1. Кінцевий мозок. Борозни і закрутки верхньобічної nповерхні півкуль головного мозку. Проекція головніших з них на поверхню черепа. n
2. Ядра аналізаторів верхньобічної ділянки кори. nОстрівець.
3. Будова головного мозку на серединному перерізі. nБорозни і закрутки бічної та нижньої поверхонь півкуль головного мозку.
Тема n1 Кінцевий nмозок. Борозни і закрутки верхньобічної поверхні півкуль головного мозку. nПроекція головніших з них на поверхню
черепа. n
Головний мозок розташований в порожнині черепа і має nтакі відділи: довгастий мозок, міст, мозочок, середній мозок, проміжний мозок nі великий мозок. Довгастий мозок, міст, середній і проміжний мозок складають nстовбур головного мозку.
Довгастий мозок є продовженням спинного мозку і nпереходить у задній мозок. Виконує рефлекторну та провідну функції. В ньому nзнаходяться центри безумовних рефлексів жування, ковтання, ссання, кашлю, nчхання, блювання, мигання. Регулює дихання, травлення, кровообіг.
Задній мозок складається з моста та мозочка. Міст nразом з довгастим мозком є продовженням спинного мозку, він виконує рефлекторну nта провідну функції. Він зв’язує довгастий і середній мозок. Мозочок nрозташований безпосередньо над довгастим мозком, його поверхню утворює сіра nречовина, під нею розташована біла речовина. Він регулює рухові акти, nкоординацію рухів.
Середній мозок підтримує тонус скелетних м’язів. В nньому розміщені центри орієнтувальних рефлексів на зорові та звукові nподразники.
Проміжним мозком закінчується стовбурова частина nголовного мозку. Через нього проходять імпульси до кори великих півкуль від nусіх рецепторів — зорових, слухових, шкірних та ін. Від діяльності проміжного nмозку залежить здійснення більшості складних рухових рефлексів — ходіння, бігу, nплавання. Він узгоджує роботу різних внутрішніх органів. Регулює обмін nречовин, температуру тіла, виробляє біологічно активні речовини (гормони), які nздійснюють гуморальну регуляцію діяльності організму.
Великий (кінцевий) мозок складається з двох півкуль nголовного мозку, що вкривають середній і проміжний мозок. їхня поверхня nвкрита корою, яка утворена сірою речовиною. Під корою знаходиться біла nречовина. Сіра речовина вкриває півкулі мозку і мозочка, утворюючи кору. Крім nтого, вона у вигляді окремих
nскупчень (ядер) міститься всередині білої речовини. Біла речовина утворює nпровідні шляхи, які зв’язують головний мозок із спинним, а також частини nголовного мозку між собою. У корі головного мозку виділяють чутливі і рухові nзони. Поверхня півкуль складчаста — має борозни і опуклі звивини, що збільшує nїї площу. Борозни ділять кожну півкулю на лобову, тім’яну, скроневу і nпотиличну частини. У задній центральній звивині позаду центральної борозни nрозміщена зона шкірної ти. суглобно-м’язо- вої чутливості, у передній nцентральній звивині — рухова зона, у скроневій — слухова. Зорова зона розміщена nв корі потиличної частини півкуль. Поблизу бокової борозни розміщена смакова nзона. Нюхова зона розміщена біля основи півкуль. Чисто мовної зони немає. Вона nпредставлена в корі скроневої частини, нижній лобовій звивині зліва, на nтім’яній частині. Кора великих півкуль функціонує як єдине ціле і є nматеріальною основою психічної діяльності людини.
У людини, як і в інших хордових, налічується 12 пар nчереп- номозкових нервів, які відходять від головного мозку. Вони здійснюють nзв’язок між мозком та органами чуття, м’язами і залозами голови.
Висновок: головний мозок людини — важлива частина nЦНС, вона є матеріальною основою вищої нервової діяльності.
ПІВКУЛІ ВЕЛИКОГО МОЗКУ в дорослої людини – це nнайбільш сильно розвинена, сама велика і функціонально найбільш важлива частина nЦНС. Відділи півкуль прикривають собою всі інші частини головного мозку. Права nі ліва півкулі відділені одна від одної глибокою подовжньою щілиною великого nмозку, що досягає великої спайки мозку, або мозолистого тіла.
nУ задніх відділах подовжня щілина впадає в поперечну щілину великого мозку, що nвідокремлює півкулі від мозочка.
nНа вентральній, медіальній і нижній поверхнях півкуль головного мозку nрозташовані глибокі і дрібні борозни. Глибокі борозни розділяють кожну з nпівкуль на долі великого мозку. Дрібні борозни відокремлюють один від одного nзвивини великого мозку. Нижня поверхня, або основа, головного мозку утворена nвентральними поверхнями півкуль великого мозку, мозочка і вентральними nвідділами мозкового стовбура.
nДо задньої поверхні зорового перехрещення прилягає сірий бугор, нижні відділи nякого витягнуті у вигляді трубки, що звужується поступово до низу . лійки. На nнижньому кінці лійки розташовується округле утворення – гіпофіз. До сірого nбугра примикають два білих кульоподібних підвищення – сосцевидних тіл.
nПозаду від зорових трактів значні два подовжні білих валики – ніжки мозку, між nякими знаходиться заглиблення – міжніжкова ямка. Дно її утворено задньою nпродірявленою речовиною. Ще далі розташовується широкий поперечний валик – nміст. Латеральні відділи мосту продовжуються в мозочок, створюючи його середні nмозжечкові ніжки.
nКаудальні відділи моста довгастого мозку подані медіально розташованими nпірамідами, розділеними одна від одної передньою серединною щілиною, а nлатерально – оливами.
nОгляд медіальної поверхні півкуль великого мозку , деяких деталей мозкового nстовбура і мозочка ставати можливим при проведенні серединного розрізу по nподовжній щілині великого мозку .
nВелика медіальна поверхня півкуль великого мозку нависає над значно меншими по nрозмірах мозочком і мозковим стовбуром. На медіальній поверхні півкуль, як і на nінших поверхнях, значні борозни, що відокремлюють одну від одної звивини.
nДілянки лобової, тім.яної і потиличної долі відділені від мозолистого тіла nоднойменною борозною.
n
nСерединна частина мозолистого тіла зветься стовбур. Передні відділи його nзагинаються до низу, створюючи коліно мозолистого тіла. Ще більш донизу nмозолисте тіло потоншується і переходить у дзьоб мозолистого тіла. Задні nвідділи мозолистого тіла в середньої його частини відокремлюється тонка біла nпластинка, яка називається тілом зводу. Поступово відділяючись від мозолистого nтіла і створюючи дугоподібний вигин вперед і донизу, тіло продовжується в стовп nзводу, що закінчується сосцевидним тілом, позаду – у ніжки зводу. Між стовпами nзводу поперечно проходить пучок нервових волокон, помітний на зрізі у вигляді nбілого овалу, – це передня спайка мозку. Як і волокна мозолистого тіла, що nйдуть поперечно, вони зв.язують один з одним півкулі великого мозку.
nСтовпи зводу оточують тонку пластинку мозкової речовини – прозору перегородку.
nУсі перераховані утворення головного мозку відносяться до кінцевого мозку.
nСтруктури, розташовані нижче, за винятком мозочка, відносяться до мозкового nстовбура (проміжні, середні, задній відділи головного мозку і довгастий мозок).
nСамі передні відділи мозкового стовбура утворені зоровими буграми, що nрозташовані до низу від тіла зводу і мозолистого тіла і за стовпами зводу.
nНа серединному розрізі мозку видно тільки медіальну поверхню заднього таламуса n(зорового бугра).
nУ задньоверхніх відділах зорових бугрів знаходиться шишковидне тіло, nпередньонижні відділи якого зростаються тонким тяжем який іде поперечно (задня nспайка).
nЗорові бугри і розташовані поруч із ним утворення, описані вище, відносяться до nпроміжного мозку.
nДо задньої поверхні зорового бугра примикають утворення, що відносяться до nсереднього мозку.
nДОВГАСТИЙ МОЗОК є безпосереднім продовженням спинного мозку. Границя між nдовгастим і спинним мозком відповідає рівню країв великого потиличного отвору. nВерхня границя довгастого мозку на вентральної поверхні проходить по задньому nкраї моста.
nПередні відділи довгастого мозку в порівнянні з задніми декілька товщають і цей nвідділ мозку набуває форми усіченого конуса. Борозни довгастого мозку є nпродовженням борозен спинного мозку і носять ту саму назву. По обидва боки від nпередньої серединної щілини на вентральній поверхні довгастого мозку nрозташовані опуклі, що поступово звужуються до низу піраміди.
nЛатеральні піраміди по обидва боки знаходяться овальні підвищення – оливи.
