АНАЛІЗ ЛІКАРСЬКОЇ РОСЛИННОЇ СИРОВИНИ,

АНАЛІЗ ЛІКАРСЬКОЇ РОСЛИННОЇ СИРОВИНИ,

ЯКА МІСТИТЬ ВІТАМІНИ

(макро- та мікродіагностика; визначення вмісту аскорбінової кислоти)

 

         Вітаміни – це низькомолекулярні органічні сполуки різноманітної хімічної структури, які необхідні для нормальної життєдіяльності живих організмів.

         Початок розвитку вітамінології покладено російським лікарем М.І.Луніним у 1880 р. Термін «вітаміни» запропонував у 1912 р. польський вчений К. Функ, який вперше виділив із дріжджів крсталічну речовину, яка містила у своїй структурі аміногрупу (від латин. vita — життя і aminus — азот). Захворювання, які виникають через нестачу або відсутність цих речовин в організмі, назвали гіпо- та авітамінозами. Пізніше було доведено, що не всі вітаміни містять аміногрупу, але традиційно цей клас природних сполук у всьому світі називають вітамінами.

         Синтезуються вітаміни переважно рослинами та частково мікроорганізмами. В окремих випадках утворюються з так званих провітамінів (наприклад, вітамін А — з каротиноїдів, деякі стерини, під впливом УФ-проміння перетворюються на вітаміни групи D).

         Організми людини й тварин не синтезують вітаміни або синтезують в недостатній кількості. У наш час відомо близько 30 вітамінів, з них приблизно 20 надходять до організму людини з рослинною та тваринною їжею. Вітаміни мають високу біологічну активність і потрібні організму в дуже малих дозах — від декількох мікрограмів до десятків міліграмів на добу.

         Класифікація. Існує три класифікації вітамінів. Однією з перших була запропонована літерна. З відкриттям окремих вітамінів їх позначали великими літерами латинського алфавіту (А, В, С, D тощо) й називали відповідно до їх біологічної ролі в організмі:

·        вітамін D (кальциферол) регулює співвідношення кальцію і фосфору в кістках; вітамін Е (токоферол) підтримує репродуктивну здатність організму (від грецьк. «токос» — народження дітей, «феро» — той, що несе);

·        вітамін А (аксерофтол) — якщо міститься в недостатній кількості, викликає ксерофтальмію (захворювання очей) тощо.

З виділенням нових вітамінів в індивідуальному стані стали помічати подібність їх будови та відмінність у біологічній дії, тому до літер почали додавати цифрові індекси — A₁, A₂, B₁, B₂, K₁, K₃, D₂, D₃ і т. ін.

         Після того як для багатьох вітамінів визначилася хімічна структура, найменування почали набувати хімічного змісту, наприклад тіамін (В₁), рибофлавін (В₂), піридоксин (В₆) тощо. Потім з’ясувалося, що частина здавна відомих органічних речовин має властивості вітамінів (нікотинова кислота, флавоноїди та ін.).

         Класифікують вітаміни також за фізичними та хімічними ознаками. За розчинністю їх поділяють на жиро- та водорозчинні.

         Жиророзчинними є вітаміни групи А (ретиноли) і провітаміни —α-, β-, γ-каротини; вітаміни групи D — ергостерол та інші фітостероли; вітаміни групи Е — α-, β-, γ-, σ-токофероли; вітаміни групи К — філохінон та менахінон (К₁ та К₃ відповідно); фактор F — високоненасичені жирні кислоти та простагландини.

         Водорозчинні вітаміни: В₁ — тіамін, В₂ — рибофлавін, В₃ —пантотенова кислота, В₆ — піридоксин, В₉ (Вс) — фолієва кислота, В₁₂ — ціанокобаламін, РР — нікотинова кислота, С — аскорбінова кислота, Н — біотин; U — метилметіонінсульфонію хлорид.

         Поряд з вітамінами, необхідність в яких для людини й тварин безперечно встановлена, в їжі містяться деякі біологічно активні сполуки, дефіцит яких не веде до явних порушень метаболізму, бо вони за своїми функціями ближче до харчових речовин (незамінних амінокислот, поліненасичених жирних кислот). Такі речовини називають вітаміноподібними. До них належать біофлавоноїди (вітамін Р), холін, інозити, каротини (вітамін Вт), ліпоєва, оротова та пангамова кислоти (вітамін В15) і n-амінобензойна кислота (ПАБК).

         Наведені класифікації мають недоліки. Так, вони не відображають хімічних та фармакологічних властивостей вітамінів. Більше того, після синтезу різних похідних вітамінів класифікація за розчинністю має умовний характер, тому що після введення ліпофільних груп в молекули водорозчинних вітамінів вони можуть перетворюватися на жиророзчинні та навпаки.

         Найбільш раціональною є класифікація вітамінів за їх хімічною будовою. Вона прийнята Комісією з номенклатури біохімічної секції Міжнародної спілки з чистої та прикладної хімії. У відповідності з цією номенклатурою вітаміни поділяють на такі групи: аліфатичні, аліциклічні, ароматичні, гетероциклічні.

         Окрім вітамінів в природі існують сполуки, які в організмі тварин та людей перетворюються у вітаміни,— це провітаміни. До них належать каротиноїди, що беруть участь у синтезі вітаміну А.

         Антивітаміни — це сполуки, близькі до вітамінів за хімічною будовою, але позбавлені їх біологічних властивостей. Потрапляючи в організм, антивітаміни включаються замість вітамінів в реакції обміну речовин і гальмують або порушують їх хід. Це призводить до вітамінної недостатності навіть тоді, коли відповідний вітамін надходить з іжею в достатній кількості або утворюється в організмі. Антивітаміни відомі майже для всіх вітамінів. Наприклад, антивітаміном вітаміну В1 (тіаміну) є піритіамін, який викликає явища поліневриту. Деякі ліки — також антивітаміни. Наприклад, сульфаніламідні препарати — антагоністи n-амінобензойної кислоти, аміноптерин і метотрексат (протипухлинні засоби) — фолієвої кислоти.

         Специфічна функція водорозчинних вітамінів (крім аскорбінової кислоти) в організмі — утворення коферментів і простетичних груп ферментів. З’єднані з різними вітамінами ферменти беруть участь у найважливіших процесах обміну речовин: енергетичному (тіамін, рибофлавін, вітамін РР), біосинтезі та перетворенні амінокислот (вітамін В6, В12), жирних кислот (пантотенова кислота), пуринових та піримідинових основ (фолацин), утворенні багатьох важливих сполук — ацетилхоліну, стероїдів тощо.

Вітаміни аліфатичного ряду

         Вітаміни цієї групи є водорозчинними. До них належать аскорбінова, пангамова, пантотенова кислоти та метилметіонінсульфонію хлорид.

         Аскорбінова кислота (вітамін С, антискорбутний) в хімічному відношенні являє собою групу сполук — похідних L-гулонової кислоти. Важливіші з них — фізіологічно активний ізомер L-аскорбінова кислота й дегідроаскорбінова кислота, які при відповідних умовах легко переходять одна в одну.

         Аскорбінова кислота бере участь в окислювально–відновних реакціях, процесах вуглецевого обміну, згортанні крові, регенерації тканин, утворенні стероїдних гормонів та нормалізації проникності капілярів, а також покращує апетит, підвищує життєві сили організму. Біохімічні механізми дії вітаміну С різноманітні і до кінця не з’ясовані.

         Аскорбінова кислота не синтезується та не може накопичуватися в організмі. Цим пояснюється швидке настання первинного та вторинного гіповітамінозів і розвитку скорбуту. При гіповітамінозі спостерігаються швидка втомлюваність, порушення серцевої діяльності, схильність до кровотеч, зменшується протидія інфекціям.

         Вітамін С — синергіст гормону кортину, гонадотропних гормонів, тіаміну, вітамінів групи Р і антагоніст тироксину (гормону щитовидної залози).

         Аскорбінову кислоту синтезують всі рослини, що містять хлорофіл. На неї багаті плоди шипшини, горобини, смородини, стиглі волоські горіхи, соковиті фрукти, ягоди, овочі (картопля, капуста), хвоя та ін. Під час приготування їжі, сушіння, консервування плодів та овочів вітамін С може руйнуватися внаслідок окислення слідами заліза та міді, особливо окислювальними ферментами, тому овочі краще варити, опускаючи їх у киплячу воду, або на пару. Добова потреба — 70–100 мг.

         Пангамова кислота (вітамін В₁₅) за хімічною будовою є ефіром D-глюконової та диметиламінооцтової кислот (диметилгліцину).

         Вона міститься в рисових висівках та насінні багатьох рослин. Поліпшує ліпідний обмін, підвищує засвоєння тканинами кисню, вміст глікогену у м’язах та печінці, усуває явище гіпоксії, підвищує діурез.

         Використовують вітамін В₁₅ для лікування різних форм атеросклерозу, серцево-судинних захворювань, хронічного гепатиту, емфіземи легенів та ін. Добова потреба — 2 мг.

         Пантотенова кислота (вітамін В₃, антидерматитний) міститься в горосі, рисі, печінці, жирах, яєчному білку, риб’ячій печінці, дріжджах та ін.

         В організмі людини цей вітамін виробляється кишковою паличкою. Гіповітаміноз В3, на відміну від тварин, у людей не виявлений. Пантотенова кислота бере участь у вуглецевому та ліпідному обміні, синтезі ацетилхоліну та гормонів, стимулює утворення кортикостероїдів. Застосовують її при порушеннях обмінних процесів, невралгії, поліневриті, алергії, екземі, токсикозі та ін. Добова потреба — 10–12 мг.

         Метилметіонінсульфоній (вітамін U, противиразковий) вперше знайдений в соку капусти городньої, Brassica оleracea, Brassicaceae, одержав свою назву від латин. ulcus — виразка. Міститься в багатьох овочах (листках петрушки, цибулі, салаті, перці, моркві, ріпі, спаржі, томатах). Найбагатшими його джерелами вважають пагони спаржі (100–160 мг/100 г) та білокачанну капусту (80–85 мг/100 г). Є донором СН3-груп у біологічному метилюванні.

         Вітамін U цілюще діє на функцію шлунка, кишечника, печінки, жовчного міхура, тому що сприяє зменшенню секреції шлунка, загоює виразки. Застосовують цей вітамін при хронічному холециститі, виразковому коліті, виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки. Добова потреба — 15–20 мг.

Вітаміни аліциклічного ряду

 

         Ретиноли (вітамін А, антиксерофтальмічний). До цієї групи належать сполуки, що складаються з 20 атомів вуглецю. Вітамін А є похідним триметилциклогексанового ядра, зв’язаного з аліфатичним ланцюгом, який закінчується спиртовою групою.

 

         Головним джерелом його добування є риб’ячий жир. У рослинах ретинол не зустрічається, але багато з них (морква, петрушка, зелена цибуля, щавель, червоний перець, чорна смородина, шипшина, аґрус, томати, абрикоси та ін.) містять каротини – провітаміни ретинолу.

         Каротини — одна з головних груп каротиноїдів, які за своєю природою є тетратерпенами (С₄₀Н₆₄). Каротин у рослинах може бути у формі трьох ізомерів: α-, β- і γ-каротину. Вони є переносниками активного кисню. Цим пояснюється наявність в рослинах численних кисневих похідних каротинів, у тому числі епоксидів у кільцях каротинів, що легко відщеплюють свій кисень.

         У рослинах каротини знаходяться в хромопластах — пластидах плодів, квіток та інших частинах рослини, в хлоропластах разом із хлорофілом у вигляді водорозчинних білкових компонентів або в краплинах жирної олії. β-Ізомер є найбільш поширеним каротином. В організмі проходить гідролітичне розщеплення молекули β-каротину на дві симетричні половини, внаслідок чого утворюються дві молекули вітаміну А. Це перетворення відбувається у стінках кишечника під впливом ферменту каротинази.

 

 

         З α- і γ-каротинів утворюється тільки одна молекула вітаміну А, тому що ці ізомери мають по одному β-йононовому кільцю. Найбільш цінним є β-каротин, з якого утворюється дві молекули ретинолу.

         Вміст каротинів у рослинах залежить від періоду вегетації, зовнішніх умов, клімату, температури, видів добрив. Як джерело каротину цінні ті рослини, в яких він накопичується в значній кількості. Одні з них (морква та гарбуз) є промисловою сировиною для одержання каротинів у чистому вигляді, інші — сировиною для одержання сумарних препаратів.

         У готовому вигляді вітамін А надходить до організму людини тільки при окислюванні тваринних жирів. Нестача вітаміну А супроводжується сухістю та блідістю шкірних покривів, ламкістю нігтів, волосся, дегенеративними змінами слизових оболонок, підвищеною втомлюваністю, ураженням органів зору. Добова потреба — 1–2,7 мг.

         Вітамін D (антирахітичний) — збірне поняття, що об’єднує декілька речовин (вітаміни D₁, D₂, D₃, D₄) з близькими хімічними та біологічними властивостями. Попередниками вітамінів групи D є фітостероли. З рослинною їжею вони потрапляють до тваринних організмів, перетворюються на холестероли, з яких потім формуються ті чи інші вітаміни. Наприклад, ергостерол, який знаходиться в дріжджах, у тваринному організмі перетворюється на вітамін D₂.

         Подібним чином утворюються й інші вітаміни групи D. Природні вітаміни D2 і D3 в значних кількостях накопичуються в печінці й жировій тканині тріски та морських тварин.

         Біохімічна роль вітаміну D пов’язана з регуляцією кальцієвого й фосфорного обміну. Нестача його в організмі призводить до рахіту (у дитячому віці) й остеомієліту (у дорослих).

         Добова потреба — 400 МО (1 Міжнародна одиниця відповідає 0,025 мкг ерго- або холекальциферолу).

 

Вітаміни ароматичного ряду

 

         До ароматичного ряду відносяться вітаміни групи К, які є похідними 2-метил-1,4-нафтохінону і мають антигеморагічну активність. У вищих рослинах міститься лише вітамін К₁.

         Філохінон (вітамін К₁, антигеморагічний) у своїй будові має нафтохінонове ядро. По С-3 положенню приєднаний залишок високомолекулярного аліфатичного дитерпенового спирту фітолу, який входить також до складу хлорофілу.

