Заняття 26
1. Внутрішня сонна артерія. nПідключична артерія. Кровопостачання головного та спинного мозку. Вени голови nта шиї. Крилоподібне венозне сплетення.
2. Лімфатична система. nСелезінка. Тимус. Лімфатичні судини та вузли голови і шиї.
3. Препарування серця та судин nголови і шиї.
Внутрішня сонна артерія (a. carotis interna) є основною судиною, що постачає кров’ю nголовний мозок.
Внутрішня nсонна артерія проходить спочатку збоку і ззаду, а потім присередньо від зовнішньої nсонної артерії (a. carotis externa), йде вертикально вгору і заходить у nзовнішній отвір сонного каналу (apertura externa canalis carotici), де вона nутворює вигин.
Внутрішня nсонна артерія (a. carotis interna) має:
– шийну nчастину (pars cervicalis);
– nкам’янисту частину (pars petrosa);
– nпечеристу частину (pars cavernosa);
– nмозкову частину (pars cerebralis).
У шийній nчастині (pars cervicalis) на її початку є розширення внутрішньої сонної nартерії (a. carotis interna) – сонна пазуха (sinus caroticus), у стінці якої містяться барорецептори.
Від шийної частини (pars cervicalis) внутрішньої сонної nартерії (a. carotis interna) ніякі гілки не відходять.
У кам’янистій частині (pars npetrosa) внутрішня сонна артерія (a. carotis interna), проходячи в сонному каналі n(canalis caroticus), віддає:
– сонно–барабанні nартерії (aa. ncaroticotympanicae), які кровопостачають барабанну порожнину (cavitas tympani);
– артерію nкрилоподібного каналу (a. canalis pterygoidei), яка кровопостачає бічну nстінку клиноподібної пазухи (paries lateralis sinus sphenoidalis).
При nвиході з каналу через внутрішній отвір сонного каналу (apertura interna canalis ncarotici) внутрішня сонна артерія (a.carotis interna) лягає в сонну борозну nклиноподібної кістки (sulcus caroticus ossis sphenoidalis), проходить через nпечеристу пазуху (sinus cavernosus).
У печеристій nчастині (pars cavernosa) від внутрішньої сонної артерії (a. carotis ninterna) відходять такі гілки:
– основна nі крайова гілки намету (rr. вasalis et marginalis tentorii) до черепної nтвердої оболони (dura mater cranialis), а саме до намету мозочка (tentorium ncerebelli);
– нижня nгіпофізна артерія (a. hypophysialis inferior) до нейрогіпофіза; задньої nчастки (neurohypophysis; lobus posterior);
– оболонна nгілка (r. meningeus) до черепної твердої оболони (dura mater cranialis) nсередньої черепної ямки (fossa cranii media);
– гілки nтрійчастого вузла (rr. ganglionares trigeminales) до трійчастого вузла nтрійчастого нерва (ganglion trigeminale nervi trigemini).
У мозковій частині (pars ncerebralis) від внутрішньої сонної артерії (a. carotis interna) на рівні nзорового каналу (canalis opticus) відходять такі основні гілки:
– очна артерія (a. ophthalmica);
– передня мозкова артерія (a. cerebri nanterior);
– середня мозкова артерія (a. cerebri nmedia);
– задня сполучна артерія (a. communicans nposterior);
– передня артерія судинного сплетення (a. nchoroidea anterior).
Мал. 198. Артерії голови та шиї. Внутрішня сонна артерія (в. carotis interna):
1 — truncus brachiocephalics; 2 — trachea; n3 — a. carotis communis dextra; 4 — a. thyroidca inferior: 5 – gl. nthyroidea; 6 — pharynx; 7 – membrana thyrohyoidca: 8 – a. nthyroidca superior; 9-а. carotis externa; 10 — a. iingualis; 11 — a. nfacialis; 12 – a. alveolaris superior posterior; 13 – a. infraorbitalis; n14 — a. ophthahnica; 15, 20 — a. carotis interna; 16 — a. nbasilaris; 17 — clivus; 18 – a. vcrtebralis: 19 — a. occipitalis; 21 — a. nsubclavia dextra.
Очна nартерія (a. ophthalmica) через зоровий канал (canalis nopticus) разом із зоровим нервом (n. opticus) входить в очну ямку (orbita) і nкровопостачає:
– очне nяблуко (bulbus oculi);
– nдопоміжні органи ока (organa oculi accessoria);
– nслизову оболонку носової порожнини (tunica mucosa cavitatis nasi);
– шкіру nлоба (cutis frontis).
Кінцеві nгілки очної артерії (a. ophthalmica) – це:
– присередні повікові артерії (aa. npalpebrales mediales);
– артерія спинки носа (a. dorsalis nnasi).
Остання nанастомозує з кутовою артерією (a. nangularis) – гілкою лицевої артерії (a. facialis) із системи зовнішньої сонної nартерії (a. carotis externa).
Передня nмозкова артерія (a. cerebri anterior) йде вперед і nпереходить на прнсередню поверхню півкулі великого мозку, огинає коліно nмозолистого тіла й тягнеться по його верхній поверхні до потиличної частки nвеликого мозку. . Спереду від перехрестя зорових нервів обидві передні мозкові nартерії з’єднуються передньою сполучною артерією (a. communicans anterior).
