Home » 11 Препарати гормонів гіпофізу і щитовидної залози

11 Препарати гормонів гіпофізу і щитовидної залози

25 Червня, 2024

ПРЕПАРАТИ ГОРМОНІВ ГІПОФІЗА І ЩИТОВИДНОЇ ЗАЛОЗИ (адіурекрин, окситоцин, пітуітрин, l-тироксин, трийодтироніну гідрохлорид, мерказоліл, калію йодид);

ПРЕПАРАТИ ГОРМОНІВ ПІДШЛУНКОВОЇ І ПАРАЩИТОВИДНИХ ЗАЛОЗ

(кальцитрин, міокальцик, інсулін для ін’єкцій, суспензія-цинк-інсулін, хумулін (insulin human), суспензія-інсулін-семіленте, суспензія-інсулін-ультраленте, бутамід, глібенкламід (манініл), хлорпропамід, букарбан, метформін).

ПРЕПАРАТИ ГОРМОНІВ КОРИ НАДНИРКОВИХ ЗАЛОЗ (дезоксикортикостерону ацетат, гідрокортизону ацетат, преднізолон, метилпреднізолон, дексаметазон, тріамцинолон, флуметазону півалат, флюоцинолону ацетонід (сінафлан), беклометазону дипропіонат).

ПРЕПАРАТИ СТАТЕВИХ ГОРМОНІВ ТА АНАБОЛІЧНІ СТЕРОЇДИ

(естрон, естрадіолу дипропіонат, етинілестрадіол, синестрол, тамоксифен, прогестерон, оксипрогестерону капронат, прегнін, туринал, міфепристон, нон-овлон, марвелон, постинор, депо-провера, тестостерону пропіонат, метилтестостерон, ретаболіл).

ПРЕПАРАТИ ПЕПТИДНИХ ГОРМОНІВ, ЇХ АНАЛОГІВ І АНТАГОНІСТІВ

Гормони – хімічні посередники, які виділяються безпосередньо у русло крові спеціалізованими клітинами у відповідь на специфічні сигнали, доставляються кров’ю до тканин-мішеней, де викликають специфічну біологічну чи фізіологічну активність. Гормони діють не на всі клітини, а лише на клітини-мішені, що містять специфічні білки-рецептори, які зв’язують молекули гормонів із високою вибірковістю. Рецептори локалізовані у плазматичній мембрані клітин або їх цитоплазми чи ядрі. Кількість рецепторів у клітині не постійна і регулюється або кількістю власного гормону, або дією іншого гормону. Проте, вони є тільки проміжною ланкою в загальній регуляції обмінних процесів, які здійснюються під впливом ЦНС. Регуляція синтезу та виділення у кров гормонів залозами внутрішньої секреції здійснюється тропними гормонами гіпофіза. Гіпофіз перебуває у тісному взаємозв’язку з гіпоталамусом – вегетативним центром головного мозку.

За хімічною будовою гормональні препарати поділяються на:

1. Препарати білкової та пептидної будови (препарати гормонів гіпоталамусу, гіпофізу, прищитовидної і підшлункової залоз).

2. Препарати амінокислотної будови (гормонопрепарати щитовидної залози); гормони мозкової частини надниркових залоз (катехоламіни); інші нейромедіатори з властивостями гістогормонів (серотонін, дофамін, гістамін).

3. Гормонопрепарати стероїдної будови (препарати гормонів кори наднирників і статевих залоз).

4. Біорегулятори – похідні арахідонової кислоти (ейкозаноїди): простагландини, простацикліни, тромбоксани, лейкотрієни.

За біологічними функціями гормони ділять на такі групи:

1. Гормони, що регулюють обмін вуглеводів, жирів, амінокислот (адреналін, глюкагон, інсулін, глюкокортикоїди).

2. Гормони, що регулюють водно-сольовий обмін (альдостерон, вазопресин, ангіотензин).

3. Гормони, що регулюють обмін кальцію і фосфатів (кальцитонін, паратгормон).

4. Гормони, що відповідають за репродуктивну функцію організму (андрогени, естрогени, прогестени, гонадотропні гормони).

5. Гормони, що регулюють функції периферичних ендокринних залоз (гормони гіпоталамуса, тропні гормони гіпофіза).

Мішені дії гормонів.

Реалізація фізіологічного ефекту гормонів та інших біорегуляторів здійснюється в клітинах (тканинах, органах)-мішенях.

Мішені (клітини, тканини, органи), або гормонокомпетентні структури – чутливі до гормону біоструктури, які вибірково відповідають на взаємодію з гормоном специфічною фізіологічною та біохімічною реакцією; відповідно до ступеня впливу гормону на їх біологічні властивості виділяють гормонозалежні та гормононезалежні клітини.

Прикладами гормонозалежних структур є тканини периферичних ендокринних залоз (щитовидна, кора надниркових залоз) відносно дії тропних гормонів гіпофізу (ТТГ та АКТГ відповідно) або клітини жіночої та чоловічої сфери щодо присутності та ефектів відповідних статевих гормонів. Гормоночутливими є клітини органів, які реагують на дію інсуліну, котрий контролює в них обмін глюкози, ліпідів та амінокислот (клітини м’язів, жирової тканини, лімфоїдної системи).

Здатність клітин (тканин) – мішеней специфічним чином реагувати на певний гормон визначається наявністю рецепторних молекул, що з’єднуються з гормоном або хімічно близькими до нього сполуками. З іншого боку взаємодія з рецептором відбувається за рахунок певного домену молекули гормону – “активного центру”, що за молекулярною будовою, конформацією є комплементарним відповідному сайту рецептора.

Механізми дії пептидних гормонів та біогенних амінів.

Гормони здійснюють свої ефекти відносно контролю метаболічних процесів у клітинах-мішенях шляхом комплексування із специфічними рецепторами – білковими молекулами, які взаємодіють з біорегулятором з утворенням ліганд-сигналу у відповідну, генетично запрограмовану для даного типу клітин, реакцію ефекторних систем.

Залежно від локалізації рецептора, взаємодії з гормоном та механізму реалізації сигналу гормони поділяються на такі групи.

1. Гормони, які не проникають всередину клітини і взаємодіють з рецепторами, локалізованими в плазматичних мембранах клітин:

а) взаємодія гормону на поверхні мембрани з рецептором;

б) передача сигналу з рецептора через трансформуючі білки-трансдуктори (G-білки);

в) утворення внутрішньоклітинних сигнальних молекул – вторинних посередників (циклічні нуклеотиди цАМФ, цГМФ, іони кальцію та інші);

г) взаємодія вторинних посередників з ферментними білками з включенням ефекторних систем клітин (розвиток клітинної біохімічної реакції на стимул гормонів).

2. Гормони, які взаємодіють з внутрішньоклітинними цитозольними рецепторами (стероїдні гормони та гормони щитовидної залози).

Рецепторами для фізіологічно активних речовин – гормонів, біорегуляторів можуть бути:

а) рецептори І-го класу – іонотропні рецептори які в результаті взаємодії з фізіологічно активними речовинами сприяють відкриттю іонних каналів на мембрані і генерують розвиток надзвичайно швидких іонних струмів (Сa ++, Na +, K +,Cl -). Фізіологічними лігандами для іонотропних рецепторів, які локалізовані в синапсах нейронів і в нервово-м’язових пластинках є адреналін, ацетилхолін та ін.

б) рецептори ІІ-го класу – метаботропні, які після взаємодії з фізіологічно активними речовинами призводять до активації біохімічних ефекторних систем клітини через трансдукуючий G-білок. При цьому реакція ефекторних систем відбувається повільно. Фізіологічними лігандами рецепторів ІІ-го класу є гормони і біорегулятори, а також М-холінорецептори нейромедіатору ацетилхоліну.

Білки-трансдуктори – G-білки – внутрішньомембранні білки, які сприймають хімічний сигнал від рецептора, модифікованого за рахунок взаємодії з гормоном або медіатором, змінюючи функціональну активність ефекторних систем клітин.

Виділяють такі типи G-білків:

G с-білки (стимулюючі), які активують аденілатциклазу, фермент, що утворює вторинний посередник – цАМФ;

G i-білки, які інгібують аденілатциклазу;

G ф-білки, які активують фосфоліпазу С – фермент, котрий спричиняє активацію фосфоінозитидного циклу – ферментної системи, що приводить до збільшення концентрації іонів Са ++ за рахунок вивільнення його з внутрішньоклітинних депо.

Вторинні месенджери .

Сигнал на подальше включення каскаду біохімічних реакцій передається вторинними посередниками, або месенджерами (посланець, вісник). Це біомолекули, які передають інформацію від гормону (первинного месенджеру) на ефекторні системи клітин.

До вторинних месенджерів належать: циклічні нуклеотиди – циклічний аденозинмонофосфат і циклічний гуанозинмонофосфат.

Гормонопрепарати застосовуються при гіпофункції ендокринних залоз.

При гіперфункції ендокринних залоз використовують антагоністи гормонів.

Гормони гіпоталамуса, що регулюють виділення гормонів гіпофізом.

Тиреотропін – рилізінг гормон представляє собою трипептид, надзвичайно активний. Препарат – рифатироїн. Застосовується для диференціальної діагностики первинного, вторинного і третинного гіпотиреозу.

Гонадотропін – рилізінг гормон. Введення препарату приводить до овуляції.

Соматотропін – гормон росту.

Соматостатин – гормон, який пригнічує вивільнення гіпофізом соматотропіну. Синтетичні аналоги соматостатину – октреотид, ланреотид.

Рифатироїн стимулює вивільнення тиреотропного гормону.

Кортикотропін-рилізінг-гормон (кортиколіберин) викликає швидке накопичення цАМФ у клітинах гіпофіза. Застосовують для діагностики – гіпофізарної та гіпоталамічної недостатності кортикотропіну.

Люліберини – стимулюють синтез і секрецію лютеїнізуючого та фолікулостимулюючого гормонів, підвищують чутливість гонадотрофів передньої долі гіпофізу до власної дії. Синтезовано препарати і агоністи – госерелін (золадекс), нафарелін (синарел).

