1 АНАТОМІЯ СЕРЦЯ: РОЗТАШУВАННЯ І БУДОВА СЕРЦЯ, АНАТОМІЯ КАМЕР СЕРЦЯ

 (ЗАНЯТТЯ 14.)

 

Анатомія nсерця: розташування і будова серця, анатомія камер серця. Велике і мале кола nкровообігу.

 

До nсерцево–судинної системи (systema cardiovasculare) належать серце та складна nсітка кровоносних і лімфатичних судин.

Кровоносну систему (systema nsanguineum), яка є замкненою, складають:

– артерії n(arteriae);

– вени (venae);

– капіляри (vasa ncapillaria), останні утворюють мікроциркуляторне русло.

Центральним органом nкровоносної системи є серце (cor), з яким сполучаються кровоносні судини (vasa nsanguinea).

По артеріях кров nтече від серця, по венах кров тече до серця.

 

Виділяють три кола кровообігу:

 

Велике коло кровообігу (circulus nsanguineus major) починається з лівого шлуночка, з якого виходить аорта і nзакінчується в правому передсерді, куди впадають верхня порожниста вена (vena ncava superior) та нижня порожниста вена (vena cava inferior). Це тілесне коло nкровообігу забезпечує артеріальною кров’ю всі органи та тканини організму.

 

Мале коло кровообігу n(circulus sanguineus minor) починається з правого шлуночка (ventriculus ndexter), де виходить легеневий стовбур (truncus pulmonalis), і закінчується в nлівому передсерді (atrium sinistrum), куди вливаються 4 легеневі вени (venae npulmonales). Це є легеневе коло кровообігу, в артеріях якого тече венозна кров, nа у венах – артеріальна. Воно виконує функцію газообміну.

 

Серцеве коло кровообігу n(circulus sanguineus cordis) починається від висхідної частини аорти (pars nascendens aortae; aorta ascendens) з вінцевих артерій (arteriae coronariae) і nзакінчується венами серця, що впадають у праве передсердя (atrium dextrum).

 

Кровоносні судини n(vasa sanguinea) відсутні у:

– волоссі (pili);

– нігтях (ungues);

– епітеліальному nшарі шкіри (stratum epitheliale cutis;

– рогівці ока n(cornea oculi);

– суглобових хрящах n(cartilagines articulares).

СЕРЦЕ (cor)

Серце n(cor) є порожнистим м’язовим органом, що розміщений в порожнині грудної клітки n(cavitas thoracis) у середньому середостінні (mediastinum medium).                                      

                         n     

 

Серце nмає:

– верхівку серця (apex ncordis), яка направлена вперед, униз і вліво;

– основу серця (basis ncordis), яка направлена в протилежну сторону.  

 

Серце nмає такі поверхні:

– груднинно–реброву поверхню; передню поверхню n(facies sternocostalis; facies anterior);

– діафрагмову поверхню; нижню поверхню (facies diaphragmatica; nfacies inferior);

– праву/ліву легеневі поверхні (facies npulmonalis dextra/sinistra).

По nдіафрагмовій поверхні (facies diaphragmatica) і частково по груднинно–ребровій nповерхні (facies sternocostalis) проходить вінцева nборозна (sulcus coronarius), яка є проекцією межі між шлуночками n(ventriculi) і передсердями (atria) серця (cor).

 

Від nвінцевої борозни (sulcus coronarius) по передній та нижній поверхнях проходять передня міжшлуночкова борозна (sulcus ninterventricularis anterior) та задня nміжшлуночкова борозна (sulcus interventricularis posterior), які є nпроекцією межі між правим шлуночком (ventriculus dexter) та лівим шлуночком n(ventriculus sinister).

На nоснові серця (basis cordis) випинають вперед і присередньо передсердні вушка (auriculae atriorum):

– праве nвушко (auricula dextra) охоплює справа легеневий стовбур (truncus pulmonalis);

– ліве nвушко (auricula sinistra) охоплює зліва висхідну частину аорти (pars ascendens naortae; aorta ascendens).

На nоснові серця (basis cordis) спереду з правого шлуночка (ventriculus dexter) nвиходить легеневий стовбур (truncus npulmonalis), який роздвоюється на праву і ліву легеневі артерії (arteriae pulmonales dextra et sinistra).

Позаду nлегеневого стовбура (truncus pulmonalis) проходить аорта (aorta), що виходить з лівого шлуночка (ventriculus nsinister).

Позаду nвід аорти праворуч розташовані кінцеві відділи:

– верхньої порожнистої вени (vena cava nsuperior);

– нижньої порожнистої вени (vena cava ninferior);

– з nлівої сторони чотири легеневих вени n(venae pulmonales).

Порожнина серця (cavitas cordis) поділяється на;

– праве і ліве передсердя (atrium cordis dextrum et sinistrum);

– правий і лівий шлуночок серця (ventriculus cordis dexter et sinister).

Через nліву половину серця протікає артеріальна кров, а через праву половину – венозна nкров.

Праве передсердя

(atrium ndextrum)

Складовою nчастиною правого передсердя є його:

– власне передсердя;

– праве вушко (auricula dextra).

 

Внутрішня nстінка правого передсердя (atrium dextrum) гладка, але в ділянці вушка є n”складкоподібні” структури – гребенясті nм’язи (mm. pectinati).

У праве nпередсердя (atrium dextrum) впадають:

– nверхня порожниста вена (vena cava superior);

– нижня nпорожниста вена (vena cava inferior).

Ці вени nвідкриваються:

– отвором нижньої порожнистої вени (ostium nvenae cavae inferioris);

– отвором верхньої порожнистої вени (ostium venae cavae superioris).

Між nотворами порожнистих вен (ostia venarum cavarum) виступає міжвенний горбок (tuberculum intervenosum).