Передня мозкова артерія (a. ncerebri anterior) кровопостачає:
– nприсередні поверхні:
– nлобової частки (facies mediales lobi frontalis);
– nтім’яної частки (lobus parietalis);
– nчастково потиличної частки кінцевого мозку (lobus occipitalis telencephali).
– nнюхову цибулину (bulbus olfactorius) та нюховий шлях (tractus olfactorius);
– смугасте nтіло (corpus striatum).
Передня nмозкова артерія (a. cerebri anterior) з’єднується з такою ж артерією з nпротилежного боку за допомогою передньої сполучної артерії (a. ncommunicans anterior).
Середня мозкова артерія (в. cerebri media) потужніша, ніж попередня. Йде назовні і лягає в бічну ямку великого nмозку, потім піднімається догори й назад, віддаючи численні гілки — острівцеві nартерії (аа. insularcs) до базальних вузлів через передню продірявлену nречовину, дорзобічної поверхні лобової, скроневої та тім’яної часток великого nмозку.
Середня мозкова артерія (a. ncerebri media) – найбільша гілка внутрішньої сонної артерії (a. carotis ninterna), кровопостачає:
– nверхньобічну поверхню півкулі великого мозку (facies superolateralis nhemispherii cerebri);
– острівець n(insula).
Задня nсполучна артерія (a. communicans posterior) nвідходить від заднього півкола внутрішньої сонної артерії приблизно на тому nсамому рівні, що іі попередня, прямує назад і зливається із задньою мозковою nартерією (гілка основної артерії). Передня і задня мозкові артерії із nсполучними гілками і внутрішньою сонною артерією беруть участь в утворенні nартеріального кола великого мозку (сігculus arteriosus cerebri).
Задня сполучна артерія (a. ncommunicans posterior) анастомозує із задньою мозковою артерією n(a. cerebri posterior) – гілкою основної артерії (a.basilaris) із системи nпідключичної артерії (arteria subclavia).
Передня nартерія судинного сплетення (a. clioroidca anterior) nвідходить від внутрішньої сонної артерії вище від очної артерії. Прямує вздовж nзорового шляху назад і назовні, проходить разом з м’якою оболоною головного nмозку в нижній ріг бічного шлуночка (півкулі великого мозку), де розгалужується nі входить до складу його судинного сплетення.
Передня артерія судинного nсплетення (a. choroidea anterior) заходить у скроневий ріг бічного шлуночка (cornu ntemporale ventriculi lateralis), а потім – у третій шлуночок (ventriculus ntertius), бере участь у формуванні судинних сплетень цих шлуночків (plexus nchoroidei ventriculorum).
U–подібний вигин печеристої та мозкової частин nвнутрішньої сонної артерії (partes cavernosa et cerebralis narteriae carotidis externae) називають nсифоном nсонної артерії (siphon caroticum).
Міжсистемні артеріальні nанастомози в ділянці голови та шиї
Ці nанастомози існують між внутрішньою сонною артерією (arteria carotis interna) та nзовнішньою сонною артерією (arteria carotis externa), вони є такі:
– артерія спинки носа (a. dorsalis nasi) – nгілка очної артерії системи внутрішньої nсонної артерії анастомозує з кутовою nартерією (гілка лицевої артерії системи зовнішньої сонної артерії) – в ділянці кореня носа;
– надлобкова і надочноямкова артерія (гілки очної артерії системи внутрішньої nсонної артерії) та лобкова гілка nповерхневої скроневої артерії (гілка зовнішньої сонної артерії) –анастомозують nв лобовій ділянці (regio frontalis);
– оболонна гілка внутрішньої сонної артерій nанастомозує з середньою оболонною nі крилооболонною артерією (гілки nверхньощелепної артерії системи зовнішньої сонної артерії) – в твердій мозковій оболоні (dura mater) nсередньої черепної ямки (fossa ncranii media);
– задня оболонна артерія (гілка висхідної nглоткової артерії від внутрішньої сонної артерії) анастомозує із оболоннями гілками хребтової артерії (від nпідключичної артерії) – в твердій nмозковій оболоні (dura mater) задньої nчерепної ямки (fossa cranii posterior);
– сонно-барабанні артерії (гілки nвнутрішньої сонної артерії) анастомозують із передньою, нижньою та задньою nбарабанними артеріями (гілки верхньощелепної, висхідної глоткової та nзадньої вушної артерій системи зовнішньої сонної артерії) – в барабанній порожнині (cavitas ntympani).
Фізіологічне nзначення має артеріальне коло мозку (circulus arteriosus cerebri) – nВілізієве коло (circulus Wilisii), як nпристосувальний механізм, що забезпечує безперебійне колатеральне nкровопостачання головного мозку. Цей анастомоз, між внутрішньою nсонною артерією та підключичною артерією, знаходиться у підпавутинному просторі (spatium nsubarachnoideum) на основі головного мозку.
