1. nАкомодаційний апарат ока. Провідні шляхи зорового аналізатора. Додаткові органи nока: очноямкові фасції, броми, повіки, кон’юнктива, слізний апарат.
2. nОрган слуху і рівноваги. Будова зовнішнього і середнього вуха.
3. nБудова внутрішнього вуха. Провідні шляхи слухового аналізатора. Орган нюху та nсмаку. Провідні шляхи смаку та нюху. Будова шкіри та її придатків
(Заняття 22.)
Тема 1. Акомодаційний nапарат ока. Провідні шляхи зорового аналізатора. Додаткові органи ока: nочноямкові фасції, броми, повіки, кон’юнктива, слізний апарат
До додаткових nструктур ока (structurae oculi accessoriae) належать:
– зовнішні м’язи очного яблука n(musculi externi bulbi oculi);
– брови (supercilia);
– повіки (palpebrae);
– сполучна оболонка, nкон’юнктива (tunica conjunctiva);
– сльозовий апарат n(apparatus lacrimalis).
Зовнішні м’язи очного яблука (musculi externi nbulbi oculi) поділяються на:
– прямі м’язи (mm. recti);
– косі м’язи (mm. obliqui);
– та інші м’язи (et ceteri).
До прямих м’язів очного nяблука належать:
– верхній прямий м’яз (m. nrectus superior);
– нижній прямий м’яз (m. rectus inferior);
– бічний прямий м’яз (m. rectus lateralis);
– nприсередній nпрямий м’яз (m. rectus medialis):
Вони повертають очне яблуко (bulbus oculi) відповідно у свій бік, навколо лобової nта вертикальної осей.
До косих м’язів очного nяблука належать:
– верхній косий м’яз (m. nobliquus superior), який своїм сухожилком (tendo) перекидається через блок блокової ості (trochlea spinaе ntrochlearis) і повертає очне яблуко n(bulbus oculi) вниз та назовнi;
– нижній косий м’яз (m. nobliquus inferior), що повертає очне nяблуко (bulbus oculi) вверх та назовні, nтобто повертає очне яблуко (bulbus oculi) переважно навколо стрілової осі.
До інших зовнішніх nм’язів очного яблука (musculi externi bulbi oculi) належать:
– м’яз–підіймач верхньої повіки n(m. levator palpebrae superioris), який має nповерхневу пластинку (lamina nsuperficialis) та глибоку пластинку (lamina profunda);
– очноямковий м’яз (m. orbitalis), що вгорі вкриває передній відрізок нижньої nочноямкової щілини (fissura orbitalis inferior).
До внутрішніх м’язів очного яблука (musculi interni nbulbi oculi), які є гладкими м’язовими волокнами (myofibrae glabrae), належать:
– війковий м’яз (m. nciliaris), який має:
– меридіанні волокна (fibrae nmeridionales);
– поздовжні волокна (fibrae nlongitudinales);
– радіальні волокна (fibrae nradiales);
– колові волокна (fibrae ncirculares);
– м’яз–звужувач зіниці (m. nsphincter pupillae);
– м’яз–розширювач зіниці n(m. dilatator pupillae):
Окістя очної ямки (periorbita) є окістям nкісток (periosteum ossium), що формують стінки очної ямки (orbita) і, зростаючись nззаду в ділянці зорового каналу n(canalis opticus) та верхньої nочноямкової щілини (fissura orbitalis superior), продовжується у черепну nтверду оболону (dura mater cranialis).
Очне nяблуко (bulbus oculi) оточене піхвою nочного яблука (vagina bulbi) – теноновою капсулою, яка пухко сполучається із білковою оболонкою nока (sclera).
Між піхвою очного nяблука (vagina bulbi) та окістям nочної ямки (periorbita) залягає жирове nтіло очної ямки (corpus adiposum orbitae), яке виконує функцію еластичної подушки для очного яблука (bulbus oculi).
Верхня nта нижня повіки (palpebra superior et palpebra inferior) – це утвори, які nприкривають очне яблуко (bulbus oculi) згори та знизу і переходять у шкіру сусідньої ділянки.
Між повіками є щілина повік (rima palpebrarum):
Передня поверхня повіки (facies anterior palpebrae) nвкрита шкірою, а задня nповерхня повіки (facies posterior palpebrae) – тонкою сполучною nоболонкою (tunica conjunctiva). Остання переходить на очне яблуко (bulbus oculi).
У місці переходу сполучної nоболонки (tunica conjunctiva) з верхньої nповіки та нижньої повіки (palpebra superior et inferior) на очне nяблуко (bulbus oculi) утворюється:
– верхнє склепіння сполучної оболонки n(fornix conjunctivae superior);
– нижнє склепіння сполучної оболонки n(fornix conjunctivae inferior), утворюючи сполучнооболонковий мішок n(saccus conjunctivalis).
У товщі повік розміщена сполучна nпластинка, яка нагадує хрящ, і тому вона називається верхнім хрящем повіки (tarsus nsuperior) та нижнім хрящем повіки (tarsus inferior), де містяться залози хрящів і повік (glandulae tarsales et npalpebrarum).
У повіках (palpebrae) є nтакож війкові залози (glandulae ciliares) та сальні залози (glandulae sebaceae):
На межі між верхньою повікою і лобом помітний шкірний валик, вкритий волоссям – брови n(supercilia).
Сльозовий nапарат (apparatus lacrimalis) складається nіз:
– сльозової залози n(glandula lacrimalis), що лежить в ямці сльозової nзалози (fossa glandulae lacrimalis), яка розташована на межі верхньої nстінки очної ямки (paries superior orbitae) з бічною стінкою очної ямки (paries lateralis orbitae);
– сльозовивідних шляхів:
Сухожилок м’яза–підіймача верхньої повіки (tendo musculi nlevatoris palpebrae superioris) розділяє nсльозову залозу (fossa glandulae lacrimalis) на:
– більшу верхню очноямкову частину (pars orbitalis superior);
– меншу нижню повікову частину (pars palpebralis inferior).
Від цих частин відходять вивідні проточки n(ductuli excretorii), яких є 10–15 і вони відкриваються nв сполучнооболонковий мішок n(saccus conjunctivalis), а саме в бічну nчастину верхнього склепіння сполучної оболонки (pars lateralis fornicis nsuperioris conjunctivae).
Відходячи з вивідних протоків, сльоза (lacrima) омиває передню поверхню очного яблука (facies anterior bulbi oculi).
Далі сльоза n(lacrima) по капілярній щілині повік (rima palpebrarum) прямує по сльозовому струмку (rivus nlacrimalis), відтікаючи у присередній nкут ока (angulus oculi medialis). Тут сльозова рідина (liquor nlacrimalis) накопичується у сльозовому nозері (lacus lacrimalis).
Із сльозового озера (lacus lacrimalis) через сльозові точки (puncta nlacrimalia), які знаходяться на присередніх nкраях верхньої повіки та нижньої nповіки (margo medialis palpebrae superioris et palpebrae inferioris) біля nсльозового сосочка (papilla lacrimalis), сльоза n(lacrima) через верхній і нижній сльозові канальці (canaliculi nlacrimales superior et inferior) поступає nу сльозовий мішок (saccus lacrimalis).
Останній лежить в однойменній ямці в nнижньоприсередньому куті очної ямки (orbita).
Сльозовий nмішок (saccus lacrimalis) переходить nу носо–сльозову протоку n(ductus nasolacrimalis), яка відкривається nу передню частину нижнього носового ходу (meatus nasi inferior).
Із передньою стінкою сльозового мішка (paries anterior sacci lacrimalis) зрощена глибока частина n(сльозова частина – pars lacrimalis) колового м’яза ока (pars profunda nmusculi orbicularis oculi), яка при скороченні nрозширяє сльозовий мішок n(saccus lacrimalis), що сприяє всмоктуванню nв нього сльозової рідини (liquor lacrimalis) через сльозові канальці (canaliculi lacrimales).
Ембріогенез nоргана зору
Частини очного яблука розвиваються з трьох nджерел: з мозкової трубки, ектодерми та мезенхіми.
З базальних відділів бокових стінок проміжного nмозку в тій стадії, коли він ще слабо відмежований від кінцевого мозку, утворюються nпарні випинання – очні пухирці, які залишаються з’єднаними з місцем їх походження nочними стебельками, що згодом перетворюються nв зорові nнерви.
