Home » 1. Анатомія органів ендокринної системи.

1. Анатомія органів ендокринної системи.

26 Червня, 2024

0

1. nАнатомія органів ендокринної системи.

2. nАнатомія органів імунної системи.

3. nПрактичні завдання по препаруванню органів дихання, сечової, статевої та nендокринної систем.

(Заняття 15.)

Тема 1. Анатомія nорганів ендокринної системи.

У будь-якому nбагатоклітинному організмі кожен орган (тканина) впливає на життєдіяльність nінших органів. Проте внаслідок ускладнення обміну речовин в еволюції організмів nвиникли особливі органи — залози внутрішньої секреції, функція яких виключно nабо переважно стала полягати в продукуванні спеціальних речовин — інкретів, або nгормонів, що стимулюють або, навпаки, гальмують розвиток і життєдіяльність nокремих органів і організму в цілому. Ці залози не мають вивідних проток і nвиділяють гормон безпосередньо в кров. У хребетних робота цих залоз нерозривно nпов’язана з функцією нервової системи.

У людини до nендокринних залоз належать: щитоподібна, прищитоподібні, гіпофіз, шишкоподібна, nзагруднинна (тимус) залози, надниркові залози та деякі інші утвори. Залози nвнутрішньої секреції виникли в еволюції у різний час, у різних ділянках nорганізму і з різних джерел. Через це розташування, розміри, форма, будова та nфункції цих органів дуже різноманітні.

Це залози, які nне мають проток, їх секрет потрапляє безпосередньо у кров. Вони мають добре nкровопостачання, а їх секрет має велику біологічну активність.

Продуктом nдіяльності ендокринних залоз є гормони n(гр. hormao – збуджую), які впливають на загальний обмін речовин, ріст, nрозвиток, функціонування різних тканин та органів людини.

Усі органи nзнаходяться під подвійним контролем – з боку нервової системи через через nпериферійні нерви та з боку залоз внутрішньої секреції через судинну систему – nнейро-гуморальна регуляція.

Ендокринні nзалози класифікують за:

– походженням;

– хімічною nбудовою гормонів, які вони синтезують;

– відношенням до nцентральної нервової системи.

Ендокринні nзалози (glandulae nendocrinae) за походженням поділяються на залози:

– ентодермального nпоходження;

– мезодермального nпоходження;

– ектодермального nпоходження.

Залози ентодермального походження поділяються на:

– бранхіогенну групу:

– щитоподібна nзалоза (glandula thyroidea);

– прищитоподібні nзалози (glandulaе parathyroideae);

– залози, що розвиваються із епітелію кишкової трубки:

– ендокринна nчастина підшлункової залози – острівці підшлункової залози (insulae npancreaticae).

До залоз мезодермального походження n(інтерреналова система) належать:

– інтерстиційні nзалози (клітини) статевих залоз (glandulae interstitiales genitalium);

– кіркова nречовина надниркових залоз (cortex glandularum suprarenalium).

До ектодермальної групи залоз nвнутрішньої секреції належать:

– гіпофіз n(hypophysis) – неврогенна група;

– шишкоподібна nзалоза (glandula pinealis – неврогенна група;

– мозкова nречовина надниркових залоз (medulla glandularum suprarenalium);

– параганглії n(paraganglia).

За хімічною nбудовою гормонів, що nвиробляє залоза, виділяють:

– залози, що nпродукують стероїдні гормони (кора надниркових залоз та інтерстиціальні клітини nстатевих залоз);

– залози, що nпродукують нестероїдні гормони (усі інші ендокринні залози).

За відношенням nдо центральної нервово системи ендокринні залози поділяють на:

– центральні nзалози, що анатомічно зв’язані з центральною нервовою системою (гіпофіз, nепіфіз, нейроендокринні клітини ядер гіпоталамуса).

– периферійни nзалози.

Щитоподібна залоза (glandula thyroidea)

Щитоподібна nзалоза (glandula thyroidea) розташована в передній ділянці шиї на рівні IV–VI nшийних хребців (vertebrae cervicales) і складається з:

– двох часток – правої та лівої (lobus ndexter et lobus sinister);

– перешийка щитоподібної залози n(isthmus glandulae thyroideae), який часто продовжується вгору у вигляді пірамідної частки (lobus pyramidalis).

Щитоподібна nзалоза (glandula thyroidea) вкрита волокнистою nкапсулою (capsula fibrosa) і побудована із строми (stroma) та паренхіми (parenchyma), nяка перегородками поділяється на часточки n(lobuli).

Всередині nчасточок є численні фолікули, у яких nвиробляються гормони щитоподібної nзалози:

– тироксин (thyroxin);

– трийодотиронін (triiodothyronine);

– тирокальцитонін (thyrocalcitonin).

Ці гормони nвпливають на усі види обміну речовин.

