Фармакологія гормональних препаратів
Гормональні препарати — це речовини, які отримують із залоз внутрішньої секреції, або їх синтетичні замінники, що специфічно впливають на обмін речовин і регулюють різноманітні функції організму.
Протигормональні засоби — це хімічні речовини, які гальмують утворення чи виділення гормонів або вступають з ними у конкурентні зв’язки.
Хімічна спільність нервової, ендокринної та імунної систем забезпечує тонку регуляцію гомеостазу організму.
Класифікація гормональних засобів ґрунтується на їхній хімічній будові:
1) речовини білкової структури — препарати гормонів гіпоталамуса, гіпофіза, прищитоподібної та підшлункової залоз, кальцитонін;
2) похідні амінокислот — препарати гормонів щитоподібної та мозкового шару надниркових залоз;
3) стероїдні сполуки і похідні жирних кислот — препарати кори надниркових, статевих залоз, простагландини, активна форма кальциферолу — 1,25-діоксихолекальциферол.
Гормональні препарати застосовують для таких видів лікування:
1) замісної гормонотерапії — різновиду терапії гормональними засобами або їх синтетичними замінниками у випадках недостатності ендокринної функції (наприклад застосування інсуліну у хворих на інсулінозалежний цукровий діабет);
2) стимулюючої (тропної) гормонотерапії — терапії гормонами або їх синтетичними аналогами (наприклад кортикотропін при недостатності кори надниркових залоз), а також синтетичними препаратами (наприклад глібенкламід знижує вміст глюкози в крові, збуджуючи (3-клі-тини панкреатичних острівців) при гіпофункції ендокринної залози;
3) протигормональної терапії — терапії гормональними препаратами або їх аналогами, яка грунтується на принципі негативного зворотного зв’язку (наприклад соматостатин — інгібітор секреції соматотропіну при гіперфункції аденогіпофіза).
Крім того, гормональні препарати широко застосовують при деяких неендокринних захворюваннях (фармакодинамічна терапія). При цьому використовують такі гормональні ефекти, як вплив на обмінні, запальні, імунологічні процеси, на загальний стан (наприклад протизапальний, протиалергічний ефект глюкокортикоїдів).
У випадках тривалого застосування гормональних препаратів може порушуватись структура і функція відповідної ендокринної залози. Якщо передчасно раптово відмінити гормональний препарат, захворювання може відразу загостритись (синдром відміни). На гормональні препарати білкової структури можуть утворюватись антитіла, що різко зменшує їх фармакологічний ефект.
ПРЕПАРАТИ ГОРМОНІВ ПІДШЛУНКОВОЇ ЗАЛОЗИ.
ПРЕПАРАТИ ІНСУЛІНУ
Як лікарський препарат застосовують інсулін з підшлункових залоз забійної худоби. Найближчим за хімічною будовою до інсуліну людини є препарат з підшлункової залози свиней (відрізняється тільки однією амінокислотою). Останнім часом створено препарати інсуліну людини, а також досягнуто значних успіхів у галузі біотехнологічного синтезу інсуліну людини за допомогою генної інженерії. Це є великим досягненням молекулярної біології, молекулярної генетики та ендокринології, оскільки гомологічний людський інсулін, на відміну від гетерологічного тваринного, не викликає негативної імунологічної реакції.
Фармакодинаміка. Дія інсуліну спрямована на обмін вуглеводів, білків, жирів, мінералів.
Головне в дії інсуліну — його регулюючий вплив на обмін вуглеводів, зниження вмісту глюкози в крові. Це досягається тим, що інсулін сприяє активному транспорту глюкози та деяких інших гексоз, а також пентоз через клітинні мембрани та їх утилізації печінкою, м’язовою і жировою тканинами. Інсулін стимулює гліколіз, індукує синтез ферментів глюкокінази, фосфофруктокінази і піру-ваткінази, стимулює пентозофосфатний цикл, активуючи глюкозо-6-фосфатдегідрогеназу, підвищує синтез глікогену, активуючи глікогенсинтетазу, активність якої знижена у хворих на цукровий діабет. З іншого боку, гормон пригнічує глікогеноліз (розкладання глікогену) та гліконеогенез.