Пізніше дистальний відділ стінки очних пухирців nвипинається всередину, утворюється очний бокал з подвійною стінкою, із nстінок якого розвивається сітківка n(retina).
Із ектодерми, яка знаходиться біля очного пухирця розвивається nкришталик (lens):
Мезенхіма, яка оточує очний бокал і кришталик, диференціюється nв білкову nоболонку ока (sclera), рогівку (cornea) та судинну nоболонку очного яблука (tunica vasculosa bulbi), включаючи райдужку n(iris).
З дуплікатори шкіри розвиваються повіки (palpebrae).
Вади розвитку очного nяблука. До них належать:
– астигматизм – неправильне формування nкривини рогівки та кришталика, при цьому зображення викривлене, бо воно nпроектується у вигляді лінії а не точки;
– короткозорість – подовження очного nяблука у передньо-задньому напрямі;
– далекозорість – вкорочення очного nяблука у передньо-задньому напрямі;
– помутніння кришталика – nперешкоджання проходження світлового пучка;
– глаукома – недорозвинутість венозного nсинуса, білкової оболонки ока та простору райдужково-рогівкового кута, що nприводить до підвищення внутрішньоочного тиску, який приводить до атрофії nсвітлочутливих і нервових елементів сітківки;
– альбінос – відсутність пігменту в nсудинній оболонці.
Зоровий нерв [ II ] (nervus opticus [ II ])
II пара черепних нервів
Зоровий нерв (nervus opticus) належить (як черепний нерв) до внутрішньої nоболонки очного яблука (tunica interna bulbi), а саме починається з nдиску зорового нерва (discus nervi optici), який є місцем виходу із очного nяблука (bulbus oculi) відростків гангліонарних клітин (neurocyti ganglii), які nформують зоровий нерв, що складається nіз таких частин:
– внутрішньочерепної частини (pars nintracranialis), яка знаходиться у порожнині черепа (cavitas cranii), nпочинаючись від зорового каналу (canalis opticus) до зорового перехрестя n(chiasma opticum);
– канальної частини (pars canalis) – nчастини зорового нерва (nervus opticus), яка проходить через зоровий канал n(canalis opticus);
– очноямкової частини (pars norbitalis), яка проходить у товщі жирового тіла очної ямки (corpus adiposum norbitae);
– внутрішньоочної частини (pars nintraocularis), в якій розрізняють:
– передпластинкову nчастину (pars prelaminaris), яка розміщена перед решітчастою пластинкою білкової nоболонки (lamina cribrosa sclerae);
– внутрішньопластинкову nчастину (pars intralaminaris) – частину волокон зорового нерва (nervus nopticus), що розміщена між волокнами решітчастої пластинки білкової оболонки n(lamina cribrosa sclerae). Навколо цієї частини знаходиться судинне коло nзорового нерва (circulus vasculosus nervi optici), яке утворене гілками nзадніх коротких війкових артерій (aa. ciliares posteriores breves).
– запластинкову nчастину (pars postlaminaris), яка розміщена позаду решітчастої пластинки nбілкової оболонки (lamina cribrosa sclerae).
Зоровий нерв (nervus opticus) оточений такими двома nпіхвами, які є продовженням оболон головного мозку (meninges):
– зовнішньою nпіхвою (vagina externa), яка є продовженням черепної павутинної оболони n(arachnoidea mater cranialis);
– внутрішньою nпіхвою (vagina interna), яка є продовженням черепної м’якої оболони (pia nmater cranialis);
Між цими двома піхвами зорового нерва (vaginae externa et ninterna nervi optici) знаходиться щілиноподібний:
– підпавутинний nміжпіхвовий простір; простір м’якої оболони (spatium intervaginale nsubarachnoidale; spatium leptomeningeum), який є продовженням підпавутинного nпростору головного мозку (spatium subarachnoideum).
Зоровий нерв (n. opticus) є частиною зорового аналізатора. nТіла його перших трьох нейронів розміщені в сітківці (retina). Він має:
– І нейрон – це палички і nколбочки n(bacilli et coni);
– ІІ нейрон – це біполярні nклітини сітківки (neurocyti bipolares retinae);
– ІІІ нейрон – це мультиполярні nклітини nсітківки; гангліонарний nшар (stratum ganglionare)^
Аксони ІІІ нейронів утворюють зоровий нерв (n. nopticus), який через зоровий nканал (canalis opticus) проходять nв порожнину черепа (cavitas cranii).
Тут утворюється неповний nперехрест nволокон зорового нерва (chiasma opticum), де перехрещуються до 70 % nаксонів III нейронів.
Перехрещуються волокна від присередньої nчастини сітківки (pars medialis retinae).
Волокна від бічної частини сітківки n(pars lateralis retinae) йдуть по своєму боці.
Після зорового перехрестя (chiasma nopticum) в ділянці турецького nсідла (sella turcica) починається nзоровий nшлях (tractus opticus), який складається nіз:
– присередніх волокон зорового нерва протилежноої сторони;
– бічних волокон зорового нерва власної сторони.
У складі зорових шляхів аксони ІІІ нейронів доходять до підкіркових nцентрів зору:
– подушка таламуса (pulvinar thalami);
– верхні горбки середнього мозку (colliculi superiores mesencephali);
– бічні колінчасті тіла (corpora geniculata lateralia).
У цих підкіркових центрах nзору розміщені тіла ІV нейронів зорового шляху.
Від бічного колінчастого тіла (corpus geniculatum laterale) і подушки таламуса (pulvinar nthalami) аксони ІV нейронів проходять через задню третину задньої nніжки внутрішньої капсули (pars ntertia posterior cruris posterioris capsulae internae) і, утворивши зорове сяйво (radiatio optica), закінчуються “на берегах” острогової nборозни (sulcus calcarinus), де розташований кірковий аналізатор зору.
Аксони nІV нейронів від верхніх nгорбків пластинки покрівлі (colliculi superiores laminae tecti) йдуть до додаткових парасимпатичних nядер Якубовича протилежного боку (ІІІ пара черепних нервів), де залягають nтіла nп’ятих нейронів. Звідси починається nеферентна частина зіничного рефлексу та акомодаційного рефлексу (зв’язок ІІ пари nчерепних нервів з ІІІ).
Аксони nV нейронів (передвузлові парасимпатичні волокна) у складі окорухового nнерва через верхню очноямкову nщілину (fissura orbitalis superior) заходять nв очну ямку (orbita) до війкового вузла (ganglion ciliare), в якому розташовані тіла VІ нейронів.
Аксони nVІ нейронів (завузлові парасимпатичні волокна) іннервують:
– м’яз–звужувач зіниці n(m. sphincter pupillae);
– війковий м’яз n(m.ciliaris);
– м’яз–розширювач зіниці (m. ndilatator pupillae), що іннервується симпатичними завузловими волокнами;
Цей рефлекс не залежить від nнашої волі чи свідомості.
Крім зорового нерва до нервів очного яблука належать такі окорухові нерви: третя, четверта та шоста пари.
Окоруховий нерв [ III ] (nervus oculomotorius [ III ]
III пара черепних нервів
Окоруховий nнерв n(nervus oculomotorius) має:
– ядро окорухового нерва n(nucleus nervi oculomotorii), яке є руховим ядром (nucleus motorius);
– додаткове ядро окорухового нерва (nucleus accessorius nervi noculomotorii); парасимпатичне ядро Якубовича.
Ці ядра розміщені у сірій речовині покриву середнього мозку n(substantia grisea tegmenti mesencephali) на nрівні верхніх горбків середнього мозку (colliculi superiores nmesencephali).
Аксони нейронів цих ядер nформують окоруховий нерв, який виходить nз головного мозку (encephalon) в міжніжковій ямці (fossa ninterpeduncularis), а з порожнини nчерепа (cavitas cranii) – через верхню nочноямкову щілину (fissura orbitalis superior).
У nділянці верхньої очноямкової щілини (fissura orbitalis superior) окоруховий nнерв (nervus oculomotorius) розгалужується nна:
– верхню гілку n(ramus superior);
– нижню гілку (ramus inferior):
Нервові волокна від nверхньої nгілки (ramus superior) іннервують:
– верхній nпрямий м’яз ока (m. rectus superior оculi);
– м’яз–підіймач nверхньої повіки (m. levator palpebrae superioris).
