовані запальні процеси в ній. Водночас шкіра, особливо чиста, має бактерицидні властивості – кількість мікробних тіл у суспензії мікроорганізмів, нанесених на чисту шкіру протягом 2 годин, знижується більше ніж на 90 %. Бактерицидність добре вимитої шкіри в 15-20 разів вища від брудної. Тому, необхідно обливати все тіло теплою водою (бажано під душем) не менше одного разу на тиждень, якщо замість душу використовується ванна. То після миття в ній слід обов’язково тіло ополоснути чистою водою. Волосся рекомендується мити 1 раз на тиждень, якщо шкіра суха і 1 раз в 3-4 дні, якщо шкіра жирна.
Для більш ефективного усунення забруднень із поверхні шкіри і волосся застосовують різні мила і синтетичні мийні засоби. Мила – це різновид водорозчинних солей вищих жирних кислот, що мають мийну здатність і до складу яких входять поверхнево-активні речовини (ПАР). Їх отримують шляхом нейтралізації вищих жирних кислот або омилення нейтральних жирів їдкими лугами.
Завдяки високій поверхнево-адсорбційній активності мило сприяє емульгуванню та знищенню жирового змащування і відмиванню забруднень із поверхні шкіри. Контактуючи з епідермісом, луг, що входить до складу мила, перетворює його білкову частину на легкорозчинні лучні альбумінати, які знищуються внаслідок змивання. Тому часте миття сухої шкіри з милом діє на неї несприятливо, збільшуючи сухість, спричинюючи свербіж і утворення лупи,а також випадання волосся. Кількість вільних лугів у милі регламентується, наприклад в туалетних сортах їх вміст не повинен перевищувати 0,05 %.
Додавання до мила ланоліну, що входить в рецептуру “дитячого” пом’якшує подразливу дію лугів. Відновленню кислої реакції шкіри, що визначає її бактерицидну дію, сприяє полоскання сумішшю, до складу якої входить оцтова кислота.
В процесі виробництва в туалетні мила, залежно від їх призначення і товарної групи, вводять різні барвники, лікувально-профілактичні та дезінфекційні засоби.
Останніми десятиліттями поряд із милами, як мийні речовини широко використовуються СМЗ. Це комплексні хімічні сполуки, головними компонентами яких є ПАР, відбілювачі, кальцинована сода та інші хімічні речовини.
У побуті контакт із СМЗ можливий переважно під час прання білизни, прибирання приміщень. При цьому необхідно враховувати, що в концентраціях більших ніж 1 % СМЗ можуть чинити подразливий та алергічний вплив більшою мірою, ніж мила, тому їх не слід рекомендувати для миття тіла. СМЗ не слід використовувати і для пом’якшення води, для цього можна перекип’ятити воду з милом і питною (харчовою) содою (1 чайна ложка на
Як засіб гігієнічного догляду за тілом у населеннях багатьох країн світу широкого поширення набуло купання в лазнях. Виходячи із історичних описів, найпростіші конструкції лазень люди використовували ще в глибоку давнину, на стадії первіснообщинного ладу. Лазні були відомі Скіфами, у Стародавній Індії, Вавилоні, Єгипті, Персії та в інших країнах. Особливо відомими були лазні в Стародавньому Римі, де загальна їх кількість перевищувала 800. Багато великих римських лазень (терми Каракалли, Діокиетіана) увійшли в історію як зразки архітектури і будівельної техніки, включаючи до свого складу не тільки лазневі, але й гімнастичні та масажні приміщення, бібліотеки та місця відпочинку. Терми Каракалли, мали площу ≈
Нині застосовують переважно 2 типи лазень загального призначення
– парові;
– сухожарові сауни.
–
Основними приміщеннями лазні є 1) душові та 2) парильні. У парильнях лазень першого типу (парових) з грубками – кам’янками при навантажувальному режимі температура повітря досягає 65-70 0С за відносної вологості ≈ 75-80 %. Якщо пара подається з котельні, ці показники відповідно складають 42-45 0С і 100 %.
Мікроклімат сухожарових лазень характеризуються високою температурою (на верхніх полицях вона може досягати 100 0С) з низькою відносною вологістю (15-20 %). Гідротермічні процедури в лазні позитивно впливають на різні функції організму. Розширюються кровоносні судини і пори шкіри, збільшується потовиділення, з організму видаляються різні шлаки (азотовмісні, молочна кислота) різко знижується рівень бактеріального обсіменіння шкіри. Поліпшується емоційно-психічний тонус, відбувається своєрідне тренування судин і терморецепторів, покращується пристосованість організму до різкої зміни погодних умов. Лазня нормалізує всі види обміну речовин, сприяє зниженню вмісту ліпідів, холестерину та молочної кислоти в крові. При цьому стимулюються функції надниркових залоз, поліпшується функціональний стан ЦНС. Корисною є лазня для таких людей, які хворіють подагрою, артрозами, ожирінням. Але повітряне середовище лазні характеризується зниженим вмістом кисню, виникає гіпоксичний ефект, здатний викликати несприятливу реакцію спастичного характеру у хворих на гіпертонічну хворобу, ішемічну хвороби серця (та інші), порушення передсердно-шлуночкової провідності. Тому, перед тим як відвідувати сауни обов’язково необхідна консультація лікаря.
