АКТИВНА ІМУНІЗАЦІЯ ДІТЕЙ, ЇЇ ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ПРОФІЛАКТИКИ

АКТИВНА ІМУНІЗАЦІЯ ДІТЕЙ, ЇЇ ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ПРОФІЛАКТИКИ ІНФЕКЦІЙНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ. КАЛЕНДАР ЩЕПЛЕНЬ. ПОСТВАКЦИНАЛЬНІ УСКЛАДНЕННЯ.

Профілактичні щеплення – один з найважливіших засобів попередження інфекційних захворювань. Вакцинацію дітей і підлітків проводять за наступними документами:

– Наказ МОЗ України № 48 від 03.02.2006 р. “Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів” ;

– Наказ МОЗ України від 26.08.1993 р. “Про удосконалення протитуберкульозної служби”;

– Наказ 450 від 2.04.1986 р. ” Про заходи попередження захворювання на дифтерію”;

– Інформаційний лист від 11.12.1996 р. “Роз’яснення щодо методики планування щеплень і уявлення щомісячного звіту про профілактичні щеплення” .

Профілактичні щеплення діляться на :

1)                    обов’язкові (вакцинація за віком згідно Національного календаря щеплень проти туберкульозу , гепатиту , дифтерії , кашлюку , правця , поліомієліту , гемофільної інфекції , кору , паротиту , краснухи)

2)                    за станом здоров’я – пацієнтам з високим ризиком виникнення та тяжкого

перебігу інфекцій , вакцинація проти яких не передбачено в плані обов’язкових щеплень (вітряна віспа , менінгококова , пневмококова інфекції, грип, гепатит А та ін )

3 ) щеплення за епідемічними показаннями , в ендемічних та епізодичного районах ( проти туляремі , бруцельозу, жовтої лихоманки, сказу, грипу, дифтерії, правця, краснухи та ін);

4 ) рекомендовані ( за бажанням пацієнта ) – проти будь-якого інфекційного захворювання, для імунопрофілактики якого є вакцина чи іншій медичний імунобіологічний препарат ( МІБП), зареєстрований в Україні ( проти грипу, гепатиту А, вітряної віспи та ін.)

Для імунопрофілактики застосовують МІБТ , створені завдяки сучасним біотехнологіям . По методу виготовлення і типом імунної відповіді організму на введення таких препаратів їх підрозділяють на вакцини і анатоксини.

У свою чергу, вакцини бувають:

1)                    живі, створені з ослаблених або аттенурованих штамів вірусів (кір, паротит, краснуха, жовта лихоманка, поліомієліт , вітряна віспа) і бактерій (мікобактерія туберкульозу) . Недоліками живих вакцин є можливість розвитку захворювання у вакцинованій особи за наявності у нього імунодефіциту , а також труднощі у вирощуванні та зберіганні культур мікроорганізмів , вступу в результаті мутацій небажаної патогенності. Однак живі вакцини є найбільш ефективними для імунопрофілактики інфекцій;

2)                    вбиті ( інактивовані ) – містять нежиттєздатні мікроорганізми або їх фрагменти, які зберегли здатність викликати імунну відповідь. Як приклад можна навести інактівовіровану поліомієлітну вакцину (ІПВ), цільноклітинні коклюшні і протигрипозні вакцини, антирабічну вакцину, вакцину проти гепатиту А. Недоліками таких вакцин є різке зменшення іммуногенної активності при загибелі збудника і, як результат, відносно слабку імунну відповідь організму, що вимагає повторних введень вакцини;

3)                     синтетичні ( рекомбінантні , генно – інженерні , векторні ), створені за сучасними біотехнологіями. Такі вакцини якісно відрізняються від простого копіювання природних збудників, краще очищені, містять менше баластних речовин, термостабільні (рекомбінантна вакцина проти гепатиту В, субодиничні протигрипозні вакцини і т.д.).

4)                    Анатоксини – це МІБП, які створені на основі інактивованих токсинів бактерій і не містять клітин або клітинних фрагментів мікроорганізмів. Найбільш ефективними вважаються дифтерійний та правцевий анатоксини та їх комбінації (АДС, АДС – м, АТ, АП і т.д.).

