(Заняття 20.)
Тема 3. Перша гілка V пари nчерепних нервів, ділянка їх розподілу. Війковий вузол.
Трійчастий nнерв [V] (nervus trigeminus [V])
Трійчастий нерв (п. trigeminus) є nнервом першої глоткової (зябрової) дуги (нижньощелепної). Змішаний, забезпечує nіннервацію слизової оболонки порожнин, органів і тканин лицевого відділу nчерепа. Нерв має складну будову.Трійчастий нерв (nervus trigeminus) є мішаним і nскладається з чутливих та рухових волокон.
Він має такі nядра:
– головне ядро трійчастого нерва (nucleus principalis nervi trigemini) – nчутливе, знаходиться у покриву мосту (tegmentum pontis);
– середньомозкове ядро трійчастого нерва n(nucleus mesencephalicus nervi trigemini) – чутливе, розміщене в середньому nмозку (mesencephalon);
– спинномозкове ядро трійчастого нерва n(nucleus spinalis nervi trigemini) – чутливе, знаходиться в довгастому мозку n(myelencephalon) та спинному мозку (medulla spinalis);
– рухове ядро трійчастого нерва n(nucleus motorius nervi trigemini) – рухове, розміщене у мості (pons).
Трійчастий нерв (nervus trigeminus) виходить з мозку на вентральній
поверхні nсередніх мозочкових ніжок (facies ventralis pedunculorum cerebellarium mediorum) на межі з мостом (pons) і складається nз:
– чутливого корінця (radix sensoria);
– рухового корінця (radix motoria).
Чутливі гілки нерва іннервують шкіру лиця, лобової та nскроневої ділянок голови, слизову оболонку порожнини носа, при-носових пазух, nпорожнини рота, в тому числі передніх двох третин язика, зуби верхньої та nнижньої щелеп, кон’юнктиву очного яблука. Рухові гілки трійчастого нерва nіннервують жувальні м’язи, діафрагму рота (щелепно-під’язиковий м’яз і переднє nчеревце двочеревцевого м’яза), а також м’язи — натягачі піднебінної завіски та nбарабанної перетинки. Чутливий корінець (radix sensoria) nутворений з центральних відростків (дендритів) чутливих псевдоуніполярних клітин, nякі лежать у трійчастому вузлі – вузлі Гассера (ganglion trigeminale nGasseri).
Цей вузол розміщений в nтрійчастій nпорожнині; порожнині Меккеля (cavum trigeminale), яка утворюється nвнаслідок того, що трійчасте втиснення на передній поверхні верхівки nкам’янистої частини скроневої кістки (apex partis petrosae ossis temporalis) nпокривається черепною твердою оболоною (dura mater cranialis).
Руховий корінець (radix motoria) утворений аксонами рухових нейронів, nщо розміщені в руховому ядрі трійчастого nнерва (nucleus motorius nervi trigemini).
Ці волокна у вузол Гассера не заходять, а приєднуються nдо третьої гілки трійчастого нерва (nervus mandibularis).
Трійчастий nнерв n(nervus trigeminus) у ділянці трійчастого вузла (ganglion trigeminale) формує три гілки нервів:
– очний нерв (nervus ophthalmicus) – чутливий, виходить з черепа через верхню очноямкову щілину (fissura norbitalis superior);
– верхньощелепний нерв (nervus nmaxillaris) – чутливий, виходить з черепа через круглий nотвір (foramen rotundum);
– нижньощелепний нерв (nervus nmandibularis) – мішаний, виходить з черепа через овальний nотвір (foramen ovale).
До складу деяких гілок трійчастого нерва (nervus ntrigeminus) приєднуються на певних їх ділянках парасимпатичні волокна III, VII nі IX пар черепних нервів та розташовуються біля них їх парасимпатичні вузли n(ganglia parasympathhica).
Очний нерв (п. ophthalmicus) (Va; VI) є першою зверху найтоншою гілкою трійчастого nнерва, проходить у товщі бічної стінки печеристої пазухи до очної ямки через nверхню очноямкову щілину (fissura orbitalis superior). До входження в nочну ямку очний нерв віддає поворотну оболонну (r. meningeus recurrens), або nнаметову гілку (r. tentorius), що відходить назад і розгалужується в nнаметі мозочка. Нерв завтовшки 2 —3 мм складається з 30 — 70 дрібних пучків і nмістить 20 000 — 45 000 мієлінових нервових волокон.
Поблизу верхньої очноямкової щілини очний нерв nділиться на три гілки (нерви): сльозовий, лобовий і носовійковий.
Очний нерв (nervus ophthalmicus) в очній ямці (orbita) поділяється на:
– лобовий нерв [Va;V1] (nervus nfrontalis [Va;V1]);
– сльозовий нерв (nervus lacrimalis);
– носовійковий нерв (nervus nnasociliaris).
Перед nрозгалуженням від очного нерва (nervus ophthalmicus) відходить поворотна оболонна гілка; наметова nгілка (r. meningeus recurrens; r. tentorius) до черепної твердої оболони n(dura mater cranialis).
Носовійковий нерв (nervus nasociliaris) nчутливий, йде по присередній стінці очної ямки (paries nmedialis orbitae) і своєю кінцевою гілкою виходить під блоковою остю n(spina trochlearis), іннервує:
– присередній кут ока (angulus oculi medialis);
– спинку носа (dorsum nasi).
Від носовійкового нерва (nervus nnasociliaris) відходить чутлива nгілка до парасимпатичного nвійкового вузла (чутливий корінець війкового вузла – radix sensoria ganglii nciliaris) і довгі війкові нерви (nn. ciliares longi), які іннервують оболонки очного яблука (bulbus oculi).
Його гілки – задній решітчастий нерв (nervus ethmoidalis posterior) та передній nрешітчастий нерв (nervus nethmoidalis anterior), що проходять через однойменні отвори, іннервують:
– слизову оболонку носової порожнини (tunica mucosa ncavitatis nasi);
– слизову оболонку клиноподібної пазухи та лобової nпазухи (tunica mucosa sinus sphenoidalis et sinus frontalis);
– решітчасті комірки решітчастої кістки (cellulae nethmoidales ossis ethmoidalis);
– шкіру кінчика носа (cutis apicis nasi).
Лобовий нерв (nervus frontalis) чутливий, йде по середній частині nверхньої стінки очної ямки (pars media parietis superioris orbitae) і виходить на шкіру лобової ділянки n(cutis regionis frontalis) через надочноямкову вирізку/надочноямковий отвір n(incisura supraorbitalis/foramen supraorbitale) і лобову вирізку/лобовий отвір n(incisura frontalis/foramen frontale) трьома гілками, що іннервують:
– шкіру лобової ділянки (cutis regionis frontalis);
– шкіру верхньої повіки (cutis palpebrae superioris).
Сльозовий нерв (nervus lacrimalis) йде по бічній стінці очної nямки (paries lateralis orbitae), підходить nдо сльозової залози (glandula nlacrimalis) та іннервує її, а інші nгілки іннервують шкіру та nкон’юнктиву бічної частини верхньої повіки.
Перед входом в сльозову залозу (glandula lacrimalis) nсльозовий нерв (nervus lacrimalis) отримує сполучну nгілку з виличним нервом (r. communicans cum nervo zygomatico), яка з’єднує nсльозовий нерв з виличним нервом (n. zygomaticus), що є гілкою верхньощелепного nнерва (n. maxillaris).
Сполучна гілка з виличним нервом містить завузлові nнервові волокна (neurofibrae npostganglionicae), які є парасимпатичними нервовими волокнами n(neurofibrae parasympathicae).
