АЛЬТЕРАНТИВНІ МЕТОДИ РЕАБІЛІТАЦІЇ

АЛЬТЕРАНТИВНІ МЕТОДИ РЕАБІЛІТАЦІЇ

 

Гіппократ, якого вважають батьком сучасної (класичної) медицини, володів не лише скальпелем, а й мистецтвом масажу, був добре обізнаний на медичній астрології, у діагностиці застосовував типи конституції, призначав хворим водні процедури, обкурювання, порошки із мінералів та спалених органів тварин, рослинні олії, настої на вині та понад 200 цілющих трав.

 Тоді все це вважалося традиційним лікуванням, нині ж віднесено до різних напрямів народної чи альтернативної медицини, до якої дипломовані лікарі почасти ставляться зверхньо. Проте часи змінюються і життя повертає нас до традицій та істин, перевірених віками. Нині світ визнав: медицина єдина, і її принцип – не розмежування і ворожнеча між різними напрямами, а їх поєднання. Майбутнє – за інтегративною медициною, в якій тісно пов’язані досягнення сучасної науки та філософія цілісності людини, її єдності з природою. Тож справа за найголовнішим – втілити холістичні підходи до лікування на практиці.

Зеніт слави офіційної медицини, коли людство відкрило еру антибіотиків і здійснило переможний наступ на інфекційні хвороби, був змінений іншими явищами: епідеміями хронічних хвороб, резистентністю до антимікробних і противірусних препаратів, прогресуючою коморбідністю внутрішніх захворювань, поліпрагмазією, алергізацією населення до фармакологічних ліків аж до виникнення медикаментозної недуги, від якої вмирають тисячі людей. І якщо раніше перед лікарем поставало питання «чим лікувати», то сьогодні йому доводиться розв’язувати не менш складне завдання: як «вести» хворого, коли вже використано найсучасніший арсенал ліків, а очікуваного ефекту не досягнуто? Не втратила актуальності й головна заповідь–не нашкодь, якщо застосування необхідного препарату неможливе через супутню патологію, на яку багаті сучасні пацієнти, чи «агресивність» традиційної терапії у разі полівалентної алергії, яка нині теж не рідкість.

 Нестандартні реакції відповіді на лікування потребують пошуку інших терапевтичних підходів, спрямованих на індивідуалізацію лікування, його максимальну безпечність та природність. Тож не дивно, що навіть сучасна фармація відкоригувала вектор свого розвитку–фармкомпанії активно поповнюють перелік своєї продукції препаратами на основі рослинної сировини, гомеопатичними засобами тощо. Змінити орієнтири вимушена і уся система охорони здоров’я загалом.

ВООЗ визначилася із стратегією щодо місця і значення комплементарної медицини в системі охорони здоров’я і визнала, що народна і нетрадиційна медицина (НіНМ) є одним із ресурсів служби первинної медико-санітарної допомоги (ПМСД), яка сприяє її доступності та поліпшенню здоров’я населення. Залежно від ступеня офіційного визнання НіНМ елементом ПМСД розрізняють три системи: інтегровану (НіНМ офіційно визнана і враховується скрізь, де забезпечується МСД), об’єднану (НіНМ визнана, але не повністю інтегрована у МСД), толерантну (закон допускає застосування окремих видів НіНМ). У будь-якому разі ВООЗ заявила про необхідність співпраці міжнародного співтовариства, урядів, професійних організацій працівників охорони здоров’я для забезпечення належного використання народної медицини у справі зміцнення здоров’я людей. Визнаючи прогрес, досягнутий урядами багатьох країн щодо інтеграції народної медицини в національні системи охорони здоров’я, ВООЗ закликала зміцнювати зв’язки між постачальниками послуг класичної і народної медицини, створювати відповідні програми інтегральної підготовки фахівців

 охорони здоров’я.

 Резолюція 62-ї сесії Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я закликала розвивати народну медицину на основі наукових досліджень та інновацій, а також розглянути можливість створення систем для сертифікації, акредитації або ліцензування практикуючих фахівців народної медицини і сприяти підвищенню їх знань та навичок у співпраці з представниками охорони здоров’я.

 Щоб не виникало різнобою в термінах, ВООЗ визначила, що народна медицина–це «сума всіх знань і практичних методів (як тих, котрі можна пояснити, так і тих, які пояснити неможливо), які застосовуються для діагностики, запобігання та усунення порушень фізичної, психічної і соціальної рівноваги, які опираються винятково на практичний досвід і спостереження, що передаються з покоління в покоління як усно так і письмово».

 Генеральний директора ВООЗ Маргарет Чен відзначила, що дві системи народної і західної медицини у контексті ПМСД можуть гармонійно поєднуватися, щоб використовувати найкращі елементи і компенсувати слабкі сторони кожної з них.

Втім, сплеск популярності методів НіНМ у світі виник ще у 70-х роках ХХ століття. А вже у 2002 році, за даними ВООЗ, 65 % населення розвинених країн вдавалися до лікування цими методами (48 % – в Австралії, 70 % – у Канаді, 42 % – у США, 38 %– у Бельгії, 75 %– у Франції, 40 %–у Швейцарії). Показовим є приклад США, де і з новітніми технологіями, і з фінансуванням медичної галузі все гаразд. У 1990 році було проведено одне з перших досліджень, результати якого стали несподіваними для американської громадськості: 1/3 жителів США застосовують методи НіНМ. Кількість візитів на рік до фахівців НіНМ (425 млн) виявилася на 37 млн більшою, ніж до офіційних лікарів. У 1997 році таких візитів було вже 629 млн. Вартість послуг у секторі НіНМ становила 13,7 млрд дол., причому 80 % цієї суми не покривалася страховкою та була сплачена американцями зі своєї кишені. У 2004 році ця цифра досягла 30 млрд дол. Конгрес США створив Національний Центр комплементарної та альтернативної медицини з бюджетом у 2006 році 122 млн дол., які були інвестовані у різні програми з наукових досліджень у галузі НіНМ, вивчення можливостей інтеграції цих методів у національну систему охорони здоров’я.

 В Австралії 56 % населення витрачає на рік близько 1 млрд дол. на методи НіНМ. У 2007 році уряд країни вперше виділив 5 млн дол. на дослідження НіНМ і 4 млн дол.–на створення Національного інституту з комплементарної медицини. У 43 медичних університетах країн ЄС майбутніх лікарів навчають натуропатичним методам лікування, здійснюють профільні наукові дослідження, які сприяють впровадженню цих методів у медичну практику. Понад 60 % медичних шкіл США пропонують курси альтернативної медицини, 70 % сімейних лікарів та 80 % студентів-медиків навчаються альтернативній медицині, 67 % медичних організацій пропонують хоча б один із методів альтернативної медицини.

Яскравим прикладом інтегрування двох напрямів медицини може бути Китай. Стратегія такого об’єднання у національній системі охорони здоров’я ґрунтується на відборі ефективних елементів стародавніх методів. Медичні навчальні заклади західного стилю в Китаї мають відділення традиційної (китайської) медицини, так само більшість медичних шкіл традиційної медицини мають відділення західної медицини. Лікарі західної та традиційної китайської шкіл спільно працюють не лише у центрах здоров’я, а й у сучасних лікарнях.

 Пацієнти можуть звернутися до будь-якого спеціаліста. Китайська народна медицини б’є рекорди за популярністю у світі. За нею упевнено крокує гомеопатія. У 20 країнах–членах ВООЗ– її офіційно визнано медичною спеціальністю (зокрема у Бельгії, Болгарії, Великій Британії, Росії).

