1. Антисептика. Догляд за хворими з гнійною патологію.

 

1. Антисептика. Догляд за хворими з гнійною патологію.

2. Стерилізація перев’язочного матеріалу і операційної білизни. Організація роботи в операційній. Хірургічна обробка рук хірурга та операційного поля.

3. Організація роботи в стерилізаційній. Підготовка і стерилізація ріжучих, оптичних загальнохірургічних інструментів. Стерилізація шовного матеріалу.

Антисептика – комплекс лікувальних  заходів, спрямованих на боротьбу з мікроорганізмами у рані, патологічному вогнищі чи організмі в цілому.

Історична довідка: Предтечею щодо правильної оцінки етіопатогенетичних чинників гнійних ускладнень ран без сумніву є М.І. Пирогов. Під час Кримської війни (1853-1856рр.) великий вчений писав: «Можна сміливо стверджувати, що більша частина поранених помирає не так від самих пошкоджень, як від госпітальної зарази»

 

… не далеко той час коли ретельне вивчення травматичних і шпитальних міазм дасть хірургії новий розвиток …

 

 

 

 

 

 

Таким чином М.І. Пирогов ще до відкриття ролі мікроорганізмів в етіології гнійно-септичної патології  зробив висновок що причинним фактором є щось органічне, невидиме, котре, знаходиться в навколишньому середовищі, руках хірурга, інструментах, предметах догляду.

 

Пріоритет в системному застосуванні антисептики належить угорському лікарю-акушеру І. Земельвейсу, який в 1847р. для знезаражування родових шляхів породіль, рук медичного персоналу, інструментів і всіх інших предметів які контактували з родовими шляхами запропонував розчин хлорного вапна. Цей метод застосований І. Земельвейсом привів до зниження летальності в акушерській клініці на третину.

На превеликий жаль наукові розробки І.Земельвейса не були належним чином оцінені сучасниками навіть із професорськими рангами.Нерозуміння, несприйняття і навіть відкрите глузування з боку колег-саме таку оцінку своїх напрацювань отримав геніальний вчений.

У 1861 р. побачила світ книга І. Земмельвейса DieAetiologie, derBegriffunddieProphylaxisdesKindbettfiebers («Етіологія, сутність і профілактика пологової гарячки»). Реакція європейської медичної спільноти на публікацію монографії була передбачуваною: майже всі континентальні медичні журнали вважали своїм обов’язком висловитися з агресивною і образливою критикою на адресу концепції профілактики пологової гарячки професора І. Земмельвейса. Остаточний розгром був влаштований на загальнонімецькій конференції лікарів і вченихнатуралістів. Водночас ця непересічна праця угорського вченого отримала нагороду від медичного факультету Вюрцбургського університету. Прикро, що серед найлютіших критиків ідей І. Земмельвейса були й такі авторитетні в медицині постаті, як Рудольф Вірхов і Джеймс Симпсон. У відповідь критикам професор І. Земмельвейс опублікував «Відкриті листи» з роз’ясненням своєї позиції. Учений не претендував на славу й нагороди, він бажав лише одного – зберегти життя пацієнткам, а натомість натикався на стіну нерозуміння. У листі до віденського професора Шпета І. Земмельвейс писав: «Я живу з усвідомленням того, що з 1847 р. померли тисячі і тисячі породіль і немовлят, які не померли б, якщо б я не мовчав, а вказував на справжнє місце кожної дурниці, яку розповсюджували про пологову лихоманку. Вбивство необхідно зупинити, і, щоб усе це припинилося, я будунапоготові, і кожен, хто зважиться поширювати небезпечні невірні відомості про хворобу, знайде в моїй особі енергійного супротивника. Я не знаю іншого методу припинення вбивств, окрім як безжалісне викриття моїхопонентів, і ніхто, у кого є серце, не стане мене зневажати за те, що я вдаюся до таких методів ». Сталося так, що непохитний І. Земмельвейс здався . Поступово він перестав цікавитися питаннями материнської смертності, втратив інтерес до роботи в клініці, за деякий час у нього розвинулася депресія. 30 липня 1865 р І. Земмельвейс опинився у Віденській психіатричній клініці, де на тлі загострення захворювання був жорстоко побитий медичним персоналом. Від отриманих серйозних ушкоджень і травм у віці 47 років учений помер. На п’єдесталі встановленого у м. Будапешті пам’ятника І. Земельвейсу написано: «Доктор Ігнац Земмельвейс, Рятівник Матерів». Вдячні європейці віддають належну шану людині, яка навчила їх мити руки з милом і посприяла збереженню життя молодих матерів. Його іменем названо Будапештський університет медицини і спорту; у його помешканні відкрито Музей медицини, названий його іменем. Кінематографістами Польщі та Франції про життя видатного лікаря знято художні фільми. Поштові відомства багатьох країн світу увічнили його ім’я випуском поштових марок. Австрія, неначе спокутуючи гріхи своїх громадян, викарбувала золоту монету номіналом 50 євро із зображенням колись неоціненого своїми сучасниками підданого АвстроУгорської імперії, професора І. Земмельвейса. На його честь названа одна з найбільших клінік для жінок. Прах І. Земмельвейса 1928 року було перенесено до мармурового саркофагу в Будапештському пантеоні. Доля І. Земмельвейса надзвичайно показова: наукова спільнота схильна реагувати на кожне нововведення запереченням і тим завзятіше відкидати його, чим простішим і очевиднішим є це нововведення. Подібна реакція отримала в медичній літературі спеціальне визначення – рефлекс Земмельвейса, тобто миттєве несприйняття інформації або наукового відкриття без осмислення і повторної перевірки. У складнощах з упровадженням у практику гіпотези І. Земмельвейса були винні не тільки догмати його колег, а й його власна поведінка і непростий характер. Але хто сказав, що геніїповинні бути поступливими?

 

Науковим підґрунтям до розробки антисептичного методу в хірургії послужило відкриття в 1863р. причин бродіння і гниття. Це відкриття належить Луї Пастеру, котрий встановив, що в їх основі лежить інвазія і життєдіяльність специфічних мікроорганізмів. Л.Пастер розробив  методи попередження цих процесів вивчаючи хвороби вина та пива.

 

 

 

 

 

 

Офіційним автором сучасної антисептики  є видатний англійський хірург Джозеф Лістер. Безперечною заслугою якого є те, що він переніс відкриття Л.Пастера в хірургію. В 1867р. Джозеф Лістер опублікував працю під назвою «Про новий спосіб лікування переломів і гнійників із зауваженнями про причини нагноєння». Цей рік є роком народження антисептики – суть якої полягала в боротьбі з повітряною і контактною інфекцією та зводилася до знищення бактерій з допомогою фенолу в повітрі, на руках, інструментах та інших предметах які стикалися з раною з наступним закриттям рани спеціальною повязкою котра не пропускала повітря, а для попередження гниття в рані використовувався фенол.

 

 

 

 

Торкаючись проблеми антисептики та асептики не можна оминути М.В. Скліфософського, який був найбільш видатною постаттю в вітчизняній хірургії другої половини 19 століття. Ще в 1882р. Скліфософський застосував антисептичний метод. Його роботи по антисептиці, а згодом асептиці, сприяли впровадженню без гнилісного лікування ран у вітчизняних хірургічних клініках, перш за все в Києві. І.Г. Руфанов писав, що М.В. Скліфософський був самою видатною фігурою в хірургії після М.І. Піргова, підкреслюючи і його заслуги військово-польового хірурга, який брав участь у 4 війнах. В.І. Разумовський писав, що після С.П. Боткіна це був самий популярний лікар в Росії. Окрім цього слід зазначити, що М.В. Скліфософський був великим патріотом України. Інтересним є факт, що за фразу промовлену ним на рідній українській мові під час виступу на ювілеї київського університету: «Києве! Ти світоч України», М.В. Скліфософський отримав догану від міністра Делянова за сепаратизм.

 

 

Розрізняють механічну, фізичну, хімічну та біологічну антисептику.

Механічна антисептика.

Механічна антисептика здійснюється шляхом первинної хірургічної обробки ран. З рани видаляють змертвілі тканини, які є живильним середовищем для мікроорганізмів, потім виконують туалет рани, промивають її антисептиками і накладають шви.

Метод механічної обробки рани застосовував ще в 1836р. А.О. Чаруковський. У книзі воєнно-похідна медицина він писав: «Забиту рану треба перетворити в порізану і цю лікувати швидкозєднуючи її». У 1898р. Фрідріх інфікуючи рани кроликів землею і висікаючи їх в різні терміни, експериментально довів необхідність та ефективність механічної антисептики і первиної хірургічної обробки ран (ПХО).