nУ нижній частині на дорсальній поверхні довгастого мозку тягнеться задня nсерединна борозна, по боку від який закінчується стовщеннями тонкий і nклиновидний пучки задніх канатиків спинного мозку. У цих стовщеннях nрозташовуються ядра цих пучків, від яких відходять волокна, що формують nмедіальну петлю. Медіальна петля на рівні довгастого мозку утворить перехрещення. nПучки цього перехрещення розташовані дорсальніше пірамід, у міжоливному шарі. nТут проходять волокна медіального пучка. Латеральні оливи з задньої латеральної nборозни виходять тонкі корінці язико-глоточного, блукаючих і додаткових нервів, nядра яких лежать у дорсолатеральних відділах довгастого мозку.
nСіра речовина довгастого мозку подано у вентральних відділах скупченнями nнейронів, що утворять нижні оливні ядра. Дорсальні пірамід уздовж усього nдовгастого мозку розташовується ретикулярна формація, що подана переплетенням nнервових волокон і лежачими між ними нервовими клітками.
nНа рівні довгастого мозку знаходяться такі життєво важливі центри, як дихальний nі кровообігу.
nМІСТ на основі мозкового стовбура має вигляд поперечно розташованого білого валика, nщо у каудальному відділі граничить із пірамідами й оливами довгастого мозку, а nв краніальному и із ніжками мозку,
nПродовження мосту в латеральному напрямку утворить середню ніжку мозочка.
nДорсальна поверхня моста прикрита мозочком і зовні не видна.
nНа поперечному розрізі мосту в центральних відділах можна бачити товстий пучок nволокон, що поперечно йдутьк стосовних до провідного шляху слухового nаналізатора й утворюючих трапецевидне тіло.
nУ нижніх відділах моста помітні скупчення сірої речовини, названі ядрами власне nмоста, що виступають у ролі посередників у здійсненні зв.язків кори півкуль nвеликого мозку з півкулями мозочка.
nУ дорсальній частині моста лежать волокна медіальній петлі, що йде від nдовгастого мозку. над яким розташована ретикулярна формація моста. Латеральне nпроходять волокна слухової петлі.
nМОЗОЧОК складає більш велику, чим міст, частина заднього мозку, що заповнює nсобою велику частину задньої черепної ямки.
nУ мозочку розрізняють верхню і нижню поверхні, границями між який є передні і nзадній краї.
nВерхня поверхня мозочка на цілому мозку прикрита потиличними долями півкуль nвеликого мозку і відділена від них глибокою поперечною щілиною великого мозку. nУ мозочку розрізняють непарну серединну частину – черв, дві півкулі. nпоперечними борознами черв розчленований на дрібні звивини, що додають йому nдеяка подібність із кільчастим червом. Обидві поверхні півкуль і черва порізані nбезліччю поперечних дрібних борозенок, що йдуть паралельно, між якими nзнаходяться довгі і вузькі звивини мозочка. Група звивин, відділених більш nглибокими борознами, утворять часточки мозочка. Півкулі мозочка і черв nскладаються із білої речовини, розташованої в середині і тонкого прошарку сірої nречовини кори мозочка, що обмережує білу речовину по периферії. Кора мозочка nподана трьома шарами нервових кліток. На сагітальному розрізі біла речовина nмозочка подана трьома шарами нервових кліток і має вигляд гіллястого дерева.
nУ товщі білої речовини виявляються окремі парні скупчення нервових кліток, що nутворять зубчасте, пробковидне, шаровидне ядро мозочка і ядро намету.
nУ мозковому стовбурі наступним після мосту відділом, невеликим, але nфункціонально важливим, є перешийку ромбовидного мозку, що складає з верхніх nніжок мозочка, верхнього мозкового вітрила і трикутної петлів у якому проходять nволокна латеральної (слухової ) петлі.
n
nСЕРЕДНІЙ МОЗОК складає з дорсального відділу даху середнього мозку і nвентральної – ніжок мозку, що розмежовуються порожниною – водопроводом мозку. nНижньою границею середнього мозку на його вентральній поверхні є передній край nмоста, верхній зоровий тракт і рівень сосцевидних тіл. На препараті головного nмозку пластинку четверхоломія, або верх середнього мозку, можна побачити лише nпісля видалення півкуль великого мозку.
nНа підставі головного мозку добре видна друга частина середнього мозку у nвигляді двох товстих білих розбіжних пучків, що йдуть у тканину півкуль nвеликого мозку- – це ніжки мозку. Заглиблення між правою і лівою ніжками мозку nназиваються міжножковою ямкою, із неї виходять корінці окорухових нервів. Перед nядрами окорухового нерва лежить ядро медіального подовжнього пучка. Самим nвеликим ядром середнього мозку є червоне ядро – одне з центральних nкоординаційних ядер экстрапірамідної системи. Поруч із водопроводом лежить nретикулярна форма середнього мозку.
nНа поперечному розрізі чітко видно черепну речовину, що поділяє ніжку мозку на nдва відділи: дорсальний – покришку середнього мозку і вентральний – основа nніжки мозку. У покришці середнього мозку розташовуються ядра середнього мозку і nпроходять висхідні провідні шляхи. Вентральні відділи ніжок мозку цілком nскладаються із білої речовини, тут проходять спадні провідні шляхи.
nФункціональне значення середнього мозку полягає в тому, що тут розташовані nпідкіркові центри слуху і зору. ядра головних нервів, що забезпечують nіннервацію поперечнополосатих і гладких м.язів очного яблука: ядра, що nвідносяться до екстрапірамідної системи, що забезпечує скорочення м.язів тіла nпід час автоматичних рухів. Через середній мозок ідуть спадні (рухові) і nвисхідні (дошкульні) провідні шляхи. Область середнього мозку є також місцем nрозташування вегетативних центрів (центральна сіра речовина) і ретикулярної nформації.
nПРОМІЖНИЙ МОЗОК поданий наступними відділами
nобластю зорових бугрів (таламічна область), що розташована в дорсальних його nділянках.
nгіпоталямусом (підталамічна область), що складає вентральні відділи проміжного nмозку.
nIII шлуночком, що має вигляд подовжньої (сагітальної) щілини між правим і лівим nзоровими буграми і з.єднуються через міжшлуночковий отвір із бічними шлуночками.
nУ свою чергу таламічна область підрозділяється на талямус (зоровий бугор), nметаталямус (медіальне і латеральне колінчаті тіла) і епіталямус (шишковидне nтіло, поводки, спайки поводків і епіталамічна спайки).
nЗорові бугри складаються із сірої речовини, у якому розрізняють окремі nскупчення нервових кліток (ядра зорового бугра), розділеними тонкими прошарками nбілої речовини. У зв.язку з тим що тут переключається велика частина чутливих nпровідних шляхів, зоровий бугор фактично є підкірковим чутливим центром, а його nподушка – підкірковим зоровим центром.
nДо медіальної поверхні зорових бугрів за допомогою поводків приєднується nшишковидне тіло – епіфіз.
nГіпоталямус складає вентральний відділ проміжного мозку і бере участь в nутворенні дна III шлуночка. До гипоталямусу відносяться сірий бугор із лійкою і nгіпофізом – залізної внутрішньої секреції, зоровий тракт, зорове перехрещення, nсосцевидні тіла.
nГіпоталямус являє собою продовження ніжок мозку в проміжний мозок. Сіра nречовина підталамічної області розташовується у вигляді ядер, здатних виробляти nнейросекрет і транспортувати його в гіпофіз, регулюючи ендокринну роботу nостаннього.
nТаким чином, сіра речовина проміжного мозку складають ядра, що відносяться до nпідкіркових центрів усіх виглядів чутливості. В області проміжного мозку nрозташовані ретикулярна формація, центри екстрапірамідної системи, вегетативні nцентри, що регулюють усі види обміну речовин і нейросекреторні ядра.
nБіла речовина проміжного мозку подано провідними шляхами висхідного і спадних nнапрямків, що забезпечують двосторонній зв.язок кори головного мозку з nпідкірковими утвореннями і центрами спинного мозку. Крім цього, до проміжного nмозку відносяться дві залози внутрішньої секреції – гіпофіз і шишковидне тіло, nщо приймають участь разом із відповідними ядрами гіпоталямуса і епіталямуса й nутворенні гіпоталамогипофізарної і епіталамо-епіфізарної систем.
nКІНЦЕВИЙ МОЗОК складає з двох півкуль великого мозку, кажне з яких представлено nплащем, нюховим мозком і базальними ядрами. Порожниною кінцевого мозку є бічні nшлуночки, що знаходяться в кожному з півкуль. Півкулі великого мозку відділений nодне від одного подовжньою щілиною великого мозку і з.єднуються за допомогою nмозолистого тіла, передньої і задньої спайок і спайки зводу. Мозолисте тіло nскладається з поперечних волокон які у латеральному напрямку продовжуються в nпівкулі, створюючи лучистість мозолистого тіла, з єднуючи один з одним ділянки nлобової і потиличної долей півкуль, дугоподібно вигинаються і утворюють передні nи лобові і задні – потиличні щипці. До заднього і середній частинам мозолистого nтіла знизу прилягає звід мозку, що складається з двох дугоподібно вигнутих nтягів, зрощених у середній своїй частині за допомогою передньої спайки мозку.