         Велику цінність мають рослини, в яких вітамін К накопичується у значній кількості. Це кропива, кукурудзяні приймочки, калина, грицики, люцерна, шпинат та ін. Фізіологічна роль вітаміну К₁ пов’язана з утворенням протромбіну і припиненням кровотеч. Добова потреба дорослої людини — 0,2–0,3 мг.

 

Вітаміни гетероциклічного ряду

 

         До гетероциклічного ряду відносяться вітаміни груп Е, Р, РР, В та деякі інші.

         Токофероли (вітамін Е, вітамін розмноження) за хімічною будовою є похідними хроману (бензо-γ-дигідропірану).

         В основі будови вітамінів групи Е лежить молекула токолу (6-гідрокси-2-метил-2(4,8,12-триметил-3-децил)-хроман:

         Відомо сім ізомерів, з яких у рослинах найбільш поширені α-, β– та γ–токофероли, що відрізняються за кількістю метильних груп у положеннях С-5,

С-7, С-8. Найбільш активним є α-токоферол.

 

         Токофероли містяться у рослинних оліях — кукурудзяній, соєвій, соняшниковій, бавовняній, арахісовій, обліпиховій, шипшиновій тощо, а також у зелених частинах рослин, насамперед у молодих паростках злаків. Це практично виключає можливість гіпо– та авітамінозів, завдяки надходженню з їжею вітаміну Е у достатній кількості.

         Відомо, що токофероли регулюють нормальний розвиток та функцію статевих залоз, а також розвиток зародку. Крім того, β- і γ-токофероли виявляють значну антиоксидантну активність. Добова потреба — 15 МО (1 МО відповідає 1 мг D, L-α-токоферолу).

         Біофлавоноїди (вітаміни групи Р, вітаміни проникності) найактивніше діють у поєднанні з аскорбіновою кислотою, тому іноді їх називають вітаміном С₂. До вітамінів Р відносять велику групу природних речовин: флавони, флавоноли, флавани, катехіни, флаванони, антоціани та ін.

         Природні джерела одержання флавоноїдів — листя чаю (катехіни, флавоноли), шкірка цитрусових (флаванони, флавони), плоди шипшини (антоціани, флавони, флавоноли), плоди аронії чорноплідної (антоціани, флавоноли, флавани), трава гречки, пуп’янки софори ніпонської (флавони, флавоноли), плоди чорниці, калини, полуниці (антоціани) та ін.

 

         В індивідуальному стані використовують рутин, кверцетин, а також сумарні препарати. Добова потреба — 15–20 мг.

         Вітамін РР (нікотинова кислота, нікотинамід, ніацин, антипелагричний) міститься в овочах, фруктах, гречаній крупі, зелених горіхах. Багаті на нікотинамід дріжджі та органи тварин (особливо печінка).

         Нікотинова кислота та її амід є простетичними групами коферментів кадегідрази I та кадегідрази II, які є носіями водню, тобто беруть участь в обмінних процесах організму. Нікотинова кислота нормалізує функції шкіри, нервової системи, стимулює периферійний кровообіг. Деякі дослідники вважають, що вона є провітаміном, а нікотинамід — справжнім вітаміном РР. Добова потреба — 15–30 мг.

         Вітамін В₆ (піридоксин, антидерматитний) включає в себе декілька подібних речовин: піридоксол (піридоксин), піридоксаль і піридоксамін, які взаємно перетворюються.

 

         Ці сполуки містяться в лушпинні рису, зародках пшениці та кукурудзи, гороху, сої, вівсяному борошні. Багато їх у дріжджах, печінці, м’ясі, рибі та ін. Вітамін В6 впливає на нервову систему, шкіру та органи травлення. Доведено, що він відіграє значну роль в утилізації жирних кислот та знижує рівень цукру в крові шляхом активації продукції інсуліну. Добова потреба — 1,8–3,0 мг.

         Тіамін (вітамін В₁, антиневритний) має в основі два гетероцикли: піримідин та тіазол, сполучені між собою метильним радикалом.

         Тіамін міститься у дріжджах, пилку рослин, зародках та оболонках злакових культур (пшениці, гречки, кукурудзи, вівса), а також арахісі, горіхах, винограді, квасолі, цибулі, моркві та ін.

         Вітамін В₁ особливо необхідний людям, що зайняті важкою розумовою та фізичною працею, при фізичному та нервовому перевантаженні, вагітним та жінкам, які годують немовлят. Недостатнє надходження в організм цього вітаміну призводить до накопичення молочної та піровиноградної кислот, що порушує серцеву діяльність, викликає поліневрити та ін. Добова потреба – 1,5–2,6 мг.

         Рибофлавін (вітамін В₂, вітамін росту) має в основі гетероциклічну систему ізоалоксазину, яка складається з двох гетероциклів: піразину та пірамідину. Це дуже специфічна структура, і навіть незначні її зміни призводять до втрати вітамінної активності або утворення антагоністів.

         Вітамін В₂ у значній кількості міститься у пилку рослин (близько 1, 5 мг/100 г) та стовпчиках шафрану (Stigmata Croci), є у пшеничних зародках, вівсі, кукурудзі, висівках рису, люцерні, зеленому горосі, квасолі, томатах, лісових горіхах, дріжджах, а також у продуктах тваринного походження.

         Рибофлавін поліпшує обмін вуглеводів, жирів, амінокислот. Відіграє деяку роль у попередженні алергічних станів. Вітамін В₂ є частиною фермен-

тних систем. Добова потреба — 1,5–3,0 мг.

         Біотин (вітамін Н₁, антисеборейний) має у своїй структурі скелет біофенолу та імідазолу (атоми вуглецю у С-3 і С-4 положеннях загальні), бічний ланцюг представлений валеріановою кислотою.

З восьми оптичних ізомерів та чотирьох рацематів біологічну активність має тільки D-(+) біотин. Він міститься у рисових висівках, сої, бобах, земляних горіхах, цибулі, родзинках тощо, але найбільш багаті на нього печінка і нирки (200–250 мкг/100 г), а з рослинних продуктів — зерно жита (46 мкг) і цвітна капуста (17 мкг). Входить до складу простетичної групи ряду ферментів, бере участь у процесах карбоксилювання, декарбоксилювання, а також дезамінування таких життєво важливих амінокислот як серин, треонін, аспарагінова кислота. Сприяє синтезу ненасичених жирних кислот у печінці. При нестачі біотину спостерігаються нервово-трофічні розлади, себорейний дерматит, стан в’ялості, втрата апетиту, біль у м’язах. Добова потреба — 150–200 мкг.

         Фолієва кислота та її похідні (вітамін Вс, вітамін В₉, фолацин, протианемічний) містяться в зелених листках рослин (від латин. folium — лист). Коферментні форми фолацину беруть участь у біосинтезі пуринових основ (аденіну й гуаніну), які входять до складу ДНК й РНК. Це зумовлює важливу роль цього вітаміну в біосинтезі нуклеїнових кислот, процесах росту й розвитку, кровотворення та ембріонального розвитку. Недостатність його викликає тяжкі форми анемії. В організм людини фолієва кислота потрапляє з їжею та синтезується кишковою мікрофлорою. Вона є похідною птерину й глутамінової кислоти.

         Біологічно активна форма фолієвої кислоти — 5,6,7,8-тетрагідрофолієва кислота

         Вітамін Вс дуже поширений у рослинному світі. Міститься у всіх свіжих овочах, особливо у зелених листях шпинату, салату, злаках, бобах, капусті, петрушці, цибулі, чорній смородині, кукурудзі та ін.

         При відсутності фолієвої кислоти розвивається макроцитарна анемія. Вітамін стимулює визрівання еритроцитів у кістковому мозку. Добова потреба — 200 мкг, при вагітності й годуванні немовлят груддю доза зростає у 2–3 рази.

         Ціанокобаламін (вітамін В₁₂, протианемічний) — комплексна порфіриноподібна сполука, в якій кобальт координаційно пов’язаний з ціаногрупою та своєрідним нуклеотидом. Входить до складу коферментів певних ферментів, що беруть участь у метилюванні та деяких інших реакціях. Синтезується у природі мікроорганізмами, головним чином бактеріями, а також мікроскопічними грибами та водоростями. В організмі людини синтез вітаміну В₁₂ здійснюється мікрофлорою травного тракту, поповнюється їжею тваринного походження. У рослинах він практично відсутній, але є відомості, що аналоги цього вітаміну було знайдено у сланях ламінарії, насінні сої у кількості 1 мг/100 г. Добова потреба — 3 мкг.

Відомості про лікарську рослинну сировину й препарати, які

містять вітаміни, наведені в таблиці.

 

 

ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ, ЯКІ МІСТЯТЬ ВІТАМІНИВІТАМІН  К₁

 

КРОПИВИ ЛИСТЯ  –URTICAE FOLIA

Кропива дводомна – Urtica dioica L.

Родина  Кропивові  – Urticaceae

 

         

 

         Рослина дводомна багаторічна трав’яниста, вкрита жалкими волосками. Кореневище повзуче, галузисте, у вузлах вкрите пучками придаткових коренів. Стебло прямостояче, тупочотиригранне, заввишки 50–170 см, розгалужене. Листки супротивні, завдовжки до 20 та завширшки до 9 см, яйцевидно-ланцетні або широко-яйцевидні, загострені, зубчасто-пилчасті, із загорнутими до верхівки великими зубцями. Поверхня листків вкрита жорсткими волосками, яких особливо багато вздовж жилок; черешки завдовжки 7–8 см, округлі або напівокруглі у розрізі, з борозенкою на верхньому боці, вкриті волосками; колір листків темно-зелений, черешків — зелений. Запах слабкий. Смак гіркуватий. Квітки жовто-зелені, дрібні, одностатеві, у розгалужених колосоподібних суцвіттях, трохи довших за черешки листків, у пазухах яких вони містяться; оцвітина чотирироздільна. Цвіте у червні–серпні, плодоносить у  серпні-вересні. Плід — сім’янка.

Поширення. Росте по всій території України на зволожених місцях, серед чагарників, у лісах, біля парканів, уздовж доріг, по засмічених місцях, де багато нітратів.

Заготівля. Основну заготівлю проводять у травні–липні, тому що пізніше частина листя, особливо нижнього, в’яне. Збирають у брезентових або шкіряних рукавицях. Стебла кропиви зрізають серпом або ножем, а через декілька годин, коли листя перестане жалитися, його обривають. Сушать обов’язково у затінку, якомога швидше, на горищах з доброю вентиляцією, під наметами, розклавши сировину на папері або на тканині шаром 3–5 см. Сушіння припиняють, коли центральні жилки стають ламкими. Вихід сухої сировини 22-23%

Хімічний склад. Листя кропиви містить аскорбінову кислоту (до 269 мг%), вітамін K (42-45 мкг/г), пантотенову кислоту; каротиноїди (b-каротин, ксантофіл, віолаксантин), глікозид уртицин, дубильні і білкові речовини, мурашину, кавову, P-кумарову, ферулову органічні кислоти, азотисті речовини, амінокислоти, зокрема незамінні, а також аспарагінову, глутамінову; ацетилхолін, 5-дигідротриптамін, гістамін, хлорофіл (2-5%), протопорфірин, копропорфірин, ситостерин, холін, бетаїн, фітонциди, камеді, солі заліза, кремнію та інші речовини.

Зберігання. У сухому і темному місці, упакованою  в пакунки або мішки. Термін придатності до 2 років.

Біологічна дія та застосування. Кропива дводомна має кровоспинні, сечогінні та загальнозміцнюючі властивості, виявляє слабку жовчогінну дію. Крім того, препарати з кропиви дводомної збільшують кількість гемоглобіну та еритроцитів і нормалізують склад крові, зменшують кількість цукру в крові, виявляють протизапальну дію, підвищують регенерацію слизових оболонок шлунково-кишкового тракту, справляють судинозвужувальний вплив, сприяють нормалізації порушеного менструального циклу. Застосовують кропиву переважно як кровоспинний засіб у вигляді настою і рідкого екстракту при легеневих, кишкових, маткових та інших кровотечах. Поряд із цим, препарати з листя кропиви є ефективними засобами при атеросклерозі, залізодефіцитній анемії, холециститах, гастритах, виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, цукровому діабеті, нирковокам’яній хворобі, асциті, набряках та ін.  

Листки кропиви входять до складу вітамінних, шлункових, проносних та деяких інших зборів, а також жовчогінних препаратів алохол та фітон-СД. Відваром листя кропиви миють голову для зміцнення волосся, рідкий екстракт кропиви входить до складу лікувального шампуню «Фітовал».

Молоді пагони рослини їдять. З листя кропиви можна одержати хлорофіл, який має тонізуючі властивості, стимулює грануляцію та епітелізацію уражених тканин і використовується в фармацевтичній та харчовій промисловості. Водно-спиртовий екстракт з коренів кропиви за кордоном використовують при простатиті з ускладненим сечовиділенням.

         Алохол містить екстракт кропиви разом з екстрактом часнику, сухою жовчу тварин і активованим вугіллям. Застосовують при хронічному холециститі, неускладненій жовчокам’яній хворобі, дискінезії жовчного міхура, постхоліцистектомічному синдромі, запорах, гіпотонії кишечнику, неускладненому холестерозі жовчного міхура.

 

Препарат «Фітон СД» призначають в комплексній терапії захворювань травного каналу, які супроводжуються диспепсичними явищами, а також холециститів, холангітів; як адаптогенний засіб, що підвищує неспецифічний опір організму до несприятливих факторів навколишнього середовища, в тому числі іонізуючого опромінення; а також для стимуляції физичної та психічної працездатності при різних захворюваннях, в тому числі особам похилого та старечого віку.

 

КУКУРУДЗИ СТОВПЧИКИ З ПРИЙМОЧКАМИ – ZEAE MAYDIS STYLЕ CUM STIGMATIS

Кукурудза – Zea mays L. 