 У Німеччині цей метод практикує майже 5000 фахівців. Понад 70 % лікарів інших спеціальностей постійно або періодично прописують гомеопатичні препарати, тож їх вживають майже 80 % пацієнтів. В Австрії гомеопатію також офіційно визнано. Держава субсидує наукові дослідження в цій галузі. У Бельгії існує Королівське товариство лікарів-гомеопатів. Їх навчають протягом трьох років у Бельгійському інституті гомеопатії, 85 % лікарів інших спеціальностей використовують гомеопатію у своїй практиці. У Данії ця кількість сягає 47 %, Нідерландах – 45 %. Францію визнано одним із європейських лідерів у застосуванні методу. Там працює понад 6000 лікарів-гомеопатів, до того ж кожен «звичайний» лікар може призначати гомеопатичне лікування. У Великій Британії гомеопатія входить у систему національної охорони здоров’я. У країні функціонує 5 гомеопатичних госпіталів (в тому числі і Королівський), щороку вони приймають понад 50 000 хворих. Крім того, цей вид послуг надають 46 клінік у різних містах. Гомеопатію викладають у 10 із 16 університетських фармацевтичних шкіл, гомеопатичні препарати продаються у 66 % аптек, а гомеопатичну терапію рекомендують своїм пацієнтам 42 % лікарів. Мануальна терапія сьогодні також набуває не лише наукового обґрунтування, а й утверджується як факультетська та клінічна дисципліни. У США, Великій Британії, Франції, Бельгії, Австралії, Росії її визнано на державному рівні, а приміром у Британії, остеопатів запрошують працювати в державні клініки травматологічного, ортопедичного і навіть онкологічного профілю. Цікава деталь – у Лондоні та інших містах, де проживають заможні люди, працюють найбільші центри альтернативної медицини (вони там вельми популярні). А за сприяння принца Чарльза створено спеціальну клініку, де пропонується майже весь спектр наявних у світі нетрадиційних методів лікування.

Україна належить до країн, де нетрадиційна медицина мирно уживається з офіційною – період ворожнечі відійшов у минуле, втім «гарячих» обіймів ще не спостерігається. Із 1991 року їх зближення проголошено офіційно і процес пішов упевненими кроками. Створення Української Асоціації народної медицини, Київського медичного інституту УАНМ, ДП «Комітет з питань НіНМ МОЗ України» стало надійним містком на шляху такого зближення. До речі, Київський медичний університет УАНМ і досі залишається єдиним на теренах СНД і Східної Європи ВНЗ, де готують лікарів, які володіють методами офіційної, народної, нетрадиційної медицини. У 2000 році у штатні нормативи МОЗ введено посаду «лікар з народної і нетрадиційної медицини», а на курсах спеціалізації лікарів за напрямом НіНМ можна опанувати методи фітотерапії, гомеопатії, рефлексотерапії, мануальної терапії, основи біоенергоінформотерапії, іридодіагностики.

 І саме в Україні на теренах колишнього Союзу вперше було офіційно визнано гомеопатію. У 1989 році наказом МОЗ було затверджено програми й організовано курси стажування та тематичного удосконалення з гомеопатії для лікарів, провізорів та фармацевтів, інші важливі положення, організовано Центр гомеопатії МОЗ. Однак найбільш інтегрованою у вітчизняну систему охорони здоров’я виявилася служба рефлексотерапії, яка була сформована ще у 1977 році. Тоді ж було організовано курси підготовки лікарів з рефлексотерапії на базі Київського інституту удосконалення лікарів (відтоді їх пройшли понад 25 тис. фахівців), відкрито мережу кабінетів, розроблено значний перелік методик лікування різних захворювань цими методами, створено реєстри та бази даних із профільної служби. А введення рефлексотерапії до переліку лікарських та провізорських спеціальностей стало її офіційним визнанням як самостійного, науково обґрунтованого лікувального методу.

 Нині Україна може похвалитися і напрацьованою законодавчою базою щодо регулювання галузі НіНМ – у 2005 році ВООЗ рекомендувала її регламентуючі документи як взірець для вивчення ще 50-м країнам.

Головне питання – чи відчули результати цих напрацювань українські пацієнти? Відповідь неоднозначна. З одного боку, у них з’явився вибір – лікуватися натуропатичними засобами чи фармпрепаратами, відвідати мануального терапевта чи довіритися класичним методам, іти до ліцензійованого цілителя чи довіряти знахарям-підпільникам. З іншого боку, цим вибором не завжди керує професіонал – лікар, який і може вирішувати, які методи підібрати конкретному хворому на конкретному етапі лікування, як уникнути при цьому помилок і ризиків. Адже у заклопотаній безліччю нагальних проблем медичній галузі як і раніше кульгають профілактика і реабілітація, напрямки, де альтернативні методи є не просто додатковими, а справді рятівними. Нинішнє реформування первинної ланки – унікальна нагода повернути її компас на превентивну і відновлювальну медицину, а отже і на медицину комплементарну. Якщо ми втратимо цей шанс, то ще довго блукатимемо манівцями у пошуках відповіді на запитання, як стати здоровою, а не хворобливою нацією. Тож слушними є пропозиції експертів, які наполягають не лише на популяризації методів НіНМ у суспільстві (попит на них і без того існує), а й на науково-методичних дослідженнях їх використання у медичній практиці, впровадженні у стандарти лікування, реабілітації та профілактики, а також у стандарти підготовки спеціалістів із медичною освітою. На часі – створення Національної науково-координаційної ради України з питань НіНМ (для координації усіх напрямів) і затвердження стратегії та програми розвитку НіНМ в Україні.

 

Альтернативні традиційні і нетрадиційні методи

 

Багаторічний досвід застосування фізико-хімічних чинників в лікувальній практиці, наукові дослідження по обгрунтуваню їх використання в медицині і виявленню механізму дії дали нові факти і спонукали до розвитку нових напрямків в медичній реабілітації. Відомо, що сучасній медицині притаманні такі основні риси: вузька спеціалізація, добре розвинена фармакотерапія з домінуванням останньої в корекції порушених функцій і високими досягненнями хірургії. Без сумніву, неможливо не враховувати величезного значення фармакотерапії в боротьбі з епідеміями, різкими  гострими процесами, серцево-судинними захворюваннями і інш. Але ж “фармакологічна перенасиченість” веде до відомих ускладнень, а найліпша віртуозна хірургічна операція потребує подальшої медичної реабілітації, яка вимагає інших методів. Не випадково в країнах заходу з’явився спеціальний термін “альтернативна медицина”, тобто не тільки фармакотерапія, особливо в лікуванні хронічних захворювань. Методи альтернативної медицини здебільшого є методами з застосуванням фізичних чинників (чжень-цзю – китайська фізіотерапія, хіропрактика, мануальна терапія, фітотерапія, масаж і в останні роки – фізіопунктура і інш.).

 Основними школами і методами альтернативної медицини є:

 

·        Лікувально-оздоровчі системи Китаю (Чжень-цзю, Цигун), Індії (Аюрведа), Кореї (Су джок), Японії (Рейки) і інших країн Сходу

·        Традиційні школи європейської натуропатії і поведінкова терапія – режим, спосіб життя (В.Прістніц, С.Кнейп, Й.Шрот, Х.Бенджамен і ін.)