У приміщенні лазень мають бути:
1) добра вентиляція;
2) суворий санітарно-протиепідемічний режим;
3) не менше 1 разу на місяць повинна проводитися волога хімічна дезинфекція;
4) для вимірювання температури забороняється використовувати ртутні термометри;
5) не можна вносити в приміщення мийні та інші засоби в скляній тарі;
6) під час процедур забороняється палити, гучно розмовляти;
7) перед парильною слід прийняти теплий душ і запобігати перегріванню голови.
Догляд за ротовою порожниною
У поняття догляду за порожниною рота входять:
1) індивідуальне чищення зубів;
2) видалення залишків їжі з міжзубних проміжків;
3) полоскання порожнини рота водою після кожного приймання їжі.
Основний спосіб гігієнічного догляду за ротовою порожниною – двічі на день (вранці і перед сном) чистити зуби. Чищення зубів необхідне для знищення зубного нальоту, сповільнення процесів утворення зубного каменю, який є одним із головних чинників розвитку карієсу і парадонтозу, знищення неприємного запаху з рота, зменшення кількості мікроорганізмів у ротовій порожнині, в тому числі і умовно-патогенних, для розвитку яких у ній є необхідні поживні речовини та сприятливі щодо температури і вологості умови.
Для механічного чищення зубів використовують спеціальні зубні порошки і пасти. Головними компонентами зубного порошку є очищена крейда та різні додатки. Властивості зубного порошку очищати зуби і масажувати ясна достатньо високі, однак його головним недоліком порівняно з пастами є абразивний вплив на емаль зубів. Перевагою паст, до складу яких входить значно менше крейди, ніж до складу зубних порошків є і можливість створення різноманітних композицій щодо складу, зручність та гігієнічність користування. Асортимент зубних паст включає 1) гігієнічні, 2) лікувально-профілактичні. У рецептуру лікувально-профілактичних паст, на відміну від гігієнічних, з метою створення протизапального, фтор замінного позитивного впливу на зуби і ясна вводяться різні біологічно активні речовини: вітаміни, рослинні екстракти, мінеральні солі, мікроелементи.
В даний час до засобів індивідуальної гігієни порожнини рота відносять: звичайні зубні щітки, зубні щітки електричні (до речі дослідження з вивчення ефективності застосування електричних щіток не виявили особливих переваг перед звичайними), зубні нитки – флоси, спеціальні зубні щітки, міжзубні стимулятори і іригатори порожнини рота, зубочистки.
Навчання основних правил з догляду за порожниною рота слід починати з 2-3 років. Чистити зуби спеціальними зубними щітками, що відрізняються одна від одної розмірами робочої поверхні, матеріалом (із свинячої щетини або синтетичних волокон) та формою. Зручніше застосовувати щітки з увігнутою робочою поверхнею до 3-
Довгі роки для зубних щіток використовували лише натуральну щитину. В даний час перевагу віддають синтетичному волокну, тому що в натуральній щетині є серединний канал, що легко заповнюється водою і мікроорганізмами, поверхня волокна нерівна, пориста,кінець щетини не піддається обробці. У штучній щетині серединний канал волокна відсутній, поверхня волокна гладка, а кінець може бути округлений, тому зубні щітки зі штучного волокна мають перевагу перед щітками з натуральної щетини. Регулярно використовувану зубну щітку із штучної щетини необхідно змінювати кожні 1-2 місяці, з натуральної – кожні 3-4 місяця.
Спеціальні зубні щітки застосовують при нетиповій будові зубних рядів і обличчя. За своєю формою такі зубні щітки можуть бути різними, робоча частина щітки складається з одного пучка щетинок або нагадує йоржі для миття посуду.
Міжзубні стимулятори – це гумові або пластмасові конуси, що розташовуються на кінцях ручок, і служать для масажу ясен і є гарним додатковим засобом для очищення міжзубних проміжків.
Зубні ірригатори – забезпечують постійний або пульсуючий струмінь води під тиском через наконечник. У воду для ірригацій можна додавати ароматичні речовини і відвари лікарських трав.
Для оцінки чистоти зубів та інтенсивності зубного нальоту рекомендується використовувати так званий ГІЗ. Він визначається наступним способом: за допомогою розчину калію йодиду (КІ –
Якщо ГІЗ до 1,5 бала оцінка добра, 2,6 – 3,4 негативна, більше 3,5 – різко негативна.