На кількість рецепторів і здатність їх до зв’язування впливає низка чинників, зокрема кількість рецепторів зменшена у випадках ожиріння, інсулінонезалежного цукрового діабету, периферичного гіперінсулінізму.
Класифікація. Сучасні препарати інсуліну різняться між собою за швидкістю і тривалістю дії. їх можна розділити на такі групи:
1. Препарати інсуліну короткої дії, або прості інсуліни (моноінсулін МК ак-трапід, хумулін, хоморап та ін.) Зниження рівня глюкози в крові після їх введення починається через 15-30 хв, максимальний ефект спостерігається через 1,5-2 год, дія продовжується до 6-8 год.
2. Препарати інсуліну подовженої дії:
а) середньої тривалості (початок через 1,5-2 год, тривалість 8-12 год) — суспензія-інсулін-семіленте, Б-інсулін;
б) тривалої дії (початок через 6 — 8 год.,тривалість 20-30 год.) — суспензія-інсулін-ультраленте. Препарати подовженої дії вводять підшкірно або внутрі-шньом’язово.
3. Комбіновані препарати, що містять усвоєму складі інсулін 1—2-ї груп, наприклад 25 % простого інсуліну і 75 % інсуліну-ультраленте.
Препарати інсуліну дозуються в одиницях дії (ОД). Дозу інсуліну для кожного хворого підбирають індивідуально в умовах стаціонару під постійним контролем рівня глюкози в крові й сечі після призначення препарату (1 ОД гормону на 4-5 г глюкози, що виділяється з сечею; точніший метод розрахунку — врахування рівня глікемії). Хворого переводять на дієту з обмеженням кількості легкозасвоюваних вуглеводів.
Залежно від джерела отримання розрізняють інсулін, виділений з підшлункових залоз свиней (С), великої рогатої худоби (Г), людський (Н — hominis), а також синтезований методами генної інженерії.
За ступенем очищення інсуліни тваринного походження поділяють на монопікові (МП, зарубіжні — MP) і монокомпонентні (МК, зарубіжні — МС).
Показання. Інсулінотерапія абсолютно показана хворим на інсулінзалежний цукровий діабет. її слід починати тоді, коли дієта, нормалізація маси тіла, фізична активність і пероральні протидіабетичні препарати не забезпечують потрібного ефекту. Інсулін застосовують під час діабетичної коми, а також хворим на діабет будь-якого типу, якщо захворювання супроводжується ускладненнями (кетоацидозом, приєднанням інфекції, гангреною тощо); для кращого засвоєння глюкози при захворюваннях серця, печінки, хірургічних операціях, у післяопераційному періоді (по 5-10 ОД); для поліпшення харчування хворих, виснажених тривалою хворобою; рідко для терапії шоком — у психіатричній практиці при деяких формах шизофренії; у складі поляризуючої суміші при захворюваннях серця.
Протипоказання: захворювання з гіпоглікемією, гепатит, цироз печінки, панкреатит, гломерулонефрит, нирково-кам’яна хвороба, виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, декомпенсовані вади серця; для препаратів подовженої дії — коматозні стани, інфекційні захворювання, в період хірургічного лікування хворих на цукровий діабет.
Побічна дія: болючість ін’єкцій, місцеві запальні реакції (інфільтрати), алергічні реакції.
При передозуванні інсуліну може виникнути гіпоглікемія. Симптоми гіпоглікемії: неспокій, загальна слабкість, холодний піт, тремтіння кінцівок. Значне зниження глюкози в крові призводить до порушення функцій мозку, розвитку коми, судом і навіть смерті. Хворі на цукровий діабет для запобігання гіпоглікемії повинні мати при собі кілька шматочків цукру. Якщо після прийняття цукру симптоми гіпоглікемії не зникають, потрібно терміново внутрішньовенно ввести 20-40 мл 40 % розчину глюкози, підшкірно 0,5 мл 0,1 % розчину адреналіну. У випадках значної гіпоглікемії внаслідок дії подовжених препаратів інсуліну хворих з цього стану вивести важче, ніж з гіпоглікемії, викликаній препаратами інсуліну короткої дії. Наявність у деяких препаратах подовженої дії білка протаміну пояснює досить часті випадки алергічних реакцій. Проте ін’єкції препаратів інсуліну подовженої дії менш болючі, що пов’язано з вищим рН цих препаратів.