·        Народна медицина слов’ян (парна лазня, лікування медом, глиною, піском)

·        Фітотерапія, ароматерапія ефірними маслами рослин  (інгаляції, ванни, масаж)

·        Дієтотерапія (вегетаріанство, монодієти, нутрицевтика, харчові біологічно активні добавки, макробіотика, очисна терапія)

·        Металотерапія, лікування мінералами, каменями (літотерапія), постійними магнітами

·        Музикотерапія, танцювальна, ритмічна і звукова терапія

·        Гомеопатія (С. Ганеман), діагностика і лікування по Р.Фолю, гомотоксикологія  (Г.Рекевег)

·        Біологічний зворотний зв’язок,  біорезонансна терапія

·        Фаунотерапія (гірудотерапія, апітерапія, іпотерапія і кумисолікування,  дельфінотерапія)

Значна частина прийомів і методів альтернативної медицини заснована на світоглядних позиціях і національних архетипах, багато в чому обумовлених специфічними природно-географічними, етно-культуральними, соціально-економічними чинниками. Глобалізація і інформаційний прогрес сприяють зростанню інтересу до природних методів, що сформувалися в самих різних куточках нашої планети. В рамках інтеграційних тенденцій, паралельно строгим стандартам доказової медицини, стають все більш привабливими оздоровчі системи Сходу, а також традиційні школи європейської натуропатії. У даному аспекті слід розглядати лікувально-оздоровчі системи різних регіонів, включаючи традиції вітчизняної медицини як альтернативу жорстким стандартам медичних технологій, часто як таких, що відображають лише інтереси певних комерційних структур. Враховуючи значущість традицій і ефективність фізичних лікувальних засобів, аргументовану тривалими  емпіричними спостереженням, вказані методи визначені в загальній структурі сучасної офіційної медицини як «доповнюючі методи» (complementary methods). Застосування комплементарних методів дозволяє повніше використовувати весь діапазон лікування і профілактики і сприяє досягненню основної медичної мети – підвищення якості життя людини, його творчого і духовного потенціалу. Разом з тим, існує ряд малообгрунтованих, а часто – шкідливих засобів, що відвернули масу пацієнтів від доведених медициною способів лікування різних захворювань, так само як і реклама послуг, пропонованих цілителями з викладом сотень хвороб, що виліковуються без допомоги лікаря. Загострено висока відповідальність лікаря за спекулятивні новації, пропаганду сумнівних «немедикаментозних» засобів, помилкових методів і знань. Неминучим результатом подібних ситуацій стають запущені випадки і летальні результати у пацієнтів, кинутих цілителями у некурабельних стадіях хвороб.

У вітчизняній медичній практиці, серед традиційних альтернативних методів, найбільший розвиток отримала фізіопунктура, що входить до числа основних засобів, використовуваних в офіційних лікарських спеціальностях «рефлексотерапія» і  «фізіотерапія», затверджених МОЗ України.

 

Фізіопунктура (пунктурна фізіотерапія) – метод, в якому лікування пов`язане з використанням чинників для впливу на біологічно активні точки организму (БАТ). Механізм дії пунктурної фізіотерапії полягає в складних рефлекторних (місцевих, сегментарних, підкорково-коркових) реакціях, що залучають центральні відділи головного мозку, в т. ч. ретикулярну формацію, підкорково-стовбурові структури, лімбічну систему та коркові утворення. Фізіопунктура сприяє відновленню рівноваги основних нервових процесів, нейровегетативних співвідношень (нейрогуморальний механізм) з покращанням адаптивних, захисних та компенсаторних реакцій організму. Ця терапія, впливаючи на патогенез багатьох хронічних захворювань, сприяє зменшенню чи ліквідації проявів хвороби, особливо в стадіях функціональних порушень з підвищенням стійкості (резистентності) організму в цілому. У фізіопунктурі, поряд із класичною голкотерапією (рефлексотерапією), розвиваються нові методичні підходи (органний, невральний, метамерно-рецепторний тощо), суттєво збільшилася кількість чинників, що впливають на точки акупунктури: електропунктура, лазеропунктура, КВЧ–пунктура і ін., що й дало підставу для загальної назви цих методик – “фізіопунктура”.

Показання до фізіопунктури:

     1. Захворювання периферичної нервової системи з чутливими та руховими порушеннями – радикуліти, неврити, невралгії, плексіти (класична акупунктура, аурикулопунктура, електропунктура, електроакупунктура, лазеропунктура, подразнення пучком голок, банковий та точковий масажі, припікання, франклінізація в сполученні з акупунктурою, цуботерапія, мікроголки).

2. Неврози – неврастенія, невроз нав’язливості, страху, сексуальні порушення, неврастенічні синдроми; нічний енурез, гикавка, логоневроз, дискинезії, тіки, блефароспазм, тремор та ін. (класична акупунктура, аурикулопунктура, подразнення пучком голок, масаж точковий, мікроголки, КВЧ-терапія ).

     3. Токсикоманії, тютюнокуріння (класична акупунктура, аурикулопунктура, електроакупунктура, лазеропунктура).

     4. Хвороби шлунково-кишкового тракту – функціональні порушення стравоходу, шлунку, кишківника, жовчовивідних шляхів, виразкова хвороба шлунку, 12-палої кишки, закріп (класична акупунктура, аурикулопунктура, припікання, подразнення пучком голок, резонансна КВЧ-терапія, лазеропунктура, мікроголки).

     5. Хвороби судин та системи кровообігу – артеріальна гіпертензія І-ІІ стадії, ІХС I-II ФК, гіпотонія, рання стадія атеросклерозу, облітеруючий тромбангіїт (класична акупунктура, аурикулопунктура, лазеропунктура, подразнення пучком голок, точковий масаж).

     6. Захворювання опорно-рухового апарату, суглобів, м’язів обмінного, ревматичного, травматичного походження (класична акупунктура, ультразвукове опромінення, лазеропунктура, електропунктура, масаж – банковий, точковий, цуботерапія, припікання, магнітотерапія).

     7. Бронхіти, бронхіальна астма, хронічний трахеїт, фарингіт, ларингіт, синусит (класична акупунктура, аурикулопунктура, припікання, масаж точковий, банковий, мікроіглотерапія).

     8. Хвороби шкіри і підшкірної клітковини – екзема, нейродерміт, свербіння шкіри, заднього проходу, статевих органів, кропив’янка (класична акупунктура, аурикулопунктура, припікання, лазеропунктура).

     9. Хвороби вуха – хвороба Мень`єра, неврит слухового нерву, хронічний вазомоторний та алергічний риніт (класична акупунктура, аурикулопунктура, припікання).

     10. Ендокринні порушення – цукровий діабет, клімактеричні розлади, легкого ступеня тиреотоксикоз, ожиріння (класична акупунктура, аурикулопунктура, припікання, подразнення пучком голок).

     11. Хвороби вегетативно-нервової системи – солярити, мігрень, вегетативно-судинні пароксизми, хвороба Рейно, лицеві симпаталгії, симпатогангліоніти (класична акупунктура, аурикулопунктура, припікання, електропунктура, точковий масаж).

     12. Гінекологічні захворювання – гормональне жіноче безпліддя, розлади менструального циклу, хронічний сальпінгоофорит, дисфункція яєчників (класична акупунктура, припікання, електроакупунктура з позитивного полюсу, аурикулопунктура).

