Аналіз якості лікарських засобів із групи вітамінів гетероциклічного ряду

Аналіз якості лікарських засобів із групи вітамінів гетероциклічного ряду.

 

Похідні піридину

До вітамінів, похідних піридину, належать нікотинова кислота, її амід

(вітаміни PP) та оксиметилпіридинові вітаміни (група В₆).

Нікотинова кислота вперше отримана синтетично Губером у 1867-1870 роках. ЇЇ вітамінні властивості виявлено в 1937-1938 роках. У природній сировині зустрічається не сама нікотинова кислота, а нікотинамід, який входить до складу багатьох ферментів.

Таким чином, нікотинова кислота є провітаміном нікотинаміду.

Вітаміни групи В₆ представлені спорідненими речовинами: піридоксол (піридоксин), піридоксаль і піридоксамін, які послідовно перетворюються одна в одну:

 

         Фармакопейними лікарськими засобами є нікотинова кислота, ніко-

тинамід та піридоксину гідрохлорид.

 

 

Властивості. Кристалічний порошок білого кольору. Розчинна у киплячій воді і киплячому 96 %-ному спирті, помірно розчинна у воді, практично не розчинна в ефірі. Розчиняється в розведених розчинах гідроксидів і карбонатів лужних металів.

Ідентифікація:

1. За фізико-хімічними властивостями: температура плавлення, ІЧ- спектроскопія.

2. Субстанція при взаємодії з розчином ціаноброміду і подальшому додаванні розчину аніліну утворює жовте забарвлення:

 

3. Нефармакопейні реакції:

а) реакція на піридиновий цикл з 2,4-динітрохлорбензолом

б) утворення купруму нікотинату синього кольору:

в) при нагріванні речовини з безводним натрію карбонатом виникає

запах піридину:

Кількісне визначення.

1. Алкаліметрія, пряме титрування, індикатор – фенолфталеїн, s = 1 . Паралельно проводять контрольний дослід (ДФУ):

2. У розчинах для ін’єкцій кількісний вміст кислоти нікотинової визначають куприиодометричним методом після нейтралізації розчином натрію гідроксиду. Купруму нікотинат відфільтровують, у фільтраті надлишок купруму сульфату визначають йодометрично, індикатор – крохмаль, s = 2:

 

Паралельно проводять контрольний дослід.

Зберігання. У добре закупореній тарі, що вберігає від дії світла.

Застосування. Протипелагричний засіб. Кислота нікотинова має судинорозширювальну та гіпохолестеринемічну дію, тому її призначають при захворюваннях печінки, спазмах судин кінцівок, нирок, мозку, при інфекційних захворюваннях. Викликає побічну дію: почервоніння обличчя, відчуття приливу крові до голови.

 

 

 

 

 

МЕТОДИКА ВИКОНАННЯ ПРАКТИЧНОЇ РОБОТИ

КИСЛОТА НІКОТИНОВА

Acidum nicotinicum

NICOTINIC ACID

C₆H₅NO₂                                                                               М. м. 123,1

Кислота нікотинова містить не менше 99,5 % і не більше 100,5 % піридин-3-карбонової кислоти, у перерахунку на суху речовину.

ВЛАСТИВОСТІ

Опис. Кристалічний порошок білого кольору.

Розчинність. Розчинна у киплячій воді Р і киплячому 96 % спирті Р, помірно розчинна у воді Р, практично нерозчинна в ефірі Р.

(Розчиняється в розведених розчинах гідроксидів і карбонатів лужних металів).

ІДЕНТИФІКАЦІЯ

А. Близько 10 мг субстанції розчиняють у 10 мл води Р. До 2 мл одержаного розчину додають 2 мл розчину ціаноброміду Р і 3 мл розчину 25 г/л аніліну Р і струшують; з’являється жовте забарвлення:

В. 0,2 г субстанції розчиняють при нагріванні у 20 мл води Р. До 3 мл одержаного теплого розчину додають 0,1 г натрій ацетату Р і 1 мл розчину купрум сульфату Р; утворюється синій осад:

С. До 10 мл одержаного розчину додають 0,5 мл розчину купрум сульфату Р і 2 мл розчину амоній тіоціанату Р; виникає зелене забарвлення:

КІЛЬКІСНЕ ВИЗНАЧЕННЯ

Алкаліметрія, пряме титрування

Близько 0,2 г субстанції (точна наважка) розчиняють у 40 мл води Р і титрують 0,1 М розчином натрій гідроксиду до одержання рожевого забарвлення, використовуючи як індикатор 0,2 мл розчину фенолфталеїну Р.

E_m = М. м.

Паралельно проводять „сліпу” пробу.

1 мл 0,1 М розчину натрій гідроксиду відповідає 0,01231 г кислоти нікотинової.

ЗБЕРІГАННЯ

Список сильнодіючих речовин. У захищеному від світла місці.

В. р. д. (всередину) – 0,1 г

В. д. д. (всередину) – 0,5 г

ЗАСТОСУВАННЯ

Протипелагричний засіб, має судинорозширювальну і гіпохолестеринемічну дію.