 Родина Злакові – Роасеає

 

         Рослина однорічна, однодомна трав’яниста. Стебло пряме, заввишки від 50 см до 3 м, з добре виявленими вузлами й заповненими пухкою паренхімною тканиною міжвузлями. Листки чергові, широколанцетні, із хвилястим краєм. Квітки одностатеві, зібрані в окремі суцвіття, які значно різняться за своїм зовнішнім виглядом: чоловічі квітки зібрані у верхівкову розлогу волоть; жіночі містяться в пазухах нижніх листків, у початках, охоплених листковидною обгорткою; квітки мають численні довгі нитковидні шовковисті стовпчики з короткою роздвоєною приймочкою на верхівці. Стовпчики дещо скривлені, пласкі, завширшки 0,1–0,15 мм, завдовжки 0,5–20 см; приймочки короткі, завдовжки 0,4–3 мм; колір — світло-жовтий, брунатний, брунатно-червоний. Плоди — зернівки жовто-жовтогарячого кольору, зібрані в качан вертикальними рядами. Цвіте у липні-серпні, плоди достигають у вересні-жовтні.

Поширення. Походить з Центральної й Південної Америки. По всій території України вирощують як одну з найважливіших зернових і силосних культур.

Заготівля. Стовпчики з приймочками заготовляють у період молочно-воскової стиглості качанів. Сушать у затінку або в приміщенні, яке добре провітрюється, розклавши тонким шаром (1–2 см завтовшки) на тканині або папері. Штучне сушіння провадять при температурі 40 °С.

Сушіння. У тіні або сушарках при температурі до 40°C. Сировину розкладають шаром 1-2 см. При сповільненій сушці воно буріє, пліснявіє, а при пересушуванні подрібнюється. Вихід сухої сировини 25%.

Хімічний склад. Кукурудзяні стовпчики з приймочками містять вітамін К1 (1600 біологічних одиниць на 1 г), каротиноїди, аскорбінову й пантотенову кислоти, вітаміни В1, В2, В6, D, E, спирт інозит, сапоніни (3,18 %), гіркі глікозиди (1,5 %), флавоноїди, сліди алкалоїдів, ефірну (0,12 %) і жирну (3 %) олії, стерини — стигмастерол, ситостерол; смоли, камеді, мікроелементи (у великій кількості накопичує селен) та інші речовини. Зернівки містять крохмаль, каротиноїди, вітаміни Е, В1, В2, В3, В6, біотин, жирну олію із значною кількістю похідних лінолевої та ліноленової кислот, пентозани (до 7 %).

Зберігання. Сировину упаковують пресуванням в пакунки або тканинні мішки. Зберігають як гігроскопічну сировину в сухих провітрюваних приміщеннях. Термін придатності до 3 років.

         Фармакологічні властивості. Стовпчики кукурудзи проявляють жовчогінні властивості. Вони збільшують секрецію жовчі, зменшують її в’язкість, вміст білірубіну. Дія пов’язана зі всією сумою речовин, що містяться в них. Кукурудзяні стовпчики  володіють також сечогінними властивостями. При внутрішньовенному і пероральному введенні тваринам екстрактів кукурудзяних стовпчиків виявлено швидше згортання крові, зростання  протромбіну – за рахунок вітаміну K, що міститься в них.

Застосування. Рідкий екстракт стовпчиків з приймочками кукурудзи має жовчогінні, діуретичні й кровоспинні властивості.

 

Сировина входить до складу жовчогінних і сечогінних чаїв, а також комбінованого жовчогінного препарату «Поліфітол-1», що застосовується при хронічному холециститф, холангіті, дискінезії жовчних шляхів, хронічному персистуючому гепатиті, хронічному гастриті, для прискорення виведення з організму радіонуклідів.

 

ГРИЦИКІВ ТРАВА – BURSAE PASTORIS HERBA

Грицики звичайні – Capsella bursa pastoris (L.) Medik

Род. капустяні – Brassicaceae

 

         Рослина однорічна трав’яниста, заввишки 10–50 см. Стебло прямостояче, просте або розгалужене, з ребристою поверхнею, голе або у нижній частині злегка опушене. Листки прикореневі — у розетці, видовжено-ланцетні, черешкові, перистороздільні, з гострими трикутними виїмчастими, цілокраїми або зубчастими долями, стеблеві – сидячі, чергові, видовжено-ланцетні, цілокраї або зубчасті, біля основи стрілоподібні й стеблообгортні. Квітки двостатеві, дрібні, правильні, білі, чотирипелюсткові у верхівкових китицях, чашечка складається з чотирьох видовжено-яйцеподібних, зелених чашолистків, віночок — з чотирьох оберненояйцеподібних пелюсток. Плоди — стручечки, оберненотрикутносерцеподібні, на верхівці злегка виїмчасті, сплюснуті, з двома стулками, що розкриваються. Цвіте й плодоносить одночасно — з березня–травня й майже все літо; плоди достигають до початку заморозків.

         Поширення. Росте по всій території України як бур’ян на полях, коло доріг та поблизу житла.

         Заготівля. Під час цвітіння, коли на рослині починають утворюватися нижні плоди, її виривають з коренем, який потім обрізають, залишаючи прикореневу розетку листків. Сушать траву під наметом або на горищі, поки стебла не стануть ламкими.

         Хімічний склад сировини. Трава містить вітамін К₁, аскорбінову кислоту, оксикоричні кислоти, кумарини, флавоноїди (глікозиди кверцетину, лютеоліну, діосметину та ін.), дубильні речовини, амінокислоти, аміни (холін, ацетилхолін, тирамін та ін.), сапоніни, органічні кислоти (фумарову, яблучну, щавлеву, лимонну, винну), ефірну олію, макро- та мікроелементи (калій, кальцій, залізо, мідь та ін.). Останнім часом поширилася думка, що основними діючими речовинами цієї рослини слід вважати біогенні аміни.

         Біологічна дія та застосування. Галенові препарати виявляють виражену кровоспинну дію, знижують кров’яний тиск, посилюють моторику шлунка і прискорюють перистальтику кишечника, стимулюють моторну функцію матки, тому їх використовують при післяпологових кровотечах, атонії матки, легеневих, шлунково-кишкових і ниркових кровотечах. Листя рослини виявляє високу фітонцидну активність.

         Застосовують у вигляді настою, рідкого екстракту.

 

ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ,  ЩО МІСТЯТЬ КАРОТИНОЇДИ

ОБЛІПИХИ ПЛОДИ – HIPPOPHAES FRUCTUS

Обліпиха крушиновидна – Hippophae rhamnoides L.

Род. Маслинкові  – Elaeagnaceae

         Розповсюдження. Європа і Азія. Значні чагарники є в Забайкаллі, Саянах, на Алтаї, в  Середній Азії, на Кавказі, в Сибіру. Широко культивується.

         Поширення.  По річкових долинах, берегах річок, в горах. Часто утворює хащі або зарослі. Культивують на  піщаних грунтах при прямому сонячному освітленні жовтий, оранжевий і червоний різновиди обліпихи.

         Заготівля. Збирають плоди у фазі дозрівання восени, рідше взимку. Плоди соковиті і легко руйнуються. Рекомендується знімати їх в морозний день, оббиваючи мерзлі плоди на підстилки. За допомогою пружинного пінцета заготовляють плоди “ошмигуванням“. Очищають свіжі плоди від стеблових частин і інших домішок. Пом’ятих плодів допускається тільки 1/3. Переробляються плоди в свіжому вигляді. Транспортуються в твердій тарі.

         Охоронні заходи. Не слід обломувати або обрізати гілки, що плодоносять, особливо в культурі на обмежених площах.

         Хімічний склад. У м’якоті плодів міститься до 8% жирної олії, в кісточках, насінні – до 12%. Олія плодів інтенсивно оранжевого кольору, містить суму каротиноїдів (до 300 мг%), вітамін E (100-160 мг%). Олія з насіння слабо-жовтого кольору, містить вітамін E (105-120 мг%) і невелику кількість каротиноїдів. М’якоть плодів рослини містить вітаміни B₁, B₂, C, E, K, P, каротиноїди, фолієву кислоту, холін (50-110 мг%), бетаїн, кумарини, фосфоліпіди (до 1%), стерини (b-ситостерин і стигмастерин) до 2%, тритерпенові речовини, цукру до 7%, органічні кислоти (яблучна, лимонна, виннокам”яна) до 3%, дубильні речовини, макро- і мікроелементи (натрій, магній, кремній, залізо, алюміній, кальцій, свинець, нікель, молібден, марганець, стронцій).

         Зберігання. У бочках в замороженому стані до 6 місяців.

         Фармакологічні властивості. Сік обліпихи надає бактерицидна дія, стимулює травлення, підвищуючи виділення травних ферментів і жовчі, підвищує резистентність тварин до інфекцій, проявляє біостимулюючий вплив. Олія  обліпихи має регенеративну здатність, прискорює епітелізацію і стимулює зростання грануляції при пошкодженнях шкіри і слизових оболонок, надає антибактеріальну дію; активує зовнішньосекреторну діяльність підшлункової залози, захищає біологічні мембрани від пошкоджувальної дії хімічних агентів; містить унікальний набір вітамінів і біологічно активних речовин для лікування атеросклерозу, дистрофічних процесів в міокарді; прискорює ріст волосся.

         Застосування. Сік обліпихи з м’якоттю рекомендується як допоміжний засіб при зниженій кислотності шлункового соку, гіпокінезії шлунку і кишечника, атонічних запорах.  Застосовують його також в комплексному лікуванні хворих токсичним гепатитом і для профілактики професійних захворювань як полівітамінний засіб.

         Олію обліпихи має протизапальну, регенеруючу та біостимулюючу дію, тому використовується при опіках і інших пошкодженнях шкіри, вона має сильний антибактеріальний ефект і сприяє швидкому загоєнню ран, не залишаючи на місці ураження будь-яких рубців або шрамів. Масло обліпихи використовують при лікуванні токсичних гепатитів, виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки, гастритів і коліту. Незамінний препарат при стоматитах, пульпітах і париодонтитах, добре допомагає при гаймориті, ларингіті, тонзилітах і фарингітах. Масло обліпихи ефективно при травмах і дефектах рогівки, при виразках, кон’юнктивітах, кератитах, трахомі та інших пошкодженнях очей, покращує переносимість організмом деяких протипухлинних препаратів і підсилює їх основна дію.

 

         Для профілактики професійних захворювань верхніх дихальних шляхів тих, хто  працює на шкідливих виробництвах рекомендуються інгаляції олією обліпихи.

Обліпихова олія свiчки 0,35 № 10

         Фармакотерапевтична група. Засоби, що діють на систему травлення і метаболичні процеси.

         Фармакодинаміка. Діючою речовиною супозиторіїв є концентрат олії обліпихової. Обліпихова олія завдяки наявності жиророзчинних біоантіоксидантів знижує інтенсивність вільнорадікальних процесів та захищає від ушкодження клітинні мембрани, стимулює репаративні процеси та прискорює загоювання ран, має певну антибактеріальну дію. Стимулює репаративні процеси при ураженнях шкіри та слизових оболонок.

         Показання для застосування. Геморой, тріщини ануса, виразки прямої кишки, ерозивно-виразковий сфінктерит та проктит, катаральний та атрофічний проктит, променеве ураження слизової оболонки нижніх відділів товстої кишки.

        

         У медичній практиці використовують комбіновані препарати, які містять у своєму складі обліпихову олію: олазоль, гіпозоль і пластинки облекол, лікувальний косметичний крем «Таліта».

         Є відомості про ефективне лікування обліпиховою олією хворих на атеросклероз. Плоди обліпихи широко використовуються в лікувально-дієтичному харчуванні при виразковій хворобі шлунка, гіпо- та авітамінозах.

         У очній практиці масло обліпихи застосовують при травмах і дефектах рогівки, при виразках, кон’юнктивітах, кератитах, трахомі, променевих пошкодженнях і опіках очей, при авітамінозі А у вигляді крапель або 10-20% очній мазі. У дерматологічній практиці рекомендується для посиленого росту волосся і при ряді шкірних захворювань (екзема, лусковий лишай, піодермії). При лікуванні ерозій, виразок шийки матки, травматичних поразках слизистої оболонки, кольпітів, слизисту оболонку піхви і шийки матки щодня змащують олією обліпихи. Олія (Oleum fructuum et foliorum Hippopheae) обліпихи випускається в Росії у флаконах по 50 і 100 мл і в капсулах.

 

ГОРОБИНИ ЗВИЧАЙНОЇ ПЛОДИ –SORBI FRUCTUS

Горобина звичайна – Sorbus aucuparia L.

Род.  розоцвіті – Rosaceae

 

 

         Етимологія латинської ботанічної назви горобини до цього часу є недостатньо визначеною. Латинська назва горобини, Sorbus, зустрічалася у працях античних вчених Вергілія і Плінія. В даний час існує декілька версій щодо походження ботанічної латинської назви даної рослини. Так, одна із версій вказує на те, що латинська назва горобини походить від кельтського слова «sor», що в перекладі означає «терпкий » і вказує на смак плодів даної рослини. Згідно іншої версії, назва горобини походить від латинського слова «sorberi», що в буквальному перекладі означає «поглинати» або «споживати» і вказує на те, що плоди горобини є їстівними і в минулому використовувались для харчування. Видова назва горобини птахопривабливої Aucuparia походить від слова «aucupari», що в перекладі означає «приваблювати», або «ловити птахів». Плоди горобини полюбляють птахи, особливо дрозди, за її терпкий смак. Не випадково горобину в минулому використовували птахолови як приманку для птахів. Враховуючи даний факт, вважаємо доцільним змінити українську ботанічну назву виду «горобина звичайна» на назву «горобина птахоприваблива», оскільки назви «горобина звичайна » та «горобина пташина» є прямою калькою російських назв даного виду горобини і не відповідають сучасній науковій латинській ботанічній термінології. При цьому доцільно відмітити, що в деяких російських монографіях подекуди зустрічається така назва даного виду горобини, як «рябина птичья »(горобина птишина). Вказана назва також не відповідає сучасній російській ботанічній термінології, оскільки таку російську назву має інший ботанічний вид горобини, Sorbus avium L. Враховуючи сказане вище, щоб не вносити плутанину щодо назв окремих видів горобини, в подальшому нами замість назви «горобина звичайна» буде використовуватись назва «горобина птахоприваблива», яка відповідає латинській назві Sorbus aucuparia L. та російській назві «рябина обыкновенная ».

         Ботанічна систематика. Горобина птахоприваблива згідно сучасної ботанічної систематики належить до роду горобина — Sorbus L., що входить до підродини яблуневі — Pomoidae, родини трояндові — Rosaceae.