Нервові волокна від нижньої nгілки (ramus inferior) іннервують:
– нижній nпрямий м’яз ока (m. rectus inferior oculi);
– присередній nпрямий м’яз ока (m. rectus medialis oculi);
– нижній nкосий м’яз ока (m. obliquus inferior oculi).
Від додаткового ядра окорухового нерва (nucleus naccessorius nervi oculomotorii) – парасимпатичного ядра Якубовича – відходить nгілка до війкового вузла (ramus ad ganglion ciliare), вона ще nназивається парасимпатичним корінцем nвійкового вузла (radix parasympathica ganglii ciliaris) або окоруховим nкорінцем війкового вузла (radix oculomotoria ganglii ciliaris) – це nпередвузлові парасимпатичні волокна.
Ці передвузлові парасимпатичні нервові nволокна (neurofibrae preganglionicae parasympathicae) йдуть в складі нижньої гілки nокорухового нерва (ramus inferior nervi oculomotorii) до війкового вузла n(ganglion ciliare), де переключаються на другі нейрони.
Завузлові nпарасимпатичні нервові волокна (neurofibrae postganglionicae parasympathicae) – nаксони других нейронів від війкового вузла (ganglion ciliare) – йдуть у складі коротких війкових nнервів (nervi ciliares breves) до:
– м’яза–звужувача зіниці (m. sphincter npupillae);
– війкового м’яза (m. ciliaris).
Блоковий nнерв n[IV] (nervus trochlearis [IV])
IV nпара черепних нервів
Він має власне рухове ядро – ядро блокового нерва n(nucleus nervi trochlearis), яке розташоване nу сірій речовині покриву середнього мозку (substantia grisea tegmenti nmesencephali) на рівні нижніх горбків середнього мозку (colliculi inferiores nmesencephali).
Аксони нейронів цього ядра nформують блоковий нерв, який виходить nз головного мозку (encephalon) із nверхнього мозкового паруса (velum medullare superius), на основі nмозку появляється з бічної nповерхні ніжок мозку (crura cerebri), а з порожнини черепа n(cavitas cranii) – через верхню nочноямкову щілину (fissura orbitalis superior):
Блоковий нерв (nervus ntrochlearis) іннервує верхній косий м’яз ока (m. obliquus nsuperior oculi).
Відвідний nнерв [VI](nervus abducens [VI])
VI nпара черепних нервів
Він має власне рухове ядро відвідного нерва (nucleus nervi nabducentis), яке розташоване у сірій nречовині покриву мосту (substantia grisea tegmenti pontis) на верхівці nлицевого горбка ромбоподібної ямки (apex colliculi facialis fossae nrhomboideae).
Аксони нейронів цього ядра nформують відвідний нерв, який виходять nз головного мозку (encephalon) на nмежі між пірамідами довгастого мозку (pyramides medullae oblongatae) nі мостом (pons), а з порожнини nчерепа (cavitas cranii) – через верхню nочноямкову щілину (fissura orbitalis superior).
Відвідний нерв іннервує бічний прямий м’яз ока (m. rectus lateralis oculi).
Тема 2 Орган слуху і рівноваги. nБудова зовнішнього і середнього вуха.
ВУХО (auris) або
ПРИСІНКОВО–ЗАВИТКОВИЙ nОРГАН (organum vestibulocochleare) або
ОРГАН СЛУХУ І nРІВНОВАГИ (organum vestibulocochleare)
Вухо (auris) поділяється на:
– зовнішнє вухо (auris nexterna), до якого належать:
– вушна раковина (auricula);
– зовнішній слуховий хід (meatus acusticus externus);
– середнє вухо (auris nmedia), до нього належать:
– барабанна порожнина (cavitas tympani) із слуховими кісточками n(ossicula auditus; ossicula auditoria):
– слухова труба (tuba auditiva; tuba auditoria) – трубa Євстахія;
– внутрішнє вухо (auris ninterna), яке складають:
– кістковий лабіринт (labyrinthus osseus);
– перетинчастий лабіринт (labyrinthus membranaceus).
Рис. Анатомія вуха: 1 – nзовнішній слуховий прохід; 2 – вушна раковина; 3 – слухові кісточки; 4 – nвнутрішнє вухо; 5 – барабанна порожнина; 6 – завитково-вестибулярний нерв; 7 – nвнутрішня сонна артерія; 8 – слухова труба.
ЗОВНІШНЄ nВУХО
(auris externa)
Вушна nраковина (auricula) в своїй основі має nвушний nхрящ (cartilago auriculae), вкритий шкірою.
Рис. Вушна раковина: 1 – мочка; 2 – міжкозликова nвирізка; 3 – козлик; 4 – ніжка закрутка; 5 – нижня ніжка протизакрутка; 6 – nтрикутна ямка; 7 – верхня ніжка протизакрутка; 8 – закруток; 9 – човник; 10 – nпротизакруток; 11 – вхід у зовнішній слуховий прохід; 12 – протикозлик.
У нижньому відділі nхрящ відсутній і замість нього утворюється складка шкіри з жировою nтканиною – це вушна часточка (lobulus auriculae).
Вільний край вушної раковини n(auricula) утворює завиток (helix), на внутрішній поверхні якого міститься:
– ость завитка (spina nhelicis) ость Дарвіна;
– ніжка завитка (crus nhelicis);
– хвіст завитка (cauda nhelicis).
Паралельно до завитка n(helix) проходить протизавиток n(antihelix).
Попереду зовнішнього nслухового ходу (meatus acusticus externus) розміщений козелок (tragus), а навпроти нього в нижній частині n– протикозелок n(antitragus).
Між ними ззаду розташована порожнина раковини (cavitas conchae; cavum nconchae), яка продовжується у зовнішній nслуховий хід (meatus nacusticus externus).
Зовнішній nслуховий хід (meatus acusticus externus) відкритий назовні зовнішнім слуховим отвором n(porus acusticus externus), а в глибині зі сторони барабанної порожнини n(cavitas tympani) або порожнини середнього вуха (cavitas auris mediae) він відмежовується барабанною перетинкою n(membrana tympanica).
Зовнішній nслуховий хід (meatus acusticus externus) має:
– хрящовий зовнішній слуховий nхід (meatus acusticus externus cartilagineus);
– кістковий зовнішній слуховий nхід (meatus acusticus nexternus osseus).
Хрящовий nзовнішній слуховий хід (meatus acusticus externus cartilagineus) є продовженням вушної раковини n(auricula) і складає одну третину nдовжини зовнішнього слухового ходу (meatus acusticus externus).
Кістковий nзовнішній слуховий хід (meatus acusticus externus osseus) займає дві третини зовнішнього nслухового ходу (meatus acusticus externus).
Зовнішній nслуховий хід (meatus acusticus externus) вигнутий S–подібно і для його nвипрямлення при огляді барабанної nперетинки (membrana tympanica) у дорослого необхідно відтягнути вушну раковину (auricula) назад, угору і назовні.
Барабанна nперетинка (membrana tympanica) закріплена в кінці зовнішнього слухового ходу n(meatus acusticus externus) і складається nз:
– натягнутої частини (pars tensa) – більшої верхньої;
– розслабленої частини (pars flaccida) – меншої нижньої.
У центрі барабанної nперетинки (membrana tympanica), що має овальну форму, помітний пупок барабанної перетинки (umbo nmembranae tympanicae), який утворився nвнаслідок прикріплення ручки молоточка (manubrium mallei) до її внутрішньої поверхні.
Ззовні барабанна перетинка (membrana tympanica) nвкрита шкірою (cutis).
Зсередини, що обернена до nбарабанної порожнини (cavitas tympani), барабанна nперетинка (membrana tympanica) вкрита nслизовою оболонкою (tunica mucosa).
У розслабленій частині nбарабанної перетинки (pars flaccida membranae tympanicae) волокнистого шару немає nі шкіра (cutis) прилягає до nслизової оболонки (tunica mucosa).
СЕРЕДНЄ nВУХО (auris media)
Барабанна nпорожнина (cavitas tympani) розміщена у nтовщі кам’янистої частини скроневої кістки (pars petrosa ossis temporalis) nі має такі стінки (parietes):
1. Покрівельну nстінку (paries tegmentalis) – верхню стінку;
2. Яремну nстінку (paries jugularis) – нижню стінку;
3. Лабіринтну nстінку (paries labyrinthicus) – присередню стінку, на якій є два вікна:
– вікно присінка (fenestra vestibuli) – овальне вікно;
– вікно завитки (fenestra cochleae) – кругле вікно.
