Актуальні питання імунопрофілактики
Наступний блок заходів – імунопрофілактика, спрямована на третю ланку епідемічного процесу. До таких заходів вдаються з метою створення або підвищення рівня несприйнятливості населення чи окремих осіб до інфекційних хвороб за допомогою медичних імунобіологічних препаратів.
В Україні проведення профілактичних щеплень регламентується законом «Про захист населення від інфекційних хвороб» (стаття 12).
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до їх зараження та/або поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов’язковим профілактичним щепленням. У разі відмови або ухилення від таких щеплень у порядку, встановленому законом, цих працівників усувають від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним щепленням проти ряду інфекційних хвороб, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Імунопрофілактику здійснюють завчасно планово або екстрено, як терміновий протиепідемічний захід. Залежно від використаних препаратів імунопрофілактика поділяється на активну, пасивну та комбіновану (симультанну). Успіх імунопрофілактики визначається значною мірою якістю вакцинних препаратів.
Світовий досвід вакцинопрофілактики свідчить, що циркуляція збудника припиняється при імунізації 90-95 % сприйнятливого населення.
Планові щеплення роблять незалежно від рівня захворюваності на відповідну інфекційну недугу.
Щеплення за епідемічними показаннями здійснюють:
· при загрозі або виникненні неблагополучної епідемічної ситуації (особливо небезпечні інфекції, грип),
· при спілкуванні не щепленої (сприйнятливої) особи з джерелом збудника (щеплення в епідемічних осередках),
· при виїзді особи в епідемічно неблагополучну територію,
· для специфічної профілактики правця і сказу.
За міжнародною класифікацією медичних імунобіологічних препаратів, які використовуються для активної імунопрофілактики, належать до п’ятого класу і відрізняються від решти імунобіологічних препаратів тим, що їм притаманна специфічність. Залежно від спрямованості дії ці препарати можуть забезпечити захист організму людини від бактерій, вірусів, найпростіших, токсинів.
Можна виділити 4 основні групи біологічних препаратів, які використовуються для імунопрофілактики та імунотерапії інфекційних хвороб:
· вакцини, які утворюють активний імунітет;
· імунні сироватки та імуноглобуліни, що забезпечують пасивний захист;
· бактеріофаги, які викликають лізис бактерій;
· цитокіни (інтерферон та інші біологічні імуностимулятори).
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВАКЦИН
Вакцина – це біологічний препарат, який отримують з живих ослаблених, або вбитих мікроорганізмів чи продуктів їх життєдіяльності, і призначений для створення у людини імунітету до збудників інфекційних захворювань,. Таким чином вакцина може містити цілий мікроорганізм або його антиген(и).
Вакцинація є найбільш ефективним способом запобігання інфекційним хворобам. На сьогодні створені вакцини проти більше 40 соціально значущих інфекцій. Практично усі вони за основними показниками безпеки й ефективності відповідають вимогам ВООЗ, але майже кожна з них потребує подальшого удосконалення.Використання цих вакцин в медичній практиці привело до зниження рівня захворюваності на дифтерію, кір, правець, туляремію, поліомієліт і стало причиною зникнення такої небезпечної інфекції, як натуральна віспа. Проте, незважаючи на очевидні успіхи вакцинопрофілактики, створено тільки декілька десятків вакцин, тоді як для інших більш ніж 400 відомих патогенів людини ефективних превентивних засобів поки немає.
Ефективність вакцинації пов’язана з індукцією протективної гуморальної і/або клітинної імунної відповіді, яка у свою чергу визначається особливостями структури антигенів патогенів, проти яких здійснюють вакцинацію, а також характером взаємодії мікроорганізму із системою природженого імунітету. Нині успішно використовуються вакцини проти патогенів, які спричинюють гостро перебігаючі інфекції. Для латентних або хронічних захворювань, спричинених такими збудниками, як ВІЛ, герпес-віруси людини, вірус гепатиту С, мікобактерії туберкульозу та ін., а також для хвороб, етіологічними чинниками яких є мікроорганізми, що характеризуються внутрішньовидовою мінливістю (серологічні варіанти, антигенний дрейф або зсув, зміна варіантів специфічних антигенів), ефективних профілактичних вакцин не створено. Очевидно, що для отримання превентивних препаратів проти цих інфекцій необхідне детальне розуміння біології і патогенезу кожного конкретного збудника і розробка індивідуальних підходів створення профілактичних і терапевтичних препаратів.