Відносні показання: залишкові явища порушень мозкового кровообігу (класична акупунктура, аурикулопунктура подразнення пучком голок, краніопунктура, точковий масаж); гіпоталамічний синдром з нейроендокринними та трофічними порушеннями (класична акупунктура, аурикулопунктура, лазеропунктура); больові синдроми при захворюваннях урогенітальної сфери, холангіт, холецистит, хронічний панкреатит (класична акупунктура, аурикулопунктура, припікання); хвороба Паркінсона, церебральний дитячий параліч (класична акупунктура, аурикулопунктура, припікання, скальптерапія, подразнення пучком голок, електропунктура, лазеропунктура, точковий масаж).

 

До основних методів фізіопунктури відносять голковколювання, припікання, багатоголковий масаж, акупресура, магніто-, метало-, соно-, фото-, електропунктура та інші її методики, у яких використовуються різноманітні фізичні чинники.

 

Голковколювання (класична голкотерапія, голкорефлексотерапія, акупунктура – від лат. acu – голка, punctio – колоти) та припікання або чжень-цзю-терапія (від кит.чжень – голковколювання, цзю – припікання) – методи, що виникли в народній медицині Сходу, виправдали себе протягом віків і не втратили своєї значущості донині. Про це свідчить широке застосування методу голкотерапії практично в усіх розділах клінічної медицини. В багатьох клініках і на курортах країни голкотерапія успішно поєднується з лікарською терапією, фізіотерапевтичними процедурами, психотерапією, тобто є складником комплексного лікування і медичної реабілітації хворих. Такий підхід є найбільш раціональним і перспективним, оскільки дає змогу істотно зменшити дози ліків. При поєднанні голкотерапії з багатьма лікарськими засобами спостерігається своєрідний синергізм. Перевагою методу є простота процедури, економічність і відсутність алергічних реакцій або будь–яких інших серйозних ускладнень.

 

Багатоголковий масаж – подразнення пучком голок (мей-хуа-чжень). Цей метод менш болісний ніж голкотерапія, його легко дозувати. Слабке подразнення не супроводжується вираженим відчуттям болю, після процедури на шкірі відмічається легка, нестійка еритема. Середнє подразнення супроводжується незначним болем, який проходить одразу після сеансу, але характерна більш значна і стійка еритема. Сильне подразнення супроводжується відчуттям болю, в місцях впливу, крім стійкої еритеми, спостерігаються точкові крововиливи, що зникають через декілька днів. Своєрідним варіантом багатоголкового подразнення є голкоаплікація – вплив на певні зони шкіри за допомогою накладання гнучких пластин різного розміру з закріпленими на них голками. Перевагою використання методу подразнення пучком голок і голкоаплікатором є можливість його проведення в домашніх умовах після короткого курсу навчання. Особливості дії: загальностимулююча, седативна, вегетативно-трофічна.

 

Акупресура (точковий масаж) – подразнення механорецепторів шляхом пальцевого натискання (пресації) чи за допомогою різноманітних масажерів – магніто-ебонітових паличок, або конусів в зонах акупунктури. Точковий масаж може застосовуватися самостійно і бути компонентом загального чи сегментарного масажу. Він має високу ефективність як загальнозміцнюючий та знеболюючий засіб, і може бути рекомендований для виконання самим хворим або його близькими в цілях профілактики.

 

Магнітопунктура – лікувальний вплив на точки акупунктури накладанням магнітофорів чи мікромагнітів, звичайно вище і нижче за зону локалізації болю або на найболючіші ділянки тіла від декількох годин до тижня при потужності від декількох мТл до 30-50 мТл. Особливості дії: протизапальна, протинабрякова, судинно-трофічна; покращує мікроциркуляцію та реологічні властивості крові.

 

Металопунктура – застосування різних металевих пластин з накладанням їх на “хворі місця”. Використовують мідні, срібні, рідше стальні і пластини з інших видів металів. За розмірами і товщиною вони бувають різними (розміри пластин визначають залежно від зони їх накладання). Тривалість використання і методика накладання пластин майже такі ж, як і магнітофорів. У Франції, наприклад, використовується срібна фольга, в Японії – накладання металевих кульок діаметром 10-30 мм на точки акупунктури (звичайно після голковколювання). Лікувальний ефект у разі використання металевих пластин пояснюється виникненням мікрострумів між шкірою (на її поверхні заряд “-“) і металом (“+”). Можливе поєднання електрохімічного ефекту, що підсилює лікувальну процедуру. Показання найрізноманітніші, але найчастіше метод застосовують при хронічних процесах, що супроводжуються больовим синдромом в дитячому і старечому віці. Різновидом металопунктури є цубо-терапія – спосіб продовженого впливу на механорецептори накладанням й фіксацією у зоні акупунктури кульок із нержавіючої сталі діаметром 1-3 мм (для аурикулярних точок – декілька менших розмірів). Для підсилення терапевтичного ефекту хворий має періодично натискати на кульки. Звичайно кульки накладаються на точки, в які вводилися голки після їх виведення.

 

Ультрафонопунктура – застосування високочастотної акустичної енергії на точки акупунктури, що створюється ультразвуковими приладами. Використовують ультразвук з частотою, звичайною у фізіотерапевтичній практиці: 0,8-2,7 мГц, потужність 0,1-1 Вт/см². В останні роки використовується для впливу на АТ низькочастотний ультразвук частотою 22, 44, 60 і 100 кГц. При цьому високочастотний УЗ (2,7 мГц) використовується для тонізації необхідних точок, середньочастотний (0,8 мГц) – для гармонізації і низькочастотний (22-100 кГц) – для седативного впливу. У механізмі дії ультразвуку на організм людини основне значення, на думку В.С. Улащика (1986) і М. Dyson (1987), має механічний ефект, що викликається змінним акустичним тиском; тепловий ефект, пов’язаний з перетворенням в тканинах акустичної енергії на тепло; фізико-хімічний ефект, зумовлений дією на біохімічні і біофізичні процеси. Особливості дії: протизапальна, знеболююча, розсмоктуюча, загальнозміцнююча.

 

Фармакопунктура – проведення рефлексотерапії із медикаментозним впливом. До цього напрямку також відносяться аквапунктура (ін`єкції дистильованої води), мезотерапія (ін’єкції ліків у шкіру з косметичними цілями), пролотерапія (ін`єкції склерозуючих речовин у суглобові тканини). На необхідну глибину вводять тонку пустотілу голку до виникнення передбачених відчуттів. Потім через неї вводять лікарську речовину 0,3-0,5 мл на кожну точку (для аурикулярних точок 0,1 мл). Нині існує низка модифікацій даного методу, в тому числі введення лікарських речовин не тільки в акупунктурні, а й у больові точки (тригерні пункти), а також у визначені метамери, залежно від патології внутрішніх органів. Можливий безголковий метод фармакопунктури, що являє собою введення лікарських речовин в акупунктурну зону за допомогою механічного ін`єктора. Застосовують мікроелектрофорез різних лікарських речовин, а також обробку точки акупунктури деякими подразнюючими речовинами. Вибір речовини та її дози залежить від виду патології. Наприклад, в разі рухових порушень застосовують прозерин, при больовому синдромі – новокаїн. Мікроін’єкції блокаторів СА<sup>2+</sup> каналів значною мірою зменшують спастичність м`язів. Взагалі, більшість ліків доцільніше вводити в БАТ (подразнюючі біогенні та ферментативні речовини, анальгезуючі, вітамінні препарати, біогенні стимулятори, медіатори та ін.), оскільки фармакопунктура забезпечує тривалу стимуляцію акупунктурної точки при інфільтрації її лікарською речовиною

 