Фізіологічні основи відпочинку
Фізіологічні основи життєдіяльності людини визначають потребу суворого дотримання режиму дня,розумного чергування активної діяльності та відпочинку, бадьорості та сну. Для більшої частини людей доба ділиться приблизно на три рівні (по
а) трудова діяльність (навчання);
б) особистий час;
в) сон.
Основними видами відпочинку є: щорічний, щотижневий, щоденний, короткочасний. Нехтування щоденним, особливо щотижневим відпочинком від професійної діяльності є небезпечним і для здоров’я і для працездатності людини.
Такий відпочинок є фізіологічною потребою організму, а ефективним засобом відпочинку є зміна видів діяльності.
Великого поширення набуло телебачення. На перегляд телепередач у середньому щоденно витрачається 1,5-2 год. Значна частина населення, в тому числі і діти шкільного віку, проводять біля телевізора і комп’ютера по 3-4 і більше год. Щоб послабити і запобігти негативним наслідком цього, потрібно додержуватись певних гігієнічних рекомендацій:
1) час перегляду телепередач слід обмежити в середньому не більше 2 год.;
2) відстань від екрана телевізора повинна становити 2,5-
3) чорно-білі та кольорові передачі треба дивитися при потужності освітлення приміщення 7-11 Вт/м2. Кут зони перегляду передач повинен бути в межах 60 стосовно центру екрана.
Обов’язковим елементом щоденного відпочинку є 7-8 год. сон. Його повноцінність забезпечується дотриманням таких вимог:
1) остатній прийом їжі не пізніше ніж за 2 год. до сну;
2) перед сном 20-30 хв. прогулянка на свіжому повітрі;
3) заняття, які вимагають сильного розумового та емоційного напруження припиняють за 1,5-2,0 години до сну;
4) лягати спати в один і той же час в добре провітреній кімнаті;
5) взимку при відкритій квартирці;
6) забезпечити відсутність чи максимально можливе зниження шумових впливів;
7) застосування транквілізаторів і снодійних засобів допускають лише епізодично з дозволу лікаря.
Фізична культура
Збільшення зайнятості населення трудовою діяльністю, яка не вимагає фізичних навантажень і рухливості, механізація побуту,розвиток транспорту, засобів зв’язку сприяють зниженню енерговитрат, виникненню нервово-психічного напруження, несприятливих наслідків нераціонального харчування. У таких умовах постійне заняття фізичною культурою і спортом стає дуже важливим елементом особистої гігієни і здорового способу життя. Значення цих занять дуже важливе:
– вони дозволяють збалансувати енерговитрати;
– стимулюють діяльність серцево-судинної системи і дихальної;
– сприятливо впливають на функціональну діяльність ЦНС та інших органів і систем,зменшують гіпоксію пов’язану із застоєм крові в органах малого тазу, активізують обмінні процеси, підвищують стійкість проти захворювань, покращують працездатність.
Компонентами фізичної культури є: ходьба, біг, ранкова гімнастика, плавання, різні види спортивних ігор і занять. Однак фізичне навантаження повинно бути індивідуальним і виходити з реального стану здоров’я, віку та підготовленості людини. Щоб визначити ступінь функціональної підготовленості до фізичних вправ і контролю під час їх виконання, запропоновано різні тести. З цією метою може бути використаний, наприклад, 12-хвилинний тест відомого американського спортивного медика К. Купера. Він грунтується на тому, що між пройденою дистанцією (км) і споживанням кисню (мл/кг/хв) існує зв’язок, який характеризує функціональну підготовленість людини. Так у 30-39 років підготовленість вважається поганою, якщо споживання кисню становить близько 25 мл/кг/хв, відмінною 40 мл /кг/хв.
Академік М.Амосов як тест запропонував оцінювати зміну вихідної частоти скорочень серця після 20 присідань у повільному темпі з витягнутими вперед руками і широко розведеними колінами. Є й ще один доступний тест: зміна частоти скорочень серця і загального самопочуття при звичайному підніманні пішки на 4-й поверх:
– стан оцінюють як добрий, якщо при цьому ЧСС не перевищує 100-120 за 1 хв, дихання вільне, легке, відсутні неприємні відчуття;
– 120-140 за 1 хв, легка задишка – є стан як задовільний;
– якщо при підйомі на 3 поверх з’явилася задишка, пульс став частішим ніж 140 за 1 хв з’явилась слабість – функціональний стан СС і дихальної систем оцінюються як поганий.
Найдавнішим, найдоступнішим і таким, що не має протипоказань практично для більшості людей, видом фізичної активності є ходьба. Для початківців рекомендується програма тренувальної ходьби з поступовим збільшенням її дистанції та часу, на першому тижні
Другий важливий вид фізичної культури ранкова гігієнічна гімнастика. На відміну від спеціальних видів гімнастики, вправи ранкової – охоплюють комплекси порівняно простих, коригувальних, загально розвиваючих і силових рухів, що впливають на основні групи м’язів тіла і не вимагають великого фізичного навантаження. Ранкову гімнастику слід робити зразу після сну, перед гідро процедурами, бажано в провітреному приміщення. Енерговитрати при цьому комплексі вправ порівняно невеликі (80-90 ккал), тобто у 2 рази менші, ніж людина витрачає під час ходьби протягом 1 години на відстань
Загартування: – це система тренування адаптаційних механізмів пристосування до добових, сезонних, поступових або раптових змін мікроклімату, освітленості, магнітних та електричних полів Землі, що виникли у процесі еволюції, з метою підвищення опірності організму до зовнішніх впливів.
