Аналіз якості лікарських засобів із групи антибіотиків аміноглікозидів, макролітів, поліпептидів, полієнових та протипухлинних. Флюорхінолони як антибіотичні лікарські засоби: одержання, властивості, аналіз, зберігання, застосування.
Це велика група антибіотиків, які широко застосовуються в медичній
практиці. До неї належать, зокрема, стрептоміцини.
Стрептоміцини
Стрептоміцин відкритий у 1944 році американським вченим 3. Ваксманом.
Добування. Мікробіологічним синтезом із актиноміцета Streptomyces griseus.
У медичній практиці застосовуюється лікарський засіб стрептоміцину сульфат.
Глікозид стрептоміцин складається з аглікону – стрептидину (1,3-дигуанідино-2,4,5,6-тетраоксициклогексан) і цукрової частини – дисахариду стрептобіозаміну (N-метил-L-глюкозамін і L-стрептоза).
Властивості. Порошок білого або майже білого кольору. Гігроскопічний. Дуже легко розчинний у воді, практично нерозчинний в етанолі і ефірі.
Стрептоміцин проявляє основні властивості завдяки наявності в молекулі азотовмісних груп (дві гуанідинові й одна N-метильна) і тому легко утворює солі.
У слабокислому середовищі розчини стрептоміцину стійкі, а в сильнокислому й особливо в лужному легко гідролізуються на стрептидин і стрептобіозамін, який далі розпадається на N-метил-L-глюкозамін і L-стрептозу.
Ідентифікація:
1. Методом тонкошарової хроматографії.
2. Мальтольна проба зумовлена здатністю стрептози у лужному середовищі перетворюватись на мальтол у результаті дегідратації й ізомеризації:
При взаємодії з іонами феруму (III) в кислому середовищі мальтол утворює сполуки, які мають фіолетове забарвлення:
3. Залишок гуанідину в молекулі стрептоміцину відкривають за утворенням фіолетово-червоного забарвлення, яке виникає в лужному середовищі під дією α-нафтолу і натрію гіпохлориту концентрованого.
4. Після кислотного гідролізу субстанція не дає реакцію з α-нафтолом й натрію гіпохлоритом у лужному середовищі.
5. Субстанція дає реакцію на сульфати.
6. До експресних методів ідентифікації стрептоміцину належать реакції:
– виділення амоніаку при нагріванні речовини з розчином натрію гідроксиду (гуанідин);
– буре забарвлення з калію тетрайодомеркуратом лужним (реактив Несслера) і червоний осад з мідно-тартратним реактивом (альдегідна група).
Кількісне визначення.
1. Мікробіологічний метод (ДФУ).
2. Фотоколориметрія, яка грунтується на використанні мальтольної проби.
Зберігання. У сухому місці, враховуючи гігроскопічність.
Застосування. При лікуванні туберкульозу, пневмонії, перитоніту, гонореї, бруцельозу.
Побічна дія. Нефро- й ототоксична, пригнічення дихання, дуже швидко розвивається резистентність (2-3 дні).
Антибіотики-аміноглікозиди
У медичній практиці використовують гентаміцину сульфат (ДФУ), канаміцину моносульфат (ДФУ), неоміцину сульфат, мономіцин, амікацину сульфат.
Загальна формула лікарських засобів аміноглікозидів:
Властивості. За фізичними властивостями антибіотики-аміноглікозиди – порошки білого, жовтуватого або кремового кольору, без запаху, гігроскопічні. Легко розчинні в більшості органічних розчинників, оптично активні.
Ідентифікація:
1. За фізико-хімічними константами: температура плавлення, УФ-спектроскопія, методом тонкошарової хроматографії, методом рідинної хроматографії.
2. Реакція на аліфатичну аміногрупу канаміцину моносульфату – при нагріванні з нінгідрином утворюється фіолетове забарвлення.
3. Субстанції дають реакції на сульфати.
4. Для ідентифікації канаміцину моносульфату та неоміцину сульфату використовують кольорову реакцію зі спиртовим розчином орцину і кислотою хлористоводневою концентрованою в присутності феруму(III) хлориду. Розчин набуває зеленого забарвлення.