Вакцини й анатоксини мають відповідати ряду вимог: володіти специфічністю, імуногенністю, не спричиняти побічної небажаної дії, бути стабільними й тривалими у зберіганні та зручними у використанні, мати високі показники імунологічної та епідеміологічної ефективності, низьку собівартість.
Діючою субстанцією вакцин є протективні антигени, які шляхом модуляції клітинного чи/та гуморального імунітету забезпечують формування специфічної несприйнятливості до збудника інфекційної хвороби. За способом одержання розрізняють живі, інактивовані (корпускулярні та субодиничні), хімічні, генно-інженерні, а також векторні рекомбінантні, рослинні, ДНК-плазмідні, мукозальні вакцини.
До складу вакцин, крім діючої субстанції – антигену, може входити ще ряд компонентів: сорбенти, консерванти, наповнювачі, стабілізатори. Сорбенти використовують для депонування інактивованих вакцин в організмі щепленої особи, вони ж виконують роль ад’юванта (підсилювача) дії специфічного антигену. Для стабілізації використовують переважно сахарозу, желатозу, магнію хлорид тощо. Як консерванти використовують мертіолят, фенол, 2-феноксинтанол. Вони забезпечують стерильність медичних імунобіологічних препаратів. У препаратах можуть міститися залишкові кількості субстратів культивування, антибіотиків, сироваткових білків тварин (бичачий альбумін). Саме з останніми зазвичай пов’язані поствакцинні реакції та ускладнення.
Біологічною основою живих вакцин є авірулентні штами мікроорганізмів (вірусів, рикетсій, бактерій), які отримують шляхом селекції, або з циркулюючих атенуйованих штамів у довкіллі чи у людей, або ж шляхом тривалих пасажів у несприятливих умовах, що приводить до зникнення патогенності при збереженій імуногенності. Вакцинні штами зберігають здатність розмножуватись в організмі після їх введення. Втрата вірулентності такими штамами закріплена генетично, але в осіб з імунодефіцитами можуть виникнути серйозні проблеми. Існує також загроза реверсії в дикий штам, з чим пов’язані тяжкі ускладнення у поствакцинальному періоді.
Перевагою таких вакцин є повноцінність і тривалість імунної відповіді на введення препарату, яка аналогічна до такої при постінфекційному імунітеті. Для створення міцного імунітету в багатьох випадках достатньо одноразового введення вакцини. Вони можуть бути застосовані не тільки методом підшкірного введення, але й іншими шляхами, зручнішими для пацієнта і при проведенні масової імунізації – перорально, інтраназально, нашкірно. Однак живі вакцини вимагають ретельного дотримання температурного режиму транспортування та зберігання. Заморожування таких вакцин не впливає на їх активність.
Живі вакцини не містять консервантів, при роботі з ними слід суворо дотримуватися правил асептики. У той же час неприпустимий контакт живих вакцин з будь-якими дезінфекційними засобами, які можуть їх інактивувати. Доцільно також за 1-2 доби до щеплення живими бактерійними вакцинами і в перший тиждень після нього виключити прийом антибактерійних препаратів, імуноглобулінів, які можуть різко знизити інтенсивність «вакцинної інфекції» та ефективність щеплення.
На сьогодні використовуються наступні живі вакцини: проти туберкульозу (БЦЖ), поліомієліту (Себіна, ОПВ), кору, паротиту, краснухи, гарячки Ку, чуми, туляремії, бруцельозу, сказу, сибірки, вітряної віспи, жовтої гарячки. Натуральна віспа ліквідована в масштабах планети завдяки щепленням відповідною живою вакциною.