Вілізієве коло утворене кінцевими відділами nобох сонних артерій, передсполучними nчастинами обох передніх мозкових артерій (гілки внутрішніх сонних артерій) nта обома задніми мозковими артеріями n(система підключичної артерії), а також передньою nсполучною артерією та задньою nсполучною артерією.
Мал. 199. Артерії головного мозку n(вид знизу)-Артеріальне коло великого мозку (circulus narteriosus cerebri):
1 — аа. ncerebri anteriores; 2 — a. communicans anterior; 3 — a carotis interna; 4 n— a. cerebri media; 5 – a. communicans posterior; 6 — a. cerebri nposterior; 7 — a. basilaris; 8 — a. vertcbralis; 9 – a spinalis nanterior; 10 – a. cercbclli posterior inferior.
Підключична артерія
(arteria nsubclavia)
Дуга аорти (arcus aorta) випуклістю обернена догори, йде позаду ручки nгруднини косо ліворуч та ззаду від хряща II ребра nдо лівої поверхні тіла TIV хребця, де nпереходить у низхідну частину аорти. Тут часто буває ледь помітне звуження — перешийок nаорти (isthmus aorta). Від nвипуклої поверхні дуги аорти відходять три великих стовбури: плечово-головний стовбур, ліва загальна сонна та ліва nпідключична артерії. Від увігнутої поверхні дуги аорти відходять дрібні гілки nдо заг-руднинної залози, бронхів тощо.
Підключична артерія (a. subclavia) починається nз правого боку від плечово-головного стовбура, з лівого — від дуги аорти. nПіднімається догори вбік (розташовуючись глибше від підключичної вени) до nверхнього отвору грудної клітки, дугоподібно огинає купол плеври, у nміждрабинчастому просторі перекидається через І ребро і, проникаючи між ним і nключицею, переходить у пахвову артерію. Підключичну артерію поділяють на три nвідділи: до входу в міждрабин-частші простір; у межах міждрабинчасто-го nпростору; після виходу з нього.
Отже, nпідключична артерія є парною і починається:
– від nдуги аорти (arcus aortae) відходить ліва підключична артерія (arteria subclavia nsinistra);
– від nплечо–головного стовбура (truncus brachiocephalicus) починається права підключична nартерія (arteria subclavia dextra).
Ліва nпідключична артерія (arteria subclavia sinistra), починаючись від дуги аорти n(arcus aortae), має грудну частину.
Права nпідключична артерія (arteria subclavia sinistra) починається від nплечо–головного стовбура (truncus brachiocephalicus), не має грудної частини.
Ліва і nправа підключичні артерії (arteriaе subclaviaе sinistra et dextra) виходять з nгрудної порожнини (cavitas thoracis) через верхній отвір грудної клітки n(apertura thoracis superior), утворюючи дещо опуклу догори дугу, яка справа і nзліва огинає купол плеври (cupula pleurae) і верхівку легень (apex pulmonum), nутворюючи на легенях невелике втиснення у вигляді борозни (sulcus arteriae nsubclaviae). Досягнувши I ребра, артерії заходять у лівий і правий nміждрабинчасті простори (spatia interscalena sinistrum et dextrum).
Потім nправа і ліва підключичні артерії лягають під ключицями (claviculaе) в nоднойменні борозни перших ребер (sulcus arteriae subclaviae) і заходять у nпахвові ямки (fossae axillares), де, починаючи від рівня зовнішніх країв перших nребер, вже називаються пахвовими nартеріями (aа. axillarеs).
Підключична nартерія (a. subclavia) умовно поділяється на три відділи:
– до nвходу в міждрабинчастий простір (spatium interscalenum) – присередній відділ;
– в nміждрабинчастому просторі (spatium interscalenum) – середній відділ;
– за nмежами міждрабинчастого простору (spatium interscalenum) до рівня зовнішнього nкраю I ребра – бічний відділ.
До входу nв міждрабинчастий простір n(spatium interscalenum) від підключичної артерії (a. subclavia) відходять nтакі гілки:
– хребтова артерія (a. vertebralis);
Хребтова артерія* йде догори й nназад до кута, утвореного початком переднього драбинчастого м’яза і довгим nм’язом шиї, де проникає в for. transversarium СVI хребця. nЗвідси піднімається догори через поперечні отвори CV —СІ хребців, nпроникає через задню атланто-потиличну перетинку і великий отвір в задню nчерепну ямку. Лягає на clivus і, nз’єднуючись з однойменною артерією протилежного боку, утворює основну артерію. nХребтова артерія в шийному відділі дає гілки, які через for. intervertebralia проходять nдо спинного мозку і його оболонок.
*У всіх хребетних, nза винятком людини, основним джерелом nкровопостачання головного мозку є хребтова nартерія, а внутрішня сонна артерія — це додаткове (допоміжне) джерело.
У порожнині черепа відходять передня й nзадня спинномозкові та задня нижня мозочкові артерії.
Передня спинномозкова артерія (a. spinalis anterior) незабаром зливається nз однойменною артерією протилежного боку, проходить у товщі м’якої оболони мозку вниз по nсерединнііі щілині спинного мозку, віддаючи йому численні гілки.
Задня спинномозкова артерія (a. spinalis posterior) спускається nдонизу в товщі м’якої оболони nмозку по задній поверхні спинного мозку й віддає йому багато гілок.