СИНТЕТИЧНІ ПРОТИДІАБЕТИЧНІ ПРЕПАРАТИ
Синтетичні протидіабетичні препарати приймають усередину.
За хімічною структурою розрізняють дві групи синтетичних протидіабетичних препаратів:
1. Похідні сульфонілсечовини:
а) середньої тривалості дії (8-24 год) — бутамід (толбутамід), букарбан та ін.
б) тривалої дії (24-60 год) — хлорпропамід, глібенкламід (манініл), гліквідон (глюренорм), гліклазид (діабетон).
2. Похідні гуанідину — бігуаніду: бу-формін (глібутид), метформін (софор) та ін.
3. Різні: акарбоза (глюкобай), ізодибут.
Похідні сульфонілсечовини діють лише в організмі хворого на цукровий діабет. Вони стимулюють Р-клітини підшлункової залози, мобілізуючи надходження ендогенного інсуліну в кров. Механізм гіпоглікемічної дії пов’язаний з їх здатністю блокувати АТФ-залежні калієві канали. Це зумовлює відкриття по-тенціалзалежних Са2+-каналів, збільшення внутрішньоклітинного вмісту Са2+ і збільшення вивільнення з р-клітин інсуліну. Побічна дія: диспепсичні явища, рідко — тромбоцитопенія, лейкопенія, агранулоцитоз, анемія, алергічні реакції.
До похідних сульфонілсечовини належать також інші препарати, наприклад, букарбон (надізан, діаборал, ораніл, карбутамід).
Поряд з гіпоглікемічним ефектом глібенкламід має гіпохолестеринемічну дію і зменшує тромбогенні властивості крові, поліпшує мікроциркуляцію, що важливо при лікуванні хворих на цукровий діабет, ускладнений ангіопатією, тромбофлебітом.
Гліквідон (глюренорм) розглядається як найактивніший серед похідних сульфонілсечовини другої генерації, особливо при тривалих захворюваннях. Виводиться з організму, обминаючи нирки, що важливо у хворих з діабетичною нефропатією. Добре переноситься, знижує вміст загального холестерину в крові. Можна призначати хворим на цукровий діабет із супутніми захворюваннями печінки.
Гліклазид (діабетон, предіан) поряд з активною гіпоглікемічною дією позитивно впливає на мікроциркуляцію завдяки зменшенню адгезії і агрегації тромбоцитів, підвищує фібринолітичну активність крові, нормалізує проникність судинної стінки. Препарат не призводить до збільшення маси тіла, а при правильному харчовому режимі сприяє її зменшенню. Добре абсорбується з кишок. Максимальна концентрація у плазмі крові визначається приблизно через 4 год. Значна частина зв’язується з білками плазми крові та метаболізується в печінці. Т1/2 до 12 год. Виводиться переважно у вигляді метаболітів нирками.
Протипоказання і побічна дія такі самі, як і для інших препаратів цієї групи.
Препарат третього покоління гліменпірид (амарил) є одним із найактивніших похідних сульфонілсечовини. Препарат практично не впливає на калієві канали мембран кардіоміоцитів і не порушує діяльність серцево-судинної системи.
Близькими фармакологічно до похідних сульфонілсечовини є похідні бензойної кислоти, зокрема репагліпід (Буформін (глібутид) виявився менш небезпечним, проте його також зараз не застосовують.
Із препаратів цієї групи в реєстрі лікарських засобів залишився метформін (софор, диформін, глюкофаг, — N, N-диметилбігуанід).
Найновіші відомості щодо цього препарату свідчать про його відносну нешкідливість (за умови дотримання запобіжних заходів) і високу ефективність у випадках інсулінонезалежного цукрового діабету (II типу).
Метформін гальмує розвиток атеросклерозу (знижує рівень загального холестерину, ліпопротеїдів низької щільності, тригліцеридів і підвищує рівень ліпопротеїдів високої щільності), стимулює фібринолітичну активність ендотелію, знижує гіперагрегацію тромбоцитів, поліпшує артеріальний кровообіг. Він є препаратом першого вибору в разі інсулінонезалежного цукрового діабету, що супроводжується ожирінням.