За кількісним складом типів збудників вакцини поділяють на:

1) моновакцини ( проти туберкульозу, гепатиту, кору, паротиту, краснухи, поліомієліту та ін);

2 ) комбіновані (вакцина КПК – проти кору, паротиту, краснухи, вакцина КПКВ – проти кору, паротиту, краснухи, вітряної віспи) ;

3 ) асоційовані – містять клітини мікроорганізмів, фрагменти клітин, анатоксини (АКДС – асоційована цельноклеточная вакцина проти кашлюку та дифтерійний та правцевий анатоксини; АДП – асоційований дифтерійно – правцевий анатоксин; АаКДП – варіант АКДП- вакцини безклітинним кашлюковим компонентом; комбінації АаКДП з інактивованим вірусом поліомієліту, поверхневим антигеном вірусу гепатиту В, фрагментом клітинної стінки гемофільної палички).

Перелік документації на ділянки і в поліклініці для планування, обліку та аналізу стану імунізації дитячого населення:

1)                    журнал перепису дитячого населення дільниці з відмітками про прибуття та вибуття дітей ;

2)                     історія розвитку дитини ( форма № 112/ 0);

3)                    карта профілактичних щеплень ( форма № 063/ 0);

4)                     журнал планування профілактичних щеплень ( на рік / квартал / місяць) на ділянці ;

5)                    журнал обліку відмов від профілактичних щеплень на дільниці;

6)                    журнал обліку медичних протипоказань до профілактичних щеплень на дільниці;

7)                    журнал обліку та використання МІБП в поліклініці;

8)                    журнал обліку проведених профілактичних щеплень в поліклініці (форма № 064/ 0);

9)                    журнал обліку ПВР (поствакцинальних реакцій) та ПВУ ( поствакцинальних ускладнень ) у кабінеті щеплень (на ділянці ПВР та ПВУ враховуються в первинної медичної документації – форми № 112 /0 та 063/ 0).

1 . Щеплення за віком Щеплення для профілактики

1.Вакцінаціі підлягають усі новонароджені, що не мають до цього протипоказань. Щеплення проводяться вакциною для профілактики туберкульозу ( далі – БЦЖ ). Для вакцинації недоношених , дітей з масою тіла > 2000 г необхідно застосовувати вакцину для профілактики туберкульозу із зменшеним вмістом антигену ( далі – БЦЖ- М).

Щеплення для профілактики туберкульозу не проводять в один день з іншими щепленнями. Неприпустимо об’єднання в один день щеплення для профілактики туберкульозу з іншими парентеральними маніпуляціями. Діти, які не були щеплені в пологовому будинку з яких-небудь причин, підлягають обов’язковій вакцинації в дитячих поліклініках. Для вакцинації дітей, не щеплених у пологовому будинку через наявність медичних протипоказань, необхідно застосовувати вакцину БЦЖ- М або половинну дозу вакцини. Якщо дитина не щеплена в пологовому будинку, чи не через медичні протипоказання, щеплення проводиться вакциною БЦЖ. Дітям, яким не виповнилося 2 місяці , щеплення проти туберкульозу проводиться без попередньої постановки проби Манту. Після виповнення дитині двомісячного віку перед виконанням щеплення БЦЖ необхідно провести пробу Манту. Щеплення здійснюється при негативному результаті проби. Ревакцинації проти туберкульозу підлягають діти у віці 7 та 14 років з негативним результатом проби Манту. Ревакцинація проводиться вакциною БЦЖ. При відсутності поствакцинального (БЦЖ) рубчика дітям з негативною реакцією на пробу Манту слід проводити додаткове щеплення через 2 роки після вакцинації БЦЖ. Проба Мату проводиться щорічно з 2 років. У зв’язку з тим , що профілактичні щеплення можуть вплинути на чутливість до туберкуліну, туберкулінодіагностику необхідно планувати до проведення профілактичних щеплень. У разі , якщо з тих чи інших причин пробу Манту проводять після проведення профілактичних щеплень , туберкулінодіагностика повинна здійснюватись не раніше ніж через 1 місяць після щеплення.