Короткочасне застосування стимулює секрецію гонадотропінів (застосовують для лікування безпліддя та стимуляції сперматогенезу). Тривале застосування на початку стимулює, а потім через 20 – 30 днів знижує секрецію гонадотропінів. Після відміни застосування препарату секреція гонадотропінів відновлюється.

Гормонопрепарати гіпофіза .

Гіпофіз є проміжною ланкою нервової регуляції усіх видів обміну речовин. Забезпечує гуморальну передачу рефлекторних впливів на функцію надниркових, статевих, щитовидної та інших ендокринних залоз.

Виділяють три долі гіпофіза – передню, середню і задню.

Горомонопрепарати передньої долі гіпофіза

Передня доля гіпофіза виділяє у кров соматотропний, тиреотропний, лактотропний, гонадотропний, кортикотропний гормони.

Виділення кортикотропіну гіпофізом регулюється рівнем кортикостероїдів та адреналіну у крові, а також імпульсами кори головного мозку у гіпоталамус.

Підвищення виділення кортикотропіну із передньої долі гіпофіза настає в результаті включення нервово-рефлекторних механізмів при станах ”напруження” – стресу, викликаного впливом сильних подразників. Кортикотропін є фізіологічним стимулятором кори наднирників, викликає підвищення та виділення у кров глюкокортикоїдних гормонів. При цьому зменшується кількість аскорбінової кислоти та холестерину у наднирниках. Виявляє різнобічну дію на обмін речовин, запальні та алергічні процеси, пригнічує активність гіалуронідази, ріст лімфоїдної тканини, виявляє катаболічну дію на білковий обмін, підвищує утворення вуглеводів із жирів та білків, сприяє підвищенню вмісту глікогену в печінці. Кортикотропін покращує увагу, короткочасну пам’ять.

Застосовується кортикотропін як засіб, що стимулює активність кори наднирників при хворобі Аддісона, ревматизмі, бронхіальній астмі та інших алергічних захворюваннях. Після внутрішньо-м’язового введення кортикотропіну ефект розвивається через 20 – 30 хвилин і триває 6 – 8 годин.

Соматотропний гормон стимулює ріст та розвиток організму, змінює обмін вуглеводів, пригнічує процеси окислення цукру та перетворення його у глікоген. Діабетогенна дія соматотропного гормону є результатом пригнічення активності ферменту гексокінази, який каталізує перефосфорилювання АТФ і глюкози та перетворення у глюкозо-6-фосфат.

Тиреотропний гормон стимулює синтез та виділення гормонів щитовидної залози, а утворення тиреотропного гормону регулюється вмістом у крові тироксину та трийодтироніну.

Гонадотропні гормони – фолікулостимулюючий та лютеїнізуючий. Лютеїнізуючий гормон стимулює розвиток жовтого тіла. Фолікулостимулюючий гормон стимулює дозрівання фолікулів у жінок та посилює сперматогенез у чоловіків. Гонадотропні гормони виробляються у великій кількості плацентою, надходять у кров і виділяються сечею. Із сечі вагітних жінок отримують хоріогонічний гонадотропін. За активностю хоріогонічного гормону в сечі ставлять діагноз про вагітность.

Введення сечі вагітних жінок нестатевозрілим мишам по 0,2 мл на протязі 2-х днів викликає швидкий ранній розвиток статевих залоз, що застосовується як діагностична проба на вагітність (реакція Цондека-Ашгейма).

Інша проба на вагітність проводиться на озерних жабах-самцях по виявленню у них у клоаці сперматозоїдів після одноразового введення сечі вагітних жінок. У цьому випадку діагноз про вагітність можна поставити уже через 18 годин (реакція Галлі-Манніні).

Гонадотропін сироватковий близький за механізмом дії до фолікулостимулюючого гормону. Застосовується при аменореї, дисменореї у жінок, олігоспермії у чоловіків.

Лактогенний гормон стимулює вироблення молока після родів, розвиток жовтого тіла та утворення в ньому прогестерону. Цей гормон є синергістом токоферолу.

Препарати

Соматотропін (гормон росту) — синтезується ацидофільними клітинами аденогіпофіза. Це білок, який має 191 амінокислотний залишок. Для соматотропі-ну властива видова специфічність. Для медичного застосування випускається соматотропін людини для ін’єкцій у вигляді ліофілізованого порошку.

Фармакокінетика. Період напіврозпаду соматотропіну людини становить 4,2-5,4 хв, хворих на акромегалію — 20 хв. Соматотропін інактивується у печінці (90 %), незначна кількість — у нирках та інших паренхіматозних органах, де він розкладається під впливом протеолітичних ферментів. Курс лікування триває від 3 місяців до 1,5-2 років і більше. Як правило, максимальна дія препарату відбувається у перші 6-9 місяців лікування, потім ефективність зменшується.

Фармакодинаміка. Соматотропін має досить широкий спектр дії. Головна його функція — стимуляція росту скелета, ріст і диференціація органів, збільшення маси тіла — здійснюється шляхом активації анаболічних процесів, насамперед біосинтезу білків, активізації транспорту амінокислот з крові до клітин тканин і стимуляції їх зв’язування транспортними РНК, затримуються в організмі також фосфор, кальцій, натрій. Стимуляція біосинтезу білків у мітохондріях печінки під впливом соматотропіну подібна до дії інсуліну. Крім того, соматотропін стимулює синтез інших факторів росту, насамперед соматомедину.

Соматомедин (фактор росту інсуліноподібний) має механізм дії, подібний до інсуліну: знижує вміст цАМФ, індукованого в жирових клітинах і лімфоцитах адреналіном, у печінці — простагландином Е2, в хондроцитах — паратирином. Підвищуючи окиснення глюкози, соматотропін через соматомедин бере участь в енергозабезпеченні внутрішньоклітинних процесів.

Соматотропін має також жиромобілізуючий ефект з жирових депо, окиснення ліпідів у печінці та інших органах і збільшення вмісту вільних жирних кислот у крові, що дуже важливо у випадку дефіциту енергетичних субстратів. На відміну від інсуліну, соматотропін може викликати гіперглікемію.

Порушення біосинтезу і секреції соматотропіну викликає патологічні зміни. При недостатньому утворенні соматотропіну і гонадотропних гормонів розвивається гі-пофізарна карликовість, або гіпофізарний нанізм, — затримка росту і статевого розвитку. Внаслідок надмірної продукції соматотропіну в дитячому віці розвивається гігантизм, у дорослих — акромегалія.

Показання: гіпофізарний нанізм, низький зріст, не пов’язаний з дефіцитом гормону у дорослих, остеопороз у дорослих.

Протипоказання: злоякісні новоутвори.

Побічна дія: алергічні реакції, легка анорексія, дратливість, головний біль.

З гіпоталамуса виділено і синтезовано неврогормон соматостатин, який пригнічує інкрецію соматотропіну. При акромегалії він малоефективний, діє короткочасно з недостатньою вибірковістю дії (пригнічує також інкрецію інсуліну та глюкагону), руйнується при ентеральному введенні. Випускається синтетичний аналог соматостатину — октреотид (сандостатин), який діє триваліше, ніж соматостатин (Т _/2 100 хв). Зараз при акромегалії використовують також дофамінергічні засоби, наприклад бромкриптин, які пригнічують надмірну продукцію соматотропіну.

Тиротропін — це складний білок глікопротеїд, який продукується базофіль-ними ендокриноцитами аденогіпофіза, а саме тиротрофними ендокриноцитами. Його біосинтез індукується тироліберином, а біологічна дія полягає в активізації біосинтезу і секреції тироїдних гормонів. Передня частка гіпофіза продукує також гонадотропіни (фолітропін, лютропін і пролактин), які специфічної статевої активності не мають.

Як препарат з фолікулостимулюючою активністю використовують гонадотропін менопаузний, виділений із сечі жінок у менопаузі. Препарат призначають у випадках недостатності розвитку фолікулів, недостатності естрогенів, а також гіпогонадизму гіпоталамо-гіпофізарного генезу у чоловіків. Вводять внутрішньо-м’язово раз на добу до настання ефекту.

Побічна дія: збільшення яєчників, виникнення болю внизу живота, значне підвищення екскреції естрогенів з сечею. У таких випадках введення препарату слід відмінити.

Як препарат з лютеїнізуючою дією використовують гонадотропін хоріоніч-ний (хоріогонін), який отримують із сечі вагітних жінок. Жінкам призначають препарат при порушеннях менструального циклу, безплідді, чоловікам — у випадках гіпогеніталізму, статевого інфантилізму, крипторхізму, а також для діагностики первинного і вторинного гіпогонадизму. Показання: доброякісні пухлини молочної залози, ендометріоз, гінекомастія, маткові кровотечі.

Протипоказання: запальні захворювання, пухлини органів статевої системи.

Побічна дія: алергічні реакції, надмірне збільшення яєчників і яєчок.

Для зменшення секрецій гонадотропних гормонів гіпофіза застосовують синтетичний препарат даназол (данол). Дія його зворотна: знижує функцію яєчників, викликає атрофію ендометрію.

Пролактин — має білкову структуру. Складається із 198 залишків амінокислот, які синтезуються ацидофільними клітинами аденогіпофіза. Як препарат пролакти-ну використовують лактин, який отримують з гіпофіза великої рогатої худоби. Призначають при недостатній лактації в післяпологовому періоді. Вводять внутріш-ньом’язово. Препарат протипоказаний особам, схильним до алергічних реакцій.

Меланотропін — продукується проміжною частиною аденогіпофіза, поліпшує гостроту зору, адаптацію до темноти, що зумовлено його стимулюючим впливом на фоторецептори сітківки. Як препарат застосовують інтермедин (отримують з гіпофіза забійної худоби). Використовують в офтальмології у випадках ушкодження сітківки, пігментного ретиніту, гемералопії тощо. Частіше препарат вводять закапуванням у порожнину кон’юнктиви, інколи шляхом субкон’юнктивальних ін’єкцій або методом електрофорезу.