Призначається всередину під час або безпосередньо після їди. Можлива мо-нотерапія або у поєднанні з похідними сульфонілсечовини чи інсуліном.
Побічна дія: металічний присмак у роті, диспепсичні явища, шкірні алергічні реакції, порушення абсорбції ціанокобаламіну (за тривалого вживання).
Гіпоглікемічні препарати дозують з урахуванням вмісту глюкози в крові й сечі. Для кожного хворого потрібно підбирати індивідуальну дозу, яка при систематичному введенні забезпечує стійке зниження вмісту глюкози в крові до нормального рівня. Призначення гіпоглікемічних препаратів потрібно поєднувати з обмеженим вмістом вуглеводів у продуктах харчування.
Останнім часом застосовують похідні тіазолідонів — розиглітазон (авандіа), піоглітазон (актос), які підвищують чутливість тканин-мішеней до інсуліну та метформіну, а також мають гіполіпідемічну активність.
сТЕРОЇДНІ ГОРМОНИ
ПРЕПАРАТИ ГОРМОНІВ КОРИ НАДНИРКОВИХ ЗАЛОЗ
(КОРТИКОСТЕРОЇДИ) ТА ЇХ ІНГІБІТОРИ
ГЛЮКОКОРТИКОЇДИ
Як лікарські засоби використовують глюкокортикоїди (син.: глікокортикоїди), отримані синтетичним шляхом (гідрокортизону ацетат і гемісукцинат, кортизону ацетат) та їх синтетичні аналоги (преднізолон, дексаметазон, тріамцінолон, синафлан, флуметазону півалат, бетаметазон та ін.).
Фармакокінетика. Глюкокортикоїди зазнають хімічних перетворень у печінці, де утворюють кон’югати із залишками глюкуронової та сірчаної кислот. Виділяються з організму із сечею. Період напіврозпаду — від 30 хв до 1,5-2 год.
Фармакодинаміка. Глюкокортикоїди виявляють значний вплив на обмін речовин. При всій багатогранності метаболічних ефектів, молекулярний механізм дії кортикостероїдів є специфічним. Рецепторні білки їх містяться в цитоплазмі клітин. Завдяки добрій розчинності в жирах, гормони проникають через плазматичну мембрану клітин-мішеней, у цитоплазмі яких утворюють комплекс із специфічними білками-рецепторами. Білково-стероїдні комплекси мають високу спорідненість до ядерного хроматину. Це зумовлює зміну активності хроматину, що спричиняє активацію біосинтезу специфічних мРНК, які впливають на синтез білків і ферментів, і відповідні фізіологічні ефекти.
Вплив на вуглеводний обмін — це збільшення вмісту глюкози в крові, затримка утилізації глюкози в тканинах, може виникати глікозурія. У печінці зростає вміст глікогену. Гіперглікемічна дія пов’язана з підвищенням активності гліконеогенезу в печінці за рахунок вільних амінокислот, що утворюються внаслідок катаболічної дії надмірної кількості глюкокортикоїдів. Катаболічна дія добре виражена у м’язовій, жировій, лімфоїдній, сполучній тканинах, що проявляється негативним азотистим балансом, підвищеним виведенням із сечею амінокислот, аміаку, сечовини. Це є однією з причин затримки регенеративних процесів, пригнічення клітинної проліферації і фібробластичної функції. У зв’язку з цим сповільнюється загоєння ран, виразок, гальмується вироблення антитіл. У дітей порушується формування тканин, затримується ріст. Глюкокортикоїди специфічно впливають на обмін нуклеїнових кислот. У більшості периферичних тканин, за винятком селезінки, пригнічується утворення РНК. У печінці вони стимулюють цей процес, викликаючи анаболічну дію.
Вплив на жировий обмін виявляється збільшенням продукції гліцерину і вільних жирних кислот у жировій тканині. Гліцерин також є субстратом гліконеогенезу. Вільні жирні кислоти використовуються як джерело енергії, що забезпечує збереження запасів глюкози у тканинах. Так, у ділянці кінцівок відбувається місцева ліполітична дія, а в ділянці тулуба індукується ліпогенез. Цим пояснюється ожиріння тулуба при надлишку глюкокортикоїдів без значного збільшення маси тіла, що особливо помітно на фоні атрофії м’язів кінцівок. Виникають такі ознаки, як «горб буйвола» та «місяцеподібне обличчя». Ліполітична дія глюкокортикоїдів може бути опосередкована через посилене виділення з мозкового шару надниркових залоз адреналіну і норадреналіну.