Вікно присінка (fenestra nvestibuli) закрите основою nстремінця (basis stapedis).
Вікно завитки (fenestra cochleae) nзатягнуте вторинною барабанною перетинкою n(membrana tympanica secundaria);
4. Соскоподібну nстінку (paries mastoideus) – задню стінку, яка в нижній частині має пірамідне підвищення n(eminentia pyramidalis).
У ньому починається стремінцевий м’яз n(m. stapedius).
У верхньому nвідділі соскоподібна стінка (paries mastoideus) продовжується у соскоподібну печеру (antrum nmastoideum), в яку відкриваються соскоподібні nкомірки (cellulae mastoideae) однойменного відростка скроневої кістки n(processus mastoideus ossis temporalis).
5. Сонну стінку (paries caroticus) – nпередню стінку, у верхній частині nякої є барабанний отвір слухової труби n(ostium tympanicum tubae auditivae), а також проходить м’яз–натягувач барабанної nперетинки (m. tensor tympani).
Останній розташований у верхньому nпівканалі мязово–трубного каналу (semicanalis superior canalis nmusculotubarii);
6. Перетинчасту стінку (paries nmembranaceus) – бічну стінку, яка утворена nбарабанною перетинкою n(membrana tympanica).
При переході перетинчастої nстінки (paries membranaceus) у покрівельну стінку (paries tegmentalis) утворюється надбарабанний закуток n(recessus epitympanicus), де міститься nголовка молоточка (caput mallei) та тіло nковаделка (corpus incudis).
У nбарабанній порожнині розміщені:
– три слухові кісточки (ossicula nauditus; ossicula auiditoria);
– зв’язки слухових кісточок n(ligg. ossiculorum auditus; ligg. ossiculorum auditoriorum);
– м’язи слухових кісточок n(musculi ossiculorum auditus; musculi ossiculorum auditoriorum;).
За своєю формою кісточки nодержали назву:
– молоточок (malleus);
– коваделко (incus);
– стремінце (stapes)
Молоточок (malleus) має:
– головку молоточка (caput nmallei);
– шийку молоточка (collum mallei);
– ручку молоточка n(manubrium mallei) з бічним nвідростком (processus lateralis) та переднім відростком (processus anterior)
До ручки молоточка (manubrium mallei) прикріплений м’яз–натягувач барабанної перетинки (m. tensor tympani).
Коваделко (incus) складається з:
– тіла коваделка (corpus nincudis);
– короткої ніжки (crus nbreve);
– довгої ніжки (crus longum)
Тіло nковаделка (corpus incudis) з’єднується nз головкою молоточка (caput mallei), утворюючи коваделко–молоточковий суглоб n(art. incudomallearis).
Довга nніжка коваделка (crus longum incudis) nз’єднується із стремінцем (stapes), утворюючи nковаделко–стремінцевий nсуглоб (art. incudostapedialis).
Стремінце (stapes) має:
– головку стремінця (caput nstapedis);
– передню ніжку (crus nanterius);
– задню ніжку (crus posterius);
– основу стремінця (basis nstapedis), яка прикриває вікно nприсінка (fenestra vestibuli) – овальний отвір присінка (foramen ovale nvestibuli), і зчленовується з краєм nцього отвору (foramen ovale) барабанно–стремінцевим синдесмозом n(syndesmosis tympanostapedialis).
До задньої ніжки стремінця n(crus posterius stapedis) прикріплюється nстремінцевий nм’яз (m. stapedius).
М’язи nбарабанної порожнини (mm. cavitatis tympanicae) регулюють рух слухових nкісточок (ossicula auditus) і запобігають nсильним коливанням при звуках різної висоти і частоти. Це складний nкібернетичний пристрій, який регулює амплітуду звукових коливань у певних межах n– послаблює або підсилює звук.
Слухова nтруба (tuba auditiva; tuba auditoria) – труба Євстахія. Має довжину, в nсередньому, 35 мм, nсполучає порожнину середнього вуха (cavitas auris mediae) з порожниною nносової частини глотки (cavitas partis nasalis pharyngis).
Слухова труба (tuba nauditiva; tuba auditoria) складається nіз:
– кісткової частини n(pars ossea);
– хрящової частини (pars cartilaginea).
Перехід хрящової частини (pars cartilaginea) nв кісткову частину (pars nossea) називається перешийком nслухової труби (isthmus tubae auditoriae).
Слухова труба (tuba nauditiva) відкривається:
– глотковим отвором слухової nтруби (ostium pharyngeum tubae auditivae; ostium pharyngeum tubae nauditoriae) у носову частину nглотки (pars nasalis pharyngis);
– барабанним отвором слухової nтруби (ostium tympanicum tubae auditivae; ostium tympanicum tubae nauditoriae) у барабанну порожнину (cavitas tympani).
Від хрящової частини nслухової труби (pars cartilaginea tubae auditivae) починаються:
– м’яз–натягувач піднебінної завіски (m. tensor veli npalatini);
– м’яз–підіймач піднебінної завіски (m. levator veli palatini).
При nскороченні цих м’язів просвіт слухової nтруби (lumen tuba auditivae) розширюється nі повітря вільно потрапляє у барабанну порожнину (cavitas tympani), nврівноважуючи тиск зовнішнього середовища з тиском у барабанній порожнині.
Тема 3 Будова внутрішнього вуха. nПровідні шляхи слухового аналізатора. Орган нюху та смаку. Провідні шляхи смаку nта нюху. Будова шкіри та її придатків
ВНУТРІШНЄ nВУХО (auris interna)
Внутрішнє вухо (auris ninterna) представлено кістковим nі перетинчастим лабіринтами n(labyrinthi osseus et membranaceus) та знаходиться nу кам’янистій частині скроневої кістки n(pars petrosa ossis temporalis).
Кістковий nлабіринт (labyrinthus osseus) складається nіз:
– завитка (cochlea);
– присінка n(vestibulum);
– півколових каналів (canales semicirculares).
Присінок (vestibulum) – nце порожнина, на бічній стінці якої є:
– вікно присінка n(fenestra vestibuli), або овальне вікно (fenestra ovale);
– вікно завитки (fenestra cochleae), або кругле вікно n(fenestra rotundum):
У вікні присінка n(fenestra vestibuli) міститься основа nстремінця (basis stapedis).
А вікно завитки n(fenestra cochleae) закрите вторинною nбарабанною перетинкою (membrana tympanica secundaria).
На задній стінці присінка (paries nposterior vestibuli) розташовано 5 отворів n(foramina), через які в нього відкриваються nпівколові nканали (canales semicirculares).
На передній стінці присінка (paries nanterior vestibuli) є великий nотвір (foramen magnum), що веде nв канал nзавитки (canalis cochleae).
На внутрішній стінці присінка (paries ninternus vestibuli) розміщений присінковий nгребінь (crista vestibuli), який відділяє кулястий закуток; мішечковий nзакуток (recessus sphericus; recessus nsaccularis) від еліптичного закутка; маточкового закутка (recessus nellipticus; recessus utricularis).
В еліптичний nзакуток (recessus ellipticus) відкривається nвнутрішній nотвір канальця присінка (apertura interna canaliculi vestibuli).
Позаду від присінка розташовані кісткові півколові канали n(canales semicirculares), що мають вигляд дугоподібних трубок, що лежать у nтрьох взаємно перпендикулярних площинах:
Розрізняють:
– передній півколовий канал (canalis semicircularis anterior) – в nстріловій площині (planum sagittalis);
– задній півколовий канал (canalis semicircularis posterior) – в nлобовій площині (planum frontalis);
– бічний півколовий канал n(canalis semicircularis lateralis) – в горизонтальній площині (planum nhorizontalis).
Кожний півколовий канал (canalis nsemicircularis) біля своєї основи (basis) має nрозширену частину відповідно:
– передню кісткову ампулу n(ampulla ossea anterior);
– задню кісткову ампулу n(ampulla ossea posterior);
– бічну кісткову ампулу n(ampulla ossea lateralis).
Півколові канали (canales nsemicirculares) з’єднані з присінком nза допомогою кісткових ніжок n(crura ossea).