Кількісне визначення.
1. Мікробіологічні методи (ДФУ).
2. Поляриметрія (гентаміцину сульфат).
3. Фотоколориметрія.
4. Абсорбційна спектрофотометрія в УФ- та видимій областях.
Зберігання. В герметичній упаковці, у захищеному від світла місці.
Застосування. Антибіотики-глікозиди мають більш широкий спектр антибактеріальної дії, ніж антибіотики гетероциклічної структури. Призначають для лікування захворювань шлунково-кишкового тракту, туберкульозу, інфекційних захворювань шкіри, сепсису, інфекцій сечових шляхів.
СТРЕПТОМІЦИНУ СУЛЬФАТ
Streptomycini sulfas
STREPTOMYCIN SULPHATE
C42H84N14O36S3 М. м. 1457,4
Стрептоміцину сульфат – біс-[N, N’-біс(аміноімінометил)-4-О-[5-деокси-2-О-[2-деокси-2-(метиламіно)-a-L-глюкопіранозил]-3-С-форміл-a-L-ліксофуранозил]-D-стрептаміну]трисульфат – антибіотик, продукований певними штамами Streptomyces griseus або одержаний будь-якими іншими способами. Можуть бути додані стабілізатори. Антимікробна активність має бути не менше 720 ОД/мг; у перерахунку на суху речовину.
ВЛАСТИВОСТІ
Опис. Порошок білого або майже білого кольору. Гігроскопічний.
Розчинність. Дуже легко розчинний у воді Р, практично нерозчинний в етанолі Р і ефірі Р.
ІДЕНТИФІКАЦІЯ
А. Близько 10 мг субстанції розчиняють у 4 мл води Р, додають 1 мл 1 М розчину натрій гідроксиду і нагрівають на водяному нагрівнику протягом 4 хв. До одержаного розчину додають невеликий надлишок кислоти хлоридної розведеної Р і 0,1 мл розчину ферум(III) хлориду Р1; з’являється фіолетове забарвлення:
В. Близько 10 мг субстанції розчиняють у 5 мл води Р, додають 1 мл 1 М розчину кислоти хлоридної і нагрівають на водяному нагрівнику протягом 2 хв. До одержаного розчину додають 2 мл розчину 5 г/л α-нафтолу Р у 1 М розчині натрій гідроксиду і нагрівають на водяному нагрівнику протягом 1 хв.; з’являється слабко-жовте забарвлення:
С. Субстанція дає реакції на сульфати (ДФУ, С. 72):
а) Близько 45 мг препарату розчиняють у 5 мл води Р. До одержаного розчину додають 1 мл кислоти хлоридної розведеної Р і 1 мл розчину барій хлориду Р1; утворюється білий осад:
Н2SO4 + BaCl2 → BaSO4↓ + 2НCl.
b) До суспензії, одержаної в результаті реакції (а), додають 0,1 мл 0,05 М розчину йоду; жовте забарвлення йоду не зникає (відмінність від сульфітів і дитіонітів), але знебарвлюється при додаванні краплями розчину станум(II) хлориду Р (відмінність від йодатів). Суміш кип’ятять; осад не знебарвлюється (відмінність від селенатів і вольфраматів):
H2SO3 + I2 → H2SO4 + 2HI;
2H2S2O3 + I2 → 2HI + H2S4O6;
I2 + Sn2+ → 2I– + Sn4+.
КІЛЬКІСНЕ ВИЗНАЧЕННЯ
Цериметрія, пряме титрування
Близько 0,1 г препарату (точна наважка) розчиняють у колбі місткістю 300 мл у 25 мл води Р, додають 2 мл 1 М розчину натрій гідроксиду і суміш нагрівають на водяному нагрівнику протягом 5 хвилин. Розчин охолоджують, підкислюють 4 мл 0,5 М розчину кислоти сульфатної, розводять водою Р до 100 мл і додають 0,1 мл 2 % розчину ферум(III) хлориду. Через 7 хвилин одержаний розчин титрують 0,01 М розчином церій(IV) сульфату до зникнення характерного червонуватого забарвлення. Для більш чіткого фіксування точки еквівалентності забарвлення, що виникає у досліджуваному розчині, порівнюють із забарвленням еталону.