ГОРМОНОПРЕПАРАТИ ЗАДНЬОЇ ДОЛІ ГІПОФІЗА

Задня доля гіпофіза є місцем депонування гормонів – окситоцину та антидіуретичного гормону (вазопресину). Сумарний препарат задньої долі гіпофіза – пітуітрин (отримують шляхом витяжки із задньої долі гіпофізу худоби). Окситоцин (очищений від баластних речовин та вазопресину препарат), підвищує скоротливу активність матки. Чутливість матки до окситоцину залежить від функціонального стану, вона найбільш чутлива під кінець вагітності. Під час вагітності чутливість міометрію до окситоцину знижена за рахунок підвищення вмісту в організмі вагітної жінки кількості прогестенів, які зменшують чутливість матки до окситоцину. Синергістом прогестенів під час вагітності – вітамін Е (токоферол), а також фенотерол – бета 2- адреноміметик. У терапевтичних дозах викликає ритмічні скорочення матки і тільки у великих дозах – тонічні скорочення. Дія окситоцину розвивається через 2 – 3 хвилини і триває до 1 години після внутрішньовенного введення.

Механізм дії окситоцину на міометрій полягає у підвищенні проникливості клітинних мембран для іонів калію (при цьому зменшується потенціал дії), сенсибілізує матку до ацетилхоліну і цим самим підвищує її збудливість, а також підвищення концентрації естрогенів сприяє сенсибілізації мускулатури матки до окситоцину. Аскорбінова кислота посилює дію естрогенів до окситоцину, що сприяє розвитку скорочень мускулатури матки, необхідних для родорозрішення. Виділенню окситоцину сприяють рефлекторні стимули (біль, подразнення сосків).

Застосовується окситоцин для підсилення скорочень міометрію при слабості родової діяльності (терапевтичні дози внутрішньовенно крапельно) і для зупинки післяпологових маткових кровотеч (великі дози в шийку матки).

Вазопресин звужує артеріоли та капіляри, викликає стійке підвищення артеріального тиску. Цей ефект не змінюється адренолітиками, що свідчить про безпосередню дію вазопресину на стінки судин. Введення великих доз порушує коронарний рух крові, послаблює роботу серця, знижує поглинання кисню міокардом. Підвищує тонус сечового міхура, кишечника, жовчного міхура, сприяє виходу жовчі у дванадцятипалу кишку. Вазопресин покращує довготривалу пам’ять, сприяє фіксафції інформації у пам’яті (консолідація пам’яті) і покращує відтворення її.

На водний обмін має антидіуретичну дію за рахунок того, що підвищує активність муколітичного ферменту гіалуронідази, яка підвищує проникливість міжклітинної речовини стінки канальців нирок. У зв’язку з цим підсилюється реабсорбція води. Застосовується при нецукровому діабеті, нічному нетриманні сечі (енурез).

Пітуітрин – сумарний препарат задньої долі гіпофізу має властивості окситоцину і вазопресину.

Дезаміноокситоцин – синтетичний аналог окситоцину, стійкий до ферментів шлунково-кишкового тракту. Застосовують всередину.

ГОРМОНОПРЕПАРАТИ СЕРЕДНЬОЇ ДОЛІ ГІПОФІЗА

Середня доля гіпофіза містить меланофорний гормон – інтермедин, який стимулює активність колбочок та паличок сітківки ока, підвищує гостроту зору, покращує адаптацію до темноти.

ГОРМОНОПРЕПАРАТИ ЩИТОВИДНОЇ ЗАЛОЗИ

У паренхімі щитовидної залози утворюється йодтиреоглобулін, до складу якого входять йодовмісні кислоти, які володіють гормональною активністю (трийодтиронін; тетрайодтиронін – тироксин).

Для біосинтезу гормонів щитовидної залози необхідний йод, який надходить з водою і їжею у вигляді йодидів і накопичується в щитовидній залозі.

Функція щитовидної залози регулюється тиреотропним гормоном передньої долі гіпофіза, який підвищує швидкість акумуляції йоду в щитовидній залозі, йодування амінокислот та вихід у кров гормонів. З іншого боку, вироблення тиреотропного гормону залежить від вмісту у крові тироксину та трийодтироніну. Чим менше цих гормонів у крові, тим більше виробляється тиреотропного гормону.

Якщо в організм надходить мало йоду, як це спостерігається у деяких гірських місцевостях, то знижується і вироблення гормонів щитовидної залози. Це викликає підсилену продукцію тиреотропного гормону, під впливом якого щитовидна залоза буде заповнюватись великою кількістю колоїду, бідного гормонами, що призводить до розвитку зоба.

При недостатній функції щитовидної залози може розвиватися мікседема у дорослих, а у дітей – кретинізм. При цьому порушується функція різних систем організму, знижується обмін речовин.

Гормони щитовидної залози стимулюють процеси росту та розвитку молодого організму, підвищують чутливість тканин до адреналіну та збудливості нервової системи. Діють на вегетативні центри, внаслідок чого підвищується артеріальний тиск, прискорюється плин крові в мозку, нирках, прискорюється ритм серцевої діяльності.

Залежно від дози та тривалості застосування тиреоїдні гормони підсилюють анаболічні процеси, або викликають явище катаболізму. Під впливом великих доз препаратів підсилюється розпад білків, вуглеводів та жирів. У зв’язку з цим збільшується кількість азотистих продуктів у сечі, а також зменшується кількість глікогену в печінці та м’язах, збільшується вміст цукру в крові. Тироксин активує фермент інсуліназу і тому на деяких етапах обміну може бути антагоністом інсуліну. В результаті дії на обмін жирів у крові зменшується кількість жирних кислот та холестерину.

Гормони щитовидної залози активують фермент гексокіназу, аденозинфосфатазу, а також тіолові ферменти, підвищують реакційну властивість сульфгідрильних та сульфідних груп білка.

Тиреоїдні гормони пригнічують канальцеву реабсорбцію води, підтримують діурез. При цьому підвищується виділення іонів натрію, кальцію та хлоридів.

При зниженому обміні речовин та легких формах ожиріння використовують гормональні препарати – тиреоїдин та чистий гормон трийодтиронін.

Тиреоїдин представляє собою висушену та обезжирену щитовидну залозу рогатої худоби, до його складу входить левотироксин і ліотиронін (трийодтиронін). Погано всмоктується у шлунково-кишковому тракті. Латентний період дії тироксину при прийомі всередину у вигляді тиреоїдину складає 24 – 48 годин. Максимальна дія 6 – 8 годин. Після відміни препарату обмін речовин повертається до нормального рівня через 50 – 70 днів.

При застосуванні трийодтироніну, він легко проникає через клітинні мембрани, швидко всмоктується, транспортується білками крові у вільному виді. Ефект розвивається через 3 – 8 годин і триває 48 годин.

Тиреокомб – комбінований препарат, який містить 10 мкг ліотироніну, 70 мкг левотироксину і 150 мкг йодиду калію.

Тиреотом – таблетки, які містять 40 мг ліотироніну і 120 мкг левотироксину.

Застосування : гіпотиреоз, мікседема, кретинізм, ендемічний та спорадичний зоб.

АНТИТИРЕОЇДНІ ПРЕПАРАТИ

Лікарські речовини, які пригнічують синтез та специфічну дію гормонів щитовидної залози.

За механізмом дії виділяють такі групи препаратів.

1. Препарати, які пригнічують синтез тиреоїдних гормонів у щитовидній залозі (мерказоліл – тіамазол; дийодтирозин).

2. Препарати, які пригнічують продукцію тиреотропного гормону передньої долі гіпофіза (йод, дийодтирозин, бетазин).

3. Препарати, які порушують поглинання йоду щитовидною залозою (калію перхлорат).

Механізм дії мерказолілу (тіамазолу) – прискорює виведення йодидів із щитовидної залози, запобігає йодуванню тироксину та синтезу гормонів щитовидної залози. Пригнічує активність ферменту пероксидази, внаслідок чого порушується окислення йодидів в атомарний йод.

Дийодтирозин гальмує продукцію тиреотропного гормону передньої долі гіпофіза. Такими ж властивостями і механізмом дії володіє бетазин.

Карбімазол і мерказоліл – гальмують периферичне перетворення Т 4 і Т 3. менш токсичні і за активністю перевершують метилтіоурацил.і пропілтіоурацил.

Механізм дії калію перхлорату : порушує активне поглинання йоду щитовидною залозою і запобігає синтезу гормонів.

Побічні ефекти антитиреоїдних препаратів: порушення функції печінки, лейкопенія, тромбоцитопенія, агранулоцитоз.

Препарати, які містять йод . Малі дози йоду – “мікройод” – гальмують утворення тиреотропного гормону у передній долі гіпофіза і таким чином порушують біосинтез гормонів у щитовидній залозі, а також сприяють утриманню гормонів у білковому комплексі. Під впливом “мікройоду” зменшуються розміри щитовидної залози та її васкуляризація. Малі дозі йоду застосовують в основному при підготовці хворого до операції після попереднього лікування метилтіоурацилом.

Гормони, які впливають на обмін кальцію та фосфору

У прищитовидних залозах виділяється паратгормон – препарат паратиреоідин (отримують шляхом витяжки із прищитовидних залоз худоби), який регулює обмін кальцію і фосфору. При недостатній кількості цього гормону різко знижується рівень іонізованого кальцію у крові, відбувається підвищення в ній неорганічного фосфору. Внаслідок цього в дорослих розвиваються тетанічні корчі, а в дітей – спазмофілія.

Механізм дії паратгормону : стимулює всмоктування кальцію слизовою оболонкою кишечника, при допомозі ергокальциферолу, а також відбувається мобілізація іонів кальцію із кісток. Максимальний ефект після введення препарату настає через 12 – 18 годин і триває до 24 годин.