nКОРА ВЕЛИКОГО МОЗКУ утворена білою і сірою речовиною. У корі виділяють 6 шарів nнервових кліток, різні її відділи мають різну товщину (від 1,5 до 5,0 мм, у nсередньому 2-3 мм). Кожна з півкуль має три поверхні : найбільш опуклу nверхньолатеральну, плоску, звернену до протилежної півкулі медіальну і маючу nскладний рельєф, що відповідає внутрішній основі черепа- – нижня, поверхня nпівкулі або основу мозку. Найбільш виступаючі ділянки півкуль одержали назву nлобових, потиличних, скроневого полюсів. Поверхня півкуль порізана глибокими nщілинами, борознами. Ускладнюють рельєф розташовані між ними ділянки – звивини. nГлибина, довжина борозен, їхня форма і напрямок дуже мінливі.
nЩілини і борозни підрозділяють півкулі на лобову, тім.яну, скроневу, потиличну nй островкову долі. Остання не видна при огляді поверхонь півкуль, тому що острівець nзнаходиться на дні латеральної борозни і прикритий ділянками іншою долею.
nНа верхньолатеральній поверхні півкулі звертає на себе увагу латеральна nборозна, що є границею між лобовими, тім.яними і скроневими долями і йде від nнижньої поверхні півкуль назад і вгору.
nІнша велика борозна – центральна борозна. Починається приблизно від середини nверхнього краю півкуль і іде вниз і трохи вперед, але не досягає латеральної nборозни. Центральна борозна відокремлює лобову долю від тім.яної. Виражена nграниця між тімяною і потиличною долями на дорсолатеральній поверхні півкуль nвідсутніх.
nЛобова доля. Спереду від центральної борозни майже паралельно їй тягнеться nпредцентральна борозна, що дає початок двом рівнобіжним борознам, що йдуть до nлобового полюса. Названі борозни поділяють поверхню мозку на лежачу перед nцентральною борозною предцентральну звивину і горизонтальнойдучі верхню, nсередню і нижню лобові звивини.
nТім.яна доля. Позаду від центральної борозни і майже паралельно їй проходить nпостцентральна борозна, від якої убік потиличної долі направляється подовжня nвнутрішньотімяна борозна. Ці дві борозни поділяють тім.яну долю на nпостцентральну звивину, а також на верхню і нижню тім.яні часточки.
nСкронева доля. Верхньолатеральна поверхня скроневої долі подані двома борознами, nщо йдуть паралельно латеральній борозні, що поділяють поверхню мозку на верхню n, середню і нижню звивини.
nСіра речовина півкуль великого мозку подано корою і базальними ядрами кінцевого nмозку. До базальних ядер відносяться смугасте тіло, що складається з хвостатого nі чечевицеподібних ядер. огорожа і мигдалеподібне тіло. Прошарки білої речовини nміж ними утворять зовнішню і внутрішню капсули, причому остання являє собою nтовстий шар білої речовини, що складає з провідних шляхів головного мозку. В внутрішній nкапсулі і виділяють передню і задню ніжки і коліно.
nСтріопаладарна система являє собою основну частину рухових центрів, що nвідносяться до екстрапірамідної системи. Це центр, що управляє автоматичними nрухами і регулює тонус м.язів. Крім цього, смугасте тіло виконує функцію вищого nцентру, що регулює процеси теплорегуляції й обміну вуглеводів. Цей центр займає nчільне положення стосовно подібного йому вегетативним центрам, що розташовані в nгіпоталамічної області.
nКора півкуль головного мозку подана сірою речовиною , розташованим на їхнє nпериферії.
nБІЛА РЕЧОВИНА ПІВКУЛЬ великого мозку утворює білий півовальний центр, що nскладається з величезного числа нервових волокон. Усі нервові волокна подані nтрьома системами провідних шляхів кінцевого мозку:
nасоціативними.
nкомісуральними.
nпроекційними.
nВисхідні (чутливі) проекційно провідні шляхи по місцю свого закінчення nпідрозділяються на свідомі і рефлекторні.
nФункціонування і взаємозв.язок асоціативних, комісуральних , а також висхідних nі спадних шляхів забезпечує існування складних рефлекторних дуг, що дозволяють nорганізму пристосовуватися до постійно мінливих умов внутрішнього і зовнішнього nСередовища.
nБІЧНІ ШЛУНОЧКИ знаходяться в товщі білої речовини півкуль великого мозку. nПорожнина шлуночків має вигадливу форму в зв.язку з тим. що відділи кожного з nних розташовуються у всіх частках півкулі (за винятком острівця). Середня – nцентральна – частина шлуночка залягає донизу від мозолистого тіла, у тім.яній nчастці півкулі. Від центральної частини в усі частки мозку розходяться nвідростки порожнин, названі рогами: передній (лобовий ріг) – у лобову частку, nнижній (скроневий ріг) – у скроневу, задній – (потиличний ріг) – у потиличну nчастку. Центральна частина за допомогою міжшлуночковому отвору з.єднується з nIII шлуночком.
n
nОБОЛОНКИ ГОЛОВНОГО МОЗКУ
nГоловний мозок, як і спинний, оточений трьома з еднювальнотканими листками, або nоболонками, що є продовженням оболонок спинного мозку, кожна з яких відділена nвід сусідніх міжоболочним простором.
nТверда оболонка головного мозку. відрізняється по будівлі від аналогічної nоболонки спинного мозку. Вона є одночасно окістям на внутрішній поверхні кісток nчерепа, із якими зв.язана не міцно. В області основи черепа оболонка дає ряд nвідростків, що проникають у щілини й отвори кісток черепа, чим пояснюється nвелика міцність прикріплення тут твердої оболонки головного мозку. Більш того, nу місцях виходу з порожнини черепних нервів тверда оболонка головного мозку на nдеякому протязі продовжує оточувати нерв, створюючи його піхву і проникаючи nразом із нервом через отвір назовні.
nНа внутрішній поверхні твердої оболонки розрізняють трохи відростків, що nпроникають у подовжню щілину великого мозку і відокремлюють одну від одної його nпівкулі. Задній відділ серпа зростається з іншим відростком оболонки – наметом nмозочка, що відокремлює потиличні долі півкуль від мозочка.
nПродовженням серпа великого мозку є серп мозочка, що проникає знизу між nпівкулями мозочка. Ще один відросток оточує зверху турецьке сідло, створюючи nйого діафрагму і захищаючи гіпофіз від тисків усієї маси мозку, що лежить вище.
nУ визначених ділянках твердої оболонки головного мозку є росщеплення, вистелені nзсередини ендотелієм, – це синуси твердої оболонки головного мозку, по яких nвідтікає венозна кров. Особливістю синусів є міцність стінок, що пояснює nнеможливість їх спаду. Крім того, синуси з.єднуються з зовнішніми венами голови nчерез емісарні вени.
nПавутинна оболонка головного мозку розташовується до середини від твердої nмозкової і відділена від неї субдуральним простором.
nПідпаутиний простір головного мозку в області великого потиличного отвору nповідомляється з підпаутиним простором спинного мозку.
nУ визначених місцях, поблизу синусів твердої оболонки головного мозку, nпавутинна оболонка утворить своєрідні вирости – грануляція павутинної оболонки. nЦі вирости вдадуться в синуси твердої оболонки. На внутрішній поверхні кісток nчерепа в місці розташування грануляцій відзначаються вдавлення і ямочки.
nЗагальновизнаним є думка про участь грануляції павутинної оболонки в nзабезпеченні відтоку спинномозкової рідини у венозне русло.
nМ.яка (судинна) оболонка – це сама внутрішня з оболонок головного мозку. Вона nскладається зі сполучної тканини, що утворить два шари (внутрішній і nзовнішній,, між якими залягають кровоносні судини. Оболонка зрощена з зовнішньою nповерхньою мозку і глибоко проникає в усі його щілини і борозни. Кровоносні nсудини , покидаючи судинну оболонку, направляються в тканину мозку, nзабезпечуючи його харчування. У визначених місцях судинна оболонка проникає в nпорожнині шлуночків мозку й утворить судинні сплетення, що проектують nспинномозкову рідину.
Передній мозок спочатку виникає у зв’язку з нюховим nрецептором (нюховий мозок), а потім він стає органом управління поведінкою nтварини, при чому в ньому виникають центри інстинктивної поведінки, що nґрунтуються на видових реакціях (безумовні рефлекси), підкоркові вузли, і nцентри індивідуальної поведінки, засновані на індивідуальному досвіді (умовні nрефлекси), – кора великого мозку. Відповідно до цього в кінцевому мозку nрозрізняють в порядку історичного розвитку такі групи центрів:
1. Нюховий nмозок, Rhinencephalon, найдавніша, і разом з тим nнайменша частина, розташована вентрально.
2. nБазальні, або , центральні, вузли півкуль, ”підкоркова”, стара частина nкінцевого мозку, palacencephala, що прихована в nглибині.
3. Сіра nречовина кори, cortex, наймолодша частина, neencephalon.