Фізична антисептика

 ґрунтується на застосуванні фізичних методів.

Класичним прикладом фізичної антисептики є дренування ран та порожнин.

В хірургічній практиці використовують наступні види дренажів:

–         Пасивний

–         Постуральний

–         Активний

–         Проточно-промивний

При цьому врані створюються несприятливі умови для розвитку бактерій, зменшується всмоктування токсинів і продуктів розпаду тканин. Це досягається застосуванням гігроскопічної марлі, тампонів з марлі, змочених 10 % розчином натрію хлориду (що посилює гігроскопічні властивості марлі), гумових чи поліхлорвінілових дренажів, висушуванням рани в абактеріальному середовищі. Застосовують також ультрафіолетові промені, лазер, ультразвук, діадинамічні токи (токи Бернара), електрофорез та ін.

Хімічна антисептика.

Основні групи хімічних антисептиків. До антисептичних речовин, що застосовуються в хірургії, належать галоїди, феноли, похідні бензойної кислоти, альдегіди, спирти, окисники, барвники, нафтиридини і хіноліни, 8-оксихіноліни, фторхінолони, сульфаніламідні препарати тощо. Механізм дії антисептичних речовин залежить від їх хімічної структури.

Галоїди

Хлорамін Б. 1–3 % розчин застосовують для дезінфекції предметів догляду за хворими, рук, неметалевих інструментів, катетерів, дренажних трубок, рукавичок.

Йод. 5–10 % спиртовий розчин йоду – сильний антисептичний засіб, який має бактерицидну, бактеріостатичну, припікальну і дубильну дію.

Йодонат. 1 % розчин застосовують для обробки операційного поля.Йодопірон. 0,1 % розчин застосовують для обробки рук хірурга, 1 % – для обробки операційного поля, 0,5 – 1 % – для лікування гнійних ран.

Розчин Люголя розчин йоду уводному розчині калію йодиду (йоду – 1 частина, калію йодиду – 2 частини, води -17 частин). Застосовують для стерилізації кетгуту, змазування слизової оболонки глотки і гортані з метою санації бактеріоносіїв. Призначають усередину по 10–15 крапель 2 рази на день для передопераційної підготовки хворих на тиреотоксичний зоб.

Йодобак (“БОДЕ”, Німеччина). Препарат застосовують для обробки слизових оболонок, шкіри, ран, виразок, пролежнів, операційного поля. Має бактерицидну, спороцидну і віруліцид-ну дію. Знищує мікобактерії туберкульозу.

Хлоран, хлорантоїн (Україна). Це порошок чи таблетки, з яких готують робочі розчини для дезінфекції.

Йоддицерин. Застосовують для лікування гнійної інфекції.

Окисники

Розчин перекису водню. 3 % водний розчин перекису водню застосовують для туалету ран, 6 % – для дезінфекції медичного інструментарію.

Калію перманганат. Це сильний окисник. Застосовують водні розчини для полоскання ротової порожнини, промивання шлунка, обробки гнійних ран (0,1–0,5 %) і лікування опіків (2 – 5 %).

Солі важких металів.

Ртуті дихлорид (сулема). Розчин сулеми (1:1000–1:2000) виявляє сильну бактерицидну дію. Застосовують для стерилізації шовку, дезінфекції шкіри, білизни, одягу, рукавичок, металевих катетерів, предметівдогляду за хворими.

Ртуті оксиціанід. У розведенні 1:1000 – 1:5000 застосовують для промивання сечового міхура і дезінфекції оптичних інструментів, цистоскопів, ректоскопів, лапароскопів.

Діоцид. Розчин діоциду (1:5000) застосовують для обробки рук. Розчин 1:1000 застосовують для холодної стерилізації інструментів, приладів, шовного матеріалу (кетгут).

Срібла нітрат. 0,1–0,2 % розчин застосовують для промивання ран і гнійних порожнин, 1 –2 % – для лікування виразок і тріщин, 5– 10 % – для припікання надлишкових грануляцій.

Протаргол. 1–5 % розчин застосовують в урологічній практиці для змазування слизових оболонок. Коларгол (колоїдне срібло). 0,2 – 1 % розчин використовують для лікування ран, 2 % розчин при сепсисі вводять внутрішньовенно.

Неорганічні кислоти і луги

Кислота борна. 2 –3 % водний розчин застосовують для промивання порожнин, нориць, гнійних ран, інфікованих синьо-гнійною паличкою. Розчин нашатирного спирту. 0,5 % розчин має протимікробну і спороцидну дію. Застосовують для обробки рук хірурга за методом Спасокукоцького – Кочергіна.

Розчин гідрокарбонату натрію. 2 % розчин підвищує температуру кипіння до 104–106 °С, застосовують для стерилізації медичного інструментарію, а в суміші з 1 % розчином нашатирного спирту і 3 % розчином перекису водню – для знезаражування дренажних трубок і катетерів.

Спирти

Етиловий спирт застосовують для дезінфекції (70 % розчин) і дублення (96 % розчин) рук хірурга, зберігання стерильного шовку, дезінфекції ріжучого інструментарію.

Альдегіди

Розчин формальдегіду або формалін (водний розчин, містить 36,5 – 37,8 % формальдегіду). Має сильну бактерицидну дію. Застосовується для дезінфекції гумових рукавичок, дренажів, медичних інструментів.

Лізоформ. Складається із 40 частин формаліну, 40 частин калійного мила, 20 частин етилового спирту. Виявляє дезінфекційну і дезодораційну дію. 1–3 % розчин застосовують для дезінфекції рук, медичних інструментів, перев’язочних і операційних.

Карзолекс-базик (“БОДЕ”, Німеччина). Це засіб для дезінфекції термолабільних і термостабільних медичних інструментів.

Карзолін іД – концентрат для дезінфекції термостабільних і термолабільних медичних інструментів. Виявляє бактерицидну, спороцидну і віруліцидну (ВІЛ, вірус гепатиту В, поліовіруси) дію.

Феноли

Фенол, або карболова кислота. 2 – 3% розчин застосовують для дезінфекції дренажів, катетерів, рукавичок, медичних інструментів.

Лізол. З–10 % розчин застосовують для дезінфекції білизни, миття операційних і перев’язочних, 1–3 % – для дезодорації ран.

Дьоготь березовий. Виявляє дезінфекційну дію, входить доскладу мазі Вишневського, яку застосовують для лікування ран.

Кислота пікринова. 5 % розчин використовують для дезінфекції шкіри.

Іхтіол. Застосовують у вигляді 5 –20 % мазі,свічок. Має протизапальну дію.

Потрійний розчин (розчин Крупеніна). Містить карболову кислоту (3 г), вуглекислий натрій (15 г), формалін (20 г), дистильовану воду (100 г). Використовують для стерилізації ріжучих інструментів, виробів із пластмаси, поліетиленових трубок.

Органічні кислоти

Кислота саліцилова. 1–2 % спиртовий розчин, 2 –5 % присипки і 1 – 10 % мазі застосовують як антисептичний засіб.

Первомур (препарат С-4). 2,4 % розчин застосовують для обробки рук і операційного поля, 4,8 % – для стерилізації рукавичок, інструментів і шовного матеріалу.

Барвники

Брильянтовий зелений. 1–2 % водний або спиртовий розчин застосовують для стерилізації кетгуту, обробки операційного поля, саден і поверхневих ран.

Етакридину лактат (риванол). 0,05 – 0,1 % водний розчин використовують для лікування піодермії.

Метиленовий синій. 1–3 % спиртовий розчин застосовують для обробки поверхневих ран, для лікування піодермії.

Детергенти

Церигель. Застосовують для обробки рук.

Дегміцид. 1% розчин застосовують для обробки рук і операційного поля.

Хлоргексидин. Випускається у вигляді 20 % водного розчину хлоргексидину біглюконату (плівасент, гібіскраб). Для обробки рук використовують 0,5 % спиртовий розчин.

Рокал. Розчин 1:1000 використовують для обробки рук хірурга, 1 % – для обробки операційного поля, розчин 1:1000 – для стерилізації хірургічного інструментарію, 10 % розчин – для стерилізації гумових рукавичок.

Органічні речовини природного походження

Хлорофіліпт. Використовують для лікування гнійних ран. 1 % спиртовий розчин розводять у співвідношенні 1:5 в 0,25 % розчині новокаїну.