         Рід Sorbus L. є одним з найбільш примітивних родів серед підроди ни Pomoidae. Даний рід, згідно специфічної будови листків, також розділено на два підроди. Види із непарноперистими листками віднесено до підроду Eusorbus Kom.— справжні горобини. До даного підроду входять такі види, як горобина птахоприваблива — Sorbus aucuparia L., горобина пташина — Sorbus avium, горобина великоплідна, або домашня чи садова — Sorbus domestica, горобина приземиста — Sorbus chamaemesfilus (L.), горобина бузинолиста — Sorbus sambucifolia Roem., горобина сибірська — Sorbus sibirica Hedl., горобина амурська — Sorbus amurensis Koehne.

         Види горобини із простими цільнокрійними і малорозсіченими листками віднесено до підроду Hannia Medic. До даного підроду входять такі види, як горобина арія або круглолиста — Sorbus aria (L.) Glantz, горобина глоговина або берека — Sorbus tovinalis L Cr., горобина кавказька — Sorbus caucasica Zinserl.

         Серед вище вказаногого видового складу роду горобина, найбільше медичне значення мають види підроду Eusorbus Kom., від якого походять більшість різновидностей, які формують сучасний асортимент культивованих форм і сортів горобини.

         Види, що входять до підроду Hannia Medic мають декоративне значення і використовуються переважно у декоративному садівництві. Із вище вказаних видів горобини в науково-практичній медицині та фармації найбільш широко використовується сировина із дикорослих і культивованих форм горобини птахопривабливої — Sorbus aucuparia L.

         В Україні також відомі такі декоративні форми горобини птахопривабливої, як:

— Sorbus aucuparia, Pendula, форма, що має звисаючі гілки;

— Sorbus aucuparia, Dirkenii, з жовтуватими листками;

— Sorbus aucuparia, Fastigiata з колоновидною кроною;

— Sorbus aucuparia Integirrima, з цільнокрійними листками;

— Sorbus aucuparia Macrocarpa, з великими плодами;

— Sorbus aucuparia, Aureis із золотистими листками;

— Sorbus aucuparia, Rossica, з великими листками;

— Sorbus aucuparia, Xanthocarpa з жовтогарячими плодами.

 

         Внутрішньовидова різноманітність горобини птахопривабливої є надзвичайно мінливою. Різні варіанти даного виду відрізняються за розмірами і типами крони, формою і забарвленням листків, смаком плодів і їх морозо- і посухостійкістю. Одним із найбільш відомих різновидів горобини птахопривабливої, який є популярним серед садоводів, є горобина моравська — Sorbus aucuparia var. Moravica, яку в народі називають солодкою горобиною. Інший різновид вказаного виду, горобина солодкоплідна — Sorbus aucuparia var. Edulis, практично не відрізняється від горобини моравської, проте він має дещо менші суцвіття та більш крихку китицю.

         Здатність горобини до міжвидового схрещення зумовило широкі можливості для одержання нових садових форм і сортів, які мають здатність витримувати суворі зими і мають якісно нові смакові якості і вміст біологічно-активних речовин. Так російським селекціонером В. І. Мічуріним у 20-тих роках минулого століття, завдяки схрещенню горобини звичайної з мушмулою, аронією чорноплідною, глодом, виведено такі нові гібридні сорти горобини, як Лікерна, Гранатна, Мічурінська Десертна, Невежинська.

         Із вище вказаних сортів особливо відрізняється такий сорт солодкоплідної горобини, як горобина невежинська. Проте, як вказують достовірні джерела інформації, горобина Невежинська не є мічурінським сортом, а є результатом багатовікової спонтанної народної селекції. А таку назву даний сорт отримав від назви села Невежино Володимирської обл. Росії, де її вперше було виявлено і описано російським ботаніком-селекціонером В. І. Мічуріним.

         Ботанічний опис. У ботанічному аспекті горобина птахоприваблива є невисоким деревом, або кущем 4–15 м заввишки, зі стовбуром, що деколи досягає до 30–40 см в поперечнику. Кора стовбура брунатно-сіра, на молодих пагонах світло-сіра або сірувато-біла. Листки складні непарноперисті, 10–20 см завдовжки. Окремі листочки складного листка є продовгуватоланцентними, на краях пильчасті завдовжки 3–5 см.

         Суцвіття — щиток, 5–10 см в поперечнику, Квітки суцвіть білі 6– 15 мм в поперечнику. Плоди, переважно кулясті, деколи яблукоподібні, до 1,5 см в діаметрі, важать 0,5– 0,6 г. Плоди яскраво-червоні, в деяких сортах оранжеві або жовтуваті, гіркі, або терпкі на смак. Дозрівають плоди в залежності від географічного поширення, переважно у першій половині вересня до жовтня, а подекуди в листопаді. У посушливі роки плоди горобини можуть дозрівати раніше вказаних термінів.

         Горобина птахоприваблива є довговічною рослиною, вік якої може досягати до 100–150 років, а деколи навіть до 200 років.

         Ареал, поширення. Ресурси. Ареал горобини птахопривабливої охоплює північну частину євроазійського материка. Оскільки горобина птахоприваблива є морозостікою рослиною, то її ареал деколи може заходити навіть за полярне коло.

         У дикорослих фітоценозах горобина птахоприваблива росте поодиноко і невеликими групами на полянах лісів, вздовж ярів, на узліссях листяних, мішаних і хвойних лісів, деколи може утворювати суцільні насадженя. В лісовій зоні добре росте на дерново-підзолистих і сірих лісових ґрунтах, краще росте на легких і середніх суглинистих ґрунтах, проте на бідних, піщаних і суглинистих ґрунтах росте погано. Природні запаси сировини горобини птахопривабливої в країнах Східної Європи є значними, зокрема, найбільші запаси даної сировини зосереджені в центрально-чорноземній зоні Росії. В Україні найбільші ресурси горобини птахопривабливої є на Поліссі, в Галичині, в передгірських і гірських районах Криму.

         Інші види горобини, близькі до даного виду, мають переважно власні обмежені ареали поширення на території Європи та Азії. Так, на території України, Білорусі та європейської частини Росії у дикому стані росте переважно горобина птахоприваблива. Для флори Західного і Східного Сибіру та Далекого Сходу та Камчатки типовими є горобина сибірська Sorbus sibirica Hedl. та горобина амурська — Sorbus amurensis Koehne. Tам також поширені горобина бузинолиста — Sorbus sambucifolia (Chem et Schlecht) Roem та горобина камчатська Sorbus kamtschatiensis Kom., які за ботанічними ознаками є подібними до горобини бузинолистої. В деяких ботанічних джерелах вказані види подекуди об’єднують і вважають одним видом Sorbus sambucifolia (Chem et Schlecht) Roem. Проте, згідно сучасної ботанічної систематики горобина бузинолиста, горобина амурська і бузина камчатська є окремими самостійними видами.

         В Прибалтиці та в скандінавських країнах поширені такі види горобини, як горобина шведська або проміжна — Sorbus intermedia (Ehrh) Pers. і горобина фінська — Sorbus fennica Fries., скандінавські види горобини мають високу морозостійкість і привабливу декоративність.

         У країнах середньої і південної Європи серед видів горобини найбільш широко поширена горобина приземиста — Sorbus chamaemesfilus (L.), яка відрізняється від інших видів горобини раннім дозріванням плодів. Даний вид горобини у балканських країнах було введено в культуру ще у 1683 році. Плоди горобини приземистої мають високі смакові якості і можуть застосовуватися як повноційний замінник плодів горобини птахопривабливої.

         Лікарська сировина. Для потреб фармацевтичної промисловості як лікарську сировину використовують висушені плоди горобини (Fructus Sorbi) та деколи плоди у сирому вигляді. Плоди горобини є офіцинальною сировиною в Україні, Росії, Білорусі, Польщі, Словаччини та в деяких інших країнах.

 

         Крім плодів горобини птахопривабливої, для практичного застосування також дозволяється використовувати плоди деяких інших видів роду Sorbus L., зокрема плоди таких видів горобини, як сибірської Sorbus sibirica held, гладкуватої S. Glabrata (Wimm et Grab) Hedl, амурської S. аmurensis Koechne та бузинолистої — S. Sambucifolia (Cham et Shlecht) M Roem.

 

 Плоди заготовляють як із дикорослих, так із культивованих сортів у період їх повного дозрівання, переважно у вересні-листопаді. Для заготівлі зривають щитки разом із плодами. З низьких дерев і кущів плоди зривають руками. Для збору плодів із високих дерев використовують секатори. Не дозволяється вирубувати деревця та зрізувати окремі гілки з плодами. Зібрані плоди складають у кошики, відра або мішки. Плоди із щитками, зібрані до заморозків, очищають від гілок, листків і плодоніжок. Плоди, зібрані після заморозків, залишають у щитках, і деякий час витримують на холоді, після чого очищають і складають у кошики. Такі плоди можно зберігати впродовж зими у прохолодному приміщенні, або у замороженому вигляді. Урожайність свіжозібраних плодів горобини становить від 3 до 30 кг з одного дерева або куща.

         Перед сушінням сирі плоди сортують, відкидають плодоніжки та сторонні домішки. Сушать у сухарнях або печах при температурі до 60 °С, а також у добре провітрюваних приміщеннях. В теплу погоду плоди можна сушити на повітрі під наметами, розкладаючи їх тонким шаром на тканині або на папері, час від часу періодично перемішуючи. Висушені плоди не повинні бути вицвілими або почорнілими, а при стисканні не повинні утворювати комки. Висушені плоди упаковують у паперові або полотняні мішки і зберігають у сухому приміщенні з доброю вентиляцією.

         На тривале зберігання плодів горобини і збереження в них вітамінів негативно впливає пересушування ґрунту в період формування плодів. Це зумовлює передчасне дозрівання плодів і скорочення терміну їх зберігання. В посушливі роки урожай необхідно збирати швидше, не допускаючи перезрівання плодів.

         При зберіганні свіжозібраних плодів горобини потрібно дотримуватись наступних умов. Так, в плодосховищах без автоматичного регулювання режиму зберігання при температурі 1–2 °С і відносній вологості повітря 80 %, плоди добре зберігаються впродовж 3–3,5 місяців. При більш тривалому зберіганні спостерігаються значні втрати плодів від загнивання і зниження у них вмісту вітамінів.

         Добрі результати дає зберігання плодів горобини в атмосфері регульованого вмісту вуглекислого газу в поліетиленових пакетах по 3–4 кг, укладених у ящики. В цьому випадку терміни зберігання плодів збільшуються у 1,5– 2 рази в порівнянні із зберіганням плодів у холодильних камерах. Крім цього, в процесі такого зберігання у плодах значно зменшуються втрати вітамінів. При зберіганні плодів у регулюючій атмосфері вуглекислого газу, у них значно зменшуються природні втрати від фізіологічних порушень і забруднення мікроорганізмами. Оцінка якості плодів горобини при зберіганні їх в атмосфері вуглекислого газу вказує на те, що при цьому втрати вітамінів С і Р в плодах є значно меншими у порівнянні із іншими вище вказаними методами зберігання.

         При оцінці порід і сортів горобини, тривалість зберігання свіжих плодів і втрати в них за цей час біологічно активних речовин мають важливе значення як для харчової, так і для фармацевтичної промисловості. Зокрема, у порівнянні з іншими сортами горобини, плоди сорту Десертна зберігаються дещо гірше, що зумовлено раннім терміном їх дозрівання.

         У повсякденному і дієтичному харчуванні також використовують соки, вичавлені із свіжозібраних плодів горобини. Завдяки високому вмісту вітамінів С і Р вони є особливо цінними в зимово-весняний період.

         Біологічно активні речовини. Лікарська сировина із горобини містить значний арсенал біологічно активних речовин. У фітохімічному аспекті плоди горобини є перш за все джерелом сполук, що мають високу вітамінну активність. Зокрема вони мають здатність накопичувати вітамін С, або аскорбінову кислоту.

         Аскорбінова кислота (вітамін С, антискорбутний) в хімічному відношенні є групою сполук, похідних L-гулонової кислоти. Найважливішою із них є L-аскорбінова кислота, її ізомер — дегідроаскорбінова кислота. Дані сполуки у природному стані мають здатність легко переходити із одного ізомера в інший.

         Згідно даних більшості фітохіміків, вміст аскорбінової кислоти в плодах горобини становить від 60,0 до 160 мг %. Динаміка нагромадження аскорбінової кислоти, а також інших речовин у плодах горобини суттєво залежить від кліматичних і географічних факторів.

         Значне нагромадження аскорбінової кислоти у плодах горобини спостерігається наприкінці вегетаційного періоду, переважно у дощове літо із середньостатичною температурою до 18 °С.

         Дані різних авторів відносно кількісного вмісту аскорбінової кислоти в плодах горобини є надто суперечливими. Деякі дослідники відмічають, що при порівнянні кількісного вмісту аскорбінової кислоти в плодах горобини, зібраних із рослин, що ростуть у північних регіонах, з аналогічним вмістом даної речовини у плодах рослин, що ростуть у південних районах, вміст вітаміну С є меншим у плодах рослин, зібраних у більш південних регіонах (Попов А. А., 1990).

         Встановлено, що при дозріванні плодів горобини кількість аскорбінової кислоти є меншою у плодах з помаранчовим забарвленням в порівнянні з червоними плодами. Кількісний вміст вітаміну С в дозрілих плодах також залежить від температури повітря навколишнього середовища. Так, із пониженням температури (у жовтні-листопаді), спостерігається різке зменшення аскорбінової кислоти. Дослідженнями С. А. Деренько встановлено збільшення вмісту аскорбінової кислоти в процесі дозрівання плодів, проте з приходом перших заморозків кількісний вміст вітаміну С починає різко знижуватися.

         В процесі зберігання плодів горобини спостерігаються значні втрати аскорбінової кислоти. Даний вітамін є нестійким і швидко руйнується, якщо при зберіганні у сховищах не підтримується постійна відповідна температура. Свіжі плоди, заморожені у звичайних умовах, містять меншу кількість вітамінів. Подекуди втрати вітаміну С досягають 90 %. Відсоток каротину і Р-активних речовин в плодосховищах до кінця третього — початку четвертого місяця зберігання суттєво залежить від сортів горобини. При цьому втрати вітамінів у % в середньому складають: для каротину — 10– 25, для катехінів — 15–20, для аскорбінової кислоти — 45–50 %.