І разом з тим найбільша частина яка покриває решту nніби плащом, звідки і її назва – плащ, або мантія, pallium.
У корі головного мозку за сучасною класифікацією nрозрізняють:
Давня кора (paleocortex) – nзв’язана з аналізатором нюху
– передня nдірчаста речовина має 3-2 шарову будову.
Стара кора (archeocortex) n– гілочками,
– nгачок парагінокамльвої закрутки, поясна та зубчаста закрутки, nрозміщені на медичній поверхні.
– n3 шари нейтронів.
Нова кора (neocortex) – кора nпівкуль має 6 шарів.
Проміжна або середня кора (mesocortex)
– nкора острівцевої частки
– nзадня частина парагіпокамиальної nзакрутки.
Давня, стара, проміжна – 4,4%
Нова кора – 95,6% поверхні великого мозку.
Кора
– загальна nплоща 220 тис. мм.
– nтовщина від 1,3 до 4,5 мм.
– nкількість нейтронів – 14-15 млрд.
Крім nвідзначених для тварин двох форм поведінки, у людини виникає третя форма – nколективна поведінка, що заснована на досвіді людського колективу, в якій nстворюється в процесі трудової діяльності людини і спілкування людей за nдопомогою мови. Ця форма поведінки пов’язана з розвитком наймолодших поверхневих nшарів мозкової кори, що складають матеріальний субстрат так званої другої nсигнальної (словесної) системи дійсності (І.П. Павлов).
Оскільки в nпроцесі еволюції із усіх відділів ЦНС nнайшвидше і найсильніше росте кінцевий мозок, то у людини він стає найбільшою nчастиною головного мозку і набуває nвигляду двох об’ємних півкуль – правої і лівої, henispherum dextrum et sinistrum. В nглибині повздовжньої щілини мозку обидві півкулі з’єднані між собою товстою nгоризонтальною пластинкою – мозговистим тілом, corpus collosium, яке nскладаються з нервових волокон, що йдуть в поперечному напрямі з однієї півкулі nв іншу. В мозолистому тілі розрізняють передній кінець, загинається в низ, або nколіно, genu corporis collosum, nсередню частину, truncus corporis collosum, і nзадній кінець, який дещо товщий і має форму валика, splenium corporis collosum. Всі ці nчастини добре видно на повздовжньому розрізі мозку між обома півкулями. Верхня nповерхня мозолистого тіла вкрита тонким nшаром сірої речовини , так званим indusium griseum. Коліно nмозолистого тіла, загинаючись, загострюється і утворює дзьоб, rostrum, котрий nпереходить в тонку пластинку, lamina rostous, що nпродовжується в свою чергу в lamina terminalis.
Поверхня півкуль мозку.
Права і ліві nпівкулі мозку відокремлені одна від одної повздовжньою щілиною, fissura longitudinalis cerebri. Внизу nця щілина сягає поверхні мозолистого тіла . Поверхню плащової частини кожної nпівкулі мозку ділять на більші частини – його долі, labi cerebri, і нв nменші частини – дольки, labuli cerebri. Для nвиділення долей і дольок півкулі мозку користуються щілинами, fissurare cerebri, і nборознами, sulci serebrales. В nдеяких місцях на поверхні мозку проводять також штучні границі між його nутвореннями.
В кожній долі nпівкулі є характерні для його поверхні і відносно сталі за величиною, формою і nрозташуванням звивини, guri cerebri, які nвідокремлені одна від одної більш менш глибокими щілинами і борознами. Дрібні nборозни, а також гілки основних борозен менш постійні за своїм розташуванням, nніж крупні; в деяких місцях вони немов би поділяють звивини навпіл; такі nборозни називаються вирізками, incisurae cerebri.
В деяких nщілинах і борознах є глибокі звивини, gyri profundi. Крім nтого, розрізняють поверхові або поперечні звивини, gyri transversi, вони, nяк правило, короткі і з’єднують між собою довші звивини. Щілини і борозни на nповерхні кори півкуль головного мозку відрізняються не стільки за глибиною їх nзалягання і розмірами, стільки за часом їхньої появи під час внутрішньоутробної nстадії розвитку. Щілини з’являються на поверхні півкуль мозку раніше, ніж nборозни.
Частина nборозен і звивин з’являється на поверхні півкуль мозку на п’ятому місяці nвнутрішньоутробного розвитку. До того часу частина поверхні переднього nмозолистого міхура на буває вигляду складок; на ній з’являються nщілини, борозни і звивини, які залишаються на все життя. Згодом частина nборозен, що виникли в процесі розвитку, зникає. Деякі борозни, а разом із ними nі відповідні звивини з’являються nпорівняно пізно. На цій підставі розрізняють первинні борозни або щілини nпівкуль мозку, і борозни, які пізніше відокремилися від них – вторинні і nтретинні борозни. У новонароджених всі первинні борозни вже цілком виразні; nвторинні і третинні борозни з’являються через п’ять тижнів після родів. Однак nчасто спостерігаються ті чи інші відхилення у часі появи вторинних і третинних nборозен. Формування характерного рельєфу мозкової кори продовжується до п’яти nроків життя. При цьому з’являються nборозни і звивини другого та третього порядку; борозни, що виникли раніше, за nцей час поглиблюються; разом з тим відбувається розвиток нових борозен і nзвивин.
Всю кору nкожної з півкуль головного мозку ділять на долі: лобну, тім’яну, скроневу і nпотиличну. Крім цього виділяють так званий острівець мозку. Як виявлено, nостанній має відношення як до нюхового так і до мовно-рухового аналізаторів.
Права і ліва nпівкулі великого мозку людини мають практично однакову будову, але дещо nвідрізняється за функцією. Ліва півкуля у більшості людей головним чином nвідповідає за аналітичне мислення, мову, рухові функції правої ноги і руки n(людей з домінантною правою рукою називають правшами). Права півкуля головним nчином відповідає за немовні, просторові та часові синтетичні функції, рухи nлівою ногою і рукою (людей з домінантною лівою рукою називають лівшами). nПоразка правої півкулі, крім рухових і чутливих порушень, призводить до nпорушень візуально-просторової орієнтації, яка супроводжується емоційними nпорушеннями (ейфорією або депресією), галюцинаціями. Поразка лівої півкулі у nправшів, крім рухових і чутливих порушень, призводить до мовних порушень, до не nздатності рахувати, писати, читати і розуміти написане.
Звичайно nодна півкуля домінує: у 80-90% людей домінантною півкулею є ліва; у 10-20% nлюдей домінантною є права півкуля або ж півкулі рівноцінні, і домінантність як nтака є відсутньою. Ймовірно, домінантність півкуль детермінована генетично. nОднак відомо, що після хірургічної резекції, з лікувальною метою однієї півкулі nу дитини до 6 років, кожна з півкуль може стати домінантною. У випадку nвиконання певних вправ і тренувань єдина півкуля такої дитини може виконувати nвсі функції домінантної. У підлітків і дорослих подібне вже стає неможливим. nПри цьому треба мати на увазі, що (хоча одна з півкуль може бути домінантною) nвраження та навички зберігаються в обох півкулях в однаковій кількості. Вулику nроль в цьому відіграють мозолисте тіло і передня спайка.
У глибині nпоздовжньої щілини великого мозку обидві півкулі з’єднані між собою товстою nгоризонтальною пластинкою – мозолистим тілом, corpus callosum,
яке утворене nнервовими волокнами, що йдуть поперечно з однієї півкулі в іншу. Ці поперечні nзв’язки є дуже важливими, тому що, як зазначено вище, півкулі мають різні nфункціональні можливості. Перерізка мозолистого тіла (калотомія), яку іноді nпроводять при лікуванні посттравматичної епілепсії може проявлятися у вигляді nсиндрому “людина з розщепленим мозком”. При цьому синдромі інформація не може nпотрапляти в протилежну півкулю і звичайний предмет, який тримає хвора людина з nзаплющеними очима в одній руці, не може бути розпізнаним і порівняним з таким nсамим предметом в іншій руці.
Особливо nцікава інформація була одержана при дослідженні мови. Як відмічають в своїй nмонографії “Розщеплений мозок” М. Газзаніга і Р. Сперрі (1967), хворі з nперерізаним мозолистим тілом були здатні усно або письмово сповіщати про nсенсорну інформацію, що потрапляла в ліву домінантну півкулю. Якщо ж сенсорна nінформація потрапляла в праву недомінантну півкулю, хворі не були здатні повідомляти про це ні усно ні nписьмово.
Свідчення nпро значення різних ділянок кори є вже в старовинних рукописах. Так, Мандіно де nЛюччі (1270-1324) на підставі дослідження двох трупів виділив у мозку передню nчастину, де, як він вважав локалізована фантазія, середню – здоровий глузд і nзадню – уява.
В кінці XIX nстоліття англієць Р. Бойл розглядав вже різноманітні випадки пошкодження nголовного мозку, які призводять до паралічу окремих частин тіла. І ще в 1874 р. nкиївський анатом В.О. Бец опублікував працю “Про анатомічні докази двох мозкових центрів”, де описав про nцентральну звивину – загальні центри рухів, постцентральну звивину, де nрозташовані центри загальної чутливості.