2 Вакцинації для профілактики гепатиту В підлягають усі новонароджені, вакцинація проводиться моновалентною вакциною. Якщо мати новонародженого HBsAg “-” ( негативна), що документально підтверджено, можливо розпочати вакцинацію дитини протягом перших місяців життя або об’єднати з щепленнями проти коклюшу, дифтерії, правця, поліомієліту. У разі поєднання імунізації із щепленням проти кашлюку, дифтерії, правця, поліомієліту, рекомендуються схеми: 3-4-5-18 міс. життя або : 3-4-9 міс. життя.

• Новонародженим з масою тіла < 2000 г , що народилися від HBsAg негативних матерів, вакцинація проводиться при досягненні дитиною 2000 г або при досягненні віку 1 місяць.

• Якщо новонароджена дитина в тяжкому стані , імунізацію дитини слід проводити після його покращення перед випискою з лікарні.

Якщо мати новонародженого HBsAg , ” +” , дитину щеплять за схемою (перша доба життя) -1-6 місяців. Перша доза вводиться у перші 12 годин життя дитини незалежно від маси тіла. Разом з вакцинацією, але не пізніше 1 – го тижня життя, в іншу ділянку тіла необхідно вводити специфічний імуноглобулін проти гепатиту В з розрахунку 40 МО / кг маси тіла і не менше 100 МО . Якщо маса новонароджених дитини < 2000 грам , вакцинація проводиться обов’язково, але введена доза вакцини не зараховується як доза первинної імунізації, при досягненні дитиною віку 1 місяця вакцинація має бути проведена серією з трьох доз вакцин 0-1-6 (0 – дата першого введення вакцини , мінімальний інтервал між першим та другим щепленнями – 1 місяць другим і третім щепленнями – 5 місяців).

Якщо у матері новонародженого з HBsAg невизначений HBsAg статус , щеплення дитині проводиться обов’язково в перші 12 годин життя з одночасним дослідженням статусу матері за HBsAg. У разі отримання позитивного результату у матері , профілактика гепатиту В проводиться як у випадку щеплення новонародженої дитини від HBsAg ” +” матері.

Для вакцинації дітей та дорослих поза календарем щеплень проти гепатиту В рекомендується використовувати схему 0 , 1 , 6 місяців. Не слід розпочинати серію вакцинації , якщо була пропущена доза , незалежно від того , скільки часу минуло. Необхідно ввести дози, яких не вистачає за графіком з дотриманням мінімальних інтервалів (див. розділ 1.2 . ” Щеплення дітей з порушенням календаря” цього Календаря ) .

3 щеплення для профілактики дифтерії , правця та кашлюку за віком у 3,4 та 5 місяців проводяться коклюшно – дифтерійно – правцевою вакциною (далі – АКДП). Інтервал між першим і другим, другим і третім щепленнями АКДП вакциною дорівнює 30 днів. Інтервал між третьою і четвертою вакцинацією повинен становити не менше 12 місяців. Перша ревакцинація у 18 місяців проводиться вакциною з ацелюлярним кашлюковим компонентом (далі – АаКДП ). АаКДП використовується для подальшого щеплення дітям , які мали поствакцинальні ускладнення на попередні щеплення АКДП, а також для проведення усіх щеплень дітям з високим ризиком розвитку післявакцинальних ускладнень за висновком вакцинальної комісії або дитячого імунолога. Для профілактики дифтерії, правця , кашлюку, поліомієліту, гепатиту В та інфекцій, які викликаються бактерія Haemophilus influenze типу b (далі – Hib ) можна використовувати комбіновані вакцини (із різними варіантами комбінацій антигенів), які зареєстровані в Україні. Щеплення дітей до 4 років поза строками календаря призначаються лікарем з такого розрахунку, щоб дитина встигла одержати чотирикратну імунізацію АКДП до 3 років 11 місяців і 29 днів.

Першу ревакцинацію проти дифтерії та правця ( у 6 років) проводять анатоксином дифтерійно – правцевим (далі – АДП ) , другу (у 14 років) та третю (у 18 років) – анатоксином дифтерійно – правцевим із зменшеним вмістом антигену ( далі – АДП – М). Дітям , щепленим проти правця з приводу травми анатоксином правцевим (далі – АП ) протягом останніх двох років , чергову ревакцинацію проводять лише проти дифтерії анатоксином дифтерійним із зменшеним вмістом антигену (далі – АД- М).