         Крім вітаміну С в плодах горобини ідентифіковано також вітаміни Р, В₂, РР, Е, фолієву кислоту.

         За рівнем нагромадження в плодах каротиноїдів, вітамінів С і Р, горобина значно перевищує вміст даних сполук у плодах яблуні, груші та сливи, що ставить горобину птахопривабливу в число цінних плодових порід-вітаміноносів, а це має велике значення для проведення селекційних робіт.

         За вмістом речовин, що мають Р-вітамінну активність, плоди горобини займають одне з чільних місць серед усіх відомих плодово-ягідних культур.

         Плоди горобини також мають здатність нагромаджувати каротиноїди. Хроматографічними і спектральними методами в плодах горобини ідентифіковано такі каротиноїди, як α-каротин, β-каротин, нео β-каротин, ε-каротин, каротинмоноепоксид, цис- і транс-криптоксантин, пілоксантин, 5,6-моноепоксид α і β-каротину, зеоксантин, лютеїн, ксантофіл та деякі інші.

         При кількісному визначенні суми каротиноїдів встановлено, що загальна кількість каротиноїдів у плодах горобини становить 16,3 мг % у перерахунку на суху вагу. Хроматоспектрофотометричним методом встановлено, що каротиноїдна фракція плодів містить 6,2 мг % α-каротина, 3,3 мг % нео β-каротина, 3,8 мг % β-каротина, 1,4 мг % полікопіна і 1,6 мг % — каротина в перерахунку на абсолютно суху вагу (Деренько С. А., 1981). Кількісний вміст каротиноїдів також значно змінюється впродовж дозрівання плодів і в залежності від умов проростання. Так, у плодах горобини із жовто-оранжевим забарвленням міститься 42,9–54,7 мг % каротиноїдів у перерахунку на β-каротин, а в плодах із темно-червоним забарвленням міститься 54,6–56,7 мг % каротиноїдів у перерахунку на суху масу.

         З приходом осінніх похолодань і перших заморозків кількість каротиноїдів у плодах різко зменшується. Максимальне нагромадження каротиноїдів у плодах горобини спостерігається в період дозрівання плодів. Вміст каротиноїдів у плодах горобини починає знижуватись, а після заморозків різко падає.

         Вміст вітаміну Р і лейкоантоціанів в плодах горобини може досягати 0,2–0,3 %. В 100 мл соку горобини міститься майже добова норма (для дорослої людини) вітаміну С (40–45 мг) і 3–4 норми вітаміну Р (180–220 мг).

         В заморожених плодах горобини у кількісному аспекті вітаміни добре зберігаються, якщо їх не піддавати розмороженню і повторному замороженню.

         100 г свіжих плодів горобини можуть забезпечити добову потребу і терапевтичну дію при гіповітамінозі вітаміна Р. Доцільно відмітити, що в консервованих соках із плодів горобини вітаміни зберігаються до одного року, а найбільш нестійким впродовж зберігання соків є тільки вітамін С.

         В наукових джерелах інформації інколи зустрічаються дані щодо вмісту в плодах горобини рибофлавіну та токоферолів. Зокрема, кількість рибофлавіну в плодах горобини досягає 70 мг %, в перерахунку на суху масу даної сировини. кількість токоферолів у сухих плодах горобини може досягати до 4,4 мг %, в перерахунку на α-токоферол.

         Крім вище вказаних вітамінів, плоди горобини є важливим джерелом фенольних і поліфенольних сполук. Встановлено, що в кількісному аспекті плоди горобини містять до 780 мг %, флавонових глікозидів.

         Харківськими науковцями при вивченні флавоноїдів листків і квіток горобини плакучої і дуболистої ідентифіковано такі флавоноїди як рутин, гіперин (кверцетин 3-β-D-галактопіранозид), астрагалін (кемпферол 3-β-D-глюкопіранозид), космосин (апігенін 7-глюкозид), кемпферол 3-мальтозидоглюкозид (Павлий А. П., 1967).

         При порівняльному кількісному визначенні суми флавоноїдів спектрофотометричним методом встановлено, що кількість флавоноїдів у плодах горобини птахопривабливої в перерахунку на рутин становить 0,112–0,141 %, а в плодах горобини амурської — 0,138–0,273 % (Матющенко Н. В., Степанова Т. А., 2003). При визначенні суми флавоноїдів у відварах плодів горобини птахопривабливої Г. В. Крамаренко і В. П. Попович (1989) встановили, що відвари, одержані із цілих плодів, вміщують значно меншу кількість флавон-3-β-D-галактопіранозиду і астрагаліну, ніж аналогічні відвари, одержані із подрібленої сировини. Тому для збільшення переходу флавоноїдів у водну фракцію, науковці вважають доцільним, при виготовленні зборів із плодами горобини, використовувати подріблені плоди горобини.

         Методами хроматографії у тонких шарах сорбента в плодах горобини птахоривабливої встановлено наявність катехінів. Хроматографічними методами лужних гідролізатів спиртоводного екстракту плодів вище вказаного виду горобини, ідентифіковано такі катехіни, як галокатехін галат, епігалокатехін, галову кислоту. При цьому слід відмітити, що при хроматографуванні Rf очищених катехінів горобини співпадало із Rf катехінів китайського чаю (Ватулина Г. Г., 1970).

         Методом хроматографії на папері встановлено, що у квітках горобини птахопривабливої також міститься значна кількість флавоноїдних сполук, при цьому ідентифіковано такі характерні для сировини даного виду флавоноїдні сполуки, як ізокверцитрин (кверцетин-3-глюкозид) і спіреозид, який за хімічною структурою є кверцетин-4’-О-β-глюкозидом (Борисов М. І., Журавльов М. С., 1965).

Із плодів горобини методом циркуляційної екстракції одержано ліпофільну фракцію і створено на її основі олеогель. Спектрофотометричним методом встановлено, що кількість каротиноїдів у одержаному екстракті у перерахунку на β-каротин становить 0,066 % (Арчинова Т. Ю. и др.,2001).

         У фітохімічному аспекті важливим компонентом плодів горобини є сорбінова кислота. У хімічному відношенні сорбінова кислота є 2,4гексадієновою кислотою, яка у чистому вигляді є білою кристалічною речовиною з характерним тонким запахом. Сорбінову кислоту вперше одержав німецький хімік А. Гофман (A. W. Hofmann) у 1859 році із соку свіжих плодів горобини. Проте науковці звернули увагу на дану сполуку тільки у 60-х роках минулого століття. Промислове одержання сорбінової кислоти із плодів горобини є практично неможливим, так як із 44,5 кг плодів горобини можна отримати всього 90 г даної кислоти. Це спонукало науковців до пошуків синтетичного одержання сорбінової кислоти.

         Для одержання сорбінової кислоти розроблено такі методи синтезу:

·        конденсація малонового альдегіду з малоновою кислотою;

·        конденсація кротонового альдегіду з монобромацетатним ефіром у присутності цинку;

·        конденсація кротонового альдегіду з калієвою сіллю моноетилового ефіра малонової кислоти;

·        конденсація кротонового альдегіду з кетеном.

         У хіміко-аналітичному аспекті сорбінова кислота є реакційно активною сполукою, котра може швидко змінювати свою структуру під впливом органічних та неорганічних речовин. Дана сполука може широко використовуватися у полімералогічних перетвореннях, для синтезу нових фізіологічно активних речовини. Деяким фітохіміками вивчено можливість одержання похідних сорбінової кислоти, зокрема, пропропаргілового ефіру сорбінової кислоти з оригінальними фармакологічними властивостями, як перспективної речовин для використання у медичній практиці. При цьому пропаргіловий ефір сорбінової кислоти одержують етерифікацією вихідної сполуки з пропаргіловим ефіром у середовищі абсолютного бензолу і в присутності концентрованої сірчаної кислоти як каталізатора. Приєднання до молекули сорбінової кислоти ненасиченого ацетиленового угрупування зумовлює посилення відомих властивостей вихідної сполуки, зокрема її антимікробної дії, що дає переспективи використання нової синтезованої речовини у фармацевтичній і медичній практиці для одержання засобів, що можуть застосовуватись у боротьбі із патогенними інфекційними кишковими збудниками (Максумов А. Г., 1973).

         Плоди горобини містять також своєрідну парасорбінову кислоту, яка знаходиться у плодах як у вільному стані, так і у вигляді моноглікозида. Вміст парасорбінової кислоти зумовлює гіркий смак плодів і значно впливає на їх токсичність. Доцільно відмітити, що при замороженні свіжих плодів горобини вміст сорбінової кислоти збільшується до 0,04–0,06 %, внаслідок розкладу моноглікозиду парасорбінової кислоти, чим пояснюється зникнення гіркості вказаних плодів після заморозків.

         У плодах горобини також ідентифіковано речовини тритерпенової природи, такі сполуки, як лупеол, урсолову та олеанолову кислоти. Загальний вміст тритерпенових сапонінів в плодах горобини досягає до 2 % в перерахунку на суху масу плодів. У плодах також встановлено наявність стероїдів, зокрема β-ситостерину.

         Плоди горобини містять фосфоліпіди (лецитин кефалін), значний відсоток цукрів, зокрема глюкози, кількість якої становить до 3,8 %, фруктози до 4,3 %, сахарози 0,7 %. В плодах горобини також міститься значна кількість органічних кислот. Серед вмісту органічних кислот ідентифіковано яблучну, винну, лимонну, бурштинову, щавлеву, виноградну, фумарову і малонову кислоти. Плоди горобини містять також характерний для них шестиатомний спирт сорбіт.

         Вміщають плоди горобини і пектинові речовини. У недозрілих плодах вміст пектинових речовин досягає до 12 %, а у дозрілих зменшується до 6 % в перерахунку на суху масу. Із пектинових речовин у плодах горобини виявлено протопектин, пектин, пектову кислоту та її солі.

         У незначних кількостях у плодах горобини міститься глікозид ціанідної кислоти амигдалін. Дана сполука нагромаджується переважно у насінинах плодів. Крім цього насінини плодів горобини містять до 22 % жирної олії, яка відрізняється значним вмістом ненасичених жирних кислот, серед яких ідентифіковано олеїнову, лінолеву та ліноленову кислоти.

         Плоди горобини мають енергетичну цінність завдяки вмісту у них білкових речовин. Зокрема, загальний вміст білків у свіжих плодах горобини досягає 1,4 %. За загальним вмістом вільних амінокислот, плоди горобини стоять на чільному місці серед усіх плодів, зібраних із відомих дикорослих і культивованих плодово-ягідних рослин. У плодах горобини птахопривабливої ідентифіковано до 18 амінокислот, зокрема такі, як лізин, гістидин, аргінін, цистин, цистеїн, α-аланін, аспарагінова кислота та інші.

         Історія застосування в медицині, застосування у народній медицині. Горобина відома людству із древніх часів, перш за все як харчова рослина. Древні греки і римляни відмічали, що плоди горобини мають в’яжучі і дезинфікуючі властивості.

         Древні скіфи із свіжозаморожених плодів горобини вичавлювали сік, давали йому перебродити і отримували п’янку брагу, з якою коротали довгі зимові вечори. Особливо популярною горобина була у слов’янських народів.

         Ще за часи Київської Русі, слов’яни вживали плоди горобини квашені та з медом, як харчові продукти. В минулому слов’яни помітили, що ягоди горобини, зібрані після перших заморозків, замішані з тістом і запечені у печах, надають хлібу пікантний смак.

         Різні частини горобини використовували як народний антисептичний засіб. Так, господині, щоб зберегти воду від псування, клали в посудину з водою гілочки горобини, після чого вода набувала приємного запаху і могла зберігатися впродовж декількох місяців. Жителі Полісся таким чином робили придатною для пиття багнову воду.

         Наші предки також вважали горобину магічною рослиною, що має здатність відганяти злих духів.

         У Скандінавських та Прибалтійських країнах напередодні Янової ночі (ночі на Івана Купала) горобинову гілку, як оберіг, прибивали до всіх дверей, які були в жилих і господарських садибах. Горобина раніше фігурувала і досі вважається оберегом у багатьох російських народних звичаях і обрядах.

         У середньовічній Європі вважали, що горобина захищає людей від драконів, демонів, злих духів та інших напастей, і тому її гілки прикріплювали до воріт і вхідних дверей осель, щоб до них не заходили злі духи. Жителі Карелії та північних губерній Росії влітку виносили хворих дітей під горобину, так як вважали, що дух горобинового деревця має здатність виганяти із людини хвороби. Гілки горобини, як символ і гарант щастя, прибивали до осель у багатьох поселеннях Центральної Росії напередодні свята Івана Купала. Тому навіть в даний час кожний житель російського села вважає своїм обов’язком посадити кущик горобини біля своєї оселі.

         У народній медицині слов’янські народи вживали переважно відвар та настій із свіжих ягід, а також з висушених плодів. В минулому саморобні цукерки, виготовлені на цукрі із свіжих плодів горобини прикрашали столи багатіїв.

         В Україні віддавна виготовляли горобинову пасту. Для цього заморожені плоди розчавлювали дерев’яними ложками і перемішували з цукровою пудрою. В Криму місцеві винороби із плодів горобини береки виготовляли оригінальні вина і медовуху. Особливою популярністю користувалась горобинова настоянка, яку високо цінували в минулому російські купці. Горобинова настоянка зумовлювала незвичайний стан у того, хто її вживав. На початку її вживання наступала короткотривала втрата слуху, а через декілька секунд у роті з’являвся приємний горобиновий смак.

         У ХІХ столітті російський підприємець Смирнов на основі горобинової настоянки, одержаної із плодів Невежинської горобини, створив знамениту російську горілку «Смирновская», котра довгий час користувалася значним попитом у Європі.

         На Україні із плодів горобини виготовляли гіркувате варення, яке вживали для заспокоєння нервів.

         Висушеною корою горобини у вигляді відварів лікували хвороби печінки.