Вбиті (інактивовані) корпускулярні (цільновіріонні) вакцини отримують шляхом хімічного чи фізичного знешкодження мікроорганізмів (нагрівання, радіація, УФО, формальдегід, спирт, ацетон, мертіолят). Вони менш імуногенні, ніж живі, а тому потребують багаторазового парентерального введення. Крім захисних (протективних) антигенів у препаратах міститься значний баласт бактерійних клітин (віріонів), з чим пов’язана значна реактогенність препаратів. Вакцини повинні зберігатися при температурі 4-8 °С, заморожування і наступне розмерзання рідких вбитих вакцин веде до зменшення активності препаратів і підвищення їх реактогенності за рахунок додаткового лізису мікроорганізмів. Вбиті вакцини мають нижчу ефективність порівняно з живими, але при повторному введенні створюють достатньо стійкий імунітет, що захищає щеплених від захворювань або забезпечує легший їх перебіг.
Інактивовані вакцини використовують проти грипу, гепатиту А, черевного тифу, холери, кашлюку, поліомієліту (Солка), лептоспірозу, сказу (культуральна антирабічна вакцина – КАВ), кліщового енцефаліту, герпесу та інших інфекцій.
Хімічні вакцини позбавлені недоліків вбитих, оскільки містять протективні антигенні детермінанти, але значно менше баластних речовин. Препарати отримують шляхом синтезу антигену або шляхом екстракції його з мікроорганізмів, зокрема рибосомальних фракцій бактерій. Першу синтетичну пептидну вакцину отримав у 1974 р. М. Села. Перевагою препаратів є можливість створення високостандартизованих за хімічним складом препаратів, стійкість до впливу факторів довкілля, слабка їх реактогенність, висока безпека та можливість використовуватися у різних асоціаціях, спрямованих одночасно проти ряду інфекцій. Але вони мають слабку імуногенність і тому потребують додавання ад’юванту та багаторазового введення. Хімічні вакцини, особливо сухі, стійкі до впливу факторів довкілля, можуть застосовуватися у різних асоціаціях, спрямованих одночасно проти ряду інфекцій. У медичній практиці використовують такі вакцини проти менінгококової інфекції, холери, черевного тифу, паратифів А і В.
Генно-інженерні вакцини отримують завдяки сучасним можливостям біотехнології: при пересадці генів, що кодують протективні антигени певних збудників, у живі атенуйовані штами вірусів, бактерій, дріжджів чи еукаріот. Кінцевий продукт (антиген) отримують шляхом екстракції з культурального середовища або препаруванням зі штаму-продуцента (вакцина проти гепатиту В). Якщо штам-продуцент використовується як вакцинний штам без препарування антигенів, то вакцина з нього належить до векторних рекомбінантних.
Генно-інженерні вакцини поділяються на 2 типи: субодиничні (протективні антигени різних збудників, експресовані в дріжджах або E. coli) і генетичні. «Генетичні» вакцини у свою чергу поділяються на ДНК-вакцини і вакцини, що базуються на вірусних і бактерійних векторах (рідше як система експресії використовуються клітини рослин). На відміну від більшості традиційних інактивованих вакцин, «генетичні» вакцини здатні індукувати клітинну і гуморальну імунну відповідь, а також можуть використовуватися не тільки з превентивною, але і з терапевтичною метою для лікування деяких автоіммунних захворювань, алергічних станів, злоякісних новоутворень.
Створення рекомбінантних препаратів включає наступні етапи: клонування генів, що забезпечують синтез необхідних антигенів, внесення цих генів у вектор, уведення векторів у клітини-продуценти (віруси, гриби, бактерії та ін.), культивування клітин in vitro, відокремлення антигену та його очистку. Другий шлях – застосування клітин-продуцентів як вакцини.
Досвід роботи дослідників різних країн з кандидатними генно-інженерними вакцинами показує, що найкращий протективний ефект досягається при комбінованому способі імунізації (прайм-буст імунізація). Перший етап – праймування імунної відповіді (індукція клітинного імунітету), другий етап – бустирування імунної відповіді (індукція гуморальної імунної відповіді). При цьому можливі різні комбінації прайм-буст агентів (ДНК-вакцина – рекомбінантний білок, ДНК-вакцина – рекомбінантний аденовірус, рекомбінантний аденовірус – рекомбінантний білок та ін.). Активація сильної імунної відповіді при використанні системи прайм-буст імунізації кандидатними генно-інженерними вакцинами була показана відносно патогенів, які спричинюють туберкульоз, герпес, малярію, СНІД та ін.