Щитоподібна nзалоза розвивається із епітелію передньої кишки у вигляді непарного серединного nвиросту на рівні між I і II вісцеральними дугами

Щитоподібна залоза (gl. nthyroidea) у нижчих хордових функціонує як залоза, що має протоку. У nхребетних, зокрема людини, ця залоза перетворилася на ендокринну (розвивається nз похідних зябрового апарату).

У людини щитоподібна залоза – найбільша з ендокринних nзалоз; її маса у дорослого 30-60г. Вона розташована в передній ділянці шиї на nпередньобічнііі поверхні верхніх хрящів трахеї та гортані. Складається з правої nі лівої часток (lоbus dexter/sinister), з’єднаних nперешийком (isthmus gl. thyroidcae). Приблизно nв 30 % випадків від перешийка догори відходить відросток, який називається пірамідальною часткою (залишок nщито-язикової протоки). Спереду залоза вкрита шкірою, м’язами, розташованими nнижче під’язикової кістки, пластинкою внутрішньошнйної фасції, яка утворює nщільну волокнисту капсулу залози (capsula nfibrosa), що фіксує залозу до трахеї та гортані. Кожна бічна частка nщитоподібної залози ззаду прилягає до загальної сонної артерії, гортанної nчастини глотки та шийної частини стравоходу, де в борозні між стравоходом і nтрахеєю проходить поворотний гортанний нерв.

Функція. Щитоподібна залоза відіграє в організмі дуже важливу роль. її нодовмісні nгормони (тироксин і трийодтиронін), надходячи в кров, регулюють обмін речовин, nріст і розвиток тканин, а також перебувають у взаємозв’язку з функціями інших nзалоз внутрішньої секреції (особливо гіпофіза і статевих залоз), нервовою nсистемою тощо. Гіпофункція щитоподібної залози спричинює слизовий набряк і nдеякі ознаки недоумства, а гіперфункція призводить до дифузного токсичного зоба n(базедової хвороби).

Щитоподібна залоза в ранньому ембріогенезі розвивається із епітелію nщитоподібного дивертикула першої глоткової кишені позаду непарного горбка язика nі деякий час сполучається з порожниною рота через щнто-язикову протоку. У кінці nчетвертого тижня ембріогенезу ця протока облітерується і в подальшому залоза nрозвивається як ендокринна.

Кровопостачання: верхні і nнижні щитоподібні артерії: венозна кров відходить по однойменних венах (системи nверхньої порожнистої вени).

Добре розвинуте лімфатичне nрусло. Лімфовідтік відбувається до глибоких бічних nшийних, пре- та біля-трахейних лімфатичних вузлів (іноді у вени, повз nлімфатичні вузли).

Іннервація: гілки блукаючого нерва і шийних вузлів nсимпатичного стовбура

Прищитоподібна залоза (glandula parathyroidea)

Прищитоподібна nзалоза складається із парних:

– верхньої прищитоподібної залози n(glandula parathyroidea superior);

– нижньої прищитоподібної залози n(glandula parathyroidea inferior).

Ці залози n(glandulae parathyroideae) розміщені на задній поверхні щитоподібної залози n(facies posterior glandulae thyroideae).

Можуть бути додаткові прищитоподібні залози n(glandulae parathyroideae accessoriae).

Прищитоподібна nзалоза (glandula parathyroidea) виділяє паратгормон n(parathormonum), який регулює фосфорно–кальцієвий обмін.

Вона nрозвивається із епітелію третього та четвертого жаберних кишень.

Верхні та нижні прищитоподібні залози в еволюції хордових з’явилися лише в нижчих nназемних хребетних. У людини вони найчастіше мають вигляд чотирьох маленьких nтілець (6 х 4 х 2 мм), розташованих біля nкінців кожної частки щитоподібної залози. nПрищитоподібні та щитоподібна залози вкриті спільною волокнистою nкапсулою.

Основна функція прищитоподібних nзалоз полягає в регулюванні обміну кальцію.

У ранньому ембріогенезі прищитоподібні залози nрозвиваються з епітелію третьої та четвертої правих і лівих глоткових кишень.

Кровопостачання та іннервація спільні з щитоподібною залозою.

Надниркова залоза (glandula suprarenalis)

Надниркова nзалоза (glandula suprarenalis) – парна ендокринна залоза, яка лежить на верхньому nкінці правої та лівої нирок (extremitas superior renis dextri et sinistri) на nрівні ХІ–ХІІ грудних хребців (vertebrae thoracicae).

Кожна надниркова nзалоза (glandula suprarenalis) трикутної форми і має:

– передню поверхню (facies anterior);

– задню поверхню (facies posterior);

– ниркову (нижню) поверхню (facies renalis);

– верхній край (margo superior);

– присередній край (margo medialis);

– ворота (hilum).

Надниркова nзалоза (glandula suprarenalis) складається з:

– кіркової речовини (cortex);

– мозкової речовини (medulla).

У кірковій nречовині (cortex) виробляються:

– в клубочковій nзоні (zona glomerulosa) мінералокортикоїди;

– в пучковій nзоні (zona fasciculate) глюкокортикоїди;

– в сітчастій nзоні (zona reticularis) андрогени.