Верхня nпорожниста вена має заслінку нижньої nпорожнистої вени (valvula venae cavae inferioris).

Розширена nзадня ділянка порожнини передсердя, куди впадають дві порожнисті вени (venae cavae), nназивається пазухою порожнистих вен (sinus nvenarum cavarum)

Праве nпередсердя (atrium dextrum) відокремлене від лівого передсердя (atrium nsinistrum) міжпередсердною перегородкою (septum ninteratriale), на якій є добре помітна овальна nямка (fossa ovalis). Вона обмежована кантом nовальної ямки (limbus fossae ovalis).

Праве nпередсердя (atrium dextrum) сполучається з правим шлуночком (ventriculus ndexter) через правий nпередсердно–шлуночковий отвір (ostium atrioventriculare dextrum).

Між правим nпередсердно–шлуночковим отвором (ostium atrioventriculare dextrum) і отвором nнижньої порожнистої вени (ostium venae cavae inferioris) розташований отвір вінцевої пазухи (ostium sinus ncoronarii), в яку впадають серцеві вени (venae cardiacae), отвір прикритий заслінкою вінцевої пазухи (valvula sinus ncoronarii).

Поряд з nотвором вінцевої пазухи містяться отвори nнайменших вен (foramina venarum minimarum).  n

 

Правий шлуночок

(ventriculus ndexter)

Правий nшлуночок складається із:

– власне шлуночка;

– артеріального конуса (conus arteriosus) n– верхньої частини шлуночка, яка переходить через отвір легеневого стовбура (ostium trunci pulmonalis) у легеневий стовбур (truncus pulmonalis).

Правий nшлуночок (ventriculus dexter) і лівий шлуночок (ventriculus sinister) nвідокремлені міжшлуночковою перегородкою (septum ninterventriculare), яка має:

– м’язову частину (pars muscularis), що є nбільшою за розмірами;

– перетинчасту частину (pars membranacea), nщо менша.

На nвнутрішній поверхні правого шлуночка (ventriculus dexter) розташовані м’ясисті перекладки (trabeculae ncarnеae), які формують такі м’язи конусоподібної форми:

– передній сосочкоподібний м’яз (m. npapillaris anterior);

– задній сосочкоподібний м’яз (m. npapillaris posterior);

– перегородковий сосочкоподібний м’яз (m. papillaris septalis).

Від nверхівки цих м’язів починаються сухожилкові nструни (chordae tendineae), які закінчуються в стулках (cuspides) правого nпередсердно–шлуночкового клапана; тристулкового клапана (valva natrioventricularis dextra; valva tricuspidalis).

 

 

Правий передсердно–шлуночковий nотвір

(ostium natrioventriculare dextrum)

Він nзакривається правим nпередсердно–шлуночковим клапаном; nтристулковим клапаном (valva atrioventricularis dextra; valva ntricuspidalis), який має такі три стулки:

– передню стулку (cuspis anterior);

– задню стулку (cuspis posterior);

– перегородкову стулку (cuspis septalis).

При скороченні передсердь (atria) nстулки клапана притискаються потоком крові до стінок шлуночка і пропускають nкров в порожнину останнього.

При nскороченні шлуночків (ventriculi) вільні краї стулок (margines liberi cuspidum) nпіднімаються і змикаються, але в передсердя (atria) не вивертаються, бо з боку nшлуночка (ventriculus) їх утримують сухожилкові струни (chordae tendineae).

Із nправого шлуночка (ventriculus dexter) починається легеневий стовбур (trucus npulmonalis), отвір якого закритий клапаном nлегеневого стовбура (valva trunci pulmonalis).

Клапан nлегеневого стовбура (valva trunci pulmonalis) складається з:

– правої півмісяцевої заслінки (valvula nsemilunaris dextra);

– лівої півмісяцевої заслінки (valvula nsemilunaris sinistra);

– передньої півмісяцевої заслінки (valvula nsemilunaris anterior).

Заслінки nклапана легеневого стовбура (valva trunci pulmonalis) називаються відповідно до nїхнього розташування в плода.

У nдорослих людей їх позиції стають:

– nпередньоправою;

– nзадньою;

– nпередньолівою.

Середня nчастина вільного краю кожної заслінки потовщена і утворює вузлики півмісяцевих заслінок (noduli valvularum semilunarium), які nсприяють щільному змиканню клапана (valva).

Між nстінкою легеневого стовбура (paries trunci pulmonalis) і кожною півмісяцевою nзаслінкою (valvula semilunaris) міститься відповідна пазуха легеневого стовбура (sinus trunci pulmonalis).

Ліве передсердя

(atrium nsinistrum)

Ліве nпередсердя має неправильну кубоподібну форму, а передня його стінка (paries nanterior) утворює ліве вушко (auricula nsinistra).

Внутрішня nповерхня стінки лівого передсердя гладка і лише в ділянці вушка (auricula) nзнаходяться гребенясті м’язи (mm. npectinati).

У ліве nпередсердя (atrium sinistrum) відкриваються отвори nчотирьох легеневих вен (ostia venarum pulmonalium), які не мають власних nклапанів.

За nдопомогою лівого передсердно–шлуночкового nотвору (ostium atrioventriculare sinistrum) ліве передсердя (atrium nsinistrum) сполучається з лівим шлуночком (ventriculus sinister).

На nміжпередсердній перегородці (septum interatriale) нечітко вимальовується овальна ямка (fossa ovalis), дном якої є nзаслінка овального отвору (valvula nforaminis ovalis).

 

Лівий шлуночок

(ventriculus nsinister)

Лівий nшлуночок є найбільшою камерою серця і утворює більшу частину його діафрагмової nповерхні (facies diaphragmatica).