До провідних принципів загартування слід віднести:
– послідовність збільшення впливу;
– регулярність проведення;
– урахування індивідуальних особливостей;
– багатофакторність процедур загартування;
– поліградієнтність, тобто тренування організму до слабких, сильних, коротких, уповільнених та середніх за силою і часом дії подразників;
– поєднання загального та місцевого загартування;
– регламентація рівня теплопродукції та виконання загартовуючих процедур як у стані спокою, так і при різній руховій активності;
– урахування характеру попередньої діяльності організму, що передбачає зменшення ступеня впливу через слідові зміни.
У ході проведення процедур загартування перехід від обтирання до обливання можна виконувати тільки тоді, коли при використанні обтирань практично не виникають такі явища, як збільшення ЧСС та дихання, серцебиття, неприємні відчуття та прояви, такі наприклад як “гусяча шкіра”.
Тому при переході від одного режиму до іншого обов’язково необхідно визначити:
1) ступінь адаптованості організму до охолоджень;
2) частоту простудних захворювань в минулому;
3) провести функціональну пробу на холодову стійкість, що передбачає визначення аналізу частоти серцевих скорочень при охолодженні ступень водою, яка має температуру 14-17 0С протягом 3 хвилин.
З метою диференційованого аналізу холодової стійкості організму також розроблено методику застосування трьох видів охолодження: 1) слабкого швидкого (на 2-3 0С впродовж 4-5 с, 2) слабкого уповільненого (на 2 0С протягом 120 с, 3) сильного швидкого (на 10-12 0С впродовж 4-5 с). Оптимальна холодова стійкість при температурі повітря 22-24 0С виробляється у тому випадку, коли час відновлення температури шкіри до вихідних величин після слабкого швидкого охолодження не перевищує 180 с, слабкого уповільненого – 300, сильного швидкого – 240 с.
Розпочинати загартовування можна в будь-яку пору року. Головними загартовуючими чинниками є повітря, вода і сонячна радіація. Однак, найпоширенішою формою загартування повітря є повітряні ванни (аеротерапія).
Розрізняють: 1) повітряні ванни прохолодні 14-20 0С; 2) холодні менше 14 0С.
Загартовування водою являє собою сильний ефективний і різноманітний за формами вид загартування. Він грунтується на високій тепловіддачі тіла людини, оскільки вода містить значно більше (в 10-20 разів) тепла, ніж повітря аналогічної температури. Для загартування можуть використовуватися обмивання, обтирання, купання, приймання душу, ванн для ніг та інші водні процедури.
Одним з найефективніших видів загартування водою є купання у відкритих водоймах, сприятливий вплив якого зумовлений поєднанням: а) активними фізичними вправами; б) сонячною радіацією; в) механічним впливом води.
Дуже корисні контрастні душі. Їх варто застосовувати поперемінно тривалістю 0,5-2 хв за температури, що змінюється в діапазоні від 20-35 0С до 10-45 0С.
Обливання можна використовувати як самостійну загартовуючу процедуру (знижуючи температуру води від 30 до 10 0 і нижче) з обов’язковим наступним розтиранням тіла, що посилює тренувальну дію на судини.
Гігієна одягу та взуття
З’явившись на ранніх станах зародження людського суспільства, одяг пройшов значну еволюцію.
Нині основними компонентами пакету одягу вважають такі шари:
– білизна (1-й шар);
– костюми і плаття (2-й шар);
– верхній одяг (3-й шар).
За призначенням і характером використання розрізняють одяг повсякденний побутовий (в т.ч. дитячий), професійний (спец. одяг), спортивний, військовий, лікарняний, обрядовий тощо.
До повсякденного побутового одягу ставляться такі гігієнічні вимоги:
– забезпечувати оптимальний підодяговий мікроклімат і сприяти установленню теплового комфорту людини;
– не утруднювати дихання, кровообіг і рухи людини, не зміщувати і не стискувати внутрішні органи та частини опорно-рухового апарату;
– бути достатньо міцним, легко чиститися від зовнішніх і внутрішніх забруднень;
– не містити токсичних домішок, що виділяються в навколишнє середовище, не мати фізичних і хімічних властивостей які несприятливо впливають на шкіру і людський організм в цілому.
– мати порівняно невелику масу (до 8-10 % маси тіла людини).