В основі цих nуявлень лежав намір автора пов’язати певну ділянку кори мозку з певною функцією. nЗокрема, Бец ділив кору великих півкуль на 11 зон в залежності від її nморфологічних особливостей.
Однак nпідкреслена конкретність – тільки така ділянка мозку і тільки так функція – як nвиявилося, неминуче призводила до метафізичних уявлень.
Півкулі nголовного мозку покриті корою, тобто шаром нервових клітин площею 200 тис. nмм², яка складається з 14-18 млрд. нейронів. Нервові клітини розташовані nшарами від 1 до 6, товщиною 1-5мм, утворюючи гомо – і гетеротипну кору.
Архітектоніка кори головного nмозку – вивчення мікроскопічної будови кори n
а) nцитоархітектоніка – особливості клітинної будови у різних шарах та ділянках nкори.
б) nмієлоархітектоніка – особливості розміщення нервових волокон.
в) nангіоархітектоніка – особливості будови та розташування кровоносних судин
г) nсинаптологія – сполучення між нервовими клітинами.
Розріз. 200 nцитоархіт. полів, зони, ділянки у кінці XIX nстоліття. Володимир Олексійович Бец у 1874 р. В різних ділянках кори півкуль nголовного мозку кількість шарів не однакова і залежить від її філогенетичного nпоходження.
Гістологічна структура клітинних nшарів кори.
Перший nповерхневий шар клітин кори розміщується під м’якою мозковою оболонкою і nзветься молекулярною пластинкою, lamina malecu laris. Молекулярна nпластинка утворена невеликою кількістю дрібних нейронів, пов’язаних між собою великою кількістю міжнейронних nзв’язків. Численні дендрити та аксони цих клітин, а також клітин інших шарів nформують смужку молекулярної пластинки.
Другий шар nклітин кори зветься зовнішньою зернистою пластинкою, lamina granularis externa. Вона nутворена численними дрібними пірамідними та зірчастими клітинами. Тут також nрозміщується смужка зовнішньої зернистої пластинки.
Третій шар nзветься зовнішньою пірамідною пластинкою, lamina pyramidalis externa. Він nмає дуже варіабельну ширину і максимально виражений в асоціативних і nсенсомоторних ділянках кори. У ньому переважають пірамідні клітини, розміри nяких збільшуються вглибину шару від дрібних до великих. Цей шар виконує переважно nоб’єднуючі функції, зв’язуючи клітини як в межах однієї півкулі, так і з nпротилежною півкулею.
Четвертий nшар – внутрішня зерниста пластинка, lamina granularis interna, є nшироким в зоровій та слуховій ділянках кори, а в сенсомоторній ділянці він практично nвідсутній. Внутрішня зерниста пластинка утворена дрібними пірамідними та nзірчастими клітинами. У ній закінчується основна частина аферентних шляхів від nнижче розташованих шарів кори і формують смужку внутрішньої зернистої nпластинки.
П’ятий шар – nвнутрішня пірамідна пластинка, lamina pyramidalis interna, nутворений великими, а в ділянці моторної кори (перед центральна звивина) – nгігантськими пірамідними клітинами Беца. Аксони гігантських і великих nпірамідних клітин оточені особливо товстими мієліновими оболонками і формують nнизхідні, в тому числі і пірамідні, шляхи. У п’ятому шарі зосереджуються nбільшість всіх кіркових еферентів. В цьому шарі міститься також смужка nвнутрішньої пірамідної пластинки.
Шостий шар – nбагатоформна пластинка, lamina multiformis, nутворений різноманітними по формі нейронами. Аксони цих клітин йдуть до білої nречовини в складі еферентних шляхів, а дендрити прямують до поверхневих шарів nкори, досягаючи молекулярної пластинки.
Слід nвідзначити, що морфологічні ознаки клітин кори головного мозку і будова його у nдітей віком 2-3х років не відрізняються від ознак і будови у дорослих. Особливо nшвидко розвиваються елементи мозку в перші три місяці життя.
Нервові nклітини поверхні кори спеціалізовані для сприйняття різних видів подразнень і nпередачі імпульсів на інші поля і ядра ЦНС.
І.П. Павлов nвизначає всю систему (рецептор, нерв, провідник, переключаючи механізми, nкоркове поле) – як аналізатор.
Сучасні nдослідження свідчать, що в аналізаторі відбувається не лише аналіз, але й синтез.
На основі nморфофункціональних особливостей клітинних шарів вся кора поділена на 9-ть nобластей і 52 поля. Деяким полям відповідають коркові кінці аналізаторів.
Морфологічні nоснови динамічної локалізації функцій
в корі півкуль (центри мозкової кори).
Знання локалізацій функцій в корі головного мозку nмає величезне значення, оскільки дає уявлення про нервову регуляцію всіх nпроцесів організму і його пристосування до навколишнього середовища. Воно має nвелике практичне значення для діагностики пошкоджень в півкулях головного nмозку.
Уявлення про nлокалізацію функції в корі головного мозку пов’язане перш за все з поняттям про nкорковий центр.
З цього nпитання існують три точки зору.
1. Теорія nвузького вокалізму (Брока).
2. Теорія nеквіпотенціоналізму.
3. Теорія nядра і розсіяних елементів (І.П. Павлов).
Згідно з nпершою теорією, коркові центри являють собою строго обмежену групу нервових nклітин з різко вираженою лінійною межею, при чому дана функція локалізується nтільки в даному центрі.
Згідно nдругої теорії, існування коркових центрів, як обмежених різноякісних ділянок nкори не признається, а вся кора вважається рівнозначною.
Однак ще в n1874 р. В.О. Бец виступив з твердженням, що кожна ділянка кори відрізняється за nсвоєю будовою від інших ділянок мозку. Цим було покладено початок уявленню про nрізноякісність кори головного мозку – цитоархітектоніку. Завдяки дослідженням nБродмана, Економо і співробітників Московського інституту мозку, який очолював nС. Ф. Саркісов, вдалося виявити більше 50-ти різних ділянок кори – коркових nцитоархітектонічних полів, кожна з яких відрізняється від інших будовою і nрозташуванням нервових елементів; існує також поділ кори більш ніж на 200 полів n(У. Фогт і Фогт,1919). З цих полів, які позначаються номерами, складена nспеціальна “карта” мозкової кори людини. І.П. Павлов ведучи боротьбу з обома nтеоріями – вузького вокалізму і еквіпотенціоналізму, створив нове уявлення про nмозковий центр.
Згідно з nІ.П. Павловим, центр – це мозковий кінець так званого аналізатора. Аналізатор – nце нервовий механізм, функція якого nполягає в тому, що розкласти складність зовнішнього і внутрішнього світу на nокремі елементи, тобто здійснювати аналіз.
Разом з тим nзавдяки широким зв’язкам з іншими аналізаторами тут відбувається також і nсинтез.
З точки зору nІ.П. Павлова, мозковий центр або корковий кінець аналізатора, має не строго nокреслені межі, а складається з ядерної і розсіяної частини – теорія ядра і nрозсіяних елементів.
І.П. Павлов nпоказав, що так звана рухова зона, яка відповідає передній центральній звивині, nявляє собою, як і інші зони мозкової кори, сприймаючу ділянку.
В даний час nвся мозкова кора розглядається як суцільна сприймаюча поверхня.
Кора – це nсукупність коркових кінців аналізаторів.
Розглянемо nтопографію коркових відділів різноманітних аналізаторів, тобто найголовніші nсприймаючі ділянки кори півкуль головного мозку.
1. nАналізатори усної і письмової мови сприймають словесні сигнали (як говорить nІ.П. Павлов – сигнали сигналів, або вторинні сигнали), що складає другу сигнальну nсистему дійсності, яка виявляється в формі абстрактного мислення (загальні nуявлення, поняття, умовиводи, узагальнення), що властиво тільки людині.
2. Однак nморфологічну основу другої сигнальної системи складають не лише вказані nаналізатори. Оскільки функція мови є філогенетично-наймолодшою, то вона є і nнайменш локалізованою, вона властива всій корі. Оскільки кора росте по nпериферії, то найбільш поверхові її шари мають відношення до другої сигнальної nсистеми.
Коркові центри nвнутрішніх аналізаторів.
1. Ядро рухового аналізатора – g. precenralis.
2. Ядро nрухового аналізатора, який має відношення до з’єднаного повороту голови і очей nу протилежний бік – lobus frontalis medius.
3. Ядро nрухового аналізатора, завдяки якому відбувається синтез ціле направлених nскладних комбінованих рухів – g. supramarginalis.
4. Аналізатори nположення і руху голови – статичний аналізатор – g. temporalis superia.
Коркові центри nзовнішніх аналізаторів.
1. Ядро nслухового аналізатора – g. temporalis superia (середня частина, nзвивина Гешле).
2. Ядро nзорового аналізатора – sulcus calcarinus.
3. Ядро nнюхового аналізатора – uncus.