На nвнутрішній поверхні шлуночка містяться м’ясисті nперекладки (trabeculae carneae), які формують:

– передній соскоподібний м’яз (m. npapillaris anterior);

– задній соскоподібний м’яз (m. papillaris nposterior).

Верхівки nцих м’язів за допомогою сухожилкових струн (chordae tendineae) прикріплюються до nстулок лівого передсердно–шлуночкового клапана (cuspides valvae natrioventricularis sinistrae).

 

Лівий передсердно–шлуночковий отвір

(ostium atrioventriculare sinistrum)

Цей nотвір закривається лівим nпередсердно–шлуночковим клапаном; мітральним клапаном (valva natrioventricularis sinistra; valva mitralis), який складається з:

– передньої стулки (cuspis anterior);

– задньої стулки (cuspis posterior).

Між nпопередніми стулками можуть бути – спайкові nстулки (cuspides commissurales), до яких прикріплюються сухожилкові струни (chordae tendineae).

Із nлівого шлуночка (ventriculus sinister) виходить аорта (aorta).

Отвір аорти

(ostium aortae)

Отвір nаорти закривається клапаном аорти (valva naortae), який складається з:

– правої півмісяцевої заслінки; правої nвінцевої заслінки (valvula semilunaris dextra; valvula coronaria dextra);

– лівої півмісяцевої заслінки; лівої nвінцевої заслінки (valvula semilunaris sinistra; valvula coronaria sinistra);

– задньої півмісяцевої заслінки; задньої вінцевої заслінки (valvula nsemilunaris posterior; valvula coronaria posterior).

Заслінки nклапана аорти називаються відповідно до їхнього розташування в плода.

У nдорослих їх позиції стають передньою, задньолівою і задньоправою, відповідно. nВони мають на верхньому краї вузлики півмісяцевих nзаслінок (noduli valvularum semilunarium).

Між nкожною півмісяцевою заслінкою і стінкою аорти (paries aortae) знаходяться nвідповідні пазухи аорти (sinus naortae).

 

Будова стінки серця, nкровопостачання серця. Перикард. Проекція серця на передню стінку грудної nпорожнини.

Стінка серця

(paries cordis)

Вона nскладається із;

– nвнутрішнього шару – ендокарда (endocardium);

– nм’язового шару – міокарда n(myocardium);

– nзовнішнього шару – епікарда n(epicardium).

 

Ендокард

(endocardium)

Ендокард n(endocardium) є внутрішнім шаром, що вкриває зсередини порожнину серця (cavitas ncordis), а саме покриває м’ясисті перекладки (trabeculae carneae), соскоподібні nм’язи (mm. papillares) та сухожилкові струни (chorde tendineae) і продовжується nу внутрішню оболонку судин, що відходять від серця.  

 

Дуплікатура nендокарда утворює:

– nклапани аорти (valvae aortae);

– nклапани легеневого стовбура (valvae trunci pulmonalis);

– стулки nправого передсердно–шлуночкового клапана (cuspides valvae atrioventricularis ndextrae);

– стулки nлівого передсердно–шлуночкового клапана (cuspides valvae atrioventricularis nsinistrae).

 

Міокард

(myocardium)

Це nсередній шар, що утворений серцевою м’язовою тканиною (textus muscularis ncardiacus), яка складається з кардіоміоцитів (cardiocyti), що з’єднані між nсобою значною кількістю вставних дисків.

М’язові nволокна передсердь (atria) і шлуночків (ventriculi) починаються від волокнистої nтканини, яка входить до складу м’якого nскелета серця.

До nм’якого скелета серця належать:

– праве та ліве волокнисті кільця (anuli fibrosi dexter et sinister), що nзнаходяться навколо правого передсердно–шлуночкового отвору (ostium natrioventriculare dextrum) та лівого передсердно–шлуночкового отвору (ostium natrioventriculare sinistrum);

– правий волокнистий трикутник (trigonum nfibrosum dextrum) та лівий волокнистий nтрикутник (trigonum fibrosum sinistrum), що розташовані між клапаном аорти n(valva aortae) та правим і лівим волокнистими кільцями (anuli fibrosi dexter et nsinister);

– перетинчаста частина міжшлуночкової перегородки (pars nmembranacea septi interventricularis).

Міокард передсердь (myocardium atriorum) складається з двох шарів:

– поверхневого шару з коловими волокнами, nякий є загальним для обох передсердь;

– глибокого шару з поздовжніми пучками, який nє окремим для кожного з передсердь.

 

Міокард шлуночків (myocardium ventriculorum) складається з таких шарів:

– зовнішній шар (поверхневий шар), який nпочинається від волокнистих кілець (anuli fibrosi), має поздовжній напрямок nволокон і продовжується вниз до верхівки серця (apex cordis), де утворює завиток серця (vortex cordis) і nпереходить у глибокий шар протилежного боку;

– середній шар (коловий шар), який є окремим для кожного шлуночка;

– глибокий шар (внутрішній шар), як і nзовнішній шар, має поздовжній напрямок волокон.

Таким чином зовнішній і nвнутрішній шари міокарда є спільними для обох шлуночків, а середній є окремим nдля кожного шлуночка.

Кардіоміоцити nпередсердь, особливо їх вушка, містять секреторні гранули, що продукують атріальний натрійуретичний фактор (гормон), nякий виділяється при перенаповненні передсердь та їх вушок кров’ю. Це nпризводить до зниження тиску у судинній системі.

 

Зовнішня оболонка серця – nнутрощева пластинка; епікард

(lamina nvisceralis; epicardium)

Вона є nнутрощевою пластинкою серозного осердя (pericardium serosum).