     Сонопунктура – дія на точки акупунктури звуковими хвилями різного діапазону, (метод запропонований J. Lamy, 1967) на основі теорії природних циркадних ритмів, що існують для кожного органу. Звуки в діапазоні чутливості подаються з генератора звуків на мембрану з насадженим стрижнем, що діє як камертон і стимулює АТ звуковим масажем. Однак вплив звуку розглядають не як механічний масаж, а як вплив різних звукових частот на відповідні органи і психіку (Е. Schick, 1983): звук “до” впливає переважно на функцію шлунка, селезінки, підшлункової залози, “ре” – на жовчний міхур і печінку, “мі” не діє на певний орган, “фа” впливає на сечостатеву систему, “соль” – на функцію серця, судин і тонкої кишки, “ля” – на легені і нирки, “сі” – на функціональну систему “формування теплоти”. Низькі звуки впливають на нижню частину тіла, високі – на верхню, в тому числі на голову. Також має значення інтервал і гучність звуків. Дисгармонія неприпустима (Е. Schick, 1983). В теперішній час в Росії виготовляється апарат “Витофон”, застосування якого дозволено в Україні. Апарат “продукує” мікровібрацію звукової частоти від 30 Гц до 15 кГц, яка автоматично змінюється протягом всієї процедури. Методика проведення лікування близька до вібромасажу.

 

Електропунктура та електроакупунктура – різновиди фізіопунктури, за яких вплив на точки акупунктури здійснюється електричним струмом у вигляді поверхневої черезшкірної електростимуляції (електропунктура) і глибокої електростимуляції через введені голки (електроакупунктура). Апаратура: «Рефлекс-301», «МИТ-1 ЭТ», «МИТ-1». Основні параметри електростимуляції точок акупунктури: напруга на виході апарата не перебільшує 10-12 В, але регуляція інтенсивності здійснюється не за напругою, а за силою струму; від 0 до 500 мкА (в деяких випадках до 1-2 мА). Використовують постійний (гальванічний), і змінний струм. За даними багатьох авторів, для ділянки голови сила струму не має перевищувати 50 мкА, а для інших ділянок – не більше 100 мкА (за умови, що пацієнт добре переносить процедуру). Особливості дії: на біологічно активні точки з урахування ефекту аноду (гальмівний метод) та катоду (збудливий метод); загальна дія – седативна, знеболююча, загальностимулююча дія в залежності від сили та частоти струму.

 

Фотопунктура – дія на точки акупунктури різними видами випромінювання. У медичній практиці давно відмічено цілющий вплив деяких видів променевої енергії (в першу чергу сонячної) на стан організму людини:

 

УФ-опромінення точок акупунктури позитивно впливає на перебіг багатьох захворювань (бронхіальна астма, виразка шлунку та дванадцятипалої кишки, радикулярний синдром, захворювання шкіри,  лікування гемолітичної жовтянки у новонароджених).

 

Лазеропунктура – вплив на акупунктурну точку лазерним випромінюванням. Для лазеропунктури найчастіше використовують малопотужні лазери, що генерують випромінювання в червоній (довжина хвилі 632,8 нм) та інфрачервоній (820-980 нм) частині спектру. Нині впроваджуються інші види лазерного випромінювання – агронового (довжина хвилі 514,0 нм), вуглекислого (довжина хвилі 11106,0 нм) та ін. Лазеропунктура здійснюється як в безперервному, так і в імпульсному режимі випромінювання. Орієнтовані величини щільності потоку потужності порядку 5 мВт/см² (максимально 50 мВт/см²) на одну корпоральну точку і 2 мВт/см² на аурикулярну точку.

 

КВЧ-пунктура – метод, при якому з лікувальними цілями на підставі традиційної східної медицини застосовують міліметрові хвилі від 1 до 10 мм. В літературі є різні назви цього методу: мікрохвильова резонансна терапія (МРТ), інформаційно-хвильова терапія (ІХТ), міліметрово-хвильова терапія (ММХТ), КВЧ-терапія. В основі МРТ лежить вплив нетепловим електромагнітним випромінюванням міліметрового діапазону на АТ. При цьому електромагнітне випромінювання певної резонансної частоти імітує сигнали, що виробляє організм, їх вплив сприяє відновленню ушкоджених функціональних систем організму і має значний терапевтичний ефект. Резонансний характер поглинання енергії при стимуляції БАТ визначає розвиток протизапальної, розсмоктувальної, протинабрякової, анальгетичної, регенеративної дії та інш.

 

Термопунктура (припікання, прогрівання) – використання джерел тепла з обмеженою за площиною термічною дією дистантного і контактного типів. Прикладом дистантної термопунктури є полинно-цигаркове прогрівання – один із найбільш зручних видів термопунктури. Останнім часом все ширше впроваджують електротеплові пристрої для локального і дозованого впливу контактним способом на акупунктурні зони. Термопунктура являє собою безпечний метод, однак його слід обережно застосовувати в ділянках обличчя, шиї, потилиці, поблизу великих судин, волосистих частин тіла.

 

Кріопунктура – кріогенна (холодова) дія на акупунктурні точки спеціальними металевими конусами, в які вкладають лід. Іноді використовують розсіювання спеціальних розчинів. Кріопунктуру хворі переносять легко. Метод ефективний при больових синдромах, спастичних парезах, гіпертонічній хворобі. У педіатричній практиці застосування кріопунктури більш доцільно при ДЦП для зниження високого тонусу м’язів.

 

В даний час спостерігається також активний розвиток методів, заснованих на сучасних альтернативних апаратних технологіях, що не пройшли поки детальної апробації, але вже реалізованих на практиці і використовуваних як інновації у ряді здравниць. Серед цих методів найбільшого поширення набули методи  біологічного зворотного зв’язку,  біорезонансної терапії, пунктурні діагностичні методики

Біологічний зворотний зв’язок (БЗЗ) – метод лікування з використанням апаратури для реєстрації, посилення і демонстрації пацієнтові інформації про роботу його внутрішніх органів і систем за даними біоелектричної активності головного мозку, серця, різних м’язів і органів дихання.

         Принцип методу БЗЗ: за допомогою комп’ютерних технологій і програм  людині дається унікальна можливість побачити і почути, як працюють його внутрішні органи, а потім, спираючись на цю інформацію, лікар навчає людину правильним з точки зору фізіології навичкам, що забезпечують їм досконалу роботу. Завдяки інформації, отриманій за допомогою технічних засобів, пацієнт може виконувати вправи найбільш оптимальним чином. Пацієнт навчається управляти своїм диханням, просвітом бронхів, пульсом, артеріальним тиском, активністю м’язів, психоемоційним станом. Управління своїм організмом – це революційний прорив в закриту до цих пір область людських можливостей – область свідомого управління механізмами здоров’я. Пацієнт після курсу тренінгів БЗЗ успішно опановує навички  самоконтролю і самоудосконалення, які потім можна застосовувати в будь-яких ситуаціях на роботі і повсякденному житті.

     Методика. На першому етапі проводиться сеанс комп’ютерної діагностики організму з одночасною реєстрацією ЕКГ, ЕМГ, ЕЕГ з оцінкою міри узгодженості роботи дихальної і серцево-судинної систем, м’язового тонусу, кількісний  аналіз біоелектричної активності мозку, резервних можливостей організму і адаптаційного потенціалу. Далі на основі виробленого алгоритму лікування проводяться терапевтичні сесії БЗЗ. Методика передбачає проведення від 10 до 20 сеансів БЗЗ.