Похідні нітрофурану

Фурацилін (таблетки по 0,1 г для приймання всередину і по 0,02 г для приготування розчинів). Застосовують у вигляді 0,02 % водного або 0,066 % спиртового розчину для лікування гнійних ран і 0,2 % мазі для обробки ран у фазі дегідратації, пролежнів, опіків.

Фуразолідон (трихофурин; таблетки по 0,05 г). Застосовують усередину.

Фурагін (таблетки по 0,05 г). Застосовують усередину.Фурагін (розчинний порошок у банках по 100 г, капсули по 0,05 г). 0,1 % розчин уводять внутрішньовенно краплинне.

Фурадонін (фуралдатон; таблетки по 0,05 г). Застосовують усередину.У клінічній практиці застосовують також нітрофурантоїн, апо-нітрофурантоїн (ніфурантин), ніфуртоїнол (левантин), ніфуро-ксазид.

Сульфаніламідні препарати

Сульфаніламідні препарати є активними протимікробними засобами. Вони виявляють бактеріостатичну дію, але у високих концентраціях іноді можуть діяти бактерицидно.За терапевтичним ефектом сульфаніламіди поділяють на дві групи:

1) препарати, які застосовують при системних інфекціях і призначають, як правило, у середину;

2) препарати, які застосовують при кишкових інфекціях: сульгін, сукцинілсульфатіазол, срталазол, саліцилазосульфапіридин та ін.

Залежно від тривалості дії розрізняють:

1) препарати короткої дії: норсульфазол (таблетки по 0,5 г), норсульфазол-натрій (5 % розчин), сульфазин (таблетки по 0,5 г), сульфадимезин (таблетки по 0,5 г), сульфацил-натрій (ЗО % розчин), сульфафуразин (таблетки по 0,5 г), етазол (таблетки по 0,25 і 0,5 г), етазол-натрій (10 % і 20 % розчин);2) препарати середньотривалої дії: сульфаметоксазол (таблетки по 0,5 г), сульфазимозин (таблетки по 0,5 г), сульфафеназол (таблетки по 0,5 г);3) довготривалої дії: сульфадиметоксин (мадрибон; таблетки по 0,2 і 0,5 г), сульфаметоксин (таблетки по 0,5 г), сульфапіридазин-натрій (10 % розчин), сульфамонометоксин (таблетки по 0,5 г), сульфален (келфізин; таблетки по 0,2 г), сульфален (18,5 % розчин). Триметоприм – препарат, який має бактеріостатичну дію.

Нині застосовують кілька комбінованих препаратів, до складу яких входять сульфаніламіди короткої діїі триметоприм: бісептол (сульфаметоксазол і триметоприм), потесептил (сульфадимезин і триметоприм), дитрим для внутрішньовенних ін’єкцій (сульфадіазин, сульфаметоприм та ін.), гросептол, сульфатон (сульфамонометоксин і триметоприм).

Сульфаніламідні препарати застосовують також у вигляді мазі: 10 % стрептоцидова мазь (або 5 % лінімент), 20 % мазь сульфадіазину срібла (сульфаргін).

Хіноксаліни

Діоксидин. 1 % водний розчин застосовують для промивання гнійних ран, 5 % мазь – для лікування опіків і трофічних виразок. При сепсисі внутрішньовенне краплинне вводять 0,5 % розчин (препарат розводять у 5 % розчині глюкози або ізотонічному розчині натрію хлориду).

Хіноксидин. Застосовують для лікування гнійних запальних процесів.

Похідні нітронідазолу

Метронідазол (таблетки по 0,25 і 0,5 г, свічки по 0,5 г; розчин у флаконах по 100 мл, що містить 500 мг метронідазолу).

Нафтиридини і хіноліни

Невіграмон (налідиксова кислота, негралі; у капсулах і таблетках по 0,5 г). Використовують при інфекції сечовидільних шляхів.

Грамурин (оксолінова кислота; таблетки по 0,25 г). Застосовують при інфекції сечовидільних шляхів.

8-оксихіноліни

Хлорхінальдол (квезил, хлорхінальдин; таблетки по 0,1 г). Інтестопан (таблетки по 0,2 і 0,04 г). Застосовують при кишкових інфекціях.

5-НОК (нітроксолін, нібіол, нітрокс; таблетки по 0,05 г). Призначають при інфекції сечовидільних шляхів.

Інші препарати, які мають протизапальну дію

Димексид (ампулипо 10 і 25 мл, флаконипо 50 і 100 мл). 20 – 30 % розчин димексиду застосовують для лікування глибоких опіків і ран, 25 – 50 % розчин – для компресів, 10–15 % розчин – для мікроклізм.

Мефенаміну натрієва сіль (0,1–0,2 % водний розчин або 1 % паста).

Інші препарати, які виявляють антисептичну дію

Стериліум – препарат для хірургічної і гігієнічної дезінфекції рук. Має бактерицидну і фунгіцидну дію. Інактивує віруси гепатиту В, герпесу, ротавіруси, вірус імунодефіту людини (ВІЛ). Знищує мікобактерії туберкульозу.

Стериліум віругард – препарат для дезінфекції рук. Дає бактерицидний, фунгіцидний і віруліцидний ефект (ВІЛ, вірус гепатиту В та ін.). Знищуємікобактерії туберкульозу.

Кутасепт – препарат (забарвлений) для перед- і післяопераційної обробки операційного поля. Має бактерицидну, фунгіцидну, віруліцидну дію. Знищує мікобактерії туберкульозу.

Кутасепт Ф – препарат (незабарвлений) для перед- і післяопераційної обробки шкіри і ран. Виявляє бактерицидну, фунгіцидну і віруліцидну дію.

Йодобак – препарат для дезінфекції шкіри, слизових оболонок, ран та ін. Має бактерицидну, фунгіцидну, спороцидну і віруліцидну дію. Знищує мікобактерії туберкульозу.

Бактолін базик – універсальний засіб для миття рук і тіла. Не містить мила і лугів.

КарзолініД – концентрат для дезінфекції, холодної стерилізації і миття медичних інструментів, у тому числі гнучких ендоскопів. Виявляє бактерицидну, фунгіцидну, спороцидну і віруліцидну дію. Знищує мікобактерії туберкульозу. Не містить формальдегіду.

Бодефен – препарат для передстерилізаційної обробки медичних інструментів. Посилює дію препарату карзолін іД.

Бацилоцидрасант – засіб для дезінфекції зон особливого ризику (операційного блоку, інфекційного відділення). Має бактерицидну, фунгіцидну і віруліцидну дію. Знищує мікобактерії туберкульозу. Не містить формальдегіду.

Дисмозонпур препарат для дезінфекції високочутливої апаратури і наближених до пацієнта зон (наркозний апарат, блоки діалізу, кювези та ін.). Виявляє бактерицидну, фунгіцидну і віруліцидну дію. Знищує мікобактерії туберкульозу. Препарат безбарвний, не має запаху.

Мікробак форте – препарат для дезінфекції наближених до пацієнта зон. Має бактерицидну, фунгіцидну і віруліцидну дію. Знищує мікобактерії туберкульозу. Не містить альдегідів, безбарвний, не має запаху.

Сокрена – засіб для дезінфекції і миття інвентарю і посуду. Має бактерицидну, фунгіцидну і віруліцидну дію. Розчиняє жири в холодній воді.

Бацилол плюс – швидкодіючий засіб для дезінфекції інвентарю. Виявляє бактерицидну, фунгіцидну і віруліцидну дію. Знищує мікобактерії туберкульозу.

Карзолекс АФ – засіб для дезінфекції медичних інструментів.

Карзолекс базик – засіб для дезінфекції та очищення медичних інструментів. Містить альдегіди.

Нині застосовують також комбіновані препарати для дезінфекціїі стерилізації інструментарію: дезоформ, дескотонфорте, лізоформін 3000, дезофект (Німеччина), деконекс ФФ, хеліпурплюс (Швейцарія), хлорангіон (Україна).

Біологічна антисептика

Творцем біологічної антисептики був Луї Пастер. До біологічних антисептиків відносять біологічні препарати, які діють безпосередньо на мікробну клітину або токсини, і групу речовин, які підвищують імунологічну реактивність організму. До біологічних препаратів належать антибіотики, бактеріофаги та антитоксини, які створюють несприятливі умови для розвитку бактерій у рані і навколо неї, зменшують усмоктування токсинів і продуктів розпаду тканин. До цієї ж групи можна віднести і протеолітичні ферменти, які розплавляють нежиттєздатні тканини, фібрин і гній, сприяють швидкому очищенню ран, зменшують набряк і мають протизапальну дію.

Антибіотики належать до біологічних антисептиків. Вони діють на різні види обміну мікробної клітини. Розрізняють такі групи антибіотиків.