Епікард nвкриває:

– серце n(cor);

– nпочаткові відділи аорти (aorta);

– nлегеневого стовбура (truncus pulmonalis);

– nкінцеві відділи порожнистих вен (venae cavae) та легеневих вен (venae npulmonales).

По цих судинах nнутрощева пластинка (lamina visceralis) переходить у пристінкову пластинку nсерозного осердя (lamina parietalis pericardii serosi).

 

Стимульний комплекс серця; nпровідна система серця

(complexus nstimulans cordis; systema conducens cordis)

Він nскладається з атипових м’язових волокон, які мають здатність проводити імпульси nвід нервів серця до міокарда передсердь та шлуночків.

Центром nпровідної системи серця є такі два вузли:

1. Пазухо–передсердний вузол (nodus nsinuatrialis) – вузол Кіс–Фляка, він розташований в стінці правого передсердя n(atrium dextrum) між отвором верхньої порожнистої вени (ostium venae cavae nsuperioris) і правим вушком (auricula dextra).

Від nцього вузла відходять гілки до міокарда передсердь, які визначають ритм nскорочення серця.

2. Передсердно–шлуночковий вузол (nodus natrioventricularis) – вузол Ашофф-Тавара, він лежить у товщі нижнього відділу nміжпередсердної перегородки (septum interatriale).

Донизу nпередсердно–шлуночковий вузол (nodus atrioventricularis) переходить в передсердно–шлуночковий пучок (fasciculus natrioventricularis) – пучок Гіса, який зв’язує міокард передсердь з міокардом nшлуночків.

У nм’язовій частині (pars muscularis) міжшлуночкової перегородки (septum ninterventriculare) пучок Гіса поділяється на праву ніжку (crus dextrum) та ліву nніжку (crus sinistrum).

Кінцевими nгілками ніжок є субендокардіальні гілки (rr.subendocardiales) n– волокна Пуркіньє, які закінчуються в міокарді шлуночків.

Судини серця

Кровопостачання серця

 

Виділяють такі типи nкровопостачання серця:

– лівовінцевий тип, nпри якому більша частина серця кровопостачається гілками лівої вінцевої артерії n(arteria coronaria sinistra);

– правовінцевий тип, nпри якому більша частина серця кровопостачається гілками правої вінцевї артерії n(arteria coronaria dextra);

– середній тип, nпри якому вінцеві артерії рівномірно кровопостачають серце;

– проміжний тип, nвін може бути:

– середньоправим;

– середньолівим.

Кровопостачання nсерця забезпечується правою вінцевою артерією (a. coronaria dextra) та лівою вінцевою nартерією (a. coronaria sinistra), які починаються від цибулини аорти (bulbus naortae) у відповідних пазухах аорти (sinus aortae).

Права nвінцева артерія (a. coronaria dextra) проходить вправо під праве вушко (auricula ndextra), лягає в праву частину вінцевої борозни (sulcus coronarius) і прямує по nзадній міжшлуночковій борозні (sulcus interventricularis posterior), де nанастомозує з гілкою лівої вінцевої артерії (a. coronaria sinistra).

Гілки nправої вінцевої артерії (rami arteriae coronariae dextrae) кровопостачають:

– nстінку правого шлуночка (paries ventriculi dextri);

– nстінку правого передсердя (paries atrii dextri);

– задню nчастину міжшлуночкової перегородки (pars posterior septi interventricularis);

– nсоскоподібні м’язи правого шлуночка (musculi papillares ventriculi dextri);

– вузли nстимульного комплексу серця; вузли провідної системи серця (nodi complexus nstimulantis cordis; nodi systematis conducentis cordis).

Ліва вінцева артерія (a. ncoronaria sinistra) проходить вліво і під лівим вушком (auricula sinistra) nрозгалужується на дві гілки:

– передню міжшлуночкову гілку (r. ninterventricularis anterior), яка йде по однойменній борозні серця (sulcus ninterventricularis anterior) до верхівки серця (apex cordis), де анастомозує з nкінцевим відділом правої вінцевої артерії (a. coronaria dextra), утворюючи nпоздовжній артеріальний анастомоз серця.;

– огинальну гілку (ramus cirxumflexus), nяка огинає серце (cor) зліва, проходить у вінцевій борозні (sulcus coronarius) nі на діафрагмовій поверхні (facies diaphragmatica) анастомозує з правою nвінцевою артерією (a. coronaria dextra), утворюючи коловий анастомоз nартеріальних судин серця.

Ліва nвінцева артерія (a. coronaria sinistra) кровопостачає:

– nстінку лівого шлуночка (paries ventriculi sinistri);

– nпередню стінку правого шлуночка (paries anterior ventriculi dextri);

– nстінку лівого передсердя (paries atrii sinistri);

– nбільшу частину міжшлуночкової перегородки (pars septi interventricularis).

Крововідтік від серця

Він здійснюється nпереважно у систему вінцевої пазухи n(sinus coronarius), у яку впадають наступні вени:

– велика nсерцева вена (v. cordis nmagna), яка складається з:

– передньої міжшлуночкової вени (v. ninterventricularis anterior);

– лівої крайової вени (v. marginalis nsinistra);

– мала nсерцева вена (v. cordis nparva), в яку впадають:

– права крайова вена (v. marginalis ndextra);

– передня(і) правошлуночкова(і) вена(и) – nv.(vv.) ventriculi dextri anterior (es) (або вони ще називаються передніми nсерцевими венами – vv. cardiacae anteriores; vv. cordis anteriores);

– середня nсерцева вена; задня nміжшлуночкова вена (v. cordis media; v. interventricularis posterior);

– задня(і) nлівошлуночкова(і) вена(и) – v. (vv.) ventriculi sinistri posterior(es) nабо вона ще називалась як задня вена лівого шлуночка – v. posterior ventriculi nsinistri;

– коса nлівопередсердна вена або коса вена лівого передсердя (v. obliqua atrii nsinistri);

Існують nнайменьші nсерцеві вени (Тебезія) – vv. ncardiacae minimae (Thebesii), які починаються у міокарді та впадають, nпереважно, у праве передсердя (atrium dextrum).