         Перші медико-наукові дані про цілющі властивості горобини почали публікуватися у російських зільниках, починаючи із 1781 року. Плоди горобини російські зільники рекомендували застосовувати при авітамінозі, дизентерії, ниркокам’яній та жовчекам’яній хворобах, ревматизмі, геморої. Плоди горобини рекомендували вживати також при анемії, набряках, диспепсії, подагрі, солевому діатезі, та як легкий послаблюючий засіб і як засіб, що має здатність нормалізувати обмін речовин. Порошок із висушених плодів і свіжий сік народна медицина рекомендує вживати у їжу для зв’язування вуглеводів при ожирінні. Крім цього плоди горобини зумовлюють екстрогенну дію і підвищують лактацію у матерів-годувальниць.

         Фармакологічні властивості. У фармакологічному аспекті горобина є достатньо вивченою. В науково-практичній медицині плоди горобини перш за все є відомими як профілактичий засіб, що застосовується при авітамінозах.

         Плоди горобини входять до складу вітамінних зборів. Їх здебільшого застосовують у вигляді відварів з лікувальною метою як засоби, що збільшують жовчевиділення, посилюють діурез, діють в’яжуче на слизову оболонку тонкої кишки і нормалізують її функцію.

         Дані наукової літератури вказують на виражену протимікробну дію виділених із плодів горобини біологічно активних речовин. Експериментальними дослідженнями встановлено, що аскорбінова і параскорбінова кислоти, виділені із плодів горобини, мають здатність гальмувати ріст деяких мікроорганізмів, грибків та плісняви. Так парасорбінова кислота затримує ріст Staphylococcus aureus, проявляє тератогенну дію відносно деяких вірусів.

         Виражену протимікробну дію має сорбінова кислота. Володіючи селективною дією, дана сполука має здатність одночасно пригнічувати певні мікроорганізми і не впливати на інші. Сорбінова кислота активно затримує ріст мікроорганізмів, які дають позитивну реакцію на каталазу. Вона майже не впливає на ріст молочнокислих бактерій групи Clostridium. Ці властивості сорбінової кислоти дозволили науковцям використовувати її для виготовлення селективних середовищ, на яких одночасно добре розвиваються штами Lactobacillus I Leuconostoc і затримується ріст інших бактерій, плісняви та дріжджів.

         Експериментально встановлено, що водний екстракт, одержаний із свіжих і сухих плодів горобини, після лужної обробки володіє протигрибковою активністю відносно грибків родів Penicillum i Mucor. Вважають, що протигрибкова активність екстракту зумовлена присутністю у ньому сорбінової та аскорбінової кислот (Brunner U., 1985).

         Виділена із плодів горобини ліпофільна фракція також проявляла протимікробну активність у вдношенні до Escherichia coli та Bacillus subtillis.

         В експерменті вивчено вплив сухого спиртового екстракту плодів горобини та виділеної із нього флавоноїдної фракції на опірність організму до дії радіаційного та інших екстремальних факторів. При цьому встановлено, що екстракт горобини в експериментальних тварин у 2,6–3 рази зменшував дозу радіоактивного цистеїна, зберігаючи при цьому його радіозахисний ефект. Це вказує на те, що екстракт горобини сприяє підвищенню радіорезистентності опромінених тварин як в умовах його самостійного застосування, так і при поєднанні із цистеїном.

         Галенові препарати із плодів горобини мають здатність зменшувати вміст холестерину у крові (Шнайдман Л. О. и соавт., 1971).

         Науковцями Рязанського медичного інституту ім. акад. І. П. Павлова в експериментах на кролях вивчено дію олійного концентрата із плодів горобини. Даний розчин є концентратом каротиноїдів із загальним їх вмістом до 140 мг % в суміші із аскорбіновою кислотою і токоферолами, впливає на динаміку регенерації рогівки ока при лужному опіку. Фармакологічна ефективність ліпофільного концентрату горобини мала перевагу над відомими офтальмологічними засобами. Так, на 2 добу спостерігалась інтенсивна епітелізація, яка повністю закінчувалась на 10 добу. Повна епітелізація кон’юнктиви ока, просвітлення рогівки і наростання поверхневих кров’яних судин по лімбу очей спостерігались на 6 добу (10 доба при контрольному лікуванні). Досліди підтвердили, що жирна олія горобини, згідно встановлених гістоморфологічних і біохімічних показників, є ефективним стимулятором репаративних процесів при опіках рогівки (Моисеева Г. А.,1981).

         Науковцями Львівського національного медичного університету ім. Д. Галицького на основі плодів горобини створено оригінальний лікувальний засіб під назвою Фламікар у вигляді сиропу. (Попович В. П.,1992).

         Фламікар у технологічному відношенні є сумарним поліекстрактом із плодів горобини звичайної, що містить каротиноїди, біофлавоноїди, есенціальні жирні кислоти, пектини та інші речовини. В даний час технологію вказаного засобу у вигляді сиропу освоєно на АТ Галичфарм та в корпорації Артеріум.

         В експерименті на тваринах встановлено, що у сенсибілізованих щурів під впливом Фламікару зростала кількість імунних комплексів. При порівнінні імуностимулюючої дії Фламікару, біомосу та настоянки ехінацеї встановлено, що Фламікар має здатність зменшувати кількість імунних комплексів, проте найбільший нормалізуючий ефект спостерігався при застосуванні біомосу.

         Харківськими науковцями на основі ліпофільного комплексу, виділеного із плодів горобини, розроблено новий лікарський засіб Сорбілін, який володіє протизапальною, гастропротекторною, протиопіковою, ранозагоювальною і радіопротекторною активністю (Виндюкова А. И., Носовская Т. Д.,1998).

         Лікувальні препарати і біологічно-активні добавки.

Fructus Sorbi — Плоди горобини — 50, 0 – Травник, Росія.

         Сухі плоди горобини, розфасовані у коробки по 50 г. Вживають у вигляді відвару, як вітамінний засіб.

         Species vitaminicae No 2 (Збір вітамінний № 2 – 50,0 – Травник, Росія.

         Збір, що містить сухі плоди шипшини — 25 г, сухі плоди горобини звичайної — 25 г. Вживають у вигляді відвару, як вітамінний засіб.

         Flamicar (Фламікар) — Галичфарм, Львів, Україна.

         Сироп у флаконах по 200 г. Вживається по 1 столовій ложці 3 рази на день, як профілактичний та допоміжний засіб при хронічних захворюваннях нирок та сечовивідних шляхів.

         Фіточай «Доктор Селезнев» № 1 для зміцнення нігтів і росту волосся. ТзОВ «Нова фармація», Донецьк, Україна.

         Склад: суцвіття ромашки, листки шавлії, трава м’яти перцевої, трава череди, пагони чорниці, плоди шипшини, кореневище валеріани, плоди горобини, листки кропиви дводомної, суцвіття пижми, трава деревію, корені лопуха, трава звіробою. Входить до складу дієти, що сприяє зміцненню нігтів і росту волосся. При довготривалому застосуванні покращує структуру нігтів і волосся, зменшує їх ламкість, стимулює поживність волосяних цибулин і пластин нігтів, покращує зовнішний вигляд волосся і нігтів, надає волоссю м’якість, еластичність. Приймають чай 1–2 рази на день впродовж 3 курсів, тривалістю 120 днів кожний. Перерва між курсами може тривати 1–3 місяці.

         Фіточай «Доктор Селезнев» № 3 «Протипсоріазний». ТзОВ «Нова фармація», Донецьк, Україна. Склад: суцвіття нагідок, трава фіалки трьохквіткової, суцвіття ромашки, трава череди, трава м’яти перцевої, плоди чорниці, трава звіробою, плоди шипшини, плоди горобини, трава кропиви, дводомної, суцвіття пижми, трава деревію, листки суниці, корені лопуха. Фіточай входить до складу дієти для профілактики і лікування псоріазу. Фіточай очищає шкіру, запобігає її лущенню, зменшує збудливість нервової системи, ліквідує ендокринну дисфункцію та імунний дисбаланс, нормалізує обмін речовин. Приймають чай 1–2 рази на день впродовж 3 курсів, тривалістю 120 днів кожний. Перерва між курсами може тривати 1–3 місяці.

         Фіточай «Доктор Селезнев» № 6 «Проти варікозного розширення вен». ТзОВ «Нова фармація», Донецьк, Україна. Склад: трава собачої кропиви, плоди глоду, кореневище з коренями валеріани, корені лопуха, стручки квасолі, листки суниці, трава деревію, листки берези, листки хаменерію вузьколистного, суцвіття нагідок, трава чебрецю, цвіт липи, плоди горобини, трава кропиви дводомної, трава звіробою, суцвіття ромашки. Входить до складу дієти для профілактики і лікування варікозного розширення вен. Знімає набряки і біль, зменшує проникливість капілярів, знижує в’язкість крові, зменшує перенаповнення вен кров’ю, підвищує тонус вен, коли порушена венозна прохідність. Приймають чай 1–2 рази на день впродовж 3 курсів, тривалістю 120 днів кожний. Перерва між курсами може тривати 1–3 місяці.

         Фіточай «Доктор Селезнев» № 9 «Серцево-судинний». ТзОВ «Нова фармація», Донецьк, Україна. Склад: плоди глоду, листки берези, трава хвоща, листки суниці, плоди шипшини, кореневище з коренями валеріани, трава деревію, трава м’яти перцевої, суцвіття ромашки аптечної, трава сальвії, трава материнки, трава чебрецю, кореневище__аїру, трава собачої кропиви, плоди горобини, суцвіття нагідок, пагони вересу, листки подорожника, трава звіробою. Входить до складу дієти для профілактики і лікування серцево-судинних захворювань. Фіточай покращує венозний і периферичний кровообіг, нормалізує серцевий ритм, артеріальний тиск, ліпідний обмін, зміцнює стінки судин, запобігає утворенню тромбів, володіє сечогінною і протизапальною дією. Приймають чай 1–2 рази на день впродовж 3 курсів, тривалістю 120 днів кожний. Перерва між курсами може тривати 1–3 місяці.

         Фіточай «Доктор Селезнев» № 12 «Відновлюючий клітини мозку». ТзОВ «Нова фармація», Донецьк, Україна. Склад: кореневище з коренями валеріани, листки горіха грецького, кореневище аїру, плоди глоду, трава материнки, трава м’яти перцевої, суцвіття ромашки, корені оману, трава собачої кропиви, трава чебрецю, трава хвоща польового, цвіт липи, плоди горобини, трава грициків, трава хаменерія вузьколистого, плоди малини. Входить до складу дієти для профілактики і лікування ураження клітин головного мозку. Фіточай покращує кровообіг в судинах головного мозку, венозний відтік і мікроциркуляцію крові, активує процеси метаболізму в нейронах, покращує постачання тканин мозку киснем, сприяє виведенню токсичних продуктів обміну, розвитку тканин мозку, знижує внутрічерепний тиск, змінює швидкість поширення збудження в головному мозку, зменшує нервову збудливість, діє протиепілептично. Приймають чай 1–2 рази на день впродовж 3 курсів, тривалістю 120 днів кожний. Перерва між курсами може тривати 1–3 місяці.

         Фіточай «Доктор Селезнев» № 14 «Проти ревматизму». ТзОВ «Нова фармація», Донецьк, Україна. Склад: кора верби козячої, трава підбілу, трава материнки, цвіт липи, плоди малини, листки берези, квітки бузини, трава кропиви дводомної, кора крушини, плоди шипшини, кореневище аїру, трава череди, стручки квасолі, плоди горобини. Входить до складу дієти для профілактики і лікування ревматизму. Фіточай ліквідує запалення, полегшує біль, зменшує скованість і збільшує рухомість суглобів, захищає внутрішні органи. Фіточай ефективний при гострому та підгострому затяжному і рецедивному протіканні ревматизму, а також при суглобовому синдромі, запальних і дегенеративних захворюваннях хребта.

         Фіточай «Доктор Селезнев» № 15. «Протиалергічний». Склад: плоди горобини, трава шавлії, трава череди, корені цикорію, листки суниці, листки берези, трава звіробою, плоди малини, трава м’яти перцевої, плоди шипшини, квітки бузини чорної, суцвіття ромашки, трава підбілу. Входить до складу дієти для профілактики і лікування алергії. Фіточай володіє протиалергічною, імуностимулюючою дією. Комплексна дія складників чаю значно полегшує алергічні прояви різного походження, ліквідує набряки і дискомфорт, очищає кров. Приймають чай 1–2 рази на день впродовж 3 курсів, тривалістю 120 днів кожний. Перерва між курсами може тривати 1–3 місяці.

         Глазовіт «Даная», Київ, Україна. Капсули по 0,35 г, № 30 в блістері. Містить плоди чорниці, плоди горобини, листки кропиви, корені кульбаби. Флавоноїдний коплекс складових частин препарата забезпечує транспортування кисню та живлення клітин ока, що покращує адаптацію до темряви, стимулює синтез «білка нічного зору», запаси якого постійно зменшуються від дії яскравого світла, комп’ютерного і телевізійного навантаження на зоровий апарат. Вживають по 1 капсулі 3 рази на день впродовж 3 тижнів. Рекомендується в раціоні харчування особам з підвищеним навантаженням на органи зору.

         Фторовіт «Даная», Київ, Україна. Капсули по 0,35 г, № 30 в блістері. Містить траву люцерни, плоди горобини. Рекомендується для профілактики і для комлексної терапії серцево-судинних захворювань. Позитивно впливає на адаптогенні властивості організму, сприяє нормалізації обмінних процесів. Вживають по 1 капсулі 3 рази на день впродовж 3 тижнів.

 

НАГІДОК КВІТКИ – CALENDULAE FLORES

НАГІДКИ ЛІКАРСЬКІ – CALENDULA OFFICINALIS

Род. Айстрові – Asteraceae

         Рослина однорічна трав’яниста із своєрідним запахом. Стебло прямостояче, розгалужене, 30–60 см заввишки, опушене короткими залозистими волосками. Листки чергові; нижні — видовжено-оберненояйцеподібні, черешкові, верхні — ланцетоподібні, сидячі.

         Квітки зібрані у верхівкові кошики діаметром до 5 см. Обгортка сірувато-зелена, одно-, дворядкова; листочки лінійні, загострені, густоопушені. Квітколоже злегка опукле, голе. Крайові квітки язичкові, маточкові, завдовжки 15–28, завширшки 3–5 мм, із зігнутою короткою опушеною трубкою, тризубчастим відгином, що удвічі перевищує обгортку, та чотирма-п’ятьма жилками. Квітки розташовані у два-три рядки у немахрових та у 10–15 рядків у махрових форм. Маточка із зігнутою нижньою одногніздою зав’яззю, тонким стовпчиком та дволопатевою приймочкою. Серединні квітки трубчасті з п’ятизубчастим віночком. Колір крайових квіток червонувато-жовтогарячий, жовтогарячий, яскраво- або блідо-жовтий; серединних — жовтогарячий, жовтувато-брунатний або жовтий.

