ЛЕкція 15
Аденовіруси. nГерпесвірусИ
АДЕНОВІРУСИ
Аденовіруси як окремі вірусні агенти було вперше описано в 1953 р. Rowe i Hilleman, коли вони намагались одержати лінії nклітин з тканин мигдаликів і аденоїдів, видалених у дітей. Спочатку ці віруси називали nadenoid degeneration (англ. – які викликають дегенерацію аденоїдів), adenoid–pharingeal conjunctival (англ. – аденофарингоконюнктивальні) та acute respiratory desease agents (англ. – агенти гострих респіраторних інфекцій). nНа сьогодні відомо понад 40 серотипів, з nними повязували різноманітні клінічні синдроми. 39 з них спричиняють nгострі респіраторні захворювання, що проявляються ринітом, фарингітом, nтрахеїтом, шийним лімфаденітом, тонзилітом, гіпертрофією піднебінних nмигдаликів, конюнктивітом і керато-конюнктивітом. У дітей nдошкільного віку аденовірусні інфекції часто ускладнюються бронхітом, nпневмонією, навіть серозним менінгітом. Аденовіруси можуть викликати гострі nгеморагічні цистіти. ВВ 1962 р. було nописано перший випадок, коли патогенний вірус людини індукував злоякісні новоутворення у тварин – АВ 12 викликав появу nпухлини у гризунів. Однак поки немає переконливих доказів зв’язку аденовірусів nз якими-небудь злоякісними пухлинами людини. Аденовіруси не мають nліпопротеїнової оболонки.За своєю формою вони нагадують ікосаедр (20 триангулярних nповерхонь і 12 вершин) діаметром 65-80 nнм, отже тип симетрії – квазісферичний (кубічний). Від кожної з вершин nвідходить структурний компонент, який називається “фібрила” (відросток) з nбулавоподібним потовщенням на вільному кінці. Білкова оболонка (капсид) діаметром 70-90 нм складається з 252 субодиниць n(капсомерів), 240 з яких – гексони, а 12 – пентони. Пентон містить основу nпентону на поверхні капсиду, від якої відходить фібрила. Кожний пентон оточений п’ятьма nгексонами, завдячуючи яким він одержав назву “пентон”. Решта капсомерів – nгексони, які називать так тому, що кожний межує з шістьма іншими ідентичними nструктурами. При м’якому nлізисі часток 10 % піридином можуть бути одержані наномери (групи з 9 гексонів n), при чому кожний наномер відповідає одній з 20 nтриангулярних поверхонь. Гексони і пентони містять різні вірусні поліпептиди.
Білки аденовірусів можуть бути поділені на структурні nта неструктурні (розчинні), а за nчасом утворення в клітині – на ранні та пізні. nСтруктурні білки різноманітні за фізико-хімічними властивостями, антигенною nспецифічністю та представлені білками капсиду і внутрішніми nбілками. У складі віріонів ідентифіковано 12 nполіпептидів молекулярною вагою від 7 500 nдо 120 000 Д.
Класифікація аденовірусів. Аденовіруси належать до родини Adenoviridae, яка поділяється nна два роди: Mastadenovirus (понад 90 серологічних типів) i Aviadenovirus (14 серологічних типів). Рід Mastadenovirus включає в себе nвіруси людини, мавп, великої рогатої худоби, коней, свиней, овець, собак, nопосумів. За характером гемаглютинації (ці nвластивості має білок фібрил), онкогенним nпотенціалом для тварин, було визначено такі nгрупи, які включають всі відомі nаденовіруси людини.
Культивування. В nлабораторних умовах культури клітин є єдиним субстратом, в якому аденовіруси nреплікуються і накопичуються у високих титрах.
Антигенна nбудова. Загальноприйнята класифікація антигенів nаденовірусів заснована на морфологічній nта імунологічній характеристиці субодиниць капсида.
Терміном “гексон” називають невершинний капсомер, nоточений шістьма подібними структурами. nПентоном називають вершинний капсомер з відростком. При певних умовах відросток nможе визначатись самостійно. Для одержання ізольованих капсидних білків використовують nіонообмінну хроматографію, центрифугування за градієнтом сахарози та ін.
Гексон n( А- антиген) – nмає групову специфічність, тобто в мономерному nстані ідентичний для таксономічної групи аденовірусів. Він може бути виявлений nв РЗК або реакції імунопреципітації в гелі. nЗа даними рентгеноструктурного аналізу його молекулярна маса дорівнює понад 300 000 nД (аденовірус 5), він має полігональну форму з отвором. Складає основну масу білків віріону – до 51 % n і nпредставлений поліпептидом ІІ.
Відросток n(С-антиген) – має складну nантигенну структуру, містить типоспецифічний компонент, який знаходиться в nдистальній частині (головці), і компонент більш широкої специфічності. nПараметри його у аденовірусів різних nтипів значно різняться між собою, що свідчить про складність його антигенної nбудови. Він здатний фіксувати комплемент, формувати специфічний преципітат, nдавати різні модифікації РГА. Складається з поліпептида IV.
Пентон n(В-антиген) – спричиняє токсичний nвплив на клітини, викликаючи зміну nструктури клітинного шару, відшарування їх від стінки пробірки. Раніше його називали nфактор, що викликає відшарування клітин, ранній цитопатогенний фактор, токсин. nПентон має три антигенних компоненти: , , , які nвизначають різні види специфічності.