Фторхіноли

Оксофлацин (таривід, зиноцин, менефлокс; таблетки по 0,2 г).

Пефлоксацин (абактал, пефлобід; таблетки по 0,5 г; ампули по 5 мл, які містять 0,4 г пефлоксацину).

Ципрофлоксацин (арфлокс, афеноксин, іфіципро, сифлокс, лайпроквін, цифран, ципронал; таблеткипо 0,25, 0,5 і0,75 г; 0,2 % розчинуфлаконахпо 50 і 100 мл; ампулипо 10 мл 1 % розчину, якийрозводятьу 5 % розчиніглюкози). У клінічній практиці застосовують також ломефлоксацин.

Група пеніциліну

Бензилпеніциліну натрієва (калієва) сіль (порошок у флаконах по 250 000, 500 000 і 1 000 000 ОД).

Бензилпеніциліну новокаїнова сіль (порошок у флаконах по 300 000, 600 000 і 1 200 000 ОД).

“Новоцин” суміш бензилпеніциліну новокаїнової та натрієвої солі (порошок у флаконах по 300 000, 600 000, 1 200 000 і 2 400 000 ОД).

Біцилін-3 (порошок у флаконах по 300 000, 600 000, 900 000 і 1 200 000 ОД).

Біцилін-5 (порошок у флаконах по 1 500 000 ОД).

Феноксиметилпеніцилін (таблетки по 0,1 і 0,25 г, порошок у флаконах по 0,3, 0,6 і 1,2 г для приготування суспензії).

Оспен (бімепен) – похіднефеноксиметилпеніциліну (таблеткиісироп, у 5 млсиропуміститься 750 000 ОДбензотин-феноксиметилпеніциліну).

Оксациліну натрієва сіль (порошок у флаконах по 0,25 і 0,5 г, таблетки по 0,25 і 0,5 г).

Диклоксациліну натрієва сіль (порошок у флаконах по 0,125 і 0,25 г, капсули по 0,25 г).

Ампіцилін (таблетки і капсули по 0,25 г, порошок у флаконах по 5 г для приготування суспензій).

Ампіциліну тригідрат (таблетки і капсули по 0,25 і 0,5 г).

Ампіциліну натрієва сіль (порошок у флаконах по 0,25 і 0,5 г).

Ампіокс-натрій (порошок у флаконах по 0,1, 0,2 і 0,5 г).

Карбеніциліну динатрієва сіль (порошок у флаконах по 1 г).

Уназин (суміш сульфабактаму та ампіциліну; порошок у флаконах по 0,75, 1,5 і 3 г).

Азлоцилін (порошок у флаконах для внутрішньовенного введення по 4, 5 і 10 г і для внутрішньом’язового введення по 0,5, 1 і 2 г).

Амоксицилін (таблетки по 1 г, капсули по 0,25 і 0,5 г).

Амоксиклав (амоксицилін + клавуланат; таблетки по 0,375 і 0,625 г, порошок у флаконах по 0,6 і 1,2 г).

Група цефалоспоринів

Цефалоридин (цепорин; порошок у флаконах по 0,25, 0,5, 1,0г).

Цефалозин (рефлін, кефзол, цефазолін біохемі; порошок у флаконах по 0,25, 0,5, 1 і 2,4 г).

Цефалотину натрієва сіль (кефлін; порошок у флаконах по 0,5; 1 і 2г).

Цефалексин (споридекс); капсули по 0,25 г і таблетки по 0,5 г, порошок у флаконах по 2,5 г (для приготування суспензій).

Цефуроксим (зиноцеф, цефоген, зинат; порошок у флаконах по 0,75 г).

Цефуроксим-аксетил (порошок у флаконах по 0,75 г).

Цефотоксин (порошок у флаконах по 0,5 і 2 г).

Цефтріаксон (роцефін, офрамакс; порошок у флаконах по 0,25 г).

Цефоперазон (медоцеф; порошок у флаконах по 0,5 – 1,0 г).

Цефтазидим (фортум; порошок у флаконах по 0,25, 0,5, 1 і 2 г).

Цефпірам (порошок у флаконах по 2 г).

Офрамакс (порошок у флаконах по 0,25 і 1 г).

Цефобід (порошок у флаконах по 1 і 2 г).

Зинацеф (порошок у флаконах по 250 мг).

Аміноглікозиди

Неоміцину сульфат (таблетки по 1 і 0,25 г, порошок у флаконах по 0,5 г, 0,5 % і 2 % мазь).

Мономіцин (порошок у флаконах по 0,25 і 0,5 г, таблетки по 0,25 г).

Канаміцину сульфат (порошок у флаконах по 0,5 г, ампули по 5–10 мл 0,5 % розчину).

Гентаміцину сульфат (порошок у флаконах по 0,08 г, ампули по 1 і 2 мл 4 % розчину).

Тобраміцин (бруламіцин; порошок у флаконах по 40, 50, 75 і 80 мг).

Сизоміцину сульфат (ампули по 1 мл 5 % розчину).

Мономіцин (порошок у флаконах по 0,25 і 0,5 г, таблетки по 0,25 г).

Амікацин (ампули по 2 мл).

Неогелазоль (аерозоль, що містить неоміцин).

Софрадекс (очні та вушні краплі, що містять неоміцин).

Гарозон (мазь у тубах по 5 г, краплі у флаконах по 5 мл, що містять гентаміцин).

Макроліди

Еритроміцин (таблетки по 0,1 і 0,25 г).

Ерициклін (капсули по 0,25 г).

Олеандоміцину фосфат (таблетки по 0,125 г).

Олететрин – комбінований препарат (олеандоміцину фосфат + тетрациклін; таблетки по 0,125 і 0,25 г, капсули по 0,25 г).

Макропен (таблетки по 400 мг).

Кларитроміцин (таблетки по 250 мг).

Група лінкоміцину

Лінкоміцину гідробромід (30 % розчин в ампулах по 1 мл, порошок у капсулах по 0,5 г).

Кліндаміцин (капсули по 0,25 і 0,075 г).

Група стрептоміцину

Стрептоміцину сульфат (порошок у флаконах по 0,25 і 0,5 г).

Стрептоміцину хлоркальцієвий комплекс (порошок у флаконах по 0,1, 0,2 і 0,5 г).

Група левоміцетину

Левоміцетин (таблетки по 0,25 і 0,5 г, 0,25 % очні краплі, мазь “Левомеколь”, “Левосин”, аерозоль “Левовінізоль”.

Левоміцетину стеарат (таблетки по 0,25 г).

Левоміцетину сукцинат (розчинний порошок у флаконах по 0,5 і 1 г).

Синтоміцин (лінімент синтоміцину).

“Іруксол” (містить левоміцетин).

Група тетрацикліну

Тетрациклін (таблетки по 0,05 і 0,25 г; 0,1 % очна мазь).

Тетрацикліну гідрохлорид (таблетки по 0,1 г, очна мазь, порошок у флаконах по 0,1 г і в капсулах по 0,25 г).

Окситетрацикліну дигідрат (таблетки по 0,25 г, мазь “Ок-сизон”).

Окситетрацикліну гідрохлорид. Застосовується для виготовлення мазі “Поксизон”, аерозолей “Оксициклазоль”, “Оксикорт”, “Геокортон-спрей”.

Хлортетрацикліну гідрохлорид (мазь у тубах по 10 г, дибіо-міцинова очна мазь).

Морфоциклін (порошок у флаконах по 0,1 і 0,15 г).

Метацикліну гідрохлорид (капсули по 0,15 і 0,3 г).

Доксицикліну гідрохлорид (вібраміцин, капсули по 0,05 і 0,1 г).

Рифампіцини

РифампіцинSV (рифоцин; ампулипо 1,5 і 3 мл, якімістять 125 і 250 мгпрепарату, ампулипо 10 мл, якімістять 500 мгпрепарату).

Рифампіцин (бенерицин; капсули по 0,05 і 0,15 г).

Тієнаміцини

Тієнам (комбінація іміпенему і циластину натрію), добова доза 1 –2 г.

Азтреонам (порошок у флаконах по 0,5 і 1 г; порошок для ін’єкцій у флаконах по 60 мл – по 0,25 г іміпенему і циластину натрію; порошок для ін’єкцій у флаконах по 120 мл – по 0,5 г іміпенему і циластину натрію).

Меропекам (порошок у флаконах по 0,5 і 1 г).

Протигрибкові антибіотики

Ністатин (таблетки, що містять 500 000 ОД, мазь у тубах по ЗО і 50 г).