Задня нижня мозочкова артерія (а. сеrebelli ninferior posterior) nразом з артеріями мозочка, що відходять від основної артерії, постачає nкров’ю мозочок.
– внутрішня грудна артерія (a. thoracica interna);
Внутрішня грудна артерія (a. thoracica interna) відходить nвід нижнього півкола підключичної артерії напроти стовбура хребтової артерії, nспускається по задній поверхні ребрових хрящів до нижнього краю хряща VII ребра, де nділиться на дві гілки: мязово-діафрагмову артерію (a. mus–culophrenica), що йде nпід плеврою по краю діафрагми, постачаючи кров’ю її, прилеглі міжреброві м’язи, nребра та шкіру, і верхню надчеревну артерію (a. epigastrica superior), яка, nпройшовши через діафрагму, проникає в піхву прямого м’яза живота, де nанастомозує з однойменною нижньою артерією. Внутрішня грудна артерія віддає nбічні гілки до клітковини переднього середостіння, середостінної плеври, nзагруд-нннної залози, трахеї та бронхів (rr. mediastinals, thymici, tracheales, bronchioles), до nпередніх відділів шести верхніх міжребер’їв {rr. intercostales anteriores), nмолочної залози (rr. mammarii mediates), діафрагми, nосердя (a. pericardiacophreпіса) і т. д.
– щито–шийний стовбур (truncus thyrocervicalis).
Щито-шийний стовбур (truncus thyro–cervicalis) починається nна верхньому півколі підключичної артерії у вигляді товстої короткої судини, nяка незабаром розпадається на гілки: нижню щитоподібну артерію (a. thyroidea inferior), що йде nдо нижнього краю щитоподібної залози, віддаючи гілки до гортані (a. laryngea inferior), глотки (rr. pharyngeals), шийних nчастин стравоходу (rr. csophagcales) і трахеї n(rr. tracheales); висхідну nшийну артерію (a. cervicalis ascendens), яка nпостачає кров’ю глибокі м’язи шиї; надлопаткову артерію (a. suprascapularis), що nпроникає над incisure scapulae в nнадостьову і підостьову ямки, несе кров до mm. supra– et infaspinatus і nплечового суглоба; поперечну артерію шиї (a. transversa colli) з nнепостійною поверхневою гілкою (r. superficialis).
В міждрабинчастому просторі n(spatium interscalenum) від підключичної артерії (a. subclavia) відходить nтака гілка:
– nреброво-шийний nстовбур (truncus ncostocervicalis.
Ця судина прямує назад догори і в межах шийки І ребра nрозпадається на гілки: глибоку шийну артерію (a. cervicalis profunda), що несе nкров до глибоких м’язів потилиці (rr. dorsales) та nспинного мозку (rr. spinales), і nнайвищу міжреброву артерію (а. іпtercostalis supremo), яка nживить дорзальні ділянки двох верхніх міжребрових проміжків (аа. intercostales posteriores prima et secunda).
По виході nіз міждрабинчастого простору n(spatium interscalenum) від підключичної артерії (a. subclavia) відходить nтака гілка:
–поперечна nартерія шиї (a. transversa colli), що має значну варіабельність.
Найчастіше ця артерія йде дорзально, проникає крізь nплечове сплетення, розгалужується у м’язах і шкірі та у вигляді глибокої гілки, nабо тильної артерії лопатки (a. dorsalis scapula), що nпроходить поблизу присереднього краю лопатки, досягає найширшого м’яза спини.
Поверхневі nвени шиї.
Зовнішня яремна вена (vena njugularis externa)
Зовнішня nяремна вена утворюється при злитті потиличної nвени (v. occipitalis) та задньої вушної вени (v. auricularis рosterior), які nсупроводжують однойменні артерії.
У nзовнішню яремну вену (vena jugularis externa) впадають передні яремні вени (vv. jugulares anteriores), які nзбирають кров від передньої шийної ділянки (regio cervicalis anterior) і, анастомозуючи nміж собою, утворюють яремну венозну дугу (arcus venosus jugularis).
Імунна система (systema immune) об’єднує органи та nтканини, які забезпечують захист організму від генетично чужорідних клітин чи nречовин, що потрапляють ззовні або утворюються в ньому, забезпечуючи сталість nвнутрішнього середовища організму.
Органи імунної системи, які містять лімфоїдну тканину, виконують функцію n”охорони постійності внутрішнього середовища на протязі всього життя індивідуума”.
Імунна система виробляє імунокомпетентні клітини, в першу чергу лімфоцити, nа також плазмоцити, включають їх в імунний процес, забезпечують розпізнання та nзнищення прониклих в організм чужорідних речовин.
Генетичний контроль в організмі здійснюють популяції Т– і В-лімфоцити, які nпри участі макрофагів забезпечують імунну відповідь в організмі.
Отже, імунітет n(від лат. immunitas – звільнення) забезпечує постійність внутрішнього nсередовища організму і захист його від живих тіл та речовин, які мають ознаки чужорідності. nВін є гуморальний та клітинний.
Імунітет може бути:
– специфічний; n– вроджений;
– неспецифічний; n– набутий;
– гуморальний; – активний;
– клітинний; n– пасивний.