4. Ядро nсмакового аналізатора – uncus, g. postcentralis, (його нижня nчастина).
5. Ядро nшкірного аналізатора – g. postcentralis. (больова, температурна, nтактильна чутливість).
Коркові центри nаналізаторів мови.
1. Руховий nаналізатор артикуляції мови – g. frontalis inferior, (його nзадня частина), при пошкоджені – зберігається здатність до найпростіших рухів nмовної мускулатури (кричати, співати), однак втрачається здатність вимовляти nслова – рухова афазія.
2. Слуховий nаналізатор усної мови (центр Верніке) – g. temporalis superior, (задня nчастина), при пошкоджені – зберігається здатність чути звуки, однак втрачається nздатність розуміти слова – словесна глухота, сенсорна афазія.
3. Руховий nаналізатор письмової мови – g. frontalis medius, (задня nчастина), при пошкоджені – зберігаються всі види рухів, однак втрачається nздатність до тонких рухів, необхідних для написання букв, слів (аграфія).
4. Зоровий nаналізатор письмової мови – g. angularis, при пошкоджені – зберігається nзір, але втрачається здатність читати (алексія), тобто аналізувати написані nбукви, складати з них слова і фрази.
Нюховий мозок
Нюховий nмозок – найдавніша частина переднього мозку, що виникає в зв’язку з рецептором nнюху, коли передній мозок ще не став органом поведінки. Тому всі його nкомпоненти є різними частинами нюхового аналізатора.
До nтеперішнього часу лімбічна система в описах різних вчених не має чітких nморфологічних меж. Однак більшість погоджується з тим. Що ця система являє nсобою комплекс утворень кінцевого, проміжного і середнього мозку, який приймає nучасть в регуляції складних вегетативних функцій, в підтриманні постійного nстану внутрішнього середовища організму (гомеостазу), регулюючи функціональний nстан всіх внутрішніх органів і залоз внутрішньої секреції, а також приймає nучасть у формуванні емоційно забарвлених реакцій, пов’язаних з поведінкою n(тривога, агресивність, лють). Тому деякі автори визначають лімбічну систему як n“вісцеральний мозок”. Основну її частину складають морфологічні структури кори nвеликого мозку, які переважно розташовані на медіальній поверхні його півкуль, nа також тісно зв’язані з ними підкоркові утворення: амігдолоїдна область, nкінцева смужка, гіпоталамус, гіпокапм, склепіння, скптальна область, сосковидні nтіла, сосковидно-таламічний пучок, таламус, поясна звивина. На медіальній nповерхні півкуль великого мозку лімбічна система представлена поясною і nпарагіпокампальною звивинами.
Вивчення лімбічної nсистеми є найважливішою проблемою неврології, оскільки точні дані про основні nфункціональні взаємовідносини цієї області з периферією відсутні, а без них не nможливо уточнити симптоми її пошкодження у людини.
Тому nвивчення лімбічної системи в різних аспектах: морфологічному, фізіологічному, nклінічному, а також в аспекті моделювання на тваринах її пошкодження – nактуальне завдання часу.
Людські ознаки nбудови мозку, тобто ті специфічні риси, які відрізняють людину від тварини.
1. nПереважання головного мозку над спинним.
2. Вага nмозку. По своїй абсолютній і відносній вазі мозок людини не займає першого nмісця, так як у великих тварин мозок важчий, ніж у людини і навпаки, відносна nвага мозку у людини менша, ніж відносна вага мозку деяких дрібних тварин n(співучі птахи, миші). Для того , щоб з’ясувати справжнє відношення ваги мозку nдо ваги тіла необхідно визначити і квадратний показник мозку ( Я.Я. nРогінський), тобто добуток відносної ваги мозку на відносну вагу людини, або nтварини. Цей показник дозволив виділити людину серед усього живого світу. Так, nу гризунів він становить 0,9, у хижаків n– 1,14, у дельфінів – 6,27, у людиноподібних мавп – 7,35, у слонів – n9,82, і нарешті у людини – 32,0.
3. nПереваження плаща над мозковим стовбуром, тобто нового мозку над старим.
4. Найвищий nрозвиток лобної долі великого мозку. У нижчих мавп – 8-12% всієї поверхні nпівкуль, у антропоїдів – 16%, у людини – 30%.
5. nПереважання нової кори півкуль над старою.
6. nПереважання кори над “підкорковою” – кора складає n53,7% об’єму мозку, а підкорка – 3,7%.
7. Борозни і nзвивини. Борозни і звивини збільшують площу кори сірої речовини, тому чим більш nрозвинутою є складчасті – тим більш розвинута кора півкуль. У жодної тварини не nмає водночас такої великої кількості борозен і звивин, причому глибоких і nасиметричних, як у людини.
8. Наявність nдругої сигнальної системи, аналітичним субстратом якої є найбільш поверхневі nшари мозкової кори.
Підсумовуючи nсказане, можна визначити, що специфічними рисами будови мозку людини, які nвідрізняють його від мозку найрозвинутіших тварин, є максимальне переважання nмолодих частин ЦНС над старими: головного мозку – над спинним, плаща – над nстовбуром, нової кори – над старою, поверхових шарів мозкової кори – над nглибокими.
КІНЦЕВИЙ МОЗОК; ВЕЛИКИЙ МОЗОК
(telencephalon; cerebrum)
Він представлений правою та nлівою півкулями великого мозку (hemispheria cerebri). До кожної півкулі належать:
– плащ (pallium);
– нюховий мозок (rhinencephalon);
– основна частина кінцевого мозку n(pars basilaris telencephali) – підкіркові ядра;
– склепіння (fornix);
– мозолисте тіло (corpus ncallosum).
Порожниною кінцевого мозку є бічні nшлуночки (ventriculi laterales).
Півкулі великого мозку (hemispheria cerebri)
Півкулі nвеликого мозку (hemispheria cerebri) вкриті корою великого мозку; плащем n(cortex cerebri; pallium) і мають три поверхні:
– верхньобічну поверхню півкулі nвеликого мозку (facies superolateralis hemispherii cerebri);
– присередню поверхню півкулі nвеликого мозку (facies medialis hemispherii cerebri);
– нижню поверхню півкулі великого nмозку (facies inferior hemispherii cerebri).
Найбільш виступаючі ділянки nпівкуль отримали назву полюсів:
– лобовий полюс (polus frontalis);
– потиличний полюс (polus occipitalis);
– скроневий полюс (polus temporalis).
Рельєф кожної поверхні nпівкуль складається з борозен (sulci) і розміщених nміж ними валикоподібних підвищень – звивин великого мозку (gyri ncerebri), форма і напрям яких досить мінливі.
Півкулі великого мозку (hemispheria ncerebri) складаються з таких часток:
– лобової частки (lobus frontalis);
– тім’яної частки (lobus parietalis);
– потиличної частки (lobus noccipitalis);
– скроневої частки (lobus ntemporalis);
– острівця; острівцевої nчастки (insula; lobus insularis);
– обідкової частки (lobus nlimbicus).
Обідкова частка (lobus limbicus) nскладається зі структур, що утворюють сукупність у самому центрі півкулі nвеликого мозку (hemispherium cerebri).
Ця сукупність розглядається nяк присередні ділянки лобової, nтім’яної nта скроневої nчасток і острівця (insula), nякий розташований в глибині бічної ямки великого мозку (fossa lateralis ncerebri).
Кожна частка великого nмозку (lobus cerebri) відмежована одна від одної борознами великого мозку n(sulci cerebri) – міжчастковими борознами (sulci interlobares).
На верхньобічній nповерхні півкулі великого мозку (facies superolateralis hemispherii ncerebri) знаходяться такі міжчасткові nборозни (sulci interlobares):
– центральна борозна (sulcus centralis), або Роландова nборозна, що відділяє лобову частку (lobus frontalis) від тім’яної (lobus nparietalis);
– бічна борозна (sulcus lateralis), або Сільвієва nборозна, яка відділяє скроневу частку (lobus temporalis) від лобової та nтім’яної (lobus frontalis et parietalis);
– тім’яно–потилична борозна n(sulcus parietooccipitalis), яка проходить між тім’яною часткою (lobus nparietalis) та потиличною часткою (lobus occipitalis);
– передпотилична вирізкa n(incisura preoccipitalis).
На nверхньобічній поверхні півкулі великого мозку (facies superolateralis nhemispherii cerebri) виділяють такі борозни nта звивини:
– у лобовій частці (lobus frontalis):
– передцентральну борозн (sulcus nprecentralis);
– верхню лобову борозна n(sulcus frontalis superior);
– нижню лобову борозна n(sulcus frontalis inferior);
– передцентральну звивину n(gyrus precentralis);
– верхню лобову звивину n(gyrus frontalis superior);
– середню лобову звивину n(gyrus frontalis medius);
– нижню лобову звивину n(gyrus frontalis inferior), яка за допомогою передньої гілки та висхідної nгілки бічної борозни (ramus anterior et ramus ascendens sulci lateralis) nподіляється на:
– покришкову частину (pars opercularis);
– трикутну частину (pars triangularis);
– очноямкову частину (pars orbitalis).