Важливим показником якості та гігієнічних властивостей одягу є підодяговий мікроклімат. За температури навколишнього середовища 18-22 0С рекомендується такі його показники: температура підодягового повітря 32,5 – 34,5 0С,відносна вологість 35-60 %,концентрація діоксиду вуглецю – до 1- 1,5 %.
Гігієнічні властивості одягу залежать:
– від виду тканини;
– характеру її фактури;
– розкрою одягу.
Для виготовлення тканин для одягу використовуються текстильні волокна різного походження (натуральні, хімічні).
Натуральні органічні волокна – найдавніший вид тканинних матеріалів, їм притаманні високі гігієнічні властивості. Вони можуть бути органічними (рослинними, тваринними) і неорганічними. До рослинних (целюльозні) органічних волокон належать бавовна, льон, сизаль, джут, прядиво. До органічних волокон тваринного походження (білкові) належать вовна і шовк.
Останніми роками все більшого значення і поширення набуває інша група текстильних волокон – хімічні. Як і натуральні, вони можуть бути органічними і неорганічними (проте останні можуть використовуватися тільки для спеціального одягу). Тому основну групу волокон хімічного походження складають органічні. Вони можуть бути:
– штучними (віскозні, ацетатні, триацетатні, казеїнові);
– синтетичними (капрон, нейлон, перлон, лавсан).
Гігієнічні переваги або недоліки тих чи інших тканин насамперед залежать від фізико-хімічних властивостей вихідних волокон. Серед них важливе гігієнічне значення мають повітропроникність, паропроникність, вологостійкість, гігроскопічність, теплопровідність.
Однією з найважливіших у гігієнічному відношенні властивостей тканини є її гігроскопічність, яка характеризує здатність волокон тканини поглинати водяну пару з повітря і поверхні тіла та за певних умов утримувати її. Гігроскопічність передусім залежить від природи волокон, характеру їх переплетення і товщини тканини. Найбільшу гігроскопічність мають вовняні тканини (20 % і більше), що дозволяє їм зберігати високі теплозахисні властивості навіть у наслідок зволоження мінімальну гігроскопічність мають синтетичні тканини. Важливою характеристикою тканин, особливо тих, що використовуються для виготовлення білизни, сорочок, платтів, рушників є їх властивість убирати крапельно-рідку вологу. Показником цієї властивості може бути капілярність, волога тканина має високу тепломісткість і тому значно швидше поглинає тепло від тіла, спричинюючи його охолодження і переохолодження.
Важливе гігієнічне значення мають і такі властивості тканин, як здатність пропускати УФ випромінювання, відбивати видиме світло. Випаровувати вологу з поверхні. Ступінь прозорості синтетичних тканин для УФ проміння високий і досягає 70 %. Інші тканини пропускають УФ проміння менше. Зараз більше як 50 % різних видів одягу виготовляються із синтетичних тканин або з домішками синтетичних волокон.
Значному поширенню синтетичних тканин сприяє низка їх позитивних властивостей:
– механічна міцність;
– стійкість до витирання, впливу хімічних і біологічних чинників;
– антимікробні властивості;
– еластичність.
Однак синтетичним тканинам властиві й суттєві недоліки:
– низька гігроскопічність – внаслідок цього піт та інші виділення шкіри майже не вбираються у волокна синтетичної тканини, а скупчуються в порах повітряних гальмуючи повітрообмін і погіршуючи теплоізоляційні властивості тканини. За високої температури навколишнього повітря створюються умови, що сприяють перегріванню, за низької температури – охолодженню;
– вони здатні затримувати неприємні запахи, гірше перуться (можлива деструкція волокон) справляти резорбтивний та алергічний впливи.
Завдяки своїй низькій гігроскопічності синтетичні волокна набувають високих електроізоляційних властивостей (поверхневий опір досягає 10-100 Ом). Це може призводити до нагромадження і тривалого перебування на поверхні матеріалу електричних зарядів. Внаслідок носіння синтетичних виробів може створюватись електростатичне поле напругою до 4000 – 5000 В/см, у той час допустимою вважається напруга не більше ніж 250-300 В/см. Більша частина синтетичних волокон унаслідок тертя об шкіру людини заряжається негативно, що може шкідливо впливати на організм людини. Позитивна полярність електричних зарядів може бути досягнута змішуванням тканин різного походження.
Не слід використовувати синтетичні тканини для білизни новонароджених, дітей ясельного, дошкільного і молодшого шкільного віку.
Різні компоненти пакету одягу виконують різні функції, отже мають і різні гігієнічні вимоги.
Головним призначенням натільної білизни (перший шар одягу) є поглинання поту та інших виділень шкіри, добра вентиляція простору між шкірою і першим шаром одягу. Тому тканини, повинні мати високу гігроскопічність, бути гігрофільними та повітропаропроникними. Цим вимогам найбільше відповідають натуральні волокна.