Ці волокна відходять nвід крило–піднебінного вузла (ganglion pterygopalatinum) і через верхньощелепний нерв (nervus maxillaris) і виличний нерв n(n.zygomaticus) доходять до сльозового nнерва (n. lacrimalis), забезпечуючи сльозову залозу (glandula nlacrimalis) секреторною іннервацією.
Мал. 265. Трійчастий нерв (п. trigeminus):
І – n. ophtalmicus; 2 – n. nmaxillaris: 3 – n. infraorbitals; 4 — r. communicans cum chorda tympani; 5 — ductus nparotideus; 6 — n. alveolaris inferior; 7 — n. lingualis; 8 — gl nsublingualis; 9 – m. digastricus; 10 – gl. submandibularis; 11 — m. sternocleidomastoideus (відрізаний); 12 — a. ncarotis externa; 13 – m. pterygoideus medialis; 14 – n. nfacialis (відрізаний); 15 – porus acusticus externus; 16 – m. pterygoideus lateralis; /7 — a. maxillaris; 18 — n. nmandibularis; 19 – gangl. trigeminal; 20 – radix sensoria et radix motoria n. trigemini.
Отже, очномим нервом (n. nophthalmicus) передається чутлива інформація від:
– черепної твердої оболони (dura mater cranialis) в nділянках:
– передньої черепної ямки (fossa cranii anterior);
– серпа великого мозку (falx cerebri);
– намета мозочка (tentorium cerebelli);
– шкіри носа (cutis nasi);
– шкіри лобової і тім’яної ділянок (cutis regionum nfrontalis et parietalis);
– шкіри верхньої повіки (cutis palpebrae superioris);
– слизової оболонки лобової і клиноподібної пазух n(tunica mucosa sinuum frontalis et sphenoidalis);
– слизової оболонки решітчастих комірок (tunica mucosa ncellularum ethmoidalium);
– слизової оболонки передніх ділянок носової порожнини n(tunica mucosa regionum anteriorum cavitatis nasi);
– сльозового апарату (apparatus lacrimalis);
– кон’юнктиви (tunica conjunctiva);
– оболонок очного яблука (tunicae bulbi oculi).
Очний нерв (n. ophthalmicus) проводить пропріоцептивну nчутливість від:
– м’язів очного яблука через гілки III, IV і V пар nчерепних нервів;
– мімічних м’язів через гілки VII пари черепних nнервів.
Тема 2. Друга гілка V пари черепних нервів, ділянка їх розподілу та зв’язані з нею nвегетативні вузли голови.
Верхньощелепний nнерв (п. maxillaris) (Vb; V2) – друга гілка трійчастого нерва.Товщина нерва 2,5 — 4,5 мм, складається з 25 — n70 невеликих пучків, що містять ЗО 000-80 000 мієлінових нервових волокон. Ще в nпорожнині черепа від верхньощелепного нерва відходить оболонкова (середня) nгілка (r. meningeus), яка супроводжує передню гілку середньої оболонкової nартерії та іннервує тверду оболону головного мозку в басейні розгалуження nартерії.
У крнло-піднебінній ямці від верхньощелепного нерва nвідходять: виличний нерв, підочноямковий нерв і вузлові гілки до nкрило-ніднебінного вузла .
Верхньощелепний nнерв (nervus nmaxillaris [VB;V2]) виходить nіз порожнини черепа через круглий nотвір (foramen rotundum [VB;V2])) у крило–піднебінну ямку (fossa pterygopalatina), у якій він розгалужується на три гілки:
– підочноямковий нерв (n. infraorbitalis);
– виличний нерв (n. zygomaticus);
– вузлові гілки до крило–піднебінного вузла (rr. nganglionares ad ganglion pterygopalatinum), або крило–піднебінні нерви n(nn. pterygopalatinі).
У порожнині черепа від верхньощелепного нерва (nervus nmaxillaris) відходить оболонна nгілка (ramus meningeus) до черепної твердої оболони (dura mater ncranialis).
У крило–піднебінній ямці (fossa pterygopalatina) біля nверхньощелепового нерва (nervus maxillaris) розташований парасимпатичний nкрило–піднебінний вузол (ganglion pterygopalatinum).
Підочноямковий nнерв (п. infraorbital), завдовжки 20 — n27 мм, є nпродовженням верхньощелепного нерва.
Підочноямковий нерв (nervus infraorbitalis) через нижню очноямкову щілину (fissura orbitalis inferior) заходить у очноямкову порожнину (cavitas orbitalis), де лягає на її нижню стінку (paries inferior), проходить по її підочноямковій борозні (sulcus ninfraorbitalis) в підочноямковий канал (canalis ninfraorbitalis).
Із підочноямкового каналу (canalis infraorbitalis) підочноямковий нерв виходить через підочноямковий отвір (foramen infraorbitale) в іклову ямку (fossa canina), nутворюючи своїми розгалуженнями малу гусячу лапку (pes anserinus minor).
Її гілки іннервують nшкіру від присереднього кута ока до кута рота.
Від підочноямкового нерва (n. infraorbitalis) nвідходять верхні коміркові нерви (nn. alveolares superiores), які мають:
– задні верхні коміркові гілки (rr. alveolares superiores nposteriores);
– середню верхню коміркову гілку (r. nalveolaris superior medius);
– передні верхні коміркові гілки (rr. alveolares superiores anteriores).
Ці гілки, іннервуючи слизову оболонку верхньощелепної nпазухи (sinus maxillaris), утворюють верхнє зубне сплетення (plexus dentalis superior). Від останнього відходять:
– верхні зубні нерви (nn. dentales superiores);
– верхні ясенні гілки (rr. gingivales superiores) до верхньої щелепи (maxilla).
Виличний нерв (n. zygomaticus) через нижню очноямкову щілину (fissura infraorbitalis) входить в очну ямку (orbita) і лягає nна її бічну стінку (paries nlateralis).
Цей нерв (n. zygomaticus) заходить в канал виличної nкістки (canalis ossis zygomatici), при виході з нього розгалужується на:
– вилично–скроневу гілку (r n.zygomaticotemporalis) до шкіри скроневої ділянки (cutis regionis temporalis);
– вилично–лицеву гілку (r. nzygomaticofacialis) до шкіри виличної ділянки (regio zygomatica).
У складі цього нерва (n. zygomaticus) проходять завузлові парасимпатичні нервові волокна (neurofibrae npostganglionicae parasympathicae) від nпарасимпатичного крило–піднебінного вузла (ganglion pterygopalatinum), nякі потім приєднуються до сльозового нерва (n. lacrimalis).
Вузлові гілки до крило–піднебінного вузла; чутливий корінець nкрило–піднебінного вузла (rr. ganglionares ad ganglion pterygopalatinum; nradix sensoria ganglii pterygopalatini) йдуть nвід верхньощелепного нерва (nervus nmaxillaris) до крило–піднебінного вузла (ganglion pterygopalatinum) і далі продовжуються у вигляді:
– великого піднебінного нерва (n. npalatinus major);
– малих піднебінних нервів (nn. npalatini minores), що виходять через великий піднебінний канал (canalis npalatinus major) та малі піднебінні отвори (foramina palatina minora), nіннервуючи слизову оболонку твердого піднебіння (palatum durum) і м’якого nпіднебіння (palatum molle).
Від великого піднебінного нерва (n. npalatinus major) відходять нижні nзадні носові гілки (rr. nasales nposteriores inferiores), які через клино–піднебінний отвір (foramesphenopalatinum) проходять в nносову порожнину (cavitas nasi), де іннервують nслизову оболонку носа (tunica mucosa nasi).