         Плід — сім’янки різної форми.

         Поширення. Походить з Центральної та Південної Європи. В Україні розводять як декоративну рослину, що часом дичавіє. Для лікарських потреб сорти культивуються у спеціалізованих господарствах.

         Заготівля. Збирають квіткові кошики без квітконоса у період горизонтального розташування язичкових квіток. За сезон можна збирати 10–20 разів. Після попереднього підв’ялювання на сонці сировину сушать у затінку на вільному повітрі або у провітрюваному приміщенні, розстеливши тонким шаром і час від часу перегортаючи. Штучне сушіння проводять при температурі 40–45 °С.

         Сушка. Проводиться в день збору в тіні або в сушарках при температурі до 45°C. Сировину розкладають тонким шаром. При пересушуванні вона подрібнюється. Закінчення сушки визначається за  ламкістю квітколожа.

         Зберігання. У сухому темному місці, упакованими у фанерні ящики або пакунки. Термін придатності до 1 року.

         Хімічний склад сировини. Квітки містять тритерпеноїди, флавоноїди (0,3–0,8 %), каротиноїди, поліацетилени, ефірну олію (до 0,12 %), фенолокислоти, стероли та сесквітерпенові лактони гіркого смаку (календин).

         Тритерпенові сапоніни належать до похідних олеанолової кислоти — календулозиди А і В, є також тритерпеноїди α- і β-амірин, тараксастерол, арнідіол, фарадіол, календулодіол (похідне лупеолу). Після гідролізу вміст олеанолової кислоти перевищує 4 %.

         Фармакологічні властивості. Фармакологічна активність препаратів календули обумовлена каротиноїдами і флавоноїдами. При місцевому застосуванні препарати календули проявляють  протизапальну, антимікробну дію. Препарати календули прискорюють процеси регенерації тканин, прискорюють зростання і покращують якість грануляції, сприяють швидшій епітелізації та формуванню ніжнішого рубця. При застосуванні всередину препарати календули також проявляють свою протизапальну активність, сприяють регенерації слизистих оболонок шлунку і кишечника, загоєнню виразок і ерозій.

         Біологічна дія та застосування. Протизапальний і спазмолітичний засіб. Календулозиди знижують концентрацію холестерину у крові. Флавоноїди нагідок експерименті виявили протизапальну і жовчогінну активність.

         При зовнішньому застосуванні екстракт за активністю наближається до настойки арніки.

         У гомеопатії використовується зібрана під час цвітіння трава. У дерматології застосовується для попередження нагноювання ран як замінник йодної настойки, в стоматології — як гемостатик; при тонзилітах, ангінах і стоматитах — для полоскання; в гінекології — при ендометриті, ендоцервіциті, кольпіті.

         Лікарські засоби. Настій,  настоянка, рідкий екстракт, брикети, мазь “Календула”, препарат противиразкової дії “Калефлон” (очищений екстракт).

         Застосування. Настоянку календули застосовується, як антисептичний засіб при інфікованих (гнійних) ранах, порізах, опіках шкіри та при запаленні слизових оболонок порожнини рота, ясен (стоматит, гінгівіт), глотки, мигдаликів (фарингіт, ангіна), внутрішньо – як жовчогінний засіб при дискінезіях жовчовивідних шляхів, холангітах, холециститах (у складі комплексної терапії).

 

         Настоянку календули (Tinctura Calendulae) готують з крайових квіток календули або з квіткових кошиків на 70% спирті.

З сухих квіток календули готують водний настій (1:10).

         Настої та відвари календули застосовують всередину при виразковій хворобі, ерозійних гастритах, коліті, ентероколітах, використовують як жовчегінний засіб.

 

 

 

         Мазь “Календула” (Unguentum “Calendulae”) складається з 20 г настоянки календули і 90 г емульсії  (вода/вазелін). Мазь жовтуватого кольору. Випускається в скляних банках по 40 гр. Зберігають в прохолодному місці. Застосовують при опіках, порізах, тріщинах губ, сосків, при ударах, екземі і т.д.

         Калефлон – очищений екстракт з квіток календули. Випускають в пігулках по 0,1 г, світло-коричневого (до темно-коричневого) кольору із слабким специфічним запахом. Призначають як протизапальний і стимулюючий репаративні процеси засіб при виразковій хворобі шлунку і дванадцятипалої кишки, при хронічних гастритах і ентеритах.

Ротокан – вяжучий, обволікаючий та антацидний засіб. Застосовують у стоматологічній практиці при запальних захворюваннях слизової оболонки порожнини рота (афтозний та інші стоматити, виразково-некротичний гінгівостоматит). Ротокан входить до складу комбінованої терапії при лікуванні захворювань органів травлення (хронічних гастритів, дуоденітів, функціональної диспепсії, хронічних колітів). Склад: 1 мл рідини містить екстракт рідкий (співвідношення сировини до екстрагенту 1:1): ромашки – 0,50 мл, календули – 0,25 мл, деревію – 0,25 мл. Естрагент – 40 % етанол

 

 

ШИПШИНИ ПЛОДИ – ROSAE FRUCTUS

Шипшина собача, або троянда (різні види) – Rosa canina

Род. розоцвіті – Rosaceae

         Зібрані в період повного дозрівання і висушені у сушарках за темп. 80-90°C плоди різних видів шипшини – Rosa, род. розових – Rosaceae: шипшини травневої (шипшини коричної) – Rosa majalіs Herrm. (R. cіnnamomea L.).

         шипшини собачої – R. canіna L.

         шипшини зморшкуватої – R. rugosa Thunb. та ін. видів.

 

         Зовнішні ознаки. Несправжній плід (ценародій) — багатогорішок у розрослому м’ясистому гіпантії різної форми — від кулястої, яйцеподібної до витягнутої веретеноподібної, з круглим отвором на верхівці після відокремлення чашечки. Для секції Canina характерним є перисте розсічення листочків чашечки, вони відігнуті вниз і опадають при достиганні плода; зів оплодня залишається закритим п’ятикутною площиною. Стінки плодів тверді, крихкі, зовнішня поверхня блискуча, часто зморшкувата, порожнина всередині квітколожа вистелена довгими жорсткими волосками; такі ж волоски несуть на своєму кінці плодики. Горішки дрібні, видовжені, зі слабко вираженими гранями. Колір плодів від оранжево-червоного до бурувато-червоного, горішків — світложовтий, іноді буруватий. Запаху немає. Смак кислувато-солодкий,

злегка в’яжучий.

         Поширення. Шипшина корична росте в північних районах України в лісах, по чагарниках, особливо по річках, рідше на луках. Шипшина зморшкувата дико росте на Далекому Сході, на території України її культивують. Шипшина повисла росте в лісовій та субальпійській смузі Карпат, особливо на лісових порубках. Шипшина собача поширена на всій території України по схилах, на узліссях, уздовж доріг та на пустирях. Шипшина яблунева росте майже на всій території України в чагарникових заростях, на узліссях, у рідколіссі, а також на урвищах та вздовж лісових струмків.

         Заготівля. Плоди збирають у період повної стиглості (але не перестиглими) вручну в брезентових рукавицях у корзини, що обтягнені тканиною. Зібрані плоди сушать відразу після збирання в сушарці при температурі 80–90 °С, розстилаючи тонким шаром. Готову сировину зберігають у сухих прохолодних приміщеннях.

         Хімічний склад сировини. Види секції Cinnamomeae містять у плодах особливо велику кількість аскорбінової кислоти (шипшина корична — до 14 %, шипшина зморшкувата — до 6 %), у плодах видів секції Caninae вміст вітаміну С не перевищує 1 %. Плоди шипшини також містять каротин (0,7–8 мг %), вітаміни В₁, В₂, РР, К₁, пантотенову кислоту, флавоноїди (кверцетин, кемпферол та їх похідні; антоціани; катехіни), фенолокислоти, пектинові речовини (1,5–4 %), сахара (0,9–18 %), органічні кислоти (0,9–3,7 %), дубильні речовини, солі заліза, марганцю, фосфору, магнію, кальцію. Насіння містить жирну олію, що багата на каротиноїди та вітамін Е.

         Біологічна дія та застосування. Плоди шипшини виявляють протицинготну, антисклеротичну, протизапальну дію, активізують ферментні системи та окислювально-відновні процеси в організмі, сприятливо впливають на вуглеводний обмін, посилюють синтез гормонів і регенерацію тканин, стимулюють опірність організму до несприятливих факторів зовнішнього середовища, посилюють секрецію жовчі, підвищують діурез. Плоди шипшини використовують для профілактики й лікування гіпо- і авітамінозів С і Р, при атеросклерозі, нефритах, гострих і хронічних захворюваннях печінки, кишечника, при виразковій хворобі, геморагічних діатезах, гемофілії, кровотечах (легеневих, маткових), передозуванні антикоагулянтів, гіпертиреозі й недостатності надниркових залоз, травматичному шоку.

         Плоди шипшини входять до складу вітамінних зборів, а також гіпоглікемічного збору «Арфазетин».

Сироп з водного згущеного екстракту плодів шипшини — холосас призначають при холециститі та гепатиті. З соку плодів високовітамінних видів шипшини готують також вітамінний сироп з додаванням цукру та аскорбінової кислоти.

         Із насіння шипшини виготовляють олію, яку використовують як зовнішній засіб для загоєння ран, при тріщинах сосків, пролежнях, трофічних виразках гомілки, дерматозах, у стоматологічній практиці, а у вигляді мікроклізм — при неспецифічному виразковому коліті.

        

         Каротолін — масляний екстракт каротиноїдів з м’якоті плодів, використовують аналогічно. Каротолін (Carotolinum) – масляний екстракт з плодів шипшини. Каротолін – рідина оранжевого кольору, із специфічним запахом і смаком. Випускається у флаконах по 100 мл. Застосовують як зовнішній ранозагоювальний засіб, а також для профілактики і лікування променевих уражень.

         ДНЦЛЗ розробив групу препаратів з відходів виробництва холосасу під загальною назвою «Ліпохромін», який вважають засобом для профілактики та лікування променевої хвороби. Він використовується також при хіміотерапії злоякісних новоутворень різної локалізації, пострадіаційних розладах шлунково-кишкового тракту, системи гемопоезу та імунного статусу. Цей засіб рекомендовано вживати для адаптації організму до небезпечних умов середовища.

         Жовчогінний ефект препаратів шипшини (одним із стимуляторів якого вважають солі магнію, присутні в шипшині в значних кількостях) також сприяє видаленню з організму холестерину і його попередників.

         Аскорбінову кислоту і шипшину застосовують як протисклеротичний засіб. Під її впливом у хворих з коронарним атеросклерозом знижується вміст холестерину в крові. Як гіпохолестеринемічний засіб використовують жовчогінний препарат шипшини – Холосас.

 

         У комплексному лікуванні хворих цукровим діабетом і атеросклерозом в літньому і старечому віці використовують відвар шипшини з йодистими добавками. Застосування відвару шипшини знижує і стабілізує рівень глюкози в крові у хворих цукровим діабетом.

 

СМОРОДИНИ ЧОРНОЇ ПЛОДИ – RIBIS NIGRI FRUCTUS

СМОРОДИНИ ЧОРНОЇ ЛИСТЯ —RIBIS NIGRI FOLIA

Смородина чорна – Ribes nigrum L.

Род. Агрусові – Grossulariaceae

 

 

         Рослина. Невеликий, заввишки 0,6–2 м багаторічний кущ. Стебла тем-

но-бурі або червоно-брунатні, кора молодих стебел жовтувато-сіра. Нижні гілки іноді лежать на землі.

         Листки черешкові, чергові, завдовжки до 10 см, три —п’ятилопатеві, по краю пилчасто-зубчасті, зверху голі, зісподу по жилках опушені, з жовтими залозками, ароматні.

         Квітки двостатеві, правильні дзвоникоподібні, лілувато- або рожево-сірі, у пониклих 5–12-квіткових китицях, завдовжки 5–8 см.

         Плоди — ягоди у китицях, кулясті, чорні, діаметром 7–10 мм, несуть на верхівці білувату плівчасту чашечку; поверхня вкрита залозками з ефірною олією; м’якоть містить численне дрібне насіння.

         Цвіте у травні-червні, плоди достигають у липні-серпні.

         Поширення. У дикому стані в Україні росте в Карпатах, на Прикарпатті, Поліссі та в Лісостепу коло струмків і річок, у лісах та поміж чагарників на вологих місцях. Введена в культуру і є родоначальником культурних сортів, яких зараз налічується понад 100.

         Заготівля. Стиглі плоди або споживають і переробляють у свіжому вигляді, або сушать у сушарках (починаючи від 35 °С і поступово доводять до 65 °С, не допускаючи пересушування).

         Листки збирають наприкінці весни і влітку; сушать при температурі 35–40 °С.

         Хімічний склад сировини. Плоди містять аскорбінову кислоту (до 500 мг %), вітаміни груп В, К, Е, каротин; сахара (17 %), пектини, жирну олію, антоціани — похідні ціанідину і дельфінідину, флавоноли кемпферол, кверцетин, мірицетин та їхні похідні, кумарини, оксикоричні кислоти, органічні кислоти (яблучну, винну, лимонну, щавлеву та ін.— усього 4 %), ефірну олію, ферменти (емульсин), мінеральні речовини.

         У листках виявлено ефірну олію (0,75 %), що містить ліналоол, гераніол, лімонен, цимол, сабінен та ін.; флавоноїди (кверцетин, ізокверцетин, рутин, кемпферол, астрагалін, мірицетин), оксикоричні кислоти, тирозол, галову кислоту, метилгалат, кумарини, фітостерол, пентозани, органічні кислоти, вітамін С (400 мг %), каротини, сахара, фермент емульсин та дубильні речовини.