Гемаглютиніни. Аденовіруси здатні викликати гемаглютинацію двох nвидів: пряму, при якій феномен склеювання виникає при безпосередній дії на nеритроцити вірусного антигену, так званого повного гемаглютиніну, і непряму, nзумовлену вірусним антигеном і специфічними антитілами. Агрегація наступає внаслідок взаємодії nадсорбованих на їх стромі молекул антигену з антитілами. Антиген, який приймає nв цьому участь, називають неповним гемаглютиніном.
Неструктурні nантигени. Антигенна специфічність неструктурних білків nвивчена мало. Диференціюють так званий nранній антиген (Р) слабоонкогенних nвірусів 1-го і 5-го типів, пухлинний антиген (Т), трансплантаційний nантигени.
Джерело nінфекції. Аденовірусна інфекція – широко розповсюджене nреспіраторне захворювання людини, яке nхарактеризується переважним ураженням слизової оболонки органів дихання, nкон’юнктив, склер, лімфаденопатією. У віці 6 міс.- 1 рік інфікується до 30-60 % дітей. Найчутливіші до аденовірусної інфекції nдіти 0,5-2 років. Джерело інфекції – хвора людина або вірусоносій. Носійство nможе тривати 3 -9 місяців.
Механізм nзараження. Основний nмеханізм зараження – повітряно-крапельний. Вхідними воротами при респіраторній nформі хвороби є верхні дихальні шляхи. Інкубаційний період триває від 1 до 13 nднів. Тривалість виділення вірусів з носоглотки дорівнює тривалості хвороби, nдеколи на 2-3 дні менше.
Патогенез. nАденовіруси репродукуються в епітелії верхніх дихальних шляхів, в nклітинах якого виявляють характерні внутрішньоядерні базофільні ДНК-вмісні nвключення і скупчення аденовірусного антигену. nЧастіше аденовіруси викликають гострі респіраторні захворювання (фарингіти, nларингіти, трахеобронхіти). Деколи аденовіруси бронхогенним або nгематогенним шляхом попадають в легені, викликаючи важкі вогнищеві або інтерстиціальні пневмонії, особливо у дітей та осіб похилого віку (серовари 3, n4, 7, 14).
Одна з особливостей аденовірусних інфекцій полягає в nрозвитку поєднаних. Досить часто спостерігають явище персистенції nаденовірусів. Вона призводить до затяжного перебігу інфекційного процесу, який проявляється у вигляді хронічних тонзилітів, гайморитів, пневмоній. n
Імунітет. Після перенесеної хвороби розвивається nтипоспецифічний досить стікий імунітет. Основний механізм його – утворення nвіруснейтралізуючих антитіл, які мають захисну дію, так як існує пряма залежність між наявністю таких антитіл nі стійкістю організму до інфекції. У новонароджених материнські антитіла nзникають до шестимісячного віку, проте у дітей віком 2-3 роки вже знаходять антитіла до декількох nсеротипів вірусів.
У nсироватці осіб, що перехворіли, спочатку виявляють IgM- імуноглобуліни, nпотім IgG, IgA, в носовому секреті nзнаходять імуноглобуліни класів SIgA та IgG.
Лабораторна nдіагностика. Лабораторну діагностику здійснюють за такими основними напрямками.По-перше, виявлення скупчень nспецифічного вірусного антигену в клітинах nциліндричного епітелію верхніх дихальних шляхів за допомогою методів імунофлюоресценції та ІФА; у випорожненнях – за допомогою імунної nелектронної мікроскопії. По-друге, виділення вірусів проводять у чутливій культурі клітин з nподальшим типуванням у РН і РГГА. Матеріалом для дослідження можуть nбути змиви з ротоглотки, ануса, мазки з nконюнктиви, nв деяких випадках – кров.
По-третє, серодіагностика. Виявлення наростання титру противірусних nантитіл здійснюють при дослідженні парних nсироваток в РН, РЗК, РГГА.
Противірусна nтерапія і профілактика. Для лікування використовують препарати, які специфічно nдіють на аденовіруси. Перспективними в цьому плані є аналоги метаболітів nнуклеїнових кислот 6-азауридин, азагуанін, йоддезоксиуридин, а також ДНК-аза.При кератитах і конюнктивітах nефективний інтерферон.
Відомі формолова і жива атенуйована вакцини проти nаденовірусів окремих типів. Вони відрізняються високою імуногенністю та nареактиністю. Вивчається можливість виготовлення вакцини з окремих капсидних nбілків аденовірусів. Неспецифічна nпрофілактика тотожня тій, яка проводиться при інших респіраторних nінфекціях: рекомендують обмежувальні, nсанітарно-гігієнічні та дезинфекційніі заходи. Сред них ізоляція хворих, nроз’єднання людей, провітрювання приміщень, загартовування тощо.
ГЕРПЕСВІРУСИ
Належність до родини Herpesviridae визначається nнаявністю у складі віріона двониткової лінійної ДНК, ікосаедричного nкапсиду зі 162 капсомерів, збирання якого nвідбувається в ядрі, та оболонки, яка утворюється з ядерної nмембрани.