Костюми, сорочки та плаття (другий шар одягу) мають забезпечувати оптимальний підодяговий мікроклімат, сприяти випаровуванню вологи в повітря з білизни і відповідати характеру роботи, що виконується.
Для виготовлення костюмів та інших видів другого шару одягу можна використовувати як натуральні, так і синтетичні тканини.
Ве6хній одяг (третій шар) – це захист від холоду, вітру, несприятливих погодних умов. Тканина для верхнього одягу повинна мати низьку теплопровідність, велику вітростійкість, вологонепроникність, низьку гігроскопічність та стійність до витирання. Цим вимогам найбільше відповідає натуральне хутро,однак краще використовувати і комбінації різних тканин.
Деякі додаткові вимоги ставлять до дитячого одягу. Внаслідок менш досконалого механізму терморегуляції, значно більшого, ніж у дорослих, питомого співвідношення величини поверхні тіла та одиниці його маси, більш інтенсивного периферичного кровообігу, діти швидше охолоджуються в холодну пору року і перегріваються в літню. Тому їхній одяг повинен мати більш високі теплоізоляційні властивості взимку і сприяти тепловіддачі влітку. При цьому дуже важливо, щоб одяг був вільним, проте не громіздким, не перешкоджав рухам, не спричиняв зрушень у кістково-м’язових сполучних тканинах. У цьому повинно бути менше рубців та грубих швів.
Гігієна взуття
Основним функціональним призначенням численних різновидів побутового і спеціального взуття є захист ніг від механічних пошкоджень, охолодження або перегрівання, забруднення, а також впливу інших несприятливих фізичних, хімічних і біологічних чинників.
За призначенням розрізняють:
– побутове (домашнє, літнє, зимове, повсякденне, святкове);
– спортивне;
– спеціальне робоче;
– дитяче;
– військове;
– лікувальне (ортопедичне),взуття.
Взуття має відповідати таким загальним гігієнічним вимогам:
– мати малу теплопровідність, забезпечувати оптимальний мікроклімат взуттєвого простору та його добру вентиляцію;
– бути зручним у користуванні, не порушувати кровопостачання, ріст і формування кістково-м’язових елементів ступні, не утруднювати рухів під час ходьби, занять фізичною культурою і під час виконання трудових операцій;
– забезпечувати захист ступні від несприятливих фізичних, хімічних і біологічних впливів;
– не виділяти у внутрішньо взуттєвий простір хімічних речовин у концентраціях, здатних у реальних умовах експлуатації мати несприятливий вплив (шкіроподразливий, резорбтивний, алергічний та інш.) на шкіру ступні і організм в цілому;
– відповідати віковим, статевим та іншим фізіологічним особливостям організму;
– легко чиститись і висушуватись, тривалий час зберігати вихідну форму і гігієнічні властивості.
Гігієнічні властивості взуття залежать від матеріалу, з якого воно виготовлене, відповідності розмірів конфігурації ступні, конструктивних особливостей.
Для виготовлення взуття використовують різні натуральні і штучні матеріали. Багато показників, за якими судять про переваги й недоліки того чи іншого матеріалу і можливості використання його у взутті різного призначення, збігаються з тими, які характеризували гігієнічні властивості тканин та одягу: теплопровідність, вологопоглинання, повітроприникність та паропроникність.
Добрі гігієнічні властивості мають матеріали з натуральної шкіри. Вони еластичні, помірно повітроприниклі, мають низьку теплопровідність, не виділяють у внутрішньо взуттєвий простір шкідливих хімічних речовин, не подразнюють шкіру. Це дуже важливо, бо навіть у разі помірного фізичного навантаження кожна ступня дорослої людини може виділяти від 2 до
У виробництві різних видів взуття все більшого застосування набувають синтетичні матеріали, хімічні пластифікатори, стабілізатори, наповнювачі, лаки, клеї. Основний їх недолік – низькі повітро та паропроникність.
Недопустиме використання для щоденного носіння – взуття із лаковим верхом – таке взуття не забезпечує повітро- та паропроникності, різко погіршує мікроклімат внутрішньо-взуттєвого простору.
Спортивне взуття можна носити тільки обмежений час, оскільки його низькі повітро і паропроникність сприяють або перегріву, або переохолодженню ступні, збільшують ступінь бактеріального обсіменіння. Із цих самих міркувань слід обмежити носіння гумового взуття, використовуючи його тільки за несприятливої, дощової погоди або вологого грунту.
Навіть у літній час взуття бажано носити зі шкарпетками, що оберігає від забруднення його внутрішню поверхню, служить способом профілактики мікробних захворювань і міозів.
Визначаючи оптимальну висоту каблука, виходячи із того, що найбільш фізіологічним є розміщення ступні і гомілки, коли вони утворюють кут у 120-1250. для цього необхідно, щоб висота каблука забезпечувала приблизно 1/14 довжини ступні, тобто знаходилась у межах 1-
Профілактика шкідливих звичок:
Обов’язковою умовою здорового способу життя є відмова від шкідливих звичок, зокрема паління, вживання алкоголю, наркотиків, статевих збочень, тощо.