Дітей у віці до 5 років 11 місяців 29 днів , які перехворіли на кашлюк , щеплять АДП. Вакцинація проводиться триразово з інтервалом між першим і другим щепленням 30 днів, між другим і третім -9-12 місяців.

Першу планову ревакцинацію дорослих за віком та епідпоказаннями, які раніше були щеплені, треба здійснювати АД -М з інтервалом 5 років після останнього щеплення. Подальші планові ревакцинації дорослих проводяться з мінімальним інтервалом 10 років ВДП- М від попереднього щеплення АДП –М. Підліткам та дорослим, які раніше не були щеплені або не мають даних з імунізації, проводять щеплення АДП -М триразово (інтервал між першим і другим щепленнями має становити 30-45 днів, між другим і третім – 6-12 місяців). Ревакцинація підлітків (які прищеплюються поза схемою) здійснюється з мінімальним інтервалом 3 роки після останнього щеплення для профілактики дифтерії та правця. Для активної імунізації проти правця осіб старше 60 років, нещеплених останні 10 років, слід використовувати скорочену схему вакцинації (одноразове щеплення АП у подвійній дозі – 20 оз / мл, з обов’язковою ревакцинацією через 12 місяців дозою 10 оз / мл) і далі кожні 10 років без обмеження людей. Не слід розпочинати серію вакцинації, якщо була пропущена доза, незалежно від того, скільки часу минуло. Необхідно ввести дози, яких не вистачає за графіком, з дотриманням мінімальних інтервалів. Враховуючи вірогідність розвитку поствакцинальних реакцій на введення АКДП, таких як підвищення температури тіла , що може зумовити фебрильні судоми, необхідно щоразу надавати рекомендації батькам про прийом парацетамолу в дозі відповідно до віку дитини, протягом доби після отримання щеплення.

4. Інактивована вакцина для профілактики поліомієліту (далі – ІПВ ) застосовується для перших двох щеплень, а при протипоказаннях до введення оральної поліомієлітної вакцини (далі – ОПВ ) – для усіх наступних щеплень за календарем.

Вакцина ОПВ застосовується для 3 – 6- го щеплень ( третьої вакцинації та вікової ревакцинації ) при відсутності протипоказань до ОПВ.

Після щеплення ОПВ пропонується обмежити ін’єкції, парентеральні втручання, планові операції протягом 40 днів, виключити контакт з хворими та ВІЛ – інфікованими. Не слід розпочинати серію вакцинації, якщо була пропущена доза , незалежно від того , скільки часу минуло. Ввести дози , яких не вистачає за графіком , з дотриманням мінімальних інтервалів.

5 Вакцинація для профілактики Нb – інфекції, може проводитися моновакцинами і комбінованими вакцинами, що містять Нb – компонент . При використанні Нb – вакцини та АКДП різних виробників вакцини вводяться в різні ділянки тіла. Бажано використовувати комбіновані вакцини Нb – компонентом тому для первинної вакцинації. Особливості вакцинації проти Нb – інфекції дітей поза календарем – див . підрозділ 1.2 ” щеплень ¬ для дітей з порушенням ” Календаря ».

6 Вакцинація для профілактики кору , епідемічного паротиту та краснухи проводиться комбінованої вакциною (далі – КПК) у віці 12 місяців. Друге щеплення для профілактики кору, паротиту та краснухи проводять дітям у віці 6 років. Дітям, що не були вакциновані проти кору, паротиту чи краснухи за віком у 12 місяців та в 6 років, щеплення можна починати у будь-якому віці до 18 років. У даному разі дитина має отримати 2 дози з дотриманням між ними мінімального інтервалу. Дітям у віці 15 років, які отримали 1 або 2 щеплення проти кору, але не вакциновані проти епідпаротиту й краснухи і не хворіли на зазначені інфекції, проводиться планове щеплення проти епідпаротиту (хлопці) або проти краснухи (дівчата).

Особи старше 18 років, що не були раніше вакциновані проти зазначених інфекцій, можуть бути щеплені однією дозою за епідемічними показаннями в будь-якому віці до 30 років.