Мозкова речовина надниркових залоз (medulla nglandularum suprarenalium) виробляє:

– адреналін;

– норадреналін.

Кіркова та nмозкова речовина наднирників має різне походження.

Кіркова речовина nдиференціюється із мезодерми і розташована між двома первинними нирками під nназвою інтерреналової тканини. Із цієї тканини можуть розвиватись додаткові nнаднирникові залози (glandulae suprarenales accessoriae) або nінтерреналові тіла.

Мозкова речовина nнаднирників розвивається з ембріональних нервових клітин – симпатобластів, які nвиселяються із закладок симпатичного стовбура і перетворюються у хромафінові nклітини (хромафінобласти) мозкової речовини, які також є матеріалом для nформування парагангліїв.

Ендокринна частина статевих залоз

(яєчко та nяєчник)

У паренхімі яєчка (parenchyma testis) розміщені інтерстиційні клітини (Лейдіга), які виділяють тестостерон.

Тестостерон nвпливає на розвиток вторинних чоловічих статевих ознак (ріст статевого члена n(penis), яєчка (testis), над’яєчка (epididymis) і цибулино–сечівникових залоз n(glandulae bulbourethrales) та на розвиток вторинних статевих ознак.

У паренхімі яєчника (parenchyma ovarii) розміщені:

– жовте тіло (corpus luteum), що продукує прогестерон, який ”готує” слизову nоболонку матки до фіксації зародка, затримує розвиток нових фолікулів і nстимулює розвиток грудних залоз (glandulae mammariae) під час вагітності.

– фолікулярний епітелій (epithelium nfolliculare), що виділяє фолікулін, nрегулює розвиток таких первинних жіночих статевих ознак: ріст яєчника (ovarium) nі матки (uterus) – та розвиток вторинних жіночих статевих ознак: ріст грудної nзалози, волосся за жіночим типом, менструації тощо.

Отже, ці nгормони впливають не лише на розвиток вторинних статевих ознак, але й на nрозвиток плода під час вагітності.

Ендокринна частина підшлункової nзалози

Вона nпредставлена острівцями підшлункової nзалози (insulae pancreaticae), які ще називаються острівцями Лангерганса. Вони розміщені по всій залозі, але nнайбільше їх міститься в хвості підшлункової залози (cauda pancreatis).

Вони nвиробляють:

– соматостатин, панкреатичні поліпептиди nта ін., які продукують C, D, PP–інсулоцити;

– інсулін, що виробляється В–клітинами nострівців;

– глюкагон, який виробляють А–клітини nострівців; він антагоністом інсуліну.

При nнедостатній продукції інсуліну виникає захворювання – цукровий діабет.

Параганглії (paraganglia)

Параганглії є nневеликими скупченнями хромафіних клітин, nщо не мають чітко визначеної локалізації. Найчастіше вони розміщені біля nчеревної аорти (аортальні парагангліі n– paraganglia aortica) або в товщі симпатичного стовбура (симпатичний паравузол – paraganglion sympathicum).

Параганглії nтакож розташовуються у товщі вузлів симпатичного стовбура – симпатичні параганглії (paraganglia nsympathica), у сонному клубочку n(glomus caroticum) – розміщеному в місці біфуркації спільної сонної артерії та куприковому клубочку (glomus coccygeum) n– розміщеному на кінці серединної крижової артерії.

Параганглії виконують функцію, аналогічну функції nмозкової речовини надниркової залози, і продукують гормон адреналін.

Параганглії nрозвиваються із симпатобластів закладки симпатичного стовбура – nхромафінобластів.

Неврогенні nендокринні залози (гіпофіз, шишкоподібна залоза) будуть описані в розділі “Центральна нервова nсистема”.

Тема 2. Анатомія nорганів імунної системи.

Імунна система n(systema immune) об’єднує органи та тканини, які забезпечують захист організму nвід генетично чужорідних клітин чи речовин, що потрапляють ззовні або nутворюються в ньому, забезпечуючи сталість внутрішнього середовища організму.

Органи імунної nсистеми, які містять лімфоїдну тканину, виконують функцію ”охорони постійності nвнутрішнього середовища на протязі всього життя індивідуума”.

Імунна система nвиробляє імунокомпетентні клітини, в першу чергу лімфоцити, а також плазмоцити, nвключають їх в імунний процес, забезпечують розпізнання та знищення прониклих в nорганізм чужорідних речовин.

Генетичний nконтроль в організмі здійснюють популяції Т– і В-лімфоцити, які при участі nмакрофагів забезпечують імунну відповідь в організмі.

Отже, імунітет (від лат. immunitas – звільнення) nзабезпечує постійність внутрішнього середовища організму і захист його від nживих тіл та речовин, які мають ознаки чужорідності. Він є гуморальний та nклітинний.