– у тім’яній частці (lobus parietalis):
– зацентральну борозну n(sulcus postcentralis);
– внутрішньотім’яну борозну n(sulcus intraparietalis);
– зацентральну звивину n(gyrus postcentralis);
– верхню тім’яну часточку n(lobulus parietalis superior);
– нижню тім’яну часточку n(lobulus parietalis inferior), в якій знаходяться:
– надкрайова звивина (gyrus supramarginalis);
– кутова звивина (gyrus angularis);
– у скроневій частці (lobus temporalis):
– верхню скроневу борозну n(sulcus temporalis superior);
– нижню скроневу борозну n(sulcus temporalis inferior);
– поперечну скроневу борозну n(sulcus temporalis transversus);
– верхню скроневу звивину n(gyrus temporalis superior);
– середню скроневу звивину n(gyrus temporalis medius);
– нижню скроневу звивину n(gyrus temporalis inferior);
– поперечні скроневі звивини n(gyri temporales transversi) – звивини Гешля, які містяться на nприсередній поверхні верхньої скроневої звивини (facies medialis gyri ntemporalis superioris).
– у потиличній частці (lobus noccipitalis):
– поперечну потиличну борозну (sulcus occipitalis transversus), яка обмежовує досить варіабельні потиличні звивини (gyri noccipitales);
– півмісяцеву борозну (sulcus lunatus);
– передпотиличу вирізку (incisura npreoccipitalis);
– у острівцевій частці; острівцi (lobus insularis; insula):
– центральна борозна острівця n(sulcus centralis insulae);
– колову борозну острівця n(sulcus circularis insulae);
– звивини острівця (gyri ninsulae);
– довгу звивину острівця n(gyrus longus insulae);
– короткі звивини острівця n(gyri breves insulae);
– поріг острівця (limeinsulae).
Аналізатори — це nскладні нервові структури, які сприймають і проводять тонкий аналіз всіх nподразнень, що надходять із зовнішнього та внутрішнього середовища організму. nКожний аналізатор складається з трьох тісно пов’язаних між собою частин: nпериферичної, середньої і центральної.
Периферичною ланкою nаналізаторів є рецептори, що перетворюють енергію подразника на процес nнервового збудження або, як кажуть, трансформують силу подразника в нервовий nімпульс. До рецепторної частини аналізаторів відносяться органи чуття: органи nзору, слуху, смаку, нюху і т.д. В складі цих органів є рецепторні клітини, що nсприймають відповідні подразнення.
Доцентрові нейрони, nз’єднані між собою послідовно, що є шляхом, який веде від рецептора до кори nвеликого мозку, становлять середню, або провідникову, частину аналізатора.
Ділянки кори nвеликого мозку, які сприймають інформацію від відповідних рецепторних утворень, nстановлять центральну, або кіркову, частину (ядро) аналізатора. Ядра nаналізаторів не мають чітко окреслених меж. В кожному із них розрізняють nцентральну частину — це головне місце скупчення клітин ядра аналізатора і nпериферичну частину, де розташовані такі самі клітини, але розпорошені серед nінших клітин. Роль ядра полягає в усвідомленні сприйнятого почуття.
Ділянки кори, де nрозташовані кіркові ядра аналізаторів, називають сенсорними зонами кори nвеликого мозку.
Всі частини nаналізаторів діють як єдине ціле. Порушення діяльності однієї із частин веде до nпорушення функцій всього аналізатора.
Розрізняють зоровий, nслуховий, смаковий, шкірний та інші аналізатори. Центральні частини найбільш nважливих аналізаторів містяться в таких ділянках кори:
1. Кірковий центр nшкірного аналізатора, або аналізатора всіх видів загальної чутливості n(тактильної, больової, температурної, м’язово-суглобової чутливості), nзнаходиться в задній центральній закрутці тім’яної частки.
2. Кірковий центр nзорового аналізатора розташований у потиличній частці (на медіальній поверхні) nнавколо шпорної щілини.
3. Кірковий центр nслухового аналізатора міститься у верхній висковій закрутці вискової частки.
4. Кірковий центр nсмакового аналізатора розміщений у нижній частині задньої центральної закрутки nтім’яної частки.
5. Кірковий центр nнюхового аналізатора локалізується в ділянці закрутки морського коника і його nгачка.
6. Кірковий центр nрухового аналізатора міститься у передній центральній закрутці лобної частки. В nцій ділянці знаходяться нервові клітини, з діяльністю яких пов’язані всі рухи nорганізму, а також формування свідомих рухових реакцій.
Кіркові центри усіх nаналізаторів правої половини тіла розміщені в лівій півкулі, а лівої половини — nв правій.
Можна сказати, що nвся кора великого мозку — це складна система ядер аналізаторів, в яких nвідбувається безперервний аналіз і синтез подразнень, що постійно надходять до nкори, внаслідок чого організм відповідає на них певними реакціями. Отже, ядра nаналізаторів — це центри, що регулюють виконання певних функцій.
Вищенаведені ядра nаналізаторів властиві й вищим тваринам. Але людина має ще й інші ядра, яких nнемає у тварин. Це ядра аналізаторів мови. Анатомічні особливості їх полягають nу тому, що вони закладаються в обох півкулях, але розвиваються лише в одній (у nправші — у лівій, у лівші — у правій) і не мають безпосереднього зв’язку з nрецепторами. Так у кіркові кінці аналізаторів мови імпульси надходять лише з nкіркових кінців зорового і слухового аналізаторів.
Серед кіркових nцентрів аналізаторів мови розрізняють: ядро рухового аналізатора мови, ядро nслухового аналізатора мови і ядро зорового аналізатора мови. Вони знаходяться в nлобній, висковій і тім’яній частках півкуль.
Кора великих півкуль nголовного мозку, як найважливіший відділ центральної нервової системи, є nматеріальним субстратом вищої нервової діяльності. Вона регулює через розміщені nнижче відділи центральної нервової системи всі життєві процеси організму, а nтакож зумовлює зв’язок організму із зовнішнім середовищем.
Прогресивний nрозвиток кори спричинив у людини появу нової вищої форми нервової діяльності — nабстрактне мислення, а разом з ним і виникнення мови. В останній час виявлена nякісна особливість мозку людини — функціональна асиметрія. З’ясувалось, що ліва nі права півкулі нерівнозначні за своїм функціональним значенням. Права nвідповідає за образне мислення, ліва — за абстрактне.
Центри. Стосовно nлокалізації центрів кори великого мозку nдовгий час існувало дві теорії. Згідно з першою певна, чітко обмежена nділянка кори, або центр, відповідає лише певній функції на периферії (теорія nвузького локалізму). Друга теорія — наявність обмежених центрів, різних за nсвоєю функцією, не визнає, а всю кору розглядає порівняно рівнозначною (теорія nеквіпотенціалізму). І. П. Павлов довів, що кожен кірковий центр не є чітко nобмеженим, а містить ядро й розсіяну частину, причому розсіяні елементи nрозташовані не лише поблизу ядра, а й вдалині від нього (теорія ядра і розсіяних nелементів). Нижче подано деякі найважливіші нервові центри (ядра), nрозташовані в корі великого мозку.
Передцентральна звивина (gyrus precentralis) і nприцентральна часточка (lobulus paracentralis) лобової nчастки становлять руховий центр кори і є аналізатором кінестезичних nімпульсів, які надходять від посмугованих nм’язів, суглобів, сухожилків. Тут замикаються рухові умовні рефлекси. У nверхній ділянці передцентральної звивини nрозташовані клітинні групи, що належать до м’язів нижніх кінцівок, нижче n— верхніх кінцівок, ще нижче — неврони, пов’язані з іннервацією м’язів голови. nОскільки нервові шляхи перехрещуються, праві рухові центри кори пов’язані з nмускулатурою лівої сторони тіла і навпаки.
У задній частині середньої nлобової звивини міститься центр узгодженого руху голови й очей (окоруховий, nблоковий, відвідний і додатковий нерви).
У лівій (у лівшів у правій) нижній nтім’яній часточці розташований центр, який координує цілеспрямовані рухи. Він nфункціонує за типом тимчасових зв’язків, які виникають протягом індивідуального nжиття, тобто умовних рефлексів. У разі ушкодження цього центру елементи nдовільних рухів зберігаються, але порушуються цілеспрямовані дії (апраксія).
Вважають, що локалізація nстатичного аналізатора (центр збереження рівноваги і положення тіла в nпросторі) — кора nверхньої та середньої скроневих звивин. Ушкодження цього центру призводить до nатаксії (розладу координації рухів).
Центр слуху розташований nу корі верхньої скроневої звивини, на боці, оберненому до острівця. Двостороннє nураження центру призводить до повної кіркової глухоти.
У gyrus parahippocampalis та nділянці її гачка містяться центри нюхового та смакового nаналізаторів. Кіркові центри слуху, нюху й смаку кожної півкулі мають nзв’язок з відповідними рецепторами обох (правої та лівої) половин голови.