Кальцитонін (тирокальцитонін) виробляється спеціальними клітинами щитовидної залози. Бере участь у регуляції обміну кальцію. Пригнічує процес декальцифікації кісток, сприяє відкладанню кальцію у кістках. Є антагоністом паратиреоідину.

Гормонопрепарати підшлункової залози

У підшлунковій залозі бета-клітини острівців Лангерганса виробляють інсулін. Недостатня секреція інсуліну призводить до розвитку цукрового діабету. В основі захворювання лежить порушення вуглеводного обміну: зниження активності ферменту гексокінази, що забезпечує фосфорилювання та засвоєння глюкози тканинами, знижує проникливість клітинних мембран тканин для глюкози та засвоєння її клітинами. При цьому підвищується розпад глікогену в печінці й утворення цукру із білків та жирів їжі. В результаті цих зрушень виникає гіперглікемія, глюкозурія, кетонемія, кетонурія.

Цукровий діабет – захворювання ендокринної системи, яке характеризується порушенням усіх видів обміну речовин, і в першу чергу вуглеводного. Цукровий діабет може розвиватися і у випадку, коли інсулін виробляється в достатній кількості, але він швидко інактивується інсуліназою.

Для лікування цукрового діабету використовують такі групи лікарських засобів:

І. Інсуліни.

ІІ. Похідні сульфанілсечовини.

ІІІ. Інгібітори альфаглюкозидази.

ІV. Препарати, що підвищують чутливість тканин до інсуліну.

V. Препарати рослинного походження.

Медикаментозне лікування хворих на цукровий діабет у першу чергу залежить від типу цукрового діабету і біля 30% у випадках з інсулін незалежною формою захворювання, служить пацієнтам для контролю свого самопочуття.

Гормональними антагоністами інсуліну є кортикотропін, тиреоїдин, глюкокортикоїди, адреналін, естрогени, глюкагон.

Механізм дії інсуліну полягає у гальмуючому впливі контрінсулярних гормонів передньої долі гіпофіза та глюкокортикоїдів на фермент гексокіназу, активність якої пригнічується цими гормонами. Відновлюється властивість гексокінази каталізувати реакцію перефосфорилювання глюкози з АТФ, в результаті чого утворюється речовина глюкозо-6-фосфат, підвищує проникливість клітинних мембран для глюкози і згорання її у циклі Кребса. Інсулін отримують із тканини підшлункової залози рогатої худоби, шляхом витяжки.

Препарати інсуліну .

Засоби замісної терапії (препарати інсуліну).

1. Препарати короткочасної дії – людські біосинтетичні монокомпонентні (актрапід, фармасулін-людський біосинтетичний [ДНК] рекомбінантний інсулін виробництва “Фармак” Київ).

2. Пролонгованої дії – високоочищені монокомпонентні свинячі (мікстард, монотард, ультратард, протазан, протамін-цинк інсулін, інсулін-семиленте).

Препарати замісної терапії в залежності від тривалості дії поділяють:

1. Препарати швидкої і короткочасної дії – до 8 годин (інсулін, актрапід).

2. Препарати середньої тривалості дії – до 24 годин (інсулін-ленте, інсулін-семиленте).

3. Препарати повільної і тривалої дії – до 40 годин (інсулін-ультраленте, суінсулін-ультралонг, протамін-цинк інсулін).

Швидкість і тривалість дії інсулінів

Препарат

Швидкість дії

Тривалість дії

Актрапід

30 хвилин

8 годин

Інсулін

30 хвилин

6-8 годин

Суінсулін

30 хвилин

6-8 годин

Моноінсулін

30 хвилин

8 годин

Мікстард

30 хвилин

24 години

Протафан, Монотард

90 хвилин

24 години

Ультратард

120 хвилин

28 годин.

Інсуліни вітчизняного виробництва.

Препарати свинячих монокомпонентних нейтральних інсулінів:

Монодар – нейтральний розчин для ін’єкцій короткої дії, забезпечує швидке та значне зниження рівня цукру крові, ефект настає через 30 хв і досягає максимуму через 1 – 2 год. після підшкірного введення препарату. Тривалість дії 5 – 7 год.

Монодар Б – нейтральна суспензія для ін’єкцій, що містить 100% кристалічний протамін-інсулін. Препарат середньої тривалості дії, забезпечує поступове зниження цукру крові, що починається через 1 год. і досягає максимуму через 4 – 6 год. після підшкірного введення препарату. Тривалість терапевтичної дії 12 – 20 год.

Монодар К 15 – нейтральна суспензія для ін’єкцій, що містить 15% інсуліну в розчині та 85% кристалічного протамін-інсуліну. Препарат середньої тривалості дії, забезпечує зниження цукру крові, що починається через 45 хв після підшкірного введення препарату. Тривалість дії 14 – 18 год.

Монодар К 30 – нейтральна суспензія для ін’єкцій, що містить 30% інсуліну в розчині та 70% кристалічного протамін-інсуліну. Препарат середньої тривалості дії, забезпечує поступове зниження рівня цукру крові, що починається через 30 – 45 хв і досягає максимуму через 1 – 3 год. Тривалість дії 12 – 16 год.

Монодар К 50 – нейтральна суспензія для ін’єкцій, що містить 50% інсуліну в розчині та 50% кристалічного протамін-інсуліну. Препарат середньої тривалості дії, забезпечує швидке зниження рівня цукру, та подовжене утримання цукровознижуючого ефекту. Дія препарату починається через 30 хв і досягає максимуму через 1 – 3 год після підшкірного введення препарату. Тривалість дії 6 – 10 год.

МК Суінсулін-лонг – нейтральна суспензія для ін’єкцій, що містить кристалічний та аморфний цинк-інсулін у співвідношенні 7:3. Препарат середньої тривалості дії, забезпечує поступове зниження цукру крові, що починається через 1 1,5 год, посилюється через 5 – 7 год, досягає максимуму через 12 – 16 год. Тривалість дії протягом 24 год.

МК Суінсулін-ультралонг – нейтральна суспензія для ін’єкцій, що містить 100% кристалічний цинк-інсулін. Препарат тривалої дії, забезпечує поступове зниження рівня цукру через 8 – 10 год. Дія препарату досягає максимуму через 12 – 18 год і утримується протягом 30 – 36 год.

Препарати нейтральних інсулінів людини:

Хумодар Р – інсулін людини напівсинтетичний – нейтральний розчин для ін’єкцій короткої дії, забезпечує швидке та значне зниження рівня цукру крові, ефект настає через 30 хв і досягає максимуму через 1 – 2 год після підшкірного введення препарату. Тривалість дії 5 – 7 год.

Хумодар Б – інсулін людини напівсинтетичний – нейтральна суспензія для ін’єкцій, що містить 100% кристалічний протамін-інсулін. Препарат середньої тривалості дії, забезпечує поступове зниження рівня цукру крові, ефект починається через 1 год і досягає максимуму через 4 – 6 год. Тривалість дії 12 – 20 год.

Хумодар К 15 – нейтральна суспензія для ін’єкцій, що містить 15% інсуліну в розчині та 85% кристалічного протамін-інсуліну. Препарат середньої тривалості дії, забезпечує зниження рівням цукру крові через 30 – 45 хв і досягає максимуму через 1,5–3 год після підшкірного введення препарату. Тривалість дії 12 – 18 год.

Хумодар К 25 – нейтральна суспензія для ін’єкцій, що містить 25% інсуліну в розчині та 75% кристалічного протамін–інсуліну. Препарат середньої тривалості дії, забезпечує зниження рівня цукру крові, що починається через 30 – 45 хв і досягає максимуму через 1 – 3 год після ін’єкції. Тривалість дії протягом 12 – 16 год.

Хумодар К 50 – напівсинтетичний – нейтральна суспензія для ін’єкцій, що містить 50% інсуліну в розчині та 50% кристалічного протамін-інсуліну. Препарат середньої тривалості дії, забезпечує швидке зниження рівня цукру крові, та подовження утримання цукровознижуючого ефекту. Ефект настає через 30 хв і досягає максимуму через 1 – 3 год після введення препарату. Тривалість дії протягом 6 – 10 год.

Синтетичні цукрознижувальні препарати

При цукровому діабеті ІІ типу для спеціальної терапії використовують антидіабетичні (гіпоглікемічні) пероральні засоби слідуючих груп:

1. Похідні сульфанілсечовини : 1-го покоління(букарбан, хлорпропамід-адебіт; карбутамід, толбутамід, толазамід, ацетоксамід, цикламід, хлорцикламід) – препарати середньої тривалості дії – до 24 год; 2-го покоління(глібенкламід-манініл; глюренорм-гліквідон; гліпізид, гліклазид-діабетон) – тривалість дії до 60 годин; 3-го покоління (амарил).

Амарил(глімепирид), пероральний гіпоглікемічний препарат, який належить до класу сульфаніламідів нового 3-го покоління. Амарил володіє цілим рядом переваг порівняно з традиційними похідними сульфанілсечовини, як всі інші препарати сульфонілсечовини закриває АТФ-залежні К +-канали бета-клітин з допомогою зв’язуючого білка, що супроводжується деполяризацією мембрани, відкриттям Са ++-каналів і надходження іонів кальцію. Підвищення внутрішньоклітинної концентрації Са ++ стимулює секрецію інсуліну й активує другий тип калієвих каналів, які відкриваються і викликають реполяризацію. Це, в свою чергу, супроводжується закриттям Са ++-каналів, деполяризацією на початку нового циклу секреції інсуліну. Застосування амарилу дає можливість призначати його в менших дозах, забезпечує швидкий початок дії, і проявляє позитивний ефект на обмін ліпідів. Стимулює активніше виділення інсуліну клітинами підшлункової залози. Застосовують 1 раз на добу.

2. Бігуаніди (глібутид – буформін, метформін – гліформін) – тривалої дії до 60 годин.

3. Препарати інших груп (ізодибут, акарбоза – глюкобай).

4. Препарати рослинного походження [лушпиння квасолі, листя яфини, козлятник лікарський (Galega), ялівець, овес посівний та інші].