Імунітет може nбути:

– специфічний; n – вроджений;

– неспецифічний; n– набутий;

– гуморальний; n– активний;

– клітинний; n– пасивний.

Гуморальний nімунітет, тобто nзахист за допомогою антитіл, які знешкоджують антигени, забезпечується nВ-лімфоцитами (бурсозалежними лімфоцитами), що розвиваються у червоному nкістковому мозку (medulla ossium rubra).

З бурсозалежних nлімфоцитів (В–лімфоцити) походять nплазмоцити і лімфоцити, які продукують антитіла.

Клітинний nімунітет, тобто nзнищення сторонньої або власної переродженої клітини, забезпечується nТ–лімфоцитами (тимусзалежними лімфоцитами), що розвиваються у загруднинній nзалозі (thymus) та макрофагами. Вони частково формують і гуморальний імунітет.

Тимусзалежні nлімфоцити (Т–лімфоцити) поділяються на:

– Т–кілери, які взаємодіють при nконтакті з клітиною–мішенню;

– Т–хелпери, які є nклітинами–помічниками, що прискорюють імунну реакцію;

– Т–супресори, які пригнічують nімунну реакцію.

Імунна система або лімфатична система (systema lymphoideum) поділяється nна:

– центральні nоргани імунної системи або первинні лімфатичні органи (organa nlymphoidea primaria), або до яких належать:

– загруднинна nзалоза (thymus);

– кістковий nмозок (medulla ossium);

– периферійні nоргани імунної системи або вторинні nлімфатичні органи (organa lymphoidea secundaria), до яких належать:

– неінкапсульовані, це:

– мигдалики: nлімфатичне nкільце глотки та ротової nпорожнини (anulus lymphoideus pharyngis et cavitatis oris)

– неінкапсульований орган імунної системи, що nскладається із шести мигдаликів;

– лімфоїдні nвузлики стінки травної, дихальної та сечової систем n(noduli lymphoidei systematis digestorii, respiratorii et urinarii), зокрема nвузлики червоподібного відростка (nodi appendiculares);

– інкапсульовані, це:

– лімфатичні nвузли (nodі nlymphoideі) – інкапсульовані органи імунної системи;

– селезінка n(splen), зокрема її біла пульпа (pulpa alba);

– лімфоцити, це:

– поодинокі лімфоцити nта макрофаги (lymphocyti et macrophagi), які знаходяться у крові, nлімфі, сполучній та епітеліальній тканинах.

Окрім лімфатичних органів, лімфатична система має nзамкнену систему судин, які впадають у венозну систему, тобто є частиною nсудинної системи (systema nvasorum) або додатковим руслом венозної nсистеми.

Характерною nморфологічною ознакою органів імунної системи є рання закладка (в ембріогенезі) nі стан зрілості їх уже у новонароджених, а також значний розвиток їх в період nстановлення і дозрівання організму та формування його захисних систем.

В подальшому nпоступово проходить вікова інволюція органів імунної ситеми, що найбільш nвиражено в центральних органах імуногенеза. В них рано (в юнацькому віці) nзменшується кількість лімфоїдної тканини, а на її місці розростається сполучна n(жирова) тканина.

Для лімфоїдної nтканини органів імунної системи властива наявність лімфоїдних вузликів як без nгермінативного (світлого) центра, так і з гермінативним центром – центром nрозмноження (центр ділення клітин і утворення нових лімфоцитів).

Загальна маса nорганів імунної системи в тілі людини складає (без кісткового мозку) біля 1,5- nкг (приблизно 10¹² лімфоїдних клітин).

Первинні лімфатичні органи (organa lymphoidea primaria),

центральні органи імунної системи

Загруднинна залоза, тимуc (thymus)

Загруднинна nзалоза є первинним лімфатичним органом (organ lymphoideum primarium) nлімфатичної системи (systema lymphoideum) – орган імунної системи, у якому nвідбувається неантигенозалежна диференціація і проліферація субпопуляцій nТ–лімфоцитів із стовбурових клітин.

У подальшому nТ–лімфоцити з тимуса потрапляють в кров і заселяють тимусзалежні зони n(Т– зони).

Загруднинна nзалоза (thymus) розміщена за грудниною (sternum) у передній частині верхнього nсередостіння (mediastinum superius) в ділянці верхнього міжплеврального nпроміжку (spatium interpleuricum).

Спереду від nтимуса міститься груднина (sternum), а саме її ручка (manubrium sterni) та тіло nгруднини (corpus sterni) до рівня прикріплення хряща IV ребра.

Позаду (thymus) nтимуса розташовані осердя; серцева сумка (pericardium) і початкові відділи nвеликих судин серця.

Якщо шийна nчастина тимуса добре розвинута, то вона піднімається через верхній отвір nгрудної клітки (apertura thoracis superior) в ділянку передтрахейного простору n(spatium pretracheale), тобто позаду від груднинно–щитоподібного м’яза n(musculus sternothyreoideus) і груднинно–під’язикового м’яза (musculus nsternohyoideus), наближаючись до перешийка щитоподібної залози (isthmus nglandulae thyroideae).