 

 

 

 

 

 

Властивості. Кристалічний порошок білого кольору або безбарвні кристали. Легко розчинний у воді і етанолі.

Нікотинамід має основні властивості.

Ідентифікація:

1. За фізико-хімічними константами: температура плавлення, ІЧ-спектроскопія.

2. Виділення амоніаку при нагріванні речовини з розчином натрію гідроксиду:

 

3. Реакція утворення основи Шиффа при взаємодії із ціанбромідним реактивом і аніліном (див. кислоту нікотинову).

4. Нефармакопейна реакція. Нікотинамід розкладається при нагріванні з кристалічним натрію карбонатом – з’являється запах піридину:

 

Кількісне визначення. Ацидиметрія в неводному середовищі у суміші кислоти оцтової безводної і оцтового ангідриду, індикатор – кристалічний фіолетовий, s=1. Паралельно проводять контрольний дослід (ДФУ):

Зберігання. У щільно закупореній тарі, що вберігає від дії світла.

Застосування. Аналогічно кислоті нікотинової, але він не викликає таких побічних реакцій.

 

Властивості. Кристалічний порошок білого або майже білого кольору. Легко розчинний у воді, мало розчинний у 96 %-ному спирті. Плавиться при температурі близько 205 °С із розкладанням.

Ідентифікація:

1. За фізико-хімічними константами: ІЧ- та УФ-спектроскопія, тонкошарова хроматографія (в якості проявника використовують

2,6-дихлорхінонхлорімід):

 

2. Субстанція дає характерні реакції на хлориди.

3. Нефармакопейні реакції:

а) при взаємодії з розчином феруму (III)  хлориду утворюється червоне забарвлення, яке зникає при додаванні кислоти сульфатної (реакція на фенольний гідроксил):

б) піридоксин вступає в реакцію азосполучення із солями діазонію. Утворені азобарвники дають забарвлені комплекси із солями важких металів, зокрема цинку:    

 

Кількісне визначення:

1. Ацидиметрія в неводному середовищі у суміші кислоти мурашиної і оцтового ангідриду потенціометрично, s=1. Паралельно проводять контрольний дослід (ДФУ, додаток):

 

         2. Алкаліметрія, пряме титрування у суміші 0,01 М розчину кислоти

хлоридної і 96 %-ного спирту потенціометрично (ДФУ). У розрахунок беруть об’єм титранту між двома стрибками потенціалів на кривій титрування:

 

3. Ацидиметрія в неводному середовищі у присутності ртуті (II) ацетату, індикатор – кристалічний фіолетовий. Паралельно проводять контрольний дослід, s = 1 :

 

Зберігання. У добре закупорених склянках із темного скла, у прохолодному місці.

Застосування. При різноманітних формах паркінсонізму, хореї, гострих і хронічних гепатитах.

 

 

МЕТОДИКА ВИКОНАННЯ ПРАКТИЧНОЇ РОБОТИ

 

ПІРИДОКСИНУ ГІДРОХЛОРИД

Pyridoxini hydrochloridum

PYRIDOXINE HYDROCHLORIDE

C₈H₁₂ClNO₃                                                                                   М. м. 205,6

Піридоксину гідрохлорид містить не менше 99,0 % і не більше 101,0 % (5-гідрокси-6-метилпіридин-3,4-діїл)-диметанолу гідрохлориду, у перерахунку на суху речовину.

ВЛАСТИВОСТІ

Опис. Кристалічний порошок білого або майже білого кольору.

Розчинність. Легко розчинний у воді Р, мало розчинний у 96 % спирті Р.

(Плавиться при температурі близько 205 °С із розкладанням).

ІДЕНТИФІКАЦІЯ

А. Декілька кристалів субстанції препарату розчиняють у 2 мл води Р, додають 2 краплі розчину ферум(III) хлориду Р2; виникає червоне забарвлення, що зникає при додаванні кислоти сульфатної розведеної Р:

В. Розчин S дає реакцію (а) на хлориди (ДФУ, С. 73):

2 мл розчину S підкислюють кислотою нітратною розведеною Р, додають 0,4 мл розчину аргентум нітрату Р1, перемішують і відстоюють; утворюється білий сирнистий осад. Рідину над осадом декантують. Осад промивають трьома порціями води Р по 1 мл кожна. Цю операцію проводять швидко у захищеному від яскравого світла місці, при цьому допускається, щоб рідина над осадом не була повністю прозорою. Осад суспендують у 2 мл води Р і додають 1,5 мл розчину амоніаку Р; осад швидко розчиняється; допускається наявність декількох крупинок, які розчиняються повільно:

НCl + AgNO₃ → AgCl↓ + НNO₃;

AgCl↓ + 2NH₄OH → [Ag(NH₃)₂]Cl + 2H₂O.

ВИПРОБУВАННЯ НА ЧИСТОТУ

Розчин S. 0,25 г субстанції розчиняють у воді, вільній від карбон діоксиду, Р і доводять об’єм розчину тим самим розчинником до 5,0 мл.