Класифікація залежно від типу дії:

1. Засоби, які стимулюють вивільнення ендогенного інсуліну (похідні сульфанілсечовини – букарбан, адебіт та інші).

2. Засоби, які сприяють надходженню глюкози у тканини і підвищують гліколіз (бігуаніди).

3. Засоби, які пригнічують всмоктування глюкози у тонкому кишечнику (інгібітори альфа-глюкозидази – акарбоза, воглібоза, міглітол).

Механізм дії похідних сульфанілсечовини полягає у стимуляції бета-клітин підшлункової залози і підсилення вивільнення ними інсуліну. Це єдиний клас гіпоглікемічних засобів, що мають власний рецептор на плазматичній мембрані, при зв’язуванні з яким закриваються АТФ-чутливі К +-канали з наступною деполяризацією мембрани та екзоцитозу інсуліну. Стимулюючи секрецію інсуліну, вони не впливають на синтез гормону.

Заслуговує уваги гліклазиди (діабетон, діамікрон), які сприяють зниженню вмісту холестерину, тригліцеридів, нормалізують вміст вільних радикалів, сприяють синтезу простагландинів (у вигл яді збільшення вмісту судинорозширювального простацикліну і зниження рівня судинозвужувального тромбоксану), зменшують адгезію тромбоцитів.

Механізм дії похідних гуанідину – сприяють поглинанню глюкози м’язами. У м’язах накопичується молочна кислота за рахунок стимуляції анаеробного гліколізу. Пригнічують гліконеогенез. Підвищують ліполіз. Затримують всмоктування глюкози у кишечнику. У шлунково-кишковому тракті всмоктуються добре. Ефект розвивається через 4 – 6 годин і триває 14 годин.

Побічні ефекти: лейкопенія, агранулоцитоз.

Глюренорм, глібенкламід та інші похідні сульфанілсечовини 2-го покоління діють на бета–клітини підшлункової залози, стимулюють виділення інсуліну.

Застосовують при цукровому діабеті у хворих середнього і похилого віку, в тих випадках, коли збережена активність бета-клітин підшлункової залози і дієти недостатньо для забезпечення нормального обміну вуглеводів.

Мінідіап (гліпізид) – препарат середньої швидкості дії, при прийомі всередину ефект настає через 30 хвилин. Забезпечує своєчасний контроль гіперглікемії, яка з’являється після прийому їжі. Застосовують при цукровому діабеті дорослих.

Акарбоза, воглібоза, міглітол пригнічують активність ферменту альфа-глюкозидази, затримують всмоктування вуглеводів у кишечнику. Максимальна активність акарбози та міглітолу спостерігається при їх застосуванні в дозі 100 мг три рази на добу. Основним побічним ефектом альфа-глюкозидазних інгібіторів є гастроінтестинальний ефект. На сьогодні інгібітори альфа-глюкозидази є препаратами першого вибору у хворих на інсулін-незалежний цукровий діабет.

Препарати, що підвищують чутливість периферичних тканин до інсуліну – піоглітазон, роглітазон (розліт).

Ізодибут пригнічує біологічну активність ферменту альдозоредуктази, цим самим сприяє нормалізації обміну глюкози. Знижуючи активність альдозоредуктази, препарат блокує перетворення глюкози в сорбітол, зменшує накопичення останнього в клітинах і, особливо, в клітинній стінці.

Буформін, метформін знижують вміст глюкози у крові, пригнічують її надходження і прискорюють гліколіз, покращують чутливість тканин до інсуліну і, такими чином, зменшують інсулінорезистентність, сприяють поглинанню глюкози м’язовими тканинами.

Застосовують при цукровому діабеті ІІ типу (інсулінзалежний), що супроводжується ожирінням і гіперліпопротеїнемією.

Антиоксиданти – одним з патофізіологічних механізмів, який відіграє важливу роль у розвитку ендотеліальних дисфункцій, є підвищене утворення кисеньвмісних радикалів, що виникає внаслідок ауто окислення глюкози, неферментного глікозилювання та гіпоксії. Дисбаланс між продукцією та утилізацією вищезазначених радикалів призводить до розвитку “ оксидативного стресу ” . Клінічні дослідження з використанням антиоксидантів дають обнадійливі дані, щодо комплексного їх застосування з іншими цукровознижуючими препарати в лікуванні цукрового діабету.

Цукровознижуючі засоби рослинного походження:

Описание: Описание: Описание: http://grigaonline.narod.ru/farma/LP_peptidnix_gormoniv_image/LP_peptidnix_gormoniv_clip_image002.jpg

Описание: Описание: Описание: http://grigaonline.narod.ru/farma/LP_peptidnix_gormoniv_image/LP_peptidnix_gormoniv_clip_image004.jpg

Описание: Описание: Описание: http://grigaonline.narod.ru/farma/LP_peptidnix_gormoniv_image/LP_peptidnix_gormoniv_clip_image006.jpg

Чорниця звичайна

Квасоля звичайна

Козлятник лікарський

ПРЕПАРАТИ СТЕРОЇДНИХ ГОРМОНІВ, ЇХ АНАЛОГІВ І АНТАГОНІСТІВ

В залежності від місця продукції стероїдні гормонопрепарати поділяються на:

1 . Препарати гормонів кори надниркових залоз та їх синтетичні аналоги:

а) Гормонопрепарати з глюкокортикоїдною активністю(гідрокортизон, кортизон та їх синтетичні аналоги);

б) Гормонопрепарати з мінералокортикоїдною активністю (альдостерон, дезоксикортикостерону ацетат).

2. Препарати статевих гормонів .

А) препарати жіночих статевих гормонів:

а) Гормонопрепарати фолікулів (природні – естрадіолу дипропіонат, естрон; напівсинтетичний – етинілестрадіол-мікрофолін; синтетичний препарат – синестрол) та їх антагоністи – антиестрогени (кломіфенцитрат або клостильбегіт);

б) Гормонопрепарати жовтого тіла (оксипрогестерону капроат, прогестерон) та їх антагоністи – антигестагени – Ru-486);

в) Контрацептивні засоби(комбіновані естроген-гестагенні препарати і засоби, які містять мікродози гестагенів).

Б) Препарати чоловічих статевих залоз :

Андрогени (тестостерон, тестостерону пропіонат, тестостерону енантат, тестенат, метилтестостерон) та їх антагоністи – антиандрогени (флутамід, ципротерон, фінастерид).

3. Анаболічні засоби .

а). Стероїдні анаболічні засоби (феноболін, ретаболіл, метандростенолон).

б). Нестероїдні анаболічні засоби (калію оротат, кобабамід, карнітину хлорид, пентоксил, метилурацил).

Усі стероїдні гормони за хімічною будовою мають спільним те, що синтезуються з одного продукту – холестерину і в своїй основі містять пергідрофенантреновий цикл.

Шляхом подальших хімічних перетворень відбувається диференціація гормонів за специфічною активностю. Встановлена залежність фармакологічної дії від хімічної структури стероїдів.

Під впливом ферментів печінки змінюється хімічна структура стероїдів, характер їх біологічної активності та тривалості ефекту. Тривалість ефекту стероїдних препаратів пояснюється також властивістю їх адсорбуватись на білкових структурах клітин-органів, чутливих до вказаних гормонів. В абсорбції стероїдів велику роль відіграють SH-групи ферментних білків.

Властивість зв’язуватись із специфічними рецепторами клітин є суттєвою особливістю динаміки гормональних речовин в організмі. За своєю природою та хімічною будовою рецепторні утворення клітин є специфічними цитоплазматичними та ядровими протеїнами.

Специфічність гормонів залежить від фізико-хімічних властивостей ядрового рецепторного білка диференційованої клітини. Статеві гормони, володіючи тропністю фізіологічної дії, впливають на метаболічні процеси чутливих до них органів, а також на функціональний стан генетичного апарату.

Дія стероїдів на клітини чутливих до них органів відбувається у три етапи.

1. Гормон концентрується на мембранних структурах клітин та субклітинних утворень із зміною їх проникливості.

2. Проникнення молекул стероїду крізь мембрану всередину клітини та зв’язок його із специфічним цитоплазматичним рецепторним білком.

3. Проникнення всередину клітинного ядра.

Стероїдні гормони проникають у ядро у вигляді комплексної сполуки з білками цитоплазми. Ядерні рецептори акумулюють гормон у ядрі та підготовляють реалізацію гормонального ефекту на генетичному рівні (стимуляція синтезу РНК).

У клітинах печінки також є рецепторні білки для зв’язування глюкокортикоїдів. Ядра та мітохондрії клітин печінки більш інтенсивно поглинають гідрокортизон та інші глюкокортикоїди, а розчинна фракція клітини найбільш інтенсивно їх метаболізує.

Глюкокортикоїди, на відміну від андрогенів, естрогенів та альдостерону, не мають вираженої тропності фізіологічної дії. Особливістю їх впливу є те, що вони мають широкий спектр дії, включаються в метаболізм багатьох органів і систем (мозок, печінка, нирки, м’язи, шкіра та інші).

ГОРМОНОПРЕПАРАТИ НАДНИРКОВИХ ЗАЛОЗ

Препарати з глюкокортикоїдною активністю. Глюкокортикоїдні гормони та їх синтетичні аналоги становлять значний інтерес для клінічної практики щодо їх протизапальної, протиалергічної дії. Вони втручаються в обмінні процеси, змінюють обмін вуглеводів, білків, жирів та мінеральний обмін.

Вплив на обмін вуглеводів залежить від дози, тривалості введення та стану функції підшлункової залози. Під впливом глюкокортикоїдів підвищується синтез глікогену та відкладання його у печінці, м’язах. Великі дози препаратів при тривалому введенні гальмують активність ферменту гексокінази і цим самим порушують фосфорилювання глюкози. При цьому розвивається гіперглікемія, глюкозурія, порушується утворення енергії, частина вуглеводів переходить у жири. Продукти неповного окислення пригнічують функцію бета-клітин інсулярного апарату підшлункової залози, що може призвести до “стероїдного діабету”.