Перенесене захворювання на кір, епідемічний паротит чи краснуху не є протипоказанням до вакцинації тривакциною. Якщо в анамнезі перенесені дві з зазначених хвороб, щеплення потрібно проводити моновакциною проти тієї інфекції, на яку дитина не хворіла. Робити достовірні висновки про імунність дитини можна тільки за результатами серологічних досліджень: за наявності антитіл класу IgG до відповідного вірусу особа вважається імунною. Жінки дітородного віку , що не хворіли на краснуху і не були проти неї щеплені, можуть отримувати індивідуальні щеплення за власним бажанням згідно з інструкцією до вакцин.

 Комбінація вакцини з іншими вакцинами.

Щеплення вакциною БЦЖ не проводять в один день з іншими щепленнями Інші профілактичні щеплення можуть буди здійснені з інтервалом не менше 2 місяців до або після щеплення вакциною БЦЖ (крім вакцинації проти гепатиту В). При необхідності, лікар має право ввести всі вакцини, анатоксини, показані за планом (крім БЦЖ ) за одне відвідування медичного закладу, проводячи ін’єкції у різні ділянки тіла. В іншому випадку лікар планує такі щеплення з урахуванням мінімальних інтервалів між вакцинами , анатоксинами і на основі поєднання вакцин проти різних інфекційних хвороб. Вакцинацію дітей проводять згідно з календарем щеплень , з урахуванням вікових особливостей імуногенезу і реактивності організму дитини, епідемічної ситуації, ефективності та реактогенності вакцини, можливості розвитку ускладнень та асоціації окремих вакцин. Профілактичні щеплення проводять відповідно до інструкцій із застосування вакцин. У містах вакцинацію здоровим дітям повинні проводити в кабінетах для щеплень дитячих поліклінік, в медичних кабінетах дошкільних установ і шкіл, дітям з груп ризику – у денних стаціонарах поліклінік , стаціонарах загального профілю та спеціалізованих відділеннях. У сільській місцевості здоровим дітям профілактичні щеплення проводять у ФАПах або в сільських амбулаторіях сімейної медицини. Дітей, які мають проблеми зі здоров’ям і вимагають особливої тактики вакцинації, направляють в центральні районні поліклініки, де спеціальна лікарська комісія приймає рішення про можливість і спосіб імунізації таких пацієнтів. Заборонено проводити щеплення в домашніх умовах. Про характер, час проведення щеплення, можливі ускладнення треба заздалегідь попередити батьків.

Безпосередньо перед профілактичним щепленням лікарем або фельдшером проводиться медичний огляд дитини з обов’язковою термометрією і інформуються батьки або особи, які їх замінюють, про можливі прояви побічної дії вакцин у післявакцинальний період. У первинній медичній документації (форма № 112/ 0) робиться відповідний запис про інформування щодо можливих проявів побічної дії вакцин, який завіряється батьками дитини або особами, що їх замінюють, і запис лікаря ( фельдшера ) про дозвіл на проведення щеплення. Факт відмови від профілактичних щеплень з позначкою про те, що медичним працівником надані роз’яснення про наслідки такої відмови, оформляється в історії розвитку дитини і підписується як батьками дитини або особами, що їх замінюють, так і медичним працівником, про що повідомляється в територіальній CEC. В історії розвитку дитини (форма № 112/ 0) вказують дату щеплення, дозу, серію, контрольний номер вакцини, виробника, шлях введення, що описують реакції на щеплення. Дітям, які не щеплені в декретовані терміни через тимчасові протипоказання, вакцинацію проводять за індивідуальним графіком відповідно до рекомендацій фахівців та інструкцій із застосування вакцин. У кабінеті, де проводять щеплення, повинні бути набори медикаментів для невідкладної медичної допомоги та протишокової терапії.

У поствакцинальний період малюкам потрібен щадний режим. Треба стежити, щоб не допустити контакту з інфекційними хворими, перегрівання, переохолодження.

Перелік медичних протипоказань до щеплень.