Глюкокортикоїди мають деяку мінералокортикоїдну активність: збільшують реабсорбцію у ниркових канальцях Na+ і води, затримують їх в організмі і підвищують виведення К+, CaJ+ (особливо при підвищенні його вмісту в організмі).
Глюкокортикоїди стимулюють функцію серцево-судинної системи. Під впливом великих доз збільшується скоротлива функція міокарда, зростають систолічний і хвилинний об’єм крові, підвищується тонус артеріол, зростає чутливість судинної стінки до пресорних амінів — адреналіну, норадреналіну, ренін-ангіотензину.
Крім того, глюкокортикоїди збуджують (або пригнічують) у здорових людей ЦНС (неспокій, дратливість, ейфорія або депресія).
Діючи на травний канал, глюкокортикоїди посилюють виділення пепсину, хлороводневої кислоти. У легенях стимулюють синтез сурфактанту, який забезпечує розправлення альвеол. Під впливом глюкокортикоїдів змінюються процеси кровотворення. Пригнічуючи проліферацію лімфоцитів, викликають лімфопенію, зниження вмісту в периферичній крові еозинофільних гранулоцитів, але підвищують продукцію еритроцитів, ретикулоцитів і нейтрофільних гранулоцитів, пригнічують імунні реакції.
Глюкокортикоїди мають значну протизапальну дію, гальмуючи усі фази запалення. Це пов’язано з їх здатністю впливати на утворення медіаторів запалення, на судинний компонент, а також на клітини, що беруть участь у запаленні. Під впливом дії глюкокортикоїдів звужуються дрібні судини, знижується проникність стінки капілярів і зменшується ексудація. У зоні запалення зменшується накопичення лейкоцитів, знижується активність макрофагів і фібробластів. Гормони індукують синтез у лейкоцитах спеціальних білків ліпокортинів, які пригнічують активність фосфоліпази А2. Пригнічується синтез арахідонової кислоти і відповідно зменшується продукція простаноїдів (простагландинів, тромбоксану), лейкотрієнів і фактора, що активує тромбоцити (ФАТ). Глюкокортикоїди стабілізують клітинні та лізосомні мембрани, запобігають звільненню лізосомних ферментів з протеолітичною активністю, у результаті пригнічується альтеративна фаза запалення. У вогнищі запалення погіршуються репаративні процеси, зменшується вростання капілярів у зону ушкодження (в офтальмології використовують для запобігання реваскуляризації рогівки і помутніння кришталика).
Імунодепресивна дія глюкокортикоїдів пов’язана з пригніченням активності Т-і В-лімфоцитів, зменшенням продукції інтерлейкінів та інших цитокінів, зниженням вмісту комплементу в крові, циркулюючих лімфоцитів та макрофагів, а також пригніченням фактора — інгібітора міграції (МІФ).
Протиалергічна дія глюкокортикоїдів зумовлена стабілізацією клітинних мембран базофільних гранулоцитів, які містять медіатори алергії.
Механізм протишокової дії глюкокортикоїдів полягає у збільшенні реакції судин на ендо- та екзогенні судинозвужувальні речовини, зростанні концентрації катехоламінів у тканинах, зменшенні вивільнення біогенних амінів, що перешкоджає подальшому розширенню судин, зниженню артеріального і венозного тиску, посиленні скорочень серця. Різновидом протишокової дії можна вважати антитоксичний ефект глюкокортикоїдів. Крім того, це важливий компонент антистресової дії препаратів.
Усі основні фармакологічні властивості гідрокортизону і кортизону однакові. Відрізняються вони між собою за активністю — гідрокортизон приблизно наполовину активніший. Інші глюкокортикої-ди відрізняються від них співвідношенням протизапальної і мінералокортикоїдної активності.
МІНЕРАЛОКОРТИКОІДИ
Основним природним мінералокортикоїдним гормоном є альдостерон, отриманий у 1953 р.