Нині у США і країнах Європи десятки генно-інженерних вакцин перебувають у різних фазах клінічних досліджень. З них дві знаходяться на 3-й фазі клінічних випробувань (вакцини проти ВІЛу і вірусу папіломи). Три генно-інженерні вакцини (проти вірусу гепатиту В, B. burgdorferi та вірусу сказу) вже використовуються в медичній практиці. Таку невелику кількість затверджених і ліцензованих генно-інженерних вакцин пояснити досить просто. Історія створення генно-інженерних вакцин нараховує близько 20 років. З урахуванням того, що передклінічні і клінічні випробування нових вакцин займають більше 10 років, очевидно, що зараз багато генно-інженерних вакцин перебувають на стадії випробувань або затвердження. У зв’язку з цим, в найближчі 5-10 років очікується упровадження в медичну практику низки ліцензованих генно-інженерних профілактичних вакцин. Як свіжий приклад можна привести недавнє затвердження комітетом FDA (Food and Drugs Administration) нової генно-інженерної вакцини проти герпес-вірусу типу 2.
Незважаючи на те, що багато генно-інженерних вакцин, які проходять випробування, є перспективними кандидатними засобами профілактики захворювань, нині з’являються додаткові підходи до їх удосконалення. Зазначені підходи базуються на підставі результатів фундаментальних досліджень, що розкривають механізми активації природженого імунітету і його впливу на розвиток адаптивної імунної відповіді. Встановлено, що вирішальну роль в активації природженого імунітету відіграють Толл-подібні рецептори, локалізовані на різних імунокомпетентних клітинах і здатні розпізнавати еволюційно консервативні патоген-асоційовані молекулярні структури (ПАМС). Після зв’язування з ПАМС Толл-подібні рецептори передають внутрішньоклітинний сигнал на активацію синтезу цитокінів і ко-стимулюючих факторів. Різні Толл-подібні рецептори активують специфічні поєднання цитокінів і ко-стимулюючих факторів, що й визначає тип і ефективність набутої імунної відповіді. Розуміння механізмів функціонування природженої системи імунітету дозволяє здійснювати «раціональний дизайн» вакцин, заснований на комбінуванні сигналів активації природженого (ПАМС) і набутого імунітету (антиген). Можливість активації системи природженого імунітету різними поєднаннями ПАМС додатково відкриває шлях для створення засобів швидкого неспецифічного захисту проти невідомих патогенів, у тому числі і в разі біотерористичних актів. В найближчому майбутньому у дослідницьких програмах західних компаній планується вмонтовування ПАМС у структуру (кон’югація з вакциною або композиція з нею) генно-інженерних вакцин.
Зрозуміло, що вакцинація, у тому випадку, коли вона можлива, є найефективнішим способом захисту від патогенів. Проте в медичній практиці часто виникають ситуації, пов’язані з несподівано виникаючими спалахами інфекцій, при яких потрібні препарати негайного блокування розповсюдження патогенів і їх токсинів в організмі. Потреба у таких препаратах може виникати при можливих біотерористичних атаках. Властивостями, необхідними для екстреного захисту від патогенів, володіють патогенспецифічні антитіла. Пасивна імунізація відома давно, але зараз вона використовується тільки за життєвими показаннями, з огляду на те, що в організм людини вводиться специфічна сироватка крові (як правило, коней), яка може призводити до розвитку сироваткової хвороби. Принципове вирішення проблеми створення ефективних і безпечних протективних антитіл стало можливим після розробки технології отримання рекомбінантних гуманізованих моноклональних антитіл. Ця технологія базується на методах генної інженерії і нанобіотехнології. При використанні зазначених методів Вже створений ряд бактерійних продуцентів одноланцюгових гуманізованих моноклональних антитіл. Показано, що такі наноантитіла ефективні при лікуванні різних типів пухлин і при блокуванні розповсюдження патогенів в організмі людини. В найближчому майбутньому очікується поява великої кількості нових гуманізованих антитіл для терапії пухлинних та інфекційних захворювань. Додатково розробляються гуманізовані антитіла – засоби екстреного захисту від біотероризму. Зокрема, вже отримано спектр гуманізованих антитіл проти збудників особливо небезпечних інфекцій. Недавно були одержані гуманізовані антитіла, які ефективно блокують розвиток сибірки. Такі антитіла узяті на «озброєння» армією Німеччини.