Перелік медичних протипоказань до профілактичних щеплень в Україні затверджений Наказом МОЗ України № 48 від 03.02.2006 р. ” Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів”. Окремо слід зупинитися на абсолютних протипоказаннях до ревакцинації дітей і підлітків , які не вказані в загальному списку. До них відносяться:

1)                    інфікованість збудником туберкульозу або захворювання на туберкульоз в минулому;

2)                    позитивна або сумнівна реакція Манту на 72 -годин;

3)                     ускладнені реакції на попереднє введення вакцини БЦЖ ( келоїдні рубці , посилена місцева реакція – папула величиною 10 мм , некротізаціі інфільтрату, холодні абсцеси, гіперплазія мезентеріальних лімфатичних вузлів, регіональний лімфаденіт, свищ, остеомієліт, ураження шкіри за типом червоного вовчака, генералізація інфекції).

Тимчасові протипоказання до вакцинації дітей.

 Після зняття тимчасового протипоказання до вакцинації дільничний педіатр проводить всебічне обстеження дитини, вивчає гемограму, протеїнограму, рівень С- реактивного протеїну, аналіз сечі, калу. Дітям у стані стійкої клініко – лабораторної ремісії по хронічних і рецидивуючих захворювань, дерматореспіраторного алергозу, які мали в анамнезі незвичайні алергічні реакції на попередні щеплення або медикаментозні препарати, проводять 2 етапи підготовки до вакцинації.

На I етапі за 1-1,5 міс до вакцинації призначають відповідну дієту, режим, санують хронічні вогнища інфекції, усувають фізичні та психічні перевантаження.

II етап полягає у призначенні за 2 доби до щеплення, в день щеплення і 3-4 діб після нього курсу премедикації, який включає антигістамінну базисну, дегідратіруючу, протисудомну, імуномодулюючу терапію залежно від превалювання патології в анамнезі.

Вакцинація – це збільшене антигенне навантаження на організм дитини , після якого можна чекати поствакцинальних реакцій і ускладнень. Післявакцинальний період частіше протікає безсимптомно. Однак у 5-30 % щеплених можуть виникнути розлади здоров’я, пов’язані з введенням вакцин.

Поствакцинальні реакції ( ПВР) – це нестійкі патологічні зміни в організмі , мають тимчасової зв’язку з вакцинацією і практично не вимагають медичного втручання. Строки виникнення ПВР обумовлені видом вакцини і місцем її введення. Як правило, на введення АКДП, АаКДП, АДП, АДП- м , ШВ, вакцин проти гепатиту В місцеві і загальні реакції можуть спостерігатися в перші 48-72 год у вигляді підвищення температури тіла, зміни поведінки дитини, зниження апетиту, болю, набряку та почервоніння м’яких тканин в місці введення вакцин.

Поствакцинальні реакції діляться на звичайні та сильні залежності від стану дитини, підвищення температури тіла (більше 39 ° С – сильна загальна реакція), величини гіперемії, набряку або інфільтрату м’яких тканин (гіперемія більше 8 см , набряк більше 5 см , інфільтрат більше 2 см – сильна місцева реакція). На введення живих вакцин (проти кору, паротиту, краснухи) розвиток їх обумовлений в перші 48 год дією компонентів вакцини – можливі алергічні реакції , з 6- го по 15 -й день – дією збудників , що містять живу вакцину.

Післявакцинальні ускладнення (ПВУ) — це стійкі розлади здоров’я, які виникають у пізні терміни після вакцинації (переважно від 15 до 35 діб), виходять за межі фізіологічних коливань, мають часовий зв’язок з вакцинацією та потребують медичного втручання.

Усі можливі ПВР та ПВУ зазначені в інструкції про використання кожного медичного імунобіологічного препарату. Облік ПВР та ПВУ на дільниці й у поліклініці ведеться згідно з інструкцією, затвердженою Наказом МОЗ України № 48 від 03.02.2006 р. „Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів”.

Протягом перших 24 год після щеплення можуть спостерігатися анафілактичний шок, анафілактоїдна реакція, колапс. У перші 10 діб післявакцинального періоду можна діагностувати алергійні реакції з боку шкіри: генералізовану висипку, поліморфно-ексудативну еритему, синдром Лаєлла, енцефаліт, енцефалопатію, полірадикулоневрит, мононеврит, серозний менінгіт. Енцефалітні реакції проявляються в перші 15—ЗО діб після щеплення інакти-вованими та живими вакцинами. Одночасно можна діагностувати гострий міокардит, гострий нефрит, тромбоцитопенічну пурпуру, агранулоцитоз, гіпопластичну анемію, аж до раптової смерті.