Іннервація серця

Серце n(cor) отримує:

– nчутливу іннервацію;

– nсимпатичну іннервацію;

– nпарасимпатичну іннервацію.

 

Іннервують nсерце симпатичні та парасимпатичні нерви.

Симпатичні завузлові волокна, що йдуть від шийних та верхніх грудних вузлів симпатичного стовбура n(ganglia cervicalia et ganglia thoracica superiora trunci sympathici) nутворюють:

– nверхній шийний серцевий нерв (n. cardiacus cervicalis superior);

– nсередній шийний серцевий нерв (n. cardiacus cervicalis medius);

– nнижній шийний серцевий нерв (n. cardiacus cervicalis inferior);

– nгрудні серцеві гілки (rr. cardiaci thoracici).

Ці нерви прискорюють ритм серцевих скорочень і збільшують nїх амплітуду, розширюють вінцеві судини (vasa ncoronaria).

Парасимпатичні передвузлові nволокна ідуть в складі блукаючого нерва (nervus nvagus), утворюючи:

– nверхні шийні серцеві гілки (rr. cardiaci cervicales superiores);

– нижні nшийні серцеві гілки (rr. cardiaci cervicales inferiores);

– nгруднi серцевi гілки (rr. cardiaci thoracici).

Вони сповільнюють ритм серцевих скорочень, зменшують їх nамплітуду і звужують просвіт вінцевих артерій (lumearteriarum coronariarum).

Чутливі волокна від рецепторів стінки серця ідуть у складі серцевих нервів (nn. cardiaci) nі серцевих гілок (rr. cardiaci) до головного та спинного мозку.

Нерви серця утворюють;

– поверхневе позаорганне серцеве сплетення (plexus cardiacus superficialis);

– глибоке позаорганне серцеве сплетення (plexus ncardiacus profundus).

Гілки nпозаорганних серцевих сплетень переходять в єдине внутрішньоорганне серцеве сплетення (plexus cardiacus nintramuralis), яке умовно поділяється на:

– nпідепікардіальне сплетення (plexus ncardiacus subepicardialis);

– nвнутрішньом’язове сплетення (plexus ncardiacus intramuscularis);

– nпідендокардіальне сплетення (plexus cardiacus subendocardialis).

Особливо nрозвинуте підепікардіальне сплетення, яке В.П. Воробйов поділив на 6 частин.

Осердя; перикард; навколосерцева сумка

(pericardium)

Серце nвкрите осердям і складається із:

– nзовнішнього волокнистого осердя (pericardium fibrosum), яке біля nоснови великих судин серця переходить на їх зовнішню оболонку;

– nвнутрішнього серозного осердя (pericardium nserosum).

Серозне осердя (pericardium serosum) має:

– nпристінкову пластинку (lamina parietalis), яка вистеляє зсередини волокнисте nосердя (pericardium fibrosum);

– нутрощеву пластинку (lamina visceralis).

Ці nпластинки сформовані серозною оболонкою (tunica serosa).

Пристінкова nпластинка (lamina parietalis) та нутрощева пластинка; епікард (lamina nvisceralis; epicardium) вкривають серце (cor) ззовні і переходять одна в одну в nділянці основи серця (basis cordis).

Між nпластинками серозного осердя (pericardium serosum) міститься щілиноподібний nпростір – осердна порожнина (cavitas npericardialis), в якій є невелика кількість серозної рідини.

В nосердній порожнині (cavitas pericardialis) виділяють такі осердні пазухи:

– осердна поперечна пазуха (sinus ntransversus pericardii);

– осердна коса пазуха (sinus obliquus npericardii).

Осердну поперечну пазуху (sinus ntransversus pericardii) обмежовують:

– nспереду початкові відділи аорти і легеневого стовбура;

– ззаду nстінка правого передсердя та верхня порожниста вена.

Осердна коса пазуха (sinus nobliquus pericardii) розміщена на діафрагмовій поверхні між:

– nосновою легеневих вен зліва;

– nнижньою порожнистою веною справа.

Топографія серця

Серце n(cor) розташоване в грудній порожнині (cavitas thoracis; cavitas thoracica) в nсередньому середостінні (mediastinum medium), яке є відділом нижнього nсередостіння (mediastini inferioris). Дві третини серця розташовані зліва від nсерединної лінії і одна третина – справа.

З боків nдо серця прилягають плевральні мішки легень, а менша передня його поверхня nприлягає до груднини (sternum) і ребрових хрящів (cartilagines costales).

Верхня межа серця nпроходить по лінії, яка з’єднує верхні краї правого і лівого третіх ребрових nхрящів.

Права межа серця nпроходить вертикально вниз від рівня верхнього краю ІІІ правого ребрового хряща n(на 1-2 см nвправо від краю груднини) до V правого ребрового хряща.

Нижня межа серця nпроходить по лінії, яка іде від V правого ребрового хряща до верхівки серця.

Верхівка серця проектується в лівому V nміжребер’ї на 1–1,5 см присередніше від лівої середньоключичної лінії.

Ліва межа серця проходить вниз від верхнього nкраю ІІІ лівого ребрового хряща на рівні пригруднинної лінії до верхівки серця.

Лівий передсердно–шлуночковий клапан; мітральний клапан (valva atrioventricularis sinistra; valva mitralis) вислуховується в ділянці верхівки nсерця.

Клапан аорти (valva aortae) вислуховується в другому міжребер’ї nсправа від груднини.