Em = М. м./2
1 мл 0,01 М розчину церій(IV) сульфату відповідає 0,007287 г стрептоміцину сульфату.
ЗБЕРІГАННЯ
Список сильнодіючих речовин. У повітронепроникному контейнері. Якщо субстанція стерильна, її зберігають у стерильному, повітронепроникному контейнері з контролем першого розкриття.
В. р. д. (внутрішньом’язево) – 1,0 г
В. д. д. (внутрішньом’язево) – 2,0 г
ЗАСТОСУВАННЯ
Антибіотик широкого спектру дії, який найчастіше використовується для лікування туберкульозного менінгіту.
Лінкоміцини
У медичній практиці використовуються лінкоміцину гідрохлорид і кліндаміцин
Добування. Антибіотик продукується штамами Streptomyces lincolnesis var. lincolnesis або одержаний будь-якими іншими способами.
Властивості. Кристалічний порошок білого або майже білого кольору. Дуже легко розчинний у воді, малорозчинний у 96 %-ному спирті, дуже мало розчинний в ацетоні, практично нерозчинний в ефірі.
Ідентифікація:
1. За фізико-хімічними константами: ІЧ-спектроскопія, тонкошарова хроматографія.
2. Сірку визначають після нагрівання розчину субстанції з кислотою хлористоводневою розведеною за реакцією з розчином натрію нітропрусиду з додаванням натрію карбонату; поступово з’являється фіолетово-червоне забарвлення.
3. Субстанція дає характерні реакції на хлориди.
Кількісне визначення. Методом газової хроматографії.
Зберігання. У герметичній упаковці, при кімнатній температурі.
Застосування. Лікування септичних становищ, що викликані стафілококами, при гострих і хронічних остеомієлітах, пневмоніях, гнійних інфекціях шкіри й м’яких тканин, бешисі, отитах.
Антибіотики-макроліди
В основі структури антибіотиків-макролідів лежить макроциклічне лактонне кільце з 12-17 атомами вуглецю в циклі, пов’язане з аміноцукрами (за типом аміноглікозидів) і нейтральними цукрами. Цікавий той факт, що цукрові компоненти антибіотиків-макролідів подібні до цукрів, які входять до структури серцевих глікозидів.
Зараз відомо близько 100 антибіотиків-макролідів загальної формули:
У медичній практиці використовують еритроміцину фосфат (Erithromycini phosphas), олеандоміцин, мідекаміцин, джозаміцин.
Застосування. За спектром дії близькі до пеніцилінів. Використовують для лікування захворювань верхніх дихальних шляхів, ревматичних пороків серця, захворювань сечостатевої системи.
Сумамед, макропен – представники антибіотиків-макролідів (азитроміцин, мідекаміцин)
|
|
||||
|
|||||
|
Антибіотики-анзаміцини
В основі будови лежить ароматичне ядро, з’єднане з макроциклічним аліфатичним ланцюгом, названим анза-ланцюгом. Аліфатичний ланцюг не містить характерних для антибіотиків-макролідів лактонних зв’язків і приєднується до ядра амідним атомом азоту.
До анзаміцинів належать антибіотики рифаміцини, стрептоварицини, толіпоміцини, галоміцини, нафтоміцини та ін.
Як лікарські засоби використовують рифаміцини та їх напівсинтетичні аналоги – рифампіцин [3-(4-метил- 1-піперазинілімінометил)-рифаміцин], рифабутин, рифампентин та комбіновані препарати.
Застосування. Широкий спектр дії антибіотиків-анзаміцинів поєднується з високою ефективністю. Призначають у тих випадках, коли інші антибіотики неефективні. Застосовують для лікування всіх форм туберкульозу, при ураженні шлунково-кишкового тракту і гнійних інфекціях у дозах 0,3-
Дуже швидко виробляєтьсястійкість мікроорганізмів до рифампіцину.