КІЛЬКІСНЕ ВИЗНАЧЕННЯ

Алкаліметрія, пряме титрування

Близько 0,1 г субстанції (точна наважка) розчиняють у воді Р у мірній колбі місткістю 50,0 мл і доводять об’єм розчину тим самим розчинником до мітки. До 20 мл одержаного розчину додають 2-3 краплі розчину бромтимолового синього Р1 і титрують 0,1 М розчином натрій гідроксиду до першої появи голубого забарвлення.

HCl + NaOH → NaCl + H₂O

E_m = М. м.

1 мл 0,1 М розчину натрій гідроксиду відповідає 0,003545 г Cl, якого в препараті у перерахунку на суху речовину повинно бути не менше 17,1 % і не більше 17,35 %.

ЗБЕРІГАННЯ

У захищеному від світла місці.

ЗАСТОСУВАННЯ

Вітамінний препарат при гіпо- та авітамінозах В, як засіб для комбінованої терапії нервових розладів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                         

 

                                                                                               

                                                                                

 

 

 

Похідні піримідину і тіазолу

Молекула піримідино-тіазолових вітамінів складається з двох гетероциклів – піримідину (А) і тіазолу (Б), з’єднаних між собою метиленовою групою:

 

 

         У медичній практиці використовуються тіаміну бромід, тіаміну хлорид, дифосфорного ефіру тіаміну гідрохлорид (кокарбоксилаза).

 

 

 

Властивості. Кристалічний порошок білого або білого з жовтавим відтінком кольору зі специфічним запахом. Легко розчинний у воді, мало розчинний у 96 %-ному спирті, практично не розчинний в ефірі.

Ідентифікація:

1. За фізико-хімічними константами: ІЧ-спектроскопія.

2. Окиснюється калію фериціанідом у лужному середовищі з утворенням тіохрому, який екстрагують ізоаміловим або бутиловим спиртом, – спиртовий шар дає блакитну флуоресценцію в УФ-світлі:

 

 

Реакцію окиснення повторюють в присутності натрію сульфіту і в більш лужному середовищі – флюоресценція не спостерігається.

3. Субстанція дає характерні реакції на броміди.

Кількісне визначення:

1. Ацидиметрія в неводному середовищі в присутності ртуті (II) ацетату потенціометрично, s = 1/2 (ДФУ):

 

2. Гравіметрія після осадження лікарської речовини кремневольфрамовою кислотою. Маса осаду, помножена на 0,25 (гравіметричний фактор), відповідає кількості тіаміну броміду.

3. Алкаліметрія, пряме титрування, індикатор – бромтимоловий синій або фенолфталеїн, s = 1 .

3. Аргентометрія за методом Фаянса, індикатор – бромфеноловий синій, s = 1/2

4. Аргентометрія після нейтралізації розчину речовини лугом. Наважку тіаміну броміду титрують розчином натрію гідроксиду до блакитно-зеленого забарвлення, індикатор – бромтимоловий синій:

 

 

 

 

         Потім розчин підкислюють кислотою азотною, додають індикатор –

феруму (III) амонію сульфат і 0,1 мл 0,1 М розчину амонію тіоціанату –

з’являється червоне забарвлення внаслідок утворення феруму (III) тіо-

ціанату:

3NH₄SCN + FeNH₄(SO₄)₂ →Fe(SCN)₃ + 2(NH₄)₂SO₄

Реакційну суміш титрують 0,1 М розчином аргентуму нітрату:

 

 

         У точці еквівалентності надлишок аргентуму нітрату вступає в реакцію з феруму (III) тіоціанатом – розчин знебарвлюється:

3AgNO₃ + Fe(SCN)₃ → 3AgSCN+ Fe(NO₃)₃

Вміст тіаміну броміду розраховують за різницею об’ємів арґентуму нітрату, амонію тіоціанату і натрію гідроксиду, s = 1.

Зберігання. У герметично закритій тарі, що вберігає від дії світла. Не допускається контакту з металами, щоб запобігти відновленню до дигідротіаміну:

 

 

 

 

 

Властивості. Кристалічний порошок білого або майже білого кольору чи безбарвні кристали. Легко розчинний у воді, розчинний у гліцерині, малорозчинний у 96 %-ному спирті.

Ідентифікація:

1. За фізико-хімічними константами: ІЧ-спектроскопія.

2. Утворення тіохрому аналогічно тіаміну броміду.

3. Субстанція дає характерні реакції на хлориди.

Кількісне визначення.

1. Ацидиметрія в неводному середовищі у суміші кислоти мурашиної і оцтового ангідриду потенціометрично, s = 1/2 (ДФУ, доповнення):

 

 

 

 

2. Алкаліметрія у суміші 0,01 М розчину кислоти хлористоводневій і 96 %-ного спирту потенціометрично (ДФУ). У розрахунок беруть об’єм титранту між двома стрибками потенціалів на кривій титрування, s = 1/2. Можуть бути використані також інші методи кількісного визначення гідрохлоридів органічних основ.

Зберігання. Аналогічно тіаміну броміду.

Застосування. Призначають їх при різноманітних захворюваннях, особливо пов’язаних із порушенням функції нервової системи.