Гуморальний імунітет, тобто захист за допомогою антитіл, які знешкоджують антигени, nзабезпечується В-лімфоцитами (бурсозалежними лімфоцитами), що розвиваються у nчервоному кістковому мозку (medulla ossium rubra).
З бурсозалежних лімфоцитів (В–лімфоцити) походять плазмоцити і лімфоцити, які nпродукують антитіла.
Клітинний імунітет, тобто знищення сторонньої або власної переродженої клітини, забезпечується nТ–лімфоцитами (тимусзалежними лімфоцитами), що розвиваються у загруднинній nзалозі (thymus) та макрофагами. Вони частково формують і гуморальний імунітет.
Тимусзалежні лімфоцити (Т–лімфоцити) поділяються nна:
– Т–кілери, nякі взаємодіють при контакті з клітиною–мішенню;
– Т–хелпери, nякі є клітинами–помічниками, що прискорюють імунну реакцію;
– Т–супресори, nякі пригнічують імунну реакцію.
Імунна система або nлімфатична система (systema lymphoideum) поділяється на:
– центральні органи імунної системи або первинні nлімфатичні органи (organa lymphoidea primaria), або до яких належать:
– загруднинна залоза (thymus);
– кістковий мозок (medulla nossium);
– периферійні органи імунної системи або nвторинні лімфатичні органи (organa nlymphoidea secundaria), до яких належать:
– неінкапсульовані, nце:
– мигдалики: лімфатичне nкільце глотки та ротової nпорожнини (anulus lymphoideus pharyngis et cavitatis oris) – nнеінкапсульований орган імунної системи, що складається із шести мигдаликів;
– лімфоїдні вузлики стінки травної, nдихальної та сечової систем (noduli lymphoidei systematis digestorii, nrespiratorii et urinarii), зокрема вузлики червоподібного відростка (nodi nappendiculares);
– інкапсульовані, nце:
– лімфатичні вузли (nodі lymphoideі) – інкапсульовані органи імунної системи;
– селезінка (splen), зокрема її nбіла пульпа (pulpa alba);
– лімфоцити, nце:
– поодинокі лімфоцити та макрофаги n(lymphocyti et macrophagi), які знаходяться у крові, лімфі, сполучній та nепітеліальній тканинах.
Окрім лімфатичних органів, nлімфатична система має замкнену систему судин, які впадають у венозну систему, nтобто є частиною судинної системи (systema vasorum) або додатковим nруслом венозної системи.
Характерною морфологічною ознакою органів імунної nсистеми є рання закладка (в ембріогенезі) і стан зрілості їх уже у nновонароджених, а також значний розвиток їх в період становлення і дозрівання nорганізму та формування його захисних систем.
В подальшому поступово проходить вікова інволюція nорганів імунної ситеми, що найбільш виражено в центральних органах імуногенеза. nВ них рано (в юнацькому віці) зменшується кількість лімфоїдної тканини, а на її nмісці розростається сполучна (жирова) тканина.
Для лімфоїдної тканини органів імунної системи nвластива наявність лімфоїдних вузликів як без гермінативного (світлого) центра, nтак і з гермінативним центром – центром розмноження (центр ділення клітин і nутворення нових лімфоцитів).
Загальна маса органів імунної системи в тілі nлюдини складає (без кісткового мозку) біля 1,5- кг (приблизно 1012 nлімфоїдних клітин).
Первинні лімфатичні органи (organa lymphoidea primaria),
центральні органи імунної системи
Загруднинна nзалоза, тимус (thymus)
Загруднинна залоза є первинним лімфатичним органом (organ lymphoideum nprimarium) лімфатичної системи (systema lymphoideum) – орган імунної системи, у nякому відбувається неантигенозалежна диференціація і проліферація субпопуляцій nТ–лімфоцитів із стовбурових клітин.
У подальшому Т–лімфоцити з тимуса потрапляють в кров і заселяють тимусзалежні nзони (Т– зони).
Загруднинна залоза (thymus) розміщена за грудниною (sternum) у передній nчастині верхнього середостіння (mediastinum superius) в ділянці верхнього nміжплеврального проміжку (spatium interpleuricum).
Спереду від тимуса міститься груднина (sternum), а саме її ручка (manubrium nsterni) та тіло груднини (corpus sterni) до рівня прикріплення хряща IV ребра.
Позаду (thymus) тимуса розташовані осердя; серцева сумка (pericardium) і nпочаткові відділи великих судин серця.
Якщо шийна частина тимуса добре розвинута, то вона піднімається через nверхній отвір грудної клітки (apertura thoracis superior) в ділянку nпередтрахейного простору (spatium pretracheale), тобто позаду від nгруднинно–щитоподібного м’яза (musculus sternothyreoideus) і груднинно–під’язикового nм’яза (musculus sternohyoideus), наближаючись до перешийка щитоподібної залози n(isthmus glandulae thyroideae).
Тимус (thymus) складається з двох асиметрично видовжених часток:
– правої частки (lobus dexter);
– лівої частки (lobus sinister);
– можуть бути додаткові часточки загруднинної залози (lobuli thymici naccessorii).