Герпесвіруси широко поширені у природі. Сред вищих nеукаріотів рідко зустрічаються такі, які не могли б nбути зараженими хоча би одним представником цієї родини. Відомо біля 80 в nрізному ступені охарактеризованих вірусів герпесу: шість з них виділено від nлюдини: вірус простого герпесу 1 (Herpes simplex virus 1), вірус простого герпесу 2 (Herpes simplex virus 2), цитомегаловірус (Cytomegalovirus), вірус вітряної віспиоперізуючого герпесу (Herpes zoster virus-Varicella virus), вірус Епштейна-Барр n(Epstein-Barr virus), вірус герпесу nлюдини 6 (Herpesvirus 6). Віруси nвиділяють від коней, корів, свиней (вірус nпсевдосказу і цитомегаловірус), кур (герпесвірус nхвороби Марека i вірус інфекційного nларинготрахеїту).
Класифікація. Представники родини nHerpesviridae поділено на підставі їх nбіологічних властивостей на три підродини – Alphaherpesvirinae, nBetaherpesvirinae, Gammaherpesvirinae.
Члени підродини Alphaherpesvirinae nхарактеризуються широким спектром господарів, о цієї підродини входить Simplexvirus (HSV-1, HSV-2, вірус маміліта великої рогатої худоби) і Poikilovirus (PSV, VZV, вірус герпесу коней).
Для вірусів підродини Betaherpesvirinae характерний обмежений спектр nгосподарів. До складу родини входять роди Cytomegalovirus і Muromegalovirus (цитомегаловірус мишей).
Для Gammaherpesvirinae n(EBV, HV-6, MDV) спектр господарів, який встановлюється експериментально, обмежений тваринами тих видів, nвід яких виділено природний вірус. Ivitro ці віруси здатні реплікуватись у nлімфобластоїдних клітинах, викликають літичну інфекцію в епітеліоїдних клітинах nі фібробластах. Віруси цієї групи проявляють тропізм або до Т-, або до nВ-лімфоцитів, проте часто інфекційний процес зупиняється на прелітичній стадії, nтобто продуктивні нащадки відсутні.
Віруси простого nгерпесу (Herpes simplex virus)
Віруси простого герпесу вперше виявив Grter n(1912) у рідині герпетичних везикул. Пізніше Lvenstein (1919) nпоказав здатність цього вірусу викликати кератит у кроликів і уражати рогівку людини.
Морфологія та ультраструктура. Віріон nвірусу герпесу складається з чотирьох структурних елементів: непрозорої для електронів серцевини; оточуючого серцевину ікосадельтаедричного nкапсиду; асиметрично розташованого nнавколо капсиду електронщільного матеріалу, який позначається як тегумент (покрив), і зовнішньої мембрани, або оболонки (товщиною n5-10 нм), оточуючої капсид і тегумент. На поверхні зовнішньої оболонки виявлено відростки довжиною 8-10 нм. Розмір nвіріонів в середньому nдорівнює 180-200 нм. Капсид у всіх вірусів герпесу має ряд спільних ознак: до 100 нм nу діаметрі та складається зі 162 капсомерів. Пентамерні капсомери nзнаходяться на вершинах ікосаедра, а гексамерні – на поверхні капсиду.
Тегумент на nтонких зрізах не видно, проте при негативному контрастуванні він виглядає як волокнистий матеріал, товщина nякого залежить від місця накопичення віріону в клітинах (якщо вірус знаходиться nу цитоплазматичних вакуолях, його більше, а якщо в перинуклеарному просторі – nменше).
Більшість штамів вірусу nгерпесу не викликають гемаглютинацію, проте деякі аглютинують еритроцити гусей. nВірус може бути виявлений в РПГА з nеритроцитами барана, обробленими таніном.
Відома диференціація вірусів герпесу простого на два типи. Віруси 1-го типу пошкоджують nслизову оболонку і шкіру, віруси 2-го типу – інфікують геніталії. Обидва типи збудників різні за nдеякими іншими властивостями: здатністю до розмноження і трансформації певних nклітин, характером морфологічних змін у nзаражених клітинах, властивостями білків, зокрема, тимідинкінази, нуклеотидним nскладом ДНК.
Репродукція nвірусів. Зараження починається із nприкріплення вірусів до клітинних рецепторів, природа яких ще не вияснена. nСпроби знайти клітини тварин, які не nмають рецепторів до HSV не привели до успіху, однак крім людини “природний” nшлях зараження може відбуватись тільки у шимпанзе. Остаточно не зясована nі природа вірусних антирецепторів. При 37 С 90 % віріонів nадсорбуються на клітині за 45 хв.Інфекційні властивості nвіруси набувають тільки на стадії утворення зовнішньої оболонки, “голі” nвірусні частки не мають їх.“Голі” вірусні частки зявляються в ядрі nчерез 5-6 год після зараження, через годину вже знаходять зрілі віріони із зовнішньою nоболонкою. Пік інфекційності спостерігається через 12 год після інфікування. nВихід вірусів в середньому дорівнює 60000 віріонів на клітину, однак значна їх nчастка (до 75 %) представлено пустими капсидами без зовнішньої оболонки.Клітини, які продуктивно заражаються вірусами, не nвиживають.