МЕТОДИКА ВИКАНАННЯ ПРАКТИЧНОЇ РОБОТИ

ТІАМІНУ ГІДРОХЛОРИД

Thiamini hydrochloridum

THIAMINE HYDROCHLORIDE

C₁₂H₁₈Cl₂N₄OS                                                                     М. м. 337,3

Тіаміну гідрохлорид містить не менше 98,5 % і не більше 101,0 % 3-[(4-аміно-2-метилпіримідин-5-іл)-метил]-5-(2-гідроксіетил)-4-метилтіазолій хлориду гідрохлориду, у перерахунку на безводну речовину.

ВЛАСТИВОСТІ

Опис. Кристалічний порошок білого або майже білого кольору або безбарвні кристали.

Розчинність. Легко розчинний у воді Р, розчинний у гліцерині Р, мало розчинний у 96 % спирті Р.

ІДЕНТИФІКАЦІЯ

А. Близько 20 мг субстанції розчиняють у 10 мл води Р, додають 1 мл кислоти ацетатної розведеної Р і 1,6 мл 1 М розчину натрій гідроксиду, нагрівають на водяному нагрівнику протягом 30 хв. і охолоджують. До одержаного розчину додають 5 мл розчину натрій гідроксиду розведеного Р, 10 мл розчину калій фериціаніду Р, 10 мл бутанолу Р й інтенсивно струшують протягом 2 хв. У верхньому (спиртовому) шарі спостерігається інтенсивна світло-блакитна флуоресценція, особливо помітна в УФ-світлі за довжини хвилі 365 нм. Наведене вище випробування повторюють, використовуючи 0,9 мл 1 М розчину натрій гідроксиду і 0,2 г натрій сульфіту Р замість 1,6 мл 1 М розчину натрій гідроксиду; флуоресценція не спостерігається:

В. 10 мг субстанції розчиняють у 5 мл води Р, додають 1 мл розчину кислоти хлоридної Р1, 1 мл розчину хлораміну Р, 1 мл хлороформу Р і струшують; у хлороформному шарі не повинно виникати жовте забарвлення:

2KBr + Cl₂ → Br₂ + 2KCl.

С. Субстанція дає реакцію (а) на хлориди (ДФУ, С. 73):

50 мг субстанції розчиняють у 2 мл води Р. Одержаний розчин підкислюють кислотою нітратною розведеною Р, додають 0,4 мл розчину аргентум нітрату Р1, перемішують і відстоюють; утворюється білий сирнистий осад. Рідину над осадом декантують. Осад промивають трьома порціями води Р по 1 мл кожна. Цю операцію проводять швидко у захищеному від яскравого світла місці, при цьому допускається, щоб рідина над осадом не була повністю прозорою. Осад суспендують у 2 мл води Р і додають 1,5 мл розчину амоніаку Р; осад швидко розчиняється; допускається наявність декількох крупинок, які розчиняються повільно:

НCl + AgNO₃ → AgCl↓ + НNO₃;

AgCl↓ + 2NH₄OH → [Ag(NH₃)₂]Cl + 2H₂O.

КІЛЬКІСНЕ ВИЗНАЧЕННЯ

Алкаліметрія, пряме титрування

Близько 0,1 г субстанції (точна наважка) розчиняють у 10 мл води Р і титрують 0,1 М розчином натрій гідроксиду до появи червоного забарвлення, використовуючи як індикатор 0,05 мл розчину фенолфталеїну Р.

E_m = М. м.

1 мл 0,1 М розчину натрій гідроксиду відповідає 0,03373 г тіаміну гідрохлориду.

Аргентометрія за методом Фаянса

Близько 0,1 г субстанції (точна наважка) розчиняють у 10 мл води Р, додають 2-3 краплі розчину бромфенолового синього Р і краплями кислоту ацетатну розведену Р до одержання зеленкувато-жовтого забарвлення. Одержаний розчин титрують 0,1 М розчином аргентум нітрату до фіолетового забарвлення.

E_m = М. м./2

1 мл 0,1 М розчину аргентум нітрату відповідає 0,01686 г тіаміну гідрохлориду.

ЗБЕРІГАННЯ

У щільно закупореному неметалевому контейнері, у захищеному від світла місці.

ЗАСТОСУВАННЯ

При різноманітних захворюваннях, особливо пов’язаних із порушенням функцій нервової системи.

 

 

Застосування. Кокарбоксилаза регулює вуглеводний обмін в організмі. Призначають її при аритмії, недостатності коронарного кровообігу та інших серцево-судинних захворюваннях.

Похідні ізоалоксазину

Уперше ізоалоксазинові вітаміни (вітамін В₂) було виділено з молочної сироватки. Назва вітаміну В2 “рибофлавін” походить від того, що він містить залишок багатоатомного спирту, похідного рибози, а його розчини мають жовтий колір (лат. flavus – жовтий).

Рибофлавін міститься в сироватці молока, печінці, нирках, пекарських і

пивних дріжджах; у злаках – пшоні, ячмені; у овочах – шпинаті і томатах

 

 

 

 

Властивості. Кристалічний порошок жовтого або оранжево-жовтого кольору. Дуже мало розчинний у воді, практично не розчинний у 96 %-ному спирті. (Субстанція легко розчинна в розчині 9 г/л натрію хлориду, чим у воді). Розчини розкладаються під дією світла, особливо в присутності лугу. Виявляє поліморфізм.