Ніжки півколових каналів (crura canalium nsemicircularium), що містять nампули, називаються ампульними nкістковими ніжками (crura ossea ampullaria).
Сусідні ніжки переднього nпівколового каналу та заднього nпівколового каналу (crura canalium semicircularium anterioris et nposterioris) зливаються разом і приєднуються до присінка спільною nкістковою ніжкою (crus osseum commune).
Задня ніжка бічного nпівколового каналу (crus posterius canalis semicircularis lateralis) з’єднується з присінком n(vestibulum) простою кістковою ніжкою (crus nosseum simplex).
Ось nчому nкісткові півколові канали сполучаються з присінком не шістьма, nа п’ятьма отворами.
Попереду від присінка (vestibulum) лежить завитка (cochlea), що nутворена кісткою, його канал робить два з половиною оберти навколо веретена завитки (modiolus cochleae).
Від веретена завитки n(modiolus cochleae) відходить кісткова nспіральна пластинка (lamina spiralis ossea), яка не досягає латеральної сторони каналу і тому лише частково поділяє спіральний канал завитки n(canalis spiralis cochleae) на сходи nприсінка (scala vestibuli) і барабанні сходи (scala ntympani).
По краю кісткової спіральної nпластинки (lamina spiralis ossea) міститься завиткова протока (ductus ncochlearis) перетинчастого лабіринту (labyrinthus membranaceus), яка доповнює кісткову спіральну пластинку і nрозділяє сходи (scalae).
Порожнини nцих сходів сполучаються між собою на куполі завитки (cupula ncochleae) – верхівці завитки (apex cochleae) отвором завитки n(helicotrema).
В основі nзавитки (basis cochleae) на nпочатку її барабанних сходів n(scala tympani) є внутрішній nотвір канальця завитки (apertura interna canaliculi cochleae).
Всередині кісткового nлабіринту (labyrinthus osseus) залягає перетинчастий nлабіринт (labyrinthus membranaceus), який має менші розміри і nповторює хід кісткового лабіринту n(labyrinthus osseus).
Між внутрішньою nповерхнею кісткового лабіринту n(labyrinthus osseus) і зовнішньою nповерхнею перетинчастого лабіринту n(labyrinthus membranaceus) розташований nперилімфатичний nпростір (spatium perilymphaticum), який заповнений рідиною – перилімфою (perilympha).
Перетинчастий nлабіринт (labyrinthus membranaceus) складається з:
– присінкового лабіринту (labyrinthus vestibularis);
– півколових проток n(ductus semicirculares);
– завиткової протоки n(ductus cochlearis).
Перетинчастий nлабіринт (labyrinthus membranaceus) заповнений nендолімфою n(endolympha).
Присінковий nлабіринт (labyrinthus vestibularis) складається з:
– маточки n(utriculus);
– мішечка n(sacculus).
Маточка (utriculus) лежить в еліптичному закутку кісткового nлабіринту (recessus ellipticus labyrinthi ossei) і сполучається з півколовими протоками (ductus nsemicirculares).
Мішечок (sacculus) лежить nв кулястому закутку кісткового лабіринту (recessus sphericus nlabyrinthi ossei) і сполучається із завитковою nпротокою (ductus cochlearis) через nсполучну nпротоку (ductus reuniens).
Маточка (utriculus) і nмішечок (sacculus) сполучаються між собою за допомогою маточково–мішечкової протоки (ductus utriculosaccularis).
Від маточково–мішечкової nпротоки відходить ендолімфатична nпротока (ductus endolymphaticus), яка проходить у канальці присінка (canaliculi vestibuli).
Вийшовши із зовнішнього nотвору канальця присінка (apertura externa canaliculi vestibuli) на задню nповерхню кам’янистої частини скроневої кістки (facies posterior partis petrosae nossis temporalis), маточково–мішечкова протока закінчується під черепною твердою оболоною (dura mater ncranialis) ендолімфатичним мішечком (saccus endolymphaticus).
Півколові nпротоки (ductus semicirculares) залягають nвсередині кісткових півколових каналів (canales semicirculares ossei) і повторюють їх хід.
Розрізняють:
– передню півколову протоку n(ductus semicircularis anterior), яка має передню nперетинчасту ампулу (ampulla membranacea anterior);
– задню півколову протоку n(ductus semicircularis posterior), яка має nзадню перетинчасту ампулу (ampulla membranacea posterior);
– бічну півколову протоку n(ductus semicircularis lateralis), яка має:
– бічну перетинчасту ампулу n(ampulla membranacea lateralis);
– просту перетинчасту ніжку n(crus membranaceum simplex).
Передня та задня півколові nпротоки (ductus semicirculares anterior et posterior) мають спільну перетинчасту ніжку (crus membranaceum commune).
Перераховані вище структури nрозміщені у відповідних кісткових структурах. Півколові протоки (ductus nsemicirculares) відкриваються п’ятьма nотворами в маточку n(utriculus):
На внутрішній поверхні маточки (utriculus) та мішечка (sacculus) розміщені епітеліальні волоскові nрецепторні клітини, що утворюють плями n(maculae), а в перетинчастих nампулах (ampulae membranaceae) – ампулярні гребені (cristae nampullares), які належать до периферійної nчастини присінкового аналізатора.
Завиткова nпротока (ductus cochlearis) залягає у спіральному каналі завитки n(canalis spiralis cochleae) і починається nу присінку кісткового лабіринту (vestibulum labyrinthi ossei) присінковим nсліпим кінцем (caecum vestibulare), який з’єднується сполучною протокою (ductus reuniens) nз мішечком (sacculus).
Закінчується завиткова nпротока (ductus cochlearis) на верхівці nзавитки (apex cochleae) купольним сліпим кінцем (caecum ncupulare).
На поперечному nперерізі завиткова протока (ductus cochlearis) має трикутну форму і такі стінки:
– зовнішню стінку n(paries externus), яка зростається з nокістям зовнішньої стінки спірального каналу завитки (periosteum nparietis externi canalis spiralis cochleae);
– барабанну стінку; nспіральну перетинку (paries tympanicus; membrana spiralis), або нижню стінку (paries inferior), що є продовженням кісткової спіральної пластинки (lamina nspiralis ossea);
– присінкову стінку; nприсінкову перетинку (paries vestibularis; membrana vestibularis), або верхню стінку (paries superior) – перетинку Рейсснера.
Завиткова протока (ductus ncochlearis) займає середню nчастину кісткового спірального каналу завитки (canalis spiralis cochleae nossei) і, доповнюючи кісткову спіральну пластинку (lamina spiralis ossea), відділяє його барабанні сходи n(scala tympani) від сходів nприсінка (scala vestibuli).
Всередині завиткової nпротоки (ductus cochlearis) на спіральній nперетинці (membrana spiralis) – барабанній стінці (paries tympanicus), міститься спіральний орган n(organum spirale) – орган Кортія, який належить nдо периферійної частини слухового аналізатора і містить епітеліальні nволоскові рецепторні клітини, що сприймають звукові коливання.
Шляхи передачі звукової хвилі
Звукові хвилі передаються на барабанну перетинку (membrana tympanica) і викликають її коливання.
Коливання барабанної nперетинки (membrana tympanica) передається nна ланку слухових кісточок (ossicula nauditus).
Завдяки коливанням nоснови стремінця (basis stapedis), яка прикриває вікно присінка (fenestra nvestibuli), починає коливатися перилімфа n(perilympha).
Коливання перилімфи в nбарабанних сходах (scala tympani) через nотвір завитки (helicotrema) передається nна перилімфу в сходах присінка (scala nvestibuli).
Внаслідок цього починає коливатися присінкова стінка (paries vestibularis) – рейснерова перетинка, і барабанна nстінка (paries tympanicus).
Останні змушують коливатися ендолімфу (endolympha):
Коливання ендолімфи сприймається волосками спірального органа (organum spirale) – кортієвого органа, де механічні коливання перетворюються на nнервовий імпульс і звідси починається слуховий шлях.
Присінково–завитковий нерв [VIII] (nervus vestibulocochlearis ) [VIII]
VIII пара черепних нервів
Цей нерв складається з двох частин:
– завиткового нерва (nervus cochlearis);
– присінкового нерва (nervus vestibularis).