Леворин (таблетки, що містять 500 000 ОД, мазь у тубах по ЗО і 50 г).

Леворину натрієва сіль (порошок у флаконах по 200 000 ОД для інгаляцій, полоскань).

Амфотерицин В (порошок у флаконах по 50 000 ОД для внутрішньовенного введення та інгаляцій, а також мазь у тубах).

Амфоглюкамін (таблетки по 100 000 ОД).

Мікосептин (таблетки по 50 000 ОД).

Еконазол (1 % крем у тубах по 10 г).

Міконазол (мазь “Дактарин” у тубах по 15 г).

Мікроспор® (біфоназол; крем у тубах по 10 г).

Ламізил® (тербінафін; таблетки по 125 і 250 мг, 1 % крем).

Клотримазол (у складі крему “Тредем” у тубах по 15 г і мазі в тубах по 15 г).

Антибіотики різних груп

Ристоміцину сульфат (порошок у флаконах по 100 000 і 500 000 ОД).

Фузидин-натрій (таблетки по 0,125 і 0,5 г).

Діетаноламіну фузинат (порошок у флаконах по 0,25 і 0,5 г).

Гель “Фузидин” 2 % (у тубах по 15 г).

Гель “Префузин” (в алюмінієвих тубах по 15 г).

Поліміксину М сульфат (таблетки по 500 000 ОД, порошок у флаконах по 500 000 і 1 000 000 ОД для зовнішнього застосування, мазь у тубах по 10 і 30 г).

Поліміксину В сульфат (порошок у флаконах по 25 і 50 мг для внутрішньом’язового введення).

Граміцидин (2 % спиртовий розчин, граміцидинова паста). Граміцидин С (таблетки по 0,5 мг – 1500 ОД).

Застосовують протеолітичні ферменти тваринного (трипсин, хімотрипсин, рибонуклеаза), бактеріального (стрептокіназа, терилін, колагеназа, рибонуклеаза, іруксол, аспераза) та рослинного походження (папаїн, бромелаїн). Протеолітичні ферменти можна вводити місцево (на рану), внутрішньом’язово, внутрішньокістково, увигляді інгаляцій, ендобронхіально. Застосовують також електрофорез, зрошення нориць і порожнин.

З метою посилення захисних властивостей організму і підвищення імунітету широко використовують активну і пасивну імунізацію.

Для активної імунізації застосовують анатоксин (стафілококовий, правцевий), для пасивної – препарати, які містять антитіла до збудників хірургічної інфекції, зокрема стафілококову гіперімунну плазму (по 4 – 6 мл/кг маси тіла), антистафілококовий гамма-глобулін (уводять внутрішньом’язово по 3 – 6 мл), протиправцевий гамма-глобулін (в 1 мл міститься 150 МО протиправцевих антитіл), протиправцеву сироватку (містить антитіла до основних збудників газової гангрени).

До препаратів, які підвищують резистентність організму і прискорюють процеси регенерації в рані, відносять інтерферон (людський лейкоцитарний низькомолекулярний білок), продигіозан (бактерицидний полісахарид, активує Т-систему імунітету і посилює функцію кіркової речовини надниркових залоз), лізоцим (має бактерицидну дію), левамізол (стимулює утворення Т-лімфоцитів, підвищує синтез антитіл), Т-активін і тималін (комплекси поліпептидних фракцій, виділених із загруднинної залози, стимулюють клітинний імунітет), мієлопід (стимулює Т- і В-систему імунітету), комплексний імуноглобуліновий препарат (КІП), що містить імуноглобуліни IgG, IgM і IgA

 

Асептика.

Історична довідка.

         Через 25 років після відкриття антисептики був розпрацьований асептичний метод, суть якого полягала в стерилізації всіх предметів, які стикаються з раною. Золоте правило асептики – все, що контактує з раною повинно бути стерильни. Основоположниками асептики стали німецький хірург Е. Бергман і його учень К. Шіммельбуш. На конгресі хірургів в Берліні в 1890р. Бергман доповів про новий метод боротьби з раневою інфекцією і продемонстрував успішно прооперованих в асептичних умовах хворих. Головуючий на конгресі Джозеф Лістер поздоровив Е. Бергмана з успіхом, назвавши асептичний метод блискучим завоюванням хірургії.

 

Профілактика і лікування гнійно-запальних процесів є надзвичайно актуальною проблемою.

Розвиток інфекційного процесу залежить від виду збудника інфекції, його патогенності і вірулентності, вхідних воріт і стану макроорганізму.

Основні збудники гнійної інфекції – стрептококи, стафілококи, синьогнійна паличка, анаеробні бактерії тощо.

Джерелом гнійної інфекції можуть бути хворі люди чи тварини, а також носії інфекції.Збудник хірургічної інфекції може проникнути в рану із зовнішнього середовища або з вогнища інфекції в організмі.Хірургічна інфекція, збудник якої проникає в рану з хронічних вогнищ інфекції, котрі містяться в організмі людини, називається ендогенною. Ця інфекція поширюється в організмі лімфо- і гематогенним шляхами, іноді  нейрогенним (нейроблація).Інфекція, яка проникає в рану із зовнішнього середовища, називається екзогенною.У рану збудник екзогенної хірургічної інфекції може проникати трьома основними шляхами: повітряно-краплинним (аерогенним), контактним та імплантаційним (В.І. Стручков, С.В. Петров). При аерогенному шляху факторами передачі інфекції є повітря, слина, слиз; при контактному – предмети, які контактують з раною (медичний інструментарій, хірургічна білизна, перев’язувальний матеріал, руки хірурга тощо); при імплантаційному – предмети, які залишаються в рані (шовний матеріал, дренажі, тампони, ендопротези тощо).

Післяопераційні ускладнення часто спричинює внутрішньолікарняна інфекція. За визначенням Європейського регіонального бюро ВООЗ, внутрішньолікарняна інфекція – це будь-яке клінічне розпізнане інфекційне захворювання, що розвивається у хворого під час його перебування в лікарні, або ж інфекційне захворювання в медичних працівників, що виникає внаслідок їх роботи в даному закладі. Внутрішьолікарняні інфекції в хірургічних відділеннях у ряді випадків призводять до смерті пацієнта, а в разі відносно сприятливого перебігу хвороби – збільшують термін лікування.

Для профілактики хірургічної інфекції в хірургічних відділеннях проводять санітарно-гігієнічні заходи. Вони включають ретельне прибирання і дезінфекцію приміщень, меблів та медичного інструментарію, суворе дотримання правил гігієни персоналом та хворими, носіння спецодягу медичними працівниками тощо. Розклад роботи хірургічних відділень побудований так, щоб запобігти занесенню інфекції під час відвідування хворих родичами.В операційній, перев’язочній, відділенні реанімації та інтенсивної терапії, приміщенні для ендоскопії слід забезпечити суворий режим стерильності, щоб виключити можливість потрапляння в них патогенних мікроорганізмів.

Асептика – комплекс заходів, спрямованих на запобігання проникненню мікроорганізмів у рану.

Профілактика хірургічної інфекції може бути успішною тільки тоді, коли боротьба з нею ведеться на всіх етапах епідемічного процесу. МОЗ СРСР був виданий наказ № 720 від 31.07.1978 p., в якому передбачені такі заходи профілактики:

1) своєчасне виявлення та ізоляція хворих із гнійною інфекцією;

2) виявлення і санація носіїв патогенних мікроорганізмів;

3) застосування високоефективних засобів для обробки рук і операційного поля;

4) організація централізованої стерилізаційної служби;

5) дезінфекція всіх предметів, які можуть бути факторами передачі внутрішньолікарняної інфекції (одяг, взуття, постіль, посуд тощо).

12.16.1989 р. МОЗ СРСР видав наказ№ 408 “Про заходи щодо зниження захворюваності на вірусний гепатит у країні”. Згідно з цим наказом, головні державні санітарні лікарі зобов’язані суворо контролювати дотримання в лікувально-профілактичних закладах протиепідемічного режиму, режимів дезінфекції, передстерилізаційного очищення і стерилізації медичних інструментів. Ці накази і нині є дійсними.

25.05.2000 р. МОЗ України видав наказ№ 120 “Про вдосконалення організації допомоги хворим на ВІЛ-інфекцію (СНІД)” та “Інструкцію по профілактиці внутрішньолікарняного і професійного зараження ВІЛ-інфекцією”.