У медицині застосовують синтетичний аналог його попередника — дезоксикортикостерону ацетат (прегнен-4-ол-21 -діона-3,20-ацетат).
Показання: недостатність надниркових залоз, у тому числі хвороба Аддісона, артеріальна гіпотензія, виразкова хвороба шлунка (разом з гангліоблокаторами), міастенія, астенія, адинамія (підвищують тонус і працездатність організму).
ПРЕПАРАТИ СТАТЕВИХ ГОРМОНІВ
КОМБІНОВАНІ ОРАЛЬНІ КОНТРАЦЕПТИВИ
Комбіновані оральні контрацептиви (КОК) існують вже близько 50 років і належать до поширених методів запобігання вагітності.
КОК – це таблетки, що містять два гормони – естроген і прогестин у різних поєднаннях. Вони близькі до природних статевих гормонів, що синтезуються яєчниками у кожної жінки. Гестагенні впливи КОК значно превалюють над естрогенними. Протизаплідна їх дія обумовлена в основному саме гестагенним компонентом. Роль естрогенів полягає в посиленні дії прогестинів завдяки збільшенню експресії рецепторів прогестерону, що дозволяє знизити його дозу в КОК, та у контролі менструального циклу.
КОК поділяються на три групи (в залежності від вмісту в них естрогенного компонента):
● високодозовані або стандартні — містять 50 мкг етинілестрадіолу у кожній таблетці (нон-овлон, овідон, інфекундин, бісекурин, овран та ін.);
● низькодозовані – містять 30-35 мкг етинілестра-діолу (ригевідон, орто-новум, овісмен, норимін, марвелон, силест, мікрогінон, еугінон, мінізистон, фемоден, ліндинет, регулон, жанін, ярина та ін.);
● мікродозовані – містять 20 мкг етинілестрадіолу (логест, мерсілон, новінет, фемоден, ліндинет, джаз та ін.).
На сучасному етапі розвитку контрацепції поступово зменшується популярність високодозованих (стандартних) таблеток, все частіше перевага надається препаратам із мінімальною дозою гормонів, у зв’язку зі значною побічною дією препаратів на організм жінки.
У свою чергу низькодозовані комбіновані препарати поділяються на три види:
● монофазні — містять таблетки з однаковою кількістю естрогену та прогестину (діане-35, жанін, марвелон, регулон та ін.);
● двофазні — містять таблетки з двома різними комбінаціями естрогену та прогестину (антеовін, дивіна, бі-новум та ін.);
● трифазні — містять таблетки з трьома різними комбінаціями естрогену та прогестину й відрізняються за кольором (триквілар, три-регол, триновум, три-мерсі та ін.).
Прийом цих препаратів імітує секрецію естрогенів та гестагенів протягом нормального менструального циклу жінки.
Природна гормональна система жінки влаштована так, що співвідношення гормонів естрогену і прогестину кожного циклу змінюється тричі. Саме тому трифазні препарати нового покоління є більш близькими до фізіологічних процесів, що відбуваються в організмі.
Дія двофазних КОК дещо відрізняється від природних процесів. Найбільше не відповідають внутрішнім жіночим гормональним змінам монофазні засоби гормональної контрацепції. Однак це зовсім не означає, що тільки трифазні контрацептиви якнайкраще проявляють себе в організмі. Індивідуальна переносимість та ефективність препарату залежать від безлічі характеристик, і нерідко в клінічній практиці зустрічаються випадки, коли монофазні засоби приймаються організмом без найменших збоїв, а трифазні, навпаки, викликають нудоту, головний біль та інші негативні симптоми.
Контрацептивний ефект КОК пояснюється наявністю декількох механізмів дії. Вони пригнічують овуляцію, проявляючи свою біологічну дію на чотирьох рівнях, а саме: на рівні гіпоталамо-гіпофізарної системи (пригнічують активність), яєчників (опосередковано блокують овуляцію), матки (сприяють згущенню слизу в шийці матки, що робить його непрохідним для сперматозоїдів; змінюють слизову оболонку матки, унеможливлюючи прикріплення до неї заплідненої яйцеклітини), маткових труб (зменшують рухову здатність сперматозоїдів у маткових трубах).