Ідентифікація:

1. За фізико-хімічними константами: питоме обертання, ІЧ-спектроскопія, тонкошарова хроматографія.

2. Розчин субстанції у пронизуючому світлі, має блідо-зеленувато-жовте забарвлення, у відбітому світлі – інтенсивну жовтувато-зелену флуоресценцію, що зникає при додаванні мінеральних кислот або лугів (ДФУ).

При додаванні натрію гідросульфіту зникає і флуоресценція, і забарвлення розчину:

 

 

 

3. Нефармакопейні реакції:

 а) при додаванні до рибофлавіну кислоти

сульфатної концентрованої з’являється червоне забарвлення, яке переходить в жовте від додавання води.

б) з розчином аргентуму нітрату утворює оранжево-червоне забарвлення (наявність імідної групи).

Випробування на чистоту. Визначають люміфлавін, який утворюється внаслідок змін у хімічній будові речовини під дією світла і лужного середовища:

 

 

Визначення домішки люміфлавіну ґрунтується на розчинності його

в хлороформі (рибофлавін у хлороформі нерозчинний) – забарвлення

фільтрату не повинно перевищувати еталон (ДФУ).

Визначення домішки люміфлавіну проводять методом тонкошаро-

вої хроматографії (ДФУ, доповнення).

Кількісне визначення:

1. Спектрофотометрія (ДФУ).

2. Фотоколориметрія.

3. Флюорометрія.

4. Алкаліметрія після окислення калію перйодатом.

5. Алкаліметрія за замісником після взаємодії з розчином аргентуму нітрату, s = 1 .

Зберігання. У добре закупореній тарі, у захищеному від дії світла місці.

Застосування. При авітамінозах, різноманітних захворюваннях очей, дерматитах, променевій хворобі.

Похідні птерину

Птеринові вітаміни, до числа яких належить кислота фолієва (вітамін

Вс), містяться в зеленому листі шпинату, петрушки, салату; в бобових і

злакових культурах (пшениця, жито, кукурудза), а також у дріжджах,

печінці. Кислота фолієва відіграє важливу роль у процесах кровотворення, а також є фактором росту мікроорганізмів.

 

Властивості. Кристалічний порошок жовтуватого або оранжевого кольору. Практично не розчинний у воді і більшості органічних розчинників. Розчиняється в розведених кислотах і розчинах лугів. Розкладається під дією світла, гігроскопічний.

Молекула кислоти фолієвої складається з трьох основних частин:

2-аміно-4-оксиптеридину (птерин), п-амінобензойної кислоти і зв’язаного з нею залишку глютамінової кислоти.

Кислота фолієва є амфотерною сполукою: основні властивості зумовлені азотами птеридину, кислі – карбоксильними групами і гідроксилом у положенні 4.

Ідентифікація:

1. За фізико-хімічними константами: питоме обертання, методом рідинної хроматографії, методом тонкошарової хроматографії.

2. Нефармакопейні реакції:

 а) реакція окиснення під дією калію перманганату з утворенням птеридин-6-карбонової кислоти (2-аміно-4-окси-6-птеридинкарбонова кислота), що має блакитну флуоресценцію в УФ-світлі:

 

 

б) визначення УФ-спектральних характеристик фолієвої кислоти.

в) завдяки кислотним властивостям кислота фолієва з солями важких металів утворює нерозчинні забарвлені комплекси; із купруму (II) сульфатом – зелений осад, з кобальту нітратом – темно-жовтий осад, з феруму (III) хлоридом – червоно-жовтий. Загальна формула цих солей:

 

Кількісне визначення:

1. Методом рідинної хроматографії (ДФУ).

2. Фотоколориметричний і полярографічний методи. В основі методики фотоколориметричного визначення лежить окиснення кислоти фолієвої калію перманганатом з подальшим діазотуванням та азосполученням.

У результаті утворюється забарвлений у фіолетовий колір азобарвник:

 

 

У полярографічному методі кількісного визначення кислоти фолієвої використовують її здатність відновлюватися в середовищі натрій карбонату до 7,8-дигідрофолієвої кислоти:

 

         7,8-Дигідрофолієва кислота легко окислюється до фолієвої навіть киснем повітря, тому полярографічну чарунку постійно продувають азотом.

Зберігання. У добре закупореній тарі, що вберігає від дії світла.

Застосування. Для посилення еритропоезу, при деяких видах анемій, у тому числі при анеміях і лейкопеніях, викликаних ліками та іонізуючою радіацією.

 

Похідні корину

Коринові вітаміни (групи В12) було виявлено в природних продуктах

тваринного походження, головним чином у внутрішніх органах. Так, найбагатшим джерелом вітаміну В ₁₂ є нутрощі риб, високий його вміст у

печінці кита і ще більший у м’ясі молюсків. В організмі людини і тварин

В ₁₂ синтезується мікрофлорою кишечника і накопичується в печінці, нирках, стінках кишечника.

Вітамін В12 (ціанокобаламін) добувають з відходів при виробництві

антибіотиків стрептоміцину і хлортетрацикліну.