Білковий обмін у різних тканинах змінюється не однаково. У м’язах та лімфатичній тканині при тривалому введенні відмічається катаболічна дія, підвищується розпад білків, активуються процеси дезамінування амінокислот, що сприяє утворенню вуглеводів, знижує синтез амінокислот та проникнення їх у клітини.

Разом із тим у печінці, нирках, кишечнику білковий обмін змінюється за типом анаболізму: підвищується синтез амінокислот, білків. Під впливом глюкокортикоїдів пригнічується лімфопоез та продукція антитіл. Глюкокортикоїди впливають на електролітний обмін: сприяють виділенню із організму іонів кальцію, калію і посилюють реабсорбцію натрію, хлоридів та води в ниркових канальцях.

Глюкокортикоїди гальмують запальний процес та алергічні реакції. Затримують розвиток сполучної, ретикулоендотеліальної, лімфоїдної тканини, зменшують кількість тучних клітин, гальмують грануляцію і загоювання ран. Пригнічують синтез інтерферону, що приводить до зниження захисних сил організму (імунодепресивна дія). Синтетичні глюкокортикоїди (преднізолон, дексаметазон, триамцинолон) мають більш виражену протизапальну, десенсибілізуючу дію, активніше впливають на обмін речовин, трофіку, значно слабше – на мінеральний обмін. Дексаметазон є найбільш активним і довготривалим препаратом.

Деякі глюкокортикоїди застосовуються місцево (синалар, локакортен, флуцинар, фторокорт та інші).

Механізм протишокової дії полягає у зростанні концентрації катехоламінів у тканинах, посилення скорочення міокарда.

Механізм протизапальної та протиалергічної дії полягає у пригніченні формування та розвитку лімфоїдноретикулярних плазматичних, клітин у кістковому мозку.

Глюкокортикоїди стабілізують мембрани клітин та субклітинних структур, знижують проникливість та підвищують резистентність капілярів, впливають на клітинний та хімічний склад тканин. Пригнічують ріст фібробластів. Знижується активність гіалуронідази, синтез мукополісахаридів сполучної тканини зменшується.

Використовують глюкокортикоїди при аутоімунних захворюваннях (ревматизм), шоку, інтоксикації, алергічних реакціях. При тривалому застосуванні пригнічується виділення гормонів передньої долі гіпофіза (кортикотропіну, гонадотропних та тиреотропних гормонів). Тому, глюкокортикоїди потрібно призначати та відміняти поступово, змінюючи дозу.

Побічні ефекти : глюкокортикоїди при тривалому застосуванні можуть викликати сповільнення процесів регенерації, погіршення протікання виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки. Вони сприяють утворенню виразок (ульцерогенна дія). Внаслідок затримки води і натрію виникають набряки, збільшується маса тіла, підвищується артеріальний тиск, ожиріння, гіперглікемія. З боку ЦНС – ейфорія, безсоння, психози. З боку крові підвищується зсідання крові і утворення тромбів. Тривале застосування приводить до остеопорозів, ламкості кісток (патологічні переломи).

За тривалістю дії глюкокортикоїди діляться на такі групи.

1. Препарати короткочасної дії (тривалість ефекту 6 – 8 годин) – гідрокортизон, кортизон.

2. Препарати середньої тривалості дії (12 – 36 годин) – преднізолон, триамцинолон.

3. Препарати тривалої дії (36 – 72 години) – дексаметазон, беклометазон.

Для місцевого застосування використовують мазі і креми, які містять глюкокортикоїди. Застосовують при екземах, нейродермітах.

Препарати з мінералокортикоїдною активністю . Найбільш активним гормоном цієї групи є альдостерон і препарат дезоксикортикостерону ацетат. Під впливом цих речовин затримуються іони натрію в організмі. При цьому підвищується реактивність симпатичної нервової системи, тонус гладкої мускулатури артеріол підвищується, що приводить до підвищення артеріального тиску (гіпертензії).

При тривалому застосуванні великих доз мінералокортикоїдів проявляються пригнічення функції ЦНС, явища енцефалопатії.

Для клінічної практики мають велике значення антагоністи альдостерону (спіронолактон), які використовуються як сечогінні засоби.

ГОРМОНОПРЕПАРАТИ СТАТЕВИХ ЗАЛОЗ

Препарати чоловічих статевих гормонів – (Андрогени)

Чоловічі статеві гормони (тестостерон) забезпечують статевий розвиток, а також розвиток вторинних статевих ознак у чоловіків, стимулюють сперматогенез. У малих дозах стимулюють секрецію гонадотропних гормонів гіпофіза, у великих дозах – гальмують. У жінок пригнічують гонадотропну функцію гіпофіза, лактацію, функцію фолікулярного апарату яєчників, викликають атрофію ендометрію, явища маскулінізації.

Андрогени проявляють анаболічний вплив на білковий та мінеральний обмін: підсилюють синтез білків, зменшують їх розпад, знижують виділення іонів – кальцію, калію, фосфору, натрію та води. У малих дозах андрогени прискорюють ріст та розвиток молодого організму, збільшують м’язову силу, розширюють периферичні судини. У великих дозах – затримують ріст скелету. Андрогени не мають видової специфічності. Анаболічна дія андрогенів проявляється незалежно від статі та віку за всіх патологічних станів, зв’язаних із розпадом білків.

Механізм дії андрогенів . Частина гормону метаболізується з утворенням неактивної речовини. Активна частина гормону у вигляді андростенолону вступає в комплексну сполуку з рецепторним специфічним білком цитоплазми клітини статевих залоз, що забезпечує транспорт його в ядро та взаємодію з ядерним хроматином.

Специфічність андрогенів залежить від фізико-хімічних властивостей ядерного рецепторного білка диференційованої клітини. Під впливом гормону підвищується синтез усіх видів РНК у рибосомах, стимулюються клітинні ферменти та включення амінокислот у білки.

Застосування . При порушеннях функції статевих залоз, інфантилізмі, імпотенції, чоловічому клімаксі з судинними порушеннями, а також при патологічних станах, зв’язаних із порушенням білкового, фосфорно-кальцієвого обміну.

У жінок застосовують при дисфункціональних маткових кровотечах, при раку молочної залози та яєчників.

Протипоказання . У чоловіків – рак простати та пізні стадії гіпертрофії простати; у жінок – молодий вік.

Побічні ефекти : набряки, гіперкальціемія, у жінок – порушення менструального циклу, явища маскулінізації (огрубіння голосу, ріст волосся за чоловічим типом, підвищення статевої збудливості, атрофія молочних залоз).

А н т и а н д р о г е н и – лікарські речовини, які здатні пригнічувати біосинтез, секрецію і транспорт чоловічих статевих гормонів або послаблювати їх дію. Їх ділять на такі групи.

1.Стероїдні – (прогестерон, ципротерон; естрогени; спіронолактон).

2.Нестероїдні – (флутамід, бікалутамід (калумід), циметидин).

За механізмом дії розрізняють .

1.Блокатори андрогенових рецепторів (ципротерону ацетат – андрокур; флутамід).

Ципротерону ацетат

2.Інгібітори 5-альфа-редуктази, які пригнічують перетворення тестостерону у дигідротестостерон (фінастерид – проскар, простерід).

Ципротерон похідне прогестерону. Конкуруючи за рецептори, чутливі до тестостерону, у периферичних мішенях пригнічують сперматогенез. Після відміни препарату сперматогенез відновлюється через 4 місяці. Блокуючи андрогенні рецептори у ЦНС, знижують статевий потяг, і може розвинутись імпотенція. Крім андрогенної, дії ципротерон володіє деякою гестагенною активністю, що може бути причиною зниження продукції гонадотропних гормонів, а значить, зниження продукції андрогенів чоловічими статевими залозами. Застосовують при гіперсексуалізмі у чоловіків.

Призначають як засіб диференціальної діагностики чоловічого гіпогонадизму. Призначають 3 рази на день на протязі 3-х днів з дослідженням добової екскреції лютеотропіну і сумарних гонадотропінів до і на фоні 5-го дня прийому препарату.

Флутамід гальмує транспорт зв’язування дигідротестостерону в ядрах клітин органу-мішені (пердміхурової залози), що затримує ріст пухлини простати. Застосовують для паліативного лікування раку простати. Призначають всередину по 1 таблетці 3 рази на день. Препарат швидко всмоктується. Період напіввиведення складає 5 – 6 годин. Виводиться переважно у вигляді метаболітів нирками.

Циметидин наділений антиандрогенною активністю. Блокує рецептори андрогенних гормонів, у зв’язку з чим може викликати у чоловіків порушення статевої функції і гінекомастію (збільшення молочних залоз). Проявляє пригнічувальну дію на систему мікросомальних ензимів печінки, що може посилювати вплив ряду лікарських речовин (анаприлін, сибазон, теофілін та інші). При тривалому застосуванні може викликати лейкопенію.

Фінастерид (проскар, простерід) – інгібітор 5-альфа-редуктази. Фермент 5-альфа-редуктаза сприяє переходу тестостерону в дигідротестостерон, що постійно відбувається в ряді тканин (наприклад, у простаті, волосяних фолікулах та інших). Є дані про те, що гіперплазія простати супроводжується збільшенням вмісту дигідротестостерону. Взаємодія дигідротестостерону з андрогеновими рецепторами у простаті, очевидно, стимулює продукцію факторів росту, які сприяють її гіпертрофії. Фінастерид, являється конкурентним інгібітором 5-альфа-редуктази, яка локалізується у мембрані ядер клітин. Фінастерид знижує внутрішньоклітинний вміст дигідротестостерону в простаті, а також його концентрацію у плазмі крові.

$Описание: Описание: Описание: E:\Vidal_2005\packs\proscar.jpg$

У кишечнику всмоктується добре, метаболізується в печінці. Тривалість дії – 24 години. Призначають 1 раз на день. Виділяється нирками і кишечником.