Звідси вони направляються через різцевий канал n(canalis incisivus) до слизової nоболонки твердого піднебіння (palatum durum) у вигляді носо–піднебінного нерва; Скарпівського нерва n(n. nasopalatinus).
У складі цього нерва ідуть завузлові парасимпатичні nнервові волокна (neurofibrae postganglionicae parasympathicae) від nкрило–піднебінного вузла (ganglion pterygopalatinum).
Отже, по верхньощелепному нерву (n.maxillaris) nпередається чутлива інформація від:
– черепної твердої оболони середньої черепної ямки n(dura mater cranialis fossae mediae cranii);
– окістя очної ямки (periorbita);
– шкіри щоки (cutis buccae);
– шкіри скроневої і виличної ділянок (cutis regionum ntemporalis et zygomaticae);
– шкіри верхньої губи (cutis labii superioris);
– шкіри нижньої повіки (cutis palpebrae inferioris);
– шкіри бічної поверхні і крил носа (cutis faciei nlateralis et alarum nasi);
– слизової оболонки верхньої губи (tunica mucosa labii nsuperioris);
– слизової оболонки піднебіння (tunica mucosa palati);
– слизової оболонки носової порожнини (tunica mucosa ncavitatis nasi);
– слизової оболонки приносових пазух (tunica mucosa nsinuum paranasalium), крім лобової пазухи (sinus frontalis);
– мигдаликів (tonsillae);
– зубів та ясен (dentes et gingiva) верхньої щелепи n(maxilla).
Верхньощелепний нерв (n. maxillaris) проводить пропріоцептивну nчутливість від мімічних м’язів через гілки VII пари черепних нервів.
Тема n3. Третя гілка V пари черепних нервів, ділянка їх розподілу nта зв’язані з нею вегетативні вузли голови.
Нижньощелепний нерв (п. mandibularis) (Vc; V3) (див. мал. 265) — третя гілка трійчастого нерва; виходить з nпорожнини черепа через овальний отвір у підскроневу ямку. Нерв змішаний, nзавтовшки 3,5 — 7,5 мм; nскладається з 30—80 пучків, в яких нараховується від 50 000 до 120 000 nмієлінових нервових волокон.
Нижньощелепний nнерв n(nervus mandibularis [VC;V3]) має в своєму складі рухові nі чутливі волокна.
Цей нерв виходить nіз порожнини черепа через овальний nотвір (foramen ovale), від нього відходять:
– рухові гілки, що іннервують усі nжувальні м’язи;
– нерв м’яза–натягувача піднебінної завіски (n. musculi tensoris veli palatini);
– нерв м’яза–натягувача барабанної перетинки (n. musculi tensoris tympani).
До чутливих nгілок nнижньощелепного нерва (nervus mandibularis) належать:
– щічний нерв (n. buccalis);
– вушно–скроневий нерв (n. auriculotemporalis);
– язиковий нерв (n. lingualis);
– гілки до черепної твердої оболони (dura mater cranialis) в ділянці nсередньої черепної ямки (fossa cranii media).
Щічний nнерв (п. buccalis) проходить між головками бічного крилоподібного м’яза, по nбічній поверхні щічного м’яза, доходячи до кута рота;Щічний нерв (nervus nbuccalis) пронизує щічний м’яз (m. buccalis) та іннервує:
– слизову оболонку щоки (tunica mucosa buccae) nнавпроти верхнього другого великого кутнього зуба (dens molaris secunda superior);
– шкіру кута рота (cutis anguli oris).
Вушно-скроневий nнерв (п. auriculo–temporalis) має сполучну гілку до nвушного вузла. Біля шийки нижньої щелепи нерв повертає догори, пронизує nпривушну слинну залозу і виходить на скроневу ділянку, супроводжуючи поверхневу nскроневу артерію.Вушно–скроневий нерв (nervus auriculotemporalis) починається двома корінцями, які nохоплюють середню оболонну артерію (a.meningea media), а потім з’єднуються в один стовбур, який nпронизує привушну залозу (glandula parotidea), іннервуючи:
– привушну залозу (glandula parotidea);
– шкіру скроневої ділянки (cutis regionis temporalis).
У складі цього нерва йдуть завузлові парасимпатичні нервові волокна (neurofibrae npostganglionicae parasympathicae) від nпарасимпатичного вушного вузла n(ganglion oticum), що забезпечують секреторну іннервацію привушної залози n(glandula parotidea).
Язиковий nнерв (п. lingualis) починається поблизу nовального отвору, проходить між крилоподібними м’язами перед нижнім комірковим nнервом. Біля верхнього краю прнсереднього крилоподібного м’яза до язикового nнерва приєднується барабанна струна, що є продовженням проміжного нерва. nУ складі барабанної струїш крім чутливих смакових волокон (до сосочків язика) nйдуть передвузлові парасимпатичні волокна до піднижньоще-лепного вузла, nпід’язикової та піднижньо-щелепної залоз. Далі язиковий нерв проходить між nвнутрішньою поверхнею нижньої щелепи та присереднім крилоподібним м’язом над nпіднижньощелепною залозою, по зовнішній поверхні під’язиково-язикового м’яза в nскладці слизової оболонки до бічної поверхні язика. Між волокнами nпід’язиково-язикового та підбо-рідно-язнкового м’язів нерв розпадається на nкінцеві гілки. За ходом нерва формуються сполучні nгілки з нижнім комірковим і під’язиковим нервами, а також з піднижньощелепним nвузлом. Язиковий нерв (nervus lingualis) проходить по внутрішній поверхні nнижньої щелепи (mandibula) під слизовою оболонкою дна ротової порожнини n(tunica mucosa fundi cavitatis oris) і входить nу язик, забезпечуючи загальну чутливу іннервацію:
– передніх 2/3 язикa;
– чутливу іннервацію під’язикової залози n(glandula sublingualis) і піднижньощелепної залози (glandula submandibularis).
До язикового нерва (nervus lingualis) підходить барабанна струна (chorda ntympani) – гілка VІІ пари черепних нервів (nervus facialis), яка у nсвоєму складі містить чутливі, смакові та парасимпатичні секреторні nволокна.
Смакові nволокна nразом із язиковим нервом (n. lingualis) іннервують язикові сосочки (papillae nlinguales) слизової оболонки передніх 2/3 язика.
Секреторні nволокна n(парасимпатичні волокна) перериваються у під’язиковому вузлі (ganglion sublinguale) та піднижньощелепному nвузлі (ganglion submandibulare).
Завузлові nнервові волокна (neurofibrae postganglionicae) від цих вузлів (gangliosublinguale et submandibulare) забезпечують парасимпатичну секреторну іннервацію однойменних слинних залоз.
Нижній комірковий нерв (nervus alveolaris ninferior) мішаний, найбільший з усіх гілок нижньощелепного нерва (nervus nmandibularis).
Рухові nгілки nцього нерва іннервують:
– щелепно–під’язиковий м’яз (m. mylohyoideus);
– переднє черевце двочеревцевого м’яза (venter nanterior musculi digastrici).
Чутливі nволокна nцього нерва заходять у нижньощелепний nканал (canalis mandibularis), де іннервують nзуби та ясна нижньої щелепи (dentes et gingiva mandibullae). Із каналу ці nволокна виходять у вигляді підборідного нерва (n. mentalis), який закінчується в nшкірі нижньої губи та підборідної ділянки (cutis labii inferioris et regionis nmentalis).