Залежно від шляхів передачі інфекції в хірургії розрізняють повітряно-краплинну, контактну та імплантаційну інфекцію (В.І. Стручков, 1988; Д.Ф. Скригшиченко, 1992; С.В. Петров, 1999). Повітряно-краплинна інфекція розвивається в разі проникнення в рану мікроорганізмів, які містяться в повітрі (в аерозольному стані чи в крапельках рідини). Профілактика повітряно-краплинної інфекції – це насамперед боротьба з пилом. Слід регулярно й ретельно прибирати приміщення, провітрювати і дезінфікувати операційні, використовувати кондиціонери з бактеріальними фільтрами, стерилізувати повітря бактерицидними лампами.Щоб запобігти потраплянню в повітря мікроорганізмів із краплинами слизу і слини, проводять такі заходи:

1) в операційну не допускаються хворі і співробітники з підвищеною температурою тіла і катаральними явищами, а також носії інфекції;

2) кожного співробітника, якого беруть на роботу в хірургічне відділення, слід обстежити на носійство патогенних мікроорганізмів (досліджують мазки з носової частини глотки); його повинен оглянути стоматолог і отоларинголог;

3) в операційному блоці персонал повинен працювати в масках, які закривають рот і ніс.

Контактна інфекція передається предметами, які контактують з раною під час операції (медичні інструменти, перев’язувальний матеріал, гумові рукавички та ін.).

Імплантаційна інфекція заноситься в рану через предмети, що залишаються в рані (шви, дренажі, тампони, ендопро-тези тощо).

Профілактику контактної та імплантаційної інфекції проводять фізичними (тепловими, променевими, ультразвуковими) тахімічними (розчинами та парою) методами стерилізації.

Парою під тиском стерилізують білизну, перев’язувальний матеріал, інструментарій: під тиском 1,1 атм (120 °С) протягом 45 хв, 2 атм (близько 134 °С) – протягом 20 хв. Матеріал перед стерилізацією кладуть у спеціальні металеві барабани (бікси), що мають дрібні отвори, через які гаряча пара проникає всередину. До ручки барабана прикріпляють етикетку (із зазначенням матеріалу і терміну стерилізації).

Сухоповітряну стерилізацію проводять у спеціальних повітряних стерилізаторах (СС-200, СС-1, ШСС-80, АЛВ-IV та ін.). Повітря в них нагрівається до 140 – 200 °С. За температури 200 °С інструменти стерилізують протягом 40 хв, 180 °С – протягом 60 хв, 160 °С – протягом 150 хв.

Холодну стерилізацію антисептичними розчинами застосовують для стерилізації ріжучих і колючих медичних інструментів, гумових виробів, їх можна занурювати в 96 % етиловий спирт (на 2 год), 6 % розчин перекису водню (на 6 год або на 3 год за температури 50 °С), 4,8 % розчин первомуру (препарату С-4, на 15 хв), 1 % розчин дезоксону-1 (на 45 хв), 1 – 2 % розчин бета-пропіонлактону (на 1 год), 2 – 3 % розчин лізолу, підігрітого до 40 °С (на 1–2 год), водний розчин мертіолату (1:2500, на ЗО хв), розчин діоциду (1:100) чи 10 % розчин карзоліну іД (на 60 хв), карзолекс-базик та ін.

Стерилізація газом застосовується для знезаражування оптичних систем ендоскопічних предметів, деталей апаратів штучного кровообігу, виробів із пластмаси, кетгуту. Газ добре проникає через поліетиленову упаковку, заміщуючи там повітря. Стерилізацію проводять сумішшю оксиду етилену з метилу бромідом у співвідношенні 1:2,5 протягом 6 год за температури 50 – 60 °С і вологості 80–100 % у пакетах з паперу або пергаменту. Застосовують І азові стерилізатори ГГД-250 та інші.

За відсутності газових стерилізаторів можна проводити стерилізацію парами 40 % розчину формальдегіду в етиловому спирті в параформаліновому стерилізаторі або в герметичній посудині з притертим корком за температури 80 °С протягом 3 год.

 

Стерилізаціягамма–випромінюванням.

Гамма–променями стерилізують різні біологічні препарати і тканини, які застосовуються в сучасній хірургії. Опромінення не змінює властивостей предметів, які стерилізуються, їх можна стерилізувати в герметичних поліетиленових або паперових пакетах, через які гамма-промені вільно проникають.

 

Контроль за стерильністю матеріалу здійснюють постійно. Для термічного контролю використовують порошкоподібні речовини, що плавляться за певної температури (сірка – 111 – 120 °С, антипірин 113 °С, резорцин – 110-119 °С, бензойна кислота – 121 °С, сечовина – 132 °С, фенацетин – 134-135 °С), їх поміщають у пробірки (по 0,5 – 1 мл), закривають ватними тампонами і кладуть у бікси. Перетворення порошку на компактну масу свідчить про надійність стерилізації. Рідше вдаються до хімічного методу (методу Микулича). На білих папірцях пишуть слово “стерильно”, після чого їх обробляють розчином крохмалю, а після підсушування – розчином Люголя. Папірці синіють унаслідок зв’язування крохмалю з йодом, їх закладають у бікси. Після стерилізації внаслідок випаровування йоду на папірцях стає помітним слово “стерильно”.

Найточнішим методом контролю стерильності є бактеріологічне дослідження. Для цього роблять посів з перев’язувального матеріалу і білизни або застосовують біологічні тести. З цією ж метою використовують пробірку зі спорами відомої непатогенної культури (сінної палички) мікроорганізмів, які гинуть за певної температури. Пробірки кладуть у глибину біксів. Після закінчення стерилізації їх виймають і направляють у лабораторію. Відсутність росту мікробів свідчить про стерильність матеріалу і надійність роботи автоклаву. Посіви з перев’язувального матеріалу і білизни слід робити 1 раз на 10 днів.

 

Для профілактики імплантаційної інфекції слід стерилізувати матеріал для швів, дренажів, штифти, ендопротези, алло- та гетеротрансплантати та ін.

Дезінфекція – цекомплекс заходів, що спрямовані на знищення збудників інфекційних хвороб у приміщеннях, на посуді, білизні, одязі, медичних інструментах, перев’язувальному матеріалі і шприцах, у виділеннях хворих.

Відповідно до ДГСТу 42-21-2-85 (галузевий стандарт) дезінфекцію медичного інструментарію проводять шляхом кип’ятіння в 2 % розчині натрію гідрокарбонату протягом 15 хв, замочування в 1 % розчині хлораміну протягом З0хв або в 3 % розчині перекису водню разом з 0,5 % розчином мийного засобу протягом 80 хв.

Для знищення збудників туберкульозу інструменти замочують у 5 % розчині хлораміну протягом 4 год або в 6 % розчині перекису водню протягом 3 год, інфекційного гепатиту у 3 % розчині хлораміну або 6 % розчині перекису водню протягом 1 год, газової гангрени і правця – у 6 % розчині перекису водню протягом 90 хв.

Нині в Україні використовують такі дезінфектанти: карзо-лініД (Німеччина), гембар (Україна), бацилоцидрасант (Німеччина), карзолексбазик (Німеччина), карзолекс АФ (Німеччина), дезоформ (Німеччина), деконекс ФФ (Швейцарія), дескотонфорте (Німеччина), дисмозонпур (Німеччина), бацилолплюс (Німеччина), клорсепт (Ірландія), лізоформін 3000 (Німеччина), лізоформін спеціальний (Німеччина–Швейцарія), мікробакфорте (Німеччина), сокрена (Німеччина), сайдекс (СІЛА), хеліпурплюс (Швейцарія), хлоран (Україна), хлорантоїн (Україна), дезефект (Україна), бодефен (Німеччина), саніфект-128 (США), одобан (США), дескозал (Німеччина), гексакварт С (Швейцарія), мельсепт СФ (Швейцарія).

Після дезінфекції кожний виріб ополіскують під проточною водою протягом ЗОс. Перед стерилізацією необхідно провести передстерилізаційну обробку інструментарію. Згідно з ДГСТом 42-21-2-85, передстерилізаційну обробку хірургічного інструментарію проводять так.

І етап – замочування в мийному розчині:

а) при застосуванні мийного розчину “Біолот” інструменти замочують за температури 40 °С протягом 15 хв;

б) при застосуванні перекису водню з мийним засобом (“Прогрес”, “Марічка”, “Астра”, “Лотос”) інструменти замочують за температури 50 °С протягом 15 хв;

в) при застосуванні перекису водню з мийним засобом (“Лотос”, “Лотос-автомат”) та Інгібітором корозії (натрію олеат) інструменти замочують за температури 50 °С протягом 15 хв.

ІІ етап – миття кожного виробу в мийному розчині за допомогою йоржа або ватно-марлевого тампона протягом ЗО с.