Молекула ціанокобаламіну складається з двох основних частин. Перша – нуклеотид, що містить 5,6-диметилбензімідазол, зв’язаний з рибозою, яка, у свою чергу, пов’язана ефірним зв’язком з кислотою фосфорною. Нуклеотид з’єднаний з макроциклічною кориновою системою (друга частина) пептидним зв’язком. Атом азоту 5,6-диметилбензімідазолу в положенні 3 пов’язаний координаційним зв’язком з атомом кобальту. Кобальт утворює хелатну сполуку з ціаногрупою і з атомами азоту гідрованих пірольних циклів коринової системи.

 

 

Властивості. Кристалічний порошок темно-червоного кольору, без запаху, гігроскопічний. Важкорозчинний у воді, розчинний у 95 %-ному спирті, практично не розчинний в ефірі, хлороформі, ацетоні.

Ідентифікація:

1. Визначення УФ-спектральних характеристик.

2. Іони кобальту визначають після мінералізації шляхом сплавлення з калію гідросульфатом за взаємодією з натрію 1-нітрозо-2-нафтол-3,6-дисульфонатом – з’являється червоне забарвлення.

Кількісне визначення. Спектрофотометрія.

Зберігання. У добре закупореній тарі, в асептичних умовах, у захищеному від світла місці.

Застосування. При злоякісному недокрів’ї, різноманітних видах анемій, захворюваннях печінки, нервової системи, захворюваннях шкіри та ін.

Нозологічні форми

Постгеморагічні анемії. Це анемії, що виникли в результаті гострої чи хронічної крововтрати. Відповідно розрізняють гостру та хронічну постгеморагічні анемії.

В₁₂ та фолієво-дефіцитні анемії – патологічні стани, в основі яких лежить виникнення мегалобластного типу кровотворення внаслідок дефіциту вітаміну В₁₂ і рідше – фолієвої кислоти.

Ціанокобаламін сприяє утворенню похідних фолієвої кислоти – фолатів, які є фактором, безпосередньо необхідним для синтезу ДНК. Дефіцит вітміну В₁₂ і фолієвої кислоти веде до порушення поділу клітин, збільшення їх розмірів і до якісної їх неповноцінності. Найбільш значно страждають тканини з інтенсивним поділом клітин, зокрема, еритробласти та епітелій шлунково-кишкового тракту.

 

Ціанкобаламін та його аналоги

Вітамін В₁₂ і його аналоги є сполуками з високою біологічною активністю. Вітамін В₁₂ є фактором росту, необхідним для нормального кровотворення і дозрівання еритроцитів. Він бере участь в утворенні холіну, метіоніну, нуклеїнатних кислот, виявляє сприятливий вплив на функцію печінки і нервової системи.

  

В основі молекул ціанкобаламіну і його аналогів знаходиться природна макрогетероциклічна система корин, структура якої споріднена до порфіну (входить до складу порфіринів – гему та хлорофілів, основу молекул яких складають відповідні Мg– та Fе-порфіринові комплекси). Корин є в основі кориноїдів, до яких належать кобаламіни -група сполук – вітамерів вітаміну В₁₂ (вітамін В₁₂ – це група вітамерів: оксикобаламіну, аденозилкобаламіну, метилкобаламіну, ціанкобаламіну та ін.). Сполука корину з кобальтом має назву кобаміду, сполука кобаміду з групою СN – кобамідціапіду, з групою ОН – оксикобаміду, а з (β-5′-дезоксіаденозильним субституентом – дезоксіаденозилкобаміду.

Засоби, які регулюють метаболічні процеси

1. Суаnосоbаlаminum (Ціапкобаламін, Вітамін В₁₂ , син. Асtаmin В₁₂, Аlmeret, Anacobin, Antiperminicin, Arcavit B₁₂, Bedodec, Catavin, Vibicon, Vitaminum B₁₂ та ін.).

 

α-(5,6-Диметилбензімідазолілрибозофосфатний естер) кобамідціаніду.

Характерною особливістю молекули вітаміну В₁₂ є наявність кобальту, який утворює координаційні зв’язки з корином, і ціангрупи. До складу його молекули входить також рибофураіюза і фосфатна кислота. З наявністю 5,6-диметилбензімідазолу пов’язана антианемічна дія. За хімічною структурою вітамін В₁₂ належить до нуклеотидів.

Вітаміни В₁₂ належать до таких вітамінів, яких в організмі синтезують мікроорганізми, що знаходяться в кишківнику. Ціанкобаламін синтезують також інші мікроорганізми, які знаходяться в природі, наприклад, актиноміцети, бактерії, синьо-зелені водорості та ін. Вітамери В₁₂ знайдені практично у всіх тканинах тварин, найбагатші ними є печінка, нирки і яєчний жовток.

Добувають ціанкобаламін як побічний продукт при виробництві стрептоміцину. Після відділення стрептоміцину з ферментаційної рідини Streptomyces griseus вітамін В₁₂ адсорбують за допомогою глинок. З адсорбційних глинок його елююють етанолом і очищують за методом хроматографії. Друге джерело добування – стічні води, звідки вітамін В₁₂ виділяють також адсорбцією або екстракцією.