Тренінг діафрагмально-релаксаційного дихання шляхом спеціального тренування серця і дихання  для корекції вегетативних порушень організму. В результаті пацієнт опановує навичку діафрагмально-релаксаційного типу дихання з максимальною дихальною аритмією серця (ДАС) – дихання за методом Сметанкіна – найбільш ефективним способом нормалізації роботи вегетативної нервової системи (ВНС) і досягнення узгодженої діяльності дихальної і серцево-судинної систем. Освоїти цей лікувально-корекційний тип дихання дозволяє спеціальна програма, закладена в алгоритм роботи комп’ютерного тренажера. Апарат БЗЗ не лише реєструє ДАС, але і дозволяє виробити діафрагмально-релаксаційний тип дихання з максимальною ДАС внаслідок чого відбувається активація внутрішніх резервів здоров’я організму, включаються механізми самоконтролю і самоудосконалення психічного і фізичного стану.

Тренінг м’язової релаксації для зниження нервово-м’язової напруги. Комп’ютерний тренажер БЗЗ перетворює біоелектричну активність тренованих м’язів (наприклад, трапецієвидний або лобовий м’язи) на видимі і відчутні пацієнтові сигнали зворотного зв’язку. У пацієнта виробляються навички прямого розслаблення трапецієвидної або будь-яких інших м’язів з контролем рівня їх активності по ланцюгу візуального і звукового зворотного зв’язку. Можливе проведення спеціальних тренінгів БЗЗ по зміцненню різних м’язів.

Показання: підтримка високої працездатності, поліпшення розумової і психічної діяльності, усунення проявів втоми і перевтоми, усунення напруженості, тривоги і занепокоєння, запобігання розвитку стресу, невротичних і психосоматичних розладів , підготовка до роботи з високим рівнем нервово-психічної напруги. Лікування – бронхіальна астма, алергічний дерматит, виразкова хвороба шлунку і дванадцятипалої кишки, хронічні гастрити, коліт, вегетативна дисфункція, психогенні порушення серцевого ритму, артеріальна гіпертензія, функціональні головні болі, головні болі напруги,   порушення сну, безсоння.

Біорезонансна терапія — напрям альтернативної медицини (переважно в Німеччині, де вони визначені терміном «нелікарські методи лікування»), що припускає існування т.з. «шкали частот» живих організмів і тканин, а також декларуюча можливість отримання терапевтичного ефекту при особливій «резонансній» взаємодії доведених фізичних (електромагнітних) або недоведених (торсіонних) полів з біологічними об’єктами. Прихильники методу стверджують, що відомий спосіб досягнення такої дії хвиль на біологічні об’єкти (наприклад, людський організм), яке може використовуватися для лікування багатьох захворювань. Клінічні дослідження із застосуванням методу подвійного сліпого контролю, що дозволяє виключити ефект плацебо, ефективність біорезонансної терапії поки не підтверджують.

Електропунктурні діагностичні методики (апаратура: “МИТ-1 ЭПД – комп’ютерний варіант діагностики, “Z-10” – ручний).

Метод ріодораку запропонований І. Nаcatani (1950). В його основі лежить вимірювання електропровідності симетричних точок ліворуч і праворуч на лініях ріодораку. Електрична провідність шкіри залежить, перш за все, від стану симпатичної частини вегетативної нервової системи, стовбурових структур мозку і ретикулярної формації. Як і меридіанів, ліній ріодораку 12 Nаcatani назвав ці лінії “меридіанами ріодораку” і кожній лінії дав номер та позначив літерами “Н” або “F” (від англ. hand – рука і foot – нога). На кожному меридіані є репрезентативна (представницька) точка вимірювання (ліворуч і праворуч), що дає змогу оцінювати меридіан в цілому. Більшість таких точок (точки – джерела відповідного меридіану) розташовуються в ділянках променево-зап’ясного суглоба і стопи. До методики ріодораку близький за інформативністю термочутливий діагностичний тест Акабане.

Метод Фолля впроваджений з 1953 р. (R. Voll, 1974, 1981). Визначається “потенціал реакції відповіді” кожної точки протягом дії електричним струмом силою 1,5-12 мкА і напругою 1,5-3 В. Діагноз заснований на показаннях приладу – швидкості й часу відхилень індикатора (“феномен падіння стрілки” і конкретні показання шкали приладу в умовних одиницях). Дослідження показників проводиться за 12 основними класичними і 8 новими меридіанами Фолля. Метод дає змогу визначити не тільки уражений орган, а й характер процесу (запальний, дегенеративний) а також в яких тканинах переважає процес (сполучна, жирова, нервова, судинна та ін.). В останні роки метод Фолля використовується для проведення медикаментозного тестування (підбір ліків), виявлення алергенів і нозологічної (етіологічної) діагностики. Завдяки його неівназивності, безболісності, абсолютній нешкідливості і високій інформативності все частіше використовується в лікарській практиці.

 

Серед різноманітних методів альтернативної медицини все більшою  популярністю і інтересом серед пацієнтів користуються лікувальні методи, що використовують засоби рослинного, мінерального (або телуричного, від лат. tellus – „земля”) та тваринного походження. Мільйони років назад людина жила в світі природи, оточена безліччю рослин, серед яких завжди що-небудь цвіло, в безпосередньому контакті з тваринами, птахами і рибами. Системи відносин з флорою і фауною залишилися генетично закріпленими і, можливо, визначають нашу поведінку сьогодні. Сучасна фітофілія, флористика і фітотерапія сходять саме до цього коріння (I.Eibl-Eibesfeldt, 1995). Схожі основи має і фаунотерапія – лікування за допомогою представників тваринного світу.

 

На сьогоднішній день існують  альтернативні методи діагностики, що заслуговують на увагу.

Іридодіагностика.  Інтерес до неї з’явився в 70 – 80 роках минулого століття. Але насправді іридодіагностика має древню історію і з’явилася в країнах Індії та Китаю більше 3000 років тому. Відродження методу припадає на середину двадцятого століття, коли можливості іридодіагностики досліджували багато наукових центрів, в тому числі при медичному факультеті університету Дружби Народів в Москві під керівництвом Є. С. Велховера. В деякій мірі іридодіагностика подібна голкорефлексотерапії. Суть методу полягає в фізіологічній будові ока. Справа в тому, що райдужка ока пронизана безліччю нервових закінчень, через які здійснюється зв’язок практично з усіма органами. Із цієї теорії випливає, що якщо в якомусь органі починає розвиватися патологічний процес, то він автоматично проектується на райдужки, змінюючи її малюнок. В першу чергу змінюється колір райдужки, щільність, форма, обриси рогівки, товщина і щільність облямівки райдужки. Кожна хвороба по-своєму видозмінює райдужку, на чому і грунтується метод. Так, згідно іридодіагностиці, зеленого кольору очей просто не існує – це ознака патології або слабкості печінки, яка цілком може бути вродженою. Але це самий спірний момент діагностики, все ж інше звучить цілком нормально і, більш того, знаходить наукове підтвердження класичними способами діагностики. Про стан імунної системі каже форма і щільність облямівки, яка вельми чутлива до змін в організмі. Щільна широка облямівка говорить про хороший імунітет і відсутність запальних процесів; тонка облямівка буває у осіб, що мають високий ризик онкозахворювань або перебувають у початковій стадії хвороби. Іридодіагностика є досить надійним методом діагностики, що має під собою науковий грунт. Переваги іридодіагностики в тому, що це абсолютно безболісний і нешкідливий метод, який не потребує попередньої підготовки пацієнта і не має абсолютно ніяких протипоказань. Метод досить простий і вимагає простого обладнання, освоєння методики та досвіду. Сучасне обладнання дозволяє фахівцеві всі дані обробити спеціальними комп’ютерними програмами, які проаналізувавши базу, видадуть результат. Безпосередньо після огляду райдужної оболонки будуть зроблені висновки про те, який імунний статус організму, які захворювання вже є в розквіті симптоматики, чим вони були викликані, а які тільки розвиваються або ж можуть розвинутися, якщо вести все той же спосіб життя. Метод дає можливість судити про загальний стан організму і його системи, дати відповідні рекомендації по його одужанню, виявити слабкий орган і системи організму, на які можна звернути увагу і провести профілактичне лікування, щоб не захворіти