ІІІетап – ополіскування проточною водою (якщо застосовували мийнийзасіб “Біолот” – 3 хв, “Прогрес” – протягом 5 хв, “Астру” і “Лотос” – протягом 10 хв).

IV етап – ополіскування дистильованою водою (кожен інструмент) протягом 30 с.

V етап – сушіння гарячим повітрям у сушильній шафі за температури 85 °С до повного зникнення вологи.

Для передстерилізаційного очищення термостабільних і термолабільни медичних інструментів, у тому числі гнучких ендоскопів, використовують сучасні ефективні дезінфектанти: боде-фен (швидко видаляє кров, білок, секрети і жири), біомий, бла-нізол.

Після передстерилізаційної обробки необхідно перевірити його ефективність. З цією метою проводять такі проби:

Бензидинова проба. Готують реактив № 1 (змішують у рівних кількостях 0,5 – 1 % розчин солянокислого бензидину і 3 % розчин перекису водню), реактив № 2 (у пробірку вливають 5 мл 5 % розчину оцтової кислоти, додають 0,025 г сірчанокислого бензидину, обережно перемішують, щоб бензидин повністю розчинився, додають 5 мл 3 % перекису водню). На контрольний інструмент за допомогою піпетки треба налити 2 – 3 краплі реактиву № 1 або № 2. Зміна забарвлення реактиву на синьо-зелене свідчить про недостатню передстерилізаційну обробку інструмента (є білкові залишки – кров, гній та ін.).

Ортотолуїдинова проба. Готують реактив № 1 (5–10 мл 4 % розчину ортотолуїдину у 96 % етиловому спирті змішують у рівній кількості з 50 % розчином оцтової кислоти і додають 5 – 10 мл дистильованої води), реактив №2 (у пробірку вливають 5 мл 50 % розчину оцтової кислоти, додають 0,025 г ортотолуїдину, обережно перемішують до повного його розчинення і додають 5 мл 3 % розчину перекису водню) або реактив № З (змішують у рівній кількості 1 % водний розчин ортотолуїдину і 3 % розчин перекису водню). На контрольний інструмент за допомогою піпетки слід нанести 2 – 3 краплі реактиву № 2 або № 3. Якщо на інструмент наносять 2 – 3 краплі реактиву № 1, необхідно на це місце нанести ще 2 – 3 краплі 20 % розчину перекису водню. Якщо забарвлення реактиву змінюється на синьо-зелене, пробу вважають позитивною. Це свідчить про недостатню передстерилізаційну обробку інструмента (є білкові залишки – гній, кров та ін.).

Азопірамова проба. Азопірам наносять на інструментарій, зміна кольору реактиву свідчить про його недостатню передстерилізаційну обробку (є залишки крові).

Фенолфталеїнова проба. На контрольний інструмент за допомогою піпетки наносять 1–2 краплі 1 % спиртового розчину фенолфталеїну. Якщо колір реактиву змінюється на рожевий, пробу вважають позитивною, що свідчить про недостатню передстерилізаційну обробку інструмента (є залишки мийного засобу).

 

 

Обробка рук – важливий метод профілактики контактної інфекції. В основу різних способів миття рук покладено 3 основні процеси:

1. Механічне очищення рук стерильними щітками і милом.

2. Дезінфекція – знищення бактерій, які залишилися, антисептичними речовинами.

3. Дублення шкіри 70 % або 90 % етиловим спиртом Г який звужує пори шкіри і ніби замуровує в них бактерії на час операції.

Велике значення має послідовність миття рук: спочатку за допомогою щітки і мила миють долонну, а потім тильну поверхню кожного пальця, міжпальцьові проміжки і нігтьові ложа лівої кисті. Так само миють пальці правої руки. Після цього миють зап’ясток з тильної і долонної поверхонь лівої, а потім правої руки, і, нарешті, передпліччя. Ще раз протирають щіткою нігтьові ложа. Мильну піну постійно змивають проточною водою, струмінь якої повинен бути спрямованим від пальців до ліктя.

 

Хірургічна антисептика рук методом втирання засобу

Стандартна методика обробки кистей рук антисептиком згідно з EN 1500

 

Метод Фюрбрітера – руки миють щіткою в гарячій воді з милом протягом 10 хв. Після витирання стерильними серветками або рушником руки обробляють 70 % етиловим спиртом протягом 3 хв, потім 0,5 % розчином ртуті дихлориду протягом 3 хв; кінчики пальців змазують спиртовим розчином йоду.

Метод Альфельда – руки миють у проточній водопровідній або перевареній воді з бака щітками, кожною протягом 5 хв. Під час миття руки слід тримати так, щоб вода стікала з кисті на передпліччя. Руки витирають стерильним рушником або серветкою й обробляють протягом 5 хв 96 % етиловим спиртом. Нігтьові ложа змазують спиртовим розчином йоду.

Метод Спасокукоцького–Кочергіна руки обробляють 0,5 % розчином аміаку протягом 6 хв. Розчин наливають у два стерильних, заздалегідь обпалених тази. У кожному з них руки ретельно обробляють серветками протягом 3 хв, потім витирають стерильними серветками і ретельно обробляють протягом 5 хв 70 % або 90 % етиловим спиртом. Спирт має бактерицидну і дубильну дію. 70 % етиловий спирт глибше проникає в пори шкіри. 96 % етиловий спирт має більш виражені дубильні властивості, але при цьому він виявляє більш поверхневу бактерицидну дію.

Обробка рук розчином хлоргексидину біглюконату. Хлоргексидин випускають у скляних пляшках по 500 мл у вигляді 20 % водного розчину. Для обробки рук використовують 0,5 % спиртовий розчин препарату. Розчин препарату треба розвести в 70 % етиловому спирті в співвідношенні 1:40. Метод обробки рук такий. Спочатку миють руки милом, витирають стерильними серветками, потім обробляють ватним тампоном, змоченим 0,5 % розчином хлоргексидину біглюконату протягом 2 – 3 хв. Використовують також новокленс (новосол) – 4 % спиртовий розчин хлоргексидину глюконату.

Обробка рук розчином дегміну. Після миття рук протягом 3 хв і ретельного обполіскування руки витирають стерильними серветками і протирають двома тампонами, змоченими 1 % розчином дегміну (по 3 хв кожним). Обробку рук розчином дегмі-цину в розведенні 1:30 проводять так само.

Обробка рук препаратом С-4 (первомур). Препарат С-4 готують, змішуючи в скляному посуді перекис водню і мурашину кислоту (на 1 л розчину – 17,1 мл 30-33 % розчину перекису водню, 6,9 мл 100 % і 8,1 мл 85 % мурашиної кислоти). Посуд ставлять у холодну воду на 1 – 1,5 год, щільно закривають скляною пробкою і періодично струшують. Користуються 2,4 % розчином препарату С-4.

Спочатку руки миють водою з милом (без щіток) протягом 1 хв, потім змивають водою мило, витирають стерильними серветками або рушником і обробляють протягом 1 хв препаратом С-4, який наливають в емальований таз. Знову витирають руки насухо стерильними серветками і надягають рукавички.

Обробка рук ритосептом. Руким иють протягом 2 хв стерильними щітками з милом у теплій проточній воді, витирають насухо стерильними серветками, після цього двічі по 2 хв обробляють стерильною серветкою, змоченою розчино мритосепту.

Обробка рук розчином діоциду. Діоцид – білий порошок, розчинний у воді, складається з двох препаратів – етанолмеркурхлориду і цитилпіридинійхлориду. Під час тривалого зберігання діоцид стає бурим, з’являється неприємний запах. Тому його складові частини випускають окремо у вигляді таблеток № 1 діаметром 15 мм (цитилпіридиній-хлорид) і таблеток № 2 діаметром 12 мм (етанолмеркурхлорид). Розчин для миття рук (1:5000) готують із двох таблеток № 1 і однієї № 2 (на 5 л води). Руки обробляють цим розчином у стерильних тазах серветками протягом 3 хв, а потім ще 2 хв – 96 % етиловим спиртом.

Якщо потрібно провести обробку рук без води, застосовують такі способи: спосіб Бруна – обробка рук 96 % етиловим спиртом протягом 10 хв або спосіб Заблудовського – обробка рук 5 % спирт-таніном протягом 2 –5 хв, у крайньому разі – ретельне протирання рук протягом 2 – З хв і–2% спиртовим розчином йоду. Після обробки рук хірург надягає маску, стерильний халат і гумові рукавички.

Обробка рук церигелем. Церигель – в’язка рідина, що має бактерицидну дію. На повітрі швидко засихає. Під час обробки Рук церигелем на них утворюється плівка (стерильні “рукавиці”).