Ці частки зрощені одна з одною в середній своїй частині або тісно nстикаються на рівні середини.
Нижня частина кожної частки (lobus) розширена і розміщена на рівні IV nребрового хряща (cartilago costalis quarta [IV]).
Ззовні загруднинна залоза (thymus) вкрита тонкою сполучнотканинною nкапсулою, від якої відходять перекладки (trabeculae), що розділяють частки на часточки загруднинної залози (lobuli nthymi) і побудовані з:
– кіркової речовини загруднинної nзалози (cortex thymi) ;
– мозкової речовини загруднинної nзалози (medulla thymi).
Паренхіма загруднинної залози (parenchyma thymi) складається із nретикулярних клітин, між якими розташовуються лімфоцити під назвою тимоцити n(thymocyti).
У кірковій речовині (cortex thymi) міститься більше лімфоцитів (забарвлення nпаренхіми темніше), а у мозковій речовині – їх невелика кількість (світла nцентральна ділянка часточки).
У мозковій речовині (medulla thymi) Т–лімфоцити набувають тих властивостей, nякі сприяють захисним реакціям організму, тут присутні тимічні тільця (тільця nГассаля).
Під впливом гормону тимозина (продукується nепітеліальними клітинами строми органа) проходить проліферація лімфобластів і nдиференціація Т–лімфоцитів (тимусозалежних лімфоцитів).
Т–лімфоцити поступають у кров і лімфу, покидають загруднинну залозу і nзаселяють тимусзалежні зони вторинних лімфатичних органів (organa lymphoidea nsecundaria) – селезінки (splen) та лімфатичних вузлів (nodi lymphoidei).
Основна функція загруднинної nзалози (thymus) – забезпечення визрівання та підтримання ефекторних n(кілерних) і регуляторних (хелперних і супресорних) популяцій Т–лімфоцитів.
Загруднинна залоза (thymus), згідно з останніми nдослідженнями, бере участь в регуляції нервово–м’язової передачі, nфосфорно–кальцієвого обміну, вуглеводного та білкового обміну, взаємодії з nіншими ендокринними залозами. Саме тому загруднинну залозу можна віднести і до nорганів ендокринної системи.
Кістковий мозок n(medulla ossium)
Кістковий мозок (medulla ossium) є єдиним у nдорослої людини органом кровотворення (organum haemopoёticum) та центральним nорганом імунної системи і відноситься до первинних лімфатичних органів (organa nlymphoidea primaria).
У кістковому мозку (medulla ossium) виділяють:
– червоний кістковий мозок (medulla nossium rubra), який у дорослої людини розташований в комірках губчастої nречовини плоских та коротких кісток, а також в епіфізах довгих кісток.
– жовтий кістковий мозок (medulla ossium flava), який міститься в кістково–мозкових порожнинах nдіафізів довгих кісток.
У червоному кістковому мозку (medulla ossium nrubra) розміщені стовбурові клітини, які схожі до лімфоцитів за своєю nморфологією. У процесі поділу вони дають початок усім форменим елементам крові, nу тому числі і клітинам, що забезпечують імунітет, – лейкоцитам і лімфоцитам.
Строму червоного кісткового мозку (stroma medullae nrubrae) утворюють ретикулярні клітини і волокна, де розташовані nгемоцитопоетичні (мієлоїдна тканина) і лімфоїдні (лімфоїдна тканина) елементи nна різних стадіях розвитку.
Червоний кістковий мозок (medulla ossium rubra) nрозташований у вигляді тяжів навколо артеріол. Тяжі розмежовані між собою nвеликими кровоносними капілярами – синусоїдами.
У червоному кістковому мозку (medulla ossium nrubra), як первинному лімфатичному органі В–системи (аналог сумки Фaбріція – nbursa Fabrizii у птахів), відбувається неантигенозалежна проліферація і nдиференціація субпопуляцій бурсозалежних лімфоцитів, тобто В–лімфоцитів із nстовбурових клітин.
У подальшому В–лімфоцити заселяють В–залежні зони n(В–зони) вторинних лімфатичних органів.
У здорових людей жовтий кістковий мозок (medulla nossium flava) не володіє кровотворню функцією, але у випадках значних nкрововтрат або при захворюваннях кровотворної системи в жовтому кістковому nмозку виникають ділянки червоного кісткового мозку, де проходить кровотворення n(мієлопоез – myelopoiesis).
Найбільша кількість червоного кісткового мозку n(medulla ossium rubra) розташована в епіфізах стегнової кістки (femur) та nвеликогомілкової кістки (tibia).
Загруднинна залоза розвивається у вигляді парного органа з nепітелію головної кишки і є у всіх хребтових тварин.
У людини загруднинна залоза закладається у вигляді nпарного випинання епітелію III та IV жаберних кишень в кінці першого – початку nдругого місяців ембріонального розвитку.
На п’ятому місяці внутрішньоутробного розвитку ця nзалоза має доль часту будову, де добре виражені коркова та мозкова речовина.
Загруднинна залоза формується раніше інших органів nімунної системи.
Після народження протягом перших трьох життя nдитини росте найбільш інтенсивно.