Клапан легеневого стовбура (valva ntrunci pulmonalis) вислуховується в nІІ міжребер’ї зліва від груднини.

Правий передсердно–шлуночковий клапан; тристулковий клапан (valva atrioventricularis dextra; valva tricuspidalis) nвислуховується біля основи nмечоподібного відростка груднини справа (з’єднання VІ правого ребрового хряща з nгрудниною) – точка Боткіна.

Зміни nкровообігу після народження

При народженні плоду зв’язок його з тілом матері nпорушується – пупковий канатик перв’язують і перерізають.      

Внаслідок подразнення дихального центра nвуглекислотою легені починають функціонувати, легеневі судини розширяються, тиск nкрові в лівій половині серця підвищується, пупкові артерії і вени запустівають, nовальний отвір прикривається заслінкою, сполучення між передсердями nприпиняється.

Далі овальний отвір (foramen ovale) зовсім заростає, nартеріальний протік (ductus arteriosus, Боталів протік) та венозний протік n(ductus venosus, Аранціїв протік) перетворюються у фіброзні зв’язки без nпросвіту – артеріальну зв’язку (ligamentum arteriosum) і у венозну зв’язку n(ligamentum venosum).

Пупкова вена (v. umbilicalis) відома у дорослого під nназвою кругла зв’язка печінки (ligamentum teres hepatis), пупкові артеріїї (aa. numbilicales) як бічний фіброзний тяж – бічна міхурово-пупкова зв’язка n(ligamenta vesicoumbilicalia lateralia).

В результаті всіх цих пертворень встановлюється nкровообіг постнатального типу.

 

Грудний nвідділ аорти: топографія, пристінкові та нутряні гілки. Система верхньої nпорожнистої вени.

 

 

НИЗХІДНА ЧАСТИНА АОРТИ

НИЗХІДНА АОРТА

(pars ndescendens aortae; aorta descendens)

Низхідна nчастина аорти (pars descendens aortae) має такі відділи:

– грудну частину аорти; nгрудну аорту (pars thoracica aortae; aorta thoracica);

– черевну частину аорти; nчеревну аорту (pars abdominalis aortae; aorta abdominalis);

– роздвоєння аорти n(bifurcatio aortae);

– спільну праву і ліву клубові nартерії (arteriae iliacae communis dextra et sinistra).

 

ГІЛКИ ГРУДНОЇ ЧАСТИНИ АОРТИ;

груДНої АОРТи

(rami npartis thoracicae aortae; rami aortae)

У nгрудній частині аорти розрізняють:

– пристінкові гілки грудної частини аорти (rr. nparietales partis thoracicae aortae);

– нутрощеві гілки грудної частини аорти (rr. nviscerales partis thoracicae aortae).

До пристінкових гілок грудної частини аорти n(rr. parietales partis thoracicae aortae) належать:

– верхні nдіафрагмові артерії (aa. phrenicae superiores) – парні, nкровопостачають:

– nпоперекову частину діафрагми (pars lumbalis diaphragmatis);

– задні nміжреброві артерії (aa. intercostales posteriores) – 10 пар, які nпроходять в ІІІ–XІI міжребрових проміжках і кровопостачають:

– nміжреброві м’язи (mm. intercostales);

– ребра n(costae);

– шкіру nгрудей (cutis pectoris);

– м’язи nі шкіру передньої стінки черевної порожнини (musculi et cutis parietis nanterioris cavitatis abdominis).

 

XII задня міжреброва артерія (a. intercostalis posterior duodecima [XII]) розташована під nзаднім краєм XІІ ребра (costa) і називається підребровою артерією (a. subcostalis), яка розгалужується на:

– спинні nгілки (rami dorsales), які кровопостачають м’язи і шкіру спини (musculi net cutis dorsi);

– спинномозковi гілки (rami spinales), які кровопостачають nспинний мозок і його оболони.

Від кожної nзадньої міжребрової артерії (a.intercostalis posterior) відходять:

– присередня nшкірна гілка (r. cutaneus medialis) та бічна шкірна гілка (r. cutaneus nlateralis), які кровопостачають:

– шкіру nгрудей і живота (cutis pectoris et abdominis);

– бічні nгілки груді (rr. mammarii laterales) кровопостачають:

– nгрудні залози (glandulae mammariae).

 

До нутрощевих гілок грудної частини аорти n(rr. viscerales partis thoracicae aortae) належать:

– бронхові nгілки (rr. bronchiales), що кровопостачають:

–трахею n(trachea);

– nбронхи (bronchi);

– nлегені (pulmones);

– стравохідні nгілки (rr. oesophageales), що кровопостачають: стравохід (oesophagus);

– осердні nгілки (rr. pericardiaci), що кровопостачають задній відділ осердя n(pericardium);

– середостінні nгілки (rr. mediastinales) кровопостачають:

– nсполучну тканину заднього середостіння (tela connectiva mediastini nposterioris);

– nлімфатичні вузли заднього середостіння (nodi lymphoidei mediastini nposterioris).

 

Загальна анатомія венозних судин. Вени тулуба. nВнутрішньосистемні і міжсистемні венозні анастомози.

Розрізняють вени великого і малого кола n– вени тіла і вени легень.

Для вен характерний напрям течії крові з nкапілярів до серця, а також тонкість стінки і особлива структура останньої; nтому перерізана вена легко спадається, якщо тільки стінка її не спаяна з nнавкружними тканинами. Багато вен іде з артеріями – вени-супутниці (vv. comitantes) і мають однакові з ними nназви (v. axillaris, v. radialis, v. peronaea і т. д.). Проте є вени, не nзв’язані топографічно з артеріями; їм властиві самостійні розміщення і хід. До nтаких вен належать усі поверхневі (або підшкірні), vv. subcutaneae (seu superficiales), особливо розвинуті на шиї і nкінцівках, а також деякі глибокі (vv. nprofundae).