Синтез вітаміну В₁₂ здійснив Р. Вудворд (США) та А. Ешенмозер (Швейцарія) у 1972 р. Загальний план двох розроблених варіантів синтезу полягає у конденсації двох біс-пірольних частин у коринову систему.

Ціанкобаламін – кристалічний порошок темно-червоного кольору, без запаху, гігроскопічний, важко розчинний у 96 % етанолі, ДМСО, розчинний у 80 ч води з утворенням червоних або рожевих розчинів, практично нерозчинний в ефірі, хлороформі, ацетоні. При нагріванні понад 300 °С розкладається. Стійкий при рН = 6. Легко розкладається в лужному середовищі. Групу СN в молекулі вітаміну В можна замінити на групу OH (оксикобаламін) або N0₂ (нітрокобаламін). Обидва продукти перетворення належать до групи вітамінів В₁₂.

При нагріванні ціанкобаламіну з 6 М розчином НСL утворюється 5,6-диметилбензімідазол, аміноізопропанол, кобальту хлорид, ціанідна кислота і амонію хлорид.

Реакції ідентифікації:

1) в УФ-спектрах 0.002 % розчину ціанкобаламіну спостерігають три максимуми – при 278±1 нм, 361±1 нм та 548±2 нм, а відношення екстинкцій ε₃₆₁ / ε₂₇₈ повинно становити 1.62-1.88, ε₃₆₁ / ε₂₇₈ – 2.83-3.45;

2) атом кобальту входить до складу координаційного комплексу і не дисоціює в розчинах. Його виявляють після сплавлення вітаміну В₁₂ (1 мг) з гідросульфатом калію. Продукт сплавлення (стоп) розчиняють у воді і розчин нейтралізують NаОН при наявності фенолфталеїну, а потім легко підкислюють СН₃СООН. Після додавання СН₃СООNа та 1-нітрозо-2-нафтол-3,6-дисульфонату натрію з’являється червоне забарвлення внутрішньокомплексної сполуки кобальту:

 

 3) досліджують тонковерствову хроматографію (нерухома фаза – silica gel G, рухома фаза – сумішка хлороформ-метанол-бМ розчин аміаку 60:40:12, розчинник -50 % етанол) (В.Рh.).

Кількісне визначення проводять за методом УФ-спектрофотометрії (при λ=361нм). Вітамін В₁₂ бере участь у синтезі нуклеїнатних кислот, обміні жирів і вуглеводів. Людині потрібно щоденно 10-20γ вітаміну В₁₂ (1λ=0.000001г). Така кількість ціанкобаламіну не утворюється в кишківнику і його необхідно вводити з харчовими продуктами тваринного походження.

Вітамін В₁₂ – найактивніший сучасний протианемічний лікарський засіб. Застосовують його при злоякісному недокрів’ї, постгеморагічних і залізодефіцитних анеміях, анеміях, викликаних лікарськими засобами, та інших видах анемій, а також для лікування променевої хвороби, захворювань печінки, поліневриту, радикуліту, шкірних захворювань (псоріаз, нейродерміт та ін.).

Вводять внутрішньом’язово, підшкірне, інтравенозно та інтралюмбально. Дози 0.1-0.2 мг, при важких анеміях – 0.5 мг.

Випускають в ампулах по 0.03, 0.1, 0.2 і 0.5 мг в 1 мл ізотонічного розчину NаС1, а також у таблетках по 0.05 мг з 5.0 мг фоліатної кислоти.

Зберігають у затемненому місці.

2. Охусоbаlаmіnum (Оксикобаламін).

 

Гідрохлорид α-(5,6-диметилбензімідазолілрибозофосфатного естру) оксикобаміду.

Оксикобаламін – темно-червоні кристали або гігроскопічний кристалічний порошок, розчинний у воді, малорозчинний в етанолі.

Оксикобаламін – одна з основних форм вітаміну В₁₂ , у вигляді якої він транспортується білками крові (транскобаламіном і кобальофілінами) і депонується в організмі. Легко перетворюється в інші форми вітаміну В₁₂ .

Оксикобаламін є метаболітом ціанкобаламіну. За фармакологічними властивостями подібний до ціанкобаламіну, однак в організмі він швидше перетворюється в активну коферментну форму і довше зберігається в крові, тому що сильніше зв ‘язується з білками плазми і повільніше виділяється з сечею.

Застосовують при тих захворюваннях, що й ціанкобаламін.

Вводять внутрішньом’язово або підшкірна по 0.2-0.5 мг.

Випускають в ампулах по 1 мл 0.01 %; 0.05 % і 0.1 % розчинів.

Зберігають у затемненому місці.

3. Соbаmamdut (Кобамамід, син. Аденозилкобаламін, Cobanzyme, Cobanzym B₁₂ )

 

 

α-(5,6-Диметил-1 -бензімідазолілрибозофосфатний естер)- (β-5′-дезоксіаденозилкобаміду.

Хімічно відрізняється від ціанкобаламіну тим, що атом кобальту зв ‘язаний ковалентним зв’язком не з групою СN, а з β-5 ‘-дезоксіаденозильним субституентом.