В період від трьох до двадцяти років маса nзагруднинної залози стабільна (в середньому 25.7 – 29.4 г).
Після 20 років маса тимуса поступово зменшується nвнаслідок вікової інволюції.
Вторинні лімфатичні органи (organa lymphoidea secundaria),
периферійні органи імунної системи
До них належать:
– селезінка n(splen; lien), зокрема її біла пульпа (pulpa alba);
– лімфатичні nвузли (nodi lymphoidei; nodi lymphatici; lymphonodi);
Лімфатичні nсудини та регіонарні вузли черевної порожнини (за Г. М. Йосифовим):
1 — nodi lymph. colici dextri; 2 — nodi lymph. colici medii; 3 — nodi nlymph. colici sinistri; 4-nodi lymph. lumbales sinistri (preaortic); 5 – nodi nlymph. sigmoidei; 6- nodi lymph. mesenterici inferiores; 7- nodi lymph. nrectales superiores; 8- nodi lymph. lumbales dcxtri (precavales); 9-nodi lymph. nmesenterici.
Регіонарні лімфатичні nвузли шиї і середостіння (за Д. А. Ждановим):
1- nnodi lymph. ncervicales anteriores profundi (pretracheales et paratracheales); 2- nodi lymph. cervicales laterales nprofundi (jugulares laterales); 3 – nodi lymph. trachcobronciales superiores et ninferiores; 4- nodi lymph. bronchopulmonales (hilares); 5 — nodi lymph. nphrenici superiores; 6- nodi lymph. mediastinales posteriores; 7 — nodi lymph. naxillares.
– мигдалики n(tonsillae), що в ділянці глотки та зіва утворюють лімфатичне кільце (anulus lymphoideus);
– лімфатичні nвузлики, які є у вигляді:
– одиноких nлімфатичних вузликів (noduli lymphoidei solitarii), це скупчення лімфоїдної nтканини в стінках органів травної і дихальної систем (systemata digestorium et nrespiratorium), а також сечовидільних шляхів;
– скупчених nлімфатичних вузликів (noduli lymphoidei aggregati), які називають бляшками nПейера. Таких бляшок багато у стінці клубової кишки (paries ilei);
– червоподібний nвідросток (appendix vermiformis), у слизовій оболонці (tunica mucosa) nта підслизовому прошарку (tela submucosa), на якому розташовані до 500 одиноких nлімфатичних вузликів.
Лімфатичні вузлики шлунково–кишкового nтракту
Лімфатичні вузлики (фолікули) шлунково–кишкового nтракту є скупченням лімфоїдної тканини в: nслизовій оболонці і підслизовій основі:
– шлунка n(gaster), до них відносятиься шлункові лімфатичні вузлики (folliculi lymphatici ngastrici);
– тонкої nкишки (intestinum tenue),серед них:
– одинокі лімфатичні вузлики (folliculi lymphatici nsolitarii);
– скупчені лімфатичні вузлики (folliculi nlymphatici aggregati) або пейерові бляшки;
– товстої nкишки (intestinum crassum),серед них:
– одинокі лімфатичні вузлики (folliculi lymphatici nsolitarii);
– скупчені лімфатичні вузлики червоподібного nвідростка (folliculi lymphatici aggregati appendicis vermiformis).
Найбільше пейерових бляшок розташовано у nдистальному відділі клубової кишки (ileum). Із лімфатичних вузликів Т–лімфоцити nвільно мігрують, інфільтруючи епітелій слизової оболонки шлунково–кишкового nтракту, та можуть виходити у просвіт кишки.
Червоподібний nвідросток (appendix nvermiformis) також належить до вторинних лімфатичних органів (organa lymphoidea nsecundaria).
В слизовій оболонці та підслизовому прошарку (tunica mucosa et tela nsubmucosa) розташовані чисельні скупчені nлімфатичні вузлики червоподібного відростка (noduli lymphoidei aggregati nappendicis vermiformis), їх найбільше є у дітей та підлітків.
СЕЛЕЗІНКА (splen; nlien)
Селезінка належить до вторинних лімфатичних nорганів (organa lymphoidea secundaria) і описана в розділі травної системи nяк орган черевної порожнини (cavitas abdominis).
Селезінка n(lien, splen)— непарний паренхіматозний орган, розташований у лівому верхньому nповерсі очеревинної порожнини між куполом діафрагми та шлунком. У філогенезі nз’являється тільки у хребетних. Закладається наприкінці першого місяця nембріогенезу.
Селезінка nлюдини має видовжену, зверху випуклу форму, до 12 см завдовжки, завширшки nблизько 8 см, nзавтовшки приблизно 3 — 4 см; nмаса її в середньому становить 150 — 200 г.
У селезінці nрозрізняють діафрагмову та вісцеральну поверхні (facies diaphragmatica et nfacies visceralis), верхній і нижній краї (margo superior et mar go inferior), nпередній і задній кінці (extremitas anterior et extremitas posterior). nВісцеральну поверхню можна поділити на ниркову, шлункову та ободову. На nвісцеральній поверхні розташовані ворота селезінки (hilum lienale), де nпроходять судини й нерви. Нижній край селезінки не виходить за межі лівої nполовини ребрової дуги.