Несприятливий вплив паління на здоров’я пов’язаний насамперед із хімічним складом тютюнового диму, що вдихається, і його високою температурою. З димом в організм надходять нікотин, синильна кислота, оксид вуглецю, аміак, миш’як, радіоактивні – полоній – 219, свинець – 210, інсектициди, та багато інших (близько 100) шкідливих речовин, що утворюються внаслідок сухої перегонки тютюну і паперу за температури 250-300 0С. У разі викурювання, наприклад, однієї цигарки в організм надходить від 3 до 8 мг нікотину. Одноразова смертельна доза нікотину для людини становить 60-80 мг. Приблизно така кількість нікотину надходить після викурювання 20-25 цигарок.
Дослідження, проведені у багатьох країнах світу, достеменно свідчать про несприятливі наслідки паління для здоров’я. За даними ВООЗ, паління – пряма або опосередкована причина 20 % усіх смертельних випадків, один із провідних чинників ризику щодо розвитку ішемічної хвороби серця та злоякісних новоутворень легень. Доведено пряму залежність між ризиком смерті від раку легень і кількістю викурених цигарок.
Паління підвищує вміст у крові карбоксигемоглобіну, зумовлює гіпоксію тканин, негативно впливає на функції шлунка та ендокринних залоз, кровоносні судини, зуби, ротову порожнину, погіршує пам’ять і увагу, знижує розумову працездатність. Середня тривалість життя тих, хто палить на 5-7 років коротша, ніж тих хто не палить.
Великою небезпекою (особливо для дітей та вагітних жінок) є вимушене пасивне паління під час перебування у приміщенні, що забруднюється тютюновим димом.
Зловживанням алкоголем також негативно впливає на організм на всіх етапах його розвитку, починаючи з внутрішньоутробного. Під впливом алкоголю можуть наставати передчасні пологи, відбувається збільшення перинатальної смертності. З алкогольною інтоксикацією вагітних жінок багато вчених пов’язують зростання в 60-70 разів кількості випадків специфічних виродливостей і порушень розвитку дітей, алкогольного синдрому плода та енцифалопатій. Алкоголь негативно впливає на всі органи і системи організму. Він уражає ЦНС, печінку, травний канал, нирки, серце і судини, поглиблює гіпоксію, інактивує ферменти, спотворює дію ліків, порушує обмінні процеси, кольоровідчуття, знижує інтелект і працездатність, поступово приводячи до повної деградації особи.
Ще в давні часи стали усвідомлювати небезпеку зловживання алкогольними напоями. Розуміння цієї небезпеки сприяло створенню ряду обмежень і законодавчих актів, які передбачали суворі (навіть до смертної кари) покарання. Однак, як показав досвід різних країн, заборонні заходи виявились неефективними. Очевидно, провідне значення в профілактиці побутового пияцтва повинно належати роз’яснювально-виховній роботі, покращанню житлово-побутових та інших соціальних умов життя населення.
Наркоманія – це важке захворювання, яке викликане постійним вживанням наркотиків і супроводжується значною залежністю від препарату. Поширення наркотиків зараз досягло загрозливих результатів, їх пропонують мало не на кожному розі вулиці, страшне і те, що вік наркоманів все молодшає (16-25 років), а тривалість життя після початку вживання наркотиків триває не більше 5 років.
Профілактика – це краща методика вирішення проблем тютюнопаління, вживання алкоголю, наркотиків.
Антипропаганду наркотиків необхідно проводити у засобах масової інформації, молодіжних часописах, на радіо; потрібно ознайомлювати молодь (основну групу ризику) із проблемами наркоманії, друкувати матеріали, вести передачі , присвячені школі наркотиків.
Є таке поняття закон трьох поколінь. В його основу покладено дослідження французького психіатра Морреля, який вивчав деградацію поколінь алкоголіків. Він дійшов висновку, що до четвертого покоління алкоголіків потенціал їх родоводу вичерпується, рід закінчується. Вікопокоління – це етап від дитини до дитини, родився, виріс, створив сім’ю, народив дитину. Цикл замкнувся, цей термін становить ≈ 25 років. Перше покоління – падіння моральності при посиленому вживанні алкоголю; друге покоління – звичайне пияцтво, приступи оскаженіння, втрата розумових здібностей; третє – тупість, ідіотизм, безпліддя.
Базувати антипропаганду необхідно знаючи основні причини чому люди починають вживати наркотики, якими є:
1. Цікавість до наркотиків, до нових відчуттів, до “забороненого плоду”, яка базується на хибній впевненості, що вживання декількох доз ще не призводить до наркоманії. Але є значна кількість людей, особливо підлітків, у яких дуже нестійкі (лабільні) біохімічні процеси, молекули наркотичної речовини можуть уже після перших спроб вживання “включитися” в обмін речовин і зумовити наркотичну залежність. Особливо ці “розваги” небезпечні для осіб, які мають залежність до нікотину чи алкоголю.