Отже, рухові волокна нижньощелепного nнерва (n. mandibularis) іннервують:
– жувальні м’язи (musculi masticatorii);
– м’яз–натягувач піднебінної завіски (m. tensor veli npalatini);
– м’яз–натягувач барабанної перетинки (m. tensor nmembranae tympani);
– щелепно–під’язиковий м’яз (m. mylohyoideus);
– переднє черевце двочеревцевого м’яза (venter nanterior musculi digastrici).
По чутливих гілках нижньощелепного nнерва (n. mandibularis) передається nчутлива інформація від:
– черепної твердої оболони середньої черепної ямки n(dura mater cranialis fossae cranii mediae);
– шкіри нижньої губи (cutis labii inferioris);
– шкіри підборіддя (cutis menti);
– шкіри щоки (cutis buccae);
– шкіри скроневої ділянки (cutis regionis temporalis);
– шкіри передньої частини вушної раковини (cutis npartis anterioris auriculae);
– слизової оболонки соскоподібних комірок (tunica nmucosa cellularum mastoidearum);
– слизової оболонки клиноподібної пазухи (tunica nmucosa sinus sphenoidalis);
– слизової оболонки передніх двох третин язика (tunica nmucosa [2/3] linguae);
– слизової оболонки дна ротової порожнини (tunica nmucosa fundi cavitatis oris);
– слизової оболонки перешийка зіву (tunica mucosa nisthmi faucium);
– слизової оболонки нижньої губи (tunica mucosa labii ninferioris);
– нижніх зубів та ясен (dentes inferiores et gingiva);
– ротових залоз (glandulae oris).
Нижньощелепний нерв (n. mandibularis) є мішаним nі містить чутливі та рухові волокна.
Соматична nі автономна (вегетативна) нервова система
Периферична нервова система nлюдини умовно поділяється на соматичну та автономну (вегетативну). nАвтономна нервова система – це nкомплекс центральних та периферичних нервових структур, які регулюють nнеобхідний для адекватної реакції організму функціональний рівень внутрішнього nсередовища.
Вегетативна (ВНС) або автономна нервова система являє собою nсукупність нейронів головного і спинного мозку, що беруть участь у регуляції nдіяльності внутрішніх органів.
Перші вiдомостi про структуру і функції автономної нервової nсистеми вiдносяться до часів Галена. Саме Гален дав назву «симпатичний» nнервовому стовбуру, розташованому уздовж хребетного стовпа, описав хід і nрозподіл блукаючого нерва.
У 1801 році Франсуа Біша розділив життєві процеси в nорганізмі на тваринні і органічні, вважаючи, що тваринні процеси залежать від nспинного мозку, підпорядковані соматической системі, в той час як органічні nпідпорядковуються симпатичній системі.
У 1907 році И. Рейл для позначення нервових структур, що nрегулюють внутрішні відправлення, ввів поняття «вегетативна нервова система».
Роботами багатьох дослідників були отримані важливі факти, nщо характеризують властивості і значення ВНС. Але основний етап у вивченні ВНС nпов’язаний з ім’ям англійського фізіолога Дж. Ленглi, що у 1889 р. розробив і nзастосував на практицi так званий нікотиновий метод. У високих концентраціях, nяк показав Ленглі, нікотин блокує передачу збудження у ВНС. Ленглi ввів у nлітературу такі поняття як пре- і постганглiонарнi волокна і вперше дав nдостатньо повний опис морфології ВНС. Він розділив усю ВНС на два основних nвідділи – парасимпатичний і симпатичний. Окремо ним була виділена так звана nентеринова система (Мейсснерово й Ауербахово сплетення в кишечнику). Ленглi nзапропонував називати ВНС автономною нервовою системою, що здатна, до відомих nмеж, самостійно здійснювати процеси регуляцii дiятельностi внутрішніх органів.
В наш час завдяки роботам багатьох фізіологів доведене nіснування периферичних рефлекторних дуг (в ШКТ, серцевому м’язі і т.п.).
В даний час відповідно до чинної Міжнародної анатомічної nноменклатури термін «автономна нервова система» цілком заміняє усе niснуюче раніше, в тому числі і термін «вегетативна нервова система», що nтрадиційно широко використовується в Росії.
Отже, вегетативна нервова система (ВНС) – це комплекс nцентральних і периферичних, клітинних структур, що регулюють необхідний для nадекватної реакції всіх систем функціональний рівень внутрішнього життя nорганізму.
ЦЕНТРАЛЬНІ СТРУКТУРИ ВЕГЕТАТИВНОЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ (ВНС)
Розрізняють кранiобульбарний відділ ВНС, що включає в себе nядра III, VII, IX і Х пар черепно-мозкових нервів, сакральний (тазовий нерв) і nтораколюмбальний відділи (ядра бічних рогів спинного мозку).
З погляду ієрархії керування всі утворення ВНС умовно nподіляють на поверхи. 1-й поверх представлений iнтрамуральними сплетеннями n(метасимпатична нервова система). 2-й поверх поданий паравертебральними і nпревертебральними ганглiями, у яких можуть замикатися вегетативні рефлекси, nнезалежно від вище розташованих утворень. 3-й рівень – центральні структури nсимпатичної і парасимпатичноi системи (скупчення прегангліонарних нейронів у nстовбурі мозку і спинному мозку). 4-й поверх представлений вищими вегетативними nцентрами – гiпоталамусом, ретикулярной формацією, мозочком, базальними nганглiями, корою великих півкуль.
Яка ж функція ВНС? Основна функція – це регуляція nдіяльності внутрішніх органів. При цьому симпатична система, як правило, nвикликає мобілізацію діяльності життєво важливих органів, підвищує nенергоформування в організмі – за рахунок активації процесів глiкогенолiза, глюконеогенеза, nлiполiза здійснює ерготропний вплив.
Парасимпатична система здійснює трофотропну дію, вона nсприяє відновленню порушеного під час активності організму гомеостазу. nМетасимпатична нервова система регулює м’язеві структури в nшлунково-кишковому тракті, забезпечу ючи його моторику, і в серці, nрегулюючи його скорочувальну активність.
Загальний план будови ВНС. Для симпатичної і nпарасимпатичноi нервової системи характерна така будова: центральні нейрони, nабо вірніше їх називати – преганглионарнi нейрони, розташовані в стовбурі мозку n(парасимпатичнi) або в спинному мозку (у торакальном відділі – симпатичні, у nсакральному – парасимпатичнi нейрони). Їх відростки – прегангліонарнi nволокна – йдуть до відповідних вегетативних ганглiiв (симпатичні – до nпаравертебральних і превертебральних, парасимпатичнi – до iнтрамуральних), де nвони закінчуються синапсами на постгангліонарних нейронах. Ці нейрони дають nаксони, що йдуть безпосередньо до органу (об’єкту керування). Ці аксони nназиваються постгангліонарними волокнами.
МЕТАСИМПАТИЧНА НЕРВОВА СИСТЕМА
Слід зазначити, що це поняття «молоде», у підручниках nанатомії, гiстологii, фiзiогii його не згадують. Ввів цей термін А. Д. nНоздрачев. Він вважає, що метасимпатична нервова система (МНС) – це комплекс nмiкроганглiонарних утворів, розташованих у стінках внутрішніх органів, що nволодіють моторною активністю. Мова йде про «наявність мiкроганглiiв n(iнтрамуральних ганглiiв) у шлунку, кишечнику, сечовому мiхуру, серцi, бронхах. nЗ погляду органної приналежності мiкроганглiiв А. Д. Ноздрачев пропонує nвиділити відповідно кардiометасимпатичну, ентерометасимпатичну, nуретрометасимпатичну, везикулометасимпатичну нервову систему. В матцi, в nобласті її шийки, теж є метасимпатична система. Найбільше вивчена nметасимпатична система кишечника і серця.