Тимус (thymus) nскладається з двох асиметрично видовжених часток:

– правої nчастки (lobus dexter);

– лівої nчастки (lobus sinister);

– можуть бути додаткові nчасточки загруднинної залози (lobuli thymici accessorii).

Ці частки nзрощені одна з одною в середній своїй частині або тісно стикаються на рівні nсередини.

Нижня частина nкожної частки (lobus) розширена і розміщена на рівні IV ребрового хряща n(cartilago costalis quarta [IV]).

Ззовні nзагруднинна залоза (thymus) вкрита тонкою сполучнотканинною капсулою, від якої nвідходять перекладки (trabeculae), що розділяють частки на часточки загруднинної залози (lobuli thymi) і побудовані з:

– кіркової речовини загруднинної залози n(cortex thymi) ;

– мозкової речовини загруднинної залози n(medulla thymi).

Паренхіма nзагруднинної залози (parenchyma thymi) складається із ретикулярних клітин, між nякими розташовуються лімфоцити під назвою тимоцити (thymocyti).

У кірковій nречовині (cortex thymi) міститься більше лімфоцитів (забарвлення паренхіми nтемніше), а у мозковій речовині – їх невелика кількість (світла центральна nділянка часточки).

У мозковій nречовині (medulla thymi) Т–лімфоцити набувають тих властивостей, які сприяють nзахисним реакціям організму, тут присутні тимічні тільця (тільця Гассаля).

Під впливом гормону nтимозина n(продукується епітеліальними клітинами строми органа) проходить проліферація nлімфобластів і диференціація Т–лімфоцитів (тимусозалежних лімфоцитів).

Т–лімфоцити nпоступають у кров і лімфу, покидають загруднинну залозу і заселяють тимусзалежні nзони вторинних лімфатичних органів (organa lymphoidea secundaria) – селезінки n(splen) та лімфатичних вузлів (nodi lymphoidei).

Основна функція загруднинної nзалози (thymus) – забезпечення визрівання та підтримання ефекторних n(кілерних) і регуляторних (хелперних і супресорних) популяцій Т–лімфоцитів.

Загруднинна nзалоза (thymus), згідно з останніми дослідженнями, бере участь в регуляції nнервово–м’язової передачі, фосфорно–кальцієвого обміну, вуглеводного та nбілкового обміну, взаємодії з іншими ендокринними залозами. Саме тому nзагруднинну залозу можна віднести і до органів ендокринної системи.

Кістковий мозок (medulla ossium)

Кістковий мозок n(medulla ossium) є єдиним у дорослої людини органом кровотворення (organum nhaemopoёticum) та центральним органом імунної системи і відноситься до nпервинних лімфатичних органів (organa lymphoidea primaria).

У кістковому nмозку (medulla ossium) виділяють:

– червоний nкістковий мозок (medulla ossium rubra), який у дорослої людини nрозташований в комірках губчастої речовини плоских та коротких кісток, а також nв епіфізах довгих кісток.

– жовтий nкістковий мозок (medulla nossium flava), який міститься в кістково–мозкових порожнинах діафізів довгих nкісток.

У червоному nкістковому мозку (medulla ossium rubra) розміщені стовбурові клітини, які схожі nдо лімфоцитів за своєю морфологією. У процесі поділу вони дають початок усім nформеним елементам крові, у тому числі і клітинам, що забезпечують імунітет, – nлейкоцитам і лімфоцитам.

Строму червоного nкісткового мозку (stroma medullae rubrae) утворюють ретикулярні клітини і nволокна, де розташовані гемоцитопоетичні (мієлоїдна тканина) і лімфоїдні n(лімфоїдна тканина) елементи на різних стадіях розвитку.

Червоний nкістковий мозок (medulla ossium rubra) розташований у вигляді тяжів навколо nартеріол. Тяжі розмежовані між собою великими кровоносними капілярами – синусоїдами.

У червоному nкістковому мозку (medulla ossium rubra), як первинному лімфатичному органі nВ–системи (аналог сумки Фaбріція – bursa Fabrizii у птахів), відбувається nнеантигенозалежна проліферація і диференціація субпопуляцій бурсозалежних nлімфоцитів, тобто В–лімфоцитів із стовбурових клітин.

У подальшому nВ–лімфоцити заселяють В–залежні зони (В–зони) вторинних лімфатичних органів.

У здорових людей nжовтий кістковий мозок (medulla ossium flava) не володіє кровотворню функцією, nале у випадках значних крововтрат або при захворюваннях кровотворної системи в nжовтому кістковому мозку виникають ділянки червоного кісткового мозку, де nпроходить кровотворення (мієлопоез – myelopoiesis).

Найбільша кількість nчервоного кісткового мозку (medulla ossium rubra) розташована в епіфізах nстегнової кістки (femur) та великогомілкової кістки (tibia).