Завитковий нерв (nervus ncochlearis) є слуховим шляхом, по якому передається інформація про характер nзвукових коливань в головний мозок.
Завитковий nнерв (nervus cochlearis)
Слуховий nшлях
Тіла nперших псевдоуніполярних нейронів завиткового nнерва (nervus cochlearis) – слухового шляху містяться в завитковомих вузлах; nспіральних вузлах завитки (gangliа cochlearia; gangliа spiralia cochleae), які розташовані на основній пластинці nзавиткової протоки (lamina basilaris ductus cochlearis):
Периферійні nвідростки перших нейронів закінчуються nв спіральному органі завиткової протоки (organum spirale ductus ncochlearis), утворюючи синапси з волосковими рецепторними клітинами.
Центральні nвідростки перших нейронів утворюють завиткову nчастину VІІІ пари черепних нервів – завитковий нерв n(nervus cochlearis), і через внутрішній nслуховий отвір (porus acusticus internus) заходять в порожнину черепа (cavitas cranii), а потім у міст n(pons) на межі із середньою мозочковою ніжкою на її вентральній поверхні, де закінчуються синапсом з тілом nдругого нейрона.
Тіла nдругих нейронів завиткового нерва (nervus cochlearis) розташовані у передньому та задньому завиткових ядрах (nuclei cochleares nanterior et posterior), які проектуються у бічному куті ромбоподібної nямки (angulus lateralis fossae rhomboideae).
Аксони других нейронів від переднього nзавиткового ядра (nucleus cochlearis anterior) йдуть на своєму боці до присереднього колінчастого тіла (corpus ngeniculatum mediale), де містяться тіла третіх нейронів. Це тринейронний nслуховий шлях.
Аксони других нейронів від заднього nзавиткового ядра (nucleus cochlearis posterior) йдуть по дну IV шлуночка (ventriculus quartus) у вигляді мозкових смуг (striae nmedullares) і переходять на протилежний nбік.
Ці волокна беруть участь в утворенні трапецієподібного nтіла (corpus trapezoideum).
Тіла третіх nнейронів чотиринейронного завиткового нерва (nervus ncochlearis) розміщені у верхньому оливному ядрі (nucleus nolivaris superior) – задньому ядрі трапецієподібного тіла.
Аксони третього нейрона утворюють бічну петлю (lemniscus lateralis), яка виходить на поверхню в перешийку nромбоподібного мозку (isthmus rhombencephali) у вигляді трикутника петлі (trigonum nlemnisci).
Бічна петля (lemniscus nlateralis) доходить до підкіркових nцентрів слуху, де розташовані тіла nІV нейронів.
Тіла nчетвертих нейронів завиткового нерва (nervus cochlearis) розташовані в:
– присередньому колінчастому тілі n(corpus geniculatum mediale);
– нижніх горбках покрівлі середнього мозку (colliculi inferiores tecti mesencephali).
Від присереднього колінчастого тіла (corpus geniculatum nmediale) аксони четвертих або третіх нейронів через задню третину задньої ніжки внутрішньої капсули (crus nposterius capsulae internae) доходять nдо кори верхньої скроневої звивини (cortex gyri temporalis superioris) – це є nпоперечні скроневі звивини (gyri temporales transversi), або звивини Гешля, де локалізується кірковий аналізатор слуху n(кірковий кінець слухового аналізатора).
Аксони четвертих нейронів від нижніх горбків покрівлі nсереднього мозку (colliculi inferiores tecti mesencephali) ідуть в передніх канатиках спинного мозку (funiculi nanteriores medullae spinalis) у вигляді nпокрівельно–спинномозкового nшляху (tractus tectospinalis).
По ньому проходять імпульси, що викликають мимовільні рухи під час nсприйняття звуків, які виникають раптово (охоронний рефлекс).
Присінковий nнерв (nervus vestibularis)
Цей nнерв є початком аферентного шляху, по якому nпередається інформація про рівновагу тіла людини від волоскових рецепторних клітин, nщо розташовані у півколових каналах (canales nsemicirculares) та присінку внутрішнього вуха (vestibulum nauris interna), до кори великого мозку (cortex cerebri).
Відчуття рівноваги nґрунтується не тільки на інформації, що підходить від рецепторів внутрішнього nвуха (auris interna), але й від фоторецепторів та пропріорецепторів опорно–рухового апарату.
Цю інформацію аналізує nмозочок (cerebellum) і кора великого мозку (cortex cerebri), що дає змогу nутримувати тіло у певному положенні у просторі.
Чутливі елементи органа рівноваги – це волоскові клітини (cellulae pilosae), nякі розташовані в присінковому лабіринті внутрішнього вуха (labyrinthus nvestibularis auris internae) і знаходяться:
– у півколових протоках nперетинчастого лабіринту (ductus semicirculares labyrinthi nvestibularis), зокрема в ампульних nгребенях (cristae ampullares). Волоскові клітини (cellulae pilosae) nсприймають обертальні рухи;
– у мішечку n(sacculus) і маточці (utriculus), зокрема у їх чутливих ділянках – плямах (maculae), волоскові клітини яких nсприймають зміни положення голови стосовно землі (при нахилах голови тощо).
Тіла nперших псевдоуніполярних нейронів присінкового nнерва (nervus vestibularis) містяться nв присінковому вузлі (gangliovestibulare), який розташований на nдні внутрішнього слухового ходу (meatus acusticus internus).
Периферійні відростки перших нейронів утворюють:
– передній ампульний нерв (n. ampullaris nanterior);
– задній ампульний нерв (n. ampullaris nposterior);
– бічний ампульний нерв (n. ampullaris lateralis);
– маточково–ампулярний нерв (n. nutriculoampullaris);
– маточковий нерв (n. utricularis);
– мішечків нерв (n. saccularis).
Вони утворюють синапси з волосковими рецепторними клітинами органа nрівноваги.
Центральні відростки перших нейронів, що, власне, nутворюють присінковий нерв, який проходять nчерез внутрішній слуховий отвір (porus acusticus internus) у порожнину nчерепа (cavitas cranii), а потім у nскладі присінковo–завиткового нерва входять nв міст (pons) до чотирьох присінкових ядер (nuclei vestibulares) – других нейронів присінкового нерву n(nervus vestibularis) – присінкового шляху.
Частина аксонів других nнейронів присінкових ядер (nuclei vestibulares) формує nприсінково–спинномозковий шлях (tractus vestibulospinalis) і доходить до nрухових ядер (nuclei motorii) у передніх рогах спинного мозку (cornua anteriora nmedullae spinalis).
Частина аксонів других nнейронів присінкових ядер (nuclei vestibulares) перехрещується, прямує в nталамус (thalamus), де розташовані тіла третіх нейронів.
Їх аксони йдуть до кори nвеликого мозку (cortex cerebri), а саме до зацентральної звивини тім’яної та скроневої nчасток (gyrus postcentralis lobulorum parietalis et temporalis) – кіркових центрів статокінетичного nаналізатора. Ці зв’язки забезпечують свідому орієнтацію в просторі.
Частина аксонів других nнейронів присінкових ядер (nuclei vestibulares), а також частина аксонів перших nнейронів присінкового нерва (nervus vestibularis) йде безпосередньо в мозочок n(cerebellum) до клаптика (flocculus), вузлика (nodulus) і ядра вершини; nприсереднього ядра мозочка (nucleus fastigii; nucleus medialis cerebelli).
Ці nзв’язки регулюють присінкові рефлекси.
Зв’язки присінкових ядер n(nuclei vestibulares) з ядрами окорухових черепних нервів, що забезпечують рух nочних яблук (bulbi oculorum), також регулюють nпроцеси зміни положення голови і тіла в просторі.
ОРГАН nНЮХУ (organum olfactorium; organum olfactus)
Орган нюху (organum nolfactorium) відноситься до нюхового мозку (rinencephalon), який є nфілогенетично найдавнішою та морфологічно найглибшою структурою кінцевого мозку nлюдини (див. розділ “Нюховий мозок”).
Орган нюху (organum nolfactorium) складається з:
– нюхової частини слизової оболонки nноса (pars olfactoria tunicae mucosae nasi), яка займає поверхню nверхньої носової раковини (concha nasalis superior) та протилежної ділянки nносової перегородки (septum nasi) і містить нюховий епітелій (epithelium nolfactorium);
– нюхових залоз (glandulae nolfactoriae), або залоз Боумена, що розміщені у нюховій частині слизової nоболонки носа і виробляють секрет переважно серозного характеру, який зволожує nповерхню нюхового епітелію (epithelium olfactorium).