Було давно відомо, що в ШКТ є нервові сплетення – nпiдсерозне, мiжм`язеве (Ауербахове) і подслизисте (Мейсснерово). У кожному з nцих сплетень є множина мiкроганглiiв, в яких виділяють 3 типа нейронів (по nДогелю). 1-й тип нейронів по Догелю являють собою еферентнi нейрони, аксон яких nбезпосередньо контактує з м’язевою клітиною. Нейрони II типу по Догелю являють nсобою аферентнi нейрони. Їх аксони можуть переключатися на нейрони 1-го типу n(рефлекторна дуга замикається на рівні мiкроганглiя), або аксон може йти до nпаравертебрального або превертебрального ганглiїв, переключаючись тут на інші nнейрони, або аксони цих аферентних нейронів можуть доходити до спинного мозку і nтут переключатися на інші нейрони. Т. е. аферентна iмпульсацiя, що йде від nмiкроганглiiв, може замикатися на різних рівнях. Нейрони 3 типу по Догелю nявляють собою асоціативні нейрони.
Аналогічна картина характерна і для метасимпатичних nструктур серця.
Яку ж функцію і яким чином здійснює метасимпатична нервова nсистема? Метасимпатична система може, по-перше, здійснювати передачу центральних nвпливів – за рахунок того, що парасимпатичнi і симпатичні волокна можуть nконтактувати з метасимпатичною системою і тим самим корегувати її вплив на nоб’єкти керування. По-друге, метасимпатична система може виконувати роль nсамостійного утворення, що інтегрує, тому що в ній є готові рефлекторні дуги n(аферентнi – вставні – еферентнi нейрони).
Т. И. Косицький (разом з іншими фізіологами) показав, що в nізольованому серці має місце процес рефлекторної регуляції: розтяг правого nпередсердя збільшує роботу правого шлуночка серця. Цей ефект блокується nганглiоблокаторами. Аналогічно – розтяг правого шлуночка серця підвищує роботу nлівого шлуночка. Реакція гальмується ганглiоблокаторами.
В ШКТ метасимпатична нервова система здійснює регуляцію nскладних рухiв кишки – перистальтику, маятникоподiбнi рухi. Це складний процес, nу котрому багато ще залишається неясним. Думають, що завдяки рефлекторним nдугам, що починаються з рецепторів (хемо-, механо-), можлива тонка регуляція nмоторики кишечника, адаптована до процесів гiдролiзу і всмоктування поживних nречовин у шлунково-кишковому тракті.
Детальне вивчення мікроструктури і функціональної nорганізації мiкроганглiiв ШКТ дозволило А. Д. Ноздрачеву сформулювати уявлення nпро те, що в основі діяльності метасимпатичноi нервової системи лежить nфункціональний модуль: це скупчення певним чином пов’язаних між собою нейронів, nщо і забезпечують функцію метасимпатичноi системи. У цьому модулі виділяють nклiтини-осцилятори, сенсорні нейрони, мотонейрони і iнтернейрони. Ключовою nклітиною модуля є клiтина-осцилятор. Вона спонтанно збуджується у певному nритмі, і її потенціали дії передаються через систему вставних нейронів до nмотонейрона, тобто руховому нейрону, аксони якого контактують з м’язевою nклітиною. Якщо мова йде про модуль ШКТ, то в даному випадку контакт nздійснюється з ГМК кишечника. Медіатором мотонейрона є АТФ (нейрон – nпуринергiчний), що блокує автоматичну активність ШКТ. Таким чином, чим nактивніше клiтина-осцилятор, тим виражене гальмування, що здійснює мотонейрон nна ГМК кишечника. Вся ця система «осцилятор – мотонейрон» піддається модуляції nз декількох сторін: а) аферентнi нейрони, збуджуючись в результаті активації їх nзакінчень (рецепторів), можуть змінювати активність мотонейрона, діючи на нього nбезпосередньо (активація через холінергічний синапс) або на його закінчення n(аксо-аксональне гальмування), знімаючи гальмiвний вплив на ГМК; б) nпарасимпатичнi і симпатичні постгангліонарнi волокна, дiючи на вставні nнейрони,- модулюють стан мотонейрона. Наприклад, у ШКТ при активації парасимпатичних nволокон відбувається гальмування мотонейрона метасимпатичного модуля, що знімає nгальмування з боку метасимпатичного модуля на ГМК, і в результаті – активація nГМК. Симпатичнi волокна, навпаки, посилюють гальмiвний вплив пуринергічного nмотонейрона на ГМК шлунка або кишечника.
Отже, серед нейронів метасимпатичної нервової системи є nпуринергічнi, холiнергічнi нейрони, а також (про них ще не говорилося) nадренергiчнi, серотонiн-ергiчнi і, можливо, гiстамiнергiчнi нейрони.
СИМПАТИЧНА СИСТЕМА
Преганглiонарнi нейрони симпатичної нервової системи nрозташовані в бокових ядрах спинного мозку, починаючи з 1-го грудного сегмента nі закінчуючись 2-м поперековим сегментом включно. В сегментах 1 і 2 грудного nсегмента знаходяться нейрони, збудження яких викликає розширення зіниці n(скорочення ди-лататора зіниці), скорочення очноямкової частини кругового м’яза nока, а також скорочення одного з м’язів верхньоі повiки. Це утворення спинного nмозку одержало назву спиноциліарного центру. При збудженнi нейронів цього nцентру відбувається мiдрiаз (розширення зіниці), розкриття очної щілини і nвипинання очного яблука (екзофтальм). Коли відбувається пошкодження цього nвідділу мозку (або шляхів, що йдуть від нього, то спостерiгаеться симптом nГорнера – звуження зіниці, звуження очної щілини, западання очного яблука. nПрегангліонарнi волокна перериваються у верхньому шийному симпатичному вузлі, nщо являє собою один із вузлів симпатичної нервової системи симпатичного nстовбура) і вiдноситься до паравертебральних ганглiїв. Звідси до м’язів йдуть постгангліонарнi nволокна.
Від 1,2,3,4 і 5 грудних сегментів починаються nпрегангліонарнi симпатичні волокна, що направляються до серця і бронхів. nПротягом усього симпатичного вiддiлу (від Т-1 до L-2) знаходяться nпрегангліонарнi нейрони, що є центрами регуляцii судинного тонусу і nпотових залоз. Основна маса прегангліонарних волокон закінчується в nпаравертебральних ганглiях і тут переходить на постганглiонарнi нейрони, аксоны nкотрих (постгангліонарнi волокна) доходять до відповідних органiв. Частина nволокон проходить транзитом через паравертебральнi ганглiї і nпереривається в паравертебральних ганглiях. Скупчення nпревертебральних ганглiїв утворює сплетення. Найбiльшi з них – сонячне, верхнє nі нижнє брижове. Звiдси йдуть постгангліонарнi волокна, що безпосередньо nвпливають на орган. З погляду медіаторних процесів у симпатичній нервовій nсистемі відбуваються наступні процеси: в преганглiонарних волокнах, що nконтактують із постганглiонарними нейронами (нейрон, розташований у nсимпатичному ганглii) – виділяється ацетилхолiн, тобто волокна і сам nпреганглiонарний нейрон є холiнергiчним. Ацетилхолiн взаємодіє з nН-холiнорецепторами (нікотинчутливi рецептори), в результатi чого відбувається nпередача збудження з преганглiонарного волокна на постганглiонарний нейрон. Ці nН-холiнорецептори не блокуються, як правило, курареподiбними речовинами (в nскелетних м’язах, точніше в мiоневральному синапсi Н-холiнорецептори мають nвисоку чутливість до кураре), але блокуються під впливом речовин, так званих nганглiоблокаторiв, наприклад, бензогексонiя. Щодо нікотину варто зазначити, що nв малих концентраціях нікотин (і той, що міститься в тютюновому димі) збуджує nН-холiнорецептори, у великих концентраціях – гальмує, блокує. Постгангліонарнi nволокна симпатичної нервової системи, як правило, є адренергiчними (в їх nзакінченнях виділяється норадреналiн). Проте в постганглiонарних симпатичних nволокнах потових залоз виділяється ацетилхолiн, що взаємодіє з nМ-холiнорецепторами (мускаринчутливими холiнорецепторами), при взаємодії з яким nвідбувається збудження потових залоз. Тому ці волокна називаються симпатичними nхолiнергiчними.