Застосування – лікування доброякісної гіперплазії простати. Препарат зменшує розміри простати і покращує процес сечовиділення. На функцію статевих залоз і лібідо не впливає.

Анаболічні засоби

Лікарські речовини, які стимулюють синтез білка.

1.Стероїдні анаболічні засоби(метандростенолон, феноболін, ретаболіл, нандролон).

2.Нестероїдні анаболічні засоби(калію оротат, карнітину хлорид, кобабамід, ціанокобаламін, натрію нуклеїнат).

Стероїдні анаболічні засоби є похідними тестостерону та андростендіолу, вони проявляють виражену анаболічну активність і слабку андрогенну дію. Наприклад, метандростенолон за андрогенними властивостями у 100 разів менш активний, ніж тестостерон.

Анаболічні стероїдні засоби підвищують синтез білка , нуклеїнових кислот (РНК, ДНК), стимулюють активність цитохромних та інших ферментів, викликають затримку азоту. В сироватці крові підвищується вміст альбумінів та альфа-глобулінів і знижується кількість гама-глобулінів. У серцевому м’язі збільшується кількість актоміозину та контрактину. Енергією синтетичні процеси забезпечуються за рахунок підвищеного використання жирів. Під впливом анаболіків розвивається еритроїдна гіперплазія кісткового мозку, збільшується кількість еритроцитів у периферичній крові.

Обмін вуглеводів . Анаболічні засоби викликають гіпоглікемію, стимулюють функцію бета-клітин острівцевого апарату підшлункової залози, підвищують виділення інсуліну, відкладення глікогену в печінці і м’язах.

Мінеральний обмін . Анаболічні препарати сприяють затримці в організмі кальцію, калію, фосфору, натрію, води, сірки, а також фіксації кальцію у кістках.

Обмін жирів . Під впливом анаболічних стероїдів зменшується вміст холестерину та фосфоліпідів, змінюється кількість альфа- і бета-ліпопротеїдів у сироватці крові.

Анаболічні стероїди попереджають атрофію кори наднирників при довготривалому застосуванні кортикостероїдів. У великих дозах пригнічують гонадотропну функцію гіпофіза.

Застосування . Порушення обміну білків, кістковий катаболізм, виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, слабе загоювання ран, ускладнення при лікуванні кортикостероїдами.

Побічні ефекти. Порушення обміну речовин. При тривалому застосуванні великих доз може бути затримка росту, порушення менструального циклу, явища маскулінізації, набряки, порушення функції печінки, підвищення артеріального тиску.

Протипоказання до застосування: вагітність, період лактації, рак простати.

Нестероїдні анаболічні засоби

Анаболічною дією володіють також нестероїдні засоби: кобабамід, карнітину хлорид та інші, які беруть участь у синтезі вуглеводів, білків, жирів, нуклеїнових кислот. Калію оротат входить до складу нуклеїнових кислот. Ефективний у комплексному лікуванні з іншими анаболічними засобами.

Застосовують при гіпотрофіях. Курс лікування – 30 днів.

ГОРМОНОПРЕПАРАТИ ЖІНОЧИХ СТАТЕВИХ ЗАЛОЗ

Гормонопрепарати фолікулів, їх аналогів та антагоністів

Гормони визначають якість життя жінки і можуть бути причиною специфічних жіночих проблем.

Починаючи з періоду статевого дозрівання в яєчниках жінки виділяються гормони (естрогени і прогестени).

Після дозрівання яйцеклітини, фолікул розривається, відбувається овуляція. Звільнена яйцеклітина з фолікулярною масою потрапляє у маткові труби, а звідси у матку. На місці розірваного фолікула утворюється жовте тіло, яке починає виробляти прогестерон. Якщо яйцеклітина запліднилась, жовте тіло продовжує розвиватись. Якщо запліднення не настало, жовте тіло піддається зворотному розвитку і замінюється сполучною тканиною. Потім цикл повторюється.

Циклічна функція яєчників регулюється гіпоталамусом і гіпофізом з допомогою гонадотропних гормонів. Фолікулостимулюючий гормон передньої долі гіпофіза викликає розвиток фолікулів у яєчнику. Лютеїнізуючий гормон сприяє овуляції, розвитку жовтого тіла і стимулює секрецію прогестерону. Гормони яєчників у свою чергу проявляють гальмуючий вплив на гіпоталамус і гіпофіз, зменшуючи виділення гонадотропних гормонів за типом зворотного зв’язку.

Естрогенні гормонопрепарати – природні естрогени, утворюються у фолікулах яєчників: естрон (фолікулін), естрадіол, естріол. Естрогени забезпечують розвиток жіночих статевих органів, вторинних статевих ознак і сприяють формуванню жіночого тіла. Викликають проліферацію ендометрію, збільшують об’єм і масу матки, підвищують її чутливість до окситоцину.

Естрогени прямо стимулюють синтез ДНК і всіх форм РНК, підвищують активність рибосом, стимулюють утворення у клітинах цАМФ, який підсилює синтез нуклеїнових кислот і білків.

Крім прямого впливу естрогенів на статеві органи, вони регулюють ліпідний обмін, наділені антиатеросклеротичними властивостями, сприяють затримці води у тканинах і беруть участь у нейроендокринній регуляції функції органів.

Гормональну терапію умовно можна поділити на слідуючі напрямки: стимулюючу, корегуючу та замісну, кожна з яких виконує свої функції.

Стимулююча гормональна терапія застосовується для нормалізації менструального циклу у дівчат та жінок репродуктивного віку. Для цього виду терапії застосовують натуральні низько дозовані гормональні препарати, які не мають побічних дій.

Корегуюча гормональна терапія застосовується при лікуванні захворювань, які виникли в результаті порушення гормонального балансу (фіброміома, гіперплазія ендометрія, поліпози, дисфункціональні маткові кровотечі). При корегуючій терапії частіше використовують прогестени.

Для замісної терапії також є показання: клімактеричний синдром, ризик розвитку остеопорозу та захворювань серцево-судинної системи, операції по видаленню яєчників, наявність урогенітальних розладів, а також трофічні зміни шкіри та слизових оболонок.

Естрон(фолікулін) отримують із сечі вагітних жінок або тварин. Застосовують естрон при недостатній функції яєчників (аменорея, безпліддя, клімактеричні і після клімактеричні хворобливі стани, слабість родової діяльності).

Естрогени протипоказано застосовувати у жінкам у віці до 60 років при пухлинах. Бо естрогени сприяють росту останніх.

У чоловіків естрогени зменшують темпи росту пухлин, особливо раку простати, завдяки антагонізму з андрогенами.

Естрадіол , на відміну від естрону, має більш тривалу дію, призначають 1 раз у 3 дні.

Синтетичні естрогенні препарати

Синестрол за активністю однаковий з естроном та естрадіолом, у шлунково-кишковому тракті не руйнується.

Диетилстільбестрол за активністю перевершує вдвічі природні естрогени.

Диместрол – препарат тривалої дії. Вводять 1 раз на тиждень.

За хімічною будовою синтетичні естрогенні препарати мають не стероїдну будову. Синтетичні нестероїдні естрогенні препарати стійкіші, що дає змогу застосовувати їх ентерально, і більш тривалої дії.

Побічні ефекти : тривале застосування синтетичних естрогенів може призводити до маткових кровотеч.

Антиестрогени – лікарські речовини, які пригнічують синтез, секрецію, транспорт і послаблюють дію естрогенів ( синтетичні речовини не стероїдної будови – клостільбегіт – кломіфенцитрат; тамоксифен; тореміфен).

Принцип дії полягає у зв’язуванні їх із специфічними рецепторами, завдяки чому вони пригнічують ефекти естрогенів, а саме: блокують естрогенні рецептори, які беруть участь у регуляції функції гіпоталамуса (вивільнення рилізінг-факторів лютеїнізуючого і фолікулостимулюючого гормонів) і гіпофіза (вивільнення гонадотропних гормонів). При цьому порушується від’ємний зворотний зв’язок, і система активується. У результаті збільшується виділення гонадотропних гормонів, що приводить до збільшення розмірів яєчників і підвищення їх функції.

Застосовують у випадках безпліддя у жінок, для лікування раку молочної залози.

Тамоксифен в організмі метаболізується, із організму виводиться переважно кишечником. Застосовують при естроген-залежних пухлинах молочної залози, особливо у жінок у період менопаузи.

Гормонопрепарати жовтого тіла (гестагени) їх аналоги та антагоністи

Основним гормоном жовтого тіла є прогестерон . Він викликає перехід ендометрію із фази проліферації у фазу секреції, після запліднення яйцеклітини підготовляє матку до сприйняття заплідненої яйцеклітини і забезпечує нормальне протікання вагітності, знижує збудливість та скоротливу властивість мускулатури матки, гальмує гонадотропну функцію гіпофіза, є синергістом лактогенного гормону та токоферолу, гальмує виділення лютеїнізуючого гормону і затримує овуляцію.

Производные

Прогестагены

Ретропрогестерона
17-гидроксипрогестерона

Тестостерона
19-норстероидов

Дидрогестерон (дюфастон)
Медроксипрогестерон ацетат
Ципротерон ацетат
Этистерон
Норэтистерон
Линестренол
Левоноргестрел
Норгестимат
Дезогестрел
Гестоден
Диеногест

Тривале введення прогестерону та його аналогів повністю приводить до атрофії жовтого тіла у яєчниках. У чоловіків під впливом цих речовин зменшується секреція тестикулярних гормонів.

Прогестерон та його аналоги застосовують при маткових кровотечах, безплідді, звичних викидах, порушеннях менструального циклу. Знижує чутливість міометрію до окситоцину.

Оксипрогестерону капроат за тривалістю дії перевищує прогестерон. Вводять один раз на тиждень.

Прегнін – препарат для ентерального застосування.

Великі дози гестагенів введені в організм мають контрацептивну дію.