До переваг застосування КОК:
● високу ефективність препаратів;
● негайний ефект, якщо почати прийом таблеток до 7-го дня менструального циклу;
● не впливають на статевий акт;
● зручні та легкі в застосуванні;
● прийом контрацептивів можна легко припинити;
● комбіновані гормональні препарати впливають на деякі причини непліддя.
Проте, гормональні контрацептиви мають цілий ряд недоліків та побічних ефектів, зокрема:
● кожна пропущена таблетка підвищує ризик настання вагітності;
● ефективність методу знижується при прийомі деяких ліків;
● здатність завагітніти може відновитися не відразу (можливо, через 2-3 міс після відміни препарату). Однак слід пам’ятати, що відновлення фертильності можливе з першого ж циклу після припинення прийому КОК;
● не захищають від захворювань, що передаються статевим шляхом, і СНІДу;
● аменорея (після тривалого прийому КОК (> 5 років) циклічне функціонування гіпоталамо-гіпофізарно-яєчниково-маткової системи може самостійно не відновитись);
● міжменструальні кровотечі чи кров’янисті виділення (зазвичай, пов’язані з низькою дозою естрогенного компонента);
● депресія (зміна настрою або втрата статевого потягу, зумовлена прогестиновим компонентом);
● головний біль (можливо, в поєднанні з порушенням зору та мови, пов’язаний з естрогенним ефектом КОК, що є додатковим ризиком виникнення інсульту);
● болючість молочних залоз;
● збільшення маси тіла;
● спостерігаються (хоча й зрідка) серйозні побічні ефекти – стимулююча дія гормонів на міокард зумовлює підвищення рівня реніну, альдостерону та ангіотензину, що може призвести до затримки натрію і води в організмі (набрякового і гіпертензивного синдромів).
● активація системи прокоагулянтів (естрогенна дія КОК) підвищує ризик виникнення інфаркту міокарда, інсульту, венозного тромбозу. Саме тому при призначенні КОК необхідна кваліфікована консультація лікаря;
●можуть прискорити захворювання жовчних протоків у жінок із доклінічними формами, хоча прямої дії на жовчний міхур не спостерігається;
● у жінок, що мають мутацію в гені BRCA1, ризик захворіти на рак молочної залози в протягом 5 років збільшується на 30%, а в наступні роки – на 50-80%.
● підвищують ризик виникнення доброякісних пухлин печінки та гепатиту;
● незначне збільшення глюкоземії, що має тимчасовий ефект;
● естрогенний компонент КОК зумовлює дефіцит вітамінів В2, В6, В12, С, фолієвої кислоти за рахунок зниження їхньої абсорбції у кишечнику; також відмічено порушення у мозку метаболізму триптофану, серотоніну, норадреналіну.
При появі кожної з перерахованих ознак варто негайно звернутися до лікаря, який призначав контрацептив. Після обстеження фахівець може відмінити препарат, підібрати інший або ж порекомендувати продовжувати прийом таблеток, оскільки деякі побічні реакції проходять після перших 3-4 міс вживання.
Консультація лікаря є обов’язковою та терміновою при таких симптомах:
● порушення зору або мови;
● сильний біль у ділянці живота;
● слабкість, почуття оніміння у тілі;
● нудота, запаморочення, нервозність;
● сильний біль у грудях, задишка, кашель;
● болючість у ногах.
Якщо у жінки наявні абсолютні протипоказання до застосування КОК, приймати їх не можна. У такому разі разом із лікарем слід підібрати інший метод контрацепції.
Абсолютні протипоказання для застосування гормональних контрацептивів:
● наявна або можлива вагітність;
● період годування груддю або 6-місячний період після пологів (тільки для КОК);
● захворювання печінки;
● захворювання серцево-судинної системи (тромбоз, інсульт, інфаркт та ін.);
● активне паління (призводить до підвищення ризику інфаркту міокарда, інсульту та інших порушень у системі гемостазу);
● вік старше 40 років;
● діабет (прогресуючий або тривало існуючий);
● виражений головний біль (мігрень);
● підвищений артеріальний тиск (артеріальна гіпер-тензія);
● сімейна гіперліпідемія;
● рак молочної залози (наявний або в минулому).