2. Втрата життєвих орієнтирів, а звідси поява синдрому “беззмістовного” життя, сильне душевне потрясіння, почуття самотності, відсутність уваги і допомоги з боку батьків, педагогів, психологів, друзів.
3. Невдоволення життям, яке виникає на грунті постійних конфліктів у сім’ї, навчальних закладах, низького матеріального і соціального рівня.
4. Вплив оточення, друзів, компанії. Потрапляючи в компанію, де вживають наркотичні речовини, юнак чи дівчина часто починають вживати наркотики, бо не хочуть здаватися “білою вороною”.
5. Простота переходу від легких наркотиків (сигарет, алкоголю) до найнебезпечніших. Часом їх відсутність утримує підлітка від цього кроку.
6. Знання про шкоду наркоманії на рівні загальноприйнятого штампу: “Дуже шкідливо” (це стосується і цигарок, і алкоголю) і незнання, до якої міри це шкідливо, і чому, коли і як це “шкідливе” проявлюється.
7. Недостатній розвиток забороненого внутрішнього фактора (в неповних сім’ях, за неправильного виховання).
8. Кримінальна “романтика”. Деяким підліткам подобається спілкування із старшими, які порушили закон. Для підлітків це “престижно”. Хоча загальновідомим є той факт, що найбільше наркоманів серед злочинців, осіб, які відбували покарання у місцях позбавлення волі.
Легалізація “м’яких” наркотиків, як свідчать дані, одержані в Голландії, не дала позитивного результату, а зумовила різке збільшення кількості злочинів, Голландія стала наркоцентром Євроти. Цікавий і той факт, що в Голландії наркоманія не стоїть на місці: постійно виводяться нові сорти анаші (споконвічного “легкого”, а тому легалізованого наркотика), але деякі з них за своєю дією сильніші (!!!) від героїну і кокаїну.
Основні наркотики, що існують у нас, є наркотиками рослинного походження, які вирощуються в Середній Азії, на Далекому Сході, в Сибіру та інших регіонах. В даному випадку держава повинна проводити патронаж над цією галуззю і ввести це у свої аграрні програми, тоді залишаться тільки привізні наркотики, з якими було б легше боротися шляхом перекривання каналів доставки. Взагалі в боротьбі з наркоманією найбільшого успіху, як не дивно, домоглися Сингапур і Малайзія, де всіх, хто пов’язаний з наркотиками страчують.
В Україні, створено спеціальні відділи (у СБ) боротьби з наркотиками, але цих заходів мало.
Наявні в Україні система наркологічної допомоги орієнтується насамперед на допомогу особам із хронічною залежністю. Профілактичні програми, спрямовані на запобігання зловживанню наркотиками і токсикантами, не одержали належного поширення в нашій країні.
Спроби вирішити проблему шляхом активізації діяльності наркологічної служби країни не приносять належного результату, що зумовлено відсутністю реального постійного контакту наркологів із колективами неповнолітніх, важкістю первинного виявлення початкових етапів алкоголізму і наркоманії, слабкою матеріально-технічною базою наркологічних закладів.
Реальним виходом із ситуації, що склалася, є залучення до профілактичної роботи педагогів і психологів середніх шкіл та інших закладів системи освіти.
Будь яка профілактична програма повинна містити в собі певні види діяльності в кожному з таких напрямків:
1) поширення інформації про причини, форми і наслідки зловживання наркотичними засобами;
2) формування в підлітків навичок аналізу і критичної оцінки інформації про наркотики й уміння приймати правильні рішення;
3) надання альтернатив наркотизації.
Унікальні можливості для успішної профілактичної роботи має школа. Просвітницьку роботу необхідно проводити протягом усього періоду навчання дитини в школі, починаючи з молодших класів і закінчуючи випускниками. Потрібно надавати точну і достатню інформацію про наркотики та їхній вплив на психічний, психологічний, соціальний і економічний добробут людини.
Доступною повинна бути інформація про наслідки зловживання наркотиками для суспільства. Необхідно налагожувати на важливості здорового способу життя, формувати життєві навички, обов’язкові для того, щоб протистояти бажанню спробувати наркотики або “наблизитися” до них в момент стресу, ізоляції або життєвих невдач.
Для оцінки ефективності будь-якої профілактичної програми потрібні регулярні соціологічні дослідження, проведені незалежними експертами.
Не можна допускати, працюючи в галузі антинаркотичного просвітництва, використання тактики залякування, перекручування і перебільшення негативних наслідків зловживання наркотиками. За даними німецьких дослідників, ефективність профілактичної діяльності складає 20 %, медикаментозного лікування – лише 1 %. Ці форми підтверджують – що хворобі легше запобігти, ніж витрачати сили і засоби на її лікування.