 

Термодіагностика. Вперше про метод заговорили в другій половині минулого століття. Термодіагностика заснована на тому факті, що в нормі кожний орган людського тіла має певну температуру. Вона приймається за еталон. Зміна ж температурних показників свідчитиме про наявність патологічних змін внутрішніх органів. В основі методу лежить уявлення про те, що шкіра і її температура є дзеркалом стану внутрішніх систем організму. Теплове інфрачервоне випромінювання шкіри вимірюється спеціальними приладами. За зонами тіла людини з аномально високою або низькою температурою можна розпізнати багато хвороб на дуже ранніх стадіях їх виникнення. Тому вважається, що термодіагностику з успіхом можна використовувати для запобігання хвороби або для виявлення таких страшних хвороб, як рак на стадії передракових захворювань або початку зародження пухлини. За допомогою термодіагностики можна також розпізнавати загострення судинних захворювань – особливо судинних уражень кінцівок, які довгий час протікають практично безсимптомно. Це дуже важливо, якщо йдеться про ризик інсульту, ендартеріїту або ж атеросклерозу кінцівок. Термодіагностика заснована на законах фізики, отже, заслуговує довіри. Принципи, за якими працює апаратура, елементарні – вона вкрай чутлива до незначних коливань температури поверхні і просто малює графік зміни температур ділянок тіла. При підключенні до комп’ютера і принтера видається вельми барвиста картинка, яку інтерпретує вже сам фахівець-діагност. Донедавна цей метод діагностики був мало поширений просто зважаючи на високу вартість термовізійної камери. Науково-технічний прогрес зумів вплинути на цю ситуацію і призвести до значного здешевлення обладнання. Тепер термодіагностика починає застосовуватися більш широко і навіть визнається офіційною медициною.

Частотно-резонансна діагностика. Її називають ще біорезонансною або хвильовою. Суть методу полягає в тому, що органи людини випромінюють електромагнітні хвилі певної частоти, а будь-яку хворобу можна уявити як порушення гармонійної синхронізації цих електромагнітних випромінювань. Крім того, паразити, мікроорганізми та інші чужорідні елементи випускають хвилі своєї частоти, відмінні від частоти хвиль, що випромінюються людськими органами. За допомогою подачі хвиль певної частоти в діапазоні від 0, 1 до декількох мільйонів Гц можна просканувати організм і виявити патологічні вогнища, відхилення від норми, присутність чужорідних організмів (паразитів) і так далі. Інформація виходить безконтактним шляхом за допомогою датчика, який вдягається  на пацієнта. Метод отримав досить широке поширення. І це не дивно – адже він абсолютно безболісний і не зобов’язує пацієнта до жодних обмежень. Сьогодні подібні апарати є в багатьох центрах альтернативної медицини і навіть салонах краси. Це його і дискредитувало в очах масової свідомості, вселивши більшості думку про явне шарлатанство. Обіцянки виявити наявність паразитів, всіх форм мікроорганізмів, провести повну діагностику систем і навіть визначити наявність недокрів’я або неврастенії і шизофренії, навіть не торкаючись до пацієнта, викликає у розумної людини цілком природну недовіру. Ми, звичайно, віримо в чудеса, але не до такої міри! Насправді метод цілком інформативний і перспективний. Але працювати з такими апаратами і розшифровувати дані повинні ті, хто має вищу медичну освіту, тобто лікарі, а ніяк не працівники салонів краси, які прослуханли курс з біорезонансної терапії. Тому діагностику варто проходити в медичному центрі, а не в салонах краси і перукарнях.

Аурікулодіагностика. Аурікулодіагностика –  виявлення хвороб по вушній раковині. Вона також сягає корінням у сиву давнину – цілителі Стародавнього Сходу вважали, що вухо пов’язане з усіма органами людини. На поверхні вушної раковини розташовані акупунктурні точки, які є виходом енергетичних потоків від органів на поверхню тіла. Так це чи не так, але вплив на ці точки дійсно приводить до поліпшення здоров’я. До того ж те, що вухо пов’язане з відділами головного мозку, науково доведений факт. В основі методу лежить огляд вушної раковини, пальпація і виявлення точок блючості. На основі цього можна судити про хворобливі процеси в органах – так, якщо точка, що відповідає за шлунок, має болючість при натисканні на неї, значить з шлунком не все в порядку. Метод простий, безболісний і цілком виправданий для грубої діагностики. Можна порадити при виявленні будь-яких патологій, перевірити це звичайними класичними способами досліджень. Приблизно на тому ж самому принципі заснована акупунктурна діагностика. Тільки замість вушної раковини, тут виступає вся поверхня шкіри. Відповідно і рівень інформативності у цього методу той же – досить приблизний. До більш-менш науково обгрунтованих методів відносяться також стародавньокитайська пульсова діагностика, заснована на зв’язку показників частоти та наповнюваності пульсу зі станом внутрішніх органів.

Кіріліан фотографія. До методів, що викликають сумніви, можна віднести Кіріліан-фотографію, при якому про стан біоенергетичної системи організму говорить фотовідбиток пальців після порушення їх полем високої напруги. Метод заснований на ефекті Кіріліан, що показує світіння об’єктів. На думку першовідкривачів, даний метод дозволяє виявити психосоматику – вплив емоційних станів на появу хвороб. Але на практиці метод виливається в суцільне фантазування.

Кінезіологія. Кінезіологія з’явилася в 60-ті роки минулого століття. В основу її лягли хіропрактіка, остеопатія і стародавні вчення індіанців. Автором методу є Джордж Гудхардт, який пов’язує стан м’язів з патологічними змінами у внутрішніх органах. Дана методика нібито може визначити емоційні травми і знайти хвороби з ними пов’язані. Відповідно до цієї теорії кожен орган має зв’язок з певними м’язами тіла. Порушення або слабкість роботи певних м’язів свідчать про порушення роботи певного органу. Діагностика проводиться по зміні ходи, виразу обличчя, порушення руху м’язів. Вважається, що можливо повернути органу здоров’я, стимулюючи певні м’язи.

Абсолютно антинауковими є всі види діагностик, в яких звучить містична складова і відсилання до карми і теорії реінкарнації. Альтернативна медицина і діагностика заснована на багатовіковому досвіді людства, пропущеному через сучасні технології. У цьому є резон – стародавні цілителі визнавали цілісність людини з навколишнім середовищем, і їх основними принципами лікування було усунення порушень цієї цілісності.