Норадреналін для того, щоб виробити необхідний ефект, nповинен взаємодіяти з адренорецепторами. Виділяють альфа-1, альфа-2, бета-1 і nбета-2 адренорецептори. Кінцевий ефект збудження симпатичних волокон залежить nвід того, яка популяція адренорецепторiв переважає в органі на постсинаптичнiй nмембрані.
В даний час говорять про три варіанти iнервацii органа nсимпатичними волокнами. 1. Прямий контакт симпатичного волокна з ефекторним органом n(клітинами):
наприклад, матка, сiм`явиносний протiк – в цих об’єктах nкожна ГМК (гладком`язова клітина) одержує терміналь симпатичного волокна. 2. nОпосередкований контакт – у цьому випадку симпатичнi волокна iнервують судину nоргана, а медiатор, що виділяється в результаті збудження симпатичного волокна, nдифундує від судини до навколишнiх тканин i тут здійснює свій ефект. nВважають, що цей тип iнервацii найбільше типовий для симпатичної нервової nсистеми. Наприклад, це є в печінковій і жировій тканинах, в багатьох інших nорганах. 3. Взаємодія з органом через контакт із метасимпатичною нервовою nсистемою.
Як же норадреналін може впливати на робочi елементи (ГМК, nмiокардiоцит)? Існують декілька способiв впливу. Наявність конкретного способу nвизначається особливостями даного органа. 1-й варіант: норадреналiн після nвзаємодії з адрено-рецептором змінює проникність мембрани для іонів, що nпризводить або до деполяризацii (наприклад, за рахунок збільшення вхідного nпотоку в клітину іонів натрію), або до гiперполяризацii (наприклад, в nрезультаті підвищення проникності для іонів калію).Так, в серцевому м’язі після nвзаємодії НА з бета-1-АР відбувається деполяризацiя, що викликає збiльшення nчастоти серцевого ритму, підвищення сили серцевих скорочень. При взаємодії НА з nбета-2-АР матки, швидше за все, відбувається гiперполяризацiя, що викликає nпригнічення активності гладком`язевих клітин. 2-й варіант: після взаємодії НА з nадренорецептором відбувається зміна активності аденiлатциклази. Цей фермент nсприяє утворенню в середині клітини циклічного 3,5-аденозин-монофосфата (цАМФ), nречовини, що є внутрішньоклітинним месенджером (посередником). Відомо, що під nвпливом цієї речовини може відбуватися активація протеiнкіназ, що самі по собі nє внутрішньоклітинними регуляторними бiлками, які визначають спрямованість і nінтенсивність ряду внутрішньоклітинних процесів. Наприклад, є протеiнкiнази, що nпосилюють роботу кальцієвих помп ГМК, при цьому вiдбуваеться релаксація ГМК.
В симпатичних ганглiях, по-перше, відбувається nмультиплікація-одне прегангліонарне волокно передає сигнал багатьом nпостганглiонарним нейронам, вiдбуваеться «розмноження», мультиплікація сигналу. nЗа рахунок цього вплив симпатичної системи набуває генералiзованого характеру. nДалі, в симпатичних ганглiях може відбуватися замикання місцевих (периферичних) nрефлексів. (здійснюється майже автономна регуляція органа).
Cимпатична нервова система iнервує майже всі органи: серце, nсудини, бронхи, ГМК ШКТ, ГМК сечостатевої системи, потові залози, печінку, nм’язи зіниці, матку, тканини, в яких відбувається лiполiз, глiкогенолiз, nнаднирники, ряд інших залоз внутрішньої секреції. На підставі фізіологічних і nфармакологічних даних можна скласти таку схему впливу симпатичних волокон на nдіяльність органів і тканин.
З представлених даних очевидно, що симпатична нервова nсистема сприяє значному підвищенню працездатності організму – під її впливом nзростає глiкогенолiз, глюконеогенез, лiполiз, посилюється діяльність nсерцево-судинної системи, відбувається перерозподіл маси крові з областей, nспроможних переносити гiпоксiю, в області, де наявність кисню і енергетичних nджерел є основою існування. Відбувається поліпшення вентиляції легень. nОдночасно, при активації симпатичної нервової системи має місце гальмування nдіяльності шлунково-кишкового тракту, сечового мiхура. Активація симпатичної nнервової системи під час статевого акту призводить до процесів еякуляцii.
В цілому, можна погодитися з уявленням багатьох авторів про nте, що симпатична нервова система виконує ерготропную функцію – в значній мірі nпідвищує працездатність і життєві резерви організму. Саме тому збудження nсимпатичного відділу ВНС відбувається кожен раз у період стресу (під час nреакцій организма, спрямованих на виживання в екстремальних ситуаціях). nВключення симпатичної нервової системи в цю реакцію здійснюється за участю nвищих вегетативних центрів і ендокринних механізмів. Важливим компонентом цієї nреакції є викид у кров катехоламiнiв із мозкового шару наднирників.
ПАРАСИМПАТИЧНА НЕРВОВА СИСТЕМА
Центральні (преганглiонарнi) нейрони парасимпатичноi nнервової системи розташовані в середньому, довгастому мозку та в nлюмбосакральному відділі спинного мозку. В середньому мозку розташовані два nпарасимпатичних ядра, що належать до III пари – ядро nЯкубовича-Вестфаля-Едінгера (iнервацiя сфiнктера зіниці) і частина його – ядро nПерлеа, що iнервуе вiйчастий м’яз ока. В довгастому мозку є парасимпатичнi ядра nVII, IX, Х пар черепно-мозкових нервів. Парасимпатичне ядро VII пари iнервує nслизові залози порожнини носа, слізну залозу, а через chorda tympani- під’язикову nі підщелепну слинні залози. Парасимпатичне ядро IX пари iнервує привушну nзалозу. Парасимпатичне ядро Х пари (вагуса) – одне із самих потужних. Воно niнервує органи шиї, грудної і черевної порожнин (серце, легені, nшлунково-кишковий тракт). В попереково-сакральному відділі спинного мозку nрозташовані парасимпатичнi нейрони, що утворюють центри сечовипускання, nдефекації, ерекції.
Поширеність впливу парасимпатичного відділу більш обмежена, nніж симпатичного. Майже всі судини тіла не мають парасимпатичних волокон. nВиняток – судини язика, слинних залоз і статевих органів.
Як і симпатична система, парасимпатична має прегангліонарнi nнейрони, аксони яких йдуть до органа (постгангліонарнi волокна). Ганглiї nпарасимпатичної нервової системи знаходяться, як правило, в середині органа n(iнтрамуральнi ганглii), тому прегангліонарнi волокна – довгі, а nпостгангліонарнi – короткі. З органом контактує постганглiонарне волокно. Воно nабо безпосередньо взаємодіє з клітинами цього органу (ГМК, залози), або nопосредовано через метасимпатичну нервову систему.