Кіркове ядро аналізатора зору nрозташоване по обидва боки шпорної борозни.
Зоровий центр кожної півкулі зв’язаний із nзовнішньою половиною сітківки свого боку і з присередньою її половиною nпротилежного. У ділянці клина (cuneus) містяться nцентри зорової пам’яті й зорової орієнтації.
У зацентральній звивині (тім’яна nчастка) локалізується ядро шкірного аналізатора (больова, тактильна, nтемпературна чутливість), причому проекція нервових елементів кори на периферію nаналогічна проекції їх на передцентраль-ній звивині.
Кірковий кінець рухового nаналізатора виразної усної мови* міститься зліва у задній третині nнижньої лобової звивини .У разі ушкодження цієї зони людина втрачає здатність nвимовляти слова (рухова афазія), хоч довільні скорочення відповідних м’язів або nїх груп можливі.
Кіркове ядро слухового nаналізатора усної мови розташоване в глибині задньої ділянки nверхньої скроневої звивини. Якщо уражено цей центр, то виникає сенсорна афазія n(людина чує слова, але не розуміє їхнього значення).
Ядро рухового аналізатора письмової мови nлокалізується в задній ділянці середньої лобової звивини і в nннжньотім’яній ділянці. При ушкодженні цього центра всі рухи, зв’язані з nписьмом, зберігаються, але втрачається здатність писати літери та інші письмові nзнаки (аграфія).
Ядро зорового аналізатора nписьмової мови, пов’язане із загальним центром аналізатора зору, nміститься в gyrus angularis нижньої nтім’яної часточки зліва. Керує процесом читання. Порушення його функції не nпризводить до втрати зору, але людина перестає читати й розуміти написане n(алексія).
Ядра аналізаторів nверхньолатеральної поверхні кори головного мозку.
Ядра аналізаторів nмедіальної поверхні кори головного мозку.
Тема n3. Будова головного мозку на nсерединному перерізі. Борозни і закрутки бічної та нижньої поверхонь півкуль nголовного мозку.
На присередній поверхні півкуль великого nмозку (facies medialis hemispheriorum cerebri) розміщені такі міжчасткові nборозни (sulci ninterlobares):
– борозна мозолистого тіла (sulcus corporis ncallosi), що проходить між лобовою часткою (lobus frontalis) та мозолистим nтілом (corpus callosum) і продовжується назад між тім’яною часткою (lobus nparietalis) та мозолистим тілом (corpus callosum);
– тім’яно–потилична борозна n(sulcus parietooccipitalis), яка проходить між тім’яною та потиличною частками n(lobuli parietalis et occipitalis);
– борозна пояса (sulcus ncinguli), яка йде паралельно до мозолистого тіла і продовжується на присередню nповерхню тім’яної частки під назвою підтім’яної борозни (sulcus nsubparietalis).
На присередній поверхні виділяють nтакі борозни nта звивини:
– у лобовій частці (lobus frontalis):
– прицентральну борозну (sulcus nparacentralis);
– центральну борозну n(sulcus centralis);
– прицентральну часточку n(lobulus paracentralis);
– присередню лобову звивину n(gyrus frontalis medialis);
– у тім’яній частці (lobus parietalis):
– прицентральну часточку (lobulus nparacentralis), її задньою частиною є задня прицентральна звивина (gyrus nparacentralis posterior);
– підтім’яну борозну n(sulcus subparietalis);
– крайову гілку; крайова nборозна (ramus marginalis; sulcus marginalis), яка є гілкою підтім’яної nборозни, що спрямована угору;
– передклин (precuneus);
– у потиличній частці (lobus occipitalis):
– острогову борозну (sulcus ncalcarinus);
– клин (cuneus);
– тім’яно–потиличну борозну n(sulcus parietooccipitalis);
– язикову звивину (gyrus nlingualis);
– у обідковій частці (lobus limbicus) – це сукупність борозен і звивин присередньої ділянки лобової, nтім’яної і скроневої часток у самому центрі півкулі мозку:
– поясну борозну (sulcus cinguli);
– морськоконикову борозну n(sulcus hippocampalis);
– торочко–зубчасту борозну n(sulcus fimbriodentatus);
– обхідну борозну (sulcus ncollateralis);
– нюхову борозну (sulcus nrhinalis);
– приморськоконикову звивину n(sulcus parahippocampalis);
– поясну звивину (gyrus ncinguli), яка має перешийок поясної nзвивини (isthmus gyri cinguli);
– смужкову звивину (gyrus nfasciolaris);
– гачок (uncus);
– зубчасту звивину (gyrus ndentatus);
– морськокинокові торочки n(fimbriae hippocampi);
На нижній nповерхні півкуль головного мозку (facies inferior nhemispheriorum cerebri) виділяють такі борозни та звивини:
– у лобовій частці:
– нюхову борозну (sulcus rhinalis);
– очноямкові борозни (sulci norbitales);
– пряму звивину (gyrus nrectus);
– присередню нюхову звивину n(gyrus olfactorius medialis);
– бічну нюхову звивину n(gyrus olfactorius lateralis);
– очноямкові звивини (gyri norbitales).
– у скроневій частці:
– обхідну борозну (sulcus collateralis), яка nпродовжується в нюхову борозну n(sulcus rhinalis);
– потилично–скроневу борозну n(sulcus occipitotemporalis);
– присередню потилично–скроневу nзвивину (gyrus occipitotemporalis medialis);
– бічну потилично–скроневу звивину (gyrus occipitotemporalis lateralis).
– у потиличній частці знаходяться nборозни та звивини, що є nпродовженням дозаду борозен та звивин нижньої поверхні скроневої частки:
– потилично–скроневу борозну (sulcus noccipitotemporalis);
– острогову борозну (sulcus ncalcarinus);
– бічну потилично–скроневу звивину n(gyrus occipitotemporalis lateralis) є продовженням із скроневої частки (lobus ntemporalis);
– присередню потилично–скроневу nзвивину (gyrus occipitotemporalis medialis) є продовженням із скроневої nчастки (lobus temporalis);
– язикову звивину (gyrus nlingualis).
Специфічні риси будови кінцевого мозку; великого мозку n(telencephalon; ncerebrum),
які відрізняють людину від тварин.
В будові центральної нервової системи можна nвідзначити «людські» ознаки будови nмозку, тобто специфічні риси будови його, що відрізняють людину від nтварин .
1. Перевага головного мозку над nспинним. Так, у хижих тварин (наприклад, у кішки) головний мозок у 4 рази nтяжчий спинного, у приматів (наприклад, у макак) – у 8 разів, а в людини – у 45 nразів (маса спинного мозку 30 г, nголовного – 1500 г).
Спинний мозок складає у ссавців 22 – 48 % маси головного мозку, у горили – n5-6 %, у людини – тільки 2 %.
2. Маса мозку. По абсолютній масі nмозку людина не займає першого місця, тому що у великих тварин мозок тяжчий, nніж у людини (1500 г): nу дельфіна-1800 г, nу слона – 5200 г, nу кита – 7000 г.
Щоб розкрити справжні співвідношення маси мозку до nмаси тіла, використовують так званий квадратний покажчик мозку, тобто добуток nабсолютної маси мозку на відносну.
Цей покажчик дав можливість виділити людину з усього тваринного світу. Так, nу гризунів він дорівнює 0,19, у хижих – 1,14, у китоподібних (дельфін) – 6,27, nу людиноподібних мавп – 7,35, у слонів – 9,82 і, нарешті, у людини – 32,0.
3. Перевага плаща над мозковим nстовбуром, тобто нового мозку (neencephalon) над древнім (paleencephalon).
4. Найвищий розвиток лобової частки nвеликого мозку. На лобові частки приходиться в нижчих мавп 8 – 12 % усієї nповерхні півкуль, в антропоїдних мавп – 16 %, у людини – 30 %.
5. Перевага нової кори півкуль nвеликого мозку над старою.
6. Перевага кори над підкіркою, nщо у людини досягає максимальних цифр: кора складає 53,7% всього обсягу мозку, nа базальні ядра – тільки 3,7 %.
7. Борозни і звивини збільшують площу nкори сірої речовини, тому, чим більше розвинута кора півкуль великого nмозку, тим більше і складчастість мозку.
Збільшення складчастості досягається великим розвитком дрібних борозен nтретьої категорії, глибиною борозен і їхнім асиметричним розташуванням.
У жодної тварини немає одночасно такого великого числа борозен і звивин, nпри цьому настільки глибоких і асиметричних, як у людини.
8. Наявність другої сигнальної nсистеми, анатомічним субстратом якої є самі поверхневі шари мозкової кори.
Отже, специфічними рисами будови мозку людини, котрі nвідрізняють його від мозку самих високорозвинених тварин, є максимальна перевага молодих частин центральної нервової системи над nстарими: головного мозку над спинним, плаща над стовбуром, нової nкори над старою, поверхневих шарів мозкової кори над глибокими.
Матеріал nпідготував ас. Говда Р.В.