Культивування. Віруси простого nгерпесу, як правило, розмножуються у багатьох культурах різного походження (ембріональні тканини людини, курячі nфібробласти, нирки мавп, кроликів, поросят), а також nу перещеплюваних лініях VERO, HeLa, Hep-2, Детройт-6. Найчутливіші первинна культура нирок кролика і культура nклітин VERO.
Найяскравіший nпрояв герпетичної інфекції в культурі клітин – утворення цитопатичного nефекту і формування внутрішньоядерних включень (тілець Ліпшютца). Цитопатична nдія проявляється утворенням синцитіїв й nокругленням клітин, злипанням і формуванням конгломератів. Цілість моношару nпорушується. Симпластоутворюючий фактор – це глікопротеїд, який синтезується в nклітині і не є структурним компонентом nвіріона.
Вірус герпесу nсуттєво впливає на мітотичний апарат. nІгібування мітозів – один з перших проявів вірусної nінфекції. Поділ клітин припиняється зразу після прикріплення вірусів.
Вірус здатний викликати nхромосомні аберації в диплоїдних лініях клітин: спостерігаються розриви nхромосом (найчастіше Х, 1-ої). Вважається, що така здатність зумовлена дією nранніх ферментів вірусів, зокрема ДНК-ази.
Патогенність. До вірусу гепесу nчутливі кролики, миші, гвінейські свинки, ховрахи, бавовникові щури, однодобові курчата, голуби, гуси, курячі ембріони. Новонароджені мишенята найчутливіші до них. n
ВГ-І викликає гострий nгерпес, гінгівостоматит (Венсана), герпетичну nекзему, кератоконюнктивіт, менінгоенцефаліт, герпес лабіаліс. ВГ-2 nзумовлює виникнення генітального герпесу, герпесу nновонароджених, вроджених вад, ранового герпесу, nгерпесу дантистів, герпесу nборців.
Епідеміологія і патогенез хвороби. Простій герпес – інфекційне захворювання, яке nхарактеризується ураженням різних органів і систем (шкіра, слизові, очі, nнервова система), яке проявляється в основному виникненням везикулярних nвисипань на обмежених ділянках шкіри і слизових оболонок. Природним джерелом вірусу гепесу простого є людина. nВіруснейтралізуючі антитіла виявлено в сироватці 75-90 % дорослих.
Основні вхідні ворота – шкіра і слизові. Вірус проникає через слизову губ, ротової nпорожнини, конюнктиву nабо геніталії та переважно розмножується nу місці проникнення. Подальше розповсюдження вірусу відбувається гематогенно або по нервовим шляхам. При nпервинному інфікуванні або рецидивах він виявляється в різних органах, легко виділяється nз рідини герпетичних везикул, може бути виділений з форменних елементів. nПроникнувши в організм, вірус залишається там nпротягом життя і між рецидивами nзберігається в клітинах базального шару епідерміса, слинних або слизових nзалозах, в лімфатичних вузлах. Здатний зберігатись у гангліях n. trigeminus. Механізм латентної інфекції, можливо, зумовлений персистуванням nв організмі вірусної нуклеїнової кислоти, яка немає білкової оболонки. Деякі nдані свідчать про існування nінтеграційного механізму.
Незважаючи на широку розповсюдженість вірусу, шляхи nпередачі вивчено мало. Герпетична інфекція передається крапельним nшляхом. Рідко зустрічається контактне інфікування через травмовану шкіру nабо слизові.
Зареєстровані невеликі nепідемічні спалахи в дитячих закладах, сімях і спорадичні випадки nхвороби.
Імунітет. В крові більшості здорових людей виявляють у високих nтитрах віруснейтралізуючі антитіла, які утворюються у відповідь на первинне nінфікування, яке часто має безсимптомний перебіг. На фоні вираженого гуморального nімунітету виникають рецидиви захворювання внаслідок дії несприятливих факторів nна організм. Відома трансплацентарна передача віруснейтралізуючих антитіл, які nзберігаються протягом 6 міс. Знайдено руйнування клітин, що містять вірусний nантиген, під впливом антитіл в присутності комплементу. nКрім того, інфіковані клітини можуть nфагоцитуватись і руйнуватись поліморфноядерними лейкоцитами.
Лабораторна nдіагностика. Вірусологічний метод nполягає у виділенні вірусів з герпетичних пухірців, слини, цільної крові або форменних nелементів, спинномозкової рідини, пухірців на поверхні рогівки, тканин nголовного мозку та інших внутрішніх органів.
Для індикації nвірусів у матеріалі від хворого розроблені nреакція зворотньої пасивної гемаглютинації (РЗПГА), в якій еритроцити обробляють протигерпетичним Ig G. Цитологічний метод засновано на nвиявленні внутрішньоядерних включень у мазках або зрізах пошкоджених органів. nДля цього використовують метод імунофлюоресценції. Мазок вмісту герпетичних nвезикул зафарбовують специфічною флюоресцуючою сироваткою, а потім в ядрах і nцитоплазмі епітеліальних клітин виявляють вірусний антиген.Серологічні методи дослідження n(РН, РНГА, РЗК) nзастосовуються при діагностиці первинних форм герпетичної інфекції.
Деколи використовують нашкірну алергічну пробу.