В преганглiонарних волокнах парасимпатичної нервової nсистеми медiатором є ацетилхолiн, він взаємодіє на постсинаптичнiй мембрані nпостганглiонарного нейрона з Н-холiнорецепторами, що блокуються nганглiоблокаторами. Передача збудження з пре гангліонарного волокна на nпостганглiонарний нейрон в парасимпатичнiй системі відбувається так само, як і nв симпатичній нервовій системі. В закінченнях пост-ганглiонарних волокон nпарасимпатичної нервової системи, на відміну від симпатичної, виділяється nацетилхолін, а рецептори, розташовані на постсинаптичнiй мембрані органа (або nнейрона метасимпатичноi системи)-цеМ-холiнорецептори , що блокуються речовинами nтипу атропіну.
Які ефекти здійснює парасимпатична система? На серце – nзменшення частоти, сили скорочень, провідності і збудливості, ГМК бронхів – nактивація (це призводить до звуження бронхів), секреторні клітини трахеї і nбронхів – активація, ГМК і секреторні клітини ШКТ – активація, сфiнктери ШКТ, nсфiнктери сечового мiхура – розслаблення, детруссор – активація, сфiнктер nзіниці – активація, вiйковий м’яз ока – активація (збільшується кривизна nкришталика, посилюється заломлююча здатність ока), підвищення кровонаповнення nсудин статевих органів, активація слиновиділення, підвищення секреції слізної nрідини. В цілому, збудження парасимпатичних волокон призводить до відновлення nгомеостазу, тобто до трофотропному ефекту.
Соматична нервова система (від грец. soma – nтіло) іннервує довільну мускулатуру скелета та деяких внутрішніх органів – nязика, глотки, гортані, очного яблука, середнього вуха.
Автономна (вегетативна) нервова система (від грец. autos – сам) – nіннервує всі внутрішні органи, ендокринні залози та мимовільні м’язи шкіри, nсерце та судини, тобто органи, що здійснюють вегетативні функції в організмі n(травлення, дихання, виділення, кровообіг тощо) та становлять внутрішнє nсередовище організму. Отже, автономна нервова система – це комплекс центральних nі периферичний структур, які підтримують рівень гомеостазу, необхідних для nадекватної реакції організму на впливи довкілля. Вегетативні волокна доходять і nдо скелетних м’язів, але вони не викликають скорочення м’язів, а активізують у nних обмін речовин. Такий вплив називається трофічним. Автономна нервова система nсправляє трофічний вплив на центральну нервову систему. Центри автономної nнервової системи розташовані у стовбурі головного і спинного мозку. Периферична nчастина складається з нервових вузлів і нервових волокон. Відростки клітин nвегетативних центрів виходять із спинного мозку в складі передніх корінців nспинномозкових нервів, а з головного мозку – у складі черепних нервів. Ці nвідростки вкриті мієліновою оболонкою, тіла їх розташовані в центральній нервовій nсистемі. Після виходу з мозку відросток закінчується в нервовому вузлі. nВідростки клітин, що знаходяться в периферичних нервових вузлах, ідуть до nвнутрішніх органів. Шлях від центра до органа, що іннервується у автономній nнервовій системі, складається з двох нейронів. Це типова ознака автономної n(вегетативної) нервової системи, тому що волокна соматичної нервової системи nвід центральної нервової системи доходять не перериваючись до органа, який вони nіннервують. Волокна автономної (вегетативної) нервової системи мають низьку nзбудливість і невелику швидкість поширення нервових імпульсів 1 – 30 м/с.
Автономна (вегетативна) nнервова система поділяється на симпатичну (від лат. sympathes – співчутливий, nспівдружний) і парасимпатичну (від лат. префікса para – суміжність,sympathes – nспівчутливий, співдружний)
Центри симпатичної частини автономної нервової системи nрозташовані в грудних і поперекових сегментах спинного мозку (від 1 грудного до nI – IV поперекового). У бокових рогах сірої речовини спинного мозку лежать тіла nнейронів, аксони яких виходять із спинного мозку у складі передніх корінців і у nвигляді окремої гілки спрямовуються до симпатичного стовбура. Кожний nсимпатичний стовбур становить ланцюг нервових вузлів, з’єднаних один з одним. nСимпатичні нерви іннервують всі органи і тканини організму (прискорюють і nпідсилюють скорочення серця, розширюють зіниці, підвищують кров’яний тиск, nпідсилюють обмін речовин тощо).
Тіла nцентральних парасимпатичних нейронів містяться в довгастому і середньому nвідділах головного мозку та спинному мозку. Із довгастого мозку виходять nпарасимпатичні волокна 7 – 9, 10, 12 черепних нервів. Головна маса nпарасимпатичних волокон, які йдуть із довгастого мозку, покидає його в складі nблукаючого нерва. Його волокна іннервують органи шиї, грудей, живота. В nспинному мозку парасимпатичні нервові центри розташовуються від 2 до 4 крижових nсегментів.
Ганглії nпарасимпатичної частини автономної нервової системи розташовані в стінках nвнутрішніх органів. Внутрішньо-органні ганглії розташовані в м’язових стінках nсерця, бронхів, стравоходу, шлунка, кишок, жовчного міхура, сечового міхура, а nтакож в залозах зовнішньої і внутрішньої секреції.
Більшість nвнутрішніх органів має подвійну іннервацію: до кожного з них підходять 2 нерви n- симпатичний і парасимпатичний. Симпатична частина автономної нервової системи nсприяє інтенсивній діяльності організму, особливо в екстремальних умовах, коли nпотрібне напруження сил. Парасимпатична частина автономної нервової системи nсприяє відновленню втрачених організмом ресурсів, забезпечує нормальну nжиттєдіяльність людського організму у стані спокою та під час сну (уповільнює nскорочення серця та зменшує їх силу, звужує зіниці, знижує кров’яний тиск).
Рефлекторні nреакції підтримання артеріального тиску на відносно постійному рівні, nтеплорегуляція, прискорення і посилення серцевих скорочень при м’язовій роботі nпов’язані з діяльністю автономної нервової системи.
Всі nвідділи автономної нервової системи підпорядковані вищим вегетативним центрам, nрозташованим у проміжному мозкові. До центрів автономної нервової системи nнадходять імпульси від ретикулярної формації стовбура мозку, мозочка, nпідзгір’я, підкіркових ядер і кори великих півкуль.
Функціонально nуже на першому році життя дитини формується вегетативна нервова система. Проте nрозвиток її і удосконалення триває довгий час і відбувається одночасно з nрозвитком центральної нервової системи.
У nдітей дошкільного і молодшого шкільного віку характерним є не цілковита nзрівноваженість симпатичного і парасимпатичного відділів її щодо впливу їх на nіннервовані органи. До 7 років переважає вплив парасимпатичної нервової nсистеми. Тому часто спостерігається порушення ритму дихання і серцевої nдіяльності, звуження зіниці, підвищена пітливість, особливо у фізично nослаблених дітей і хворих.
Проте nє діти, у яких переважає вплив симпатичної нервової системи, тому nспостерігається підвищена збудливість нервів, що регулюють діяльність серця і nкровоносних судин. Помітна у них блідість і сухість шкіри та слизових оболонок, nмерзлякуватість та інше.