Орган нюху (organum nolfactorium), подібно до органа смаку (organum ngustatorium), контролює якість рідин та їжi, які ми споживаємо, і визначає nвластивості повітря, що вдихається; міститься nв слизовій оболонці носової порожнини (tunica mucosa cavitatis nasi) в її нюховій частині (pars olfactoria), в nділянці верхнього носового ходу n(meatus nasi superior) і має назву нюхової частини слизової оболонки носа n(pars olfactoria tunicae mucosae nasi):
Слизова оболонка нюхової частини nвкриває верхню носову раковину (concha nasi superior) і відповідну частину nносової перегородки (septum nasi), має жовтуватий колір і вкрита нюховим nепітелієм, до складу якого входять нервові клітини – хеморецептори.
Відцентрові відростки nостанніх, а це аксони чутливих клітин – нюхові nнервові волокна (neurofibrae olfactoriae), збираючись разом, формують 15–20 nнюхових нервів (nervi olfactorii) і направляються до нюхової цибулини (bulbus nolfactorius), утворюючи початкову частину нюхового шляху.
Нюховий nнерв n[I] (nervus olfactorius [I])
I пара черепних нервів
Рецептор нюху розміщений у нюховій частині слизової nоболонки носа (pars olfactoria tunicae mucosae nasi) у верхньому nносовому ході (meatus nasi superior).
Рецепторний nшар nслизової оболонки носової порожнини (tunica mucosa cavitatis nasi) представлений нюховими нейросенсорними (чутливими) nклітинами n(cellulae neurosensoriae olfactoriae) – це видозмінені біполярні нейрони, що розміщені між підтримуючими клітинами (cellulae sustentaculares).
У слизовій оболонці nносової порожнини (tunica mucosa cavitatis nasi) є нюхові залози (glandulae olfactoriae) – Боуменові nзалози, що зволожують поверхню nрецепторного шару.
Периферійні відростки nрецепторних нюхових клітин починаються nнюховими nвійками (cilia olfactoria).
Центральні відростки nрецепторних нюхових клітин формують n15–20 нюхових ниток (fila olfactoria), які через отвори дірчастої пластинки решітчастої кістки n(foramina laminae cribrosae ossis ethmoidalis) проходять у порожнину черепа (cavitas cranii) і закінчуються в нюховій цибулині n(bulbus olfactorius), де переключаються на другий нейрон нюхового шляху.
Таким nчином:
– тіла перших нейронів nнюхового шляху розташовані в слизовій nоболонці верхнього і заднього відділів носової порожнини (cavitas nnasi);
– тіла других нейронів n– у нюховій цибулині.
Аксони nдругих нейронів, які проходять у складі нюхового шляху (tractus nolfactorius), закінчуються в нюховому nтрикутнику (trigonum olfactorium) і nв передній пронизаній речовині (substantia perforata anterior) та в nпідмозолистому полі (area subcalosa), де переключаються на тіла третіх nнейронів.
Аксони nтретіх нейронів направляються трьома шляхами:
– медіальним (присереднім) nнюховим пучком (stria olfactoria medialis);
– латеральним (бічним) нюховим nпучком (stria olfactoria lateralis);
– проміжним нюховим пучком n(stria olfactoria intermedia) і закінчуються nв гачку (uncus), який є кірковим nаналізатором нюху.
Орган смаку (organum gustatorium; norganum gustus)
Орган смаку має:
– смакові бруньки; смакові чашечки (gemmae gustatoriae; ncaliculi gustatorii), що утворюють периферійний відділ смакового nаналізатора;
– смакову пору; смаковий отвір (porus gustatorius), який nє на верхівці кожної смакової бруньки і відкривається на поверхні слизової nоболонки.
У людини є близько 2000 смакових nчашечок; смакових бруньок (caliculi gustatorii; gemmae ngustatoriae), які сприймають відчуття смаку.
Вони розміщені в слизовій nоболонці (tunica mucosa):
– язика (lingua);
– м’якого піднебіння n(palatum mole);
– надгортанника n(epiglottis).
Найбільше nїх nє в жолобуватих сосочках та листоподібних nсосочках язика (papillae vallatae et papillae foliatae linquae), а nтакож грибоподібних сосочках n(papillae fungiformes):
Рецепторним nелементом смакових бруньок є сенсорно–епітеліальні nклітини.
Кожна смакова nбрунька (caliculus gustatorius; gemma gustatoria) має близько 50 нервових закінчень периферійних nвідростків перших чутливих псевдоуніполярних нейронів VII, IX і Х черепних nнервів.
Ці закінчення nутворюють синапси з рецепторними клітинами, по яких передається інформація про nвідчуття смаку до центральних ланок смакового аналізатора.
У nділянці передніх двох третин язика (lingua) відчуття смаку сприймається чутливими волокнами барабанної струни n(chorda tympani) – гілки проміжного нерва (n. intermedius), що є складовою nчастиною лицевого нерва (n. facialis).
У nділянці задньої третини язика (lingua) відчуття смаку сприймається чутливими волокнами язико–глоткового нерва n(n. glossopharyngeus).
У nділянці кореня язика (radix linguae) та nнадгортанника (epiglottis) відчуття смаку сприймається чутливими волокнами nблукаючого нерва (n. vagus).
Ці nчутливі волокна, що сприймають смакову інформацію, є периферійними відростками nчутливих псевдоуніполярних нейронів, що розміщені в чутливих вузлах VII, IX і X nчерепних нервів.
Центральні відростки перших нейронів, що йдуть в складі гілок VII, nIX, X пар черепних нервів (nervi craniales) доходять до nсмакового ядра, що представлене ядром одинокого шляху (nuclei tractus nsolitarii) і розміщене в довгастому nмозку (myelencephalon) – другі нейрони.
Аксони nдругих нейронів прямують до таламуса n(thalamus), де розташовані тіла третіх нейронів.
Аксони nтретіх нейронів закінчуються в гачку n(uncus) – корі великого мозку (cortex cerebri), де локалізується кірковий аналізатор смаку.
Завдяки зв’язкам nпідкіркового центру смаку – ядрам одинокого шляху (nuclei tractus solitarii) і nрозміщеним поряд руховим ядрам довгастого мозку (nuclei motorii medulae noblongatae), що контролюють ковтання і жування, забезпечується рефлекс блювання nна неприємну на смак їжу.
ЗАГАЛЬНИЙ ПОКРИВ (integumentum ncommune)
Загальний покрив (integumentum ncommune) складається з:
– шкіри (cutis);
– підшкірного прошарку; підшкір’я (tela subcutanea; hypodermis).
Шкіра (cutis) утворює загальний покрив тіла, який захищає nорганізм від впливу зовнішнього середовища.
У nшкірі розміщені інкапсульовані та неінкапсульовані нервові закінчення.
Шкіра має:
– борозни шкіри (sulci ncutis);
– гребені шкіри (cristae ncutis);
– тримачі шкіри (retinacula ncutis);
– дотикові валочки (toruli ntactiles);
– лінії розтягів (lineae ndistractionum).
Шкіра (cutis) виконує nтакі функції:
– терморегуляції;
– обміну речовин;
– газообміну n(дихання);
– видалення nшкідливих речовин з потом;
– депо nенергетичних ресурсів;
– контактної nрецепції навколишніх подразнень (тиску, nдотику, температури та болю).
Шкіра (cutis) складається з:
– надшкір’я n(epidermis), це є поверхневий шар, або епідерміс;
– дерміса; власне nшкіри (dermis; corium), це є глибокий шар, який складається із:
– волокнистої сполучної nтканини;
– еластичних волокон;
– м’язових волокон:
Надшкір’я (epidermis) складається з багатошарового зроговілого епітелію і має такі шари:
– роговий шар (stratum corneum), він є nповерхневим;
– блискучий шар (stratum lucidum);
– зернистий шар (stratum granulosum);
– шипуватий шар (stratum spinosum);
– основний шар (stratum basale), він є nнайглибший.
Основний шар (stratum basale) є джерелом поновлення усіх шарів nнадшкір’я.