Специфічна nтерапія. Для лікування герпетичної інфекції розроблені nспособи специфічної терапії. Для цього nвикористовують галогенізовані nаналоги тимідину (5-йод-2-дезоксиурацил, nцитозин-арабінозид). Перший випускається у вигляді мазі флореналь. Перспективні nпрепарати – похідні фосфороцетової кислоти – інгібітори вірусної ДНК-полімерази nу клітині. Широко викристовуються ацикловір (зовіракс), вайдарабін, оксолін, nреаферон, лаферон.
Протиепідемічні nзаходи. Специфічна профілактика застосовується у випадках важкого nперебігу хвороби і для попередження сліпоти при рецидивуючих кератитах. Розроблено nінактивовані вакцини, захисна дія яких вивчається. Використовується специфчний імуноглобулін.
Через важкість перебігу первинного герпесу у nновонароджених застосовують заходи профілактики у пологових будинках, дитячих nзакладах.
Вірус вітряної nвіспи-оперізуючого герпесу
Вірус вітряної віспи (varicella, chichen-pox) nвикликає інфекційне захворювання з характерною nпапуло-везикульозною висипкою, яке супроводжується лихоманкою, і спостерігається, nв основному, у дітей. Захворювання, яке викликає збудник, в більшості випадків зустрічається у nдорослих і характеризується ураженням міжхребцевих гангліїв і чутливих nспинномозкових нервів.
Вітряна віспа – одна з найрозповсюдженіших nінфекцій людини, поступаючись місцем nтільки кору. Захворюваність ще донедавна складала до 82,8 на 10 000 населення.
Будова, розміри вірусів вітряної віспи типові для nвірусів герпесу. Вірус містить лінійну двоспіральну ДНК, вміст Г+Ц nскладає 46 %, плавуча щільність – 1, 705 гсм3.
Культивування. Віруси можна культивувати в первинних та nперещеплюваних культурах клітин людського походження. В клітинах вони викликають цитопатичний nефект вогнищевого характеру з утворенням внутрішньоядерних включень, які nчастіше еозинофільні. Антигенна структура. Віруси, які виділено від хворих на вітряну nвіспу і оперізуючий герпес, мають ідентичні антигенні особливості.
Комплементзвязуючий антиген nвиявляють в інфікованій культуральній nрідині та рідині везикул. Гемаглютинуючих nі гемадсорбуюмих властивостей не виявлено.
Епідеміологія nі патогенез хвороби. Єдиним джерелом nінфекції є хвора людина. Вітряною віспою найчастіше хворіють діти 1-3 років. nХвороба характеризується сезонністю, зростання числа захворювань спостерігається nв осінньо-зимовий період.Оперізуючий герпес також nдосить поширене захворювання, яке уражає приблизно 22, 5 з 10 000 осіб. Вірус nвітряної віспи проникає через слизову nверхніх дихальних шляхів, хвороба передається nповітряно-крапельним шляхом. У клітинах nслизової вірус розмножується. Інкубаційний період складає 10-21 день, nпродромальний період короткий. Хворі на вітряну віспу стають заразними за nдекілька годин до появи висипки.З місця проникнення nвірус лімфатичними шляхами проникає в кров. Патологічний процес nрозвивається, в основному, в епітелії шкіри, рідше на слизових, зумовлюючи nпояву везикулярної висипки і пухирців по всьому тілі. Саме в них і міститься nвірус. Пухирець невеликий, з некрозом епідермісу, його розвиток завершується nвсмоктуванням рідини і утворенням кірки. На слизових дихальних шляхів nутворюється енантема, подібна до натуральної віспи. Мацерація плівки, яка nвкриває пухирець, перетворює його на nранку. Тоді вірус, що міститься у пухирці, може передаватись кашлем, чханням.Основними вхідними воротами для вірусу герпесу зостер є шкіра nі слизова оболонка дихальних шляхів. Вірус також розповсюджується гематогенно і nлімфогенно з подальшою локалізацією переважно в задніх корінцях, задніх рогах і nміжхребцевих гангліях спинного мозку.
Багато даних свідчить про зв`язок захворювань на вітряну віспу і nоперізуючий герпес. Вважається, що при первинному зараженні розвивається nвітряна віспа, а оперізуючий герпес є результатом активації латентного вірусу – nце ніби-то друга стадія варицельозної nінфекції.
Лабораторна nдіагностика. За допомогою РІФ вірусний антиген виявляють у nмазках-відбитках з везикул. Для виділення вірусів найчастіше використовують nфібробласти шкірно-мязевої тканини ембріону людини, nдиплоїдні клітини і культуру ниркової тканини людини. Найчутливішою є культура nклітин щитовидної залози людини. Високочутливими методами виявлення вірусних nантигенів є РОНГА, РЗК.
Для серологічної діагностики використовують РЗК. nАнтитіла зявляються nз 8-го дня хвороби, досягаючи високих титрі в через три тижні.
Розроблено внутрішньошкірну алергічну пробу.
З метою специфічного лікування використовують nімуноглобулін, який отримують з крові nреконвалесцентів, полегшуючий перебіг захворювання, та інтерферон.
Протиепідемічні nзаходи. Введення імуноглобуліну проти вірусу вітряної віспи є ефективним методом профілактики захворювання за умови госпіталізації хворих. nОписано способи одержання та успішного застосовування атенуйованої живої nвакцини.
Хворих на вітряну віспу слід ізолювати (в домашніх nумовах) від дитячого колективу. Ізоляція nприпиняється через 5 днів післі появи nостаннього елементу висипки. Карантин nнакладається на 21 день.