Загруднинна залоза розвивається у вигляді парного органа з епітелію nголовної кишки і є у всіх хребтових тварин.

У людини nзагруднинна залоза закладається у вигляді парного випинання епітелію III та IV nжаберних кишень в кінці першого – початку другого місяців ембріонального nрозвитку.

На п’ятому nмісяці внутрішньоутробного розвитку ця залоза має доль часту будову, де добре виражені nкоркова та мозкова речовина.

Загруднинна nзалоза формується раніше інших органів імунної системи.

Після народження nпротягом перших трьох життя дитини росте найбільш інтенсивно.

В період від nтрьох до двадцяти років маса загруднинної залози стабільна (в середньому 25.7 – n29.4 г).

Після 20 років nмаса тимуса поступово зменшується внаслідок вікової інволюції.

Вторинні лімфатичні органи (organa lymphoidea secundaria),

периферійні nоргани імунної системи

До них належать:

– nселезінка (splen; lien), зокрема її біла nпульпа (pulpa alba);

– n

– nлімфатичні вузли (nodi lymphoidei; nodi nlymphatici; lymphonodi);

– n

Лімфатичні судини та регіонарні вузли черевної порожнини (за Г. М. nЙосифовим):

1 — nodi nlymph. colici dextri; 2 — nodi lymph. ncolici medii; 3 — nodi lymph. colici sinistri; 4-nodi lymph. lumbales sinistri n(preaortic); 5 – nodi lymph. sigmoidei; 6- nodi lymph. mesenterici inferiores; n7- nodi lymph. rectales superiores; 8- nodi lymph. lumbales dcxtri n(precavales); 9-nodi lymph. mesenterici.

Регіонарні лімфатичні вузли шиї і середостіння (за Д. А. Ждановим):

1- nodi lymph. cervicales anteriores profundi (pretracheales et nparatracheales); 2- nodi lymph. ncervicales laterales profundi (jugulares laterales); 3 – nodi lymph. ntrachcobronciales superiores et inferiores; 4- nodi lymph. bronchopulmonales n(hilares); 5 — nodi lymph. phrenici superiores; 6- nodi lymph. mediastinales nposteriores; 7 — nodi lymph. axillares.

– мигдалики (tonsillae), що в nділянці глотки та зіва утворюють лімфатичне nкільце (anulus lymphoideus);

– лімфатичні вузлики, які є у nвигляді:

– одиноких лімфатичних вузликів (noduli nlymphoidei solitarii), це скупчення лімфоїдної тканини в стінках органів nтравної і дихальної систем (systemata digestorium et respiratorium), а також nсечовидільних шляхів;

– скупчених лімфатичних вузликів (noduli nlymphoidei aggregati), які називають бляшками Пейера. Таких бляшок багато у nстінці клубової кишки (paries ilei);

– червоподібний відросток (appendix nvermiformis), у слизовій оболонці (tunica mucosa) та підслизовому прошарку n(tela submucosa), на якому розташовані до 500 одиноких лімфатичних вузликів.

Лімфатичні nвузлики шлунково–кишкового тракту

Лімфатичні nвузлики (фолікули) шлунково–кишкового тракту є скупченням лімфоїдної тканини в: слизовій оболонці і підслизовій основі:

– шлунка (gaster), до них відносятиься nшлункові лімфатичні вузлики (folliculi lymphatici gastrici);

– тонкої кишки (intestinum tenue),серед nних:

– одинокі nлімфатичні вузлики (folliculi lymphatici solitarii);

– скупчені nлімфатичні вузлики (folliculi lymphatici aggregati) або пейерові бляшки;

– товстої кишки (intestinum crassum),серед nних:

– одинокі nлімфатичні вузлики (folliculi lymphatici solitarii);

– скупчені nлімфатичні вузлики червоподібного відростка (folliculi nlymphatici aggregati appendicis vermiformis).

Найбільше nпейерових бляшок розташовано у дистальному відділі клубової кишки (ileum). Із nлімфатичних вузликів Т–лімфоцити вільно мігрують, інфільтруючи епітелій nслизової оболонки шлунково–кишкового тракту, та можуть виходити у просвіт nкишки.

Червоподібний nвідросток n(appendix vermiformis)

також належить nдо вторинних лімфатичних органів (organa lymphoidea secundaria).

В слизовій nоболонці та підслизовому прошарку (tunica mucosa et tela submucosa) розташовані nчисельні скупчені лімфатичні вузлики nчервоподібного відростка (noduli lymphoidei aggregati appendicis nvermiformis), їх найбільше є у дітей та підлітків.

СЕЛЕЗІНКА (splen; nlien)

Селезінка nналежить до вторинних лімфатичних органів (organa lymphoidea secundaria) і описана nв розділі травної системи як орган черевної порожнини (cavitas abdominis).

Селезінка (lien, splen)— непарний паренхіматозний nорган, розташований у лівому верхньому поверсі очеревинної порожнини між nкуполом діафрагми та шлунком. У філогенезі з’являється тільки у хребетних. Закладається nнаприкінці першого місяця ембріогенезу.