Часто артерію супроводять дві nвени-супутниці, тому загальна кількість вен в тілі далеко більша від числа nартерій; а оскільки вени мають більший просвіт, ніж відповідні артерії, то nмісткість венозної системи в цілому в багато разів перевищує місткість усіх nартерій, разом узятих.

За nположенням (і разом з тим за особливостями органів, звідки збирається кров) nможна розрізняти:

– nвени порожнин, які приймають кров з нутрощів, – вени мозку, вени грудної і nчеревної порожнин;

– nвени апарату руху; з них найбільш численні м’язові вени (vv. musculares);

– nпідшкірні вени (vv. subcutaneae), які збирають кров з шкіри і під шкірної nклітковини, залягають в останній.

Коли в клітковині жирова тканина nрозвинута помірно, то пішкірні вени просвічують крізь шкіру і помітні при nзовнішньому дослідженні на живій людині у вигляді стовбурів і широкопетлистої nсітки. Підшкірні вени проходять більш або менш паралельно глибоким (м’язовим) nвенам, з’єднуючись з ними з допомогою анастомозів; тому підшкірні вени є nобхідними шляхами при закупорці глибоких вен. В той час, як артерії шкіри і nпідшкірної клітковини є незначними гілочками м’язових артерій, підшкірні вени, nособливо на кінцівках, становлять судини великого діаметра і великої -довжини n(наприклад, vv. saphenae, v. cephalica, v. basilica).

Глибокі вени часто супроводять nоднойменні артерії в подвійному числі. Сюди належать вени-супутниці на nдистальних відділах кінцівок: на нижній – до коліна, на верхній – до середини nплеча; так само вени стінок тулуба – vv. mammariae, epigastricae та ін. (крім nvv. intercostales і vv. lumbales); no дві вени мають артерії язика, верхня nартерія щитовидної залози та ін. Вени, розміщені в порожнинах тіла, – всі nпоодинокі, крім небагатьох (vv. meningeae, vv. vesicae felleae, vv. spermaticae ninternae).

Коли артерія розпадається на дві гілки, nвени-супутниці кожної з них біля місця поділу артерії з’єднуються між собою nтак, що артеріальний стовбур дістає також дві vv. comitantes, а не чотири (див. nмал. 1). Наприклад, в nліктьовому згині одна з двох vv.brachiales утворюється внаслідок злиття двох nvv. radiales, друга — з двох vv. ulnares.

Звичайно артерія та її вени-супутниці nвкриті спільною сполучнотканинною піхвою; всі три судини тісно прилягають одна nдо одної, причому вени розміщуються по обидві сторони артерії, багато разів nз’єднуючись між собою гілочками; останні оточують артеріальний стовбур, часто nутворюється венозне сплетення (plexus nvenosus) куди звичайно впадають венозні vasa vasorum; взагалі венозні nсітки (retia venosa) і венозні nсплетення (plexus venosi) зустрічаються дуже часто в глибоких ділянках тіла і nпід шкірою.

Особливо сильно розвинуті венозні nсплетення навколо деяких внутрішніх органів (навколо прямої кишки, навколо nсечового міхура), потім – в ділянці хребта (ззовні хребців і всередині nхребтового каналу). З’єднуються іноді і вени віддалених одна від одної ділянок. nВзагалі венозні анастомози поширені значно більше, ніж артеріальні, тому nобхідний венозний кровообіг розвивається у випадках порушення цілості тієї або nіншої великої вени порівняно легко. З другого боку, співробітники Б. А. nДолго-Сабурова виявили у людини і тварин додаткове, так зване паравенозне nартеріальне русло. Воно утворено густими сітками або довгими тонкими стовбурами nпо ходу різних вен і має значення в обхідному артеріальному кровообігу.

Як правило, вени лежать більш nповерхнево, ніж відповідні артерії; але з цього правила є і винятки. Vv. nthyreoideae inferiores і vv. sublinguales проходять на певній віддалі від відповідних артерій; підключичні вена і nартерія відокремлені одна від одної навіть м’язом (m. scalenus anterior). Ряд nглибоких вен шиї, які мають подібне розміщення з однойменними гілками a. nsubclavia, впадає не у v. subclavia, а безпосередньо у v. anonyma.

Характерною особливістю вен є клапани (valvulae venosae), мал. 2 – nпристосування, які перешкоджають зворотній течії крові (до капілярів). В nартеріальній системі клапани є тільки біля початку аорти і легеневої артерії.

Клапани вен становлять тонкі, ніжні nскладки (дуплікатури) внутрішньої оболонки і формою наближаються до заслінок nаорти і легеневої артерії: це – маленькі півмісяці, опуклий край яких nприкріплений до стінки судини, вгнутий – вільний; виходить щось подібне до nкишеньки (sinus valvulae), яка nобмежована стінкою вени і клапаном; порожнина кишеньки відкрита в напрямі до nсерця. Звичайно, такі клапани розміщуються попарно, один проти одного і при nнормальній (доцентровій) течії крові притискаються до стінки вени, так що nсинуси сходять нанівець. При зворотному русі кров заходить в щілину між nклапаном і стінкою, відтісняє клапани від стінки і наповнює синуси: вільні краї nклапанів зближуються, змикаються. Просвіт вени на цьому рівні закривається, і, nотже, кров тече тільки до серця. Оскільки стінки вен в ділянці синусів тонші, nніж в інших місцях, то в момент замикання клапанів на їх рівні (відповідно до nсинусів) на зовнішній поверхні вени утворюються невеликі парні опуклості, – nвена стає ”вузлуватою”. Крім парних клапанів, є і поодинокі; вони трохи іншої nформи: більш або менш значно витягнуті по довжині судини і містяться біля устя nвенозних гілок; це – клапани приток. Взагалі дрібніші вени мають поодинокі nклапани. У зародка число клапанів значно більше; навіть частина тих, які nдосягають повного розвитку у новонародженого, далі редукується.