Зовні nселезінка з усіх боків (за винятком воріт) вкрита очеревиною, яка міцно nзрослася з розташованою під нею волокнистою оболонкою (tun. fibrosa), від якої nвсередину органа відходять щільні перекладки (trabeculae splenicae). Між ними nміститься пульпа селезінки (pulpa lienalis). Розрізняють червону (головна nскладова частина паренхіми селезінки) та білу пульпу, що має вигляд острівців, nвкраплених у червону пульпу. Основна маса червоної пульпи утворена венозними nпазухами, нетлями сітчастих волокон, заповненими клітинами крові (головним nчином еритроцитами). Острівці білої пульпи складаються з лімфоїдної тканини, nджерела лімфоцитів. Паренхіма селезінки дуже пухка і легко розривається під час nнанесення механічних травм.
Топографічна анатомія. Поздовжня вісь селезінки відповідає нахилу IX —XI ребер. Вона проектується nміж пахвовою та лопатковою лініями. Селезінка верхньою випуклою поверхнею nприлягає до діафрагми, спереду торкається передньої поверхні дна шлунка, а nзнизу межує з лівою ниркою та лівим згином ободової кишки. У нормі селезінка не nвиходить за межі ребрової дуги, але під час вдиху часто вдається пальпувати її nверхній край у лівій підребровій ділянці.
У фіксації nселезінки крім її великих судин беруть участь зв’язки. Шлунково-селезінкова nзв’язка тягнеться від воріт селезінки до великої кривини та дна шлунка. Безпосереднім продовженням цієї зв’яз- nки є селезінково-ободовокишкова та діафрагмово-селезінкова зв’язки. Селезінку nпевною мірою підтримує діафрагмово-обо-довокишкова зв’язка, що йде від лівого nзгину ободової кишки до нижньої поверхні діафрагми.
Кровопостачання: nселезінкові артерія та вена.
Іннервація: nгілки черевного сплетення.
Ф у н к ц і я. nУ першій половині ембріогенезу селезінка нарівні з кровотворними елементами nпечінки виконує функцію основного кровотворного органа. У другій половині та nпротягом усього наступного життя селезінка виконує лише функцію лімфопоезу. Що nж до еритропоезу, то доведено, що в селезінці відбувається тільки руйнування та nфільтрація еритроцитів.
Лімфатичні вузли n(nodi lymphoidei; nodi lymphatici; lymphonodi) є найчисленнішими вторинними nлімфатичними органами (organa lymphoidea secundaria), що розташовані на шляхах nпротікання лімфи від органів і тканин організму до лімфатичних стовбурів і nпроток (trunci et ductus lymphatici).
Лімфатичні вузли (nodi lymphoidei; nodi nlymphatici; lymphonodi) є біологічними фільтрами, в яких знешкоджуються nантигени і формується конкретна імунна відповідь на їх дію.
Мигдалики (tonsillae) n– це вторинні лімфатичні органи, що розташовані в:
– ділянці зіва (fauces) – піднебінний мигдалик (tonsilla npalatina);
– корені язика (radix linguae) – язиковий мигдалик (tonsilla lingualis);
– носовій частині глотки (pars nasalis npharyngis) – глотковий мигдалик n(tonsilla pharyngea) та трубний мигдалик n(tonsilla tubaria).
Отже, вони розміщені навколо початкових відділів nдихальної системи (systema respiratorium) і травної системи (systema ndigestorium).
Ці мигдалики утворюють лімфатичне кільце Пирогова–Вальдеєра (anulus nlymphoideus)
Мигдалики мають:
– мигдаликові nкрипти (cryptae tonsillares);
– мигдаликові nямочки (fossulae tonsillares);
– лімфатичні nвузлики (noduli lymphoidei).
Лімфатичні вузлики (noduli lymphoidei) є nструктурно–функціональною одиницею мигдаликів. За будовою та функцією nлімфатичні вузлики подібні до вузликів лімфатичного вузла.
Лімфатичне кільце глотки (anulus lymphoideus pharyngis)
Лімфатичне кільце глотки належить до вторинних nлімфатичних органів і складається з:
– язикового мигдалика (tonsilla nlingualis), який розташований в слизовій оболонці кореня язика (tunica mucosa nradiсis linguae);
– парного піднебінного мигдалика (tonsilla npalatina), який розташований в мигдаликовій ямці м’якого піднебіння (fossa ntonsillaris palati mollis), що обмежена піднебінно–язиковою (arcus npalatoglossus) і піднебінно–глотковою дужками (arcus palatopharyngeus);
– глоткового мигдалика (tonsilla npharyngea), або аденоїда, що розташований у підслизовому прошарку у стінці nносової частини глотки (tela submucosa partis nasalis pharyngis) в ділянці nпереходу задньої стінки носової частини глотки у склепіння глотки (fornix npharyngis);
– парного трубного мигдалика (tonsilla ntubaria), який розташований біля глоткового отвору слухової труби (ostium npharyngeum tubae auditivae) у підслизовому прошарку носової частини глотки n(tela submucosa partis nasalis pharyngis).
Матеріали підготувала доц. Флекей nП.П.