Антигестагени. Одним із засобів цієї групи є похідне Ru-486 (міфепристон). Зв’язується з гестагеновими рецепторами матки, запобігаючи дії гестагенів. У акушерстві використовується здатність препарату викликати аборти. Призначають разом із простагландинами, які підвищують чутливість міометрію до скоротливої діяльності.

Антигестагени застосовують для нормалізації менструального циклу.

Наукові основи регулювання народжуваності (контрацептивні засоби)

Контроль народжуваності дозволяє запобігти небажаної вагітності, дає можливість планувати сім’ю, сприяти оптимізації інтервалів між вагітностями. Широке застосування сучасних засобів у контрацепції є основним методом профілактики абортів в їх ускладненні, зниження гінекологічних захворювань.

В останні роки все більшого розповсюдження контрацептивні засоби отримують естроген-гестагенні препарати для ентерального застосування. Основною ланкою в реалізації контрацептивного ефекту комбінованих естроген-гестагенних препаратів є гальмування гонадотропної функції гіпофіза і тим самим – овуляції.

Запобігти вагітності можна різними шляхами. Це зокрема:

а) пригнічення овуляції;

б) зміна властивостей слизу шийки матки;

в) сповільнення швидкості транспорту яйцеклітини;

г) порушення дозрівання яйцеклітини і зміна властивостей сперматозоїдів до запліднення;

д) запобігання імплантації;

е) імунологічна дія;

є) пригнічення сперматогенезу у чоловіків.

Класифікація контрацептивних засобів.

Гормональні контрацептивні засоби для системного застосування.

1. Естрогени та гестегени у фіксованих комбінаціях:

а) Норетистерон і естрон (нон-овлон);

б) Левоноргестел і естрон (овідон, ригевідон, мінізистон, мікрогінон);

в) Дезогестрел і естроген (марвелон, мерсилон, новінет, регулон);

г) Гестоден і естроген (логест, фемоден);

д) Норгестимат і естроген (силест).

2. Препарати, які містять гестагени та естрогени для послідовного застосування:

а) Левоноргестрел і естроген (антеовін, тризистон, триквілар, три-регол);

б) Норетистерон і естроген (триновум).

3. Гестагени:

а) Лінестерол (екслютон);

б) Левоноргестрел (постинор).

Існує також інша класифікація контрацептивних засобів, а саме:

1.Комплексні естроген-гестагенні препарати (бісекурін; овідон; нон-овлон; ригевідон; антеовін; три-регол –тризистон, триквілар; фемоден, марвелон, мерсілон).

2.Препарати, які містять мікродози гестагенів (континуін).

3 .Посткоітальні контрацептиви (постинор).

4.Засоби, які пригнічують сперматогенез і дозрівання сперматозоїдів (госсіпол).

Механізм дії контрацептивних гормональних препаратів полягає у пригніченні овуляції. У складному координованому процесі регуляції циклічної овуляції функції яєчників беруть участь різні відділи ЦНС, в тому числі гіпоталамус. Регуляція секреції гонадотропінів і функції статевих залоз рилізінг-гормоном люліберином модулюються рядом складних механізмів на рівні головного мозку, гіпофіза та яєчників. Сигнали зворотного зв’язку, які забезпечуються гонадними стероїдами, викликають як гальмування, так і стимуляцію секреції лютеїнізуючого гормону. Ці сигнали зворотно опосередкуються катехоламінергічними нейронами. Важливу роль в регуляції овуляції відіграють простагландини, вони беруть участь у спонтанній овуляції.

У механізмі дії комбінованих препаратів естроген-гестагенів є особливості; екзогенно введені гормональні комбіновані препарати діють через від’ємний зворотний зв’язок на гіпоталамус і гіпофіз, викликають пригнічення інкреції люліберину гіпоталамусу та інкреції гонадотропних гормонів. Гормональні контрацептиви знижують вміст у крові як лютеїнізуючого, так і фолікулостимулюючого гормонів.

Комбіновані стероїдні контрацептивні засоби мають безпосередній вплив на яєчники (оваріальний механізм); на маткові труби – зміна швидкості проходження по ним яйцеклітини; на ендометрій – змінюючи процеси обміну речовин в ньому і тим самим порушують імплантацію бластоцисти.

На відміну від комбінованих контрацептивних засобів при використанні моногормональних гестагенних препаратів овуляція може зберігатись. У механізмі протизаплідної дії провідне значення мають: підвищення в’язкості цервікальної слизі, підсилена перистальтика маткових труб, гіпоплазія ендометрію.

До однофазних (монофазних) комбінованих контрацептивних засобів відноситься: овідон, який містить 0,025 мг левоноргестролу + 0,05 мг етинілестрадіолу у кожній таблетці; ригевідон – 0,15 мг левоноргестролу + 0,03 мг етинілестрадіолу; нон-овлон – 0,1 мг норетилстерону ацетат + 0,05 мг етинілестрадіолу; фемоден – 0,03 мг етинілестрадіолу, + 0,075 мг гестодену; ліндінет – містить 0,02 мг етинілестрадіолу + 0,075 мг гестодену; регулон – містить 0,15 мг дезогестрелу + 0,03 мг етинілестрадіолу; новінет – містить 0,15 мг дегестрелу + 0,02 мг етинілестрадіолу; сілест (цілест) – 0,035 мг етинілестрадіолу + 0,25 мг норгестимату; мінізістон; мікрогінон по 21-й таблетці.

$Описание: Описание: Описание: E:\Vidal_2005\packs\lindinet20.jpg$ $Описание: Описание: Описание: E:\Vidal_2005\packs\regulon.jpg$

$Описание: Описание: Описание: E:\Vidal_2005\packs ovinet.jpg$

Механізм дії однофазних контрацептивів полягає у пригніченні овуляції, в результаті гальмування продукції фолікулостимулюючого і лютеїнізуючого гормону передньої долі гіпофіза та гіпоталамуса.

Серед однофазних комбінованих препаратів, які вважаються надійними і не шкідливими для організму є регулон, новінет, ліндінет.

Двофазні комбіновані контрацептивні засоби: антеовін – 11 таблеток містять малі дози естрогену і гестагену (0,05 мг етинілестрадіолу+0,05 мг левоноргестролу) і 10 таблеток з низьким вмістом естрогенів і більшим – гестагенів (0,05 мг етинілестрадіолу+0,125 мг левоноргестролу).

Трифазні контрацептивні засоби – три-регол (триквілар, трифазил, тридестан, тризистон). При прийомі трифазних контрацептивів під час кожного менструального циклу дозування гормонів у таблетках три рази змінюється для імітації ендогенного гормонального рівня. На початку циклу, починаючи з 5-го дня на протязі 6-ти днів, коли гормональна активність яєчників відносно невелика, використовують таблетки з низьким вмістом стероїдних компонентів (0,03 мг етинілестрадіолу+0,05 мг левоноргестролу). В середині циклу у фізіологічних умовах спостерігається пік естрогенів з підвищенням росту гестагенів. Це враховується у наступних 5-ти таблетках (0,04 мг етинілестрадіолу+0,075 мг левоноргестролу). У другій половині циклу вміст естрогенів зменшується, прогестенів – продовжує зростати. Останні 10 таблеток містять 0,03 мг етинілетсрадіолу+0,125 мг левоноргестролу.

Використовують декілька схем введення в організм гормональних контрацептивів. Найбільш розповсюджений циклічний метод використання контрацептивів – естроген-гестагенів – з 5-го по 26-й день менструального циклу з послідуючою 7- денною перервою.

Моногормональні (континуін), ацетомепрегенол – гестагенні контрацептиви призначають керуючись безперервною схемою – з 1-го дня менструального циклу кожен день, на протязі усього часу, коли бажано запобігти вагітності.

Механізм протизаплідної дії посткоїтальних контрацептивів (постинор, фемулен) базується на тому, що під впливом великих доз гестагенів на ранній стадії блокується розвиток заплідненої яйцеклітини. Крім того постинор гальмує капацитацію сперматозоїдів (запобігає кінцевій фазі дозрівання і рухливості сперматозоїдів у жіночому організмі).

Застосування контрацептивних засобів служить для запобігання вагітності у репродуктивному віці.

Побічні ефекти – нудота, блювання, головний біль, дратівливість, збільшення молочних залоз, підвищення вмісту фібриногену та агрегація тромбоцитів (схильність до тромбоутворення – тромбозів). Підвищуються вміст глюкози і концентрація холестерину у крові, а також концентрація тригліцеридів і фосфоліпідів. Тривале застосування може призвести до розвитку доброякісних пухлин, порушення функції печінки.

Лікарські препарати, що пригнічують сперматогенез ділять на:

1.Естрогенні.

2.Гестагенні.

3.Рослинного походження.

Комбіноване використання естроген-гестагенів або застосування їх окремо не виправдовує себе тому, що при цьому розвиваються симптоми пригнічення потенції, гінекомастія.

Використання лікарських рослин . Є дані про те, що госсіпол, препарат отриманий із насіння бавовнику, пригнічує сперматогенез і може бути використаний з метою чоловічої контрацепції. Госсипол у дозі 200 мг для прийому всередину щоденно на протязі 3-х місяців пригнічує сперматогенез і запобігає розвитку вагітності (розвивається тимчасове безпліддя). Через 3 місяці після відміни госсиполу відновлюється здатність сперматозоїдів до запліднення.

Госсіпол не змінює концентрацію тестостерону і не впливає на потенцію.

Механізм дії госсиполу : пригнічує активність ферменту лактатдегідрогенази у сперматозоїдах, внаслідок чого знижується активність і рухливість сперматозоїдів.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Скакун М.П., Посохова К.А. Фармакологія. Підручник. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2003. – 740 с.

2. Чекман І.С., Горчакова Н.О.. Казак Л.І.Фармакологія. Підручник для студентів медичних факультетів. Видання 2-ге – Вінниця: Нова книга, 2011. – 784 с.

3. Харкевич Д.А. Фармакология. Учебник для студентов высших медицинских учебных заведений. – Москва, 2006 – 670 с.