В основному шарі n(stratum basale) розташовуються nклітини – меланоцити, які містять пігмент. Кількість цього пігменту в меланоцитах обумовлює колір шкіри.
Дерміс; власне шкіра, дерма n(dermis; corium) складається з пухкої nволокнистої сполучної тканини (textus connectives fibrosus laxus), в якій також є колагенові і еластичні nволокна та гладкі м’язові клітини (myocyti glabri).
Дерма пронизана великою кількістю судин та нервів.
У дермі розрізняють:
– сосочковий шар (stratum papillare); nвін має сосочки (papillae), у яких є багато кровоносних капілярів, лімфокапілярів nта нервових закінчень;
– сітчастий шар (stratum reticulare), nщо складається з сітки щільно переплетених колагенових nволокон та невеликої кількості еластичних nі ретикулярних волокон. Цей шар містить nкорені волосся і залози шкіри:
У верхньому nшарі дерміса залягають:
– кровоносні капіляри;
– лімфатичні капіляри;
– кінцеві нервові тільця.
Нижній шар дерміса переходить у підшкірну основу, в якій є скупчення жирових клітин.
У шкірі є численні нервові nзакінчення (terminationes nervorum).
Похідними надшкір’я є:
– волосся (pili);
– нігті (unguis);
– залози шкіри (glandulae cutis), які поділяються на:
– потові залози (glandulae sudoriferae);
– сальні залози (glandulae sebaceae);
– молочні залози (glandulae mammariae).
Волосся (pili) вкриває певні частини шкіри(cutis), окрім:
– долонь n(palma);
– підошов n(planta);
– перехідної nчастини губ рота (pars anterior labiorum oris);
– головки nстатевого члена (glans penis);
– внутрішньої nповерхні передньої шкірочки статевого члена (facies interna preputii npenis);
– малих nсоромітних губ (labia pudendi).
Волосся (pili) має:
– стрижень (scapus pili), який nвиступає над поверхнею тіла;
– корінь (radix pili).
Корінь волосся (radix pili) лежить у товщі шкіри і закінчується волосяною цибулиною (bulbus pili), що є ростовою частиною nволосся (pili).
Корінь волосся (radix pili) лежить у сполучнотканинній сумці – волосяному мішечку n(folliculus pili), в який відкриваються nсальні nзалози (glandulae sebaceae) і вплітається nм’яз–випрямляч nволосся (m. arrector pili).
У людини розрізняють nтакі види волосся (pili):
– пушок (lanugo), який вкриває всю nшкіру (cutis) і особливо розвинутий у новонароджених;
– волосся голови (capilli);
– брови (supercilia);
– вії (cilia);
– борода (barba);
– вушне волосся (tragi);
– волосся ніздрів (vibrissae);
– пахвове волосся (hirci);
– лобкове волосся (pubes).
Ніготь (unguis) – це nрогова пластинка, що лежить у сполучнотканинному ложі нігтя (matrix nunguis), звідки починається його ріст.
У нігті (unguis) розрізняють:
– корінь нігтя (radix unguis);
– тіло нігтя (corpus unguis);
– вільний край (margo liber), який nвиступає за межі ложа нігтя (matrix unguis);
– прикритий край (margo occultus);
– бічний край (margo lateralis), який nоточений валиком нігтя (vallum unguis).
Ніготь має місячко n(lunula), яке у вигляді білої смужки тіла нігтя (corpus unguis) розташоване nбіля прикритого краю нігтя (margo occultus unguis).
Зверху корінь нігтя (radix nunguis) вкриває наднігтя (eponychium), а знизу – піднігтя (hyponychium).
Волосся (pili) і нігті n(ungues) належать до придатків nшкіри.
Залози шкіри є похідними шкіри і nподіляються на:
– сальні залози (glandulae nsebaceae);
– потові залози (glandulae nsudoriferae).
Грудь (mamma), або грудна залоза (glandula mammaria). За nпопередньою анатомічною номенклатурою (PNA), грудь називалась молочною залозою n(glandula mammaria).
Грудь (mamma) – це видозмінена потова залоза n(glandula sudorifera), яка лежить на nфасції, що вкриває великий грудний м’яз (m. pectoralis major) на рівні nІІІ–VІ ребер (costae). У чоловіків вона є недорозвинутою.
Права та ліва груді (mamma dextra et nsinistra) розділені міжгрудною nборозною (sulcus intermammarius).
Грудь (mamma) має такі анатомічні утвори:
– грудний сосок n(papilla mammaria), який містить шар гладкої м’язової тканини (textus nmuscularis glaber) та отвори молочних проток (foramina ductuum lactiferorum);
– тіло груді (corpus nmammae);
– підвішувальні зв’язки груді; nтримач шкіри груді (ligg. suspensoria mammaria; retinaculum cutis mammae) – це пучки пухкої волокнистої nсполучної тканини (textus connectivus fibrosus laxus), які пронизують прошарки жирової тканини n(textus adiposus) між частками грудної залози (lobi glandulae mammariae) і йдуть від грудної фасції (fascia npectoralis) до шкіри молочної nзалози (cutis glandulae mammariae).
Власне грудна залоза n(glandula mammaria) має:
– пахвовий відросток; nбічний відросток (processus axillaris; processus lateralis);
– частки грудної залози n(lobi glandulae mammariae), які містять часточки nгрудної залози (lobuli glandulae mammariae);
– молочні протоки (ductus nlactiferi) – це вивідні протоки часток молочної залози, які утворюються злиттям nчасточкових і міжчасточкових молочних ходів;
– молочні пазухи (sinus nlactiferi) – це розширення молочних протоків (ductus lactiferi) в основі nгрудного соска;
– грудне кружальце (areola nmammae), яке має:
– кружальцеві залози (glandulae areolares);
– кружельцеві горбки (tubercula areolae);
Грудна nзалоза (glandula mammaria) призначена nдля вигодовування новонародженого:
При вагітності залозиста nтканина (textus glandulae) розростається і грудна залоза (glandula mammaria) nзбільшується в розмірах, а грудний сосок (papilla mammaria) та грудне кружальце n(areola mammae) темніють.
Присередньо край грудної залози nдоходить до груднинної лінії (linea sternalis), збоку – до передньої nпахвової лінії (linea axillaris anterior).
Тіло груді (corpus mammae) складається з часток грудної залози (lobi glandulae mammariae), які містять n15–20 часточок грудної залози (lobuli glandulae mammariae), що nвідокремлені між собою прошарками сполучної тканини.
Частки грудної залози (lobi nglandulae mammariae) розташовані nвідносно грудного соска (papilla mammaria) радіально, а молочні nпротоки (ductus lactiferi) відкриваються nна верхівці соска (apex papillae).
Навколо грудного соска n(papilla mammaria) розташоване грудне nкружальце (areola mammae), яке вкрите nкружальцевими nгорбками (tubercula areolae), де відкриваються кружальцеві залози (glandulae nareolares).
Підшкірний прошарок; підшкір’я (tela nsubcutanea; hypodermis) містить венозні, нервові та лімфатичні сплетення і підшкірну жирову клітковину (panniculus nadiposus), яка виконує функцію термоізолятора та депо енергетичних запасів.
Також там розміщена nпухка сполучна тканина (textus nconnectivus laxus).
Найбільше жирового прошарку є в ділянках nсідниць (regiones gluteales), живота (regiones abdominales) та підошвах n(plantae).
На деяких ділянках підшкірного прошарку (tela nsubcutanea) виявляється шар м’язових волокон – м’язовий шар (stratum nmusculosum).
У стовщених місцях він має перетинчастий шар n(stratum membranosum) і може бути розділений на кілька волокнистих шарів (strata nfibrosa).
Підшкірний прошарок (tela subcutanea) відсутній на:
– повіках (palpebrae);
– кліторі (clitoris);
– статевому члені (penis);
– більшій частині зовнішнього вухa (auris nexterna);
– у калитці (scrotum), де є тільки м’язовий шар (tela nmusculosum) – м’ясиста оболонка (tunica dartos).
Шкіру з підлеглими тканинами сполучають пучки nсполучнотканинних волокон, які називаються утримувачами шкіри (retinacula ncutis).
Шкіра займає площу 1,5 – 2 м2 залежно від nрозмірів тіла. Вона є великим полем для різних видів шкірної чутливості n(тактильної, больової і температурної).
Матеріали підготував ас Говда Р.В.