Селезінка людини має видовжену, зверху випуклу форму, до 12 см завдовжки, завширшки nблизько 8 см, nзавтовшки приблизно 3 — 4 см; nмаса її в середньому становить 150 — 200 г.

У селезінці розрізняють діафрагмову та вісцеральну поверхні (facies ndiaphragmatica et facies visceralis), верхній і нижній краї (margo superior et nmar go inferior), передній і задній кінці (extremitas anterior et extremitas nposterior). Вісцеральну поверхню можна поділити на ниркову, шлункову та nободову. На вісцеральній поверхні розташовані ворота селезінки (hilum lienale), nде проходять судини й нерви. Нижній край селезінки не виходить за межі лівої nполовини ребрової дуги.

Зовні селезінка з усіх боків (за винятком воріт) вкрита очеревиною, яка nміцно зрослася з розташованою під нею волокнистою оболонкою (tun. fibrosa), від nякої всередину органа відходять щільні перекладки (trabeculae splenicae). Між nними міститься пульпа селезінки (pulpa lienalis). Розрізняють червону (головна nскладова частина паренхіми селезінки) та білу пульпу, що має вигляд острівців, nвкраплених у червону пульпу. Основна маса червоної пульпи утворена венозними nпазухами, нетлями сітчастих волокон, заповненими клітинами крові (головним nчином еритроцитами). Острівці білої пульпи складаються з лімфоїдної тканини, nджерела лімфоцитів. Паренхіма селезінки дуже пухка і легко розривається під час nнанесення механічних травм.

Топографічна анатомія. Поздовжня вісь селезінки nвідповідає нахилу IX —XI ребер. Вона проектується між пахвовою та лопатковою nлініями. Селезінка верхньою випуклою поверхнею прилягає до діафрагми, спереду nторкається передньої поверхні дна шлунка, а знизу межує з лівою ниркою та лівим nзгином ободової кишки. У нормі селезінка не виходить за межі ребрової дуги, але nпід час вдиху часто вдається пальпувати її верхній край у лівій підребровій nділянці.

У фіксації селезінки крім її великих судин беруть участь зв’язки. nШлунково-селезінкова зв’язка тягнеться від воріт селезінки до великої кривини nта дна шлунка. Безпосереднім продовженням nцієї зв’яз- ки є селезінково-ободовокишкова та діафрагмово-селезінкова зв’язки. nСелезінку певною мірою підтримує діафрагмово-обо-довокишкова зв’язка, що йде nвід лівого згину ободової кишки до нижньої поверхні діафрагми.

Кровопостачання: селезінкові артерія та вена.

Іннервація: гілки черевного сплетення.

Ф у н к ц і я. У першій половині ембріогенезу селезінка нарівні з nкровотворними елементами печінки виконує функцію основного кровотворного nоргана. У другій половині та протягом усього наступного життя селезінка виконує nлише функцію лімфопоезу. Що ж до еритропоезу, то доведено, що в селезінці nвідбувається тільки руйнування та фільтрація еритроцитів.

Лімфатичні вузли (nodi lymphoidei; nodi nlymphatici; lymphonodi) є найчисленнішими вторинними лімфатичними органами n(organa lymphoidea secundaria), що розташовані на шляхах протікання лімфи від nорганів і тканин організму до лімфатичних стовбурів і проток (trunci et ductus nlymphatici).

Лімфатичні вузли n(nodi lymphoidei; nodi lymphatici; lymphonodi) є біологічними фільтрами, в яких nзнешкоджуються антигени і формується конкретна імунна відповідь на їх дію.

Мигдалики (tonsillae) – це вторинні nлімфатичні органи, що розташовані в:

– ділянці nзіва (fauces) – піднебінний мигдалик n(tonsilla palatina);

– корені nязика (radix linguae) – язиковий nмигдалик (tonsilla lingualis);

– носовій nчастині глотки (pars nasalis pharyngis) – глотковий мигдалик (tonsilla pharyngea) та трубний мигдалик (tonsilla tubaria).

Отже, вони nрозміщені навколо початкових відділів дихальної системи (systema respiratorium) nі травної системи (systema digestorium).

Ці мигдалики nутворюють nлімфатичне кільце Пирогова–Вальдеєра (anulus lymphoideus)

Мигдалики мають:

– мигдаликові крипти (cryptae ntonsillares);

– мигдаликові ямочки (fossulae tonsillares);

– лімфатичні вузлики (noduli lymphoidei).

Лімфатичні nвузлики (noduli lymphoidei) є структурно–функціональною одиницею мигдаликів. За nбудовою та функцією лімфатичні вузлики подібні до вузликів лімфатичного вузла.