Темно-червоний кристалічний гігроскопічний порошок, розчинний у воді, практично нерозчинний в етанолі.

Природна коферментна форма вітаміну В₁₂ При введенні в організм вітамін В₁₂ перетворюється в кобамідний кофермент (кобамамід), який нагромаджується в тканинах печінки.

Як лікарський засіб ефективний не тільки при В₁₂ -дефіцитних анеміях, але також при захворюваннях нервової системи, гіпотрофічних процесах та ін.

Виявляє анаболічну активність.

Застосовують як анаболічний засіб для новонароджених, дітей молодшого віку, при захворюваннях периферичної нервової системи (невралгії, травматичні

його аналоги  Синтетичні інгібітори ангіотеизинперетворювального ферменту пошкодження та ін.), при В₁₂ -дефіцитних анеміях, хронічному ентероколіті, захворюваннях печінки (хронічні гепатит, цироз, жирова дистрофія) та ін.

Приймають всередину при синдромі нервової анорексії і астенії по 0.5- 1.0 мг 3–6 разів на день, вводять інтравенозно або внутрішньом ‘язово 1 раз на добу 0.5-1.0 мг. Дітям рекомендують приймати всередину по 0.2-0.5 мг 2-5 разів на день, вводити інтравенозно або внутрішньом’язово 1 раз на добу по 0.5 мг.

Випускають у таблетках по 0.5 і 1.0 мг ясно-рожевого кольору, не покритих оболонкою, а також у таблетках по 0.1, 0.5 і 1.0 мг, покритих оболонкою білого, рожево-коричневого і коричневого кольорів, у вигляді ліофілізованого порошку в ампулах для ін’єкцій по 0.1; 0.5 і 1.0 мг.

Зберігають у сухому затемненому місці.

 

Кислота фолієва (Acidum folicum) 

Властивості. Жовтий або жовто-оранжевий кристалічний порошок без запаху і смаку. Розкладається під дією світла, гігроскопічний. Практично нерозчинний у воді, 95 %-вому спирті, ацетоні, бензолі, ефірі та хлороформі, малорозчинний у розведеній хлороводневій кислоті, важкорозчинний у розведеній сульфатній кислоті, легкорозчинний у розчинах лугів.

Молекула фолієвої кислоти складається з трьох основних частин: 2-аміно-4-оксиптеридину (птерин), л-амінобензойної кислоти і зв’язаного з нею залишку глютамінової кислоти.

Фолієва кислота є амфотерною сполукою: основні властивості зумовлені нітрогенами птеридину, кислі — карбоксильними гру-пами і гідроксилом уположенні 4.

Тотожність. 1. Реакція окиснення під дією калію перманганату з утворенням птеридин-6-карбонової кислоти (2-аміно-4-окси-6- птеридинкарбонова кислота), що має блакитну флуоресценцію в УФ-світлі:

 

2. Визначення УФ-спектральних характеристик фолієвої кислоти.

3. Завдяки кислотним властивостям фолієва кислота з солями важких металів утворює нерозчинні забарвлені комплекси. Так, і з купруму сульфатом — зелений осад, з кобальту нітратом — темножовтий, з феруму (III) хлоридом — червоно-жовтий.

Кількісне визначення. Фотоколориметричний і полярографічний методи. В основі методики фотоколориметричного визначення лежить окиснення фолієвої кислоти калію перманганатом з утворенням n-амінобензоїлглютамінової кислоти, її діазотування та азосполучення з N-(1-нафтил)-етилендіамшудигідрохлоридом. У результаті утворюється забарвлений у фіолетовий колір азобарвник: 

 У полярографічному методі кількісного визначення фолієвої кислоти використовують її здатність відновлюватися в середовищі натрію карбонату до 7,8-дигідрофолієвої кислоти:

 

7,8-Дигідрофолієва кислота легко окиснюється до фолієвої навіть киснем повітря, тому полярографічну чарунку постійно продувають азотом.

Зберігання. У добре закупореній тарі, що вберігає від дії світла. Застосування. Для посилення еритропоезу, при деяких видах анемій, у тому числі при анеміях і лейкопеніях, викликаних ліками та іонізуючою радіацією.

Птеринові вітаміни, до числа яких належить фолієва кислота (вітамін В_c), містяться в зеленому листі шпинату, петрушки, салати; в бобових і злакових культурах (пшениця, жито, кукурудза), а також у дріжджах, печінці. Фолієва кислота відіграє важливу роль у процесах кровотворення, а також є фактором росту мікроорганізмів.

Молекула ціанокобаламіну складається з двох основних частин. Перша — нуклеотид, що містить 5,6-диметилбензімідазол, зв’яза- ний з рибозою, яка, у свою чергу, пов’язана ефірним зв’язком з фосфорною кислотою. Нуклеотид з’єднаний з макроциклічною кориновою системою (друга частина) пептидним зв’язком. Атом нітрогену 5,6-диметилбензімідазолу в положенні 3 пов^язаний координаційним зв’язком з атомом кобальту. Кобальт утворює хе- латну сполуку з ціаногрупою і з атомами нітрогену гідрованих пі- рольних циклів коринової системи.