Вірус цитомегалії людини
Синоніми назви цього збудника – вірус слинних залоз, nвірус хвороби з цитомегалічними включеннями.Цитомегаловірусній інфекції людини nпритаманний латентний перебіг. Вона широко розповсюджена в людській популяції – nвід 28 % до 100 % осіб є серопозитивними до цього збудника. Проте у деяких nхворих, особливо новонароджених, розвивається гострий процес з ураженням nнервової системи і внутрішніх органів.
Будова nвірусів та їх хімічний склад. Будова і розміри nцитомегаловірусів типові для вірусів групи герпесу. В них розрізняють лінійну двоспіральну ДНК молекулярною масою n64х104 Д, капсид і зовнішню оболонку. У складі віріону знайдено 33 структурних білка, з яких 11 nскладають глікопротеїди.
Реакця віруса на фізичні та хімічні nагенти. Вірус nінактивується при 56 nºС протягом 10-20 хв, чутливий до заморожування і наступного nвідтаювання. Порівняно стабільний при рН 5,0-9,0, руйнується при рН 3,0, nчутливий до ефіру та інших розчинників nліпідів.
Репродукція nвірусів. Вірус репродукується дуже повільно, невеликі nкількості позаклітинного вірусу можуть nбути винайденими через 2-5 діб після зараження.
Культивування. Цитомегаловіруси мають nчітко виражений видовий тропізм та ivitro накопичуються у тканинних культурах, виділених тільки від природних господарів. Незважаючи на виражену епітеліотропність у nмакроорганізмі, in vitro віруси репродукуються nінтенсивніше у фібробластах. Найчастіше використовують тканини ембріону людини, nфібробластів міометрію, диплоїдні клітини легень ембріона людини. Через деякий час розвивається цитопатичний nефект у вигляді гігантських клітин з nвключеннями. В ядрах з’являються вірусні nчастки трьох типів залежно від того, скільки оболонок вони мають – одну, дві nабо три. Деколи включення спостерігаються nв цитоплазмі. Тоді вони складаються із зрілих віріонів, оточених, напевно, nлізосомами, які поглинають віруси. Це в свою чергу зумовлює низьку інфекційність nвірусів. У безпосередній близкості від nвогнищ ураження спостерігається зростання частоти nпатологічних форм мітозів.
Патогенність. Вірус цитомегалії nлюдини апатогенний для лабораторних nтварин. Чітка видоспецифічність наближає до вірусу вітряної віспи і відрізняє nвід вірусів герпесу простого.
Антигенна nструктура. Виділяють два типи вірусів, диференціювати які можна nв РН. При репродукції вірусів nутворюється комплементзвязуючий антиген, який має більш широку nспецифічність в порівнянні з першим. nВірус цитомегалії не має гемаглютинуючих і гемолітичних властивостей, не nдає феномену гемадсорбції.
Епідеміологія nі патогенез захворювання. Джерелом nцитомегаловірусної інфекції є хвора людини. значення. Для цього захворювання характерний контактний і крапельний механізм nзараження. Тривале виділення вірусів із сечею протягом декількох місяців і nнавіть років, а також зі слиною дорослих і дітей має велике епідеміологічне значення. Загальновизнаним є трансплацентарний nмеханізм передачі. Ось чому ця хвороба надзвичайно небезпечна при вагітності.
Вона може бути причиною недоношування вагітності, nмертвонароджуваності, вроджених вад, затримки розумового розвитку дитини. nХарактерним є розвиток менінгоенцефаліту, ураження епендіми шлуночків, мозку, nзорового нерву, легень, печінки, нирок. Тільки у дітей перших місяців життя nцитомегалія визначається як самостійна хвороба. Цитомегалія у дорослих nспостерігається рідко. Генералізація її у дітей старшого віку і дорослих nсупроводжує інші важкі хвороби.
Найчастіше активація nперсистуючої інфекцї відбувається в онкологічних клініках, відділах nтрансплантації, де використовується велика кількість імунодепресантів, цитостатиків, nу хворих на СНІД тощо.
Розрізняють дві форми хвороби: локалізовану (з nураженням слинних залоз і латентним перебігом) і генералізовану.
Імунітет. При внутрішньоутробному зараженні в організмі плода зявляються IgM і IgG. nIgG передаються трансплацентарно від матері і циркулюють у дитини протягом 4-6 місяців.
У дорослих специфічні імуноглобуліни nтакож зберігаються тривалий час. В різних групах обстежених виявлено від n35 до 72 % осіб з антитілами проти цитомегаловіруса, що свідчить про широке nрозповсюдження інфекції.
Лабораторна nдіагностика. Інфікування, яке не завжди приводить до nзахворювання, може бути виявлено на підставі виділення вірусів, знаходження nклітин з включеннями і збільшення титру IgG-антитіл, яке виявляється в РЗК.Наявність nкомплементзвязуючих nантитіл у титрі 1:8 і вище свідчить про nвнутрішньоутробне або постнатальне зараження. Специфічна терапія і профілактика не розроблені. nТерапія направлена на підвищення nопірності організму: вітамінотерапія, nвведення імуноглобулінів.