Насамкінець слід відзначити, що підходи, які розробляються для захисту від патогенів (генно-інженерні вакцини і гуманізовані антитіла) не є абсолютно універсальними. Було б помилковим вважати, що упровадження цих технологій в медичну практику дозволить розв’язати всі проблеми, пов’язані з бактерійними і вірусними патогенами. У той же час не можна залишатися на позиціях і підходах традиційної вакцинопрофілактики. Вже сьогодні зрозуміло, що використання прогресивних технологій дозволяє вирішувати конкретні і важливі проблеми, пов’язані з розробкою профілактичних засобів проти небезпечних (сибіркова бацила, вірус сказу) і погано культивованих патогенів (вірус гепатиту В, герпес-вірус 2 типу). За даними теперішніх клінічних досліджень передбачається, що протягом 3-5 років очікується початок виробництва перших препаратів для генетичної імунізації людини проти вірусу сказу, вірусу папіломи, через 6-8 років – вакцин від малярії і туберкульозу (рекомбінантна БЦЖ). В найближчі 1-2 роки будуть створені препарати гуманізованих антитіл проти таких небезпечних патогенів людини, як збудники туляремії, чуми і бруцельозу.
Рекомбінантні вакцини безпечні, достатньо ефективні, для їх отримання застосовується високоефективна технологія. Вони можуть бути використані для розробки комплексних вакцин, які створюють імунітет одночасно проти декількох інфекцій.
ДНК-вакцини представлені плазмідними ДНК, які кодують протективні антигени. Імунна відповідь на такі вакцини забезпечується за рахунок внутрішньоклітинного синтезу антигенів і за ефективністю подібна до такої при використанні живих вакцин. На відміну від останніх, ці вакцини позбавлені можливості реверсії в дикий штам. За прогнозами це вакцини майбутнього проти ВІЛ-інфекції, сказу, грипу, гепатиту В і С, герпесу, папіломавірусної інфекції, туберкульозу, малярії тощо.
Теорія про отримання рослинних трансгенних вакцин вперше була запропонована у 1995 р. C. Arntzer і співавт., яка полягала у використанні трансгенних рослин. Поїдання рослин, що містили пересаджені гени мікроорганізмів, викликало в експериментальних тварин синтез специфічних антитіл. Основною перевагою зазначених вакцин є оральний спосіб імунізації та високий економічний ефект від використання вакцин. Такою має бути саме вакцина майбутнього.
Мукозальні вакцини є препаратами, що забезпечують синтез антитіл проти білків-адгезинів бактерійних клітин (вібріонів), внаслідок чого не може відбутися колонізація слизових оболонок цими збудниками (холера, токсигенні штами E. coli, вірус простого герпесу, пневмокок). При введенні інтраназально і перорально вони забезпечують високі титри синтезу IgA.
Анатоксини – знезаражені бактерійні екзотоксини, внаслідок дії формаліну при підвищеній температурі, зі збереженими антигенними й імуногенними властивостями. Використовуються для активної профілактики інфекцій, у патогенезі яких провідну роль відіграють саме екзотоксини збудника. Цим препаратам притаманна висока профілактична ефективність при дворазовому введенні, яка сягає 95-100 %, а також збереження стійкої імунної пам’яті. Останнє зумовлює швидку імунну відповідь на повторне введення препарату. Завдяки високому ступеню очистки вони володіють відносно низькою реактогенністю. Після застосування анатоксинів створюється напружений антитоксичний імунітет, який, однак, не запобігає формуванню бактеріоносійства. Анатоксини забезпечують формування напруженого антитоксичного імунітету, який, природно, поступається імунітету, утвореному після перенесеного захворювання, і не запобігає формуванню бактеріоносійства.
Широко використовуються анатоксини проти дифтерії, праця, газової гангрени, ботулізму, холери, стафілококової та синьогнійної інфекцій.
Комплексні вакцини. При створенні вакцин перевага віддається полівалентним (асоційованим) препаратам. Є два методи комбінування вакцин: справжня комбінація (змішування) вакцин, а в разі несумісності антигенів – використання двокамерних шприців з послідовним введенням компонентів. Комплексні хімічні вакцини та анатоксини можуть бути адсорбовані на гідраті закису алюмінію або фосфаті кальцію.