У сухі долоні наливають 5 мл церигелю і протягом 8 –10 хв енергійно розтирають його з таким розрахунком, щоб розчин покрив поверхню пальців, кисть і променево-зап’ястковий суглоб. Руки сушать протягом 2 –3 хв у такому положенні, щоб пальці не торкались один одного. Плівка легко змивається з рук тампоном, змоченим спиртом.

Обробка рук новосептом. Руки миють 3 % водним розчином протягом 2 – 3 хв.

Для миття рук сконструйовані спеціальні ультразвукові ванни. Обробка здійснюється зануренням рук на 1 хв у розчин антисептика, через який пропускають ультразвукові хвилі, які забезпечують “ефект миття”.

Для обробки рук і шкіри застосовують такі сучасні дезінфектанти:

стериліум – виявляє бактерицидну і фунгіцидну дію, інактивує ВІЛ, віруси гепатиту В і герпесу. Має пролонговану дію (до З год) і не спричинює професійних дерматозів;

стериліум віругард – застосовується в інфекційних відділеннях;

бактолін-базик – емульсія з антисептичними домішками, ефективний засіб для обробки рук, активний щодо широкого спектра мікроорганізмів (зокрема, діє на холерний вібріон), не містить мила і лугів, гіпоалергійний.

Для обробки шкіри рук застосовують такі антисептики: АХД-2000, хоспісент, хоспідермін, бетадин, браунозол.

Для догляду за шкірою рук хірурги використовують бакталон (рідка емульсія з антисептичними і природними домішками для профілактики мікротравматичних ушкоджень шкіри рук хірургів і медичного персоналу) і бакталон-антитранспірант (препарат для нормалізації водно-сольового балансу).

Жоден метод знезаражування рук не забезпечує абсолютної асептики. Повну стерильність рук хірурга забезпечують тільки гумові рукавички. Гумові рукавички були запропоновані російським хірургом Цеге-Ментейфелем (1884), нитяні Микуличем (1897), а тонкі гумові – Фрідріхом (1898). Нині застосовують рукавички з вінілу, натурального каучуку (латексу) і нітрилу.

Стерилізацію рукавичок проводять:

а) в автоклаві (1,1 атм, 120 °С, 20 хв);

б) кип’ятінням у воді без натрію гідрокарбонату протягом 15 хв;

в) зануренням на 15 хв у 2 % розчин хлораміну або на 30 – 60 хв у розчин сулеми 1:1000;

г) гамма-променями.

Для проведення операції в асептичних умовах необхідно провести підготовку операційного поля.

На передодні операції хворий повинен прийняти загальну гігієнічну ванну (за відсутності протипоказань – шоку, кровотечі та ін.), замінити білизну; якщо ушкоджена частина тіла дуже забруднена, шкіру протирають ефіром чи нашатирним спиртом. Перед операцією ділянку навколо рани або операційне поле бриють сухим методом, після чого шкіру протирають етиловим спиртом.

Операційне поле (за методом Гроссіха – Філончикова) раніше 4 рази обробляли 10 % спиртовим розчином йоду:

1) до накладання операційної білизни (двічі);

2) після накладання операційної білизни;

3) до накладання швів на рану;

4) після накладання швів на рану.

Нині застосування 10 % спиртового розчину йоду заборонено. Замість цього розчину були запропоновані інші препарати: 5 % спиртового розчину таніну, пікринова кислота, церигель, гі-бітан, 1 % розчин брильянтового зеленого, 1 % розчин йодонату, 4 % розчин йодопірону, 2,4 % розчин первомуру.

Для обробки операційного поля в наш час застосовують такі сучасні препарати, як кутасепт Г, кутасепт Ф, йодобак, бетадин, браунозал. Вони виявляють бактерицидну, фунгіцидну і віруліцидну (ліпофільні віруси, ВІЛ, вірус гепатиту В) дію, діють на мікобактерії туберкульозу.

 

Операційний блок — це набір спеціальних приміщень для виконання операцій і проведення заходів, що забезпечують їх. Операційний блок повинен розташовуватися в окремому приміщенні або крилі будівлі, сполученому коридором з хірургічними відділеннями, або на окремому поверсі багатоповерхового хірургічного корпусу.

Частіше є розділені між собою операційні для виконання втручань на «чистих» і «гнійних» хворих, хоча доцільніше передбачити окремий, ізольований операційний блок при гнійних хірургічних відділеннях.

Операційний блок відокремлений від хірургічних відділень спеціальним тамбуром – частіше це частина коридору, в яку виходять приміщення операційного блоку загального режиму. Для забезпечення режиму стерильності в операційному блоці виділяють спеціальні функціональні приміщення.

1. Зона стерильного режиму об’єднує операційну, передопераційну і стерилізаційну. У приміщеннях цієї зони проводять: у операційній — безпосередньо операції; у передопераційній – підготовку рук хірурга до операції, в стерилізаційній— стерилізацію інструментів, які знадобляться в ході операції або використовуються повторно.

2. У зону суворого режиму входять такі приміщення, як санпропускник, що складається з кімнат для роздягання персоналу, душових установок, кабін для надягання стерильного одягу. Ці приміщення розташовуються послідовно, і персонал виходить з кабіни для одягання просто або через коридор в передопераційну. У цю ж зону входять приміщення для зберігання хірургічних інструментів і апаратів, наркозної апаратури і медикаментів, кабінет переливання крові, приміщення для чергової бригади, старшої операційної сестри, санітарний вузол для персоналу операційного блоку.

3. Зона обмеженого режиму, або технічна зона, об’єднує виробничі приміщення для забезпечення роботи операційного блоку: тут знаходяться апаратура для кондиціонування повітря, вакуумні установки, установки для постачання операційної киснем і наркотичними засобами, тут же розташовуються акумуляторна підстанція для аварійного освітлення, фотолабораторія для проявляння рентгенівських плівок.

4. У зоні загального режиму знаходяться кабінети завідувача, старшої медичної сестри, приміщення для брудної білизни і ін.

Режим роботи операційною блоку передбачує обмеження його відвідин; у зоні стерильного режиму повинні знаходитися хірурги, що тільки беруть участь в операції, і їх асистенти, операційні сестри, анестезіологи і анестезіологи, санітарка для поточного прибирання операційної. У зону стерильною режиму допускаються студенти і лікарі стажери. Працівники операційного блоку носять спеціальний одяг: халати або куртки і брюки, що відрізняються за кольором від одягу співробітників інших відділень.

Контроль зa режимом стерильності операційного блоку проводиться періодично шляхом бактеріологічного дослідження повітря операційної, змивів із стін, стелі, апаратів і приладів. Матеріали для посіву беруть I раз на місяць; щонеділі, крім того, вибірково роблять посів з рук працівників блоку для контролю стерильності.

Мікроорганізми в повітрі, па предметах дуже рідко знаходяться в ізольованому вигляді – в основному вони фіксовані на мікроскопічних частинках пилу . Тому ретельне видалення пилу, як і попередження проникнення його в операційну, зменшують ступінь мікробного забруднення.

У операційній передбачені наступні види прибирання: попереднє, поточне, післяопераційне, завершальне і генеральне.

Перед початком операції вологою ганчіркою протирають всі предмети, прилади, підвіконня, видаляють пил, що осів за ніч (попереднє прибирання). У холі операції постійно прибирають серветки, що впали на підлогу, кульки, інструменти (поточне прибирання). У проміжку між операціями, коли хворого вивозять з операційної, прибирають білизну, інструменти; вологою серветкою, змоченою розчином антисептичних засобів, протирають операційний стіл і накривають його простирадлом; підлогу протирають вологими ганчірками (післяопераційне прибирання). Після закінчення робочого дня проводять завершальне прибирання, яке включає вологе прибирання з протиранням стелі, стін, підвіконь, всіх предметів і апаратури, підлоги з використанням дезинфікуючих розчинів (1-3/6 розчин перекису водню з синтетичним миючим засобом і ін.) і подальшим включенням бактерицидних ламп.

В кінці тижня здійснюють генеральне прибирання операційної. Починають її з дезинфекції операційної: стеля, стіни, всі предмети, підлогу обприскують дезинфікуючим розчином, а потім видаляють його шляхом протирання. Після цього проводять загальне вологе прибирання і включають бактерицидні ультрафіолетові (УФ) лампи. Генеральне прибирання може бути і позачергове — при забрудненні операційної гноєм, кишковим вмістом, після операції у хворих з анаеробною інфекцією (газовою гангреною).