Губчаста речовина кісток містить nвеличезне венозне депо, тісно зв’язане з венами компактної речовини, окістя, nсуглобових капсул, м’язів, сухожиль, нервів.

В практичній медицині шляхом уколу в губчасту nречовину кісток (наприклад, в грудину, виростки стегна та ін.) вводять в nорганізм з великим успіхом лікарські, анестезуючі речовини, кров.

 

Розподіл клапанів. У дрібних венах n(діаметром менше 2 мм) клапанів взагалі немає. Найбільше nклапани поширені у венах середнього калібру; у великих венозних стовбурах вони nбувають рідше. Особливо розвинутий клапанний апарат у венах кінцівок, nнасамперед – нижньої, до того ж – головним чином у м’язових венах, в меншій nмірі – в шкірних; це має велике функціональне значення, тому що у венах nкінцівок течія крові повинна подолати ще і силу ваги; завдяки наявності nклапанів сила м’язового скорочення сприяє просуванню венозної крові в напрямі nдо серця. В ділянці голови і тулуба клапани розвинуті не скрізь. Їх немає в більшості nвен голови; у венах шиї клапани є тільки на протязі v. jugularis externa; в nінших венах шиї клапани мають лише устя вен (vv. vertebralis, jugularis ninterna, transversa colli та ін.). Нема клапанів або вони є в дуже невеликій nкількості у vv. azygos, hemiazygos, intercostales. Їх немає зовсім у v. numbilicalis, у венах кісток, в легеневих венах, в системі ворітної вени, у nвенах хребтового каналу, у vv. ovaricae, у венах печінки, нирок, матки, у nстовбурах верхньої і нижньої порожнистих вен, у венах мозку.

Кров з капілярів іде у венозну систему nпід незначним тиском; але, крім клапанів, у тілі є ще інші фактори, які nсприяють течії венозної крові в доцентровому напрямі; сюди належать присисні nапарати. В ряді ділянок тіла стінки вен більш або менш міцно зрощені з фасціями n(fascia propria) і з рухомими органами (м’язи та їх сухожилки, кістки). Тому nпри скороченні певних груп м’язів зв’язані з ними вени поперемінно то nрозширюються, то звужуються. При розширенні вени кров в неї присисається з nпериферійних розгалужень, при спаданні – гониться до серця; зворотна течія nнеможлива, бо цьому перешкоджають клапани, розміщені вище і нижче даного nвідрізка вени; останній відіграє, таким чином, роль присисного насоса.

Далі, на наповнення вен кров’ю впливає nте або інше положення кінцівок, голови і тулуба. Так, найбільша кількість крові nу венозній системі вміщується тоді, коли людина потягується (тулуб nрозгинається, голова відкидається назад, верхні кінцівки підняті і відведені nназад). Нарешті, не можна забувати про присисне діяння на головні вени з боку nгрудної клітки при акті вдихання.

У фізіології вен велике значення має nтонус їх стінки. Тонус є динамічне поняття, яке визначає пружну властивість nтканини. Тонус судин (за Вальдманом) включає в себе поняття активності, nфункції, напруження. Венозний тонус, сприяючи рухові крові, регулює правильне nнаповнення правого серця. При ослабленні тонусу вен тиск крові в них падає і nможе настати венозний застій.

Варіанти в ділянці венозної системи nбувають дуже часто, вони дуже різноманітні; це пояснюється надзвичайно великою nкількістю анастомозів між венами в зародковому стані: кров може йти різними nшляхами; далі, залежно від того, який з них переважає, виходить та чи інша nформа вен в даній ділянці. Відхилення в початку, в ході і товщині вен такі nвеликі що навіть ліва і права сторони тіла в одного і того-ж суб’єкта завжди nнеоднакові (наприклад, поверхневі, вени шиї).

 

Непарна вена

(vena azygos)

Непарна nвена проходить в грудній порожнині (cavitas thoracis) вздовж правої поверхні nхребтового стовпа (columna vertebralis) і є продовженням правої висхідної поперекової вени (v. lumbalis ascendens dextra).

У непарну nвену (v. azygos) на її шляху до nверхньої порожнистої вени (vena cava superior) впадають:

– праві nзадні nміжреброві вени (vv. nintercostales posteriores);

– стравохідні nвени (vv. oesophageales);

– бронхові nвени (vv. bronchiales);

– осердні nвени (vv. pericardiacae);

– середостінні nвени (vv. mediastinales);

– півнепарна nвена (v. hemiazygos).

Півнепарна вена

(vena hemiazygos)

Півнепарна nвена є продовженням лівої nвисхідної поперекової вени (v. nlumbalis ascendens sinistra). У грудній порожнині вона проходить вздовж лівої nповерхні хребтового стовпа до рівня VII –X грудних хребців, де повертає nправоруч (позаду від аорти, стравоходу і грудної протоки) і впадає в непарну nвену.

Півнепарна nвена збирає кров з:

– лівих nзадніх міжребрових вен (vv. intercostales posteriores nsinistrae) – від 4–5 нижніх задніх міжребрових вен (vv. intercostales nposteriores inferiores);

– додаткової nпівнепарної вени (v. hemiazygos accessoria) – з 6–7 верхніх задніх nміжребрових вен (vv. intercostales posteriores superiores);

– вен nстравоходу (vv. oesophageales);

– лімфатичних nвузлів заднього середостіння (nodi lymphoidei mediastini posterioris).

 

 

 

Матеріали підготував доцент Боймиструк І.І.