Вакцинація проти поліомієліту може індукувати протягом перших 30 діб асоційований із щепленням поліомієліт у щеплених і в контактних зі щепленими, а також енцефаломієліт. Протягом року можливі ускладнення після вакцинації БЦЖ у вигляді посиленої місцевої реакції (папула понад 10 мм у діаметрі), некротизації інфільтрату, холодного абсцесу, гіперплазії мезентеріальних лімфатичних вузлів, регіонального лімфаденіту, нориць, келоїдних рубців, ураження шкіри за типом червоного вовЧаку, остеомієліту, фліктенульозного кон’юнктивіту, генералізації інфекції.

Протягом 5—12 діб після вакцинації проти кору може розвинутися мітигований кір.

Якщо в дитини клініка анафілактичного шоку, треба припинити введення препарату, що його зумовив, покласти хворого на бік, запрокинути голову. Негайно внутрішньовенно струминно ввести 0,1 % розчин адреналіну (0,01—0,015 мл/кг) на 10—20 мл 0,9 % розчину натрію хлориду, преднізолон (2—5 мг/кг), або дексаметазон (0,3—1 мг/кг), або гідрокортизон (10—20 мг/кг), 0,1 % розчин атропіну сульфату (0,1 мл на рік життя) підшкірно. За тривалої артеріальної гіпотензії внутрішньовенно краплинно швидко ввести 0,2 % розчин норадреналіну (0,01—0,02 мл/кг) або 1 % розчин мезатону (0,01—0,02 мл/кг). Після стабілізації АТ внутрішньовенно краплинно ввести 2,4 % розчин еуфіліну (0,15—0,2 мл/кг). У стані клінічної смерті слід проводити штучну вентиляцію легень, непрямий масаж серця.

У стані гіпертермії після вакцинації дитину поміщають у провітрене приміщення. Внутрішньом’язово вводять 50 % розчин анальгіну та 1 % розчин димедролу з розрахунку 0,1 мл на 1 рік життя. У разі гіпертермії з різким почервонінням шкіри використовують механічне охолодження ділянок сонних та стегнових артерій міхурами з холодною водою або компресами з 4,5 % розчином оцту. Коли гіпертермія супроводжується спазмом периферійних судин (виражена блідість шкіри), шкіру розтирають спиртом, розведеним наполовину водою, внутрішньом’язово вводять 2 % розчин папаверину гідрохлориду, 24 % розчин еуфіліну з розрахунку 0,1 мл на 1 рік життя. Для купірування інтоксикації внутрішньовенно вводять охолоджені до 15 °С розчин глюкози з розрахунку 5—10 мл/кг, неокомпенсан з розрахунку 10—20 мл/кг. Дитину напувають солодким чаєм, дають їй фруктово-ягідні соки, 5 % глюкозу.

У разі енцефалічного синдрому поряд із гіпотермічною, дезінтоксикаційною терапією проводять протисудомне та дегідратаційне лікування. Внутрішньом’язово вводять 25 % розчин магнію сульфату з розрахунку 0,2 мл/кг, 0,5 % розчин седуксену з розрахунку 0,1 мл на рік життя, призначають хлоралгідрат у клізмі від 5— 15 мл 2 % розчину дітям грудного віку, до 20 мл — дітям віком 1— 6 років, фенобарбітал у дозі 0,01 мл на 1 рік життя, починаючи з гострого періоду, протягом 3—12 міс. У разі тяжких судом використовують натрію оксибутират (ГОМК) з розрахунку 50— 100 мг/кг в 30—50 мл 5 % розчину глюкози внутрішньовенно повільно. Якщо судоми розвинулися на тлі гіпертермії, вводять літичну суміш, яка складається з 2,5 % розчину аміназину, 2,5 % розчину піпольфену, 0,25 % розчину новокаїну, з розрахунку 2—4 мг/кг аміназину внутрішньом’язово 4—6 разів на добу.