Вірус Епштейна-Барр
Вірус Епштейна-Барр (ВЕБ)- герпесвірус людини 4-го типу. Вперше було виявлено його під час nелектронно-мікроскопічного nдослідження клітин злоякісної nлімфоми Беркіта.
За морфологічними та іншими фізико-хімічними nвластивостями він подібний до вірусів простого герпесу та інших nгерпесвірусів людини. ВЕБ уражає nВ-лімфоцити, інші клітини лімфоїдної та ретикулярної тканин nлюдини, здатний довго зберігатись у клітинах господаря, що приводить до nрозвитку латентної інфекції. ВЕБ на nвідміну від інших герпесвірусів здатний не руйнувати, а стимулювати розмноження інфікованих В-лімфоцитів, nводночас він персистує в них і активно розмножується. ВЕБ культивують тільки в nлімфоцитах, де розвивається або продуктивна інфекція з утворенням повноцінного nвірусу, або абортивна, із синтезом вірусних компонентів і неповних вірусних nчасток. Повноцінна репродукція вірусу відбувається тільки у В-лімфоцитах.
ВЕБ може уражати епітеліальні клітини слизової nоболонки верхніх дихальних шляхів і травного каналу, а також клітини лімфоїдної nта ретикулоендотеліальної тканини, спричиняючи продуктивну інфекцію. В цьому nвипадку розвивається інфекційний мононуклеоз, в інших, коли уражаються В-лімфоцити, вони nтрансформуються, стають злоякісними, внаслідок чого розвивається злоякісна лімфома Беркіта або назофарингеальна nкарцинома. Тобто вірус здатний викликати різні захворювання. В країнах з помірним nкліматом – це інфекційний мононуклеоз, а в країнах тропічного поясу – злоякісна лімфома Беркіта, у Південно-Східній nАзії – карцинома носоглотки. Поки що не зрозуміло, чому один і той же вірус викликає такі nпроцеси. У ВІЛ інфікованих людей відбувається активація nлатентної ВЕБ-інфекції, що приводить до утворення nлімфоми або карциноми. В осіб з порушенням імунної системи ВЕБ спричиняє nлейкоплакію оболонок язика, порожнини рота, червоної кайми губів, піхви та nшийки матки.
Інфекційний nмононуклеоз (ІМ, хвороба nФілатова-Пфейффера, kiss disease – хвороба поцілунку, моноцитарна ангіна, nгострий доброякісний лімфобластоз) – гостре nвірусне захворювання, для якого характерні генералізована лімфаденопатія n(передусім уражаються шийні лімфатичні nвузли), підвищення температури, ангіна, гепатомегалія та спленомегалія, поява в крові атипових мононуклеарів. Джерелом інфекції є хвора людина з типовими або стертими nпроявами хвороби.
ВЕБ передається повітряно-крапельними або контактно-побутовим шляхами, а також під час nпереливання крові, контамінованої вірусом. Вважається, що ІМ – хвороба малоконтагіозна. nОсновними факторами передавання nінфекції є слина, секрет з nносоглотки, кров. Вірус виділяється із nслиною в продромальний і гострий nперіоди хвороби, під час періоду nреконвалесценції, часто упродовж 6 і більше місяців після видужування.
Вхідними воротами nдля ВЕБ служить глоткове кільце, рідше вірус проходить через слизову оболнку травного каналу або nбезпосередньо в кров під час трансфузії. Лімфатичними судинами та гематогенно вірус потрапляє у регіонарні nлімфатичні вузли, спричиняючи їх запалення. На цьому процес може закінчитись. В nінших випадках розвивається вірусемія, внаслідок якої вірус попадає у віддалені nлімфовузи і органи, багаті на ретикулоендотеліальну nтканину. Розвивається їх гіперплазія, пригнічується клітинний імунітет. nБезпосередня дія вірусу на епітеліальні клітини nслизових оболонок верхніх дихальних шляхів, порожнини рота й глотки nспричинює катаральні їх зміни.У звязку з сенсибілізацією людини nпродуктами розпаду інфікованих клітин, вірусними білками та супутньою мікрофлорою nу хворих можливі алергічні реакції з проявами у вигляді артралгій, висипу на nшкірі, набряку верхніх дихальних шляхів.
Зрідка ВЕБ здатний проникнути через гематоенцефалічний барєр і викликати розвиток nсерозного менінгіту, менінгоенцефаліту, полірадикулоневриту.Найчастіше на ІМ хворіють nдіти, як правило, віком 2-10 років та люди nмолодого віку. Тривалість nінкубаційного періоду може коливатись від 4 до 28 днів, апе nчасом сягати і двох місяців.
Лабораторна nдіагностика. Діагноз ІМ ставлять за наявністю клінічних ознак і характерних nгематологічних змін. У лабораторній діагностиці використовуються традиційні nсерологічні методи, що грунтуються на феномені гетероаглютинації. Вважається, що під час хвороби у крові nхворого зявляються nгетерофільні антитіла до еритроцитів різних тварин (коня, барана, бика тощо). Ставлять реакцію nПауля-Буннеля з метою виявлення антигемаглютинінів до еритроцитів барана. Однак nця вона не є специфічною і може давати позитивний nрезультат при онкологічних захворюваннях, туберкульозі, пневмонії та ін. Для nдіагностики використовують ще реакцію Ловрика (мікрометод реакції Пауля-Буннеля), РІФ та ІФА з метою виявлення 4-кратного nприросту імуноглобулінів у парних сироватках, nа також визначення за допомогою ІФА nIgM до ВЕБ як маркера гострої інфекції.