         Фармакологічні властивості. Застосування в медицині чорної смородини і її препаратів пов’язане з присутністю в ній вітамінів, кислот, пектинів і ефірних олій. Вітаміни C і P використовуються для лікування і профілактики цинги та інших гіпо- і авітамінозах і в комплексі лікувальних заходів при різних захворюваннях, пов’язаних з кровотечею.

         Застосування. Нирки і листя чорної смородини застосовуються як сечогінний, дезинфікуючий, потогінний засіб при сечокам’яній хворобі, пієлонефритах, циститах. Листя може служити джерелом вітамінів рано навесні, рекомендуються для лікування ревматизму і при діатезі.

Плоди застосовують також у вигляді відвару або в свіжому вигляді при захворюваннях кровоносної системи, атеросклерозі, простудних і інших інфекційних захворюваннях, при виснаженнях. Водний настій ягід вживають при гіповітамінозі, геморагічному васкуліті, нефриті, анемії.

Свіжі ягоди чорної смородини проявляють протипроносну дію, збуджують  апетит, застосовуються при ревматизмі, виразковій хворобі, недокрів’ї.

Свіжий сік чорної смородини п’ють при гастритах із зниженою кислотністю, при сильних головних болях.

        

КАЛИНИ КОРА – VIBURNI CORTEX

Калина звичайна – Viburnum opulus L.

Родина жимолостеві – Caprifoliaceae

 

         Рослина. Гіллястий кущ або невелике (заввишки 2–4 м) дерево. Молоді пагони, вкриті зеленкувато-сірою або жовто-бурою, голою, гладенькою, місцями з великими сочевичками корою, товщина якої близько 2 мм.

         Листки супротивні, широкояйцевидні, трьох — п’ятилопатеві, з яйцевидними вищерблено-зубчастими гострими лопатями, зверху голі, зісподу — бархатистоопушені, завдовжки 5–10, завширшки 5–8 см; черешки листків з булавчастими залозками біля основи листкової пластинки і з сидячими тарілчастими залозками на її верхівці. Квітки білі, в зонтикоподібних волотях; віночок зрослопелюстковий, п’ятироздільний. Крайові квітки суцвіття неплідні, з коротким порівняно великим пласким віночком, з неоднаковими лопатями; віночок внутрішніх, плідних, квіток правильний, короткодзвониковидний. Плоди — кулясті, сплюснуті з обох боків, блискучі кістянки діаметром 8–12 мм, з малопомітним залишком стовпчика і чашолистків; у м’якоті плода знаходиться одна пласка серцеподібна округла кісточка; колір плодів жовтогарячо-червоний або темно-червоний, колір кісточок — світло-бурий. Цвіте у травні-червні. Плоди достигають у серпні-вересні.

         Поширення. Калина звичайна росте по всій території України в лісах, між чагарниками та по берегах річок. Широко вирощують її на присадибних ділянках.

         Заготівля. Кору стовбурів та гілок збирають навесні, під час руху соку, до розпускання бруньок, коли вона легко відділяється від деревини. На стовбурі та гілках гострим ножем роблять напівкільцеві надрізи на відстані 20–25 см один від одного та два повздовжніх надрізи. Не слід робити кільцевих надрізів — це може призвести до загибелі рослини. Зібрану кору підв’ялюють на повітрі, потім висушують у сушарці при температурі 50–60 °С або під наметом на відкритому повітрі. При сушінні сировину час від часу перегортають та слідкують за тим, щоб частини кори не вкладались одна в одну, інакше сировина пліснявітиме та загниватиме. Сушіння вважається закінченим, коли сировина при згинаннілегко, з тріском ламається.

         Хімічний склад сировини. Кора містить С10 іридоїди, які отримали назву опулусіридоїди. Особливістю їх будови є ацилювання не тільки гідроксилів аглікону, але й сахару. Є також фенолокислоти (хлорогенова, неохлорогенова, кавова), фенологлікозиди (арбутин, саліцин), тритерпеноїди (урсолова і олеанолова кислоти), дубильні речовини.

         Плоди містять аскорбінову, хлорогенову, неохлорогенову та інші фенолокислоти, сапоніни, каротиноїди, біофлавоноїди, пектинові речовини, сахара.

 

 

         Біологічна дія та застосування. Відвар і рідкий екстракт кори калини виявляють кровоспинну і слабку сечогінну дію, мають в’яжучі й заспокійливі властивості, посилюють тонус м’язів матки, пролонгують активність снодійних засобів. Застосовують їх при маткових кровотечах, геморої, шлунково-кишкових захворюваннях та ін.

         Плоди застосовують як вітамінний засіб, діють також потогінно та діуретично.

         У гомеопатії використовується свіжа кора стовбурів та корені при судомних болях для припинення несправжніх переймів при вагітності; як засіб, що попереджує викидень; взагалі при судомних болях та для зупинки кровотеч.

Фармакологічні властивості. Рідкий екстракт і відвар кори калини, введені внутрішньовенно, прискорюють процес згортання крові, скорочують тривалість кровотечі, зменшують величину крововтрати. При дослідженні препаратів з листя і квіток калини виявлена кровоспинна активність, аналогічна такій у препаратів кори.

Препарати кори калини звичайно підсилюють тонус мускулатури матки і проявляють судинозвужувальну дію. Цю дію пов’язують з глікозидом вібурніном.          Ягоди калини проявляють слабку антимікробну дію.

 

Дубильні речовини кори калини при введенні в шлунок денатурують білки, що покривають слизисті оболонки, і утворюють захисну плівку. Це оберігає шлунок від подразнення, зменшують запальну реакцію. Відвар з кори калини проявляє в експерименті антитоксичну дію і  протисудомний ефект.

Протисудомну дію проявляють також галенові препарати з квіток калини. Плоди і кора калини, валеріанова і ізовалераянова кислоти, що містяться в них, діють седативно, заспокійливо на нервову систему, проявляють спазмолітичні властивості.

Застосування. Препарати кори калини застосовують як кровоспинний засіб в післяродовому періоді, при маткових кровотечах при гінекологічних захворюваннях, при хворобливих і рясних менструаціях, при носових і легеневих кровотечах, при туберкульозі легенів, для полоскання порожнини рота, при ангіні, хронічному тонзиліті, стоматиті і пародонтозі. Відвари з кори калини  застосовують при екземі, діатезі. При геморої екстракт кори калини  використовують в свічках, відвар кори калини – для обмивань, сидячих ван, аплікацій на запалені гемороїдальні вузли, що кровоточать

Ягоди калини є джерелом вітамінів Медичною промисловістю випускається рідкий екстракт калини (Extractum Viburni fluidum).

  Ягоди калини застосовують як седативний і гіпотензивний засіб при гіпертонічній хворобі, клімактеричних неврозах, при астенічних станах, як загальнозміцнюючий засібстимулюючий роботу серця та протикашльовий.

 

ПЕРВОЦВІТУ КОРЕНЕВИЩА З КОРЕНЯМИ – PRIMULAE RHIZOMATA CUM RADICIBUS

ПЕРВОЦВІТУ ЛИСТЯ – PRIMULAE FOLIA

Первоцвіт весняний – Primula veris L.

Род. первоцвіті – Primulaceae

         Розповсюдження. Лісова зона європейської частини країни, Кавказ, Крим, Карпати, Урал, Сибір.

         Поширення. У лісах, серед чагарників, рідколісся, на лісових лугах, полянах.

         Заготівля. Листя на початку цвітіння зрізають ножицями, ножами.

         Охоронні заходи. Не слід викоріняти траву з квітками, рвати великі букети ранньовесняного первоцвіту.

         Сушка. У сушарках при температурі 50-60°C, вітамін C при цій температурі майже повністю зберігається; або в тіні при частому перемішуванні сировини, розкладеної тонким шаром. Закінчення сушки встановлюють по ламкості черешків. Вихід сухої сировини 22-23%.

         Хімічний склад. Аскорбінова кислота (не меншого 2,3%), каротин, сапоніни. У листі під час цвітіння до 5%, після цвітіння – 6%, флавоноїди, каротиноїди, тритерпенові сапоніни. У підземних органах сапонінів до 10%, флавоноїди, каротиноїди, ефірна олія.

         Зберігання. У сухому місці, упакованим в мішки. Термін придатності до 2 років.

         Фармакологічні властивості. Настої з рослини при прийомі всередину підсилюють секрецію бронхіальних залоз, малотоксичні. Наявність в листі первоцвіту вітаміну А дає можливість використовувати їх при недостатності цього вітаміну.

         Лікарські засоби. Готують настій з листя, а з підземних органів готують відвар.

         Застосування. Кореневища з корінням застосовують у вигляді відвару як відхаркувальний і сечогінний засіб.

 

МАЛИНИ ПЛОДИ – RUBI IDAEI FRUCTUS

Малина звичайна – Rubus idaeus L.

Род. розоцвіті – Rosaceae

         Розповсюдження. Зустрічається частіше в європейській частині країни і Західного Сибіру, в лісових, лісостепових і гірських районах.

         Проширення. Серед рідколісся, по узліссях, на вирубках, буреломах, в горах після пожеж, серед чагарників, по схилах.

         Заготівля. Збирають плоди літом у фазі дозрівання в суху погоду, після роси. Складають в тверду тару шарами, розділяючи їх гілками або листям.

         Охоронні заходи. Рослина рясно плодоносить через 3-4 роки. При зборі сировини не слід толочити і ламати чагарник, особливо однорічні втечі. Свіжозібрану сировину проглядають, відокремлюючи механічні домішки і пошкоджені плоди.

         Сушка. При хорошій вентиляції і температурі 60-80°С. Сировину розкладають шаром 1-3 см і часто перемішують. Сухі плоди на дотик пружні. Вихід сухої сировини 18-20%

         Хімічний склад. Плоди містять 2-3% органічних кислот (саліцилова, яблучна, винна, лимонна), спирти, антоціанціанин, диглікозид ціанідина (фарбувальна речовина), пурини, вітаміни B₁, B₂, РР, фолієву кислота, ситостерин, катехіни, кумарини. Свіжі плоди містять глюкозу (2,8-4,2%), фруктозу (1,3-8,1%), сахарозу (0,5-6,5%), левулезу, декстрозу, пектини (0,4-2,8%), солі заліза, калію і міді.

         У листі знайдені аскорбінова кислота (до 300 мг%), каротин, небагато вітамінів групи В і алкалоїдів, флавоноїди, кумарини (0,3-0,28%), фенологлікозиди, фенолокислоти, лактони, дубильні речовини. Насіння  містить до 15% жирної олії, фітостерин.

         Зберігання. У сухому місці, краще на протягах, оберігаючи від шкідників, рихло упакувавши в мішки. Термін придатності до 2 років.

         Фармакологічні властивості. Плоди малини проявляють потогінну властивість. Завдяки наявності органічних кислот плоди сприяють зсуву рН в лужну сторону, виведенню з організму солей сечової кислоти, стимулюють сечовиділення, покращують травлення. Саліцилова кислота, проявляє  антисептичну, жарознижуючу, потогінну і протизапальну дію

         Лікарські засоби. Плоди малини, настій, потогінні збори, малиновий сироп.

         Застосування. Малина є цінним лікарським і харчовим засобом. Її вживають в свіжому, сухому і замороженому вигляді. Сушену малину заварюють, як чай: 1-2 чайних ложки на стакан кип’ятку. Приймають в гарячому вигляді при простудних захворюваннях як потогінний засіб. Малину застосовують для поліпшення апетиту при захворюваннях шлунку і кишечника. Плоди малини входять до складу багатьох лікарських зборів.

 

FRAGARIAE VESCAE FRUCTUS –СУНИЦІ ЛІСОВОЇ ПЛОДИ

FRAGARIAE VESCAE FOLIA – СУНИЦІ ЛІСОВОЇ ЛИСТЯ

Суниця лісова – Fragaria vesca L.

Род. розоцвіті – Rosaceae

         Розповсюдження.  Поширена в Європейській частині, менше в Сибіру і на Кавказі; зустрічається в деяких районах Середньої Азії. Суниця виростає в Західній Європі, Північній Африці, в Північній і Південній Америці.

         Заготівля. Ягоди збирають вранці, коли зійде роса, або  ввечері. Листки заготовлюють без черешків під час цвітіния до плодоношения рослини.

         Сушка. Ягоди сушать в печах або сушарках при температурі 60-65°С. Найбільш раціональна сублімаційна сушка. Листки сушать на горищах  чи  під навісом із залізним дахом.

         Хімічний склад. У плодах містяться аскорбінова кислота (20-50 мг%), каротин, сліди вітаміну B₁, фолієва кислота, цукри (до 9,5%), яблучна, саліцилова та інші кислоти, невелика кількість дубильних речовин, ефірна олія (що додає суниці приємний аромат), пектинові речовини (1,5%), антоціанові сполуки (3-галактозид пеларгонідину і 3-глікозид ціанідину), солі заліза, фосфору, кальцію, кобальту, марганцю, багато калія.

         У листках містяться аскорбінова кислота (250-280 мг%), сліди алкалоїдів, каротин, полісахариди, дубильні речовини.

         Зберігання. Термін придатності плодів 3 року, листя – 1 рік.

         Фармакологічні властивості. Настій з плодів і листків суниці проявляє виражену сечогінну дію. Сечогінний ефект суниці обумовлений високим вмістом калію і органічних кислот. Сік, відвар і настій ягід проявляє потогінну властивість, покращує травлення.

Листки суниці покращують обмін речовин, сприяють виведенню солей з організму, є джерелом вітамінів, мікро- і макроелементів.

         Лікарські засоби. Плоди (свіжі і відвар), листя (свіжі і настої).

         Застосування. Листя і ягоди суниці в свіжому і сушеному вигляді застосовують як сечогінний засіб, сприяють виведенню з організму солей, при подагрі, артрозі, артритах, деформуючому спондильозі, захворюваннях суглобів, при жовчекам’яній і сечокам’яній хворобі. Використовують їх при анеміях різного походження, особливо при анеміях у вагітних і у дітей. При сечокам’яній хворобі рекомендується чай з листя суниці. Настій листя суниці (по 1 стакану 3-4 рази на день до їжі в підігрітому вигляді протягом місяця) застосовують при червоному плоскому лишаї. Одночасно настій використовують місцево у вигляді ван і аплікацій. Настої з листя суниці – ефективний протицинготний засіб, оскільки містить велику кількість аскорбінової кислоти.