Основним принципом альтернативної діагностики є індивідуальний підхід до діагностики та лікування, при цьому встановлюється стан людини, а не патологія органу, і лікування спрямоване на надання допомоги в одужанні на природний плин процесів відновлення структури і функції. Ось чому зараз, в епоху стрімко розвивається наукового прогресу, людство все більше шукає альтернативні засоби надання допомоги при різних недугах. Вибір, на якому методі діагностики зупинитися, залишається за самою людиною. Для того щоб отримати гарантований результат, найкраще поєднувати класичні медичні методи і альтернативні. В цьому випадку можна значно знизити ризик помилки, які можуть обійтися надто дорого

 

 

ЗДОРОВЕ ХАРЧУВАННЯ – основа здоров’я.

Наше здоров’я прямо залежить від стану травної системи, яке, у свою чергу, пов’язано не тільки з якістю продуктів, що вживаються, але і з періодичністю прийому їжі, а також з особливостями процесу її переварювання і засвоєння.

Різні етапи перетравлення їжі, що об’єднуються загальним терміном “травлення”, можна порівняти з роботою хімічній фабриці, що складається з декількох лабораторій, переробляють сировину і виробляють паливо. Ця фабрика виробляє енергію на основі різних компонентів їжі: білків, жирів, вуглеводів, вітамінів, мінеральних солей, олігоелементи, ферментів, води …

У кожній з лабораторій – порожнини рота, шлунку, тонкій кишці, ободової кишці – невидимі працівники-ферменти переробляють продукти харчування відповідно до потреб організму. Вони розщеплюють, розріджують, розчиняють їжу, витягуючи з неї різні хімічні речовини.
У порожнині рота їжа просочується слиною і в перший раз вступає в контакт з ферментами. Потім до справи підключаються ферменти шлунку, підшлункової залози, печінки і кишечника, комплексно впливають на частки їжі. Повноцінне харчування клітин організму залежить від ефективності роботи ферментів. У деяких ситуаціях, під впливом стресу або психологічних проблем – факторів, що роблять серйозний вплив на травну систему, активність роботи ферментів знижується. У подібних випадках продукти не перетворюються в живильні речовини. Будь-який продукт харчування, з тієї чи іншої причини уникнув ферментативного розщеплення, піддається бродінню або гниття. Виробляються, при цьому речовини надають дратівливу дію на ніжні стінки кишечника. Останній намагається або скоріше позбутися від них, що призводить до діареї, або зупинити їх подальше просування шляхом спастичних скорочень, що викликають застійні явища і запори.
Одні з уживаних в їжу продуктів, особливо натуральні, корисні для організму, інші даремні або навіть шкідливі для нього. Травна система вимушена пристосовуватися до особливостей сучасного способу життя, до незвичних поєднаннях продуктів і напоїв, до алкоголю, кофеїну, нікотину, гормональним засобів, а також лікарських препаратів.

Постійне вживання подібних сумішей призводить до запалення і пошкодження стінок кишечника, поверхня яких в результаті стає пористої. Внаслідок цього накопичуються в кишечнику токсини потрапляють в кров і проникають в позаклітинне рідину, що омиває усі клітини.

Слизова оболонка кишечника є один клітинний шар, товщина якого вимірюється тисячними частками міліметра. Таким чином, речовини, що містяться в кишечнику, відокремлені від кровоносних і лімфатичних капілярів всього лише найтоншої і дуже крихкою мембраною, оновлюється кожні 2-4 дні. Водний баланс фекальних мас встановлюється на рівні ободової кишки, тобто рідкі речовини можуть циркулювати по травному тракту як у прямому, так і в зворотному напрямку.

Тепер нам зрозуміло, чому відходи і токсини можуть легко проникати в рідкі середовища організму, особливо в тих випадках, коли стінки кишечника вже ослаблені їх впливом.

Кишечнику потрібно від 12 до 24 годин для виведення з організму відходів травного процесу. Якщо процес проходження цих речовин по органах травлення порушений, то не повністю видалені відходи осідають на стінках кишечника. З часом шар цих відкладень може стати настільки товстим, що він буде перешкоджати засвоєнню поживних речовин, вітамінів, мінеральних солей, амінокислот, глюкози, жирних кислот …

Крім нестачі кисню, клітини починають відчувати дефіцит поживних речовин. Таким чином, недотримання гігієни органів травлення може стати причиною виснаження навіть при повноцінному харчуванні.

Переїдання може серйозно ускладнювати нормальне засвоєння продуктів харчування. Кишечник не може регулювати обсяг засвоюваних поживних речовин. Тому в тих випадках, коли кількість прийнятої їжі надмірно велике, переварений поживний матеріал засвоюється в надлишку. У результаті людина або стає гладким, або набуває цілий «букет» хвороб. Хвороби можуть мати гострий або хронічний перебіг залежно від активності залоз внутрішньої секреції.

Надмірне надходження їжі не тільки виснажує ресурси травної системи, але й різко прискорює процеси клітинного ділення, зносу і відновлення кліток і стимулює їх метаболізм. Крім цього, переїдання виснажує імунну систему, що призводить до ослаблення катаболізму – процесу видалення відходів.

Принципи гігієни органів травлення :

У натуропатії не існує універсальної методики, підбір систем живлення здійснюється в індивідуальному порядку. Кожна людина унікальна: те, що підходить одному, не завжди добре для іншого.

Тому при складанні рекомендацій варто враховувати придбані якості кожної людини – його звички, хороші і погані, що складаються з моменту його народження, а також особливості її фізіології, психології та способу життя.

Щоб вибрати правильну методику, кожна людина повинна перш за все пізнати себе і зрозуміти, як діє його організм. Очевидно, що для забезпечення нормального функціонування клітин їм потрібен повний набір поживних речовин. Людина повинна вибудовувати власну систему харчування, вважаючи за краще якість кількістю та грунтуючись на знанні фізіологічних особливостей свого організму. Якісні продукти повинні бути добре підготовлені до процесу перетравлення (змочені слиною). Після цього вони будуть оброблені ферментами (процес перетравлення), а потім перетворяться на живильні речовини для клітин, необхідні для забезпечення повноцінної життєдіяльності організму.

Система харчування повинна будуватися з дотриманням принципів гігієни органів травлення, це допоможе уникнути зайвих навантажень на травну систему і забезпечить її всіма елементами, необхідними для її підтримки в нормальному робочому стані.

Гіпотоксічное харчування дозволить травній системі уникнути різного роду перевантажень, полегшить процес виведення відходів і , як наслідок, сприятиме відновленню та збереженню здоров’я.

Здорове харчування – це:

– свіжі фрукти в проміжках між основними прийомами їжі;
– субпродукти тваринного походження , яйця, сир (у помірних кількостях), нежирні молочні продукти, молюски, ракоподібні;
– сухарі або підсмажений хліб (цілісний або з додаванням зародків пшениці);
– риба, птиця, пісне м’ясо;
– злакові в натуральному вигляді (їх обов’язково слід ретельно пережовувати);
– сирі овочі при кожному прийомі їжі;
– рослинна олія першого холодного віджиму (2 столові ложки на день);
– чиста вода між прийомами їжі (кількість залежить від функції нирок);
– трохи червоного вина під час двох основних прийомів їжі;
– харчові добавки для забезпечення збалансованої роботи організму (за потребою).

Рекомендується уникати:

– ковбасні вироби, жирні сорти м’яса;
– кондитерські вироби, содову воду, готові продукти, що містять цукор;
– білий хліб, очищені злакові культури;
– цукор в будь-якому вигляді;
– чай, кава, будь-які алкогольні напої в надмірних кількостях;
– наркотичні речовини, тютюн, синтетичні лікарські препарати, гормональні препарати.