На сьогодні використовується АКДП (адсорбована кашлючно-дифтерійно-правцева) вакцина, інфлувак – грипозна вакцина з трьох штамів, менінгококова (4 сероваріанти), пневмококова (23 сероваріанти), поліомієлітна (3 сероваріанти), priorix (кір + епідемічний паротит + краснуха) та ін. Використання цих вакцин регламентується наказом МОЗ України № 48 від 03.02.2006 р. Наведемо їх коротку характеристику.
Інфанрикс ІПВ – ацелюлярна вакцина для профілактики дифтерії, кашлюку, праця, поліомієліту. Склад: дифтерійний токсин (ДT), правцевий токсин (ПT), 3 антигени B. pertussis (КT+ФГA+ПРT), 3 інактивованих віруси поліомієліту (тип 1, 2, 3). Схема вакцинації: 3-4-5-18 міс. внутрішньом’язово.
Інфанрикс пента – ацелюлярна вакцина для профілактики дифтерії, кашлюку, праця, поліомієліту, гепатиту В. Склад: ДT, ПT, 3 антигени B. pertussis (КT+ФГA+ПРT), 3 інактивованих віруси поліомієліту (тип 1, 2, 3), очищений HBsAg. Схема вакцинації: 3-4-5-18 міс. внутрішньом’язово.
Інфанрикс гекса – ацелюлярна вакцина для профілактики дифтерії, кашлюку, праця, поліомієліту, гепатиту В, Hib-інфекції. Склад: ДT, ПT, 3 антигени B. pertussis (КT+ФГA+ПРT), 3 інактивованих віруси поліомієліту (тип 1, 2, 3), очищений HBsAg і ПРФ. Схема вакцинації: 3-4-5-18 міс. внутрішньом’язово.
Комбіновані вакцини родини інфанрикс дозволяють:
§ зменшити кількість ін’єкцій,
§ зменшити частоту відвідувань медичних установ,
§ уникнути болю у дитини й емоційного дискомфорту у батьків і лікаря,
§ сформувати індивідуальний графік вакцинації,
Вони відповіідають Національному календарю вакцинації та є економічно вигідними.
Варілрикс – вакцина для профілактики вітрянки (захищає і від оперізувального герпесу). Склад: ослаблений вірус вітряної віспи. Схема вакцинації: підшкірно 9 міс., 12 років – 1 доза, а з 13 років – 2 дози з інтервалом 6 тиж.
Гіберикс – вакцина для профілактики інфекції, збудником якої є Haemophilus influenzae type b. Може змішуватися в одному шприці з інфанриксом (є розчинником). Схема вакцинації: 3-4-5-18 міс. внутрішньом’язово.
Гаврикс 720/1440 – вакцина для профілактики гепатиту А (відзначена премією Галена в Іспанії, Бельгії, Франції та Великобританії, Європейською премією). Склад: інактивований вірус гепатиту А. Схема вакцинації: внутрішньом’язово від 1 до 18 років – гаврикс 720, з 19 років – гаврикс 1440. Ревакцинація через 6-12 міс.
Енджерикс В – вакцина для профілактики гепатиту В (відзначена премією Галена в Бельгії). Склад: очищений HBsAg вірусу гепатиту В. Схема вакцинації: внутрішньом’язово 0-1-6 міс. або 0-1-2-12 міс. Дози: дітям до 19 років – 0,5 мл, з 19 років – 1 мл.
Твінрикс – вакцина для профілактики гепатиту А і В. Склад: інактивований вірус гепатиту А й очищений HBsAg вірусу гепатиту В. Схема вакцинації: внутрішньом’язово дітям від 1 до 16 років – 1 доза 1 мл, через 6-12 міс. – 2-а доза, з 16 років – 0-1-6 міс.
http://www.nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/gnm/2010_55/390-397.pdf
http://old.sumdu.edu.ua/ua/general/structure/faculty/med/faculties/infection/docs/13.pdf
http://intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/video/inf/index.php?name_film=dsdd
http://intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/video/inf/index.php?name_film=vohn_obs
http://intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/video/inf/index.php?name_film=pedykul
http://intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/video/inf/index.php?name_film=kab
Video1 Video2 Компакт-диск1 Компакт-диск2