На nранніх стадіях ембріонального розвитку для нервової клітини характерна nнаявність великого ядра, оточеного незначною кількістю цитоплазми. На 3-му nмісяці внутрішньоутробного розвитку починає рости аксон, пізніше виростають nдендрити. Ріст мієлінової оболонки веде до підвищення швидкості проведення nзбудження по нервовому волокну – і зростає збудливість нейрона. Мієлінізація, nнасамперед, відмічається в периферичних нервах, потім поширюється на волокна nспинного мозку, стовбурну частину головного мозку і пізніше на волокна великого nмозку. Рухові нервові волокна вкриті мієлінової оболонкою ще до моменту nнародження. До 3-х років в основному завершується мієлінізація нервових nволокон, хоча ріст мієлінової оболонки і осьового циліндра триває.
Вегетативна nнервова система забезпечує іннервацію внутрішніх органів: травного, дихального nта сечостатевого апаратів, серцево-судинної системи, залоз внутрішньої nсекреції, а також усіх гладеньких м’язів і залоз зовнішньої секреції.
Вона не може nкерувати роботою внутрішніх органів. Її діяльність поза свідомістю людини.
У вегетативній nнервовій системі розрізняють центральну й периферичну частини. Центральна nчастина міститься в спинному і головному мозку. Периферична складається з nнервових вузлів і волокон.
Вегетативна нервова система має тільки nвідцентрову (еферентну) ланку рефлекторної дуги. Доцентрову (аферентну) ланку nрефлекторної дуги вона використовує у соматичній нервовій системі.
Ефекторна ланка рефлекторної дуги вегетативної nнервової системи має два нейрони: центральний або вставний і ефекторний n(руховий). Тіло центрального нейрона міститься у бічних рогах спинного мозку nабо в ядрах стовбура головного мозку. Тіло ефекторного нейрона лежить за межами nЦНС, а саме у автономних nвузлах.
Аксони вставних нейронів, які виходять зі nспинного мозку і з стовбура головного мозку утворюють передвузлові n(прегангліонарні) волокна. Ці волокна покриті мієліном, тому їх іменують nбілими. Аксони ефекторних нейронів, які виходять із вузлів і йдуть до органів nутворюють післявузлові(постгангліонарні) волокна. Ці волокна не вкриті nмієліном, тому їх іменують сірими.
Вегетативні ( автономні) вузли лежать ближче nдо органа, що ними іннервується. Вони поділяються на вузли 1- 2- 3- порядку. nВузли першого порядку це паравертебральні (біляхребетні), другого порядку – nпревертебральні (передхребетні), третього порядку – біля органі і інтрамуральні n( лежать в стінці органа )
Центри nсимпатичної частини вегетативної нервової системи містяться в бокових рогах nсірої речовини спинного мозку. Починаючи від восьмого шийного до 2-3 nпоперекового сегмента. Передвузлові волокна виходять зі спинного мозку в складі nчеревних корінців спинномозкових нервів, а потім через білу сполучну гілку nпрямують до вузлів симпатичного стовбура. Правий і лівий симпатичні стовбури nлежать з боків хребта від основи черепа до куприка. Пучки нервових волокон з’єднують nвузли між собою. Кожен стовбур складається з трьох шийних вузлів, 10-12 nгрудних, 4-5 поперекових, 3-4 крижових та одного куприкового. Від шийних nвузлів (верхнього, середнього і нижнього) відходять серцеві гілки, які доходять nдо серцевого сплетення, також ідуть гілочки і до кровоносних судин. Від nверхнього шийного вузла відходять внутрішні і зовнішні сонні нерви. Від шийних nсимпатичних вузлів ідуть симпатичні волокна до слинних залоз, глотки, гортані та зіниці ока. nВерхні грудні вузли дають гілки до органів заднього середостіння, аортального, серцевого й легеневого nсплетень. Від 6-9 грудних вузлів відходить великий нутрощевий нерв, а від 10-11 nвузлів малий нутрощевий нерв. Обидва нерви проходять крізь діафрагму в черевну nпорожнину й закінчуються в черевному сплетенні. Черевне або сонячне сплетення nрозташоване навколо початку нутрощевої артерії та іннервує печінку, шлунок, nпідшлункову залозу, тонку кишку, товсту кишку до низхідної ободової кишки, nнирки, надниркові залози, селезінку. У ділянці малого таза є підчеревне nсплетення, розташовано на черевній аорті. Воно іннервує органи малого таза. У nчоловіків: нижні відділи прямої кишки, сечовий міхур, сім’явиносну протоку, nпередміхурову залозу, а у жінок – матку, піхву, пряму кишку і сечовий міхур.
Парасимпатична частина вегетативної nнервової системи. Перший парасимпатичний центр (ядро Якубовича) лежить у nсередньому мозку на дні водопроводу. Від ядра відходять прегангліонарні nволокна, які йдуть у складі окорухового нерва (3 пара черепних нервів).На nсвоєму шляху прегангліонарне волокно заходить у війчастий вузол. Від вузла nпочинаються постгангліонарні волокна, які викликають звуження зіниці. Другий nпарасимпатичний центр (верхне слиновидільне ядро) міститься у ромбоподібній nямці, його передвузлові волокна входять до складу проміжного нерва, потім nлицевого (7 пара черепних нервів). Прегангліонарні волокна підходять до nкрилопіднебінного й підщелепного вузлів. Постгангліонарні волокна, які nвідходять від крилопіднебінного вузла іннервують слізну залозу, залози слизової nоболонки носової і ротової порожнин. Постгангліонарні волокна, які відходять nвід підщелепного вузла nіннервують піднижньощелепну і підязикову слинні залози. Третій парасимпатичний nцентр (нижнє слиновидільне ядро) розташоване у довгастому мозку. Від ядра nвідходять прегангліонарні волокна, які йдуть у складі язикоглоткового нерва (9 nпара черепних нервів). На своєму шляху прегангліонарне волокно заходить у nвушний вузол. Від вузла відходять постгангліонарні волокна, які іннервують nпривушну слинну залозу. Четвертий парасимпатичний центр (дорзальне ядро nблукаючого нерва) розташоване на дні ромбоподібної ямки. Правий блукаючий нерв nз’єднується з черевним (сонячним) сплетенням. Прегангліонарні волокна йдуть у складі блукаючого нерва до nорганів шиї, грудної черевної порожнин і закінчуються в інтрамуральних вузлах. nЦі вузли розташовані всередині щитоподібної, загрудинної залоз, у бронхах, nлегенях, серці, стравоході, шлунку, кишках – до селезінкового вигину. Від nвузлів відходять постгангліонарні волокна, які іннервують ці органи. П’ятий nпарасимпатичний центр розташованій у 2-4 крижових сегментах спинного мозку. nПрегангліонарні волокна від центрів йдуть у складі черевних корінців крижових nнервів, а потім утворюють тазові нерви. Ці нерви входять до складу підчеревного nсплетення і закінчуються інтрамуральними вузлами в органах малого таза. Від nвузлів відходять постгангліонарні волокна, що іннервують органи малого таза.
Вищими центрами вегетативної нервової nсистеми є сірий бугор проміжного мозку, смугасте тіло півкуль великого мозку, nмозочок, сіра речовина водопроводу середнього мозку. Також виявлені центри в nкорі півкуль великого мозку, які впливають на функціі вегетативної нервової nсистеми.
Симпатична і nпарасимпатична частини вегетативної нервової системи відрізняються одна nвід одної функціонально. Так, симпатична частина прискорює роботу серця, nпосилює дихання, розширює зіницю ока, а парасимпатична – звужує зіницю ока, nприскорює перистальтику кишок. Працюють вони злагоджено, антагонізма між ними nнемає.