Полієнові антибіотики
Антибіотики з протигрибковою дією, що застосовуються в медичній практиці, в основному мають полієнову структуру. Це суміші речовин, дуже близьких за будовою. Молекула кожного з компонентів складається з аглікону, який має макроциклічну структуру, й аміноцукру, з’єднаних між собою глікозидним зв’язком. Полієнова структура аглікону має 6-7 подвійних зв’язків і 35-40 атомів вуглецю.
У медичній практиці використовують такі лікарські засоби: ністатин, амфотерицин В, леворин, трихоміцин, кандицидин, мікогептини, гризеофульвін, амфоглюкамін та ін.
Застосування. Для лікування кандидомікозів, дерматомікозів, трихомоніазу, грибкових захворювань.
|
|||
|
|||
Антибіотики-поліпептиди
Антибіотики-поліпептиди за своїм амінокислотним складом, хімічною структурою відрізняються від інших пептидів (білків, гормонів).
Як лікарські засоби застосовуються граміцидин С, поліміксин М,
ристоміцин та ін.
Зберігання. У сухому, захищеному від світла місці.
Застосування. При важких септичних і шлунково-кишкових захворюваннях, коли неефективні інші антибіотики, для промивання гнійних ран, виразок, пролежнів.
Комбінація граміцидину і неоміцину – Софрадекс
|
Протипухлинні антибіотики
У 1940 році американський вчений 3. Ваксман виділив антибіотик актиноміцин, а в 1952-му році було встановлено, що він має протипухлинну активність.
Зараз учені всього світу широко проводять дослідження з пошуку нових протиракових засобів і в першу чергу антибіотиків.
Протипухлинні антибіотики, які застосовують у медичній практиці,
можна поділити на:
– похідні ауреолової кислоти (олівоміцин);
– похідні антрацикліну (рубоміцин);
– похідні хінолін-5,8-діону (брунеоміцин).
Аналіз цих лікарських засобів ґрунтується на використанні фізичних, фізико-хімічних і хімічних методів.
Зберігання. У добре закупореній тарі, у сухому, захищеному від світла місці, при кімнатній температурі.
Фторхінолони
До цієї групи лікарських засобів належать фторпохідні 3-хінолінкарбонової кислоти антимікробної дії.
Ідентифікація:
1. ІЧ-спектроскопія.
2. Хлористоводневі солі дають реакції на хлориди.
3. Гетероциклічний атом азоту визначають реакціями із загальними лкалоїдними реактивами (розчин калію йодвісмутату, пікринова кислота та ін.).
4. Фтор визначають після мінералізації (див. фторурацил).
Кількісне визначення:
1. Ацидиметрія в неводному середовищі, пряме титрування потенціометрично,
s = 1.
2. Хлоридні солі визначають методом рідинної хроматографії.
Зберігання. У добре закупореній тарі, у захищеному від дії світла місці.
Застосування. Усі фторхінолони активні до більшості грамнегативних мікроорганізмів, багатьох штамів стафілококів, легіонел, мікоплазм, хламідій. Активність збільшується в ряду офлоксацин – норфлоксацин – ципрофлоксацин – ломефлоксацин.
Норфлоксацин активний відносно деяких грампозитивних мікроорганізмів і мікроорганізмів, які продукують бета-лактамази. Заміна етильного радикалу в норфлоксацині на циклопропільний призводить до збільшення активності речовини в 3-8 разів. Порівняно з іншими речовинами цього ряду ломефлоксацин має вищий ступінь всмоктування, краще проникає в тканини і органи. Стійка концентрація в плазмі зберігається при одноразовому щоденному прийомі.
Усі речовини випускають у вигляді таблеток по 0,2 і
Застосовують препарати при інфекціях дихальних шляхів, шкіри і
м’яких тканин, кісток і суглобів, шлунково-кишкового тракту, післяопераційних інфекціях, інших гнійно-запальних процесах.