Лімфатичне nкільце глотки (anulus nlymphoideus pharyngis)

Лімфатичне nкільце глотки належить до вторинних лімфатичних органів і складається з:

– язикового nмигдалика (tonsilla lingualis), який розташований в слизовій оболонці nкореня язика (tunica mucosa radiсis linguae);

– парного піднебінного nмигдалика (tonsilla palatina), який розташований в мигдаликовій ямці nм’якого піднебіння (fossa tonsillaris palati mollis), що обмежена nпіднебінно–язиковою (arcus palatoglossus) і піднебінно–глотковою дужками (arcus npalatopharyngeus);

– глоткового nмигдалика (tonsilla pharyngea), або аденоїда, що розташований у nпідслизовому прошарку у стінці носової частини глотки (tela submucosa partis nnasalis pharyngis) в ділянці переходу задньої стінки носової частини глотки у nсклепіння глотки (fornix pharyngis);

– парного трубного nмигдалика (tonsilla tubaria), який розташований біля глоткового отвору nслухової труби (ostium pharyngeum tubae auditivae) у підслизовому прошарку nносової частини глотки (tela submucosa partis nasalis pharyngis).

Тема 3. Практичні nзавдання по препаруванню органів дихання, сечової, статевої та ендокринної nсистем.

Орієнтовний перелік питань до nконтролю матеріалу змістовного модуля 9.

Анатомія органів імунної та nендокринної систем

1. Первинні лімфатичні (лімфоїдні) органи (центральні органи імунної nсистеми): загальні закономірності будови, функції.

2. Первинні лімфатичні (лімфоїдні) nоргани (центральні органи імунної системи): кістковий мозок, розвиток, nтопографія, будова, функції, вікові nособливості.

3. Види кісткового мозку: вікові особливості, топографія, функції.

4. Первинні лімфатичні (лімфоїдні) органи (центральні органи імунної nсистеми): загруднинна залоза (тимус), nрозвиток, топографія, будова, функції, вікові особливості.

5. Вторинні лімфатичні (лімфоїдні) органи (периферійні органи імунної nсистеми): загальні закономірності nбудови, функції.

6. Вторинні лімфатичні (лімфоїдні) органи (периферійні органи імунної nсистеми): селезінка, розвиток, топографія, зовнішня будова, внутрішня будова, nфункції; описати і продемонструвати на препаратах.

7. Вторинні лімфатичні (лімфоїдні) органи (периферійні органи імунної nсистеми): мигдалики топографія, будова, nфункції; описати і продемонструвати на препаратах.

8. Лімфатичне (лімфоїдне) кільце nглотки: мигдалики, що його утворюють, їх топографія, будова, функції; описати і продемонструвати nна препаратах.

9. Вторинні лімфатичні (лімфоїдні) органи (периферійні органи імунної nсистеми): лімфатичні (лімфоїдні) вузли, класифікація, топографія, nбудова, функції.

10. Вторинні лімфатичні (лімфоїдні) органи (периферійні органи імунної nсистеми): одинокі лімфатичні (лімфоїдні) вузлики, топографія, будова, функції.

11. Вторинні лімфатичні (лімфоїдні) органи (периферійні органи імунної nсистеми): скупчені лімфатичні (лімфоїдні) вузлики, топографія, будова, функції.

12. Вторинні лімфатичні (лімфоїдні) органи (периферійні органи імунної nсистеми): червоподібний відросток: топографія, будова, функції; описати і nпродемонструвати на препаратах.

13. Загальні закономірності будови ендокринних залоз.

14. Ендокринні залози: ембріологічна класифікація.

15. Джерела і механізми розвитку щитоподібної залози. Вади розвитку.

16. Розвиток прищитоподібних ї залоз в ембріогенезі. Вади розвитку.

17. Джерела і механізми розвитку надниркових залоз. Вади розвитку.

18. Джерела і механізми розвитку гіпофіза (аденогіпофіза і нейрогіпофіза). nВади розвитку.

19. Розвиток шишкоподібної залози в ембріогенезі.

20. Щитоподібна залоза: топографія (голотопія, скелетопотія, синтопія), nчастини, будова, функції; описати і продемонструвати на препараті.

21. Прищитоподібні залози: топографія, будова, функції.

22. Надниркова залоза: топографія nправої і лівої надниркових залоз (голотопія, скелетопотія, синтопія), nбудова, функції; описати і продемонструвати на препараті.

23. Хромафінні тіла (параганглії): топографія, будова, функції, розвиток.

24. Гіпофіз: топографія, частини, функції.

25. Шишкоподібна залоза: топографія, функції; описати і продемонструвати на nпрепараті.

26. Ендокринна частина підшлункової залози: будова, функції.

27. В якій частині підшлункової залози переважно знаходяться острівці, nклітини яких виконують ендокринну функцій?

Орієнтовний перелік практичних nзавдань до змістовного модуля 9. Анатомія органів імунної та ендокринної систем

Щитоподібна залоза

– Частка щитоподібної залози

– Перешийок щитоподібної залози

Надниркова залоза (права, ліва)

Гіпофіз

Шишкоподібна залоза