Лімфома Беркіта – злоякісна лімфоїдна пухлина, nщо локалізується найчастіше у нирках, яєчниках, верхній щелепі, підшлунковій nзалозі, позаочеревинних лімовузлах, мозкових оболонках, мозковій речовині.
Її вірусна етіологія була доведена в 1964 р. М. nЕпштейном і Дж. Барр: у біопсійному матеріалі nбуло винайдено герпесоподібний вірус.
Лімфома Беркіта поширена у nкраїнах Центральної Африки (Уганді, Танзанії, Кенії), на островах Океанії. nЗначно рідше трапляється у країнах Європи, Латинської Америки, США. Найчастіше nхворіють діти 3-7-річного віку. Як правило, хвороба не уражає людей старших 30 років. Переважно хворіють особи чоловічої nстаті.
Лабораторну діагностику здійснюють у РІФ, вірусну nДНК шукають за допомогою молекулярної гібридизації, а серологічну діагностику проводять за допомогою методу флюоресцуючих антитіл та ІФА.
Назофарингеальна nкарцинома – злоякісна пухлина, nщо локалізується на латеральній стороні порожнини носа або у ділянці середнього носового ходу. nМає схильність до проростання в nносоглотку та метастазування у підщелепні лімфовузли. Лабораторна діагностика nздійснюється аналогічно діагностиці лімфоми Беркіта.
Вірус герпесу людини 6
Вірус герпесу людини n(ВГ-6) виділено у США в 1986 р. nS. Salahuddin та ін. при культивуванні nin vitro мононуклеарів крові хворих із СНІД, а також серонегативних хворих з nлімфопроліферативними, гематологічними та імунодефіцитними хворобами.За морфологічними властивостями ВГ-6 подібний до інших герпесвірусів людини. Загальних nнуклеотидних послідовностей у первинній структурі ДНК ВГ-6 і ДНК вірусів простого герпесу, вітряної nвіспи-оперізуючого герпесу не знайдено. Відмічено подібність геномів ВГ-6 і nцитомегаловірусу. Антигенних звязків з іншими герпесвірусами людини nВГ-6 не має.
ВГ-6 значно відрізняється від інших герпесвірусів за спектром чутливих nклітин. Для цього вірусу характерний тропізм до лімфоїдних і гліальних клітин. nВГ-6 виділяють у первинних і перещеппюваних лініях клітин В- і Т-лімфоцитів, nмегакаріоцитів, гліальних клітин, лініях моноцитів-макрофагів, де він спричиняє nчасткову деструкцію. ВГ-6 здатний інфікувати незрілі Т-лімфоцити з фенотипами nCD4, CD8, CD7, CD2, CD19, CD20, спричиняючи їх лізіс. Значення ВГ-6 в патології людини остаточно ще не вияснено. Важають, що він nпризводить до лімфопроліферативного захворювання з моноклональною проліферацією nВ-лімфоцитів, синдрому хронічної втоми у дітей віком до 3-ох років. Є дані про nте, що ВГ-6 відіграє певну роль у розвитку лімфопроліферативних та nімуносупресивних патологічних процесів при злоякісній В-клітинній лімфомі, nсаркоїдозі, лімфомі Ходжкіна, дермопатичній лімфоаденопатії, аутоімунному nтіреоїдиті тощо. Вважають, що вірус здатний спричиняти розвиток хронічної nперсистентної інфекції, на фоні якої виникають індуковані іншими збудниками nхвороби. Так, якщо є серологічні ознаки активної інфекції, спричиненої ВГ-6 n(високий титр антитіл, наявність IgM проти ВГ-6), в групі хворих у 56 % впадків nспостерігали підвищення температури тіла, nу 14 n% виявляли гепатит, у 15 % – дисфункцію nлегень, у 40 % відмічали неврологічні nзрушення. Відомі факти виділення ВГ-6 із слини здорових людей. Доведено, що у nВІЛ-інфікованих людей відбувається реактивація nВГ-6 подібно до реактивації цитомегаловірусу, вірусів nпростого герпесу та ВЕБ. При додатковому зараженні ВГ-6 in vitro Т4-лімфоцитів, nраніше інфікованих ВІЛ, відзначали посилення процесу деструкції клітин. nЙмовірно, що й in vitro ВГ-6 буде реактивувати ВІЛ і прискорювати розвиток СНІДу у ВІЛ-інфікованих.
Методи лабораторної діагностики, доступні рутинним nлабораторіям, ще остаточно не nрозроблені.
Таким чином, захворювання, спричинювані вірусами групи герпесу, – nнайрозповсюдженіша вірусна інфекція людини, яка тривало існує в організмі, nперважно в латентній формі, і характеризується розмаїттям клінічної nсимптоматики. Найчастіше виникають різноманітні ураження центральної нервової nсистеми (енцефаліти, мієліти, енцефаломієліти), очей (кератит, кератокон’юнктивіт, увеїт), nпечінки (гепатити новонароджених і дорослих), слизових оболонок (стоматит, nафтозні виразки, ураження геніталій) і nшкірних покривів (екзема, везикулярні висипки) тощо.
